Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського
У статті акцентовано увагу на студіях останніх десятиліть про творчість Антонія Радивиловського. Аналізуються поодинокі факти його біографії, літературний доробок. Наголошено на потребі окремого вивчення авторитетності й географії поширення книжок письменника....
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2016
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158430 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського / Т. Левченко-Комісаренко // Слово і час. — 2016. — № 9. — С. 79-91. — Бібліогр.: 132 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-158430 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1584302019-08-31T01:25:29Z Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського Левченко-Комісаренко, Т. Ad fontes! У статті акцентовано увагу на студіях останніх десятиліть про творчість Антонія Радивиловського. Аналізуються поодинокі факти його біографії, літературний доробок. Наголошено на потребі окремого вивчення авторитетності й географії поширення книжок письменника. The essay surveys studies of the last decades concerning the work of Antoniy Radyvylovskyi. Some facts of the writer’s life as well as his literary achievements have been considered. It has been emphasized that special research into the authoritativeness and geography of distribution of Antoniy Radyvylovskyi’s books must be undertaken. В статье акцентировано внимание на трудах последних десятилетий о творчестве Антония Радивиловского. Анализируются единичные факты биографии писателя, его литературное наследие. Отмечена необходимость отдельного изучения авторитетности и географии распространения книг Антония Радивиловского. 2016 Article Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського / Т. Левченко-Комісаренко // Слово і час. — 2016. — № 9. — С. 79-91. — Бібліогр.: 132 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158430 821.161.2’01 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ad fontes! Ad fontes! |
| spellingShingle |
Ad fontes! Ad fontes! Левченко-Комісаренко, Т. Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського Слово і Час |
| description |
У статті акцентовано увагу на студіях останніх десятиліть про творчість Антонія Радивиловського.
Аналізуються поодинокі факти його біографії, літературний доробок. Наголошено на потребі
окремого вивчення авторитетності й географії поширення книжок письменника. |
| format |
Article |
| author |
Левченко-Комісаренко, Т. |
| author_facet |
Левченко-Комісаренко, Т. |
| author_sort |
Левченко-Комісаренко, Т. |
| title |
Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського |
| title_short |
Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського |
| title_full |
Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського |
| title_fullStr |
Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського |
| title_full_unstemmed |
Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського |
| title_sort |
життєвий шлях і творчий доробок антонія радивиловського |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Ad fontes! |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158430 |
| citation_txt |
Життєвий шлях і творчий доробок Антонія Радивиловського / Т. Левченко-Комісаренко // Слово і час. — 2016. — № 9. — С. 79-91. — Бібліогр.: 132 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT levčenkokomísarenkot žittêvijšlâhítvorčijdorobokantoníâradivilovsʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-14T10:56:39Z |
| last_indexed |
2025-07-14T10:56:39Z |
| _version_ |
1837619583905693696 |
| fulltext |
79Слово і Час. 2016 • №9
Тетяна Левченко-Комісаренко УДК 821.161.2’01
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ І ТВОРЧИЙ ДОРОБОК
АНТОНІЯ РАДИВИЛОВСЬКОГО
У статті акцентовано увагу на студіях останніх десятиліть про творчість Антонія Радивиловського.
Аналізуються поодинокі факти його біографії, літературний доробок. Наголошено на потребі
окремого вивчення авторитетності й географії поширення книжок письменника.
Ключові слова: біографія, риторика, проповідь.
Tetyana Levchenko-Komisarenko. Life and literary heritage of Antoniy Radyvylovskyi
The essay surveys studies of the last decades concerning the work of Antoniy Radyvylovskyi.
Some facts of the writer’s life as well as his literary achievements have been considered. It has been
emphasized that special research into the authoritativeness and geography of distribution of Antoniy
Radyvylovskyi’s books must be undertaken.
Key words: biography, rhetoric, sermon.
Протягом останніх десятиліть багата ораторська спадщина Антонія
Радивиловського почала зацікавлювати представників різних наукових галузей:
історії літератури, мовознавства, філософії, культурології, релігієзнавства,
мистецтвознавства. Серед літературознавчих студій присвячені Антонію
Радивиловському розділ навчального посібника “Історія української літератури:
епоха Бароко (XVII – XVIII ст.)” та стаття “Біблійні архетипи у художньому світі
барокової проповіді” ариєпископа Ігоря Ісіченка [5, 213-216; 4]. Бібліографічний
довідник Л.Ушкалова “Григорій Сковорода: семінарій” пропонує параграф,
матеріал якого, на думку укладача, сприятиме в пізнанні ораторського
спадку Антонія Радивиловського [116, 322-323]. Особливо ретельна в
пошукові й систематизації бібліографічного матеріалу публікація Т.Кочубей
“Бібліографічний огляд життєвого і творчого шляху І.Галятовського”, що стала
в нагоді при вивченні письменницької долі Антонія Радивиловського [53].
В.Миронова зосередила свою увагу на актуалізації античних джерел творчості
київського проповідника [74; 75]. Російська дослідниця спадщини Димитрія
Туптала М.Федотова принагідно згадувала про взаємовпливи проповідей
Димитрія Туптала та Антонія Радивиловського [117; 118]. О.Ніка об’єктом
дослідження обрала мовно-стильову, жанрову специфіку казань Антонія
Радивиловського, вивчає вплив польської риторичної традиції на лексичний
склад і манеру викладу письменника [79; 80; 81; 82; 83]. Лексикографічним
та лексикологічним опрацюванням проповідей Антонія Радивиловського
займається О. Зелінська [36; 37; 38; 39]. Принагідно до польськомовних
запозичень у текстах проповідника звертається Г.Дуброва [21].
С.Демченко аналізує природу притч і парабол в проповідях Антонія
Радивиловського, про це йдеться як в дисертації дослідниці “Притча у давній
українській літературі: еволюція жанру” (2004), так і в окремій статті “Світ
парабол у творах Івана Вишенського й Антонія Радивиловського” [15].
Здобутки Антонія Радивиловського подані в історичних студіях С. Кагамлик.
Це і статті, зокрема “Високе Слово в окрасі монастиря Печерського: (До
fontes!
dA
Слово і Час. 2016 • №980
315-річчя з дня смерті Антонія Радивиловського)”, і монографія 2005 р. “Києво-
Печерська лавра: світ православної духовності і культури (XVII – XVIII ст.)”
[44; 45; 46].
О.Максимчук апелює до топіки проповідей Антонія Радивиловського, відомі
такі її статті: “Мотив пошуку кохання у проповідях Антонія Радивиловського
і діалогах Григорія Сковороди” та “Топос весняного оновлення в українських
проповідях XVII ст. (на матеріалі текстів Кирила Транквіліона Ставровецького
й Антонія Радивиловського)”, а головне – кандидатська дисертація 2015 р.
“Пісня пісень у літературі українського Бароко” [64; 66; 65].
Л.Довга висвітлює філософські, етичні, культурологічні аспекти творчості
Антонія Радивиловського [18; 19; 20]. Водночас її аспірант В.Співак 2010 р.
захистив кандидатську дисертацію з філософії “Проблема багатства та бідності
у проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського в контексті української
духовної традиції XVII ст.” [104]. Відповідно, В.Співак написав низку статей
означеної тематики [99; 100; 101; 102; 103; 105; 106; 107; 108].
Серед релігієзнавців маємо захищену 2011 р. кандидатську дисертацію
К.Кучмай “Християнські віроповчальні тексти у контексті писемної культури
України XVI-XVIII ст.”, де проповіді Антонія Радивиловського інтерпретуються
як джерело духовної культури XVII ст. [62].
Досить активно до творчості Антонія Радивиловського звертається
Ю .Звєздіна , висвітлюючи ї ї під кутом як мистецтвознавчим , так і
літературознавчим. Розглядає квітково-плодову символіку та символіку дерев,
подану в “Огородку Маріи...” та “Вhнцh Христовому”, вказує на виявлені
паралелі в трактуванні рослинних символів у текстах цих збірок та іконописній
традиції кінця XVII – XVIII ст. [33]. Порівнює особливості звернення до
духовної емблематики в проповідях Антонія Радивиловського та свт. Димитрія
Ростовського [31; 29]. На прикладі фрагментів проповіді “Вhнца Христового”
демонструє прояви традиційного для західноєвропейської культури образу
серця [30]. Зіставляє, виявляє паралелі в проповідях на св. Трійцю з “Ключа
разумhнія” Іоаникія Ґалятовського та “Огородку Маріи...” і “Вhнца Христового”
Антонія Радивиловського [32].
У своїх іконографічних дослідженнях В.Чубінська доходить висновку
про можливий вплив збірки Антонія Радивиловського “Вhнец Христов” на
композиційний матеріал та алегоричне мотивування образів ікони Успенського
собору Московського кремля “Розп’яття з апостольськими стражданнями” [127].
Передмову збірки мистецтвознавець визнає за таку, що містить “безпосереднє
джерело для складних алегоричних побудов кремлівської ікони” [127]. Імовірно,
впливовою виявилась урочиста форта гравюра Іоана Реклінського, яка
відкриває “Вhнец Христов” київського ритора, а згодом прикрасила і київське
видання “Апостола” [128].
Серед українських проповідників другої половини XVII ст. Антоній
Радивиловський лишив по собі найбагатший друкований і рукописний
ораторський спадок. Відомі дві рукописні та дві друковані збірки його проповідей.
Перша, “Огородок Маріи Богородицы”, в рукописному варіанті датується 1671 р.
і складається з двох томів. Перший том містить 128 проповідей на Господські
та Богородичні свята, другий – 159 проповідей на дні пам’яті святих, а також
Господські й Богородичні свята. Друкований “Огородок” датується 1676 р.
і містить 129 проповідей на Господські й Богородичні свята, дні пам’яті
святих і різні життєві ситуації (“поводи”). Друга збірка – “Вhнец Христов”
– у рукописному варіанті орієнтовно датується часом між 1676 і 1683 рр.,
містить 126 проповідей на Господські свята, неділі й дні пам’яті святих, а також
різні життєві ситуації. Друкований варіант “Вhнца Христова” датується 1688 р.
і включає 115 проповідей на Господські свята і неділі [детальний опис цих
збірок: 69, 1894. – №4. – 5, 7-10, 12-14; 89, 56-60; 57, 185-186; 58, 382-383].
81Слово і Час. 2016 • №9
Про хронологію своїх видань висловлюється і сам Антоній Радивиловський.
У передмові-посвяті “Господу, Создатєлю, Избавитєлю и Спаситєлю…” до
“Вhнца Христова” він називає “Огородок...” першою своєю працею, а “Вhнец...”
– другою: “Приписавши и офhровавши першїй мой трудъ, Книгу Огородокъ
названую, Пренайчистшой Дhвh Матєри твоєй Маріи Богородици…; тепер
уже сєй другїй мой труд, Книгу утитулованую, Вhнец…Тєбh Создатєлю,
Избавитєлю и Спаситєлю… приписую и офhрую”; “Якожъ теды по приписаню
и офhрованю першого труду мого Огородка, Пренаїчистшей Дhвh Матери
твоєи Маріи Богородици, Тебh яко Побhдителю, не мhлемъ сего второго труду
моєго, Вhнца приписати и офhровати?” [90, 1-1 зв., 2].
Проте хронологічно перша друкована книжка, пов’язана з ім’ям Антонія
Радивиловського, – видання Києво-Печерської лаври 1671 р. – “Преподобного
отца нашего Іоанна Рыльскаго Житіє и вся служба по преданию церковному…”.
Упорядкував її Антоній Радивиловський для потреб тогочасної православної
церкви.
Титульну сторінку книжки прикрашає герб переяславського полковника
Родіона-Райча Думитрашка, коштом якого здійснили видання; полковникові ж
“Благородному и благочестивому его милости пану Ірадиону Думитрашку…”
Антоній Радивиловський присвятив своє “Предословіє” [про роль полковника
Думитрашка у виданні Житія див. 23, 92]. За “Предословієм” видання
продовжує Служба Іоанну Рильському – “М̃ца октоврія в 19 д̃нь. Служба…
Іоанна Рыльскаг.”; далі подається “Житіє Іоанна Рильського” Євфимія
Тирновського, проте особливої редакції: зі скороченням цілих періодів та
доповненням-вставкою з проложного житія [22, 290]. Завершують книжку
уривок із Повісті про перенесення останків Іоанна Рильського з Тирнова в
Рилу авторства Владислава Грамматика та післямова “Ко читателю”, подана
на звороті останнього аркуша [Опис книги див. 22, 289-291; 28; 16; 24; 42].
Ця робота Антонія Радивиловського виступає “першим друкованим
відтворенням агіографічної праці Євфимія Тирновського” [22, 289] Завдяки
авторитетному болгарському дослідникові М. Дилевському маємо достатньо
ретельний порівняльний аналіз київського видання Житія з відомими
рукописними списками [22, 289–291]. Підсумовуючи проведені дослідження,
М.Дилевський констатує, що для Житія (і для Служби) ми поки що не
спроможні вказати жодних конкретних джерел. Список чи списки, котрими
міг скористатися А. Радивиловський, були не старіші за кінець XV ст. точніше
початок XVI ст. А це аж ніяк не дозволяє погодитися з думкою П.Сирку про
те, що рукопис міг бути привезений до Києва Григорієм Цамблаком [22, 291;
112, 379].
М.Дилевський також з’ясував, що “1836 р. києво-печерське Житіє було
перевидане в Бєлграді відомим діячем болгарського Відродження Неофітом
Рильським. У “Известии” (передмові) до нього Неофіт Рильський повідомляє
деякі обставини його видання Антонієм Радивиловським” [22, 292; 78, В – В об.].
Щодо пошуку збережених рукописних робіт Антонія Радивиловського
маємо також інформацію про дослідження М. Марковського, який спробував
віднайти орацію, виголошену Антонієм Радивиловський для Петра I, зокрема
згадку про неї вчений знайшов у книзі “Описание рукописей гр. Толстого,
II, №220”, але, на жаль, перевірити ці відомості неможемо, а за довідками
М.Марковського згадана проповідь вважається втраченою [69, 1894. –
№7. – 73].
Потребує окремого дослідження стан поширення рукописних списків
проповідей Антонія Радивиловського, актуальним буде їх текстологічний
аналіз. Із цієї проблематики нам відомі лише принагідні звернення до таких
списків М. Федотової, основним об’єктом роботи якої були проповіді Димитрія
Туптала заради укладання їх археографічного огляду [117, 281; 43, 114].
Слово і Час. 2016 • №982
Володіємо обмеженими біографічними відомостями про Антонія
Радивиловського, систематизацією котрих ми, в основному, завдячуємо
ґрунтовному науковому дослідженню М.Марковського [69, 1894. – №4. –
1–32]. Роботи його попередників не рясніють відомостями [25, 42; 6, 164, 341;
52, 377-379; 115; 2, 856; 11, 362-364; 12, 183; 119, 293; 86, 318-319], праці ж
послідовників, за поодинокими винятками, відтворюють зібрані ним факти
і висловлені припущення [9, 329–334; 3; 94, 503-505; 73, 211-216; 56, стб.
141–142; 61, 149–185; 60; 59, 387–393; 58, 18–19, 56–57; 55, 533; 130, 70–71;
87, 44; 93, 111; 44; 45]. Із сучасних дослідників найбільш докладні відомості про
життєвий шлях проповідника вдалося, мабуть, подати Є.Жигуліну [27]. Як одні
з останніх публікацій біографії письменника варто згадати статтю Т.Чухліба та
другий розділ кандидатської дисертації В. Співака [129; 104].
Не відомо, коли народився Антоній Радивиловський. Єдиною зачіпкою
можуть бути слова І. Огієнка, який називає Антонія Радивиловського й Іоаникія
Ґалятовського однолітками (І.Огієнко згадує, що його “велика монографія про
І.Ґалятовського загинула десь у Кам’янці-Подільському року 1919-го”) [85].
Щодо останнього існує припущення, що він народився близько 1620 р. [53;
125, 165; 98, 78]. Також поширена версія про 1620 р. як рік народження Лазаря
Барановича [Див. детальніше: 71, 16–17]. Проте у відомих нам текстах Лазар
Баранович згадується як вчитель і покровитель Галятовського, а не одноліток.
Щодо місця народження Антонія Радивиловського М.Марковський ,
спираючись на результати мовного аналізу його текстів, припускає, що “це було
місто Чернігів” [69, 1894. – №4. – 1–2]. Про отриману освіту здогади ґрунтуються
на одному з листів Лазаря Барановича до Антонія Радивиловського, де той
називає адресата одним зі своїх вихованців [7, 118]. Відповідно, наступні
гіпотези необхідно пов’язувати із викладацькою та ректорською діяльністю
самого Лазаря Барановича у стінах Києво-Могилянської колегії, але був він і
ректором Гощанської (Гойської) колегії [71, 19].
За встановленим правилом кожен викладач колегії починав викладання з
нижчого класу і поступово переходив від класу до класу. Через низку причин,
імовірно, тривалість повного навчального курсу змінювалась, проте в ідеалі
становила 12 навчальних років [123, 84]. Навчальні предмети викладались
в ординарних і неординарних класах. Ординарних класів було вісім: чотири
нижчі граматичні класи – фара, або аналогія, інфима, граматика і синтаксима;
два середні класи – клас поезії (піїтики, поетики) та риторики; два вищі класи
– філософії і богословія [110, 3; 6, 133–141; 123, 84].
Іоаникій Ґалятовський у передмові-посвяті свого трактату “Stary kośćioł
zachodni” (1678) Лазарю Барановичу згадує, як той спочатку навчав його в
нижчих класах Києво-Могилянської колегії – в інфимі та граматиці, а згодом
був професором у класі риторики; із часом колишній учень став наступником
Лазаря Барановича на посаді ректора колегії [132, 3–4].
М. Сумцов констатує, що за часів Іоаникія Галятовського поетика і риторика
“викладалися в одному класі і протягом одного року” [110, 4]. За М. Петровим,
у 1646/1647 навчальному році курс риторики в Києво-Могилянській колегії
викладав Лазар Баранович, паралельно з ним курс поетики читав Феодосій
Васильович Баєвський [88, 17, 21, 22; М.Петров посилається: Труды Киев.
Духов Академии, февраль, 1888. – С. 257]. Також, за М.Петровим, у той самий
час в колегії навчались учні Лазаря Барановича – Антоній Радивиловський,
Іоаникій Галятовський і Симеон Полоцький [88, 21; 50, 7]. Повний курс колегії
Іоаникій Ґалятовський закінчив 1649 р., а Симеон Полоцький, імовірно, –
1650 р. [88, 21].
Теоретично Антоній Радивиловський був однокурсником Іоаникія
Галятовського, оскільки за правилами колегії Лазар Баранович разом зі своїми
вихованцями переходив від класу до класу, вище і вище, та не викладав
83Слово і Час. 2016 • №9
одночасно в кількох класах. Нескладний підрахунок дозволяє орієнтовно
говорити, коли вони почали своє навчання в нижчому класі, – це 1642 рік.
Отже, їх навчання тривало десь у межах 1642–1649 рр. До того ж, оскільки
Іоаникій Галятовський у згаданій передмові не називає Лазаря Барановича
своїм викладачем у філософському класі, то, посилаючись на Д. Климовського,
М. Петров припускає, що у старшому класі протягом 1647/1648 і 1648/1649
навчальних років філософський курс їм викладав, можливо, сам ректор
колегії Інокентій Ґізель, який міг читати цей курс вдруге [88, 22–23; 50, 7]. (За
В. Аскоченським, повний богословський курс тривав чотири роки, щоправда,
науковець не робить часової прив’язки [6, 139].)
Своя версію подає Н. Яковенко. До студентів класу риторики, які навчалися
в 1648 р., дослідниця гіпотетично зараховує Івана Армашенка, Іоаникія
Галятовського, Мелетія Дзика та Антонія Радивиловського [131, 5]. Щодо
того, хто з професорів у цей час викладав риторику, висловлює таку думку:
“…Нанайвірогіднішим кандидатом бачиться Теодозій Баєвський..; відомостей
за 1648 р. немає, але в 1649 р. – вже як “учитель риторики” – Баєвський
супроводжував Єпифанія Славинецького та Арсенія Сатановського у поїздці
до Москви” [131, 5].
Наше припущення щодо нижньої межі навчання Антонія Радивиловського
частково підтверджують дані про початок викладацької роботи Лазаря
Барановича. Так, М.Сумцов припускає, що посаду наставника в Києво-
Могилянській колегії він отримав на початку 40-х рр. [111, 8]. В.Строєв і
М.Петров початок його викладання в київській колегії пов’язують конкретно з
1642 р. [ 71, 19].
Трохи інша версія у М.Марковського. Дослідник критично поставився до
тверджень М.Сумцова про те, “що Л. Баранович місце наставника в колегії
отримав на початку сорокових років, за ректорства Інокентія Ґізеля” [69, 1894.
– №4. – 2; 111, 8]. Вважаючи монографію В. Аскоченського більш авторитетним
джерелом, ректорство Інокентія Ґізеля визначив 1646–1650 рр. і, відповідно,
відкорегував роки перебування Лазаря Барановича на посаді наставника як
кінець 1640-х рр. XVII ст. (за збереженим рукописним документом початок
ректорства Інокентія Ґізеля датується 1646 р.) [6, 158; 49, 500; див. також
95; 17, 20; 14, 168]. Так період навчання Антонія Радивиловського в Києво-
Могилянській колегії М. Марковський пов’язав із другою половиною 1640-х рр.
[69, 1894. – №4. – 2].
Подальше життя Іоаникія Галятовського та Антонія Радивиловського також
було пов’язане з Києво-Могилянською колегією. Так, за В. Аскоченським, після
закінчення повного курсу навчання Іоаникій Галятовський “вступив учителем
в нижчі школи і, переходячи поступово від класу до класу, досягнув кафедри
риторики” [6, 160]. Стосовно ж Антонія Радивиловського натрапляємо на згадку,
що він був викладачем колегії за часів ректорства Іоаникія Галятовського
[98, 79]. Точне датування ректорства останнього виявилось складним питанням.
За збереженим рукописним переліком ректорів колегії, керівництво Іоаникія
Галятовського датується 1660–1662 рр. [49, 500]. Імовірно, що свого часу цим
же джерелом користувався і В.Аскоченський, який посилається на каталог
ректорів Київської академії [6, 210]. За В.Аскоченським, Лазар Баранович
полишив колегію в руїнах і близько 2-х років з 1657 по 1659 р. вона не мала ані
ректора, ані студентів [6, 209]. Прийнявши ректорство, Іоаникій Галятовський
почав відновлювати колегію після пожежі, під час якої згоріли її корпуси,
поновив навчання, проте класи “через брак вчителів і через недосконалість…
вихованців” довів лише до риторики, сам же іноді викладав у нижчих класах
[6, 209, 210].
За Н.Сінкевич, ректорство Іоаникія Галятовського точно датувати неможливо,
тривало ж воно десь у межах 1658 – 1665 рр., на посаді ректора він продовжував
Слово і Час. 2016 • №984
викладати риторику [98, 79, 80]. Розмитість верхньої межі правдоподібно
пояснюється тим, що, виїхавши з Києва, Іоаникій Галятовський фактично не
відмовився від посади і продовжував називати себе ректором [98, 80]. Хоча в
цей час, за В. Аскоченським, ректорськими обов’язками вже опікувався Мелетій
Дзик, а саме, з 1662 по 1665 рр. [6, 210].
З огляду на ці факти, якщо припускати, що Антоній Радивиловський був
викладачем колегії, то це могли бути 1660-1662 рр.
Після закінчення колегії Антоній Радивиловський прийняв чернецтво.
М. Марковський вважає, що це могло статися не безпосередньо після випуску,
а через певний час, коли “які-небудь невдачі та розчарування в житті спонукали
його до цього” [69, 1894. – №4. – 5]. Висловлені здогади підтверджують
слова самого Антонія Радивиловського, котрий згадує, як Богородиця: “зъ
небезпеченствъ и здрадъ сего облуднаго свhта вырвавши, до иноческаго
стану возвала, возвавши,… проповhдникомъ слова Божого учинила” [92,
4 зв. (перша пагінація)]. Стаття, надрукована в журналі “Руководство для
сельских пастырей”, подає інформацію, що “під час війни Виговського з
росіянами Радивиловський лишився своїх статків” [115]. Стаття “Антонии,
монашествующие” у словнику Ф. Брокгауза та І. Єфрона констатує, що Антоній
Радивиловський певний час був архидияконом Чернігівської кафедри [2].
Обидва повідомлення М. Марковський згадує із застереженням, що не зміг
знайти джерела цієї інформації, нам лишається повторити те саме.
Про подальше життя письменника, проповідницьку діяльність у Києві
дізнаємось із його передмови-посвяти друкованого “Огородка” (1676). Він
неодноразово повторює, що надруковані в збірці слова не лише написав,
а й виголошував; його ораторська творчість триває вже кілька десятків
років і пов’язана з різними церковними кафедрами: “сїи мои написаныи и
проповhданныи словеса”, “яко пишучи, такъ и проповhдаючи сїи словеса”;
“през килка на десотъ лhтъ на розныхъ катедрахъ въ Црк̃вахъ розныхъ
проповедалъ” [92, 2, 3, 4 (перша пагінація)].
У другій передмові-посвяті цієї ж збірки Інокентію Ґізелю є інформація про
початок перебування Антонія Радивиловського в Києво-Печерській лаврі, про
час призначення його лаврським проповідником і подальше підвищення на
церковній службі: “Если уважаю мешкан0 моєго въ обители сей С̃: Печерскої
початок, той ни на чомъ иншомъ не былъ… тылко на… ласцh и добродhйствh
превел̃: твоєи, который мене… въ воєнныи небезпечныи часы, якъ…сына
своєго, до себе пригорнувши”; “Если припомню себh презъ лhть уже то
подъ двадцать въ обители святой Печерской мешканье мое”; “Мене… межи
честную святои великои обители Печерскои поличивши братію, напередъ
учинилъ проповhдникомъ слова Божого и братомъ соборнымъ, а потомъ
намhстникомъ” [92, 1 зв. (друга пагінація)].
Отже, за 20 років до видання “Огородка”, у 1656 р. Інокентій Ґізель
був висвячений у Києво-печерські архімандрити, він запросив Антонія
Радивиловського на посаду лаврського проповідника та зробив його соборним
братом; згодом за сприяння Інокентія Ґізеля Антонія Радивиловського
призначено намісником Києво-Печерської лаври [Допоміжні джерела датування
хіротонії Інокентія Ґізеля: 109, 7; 69, 1894. – №4. – 6; 51; 17, 21; напис на
портреті Інокентія Ґізеля (невідомий автор XVIII ст.) із колекції Національного
художнього музею України].
У 2-му томі рукописного “Огородка” збереглося “Слово на посщ̃енїє Высоце
в Бг̃у превелебного єго мл̃ти ца Іннокентї Ґизел Архимандриты Печерскаго”
(це “Слово” було опубліковане М. Марковським) [69, 1895. № 11. – 12–20]. Є
підстави вважати, що Антоній Радивиловський виголосив його саме в день
хіротонії 1656 р.
85Слово і Час. 2016 • №9
Цей же рукописний том подає два слова, виголошені на “Рочины” Київського
митрополита Петра Могили . Велика соборна поминальна панахида
відправлялась щорічно на могилі митрополита в Києво-Печерському монастиреві
в день його смерті [69, 1894. – №4. – 4; 63, 237; 9, 329]. Помер Петро Могила
в ніч із 31 грудня 1646 р. на 1 січня 1647 р., як наслідок маємо відмінності в
датуванні [63, 237; 69, 1894. – №4. – 4, №7.– 71; 124, 370]. Першу з проповідей,
за М.Марковським, кияни почули на 10 роковини смерті, тобто 31 грудня 1656 р.,
пристає на цю думку і М.Возняк [69, 1894. – №4. – 4; 9, 329]. Проте сам
М.Марковський вважав можливим раннє виголошення цієї проповіді, у якій
серед присутніх на панахиді згадується наступник Петра Могили – митрополит
Сильвестр Косів [69, 1894. – №4. – 4, №7. – 71]. Останній помер 13 квітня
1657 р., отже, пізніше виголошення відбутись не могло. Датою виголошення
другої проповіді М.Марковський називає 31 грудня 1658 р., оскільки в ній
згадується як уже покійний Сильвестр Косів та розповідається про згорілий
Києво-Братський монастир (пожежа була в 1658 р.) [69, 1894. – №4. – 4; 110,
7]. Ці два поминальні слова дозволяють М.Марковському висловити здогад,
що Антоній Радивиловський певний час був проповідником Києво-Братського
монастиря і виголошував їх саме обіймаючи цю посаду [69, 1894. – №4. – 6].
2-ий рукописний том “Огородка” подає також і дві поховальні проповіді:
“Слово на погребъ превелебнаго господина, {ца Клименті0 Старушича, игумена
Выдубицкого” і “Слово на погребъ превелебнаго господина, {ца Варнавы
Лебедевича, игумена Межигорскаго”, – їх виголошення М. Марковський датує
1664 р. [69, 1894. – №4. – 4–5]. Датування першої з них підтверджується
самими словами проповіді. Проте другу проповідь Антоній Радивиловський
читав 30 листопада 1663 р., таке уточнення робимо за Межигірським літописом:
“Року 1663 месеца Ноемврія 14 преставился Варнава Лебедевичъ, ігуменъ
Межигорский…; былъ погребенъ Іннокентіемъ Гизелемъ, архимандритомъ
почерскимъ и всhмъ духовенствомъ Кіевскимъ въ монастыру Межигорскомъ,
въ церкви великой, Ноеврія 30” [72].
У 1666 р. Антоній Радивиловський уже згадується як намісник Києво-
Печерської лаври, який їздив до Москви разом із Києво-кирилівським
намісником та іншими [121, 350].
1671 року видав “Преподобного отца нашего Іоанна Рыльскаго Житіє и вся
служба по преданию церковному…”. Імовірно, цього ж 1671 року планував
надрукувати два томи своїх проповідей під назвою “Огородок”. Таку думку
висловив М. Марковський, вказавши на низку фактів: (1) два рукописних
томи проповідей під назвою “Огородок Маріи Богородицы…” датовані
1671 роком самим Антонієм Радивиловським, який у заголовку підписався
як намісник Києво-Печерської лаври; (2) обидва рукописних томи охайно
переписані начисто; (3) в одному з листів, який приблизно датується 1670
або 1671 роком, Лазар Баранович, звертаючись до Антонія Радивиловського,
говорить, що якби в нього була своя друкарня, то він би надрукував твори
Антонія Радивиловського; (4) крім того, Києво-Печерська друкарня, справді
була надто завантажена друкуванням богослужбової літератури, тому,
імовірно, письменникові відмовили; (5) у рукописних томах немає панегіричної
передмови-посвяти Інокентію Ґізелю, відповідно, він у той час ще не сприяв
виданню книжки [69, 1894. – №4. – 7; 7, 118–119].
Основним чинником, який відстрочив видання “Огородка”, вірогідно, була
нестача коштів на його друк. Зокрема, майже в той самий період до Антонія
Радивиловського, який був намісником Києво-Печерської лаври, звернувся
листом Лазар Баранович. Останній скаржився на те, що через зависоку платню
не може викупити у лаврської друкарні вже надруковану 1671 р. поетичну
збірку “Лютня Аполлонова”: “… Головна причина того, чому мій Аполлон не
Слово і Час. 2016 • №986
виїжджає із друкарні полягає в тому, що його милість, отець архимандрит і
соборна братія так вирішили і передали моєму Аполлонові, щоб надіслати до
мене не тюк, а рахунок” [7, 118; 97].
1671 р., щоб виконати доручення архимандрита Інокентія Ґізеля і соборних
братів, Антоній Радивиловський їздив до київського воєводи Козловського
із повідомленням, що до Києво-Печерської лаври наближається польський
полковник Ян Запольска Пиво з намірами в ній зупинитися: “Во 180 году, ноября
в 13 день, присылал… из Печерского монастыря архимандрит Инокентей
Гизель того ж монастыря намhсника Родивиловского, что де полской полковник
Ян Заполска Пиво идет к Печерскому монастирю…” [1, стб. 596]. 1672 р.
Антоній Радивиловський також виконав подібне доручення [1, стб. 650].
1675 р. як Києво-печерський намісник Антоній Радивиловський їздив до Москви
[121, 354; К. В. Харлампович посилається на “Малороссийские дела” (1697, №1)].
1676 р. видав у друкарні Києво-Печерської лаври збірку проповідей
“Огородок”. Правдоподібно, що вирішальну роль у виданні “Огородка” саме
1676 р. відіграло сприяння Інокентія Ґізеля, оскільки він як архімандрит
Києво-Печерської лаври також здійснював загальне керівництво роботою
лаврської друкарні [40]. Враховуючи особливості умовно-компліментарної
форми викладу, традиційної для передмов-посвят, зі слів самого Антонія
Радивиловського дізнаємось про підтримку і сприяння, виявлені Інокентієм
Ґізелем: “… Не хотhлъ, абы и сї#…праца была въ пhску невhдомости людскои
загребена, але которыємъ словеса, якъ тут при бытности… въ ст̃ой великой
чудотворной обители Печерской, такъ и въ иншихъ кієвскихъ обителехъ
ст̃ыхъ зъ катедры до людей проповhдалъ, абы тоє тvпомъ изображенноє
свhту оказано было?…Я бымъ с# самъ, будучи подлои науки, нhколи того
не важилъ, чого и высокои науки люде, заледвос# важатъ” [92, 1 зв.-2 (друга
пагінація)]. Щодо останніх слів М. Марковський робить зауваження, вказуючи
на нещирість автора, який прагнув видати два рукописні томи свого “Огородка”
ще у 1671 році, та не зміг [69, 1894. – №4. – 10].
Після смерті архимандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Ґізеля в 1683 р.
(помер 18 листопада 1683 р.) Антоній Радивиловський був возведений у сан
ігумена Київського Пустинно-Миколаївського монастиря, змінивши свого
попередника Варлаама Ясинського; останнього було обрано в архимандрити
Києво-Печерської лаври. Бракує джерел для точного датування початоку
ігуменства Антонія Радивиловського, ситуацію ускладнює також загадковість
подій, пов’язаних зі смертю Інокентія Ґізеля, який помер 18 листопада 1683 р.,
а похований 24 лютого 1684 р. [17, 21; 117, 262.].
1688 р. Антоній Радивиловський видав збірку проповідей “Вhнец Христов”.
К.Харлампович висвітлює перебіг подій, пов’язаних із її виданням. Так,
1688 р. патріарх Іоаким, дізнавшись, що в Києві готується це видання,
заборонив його друкувати без свого попереднього розгляду. Проте такий
жест не завадив лаврській друкарні видати книжку, та ще й зі згадкою про
патріарше благословіння Іоакима. Унаслідок патріарх дорікнув за такий вчинок
і архимандриту Києво-Печерської лаври Варлааму Ясинському, і митрополиту
Київському Гедеону Святополку-Четвертинському (К.Харлампович посилається
на Синод. библ. №346. л. 133) [121, 446; Див. також про проблеми, пов’язані з
виданням “Вhнца”: 84, 268; 9, 330]. Тим паче “Вhнец” швидко дістався Москви
і спочатку, заради економії часу, у зошитах. Того ж 1688 р. лавра надіслала
книжку царям Іоанну V, Петру I і царівні Софії Олексіївні за посередництвом
намісника Ісаакія Кокоревича і соборного старця Антонія Почеки, у супровідній
грамоті Антоній Радивиловський, який був тоді ігуменом Київського Пустинно-
Миколаївського монастиря, “писав про своє бажання особисто бачити царів…,
як колись удостоївся в Олексія Михайловича. Але заважають тому старість і
хвороби” [121, 446–447].
87Слово і Час. 2016 • №9
Помер Антоній Радивиловський у той самий рік, що й Іоаникій Ґалятовський,
– 1688. Точну дату смерті, 6 грудня 1688 р., указано в напису, що його
було виконано на одному з примірників друкованого “Вhнца Христова”: “Сію
книжку до Церкви Преподобнаго отца нашого Феодосіа Печерскаго в містечку
печерскомъ сущей отписалъ за спасенне свое всечестной отець Антоній
Радивиловскій, Ігуменъ монастиря святаго Николая Пустыннаго Кіевского,
богоугодно потрудившійся, и преставльшійся <…>. Отдалемъ Варлаамъ
Архимандритъ Печерскій” [96, 493].
Библіотекар Санкт-Петербурзької Духовної Академії О. Родоський, який
виявив напис на друкованому виданні “Вhнца Христова”, зробив такі висновки:
це автограф Києво-Печерського архімандрита Варлаама Ясинського –
виконавця заповіту Антонія Радивиловського; цей примірник книжки був
власністю самого Антонія Радивиловського, а після його смерті дістався церкві
преп. Феодосія при монастиреві [96, 493].
Можемо додати, правдоподібно, що Антоній Радивиловський всю свою приватну
бібліотеку заповів Київському Пустинно-Миколаївському монастиреві, бо подібний
напис про його смерть і поховання, а також відписання збірки проповідей згаданому
монастирю є на ненумерованому аркуші рукописного “Вhнца Христова” [58,
383]. Маємо напис і на першому аркуші 1-го тому рукописного “Огородка”: “Сію
книгу отписалъ авторъ онои блаженнои памяти превелебный отецъ Антоній
Радивиловскій, игуменъ Никольскій, до того жъ монастыря Свято-Николского
пустынно Кіевского на вhчную памятку” [69, 1894. – №4. – 7].
Поховано Антонія Радивиловського на цвинтарі Дальніх печер Києво-
Печерської лаври.
Потребує окремого дослідження питання авторитетності й географії
поширення книжок Антонія Радивиловського. Маємо численні вказівки на те, що
його збірки широко розходилися по всій Україні та за її межами, проте хотілося
б спиратись на конкретний фактаж, згрупований за регіонами проживання
читацької аудиторії [85].
Так, Я.Ісаєвич констатує, що видання Києво-Печерської лаври “поширювалися
по всій Україні, в тому числі й на її західних окраїнах” [40]. На одному з
примірників “Вhнца” науковець помітив запис, що в жовтні 1688 р. книжку
купив “Стефан Рихвальский, пресвітер Рихвальский, у Петра Шафрановського,
мещанина і купца львовского за злотих четирдесят і єден до церкві рихвальской
Покрови Пресв. Б[огороди]ци…” [40]. Отже, Я. Ісаєвич узагальнює: “За
посередництвом львівського купця книга в рік свого видання опинилась аж
на Лемківщині, в селі Рихвальді” (цей примірник зберігається в Сяніцькому
історичному музеї) [40].
Підсумовуючи статтю, присвячену вивченню життєвого і творчого шляху
Антонія Радивиловського, чітко усвідомлюємо, що це, швидше, намагання
пов’язати в єдиний логічно вмотивований ланцюг поодинокі відомі факти
та знайдені свідчення, ніж ґрунтовна біографія письменника. Згадаємо й ті
критичні зауваження, які свого часу отримала монографія М. Марковського
від рецензента В. Коцовського: “І біографія, і характеристика виходять дуже
загальні, подають мало рис індивідуальних; нам хотілось би особливо пізнати
Радивиловського трохи ближче як суспільного діяча на тлі його часу і по
відношенню до інших таких же як він діячів” [54, 38]. Проте через нестачу
збережених джерел та й проблемний доступ до них можемо поки що надати
тільки такий варіант біографії письменника.
ЛІТЕРАТУРА
1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической
комиссией: [В 15-ти т.]. – Санкт-Петербург, 1861–1892. – Т. 9: 1668–1672. – Санкт-Петербург: Тип.
М. Эттингера, 1877. – [6] с., 26, 988 стб., 24.
Слово і Час. 2016 • №988
2. Антонии, монашествующие // Энцикл. cловарь / Под ред. проф. И. Е. Андреевского. Изд.:
Ф.А. Брокгауз и И.А. Ефрон. – Т. 1. – Санкт-Петербург, 1890. – С. 856.
3. Антоній Радивиловський // Хрестоматія давньої української літератури: (Доба феодалізму) / Упоряд.
О. І. Білецький. – Київ: Рад. шк., 1949; 3-є вид., доп. – Київ: Рад. шк., 1967. – Режим доступу: http://litopys.
org.ua/biletso/bilo20.htm
4. Архиєпископ Ігор Ісіченко. Біблійні архетипи у художньому світі барокової проповіді // Наукові записки
ТНПУ. - Серія: Літературознавство. – №36. – 2012. – С. 156-160.
5. Архиєпископ Ігор Ісіченко. Історія української літератури: Епоха Бароко XVII – XVIII ст.: Навч. пос.
– Львів; Київ; Харків: Святогорець, 2011. – 568 с.
6. Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем – Академиею. – Ч. I. – Киев, 1856. – 370 с.
7. Баранович Лазарь. Письма преосвященного Лазаря Барановича с примечаниями. – 2-е изд. – Чернигов:
Тип. Ильинского монастыря, 1865. – 364 с.
8. Богуславский В. Иннокентий Гизель // Славянская энциклопедия. XVII век: В 2-х т. – Т. 1 А-М. / Авт.-
сост. В. В. Богуславский. – Москва, 2004. – С. 512-513.
9. Возняк М. Історія української літератури. – Т. ІІ: Віки ХVI – XVIII. – Перша частина. – Львів: Друк.
Наук. т-ва ім. Шевченка, 1921. – 416 с.
10. Возняк М. Старе українське письменство: Вибір для середніх шкіл. – Львів, 1922. – С. 269-274.
11. Галахов А. История русской словесности древней и новой. – 2-е изд. – Т. 1. Отд. 1: Древнерусская
словесность. – Санкт-Петербург, 1880. – С. 362-364.
12. Говорский К. Радивиловский Антоний (Краткий биограф. очерк) // Вестн. Зап. Рос. – 1864. – Т. I. –
Октябрь. – С. 183.
13. Горобець В. Проповідник Антоній Радивиловський // Україна: хронологія розвитку. Енциклопедичне
видання: У 6-ти т. – Т. 4: На порозі нового часу. Від Люблінської унії до кінця XVIII століття. 2009. –
Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/vidatn-storichn-postat-kultura-osv-ta-arkh-tektura/
dukhovn-y-ntelektualn-avtoriteti-pravoslavno-ukra-ni-rus/
14. Горобець В., Стратій Я. Ґізель Інокентій // Києво-Могилянська Академія в іменах. XVII – XVIII ст.
Енциклопедичне видання. – К., 2001. – С. 168-170.
15. Демченко С. Світ парабол у творах Івана Вишенського й Антонія Радивиловського // Наукові виклади.
– 2006. – №5: Літературознавство. – С. 40-44.
16. Дилевський Н. Київське видання Житія Іоанна Рильського // Радянське літературознавство. – 1971.
– №11. – С. 40-44.
17. Довга Л. Інокентій Ґізель – людина загадкової біографії // Інокентій Ґізель. Вибрані твори: У 3 т. –
Т. 1. – Кн. 1. – Київ; Львів, 2012. – С. 12-25.
18. Довга Л. Моральна чеснота як цінність в українській духовній культурі другої половини XVII ст.
// Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: Наук. вісник: зб. наук. праць. – Київ: Вид-во
НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. – Вип. 66 (№11). – С. 508-513.
19. Довга Л. Свобода волі у проповідях Антонія Радивиловського // Київська Старовина. – 2002. – №2.
– С. 56-60.
20. Довга Л. Система цінностей в українській культурі XVII століття (на прикладі теоретичної спадщини
Інокентія Ґізеля). – Київ; Львів: Вид-во “Свічадо”, 2012. – 343 с.
21. Дуброва Г. Елементи польської мови у творах М. Смотрицького (у зіставленні з творчістю
І. Галятовського і А. Радивиловського)// Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика.
– 2005. – Вип. 12. – С. 62-71.
22. Дылевский Н.Жития Иоанна Рыльского русских древлехранилищ и их болгарские источники (Краткие
заметки к материалам и задачи дальнейшего исследования) // ТОДРЛ. – Т. 23. – 1968. – С. 276-292.
23. Дылевский Н. Рыльский монастирь и Россия в XVI – XVII вв. – София, 1946. – 176 с. (О полковнике
Думитрашко и его участии в издании Службы и Жития см. С. 92.).
24. Дълевски Н. Страница из истории болгаро-украинских культурных связей в конце XVII в. // Езиковедско-
етнографски изследвания в памет на акад. Ст. Романски. – София, 1960. – С. 963-983.
25. [Евгений Болховитинов] Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-
российской церкви. – Т. 1. – Изд. 2-е, испр. и умноженное. – Санкт-Петербург: В тип. Ивана Глазунова и
его иждивением, 1827. – 343 с.
26. Єфремов С. Історія українського письменства. – Київ: Феміна, 1995. – 312 с.
27. Жигулин Е. Антоний (Радивиловский; + 1688, Киев) // Православная энциклопедия / Под ред. Патриарха
Московского и всея Руси Алексия II. – Т. 2. – М. – С. 638.
28. Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні: У 2 кн. –
Кн. 1. (1574 – 1700). – Львів: Вища шк., 1981. – №491.
29. Звездина Ю. Аллегория у св. Димитрия Ростовского и эмблема у Антония Радивиловского // История
и культура Ростовской земли. 1998. – Ростов, 1999. – С.106-111.
30. Звездина Ю. Образ сердца в духовной культуре XVII–XVIII вв. (к гербу свт. Димитрия Ростовского). –
Режим доступу: http://www.rostmuseum.ru/Publications/Publication/257
31. Звездина Ю. Предмет и образ в проповеди свт. Димитрия Ростовского. – Режим доступу: http://www.
rostmuseum.ru/Publications/Publication/187
32. Звездина Ю. Проповеди на Св. Троицу Иоанникия Галятовского и Антония Радивиловского// https://
www.academia.edu/3641282/_
33. Звездина Ю. Растительная символика в памятниках духовной культуры позднего времени: возможности,
интерпретация // Научные чтения памяти И. П. Болотцевой / ЯХМ. Ярославль, 2003 http://www.iconkovcheg.
ru/articles/127
34. Звездина Ю. “Слово на Святую Троицу” святителя Димитрия, митрополита Ростовского // Троицкие
чтения. Большие Вяземы, 2000. –С. 69-75.
89Слово і Час. 2016 • №9
35. Звездина Ю. Тема времени и образы апостолов в культуре XVII века // Искусство христианского
мира. – Москва, 2000. – Вып. 4. – С. 285-294.
36. Зелінська О. Інтродуктивний блок у структурі тексту барокової проповіді // Мовознавство. – Київ. –
2009. – №6. – С. 59-69.
37. Зелінська О. Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях // Лексикографічний бюлетень:
Зб. наук. пр. – Київ: Ін-т української мови НАН України, 2009. – Вип. 18. – Режим доступу: http://dspace.
nbuv.gov.ua/handle/123456789/43670
38. Зелінська О. Назви Богородиці в барокових проповідях // Науковий часопис НПУ імені
М. П. Драгоманова. – Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство). – Київ: Вид-во НПУ
ім. М. П. Драгоманова, 2009. – Вип. 2 – С. 210-214.
39. Зелінська О. Прислів’я і приказки в барокових проповідях XVII ст. // Мовознавчий вісник: Зб. наук.
праць / Черкаський національний ун-т імені Богдана Хмельницького. – 2009. – Вип. 9. – С. 22-29.
40. Ісаєвич Я. Лавра як головний український видавець (1650–1721 рр.) // Ісаєвич Я. Українське
книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 234-240. – Режим доступу: http://litopys.
org.ua/isaevych/is21.htm
41. Иванова Благовеста. Средневековые компоненты в структуре живописного портрета на заре нового
времени в странах восточной и юго-восточной Европы // Acta Slavica Iaponica. – Tomus 22. – P. 215-237.
42. Иванова К., Чешмеджиев Д., Турилов А. Иоанн Рильский // Православная энциклопедия. – Т. 24. –
Москва: Церковно-научный центр “Православная энциклопедия”, 2010. – С. 585-598.
43. Истомин Г., Сперанский М. Описание рукописей Успенского Кремлевского собора // Исследования
по лингвистическому источниковедению. – Москва, 1963. – С. 114.
44. Кагамлик С. Високе Слово Антонія Радивиловського // Український церковно-історичний календар.
2003. – Київ, 2003. – С. 99-101.
45. Кагамлик С. Високе Слово в окрасі монастиря Печерського: (До 315-річчя з дня смерті Антонія
Радивиловського) // Календар-щорічник “Українознавство–2003”. – Київ, 2002. – С. 178–180.
46. Кагамлик С. Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури (XVII – XVIII ст.). – Київ,
2005. – 550 с.
47. Кагамлик С. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Печерської лаври в другій половині ХVІІ –
ХVІІІ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01.; НАН України. Ін-т історії України. – Київ, 2000. – 19 с.
48. Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. (Енциклопедичне видання). – Київ, 2001. – 736 с.
49. Києво-Могилянська академія кін. XVII – поч. XIX ст.: повсякденна історія: Збірник документів / Упор.
О. Ф. Задорожна, Т. Л. Кузик, З. І. Хижняк, М. В. Яременко. – Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська
академія”, 2005. – 530 с.
50. Климовский Доментий. Иоанникий Галятовский, духовный списатель XVII-го в. – Вильна, 1884.
51. Корзо М., Флоря Б. Иннокентий (Гизель), биография // Православная энциклопедия. – Т. XXII. –
Москва, 2010. – С. 744-747.
52. Костомаров Н. Галятовский, Радивиловский и Лазарь Баранович // Костомаров Н. Русская история в
жизнеописаниях ее главнейших деятелей. – Отд. 2, вып. 5, очерк 9. – Санкт-Петербург, 1874.
53. Кочубей Т. Бібліографічний огляд життєвого і творчого шляху І. Галятовського. – Режим доступу: http://
www.google.com.ua/url?url=http://library.udpu.org.ua/library_files/istoruk_ped_almanax/2006/2006_2_16.
pdf&rct=j&q=&esrc=s&sa=U&ei=xuQ3VNRBkJXsBt7ggMgL&ved=0CDwQFjAH&usg=AFQjCNHMb8h0l7
EkGYD6mHSkchXAXlbPeg
54. Коцовский В. [Рецензія] М. Марковского: Антоний Радивиловский, южнорусский проповедник XVII в.
// ЗНТШ. – 1896. – Т. 10. – С. 38.
55. Крекотень В. Антоній Радивиловський // Українська література XVII ст. Синкретична писемність.
Поезія. Драматургія. Белетристика. – Київ: Наук. думка, 1987. – С. 533.
56. Крекотень В. Радивиловский Антоний // Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. – Т. 6. – Москва:
Сов. энцикл. – 1971. – Санкт-Петербург. – С. 141-142.
57. Крекотень В. Байки в українській літературі ХVII–XVIII ст. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1963. – С. 185-186.
58. Крекотень В. Оповідання Антонія Радивиловського: З історії укр. новелістики XVII ст. – Київ: Наук.
думка, 1983. – 407 с.
59. Крекотень В. Ораторсько-проповідницька проза // Історія української літератури: У 8 т. – Т. 1. – Київ,
1967. – С. 387–393.
60. Крекотень В. Повествовательные элементы произведений Антония Радивиловского (Из истории
украинской повествовательной прозы второй половины XVII в.).: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. –
Київ, 1963. – 17 с.
61. Крекотень В. Українська ораторська проза другої половини XVII ст. як об’єкт літературознавчого
вивчення // Питання літератури. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1962. – С. 149-185.
62. Кучмай К. Християнські віроповчальні тексти у контексті писемної культури України XVI–XVIII
ст. – На правах рукопису. – Дис. канд. філос. наук: спец. 09.00.11 – релігієзнавство. – Київ, 2011. – 193 с.
63. Максимович М. Собрание сочинений: В 3-х т. – Т. 2. Отделы: историко-топографический,
археологический и этнографический. – Киев: Тип. М.П. Фрица, 1877. – VII, 524 с., 2 л. ил.
64. Максимчук О. Мотив пошуку кохання у проповідях Антонія Радивиловського і діалогах Григорія
Сковороди // Переяславські Сковородинівські студії. – Вип. 2. – 2013. – С. 66-71.
65. Максимчук О. Пісня пісень у літературі українського Бароко. Автореф. дис. ... канд. філол. наук: спец.
10.01.01 – українська література. – Київ, 2015. – 20 с.
66. Максимчук О. Топос весняного оновлення в українських проповідях XVII ст. (на матеріалі текстів
Кирила Транквіліона Ставровецького й Антонія Радивиловського) // Маґістеріум. – 2012.– Вип. 48:
Літературознавчі студії. – С. 7-13.
Слово і Час. 2016 • №990
67. Маньківський В., Хижняк З. Історія Києво-Могилянської академії. – Київ, 2003. – 184 с.
68. Марковский М. Антоний Радивиловский, южнорусский проповедник XVII века. – Киев, 1895. – [4],
187, 86.
69. Марковский М. Антоний Радивиловский, южнорусский проповедник XVII в. // Унив. изв. – 1894. –
№4. – С. 1-46; №7. – С. 47-94; №10. – С. 95-118; 1895. – №9. – С. 119-187; №11. – С. 1-36; №12. – С. 37-86.
70. Марковський М. Антоній Радивиловський, південноруський проповідник XVII ст. // Матеріали до
вивчення історії української літератури. – Т. 1. – Київ, 1959. – С. 353-357.
71. Матушек О. Проповіді Лазаря Барановича в дискурсі українського Бароко: Монографія. – Харків:
Майдан, 2013. – 360 с.
72. Межигорская летопись (1608–1700). – Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/sborlet/sborlet04.htm
73. Микитась В. Антоній Радивиловський // Грицай М., Микитась В., Шолом Ф. Давня українська
література. – Київ: Вища шк., 1978. – С. 211-216.
74. Миронова В. Античні автори в гомілетиці Києво-Могилянської Академії // Studi Slavistici. – IX. - 2012.
– P. 273-289.
75. Миронова В. Античні автори в українській проповіді XVII століття // Studia Linguistica. – Вип. 6. –
2012. – С. 296-301.
76. Мухин Н. Киево-братский училищный монастир. Исторический очерк. – Киев, 1893.
77. Логвин Г. З глибин: Гравюри українських стародруків XVI–XVIII ст. – Київ: Дніпро. – 1990.
78. Неофит Рилски. Службы съ житием… отца нашого Іоанна Рылскаго… исправленная от древныхъ
рукописей Неофитом Іеромонахом… – Бhлград: Тип. Княжеско-сербска, 1836. – [130] c.
79. Ніка О. Барокова проповідь XVII ст. і розвиток староукраїнської літературної мови // Studia Linguistica.
– Вип. 6. – 2012. – С. 165-170.
80. Ніка О. Латино-польська проповідь ХVІІ ст.: Дзіловський -Радивиловський // Мовні і концептуальні
картини світу: Зб. наук. пр. – Київ: ВПЦ “Київський університет”, 2012 – Вип. 42. – Ч. 1. – С. 226-235.
81. Ніка О. Антоній Радивиловський і розвиток українських казань XVII ст. // Rozprawy komisji językowej.
– Łódź: Łódzkie Towarzystwo Naukowe, 2012. – Т. LVIII. – S. 223-234.
82. Ніка О. І. Казання в українській і польській літературних мовах ХVІІ ст. // До Дня слов’янської
писемності і культури: тези Міжнародної наукової конференції; 24–25 травня 2012 р. – Київ: НБУВ, 2012. –
С. 40-41.
83. Ніка О. Бароковий концепт у староукраїнській проповіді // Мовні і концептуальні картини світу: Зб.
наук. пр. – Київ: ВПЦ “Київський університет”, 2013. – Вип.43. – Ч. 3. – С. 135-141.
84. Огієнко І. Історія українського друкарства. – Т. 1. – Львів: Друкарня Наук. тов ім. Шевченка, 1925. – 418 с.
85. Огієнко І. Історія української літературної мови. – Київ, 2001. http://litopys.org.ua/ohukr/ohu09.htm
86. Огоновський О. Історія літератури руської. – фотопередрук з вид.1887 р. – Мюнхен, 1992. – С. 318-319.
87. Оліфанова Г. Видатний культурно-освітній діяч [Антоній Радивиловський] // Пам’ятники України.
– 1981. – №2. – С. 44.
88. Петров Н. Киевская академия во второй половине XVII века. – Киев: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого,
1895. – 177 с.
89. Петров Н. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. – Вып. II: Рукописи Киевского
Пустынно-Никольского монастыря. – Москва, 1896. – С. 56-60.
90. Радивиловський А. Вінець Христов. – Київ: Друк. Печерської лаври, 1688. – [20], 544 арк.
91. Радивиловський Антоній // Матеріали до бібліографії Києво-Печерської лаври: Науково-допоміжний
бібліографічний покажчик / Авт.-упоряд. О. І. Марченко; ред. рада В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. –
Київ, 2006. – С. 224-225.
92. Радивиловський А. Огородок Марії Богородиці. – Київ: Друк. Печерської лаври, 1676. – [28], 1128, [3] с.
93. Радивиловський Антоній. Приклади // Від коріння до крони: Українське оповідання IX – початку
XX століть [Текст]: Збірник: Для середнього та старшого шкільного віку / Упоряд. та авт. вступ. ст.
П. П. Кононенко. – Київ: Веселка, 1993. – С. 111.
94. Радивиловський Антоній // Українські письменники: Біобібліогр. словник / Ред. кол. О. І. Білецький
(голова) та ін. – Т. 1: Давня укр. літ-ра (XI – XVIII ст.) / Уклав і передм. написав Л. Є. Махновець; Відп.
ред. О. І. Білецький. – Київ: Держ. вид-во худож. літ., 1960. – С. 503-505.
95. Ректори Києво-Могилянської академії. 1615–1817 рр. /Зoя Хижняк, О. Ф. Задорожна, Т. Л. Кузик,
М. В. Яременко. – Київ, 2002. – 192 с.
96. Родосский А. Две надписи на старопечатных книгах XVII столетия // Христианское чтение. – 1880. –
Ч. 1. – С. 491-494.
97. Семко Д. Деякі аспекти діяльності Чернігово-Сіверської друкарні у другій половині XVII ст. за
епістоляріями та історіографією. – Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/2013/11/xvii.html
98. Синкевич Н. Иоанникий (Галятовский (Голятовский) // Православная энциклопедия / Под ред.
Патриарха Московского и всея Руси Кирилла. – Т. XXV (Ионная Деяния – Иосиф). – Москва, 2011. –
С. 78-82.
99. Співак В. Антоній Радивиловський – український проповідник чи філософ-мораліст? // Вісник
Чернігівського національного педагог. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 95. – Серія: Філософські науки. –
2011. – С. 73-75.
100. Співак В. Антоній Радивиловський як представник “нового духівництва” XVII ст. // Українознавчий
альманах. – Вип. 14. – 2013. – С. 167-169.
101. Співак В. “Взорування” на Христа як моральна максима у проповідях Антонія Радивиловського
// Мультиверсум: Філософський альманах: Зб. наук. праць. – 2008. – Вип. 67. – С. 11-23.
102. Співак В. “Ісіхазм” та “активне служіння” – дві ідентичності Антонія Радивиловського // Наук. записки
Національного ун-ту “Острозька академія”. – Серія: Культурологія. – Вип. 15, ч. 2. – 2014. – С. 177-185.
91Слово і Час. 2016 • №9
103. Співак В. Проблема бідності в проповідях Антонія Радивиловського // Вісник Чернігівського
державного педагогічного університету. – Вип. 75. – Серія: Філософські науки. – 2010. – Режим доступу:
http://refdb.ru/look/1028184-p29.html
104. Співак В. Проблема багатства та бідності у проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського в
контексті української духовної традиції XVII ст. Автореф. дис. ... канд. філос. наук: спец. 09.00.05 – історія
філософії. – Київ, 2010. – 19 с.
105. Співак В. Уявлення про багатство і бідність у дискурсі морального богослов’я Сходу та Заходу (на
прикладі проповідей Антонія Радивиловського) // Вісник Черкаського університету. – 2012. – Серія:
Філософія. – №31 (244). – С. 139-145.
106. Співак В. Моральний ідеал багатія у проповідях Антонія Радивиловського // Традиція і культура. Вічні
цінності в сучасній культурі: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ 6 – 7 червня 2008 р.). –
Ч. 1 / Асоціація “Новий Акрополь”. Філософський факультет КНУ імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.
– С. 39-41.
107. Співак В. Милостиня, як обов’язок багатія у проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського
// Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – Серія 7.
Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – Вип. 19 (32). – 2009. – С. 65-75.
108. Співак В. Філософська складова проповідей Антонія Радивиловського // Мультиверсум:
Філософський альманах: [зб. наук. праць]. – Вип. 7 (105). – 2011. – С .124-133.
109. Сумцов Н. Иннокентий Гизель. – Київ: Ред. “Киев. старины”, 1884. – 44 с. – (К истории южно-русской
лит-ры семнадцатого столетия; Вып. 3).
110. Сумцов Н. Иоанникий Галятовський. – Київ: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1884. – [2], 83 с. – (К
истории южно-русской лит-ры XVII века; Вып. 2).
111. Сумцов Н. Лазарь Баранович. – Харків: Тип. М. Ф. Зильберберга, 1885. – [4], 183, [5] с. – (К истории
южно-русской лит-ры семнадцатого столетия; Вып. 1).
112. Сырку П. Несколько заметок о 2 произведениях терновского патриарха Евфимия // Сб. статей по
славяноведению, сост. и изд. учениками В. И. Ламанскаго по случаю 25-летия его ученой и профессорской
деятельности. – Санкт-Петербург, 1883. – С. 348-401.
113. Титов Ф. Императорская Киевская Духовная академия в ее трехвековой жизни и деятельности
(1615–1915 гг.). – Киев, 2003.
114. Титов Хв. Матеріали для історії книжкової справи на Вкраїні в ХVІІ–ХVІІІ вв.: Всезбірка передмов
до українських стародруків. – Київ, 1924. – С. 416-418.
115. Торочинский А. Проповеди Антония Радивиловского // Руководство для сельских пастырей. – 1876.
– Т. 2. – №30. – С. 370-379.
116. Ушкалов Л. Сковорода й Антоній Радивиловський // Ушкалов Л. Григорій Сковорода: семінарій. –
Харків: Майдан, 2004. – С. 322-323.
117. Федотова М. Украинские проповеди Димитрия Ростовского (1670–1700 гг.) и их рукописная традиция.
Статья 1 // ТОДРЛ. – Санкт-Петербург, 1999. – Т. 51. – С. 253-288.
118. Федотова М. Украинские проповеди Димитрия Ростовского (1670–1700 гг.) и их рукописная традиция.
Статья 2 // ТОДРЛ. – Санкт-Петербург, 2001. – Т. 52. – С. 409-431.
119. Филарет, архиеп. Харьковский. Обзор русской духовной литературы (862 – 1720). – Харьков, 1859. – С. 293.
120. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. – Львів: Накладом Українсько-
руської видавничої спілки, 1910. – 446 с. (Про Антонія Радивиловського див. С. 62).
121. Харлампович К. Малороссійское вліяніе на великорусскую церковную жизнь. – Т.1. – Казань: Изд.
книжнаго магазина М.А. Голубева, 1914.
122. Хижняк З. Баранович Лука // Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. (Енциклопедичне
видання). – К., 2001. – С. 59-60.
123. Хижняк З. Києво-Могилянська Академія в XVII–XVIII ст. – Київ, 2012. – 222 с.
124. Хижняк З. Могила Петро Симеонович // Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст.
(Енциклопедичне видання). – Київ, 2001. – С. 370-374.
125. Чепіга І., Горобець В. Ґалятовський // Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст.
(Енциклопедичне видання). – Київ, 2001. – С. 165-167.
126. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль, 1994. – 480 с.
127. Чубинская В. Икона “Распятие с апостольскими страданиями” 1697–1699 годов. Символико-
аллегорический замысел в контексте исторических событий // Петр Великий – реформатор России.
– Москва, 2001. – С. 144-159.
128. Чубинская В. “Венец Христов” в русской культуре второй половины XVII в. // IV Научные чтения
памяти И. П. Болотцевой. – Ярославль, 2000. – С. 84-94.
129. Чухліб Т. Радивиловський // Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. (Енциклопедичне
видання). – Київ, 2001. – С. 451.
130. Шевчук В. Байка в літературі українського бароко // Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська
література XVI – XVIII століть: У 2 кн. – Книга друга: Розвинене бароко. Пізнє бароко. – Київ: Либідь,
2005. – С. 70-71.
131. Яковенко Н. У пошуку меценатів та патронів (Могилянський панегірик 1648 року на честь князя
Яреми Вишневецького) // Наукові записки НаУКМА. – Т. 35: Київська Академія. – Київ, 2004. – С. 4-14.
132. Galatowsky, Ioaniciusz. Stary kośćioł zachodni. – Nowogrodek Siewierski: Typographiya Archiepiskopska,
1678. – 14, 88, 1, 102 s.
Отримано 15 червня 2015 р. м. Харків
|