Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади

У статті визначене коло суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки України та обґрунтовані адміністративно-правові засади їх діяльності.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Стоєцький, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Теми:	Інформаційне право
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15824
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади / О. Стоєцький // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 161-164. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15824
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-158242011-02-02T12:03:34Z Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади Стоєцький, О. Інформаційне право У статті визначене коло суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки України та обґрунтовані адміністративно-правові засади їх діяльності. This scientific work is about subjects of information security of Ukraine provision as а part of national security and administrative bases their activity. В статье определен круг субъектов обеспечения информационной безопасности Украины, а также административно-правовые аспекты их деятельности. 2009 Article Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади / О. Стоєцький // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 161-164. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0027 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15824 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Інформаційне право Інформаційне право
spellingShingle	Інформаційне право Інформаційне право Стоєцький, О. Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади
description	У статті визначене коло суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки України та обґрунтовані адміністративно-правові засади їх діяльності.
format	Article
author	Стоєцький, О.
author_facet	Стоєцький, О.
author_sort	Стоєцький, О.
title	Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади
title_short	Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади
title_full	Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади
title_fullStr	Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади
title_full_unstemmed	Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади
title_sort	суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки україни: адміністративно-правові засади
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Інформаційне право
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15824
citation_txt	Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади / О. Стоєцький // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 161-164. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT stoêcʹkijo subêktizabezpečennâínformacíjnoíbezpekiukraíniadmínístrativnopravovízasadi
first_indexed	2025-07-02T17:14:01Z
last_indexed	2025-07-02T17:14:01Z
_version_	1836556162307194880
fulltext	І Н Ф О Р М А Ц І Й Н Е П РА В О 161 № 11 Забезпечення інформаційної безпеки України як найважливішої функції держави реалізується за допомогою відповідної системи як органів державної влади, так і ряду недержавних інституцій. Якщо коло суб’єктів забезпечення національD ної безпеки України нормативно визначено в концептуальному нормативноDправовому акD ті, що регулює суспільні відносини у сфері національної безпеки (Законі України «Про основи національної безпеки України»), то коD ло суб’єктів інформаційної безпеки України не має законодавчого закріплення. Навіть в інших важливих нормативноDправових актах у цій сфері – Стратегії національної безпеки УкD раїни, Доктрині інформаційної безпеки УкD раїни – також відсутні норми, що врегульовуD ють цю прогалину. КонтентD та івентDаналіз доктринальних джерел у цій сфері дозволяє дійти висновку про наявність декількох сиD нонімічних понять, що репрезентують зазначеD ну тематику («суб’єкти інформаційної безпеки», «інституційний механізм інформаційної безпеD ки», «система забезпечення інформаційної безпеD ки», «система інформаційної безпеки» тощо). СаD ме тому вважаємо актуальним науковим напряD мом окреслити взаємозв’язок зазначених понять, визначити авторське бачення щодо найбільш адекватної категорії та виокремити коло суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки. Виходячи з розуміння загальної проблеD ми цієї наукової статті, маємо вирішити такі завдання: •• визначити відмінності між поняттями «суб’єкти інформаційної безпеки», «інстиD туційний механізм інформаційної безпеки», «система забезпечення інформаційної безпеD ки», «система інформаційної безпеки»; •• визначити поняття «суб’єкти інформаD ційної безпеки», «адміністративні правовідноD сини в інформаційній сфері»; •• виокремити коло суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки України. Проблема адміністративноDправових заD сад суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки України безпосередньо цілісно, сисD темно не розглядалася вченими. Хоча окремі наукові розвідки загальнотеоретичного хаD рактеру існують у фахівців з адміністративD ного права, інформаційного права, теорії дерD жави та права, теорії управління, теорії наD ціональної безпеки. Зокрема, ретельно вивD чені та використані для написання статті наD укові праці таких вітчизняних і зарубіжних дослідників, як В. Авер’янов, С. Алексеєв, І. Арістова, І. Бачило, І. Голосніченко, В. ГурD ковський, Є. Додін, В. Копилов, Б. Кормич, В. Ліпкан, М. Левицька, О. Логінов, Ю. МакD сименко, А. Марущак, С. Стеценко, М. ТиD щенко, В. Шкарупа, О. Харитонова, Н. ХороD щак та ін. Б. Кормич оперує декількома поняттями: «державноDправовий механізм інформаційD ної безпеки» й «інституційний механізм інD формаційної безпеки». При цьому, якщо дерD жавноDправовий механізм інформаційної безпеки автор визначає як сукупність дерD жавних інституцій, задіяних у процесі форD мування та впровадження політики інформаD ційної безпеки, їх ролей і відносин, що підпоD рядковані чіткій ієрархії правових норм та принципів [1, с. 148–149], то інституційний механізм інформаційної безпеки, що є склаD довим елементом державноDправового меD ханізму, має декілька визначень. Відповідно до першого, інституційний механізм інфорD маційної безпеки України – це сукупність державних інституцій, задіяних у процесі форD мування та впровадження політики інфорD маційної безпеки [1, с. 149]. Згідно з другим, інституційний механізм інформаційної безD пеки представляє собою сукупність інстиD СУБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: адміністративно7правові засади Олексій Стоєцький, ад’юнкт кафедри адміністративної діяльності Київського національного університету внутрішніх справ У статті визначене коло суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки України та обґрун� товані адміністративно�правові засади їх діяльності. Ключові слова: інформаційна безпека України, суб’єкти забезпечення інформаційної безD пеки України, система забезпечення інформаційної безпеки України, адміністративноDправоD вий статус суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки України. © О. Стоєцький, 2009 І Н Ф О Р М А Ц І Й Н Е П РА В О 162 листопад 2009 тутів публічної влади й інститутів громадянD ського суспільства, до компетенції яких вхоD дить вирішення питань щодо забезпечення умов функціонування та розвитку інфорD маційної сфери [1, с. 175]. Таким чином, поняття «інституційний меD ханізм інформаційної безпеки» має широке та вузьке розуміння. У вузькому значенні інD ституційний механізм інформаційної безпеD ки охоплює виключно державні інституції, заD діяні в процесі формування та впровадження політики інформаційної безпеки. У широкоD му значенні, крім інститутів публічної влади, до його складу входять також інститути гроD мадянського суспільства. Перелік інституцій, які можуть брати участь у проведенні політики або виробленні конкретних політичних рішень, практично неD вичерпний і він не обмежується лише оргаD нами державної влади та місцевого самовряD дування. Так, опрацювання будьDякої пробD леми, пов’язаної з політикою інформаційної безпеки, може бути доручене певним наукоD вим установам, групам експертів [1, с. 172]. Отже, суб’єктами забезпечення інфорD маційної безпеки є не лише органи державD ної влади, а й недержавні, що відповідає норD мам нормативноDправових актів, що регуD люють суспільні відносини у сфері інфорD маційної безпеки України. Хоч як широке, так і вузьке розуміння інституційного мехаD нізму не охоплює такого важливого суб’єкта забезпечення інформаційної безпеки, як гроD мадяни України, зводячи коло суб’єктів виD ключно до державних і недержавних інстиD туцій. Саме тому вважаємо, що поняття «інD ституційний механізм інформаційної безпеD ки» є більш вузьким поняттям щодо понятD тя «суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки». Поняття «система забезпечення інформаD ційної безпеки України» має своїм правовим підґрунтям вже не чинну Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України, в якій був розділ 5 «Система забезD печення національної безпеки України». ОсD кільки система забезпечення інформаційної безпеки України є частиною системи забезD печення національної безпеки України, розD глянемо останнє поняття, що було нормативD но закріплене в першому українському норD мативноDправовому акті, який регулював суD спільні відносини у сфері національної безD пеки України. Згідно з Концепцією, для формування збаD лансованої державної політики та ефективD ного проведення комплексу узгоджених заD ходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науковоDтехнологічній, інфорD маційній та інших сферах створюється сисD тема забезпечення національної безпеки УкD раїни [2]. Крім того, у зазначеній Концепції систеD ма забезпечення національної безпеки визнаD чалась як організована державою сукупність суб’єктів державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих гроD мадян, об’єднаних цілями та завданнями щоD до захисту національних інтересів, що здійсD нюють узгоджену діяльність у межах законоD давства України. У ній закріплювались такі основні суб’єкти системи забезпечення націоD нальної безпеки, як [2]: Український народ; Верховна Рада України; Президент України; Рада національної безпеки і оборони УкD раїни; Кабінет Міністрів України; Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції; Прокуратура України; Національний банк України; міністерства й інші центральні органи виD конавчої влади; Воєнна організація держави. Згідно з системним підходом, системі заD безпечення національної безпеки мають бути властиві такі ознаки: •• цілісність і системна єдність щодо сереD довища та зовнішніх систем; •• наявність загальної системної мети (групи цілей); •• наявність компонентів (підсистем і елеD ментів) системи та зв’язків між компонентами; •• наявність складної системи функцій, що є результатом дії системи й її компонентів для досягнення системної мети; •• наявність системної структури як споD собу взаємозв’язку та взаємодії компонентів, ієрархічність такої структури; •• існування соціальної системи в оточенD ні (середовищі), що несе певні обмеження. Отже, використання поняття «система» свідчить про більш високий, взаємоузгоджений та організований характер діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки. Таким чиD ном, система забезпечення національної безD пеки складається з суб’єктів забезпечення націоD нальної безпеки, тобто зазначені поняття співD відносяться між собою як загальне і конкретне. Як зазначають окремі дослідники, сисD тема національної безпеки не є ідентичною системі забезпечення національної безпеки, оскільки останній надається роль забезпечуD ючого елемента, а не системоутворюючого [2, с. 262], тобто система національної безпеD ки охоплює не тільки суб’єктів, а й об’єкти, відносини, що виникають між ними, тощо. Незважаючи на те, що найбільш адекватD ним є поняття «система забезпечення інфорD І Н Ф О Р М А Ц І Й Н Е П РА В О 163 № 11 маційної безпеки», ми використовуватимемо дефінітивно закріплене поняття «суб’єкти забезпечення національної безпеки України», екстраполюючи його на предмет дослідженD ня – інформаційну безпеку України. Як ми вже зазначали, інформаційна безD пека є складовою національної безпеки УкD раїни. Саме тому важливими є статті Закону України «Про основи національної безпеки України», що закріплюють коло, повноваD ження й основні функції суб’єктів забезпеD чення національної безпеки України. ДогмаD тикоDюридичний аналіз статей зазначеного Закону, дозволяє дійти висновку про деяку невідповідність і суперечливість окремих норм. Так, у ст. 4 Закону закріплено, що суб’єктами забезпечення національної безпеки України є: Президент України; Верховна Рада УкD раїни; Кабінет Міністрів України; Рада наD ціональної безпеки і оборони України; мінісD терства й інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди заD гальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації й органи місD цевого самоврядування; Збройні Сили УкD раїни; Служба безпеки України; Державна прикордонна служба України й інші військоD ві формування, утворені відповідно до закоD нів України; громадяни України, об’єднання громадян. У статті 9 «Повноваження суб’єктів заD безпечення національної безпеки» цього ЗаD кону перелік та коло суб’єктів забезпечення національної безпеки дещо інший, зокрема: Президент України; Верховна Рада України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; Національний банк України; міністерства, Служба безпеки України й інші центральні органи виконавчої влади; місцеві державні адміністрації й оргаD ни місцевого самоврядування; Воєнна оргаD нізація держави; правоохоронні органи; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; громадяни України. Ми погоджуємось з думкою дослідників, які вважають дивним те, що серед суб’єктів забезпечення національної безпеки відсутній Конституційний Суд України, який як єдиD ний орган конституційної юрисдикції в УкD раїні вирішує питання про відповідність заD конів та інших правових актів у сфері націоD нальної безпеки Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції та законів України з відповідних питань [3, с. 82]. Крім того, у ст. 9 цього Закону з’являються нові суD б’єкти забезпечення національної безпеки: Воєнна організація держави та правоохоронні органи. Якщо дефініція поняття «правоохоронні органи» як органи державної влади, на які Конституцією та законами України поклаD дено здійснення правоохоронних функцій, що закріплено ст. 1 Закону України «Про осD нови національної безпеки України» є зрозуD мілою, то дефініція поняття «Воєнна орга� нізація держави» як сукупність органів дерD жавної влади, військових формувань, утвореD них відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільD ним контролем з боку суспільства та безпосеD редньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз, є не чітко визначеною, оскільки майже всі органи державної влади підпадають під це визначенD ня. Але як за суб’єктним складом, так і за комD петенцією механізм інформаційної безпеки повинен дещо відрізнятися від традиційного механізму державного управління [3, с. 172]. Більш детально зміст поняття «Воєнна організація держави» розкрито в Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, згідно з якою Воєнна оргаD нізація держави включає в себе Збройні СиD ли України, Службу безпеки України, НаціоD нальну гвардію України, внутрішні війська, органи та підрозділи Міністерства внутрішD ніх справ України, Прикордонні війська УкD раїни, військові підрозділи Міністерства УкD раїни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків ЧорD нобильської катастрофи, інші військові форD мування, утворені відповідно до Конституції України; забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності її кордонів; протидіє зовнішD нім і внутрішнім загрозам воєнного характеD ру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує захист населення в разі катастD роф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо. Отже, можна стверджувати, що недоречно виокремлювати нарівні з Воєнною організацією держави правоохоронні органи; недоцільно також виD діляти таких суб’єктів, як міністерства, СлужD ба безпеки України й інші центральні органи виконавчої влади, що є правоохоронними орD ганами, тобто охоплюються поняттям «воєнна організація держави». Не менш дискусійним, але важливим для розкриття кола суб’єктів забезпечення інD формаційної безпеки України є питання співD відношення понять «суб’єкт адміністративD ного права» та «суб’єкт забезпечення інфорD маційної безпеки». Визначення адміністраD тивноDправового статусу суб’єктів забезпеD чення інформаційної безпеки, як і загалом адміністративноDправового статусу різних суб’єктів адміністративного права, має певні труднощі через неоднозначність в адміністраD тивних розвідках критеріїв класифікації суD б’єктів адміністративного права та дискусійD ність їх кола. І Н Ф О Р М А Ц І Й Н Е П РА В Олистопад 2009 Так, В. Колпаков та О. Кузьменко розD різняють такі види суб’єктів адміністративD ного права: Президент України; органи викоD навчої влади; державні службовці як суб’єкти, у діяльності яких об’єктивуються повноваD ження державних органів управління; громаD дяни України, іноземці, особи без громадянD ства; органи місцевого самоврядування; об’єдD нання громадян; суб’єкти підприємницької діяльності. Інші фахівці адміністративного права виD окремлюють такі основні види суб’єктів адміD ністративного права, як фізичні особи – гроD мадяни України, іноземці, особи без громаD дянства; юридичні особи – органи виконавD чої влади, будьDякі інші державні органи, орD гани місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організаD ції (в особі їх керівників, які очолюють оргаD ни управління цих підприємств, установ, орD ганізацій); колективні суб’єкти (управління), які не мають ознак юридичної особи, але тією чи іншою мірою наділені нормами адміністраD тивного права певними правами й обов’язкаD ми: структурні підрозділи державних і неD державних органів, підприємств, установ, орD ганізацій, деякі інші громадські утворення (на кшталт загальних зборів громадян за місцем проживання) [4, с. 185]. Віддаючи належне наведеним позиціям, С. Стеценко пропонує дещо інший варіант класифікації суб’єктів адміністративного праD ва за критерієм кількісного показника у поєдD нанні з мірою належності до держави, зокреD ма на 2 види [5, с. 147]: індивідуальні: громадяни України; іноD земці; особи без громадянства; колективні: державні (Президент УкD раїни; органи виконавчої влади; інші державD ні органи й організації); недержавні (органи місцевого самоврядування; об’єднання гроD мадян; релігійні організації; інші недержавні органи та організації). Враховуючи зазначені класифікації суD б’єктів адміністративного права й екстраполюD ючи норми нормативноDправових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері націоD нальної безпеки, пропонуємо авторську клаD сифікацію суб’єктів забезпечення інформаD ційної безпеки України: державні інституції: Президент України; органи виконавчої влади; інші державні орD гани й організації; недержавні інституції: органи місцевого самоврядування; об’єднання громадян; інші недержавні інституції; громадяни України. Оскільки визначення поняття «суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки УкраD їни» нормативно не закріплено в Законі УкD раїни «Про основи національної безпеки УкD раїни», Стратегії національної безпеки УкD раїни та Доктрині інформаційної безпеки УкD раїни, вважаємо за необхідне висловити авD торське розуміння поняття «суб’єкти забезD печення інформаційної безпеки України». Суб’єктами забезпечення інформацій> ної безпеки України є система державних і недержавних інституцій, а також гро> мадян України об’єднаних спільною ме> тою щодо захисту національних інтересів в інформаційній сфері. Отже, коло суб’єктів забезпечення інфорD маційної безпеки України представляє соD бою багаторівневу систему, що має спільну мету – забезпечення інформаційної безпеки України, але різні повноваження, можлиD вості, засоби тощо. Література 1. Кормич Б. А. ОрганізаційноDправові засади політики інформаційної безпеки України. – О., 2003. – 472 с. 2. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Відомості ВерховD ної Ради (ВВР). – 1997. – № 10. – Ст. 85. 3. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. – К., 2003. – 600 с. 4. Адміністративне право України: АкадемічD ний курс: У 2 т. – К., 2005. – Т. 1. – 624 с. 5. Стеценко С. Г. Адміністративне право УкD раїни. – К., 2008. – 624 с. This scientific work is about subjects of information security of Ukraine provision as а part of national security and administrative bases their activity. В статье определен круг субъектов обеспечения информационной безопасности Украины, а также административно�правовые аспекты их деятельности.

Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади

Репозитарії

Схожі ресурси