Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15474 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 818-823. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15474 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-154742013-02-13T02:44:07Z Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги Дудко, В. Miscellanea 2007 Article Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 818-823. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15474 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Miscellanea Miscellanea |
| spellingShingle |
Miscellanea Miscellanea Дудко, В. Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги |
| format |
Article |
| author |
Дудко, В. |
| author_facet |
Дудко, В. |
| author_sort |
Дудко, В. |
| title |
Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги |
| title_short |
Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги |
| title_full |
Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги |
| title_fullStr |
Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги |
| title_full_unstemmed |
Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги |
| title_sort |
твори михайла коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Miscellanea |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15474 |
| citation_txt |
Твори Михайла Коцюбинського у російських перекладах 1900-х років: джерелознавчі уваги / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 818-823. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dudkov tvorimihajlakocûbinsʹkogourosíjsʹkihperekladah1900hrokívdžereloznavčíuvagi |
| first_indexed |
2025-07-02T16:56:47Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:56:47Z |
| _version_ |
1836555077174689792 |
| fulltext |
818
ТВОРИ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
У РОСІЙСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ 1900-х РОКІВ:
ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ УВАГИ
Хоча історія здійснення і публікації прижиттєвих перекладів творів Михайла Ко-
цюбинського російською мовою розглядається в низці праць, студіювання відповідної
теми потребує продовження. Ідеться як про вихід за межі узвичаєного кола
досліджуваних джерел (досі далеко не повною мірою використано навіть ті “підказки”,
які містить листування Коцюбинського)1, так і про нову інтерпретацію запровадженого
до наукового обігу фактичного матеріалу. Деякі невисвітлені та дискусійні аспекти теми
розглядаються у цих нотатках.
1
У травневому і червневому числах петербурзького журналу “Наука и жизнь” за
1905 р. було вміщено переклад оповідання “Fata morgana”2, який здійснив Олександр
Новодворський3. Дотепер він (як і багато інших перекладачів) залишався людиною
“без біографії”4, оскільки дослідники обмежувалися лише тими матеріалами про
Новодворського, які містить його єдиний лист до Коцюбинського (від 5 травня 1905 р.5),
збережений в архіві адресата. Коментатор листа зауважував: “Відомоcтей про О. Ново-
дворського немає”6. У працях Миколи Грицюти він фігурує лише як “російський журна-
ліст”7 – попри те, що відомий дослідникові лист Новодворського до Коцюбинського
написано українською, що, як повідомляє автор листа, в журналі “Наука и жизнь”,
1 Юрій Лотман слушно зазначав, що вживання стандартної формули “відсутність
джерел” часто свідчить лише про небажання чи невміння їх розшукувати (див.: Лот-
ман Ю. Биография – живое лицо // Новый мир. – 1985. – № 2. – С. 228).
2 Згодом це оповідання стало першою частиною однойменної повісті.
3 Характеристику художньої якості перекладу Новодворського див.: Звиняцков-
ский В. Я. Примечания // М. М. Коцюбинский и русская литература: Документы и мате-
риалы. – К., 1989. – С. 183.
4 Перекладачі – це переважно скромні літератори, яких історія письменства зазвичай
ігнорує. Хоча вони, як обґрунтовано писав Юрій Левін, потребують пильної дослідницької
уваги, оскільки зацікавлена аудиторія пізнавала зарубіжні літератури “їхніми очима”
(Левин Ю. Д. Восприятие творчества инонациональных писателей // Историко-
литературный процесс: Проблемы и методы изучения. – Л., 1974. – С. 251).
5 Див.: Листи до Михайла Коцюбинського / Упор. та комент. В. Мазного. – Ніжин,
2003. – Т. IV. – С. 26–27.
6 Там само. – С. 27.
7 Див.: Грицюта М. С. Михайло Коцюбинський у слов’янських літературах. – К.,
1964. – С. 18; його ж. Михайло Коцюбинський в російській критиці та літературо-
знавстві // Українська література в російській критиці кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.,
1980. – С. 365.
podróży zostającemu zdarzyło się list w potrzebie napisać z przyciśnieniem używaniu
pozwolonej pieczątki; na ów czas na liście wyrazić ma: z podróży. A gdy tego nie uczyni, list
takowy niemabydź czytany. 29 stycznia 1781. Zagorów*”.
Віталій Перкун (Київ)
* Загорів – нині с. Старий Загорів Локачинського району Волинської обл.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
819
секретарем редакції якого він сподівався невдовзі стати, плановано давати в кожному
числі кілька аркушів українського матеріалу, а згодом створити “відділ оригінальної
української белетристики”8. Наявне ж у листі повідомлення про намір автора листа
звернутися до Іллі Шрага у справі передплати часопису для Чернігівської міської біб-
ліотеки9, як і репліка Антона Шабленка в листі до Коцюбинського від 9 травня 1907 р.
про те, що Новодворський особисто обговорюватиме з письменником питання підго-
товки збірника творів українських авторів у російських перекладах10, – це виразна спо-
нука пошукати не просто українських, а спеціально чернігівських зв’язків Новодвор-
ського, що, як з’ясовується, справді існували11. Їх дуже виразно насвітлює Дмитро
Дорошенко в некролозі “О. М. Новодворський”, змальовуючи небіжчика як “людину,
що хоч і не була звісна в ширших кругах українського громадянства, але має за собою
певні заслуги як щирий громадянин-українець, що брав участь в нашому національному
житті і вложив пайку своєї роботи в справу українського відродження”12.
Новодворський, який народився в селі Лемеші Козелецького повіту Чернігівської
губернії, навчався в Чернігівській семінарії, “звідки його було виключено після арешту
за політичне злочинство разом з кількома чернігівськими українцями”13. Цей арешт
(жовтень 1893 р.) було пов’язано з участю Новодворського у діяльності нелегального
антиурядового гуртка для самоосвіти, до складу якого входила також майбутня дружина
Коцюбинського Віра Дейша14.
В одному з тогочасних жандармських документів було зазначено: “Семинарист
Александр Новодворский, ученик V класса, считается лучшим воспитанником как по
наукам, так и по поведению”15. Однак пильний нагляд жандармерії завадив йому повною
мірою реалізувати значний інтелектуальний потенціал. “Опинившись після кількох міся-
ців тюрми на волі з «вовчим паспортом», – зазначав Дорошенко, – О. М. Новодворський
довго бідував, заробляючи приватними лекціями, аж поки не пощастило йому вступити
до Петербурзького університету на початку 1900-го року (спочатку на природничий, а
потім на філологічний факультет). В Петербурзі покійний – свідомий українець ще з
шкільної лави – пристав до студентської української громади і брав у ній, та й взагалі в
житті української колонії в Петербурзі діяльну участь. Людина дуже бідна, примушений
до того ще й помагати своїй родині, небіжчик оддавав свій час і сили громадській роботі,
і це було причиною, що йому довгенько довелось бути студентом”16. Новодворський
учителював у Бобруйську, Кишиневі, Катеринославі та Одесі, де й помер на початку
червня 1912 р. під час складання державних іспитів у Новоросійському університеті.
Окреслюючи літературну діяльність небіжчика, Дорошенко зазначав: “О. М. Новодвор-
8 Див.: Листи до Михайла Коцюбинського. – Т. IV. – С. 26–27.
9 Див.: Там само. – С. 27.
10 Див.: Там само. – С. 336.
11 На підставі названих листів Володимир Звиняцковський слушно писав про Ново-
дворського як про знайомого Коцюбинського (див.: Звиняцковский В. Я. Примечания. –
С. 182).
12 Д. Д[орошен]ко. О. М. Новодворський (Некролог) // Рада. – 1912. – № 148. – 29 черв.
(12 лип.). – C. 3.
13 Там само.
14 Див.: Ареcти в Чернігові // Народ. – 1893. – № 22. – С. 291–292; М. М. Коцюбин-
ський як громадський діяч: Документи, матеріали, публікації. – К., 1968. – С. 124–127,
130, 132–133, 135–138, 186–187.
15 Там само. – С. 125.
16 Д. Д[орошен]ко. О. М. Новодворський. – С. 3.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
820
ський був людиною з чималою ерудицією, особливо щодо українознавства, і з певним
літературним хистом; деякі з його заміток про українську літературу і переклади з укра-
їнського друкувались по петербурзьких виданнях початку 900-х років, але більшість
зосталась у рукописах – бо не було змоги в часи лихоліття нашого слова друкувати те
по чужих виданнях, а своїх ще не було”17. Як випливає з інформацій Дорошенка, Ново-
дворський опублікував, окрім перекладу оповідання “Fata morgana”, й інші літературні
праці, які ще належить розшукати й дослідити.
Потребує спеціального висвітлення також корпус українського матеріалу в журналі
“Наука и жизнь” (1904–1906), де з’явилися друком літературно-критичні статті про
українське письменство та переклади зразків української прози. Творчість Коцюбин-
ського було представлено в часописі й інтерпретацією “В путах шайтана”, яку здійснив
Дмитро Донцов18. Як свідчить лист Донцова до Коцюбинського від 29 червня 1905 р.,
він надсилав переклад авторові на перегляд19. Ця інтерпретація досі не потрапляла в
поле зору дослідників творчості Коцюбинського20.
2
У листопадовому числі московського журналу “Русская мысль” за 1906 р. було вмі-
щено новелу Коцюбинського “В путах шайтана” у перекладі, підписаному криптонімом
Н. К.21. Спробу розшифрувати цей підпис уже зроблено, однак вона, як з’ясовується,
лише створює ілюзію того, що “тему закрито”. Ця спроба варта спеціального розгляду,
оскільки вона виразно свідчить про потребу відповідально ставитися до проблеми вста-
новлення авторства, повсякчас пам’ятати, що хибна атрибуція не є суто “технічним” огрі-
хом, оскільки вона часто ставить під сумнів доказовість пізніших дослідницьких мір-
кувань і висновків22.
Коментуючи лист Коцюбинського до Михайла Могилянського від 21 січня 1911 р.,
Федір Погребенник зазначив, що новелу “В путах шайтана” було надруковано в москов-
ському часописі “в перекладі М. К. (М. Козиненка)”23. Можна гадати, що дослідник
потрактував підпис перекладача як його ініціали. Однак, по-перше, насправді інтер-
претацію було підписано іншим криптонімом – Н. К., по-друге, ім’я Козиненка (пере-
кладача творів Стефаника російською мовою24), якого, цілком очевидно, мав на увазі
17 Там само.
18 Див.: Коцюбинский М. В цепях шайтана: Рассказ / Пер. с укр. Дм. Донцов // Наука и
жизнь. – 1905. – № 9. – С. 65–82. Донцов також переклав для названого журналу оповідання
Івана Франка “Муляр” (див.: Там само. – № 7. – С. 773–780); ці відомості вже запроваджено
до наукового обігу – правда, з неточністю в бібліографічному описі публікації (див.: Дун О. З.
Твори Івана Франка в російських перекладах (доповнення до бібліографії) // Записки
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – Львів, 1998. – Вип. 6. – С. 124).
19 Див.: Листи до Михайла Коцюбинського. – Т. ІІ. – С. 162–163.
20 Див., напр.: Там само. – С. 163.
21 Криптонімом Н. К. було підписано і вміщений у грудневому числі “Русской мысли”
за 1906 р. переклад оповідання малознаного українського прозаїка Василя Загаєвича “Легка
смерть” (першодрук оригінального тексту: Літературно-науковий вістник. – 1901. – Т. 14. –
№ 1. – С. 54–58).
22 Див.: Петровская И. Ф. Уметь найти нужные сведения: (Размышления о работе
историка театра и музыки) // Советская библиография. – 1981. – № 2. – С. 61.
23 Коцюбинський М. Твори: У 6 т. – К., 1962. – Т. 6: Листи (1906–1913) / Тексти підготу-
вав і склав приміт. Ф. П. Погребенник. – С. 250.
24 Див.: Стефаник В. Рассказы / Пер. с укр. В. Козиненко, предисл. Г. Алексинского. –
СПб., 1907.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
821
Погребенник, – Владислав25. Невдовзі Мирослав Мороз у бібліографічному покажчикові
“Михайло Коцюбинський” відтворив підпис перекладача правильно, але все ж розкрив
його як належний Козиненкові – “Н. К[озиненко]”26, так само вчинив Грицюта, який,
правда, не був категоричним, зазначивши, що за підписом Н. К., “очевидно, […] «хо-
вався» Микола Козиненко”27. Йосип Куп’янський беззастережно писав про авторство
М. Козиненка, не подаючи автентичного підпису перекладача28. Олексі Засенкові атрибу-
ційний висновок Погребенника також видавався переконливим. Водночас Засенко,
покликаючись на вказівку Погребенника про те, що інтерпретацію було підписано крип-
тонімом М. К., висловив заувагу стосовно “неправильності” підпису перекладача: “Неяс-
ним, однак, залишається, чому ім’я Козиненка позначено ініціалом «М», а не «В»”29.
Володимир Мазний запропонував ефектне вирішення проблеми, якою переймався
Засенко, – задля легітимації наявного атрибуційного рішення заявив, що переклад було
опубліковано за підписом В. К.30. У пізніше виданому збірникові листів до Коцюбин-
ського Мазний, правда, відмовився від екстравагантної корекції криптоніма, відтво-
ривши його правильно, але розшифрував узвичаєно: “Н. К. (Козиненко)”31.
Помилкова версія розшифрування криптоніма Н. К., що постала на основі хиб-
ного засновку, – типовий зразок атрибуції “за традицією”. Іноді відповідна “тради-
ція” справді спирається на авторитетні матеріали, однак переважно вона виникає
значно простіше: один дослідник, не опрацьовуючи спеціально відповідний сюжет,
побіжно й без жодної аргументації висловлює атрибуційну заувагу (у випадку Погре-
бенника ще й зовсім не обов’язкову: достатньо було позначити підпис перекладача),
другий солідаризується з першим, третій і наступні вважають питання з’ясованим –
і невмотивована атрибуція стає узвичаєною32. Навіть очевидна невідповідність атри-
25 Див., наприклад: Погребенник Ф. П. Василь Стефаник у слов’янських літературах. –
К., 1976. – С. 74–75.
26 Михайло Коцюбинський: Бібліографічний покажчик / Склав М. О. Мороз. – К., 1964. –
С. 72.
27 Грицюта М. С. Михайло Коцюбинський у слов’янських літературах. – С. 23. Згодом
дослідник навів гіпотетичну версію про авторство перекладу і у присвяченому Коцюбин-
ському розділі колективної монографії (див.: Українська література в російській критиці
кінця ХІХ – початку ХХ ст. – С. 374). Відтак у покажчику імен, вміщеному в цій монографії,
фігурують і В. Козиненко (як перекладач творів Стефаника), і міфічний М. Козиненко (див.:
Там само. – С. 409).
28 Див.: Куп’янський Й. Я. Літопис життя і творчості Михайла Коцюбинського. – К.,
1965. – С. 262.
29 Засенко О. Перша книжка новел В. Стефаника в перекладі російською мовою //
Жовтень. – 1973. – № 7. – С. 130. Також див. передрук цієї статті під зміненою назвою
(“Про першу книжку новел В. Стефаника в перекладі російською мовою”) у кн.: Співець
знедоленого селянства: Відзначення сторіччя з дня народження Василя Стефаника. – К.,
1974. – С. 133.
30 Коцюбинський М. Твори: У 7 т. – К., 1975. – Т. 6: Листи (1905–1909) / Упоряд. та
приміт. В. І. Мазного. – С. 288.
31 Листи до Михайла Коцюбинського. – Т. ІІ. – С. 163.
32 Див.: Рейсер С. А. Основы текстологии. – Л., 1978. – С. 95–96, 101–102. Приклади
атрибуції “за традицією”, що їх навів Соломон Рейсер, можна доповнити багатьма іншими.
Див., напр.: Городецкий Б. П. Кто был цензором “Бориса Годунова” в 1826 году? // Русская
литература. – 1967. – № 4. – С. 111.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
822
буційного висновку Погребенника фактам, що її, як свідчать викладені матеріали,
зауважували деякі дослідники, стимулювала їх, однак, не поставити під сумнів
традиційне розшифрування підпису Н. К., а висловити сумнів у його “мотивова-
ності” чи й просто виправити автентичний криптонім. Наведені матеріали дають
підстави категорично заперечити належність перу Козиненка вміщеного в “Русской
мысли” перекладу новели “В путах шайтана”.
Тим часом збереглися матеріали, що уможливлюють доказову атрибуцію
досліджуваного перекладу. На мій погляд, його здійснила українська письменниця
Надія Кибальчич (Козловська)33, яка в 1900-х рр. перекладала російською твори
колег (і власні)34. Нещодавно оприлюднені документи з архіву Володимира Коро-
ленка свідчать, що Кибальчич інтерпретувала російською і твори Коцюбинського.
30 вересня 1904 р. вона листовно звернулася до Короленка з проханням приймати
для публікації в журналі “Русское богатство” її переклади творів українських авторів,
а в жовтні–листопаді 1904 р. надіслала йому інтерпретації двох оповідань Коцюбин-
ського – “Помстився” та “Fata morgana”35. Автором першого з названих перекладів
у редакторській книзі Короленка названо Н. К. Кибальчич, іншу інтерпретацію
позначено ініціалами Н. К. Як відомо, письменниця неодноразово використовувала
цей криптонім36 (так було підписано, зокрема, і переклад Франкового оповідання
“Мій злочин”, опублікований 1904 р. в часописі “Южные записки”37). Названі
33 Мені вже доводилося писати про це у малотиражному збірнику матеріалів регіо-
нальної наукової конференції (див.: Дудко В. И. Некоторые вопросы изучения переписки
М. М. Коцюбинского в контексте русско-украинских литературных взаимосвязей конца
ХІХ – начала ХХ века (по материалам архива писателя) // Тезисы докладов Черниговской
областной науч.-метод. конфер., посвященной 90-летию Черниговского исторического
музея. – Чернигов, 1986. – С. 39). Відповідна публікація, однак, не привернула уваги фахівців,
до того ж у ній – з огляду на тезовий характер – не було змоги аргументувати атрибуційний
висновок.
34 Див., напр.: Переклади з української мови // Літературно-науковий вістник. –
1904. – Т. XXVII. – № 8. – С. 12–123 (хроніка і бібліографія); З листування І. Франка та
Н. Кибальчич / Подав М. Яценко // Радянське літературознавство. – 1969. – № 6. – С. 76;
Погребенник Ф. П. Перекладачі Івана Франка слов’янськими мовами: Матеріали до
біобібліографічного словника // Українське літературознавство. – Львів, 1979. – Вип. 32. –
С. 123.
35 Обидва названі переклади, наскільки нині відомо, не було надруковано ні в
часописі “Русское богатство”, ні деінде. Докладно про відповідні матеріали з архіву
Короленка див.: Дудко В. Твори Михайла Коцюбинського в журналі “Русское богатство”
епохи революції 1905–1907 рр. // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2005. –
Т. 21. – С. 111–115.
36 Див., напр., свідчення самої письменниці, висловлене в її листі до Коцюбинського
від 2 квітня 1911 р. (Листи до Михайла Коцюбинського. – Т. IІІ. – С. 22). Про те, що пись-
менниця використовувала криптонім Н. К., писав М. П. Бондар у статті про письменницю
в “Українській літературній енциклопедії” (К., 1990. – Т. 2. – С. 452). Олексій Дей помилково
приписав цей криптонім Надії Матвіївні Кибальчич (Симоновій) – матері Надії Костян-
тинівни Кибальчич (Козловської) (див.: Дей О. І. Словник українських псевдонімів і крип-
тонімів (XVI–XX ст.). – К., 1969. – С. 261).
37 Див.: Погребенник Ф. П. Перекладачі Івана Франка слов’янськими мовами. –
С. 123.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
823
матеріали з архіву Короленка є істотною додатковою підставою атрибутувати Кибаль-
чич переклад новели “В путах шайтана”, вміщений у журналі “Русская мысль”38.
Віктор Дудко (Київ)
38 У відомих нині листах Кибальчич до Коцюбинського тему перекладання творів адре-
сата не обговорювано – як, до слова, і її студію про письменника, написану 1904 р. росій-
ською мовою (про неї див.: Кицюк С. “…Як мені важко писати” // Літературна Україна. –
1964. – № 72 (2041). – 22 верес. – С. 2). Невідомо, чи відповідну статтю було опубліковано.
СПАДЩИНА МАРКА ВОВЧКА НА КАВКАЗІ
Останні півтора року життя відомої української письменниці Марка Вовчка (Марії
Олександрівни Вілінської, за першим чоловіком Маркович, за другим – Лобач-Жученко)
минули у власному будиночку на хуторі Долинському1 в околиці Нальчика на Кавказі.
Михайло Дем’янович Лобач-Жученко, готуючись вийти у відставку, у серпні 1905 р.
придбав ділянку “600 квадратних сажнів” (чверть десятини, близько 27 соток) і подарував
дружині. В кінці березня 1906 р. подружжя остаточно переїжджає у Нальчик, і поки
зводиться їхній будинок, живе в Анни Степанівни Єшевської, чия дачна садиба була
неподалік. У серпні того ж року вони вселились у власний будинок. Листи Марії Олек-
сандрівни, спогади сучасників свідчать про те, що їй дуже подобались місцевість і
клімат цього передгір’я Кавказу, а “кабардинцы – очень добрый, по великодушию похо-
жий на сказочный народ”2. Після смерті письменниці (10 серпня 1907 р.), згідно з
заповітом, поховали її тут же в садибі, під старою грушею. Невдовзі на могилі було
встановлено пам’ятник з написом «Марко Вовчок. Марія Александровна Маркович-
Лобач. 28 іюля 1907 г.»3.
Родина Марії Олександрівни довгий час жила далеко від України і в побуті користу-
валася лише російською мовою (хоч у листах Марка Вовчка, зокрема останнього періоду,
рясніють вкраплення соковитих українських фразеологізмів), однак відчуття своєї при-
четності до культури й народу українського було безперечним і досить сильним. Особ-
ливо яскраво це виявилось, коли по смерті дружини М. Лобач-Жученко звернувся до
В. Доманицького з пропозицією розібрати її архів і дав дозвіл на публікацію доти неві-
домих творів.
Через якийсь час Михайла Дем’яновича почала непокоїти інша думка: що буде з
могилою Марка Вовчка після його смерті? Хоча на ті часи безсумнівними були реалії
“единой и неделимой” держави, однак у передгір’ях Кавказу культурне значення спад-
щини Марка Вовчка не мало, звичайно, ніякої ваги в порівнянні з його важливістю для
українців. Розуміючи це і турбуючись про подальшу долю могили письменниці, якій
судилося померти далеко від України, М. Лобач-Жученко зважився на оригінальний
крок: вирішив заповісти хутір українському громадському товариству з умовою, щоб
після його смерті це товариство дбало про могилу, і написав про це В. Доманицькому4,
1 На межі ХІХ і ХХ ст. ця місцевість називалася за прізвищем власниці землі – хутір
Долинської, згодом назва трансформувалась у “Долинський”, а з 1920-х рр. – Долинськ.
Тепер входить у межі Нальчика, адміністративного центру Кабардино-Балкарії.
2 Лист до Б. О. Марковича від 4–8 (17–21) жовтня 1905 р. // Листи Марка Вовчка:
У 2 т. – К., 1984. – Т. 2. – С. 432.
3 Див.: Дорошкевич О. Пам’яти Марка Вовчка // Глобус. – 1927. – № 16 – Серпень. –
С. 249.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|