Ротач Петро Петрович (1925–2007)
13 червня 2007 р. у Полтаві пішов з життя краєзнавець і літературознавець Петро Петрович Ротач.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15559 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ротач Петро Петрович (1925–2007) / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 854-857. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15559 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-155592013-02-13T02:03:46Z Ротач Петро Петрович (1925–2007) Дудко, В. Miscellanea 13 червня 2007 р. у Полтаві пішов з життя краєзнавець і літературознавець Петро Петрович Ротач. 2007 Article Ротач Петро Петрович (1925–2007) / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 854-857. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15559 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Miscellanea Miscellanea |
| spellingShingle |
Miscellanea Miscellanea Дудко, В. Ротач Петро Петрович (1925–2007) |
| description |
13 червня 2007 р. у Полтаві пішов з життя краєзнавець і літературознавець Петро Петрович Ротач. |
| format |
Article |
| author |
Дудко, В. |
| author_facet |
Дудко, В. |
| author_sort |
Дудко, В. |
| title |
Ротач Петро Петрович (1925–2007) |
| title_short |
Ротач Петро Петрович (1925–2007) |
| title_full |
Ротач Петро Петрович (1925–2007) |
| title_fullStr |
Ротач Петро Петрович (1925–2007) |
| title_full_unstemmed |
Ротач Петро Петрович (1925–2007) |
| title_sort |
ротач петро петрович (1925–2007) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Miscellanea |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15559 |
| citation_txt |
Ротач Петро Петрович (1925–2007) / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 854-857. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dudkov rotačpetropetrovič19252007 |
| first_indexed |
2025-07-02T16:59:06Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:59:06Z |
| _version_ |
1836555222904733696 |
| fulltext |
854
й наполегливо підтримувала всі починання київської Старої Громади. Івана Бутича також
сміливо можна назвати “українським Никодимом” нашого часу. Усе своє життя він
тихо, але неухильно робив ту працю, яка, за відомою легендою про будівництво лаврської
дзвіниці, спочатку ніби занурювалася в землю, щоб по закінченні останнього ярусу
випірнути враз із-під землі у всій своїй красі й силі.
Попри вроджені різні вaди – у дитинстві він перехворів на поліомієліт, йому було
важко ходити, говорив із затинаннями – він дуже багато працював, був рухливою люди-
ною. Щодня з 9-ї–10-ї ранку, з годин відкриття читального залу архіву і до його закриття,
І. Бутича можна було бачити там за столом, заваленим архівними справами, копіюючи
козацький скоропис ХVІІ–ХVІІІ ст. Це був невтомний трудівник, який працював на
роботі, вдома і навіть у гостях. Для нього робота не була подвигом, це було його звичай-
ним життям, – без праці, як без повітря він не міг існувати. Нині в його помешканні
лежать сотні папок, заповнених копіями документів, листуванням, проектами видань,
рукописами наукових статей. Його природна і щира скромність не знала меж. І. Бутич не
любив марнославства, посиденьок у президіях, не гнався за заробітками й нагородами.
Усі житейські блага для Івана Лукича були великою марнотою. Він не потребував слави,
мабуть, і не задумувався над цим ніколи. Усі удари долі сприймав з подиву гідним стої-
цизмом і філософським ставленням до життя. Як не можна було робити одну справу –
робив іншу, ту, що дозволяли наразі робити, аби лише на користь і на благо рідної Украї-
ни. Іван Лукич з усіма принципово розмовляв виключно українською мовою і цим
визначив національне спрямування багатьох людей (це він до певної міри українізував
М. Крячка та А. Катренка). У такому поводженні він, можливо, вбачав якусь місійність.
У 1880-х І. Франко у Києві одружився з наддніпрянською українкою О. Хоружинською.
І. Бутич у 1959 р. побрався із галичанкою із Самбора Марією Іванівною Лозинською, яка
на все життя стала його відданою дружиною, товаришем і спільником в усіх починаннях.
А скільки мужності треба було мати І. Бутичу, щоб узяти на роботу в історичний
архів опального В. Стуса або підтримувати взаємини з колишнім головнокомандувачем
УПА Василем Куком, який упродовж десятиліть був другом родини Бутичів. І. Бутич
добре знав знамениту політкаторжанку, жінку-легенду Надію Суровцову, листувався з
нею. І саме І. Бутичу вона залишила один з машинописних варіантів своїх спогадів.
Отже, маланчуки-мітюкови мали, очевидно, підстави вважати І. Бутича потенційним
ворогом системи, якого треба “вичистити” з архівів, як колись у 1930-ті рр. “вичищали”
його попередників. І Іван Крип’якевич не випадково майже п’ятнадцять років товари-
шував з І. Бутичем (залишилося їхнє цікаве листування, що може скласти об’ємну книж-
ку), довіряв йому свій цінний для науки архів і саме Івана Лукича назвав одним із своїх
посмертних розпорядників.
Іван Лукич залишив по собі дуже багато. З часом буде видаватися його непубліко-
вана спадщина, листування. Його архів передбачається передати ЦДІА України у
м. Києві, де повинен утворитися окремий особовий фонд І. Л. Бутича. Було б добре
зібрати й видати спомини людей, які його знали, частково це вже робиться у виданні
“Пам’ятки України”. Але вже сьогодні ясно – поки є справа, якій ми служимо, Іван
Лукич Бутич завжди буде в нашій пам’яті.
Ігор Гирич (Київ)
Ротач Петро Петрович (1925–2007). 13 червня 2007 р. у Полтаві пішов з життя
краєзнавець і літературознавець Петро Петрович Ротач. За два тижні до його смерті
заходами С. Білоконя вийшов біобібліографічний покажчик (187 сторінок журнального
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
855
формату), який підсумував багатолітню працю видатного дослідника у галузі істо-
ричного та літературного краєзнавства. Петро Петрович ще встиг погортати це видання.
Воно вперше вповні явило реальний масштаб Ротачевого внеску в українську культуру,
зробленого, переважно, всупереч обставинам.
Петро Петрович народився 24 січня 1925 р. на хут. Калениківщина, нині с. Сло-
бідка Талалаївського району Чернігівської області, у селянській родині, яка під час
колективізації зазнала репресій. У 1941 р., закінчивши дев’ять класів, розпочав трудову
діяльність у редакції талалаївської районної газети. У 1942–1945 рр. він, перебуваючи
як остарбайтер у Німеччині, надрукував у еміґраційних журналах “Пробоєм” і “Дозвіл-
ля”, у газеті “Земля” низку прозових і поетичних творів про розкуркулення й голод,
підписуючись: Пет. Ро, П. Р. Тоді познайомився з багатьма українськими літераторами
(відомий літературознавець і літературний критик Г. Костюк присвятив зустрічам із
Ротачем кілька сторінок у мемуарах “Зустрічі і прощання”1). Ротач перебував у англій-
ській окупаційній зоні й мав змогу залишитися в Німеччині. Однак вирішив повернутися
додому, де, як сам згодом свідчив, “протягом 40 років перебував під моральним тиском
і наглядом органів КГБ”2. Лише у 1954 р. вдалося здобути вищу освіту у Полтавському
педагогічному інституті. Працював методистом культосвітньої роботи, шкільним бібліо-
текарем, викладав мову й літературу в школах, у Полтавському інженерно-будівельному
інституті.
Від початку 1960-х років Петро Петрович починає активно друкуватися у фаховій
і літературно-художній періодиці. Статтю “І. Ф. Павловський – історик Полтавщини”
було вміщено в “Українському історичному журналі”, публікацію невідомого форму-
лярного списку письменника Л. Боровиковського – у журналі “Радянське літературо-
знавство”, низку краєзнавчих нотаток – у харківському “Прапорі”. Та найтісніша спів-
праця налагодилася в Ротача з редакцією “Науково-інформаційного бюлетеня Архівного
управління УРСР” (згодом – “Архіви України”), яка під керівництвом І. Бутича стрімко
перетворювала вузькофахове відомче видання на помітне культурологічне явище
загальноукраїнського масштабу. Ротач друкує в журналі статті “Нові матеріали до історії
Полтавщини”, “Котляревський в дослідженнях І. Ф. Павловського”, “Штрихи до біо-
графії Л. І. Боровиковського”, “Полтавський список «Хустини» Т. Г. Шевченка” та ін.
На сторінках видання дослідник виступав так часто, що – аби не привертати зайвої
уваги культурологів у цивільному – частину статей, рецензій, заміток підписував прибра-
ними іменами (П. Чатор, П. Р., П. Ч.). Від 1965 р. з числа в число в журналі друкується
Ротачева “Літературна Полтавщина” – як “Матеріали до Українського біографічного
словника”. Цю його працю, створювану протягом багатьох років, засновано переважно
на ексклюзивних джерелах, часто – на неопублікованих матеріалах з архіву укладача
(автобіографії, мемуари, листування). У передмові до названого біобібліографічного
покажчика його відповідальний редактор С. Білокінь слушно зазначав: “Фактично
проект Петра Ротача мав ширші рамки, аніж «Літературна Полтавщина». Під пером
ученого утворювався Український біографічний словник з епіцентром у серці колишньої
Гетьманщини”3. Ротач завів до “Літературної Полтавщини” персоналії, що їх у того-
часній материковій Україні зовсім у той період не згадували (приміром, літератор і
1 Див.: Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади. – Edmonton; Toronto, 1998. – Кн. ІІ. –
C. 154–157.
2 Ротач Петро Петрович: Біобібліографічний покажчик. – К., 2007. – С. 9.
3 Там само. – С. 6.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
856
педагог Г. Ващенко, який перебував на еміґрації), коректно подавав відомості про діячів,
яких зазвичай обвішували буржуазно-націоналістичними наличками (наприклад, про
П. Куліша). Це не лишилося непоміченим: на початку 1970 р. газета “Зоря Полтавщини”
вмістила погромницьку статтю невідомого автора, в якій Ротачеві були поставлені на
карб і друки в українських еміґраційних виданнях воєнної пори, і об’єктивізм та тен-
денційність у доборі персоналій і їхніх характеристиках у “Літературній Полтавщині”.
Влада прислухалася до висновку автора статті про те, що “таким творам не місце в
радянській пресі, покликаній нести в маси сяйво ленінських ідей”4. Публікацію “Літе-
ратурної Полтавщини” було припинено (не з’явилися друком статті на літери Ю і Я).
Ротач пригадував згодом, що, “незважаючи на звернення групи науковців (О. Дунаєв-
ський, О. Храбровицький та ін.) з проханням завершити журнальну публікацію, редакція
після звільнення з посади редактора І. Л. Бутича відмовила в публікації і в різкій формі
просила її більше не турбувати”5.
Відтоді й до кінця вісімдесятих років Ротачеві публікації у київських журналах
майже не з’являлися. Публікував свої студії переважно у районних газетах Полтав-
щини й Чернігівщини, в українських виданнях у Польщі (“Наше слово”, “Наша
культура”, “Український календар”), у російських наукових і літературно-художніх
часописах (“Литературное обозрение”, “Подъем”, “Урал”) і масових газетах (“Вечер-
ний Челябинск”, “Кировская правда”, “Орский рабочий”), а в Полтаві – лише в
газеті “За будівельні кадри”, органі інженерно-будівельного інституту. Протягом
цих літ він, не маючи змоги широко друкуватися, усе ж невтомно доповнював “Літе-
ратурну Полтавщину”, опрацьовував інші дослідницькі сюжети, записував спогади,
збирав документи.
Першу книжку Ротачевих культурологічних і літературознавчих етюдів – “Світло
рідної хати” – було видано у скромному поліграфічному оформленні (малочитабель-
ний ротапринт!) у Талалаївці на Чернігівщині у 1989 році. Згодом, уже в незалежній
Україні, його дослідження інтенсивно видавалися в Полтаві й на Полтавщині: дві книжки
студій про полтавську шевченкіану (“Від Удаю до Орелі”, “Від Яготина до Полтави”),
“Колоски з літературної ниви. Літературний календар Полтавщини”, томи вибраних
статей “І слово, і доля, і пам’ять...”, “Рядки за рядками, літа за літами...”, збірники
“Поклик через століття. Іван Котляревський і Полтава”, “Поет із роду Боровиків. Мате-
ріали до біографії поета і байкаря Л. І. Боровиковського”, біографічний довідник “Роз-
віяні по чужині. Полтавці на еміграції”, перший том регіональної енциклопедії
“Полтавська шевченкіана”. Дослідник був бажаним автором “Української літературної
енциклопедії”, “Енциклопедії сучасної України”, “Шевченківської енциклопедії”,
багатьох фахових журналів (“Київська старовина”, “Народна творчість та етнографія”,
“Пам’ятки України”, “Слово і час”). Продовжив Ротач і публікаторську роботу, до якої
долучився ще в шістдесятих роках, упорядкувавши збірники творів Л. Боровиковського
(разом зі С. Крижанівським) й О. Афанасьєва-Чужбинського. Він підготував до друку
спогади М. Кононенка, щоденники О. Ізарського і його романи “Полтава” та “Столиця
над Ізаром”, низку інших видань. З’явилися друком також кілька книжок поезії і прози
Ротача.
4 Пліш М. Чортополох // Зоря Полтавщини. – 1970. – 16 січ.
5 Ротач П. Доля “Літературної Полтавщини” // Бібліографія українознавства:
Бюлетень Комісії української бібліографії Міжнародної асоціації україністів. – [Львів],
1992. – [Вип.] І. – С. 18.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
857
Незважаючи на тяжку хворобу, Петро Петрович працював майже до останніх днів
життя. 15 лютого 2007 р. він писав до мене: “Жаль, що багато розпочатих праць моїх не
завершено. [...] Колись (і це багато років підряд) я міг сидіти за столом чи не весь день,
тепер – короткі години. А роботи ж! Свої задуми, листи, читання (бодай проглядання)
газет, журналів, книг, які надсилають мені друзі...”.
Ротач передав деякі матеріали зі свого архіву до відділу рукописних фондів та
текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України і до Інституту рукопису
Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Однак більша частина архіву
поки залишається в родині небіжчика.
Петро Петрович Ротач – один із дослідників, чиї студії істотно коригують узвичаєне
уявлення про краєзнавство як аматорство. Його праці, що виразно засвідчують спро-
можність усвідомлювати і розглядати на новому джерельному матеріалі регіональні
явища як складники загальноукраїнського історичного й літературного процесу, безумов-
но, є наукою.
Дослідники нових поколінь звертатимуться і до давніших Ротачевих публікацій, і
до тих, що незабаром прийдуть до читача (видавництво “Критика” завершує підготовку
до друку збірника листів письменників до Ротача з коментарями адресата, має побачити
світ другий том “Полтавської шевченкіани”). Високофахові праці, яким судилося довге
життя, – запорука тривкої пам’яті про Петра Петровича Ротача.
Віктор Дудко (Київ)
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
Aleks
Perkun
Dudko
Burlaka
Pankova
Gordienko
Klymenko
O-Fedoruk
Telvak
Pricak
Fizer
Butych
Rotach
|