Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні

Метою цієї статті є аналіз питання правового регулювання форм і методів здійснення екологічного аудиту в Україні, а також проблемних питань, що виникають на практиці під час здійснення екоаудиту та пошук правових шляхів їх вирішення....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Гурська, Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Schlagworte:	Екологічне право
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15759
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні / Г. Гурська // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 133-135. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15759
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-157592011-02-02T12:03:04Z Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні Гурська, Г. Екологічне право Метою цієї статті є аналіз питання правового регулювання форм і методів здійснення екологічного аудиту в Україні, а також проблемних питань, що виникають на практиці під час здійснення екоаудиту та пошук правових шляхів їх вирішення. 2009 Article Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні / Г. Гурська // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 133-135. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. XXXX-0027 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15759 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Екологічне право Екологічне право
spellingShingle	Екологічне право Екологічне право Гурська, Г. Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні
description	Метою цієї статті є аналіз питання правового регулювання форм і методів здійснення екологічного аудиту в Україні, а також проблемних питань, що виникають на практиці під час здійснення екоаудиту та пошук правових шляхів їх вирішення.
format	Article
author	Гурська, Г.
author_facet	Гурська, Г.
author_sort	Гурська, Г.
title	Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні
title_short	Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні
title_full	Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні
title_fullStr	Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні
title_full_unstemmed	Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні
title_sort	форми та методи здійснення екологічного аудиту в україні
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Екологічне право
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15759
citation_txt	Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні / Г. Гурська // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 133-135. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT gursʹkag formitametodizdíjsnennâekologíčnogoaudituvukraíní
first_indexed	2025-07-02T17:10:36Z
last_indexed	2025-07-02T17:10:36Z
_version_	1836555946012180480
fulltext	Е К О Л О Г І Ч Н Е П РА В О 133 № 10 Екологічний аудит як інструмент еко7 логічного права й охорони навко7 лишнього природного середовища на7 був поширення у світі, однак є новим для на7 шої країни. 24 червня 2004 р. прийнято За7 кон України «Про екологічний аудит» (далі – Закон), який визначає правові й організа7 ційні засади здійснення екологічного ауди7 ту, а також спрямований на підвищення еко7 логічної обґрунтованості діяльності суб’єк7 тів господарювання. Проблематика правового регулювання організації та здійснення екологічного аудиту в Україні була предметом дослідження таких учених, як В. Костицький, Т. Бобра, М. Ор7 лов, С. Разметаєв, В. Зуєв, С. Вакарін, Н. Ма7 лишева, С. Кузнєцова, Ю. Шемшученко та ін. Прийняттям Закону України «Про еко7 логічний аудит» відкрито нову сторінку ор7 ганізації та здійснення екологічного аудиту, а також забезпечення екологічної безпеки в Україні. Однак перший досвід застосування законодавства про екологічний аудит виявив суперечності, прогалини та слабкі місця відповідного законодавства, а також сфери, які потребують розвитку з точки зору більш послідовного впровадження норм Закону «Про екологічний аудит». У сукупності все це зумовило необхідність поглибленого ана7 лізу проблеми правового регулювання інсти7 туту екологічного аудиту в Україні з метою його вдосконалення. Метою цієї статті є аналіз питання право7 вого регулювання форм і методів здійснен7 ня екологічного аудиту в Україні, а також проблемних питань, що виникають на прак7 тиці під час здійснення екоаудиту та по7 шук правових шляхів їх вирішення. На сьогодні в Україні залишається невре7 гульованим питання про проведення пере7 вірок діяльності виробничих об’єктів та ок7 ремих територій з метою встановлення від7 повідності їх стану вимогам безпеки, еколо7 гічного та природоохоронного законодавст7 ва. Проведення екологічного аудиту перед7 бачає збирання достовірної інформації про виробничу діяльність об’єкта аудиту та фор7 мування на її основі аудиторського висновку про його реальний екологічний стан, а також підготовку об’єктивних і обґрунтованих еко7 лого7економічних рекомендацій і заходів на замовлення суб’єктів підприємницької ді7 яльності щодо охорони навколишнього при7 родного середовища та здоров’я людей. Заінтересованість вітчизняних підпри7 ємств у залученні іноземних інвестицій ви7 магає застосування загальноприйнятих у світовій практиці екологічних процедур, зо7 крема екологічного аудиту. Практика також виявила необхідність використання еколо7 гічного аудиту в процесі приватизації, при встановленні відповідальності за екологіч7 ний збиток (насамперед за минулий), вирі7 шення питань у сфері екострахування вимог іноземних інвесторів у процесі розгляду заяв на видачу ліцензій, а також вирішенні ба7 гатьох інших питань в галузі охорони навко7 лишнього природного середовища [1, с. 3]. Саме тому на законодавчому рівні були ви7 значені форми та види екологічного аудиту, а також методи їх здійснення. Стаття 12 Закону України «Про еко7 логічний аудит» закріпила, що в Україні еко7 логічний аудит може бути добровільним чи обов’язковим. Добровільний екологічний аудит здійснюється щодо будь7яких об’єктів еко7 логічного аудиту на замовлення заінтересова7 ного суб’єкта за згодою керівника чи власника об’єкта екологічного аудиту (ч. 2 ст. 12 Зако7 ну). Обов’язковий екологічний аудит здійсню7 ється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого само7 врядування щодо об’єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпе7 ку, відповідно до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабіне7 ту Міністрів України від 27.07.1995 р. № 554, у випадках: банкрутства; приватизації, передачі в концесію об’єктів державної та комунальної власності; передачі або придбання в державну чи комунальну власність; передачі у довгост7 рокову оренду об’єктів державної або кому7 нальної власності; створення на основі об’єк7 тів державної та комунальної власності спіль7 них підприємств; екологічного страхування об’єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону та в інших випадках, передбачених законом (ч. 3 ст. 12 Закону). ФОРМИ ТА МЕТОДИ ЗДІЙСНЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ В УКРАЇНІ Галина Гурська, аспірантка Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України © Г. Гурська, 2009 Е К О Л О Г І Ч Н Е П РА В О 134 жовтень 2009 За видами екологічний аудит відповідно до ст. 13 Закону поділяється на внутрішній та зовнішній. Якщо проведення екологічного аудиту відбувається на замовлення власника підприємства (установи, організації) чи ор7 гану, уповноваженого на управління ним для його власних потреб, – такий аудит відно7 ситься до внутрішнього екологічного аудиту. Зовнішній екологічний аудит провадиться на замовлення сторонніх осіб, заінтересова7 них суб’єктів, якими можуть бути органи ви7 конавчої влади. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону замовни7 ками екологічного аудиту можуть бути за7 інтересовані центральні та місцеві органи ви7 конавчої влади, органи місцевого самовря7 дування, інші юридичні, а також фізичні осо7 би. На практиці цілком можливою є ситуація, коли паралельно або послідовно замовляєть7 ся кілька екологічних аудиторів одного й то7 го самого об’єкта, зокрема, продавцем і по7 купцем – при здійсненні купівлі7продажу об’єкта. Не виключена й можливість замов7 лення стосовно одного об’єкта кількох еко7 логічних аудитів одним замовником. Якщо екологічний аудит здійснюється на замов7 лення власника об’єкта чи органа, уповнова7 женого на управління ним, то такий екоау7 дит Закон, як вже зазначалося, називає внут7 рішнім. Якщо ж замовником виступає інший заінтересований суб’єкт, то екологічний ау7 дит вважається зовнішнім і потребує згоди керівника чи власника об’єкта екологічного аудиту, тобто вже з’являється третій суб’єкт екоаудиту. Слід зазначити, що вимога щодо узгодження з керівником (власником) об’єк7 та проведення екологічного аудиту (відпо7 відно до ст. 12 Закону) стосується лише доб7 ровільного екологічного аудиту. Здійснення ж обов’язкового екологічного аудиту, замов7 ником якого є заінтересовані органи вико7 навчої влади або органи місцевого самовря7 дування, узгоджувати не потрібно. Разом із тим ч. 3 ст. 2 і ч. 3 ст. 19 Закону зобов’язує укладати договір на проведення обов’язково7 го екологічного аудиту, замовником якого є заінтересований орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, лише після письмового погодження з керівником або власником об’єкта екологічного аудиту. Вірогідною є ситуація, коли керівник або власник об’єкта, що підлягає екологічному аудиту, не погоджує договір, а які правові наслідки при цьому настають, які мають бути подальші дії замовника, Закон не визначає. Ця законодавча неузгодженість у рамках одного Закону має бути усунена. Погоджу7 ючись з обґрунтованістю залучення тре7 тьої сторони – керівника чи власника об’єкта до вирішення питання проведення обо7 в’язкового екологічного аудиту, на думку Н. Малишевої, достатньо довести до відома цієї сторони рішення про проведення еко7 аудиту [2, с. 76]. Заслуговує на увагу ще одна досить ціка7 ва тенденція, що почала простежуватись у перші роки функціонування інституту еко7 логічного аудиту в Україні. Це стосується обов’язкового екологічного аудиту, який у чистому вигляді в Україні до теперішнього часу практично не здійснюється. Щодо об’єктів, які за законом підлягають обов’яз7 ковому екологічному аудиту, то органи вико7 навчої влади або органи місцевого самовря7 дування виступають не замовниками, а лише ініціаторами проведення «добровільно7при7 мусового» екологічного аудиту, покладаючи обов’язок його здійснення на керівників (власників) відповідних об’єктів. Така ситу7 ація значною мірою пов’язана з тим, що відповідно до ст. 24 Закону фінансування про7 ведення екологічного аудиту забезпечується його замовником на умовах і в порядку, які визначаються договором на проведення еко7 логічного аудиту. Однак ні в Державному бюджеті України, ні у місцевих бюджетах до цього часу не передбачалися кошти на здійснення екологічного аудиту. Законода7 вець ніби передбачив і спрогнозував подібну ситуацію, адже тією ж ст. 24 Закону закріплено досить неоднозначне формулювання: фінан7 сування обов’язкового екологічного аудиту може здійснюватися за рахунок коштів Дер7 жавного бюджету України або місцевих бю7 джетів. Але таке м’яке визначення викликає окремі питання: чи можна, щоб таке фінансу7 вання здійснювалося і в інший спосіб? Якщо так, то в який саме? Чи можна вважати, що, перекладаючи здійснення екологічного ау7 диту на плечі керівників (власників) об’єк7 тів, держава чи територіальні громади зали7 шаться замовниками цього аудиту, не зміню7 ючи при цьому правової природи обов’язко7 вого екологічного аудиту? Відповіді на ці пи7 тання чинна редакція Закону не дає. Разом із тим зрозуміло, що екологічний аудит об’єк7 тів підвищеної екологічної небезпеки, що відповідно до Закону підлягають обов’язко7 вому екоаудиту, сьогодні, якщо і здійснюєть7 ся, то у формі добровільного екологічного ауди7 ту, офіційним замовником якого, як правило, виступають керівники або власники об’єктів, які й укладають договір з виконавцем екоау7 диту, маючи право їх вільного вибору (згідно із ст. 15 Закону замовник екологічного ауди7 ту має право вільно визначати виконавців екологічного аудиту); саме вони й фінансу7 ють проведення екоаудиту, а тому можуть впливати на висновок такого екоаудиту. У зв’язку з викладеним у регулювання цього питання слід внести правову впоряд7 кованість. На думку Н. Малишевої, це мо7 же бути здійснено шляхом надання права фінансування обов’язкового екологічного аудиту керівникам (власникам) об’єктів, іншим заінтересованим особам (залежно від характеру екоаудиту) з одночасним посилен7 ням в законі гарантій незалежності еко7 Е К О Л О Г І Ч Н Е П РА В О№ 10 логічних аудиторів. При цьому органи дер7 жавної влади або місцевого самоврядування як ініціатори проведення екоаудиту, не по7 винні втрачати статусу його суб’єктів. Саме за ними слід залишити право формулювання завдань на проведення екоаудиту та його критеріїв, саме їм в обов’язкову порядку має надсилатися звіт і висновок екологічного ау7 диту, який вони можуть використати на власний розсуд. Стаття 2 чинної редакції Закону визначає як можливі об’єкти екоаудиту «підприємст7 ва, установи та організації, їх філії та пред7 ставництва чи об’єднання, окремі виробниц7 тва, інші господарські об’єкти; системи уп7 равління навколишнім природним середови7 щем; інші об’єкти, передбачені законом». Це означає, що будь7який із об’єктів може під7 лягати екологічному аудиту, якщо такий бу7 де замовлений як внутрішній або, якщо його проведення проініціює третя сторона, як зовнішній. У той самий час ст. 12 Закону вказує на сфери й обставини, за яких певні об’єкти піддають екоаудиту в обов’язковому поряд7 ку. Це стосується виключно об’єктів, які за7 конодавство України визнає екологічно не7 безпечними, тобто, які включені до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. При цьому перший досвід реалізації Закону дає підста7 ви для висновку про те, що сфери застосу7 вання обов’язкового екологічного аудиту не є вичерпними; за межами обов’язкового еко7 аудиту залишилося ще чимало сфер, де про7 ведення такої діяльності є доцільним, більше того – необхідним. Зокрема, не слід обмежу7 вати обов’язковий екологічний аудит лише об’єктами підвищеної екологічної небезпеки. Це повинні бути також інші об’єкти, обов’яз7 ковий екоаудит на яких призначається за приписами уповноважених органів виконав7 чої влади при виникненні спірних ситуацій у процесі контрольно7наглядової діяльності чи в інших випадках необхідності отримання незалежної експертної оцінки; за ініціативою органів ліцензування або сертифікації при ліцензуванні чи сертифікації видів діяль7 ності у сфері охорони навколишнього при7 родного середовища, використання природ7 них ресурсів і забезпечення екологічної без7 пеки; при обґрунтуванні інвестиційних про7 ектів і програм, якщо це передбачено умова7 ми інвестування; в інших випадках, передба7 чених законом. На думку Н. Малишевої доцільно також призначати обов’язковий екологічний аудит щодо виявлених завершених будівництвом об’єктів, що в порушення чинного законодав7 ства не пройшли обов’язкової екологічної експертизи. Резервною сферою відповідного екоаудиту є також аудит територій, що при7 ватизуються, передаються в постійне корис7 тування чи довгострокову оренду, насампе7 ред, якщо йдеться про землі водного фонду та лісогосподарського призначення. Ведучи мову про розширення сфери про7 ведення обов’язкового екологічного аудиту, слід зазначити, що і в тих сферах, які сьо7 годні визначені статтею 12 Закону, еколо7 гічний аудит до цього часу здійснюється епі7 зодично, без належної системи та організації. Тягар відповідальності за таке становище слід покласти на недоопрацьованість законо7 давства, що регламентує відносини саме в цих сферах і до якого відповідні зміни вне7 сені не були. Єдиний позитивний виняток – законодавство про приватизацію. Наразі на порядку денному внесення змін до ряду за7 конів України («Про концесії» від 16.07.1999 р., «Про страхування» від 07.03.1996 р., «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.1999 р. тощо), а також до Цивільного кодексу Укра7 їни, Господарського кодексу України та дея7 ких інших законодавчих актів України. Метою проведення екологічного аудиту є забезпечення дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середо7 вища в процесі виробничої й іншої госпо7 дарської діяльності [3, с. 327]. Ця мета досягається шляхом поділу еко7 логічного аудиту на форми, види та закріп7 лення методів його здійснення. Висновки Законодавець визначив, що екологічний аудит може поділятися за формою на доб� ровільний та обов’язковий, і за видом – на внутрішній і зовнішній. Оскільки перший досвід реалізації Зако7 ну України «Про екологічний аудит» виявив деякі прогалини у сферах застосування еко7 логічного аудиту, то ці прогалини мають бу7 ти усунені шляхом відповідних доповнень до законодавства. Екологічний аудит є досить гнучким механізмом раціонального приро7 докористування й охорони навколишнього природного середовища в умовах ринкової економіки, однак його ефективне становлен7 ня, застосування та використання в Україні можливе лише за умов подальшого вдоскона7 лення, переосмислення та коригування кри7 теріїв і підходів, які вже досить тривалий час застосовуються у розвинутих країнах світу. Література 1. Шапоренко О. І. Екологічний аудит. – Д., 2004. – 140 с. 2. Малишева Н. Р. Законодавство України про екологічний аудит і перспективи його розвитку // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Юрид. науки. – 2006. – Т. 19, № 3. 3. Екологічне право України: Академічний курс / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К., 2005. – 848 с.

Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні

Institution

Ähnliche Einträge