До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15476 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року / Д. Гордієнко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 833-835. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15476 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-154762013-02-13T02:43:24Z До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року Гордієнко, Д. Miscellanea 2007 Article До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року / Д. Гордієнко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 833-835. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15476 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Miscellanea Miscellanea |
| spellingShingle |
Miscellanea Miscellanea Гордієнко, Д. До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року |
| format |
Article |
| author |
Гордієнко, Д. |
| author_facet |
Гордієнко, Д. |
| author_sort |
Гордієнко, Д. |
| title |
До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року |
| title_short |
До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року |
| title_full |
До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року |
| title_fullStr |
До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року |
| title_full_unstemmed |
До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року |
| title_sort |
до біографії м. в. левченка: лист до с. м. насонова від 25 серпня 1918 року |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Miscellanea |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15476 |
| citation_txt |
До біографії М. В. Левченка: лист до С. М. Насонова від 25 серпня 1918 року / Д. Гордієнко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 833-835. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gordíênkod dobíografíímvlevčenkalistdosmnasonovavíd25serpnâ1918roku |
| first_indexed |
2025-07-02T16:56:51Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:56:51Z |
| _version_ |
1836555081832464384 |
| fulltext |
833
Вдячні учні, насамперед В. Дорошенко, які на той час стали провідниками Союзу
визволення України, подбали про перевезення професора до Відня. Практичною
реалізацією справи опікувалися О. Скоропис-Йолтуховський та М. Меленевський. За
посередництвом Міністерства закордонних справ Австрії 15 вересня 1914 р. вони на-
правили телеграму в Криворівню, що М. Грушевському необхідно прибути до Відня.
Не отримавши відповіді (насправді М. Грушевський відправив листа та листівку одразу,
17 вересня, але через воєнні лихоліття вони вчасно не дійшли58), Скоропис-Йолтухов-
ський та Меленевський повторно звернулися до згаданого міністерства з проханням,
“щоб військові власти зарядили вивезення Професора з родиною з Криворівні військо-
вим автом. Так воно й сталося”59. Військовим автомобілем М. Грушевський доїхав з
родиною до Будапешта, а звідти вже залізницею до Відня, куди прибув 24 вересня60. У
Відні ним заопікувався співробітник НТШ, на той час секретар СВУ Всеволод
Козловський.
Так уже сталося, що після 1914 р. Михайло Грушевський уже ніколи не відвідав
милої гуцульської Криворівні. Проте, якби й була нагода, то не побачив би він своєї
господи під карпатською скелею – у липні 1917 р. під час свого відступу будинок спалили
російські війська.
Світлана Панькова (Київ)
[…] Мочульський дістав з кінцем серпня б. р. лист від Грушівських, що задумали виїхати
до Швайцарії або Італії, із запитом, яка його думка. Він їм радив їхати на Угорщину – чи
однак картка та, вислана з початком вересня б. р., ще їх дійшла – невідомо. Від того часу
немає від них ані про них ніякої відомости” (ЦДІАЛ України. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 1400. –
Арк. 20).
58 Текст листа див.: Жук А. Проф. М. Грушевський і Союз визволення України в роках
Першої світової війни / Публікація І. Гирича // Молода нація. – 2002. – № 3. – С. 112.
59 Там само. – С. 111–113.
60 У своїй автобіографії 1914–1919 рр. М. Грушевський дещо по-іншому подає ці обста-
вини, вірогідно бажаючи відсторонитися від діячів СВУ: “[…] коли в місяці вересни російські
патрулі зближились до нашого села, жандармський постерунок зажадав, щоб я негайно
виїхав на Угорщину, зареквірував фіру і в кілька годин виправив мене за угорську границю,
а звідти мусів зараз же виїхати до Відня” (Грушевський М. С. Автобіографія, 1914–1919 рр. //
Великий Українець: Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського. – К., 1992. – С. 215).
ДО БІОГРАФІЇ М. В. ЛЕВЧЕНКА: ЛИСТ ДО С. М. НАСОНОВА
ВІД 25 СЕРПНЯ 1918 РОКУ
В історії візантиністики одне з найпочесніших місць належить випускнику Істо-
рико-філологічного інституту князя Безбородька в Ніжині (далі – НІФІ) Митрофанові
Васильовичу Левченку (1890–1955). Саме він став основоположником радянської
візантиністики. 1939 р. з переходом на роботу в Інститут історії АН СРСР він організовує
візантійську групу, яка стала центром ленінградської візантиністики.
З ініціативи і під керівництвом М. В. Левченка в 1945 р. вперше в СРСР було органі-
зовано кафедру візантиністики при Ленінградському державному університеті, до ро-
боти на якій були залучені провідні тогочасні науковці. Саме завдяки старанням вченого
вдалося за декілька років перетворити кафедру на один із найбільших центрів візанти-
ністики в СРСР. За активної участі кафедри в 1947 р. було відновлено видання часопису
“Византийский временник”, одного з провідних міжнародних друкованих органів
візантиністики. Довгий час відповідальним редактором часопису був М. В. Левченко.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
834
Значна й наукова спадщина вченого. Особливе місце посідає його праця “История
Византии”1, перекладена на французьку та болгарську мови, яка стала першим марксист-
ським підручником з історії Візантії. Результатом багаторічних дослідницьких зусиль
М. В. Левченка стали “Очерки по истории русско-византийских отношений”2, – перша
у візантиністиці синтетична праця з даної теми. Серед заслуг ученого – й організація
перших усесоюзних наукових конференцій з проблем історії Візантії.
Однак, попри значний внесок М. В. Левченка у вітчизняну й світову історичну
науку, досі не написано його цілісної біографії. Окрім ряду некрологів, на сьогодні є
лише декілька невеликих праць, присвячених життю й творчості М. В. Левченка3. Проте
вони стосуються переважно наукової спадщини вченого і слабо висвітлюють його жит-
тєвий шлях, а інколи й спотворюють дійсність.
Як відомо, М. В. Левченко по закінченні НІФІ 1915 р. працював учителем курської
гімназії. Однак наступного 1916 р. був рекомендований конференцією НІФІ в Петроград-
ський університет для приготування до професорського звання. В університеті
М. В. Левченко займався під керівництвом таких відомих учених, як М. І. Кареєв та
М. І. Ростовцев. Проте жовтневий переворот 1917 р. на 13 років перервав наукові заняття
вченого4. У кінці 1917 р. він повертається в Курськ, де нібито “брав активну участь у
боротьбі за зміцнення радянської влади”5, а тому вчений постає таким собі “свідомим
більшовиком”. Однак у фондах Державного архіву Чернігівської області в Ніжині (далі –
ДАЧОН) зберігся лист М. В. Левченка вченому секретарю НІФІ С. М. Насонову, в якому
яскраво простежується несприйняття нового ладу. М. В. Левченко не тільки не їде “сві-
домо” з Петрограда “впроваджувати радянську владу на Курщині”, а тікає з міста, зали-
шаючи там навіть документи. На відміну ж від “кошмарного часу” в Росії, літо 1918 р.
в Україні було досить спокійним. Особливу увагу уряд гетьмана П. Скоропадського
приділяв проблемам освіти і науки, а тому потребував учительських кадрів. Цілком
ймовірно, що знав про це і М. В. Левченко, який, природно, і звернувся до своєї alma
mater. Однак з осені 1918 р. події в Україні, особливо на Чернігівщині, змінювались
досить швидко, і допомогти своєму колишньому випускникові отримати учительське
місце в Україні інститут не зміг. Не отримав М. В. Левченко і копії атестата. Йому було
видано лише довідку з оцінками атестата і висловлено згоду вислати копію атестата в
навчальний заклад, де він отримає місце6. Відтак, єдиний лист М. В. Левченка, який
1 История Византии. – М.; Л., 1940. – 263 с.
2 Очерки по истории русско-византийских отношений. – М., 1956.
3 Курбатов Г. Л. М. В. Левченко и византиноведение в Ленинградском университете //
Очерки по истории Ленинградского университета. – Л., 1962. – Ч. 1. – С. 72–80; Заливало-
ва Л. Н. Из истории отечественного византиноведения: М. В. Левченко // Резюме сообщений.
ХІІІ Международный конгресс византинистов. – М., 1991. – С. 1269–1270; Гордієнко Д.
М. В. Левченко: спадщина та досвід ученого в сенсі відродження візантиністики в Україні.
Ювілейні віхи в 2005 р.: 115 років від дня народження; 90 років з дня закінчення НІФІ; 50
років із дня смерті // Ніжинська старовина: історико-культурологічний збірник. – 2005. –
Вип. 1(4). – С. 144–148.
4 Лише 1930 р. він повертається в аспірантуру Ленінградського університету, перша ж
друкована праця вийшла лише 1935 р. (К истории аграрных отношений в Византии в VI–
VII вв. // Проблемы истории докапиталистических обществ. – 1935. – № 1–2. – С. 75–110).
1934 р. М. В. Левченко захищає кандидатську дисертацію.
5 Курбатов Г. Л. М. В. Левченко и византиноведение в Ленинградском университете. –
С. 73.
6 ДАЧОН. – Ф. 1105. – Оп. 1. – Спр. 1704. – Арк. 25.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
835
зберігся у фондах ДАЧОН, спростовує деякі безпідставні твердження біографів ученого
і висвітлює невідомий епізод з життя видатного візантиніста:
Многоуважаемый Сергей Михайлович!
Обращаюсь к Вам, как ученому секретарю, с просьбой, не может ли канцелярия
Института выслать мне Копию аттестата. Все мои документы остались при Петроград-
ском Университете, к которому я, как Вы помните, был прикомандирован. К сожалению,
я вынужден был бежать из Петрограда еще в декабре прошлого года и теперь уже
потерял всякую надежду скоро туда возвратиться. Намереваюсь просить учительского
места на Украине, для чего и нужна мне копия аттестата. Если Вы лично не можете
выслать мне к[опию] аттестата, то не откажите указать, что я должен сделать для полу-
чения оной бумаги, а также – не найдется ли в Нежине для меня какое-нибудь подходящее
занятие.
Мне совестно беспокоить Вас, Сергей Михайлович, такой просьбой, но я уже 7
месяцев сижу дома и дальнейшее вынужденное безделье становится невыносимым.
Пока же, желаю Вам здоровья и сил бодро пережить это кошмарное время. Ваш благо-
дарный ученик
25 авг[уста] 1918 М. Левченко
Адрес: г. Суджа Курск. губ.
священнику Василию Левченко
Дмитро Гордієнко (Київ)
ДАЧОН. – Ф. 1105. – Оп. 1. – Спр. 1704. – Арк. 24–24зв.
ЕПІЗОД ІЗ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІВАНА КРИП’ЯКЕВИЧА
В ПОЛЬСЬКІЙ XII ГІМНАЗІЇ ім. ЩЕПАНОВСЬКОГО В 1928 РОЦІ
Незважаючи на відвертий опір українського населення окупаційній владі, 14 бе-
резня 1923 р. Рада послів великих держав визнала Східну Галичину частиною Польської
Республіки. Першим кроком польської влади на території Галичини була ліквідація
тих інституцій, котрі забезпечували статус Галичини як окремої адміністративної оди-
ниці. Наступ на українство продовжувався і в політиці повної централізації й полонізації
шкільництва. Здійснювалося це різними шляхами – централізацією шкільної адміні-
страції і усуненням громадських впливів, введенням польської мови як викладової і
обмеженням української, заміною українських учителів польськими, нарешті наданням
школам польського духу.
У червні 1925 р. було видано розпорядження для директорів усіх типів шкіл з
непольською мовою навчання про викладання історії, географії і науки про Польщу
виключно польською мовою1. Це розпорядження свідчило про подальше обмеження
прав і можливостей української школи в Польщі.
У контексті цих рішень під пильним спостереженням опинилась Академічна
гімназія у Львові та її філія, в якій у 1912–1925 рр. працював учителем історії І. Крип’я-
кевич. На перевірки та випускні екзамени стали приїжджати польські інспектори, які
почали звинувачувати гімназію в тому, що вона ігнорує польську державу. Особливо
критикували викладання історії, тому Львівська Кураторія почала інтенсивно переводити
українських істориків-учителів до польських навчальних закладів: О. Терлецького до
1 Dziennik Urzędowy Kuratorіum okręgu szkolnego Lwowskiego r. 1925. – Lwów, 1925. –
S. 312.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|