До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування

Стаття присвячена дослідженню окремих елементів правового статусу страхувальників у соціальному страхуванні. Визначається коло таких суб’єктів, розглядається соціально-страхова правосуб’єктність, аналізуються критерії диференціації їх правового становища....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Сільченко, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Теми:	Право соціального забезпечення
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15801
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування / С. Сільченко // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 65-68. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15801
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-158012011-02-02T12:03:32Z До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування Сільченко, С. Право соціального забезпечення Стаття присвячена дослідженню окремих елементів правового статусу страхувальників у соціальному страхуванні. Визначається коло таких суб’єктів, розглядається соціально-страхова правосуб’єктність, аналізуються критерії диференціації їх правового становища. The article covers the research of defined elements of insurers’ legal status in the social insurance. The range of these subjects is specified, social insurance legal personality is examined, the criteria of differentiation of their legal status is analyzed. Статья посвящена исследованию отдельных элементов правового статуса страхователей в социальном страховании. Определен круг таких субъектов, рассмотрена социально-страховая правоспособность, проанализированы критерии дифференциации их правового положения. 2009 Article До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування / С. Сільченко // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 65-68. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. XXXX-0027 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15801 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Право соціального забезпечення Право соціального забезпечення
spellingShingle	Право соціального забезпечення Право соціального забезпечення Сільченко, С. До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування
description	Стаття присвячена дослідженню окремих елементів правового статусу страхувальників у соціальному страхуванні. Визначається коло таких суб’єктів, розглядається соціально-страхова правосуб’єктність, аналізуються критерії диференціації їх правового становища.
format	Article
author	Сільченко, С.
author_facet	Сільченко, С.
author_sort	Сільченко, С.
title	До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування
title_short	До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування
title_full	До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування
title_fullStr	До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування
title_full_unstemmed	До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування
title_sort	до питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Право соціального забезпечення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15801
citation_txt	До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування / С. Сільченко // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 65-68. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT sílʹčenkos dopitannâprostatusstrahuvalʹnikaâksubêktapravovídnosinzagalʹnoobovâzkovogosocíalʹnogostrahuvannâ
first_indexed	2025-07-02T17:12:24Z
last_indexed	2025-07-02T17:12:24Z
_version_	1836556059667333120
fulltext	П РА В О С О Ц І А Л Ь Н О Г О З А Б Е З П Е Ч Е Н Н Я 65 № 11 Останнім часом увагу науковців приD вертають питання, пов’язані із забезD печенням найбільш ефективної реD алізації конституційних прав громадян, у тоD му числі на соціальний захист. Важливою складовою створеної в Україні системи соD ціального забезпечення населення є загальноD обов’язкове державне соціальне страхуванD ня. Врегульоване нормами права, воно існує у формі правових відносин. Склад цих праD вовідносин у літературі визначають поD різному. Так, В. Андреєв виділяв три групи соціальноDстрахових правовідносин (між орD ганом соціального страхування та підприD ємством (установою) з приводу формування фонду соціального страхування; між органом соціального страхування та трудящим щодо надання різних видів пенсій, допомоги тощо; між органом соціального страхування й інD шими організаціями) пов’язаних із здійсненD ням функцій матеріального забезпечення трудящих за рахунок коштів соціального страD хування [1]. На думку Е. Тучкової, у сфері соціального страхування виникають: уреD гульовані фінансовим правом відносини між страхувальником і страховиком з приводу сплати внесків до фондів обов’язкового соD ціального страхування; відносини між робоD тодавцем і працівником з приводу реалізації останнім права на обов’язкове соціальне страхування; відносини у зв’язку з матеріD альним забезпеченням застрахованих у поD рядку обов’язкового соціального страхуванD ня [2]. Обов’язковими учасниками соціальноD страхових правовідносин є страхувальники. Метою цієї статті є дослідження окремих елементів правового статусу страхувальD ників. У науці права соціального забезпечення зазначені питання недостатньо досліджені, адже традиційно увага науковців прикута до аналізу юридичного становища фізичних осіб. Окремі питання правового становища страхувальників у вітчизняній правовій наD уці досліджували Н. Болотіна, М. Боднарук, Б. Сташків, І. Сирота та ін. [3, с. 156–159; 4; 5; 6, с. 90–99]. До числа страхувальників згідно із ст. 6 Основ законодавства України про загальноD обов’язкове державне соціальне страхування належать роботодавці та застраховані осоD би, якщо інше не передбачено законами УкD раїни. В окремих видах соціального страхуD вання страхувальниками визнають: •• громадян України, які працюють за меD жами держави та не застраховані в системі соціального страхування країни перебуванD ня, за умови сплати страхових внесків у фонD ди соціального страхування, створені в УкD раїні; •• самозайнятих осіб, які здійснюють підD приємницьку, адвокатську, нотаріальну, творD чу й іншу діяльність, пов’язану з отриманням доходу. Вони набувають статусу страхувальD ника (і застрахованого) добровільно, за виD нятком загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; •• фонди соціального страхування, органи соціального захисту населення – в системі пенD сійного страхування відносно осіб, які отриD мують допомогу й інші грошові виплати; •• фізичних та юридичних осіб, які викоD ристовують працю громадян на підставі цивільD ноDправових договорів – у соціальному страD хуванні на випадок безробіття. Таке розширення кола страхувальників стало вимушеним, спрямованим на подоланD ДО ПИТАННЯ ПРО СТАТУС СТРАХУВАЛЬНИКА ЯК СУБ’ЄКТА ПРАВОВІДНОСИН ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ Сергій Сільченко, канд. юрид. наук, доцент кафедри трудового права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків © С. Сільченко, 2009 Стаття присвячена дослідженню окремих елементів правового статусу страхувальників у соціальному страхуванні. Визначається коло таких суб’єктів, розглядається соціально�страхо� ва правосуб’єктність, аналізуються критерії диференціації їх правового становища. Ключові слова: страхувальник, застрахований, правовий статус, компетенція, дифеD ренціація. П РА В О С О Ц І А Л Ь Н О Г О З А Б Е З П Е Ч Е Н Н Я 66 листопад 2009 ня наслідків впливу світової фінансової криD зи. Відповідні зміни до законодавства внеD сені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення». Усі страхувальники володіють правовим статусом, цільовим призначенням якого є створення умов для безперешкодної реаліD зації застрахованими права на забезпечення за рахунок коштів соціального страхування. У юридичній науці не існує одностайності поглядів щодо його видів, змісту, складових. Заслуговує на увагу поширена думка про визначення правового статусу через правоD суб’єктність, основні права й обов’язки, що відображає загальні ознаки, притаманні будьD якому суб’єкту права [7, с. 146; 8, с. 70–72]. Сукупність цих елементів дозволяє визначиD ти умови визнання особи суб’єктом права, здатним реалізовувати власні усвідомлені потреби, інтереси та прагнення, а також окD реслити межі правомірної поведінки особи для їх реалізації. Слід зазначити, що для окремих страхуD вальників відповідний статус є основним, для інших – додатковим, похідним від статусу застрахованого. Сплата страхових внесків є основним обов’язком страхувальника, який виконують як роботодавці, так і застраховані особи. Проте, якщо перші здійснюють сплату самостійно, реєструючись платниками внесD ків у фондах соціального страхування, то для других сплата внесків опосередковується діяльністю роботодавця, зобов’язаного утриD мувати відповідні кошти із заробітної плати (іншого доходу) та вносити їх до фондів. Це зумовлює особливий характер соціальноD страхової правосуб’єктності страхувальника, порядок її виникнення. На думку М. ЗахароD ва та Е. Тучкової, основним аргументом при визначенні правосуб’єктності у праві соціD ального забезпечення є такий основоположD ний принцип, як гарантованість соціального забезпечення кожному як члену суспільства та працівнику внаслідок обов’язкового соціD ального страхування [9, с. 149]. Це дозволяє нам визначити правосуб’єктність страхуD вальника як спеціальну, пов’язану з необD хідністю сплачувати страхові внески на коD ристь застрахованих. Правосуб’єктність означає здатність суD б’єкта права своїми діями набувати суб’єкD тивних прав і обов’язків, що є змістом конD кретних правовідносин. Вона має абстрактD ний характер, є потенційною здатністю буD ти учасником правових відносин. ПравоD суб’єктність є не природженою, а суспільD ноDправовою властивістю, а її набуття виD знається державою за певною особою. ВизнаD ючи особу правосуб’єктною, держава встаD новлює критерії визначення її здатності до певного виду діяльності. СоцільноDстрахова правосуб’єктність роD ботодавця є похідною від трудової. За відсутD ності у чинному Кодексі законів про працю України легальної дефініції роботодавця доD цільно звернутися до законодавства про соD ціальне страхування. Згідно із ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державD не пенсійне страхування» роботодавцем виD знається власник підприємства, установи, орD ганізації або уповноважений ним орган незаD лежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка викоD ристовує працю найманих працівників (у тоD му числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприD ємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними доD говорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому зазначимо, що законодавство України про обов’язкове соціальне страхування не встаD новлює для цивільноDправових власників юридичних осіб прав, обов’язків і відповіD дальності у цій сфері. Фактично страхувальD никами є підприємства, установи, органіD зації, їх відокремлені структурні підрозділи. Набуття юридичними особами роботоD давчої правосуб’єктності пов’язується з двоD ма умовами: існуванням певного нормативD ноDправового акта, що закріплює підстави її виникнення; адміністративним актом дерD жавного органу, що констатує наявність праD восуб’єктності у конкретної особи. В нашому випадку таким є акт державної реєстрації. На думку М. Федорова, правосуб’єктність страхувальника настає з моменту його реD єстрації як платника страхових внесків [10, с. 169]. Ця теза щодо роботодавців потребує певD ного уточнення, адже законодавство України під час реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців не вимагає від них активних дій з постановки на облік у фондах соціального страхування. Цей процес відбувається на підставі відомостей з реєстраційної картки, наD даних державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємD ців». Тому у 2006 р. із законодавства було виD лучено положення про юридичну відповідальD ність роботодавців за ухилення їх від реєстD рації як платників страхових внесків. Таким чином, ця правосуб’єктність виникає одночасD но з цивільноDправовою та трудовою, а ухилиD тися від її набуття неможливо. Що стосується фізичних осіб, які не є підD приємцями, проте використовують найману П РА В О С О Ц І А Л Ь Н О Г О З А Б Е З П Е Ч Е Н Н Я 67 № 11 працю, то для набуття ними статусу страхуD вальника необхідна сукупність таких юриD дичних фактів: досягнення повноліття та відсутність підстав для обмеження цивільної дієздатності; укладення трудового договору з найманим працівником і його реєстрація в установленому порядку органом державної служби зайнятості; подання заяви робочому органу виконавчої дирекції відповідного фонду соціального страхування про постаD новку на облік. Особи, які підлягають страхуванню на добровільних засадах, набувають статусу страD хувальника з моменту постановки на облік як платника страхових внесків, а для участі у пенсійному страхуванні – після набрання чинності договору між фізичною особою та територіальним органом Пенсійного фонду України. Він зберігається за добровільно заD страхованими особами протягом усього періD оду сплати страхових внесків. У разі порушенD ня порядку сплати страхових внесків ці особи знімаються з обліку як платники страхових внесків, тобто втрачають відповідний статус. Правосуб’єктність державних органів та інших осіб, які беруть участь у наданні певD них видів соціального забезпечення чи сприD яють фізичним особам у реалізації їх прав у цій сфері, в літературі пропонується визнаD чати через категорію «компетенція» [3, с. 157; 11, с. 110–114]. Зокрема, Н. Болотіна вважає, що компетенція надавачів соціальних виплат і послуг у сфері соціального захисту виявD ляється у сукупності їх прав та обов’язків, які надаються їм для виконання соціальноD захисної функції. Ми не погоджуємося з таким розумінням правосуб’єктності. На нашу думку, компеD тенція – це сукупність встановлених в офіD ційній (юридичній чи неюридичній) формі прав і обов’язків, тобто повноважень будьD якого органу або посадової особи, які визнаD чають можливості цього органу або посадоD вої особи приймати обов’язкові до виконанD ня рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадD ках заходи відповідальності тощо [12, с. 196]. Таким чином, здатність до певних юридично значимих дій пропонується ототожнювати з правовою моделлю цих дій, тобто статутниD ми (визначеними законами й іншими нормаD тивноDправовими актами) правами та обоD в’язками. Натомість вони характеризують зміст правового статусу особи. Загальний обсяг прав і обов’язків страхуD вальників визначений законами, що регулюD ють відносини загальнообов’язкового дерD жавного соціального страхування (ст. 27 ЗаD кону України «Про загальнообов’язкове дерD жавне соціальне страхування у зв’язку з тимD часовою втратою працездатності та витратаD ми, зумовленими похованням», ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробітD тя» тощо). Зміст правового статусу страхувальника у різних видах соціального страхування моD же бути зумовлений різними чинниками, зокрема: •• порядком надання матеріального забезD печення та соціальних послуг; •• соціальним статусом працівників, пов’яD заних трудовими відносинами з роботодавD цем; •• характером господарської діяльності роботодавця, наявністю професійних ризиD ків для працівників. Порядок надання матеріального забезпе� чення та соціальних послуг у системі загаль� нообов’язкового державного соціального стра�� хування породжує додаткові зобов’язання для роботодавців. Це, зокрема, стосується страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, що є найбільш наближеним до працівника, а страхові виD падки трапляються найчастіше. Тому на роD ботодавця покладається обов’язок із виплаD ти допомоги та надання соціальних послуг у рахунок сплати страхових внесків. СтраD хувальники, які не використовують найману працю, забезпечуються безпосередньо з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як застраховані особи. Соціальний статус застрахованих, які перебувають у трудових відносинах із стра� хувальником, значною мірою впливає на розмір страхових внесків. Відповідно до ЗаD кону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соD ціального страхування» встановлено дифеD ренційований підхід до визначення розміру страхових внесків залежно від суб’єктного складу трудових правовідносин. Заслуговує на увагу диференціація у системі соціальноD го страхування на випадок безробіття. За заD гальним правилом страховий внесок для роD ботодавця визначений у розмірі 1,6 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення війсьD ковослужбовців, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативноDправоD вими актами, прийнятими відповідно до ЗаD кону України «Про оплату праці», виплату доходу (прибутку) за договорами цивільноD правового характеру та підлягають обклаD данню податком з доходів фізичних осіб. На підприємствах і в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів П РА В О С О Ц І А Л Ь Н О Г О З А Б Е З П Е Ч Е Н Н Ялистопад 2009 становить не менше 50 % загальної чисельD ності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині виD трат на оплату праці найманих працівниківD інвалідів. Роботодавці підприємств та оргаD нізацій товариств УТОГ і УТОС звільняютьD ся від сплати внесків на соціальне страхуванD ня на випадок безробіття, а внески у системі соціального страхування у зв’язку з тимчасоD вою втратою працездатності вони сплачують у розмірі 0,4 % суми фактичних витрат на опD лату праці (на відміну від 1,4 % для інших страхувальників). Аналогічні пільги передD бачені в інших видах загальнообов’язкового державного соціального страхування. Характер господарської діяльності також впливає на розмір страхових внесків страхуD вальника. Так, страхові тарифи на загальноD обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, встановлюються відD повідно до класу професійного ризику виробD ництва. На сьогодні передбачено 67 класів з диференціацією розміру страхових внесків від 0,56 до 13,5 % суми фактичних витрат на оплату праці. Для окремих галузей еконоD міки, наприклад сільського господарства, відкритого видобутку руд, встановлені спеціD альні тарифи. Спеціальні правила обчислення страхоD вих внесків на пенсійне страхування передD бачені для підприємств цивільної авіації, що використовують працю членів екіпажів поD вітряних суден. Щодо цієї категорії збір на пенсійне страхування встановлено у розмірі 42 % суми витрат на оплату праці. Натомість загальний тариф на сьогодні становить 33,2 %. Висновки Правове регулювання отримання юриD дичного статусу страхувальників, а також виD значення його обсягу й особливостей поклиD кане забезпечити найбільш сприятливий меD ханізм реалізації прав людини на соціальне забезпечення в рамках загальнообов’язковоD го державного соціального страхування. ВрахоD вуючи принципові відмінності між правовим становищем роботодавців та інших осіб, які зобов’язані сплачувати страхові внески на обов’язкове соціальне страхування, пропоD нуємо зберігати різний порядок взяття на облік страхувальників у фондах соціального страхування. Оскільки роботодавці, які не мають статусу суб’єкта господарювання, не підлягають державній реєстрації, а лише зоD бов’язані реєструвати укладені трудові догоD вори в органах державної служби зайнятості, слід на законодавчому рівні запровадити меD ханізм прийняття їх на облік як платників внесків на підставі повідомлення від державD ної служби зайнятості, не вимагаючи поданD ня ними окремої заяви про взяття на облік. У разі ж запровадження єдиного соціального внеску з відповідним механізмом його адміD ністрування процедура взяття на облік усіх платників має бути уніфікована. Література 1. Андреев В. С. Правоотношения по государD ственному социальному страхованию в СССР. – М., 1962. – 65 с. 2. Тучкова Э. Г. Обеспечение права работников на обязательное социальное страхование // АналиD тический вестник. – М., 2004. – № 5. – С. 13–27. 3. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту України. – К., 2005. – 615 с. 4. Боднарук М. Суб’єкти правовідносин у сфері державного соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 5. – С. 71–76. 5. Сирота И. М. Право социального обеспечеD ния в Украине. – Х., 2005. – 432 с. 6. Сташків Б. Суб’єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення // Право України. – 2003. – № 2. – С. 39–44. 7. Алексеев С. С. Механизм правового регулиD рования в социалистическом государстве. – М., 1966. – 187 с. 8. Право социального обеспечения / Под ред. К. Н. Гусова. – М., 2001. – 328 с. 9. Захаров М. Л., Тучкова Э. Г. Право социальD ного обеспечения России. – М., 2004. – 608 с. 10. Федорова М. Ю. Теоретические проблемы правового регулирования социального страховаD ния: Дис. … дDра юрид. наук. – СПб., 2003. – 362 с. 11. Иванова Р. И. Правоотношения по социальD ному обеспечению в СССР. – М., 1986. – 175 с. 12. Юридична енциклопедія: В 6 т. – К., 2001. – Т. 3. – 792 с. The article covers the research of defined elements of insurers’ legal status in the social insurance. The range of these subjects is specified, social insurance legal personality is examined, the criteria of differentiation of their legal status is analyzed. Статья посвящена исследованию отдельных элементов правового статуса страхователей в социальном страховании. Определен круг таких субъектов, рассмотрена социально�страховая правоспособность, проанализированы критерии дифференциации их правового положения.

До питання про статус страхувальника як суб'єкта правовідносин загальнообов'язкового соціального страхування

Репозитарії

Схожі ресурси