Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом

Перевезення вантажів залізничним транспортом сьогодні є одним з найбільш поширених видів вантажних перевезень як в Україні, так і в усьому світі. Незважаючи на те, що ці перевезення забезпечують, перш за все, правовідносини, які мають приватноправовий характер, перебування залізничного транспорту у...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Ломака, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Schlagworte:	Цивільне право
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15751
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом / В. Ломака // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 101-105. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15751
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-157512011-02-02T12:03:03Z Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом Ломака, В. Цивільне право Перевезення вантажів залізничним транспортом сьогодні є одним з найбільш поширених видів вантажних перевезень як в Україні, так і в усьому світі. Незважаючи на те, що ці перевезення забезпечують, перш за все, правовідносини, які мають приватноправовий характер, перебування залізничного транспорту у державній власності зумовлює особливості правового регулювання цієї сфери правовідносин. Тому особливо актуальним є аналіз підстав та обсягу відповідальності сторін за невиконання і неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом. 2009 Article Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом / В. Ломака // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 101-105. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. XXXX-0027 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15751 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Цивільне право Цивільне право
spellingShingle	Цивільне право Цивільне право Ломака, В. Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом
description	Перевезення вантажів залізничним транспортом сьогодні є одним з найбільш поширених видів вантажних перевезень як в Україні, так і в усьому світі. Незважаючи на те, що ці перевезення забезпечують, перш за все, правовідносини, які мають приватноправовий характер, перебування залізничного транспорту у державній власності зумовлює особливості правового регулювання цієї сфери правовідносин. Тому особливо актуальним є аналіз підстав та обсягу відповідальності сторін за невиконання і неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом.
format	Article
author	Ломака, В.
author_facet	Ломака, В.
author_sort	Ломака, В.
title	Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом
title_short	Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом
title_full	Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом
title_fullStr	Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом
title_full_unstemmed	Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом
title_sort	обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Цивільне право
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15751
citation_txt	Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом / В. Ломака // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 101-105. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT lomakav obsâgvídpovídalʹnostízanevikonannâtanenaležnevikonannâobovâzkívzadogovoramiperevezenʹvantažívzalízničnimtransportom
first_indexed	2025-07-02T17:10:14Z
last_indexed	2025-07-02T17:10:14Z
_version_	1836555923055706112
fulltext	Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 101 № 10 Перевезення вантажів залізничним транспортом сьогодні є одним з най7 більш поширених видів вантажних перевезень як в Україні, так і в усьому світі. Незважаючи на те, що ці перевезення забез7 печують, перш за все, правовідносини, які мають приватноправовий характер, перебу7 вання залізничного транспорту у державній власності зумовлює особливості правового регулювання цієї сфери правовідносин. То7 му особливо актуальним є аналіз підстав та обсягу відповідальності сторін за невиконан7 ня і неналежне виконання обов’язків за дого7 ворами перевезень вантажів залізничним транспортом. Дослідженню означеної проблематики значну увагу приділяли такі вчені, як Б. Бабкін, М. Брагінський, В. Вітрянський, А. Гарбар, Н. Кузнєцова, Н. Саніахметова, В. Смірнов, В. Черешнюк, В. Яковлєва та ін., проте нові політичні й економічні реалії ви7 кликають необхідність з’ясування та вивчен7 ня нових аспектів цих відносин. Безперечним є той факт, що, за загальним правилом, кожен повинен нести ризик своєї господарської діяльності та своєї поведінки. За визначенням Й. Покровського, цивільне право має своїм завданням усунути шкідливі наслідки, заподіяні правопорушенням; для нього важливо тільки одне – встановити, чи є в наявності те, що називається правопору7 шенням і що саме дає підставу накласти від7 повідальність на його винуватця [1, с. 277]. Цивільний кодекс (далі – ЦК) України визначає принципові положення про відпо7 відальність за порушення зобов’язань з пе7 ревезення вантажів. Принагідно заперечимо поширену думку про те, що норми ЦК Ук7 раїни про відповідальність з вантажних пере7 везень носять найбільш загальний характер і застосовуються тільки як заповнення правил спеціального транспортного законодавства. На нашу думку, більш коректно розглядати норми ЦК як принципові положення про відповідальність, а правила транспортних статутів і кодексів як розвиток цих положень щодо того або іншого виду транспорту. Тим самим зберігається єдність цивільно7право7 вого регулювання, ставиться ще один бар’єр на шляху спроб обґрунтувати самостійність галузі транспортного права й «особливості» транспортно7правового регулювання [2, с. 46]. Розглянемо ці два «рівні» нормативного ре7 гулювання докладніше. Загальними обставинами, що визначають обсяг відповідальності сторін у правовідноси� нах з перевезень вантажів залізничним тран� спортом є положення чинного цивільного та господарського законодавства України. Так, підставою господарсько7правової відпові7 дальності учасника господарських відносин є скоєне ним правопорушення у сфері госпо7 дарської діяльності, а саме: •• учасник господарських відносин несе відповідальність за невиконання або нена7 лежне виконання господарського зобов’язан7 ня чи порушення правил здійснення госпо7 дарської діяльності, якщо не доведе, що ним прийняті всі заходи щодо попередження гос7 подарського правопорушення, які залежали від нього; •• у випадку, якщо інше не передбачено за7 коном або договором, суб’єкт господарюван7 ня за порушення господарського зобов’язан7 ня несе господарсько7правову відповідаль7 ність, якщо не доведе, що належне виконан7 ня зобов’язання виявилося неможливим у результаті дії непереборної сили, тобто над7 звичайних і невідворотних обставин за да7 них умов здійснення господарської діяльнос7 ті. Не вважаються такими обставинами, зо7 крема, порушення зобов’язань контрагента7 ми правопорушника, відсутність на ринку по7 трібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних засобів [3, с. 31–41]. ОБСЯГ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕВИКОНАННЯ ТА НЕНАЛЕЖНЕ ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ЗА ДОГОВОРАМИ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ Вікторія Ломака, здобувачка Науково�дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України © В. Ломака, 2009 Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 102 жовтень 2009 Одним із загальних способів зменшення відповідальності за цивільно7правовим дого7 вором є передбачена ч. 3 ст. 551 ЦК України можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду. Проте таке зменшення від7 повідно до цієї статті може відбутися за на7 явності однієї з двох підстав: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків або за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Чіткий перелік обставин, що мають істотне значення, в ЦК України відсутній. Як зазначає О. Отраднова, це пи7 тання вирішується на підставі аналізу кон7 кретної ситуації [4, с. 57]. Можливість зменшення розміру неустой7 ки передбачена також Господарським кодек7 сом (далі – ГК) України. Відповідно до ст. 233 ГК у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитка7 ми кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому має бути взято до уваги: •• ступінь виконання зобов’язання. Змен7 шення розміру штрафних санкцій має бути мінімальним, якщо боржник не починав вико7 нання своєї частини зобов’язання [5, с. 377]; •• майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; •• не лише майнові, а й інші інтереси сто7 рін, що заслуговують на увагу. У літературі зазначається, що такою під7 ставою може бути відсутність негативних наслідків у потерпілої сторони від простро7 чення виконання зобов’язання [5, с. 378]. Частиною 2 ст. 233 передбачена ще одна підстава для зменшення відповідальності: якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських від7 носин, суд може з урахуванням інтересів борж7 ника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під «інши7 ми учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідношенні між боржником і креди7 тором, проте, наприклад, пов’язані з кредито7 ром договірними відносинами. Якщо пору7 шення зобов’язання боржником не потягло за собою відшкодування збитків кредитора перед цією третьою особою, то боржник спла7 чує відповідно менші збитки кредиторові; крім того, він може клопотати перед судом про зменшення і штрафних санкцій. Такою є і позиція Вищого господарського суду України щодо регулювання відносин перевезення вантажів залізницею України. Так у п. 22 листа Вищого господарського суду України «Про застосування деяких норм Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів» від 20.08.2001 р. № 0178/917 зазначено, що господарський суд має право зменшувати розмір штрафу, перед7 баченого пунктами 118 та 122 Статуту заліз7 ниць України. Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України (справед7 ливості, добросовісності та розумності), слід визнати право судів при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір з урахуванням усіх конкретних обста7 вин справи. Підстави та розмір, на який зменшується стягуваний штраф, повинні бу7 ти в рішенні суду мотивовані й обґрунтовані. Однак встановлювати конкретний відсоток для зменшення штрафу або для його стяг7 нення (наприклад 2 %), суд не має права, оскільки тим самим змінюється розмір штра7 фу, встановлений Статутом залізниць Ук7 раїни [6, с. 114–117]. Н. Саніахметова зазначає, що наведені випадки не є підставою для повного звіль7 нення від штрафних санкцій, оскільки зазна7 ченими в статті обставинами неможливе ви7 несення судом рішення про звільнення від сплати штрафних санкцій [7, с. 478]. Аналіз законодавства дає підстави для висновку про наявність ще однієї можли7 вості майнової відповідальності, пов’язаної з випадками, коли порушення договірних зо7 бов’язань викликане неправомірними діями (бездіяльністю) другої сторони зобов’язан7 ня. У цих випадках, згідно з ч. 3 ст. 219 ГК України, суд має право зменшити розмір від7 повідальності або звільнити відповідача від відповідальності. У науковій літературі вказується на пев7 ну нелогічність положення про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішен7 ням суду, якщо він значно перевищує розмір заподіяних кредитору збитків, оскільки ха7 рактерним і привабливим у стягненні неус7 тойки як міри відповідальності є те, що, ви7 магаючи стягнення неустойки з контрагента, який порушив зобов’язання та не сплатив не7 устойку добровільно, кредитору не треба до7 водити ні розмір, ні факт виникнення збит7 ків [8, с. 83–87]. А у наведеній ситуації, хоча первісний обов’язок доводити той факт, що розмір стягуваної неустойки є надмірно ве7 ликим у порівнянні із збитками кредитора, покладається на боржника, кредитору для можливості надання заперечень також треба підрахувати суму заподіяних збитків. На думку О. Отраднової, підставою для змен7 шення розміру неустойки судом повинна бу7 ти явна невідповідність розміру неустойки майновим наслідкам порушення зобов’язан7 ня, під якою слід розуміти ступінь виконан7 ня зобов’язання боржником, причини неви7 конання та заходи, вжиті боржником для на7 лежного виконання; часткову сплату неус7 тойки в добровільному порядку; форму вини боржника й інші обставини, що заслугову7 ють на увагу [9, с. 16–17]. Цю позицію мож7 на визнати обґрунтованою. Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 103 № 10 Зменшення розміру відповідальності пе7 редбачено також ст. 219 ГК України, згідно з якою, якщо правопорушенню сприяли не7 правомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити роз7 мір відповідальності або звільнити відпо7 відача від відповідальності. На відміну від підстав, що наводилися, ця стаття передба7 чає можливість не тільки зменшення відпо7 відальності, а й повного звільнення від неї. Крім того, ця стаття носить загальний харак7 тер і поширюється як на зменшення розміру штрафних санкцій, так і на відшкодування збитків. Подібне положення щодо зменшен7 ня розміру відповідальності міститься також в Принципах міжнародних комерційних до7 говорів (принципи УНІДРУА). Відповідно до ст. 7.4.7, якщо шкода завдана частково в результаті дій або упущень потерпілої сторо7 ни або іншої події, у відношенні до якої во7 на несе ризик, розмір збитків, що відшкодо7 вуються, має бути зменшений тією мірою, якою ці фактори сприяли виникненню шкоди з урахуванням поведінки кожної сторони. Події, відносно яких потерпіла сторона несе ризик, між іншим, можуть зводитися до дій чи бездіяльності осіб, за яких сторона несе відповідальність, наприклад, її працівників або представників (агентів) [10, с. 227]. Так, неподання перевізником транспортних засо7 бів із причин, що залежать від відправни7 ка вантажу, може розглядатися як підста7 ва відповідальності відправника вантажу ли7 ше в тому випадку, якщо останній не вико7 нує обов’язків (що виникли з договору про пред’явлення вантажу та подачі транспорт7 них засобів), без здійснення яких перевіз7 ник (боржник) не може виконати зобов’язан7 ня з подачі транспортних засобів (ст. 613 ЦК України). У зв’язку із цим доцільно закріпити у ст. 108 Статуту залізниць України загальне правило про те, що у випадках, коли відправ7 ник вантажу в порушення закону, інших пра7 вових актів або договору не виконає дій, без здійснення яких перевізник не може виконати свого зобов’язання з подачі транспортних за7 собів, останній вправі відмовитися від вико7 нання договору та зажадати сплати неустойки. У частині 6 ст. 232 ГК України міститься ще одне положення, що стосується обмежен7 ня відповідальності. За цією нормою нараху7 вання штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не вста7 новлено законом або договором, припиня7 ється через шість місяців від дня, коли зо7 бов’язання мало бути виконано. Іншими сло7 вами, чинним законодавством встановлю7 ється граничний строк, за який можуть бути нараховані штрафні санкції. О. Іоффе зазначав, що неустойка є опера7 тивним засобом боротьби за неналежне ви7 конання зобов’язання, яким можна скорис7 татися відразу, як було здійснено правопо7 рушення, не чекаючи настання негативних наслідків, які ним викликані [11, с. 211]. Са7 ме через «оперативність» неустойки як засо7 бу боротьби з порушенням договору в ст. 258 ЦК України було встановлено скорочений строк позовної давності в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). В силу ст. 261 перебіг строку позовної дав7 ності за зобов’язаннями з визначеним стро7 ком виконання починається із спливом стро7 ку виконання; за зобов’язаннями, строк ви7 конання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора вини7 кає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання (якщо при цьому боржникові надається пільговий строк для виконання та7 кої вимоги, перебіг позовної давності почи7 нається із спливом цього строку). Аналіз чинного законодавства про відпо7 відальність дає підстави для висновку, що, крім зазначеного, український законодавець зробив ще одне штучне обмеження обсягу відповідальності сторін. Так, при вирішенні питання про прострочення оплати за надані послуги залізниці слід мати на увазі, що За7 коном України «Про відповідальність за не7 своєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. граничний розмір пені, який сплачує платник за прострочку платежу, не може бути встановлений домовленістю сторін більшим від подвійної облікової став7 ки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У зв’язку з цим заслуговують на увагу два моменти. Цим Законом встановлюється обмеження розміру пені за грошовими зобов’язаннями подвій7 ним розміром облікової ставки Національно7 го банку України. Як зазначає В. Вітрянсь7 кий, у численних договорах встановлюються неустойки, які в багато разів перевищують усі розумні межі (наприклад, 5–10 % суми заборгованості за кожен день затримки опла7 ти товарів, робіт або послуг (1800–3600 % річних) [12, с. 673]. Обмеження розміру пе7 ні, яка нараховується на грошове зобов’я7 зання, за таких умов можна вважати пози7 тивним. Чи відповідатиме рішення суду про стяг7 нення з боржника на користь винуватої сто7 рони збитків і неустойки, хоча б і в зменше7 ному розмірі, згідно з ч. 1 ст. 616 ЦК України, принципам справедливості та розумності, у разі, якщо порушення зобов’язання сталося з вини не боржника, а кредитора? У пункті 43 Інформаційного листа Вищого господарсь7 кого суду «Про деякі питання практики за7 стосування норм Цивільного та Господарсь7 кого кодексів України» від 07.04.2008 р. Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 104 жовтень 2009 № 0178/211 вказано, що відповідно до ч. 1 ст. 616 ЦК України, якщо порушення зобо7 в’язання сталося з вини кредитора, суд від7 повідно зменшує розмір збитків і неустойки, які стягуються з боржника. При застосуванні цієї норми слід враховувати, що якщо пору7 шення зобов’язання сталося з вини кредито7 ра, то збитки кредитора слід вважати такими, що завдані внаслідок його власних дій чи бездіяльності, і вони не є результатом пору7 шення його права. Такі збитки не підлягають відшкодуванню згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК Укра7 їни, навіть якщо відповідно до закону або до7 говору боржник несе відповідальність за по7 рушення зобов’язання незалежно від наяв7 ності його вини. Оскільки стягнення неус7 тойки за правовою природою є компенсацією майнових втрат кредитора, що сталися вна7 слідок порушення його права, у розмірі, який визначається у спрощеному, порівняно із від7 шкодуванням збитків, порядку, то якщо по7 рушення зобов’язання сталося цілком з вини кредитора у нього не виникає також права на неустойку. Отже, ст. 616 ЦК України слід застосовувати для визначення розміру збит7 ків та неустойки, що підлягають стягненню на користь кредитора з урахуванням ступеня його вини у порушенні зобов’язання. Правове регулювання перевезень тра� диційно припускає обмежену відповідальність перевізника. Спеціальне залізничне законо7 давство виявляло в даному питанні відому гнучкість, що може трактуватися як вилу7 чення окремих випадків з7під дії загального правила обмеженої відповідальності. Згідно із ст. 151 Статуту залізниць СРСР 1964 р. залізниця при несхоронності вантажу від7 шкодовувала реальний збиток у розмірі вар7 тості вантажу, але у випадку використання залізницею для своїх потреб будь7яких ван7 тажів відшкодовувалася вартість вантажу в подвійному розмірі. Такий підхід нагадує за7 стосування обмеженої відповідальності пе7 ревізника, що властиво багатьом зарубіжним правопорядкам; відповідальність перевізни7 ка обмежена розміром реального збитку за винятком ситуацій, коли втрата (псування) вантажу відбулася в результаті грубої недба7 лості перевізника. У цілому ж однобічність обмеження відповідальності на користь пе7 ревізника в залізничному транспортному за7 конодавстві СРСР проводилася досить жорст7 ко. Так, пошкодження вагона відправником вантажу (вантажоодержувачем) тягло на7 кладення штрафу в розмірі п’ятикратної вар7 тості ушкоджень і одночасно покладало на спричинювача обов’язок відшкодувати збитки залізниці (ст. 162 Статуту залізниць СРСР 1964 р.), а аналогічне порушення залізницею вимагало відшкодування реального збитку (ст. 163). Встановлений транспортним правом прин7 цип обмеженої відповідальності перевізника, як правило, не викликав заперечень у спе7 ціальній літературі. Найбільш зваженим, на нашу думку, є підхід В. Смирнова, який не згодний із скасуванням правила обмеженої відповідальності, але вважає, що сумнівною є доцільність збереження обмеженої відпові7 дальності в межах, встановлених чинним за7 конодавством [13, с. 196]. На думку В. Смирно7 ва, встановлення обмеженої відповідальнос7 ті перевізника зумовлено економічними при7 чинами: по7перше, можливості транспорт7 них підприємств з відшкодування заподі7 яних клієнтам збитків більш обмежені, ніж у виробничих підприємств, оскільки транс7 порт не виробляє цінностей, а лише пере7 міщує їх із сфери виробництва у сферу спо7 живання; по7друге, врахування інтересів і можливих збитків відправника вантажу або вантажоодержувача практично неможливе, тому що клієнтура транспорту обчислюється астрономічними числами. Збереження обме7 женої відповідальності не означає неможли7 вість коригування її законодавчого оформ7 лення. Рішення проблеми В. Смирнов вбачав у посиленні договірних засад у регулюванні відповідальності. Так, неприпустима абсо7 лютна заборона угод про зміну відповідаль7 ності, що перешкоджає договірному підви7 щенню санкцій за порушення умов переве7 зення; необхідно зрівняти взаємну відпові7 дальність учасників зобов’язання з переве7 зення; відповідальність перевізника не повин7 на зводитися до фіксованих штрафних санк7 цій, але перевізник зобов’язаний відповідати в розмірі понесеного клієнтурою позитивно7 го збитку [13, с. 198]. Як бачимо деякі пропо7 зиції є актуальними і сьогодні. Зміна соціально7економічних відносин усунула плановий характер договору переве7 зення. Принцип обмеженої відповідальності необхідно було по7новому переглянути, обґрун7 тувати його застосування в умовах вільної економічної діяльності, адже перевезення є підприємницькою діяльністю транспортних організацій і має відповідати всім принципам підприємницької діяльності. Встановлення принципу обмеженої відпо7 відальності не є справедливим у контексті єдності перевезення та поставки. Несхорон7 ність вантажу (товару) може бути відшкодо7 вана відправникові вантажу (постачальни7 кові) тільки в межах суми реального збитку, а постачальник несе відповідальність перед покупцем у повному обсязі. У силу зазначе7 них причин вантажоодержувачеві (покуп7 цеві) економічно не вигідно адресувати пре7 тензії до перевізника та вимагати його відпо7 відальності. Це тим більше справедливо, що звільнення залізничного перевізника від Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О№ 10 відповідальності, передусім у силу правил ст. 111 Статуту залізниць України, легко до7 сяжне, а порядок покладання відповідаль7 ності на залізничного перевізника складний; спростування доказів, що наводяться заліз7 ничним перевізником, винятково ускладне7 не. Обмежена відповідальність перевізника побічно стимулює одержувача до перенесен7 ня збитків з перевізника на відправника та звільнення першого від відповідальності в цілому. Така позиція поділяється й українсь7 кими правниками. Так, на думку І. Булгако7 вої, існує «необхідність законодавчого закріп7 лення права вантажовідправника і вантажо7 одержувача на спростування презумпції звільнення залізниці від відповідальності за несхоронність вантажу за наявності обста7 вин, зазначених у ст. 111 Статуту залізниць України» [14, с. 9]. Крім того, склалася практика автоматич7 ного звільнення залізниці від відповідаль7 ності за наявності будь7яких із зазначених обставин. Фактично діє незаперечна (не7 спростовна) презумпція відсутності підстав для відповідальності залізниці в установле7 них випадках. Однак вказані у Статуті обста7 вини не завжди свідчать про те, що несхо7 ронність вантажу виникла з незалежних від залізниці причин (у відсутності її вини). То7 му ми вважаємо, що господарським судам при вирішенні спорів, пов’язаних із незбере7 женням вантажів, необхідно більш критично ставитися до оцінки обставин, зазначених у ст. 111 Статуту залізниць України. Висновки Обсяг відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов’язків за дого7 ворами перевезень вантажів залізничним транспортом нормативно визначається вихо7 дячи, по7перше, із загальних положень про відповідальність, передбачених нормами Ци7 вільного та Господарського кодексів Укра7 їни; по7друге, із спеціальних правил, закріп7 лених Статутом залізниць України та від7 повідними підзаконними нормативними ак7 тами, а також із узагальнення судової прак7 тики, що здійснюється Вищим господарсь7 ким судом України. У зв’язку з цим ми вва7 жаємо, що поєднання цих двох «рівнів» нор7 мативного регулювання має певні колізійні моменти. Таким, зокрема, вважаємо принцип обмеженої відповідальності залізничного пе7 ревізника, який суперечить принципу ци7 вільного законодавства України щодо засто7 сування обмеженої відповідальності до всіх зобов’язальних правовідносин, а не до окремих порушень умов зобов’язання, засадам право7 вого регулювання підприємницької діяль7 ності, а у ряді випадків – принципам рівності правового режиму та справедливості. Література 1. Покровский И. А. Основные проблемы граж7 данского права. – М., 1998. 2. Бабкин Б. Г., Гарбар А. Б. Принцип ограни7 ченной ответственности и страхование в сфере же7 лезнодорожных перевозок грузов // Журнал рос7 сийского права. – 2008. – № 8. 3. Баукин В. Принципы ответственности за на7 рушение обязательств перевозки грузов железно7 дорожным транспортом // Хозяйство и право. – 2004. – № 8. 4. Науково�практичний коментар Цивільно7 го кодексу України: У 2 т. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К., 2005. 5. Науково�практичний коментар Господарського кодексу України / Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За ред. В. К. Мамутова. – К., 2004. 6. Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. 7. Господарський кодекс України: Коментар / За ред. Н. О. Саніахметової. – Х., 2004. 8. Черешнюк В. Н. Штрафні санкції за пору7 шення господарських договорів // Підприємниц7 тво, господарство і право. – 2006. – № 7. 9. Отраднова О. О. Неустойка в цивільному праві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2002. 10. Принципы международных коммерческих договоров / Пер. А. С. Комарова. – М., 2003. 11. Иоффе О. С. Избранные труды: В 4 т. – СПб., 2004. – Т. 3. 12. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Дого7 ворное право: Кн. 1. Общие положения. – М., 2003. 13. Смирнов В. Т., Яковлева В. Ф. Правовые проблемы перевозки и материально7технического снабжения. – Л., 1978. 14. Булгакова І. В. Правове регулювання пере7 везення вантажів залізничним транспортом в Ук7 раїні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2003.

Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом

Institution

Ähnliche Einträge