Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві

Дається теоретико-правовий аналіз права на мирні зібрання як особистого немайнового права фізичних осіб в умовах формування практики застосування норм Цивільного кодексу України. Досліджено історичний розвиток даного права, погляди науковців на визначення його приватно-правової природи....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Мухамєдова, Е.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Schlagworte:	Цивільне право
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15798
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві / Е. Мухамєдова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 51-55. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15798
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-157982011-02-02T12:03:29Z Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві Мухамєдова, Е. Цивільне право Дається теоретико-правовий аналіз права на мирні зібрання як особистого немайнового права фізичних осіб в умовах формування практики застосування норм Цивільного кодексу України. Досліджено історичний розвиток даного права, погляди науковців на визначення його приватно-правової природи. The article deals with theoretical legal analysis of right of peaceful assemblies as the personal nonproperty right of natural persons in the conditions of forming of practice of application of norms of the Civil Code of Ukraine. Researched the historical development of this right, researched the opinions of scientists to definitions of his private legal nature. Статья содержит теоретико-правовий анализ права на мирные собрания как личного неимущественного права физических лиц в условиях формирования практики применения норм Гражданского Kодекса Украины. Исследовано историческое развитие данного права, взгляды ученых на определение его частно-правовой природы. 2009 Article Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві / Е. Мухамєдова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 51-55. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0027 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15798 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Цивільне право Цивільне право
spellingShingle	Цивільне право Цивільне право Мухамєдова, Е. Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві
description	Дається теоретико-правовий аналіз права на мирні зібрання як особистого немайнового права фізичних осіб в умовах формування практики застосування норм Цивільного кодексу України. Досліджено історичний розвиток даного права, погляди науковців на визначення його приватно-правової природи.
format	Article
author	Мухамєдова, Е.
author_facet	Мухамєдова, Е.
author_sort	Мухамєдова, Е.
title	Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві
title_short	Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві
title_full	Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві
title_fullStr	Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві
title_full_unstemmed	Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві
title_sort	право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Цивільне право
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15798
citation_txt	Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві / Е. Мухамєдова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 51-55. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT muhamêdovae pravonamirnízíbrannââkosobistenemajnovepravofízičnihosíbucivílʹnomupraví
first_indexed	2025-07-02T17:12:17Z
last_indexed	2025-07-02T17:12:17Z
_version_	1836556052617756672
fulltext	Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 51 № 11 Конституція України присвячує осоD бистим правам людини одне з центD ральних місць – розділ другий «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», що, у свою чергу, сприяє забезпеченню праD вової охорони особистих прав людини. СтатD тя 39 Конституції України передбачає право громадян збиратися мирно, без зброї та проD водити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах наD ціональної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочиD нам, для охорони здоров’я населення або заD хисту прав і свобод інших людей. Питання правової природи права на мирні зібрання та приватноDправового механізму його реалізації стало актуальним сьогодні у зв’язку із включенням цього права до катаD логу особистих немайнових прав фізичної особи Цивільного кодексу (далі – ЦК) УкD раїни. Так, ст. 315 закріплює право фізичної особи вільно збиратися на мирні збори, конD ференції, засідання, фестивалі тощо. ОбмеD ження щодо реалізації права на мирні зібранD ня може встановлюватися судом відповідно до закону. В Україні вперше на рівні ЦК закріплено право фізичних осіб на мирні зібрання. Правові проблеми регулювання особисD тих немайнових прав людини розроблялися та продовжують розроблятись як у науці цивільного права України, так і інших постD радянських країн у працях: М. Агаркова, Ч. Азімова, С. Алексеєва, С. Братуся, Д. БобD рової, Т. Боднар, А. Горшеньова, В. ГрибаноD ва, О. Дзери, А. Довгерта, О. Іоффе, Ю. КалD микова, О. Кохановської, Л. Красавчикової, О. Красавчикова, Н. Кузнєцової, В. Луця, Р. Майданика, М. Малеїна, М. Малеїної, Г. Матвеєва, О. Підопригори, О. Пунди, О. Пушкіна, П. Рабіновича, З. Ромовської, Р. Стефанчука, Є. Харитонова, Л. Федюк, Е. Флейшиц, Р. Халфіної, Б. Черепахіна, Я. Шевченко, Р. Шишки, В. Яковлева та ін. Разом із тим в Україні відсутні наукові дослідження, присвячені комплексному доD слідженню права на мирні зібрання як осоD бистому немайновому праву, зокрема після набрання чинності ЦК України. У зв’язку з цим актуалізується необхідність наукового дослідження права на мирні зібрання в сисD темі особистих немайнових прав фізичної особи з метою забезпечення його ефективної реалізації та цивільноDправового захисту. Право на мирні зібрання традиційно розD глядалося виключно як конституційне право громадян. Більшість учених відносили це праD во до політичних прав громадян. Це пояснюD ється тим, що право на мирні зібрання своє вихідне закріплення отримало на рівні консD титуцій і тривалий час регулювалося констиD туційними нормами. До прийняття сучасноD го ЦК України цивільне законодавство не передбачало та не закріплювало будьDяким чином зазначеної правової можливості. БезD умовно, таке закріплення невід’ємного особисD того права громадян стало внеском у хід поD ліпшення чинного цивільного законодавства щодо приведення його у відповідність із міжD народними стандартами, що покликані забезD печити повагу прав людини в усіх державах. Саме таку мету передбачала Загальна деклаD рація прав людини, ст. 20 якої встановила, що кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій. Ніхто не може бути примуD шений вступати до будьDякої асоціації. Стаття 11 Конвенції про захист прав люD дини і основних свобод (далі – Конвенція) ПРАВО НА МИРНІ ЗІБРАННЯ ЯК ОСОБИСТЕ НЕМАЙНОВЕ ПРАВО ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ Ельміра Мухамєдова, аспірантка юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка © Е. Мухамєдова, 2009 Дається теоретико�правовий аналіз права на мирні зібрання як особистого немайнового права фізичних осіб в умовах формування практики застосування норм Цивільного кодексу Ук� раїни. Досліджено історичний розвиток даного права, погляди науковців на визначення його при� ватно�правової природи. Ключові слова: право на мирні зібрання, особисті немайнові права, фізична особа. Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 52 листопад 2009 передбачає, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншиD ми особами, у тому числі право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підD лягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в деD мократичному суспільстві в інтересах націоD нальної або громадської безпеки, для запоD бігання заворушенням чи злочинам, для охоD рони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоD джає запровадженню законних обмежень на здійснення зазначених прав особами, які входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави. Право на свободу мирних зібрань, прогоD лошене у ст. 11 Конвенції «є одним із основD них прав у демократичному суспільстві… однією з підвалин такого суспільства. … Це право охоплює як приватні зібрання, так і збори у громадських місцях. В останньому випадку існування процедури одержання дозволу на їх проведення, звичайно, не поруD шує зміст цього права» [1, с. 105]. Зазначена стаття передбачає два самостійних права: свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, у тому числі право ствоD рювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Як правило, у міжнаD родному та вітчизняному праві відповідні норD ми існують окремо одна від одної. СвідченD ням цього є ст. 21 Пакту про громадянські та політичні права, яка окремо визнає право на мирні збори, та ст. 22, що закріплює право на свободу асоціації з іншими, у тому числі праD во створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Практика Європейського суду незмінно виходить з того, що ст. 11 Конвенції тісно пов’язана із ст. 10 Конвенції, що гарантує своD боду слова. Суд неодноразово вказував, що незважаючи на автономну роль і особливу сферу застосування, ст. 11 повинна також розглядатись у світлі ст. 10. Захист думок та свобода виражати їх – це одна з цілей свобоD ди зборів і створення асоціацій [2, с. 186]. На думку С. Алексеєва, права людини, а саме безпосередньо соціальні права, відноD сяться до найглибших, первинних природних основ буття людини і пов’язані з глобальним світовим процесом, що все більше розкриває свою силу в сучасних умовах, із загальним рухом людства до Свободи [3, с. 65–66]. Світова практика свідчить, що більшість конституцій закріплюють такі форми поліD тичної активності громадян, як свобода збоD рів, мітингів, демонстрацій тощо [4, с. 156]. В. Матвєєв зазначав, що законодавство не визнавало за громадянами ніякого права на влаштування публічних зборів, тим більD ше з політичними цілями. Постанови СтатуD ту про попередження та припинення злоD чинів (ст. 111) забороняли збори як загальD ній тиші та спокою супротивні. Відповідно до ст. 113, коли збереться народ в «галаслиD вому та безладному скопищі», то поліція поD винна змусити натовп розійтися по будинD ках, а в разі потреби можуть бути покликані війська [5]. Право на мирні зібрання зазнало в осD танні роки істотних змін. Виникнення доD сліджуваного нами права у вигляді окремих його правомочностей, на нашу думку, неD обхідно пов’язувати з процесом становлення традиційно ліберальних цінностей, що отриD мали потужний позитивний імпульс завдяD ки європейським буржуазним революціям XVIII–XIX ст. Це право має давню історію розвитку як у вітчизняному законодавстві, так і законодавстві зарубіжних країн. КонсD титуція УНР, ухвалена 29 квітня 1918 р. виD значає, що громадянин УНР і ніхто інший на її території не може бути обмежений у праD вах слова, друку, сумління, організації, страйD ку, оскільки він не переступає при тому поD станов карного права (ст. 17) [6]. Як бачимо, Конституція не передбачала безпосередньо права на мирні зібрання, але закріплювала право на організації. При тлумаченні вказаD ної статті виникає питання щодо розуміння законодавцем змісту поняття «організація». Якщо звернутися до словника, то воно похоD дить від пізньолатинського «organizo», що в перекладі означає «повідомляю стрункий вигляд; влаштовую». В енциклопедичному словнику організація визначається як об’єдD нання людей, які спільно реалізують програD му або мету, діють на основі відповідних праD вил і процедур [7, с. 935]. Термін «оргаD нізація» також використовується у значенні «заснувати, підготувати, налагодити, об’єднаD ти» [8, с. 369]. Таким чином, термін «органіD зація» можна розуміти як певне утворення або як відповідний процес. Справедливо виникає питання: або закоD нодавець мав на увазі свободу об’єднання в організації, або право організації мирних збоD рів. Можливий також варіант більш широкого розуміння змісту поняття «організації», що передбачає і право на свободу об’єднання в організації, і право організації мирних збоD рів. Враховуючи конструкцію статті, яка пеD редбачає, що «громадянин УНР і ніхто інD ший на її території не може бути обмежений в правах … організації…», а також нерозривD ний зв’язок цього права із свободою слова, друку, сумління, страйку, схиляємося до думD ки, що законодавець мав на увазі поняття «організації» в широкому розумінні, тобто право на свободу об’єднання в організації та право на організацію мирних зібрань. Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 53 № 11 На нашу думку, можна констатувати, що право на мирні зібрання закріплювалося ще в Конституції УНР, ухваленій 29 квітня 1918 р. Під час перебування України у складі СРСР Конституція УРСР від 30.01.1937 р. включала в число основних прав громадян право на свободу слова; свободу друку; своD боду зборів і мітингів; свободу вуличних поD ходів і демонстрацій [9]. Ця Конституція всього однією статтею закріплювала відразу чотири найважливіші демократичні свобоD ди, при цьому відрізняла свободу зборів і мітингів від свободи вуличних походів і деD монстрацій. У Конституції УРСР 1978 р. зазначене праD во також зазнало деяких змін у порівнянні з попередніми конституціями. Стаття 48, частD ково присвячена праву на проведення зборів, мітингів, вуличних походів тощо, звучала так: «Відповідно до інтересів народу і з меD тою зміцнення та розвитку конституційного ладу громадянам України гарантуються своD боди: слова, друку, зборів, мітингів, вуличD них походів і демонстрацій. Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських буD динків, вулиць і площ, широким розповсюD дженням інформації, можливістю викорисD тання преси, телебачення і радіо» [10]. Одна з основних відмінностей складових права на проведення зборів, мітингів, вуличD них походів і демонстрацій в Конституції 1978 р. (у порівнянні з попередніми констиD туціями нашої країни) полягає в прямій вказівці на політичний характер цього права. Слід зазначити, що радянське цивільне законодавство взагалі не передбачало та не закріплювало будьDяким чином названої праD вової можливості. Це право, як правило, відD носилося виключно до конституційного праD ва. Так, у першому ЦК РРФСР, який було прийнято у 1922 р., ст. 5 передбачала такі проD гресивні можливості громадянин РРФСР і союзних радянських республік, як право вільно пересуватися та селитися на території РРФСР, обирати не заборонені законом заD няття та професії, набувати і відчужувати майно з обмеженнями, передбаченими закоD ном, здійснювати правочини та вступати в зобов’язання тощо [11]. Але ЦК РРФСР 1922 р. не встановлював право громадянина на мирD ні зібрання. В Основах цивільного законодавства СРСР і союзних республік 1961 р. та в ЦК УРСР 1963 р. також не передбачалося право громадян на мирні зібрання. Динаміка законодавчої регламентації права на мирні зібрання знайшла своє відобD раження і в науковій юридичній літературі. Проблеми, пов’язані з цим правом, розглядаD ли в основному фахівці з конституційного права, оскільки на законодавчому рівні воно передбачалося саме у конституціях і розгляD далось як одне з політичних прав особистосD ті, що сприяє розвитку політичної активносD ті громадян, забезпечує задоволення їх поD літичних інтересів. На сторінках навчальної літератури і сьоD годні більшість авторів розглядають право на мирні зібрання, як правило, серед політичD них прав громадян. Право на мирні зібрання своє першочергове закріплення отримало саD ме на рівні конституцій і тривалий час регуD лювалося виключно конституційними норD мами. Тому в юридичній літературі на даний час немає єдиного підходу щодо визначення галузевої належності досліджуваного права. Право на мирні зібрання вченіDконстиD туціоналісти, як правило, відносять виключD но до політичних прав особистості. НаприD клад, А. Колодій та А. Олійник вказують, що до політичних прав і свобод належить право на мирні збори, мітинги, походи та демонD страції [12, с. 189]. Воно дає громадянам можD ливість вільно обговорювати різні актуальні питання політичного, економічного, соціальD ного, культурного, державного й іншого сусD пільного розвитку [12, с. 193]. О. Фрицький також відносить це право до політичних прав і свобод [13, с. 169]. На думку Б. Ебзеєва, політичні права заD безпечують участь громадянина в державній владі, але розрізняються за способом залуD чення громадян до її здійснення. Політичні права і свободи громадян мають призначенD ням, по�перше, безпосередню участь громаD дян в управлінні державними справами і місD цевій самоврядності, по�друге, сприяють розD витку політичної активності та самодіяльD ності громадян, забезпечують задоволення політичних інтересів громадян; по�третє, гаD рантують громадянам доступ до державних посад без будьDяких відмінностей, за винятD ком спеціальних вимог, передбачених закоD ном [14, с. 206]. У науковій літературі висловлюється й інша позиція, згідно з якою збори не завжди носять характер політичного заходу, отже, і це право не завжди є політичним [15]. Вважаємо, що право на мирні зібрання, заD лежно від мети реалізації закладених у змісті даD ного права правомочностей, може бути спряD моване на досягнення як політичних інтересів індивіда, так і не пов’язаним з їх задоволенням інтересів. Особа має право збиратися мирно (без зброї), проводити збори, конференції, фесD тивалі тощо. Це дає людині можливість вільно обговорювати різноманітні питання, що вхоD дять до сфери її інтересів (приватноDіндивідуD альні, суспільні або державні тощо). У сучасних умовах соціальних і політичD них перетворень, що відбуваються в нашій Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 54 листопад 2009 країні, переважна більшість людей вважають найбільшою цінністю своє духовне «я», спряD мовуючи зусилля на самовдосконалення своєї особистості через духовне зростання. Оцінка людини як особистості, відчуття свободи, саD моповаги – це те, заради чого вона живе, поD ліпшує своє матеріальне становище, працює та спілкується [16, с. 226]. Поняття особисD тості охоплює, перш за все, її духовну сферу. Особисті інтереси і права характеризують соціальноDправове положення особи в сусD пільстві, є найважливішим елементом її стаD тусу [17, с. 24]. У сучасній цивілістичній літературі існує точка зору, відповідно до якої право на мирні зібрання не носить приватноDправового хаD рактеру. Так, Р. Стефанчук вважає, що окреD мі із зазначених у цьому переліку прав не можуть претендувати на роль особистих неD майнових, оскільки не носять цивільноDпраD вового характеру. Наприклад, право на своD боду об’єднання та право на свободу мирних зібрань на сьогодні радше спрямовані на заD безпечення публічного інтересу фізичної особи щодо впливу на управління державою і меншим чином – на забезпечення її приватD ноDправового інтересу [18, с. 457]. Не погоджуючись із позицією Р. СтефанD чука, ми вважаємо, що питання належності права на мирні зібрання до особистих немайD нових прав людини слід розглядати не в проD тиставленні публічних і приватноDправових інтересів фізичної особи, а в їх діалектичній єдності. Відповідність особистої свободи та суспільних інтересів людини є межею повеD дінки конкретної людини в суспільстві. Так, право на мирні зібрання забезпечує можD ливість всебічного розвитку особистості в суD спільстві, тобто дає можливість свідомо обиD рати варіанти можливої поведінки з метою заD доволення особистих духовних потреб. При цьому поведінка людини узгоджується з інтеD ресами суспільства, передбаченими в законі. М. Малеїн зазначав, що свобода у виборі варіантів поведінки відповідно до індивідуD альних інтересів і справедливості забезпечуD ється шляхом юридичній рівності суб’єктів відносин, кореспонденцією прав та обов’язD ків, еквівалентністю, диспозитивністю, якиD ми характеризується цивільноDправовий меD тод регулювання [17, с. 13]. Аналіз ст. 315 ЦК України свідчить, що фізична особа має право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестиD валі тощо. Ця стаття визначає невичерпний перелік форм реалізації права на мирні зіD брання, отже, в законодавстві можуть містиD тися й інші форми, зумовлені особливостями певних правовідносин. Фізична особа здійснює свої права саD мостійно та має право вимагати від посадоD вих і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійсненD ня нею її прав. Обмеження на мирні зібрання може встановлюватися судом. Фізична особа має право на захист свого особистого немайD нового права на мирні зібрання від протиD правних посягань інших осіб. Погоджуючись із позицією законодавця щодо включення права на мирні зібрання до каталогу особистих немайнових прав фізичD ної особи та сприймаючи тенденцію розшиD рення сфери цивільноDправового регулюванD ня відносин, що складаються з приводу дуD ховних інтересів особистості, ми вважаємо, що право на мирні зібрання залежно від мети реалізації закладених у змісті даного права правомочностей може бути спрямоване на досягнення як публічних інтересів фізичної особи щодо впливу на управління державниD ми справами, так і на забезпечення її приватD ноDправових інтересів. Особа має право збиD ратися мирно, проводити збори, конференD ції, фестивалі тощо. Це дає людині можлиD вість вільно обговорювати різноманітні пиD тання, що входять до сфери її інтересів. А існування процедури одержання дозволу на їх проведення, на нашу думку, не порушує змісту цього права. Література 1. Донна Гом’єн. Короткий путівник ЄвроD пейською конвенцією з прав людини. – Л., 2000. 2. Комментарий к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практика ее примеD нения / Под ред. В. А. Туманова, Л. М. Энтина. – М., 2002. 3. Алексеев С. С. Теория права. – Х., 1994. 4. Права человека. – М., 2003. 5. Матвеев В. Ф. Право публичных собраний: Очерк развития и современной постановки права публичных собраний во Франции, Германии и Англии. – СПб., 2004. – http://allpravo.ru/library/ doc117p0/instrum2988/item3063.html. 6. Конституція Української Народної РесD публіки від 29.04.1918 р. // Конституційні акти УкD раїни 1917–1920 рр. – К., 1992. 7. Прохоров А. М. Организация // Советский энциклопедический словарь. – М., 1986. 8. Ожегов С. И. Словарь русского языка. – М., 1987. 9. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30 січня 1937 р. – http://zakon1.rada.gov.ua/cgiDbin/laws/main. cgi?nreg=001_001. 10. Конституція (Основний Закон) України, прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання 20 квітD ня 1978 р. – http://zakon1.rada.gov.ua/cgiDbin/laws/ main.cgi?nreg=888D09. 11. Гражданский кодекс РСФСР 1922 г. // Хрестоматия по истории отечественного государD ства и права: 1917–1991 гг. / Под ред. О. И. ЧистяD кова. – М., 1997. Ц И В І Л Ь Н Е П РА В О 12. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні. – К., 2004. 13. Фрицький О. Ф. Конституційне право УкD раїни. – К., 2002. 14. Эбзеев Б. С. Человек, народ, государство в конституционном строе Российской Федерации. – М., 2005. 15. Конституционное право государств ЕвроD пы. – М., 2005. 16. Цивільне право України: У 2 кн. Кн. 1 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К., 2002. 17. Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М., 1981. 18. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві: поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту. – Хмельницький, 2007. № 11 The article deals with theoretical legal analysis of right of peaceful assemblies as the personal non� property right of natural persons in the conditions of forming of practice of application of norms of the Civil Code of Ukraine. Researched the historical development of this right, researched the opinions of scientists to definitions of his private legal nature. Статья содержит теоретико�правовий анализ права на мирные собрания как личного неи� мущественного права физических лиц в условиях формирования практики применения норм Гражданского Kодекса Украины. Исследовано историческое развитие данного права, взгляды ученых на определение его частно�правовой природы.

Право на мирні зібрання як особисте немайнове право фізичних осіб у цивільному праві

Institution

Ähnliche Einträge