Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві

Стаття присвячена дослідженню усіх вимог, що пред'являються до рішення суду. Детально аналізується сутність кожної вимоги та співвідношення вимог між собою, а також з'ясовуються умови, що забезпечать ухвалення судами правосудних судових рішень. Зокрема, щоб рішення суду забезпечувало реаль...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Шиманович, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Schlagworte:	Цивільний процес
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15799
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві / О. Шиманович // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 56-60. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15799
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-157992011-02-02T12:03:29Z Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві Шиманович, О. Цивільний процес Стаття присвячена дослідженню усіх вимог, що пред'являються до рішення суду. Детально аналізується сутність кожної вимоги та співвідношення вимог між собою, а також з'ясовуються умови, що забезпечать ухвалення судами правосудних судових рішень. Зокрема, щоб рішення суду забезпечувало реальний захист прав фізичних та юридичних осіб, воно повинно бути законним, обґрунтованим, повним, визначеним, безумовним, написаним чіткою мовою з дотриманням процесуальної форми. The article is devoted to the research of all claims that are laid to the court decision. The essence of every claim and correlation of claims are analyzed in details. The conditions which are supposed to guarantee the pronouncements by the courts fair decisions are covered in the article. In particular, in order to provide the real protection of the rights of citizens and juridical persons by the court, the court decision must be legal, well-grounded, complete, determinate, indisputable and written in clear language with maintenance of civil procedure order. Статья посвящена исследованию всех требований, которые предъявляются к решению суда. Детально анализируется суть каждого требования и соотношение требований между собою, а также выясняются условия, которые обеспечат вынесение судами правосудных судебных решений. В частности, чтобы решение суда обеспечивало реальную защиту прав физических и юридических лиц, оно должно быть законным, обоснованным, полным, определённым, безусловным, написанным чётким языком с соблюдением процессуальной формы. 2009 Article Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві / О. Шиманович // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 56-60. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0027 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15799 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Цивільний процес Цивільний процес
spellingShingle	Цивільний процес Цивільний процес Шиманович, О. Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві
description	Стаття присвячена дослідженню усіх вимог, що пред'являються до рішення суду. Детально аналізується сутність кожної вимоги та співвідношення вимог між собою, а також з'ясовуються умови, що забезпечать ухвалення судами правосудних судових рішень. Зокрема, щоб рішення суду забезпечувало реальний захист прав фізичних та юридичних осіб, воно повинно бути законним, обґрунтованим, повним, визначеним, безумовним, написаним чіткою мовою з дотриманням процесуальної форми.
format	Article
author	Шиманович, О.
author_facet	Шиманович, О.
author_sort	Шиманович, О.
title	Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві
title_short	Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві
title_full	Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві
title_fullStr	Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві
title_full_unstemmed	Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві
title_sort	вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Цивільний процес
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15799
citation_txt	Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві / О. Шиманович // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 56-60. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT šimanovičo vimogiŝopredâvlâûtʹsâdosudovogoríšennâvcivílʹnomuprocesualʹnomuzakonodavství
first_indexed	2025-07-02T17:12:19Z
last_indexed	2025-07-02T17:12:19Z
_version_	1836556054882680832
fulltext	Ц И В І Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С 56 листопад 2009 Обов’язковість дії судового рішення та йоD го стабільність забезпечуються певними вимогами, що пред’являються до змісту основного акта правосуддя, які випливають із завдань цивільного судочинства: поDперше, заD хистити порушене, невизнане або оспорюване право, відновити та забезпечити можливість його належного здійснення; поDдруге, справити виховний вплив на учасників судочинства, а таD кож на широке коло громадян. Такі завдання можуть бути виконані за умови, якщо рішення суду зрозуміле, переконливе, справедливе, тобD то якщо здійснений захист відповідає встановD леним судом обставинам і закону, який регулює спірні матеріальні правовідносини, суб’єктивні права й обов’язки, факти. Отже, судове рішення як акт, що ухвалюється органом правосуддя у визначених цивільним процесуальним законом формах, має відповідати певним вимогам. Дослідженню вимог, що пред’являються до судового рішення, у науковій літературі свого часу приділяли увагу такі вчені, як М. Гурвич, П. Заворотько, М. Штефан, П. Сергейко, М. ТкаD чов, В. Щеглов [1–5]. Разом із тим питання виD мог, що пред’являються до судового рішення, залишаються надзвичайно актуальними як для практики, так і для теорії цивільного процесу, заслуговують детальнішого дослідження та потребують сучасного погляду на цю проблему з урахуванням усіх змін, які мають місце в суспільних реаліях сьогодення. Метою цієї статті є дослідження всіх вимог, що пред’являються до судового рішення для з’ясування сутності його основних ознак, їх співвідношення та шляхів досягнення законD ного й обґрунтованого рішення суду, з’ясуванD ня умов, що забезпечують правосудність судоD вого рішення, а також вироблення обґрунтоD ваних пропозицій для вдосконалення чинноD го законодавства. Дослідження питання, що розглядається, матиме позитивні наслідки при розкритті напD рямів вимог, які пред’являються до судового рішення, та характеру ознак, яким воно повинно відповідати. До судового рішення пред’являютьD ся, передусім, вимоги як до акта правосуддя, покD ликаного захистити суб’єктивне право. Це вимоD ги до його внутрішнього змісту. Але судове рішення є процесуальною формою, процесуальD ним актом, у якому закріплюються наслідки проD ведених судом процесуальних дій. Тому за своєю структурою, за складовими елементами та реквізитами рішення суду також має відповідати певним умовам. Це умови зовнішнього змісту. За внутрішнім змістом рішенню належить бути заD конним, обґрунтованим, визначеним, повним і безумовним. Зовнішньо судове рішення виклаD дається в письмовій формі за певною струкDтуD рою, за встановленими реквізитами. Таким чиD ном, вимоги, яким має відповідати рішення суду, передбачені законом і поділяються на дві групи: •• вимоги, які пред’являються до змісту суD дового рішення; •• вимоги, які пред’являються до форми суD дового рішення. Найважливіша вимога, що пред’являється до судового рішення, – законність. Чинний Цивільний процесуальний кодекс (далі – ЦПК) України прямо вказує, які судові рішення є заD конними: законним є рішення, яким суд, викоD навши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ч. 2 ст. 213). Законність судового рішення визначають такі важливі елементи, як застосування норм маD теріального права, дотримання, виконання та виD користання норм процесуального права. ВИМОГИ, ЩО ПРЕД’ЯВЛЯЮТЬСЯ ДО СУДОВОГО РІШЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ Ольга Шиманович, канд. юрид. наук, доцент кафедри цивільного та трудового права Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського © О. Шиманович, 2009 Стаття присвячена дослідженню усіх вимог, що пред'являються до рішення суду. Детально аналізується сутність кожної вимоги та співвідношення вимог між собою, а також з'ясовують� ся умови, що забезпечать ухвалення судами правосудних судових рішень. Зокрема, щоб рішення суду забезпечувало реальний захист прав фізичних та юридичних осіб, воно повинно бути закон� ним, обґрунтованим, повним, визначеним, безумовним, написаним чіткою мовою з дотриманням процесуальної форми. Ключові слова: рішення суду, законність рішення, обґрунтованість судового рішення, повD нота рішення, визначеність рішення суду, безумовність судового акту, дотримання процесуD альної форми, зміст рішення суду. Ц И В І Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С 57 № 11 Законність судового рішення визначається правильним застосуванням матеріальноDправоD вих норм. Суд застосовує норми матеріального права протягом усього розгляду справи. І якщо цей процес протікає правильно, відповідає нормі права, то і кінцевий його результат, вираD жений у рішенні, буде правильним. Помилки, допущені в процесі застосування права, немиD нуче зумовлюють незаконність рішення. Суд застосовує норми матеріального права до фактичних обставин конкретної справи. ЗасD тосування норм права проходить певні стадії. Помилка, допущена на будьDякому етапі застоD сування норм права, призводить до незаконD ності судового рішення. Нерідко помилка, доD пущена на одній стадії, зумовить помилки на всіх подальших стадіях застосування норм праD ва. Перша стадія застосування норми права поD лягає в юридичній кваліфікації фактичних взаємовідносин сторін; наступна стадія – в тоD му, щоб суд правильно усвідомив зміст і знаD чення норми, тобто правильно її виDтлумачив; остання стадія застосування норм права поляD гає у встановленні в резолютивній частині рішення правових висновків, передбачених диспозицією та санкцією норми права, що засD тосовується. Порушенням чи неправильним застосуванD ням судом норм матеріального права, відпоD відно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України, є: застосуD вання закону, який не поширюється на дані праD вовідносини, чи незастосування закону, який підлягає застосуванню. Однак редакцію цієї статті навряд чи можна визнати вдалою, оскільD ки неприпустимо протиставлення понять «поD рушення» та «неправильне застосування» закоD ну, у зв’язку з тим, що порушення судом маD теріальноDправових норм виявляється саме в їх неправильному застосуванні [4, с. 84]. Було б правильним взагалі виключити з тексту ч. 2 ст. 309 ЦПК України слово «порушення», оскільD ки застосування – єдина форма реалізації суD дом таких норм, і незаконність рішення виявD ляється саме в неправильному їх застосуванні. Недоліком ч. 2 ст. 309 ЦПК України є також те, що вона не передбачає таку підставу незаконD ності рішення, як неправильне тлумачення норD ми матеріального права. Адже тлумачення закоD ну дається в усіх випадках його застосування з метою встановлення змісту закону та з’ясування волі законодавця. Тлумаченням розкривається юридичний склад норми права, факти, що зуD мовлюють виникнення, зміну чи припинення правовідносин, його зміст і наслідки порушення. Тому з метою вдосконалення законодавства ми пропонуємо викласти ч. 2 ст. 309 ЦПК у такій редакції: «2. Норми матеріального права вважа� ються неправильно застосованими, якщо: суд застосував закон, який не підлягав застосуванню; суд не застосував закон, який підлягав застосу� ванню; суд неправильно витлумачив закон». Однак законність рішення пов’язана не лише з правильним застосуванням норм матеріальD ного права. Законним слід вважати рішення, ухвалене відповідно до змісту і вимог норм проD цесуального права. Заслуговує на увагу думка, висловлена Є. Пушкарьом, стосовно того, що оскільки судове рішення є актом правосуддя, то при розгляді та вирішенні справи обов’язковим є суворе та точне дотримання процесуального законоDдавства. Процесуальна форма провадD ження цивільних справ внутрішньо властива праDвосуддю й є обов’язковою умовою законD ності рішення, оскільки вона є гарантією права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, на судовий захист [6, с. 26]. Норми цивільного процесуального права, що встановлюють певний порядок діяльності суду при вирішенні цивільних справ, є не просD то технічними правилами, а послідовною систеD мою норм, які забезпечують повне та всебічне дослідження справи, що, у свою чергу, є необD хідною передумовою правильного вирішення спору. БудьDяке процесуальне правило прямо чи опосередковано сприяє правильному вирішенню справи. Застосування судом процесуального права полягає у вирішенні низки питань, пов’язаних із виникненням, розвитком, зміDною та припиD ненням процесуальних правовідносин. ДотриD муючи, виконуючи та використовуючи норми процесуального права, суд встановлює належD ноDможливу поведінку суб’єктів спірних праD вовідносин і тим самим створює передумови для належного розвитку процесу, правильного вирішення спору. Однак лише цього недостатD ньо для правильного вирішення спору. НеобD хідно також, щоб суб’єкти процесуальних праD вовідносин правильно здійснювали свої права, точно виконували свої обов’язки, щоб їх факD тична поведінка відповідала належноDможлиD вій. Для усунення процесуальних порушень з боку суб’єктів спірних правовідносин з метою ухвалення законного рішення суду надане праD во застосовувати примус стосовно порушників процесуальних норм. Під вживанням примусоD вих заходів мається на увазі застосування суD дом процесуальних норм. Слід пам’ятати, що законність судового рішення від суду залежить більшою мірою, ніж від сторін, третіх осіб, інших суб’єктів процесуD альних правовідносин. У зв’язку з тим, що проD цесуальні порушення суду не можуть бути усуD нуті в цьому процесі іншими суб’єктами праD вовідносин, вони негативно позначаються на виD никненні та всьому ході процесу, нерідко сприD чиняють скасування рішення як незаконного й необґрунтованого. Отже, законність судового рішення залежить від правильного дотримання, виконання та використання процесуальних норм судом, а також від суворого, послідовного дотримання процесуальних прав і обов’язків усі� ма іншими суб’єктами спірних правовідносин. Таким чином, законним є рішення, якщо воD но ухвалене при точному дотриманні, виконанD ні та використанні норм процесуального права, а також у повній відповідності із нормами маD теріального права, які підлягають застосуванню Ц И В І Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С 58 листопад 2009 до даних правовідносин, або засноване на застоD суванні у необхідних випадках закону, який реD гулює подібні відносини, або виходить із заD гальних засад і змісту законодавства. Відповідно до ст. 213 ЦПК України ріDшення суду має бути не лише законним, а й обґрунтоваD ним. Обґрунтованість – друга найважливіша ознака, що визначає правосудність судового рішення. Обґрунтованим є рішення, коли в ньоD му відображені факти, які мають значення для даної справи, які підтверджені перевіреними суD дом доказами, що задовольняють вимоги закону про їх належність і допустимість, чи загальD новідомими обставинами, що не потребують доD казування, а також тоді, коли рішення містить вичерпні висновки суду, які випливають із встаD новлених фактів. Таким чином, вимога обґрунтованості – це вимога до фактичної сторони рішення. ВідD повідно до статей 10, 212, 213, 309 ЦПК України і п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду УкD раїни «Про судове рішення» № 11 умовами обґрунтованості рішення є: повне з’ясування суD дом обставин, що мають значення для справи; доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; відпоD відність висновків суду, викладеним у рішенні обставинам справи. Отже, обґрунтованість судового рішення залеD жить, насамперед, від повного з’ясування судом обставин справи. Суттєвими обставинами, які підлягають з’ясуванню судом, є насамперед юриD дичні факти. На з’ясування всієї сукупності юриD дичних фактів і спрямована діяльність суDду при вирішенні конкретного спору. Нез’ясованість суD дом хоча б одного такого факту свідчить про неповD ноту дослідження обставин справи, про необґрунD тованість рішення. Залежно від характеру відносин між стороD нами сукупність юридичних фактів, що підляD гають з’ясуванню у справі, буде різна. Адже, як правильно зазначає Л. Лєсницька, той самий факт в одному випадку може мати значення для правильного вирішення спору, в іншому ж виD падку він може такого значення не мати [7, с. 120]. У будьDякій розглянутій справі суд повинен намітити певні межі дослідження, виходячи при цьому з конкретних обставин справи та поD передньої юридичної кваліфікації, оскільки лиD ше в цьому випадку суд може з найменшою витD ратою процесуальних засобів з’ясувати всі неD обхідні факти у справі. Невстановлення певних меж з’ясування обDставин справи може негативD но позначитися на практичній діяльності суду. Так, спрямовуючи всі свої сили на з’ясування обставин, що не мають значення для справи, суд нерідко залишає осторонь і не з’ясовує обсD тавини, необхідні для правильного вирішення спору. Отже, повне з’ясування судом обставин справи полягає у встановленні всіх юридичних фактів, що мають значення для встановлення існуючих між сторонами правових відносин чи відповідних дій. Другою ознакою обґрунтованості судового рішення є доведеність обставин, що мають знаD чення для справи, які суд вважає встановленими. Визначивши коло фактів, які підлягають встаD новленню у справі, суд повинен глибоко та всеD бічно їх дослідити й оцінити. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунD тується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Правильна оцінка доD казів є необхідною умовою ухвалення обґрунтоD ваного рішення. Необґрунтованість рішення в даній формі виникає, якщо суд порушує правила про сукупну оцінку доказів при ухваленні рішенD ня або бере за основу неповні, недостовірні, неD доброякісні чи неприпустимі докази [4, с. 52]. Слід погодитись із І. Решетніковою, яка вважає, що для пізнання того чи іншого факту суд повинен правильно визначити докази, які стосуються цього факту, відшукати їх, всебічно дослідити та правильно оцінити. Виявлення суD перечливих, взаємовиключних відомостей свідчить про недостовірність доказів. І тільки оцінка всіх зібраних і досліджених доказів здатD на виявити суперечливість окремих із них, тобD то визначити недостовірний доказ [8, с. 19]. Суд має вивчити кожен доказ, розкрити протиріччя в доказах і встановити, який із суD перечливих доказів є достовірним. Суд не може обмежитися в рішенні лише переліком доказів, якими підтверджуються юридично значимі факти, а повинен викласти їх зміст. Висновки про фактичні обставини у справі мотивуються в рішенні тільки передбаченими в законі засобаD ми доказування (ч. 2 ст. 57 ЦПК України). Рішення не може базуватися на припущеннях про обставини справи. Не можна вважати довеD деним встановлення тієї чи іншої обставини, якщо вона підтверджена доказами, отриманими з порушенням передбачених законом правил. Також рішення суду може бути обґрунDтоD вано тільки доказами, які отримані у виD значеному законом порядку та перевірені на тоD му судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є вимагання та приєднання до справи матеріалів для підDтвердD ження висновків і мотивів рішення після його оголошення. Суд не може керуватися даними, отD риманими ним поза судовим засіданням. Ці відомості не можуть мати процесуального знаD чення. Відкидаючи певні докази, що є в справі, суд повинен вказати в рішенні, чому ці докази ним відкинуті. Також невідповідність рішення матеріалам, які є в справі, може виявитися в тоD му, що суд визнає факти невстановленими, незD важаючи на те, що в справі є досить доказів. Наступною ознакою обґрунтованості судоD вого рішення є відповідність висновків суду, вик� ладеним у рішенні обставинам справи. В основу рішення суду повинен бути покладений висноD вок, що логічно випливає з усіх фактів, які пеD ревірені, досліджені та встановлені в процесі Ц И В І Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С 59 № 11 розгляду справи по суті. Тільки у випадку, якщо оцінка доказів зроблена суддями вільно, без стоD роннього втручання, на основі внутрішнього пеD реконання, якщо при оцінці доказів суд ґрунтуD вався на сукупності всіх обставин справи, можD на розраховувати на правильні висновки суду. При розгляді цивільних справ в основу рішення не можуть бути покладені ймовірні судження про обставини справи. Висновки суду повинні відповідати істині. Істина встановлюється тільD ки в результаті повного, всебічного й об’єктивD ного дослідження судом усіх обставин справи, на підставі змагальності між заінтересованими особами із сукупності всіх сторін, явищ, дійсD ності та їх взаємовідносин. Таким чином, судове рішення є обґрунтоваD ним, якщо суд повно і всебічно з’ясував усі знаD чимі для справи обставини, а висновки суду про встановлені обставини та правові наслідки відD повідають дійсності та підтверджуються досD товірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Нарівні з вимогами законності й обґрунтоD ваності судове рішення повинно відповідати вимогам, що забезпечують повноту рішення. Під вимогою повноти в юридичній літературі розуміють, що в рішенні повинна міститися відповідь на всі заявлені позивачем і розглянуті судом вимоги та висунуті проти них запереченD ня [9, с. 305; 10, с. 191]. Судове рішення має вичерпно вирішити пиD тання про кожну вимогу. Воно повинно не лише відповісти на запитання про існування спірного права, а й точно вказати зміст цього права. Вимога повноти рішення суду випливає із ст. 220 ЦПК України. За загальним правилом, розглянувши справу, у якій поєднано кілька позовних вимог, суд зобов’язаний ухвалити рішення щодо позову в цілому, яке міститиме сукупність відповідей на всі позовні вимоги. Також, якщо в процесі був заявлеD ний і розглянутий одночасно з первісним зустD річний позов, судове рішення повинно містити виD черпні висновки щодо кожної з розглянутих вимог. У цивільному процесі України не допускаD ються рішення, в яких судом підтверджується право, а розмір присудженого встановлюється в самостійному провадженні, тобто проміжні ріD шення. Рішення має повністю вирішити спір про цивільні правовідносини, оскільки кількісна сторона вимоги нерозривно пов’язана з правоD вою його стороною. Окреме вирішення питання про задоволення вимоги та питання про її розмір могло б сприяти неправильності рішення в цілоD му. Крім того, ухвалення проміжних рішень заD тягувало б розгляд справи у зв’язку з необхідD ністю нового судового розгляду, а це не відповідає принципу оперативності. Іншими словами, рішенD ня суду повинно вирішити всі вимоги, що місD тяться в позові одним актом. НеприпусDтимо даD вати відповіді на окремі вимоги, що містяться в позові, у різних рішеннях. У силу вимоги повноти в рішенні суду має бути вирішене питання про негайне виконання та питання про судові витрати. Якщо суд звільD няє будьDкого з осіб, які беруть участь у справі, від сплати судових витрат, про це повинно бути зазначено в рішенні. Порушення вимоги повноти рішення зуD мовлює такий наслідок, як скасування рішення, за винятком точно визначених законом виD падків, коли такі недоліки можуть бути виправD лені іншим способом (ухваленням додаткового рішення). Неповнота судового рішення робить його незавершеним, оскільки після прийнятого рішення ще ухвалюється додаткове. Отже, повD нота робить його завершальним, тобто остання категорія є частиною першої, її ознакою, змісD том. Ще однією з вимог, що пред’являються до судових рішень, є визначеність. Рішення поD винно дати цілком визначену відповідь на спірну вимогу. БудьDякі сумніви мають бути усунуті, у правовідносини між сторонами поD винно бути внесено повну ясність. Слід погодиD тися з М. Гурвичем, на думку якого рішення суD ду не повинно залишати місце для будьDяких колізій, підстав для нових спорів і скарг [1, с. 74]. Ця вимога, будучи дотриманою судом, зумовлює реальність виконання рішення. Без визначеності рішення не може бути судового захисту. Визначеністю характеризуються всі чотири частини рішення. Але особливе значенD ня вимога визначеності має для резолютивної частини, оскільки саме ця частина рішення дає відповідь на вимоги сторін. Визначеність резоD лютивної частини рішення полягає передусім у тому, що суд чітко визначає: задоволений позов чи в задоволені відмовлено; якщо позов задовоD лений, то що саме присуджується позивачу, яке право визнається за ним, до чого зобов’язується відповідач. Іншими словами, ця вимога судовоD го рішення виключає невизначеність в існуюD чих між сторонами правовідносинах і в різних способах виконання належних прав і обов’язD ків. Суд не має права ухвалювати рішення, якиD ми би зобов’язував відповідача чи іншу особу виконати на свій вибір одну з декількох дій. У зв’язку з цим рішення не допускає альтернативD них суджень, що унеможливлюють його примуD сове виконання. Існування альтернативних рішень не можна визнати, оскільки вони залиD шають не вирішеним спір між сторонами. Суд у процесі судового розгляду повинен виключити, усунути альтернативу, прийти до єдиної думки й ухвалити визначене рішення. Визначеність рішення передусім необхідна для осіб, які беруть участь у справі, оскільки вони мають усвідомити, які права, свободи й інтереси захищаються рішенням, а які ні, мотиви суду. Визначеність рішення необхідна також для осіб, які покликані виконувати рішення суду. ПоруD шення вимоги визначеності судового рішення унеможливлює його виконання, тобто визнаD ченість рішення є необхідною умовою його поD дальшого виконання. Наступною вимогою, що пред’являється до судового рішення є його безумовність. ВикоD Ц И В І Л Ь Н И Й П Р О Ц Е Слистопад 2009 нання рішення як акта органу державної влади, який вирішує спір між суб’єктами правовідносин чи підтверджує обставини, що можуть впливати на права й обов’язки заінтересованої особи, не може ставитися в залежність від настання чи неD настання будьDяких умов. Це могло б викликати в стадії виконання між сторонами спір з приводу настання цих умов і, відповідно, неможливість виконання рішення. П. Заворотько та М. Штефан вважають, що включення до рішення умов, від яких заDлежить виконання рішення, підкреслювало б, що перш як розпочати виконання, слід було б встановити факт настання таких умов, а для цього часто доD водилося б робити нове дослідження, насамперед у випадках, коли між сторонами виникав спір про ці умови [2, с. 87]. Органи виконання фактично могли б доD повнювати, а то й змінювати рішення суду. ТаD ке положення порушувало б компетенцію суду й органів державного виконання. Очевидно, що умовне рішення є неприпустимим, бо воно не усуває спір між сторонами і залишає неясність у їх відносинах. Крім вимог законності, обґрунтованості, повноти, визначеності та безумовності, рішення суду повинно відповідати встановленій зако> ном формі. До вимоги форми судового рішенD ня слід віднести три моменти: •• рішення суду повинно бути оформлене у вигляді письмового документа; •• рішення суду як документ повинно відD повідати визначеному законом змісту та бути викладене в суворій послідовності, передбаD ченій ст. 215 ЦПК України. Текст рішення поD винен мати певні реквізити та складові частини відповідно до вимог закону. БудьDяке порушенD ня як правил, що встановлюють обов’язковий зміст рішення, так і його письмової форми, створюють підстави для скасування рішення судом вищої інстанції; •• рішення суду повинно бути ясним і точD ним за викладом. Вимога високої культури судового рішення стосується як змісту закріплених в ньому судD жень, так і форми їх висловлення. У широкому розумінні це діловодні вимоги. До таких вимог слід віднести сучасність і правильність стилю, чіткість викладу, грамотність, культурність. Мовні конструкції, що застосовуються при складанні рішення, повинні додавати викладу логічність, послідовність, зв’язаність і системD ність. Неприпустимо використовувати жаргон, елементи просторіччя, а також художні засоби відображення дійсності. Думки повинні виклаD датися в такій послідовності, щоб одне полоD ження випливало з попереднього і підготовляD ло б до розуміння наступного. Ясність і точність мови, якою написане суD дове рішення, мають першочергову цінність, оскільки ускладнення лексики, викликане багаD тозначністю слів, безумовно, знизить коефіціD єнт інформативності рішення, ускладнить його розуміння та виконання. Індивідуальність ріD шення має виявлятися в аналізі справи, в оцінці доказів з урахуванням усіх особливостей спраD ви, а не в системі викладу. Форма рішення поD винна бути однакова та послідовна. Викладене дозволяє зробити висновок: для того, щоб рішення суду забезпечувало реальний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів дерD жави, воно повинно бути законним, обґрунтоD ваним, повним, визначеним, безумовним, напиD саним чіткою мовою з дотриманням процесуD альної форми. Література 1. Гурвич М. А. Решение советского суда в исD ковом производстве. – М., 1955. – 128 с. 2. Заворотько П. П., Штефан М. Й. Судове рішенD ня. – К., 1971. – 188 с. 3. Сергейко П. Н. Законность, обоснованность и справедливость судебных актов. – Краснодар, 1974. – 191 с. 4. Ткачев Н. И. Законность и обоснованность судебных постановлений по гражданским делам. – Саратов, 1987. – 110 с. 5. Щеглов В. Н. Законность и обоснованность судебного решения по гражданскоDправовому споD ру. – Новосибирск, 1958. – 88 с. 6. Пушкарь Е. Г. Исковое производство в соD ветском гражданском процессе (Процессуальные последствия возбуждения дел). – Л., 1978. – 199 с. 7. Лесницкая Л. Ф. Основания к отмене обжаD лованных судебных решений. – М., 1962. – 134 с. 8. Справочник по доказыванию в гражданском судопроизводстве / С. Л. Дегтярев, А. В. ЗакарлюD ка, Л. М. Звягинцева и др.; Под ред. И. В. РешетниD ковой. – М., 2002. – 480 с. 9. Васильев С. В. Гражданский процесс. – Х., 2006. – 512 с. 10. Смушкин А. Б., Суркова Т. В., Черникова О. С. Гражданский процесс. – М., 2008. – 320 с. The article is devoted to the research of all claims that are laid to the court decision. The essence of every claim and correlation of claims are analyzed in details. The conditions which are supposed to guarantee the pro� nouncements by the courts fair decisions are covered in the article. In particular, in order to provide the real pro� tection of the rights of citizens and juridical persons by the court, the court decision must be legal, well�ground� ed, complete, determinate, indisputable and written in clear language with maintenance of civil procedure order. Статья посвящена исследованию всех требований, которые предъявляются к решению суда. Де� тально анализируется суть каждого требования и соотношение требований между собою, а также выясняются условия, которые обеспечат вынесение судами правосудных судебных решений. В част� ности, чтобы решение суда обеспечивало реальную защиту прав физических и юридических лиц, оно должно быть законным, обоснованным, полным, определённым, безусловным, написанным чётким языком с соблюдением процессуальной формы.

Вимоги, що пред'являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві

Institution

Ähnliche Einträge