Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Буравський, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2008
Schlagworte:	Історія релігії в Україні
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15329
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст. / О. Буравський // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 47. — С. 178-187. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15329
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-153292013-02-13T02:03:51Z Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст. Буравський, О. Історія релігії в Україні 2008 Article Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст. / О. Буравський // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 47. — С. 178-187. — укр. XXXX-0032 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15329 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія релігії в Україні Історія релігії в Україні
spellingShingle	Історія релігії в Україні Історія релігії в Україні Буравський, О. Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст.
format	Article
author	Буравський, О.
author_facet	Буравський, О.
author_sort	Буравський, О.
title	Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст.
title_short	Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст.
title_full	Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст.
title_fullStr	Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст.
title_full_unstemmed	Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст.
title_sort	проблема діяльності римо-католицької церкви на правобережній україні (кінець хvііі – початок хх ст.) в історіографії хіх – хх ст.
publisher	Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Історія релігії в Україні
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15329
citation_txt	Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст. / О. Буравський // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 47. — С. 178-187. — укр.
work_keys_str_mv	AT buravsʹkijo problemadíâlʹnostírimokatolicʹkoícerkvinapravoberežníjukraíníkínecʹhvííípočatokhhstvístoríografííhíhhhst
first_indexed	2025-07-02T16:46:57Z
last_indexed	2025-07-02T16:46:57Z
_version_	1836554458670039040
fulltext	178 Очевидним є той факт, що у цій складній для Православної церкви ситуації існування релігійного феномену леонтіївщини є вигідним, адже з самого початку його виникнення у вченні був яскраво виражений містичний бік, який виявлявся у „вигнанні нечестивого” з людини; вода, якою омивали ноги Леонтію, вважалася цілющою; її рекомендували пити, обмивати хворі частини тіла. Земля із могили Леонтія вважається цілющою. Саме в очікуванні чуда воєдино зливаються містицизм вчення леонтіївців з пропагандою Православною церквою всіляких чудес з метою якомога більшого впливу на прихожан та їх збереження. До речі, реконструкція й відбудова садиби Леонтія у с.Нова Мощаниця була здійснена не лише на кошти прихожан, але й за допомогою УП МП. О.Буравський* (м. Житомир) ПРОБЛЕМА ДІЯЛЬНОСТІ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ ХVІІІ – ПОЧАТОК ХХ СТ.) В ІСТОРІОГРАФІЇ ХІХ – ХХ СТ. У статті проаналізовано історіографічний доробок, пов’язаний із вивченням різних аспектів діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережжі та її вплив на українське населення, суспільно-політичну й економічну ситуацію в регіоні. Аналіз історичної спадщини надасть змогу узагальнити й систематизувати праці українських, російських та польських дослідників, визначити головні підходи до вивчення даної проблеми. У польських публікаціях кінця XVIII – початку XIX ст. Поділля та Волинь розглядалися в контексті історії Речі Посполитої як її невід’ємних й складових частин, ідеалізувалася роль Римо-Католицької Церкви в житті краю. Проте, незважаючи на їх тенденційність, в цих працях зібрано цінний фактичний матеріал. Відомості про церковні маєтки знаходимо в історико-статистичних і географічних описах Подільської губернії римо-католицького священика В. Марчинського та історика й археографа О. Пшездзецького [Marczynski W. Statystyczno-topograficzne i historyczne opisanie gubernij Podolskiej z rysunkami i mapami: W 3-ch tt. T. 3. – Wilno: Druk. J. Zawadzkiego typografa imperatorskiego uniwersytety, 1823. – 306 s.; Przezdziecki A. Podolie, Wołyń, Ukraina. Odrazy miejść i czasów: W 2-ch tt. T. 2. – Wilno, 1840–41. – S. 35– 70]. У монографії В.Марчинського “Статистичний, топографічний, історичний опис Подільської губернії” охарактеризовано економічну та * Буравський О.А. – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Житомирського державного університету імені Івана Франка. 179 суспільну діяльність римо-католицького духовенства, костьольно- монастирське землеволодіння, стан освіти на Поділлі. З другої половини XIX ст. зростає інтерес до історичної долі Римо- Католицької Церкви серед українських істориків. У праці М.Костомарова «Останні роки Речі Посполитої»49 зосереджено увагу на претензіях ксьондзів і шляхти на українські землі, на яких вони протягом багатьох століть не хотіли визнавати самобутності українського народу й враховувати його потреби з релігійних питань. В.Антонович також негативно ставився до католицизму, який, на його думку, був головним чинником ополячення й гноблення українського народу, наголошував на тому, що Римо-Католицька Церква відіграла значну роль у поневоленні православного українського населення Правобережної України.50 Оцінку суспільно-політичної ролі римо-католицького духовенства в житті Правобережної України зробив І.Франко. У його працях викрито агресивну діяльність римських пап та ксьондзів стосовно українського народу, яка призводила до ополячення та покатоличення місцевого населення.51 Зокрема в статті “Про Ватикан, унію та католицизм”, І.Франко критикував намагання єзуїтів поширити польську освіту на теренах Правобережжя. Водночас він відзначав заслугу Т.Чацького в створенні Віленського навчального округу, відкритті низки гімназій та шкіл, у яких могли навчатися українці. М.Грушевський у своїх працях також звертався до історії Римо- Католицької церкви, її взаємин з українським селянством, Православною церквою та російськими урядовими структурами.52 Зокрема, розподіляючи польський рух опору на дві складові частини – консерваторів та радикалів, він відносив римо-католицьке духовенство до перших. Однак, поза увагою вченого залишилися проблеми суспільно-економічної діяльності костьолу та впливу його на формування відносин із українським населенням цього регіону та царатом. 49 Костомаров М.И. Последние годы Речи Посполитой.: В 2 т. – СПб., 1886. – Т. 2. – 711 с. 50 Антонович В.Б. Очерк состояния Православной церкви в Юго-Западной России с половины XVII и до конца XVIII столетия // Антонович В.Б. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К., 1995. – С. 470–532; його ж. Очерк отношения Польского государства к православию и Православной церкви // Антонович В.Б. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К., 1995. – С. 458–469 51 Франко І. Проти Ватикану. – К.: Держполітвидав. України, 1953. – 134 с.; його ж. Радикали і попи // Франко І. Повне зібрання творів: в 50 т. – К., 1985. – Т. 44. – С. 445–447; Франко І. Дві унії // Франко І. Повне зібрання творів: в 50 т. - Т. 46. – Кн. 1. – С. 583–589; Франко І. Католицький панславізм // Вибрані суспільно-політичні твори. – К., 1956. – С. 152–160; Франко І. Про Ватикан, унію та католицизм. – К., 1981. – 285 с. 52 Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні. – К., 1992. – 260 с. 180 Отже, в умовах російсько-польського протистояння як у суспільно- політичних, так і релігійних сферах результатом досліджень українських науковців XIX – початку ХХ ст. стало викриття політики експансії Римо- Католицької Церкви на українських землях, зокрема на Правобережжі, намагань римо-католицького кліру посилити свій вплив на місцеве українське населення з метою зробити з нього слухняну зброю в боротьбі проти російського панування. Значний інтерес становлять тогочасні праці регіонального характеру. Вони є першими спробами систематизувати фактичний матеріал із історії конфесійного життя краю. У монографії М.Сімашкевича висвітлено історичні й етнографічно-культурні аспекти життєдіяльності польської меншини Поділля від епохи середньовіччя до 60-х рр. XIX ст., вміщено описи релігійних обрядів, народних звичаїв поляків й українців, копії документів та матеріалів із історії Римо-Католицької церкви.53 Проте, незважаючи на багатоплановість використаного матеріалу, він не розглядав питань, пов’язаних із участю римо-католицького духовенства в таємних польських товариствах, підготовці та участі його в польських повстаннях 1830–1831 рр., 1863–1864 рр. та причин, що спонукали російську владу до проведення репресивних заходів щодо католиків. Не звернув дослідник належної уваги й на громадсько-благодійницьку діяльність представників Римо-Католицької церкви, не зміг виявити специфіки суспільно-політичної, економічної діяльності духовенства на Поділлі наприкінці XVIII – у ХIХ ст. Окремі відомості з історії римо-католицьких храмів і їх землеволодінь знаходимо в працях М.Орловського54 та Є.Й. Сіцінського.55 Керівник Подільського губернського статистичного комітету В.Гульдман вперше спробував систематизувати статистичні дані про заснування та закриття костьолів і монастирів на Поділлі, подав окремі відомості з їх історії [Гульдман В.К. Памятники старины на Подолии. – Кам’янець- Подільський, 1901. – 274 с.]. Дореволюційна російська історіографія представлена дослідженнями Д.Толстого56, М.Морошкіна57, Ю.Самаріна58. Д.Толстой у 53 Симашкевич М. Римское католичество и его иерархия на Подолии. – Каменец- Подольский, 1872. – 528 с. 54 Орловский М. Краткие сведения о Каменецких православных церквях и католических костелах // Подольские Епархиальные Ведомости. – Каменец- Подольский, 1865. – № 22. – С. 972–976 55 Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета: Вып. 9. Приходы и Церкви Подольской епархии / Под ред. Е. Сецинского. – Каменец- Подольский, 1901. – 1238 с. 56 Толстой Д. Римский католицизм в России. Историческое исследование. – СПб., 1876. – Т. 1. – С. 328–332; Толстой Д. Римский католицизм в России. Историческое исследование. – СПб., 1876. – Т. 2. – С. 230–244. 181 своїх працях приділив особливу увагу становищу Римо-Католицької Церкви за царювання Катерини ІІ, Павла І, Олександра І. Окремі розділи присвячено ордену єзуїтів та його скасуванню в Російській імперії, а також Вірмено-Католицькій та Греко-Католицькій Церквам. Характеризуючи становище РКЦ на території Правобережної України, він наголошував, що римо-католицькі священики, взявши курс на створення парафіяльної освіти, намагалися в такий спосіб насаджувати в регіоні полонізм та католицизм. Водночас О.Погодін59 та О.Пипін60 намагалися проаналізувати російську політику стосовно Римо-Католицької Церкви, визначити помилки й прорахунки, які, на їхню думку, сприяли опозиційності римо- католицького духовенства. Події 1863-1864 рр. посилили інтерес до польської проблематики і представників російської історіографії, які викривали дії римо- католицьких священиків, що були спрямовані на підбурювання місцевого польського й особливо українського населення до участі в польському повстанні. Історики В.Грабенський61, В.Кренке62 та М.Катков63 розглядали римо-католицьке духовенство як головного натхненника польської шляхти в боротьбі з російським царизмом. Дослідженням причин виникнення й поширення таємної польської освіти та її впливу на місцеве православне населення присвятив свою працю В.Комаров.64 Він вважав, що головною причиною існування польського національно-визвольного руху стала діяльність таємних церковнопарафіяльних шкіл, яка була небезпечним елементом поширення католицизму та полонізму серед місцевого православного населення. У статті О.Левицького показано внесок римо- католицького духовенства в розвиток освіти на Правобережжі.65 Питання 57 Морошкин Н. Иезуиты в России с царствования Екатерины ІІ до нашего времени. – СПб., 1867. – 430 с. 58 Иезуиты и их отношение к России. Письма к иезуиту Мартынову – Ю.Ф. Самарина. – М., 1866. – С. 240-273. 59 Погодин А. История польского народа в XIX веке. – М., 1915. – 297 с. 60 Пыпин А.М. Религиозные движения при Александре І. – СПб., 2000. – 340 с. 61 Грабенський В. История польского народа / Под ред. Н. Ястребова. – СПб., 1910. – 597 с. 62 Кренке В.Д. Усмирение польского мятежа в Киевской губернии в 1863 году // Исторический вестник. – Октябрь, 1883. – С. 106-134. 63 Катков М.Н. Собрание статей по польскому вопросу помещавшихся в Московских ведомостях, Русском вестнике и Современной летописи. – М.: Универ. тип. (М. Катков), 1887. – Вып. 2. – С. 663–1427. 64 Комаров В.В. Польская пропаганда в школах Западного края // Русский Вестник. / Ред. М.Н. Катков. – СПб., 1868, Т. 77. – С. 204–221 65 Левицкий О. Из жизни учебных заведений Юго-Западного края в 1840-х годах // Киевская Старина. – К., 1906. – 27 с. 182 адміністративного та економічного становища Римо-Католицької Церкви на Правобережжі вивчав П.Жукович.66 Проблема секуляризації церковного землеволодіння на Правобережжі розглядалася у працях Д.Зав’ялова67, М.Мілютіна68. У цих роботах подано окремий фактичний матеріал, частково розкрито причини та наслідки дій урядових структур щодо приборкання економічної свободи римо-католицького духовенства на Правобережній Україні, з’ясовано майновий, господарський стан церковних економій та охарактеризовано становище в них православного селянства. Книги М.Петрова, М.Городецького, П.Батюшкова69 написані з упередженим ставленням до Римо-Католицької церкви, її діяльності та впливів на населення Правобережжя. В них відстоювалася думка, що костьоли, монастирі, каплиці були побудовані з метою ополячення та окатоличення місцевих жителів. Історія Римо-Католицької Церкви, її відносини з державою, роль духовенства в економічному, суспільно-політичному та громадському житті займає помітне місце в польський історіографії другої половини XIX – початку ХХ ст. Для розкриття загального становища Римо-Католицької Церкви в Російській імперії, порівняння церковної політики російських царів важливими є праці М.Лорета, в яких висвітлено становище Римо- Католицької Церкви за царювання Олександра І70, Катерини ІІ71, Павла І72. Прикладом консервативного ставлення до історичної ролі РКЦ на Правобережжі в польській історіографії в XIX ст. є історико-статистична розвідка С.Бушинського досліджено діяльність білого та чорного римо- католицького духовенства в суспільно-політичному, культурному житті Поділля наприкінці XVIII – початку XIX ст. [Buszyński S. Podole, Wołyń i Ukraina. – Lwów, 1862. – 147 s.]. У праці М.Островського [Ostrowski M. Historyczny zarys biskupstwa Kamienieckiego // Przegląd Katolicki. – Warszawa, 1863. – № 63. – S. 550-551]. У роботі Ш.Ашкеназі проаналізовано причини виникнення та поширення шляхетської опозиції, 66 Жукович П.О. О русском землевладении в Северо-Западном крае со времени его присоединения к России. – СПб., 1985. – 320 с. 67 Завьялов А.А. Вопрос о церковных имениях при Екатерине ІІ. – СПб., 1900. – 120 с. 68 Милютин В.А. О недвижимых имуществах духовенства в России. – М., 1861. – 450 с. 69 Подолия. Историческое описание.: Изд. при министерстве внутренних дел П.Н. Батюшковым. – СПб.: Тип. товарищ. “Общественная Польза”, 1891. – 264 с.; Батюшков П.Н. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. – СПб., 1888. – 288 с. 70 Loret M. Kościół katolicki w początku panowania Aleksandra I (1801–1815). – b.m., 1900. – 29 s. 71 Loret M. Kościół katolicki a Katarzyna II (1772–1784). – Kraków, 1910. – 321 s. 72 Loret M. Kościół katolicki w zaborze rosyjskim za panowania Pawła I // Przegląd Powszechny. – T. 179. – R. 45 (1928). – S. 111-284 183 подано відомості про місце римо-католицького духовенства у визвольній боротьбі польського народу на території Польщі й Правобережжя [Askenazy Sz. Dwa stulecia XVIII i XIX.: Badania i Przyczynki. – Warszawa.: nakł. G. Gebethnera i Wolla, 1910. – 528 s.]. Історіографія Римо-Католицької церкви в Російській імперії в ХІХ – перших десятиліттях ХХ століття була узагальнена М.Живчинським [Ks. Żywczyński M. Z badań i literatury o kościele katolickim w Rosji i Królewstwie Polskim w wieku XIX // Acta Polonia Sacra. – T. 3. – 1939. – S. 100-140]. Він охарактеризував праці німецьких (Августина Тейнера), французьких (Луї Лескуера), польських (Станіслава Шантира, Марцелія Слечковського, Матвія Лорета, Яна Гіжицького, Адріана Бодуа), російських (Дмитра Толстого) істориків. У роботі Ю. Дуніна-Карвіцького простежено особливості землеволодіння римо-католицького духовенства на Волині [Dunin-Karwicki J. Z zamglonej i niedawno minionej przeszłości. Wołyńskie opowiadania historyczne. – Warszawa, 1901. – 220 s.]. Становище чернечих орденів єзуїтів та маріанок на Волині кінця XVIII століття описав С. Тилус [Ks. Tylus S. Nieznane losy jezuitów na Wołyniu po kasacie 1773 r. // Archiwa, Biblioteki i Muzea Kościelne. – T. 68. – Lublin, 1997. – S. 465-469; Ks. Tylus S. Trynitarze łuccy w światle wizyty generalnej 1799 r. // Archiwa, Biblioteki i Muzea Kościelne. – T. 70. – Lublin, 1998. – S. 137-206]. З історії західних губерній Російської імперії першої половини ХІХ століття вивченим є Листопадове повстання 1830-1831 років. Тут на увагу заслуговують праці П.Гаха73, в яких досліджено процес ліквідації та стан католицьких монастирів після поразки повстання в західних губерніях Російської імперії. Я.Скарбек74 проаналізував матеріальний внесок римо- католицького духовенства під час повстання; Х.Диленгова75 охарактеризувала становище католицького духовенства перед повстанням; Я.Зьолек76 зосередив увагу на патріотичній позиції духовенства під час 73 Gach P. Kasaty zakonów na ziemiach dawnej Rzeczypospolitej i Śląska. – Lublin, 1984. – 204 s.; Gach P. Popowstaniowa kasata klasztorów w guberniach zachodnich cesarstwa Rosyjskiego w 1832 roku // Duchowieństwo a powstanie listopadowe. – Roczniki Humanistyczne. – T. XXVIII. – Zeszyt 2. – 1980. – S. 191-213. 74 Skarbek J. Wkład materialny duchowieństwa rzymskokatolickiego w powstaniu Listopadowym 1830-1831 roku // Roczniki Humanistyczne. – T. XXVIII. – Zeszyt 2. – 1980. – S. 105-128.. 75 Dylągowa H. Duchowieństwo przed powstaniem listopadowym // Duchowieństwo a powstanie listopadowe. – Roczniki Humanistyczne. – T. XXVIII. – Zeszyt 2. – 1980. – S. 13-27. 76 Ziołek J. Patriotyczna postawa duchowieństwa w czasie powstania 1830-1831 roku // Duchowieństwo a powstanie listopadowe. – Roczniki Humanistyczne. – T. XXVIII. – Zeszyt 2. – 1980. – S. 79-103. 184 повстання; Є.Яблонська-Дептула77 з’ясувала проблематику релігійної ідеології та релігійного життя періоду повстання. В роботі Я. Скарбека та Я. Зьолека вивчено становище римо- католицького духовенства та його роль у Листопадовому повстанні 1830- 1831 рр. Однак, автори не звернули увагу на участь у повстанні волинських римо-католицьких священиків, обмежившись лише згадками про них [Skarbek J., Ziołek J. Duchowieństwo w powstaniu listopadowym (1830-1831) // Nowum (Warszawa). – № 11-12. – 1973. – S. 33-123]. Отже, наукові розвідки польських істориків вирізняються прагненням довести закономірний характер руху опору римо-католицьких священиків проти антипольської політики російського самодержавства. Натомість польські вчені більше уваги приділили діяльності РКЦ на території Польщі, лише окремі дослідження стосувалися проблем, пов’язаних з економічним, суспільно-політичним, громадсько-культурним життям її на теренах Правобережної України. У радянській історіографії 20-30-х рр. ХХ ст. започатковано тенденцію замовчування суспільної, економічної, благодійницької та освітянської ролі Римо-Католицької церкви. Більшість науковців з атеїстичних позицій висвітлювала діяльність РКЦ на Правобережжі. Така тенденційність характерна роботам Я.Ковальчука78, Б.Кандидова79 та М.Никольського80. Серед польських істориків міжвоєнного періоду не існувало методологічних розбіжностей у підході до вивчення питань, пов’язаних з діяльністю РКЦ. Зокрема діячі історико-правової школи під керівництвом професора С.Кутшеби81, розкриваючи окремі аспекти суспільно- політичного становища Римо-Католицької церкви в Польщі й на теренах України, лише частково торкнулися проблем, що виникали в стосунках духовенства з державними установами Російської імперії, українськими селянами й таємними польськими товариствами. Я.Рутковський82 відзначав, що римо-католицьке духовенство мало значну роль у господарському житті. Воно було великим землевласником на Правобережній Україні лише до другої половини XIX ст. У статтях 77 Jabłońska-Deptuła E. Katolicyzm łaciński w Imperium Rosyjskim w XIX wieku // Katolicyzm w Rosji i Prawosławie w Polsce (XI-XX w.). – b.m., 1997. – S. 260-269; Jabłońska-Deptuła E. Z problematyki ideologii religijnej i życia religijnego okresu powstania listopadowego // Duchowieństwo a powstanie listopadowe. – Roczniki Humanistyczne. – T. XXVIII. – Zeszyt 2. – 1980. – S. 29-78. 78 Ковальчук Я. Ксьондзи на Україні. – К., 1930. – 160 с. 79 Кандидов Б.П. Церковь и 1905 год. – М., 1930. – 170 с. 80 Никольский Н.М. История русской церкви. – 3-изд. – М., 1983. – 448 с. 81 Kutrszeba S. Historia ustroju Polski w zarysie. – Warszawa, 1925. – S. 30-96. 82 Rutkowski J. Zarys gospodarczych dziejów Polski w czasach przedrozbiorowych. – Poznan, 1923. (Післявоенне видання. – Historia gospodarcza Polski). – t. 1. Poznan, 1947; Т. 2. – Poznan, 1950. – 400 s. 185 В.Плошкевича83 та С.Волиняк84 подаються відомості про відносини римо- католицького духовенства з російською владою, проаналізовано причини, які призвели до втрат римо-католицьким духовенством Правобережної України провідних позицій. Радянська історична наука після Другої світової війни зробила помітний крок у вивченні проблем, пов’язаних з історією Римо- Католицької церкви в Україні. Однак, значна частина праць залишилась на антиклерикальних позиціях, у них не виокремлювали економічну, громадсько-благодійницьку та суспільно-політичну діяльність РКЦ, не розкривали відносин римо-католицького духовенства з самодержавством, українським селянством та патріотично налаштованими осередками польської меншини краю. У монографії Л.Кизя і М.Коваленка з атеїстичних підходів проаналізовано основні етапи боротьби українського народу проти Римо- Католицької церкви, також літературну й джерельну базу з історії католицизму в Україні [Кизя Л.Е. Коваленко М.І. Вікова боротьба українського народу проти Ватикану. – К., 1956. – 290 с.]. Проблеми суспільно-економічної та політичної діяльності РКЦ на Правобережжі знайшли відображення в дослідженнях Г.Марахова85, Ф.Ястребова86, О.Барабоя87, М.Миська88, які присвячені польському повстанню 1863-1864 рр. й подіям, що йому передували. Науковці висвітлили участь католицького кліру в контексті загальних виступів польської меншини, однак вони не розглядали причин, що спонукали римо-католицьких священиків вдатися до політичної боротьби, очоливши повстанські загони. Г.Марахов у книзі “Польське повстання 1863 року на Правобережній Україні”, характеризуючи період маніфестацій (1860-1863 рр.), зазначав, що головною формою протистояння в цей час були релігійно-патріотичні виступи. Проте, автор не визначив головних напрямків у боротьбі римо- католицьких священиків та їх участі у визвольному русі польського народу, не показав наслідків їх опозиційності владі й заходів, які вживало 83 Płoskiewicz W. Z dziejów dwóch diecezij kresowych // Przegląd Powszechny. – Warszawa, 1925. – № 42. – S. 31-46 84 Wołyniak (Gizycki) Zniesione koscioł i klasztory rzymsko-katolickie przez rząd rosijski w wieku XIX-tym. // Nova Polonia Sacra. – Warszawa, 1928. – T. 1. – S. 272-296 85 Польское восстание 1863 года на Правобережной Украине. – К., 1967. – 256 с.; його ж. Социально-политическая борьба на Украине 20-40-е года XIX века. – К., 1979. – 151 с.; його ж. Социально-политическая борьба на Украине 50-60-е годы XIX века. – К., 1981. – 159 с. 86 Ястребов Ф. Революционеры демократы на Украине. Вторая половина 50-х начало 60-х годов XIX века. – К., 1960. – 307 с. 87 Барабой А.З. Правобережная Украина в 1848 году // Исторические записки. – М., 1950. – № 34. – С.86-121 88 Мисько М.В. Польское восстание 1863 года. – М., 1962. – 326 с. 186 самодержавство для припинення виступів римо-католицького кліру. Водночас у працях “Соціально-політична боротьба в Україні 50-60 роках” і “Соціально-політична боротьба в Україні 20-40-х роках” Г.І. Марахов вперше подав приблизну кількість релігійних акцій протесту й описав окремі з них. У дослідженнях В.Зайцева, В.Дьякова, Л.Обушенкової знаходимо відомості про кількісний, етнічний та соціальний склад учасників польських повстань 1830-1831 та 1863-1863 рр., зміни, що відбувалися в їх соціальному складі, місце Римо-Католицької церкви у виступах польської меншини на Правобережній Україні, спрямованих на підтримку національно-визвольної боротьби польського народу в Царстві Польському [Дьяков В.А., Зайцев В.М., Обушенкова Л.А. Социальный состав участников польского восстания 1830-31 годов (По материалам Западных губерний Российской империи) // Историко-социологические исследования (На материалах славянских стран). – М., 1970. – 314 с.; Зайцев В.М. Социально-сословный состав участников восстания 1863 года. (Опыт статистического анализа). – М., 1973. – 232 с.]. У дисертації Л.Баженова [Баженов Л.В. Восстание 1830-31 годов на Правобережной Украине: Дисс. … канд. ист. наук. – К., 1973. – 190 с.] розкрито роль римо-католицького духовенства в створенні таємних польських патріотичних товариств та духовному наставництві загонів повстанців. На увагу заслуговують наукові розвідки Н.Красникова про участь духовенства в революції 1905-1907 рр. [Красников Н.Н. Социально политическая позиция православной церкви в 1905-1916 годах // Вопросы истории. – 1982. – № 9. – С. 30-47]. У статті проаналізовано діяльність Православної церкви, однак у ній наведено лише окремі факти участі римо-католицьких священиків у подіях 1905-1907 рр., їх намагання підтримати російське самодержавство в боротьбі з “політичною крамолою”, спробу скерувати робітничі та селянські виступи на Правобережжі в русло боротьби за незалежність Польщі. Післявоєнний період у польський історіографії характеризувався зростанням інтересу до історії Римо-Католицької церкви й церковного землеволодіння. Цю проблему порушував Б.Кумор [Kumor B. Granice metropolij i diecezij polskich (968-1939) // Archiwa, Biblioteki i Muzea Koscielne. – T. 18-21. – Lublin, 1969-1972. – S. 185; Kumor B. Kamieniecka diecezja // W Encyklopedia katolicka. – Lublin, 2000. – Т. 8. – S. 132; Kumor B. Koscioł i katolicy w cesarstwe Rosijskim (do 1918 roku) // W Odrodzenie koscioła katolitckiego w byłym ZSSR, red. E. Walewander. – Lublin, 1993. – S. 45–70; Kumor B. Koscielne stowarzyszenie swieckich // Księga tysiąclecia katolicyzmu w Polsce, Сz. 1. – Lublin, 1969. – S. 253], Ю. Муха [Mucha J. Organizacij a diecezij Kamienieckie do 1795 roku // Roczniki Teologiczno- Kanoniczne. – Lublin.: Druk. Katolickiego Uniwersytetu, 1981. – № 30. – Z. 4. – S. 124–125]. Вони показали гостру боротьбу за землю між заможною 187 шляхтою та римо-католицьким кліром, дослідили римо-католицький маєток. Водночас з’являються праці, що стосуються історії окремих інституцій Римо-Католицької церкви. К. Гадач описав історію капуцинського ордену на теренах Правобережної України [Gadacz K. Kapucyni na ziemiach ruskich // Zakony sw. Franciska w Polsce w latach 1772– 1970, Т. 2 / red. J. Bar. – Warszawa, 1978. – S. 239–245]. Підсумовуючи, зазначимо, що аналіз історіографії ХІХ – ХХ ст. свідчить про велику дослідницьку роботу істориків у розгляді окремих питань, пов’язаних із суспільно-політичною та економічною діяльністю представників римо-католицького кліру на Правобережній Україні в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. Проте російські історики захищали русифікаторську політику царизму, їх праці написані з упередженим ставленням до Римо-Католицької Церкви, її діяльності та впливів на населення Правобережжя. У них відстоювалася думка, що метою діяльності римо-католицьких священиків було насадження католицизму серед місцевих жителів. Радянські науковці з атеїстичних підходів розглядали основні етапи боротьби українського народу проти Римо-Католицької Церкви в Україні. Значна частина їх робіт залишилась на антиклерикальних позиціях. У польській історіографії більше уваги приділялося діяльності римо- католицького духовенства на території Польщі й лише окремі наукові розвідки стосувалися проблем, пов’язаних із його економічним, суспільно- політичним, громадсько-культурним життям на теренах Правобережної України. Аналіз історіографії даної проблеми в сучасних наукових дослідженнях 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст. є предметом окремої статті автора.

Проблема діяльності Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) в історіографії ХІХ – ХХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge