Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15349 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років / О. Бикова // Українське релігієзнавство. — 2009. — № 49. — С. 170-174. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15349 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-153492013-02-13T02:04:00Z Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років Бикова, О. Історія релігії і церкви в Україні 2009 Article Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років / О. Бикова // Українське релігієзнавство. — 2009. — № 49. — С. 170-174. — укр. XXXX-0032 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15349 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія релігії і церкви в Україні Історія релігії і церкви в Україні |
| spellingShingle |
Історія релігії і церкви в Україні Історія релігії і церкви в Україні Бикова, О. Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років |
| format |
Article |
| author |
Бикова, О. |
| author_facet |
Бикова, О. |
| author_sort |
Бикова, О. |
| title |
Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років |
| title_short |
Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років |
| title_full |
Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років |
| title_fullStr |
Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років |
| title_full_unstemmed |
Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років |
| title_sort |
проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років |
| publisher |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Історія релігії і церкви в Україні |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15349 |
| citation_txt |
Проведення кампанії з вилучення церковних цінностей в період голоду 1921-1923 років / О. Бикова // Українське релігієзнавство. — 2009. — № 49. — С. 170-174. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bikovao provedennâkampaníízvilučennâcerkovnihcínnostejvperíodgolodu19211923rokív |
| first_indexed |
2025-07-02T16:47:46Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:47:46Z |
| _version_ |
1836554509786021888 |
| fulltext |
170
останніх часів радянської влади. Віруючі цієї течії ЄХБ, які наявні в
Україні і сьогодні, відмовлялись не тільки визнавати закони, пов‘язані з
регламентацією діяльності у СРСР релігії та церкви, але й проводили
нелегальні з‘їзди, конспіративні богослужіння, активно навчали релігії
дітей, для чого створювали спеціальні школи, у підпільних типографіях
випускали релігійну літературу.
Ця діяльність істотно суперечила законодавству СРСР, тому
лідери цих громад неодноразово притягувались до кримінальної
відповідальності, а віруючі, які надавали помешкання, несли
адміністративні покарання, сплачуючи досить високі штрафи.
Таким чином, у 20–80-і роки радянське судочинство було одним із
активних механізмів негативного впливу держави стосовно релігії та
церкви. Добре підготовлені й ефективно проведені процеси, на яких
була присутня досить велика кількість віруючих, не тільки виносили
суворі кримінальні та адміністративні вироки щодо лідерів та активістів
громад, але й мали ефект психологічного впливу на віруючих. Це
приводило до того, що відразу ж після проведених судових засідань
багато членів незареєстрованних груп переходили у легально діючі
релігійні організації, а деякі назавжди відмовлялись від релігії.
О.Бикова
*
(м. Сімферополь)
ПРОВЕДЕННЯ КАМПАНІЇ
З ВИЛУЧЕННЯ ЦЕРКОВНИХ ЦІННОСТЕЙ
В ПЕРІОД ГОЛОДУ 1921-1923 РОКІВ
В умовах розвитку України як незалежної держави підвищується
інтерес до її історії і особливо до переломних історичних етапів. Одним
з таких періодів був голод 1921-1923 років. В цей час особливо гостро
виявилися протиріччя між радянським урядом і Російської
православною церквою. У 1922-1923 роках ведеться кампанія з
вилучення церковних цінностей для допомоги голодуючим, в якій
Церква не змогла підвищити свій авторитет за рахунок активної
допомоги населенню і яка значно зменшила роль релігії в житті
радянських людей. Наслідки цих подій актуальні і сьогодні.
*
Бикова О.С. – викладач кафедри філології і гуманітарних дисциплін Кримського
інституту інформаційно-поліграфічних технологій Української академії друкарства.
171
Дослідниками цієї проблеми вже були Катунін Ю.А., Воронцов Г.В.,
Макаров М.Ф., Журавльов О.О., Придувалов Ф.М., Хенкін Є.М.
Основний акцент у нашій статті робиться на розгляді дій
радянської влади і церкви під час кампанії з вилучення церковних
цінностей в 1922-1923 роках. Метою даної статті є вивчення діяльності
Церкви і радянського уряду в період голоду 1921-1923 років в Криму і
на Півдні України. Для реалізації цієї мети були поставлені наступні
завдання:
розглянути як складалися відносини між Церквою і радянським
урядом в період становлення радянської влади;
вивчити дії Церкви і радянської влади під час кампанії з
вилучення церковних цінностей в 1922-1923 роках;
оцінити результати, які були досягнуті під час кампанії з
вилучення церковних цінностей в 1922-1923 роках.
Відношення більшовиків до Церкви і релігії було висловлене у
Програмі РСДРП, прийнятій в 1903 році, у якій вже тоді
проголошувалось про «відокремлення церкви від держави і школи від
церкви». Відразу ж після завершення громадянської війни більшовики
почали розробляти плани кардинального «вирішення» проблеми
існування православної Церкви в радянській державі. Церква
розцінювалась як ворожа опозиційна сила, яка має значні матеріальні
цінності. У радянській пресі початку 1920-х років дуже яскраво
виявився агресивний настрій радянської влади у ставленні до Церкви.
Метою такої політики було зруйнування православної Церкви як
цільного організму.
Початок цьому процесу був покладений у першому декреті
Радянської влади, який був прийнятий 26 жовтня 1917 року на другому
Всеросійському з‘їзді Рад. Декрет законодавчо закріплював положення
про те, що вся земельна власність, включаючи монастирську і церковну,
стає «здобутком народу»,тобто державною. Остаточно це питання було
вирішено 23 січня 1918 року, коли був опублікований декрет Ради
Народних Комісарів, підписаний В.І.Леніним «Про відокремлення
Церкви від держави і школи від Церкви». Декрет позбавляв Церкву
рухомого і нерухомого майна і права володіти ним. Храми і необхідні
богослужбові предмети передавали спільноті віруючих за договором з
місцевою владою. Сама ж Церква, яка в цей момент користувалася
великою народною підтримкою, практично не чинила ніякого опору,
тобто фактично погодилась з націоналізацією свого майна [О религии и
церкви. Сборник высказываний классиков марксизма – ленинизма,
документов КПСС и Советского государства. – М.,1981. – С.53-54].
172
Літом 1921 року у Поволжі, на Кавказі, в Криму і на півдні
України розпочалася жорстка посуха. У 34-х губерніях Росії царював
голод. Ленін сам виступив з ініціативою використати голод в боротьбі з
Церквою. У листі до В.Молотова він писав: "... даний момент вдає із
себе не тільки виключно слушний, але і взагалі єдиний момент, коли ми
можемо 99-у з 100 шансів на повний успіх розбити ворога на голову...
Саме тепер і лише тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на
дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому
винні) провести вилучення церковних цінностей з самою скаженою і
нещадною енергією і не зупиняючись перед придушенням якого
завгодно опори" [Цит. за: Катунин Ю.А. Изъятие церковных ценностей:
"де-юре" и "де-факто".// Культура народов Причерноморья. – 1998. – N
4. – С.89]. Вилучене добро Церкви направляти на потреби голодуючих
планувалось не повністю. Ленін сподівався забезпечити собі фонд у
декілька мільйонів золотих рублів для досягнення подальших планів
радянського уряду.
Коли розпочався голод, Церква також не могла залишатися у
стороні від народної трагедії. 22 серпня 1921 року Патріарх Тихон видав
Послання, в якому закликав віруючих всіх конфесій, як у Росії, так і у
всьому світі допомогти голодуючим. Уряд довгий час вагався,
остерігаючись зростання авторитету церкви, та все ж таки 8 грудня 1921
року ВЦВК дозволив релігійним організаціям збирати кошти на
боротьбу з голодом. У Церкви була можливість організувати широку
акцію на збір коштів, закупівлю продовольчих товарів і розподіл їх
серед голодного населення, що могло б значно підвищити її авторитет.
Але ця акція проходила доволі мляво. 19 лютого 1922 року Патріарх
видав нове послання, в якому закликав приходські ради жертвувати
голодуючим речі, які не мали богослужбового значення, що знову ж не
давало можливості здавати дорогоцінні речі, які знаходилися в Церкві,
бо всі вони мали відповідне відношення до проведення служб. У зв‘язку
з цим в радянських газетах регулярно з‘являлися статті, які
звинувачували священнослужбовців у байдужості до бід народу.
23 лютого 1922 року Президія ВЦВК сама прийняла декрет про
вилучення непотрібних для богослужіння цінностей церков і
монастирів, які «могли б бути засобом боротьби з голодом на
Поволжжі». Юридично основою декрету був законодавчий акт про
відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, прийнятий у
січні 1918 року. Згідно з декретом церковні багатства ставали власністю
радянської влади. Спеціальні комісії, у склад яких входили і віруючі,
оглядали Церкви і приймали рішення про вилучення частини
дорогоцінностей. 26 лютого вийшов черговий декрет ВЦВК, який
173
анулював добровільний характер пожертв: місцевим Радам
наказувалось вилучати всі дорогоцінності, не виключаючи предметів,
які мали богослужбове значення. Патріарх Тихон назвав цей акт
святотатством: "Мы не можем одобрить изъятия из храмов священных
предметов, употребления коих не для богослужебных целей
воспрещается канонами Вселенской Церкви и карается ею как
святотатство" [Цит. за: Хенкин Е.М. Очерки истории борьбы советского
государства с голодом (1921-1922). – М., 1988. – С.86].
Значна частка нижчого духовенства, тісно пов‘язаного з
селянством, не виступала проти вилучення цінностей, а в окремих
випадках навіть підтримувала це. Лояльну позицію зайняли і деякі
богослужбовці високих рангів. Але навіть у неврожайних районах
велика кількість віруючих була категорично проти використання
багатств Церкви для допомоги голодуючим. Поширеними формами
протесту були масові клопотання і заяви груп віруючих, церковних рад
про припинення вилучення, про заміну предметів культу на гроші і
продовольство, про повернення вже конфіскованих речей. Поширеним
було переховування і викрадення цінностей. Велика кількість
церковних цінностей були знайдені в монастирях, розташованих в
Татарській АРСР і в Криму [Там само. – С.87].
28 лютого 1922 року на зібранні Московської єпархії було
підтримано звернення Патріарха Тихона до священнослужбовців:
«Самим церковні цінності не віддавати, а пасивно протидіяти –
створювати у мирян уявлення, що Церкву грабують, у всіх парафіях
проводилися загальні збори парафіян, на яких висловився протест проти
вилучення церковних цінностей, посилати їх у ВЦИК». Через місяць
Патріарх звернувся до віруючих із закликом, в якому акт вилучення
визнавався як «блюзнірський». За сприяння цьому він загрожував
відлученням від Церкви, а служителям культу – позбавленням сану
[Голод 1921-1923 рр. в Україні. Збірник документів та матеріалів – К.,
1993. – С.13].
Там, де ідея вилучення церковного майна не мала масової
підтримки, іноді застосовувалась навіть військова сила. Сам процес
вилучення нагадував військову кампанію, в результаті чого склалася
процерковна опозиція, в яку входили релігійні фанатики, неосвічені
селяни і навіть частина міських мешканців. В цілому ж експропріація
пройшла без особливих ускладнень, бо значна кількість населення
відносилась до цього процесу досить байдуже, вважаючи цілком
нормальним відчуження частки майна церкви на допомогу голодуючим.
В Криму акція вилучення цінностей проводилась впродовж 1922-
1923 років. В деяких храмах цей процес здійснявся декілька разів. Це
174
було пов‘язано з тим, що комісії не завжди жорстко підходили до
вилучення відразу всіх цінних речей. Багато залишали для проведення
служб. Під час вилучення цінностей із кримських храмів відкритого
опору здійснено не було в жодному з храмів. Цей процес був
припинений у 1924 році після вказівок керівника Центрального
Адміністративного Управління Кримської АРСР Лаубе.
За час проведення експропріації держава отримала 3 пуди срібла,
125 карбованців золотом і 1615 карбованців сріблом, 858 діамантів (вага
– 1469 каратів), інші дорогоцінні каміння і метали. Церковні багатства в
цілому були оцінені більш ніж на 834 тисяч рублів золотом. Церковне
майно відправляли спочатку в республіканські, а потім в
загальноросійські комісії вилучення, що затримувало його реалізацію на
допомогу голодуючим, а частина майна і зовсім не була спрямована на
боротьбу з голодом.
Досягнути знищення церкви радянська влада так і не змогла.
Навіть в умовах жорсткого однодумства в СРСР Церква залишалася
єдиною легальною організацією з неофіційною ідеологією. І все ж в
проблемах, які постали перед Церквою у 1920 році, була винна
насамперед вона сама.
Р.Множинська
(м. Київ)
ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ
КОНФЕСІЙНИХ ВЗАЄМИН
(1-а пол. XVI ст.)
Постатями, які викликали у 1-й половині ХVІ ст.
загальноєвропейський резонанс, були, як відомо, Мартін Лютер
(Martin Luther; 1483 – 1546) – великий реформатор Церкви, зачинатель
протестантського руху та Філіп Меланхтон (Philipp Melanchton; 1497 –
1560) – німецький гуманіст, теолог і педагог, євангельський реформатор
і систематизатор лютерівської теології. Вельми знаним у свій час був і
Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 – 1566) – визначний
українсько-польський гуманіст, полеміст, філософ та історик, який, на
думку польського дослідника Юзефа Ліхтенштуля, "в загальному
доробку філософської думки, а передусім філософсько-юридичної, не
стоятиме на самому кінці, а в філософії права в Польщі XVІ століття
займе навіть головне місце...; який навіть в так освіченому
шляхетському середовищі лишився світилом" [Lichtensztul Józef.
|