Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636)
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15473 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 813-816. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15473 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-154732013-02-13T02:43:23Z Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) Александрович, В. Miscellanea 2007 Article Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 813-816. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15473 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Miscellanea Miscellanea |
| spellingShingle |
Miscellanea Miscellanea Александрович, В. Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) |
| format |
Article |
| author |
Александрович, В. |
| author_facet |
Александрович, В. |
| author_sort |
Александрович, В. |
| title |
Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) |
| title_short |
Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) |
| title_full |
Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) |
| title_fullStr |
Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) |
| title_full_unstemmed |
Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) |
| title_sort |
унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни миколая сенявського (1636) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Miscellanea |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15473 |
| citation_txt |
Унікальне джерельне свідчення про виконання олов’яної труни Миколая Сенявського (1636) / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 813-816. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT aleksandrovičv uníkalʹnedžerelʹnesvídčennâprovikonannâolovânoítrunimikolaâsenâvsʹkogo1636 |
| first_indexed |
2025-07-02T16:56:45Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:56:45Z |
| _version_ |
1836555074932834304 |
| fulltext |
813
Посталі на українському ґрунті мистецькі пам’ятки нечасто мають задокументоване
походження. Ще більшою рідкістю є докладні матеріали про створення конкретного
вцілілого об’єкта. Знахідка в раєцькій книзі Львова за 1636 р. поповнює скромний фонд
знаних досі таких відомостей коротким викладом обставин виникнення єдиної у своєму
роді позиції української мистецької спадщини – литого олов’яного саркофага з
повнопластичною постаттю вдягнутого в посріблений панцир із золоченими орнамен-
тами небіжчика на віку труни з посрібленими орнаментами та золоченими декоратив-
ними деталями1. Саркофаг зберігся в каплиці замку Сенявських у Бережанах на Терно-
пільщині й нині переховується у замку Пяскова Скала поблизу Кракова.
Одинокий бережанський саркофаг привернув увагу ще перших дослідників міста2.
Дещо докладніше про нього писав Тадеуш Маньковський, матеріал якого побачив світ
лише в короткому викладі. Зіставляючи саркофаг з трьома давнішими, він ствердив:
“Przedstawiający zmarłego w r. 1636 Prokopa Sieniawskiego jest wyraźnie dziełem innego
artysty. Ten ostatni sarkofag jest też niewątpliwym dziełem Jana Pfistera, jak to stwierdza
analogia tego dzieła z pomnikiem marmurowym Prokopa Sieniawskiego”3. Визначення особи
виявилося, однак, помилковим; врешті 1636 р. помер не П. Сенявський4, а його брат
Миколай (див. далі). Лише Мечислав Ґембарович докладніше зайнявся рідкісною
пам’яткою й на основі відомостей про родину Сенявських та збереженого в замковій
каплиці скульптурного надгробка роботи чинного при їхньому дворі згаданого скуль-
птора з Бреслау (Вроцлава) Йоганна Пфістера5 дійшов висновку, що саркофаг насправді
належить померлому 1636 р. М. Сенявському6.
УНІКАЛЬНЕ ДЖЕРЕЛЬНЕ СВІДЧЕННЯ ПРО ВИКОНАННЯ
ОЛОВ’ЯНОЇ ТРУНИ МИКОЛАЯ СЕНЯВСЬКОГО (1636)
1 Репродукції див.: Gębarowicz M. Studia nad dziejami kultury artystycznej późnego
Renesansu w Polsce. – Toruń, 1962. – Ryc. 150; Mańkowski T. Dawny Lwów jego sztuka i kultura
artystyczna. – Londyn, 1974.
2 Короткий огляд відповідних міркувань див.: Gębarowicz M. Studia... – S. 326 (przyp. 46).
3 Mańkowski T. Sarkofagi Sieniawskich // Sprawozdania z czynności i posiedzeń Polskiej
Akademii Umiejętności. – 1948. – Nr 4. – S. 182.
4 Про нього див.: Nagielski M. Sieniawski Prokop h. Leliwa (zm. 1627) // Polski Słownik
Biograficzny (далі – PSB). – Warszawa; Kraków, 1996. – T. XVII/1. – Z. 152. – S. 146–147.
5 Найдокладніше про нього див.: Gębarowicz M. Studia... – S. 266–375.
6 Ibidem. – S. 326–327, 340. Звід відомостей про майстра та його бібліографію див.:
Heydel M. Pfister Johann // Słownik artystów polskich tudzież obcych w Polsce czasowo lub stale
pracujących (zmarłych przed r. 1966). Malarze, rzeźbiarze, graficy. – Warszawa, 2003. – T. 7:
Pe–Po. – S. 79–83. До оприлюднених досі матеріалів до біографії майстра необхідно додати
наступний істотний момент – перенісшись до Бережан, він заклав тут осередок скульптурної
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
814
Виняткова на тлі доступних нині джерельних матеріалів до історії українського
мистецтва розповідь про “організaцію” його виготовлення виявилася у львівських місь-
ких актах. Одинокий характер самого документа зумовили оригінальні обставини його
появи, у свою чергу визначені не менш своєрідною історією створення саркофага, яка
висвітлює несподіваний аспект мистецького життя міста, стосунків усередині ремісни-
чого середовища, його складу, контактів з місцевою владою та зовнішнім світом. За
змістом та викладеними відомостями – це унікальний причинок до історії мистецької
культури міста у всьому якнайширшому спектрі виявів її своєрідності.
Нововіднайдений документ насамперед окреслює значення Львова як мистецького
осередку для обширного регіону західноукраїнських земель. Воно виявляється як через
замовлення місцевим майстрам необхідного для похорону М. Сенявського (окрім сарко-
фага, йшлося також про посуд для численних учасників траурної церемонії), так і в чин-
ності на ґрунті міста прийшлих митців, які й виконали відповідальне й виняткове замов-
лення. Документ міського уряду лаконічно описує своєрідну ситуацію, коли Рада, зобо-
в’язана проханням коронної підчашини Катерини Сенявської7, не могла домовитися з
жодним з конвісарів про виготовлення саркофага, які вимовлялися або ж зволікали з від-
повіддю – “albo nieumiejętność swoię, albo niechcęnie podiąć się takowey roboty iawnie
pokazowali”. Врешті, за замовлення взялися мандрівні челядники Гануш Баєр та Мартин
Прайсгоф, які перебували “на роботі” у львівських майстрів, але з умовою, аби через це
їх не переслідували цехові майстри та челядники. Уряд, відкликаючись до свого стар-
шинства над цехами, віддав їм роботу, обіцяючи захист у разі необхідності. Г. Баєр та
М. Прайсгоф “trunnę podług modellu sobie danego godnie, chwalebnie, z wielką rzemięsła y
umieiętności sławą swoią zrobieli y oddali”. Проте їхній успіх, природно, не міг не викли-
кати звичайної людської заздрості цехового середовища. Члени цехів підмовили челядь,
і та розіслала повсюдно листи, які закликали переслідувати обох челядників, що нібито
виконали роботу як “партачі”. Львівський уряд, згідно із узятим на себе зобов’язанням,
звернувся до урядів як у Польщі, так і поза її межами, аби челядникам не приписувано
вини та не переслідувано їх, “gdysz takową trunnę dla defektu y przyczyn konfissarzów
mistrzów lwowskich wzwysz wyrażonych towarzysze mianowani z roskazania, władzą naszą
do tey roboty przywiedzieni będąc, zrobieli”. Хоча лист скеровано як до польських, так і
зарубіжних урядів, його написано польською мовою, що доводить адресування власне
до польських міст. Отже, челядники походили з одного з міст Польщі, й це вселяє надію
на ймовірність віднайдення інших їхніх документальних слідів.
Окремого розгляду потребує особа небіжчика, для якого відливали саркофаг.
М. Ґембарович, нагадаємо, дійшов висновку, що він належить М. Сенявському. Проте
документ львівського міського уряду стверджує, що К. Сенявська старалася про труну
“Hieronyma Sieniawskiego, podczaszego koronnego, syna jej m[oś]ci”. Доводиться визнати,
що текст помилково вказує особу. Коронний підчаший І. Сенявський був не сином, а
чоловіком К. Сенявської й помер ще 1619 р.8. Приготування до його похорону, природно,
не могли йти аж у 1636 р. Натомість зазначеного року помер останній син Ієроніма та
традиції західноєвропейського родоводу, який діяв щонайменше до кінця XVII ст. Це єдине
таке середовище, чинне на західноукраїнських землях поза Львовом у XVII ст. Найдо-
кладніше про нього див.: Александрович В. Малярі та скульптори Бережан у XVII столітті //
Шашкевичіана: Зб. наукових праць. – Львів; Вінніпеґ, 2004. – Вип. 5–6. – С. 515–519.
7 Про неї див.: Nagielski M. Sieniawska z Kostków Katarzyna (1576–1647) podczaszyna
koronna // PSB. – S. 97–99.
8 Про нього див.: idem. Sieniawski Adam Hieronim (1576–1619), podczaszy koronny //
Ibidem. – S. 100–102.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
815
Катерини Сенявських Миколай, так само коронний підчаший9, звідси замовлення може
стосуватися лише його особи. Тому саркофаг, як і вважав М. Ґембарович, належить
М. Сенявському: нововіднайдений актовий запис дає цьому документальне підтверд-
ження. А згадка про “коронного підчашого Ієроніма Сенявського, сина коронної підча-
шини Катерини Сенявської” лише зайвий раз доводить, наскільки непевними можуть
бути навіть офіційні урядові документи, й дає важливий причинок до незмінно акту-
альної проблеми критики джерел.
Окремої уваги заслуговує також справа авторства моделі саркофага. Цю проблему
розглянув ще Т. Маньковський у контексті порівняння з потрійним надгробком у зам-
ковій каплиці. За висновком дослідника, одна з його фігур “jest bardzo zbliżona do postaci,
odlanej w cynie, spoczywającej na również cynowym sarkofagu… (il. 131) Niewątpliwie
rzeźba w cynie odlana jest wcześniejszą, figura zaś w czerwonym marmurze rzeźbiona
późniejszą – obie zaś ręki Pfistera należą do najlepszych w sztuce lwowskiej, spośród postaci
w zbroje zakutych rycerzy na grobowcach pierwszej połowy w. XVII”10. Його підтримав
М. Ґембарович, наголосивши на портретних вартостях зображення11. Нововіднайдений
документ дає змогу уточнити характер причетності майстра до саркофага. Оскільки
Г. Баєр та М. Прайсгоф працювали, як стверджує атестація львівського міського уряду,
“podług modellu sobie danego”, Й. Пфістер був автором моделі постаті на віку, що й
визначило зауважену її подібність з фігурою на надгробку роботи того ж майстра.
Нововіднайдений документ стосується унікальної пам’ятки української мистецької
спадщини, водночас наголошуючи на всій своєрідності мистецького процесу та куль-
турного життя не лише самого Львова, а й усього західноукраїнського регіону, який він
очолював. Це також виняткове свідчення ролі та місця європейського напряму мистець-
ких зв’язків міста й сфери поширення його інтересів та відповідної складової у
мистецькому процесі на теренах Західної України.
ДОДАТОК
1636, вересня 30.* Львів. – Атестація львівського раєцького уряду для конві-
сарських челядників Гануша Баєра та Мартина Прайсгофа у справі виконання
олов’яного саркофага Миколая Сенявського.
Attestatio pro parte Baier et Prayshof.
Raice miasta Lwowa. Wszstkim wobec y z osobna kożdęmu do wiadomości przywo-
dziemy y świadectwo czynięmy, isz gdy w teraźnieyszym 1636 roku wielmożna jey m[oś]ć
pani Sieniawska, podczaszyna koronna, wesłała do vrzęndu naszego radzieckiego lwowskiego,
abyzmy mistrzom lwowskim rzemięsła konfisarskiego trunnę cynową na zmarłe ciało godney
pamięci j[ego] m[oś]ci pana Hieronyma Sieniawskiego, podczaszego koronnego, syna jej
m[oś]ci przystoynie y umiejętnie vrobić roskazali, tedyzmy to sławetnym panu Andrzeiowi
Czechowicowi y panu Macieiowi Hayderowi, collegom naszym, raycom lwowskim, odprawić
y potrzebie pogrzebowey ciała zmarłego zacznego pana wygodzic zlecili, którzy przez dni
pięć po kożdego zosobna z confissarzów mistrzów lwowskich posełaiąc y żeby się lubo
wszyscy albo kilka ich // (арк. 1270) lubo tesz ieden z nich którykolwiek takowey trunny
cynowey za zapłatą y nagrodą dobrą zrobią podięli, persuaduiąc, prosząc y robotę onym
9 Про нього див.: idem. Sieniawski Mikołaj h. Leliwa (zm. 1636) // Ibidem. – S. 135–142.
10 Mańkowski T. Dawny Lwów... – S. 250.
11 Gębarowicz M. Studia... – S. 326.
* Датується за попереднім записом на арк. 1254.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
816
zalecaiąc. Z między których Woyciech Szwaradzki, confissarz lwowski, chciał się wprawdzie
takowey roboty podiąć, ale się chorobą (iakosz od roku blisko z łoża chorobą złożony nie
wstawa) wymowieł, czeladnika iednak swego do pomocy pozwalał. Szymon za się Czechowic,
także confissarz, czeladnika swego nie bronił, ale się inszą robotą stołową na tenże niebosczyka
j[ego] m[oś]ci pana podczaszego koronnego pogrzeb zasłaniał. Endrys za się y Mikolay!
Iłowczyk, także konfissarze lwowscy, od dnia do dnia deklaratią swoię odkładali y zwłoczeli,
czym albo nieumiejętność swoię, albo niechcęnie podiąć się takowey roboty iawnie
pokazowali. A gdy posłańcy jey m[oś]ci paniey podczaszyney o zrobienie trunny do vrzęndu
naszego co raz prynaglaliy nastawali, asz między czeladzią konfisarską vcciwi Hanus Baier y
Marcin Prayschoff w robocie v mistrzów lwowskich konfissarzów na ten czas będący z vmiejęt-
nością y biegłością w rzemięśle konfissarskim ozwawszy się trunnę zrobią takową, któraby
ciału y pogrzebowi wygodą była, submissią vczynieli, tylko żeby oto od mistrzów y towarzy-
szów tak lwowskich, iako po Koronie y extra Poloniae Regnum inquietowani nie byli y bez
wszelkiey trudności zostawali. My vrząd potrzebę prędką y nagłą truny zrobienia vpatruiąc,
a nastawania do siebie czeladzi od j[ey] m[oś]ci paniey podczaszyney koronny! o robotę
takową maiąc, władzą vrzędu naszego, którą nad cechami y ossobami do cechów należącemi
mąmy, rozkazalizmy y przywiedli do tego pomienionych Hanussa // (арк. 1271) Baiera y
Marcina Prayschoff konfissarskiego rzemięsła towarzyszów, obiecuiąc im wszelaką wszędzie
vrzęndową obronę isz się trunny cynowey zrobić na zmar łe j[ego] m[oś]ci pana podczaszego
ciało podięli, iakosz natychmiast sumpt wziąwszy od sług na to do Lwowa zesłanych j[ey]
m[oś]ci paniey podczaszyney koronney na materye do roboty potrzebne y zgodne, trunnę
podług modellu sobie danego godnie, chwalebnie, z wielką rzemięsła y vmieiętności sławą
swoią zrobieli y oddali. Za którą robotę podziękowanie y słuszną nagrodę odniesli, isz tedy
mistrzowie konfissarze lwowscy czeladź wędrowną podmowieli y listy (iako nam dano
sprawę[)], rozesłali, aby pomienionych Hanussa Baiera y Marcina Prayschoff, konfissar-
czyków, kiędybykolwiek nadwędrowani byli, lubo podług zwyczajów y praw rzemięśliczych
(sic!) trybowano lub naganiano, y kazą kiędyszkolwiek o takową robotę przez nich wygodnie
zrobioną y wystawianą, chciąno, tedy my vrząd wszystkich ossob na vrzęndach intra et extra
Regnum wyssadzonych prosięmy, aby wzwysz pomienieni konfissarczycy wszędzie bez winy,
karania y trybowania zostawali, gdysz takową trunnę dla defektu y przyczyn konfissarzów
mistrzów lwowskich wzwysz wyrażonych towarzysze mianowani z roskazania, władzą naszą
do tey roboty przywiedzieni będąc, zrobieli. Którzy to konfissarczycy isz za tym świadecznym
pisaniem naszym wolnemi od cechowych swoich tak mistrzów, tak iako y czeladzi będą y
pod protektią vrzęndów kiedykolwiek się tylko obrocą, zostaną, pewni jestezmy. My wzaięmną
chęć naszę wszystkim w[asz] m[ościo]m, v których ta attestatia nasza mieysce y wagę //
(арк. 1272) swą odniesie, offiaruięmy. Na co dla lepszey wiary y pewności pieczęć vrzęndową
przycisnąć y pisarzowi przysięgłęmu podpisać się rozkazalizmy. Dąn na ratuszu lwowskim
we środę bliską po świętym Michale roku Pańskiego 1636.
Центральний державний історичний архів України, м. Львів. – Ф. 52: Маґістрат міста
Львова. – Оп. 2. – Спр. 51. – Арк. 1269–1272.
Володимир Александрович (Львів)
ОПИС РЕГЛАМЕНТУ ПЕЧАТОК ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКИХ
МОНАСТИРІВ НА ПРАВОБЕРЕЖЖІ В КІНЦІ XVIII СТОЛІТТЯ
Опрацьовуючи рукописні матеріали уманських оо. Василіан, що знаходяться в біб-
ліотеці Яґеллонського університету під назвою “Rękopis klasztorny XX Bazylianów
Humańskich” (мікрофільм справи – у Національній бібліотеці у Варшаві, з якого ми
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|