Коментарі
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15285 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Коментарі / Я. Федорук // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 180-196. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15285 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-152852011-01-17T12:02:41Z Коментарі Федорук, Я. Пам’ятки історіографії 2006 Article Коментарі / Я. Федорук // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 180-196. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15285 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Пам’ятки історіографії Пам’ятки історіографії |
| spellingShingle |
Пам’ятки історіографії Пам’ятки історіографії Федорук, Я. Коментарі |
| format |
Article |
| author |
Федорук, Я. |
| author_facet |
Федорук, Я. |
| author_sort |
Федорук, Я. |
| title |
Коментарі |
| title_short |
Коментарі |
| title_full |
Коментарі |
| title_fullStr |
Коментарі |
| title_full_unstemmed |
Коментарі |
| title_sort |
коментарі |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Пам’ятки історіографії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15285 |
| citation_txt |
Коментарі / Я. Федорук // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 180-196. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT fedorukâ komentarí |
| first_indexed |
2025-07-02T16:45:04Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:45:04Z |
| _version_ |
1836554340042539008 |
| fulltext |
180
К О М Е Н Т А Р І
1. “Тому справа відвоювання родючих степів і морського побережжя була одним з
головних питань державної політики Росії і України”.
Тема боротьби України за вихід до моря перегукується з попередніми статтями
І. Крип’якевича, які, по суті, були підставою для розвитку автором таких думок у тексті
1947 р. Див., напр.: Крип’якевич І. “Відвічна вісь” України // Сьогочасне й минуле. – 1939. –
Вип. 1. – С. 24–29. Фактично це був відгук на думки Ю. Липи, висловлені у книжці
“Призначення України”, про боротьбу за вихід до Чорного і Балтійського морів. І. Крип’я-
кевич доповнював ці думки матеріалами з епохи Хмельниччини – про боротьбу козаків за
Білу Русь (“[...] на Білу Русь справляли Україну торгові інтереси, бажання добитися до
Балтійського моря”) і зв’язки з Османською імперією (див. коментар № 26; Крип’якевич І.
Історія України. – Львів, 1990. – С. 182). Думки Ю. Липи викликали, крім І. Крип’якевича,
полемічні міркування також і в інших дослідників того часу: Ольхівський Б. [Рецензія] // Ми. –
Варшава, 1939. – Кн. 2; Андрусяк М. Українська “вісь” – фантазії і дійсність // Вістник. –
Львів, 1939. – Т. 3. – Кн. 7/8. – С. 502–507.
2. “Гніт українських і польських магнатів та шляхти налягав на увесь український
народ, і сам Хмельницький відчув його вагу, коли магнати відібрали йому його хутір, –
тому він і очолив народне повстання проти панів”.
У популярних статтях І. Крип’якевич іноді згадував, що причини, чому Б. Хмель-
ницький піднявся проти Польщі, були в особистих кривдах гетьмана. Наприклад, наприкінці
1920-х рр. історик писав в одній із журнальних статей: “Почин до революції вийшов з
рядів реєстрових. [...] Було триста тих, що зразу подали собі руки до майбутньої акції, але
вони були представниками всіх полків. Між повстанцями знайшовся і чигиринський сотник
Богдан Хмельницький. Що пристав до заговору цей досвідний “полевий вожд”, статочний
хозяїн, власник немалих хуторів, людина немолода, поверх 50 років, – то головною причиною
сього були переслідування, яких він зазнав від сусідніх панів. [...] Ці власні переживання
відкрили Хмельницькому очі на недолю козацького стану і завели його в ряди повстанців”
(Крип’якевич І. Початки Хмельниччини // Життя і Знання. – 1929. – С. 138). Але загалом
історик дотримувався погляду, що події 1648 р. готувалися Б. Хмельницьким та іншою
старшиною ще задовго до першого виступу козаків проти Польщі, а випадок з Чаплінським
у Суботові став лише приводом до виступу: “Визвольна війна не виникла раптом і
несподівано у 1648 р., а підготовлялася на протязі кількох років”, – писав історик (Крип’яке-
вич І. Богдан Хмельницький. – К., 1954. – С. 106, 107–111). У наш час найпомітнішим
виразником таких думок є В. Степанков (див., напр.: Степанков В. С. Антифеодальна
боротьба в роки визвольної війни та її вплив на формування Української держави (1648–
1654). – Львів, 1991. – С. 21).
3. “З прямих зносин між Україною і Портою залишилися тільки фрагменти листу-
вання, разом ледви 20 документів [...]”.
У російськомовному варіанті статті 1949 р. І. Крип’якевич писав точніше: “Из прямой
переписки Хмельницкого с Портой остались только небольшие фрагменты: всего 6 писем
Хмельницкого и около 15 турецких документов” (арк. 1). З часу після написання цієї статті
до переліку листів Хмельницького додався ще один, знайдений істориками у Стамбулі й
виданий двічі у 70-х – 80-х роках у перекладі з османської французькою та англійською
мовами, див.: Lemercier-Quelquejay Chantal. Les relations entre la Porte ottomane et les Co-
saques zaporogues au mileu du XVIIe siècle. Une lettre inédite de Bohdan Hmelnicki au Padichah
ottoman // Cahiers du Monde russe et soviétique. – 1970. – № 11 (3). – P. 454–461; Le Khanat de
Crimée dans les Archives du Musée du Palais de Topkapэ. – Paris; The Hague, 1978. – P. 188–197;
Riedlmayer Andreás, Ostapchuk Victor. Bohdan Xmel’nyc’kyj and the Porte: A Document from
the Ottoman Archives // Harvard Ukrainian Studies. – 1984. – Vol. VIII. – N 3/4 (December). –
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
181
P. 453–472. Станом на початок 90-х років аналіз дипломатичного листування османських
урядовців з Богданом Хмельницьким провів Ю. Мицик: Мицик Ю. А. Дипломатичне
листування Османської імперії як джерело до історії Визвольної війни українського народу
середини XVII ст. // Международные отношения и государственные структуры в Централь-
ной, Восточной и Юго-Восточной Европе в IV–XVIII вв. – Запорожье, 1993. – С. 42–47.
4. “[...] вони публіковані нарізно у різних видавництвах [...], у перекладах, які потре-
бують незвичайно обережного і критичного підходу”.
Переклади листів 1655 р. з османської на старопольську мову (XVIII ст.), використані
М. Костомаровим, ймовірно, дали І. Крип’якевичеві поштовх до написання цієї статті. “У
нашій праці ми даємо критичний аналіз цих турецьких листів, на яких Костомаров спирає
свій несправедливий осуд політики Б. Хмельницького”, – писав І. Крип’якевич у 1947 р.
(арк. V). Ці переклади автор уважав неточними якраз у місцях, де йшлося про підданство
Б. Хмельницького султанові (див. також коментар № 24).
5. “З архівних матеріалів ми використали папку “Турецькі справи” у рукописному
відділі Бібліотеки Академії Наук УРСР”.
Йдеться про виписки й нотатки, що робилися з московських архівів для М. Грушев-
ського у середині 1920-х – на початку 1930-х рр. Сьогодні ці нотатки зберігаються в Інституті
рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського. Виписки з “Турецьких справ”
Посольського приказу (1648–1668) див.: ІР НБУВ. – ІІ, № 15545–15548). Цю працю над
копіюванням джерел у Древнехранилищі Московського відділення Центрального
історичного архіву РРФСР проводила археографічна експедиція, організована М. Гру-
шевським у середині 1920-х рр. Співробітниками експедиції були Д. Кравцов, В. Євфи-
мовський, П. Нечипоренко, В. Юркевич, В. Гарасимчук, С. Глушко, А. Єршов та ін.
(Юркова О. Дмитро Кравцов та його спогади про Археографічну експедицію до Москов-
ського “Древлєхранилища” // Український історик. – 2002. – № 1–4 (152–155). – С. 383–
384). Про роботу експедиції над копіями, зокрема з “Турецьких справ”, Д. Кравцов писав:
“Отобранные нами материалы фиксировались на особых листках, с указанием каждого
документа, его начала и окончания, и потом передавались специальным работникам
(копиисткам) для переписывания на предмет отправки потом в Киев, в адрес Кафедры. В
разное время таких работниц было разное количество, но почти постоянными были:
сестры Шуйские – Мария и Елизавета, Е. Баландина и К. Гронская. Переписанные материалы
тщательно сверялись и потом уже отправлялись в адрес кафедры” (Кравцов Д. Архео-
графическая экспедиция в Москву для сбора архивных материалов по истории, экономике
и культуре Украины с древнейших времен до наших дней // Український історик. – 2002. –
№ 1–4 (152–155). – С. 396).
6. “Але цей буржуазно-націоналістичний історик (М. Грушевський. – Я. Ф.) всю
діяльність Хмельницького намагався змалювати як ворожу Росії і з цього погляду оці-
нював також українсько-турецькі зв’язки”.
У цій фразі відображено важку атмосферу, в якій І. Крип’якевич змушений був жити у
другій половині 40-х – 50-х роках і пристосовуватися до вимог радянської політики щодо
осуду М. Грушевського та цілої його школи. Питання про те, як партійна номенклатура і
цензура у 1940-х рр. “ламала” Івана Петровича, досі залишається належним чином не
дослідженим. Вимоги до І. Крип’якевича “покаятися” у своїх поглядах дуже часто вису-
валися у досить вульгарній ультимативній формі, коли, наприклад, пересічні редактори
партійних періодичних видань завертали І. Крип’якевичеві його статті (див., напр.: Архів
Івана Крип’якевича. – Папка № 235: “Публіцистика 1940–60 рр. (рукоп[иси])”. – Стаття
І. Крип’якевича “Українсько-російська дружба” (1946); лист від редактора газети “Правда
Украины” до І. Крип’якевича з вимогою рішучіше засудити свої старі погляди (1946; підп.
Л. Троскунов); супровідна записка Ященка (1946); відповідь І. Крип’якевича редакції (1946)).
Крім вимог засудити наукові та методологічні позиції М. Грушевського (і свої власні,
висловлені до 1939 р.), І. Крип’якевич у цей період терпів багато закидів за свою популярну
“Історію України” (Львів, 1941. – 70 с.), де наприкінці його тексту (липень 1941 р.)
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
182
видавництво дописало без його згоди такий абзац: “І аж 1941 рік приніс Україні світанок
нового життя. Большевицька тюрма народів, надточена революційною пропагандою та
боротьбою поневолених націй, в першу чергу української нації, валиться під ударами
німецької зброї. У східній Европі твориться новий світ. У кривавих змаганнях і Україна
добуде собі волю і самостійність” (Там само. – С. 69).
І. Крип’якевич дуже важко переживав таке знущання над внутрішнім духом своїх
праць. На одному з відбитків своїх статей під тит. “Буржуазно-націоналістичні
фальсифікатори історії України”, де без згоди автора було зроблено багато редакційних
дописів, друкованих в одному пропагандивному збірнику, перед переліком авторів
І. Крип’якевич дописав: “Прокляті народом” (Архів Івана Крип’якевича. – Папка № 236:
“Публіцистика 1940–60 рр. (друк[оване])”. – Вирізки з газет зі згадками про пропа-
гандистську діяльність І. Крип’якевича (добірка за 1954 р.)). Один з активістів українського
підпільного руху 1940-х – 1950-х рр. згадує з цього приводу про І. Крип’якевича та інших
українських діячів науки і культури (Б. Барвінського, Ф. Колессу та ін.): “Для українського
інтелігента, вихованого на зразках високої европейської культури, такі принародні виступи
були великим моральним приниженням. Іронія полягала в тому, що більшість з них всіми
фібрами своєї вільної душі ненавиділи московську тиранію, але були змушені її вихваляти”
(Куп’як Д. Спогади нерозстріляного. – Торонто; Нью-Йорк, 1991. – С. 216).
7. “В 1627 р. на султанській раді вирішено побудувати нові турецькі замки на
долішньому Дніпрі, але цього рішення не повелося виконати, бо запорожці зруйнували
один із старих татарсько-турецьких замків, Іслам-Кермен”.
У своїх попередніх працях І. Крип’якевич уже порушував питання про значення
Іслам-Кермена в українсько-татарсько-турецьких взаєминах у XVII ст. Однак точної дати
захоплення запорожцями цього міста у 1620-х рр. історик не вказував, див.: Крип’якевич І.
Студії над державою Богдана Хмельницького. ІІІ. Державні межі; IV. Дороги // Записки
Наукового Товариства ім. Шевченка. – Львів, 1926. – Т. 144–145. – С. 125; його ж. Полуднева
Україна в часи Богдана Хмельницького // Український археографічний щорічник. Нова
серія. – К., 1993. – Вип. 2. – С. 300.
У 1950-х рр. історик також порушував це питання. Про те, що запорожці зруйнували
Іслам-Кермен у 1628 р. і після цього місто лишалося у руїнах понад 20 років, див., наприклад,
у статті: Крип’якевич І. З минулого Каховки // Вісник Академії наук Української Радянської
Соціалістичної Республіки. – К., 1951. – № 4. – С. 57.
8. “Початок цих переговорів нам відомий тільки з оповідання, записаного у книзі
польського мемуариста, Голінського”.
Це джерело, що зберігалося у львівському Оссолінеумі, було відоме І. Крип’якевичеві
ще з передвоєнного часу. Однак у 1947–1949 рр. історик використовував рукопис
Ґолінського лише з цитат, наведених у М. Грушевського та інших істориків, оскільки
оригіналу рукопису на той час у Львові вже не було, а фотокопія, що сьогодні зберігається
в Інституті історії України НАН України, була зроблена в Польщі і передана у Київ лише у
1949 р.: Федорук Я. Рукопис Мартина Ґолінського – археографічна пам’ятка середини
XVII століття // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К.; Нью-Йорк, 2004. –
Вип. 8/9. – С. 37–87. Інші дослідники цієї епохи у 1940-х рр. також використовували рукопис
Ґолінського з цитат у працях Л. Кубалі, М. Грушевського та ін. Див., напр.: Miller I. S.
Powstanie chłopskie na Podhalu w 1651 r.; Ruch chłopski w Wielkopolsce w 1651 r. – Warszawa,
1952. – S. 61–62. – (Biblioteka Historyczna “Książki i Wiedzy”, t. 17).
9. “Повний текст оповідання Голінського не опублікований [...]”.
У цьому тексті М. Ґолінський згадує, що в липні – серпні 1648 р. – це вже було друге
посольство від Б. Хмельницького до Порти за той рік, див.: Львівська наукова бібліотека ім.
В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. – Ф. 5: Оссолінські. – Од. зб. 189/ІІ. – Арк. 141–
142:
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
183
“Nowyny o Hmielniczkym.
Fortelna y przemislna zdrada Boc[h]dana Hmielniczkyego, principała rebelizanta starszego
kozakow zaporowskych przeczyw Koronie Polskiey y Wielkiego xzięstwa Litewskyego 1648.
Ggy podniosz Chmyelniczky rebelyią z kozakamy zaporowskiemi przeczyw Koronye
Polsky, nastąpywszy na woyska rozdielione kwarciane na Ukraynie, znioszsy pierszy oboz z
kielkątiszięczy woyska, znyoszsi potym y większy oboz abo tabor, poymawszy i. m. pp.
hetmanow, hordę tatarzską przywiodszy na Ukrainę, popliądrowawszy miasta, zomky, wszy,
liudu wielie pozabyiawszy y w niewolią tatarzską drugych oddawszy. A wydząc potym swoy
tak wielky excesz y zbrodnie, ktore porobieł przeciw Bogu y Rzeczy Pospolitey, a wątpiącz o
sobie, aby mu to miało snadno uscz bez pomsty srogi, y karania, obawiaiąc szie, począł zazywac
takiego sposzobu: poslał do cesarza tureczkyego pierszą radą, ofiaruiąc cesarzowy wierne
posługy swoie, aby go przyiął pod swą obronę y pomoczy swey aby mu dodał przecziwko
Poliakom, obieczuiąc mu wszistkę Rusz poddacz y Poliaky snadno wzyąc moze, gdysz terasz w
Polscze interregnum, krolia nie maią. A zeby go oszadzieł na hospodarzstwye wołoskym, a
Łupuła, hospodara wołoskyego, zeby zrucieł iako zdraice, ze on, dawszy corkę swą do Litwy za
xziązęcia Ianusza Radzywiła, tam swe skarby wiwozy y ma porozumienie z Poliaky przeciw
cesarzowy. Gdy takowe poselstwo cesarz usłyszał, znoszieł szie z pewnemi wezeramy, a osobliwie
z naystarszim wezeręm, ktory, poniekąd beł przyhilny Poliakom, nie radzieł przymierza łamac
cesarzowy y woyni podnoszycz bez przicini przeciw Poliakom. Czo y cesarz toz rozumyeiącz o
Hmielniczkym, ze to człowiek lieky wiary som, y poddanstwa niedotrzymawszy przeciw panu
swemu y Rzeczypospolitey porwał szie, niegodzięn wiary y ta ultayska kupa swawolnich
kozakow. A pod czasz smierczy kroliewsky y Polska pana nie maiączy, nie godzi szie im przimierza
łąmacz, any ych tesz woiowac oszierociałych. A Hmielniczky mny godzyęn wiary, aby iei miał
dotrzimac, panu swemu y Rzeczypospolitey nie dotrzimawszi ie.
Chmielniczky, dowiedziawszy taky odprawy posłow swych, pocął szie ofiarowacz Rzeczy
Pospolitey, Tatary odprawiwszy z pokorą wilczą swoią y załuiącz takowego złego postępku, a
nahiliayączy szie do zgody y ofiaruiąc wiarę sczerą swoie przeciw Rzeczipospolitey, zeby telko
w ych krzywdę weyzreli, wiprawieł posły swe na conuocatyą. Naznacono comissarzow // z
conuocatyey od Rzeczypospolitey do kozakow, aby weyzreli w krzywdy ych y skąd im do takyey
rebely przisło, iako iest wizey.
A interim Chmielniczky posłał znowu do Turek, do ianczarow y do baszow, ofiaruiącz
przyiaz[n] swoię y posługi wierne z kozakamy swemy, prosząc o pomocz przeczyw Poliakom,
oznaymuiąc, ze terasz czasz nailiepszy y nasposobnieyszy do osziągnięnia Ruszy y wszistkiey
Korony Polsky, ktorą chce poddac. Takze, ze krolia w Polscze nie maią, ani zadney gotowosczy,
iako yusz pierwey piszał o tym do cesarza, telko zeby mu terasz pomoczy dodano przeciw Poliakom,
Tatarzow zeby posłano z kielkadziesiąt tiszięczy. O hospodarze wołoskym Łupulie znacz dał, ze
przeciw Turkom woysko zbiera y zdradzyc hce, maiąc porozumienie y zpowinowaczenie s Poliaky.
A tak zeby go [Chmielnickiego] na hospodarzstwo wołoskye wszadzono, a Łupuła zruczono,
ofiaruiącz szie som go z Woloch wygnacz y osziescz panstwo wołoskye.
Gdy to ianczarowie usłyszeli, zbuntowawszy szie na cesarza, ze na woynę z Poliaky
pozwolycz nie chciał, poymawszi go, do więzięnia wszadzieli y tamze go zabiely. Sina iego
namłodszego w osmy liat na panstwo wszadzieli y cesarzęm uczynieli, przydawszy mu wezera za
pedagoga abo regimentarza. A tamtego wezera rosziekaly pierszego y inszych, czo przy radzie
cesarza zabitego bely, mowyąc, ze liepiey Wenetow terasz zaniechacz beło, a s Poliakamy woynę
zacąc, maiąc terasz łacną y snadną okazyią do wzyęcia y zwoiowania kroliestwa polskiego (iakosz
słychac beło, zeby Weneczy między iancary rzucziwszy sporo wzgliędęm swey woyni beli przyciną
zabycia cesarza tureckyego, aby mogli bydz uwolnieny).
Wesly potym w radę wezerowie y baszsowie tureczcy, iezeli mieli wierzyc y poufacz
obietnyczom Hmielniczkiego y dacz mu pomoczy. Niezdało szie to iako gołoczie y ultaysky
swowolni kupie kozaczky, aby mieli ufacz, alie obieczaly pomocz Hmielniczkiemu, Tatarow
poslacz kielkadziesiąt tiszięczy, a zeby szie starał o Kamieniecz Podolsky, ktory skoro odda w
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
184
ręcze tureczkie y zięmię Ruską przy tym, będzie miał dalsze posziełky y hospodaręm wołoskym
będzie postanowiony”.
10. “Але приходиться сумніватися, чи Хмельницький мав такий рішальний вплив на
цей заговір, як це оповідає Голінський [...]”.
Цей висновок перегукується з висновком М. Грушевського, звідки І. Крип’якевич узяв
це оповідання Ґолінського: “Мусіли йти також жваві пересилки з кримською ордою, мабуть,
і з Константинополем – але про них, на жаль, не маємо ніяких певних звісток, тільки далекі
й баламутні поголоски. Так з приводу двірської революції, що стала ся в Царгороді літом
1648 р., [...] в Польщі оповідали, що революцію сю зробив Хмельницький. [...] Поки що
иньші джерела не дали нічого для потвердження сього оповідання, звісного тільки з збірки
Ґолінського” (Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. VIII. – Ч. ІІІ. – С. 59).
11. “Лист треба вважати підробкою якоїсь людини, що хотіла скомпромітувати
Хмельницького, як прихильника турецького підданства”.
Питання щодо автентичності цього листа має вже певну традицію в історичній
літературі. Вперше він був опублікований С. Барончем (Barącz Sadok. Pamiętnik zakonu ww.
oo. bernardynów w Polsce. – Lwów, 1874. – S. 136–137). В українській науці В. Липинський не
піддавав зміст цього листа сумніву, наголошуючи, що восени 1648 р. Мегмед IV прийняв
Богдана Хмельницького у своє підданство (Липинський В. Україна на переломі 1657–1659:
Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. – Філадельфія,
1991. – С. 21). М. Грушевський, на висновки якого спирався І. Крип’якевич, хоч і піддавав
автентичність листа сумніву та наводив його різні списки, проте не аргументував своєї
позиції детальніше, лише наголосивши: “Автентичність сього листу вважаю сумнівною”
(Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. VIII. – Ч. ІІІ. – С. 135). Підтримуючи цю
думку, як бачимо, у 1947 р. І. Крип’якевич вважав цей лист підробкою, що робилася з метою
скомпрометувати українського гетьмана. Згодом, майже через 15 років після написання
цієї статті, історик ґрунтовніше зупинився на цих висновках: “Викликає сумніви і достовірність
листа Богдана Хмельницького до турецького султана від жовтня – листопада 1648 р., – писав
він у 1960 р. – Місце написання цього листа і його дата неоднакові в різних копіях [...]. Це
робить лист підозрілим. [...] Політичні комбінації з Туреччиною (у 1648 р. – Я. Ф.) не могли
мати для України серйозного значення. Лист до султана треба вважати підробкою. Автором
його була людина, ознайомлена з поглядами козацької старшини, людина, яка уміла їх
передавати, особливо тоді, коли йшлося про відносини Запорозького Війська і шляхетської
Польщі. [...] Складач підробки прагнув скомпрометувати Богдана Хмельницького в очах
волоського (молдавського) воєводи Василя Лупула, показати, що український гетьман
інтригує проти воєводи перед султаном. Отже, мета підробки – вбити клин у відносини між
Україною і Молдавією. Підробити лист міг хтось вороже настроєний до Хмельницького,
можливо, якийсь політичний агент Польщі в Молдавії” (Крип’якевич І. Підробки документів
Богдана Хмельницького // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. –
1960. – № 3. – С. 6–7). У виданні документів Богдана Хмельницького упорядники вмістили
цей лист у додатках поміж сумнівними та підробленими документами (Документи Богдана
Хмельницького / Упор. І. Крип’якевич, І. Бутич. – К., 1961. – С. 626–627).
З роками ці міркування І. Крип’якевича забулися. Наприкінці 80-х рр. Я. Качмарчик,
наприклад, висловився, що підстав для сумнівів щодо автентичності листа немає (Kaczmarczyk
Janusz. Bohdan Chmielnicki. – Wrocław etc., 1988. – S. 95). Я. Дашкевич відповів польському
історикові, що в умовах, коли в українській науці заборонено було говорити про турецький
протекторат над Б. Хмельницьким, упорядники збірника вимушені були віднести цей лист до
сумнівних і видрукувати його в додатках (Дашкевич Я. Іван Крип’якевич – історик України //
Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990. – С. 14).
Однак, незважаючи на ту реальність, в якій жили дослідники Хмельниччини в ра-
дянську епоху, І. Крип’якевич, як випливає з його висновків, все ж таки вважав цей лист
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
185
підробленим. Інша справа, наскільки можна визнати його аргументацію переконливою.
У той самий період 1940-х рр., коли І. Крип’якевич працював над своєю статтею, проблему
підданства Хмельницького Порті у червні 1648 р. вивчав також О. Пріцак на основі
османської хроніки Наїми (Пріцак О. Союз Хмельницького з Туреччиною 1648 року //
Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Мюнхен, 1948. – Т. 156. – С. 143–160; Pritsak
Omelian. Das erste türkisch-ukrainische Bündnis (1648) // Oriens. – Leiden, 1953. – Bd. 6. –
S. 266–298; Пріцак О. Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною // Україн-
ський археографічний щорічник. Нова серія. – К., 1993. – Вип. 2. – С. 177–192). Тому треба
визнати, що у 1648 р. відбувалися досить жваві дипломатичні контакти України та
Османської імперії і дипломатичне листування восени того року було цілком можливим.
Крім того, деякі застереження викликають сумніви, викладені І. Крип’якевичем на
основі цього листа Хмельницького до султана, щодо можливої молдавської політики
українського гетьмана у 1648 р. Те, що Б. Хмельницький у 1648 р. у своїх перших по-
сольствах до Туреччини шукав впливу не лише на татар, а й на інших васалів Османської
імперії, зокрема на союзного для Польщі Василя Лупула, можна припускати з великим
відсотком достовірності. “Але се очевидно, що у Хмельницького були дійсно вже й тоді
пляни на молдавське господарство [...]”, – писав М. Грушевський (Грушевський М. Історія
України-Руси. – К., 1995. – Т. VIII. – Ч. ІІІ. – С. 135). Про реакцію Василя Лупула на такі
заходи перед султаном знаходимо відомості у записах М. Ґолінського (див.: Федорук Я.
Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького і формування його політичної
програми (1648 – серпень 1649 р.). – Львів, 1993. – С. 25). У посольствах Б. Хмельницького
у Стамбул у наступні роки політика Молдавії і справа Лупула дуже часто піднімалися
гетьманом на високу площину в українсько-османських взаєминах.
12. “Відомості про повстанчі рухи балканських слов’ян доходили до нього безпосередно
від слов’янських емігрантів і висланників та інших невдоволених підданців султана, що
приходили на Україну”.
І. Крип’якевич не випадково у цій статті раз у раз робить наголос на тематиці
визволення балканських народів з-під влади Османів. До 1939 р. вивченню цієї проблеми
історик приділяв більше уваги, ніж дослідженню українсько-турецьких взаємин. Зрештою
про своє бажання вивчати сербсько-українську історію І. Крип’якевич писав ще у щоденнику
гімназійних років, занотовуючи 21 листопада 1903 р. думки щодо планів своїх майбутніх
наукових досліджень: “Сербсько-укр[аїнські] відносини (до Сербії їхати? і акти)”
(Крип’якевич І. Мої гадки [1903–1904 рр.] // Архів Івана Крип’якевича. – Папка № 324:
“«1. Спогади Ів. Петровича (1902–1911); 2. Аркуші спогадів про Університет 1905–06;
3. “1903–1904. Дневник і varia»” (аркуші без паґінації)).
Згадки про плани Б. Хмельницького після Зборівської битви здійснити похід на
османські землі за участю балканських народів див., напр., у статті: Крип’якевич І. Серби в
українському війську // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – 1919. – Т. 129. –
С. 83, 91. Матеріали про сербів Василя Даниловича, Миколу Маркевича та Івана Юрієвича
Сербина І. Крип’якевич узяв саме з цієї розвідки (Там само. – С. 84–85). Інша річ, що тут, як
і в деяких інших місцях коментованої статті (наприклад, коли йтиметься про події осені
1655 р.), автор, як видається, перебільшує бажання Б. Хмельницького почати війну проти
Порти, оскільки протягом усіх років його гетьманування першорядним ворогом усе ж таки
залишалася Річ Посполита (див. також коментар № 25).
13. “Є тільки чутка про це, ніби в січні [1650 р.] їхав до Чигирина турецький посол, –
цю вістку подали донські козаки, але потвердження цеї вістки немає”.
Тут ідеться про січень 1650 р. (а не про січень 1649 р., як видається на перший погляд);
див. відписку з Вольного від воєводи Федора Арсеньєва з новинами про відносини Б. Хмель-
ницького з турецьким султаном: Донские дела [= Русская историческая библиотека, т. ХХІХ]. –
СПб., 1913. – Кн. IV. – С. 361–365. У цій відписці згадується, що 30 січня 1650 р. у Вольний
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
186
приїхали з України боярські діти Олекса Мисевря і Грицько Семенів, яких воєвода посилав
на розвідку в Чигирин та інші міста. 11 січня вони чули в Чигирині від хорунжого Дацька
“и от иных многих казаков”, що султан писав українському гетьманові, аби той послав
проти донців 6000 війська. “Да и он же, Олекса, – читаємо у відписці, – слышел в Чигирине,
ждет де Хмельницкий к себе в Чигирин турского посла. А с чем де турский посол в Чигирин
будет, тово он не ведает” (Там само. – С. 363). Наскільки сумнівною чи достовірною є ця
згадка про турецького посла – це питання. Щонайменше, можна говорити, що при дворі
Б. Хмельницького справді обговорювали справу дипломатичних взаємин з Мегмедом IV.
Вище (наприкінці розділу ІІІ) І. Крип’якевич писав: “Але можна припускати, що осінню
1648 р. Хмельницький вів якісь переговори з Портою [...]” (арк. 13). Однак згадку про
турецького посла, який прибув до Б. Хмельницького у Переяслав у лютому 1649 р.,
історик вважав непевною (див. рукописну нотатку на полях (текстологічна прим. 18*):
“Тур[ецький] посол в Переяславі (ІІ, 1649 ?) – шабля, кор[она], булава – неправдоподібне
[...]” (арк. 13)).
14. “[...] факсиміле його було опубліковано у [ІІІ] томі першого видання «Памятников,
изданных Временной комиссией для разбора древних актов»”.
Аналіз цього фрагмента листа султана до Б. Хмельницького див. також: Грушевський М.
Історія України-Руси. – К., 1996. – Т. ІХ. – Ч. І. – С. 135–136 (прим. 1).
15. “Супроти того, що розпоряджаємо оригіналом листа, який у цих уступах має
цілком відмінний зміст, – треба ці фрази уважати просто неточним перекладом”.
Детальне порівняння османського тексту цього листа Мегмеда IV до українського
гетьмана від лютого 1651 р. з його перекладом XVIII ст. польською мовою, що був виданий
П. Буцинським російською у його монографії, здійснив В. Д. Смирнов. Див.: Смирнов В. Д.
Крымское ханство под верховенством Отоманской Порты до начала XVIII века. – СПб.,
1887. – С. 550–551. Тут відзначено цілу низку неточностей (часто істотних) польського
перекладача, зокрема саме цієї цитати, у правильності перекладу якої сумнівався
І. Крип’якевич. Переклад В. Д. Смирновим цього місця і його коментар є такими: “В турецком
же тексте вышеприведенному месту соответствуют слова: […] “Затем, будучи устойчивы
в подданстве, вы просили о том, чтобы вам с нашей высочайшей августейшей стороны
дана была договорная грамота, подобно тому, как даются другим христианским царям”.
Следовательно, тут ни о какой дани и ни о каких данниках и помину нет” (с. 551) (курсив
у цитаті В. Д. Смирнова).
16. “Це було історичне рішення, що відкривало перед Україною нову епоху розвитку.
Але покищо ця справа не була практично здійснена і Україна не могла ще дістати військової
допомоги від братнього російського народу”.
Тут відображено погляд, поширений у радянській науці, про те, що після рішень
Земського собору від лютого 1651 р. Росія нібито почала проводити політику, скеровану на
поступове прийняття України під свою протекцію. У 90-х роках ХХ ст. московський історик
Л. В. Заборовський писав з цього приводу: “[...] очевидно было, что, несмотря на активные
усилия гетманского руководства, добиться скорого включения России в борьбу не удастся.
Долгое время господствующее в советской историографии мнение, что после земского собора
начала 1651 г. ее правители избрали именно такой путь, неосновательно” (Заборовский Л.
Последний шанс умиротворения: переговоры Б. А. Репнина во Львове 1653 г. // Україна в
Центрально-Східній Європі: Студії з історії XI–XVIII століть. – К., 2000. – [Вип. 1.] –
С. 238).
17. “Богдан Хмельницький у пізнішому часі, в листі до Тетері і С. Богдановича від 21
березня 1654 р., так висловився про нього [...]”.
З контексту цього листа, однак, не випливає однозначно, що гетьман говорив саме
про посольство трилітньої давнини, як і те, що Осман-чауш у квітні 1651 р. поїхав із
Хмельницьким з Животова до Брацлава (див. вище текст І. Крип’якевича). У цьому листі
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
187
могли б, наприклад, згадуватися українсько-турецькі переговори з тим самим Османом-
чаушем попереднього, 1653-го, року. І. Крип’якевич пише про них у наступному розділі:
“Як видно із вище приведених звісток, зв’язки між Україною і Туреччиною у 1653 р. були
доволі жваві. Безперестанно ішов обмін посольствами” (арк. 60). Про відправлення Османа-
чауша у травні 1651 р. див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1996. – Т. ІХ. – Ч. І. –
С. 247, 248 (прим. 1, 2), 137.
18. “З 1652 р. не дійшли до нас ніякі звістки про українсько-турецькі зносини. Але
треба припускати, що ці зносини не перервалися, а продовжувалися далі, з огляду на полі-
тичні справи, що були важливі для обидвох сторін”.
Оскільки І. Крип’якевич користувався висновками Я. Рипки, викладеними в “Історії
України-Руси” М. Грушевського (Т. ІХ. – Ч. ІІ. – С. 1539–1544), то йому невідомим залишався
зміст останньої з трьох статей чеського орієнталіста, яка вийшла друком у той самий рік,
що й том “Історії України-Руси” (Rypka Jan. Další příspěvek ke korespondenci Vysoké Porty s
Bohdanem Chmelnickým // Časopis Národního Musea. – 1931. – T. 105. – S. 209–231; щоправда,
І. Крип’якевич знав, що Я. Рипка видав таку статтю, про що свідчить згадка про неї у
списку джерел та літератури до теми, вміщеному наприкінці статті 1947 р.). Річ у тім, що
підготовка М. Грушевським до друку т. ІХ, ч. ІІ своєї праці велася у 1930 р., і автор тут
використав лише дві відомі на той час публікації Я. Рипки (1928 і 1930 рр.). На першу з них
історик відгукнувся на сторінках журналу “Україна”, зазначивши, що другу Я. Рипка
надіслав йому, коли верстка збірника була вже в друкарні (Грушевський М. З приводу
листування Б. Хмельницького з Отоманською Портою // Україна. – 1930. – Липень – серпень. –
(Кн. 42). – С. 7; інший, маловідомий відгук на статтю Я. Рипки 1928 р. див.: Загоровский Е. А.
Новые данные об украинско-турецких отношениях при Богдане Хмельницком // ІР НБУВ. –
Ф. Х. – № 22868. – Арк. 1). Останні зміни в текст “Історії України-Руси” вносилися автором
ще під час коректи у грудні 1930 р. (Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1997. –
Т. ІХ. – Ч. ІІ. – С. 1539). “Том ІХ–2 примерз міцно до друкарні, – писав М. Грушевський до
І. Крип’якевича 5 вересня 1930 р. – Текст видруковано ще літом, але я необережно хотів
дати покажчик, і тепер за се покутую. Може, на новий рік вийде” (Крип’якевич Р. Михайло
Грушевський та Іван Крип’якевич (За матеріалами неопублікованого листування та
мемуарів) // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів,
2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – Док. 45. – С. 360).
У своїй третій статті 1931 р. Я. Рипка, завершуючи видання османських листів з т. зв.
ґеттінґенського кодексу, опублікував лист великого візира Агмеда-паші до Б. Хмельницького
від 23 грудня 1652 р. (Rypka Jan. Další příspěvek ke korespondenci Vysoké Porty... – Dok. II. –
S. 220–224). У 1980-х рр. той самий лист вивчив і переказав, навівши коротку цитату в
перекладі англійською з османського тексту, В. Остапчук (Ostapchuk Victor. The Publication
of Documents on the Crimean Khanate in the Topkapэ Sarayэ: New Sources for the History of
the Black Sea Region: [Le Khanat de Crimée dans les Archives du Musée du Palais de Topkapэ /
Alexandre Bennigsen, Pertev Naili Boratav, Dilek Desaive, Chantal Lemercier-Quelquejay. –
Paris; The Hague, 1978. – 458 p.] // Harvard Ukrainian Studies. – 1982. – Vol. VI. – № 4. –
P. 517–518). Звертаючись до гетьмана, великий візир писав, що з часу, відколи він зайняв
цей уряд у червні 1652 р., від козаків не було жодного листа. Не знаючи причини цього,
візир довідався від Ромазана-бея, колишнього правителя кінбурнської фортеці, що козацький
посол від Б. Хмельницького (Василь Юркован, як називається він у листі (Vasil Jorkovan))
був ув’язнений в Очакові і проданий у рабство. Як тільки ця новина дійшла до Стамбула,
посла одразу відшукали, звільнили з полону і нагородили. Його відправили у зворотну
дорогу разом з турецьким гінцем, який повіз до гетьмана це грудневе послання 1652 р.
Інший лист, Б. Хмельницького до султана – оригінал османською мовою. Хоч без
точної дати (січень 1653 р. з Чигирина), але його зміст доповнює ці відомості. Лист було
віднайдено у стамбульському архіві Ш. Лемерсьє-Квельквеже, яка гіпотетично датувала
документ лютим 1653 р. (Lemercier-Quelquejay Chantal. Les relations entre la Porte ottomane
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
188
et les Cosaques zaporogues au mileu du XVIIe siècle. Une lettre inédite de Bohdan Hmelnicki au Padichah
ottoman // Cahiers du Monde russe et soviétique. – 1970. – № 11 (3). – P. 459–461; Le Khanat de
Crimée dans les Archives du Musée du Palais de Topkapэ / Alexandre Bennigsen, Pertev Naili Boratav,
Dilek Desaive, Chantal Lemercier-Quelquejay. – Paris; The Hague, 1978. –
P. 195 (док. Е 8548)). На деякі неточності щодо коментарів Ш. Лемерсьє-Квельквеже і
зв’язок цього документа з тим, що був виданий Я. Рипкою від 23 грудня 1652 р., наголосив
В. Остапчук (Ostapchuk Victor. The Publication of Documents on the Crimean Khanate in the
Topkapэ Sarayэ: New Sources for the History of the Black Sea Region… – P. 517–520). Ще раз
піддавши лист Е 8548 прискіпливому аналізу і заново переклавши його з османської
(тепер уже англійською), В. Остапчук та А. Рідльмайєр ймовірно датували його 3 (13)
січня 1653 р. (“на третій день середнього місяця зими”), а ув’язненим в Очакові послом
гіпотетично називали Василя Юрчича, який зустрічається в реєстрі 1649 р. (Ibidem. –
P. 518–519; Riedlmayer Andreás, Ostapchuk Victor. Bohdan Xmel’nyc’kyj and the Porte: A
Document from the Ottoman Archives // Harvard Ukrainian Studies. – 1984. – Vol. VIII. – N 3/4
(December). – P. 453, 470 (note 1). Опис документа Е 8548 див. ще в одній рецензії того
самого автора на збірник А. Бенніґсена та ін., зробленій на підставі нових його пошуків у
Стамбулі у 1983 р. і доповненій додатками: Ostapchuk Victor. The Publication of Docu-
ments on the Crimean Khanate in the Topkapэ Sarayэ: The Documentary Legacy of the Crimean-
Ottoman Relations // Turcica. – 1987. – T. XIX. – P. 274). Крім того, згадка про лист Б. Хмель-
ницького до султана за січень 1653 р. є в переліку невіднайдених листів українського геть-
мана (Документи Богдана Хмельницького / Упор. І. Крип’якевич, І. Бутич. – К., 1961. –
С. 659).
У своєму листі Б. Хмельницький писав до Мегмеда IV про цей прикрий інцидент, що
стався в українсько-османських взаєминах в останні місяці 1652 р.: нібито, як тільки Ромазан-
бей, щирий приятель козаків, через обмови та інтриги був звільнений зі свого санджака, то
козацького посла Василя ув’язнили в Очакові. Тому гетьман переконував Мегмеда IV
повернути Ромазан-беєві цей уряд, зважаючи на добросусідські взаємини між Портою і
Військом Запорозьким, що панували, коли він був намісником у кінбурнській околиці.
До цих фактів, що проливають світло на українсько-турецькі взаємини другої
половини 1652 р., можна додати ще інші, не такі певні. Наприклад, В. Д. Смирнов на
основі османської хроніки Наїми згадує про якийсь лист Б. Хмельницького до муфтія у
Стамбулі, датований 1652 р. (Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Ото-
манской Порты до начала XVIII века. – СПб., 1887. – С. 546–548). Однак це свідчення Наїми
виглядає дуже недостовірним.
Таким чином, документи орієнтального походження, введені у науковий обіг у
1930-х – 1980-х рр., подають багато першорядної інформації про взаємини Б. Хмель-
ницького з Османською Портою у другій половині 1652 – перші місяці 1653 рр. На тлі цих
важливих публікацій західноєвропейських та українських північноамериканських
дослідників щонайменше дивно звучить твердження Б. Флорі, нібито про українсько-
турецькі взаємини “[...] на рубежі 1652–1653 р. [...] можна судити, в основному, за
свідченнями із других рук” (Флоря Б. Богдан Хмельницький і турецька “протекція” //
Київська старовина. – 2001. – № 3. – С. 98).
19. “В лютому у Константинополь прийшла звістка, що через Силістрію переїздив
посол від Хмельницького до Порти [...]”.
В. Остапчук припускає, що це могло бути саме те посольство, яке везло до Стамбула
згаданий у попередньому коментарі лист Б. Хмельницького до Мегмеда IV від січня 1653 р.
(Harvard Ukrainian Studies. – 1982. – Vol. VI. – № 4. – P. 518). Перелік посольств з України в
Порту і з Порти в Україну див. також у праці: Заборовский Л. В. Борьба русской и польской
дипломатии и позиция Османской империи в 1653–1654 гг. // Освободительное движение
на Балканах. – М., 1978. – С. 65.
20. “Далі Виговський доповів ще [...]”.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
189
У цьому місці йдеться про Данила Виговського.
21. “Виговський невірно і тенденційно змалював перед російськими послами справу
так, немов би Хмельницький був беззастережним прихильником союзу з Туреччиною, і
щойно він, Виговський, переконав гетьмана про шкідливість цих зв’язків”.
І. Виговський свідомо протиставляв турецьку протекцію над Україною московській,
причому робив це, найімовірніше, з відома Б. Хмельницького (Грушевський М. Історія
України-Руси. – К., 1996. – Т. ІХ. – Ч. І. – С. 614); Наріжний С. “Московська служба” Івана
Виговського // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – 1928. – Т. 149. – С. 117–139).
Українська дипломатія у такий спосіб ставила московського царя перед фактом, що якби
Москва не взяла Військо Запорозьке під свою протекцію, то Б. Хмельницький змушений
був би звернутися до турецького султана. Це була одна з аргументацій, що наводилася на
Земському соборі 1 жовтня 1653 р. з приводу доцільності почати війну з Річчю Посполитою
і прийняти Україну в підданство царя (див.: Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмель-
ницький. Соціально-політичний портрет. – К., 1993. – С. 332; Федорук Я. Критичні замітки
до соціально-політичного портрета Богдана Хмельницького // Україна в минулому. – К.;
Львів, 1994. – Вип. V. – С. 203; Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в
міжнародних відносинах 1648–1714 рр. – К.; Нью-Йорк, 2003. – С. 69, 71). Таку саму аргу-
ментацію, протиставляючи перед російськими дипломатами Османську імперію своїм
взаєминам з Олексієм Михайловичем, українські політики використовували й раніше,
наприклад, перед Земським собором у лютому 1651 р., про що згадував І. Крип’якевич
(див. у цій статті текстологічну прим. 62*).
Поза іншим, як видається, те, що автор не висловив негативної оцінки діяльності
І. Виговського, який у радянській історичній літературі 40-х рр. вже таврувався як зрадник
(така тенденція в радянській науці була перехоплена від російської історіографії ХІХ ст.,
зокрема від С. Соловйова та ін.), також було однією з причин, чому цю статтю І. Крип’якевич
так і не зміг надрукувати у той час.
22. “Посли чогось то не поступили по дорозі до Сіяуша, і він дуже жалувався на те у
листі до Хмельницького”.
Лист Сіяуша-паші, про який згадує І. Крип’якевич, насправді датується першими
місяцями 1654 р., коли козацькі посли, що прибули у Стамбул 21 квітня 1654 р., обминули
по дорозі володіння сілістрийського намісника (Грушевський М. Історія України-Руси. – К.,
1997. – Т. ІХ. – Ч. ІІ. – С. 781). Сіяуш-паша відправив до Чигирина свого гінця Бекир-аґу зі
скаргою на такий вчинок: “[...] а чому від вас до нас немає грамоти, про те нам не відомо”
(Жерела до історії України-Руси. – Львів, 1911. – Т. ХІІ. – Док. 382. – С. 317–318; Мицик Ю. А.
Дипломатичне листування Османської імперії як джерело до історії Визвольної війни
українського народу середини XVII ст. // Международные отношения и государственные
структуры в Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европе в IV–XVIII вв. – Запорожье,
1993. – С. 48–49). Посилаючись нижче (прим. 167) на звіти С. Реніґера зі Стамбула, друковані
в “Жерелах до історії України-Руси” (Т. ХІІ. – С. 313–314, 349), І. Крип’якевич подає хибну
дату одного з цих звітів, а саме від 18 травня 1655 р. Насправді цей звіт писався 18 травня
1654 р. У ньому С. Реніґер повідомляв імператора, що козацькі посли прибули в Стамбул
21 квітня (Там само. – С. 313–314).
Ймовірно, що козацькі посли обминули Сілістрію з огляду на участь Сіяуша-паші у
формуванні польсько-татарської ліги в останні місяці 1653 р. напередодні і під час Жва-
нецької кампанії (Федорук Я. О. Міжнародна дипломатія і політика України 1654–1657 рр. –
Львів, 1996. – Ч. І: 1654 рік. – С. 68–69, 76–77).
У 1655 р. українські посли Роман та Яків прибули у Стамбул, найвірогідніше, у середині –
другій половині травня. М. Грушевський досить непослідовно визначає дату їх відправлення
з Чигирина разом з Шагін-аґою: історик спочатку пише, що козацьке посольство було
відправлене з турецьким гінцем у середині квітня, а далі за текстом – у травні (Грушевський М.
Історія України-Руси. – К., 1997. – Т. ІХ. – Ч. ІІ. – С. 1064, 1097). На початку квітня
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
190
Б. Хмельницький затримав був Шагіна-аґу до часу, поки з Москви не повернулися б укра-
їнські посли з інструкціями Олексія Михайловича в цій справі (лист гетьмана до царя від 2
(12) квітня 1655 р.: Документи Богдана Хмельницького / Упор. І. Крип’якевич,
І. Бутич. – К., 1961. – Док. 304. – С. 418–420). М. Грушевський, однак, припускав, що
гетьман так довго не затримував султанського гінця (Грушевський М. Історія України-Руси. –
К., 1997. – Т. ІХ. – Ч. ІІ. – С. 1064). Але таке припущення є сумнівним. Звіт австрійського
резидента у Стамбулі С. Реніґера про українських гінців датовано 3 червня 1655 р. (Жерела
до історії України-Руси. – Львів, 1911. – Т. ХІІ. – Док. 436. – С. 349).
Посольство Б. Хмельницького до султана весною 1654 р., через кілька місяців після
Переяславської ради, І. Крип’якевич не брав до уваги. З огляду на пізніші висновки історика,
подані у монографії 1954 р., про це можна говорити, навіть незважаючи на втрачений
аркуш у статті 1947 р. (арк. 71), де, як ми бачили, йдеться якраз про події перших місяців
1654 р. У своїй монографії І. Крип’якевич писав: “Дипломатичні відносини України з Портою
були розірвані у липні 1653 р., коли гетьман, вступаючи у вирішальний етап переговорів з
Росією, не дав прощальної аудієнції султанському послу. Проте возз’єднання України з
Росією було для Порти такою небезпечною подією, що Порта вирішила шукати знову
порозуміння з Хмельницьким” (Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – К., 1954. – С. 500;
2-е вид. – Львів, 1990. – С. 317). Далі у тексті – одразу про приїзд Шагіна-аґи до Чигирина у
березні 1655 р. без згадок про українсько-турецькі взаємини першої половини 1654 р.
23. “У листі до султана Хмельницький жалувався на кримських і ногайських татар”.
Тут ідеться не стільки про лист Б. Хмельницького до Мегмеда IV, скільки про завдання,
яке ставив український гетьман перед своїми послами у Стамбул. На сьогодні відомий
лише один лист Б. Хмельницького до султана за 1655 р., написаний, імовірно, наприкінці
листопада після битви під Озерною (Документи Богдана Хмельницького / Упор. І. Кри-
п’якевич, І. Бутич. – К., 1961. – Док. 345).
24. “Треба критично роз[і]брати джерело, з якого дізнаємося про цю неймовірну
подію – султанський лист з вересня 1655 р.”
Ця тема – критичний аналіз спопуляризованого завдяки М. Костомарову листа султана
до Б. Хмельницького від вересня 1655 р., себто намагання І. Крип’якевича виявити ймовірні
неточності у перекладі листа з османської мови на старопольську, – як зазначалося в пе-
редмові і в коментарі № 4, напевно, була поштовхом для історика написати цю статтю про
українсько-турецькі взаємини в роки Хмельниччини в цілісній перспективі. Як ми бачили,
неточності, гіпотетично визначені І. Крип’якевичем у листі султана до гетьмана від березня
1651 р., друкованому у монографії П. Буцинського зі старопольського перекладу,
підтверджуються перекладом з османської В. Д. Смирнова (див. коментар № 16). “Так само
можна думати, – пише І. Крип’якевич у цій статті, – що і переклад султанського листа з
1655 р. може бути помилковий, що зміст його не в усьому вірно переданий” (арк. 75).
Загалом тема неточних перекладів XVII–XVIII ст. зі східних мов (зокрема, з османської
або татарської) російською або польською не була новою в 40-і роки ХХ ст., коли
І. Крип’якевич писав свою статтю. В. Д. Смирнов, як ми бачили, звіряв османський текст
листа султана 1651 р. з його перекладом і прискіпливо відзначав помилки перекладача.
Досить різкі репліки з цього приводу кидав іноді М. Грушевський (див., напр.: Грушевський М.
Історія України-Руси. – К., 1996. – Т. ІХ. – Ч. І. – С. 61 (“несправна копія”), 136 (“польський
переклад дуже незугарний”), 538 (“лихий переклад”); К., 1997. – Т. ІХ. – Ч. ІІ. – С. 1540 і т. д.).
Після того, як була написана стаття І. Крип’якевича, такі неточності перекладачів відзначали
й інші дослідники. Так, польський орієнталіст З. Абрагамович писав з цього приводу у
1954 р.: “Документи татарські й турецькі, що становлять важливе джерело до історії Польщі,
недоступні, однак, для переважної більшості польських істориків-неорієнталістів з причини
своєї мови; вони відомі переважно з давніх перекладів. Ті, однак, не відповідають за багать-
ма ознаками потребам науки, а найбільшою їхньою вадою є помилки і перекручення, що
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
191
нерідко змінюють істотну частину листа. Таких великих помилок не позбавлені навіть
переклади найкращого з давніх польських орієнтальних перекладачів, Самуеля Отвінов-
ського” (Abrahamowicz Zygmunt. Dokumenty tatarskie i tureckie w zbiorach polskich // Przegląd
Orientalistyczny. – 1954. – № 2. – S. 147). У наш час особливу увагу проблемі точних
перекладів кримсько-татарських листів у Посольському приказі в Москві у 50-х роках
XVII ст. приділяє у своїх працях московський історик Саґіт Фаізов, див.: Фаизов С. Послание
хана Мухаммед-Гирея царю Алексею Михайловичу о своем восшествии на крымский
престол в контексте русско-крымских отношений 1654 г. (Перевод и комментарии) //
Русская и украинская дипломатия в Евразии: 50-е гг. XVII в. – М., 2000. – С. 180–207; його ж.
Письма ханов Ислам-Гирея III и Мухаммед-Гирея IV к царю Алексею Михайловичу и
королю Яну Казимиру 1654–1658. Крымскотатарская дипломатика в политическом
контексте постпереяславского времени. – М., 2003. – 168 с.
Наскільки цей сюжет був важливий для автора, видно з того, що, хоч російськомовна
стаття 1949 р. – це, по суті, конспективний, скорочений виклад тексту 1947 р., однак місце,
що стосується аналізу листа Мегмеда IV до українського гетьмана за 1655 р., повністю
було збережене для друку в “Вопросах истории” і майже дослівно було передано з
українського тексту. На жаль, за свого життя І. Крип’якевичеві так і не вдалося оприлюднити
ці свої висновки. У монографії 1954 р. ані жанр і стиль викладу матеріалу, ані, ймовірно,
суворі обмеження видавництва щодо обсягу не дали йому можливості повною мірою аргу-
ментувати свої думки. І. Крип’якевич лише одним реченням переказав зміст листа султана,
додавши коротку репліку у примітці: “Турецькі листи збереглися в перекрученому перекладі,
з якого виходить, нібито українські посли погодилися на підданство султанові; такого не-
правильного погляду додержувався Костомаров” (Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. –
К., 1954. – С. 501; 2-е вид. – Львів, 1990. – С. 318, 381 (прим. 38)).
Саме цей лист султана до Б. Хмельницького, що насправді датується не вереснем
1655 р., а останньою декадою рамазану 1065 р. (24 липня – 3 серпня 1655 р.), у 1931 р.
дослівно переклав чеською з османської ґеттінґенської копії Я. Рипка. У передмові до
публікації він зазначив, що старий польський переклад справді дуже сильно відрізняється
від османського тексту (Rypka Jan. Další příspěvek ke korespondenci Vysoké Porty s
Bohdanem Chmelnickým // Časopis Národního Musea. – 1931. – T. 105. – S. 212, 224–231).
Однак критичні застереження І. Крип’якевича щодо того, чи польський перекладач
правильно передав зміст, де йшлося про підданство Б. Хмельницького султанові, були
марними. З цього чеського перекладу видно, що у листі, переданому Мегмедові IV
Романом та Яковом, гетьман не лише просив підданства, але й домагався від султана
договірної грамоти (´ahd-nвme). Мегмед IV задовільнив це його прохання, видав
договірну грамоту і навзаєм вимагав, щоб восени 1655 р. гетьман передав через Шагіна-
аґу таку саму договірну грамоту. Б. Хмельницький відповів султанові листом від кінця
листопада – початку грудня 1655 р., який передав через того самого турецького посла,
де в основних рисах, як видно з порівняння змісту обох листів, відповідав на вимоги, що
султан ставив перед ним у липні (ДБХ. – Док. 345). Єдине, чого гетьман не зробив,
вимовляючись необхідністю скликати старшинську раду, – це не вислав козацького
посольства разом з Шагіном-аґою, який вертався у Стамбул у грудні. Однак, не
зважаючи на це, на основі копії липневого листа султана, з точністю перекладеної
Я. Рипкою, можна твердити, що у 1655 р. український гетьман, хоч формально і з
мотивів конкретного політичного моменту, але просив у султана бути його протектором
задля впливу на Крим і придунайські князівства.
25. “Ця інструкція свідчить ясно, що Хмельницький залишився вірний своїм давним
переконанням – що треба звести війну з Туреччиною”.
Загалом, як уже зазначалося (див. коментар № 12), І. Крип’якевич перебільшує
можливості та бажання українського гетьмана почати війну з Османською імперією. Те,
що в джерелах іноді натрапляємо на згадки про такі плани Б. Хмельницького, засвідчує
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
192
лише, що українські політики у середині XVII ст. розвивали свої дипломатичні контакти з
іншими державами у кількох напрямках, підтримуючи одночасно добросусідські
взаємини з кількома країнами, іноді ворожими між собою (як, наприклад, Османська
імперія і Москва або Москва і Швеція і т. д.).
Що ж конкретно стосується цього сюжету – про плани Хмельницького розпочати
війну з Туреччиною восени 1655 р., як про це доносить до нас меморіал грека о. Данила,
козацького посла, шведському королю, – то в одній зі своїх попередніх статей, написаних
наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр., І. Крип’якевич висловив слушний здогад, що
плани наступу козаків на Порту з’явилися в цьому меморіалі з ініціативи самого о. Данила.
Діяльність цього дипломата була виразником інтересів того середовища грецьких еміґрантів
у Європі, які у багатьох країнах намагалися організувати військову коаліцію проти Порти
за визволення Греції з-під османського панування, в т. ч. й за допомогою венеційської
дипломатії (Крип’якевич І. Данило Олівеберг де Грекані, дипломат часів Хмельниччини //
Доба Богдана Хмельницького: Зб. наук. пр. – К., 1995. – С. 246. Детальніше див. у працях
останніх років: Матях В. “Шведська карта” у політичних комбінаціях Богдана Хмельницького
(З приводу неопублікованих праць І. П. Крип’якевича та В. Ф. Владимирського-Буданова) //
Там само. – С. 235–242; Федорук Я. Політика Англії і антиосманська діяльність Данила
Калуґера у 1655 році // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К.; Нью-
Йорк, 2002. – Вип. 7. – С. 232–242; Ченцова В. Г. Восточная церковь и Россия после
Переяславской рады 1654–1658: Документы. – М., 2004. – С. 10–13, 56–62 (док. № 4: лист о.
Данила від 4 листопада 1654 р.), 135–136 (коментар до документа)).
У домашньому архіві І. Крип’якевича зберігається автограф початкового варіанта
статті про о. Данила, виданої В. Матях зі збірки Інституту рукопису Національної бібліотеки
ім. В. Вернадського, див.: Крип’якевич І. Данило Калугер Олівеберг // Архів Івана Кри-
п’якевича. – Папка № 39. – Добірка рукописів і чернеток: “Греки диплом[ати] XVII [ст.]”
(аркуші без паґінації).
Дослідженням про Данила Калуґера І. Крип’якевич цікавився, ймовірно, не без
впливу праці В. Липинського “Україна на переломі”, написаній у 1920 р., з якою історик
був добре обізнаний і писав рецензію на неї (Літературно-Науковий Вістник. – 1922. –
Кн. 1. – С. 84–86). Крім того, теоретичні засади В. Липинського щодо історії Хмельниччини
мали великий вплив на І. Крип’якевича у дослідженні цієї теми. У цій монографії
натрапляємо, зокрема, на такі рядки: “Олівеберґ заслуговував би окремої біоґрафічної
розвідки, яка-б могла може кинути світло на мало досі відомі зносини Гетьмана з грецьким
та царгородським православним духовенством” (Липинський В. Україна на переломі
1657–1659: Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. –
Філадельфія, 1991. – С. 256 (прим. 169)).
До таких досліджень про греків-дипломатів середини XVII ст., а зокрема про ченця
Данила, наприкінці 20-х – на початку 30-х років І. Крип’якевича заохочував М. Гру-
шевський: “Тема греків в гетьм[анській] службі дуже актуальна, – писав М. Грушевський
у листі від липня 1928 р., – перед одержанням В[ашого] листа я говорив на сю тему.
Декотрі варті окремої монографії, як Тафларі, абат Данило etc.”. Або в іншому листі від
5 листопада 1930 р. про готову вже статтю І. Крип’якевича: “Олівеберга дістав, пустимо.
Чи навмисно не згадуєте статті Феденка про нього (Праці Педаґ[оґічного] інст[итуту] ім.
Драгоманова в Празі)?” (Крип’якевич Р. Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич (За
матеріалами неопублікованого листування й мемуарів) // Україна: Культурна спадщина,
національна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній
традиції, науці, суспільстві. – С. 344, 360).
26. Зміст утраченого тексту у цій статті 1947 р., що передував висновкам, можемо
частково реконструювати зі скороченого російськомовного варіанта для “Вопросов
истории”. Зокрема, тут мали бути згадки про два документи до історії українсько-турецьких
взаємин, які І. Крип’якевич популяризував ще починаючи з середини 1920-х рр. Подаючи
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
193
статтю в редакцію “Вопросов истории”, історик писав у 1949 р.: “В каком виде Хмель-
ницкому хотелось организовать мирные отношения с Портой, видно из двух документов,
касающихся торговли Украины с Турцией” (арк. 28).
I. “Универсалом от 21 апреля 1654 г. он установил пошлины от иностранных купцов –
греков, армян и турков […]” (арк. 28).
Про значення цього універсалу для вивчення історії торгівлі України в епоху
Хмельниччини, зокрема з Османською імперією, І. Крип’якевич висловився ще у 1920 р.:
“Се єдиний документ сього рода, що дійшов до нас” (Крип’якевич І. Український державний
скарб за Богдана Хмельницького // Записки НТШ. – 1920. – Т. 130. – С. 95). Відтоді й до
кінця свого життя І. Крип’якевичеві не вдалося знайти або аналізувати вже публіковані ще
якісь вірогідні джерела (за винятком т. зв. Чорноморської конвенції початку 1650-х рр. між
Україною і Туреччиною), які б доповнювали відомості цього універсалу і кидали нове
світло на розвиток українсько-турецької торгівлі.
Натомість у наступних після 1920 р. працях І. Крип’якевич вносив корективи щодо
датування універсалу. У статті 1949 р., як бачимо, універсал датовано за старим стилем
(дату 21 квітня подано у списку, друкованому у виданні: Акты, относящиеся к истории
Южной и Западной России. – СПб., 1862. – Т. III. – Док. 344. – С. 507–508). Таку дату
І. Крип’якевич приймав, аналізуючи цей документ ще у 1920-х – 1930-х рр. (Там само. –
С. 95; його ж. Полуднева Україна в часи Богдана Хмельницького // Український
археографічний щорічник. Нова серія. – К., 1993. – Вип. 2. – С. 280–303). За іншим списком
універсал, однак, датується 28 квітня ст. ст., і у “Студіях над державою Богдана Хмель-
ницького” І. Крип’якевич, подаючи реґести універсалів гетьмана за 1654 р., підкреслював
неоднозначність датування документа: “29. 1654, 21 (28?) квітня, в справі податку на
чужоземних купців. [...] Публікований з першої копії: Акты ЮЗап. Россіи т. ІІІ с. 507–508”
(Крип’якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького. V. Гетьманські універсали //
Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – 1927. – Т. 147. – С. 67). Про таку розбіжність
у датуванні, що зустрічається у різних публікованих списках універсалу, І. Крип’якевич
писав у статті, виданій у збірнику “Україна” у 1928 р., де, крім цього, немало місця присвятив
аналізові тексту документа (Крип’якевич І. Остафій Астаматій (Остаманенко), український
посол в Туреччині 1670-их рр. // Україна. – 1928. – Кн. 6 (31). – С. 6 (прим. 1), 7). Але, як
бачимо, у 1940-х рр. історик усе ще дотримувався свого старого погляду на датування
митного універсалу 21 квітня, причому визначав цю дату досить твердо й однозначно.
Вбачаючи такий різнобій у датуванні різних списків, у монографії 1954 р., характе-
ризуючи розвиток торгівлі, І. Крип’якевич не подавав точної дати цього документа, а лише
рік (Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – К., 1954. – С. 319; 2-е вид. – Львів, 1990. –
С. 213). Проте вже у виданні документів Богдана Хмельницького універсал датовано 28
квітня 1654 р., а 21 квітня історик вважав помилковою датою (Документи Богдана Хмель-
ницького / Упор. І. Крип’якевич, І. Бутич. – К., 1961. – Док. 245. – С. 343–344). Це було
повторено у перевиданні, здійсненому І. Бутичем (Універсали Богдана Хмельницького /
Упор. І. Крип’якевич, І. Бутич. – К., 1998. – Док. 74. – С. 142–144).
ІІ. “Второй документ – это “Пакты с цесарем турецким и войском запорожским
и народом русским, какие должны быть в отношении к торговли на Черном морю”;
как следует из содержания, это проект договора, разработанный на Украине,
вероятно в начале 1650-ых годов, когда сношения Хмельницкого с Портой являлись
наиболее частыми”. Далі автор наводить 13 пунктів цього проекту договору в перекладі
з польської російською (арк. 29–30).
І. Крип’якевич звернув увагу на цей документ, виданий ще у 1822 р., задовго до напи-
сання у 1940-х рр. своєї статті про українсько-турецькі взаємини (див.: Собрание государ-
ственных грамот и договоров. – М., 1822. – Ч. ІІІ. – С. 444–447; Крип’якевич І. Договір
Б. Хмельницького про торгівлю на Чорному морі // Календар Українського Народного
Союза на 1927 р. – Jersey City (Джерзі Сіті), 1926. – С. 72–74). У наукових дослідженнях другої
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
194
половини 1920-х – 1930-х рр. історик часто згадував цей проект договору з приводу харак-
теристики кордонів Війська Запорозького та організації торгівлі в епоху Хмельниччини
(Крип’якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького. ІІІ. Державні межі; IV. Дороги //
Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – 1926. – Т. 144–145. – С. 125; його ж. Полу-
днева Україна в часи Богдана Хмельницького. – С. 302; його ж. Історія України. – Львів,
1990. – С. 182–183). Крім того, сам текст проекту цього договору декілька разів передруко-
вувався І. Крип’якевичем у його перекладі українською і в передруку польською з видання
1822 р. (Крип’якевич І. “Відвічна вісь” України // Україна: Культурна спадщина, національна
свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці,
суспільстві. – С. 258–260; його ж. Богдан Хмельницький. – К., 1954. – С. 320–321; 2-е вид. –
Львів, 1990. – С. 213–214; Документи Богдана Хмельницького. – Док. 475. – С. 619–622).
Незважаючи на те, що датування “Пактів...” дуже непевне, автентичність документа,
в принципі, не піддавалася І. Крип’якевичем сумніву. Так, наприклад, у примітці до
публікації в “Документах Богдана Хмельницького” читаємо такий коментар історика:
“Цей проект договору за традицією відноситься до документів Богдана Хмельницького”
(с. 619). У збірнику 1822 р. його датовано 1649 р., “[...] на якій основі – не знати”, – писав
історик (Крип’якевич І. “Відвічна вісь” України. – С. 258).
Однак І. Крип’якевич не погоджувався з видавцем початку ХІХ ст., визначаючи
ймовірне датування проекту договору пізнішими роками. Так, у популярній “Історії України”
автор недвозначно вкладає цей документ у контекст історії українсько-турецьких взаємин,
що склалися у 1651 р. у зв’язку з планами встановити протекцію Османської імперії над
Україною: “Разом з тим, – читаємо в тексті, – була надія розвинути широку торгівлю в
балканських країнах і на Чорному морі” (Крип’якевич І. Історія України. – С. 177, 182–183).
Ще чіткіше про дату конвенції вказано у монографії 1954 р.: “Документ цей належить,
очевидно, до початку 50-х років XVII ст., коли зв’язки з Портою були більш постійними”
(Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – К., 1954. – С. 320; 2-е вид. – Львів, 1990. – С. 213).
Ця фраза, як бачимо, є приблизним перекладом з російського варіанта статті 1949 р. (див.
цитату в заголовку коментаря), де автор пов’язував датування проекту конвенції з пожвав-
ленням взаємин Порти з Україною на початку 1650-х рр. У збірнику “Документи Богдана
Хмельницького” “Пакти...” також датуються упорядниками 1650-ми рр.
В українському тексті статті 1947 р. І. Крип’якевич у кількох місцях недвозначно
натякає, що достовірнішою датою для цього документа є 1650-і рр. У контексті розвитку
українсько-турецьких взаємин автор намагається акцентувати увагу на тих досягненнях
української та османської дипломатії, про які йдеться в пунктах проекту договору. На-
приклад, з приводу посольства А. Ждановича до Порти восени 1650 р. І. Крип’якевич
пише: “Посольство добуло також важливий привілей для України – утримувати свойого
резидента та постійного посланника в Константинополі” (арк. 32; порівн. п. 4 конвенції).
Або про інші події в цьому самому контексті: “Про листи турецького уряду до
Хмельницького, про відповідь гетьмана і взагалі про хід переговорів не знаємо нічого
точнішого. Але з дальших вісток виходить, що головним предметом дискусій був план
українсько-турецького договору” (арк. 59; липень 1653 р.); “Хмельницький доручив також
послам продовжити переговори про складення договору про дальші сусідські зв’язки
між Туреччиною та Україною. На жаль, цих доручень не знаємо в достовірній формі, а
тільки з листа візира і відповіді султана на листа Хмельницького” (арк. 72; вересень 1655
р.); і т. д.
Таким чином, з цього випливає, що І. Крип’якевич визначав датування проекту цієї
конвенції початком або серединою 50-х років XVII ст.
І. Крип’якевич, звичайно, не був єдиним істориком, який звернув увагу на це джерело.
У ХІХ ст. про Чорноморську конвенцію писали у своїх працях, присвячених Б. Хмель-
ницькому, і М. Костомаров, і П. Буцинський. М. Костомаров, приймаючи датування
упорядників “Собрания государственных грамот и договоров” 1649 роком, визначав цим
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
195
документом початок українсько-турецьких взаємин в епоху Хмельниччини (Костомаров
Н. И. Богдан Хмельницкий данник Оттоманской Порты // Костомаров Н. И. Собр. соч. –
СПб., 1905. – Кн. XV. – Т. XIV. – С. 605). Однак П. Буцинський ставив укладання цього
договору в контекст турецького посольства до Б. Хмельницького у лютому 1649 р., про
яке брав відомості з “Краткого описания Малороссии” (як ми бачили, І. Крип’якевич
вважав цю відомість “Краткого описания Малороссии” неправдоподібною). Тут же
історик наводив пункти цього договору в перекладі російською мовою (Буцинский П. И.
О Богдане Хмельницком. – Харьков, 1882. – С. 114–117).
Обидві ці думки мали вплив на дальшу історіографію. Зокрема, у статті 1928 р.
Я. Рипка вважав цей документ першим дипломатичним актом між Османською імперією
і
Б. Хмельницьким (Rypka Jan. Z korespondence Vysoké Porty s Bohdanem Chmelnickým // Z
dějin Východní Evropy a slovenstva: Sborník vénovaný Jaroslavu Bidlovi, profesoru Karlovy
University k šedesátým narozeninám. – V Praze, 1928. – S. 482). М. Грушевський критикував
М. Костомарова за те, що історик випускав з уваги взаємини Б. Хмельницького з Портою у
1648 р., зазначаючи, по-перше, що цей документ є, без сумніву, проектом договору, а не
самим договором, а по-друге, належав він до часу після смерті Б. Хмельницького
(Грушевський М. З приводу листування Б. Хмельницького з Отоманською Портою //
Україна. – 1930. – Липень – серпень. – (Кн. 42). – С. 5).
Думки І. Крип’якевича про те, що цей документ належить до епохи Хмельниччини,
викладені наприкінці 1930-х – на початку 1960-х рр., як бачимо, йшли врозріз з цими
висновками М. Грушевського. Натомість згадку, подібну до тої, що зустрічається в
П. Буцинського щодо зв’язку цього документа з лютневим турецьким посольством 1649 р.,
яке гетьман приймав у Переяславі, знаходимо у монографії В. Голобуцького (Голобуцкий В.
Дипломатическая история Освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. – К.,
1962. – С. 177).
У той самий час, у середині 1940-х рр., коли І. Крип’якевич писав свою статтю,
дослідженням українсько-турецької Чорноморської конвенції займався його учень
О. Пріцак. Прив’язуючи відомості османського хроніста Наїми до одного з пунктів
договору, історик задавався питанням: “Чи не треба цю морську конвенцію [...] вважати
конвенцію, що її заключив Джалалій (у червні 1648 р. – Я. Ф.)?” (Пріцак О. Союз
Хмельницького з Туреччиною 1648 року // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. –
Мюнхен, 1948. – Т. 156. – С. 151; Pritsak Omelian. Das erste türkisch-ukrainische Bündnis
(1648) // Oriens. – Leiden, 1953. – Bd. 6. – S. 266–298). У 1990-х рр. О. Пріцак висловився з
цього приводу з більшою категоричністю: “[...] українсько-турецька (помилк. друк.: татар-
ська. – Я. Ф.) конвенція того часу, але без дати, яку я продовжую зв’язувати з договором
Б. Хмельницького з Туреччиною 1648 р. (але датую його тепер не червнем, а липнем
1648 р.) [...]” (Пріцак О. Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною // Україн-
ський археографічний щорічник. Нова серія. – К., 1993. – Вип. 2. – С. 183).
Крім цього, історик здійснив дві публікації цього документа: український переклад і
польський передрук з видання 1822 р. (Там само. – С. 191–192; Пріцак О. Український
Чорноморський флот // Літературна Україна. – 1992. – 22 червня). Український переклад
договору, здійснений О. Пріцаком, ще раз передруковувався (Гвоздик-Пріцак Л. Економічна
і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. – К.,
1999. – С. 86–89). Незважаючи на однозначне трактування дослідницею такої суперечливої
справи, як датування цього документа (“Академік Омелян Пріцак довів, що цей турецько-
український договір треба датувати липнем 1648 р. [...]”), слід визнати, що наведені аргументи
не є до кінця переконливими. Адже на початку 1648 р. Б. Хмельницький лише починав
свою діяльність і навряд чи міг укладати договори такого рівня, якого мала бути ця конвенція,
що встановлювала б партнерські, рівноправні взаємини з такою сильною державою, як
Османська імперія. Вимога Б. Хмельницького до султана трактувати його послів нарівні з
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
196
послами інших християнських правителів з’являється лише у наступних посольствах. Через
це, як видається, аргументи І. Крип’якевича, який пов’язує цю конвенцію з періодом
активізації українсько-османських взаємин у 1650-х рр., виглядають правдоподібнішими.
Дискусії з приводу датування проекту українсько-турецького договору якось
відтінюють проблему автентичності цього джерела. Чи взагалі ця конвенція або її проект
існували? І хоч автентичність цього документа, за окремими винятками, у науці не ви-
кликає особливо полярних думок (у т. ч. з причини авторитету видатного архівіста початку
ХІХ ст. і першого публікатора конвенції М. Бантиша-Каменського), все ж таки відсутність
рукопису, з якого робилася публікація 1822 р., спонукає до роздумів і в цій царині. “Пора
було б відшукати копію, з якої опубліковано сі “пакти” перед століттям, – писав І. Крип’якевич
у 1920-х рр., – і видати сей важний акт в новім догіднім виданню” (Крип’якевич І. Полуднева
Україна в часи Богдана Хмельницького. – С. 305 (прим. 159)).
Як свідчив авторові цих рядків проф. Я. Р. Дашкевич у квітні 2005 р., у 70-х роках ХХ ст.
Ярослав Романович робив спроби віднайти цей рукопис у російських архівах, однак
безуспішно. Сьогодні Я. Р. Дашкевич готує окреме дослідження про ці “Пакти...” Проте,
доки не буде віднайдено не лише документ, з якого робилася публікація 1822 р., але й нові
достовірні джерела, цю тему, як видається, й надалі оповиватиме пелена припущень, які
можна буде трактувати лише на рівні гіпотез.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|