Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928)

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2016
1. Verfasser: Голубець, М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2016
Schriftenreihe:Слово і Час
Schlagworte:
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158317
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928) / М. Голубець // Слово і час. — 2016. — № 5. — С. 40-42. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-158317
record_format dspace
spelling irk-123456789-1583172019-08-15T01:25:45Z Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928) Голубець, М. ХХ століття 2016 Article Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928) / М. Голубець // Слово і час. — 2016. — № 5. — С. 40-42. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158317 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic ХХ століття
ХХ століття
spellingShingle ХХ століття
ХХ століття
Голубець, М.
Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928)
Слово і Час
format Article
author Голубець, М.
author_facet Голубець, М.
author_sort Голубець, М.
title Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928)
title_short Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928)
title_full Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928)
title_fullStr Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928)
title_full_unstemmed Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928)
title_sort леся українка (в 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928)
publisher Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate 2016
topic_facet ХХ століття
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158317
citation_txt Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913 - 1928) / М. Голубець // Слово і час. — 2016. — № 5. — С. 40-42. — укp.
series Слово і Час
work_keys_str_mv AT golubecʹm lesâukraínkav15tírokovinismerti19131928
first_indexed 2025-07-14T10:51:30Z
last_indexed 2025-07-14T10:51:30Z
_version_ 1837619259190018048
fulltext Слово і Час. 2016 • №540 Микола Голубець ЛЕСЯ УКРАЇНКА (В 15-ТІ РОКОВИНИ СМЕРТИ: 1913-1928)1 “Шумує життя і наче не знає, що воно втратило”, писала Старицька- Черняхівська п’ятнадцять [двадцять]2 років тому над свіжою могилою Лесі Українки. Дня 1 серпня 1913 р. померла в місцевості Сурам на Кавказі, найбільша, бо одинока поміж своїми товаришками, ґеніяльна українська поетеса Ляріса Квітка-Косачева, відома і славна під псевдонімом Лесі Українки. Вся Україна знала, що Леся Українка нездужала на чахотку від ранньої молодості, ніхто не ворожив її довгого віку, а все ж таки, катастрофа прийшла в моменті, в якому її ніхто не сподівався [не кажучи вже проте, що вся Україна тремтіла на саму думку про неї…]. Смерть заскочила Лесю Українку в [найінтенсивнішому] розгарі праці, в найбільшому розцвіті творчості. Коли її ховали, не обсохла ще друкарська фарба на творах, що повставши на передодні її фізичної смерти, запевнили безсмертність її духа [імені й літературному дорібкові]. Було щось мужеськи-непохитного й твердого в тій постаті. [Франко назвав її одиноким мущиною серед поетів по шевченківської доби…]. Ця фізично квола й борюкаючася з недугою Людина, скривджена життям й позбавлена доступу до щастя, яке життя може дати, зарисувалася на тлі нашого тогочасного хуторянського вертеризму, як гранітний дороговказ для зусиль і сподівань хворого на меланхолію покоління. Вона одна зуміла: Крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні Без надії таки сподіватись… Вона одна уміла своїм думкам та ідеям дати пластичність реальних появ, виразистість історичних подій і постатий. І хоч для цього вона сягала за акцесуарами [лаштунками] віддаленої від нас часом і простором старовини, втілення її ідей не тратили на життєвій актуальности, її типи не переставали від цього бути сучасними й глибоко національними [, що більше вони в тій формі відзискували свободу рухів і різкість черт свого духовного обличча]. “Одержима”, “Кассандра”, “Іванна жінка Хусова”, “У пущі”, “Руфін і Присцила”, “Адвокат Мартіян”. Ті [, це] заголовки й теми вдаряючі своєю зовнішньою екзотикою й віддаленістю, але на ділі, це тільки ґеніяльно придумані й до найбільшої виразистости доведені маски ідей духового відродження й самопізнання [української] нації. Невже ті голоси, несміливі, слабі, Квиління немовлят належить справді вам? Невже на всі великії події, На все одна одповідь є: Мовчання, сльози та дитячі мрії? Запитує поетка своїх товаришів по пері [пера] й національній [та громадській] праці, розслаблених сентименталізмом погробовців степової романтики. 1 Голубець М. Леся Українка (В 15-ті роковини смерти: 1913-‘1928) // Неділя: Ілюстрований тижневик. – Львів, 1928. – Р.І. – Ч.6. – 7 жовт. – С.2. 2 Правки другої редакції подаємо у квадратних дужках і за публікацією: М.Г. Леся Українка (В 20-ті роковини смерти: 1913-1933) // Наш прапор. – Львів, 1933. – Ч.60. – 3 серп. – С.5. 41Слово і Час. 2016 • №5 Так, ми раби, не має гірших в світі Феллахи, парії – щасливіші від нас, Бо в них і Розум і думки сповиті, А в нас огонь Титана ще не згас… Той непогасний огонь Титана, що зробив нас “великими духом, а силою слабими”, привів до цього, що ми Орлині крила чуєм за плечима, Саміж кайданами прикуті до землі. Ми… навіть власної не маєм хати, Усе відкрите в нас тюремним ключарям: Не нам, обідраним невільникам сказати Речення гордеє: “мій дім – мій храм…” Але ж свідомість цього страшного стану не погружує поетки в стан безвиглядного песимізму [одчаю]. Для народу, коли він тільки захоче напружити свої оспалі мускули, отрястися з іділічного, заправленого наркотиками сну, нема безвихідних ситуацій. Бо впрочім [зрештою]: Нехайже ми раби, невільними продажні, Без сорому, без чести, хай же так! А хтож були ті вояки відважні, Що їх зібрав під прапор свій Спартак? Хотілобся [хотілось би] сказати, що поетка не помилилася в своїх сподіваннях на народ, що був мов “паралітик з блискучими очима”, а вже кілька літ по її смерти, в 1917-1920 роках з феллага перекинувся в Спартака якби не те, що львину частину геройської метаморфози треба приписати якраз творчости Лесі Українки, що мов той, оспіваний нею, “поет під час облоги” Не боявся від ворога смерти, Бо вільная пісня не може умерти. Леся Українка була найбільш мужеським і богатирським типом української літератури і під тим оглядом не має собі пари. Рими її були точені, тонкі, але в парі з тим пруживі й елястичні мов гартована сталь; її ритміка була боєвою, ударною, її сюжети незрівняно підібрані й переконуючі, постаті повні плястичної виразистости. В тому лягла вся її ориґінальність, уся виїмковість її появи. Алеж ця “Кассандра”, що не давала народові заснути на мурах твердині, ця “одержима духом” що рвала нарід в засвіти невтомної мандрівки, була все ж таки Людиною – бідною, хворою Людиною. Для народу все має одно облича і голос, від сурм боєвих дущий. Але сама перед собою, в безпросвітности свого внутрішнього життя, вона плаче й хлипає, за щастям, яке її не було даним: Ти не мій! Розлучив нас далекий твій край І вродлива чужинка забрала… Ти там може найшов незаказаний рай. Я ж без тебе мов квітка зів’яла… І тому Хотіла б я вийти у чистеє поле, Припасти лицем до сирої землі І так заридати, щоб зорі почули, Щоб люде зжахнулись на сльози мої… Слово і Час. 2016 • №542 Так чорно й безпросвітно малювалося життя поетки-людини, так кервавилося серце, що б’ючи для Нації було заодно крицевим серцем пожарного дзвону. Леся Українка, з дому Косачів, посвоячених з Драгомановом, прийшла на світ 1872 р. на Волині. На літературну арену виступила 12-літньою дівчинкою в львівській “Зорі”. Її перші поезії “Конвалія” і “Сафо” зраджували в ній зрілість думки й почуття форми, в яких трудно булоби запідозрити [бачити] дитину її віку. Тридцять літ праці запевнили її, не тільки виїмкове й тривке місце в історії української літератури, але й в історії національного відродження української Нації [відродження української Нації]. В гомоні останніх визвольних боїв чуються громові кличі ґеніяльної української поетеси. Отримано 27 січня 2016 р. м.Київ