Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження)
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут молекулярної біології і генетики НАН України
2006
|
| Назва видання: | Біополімери і клітина |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/156486 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) / С.С. Малюта // Біополімери і клітина. — 2006. — Т. 22, № 1. — С. 85-88. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-156486 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1564862019-06-19T01:31:03Z Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) Малюта, С.С. Ювілеї 2006 Article Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) / С.С. Малюта // Біополімери і клітина. — 2006. — Т. 22, № 1. — С. 85-88. — укр. 0233-7657 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/156486 uk Біополімери і клітина Інститут молекулярної біології і генетики НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Малюта, С.С. Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) Біополімери і клітина |
| format |
Article |
| author |
Малюта, С.С. |
| author_facet |
Малюта, С.С. |
| author_sort |
Малюта, С.С. |
| title |
Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) |
| title_short |
Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) |
| title_full |
Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) |
| title_fullStr |
Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) |
| title_full_unstemmed |
Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) |
| title_sort |
три кити академіка с. м. гершензона (до 100-ліття від дня народження) |
| publisher |
Інститут молекулярної біології і генетики НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/156486 |
| citation_txt |
Три кити академіка С. М. Гершензона (до 100-ліття від дня народження) / С.С. Малюта // Біополімери і клітина. — 2006. — Т. 22, № 1. — С. 85-88. — укр. |
| series |
Біополімери і клітина |
| work_keys_str_mv |
AT malûtass trikitiakademíkasmgeršenzonado100líttâvíddnânarodžennâ |
| first_indexed |
2025-07-14T08:24:27Z |
| last_indexed |
2025-07-14T08:24:27Z |
| _version_ |
1837611649962344448 |
| fulltext |
ISSN 0233-7657. Біополімери і клітина. 2006. Т. 22. № 1
Серед українських генетиків однією з найвидат-
ніших постатей був і залишається Сергій Михайло
вич Гершензон — непересічна особистість, видат
ний вчений і педагог. Писати про Сергія Михайло
вича Гершензона — справа не з простих, але автор
знав і спілкувався з С. М. Гершензоном з 1963 р.
до останніх днів його життя, і попри всі складнощі
цього спілкування, ніколи не переставав вважати
себе учнем, а Сергія Михайловича — Учителем.
С. М. Гершензон народився 11 лютого 1906 р.
у Москві, в родині російського інтелігента, відомого
вченого-культуролога, історика російської літера
тури, професора-пушкінознавця М. О. Гершензона.
Дитинство і юнацькі роки його пройшли у частому
спілкуванні із знаними представниками російської
літературної і філософської думки. Прекрасна ос
віта, спочатку у Пушкінській дослідній школі-ко-
лонії (яка не мала нічого спільного з колоніями,
описаними у «Педагогічній поемі» А. С. Макарен-
ка), а потім на біологічному відділенні фізико-ма-
тематичного факультету Московського універси
тету, одночасна робота в Інституті експерименталь
ної біології, коли його вчителями були такі видатні
вчені, як С. С. Четвериков і М. К. Кольцов, а
соратниками — надалі визначні генетики Б. Л. Ас-
тауров, М. К Бєляєв, О. І. Балкашина, П. X.
Рокицький, безумовно, наклали свій відбиток на
формування інтелекту і світогляду майбутнього
академіка, становлення його як класика сучасної
генетики, вченого з великими знаннями в різних
галузях біології (і не лише), останнього із «мо
гікан», котрого, без сумніву, можна назвати вче-
ним-енциклопедистом.
© С С МАЛЮТА, 2 0 0 6
Три кити академіка
С М. Гершензона
(до 100-ліття від
дня народження)
Наукову діяльність С. М. Гершензон розпочав
у 1925 р. під керівництвом С. С. Четверикова з
вивчення генетичної структури природних попу
ляцій одного із видів дрозофіли — Dr. obscura. Ці
дослідження стали дипломною роботою С. М. Гер
шензона, яку він захистив у 1927 р. і результати
якої опубліковано в «Журнале экспериментальной
биологии» в 1927 р. та в журналі «Genetics» у 1928
р. Взагалі напрямок популяційно-генетичних до
сліджень був для С. М. Гершензона надзвичайно
продуктивним у творчому відношенні. До найваж
ливіших досягнень С . М . Гершензона в цей період
слід віднести відкриття та детальне дослідження
гена, який спричиняє втрату самцями дрозофіли
Y-хромосоми, внаслідок чого потомство стає майже
повністю жіночої статі. Після цієї роботи подібні
спадкові зміни співвідношення чисельності осіб різ
ної статі в популяціях знайдено у різних видів
тварин, а також у людини. Ще одним важливим
відкриттям С. М. Гершензона були докази насиче
ності природних популяцій дрозофіли не лише
видимими морфологічними, але й летальними і
напівлетальними мутаціями, а також мутаціями,
які викликають стерильність. Ці результати стали
підґрунтям для створення ним концепції, згідно з
якою основну роль у мікроеволюції відіграють не
рецесивні, а напівдомінантні і домінантні мутації,
що можуть проявлятися і набувати еволюційного
змісту уже в гетерозиготі. Ця концепція була
розвинута при дослідженні генетичної будови попу
ляцій наїзників Шогтопіеііа vitripennis) з родини
хальцидид ряду перетинчастокрилих. Особливістю
цих комах є те, що у них самці — гаплоїдні, а тому
всі мутації мають фенотипічний прояв і відразу
піддаються дії природного добору. Якщо зважити
85
С. С. МАЛЮТА
на те, що перетинчастокрилі комахи є однією з
найшвидше еволюціонуючих груп, то стає очевид
ним, що «запас» мутацій у диплоїдних організмів
не є обов'язковою умовою для еволюції на рівні
виду або таксонів вищого порядку.
Третім важливим популяційно-генетичним до
слідженням С. М. Гершензона стало вивчення при
родних популяцій хом'яків в Україні. На дуже
великому матеріалі з різних регіонів України було
показано, що меланізми у хом'яка (чорне забарв
лення хутра), які виявляються в деяких місце
востях, мають аутосомно-домінантний характер ус
падкування і визначаються одним геном. Було
виявлено існування центрів з підвищеною частотою
трапляння меланістів та вивчено зміну частоти в
різні роки та пори року, встановлено роль природ
ного добору у зміні цієї частоти, постульовано
адаптивне значення збалансованого диморфізму
популяцій хом'яка за цією ознакою.
Природний талант, висока ерудованість не да
ли С. М. Гершензону зупинитися на одному попу
ляційно-генетичному напрямку. Уже після переїз
ду його в 1937 році на запрошення Президії АН
України до Києва, де після арешту І. Й. Агола він
очолив відділ генетики Інституту зоології та кафед
ру генетики і дарвінізму в Київському університеті,
паралельно з уже згадуваними дослідженнями на
наїзнику і хом'яку він розпочинає абсолютно но
вий напрямок роботи в рамках започаткованої ще
І. Й. Аголом теми «Роль біохімічних факторів у
процесах спадковості». Вже перші досліди, резуль
тати яких було опубліковано в 1939 р. (С. М.
Гершензон «Вызывание направленных мутаций у
Drosophila melanogaster» — ДАН СССР, т. 25,
№ 3, с. 224—227), показали, що вчений стикнувся
з абсолютно неординарним явищем. Основні ре
зультата, отримані С М. Гершензоном та його
співробітниками при вивченні дії ДНК на дро
зофілу, можна сформулювати таким чином: ДНК є
сильним мутагеном; спектр індукованих за допомо
гою ДНК мутацій радикально відрізняється від
спектра спонтанних мутацій або від спектра му
тацій, індукованих фізичними чи хімічними мута
генами; ДНК викликає точкові мутації, тобто генні
мутації і мікроделеції, але не призводить до вели
ких хромосомних перебудов; ДНК притаманна про
довжена мутагенна дія — спричинення мутацій не
лише в статевих і соматичних клітинах, наявних у
момент введення ДНК, але й у багатьох наступних
поколіннях; у соматичних клітинах мутагенез зу
мовлює появу чисельних мозаїків мутантних тка
нин; коли мутують ранні генеративні клітини, то
з'являються «пучки» мутантних особин серед на
щадків мух, на яких впливали мутагеном; деякі
індуковані генні мутації виявляються нестабільни
ми — вони часто ревертують до норми або перехо
дять до іншого алельного стану.
Ці відкриття виявилися настільки незвичними,
що окремі генетики поставилися до них скептично,
з недовірою. Надто вже по-новому сприймалися
такі дані у той час, коли ще ніхто не знав про хоч
якусь причетність ДНК до спадковості. Виходячи з
цих результатів ще на зорі розвитку досліджень в
царині хімічного мутагенезу С. М. Гершензоном
було зроблено пророчий висновок: «Особливо часте
мутування деяких генів під впливом препарату
ДНК призводить до уявлень стосовно різної хі
мічної будови ДНК різних генних молекул» (пере
клад з російської мій — С. М.) (Журнал общей
биологии, 1948, т. 9, № 2). Далі автор припускає,
що «дія ДНК втручається в процес репродукції
генів і, як наслідок, деякі заново утворені гени
відрізняються за структурою від батьківських генів.
Якщо таке пояснення вірне, то це означає, що
тимонуклеїнова кислота відіграє важливу роль у
репродукції генів». Проте продовжити роботу та
підтвердити ці пророчі ідеї не судилося.
Після серпневої сесії ВАСГНІЛ 1948 р. керова
ний С. М. Гершензоном відділ генетики в Інституті
зоології АН УРСР було розпущено, дослідження з
генетики припинено. С. М. Гершензона звільнили з
посади завідувача кафедри дарвінізму і генетики
Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.
Наукові експерименти на дрозофілі поновилися
аж із середини 60-х років. Роботи автора цих
рядків, Ю. М. Александрова та ін., виконані під
керівництвом С. М. Гершензона, показали, що
високополімерна чужорідна ДНК, виділена з різ
них про- і еукаріотів, ДНК і РНК різних неінфек-
ційних для дрозофіли вірусів, самі віруси, а також
синтетичні полінуклеотиди здатні проникати у со
матичні і статеві клітини та викликати мутації.
Вивчення мутагенної дії вірусів і їхніх нуклеїнових
кислот, синтетичних полінуклеотидів повністю під
твердило висновки, зроблені С. М. Гершензоном
стосовно того, що спадкові зміни внаслідок їхнього
впливу виникають переважно в обмеженому числі
локусів, специфічних для кожного з мутагенних
чинників, що такі мутаційні зміни часто спричи
нюють спадкову дестабілізацію певних генів, яка
86
Т Р И КИТИ АКАДЕМІКА Г Е Р Ш Е Н З О Н А
має множинний характер, тобто охоплює відразу
низку локусів досліджуваної хромосоми.
Вивчення мутагенної дії вірусів дозволило
С. М. Гершензону та автору цих рядків сформулю
вати новий погляд на еволюційно-генетичну роль
вірусів, розглядаючи їх не лише як збудників тих
чи інших хвороб (інфекційні агенти — регулятори
чисельності), але і як сильні мутагенні чинники,
що відіграють важливу роль в еволюції інших форм
живого (Цитология и генетика, 1967, № 1).
С М. Гершензон справді був «ненаситним» у
своїх наукових пошуках. У період гонінь на гене
тику після сумнозвісної сесії ВАСГНІЛ 1948 р.
протягом 20 років він працював у галузі вірусо
логії, спочатку в Інституті зоології, а потім в
Інституті мікробіології і вірусології АН УРСР. Цей
період вимушеної «бездіяльності» у генетиці С. М.
Гершензон плідно використав і зробив кілька ці
кавих наукових знахідок у сфері вірусології, гене
тики вірусів тварин та молекулярної біології. Йому
вдалося довести, що вірусоносійство у комах (дубо
вого, тутового шовкопрядів, інших лускокрилих) за
своєю природою подібне до латентного стану у
профагів, тобто зумовлене інтеграцією геному ві
русів у геном комах, а спалахи жовтяниці, по
в'язані з вірусами ядерного поліедрозу, пояснюва
лися не екзогенними інфекційними агентами, а
активацією латентних вірусів. С. М. Гершензон
показав, що активація латентного вірусу ядерного
поліедрозу відбувається при сильних стресових змі
нах екологічних чинників: голодуванні, холодових
затримках розвитку, змінах водного режиму, режи
му харчування тощо. Ці висновки дали можливість
реорганізувати систему захисту від епізоотій і іс
тотно знизити втрати і вартість при промисловому
вирощуванні шовкопрядів.
Вивчаючи жовтяницю тутового шовкопряда,
С. М. Гершензон розробив простий і надійний ме
тод фарбування ребер і кутів кристалів поліедрів —
білкових включень, які формуються в клітинах,
уражених відповідним вірусом. Це дало йому мож
ливість, по-перше, здійснити порівняльне дослід
ження кристалів — поліедрів різної природи та
встановити номогенетичні принципи їхньої симет
рії. З'ясувалося, що в усіх лускокрилих комах
кристали належали тільки до одного класу си
метрії —- кубічної сингонії, а конкретніше, до гек-
сатетраедричного. Це — «в нормі». По-друге, поряд
із звичайною формою С. М. Гершензон спостерігав
і «аномальні» мутантні форми: гекса- і тетраед
ричні. Заражаючи гусінь сумішшю різних за фор
мою поліедрів або моноформними суспензіями, він
виявив, що відмінності у формі кристалів є спадко
вими і визначаються мутаціями білків оболонки, а
не зумовлені умовами кристалізації.
У процесі вивчення епізоотії жовтяниці шовко
вичного і дубового шовкопрядів С. М. Гершензон
провів широкомасштабні дослідження з перехрес
ного зараження одним і тим же вірусом понад 50
видів лускокрилих і, навпаки, із зараження одного
виду різними вірусами та показав, що низка вірусів
може уражувати різні в систематичному відно
шенні види. Фактично, це були перші досліди з
біоценотичної вірусології.
Але чи не найінтригуючішим з наукових досяг
нень С. М. Гершензона було передбачення ним
зворотної транскрипції — РНК-залежного синтезу
ДНК у вірусу ядерного поліедрозу. В дослідах, які
проводили у відділі, здорову гусінь «заражали»
шляхом ін'єкцій РНК, виділеною з хворої гусені.
Ставили низку контролів, у тому числі обробку
РНКазою і ДНКазою, використання для зараження
гусені — донора РНК штамів вірусів, що відрізня
лися за формою поліедрів, — в усіх випадках ре
зультат був однозначним: все вказувало на те, що,
справді, на матриці РНК мала синтезуватися ДНК.
Публікації С. М. Гершензона і його співробітників
викликали масу заперечень, сумнівів і навіть ...
підозр. Дійсно, в період неподільного панування
центральної догми молекулярної біології не можна
було відступати від канонів. І сьогодні важко собі
уявити, як із десятків кДНК (а геном вірусу
ядерного поліедрозу має молекулярну масу понад
100 МДа, складається з десятків генів, які транс
крибуються у відповідні іРНК), які мали б за
допомогою зворотної транскрипції некомпартмен-
талізовано синтезуватися в клітині, могла само-
зібратися повноцінна молекула вірусного геному і
дати старт інфекційному процесу. І це зараз, через
35 років після відкриття у 1970 р. Д. Балтімором і
Г. Тьоміним ферменту зворотної транскрипції, за
допомогою якого синтезовано тисячі і тисячі генів
та який був одним із ключових у розшифруванні
геному людини і решти уже розшифрованих на
сьогодні геномів. На жаль, геніальну ідею на моделі
вірусу ядерного поліедрозу так і не було підтверд
жено, хоча її з цікавістю сприйняла наукова спіль
нота. Для прикладу можна навести дві оцінки.
Відомий вірусолог К. Сміт у 1967 p., аналізуючи
досліди С. М. Гершензона і співробітників, писав:
87
С. С. МАЛЮТА
«Якщо ця робота підтвердиться, стане очевидним,
що генетична інформація може передаватися не
тільки від ДНК до РНК, але і в зворотному
напрямку». Уже після отримання Нобелівської пре
мії видатний молекулярний біолог С. Спігелмен у
1971 р. зазначав: «історичне уявлення про перевер
тання синтезу від РНК до ДНК існувало у вигляді
невеликої єресі ще до того, як онкогенні віруси
(йдеться про мишачі лейкемогенні віруси Гросса і
Малоні, з яких вперше виділено зворотну транс-
криптазу — С. М.) висунулися на перший план ...
Воно було чітко висловлене для пояснення чудової
серії експериментів, у яких, як повідомлялося,
передача інформації ДНК-вмісного вірусу поліед-
розу була здійснена за допомогою РНК, виділеної
із заражених комах. Незалежне підтвердження цих
фактів становило б непересічний інтерес».
Чого було більше у С. М. Гершензона? Вели
кого осяяння чи не менш великого передбачення,
невдало вибраної моделі чи помилок в експеримен
тах? Відповісти важко, бо ніхто після 1971 р.
результати дослідів С. М. Гершензона і співробіт
ників не перевіряв.
С. М. Гершензон був неординарним вченим і
неординарною людиною. Багато хто звинувачував
його у «запозиченні» чужих ідей. І справді, моло
дий Гершензон перше завдання отримав від свого
вчителя С. С. Четверикова, але він так експери
ментально і теоретично опрацював його, що серед
генетиків-популяціоністів і еволюціоністів його
ім'я стало поряд з іменем Учителя. Поняття стосов
но того, що ДНК може відігравати значну роль у
генетичних процесах, виникло у нього, за його ж
словами, під впливом поглядів ще двох його вчи
телів: професора Московського університету А. Р.
Кізеля та М. К. Кольцова (подібне припущення
приблизно в той же час зробили й І. Й. Агол з
М. Д. Тарнавським). Існує твердження, що на
справді думка про те, що ДНК і віруси можуть
бути мутагенними чинниками, запозичена С М.
Гершензоном у відомого письменника С. Льюіса.
Може й так, але багато хто й до нього читав
«Ероусміт» (саме в цьому романі є натяк на те, що
патогени здатні викликати спадкові зміни в ураже
ному ними організмі), але хто ще зробив те, що
вдалося С. М. Гершензону? Кажуть, що ідею про
зворотну транскрипцію С.М. Гершензон вичитав у
знаного мікробіолога і молекулярного генетика
Г. Стента. Може й так (я особисто у Г. Стента
подібних стверджень не знайшов), але хто, як не
він, підняв цю проблему, надав їй розголосу та
зробив усе доступне, щоб дослідити її?
Насінина проростає тільки на підготовленому
грунті!
Сергій Михайлович Гершензон був непере
січним педагогом і учителем. Усім відомі два ви
дання його блискучого підручника «Основы совре
менной генетики». Після відлучення від кафедри у
60—70-ті роки він організував кілька курсів лекцій
з генетики для наукової молоді (якою тоді були
люди мого покоління). Він любив молодь, допома
гав їй зростати (але часто лише до якогось рівня, і
«виживав» той, хто був бійцем, умів протистояти
навіть Учителю) і сам знаходив у ній опору. Він
знав мистецтво і літературу, зокрема, поезію. Мені
доводилося чути кілька його власних прекрасних
перекладів сонетів Вільяма Шекспіра.
С. М. Гершензон повністю сприйняв систему,
створену більшовиками, і саме це примусило його
каятися у 1948 р. в «усіх смертних гріхах», своїх і
«менделізму-морганізму», але в остаточному під
сумку він не зрадив науку, якій служив усе життя.
Академік Гершензон мав неабиякий організа
торський хист: протягом тривалого часу він керу
вав відділом, був керівником сектора вірусології і
заступником директора Інституту мікробіології і
вірусології АН України, організатором Інституту
молекулярної біології і генетики АН України і
першим виконуючим обов'язки його директора.
Але Сергій Михайлович був ліпше вченим, аніж
адміністратором, бійцівськи риси не були в його
характері. І коли виникли труднощі у створеному
ним інституті, він віддав його в інші руки.
Цю меморіальну статтю названо: «Три кити
академіка С. М. Гершензона». Зрозуміло, що мова
йде про три найважливіших його наукових досяг
нення: генетико-популяційні дослідження, ДНК- і
вірусіндукований мутагенез та зворотну транс
крипцію. Насправді «китів» значно більше, але
саме ці три створили йому ім'я, точніше, він на
них стояв. А ім'я він створив собі сам.
Назавжди!
Доктор біологічних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
С. Малюта
88
|