Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки)
Продовження. Початок див.: Слово і Час. – 2015. – №1 – 12; 2016. – №1–9.
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2016
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158460 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) / Н. Миронець // Слово і час. — 2016. — № 10. — С. 102-113. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-158460 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1584602019-09-03T01:25:20Z Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) Миронець, Н. Написане лишається Продовження. Початок див.: Слово і Час. – 2015. – №1 – 12; 2016. – №1–9. 2016 Article Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) / Н. Миронець // Слово і час. — 2016. — № 10. — С. 102-113. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158460 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Написане лишається Написане лишається |
| spellingShingle |
Написане лишається Написане лишається Миронець, Н. Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) Слово і Час |
| description |
Продовження. Початок див.: Слово і Час. – 2015. – №1 – 12; 2016. – №1–9. |
| format |
Article |
| author |
Миронець, Н. |
| author_facet |
Миронець, Н. |
| author_sort |
Миронець, Н. |
| title |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_short |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_full |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_fullStr |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_full_unstemmed |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_sort |
володимир та розалія винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Написане лишається |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158460 |
| citation_txt |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) / Н. Миронець // Слово і час. — 2016. — № 10. — С. 102-113. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT mironecʹn volodimirtarozalíâvinničenkirodinnelistuvannâ19211949roki |
| first_indexed |
2025-07-14T11:03:05Z |
| last_indexed |
2025-07-14T11:03:05Z |
| _version_ |
1837619987832897536 |
| fulltext |
Слово і Час. 2016 • №10102
ВОЛОДИМИР ТА РОЗАЛІЯ ВИННИЧЕНКИ:
РОДИННЕ ЛИСТУВАННЯ (1921 – 1949 РОКИ)*
№ 288
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] 2 – ХІ -[1933]
Рідний мій, я купила вже весла. Їх одішлють завтра, я прохала, щоб якомога
швидче. Металичні стержні додаються окремо, не прибиті, бо невідома ширина
човна. Треба, щоб кожне весло займало половину всього віддалення від бортів.
Ти все це знаєш, звичайно, але пишу це на всякий випадок. Я живу непогано. Буду
неодмінно веселою, й ти також повинен додержуватися цього правіла.
До швидкого побачення, моя радість велика!
Р[оза]
[Закрита листівка. Рік проставлений упорядником за поштовим штемпелем].
№ 289
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] 6- ХІ -[1933]
Мій Люб єдиний,
я собі чудово тішуся своїм власним “обществом” і не потрібую ніякіх гостей,
але Жюль[єта] написала, прохала зателефонувати. Побачимо.
Спасибі тобі, Голуб мій, за вчорашній день. Так чисто, ясно, покійно на душі від
тебе. Сьогодні тобі, мабуть, гарно було. Хай тобі щодня світить внутрішнє
сонце. Ти – весь гармонія. Мій прекрасний Люб. Обіймаю тебе всім серцем.
Твоя Майка.
[Закрита листівка. Рік проставлений упорядником за поштовим штемпелем].
№ 290
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Фізіополіс – Париж] Villennes. 7-ХІ-33
Мій єдиний, любий-любий Кох. Дякую за милого листика, за веселість, за ясність
духа. Сьогодні “Sale тemps”1 та ще який: туман слиззю лежить на всьому, капа з
дерев, з неба, з дахів, з носів. А мені добре, – бадьоро, ясно, весело, затишно. Чому?
Хто знає. Чи не тому, що я сьогодні як слід попрацював? Дуже можливо. Нема,
здається, в житті багато цінностів, більших за ту, що походить од свідомости
виконання праці, яку ціниш, шануєш, любиш. Тоді, що б ні було навкруги тебе чи
в тобі, все неодмінно має на собі рефлекс цього задоволення і тому темні фарби
яснішають, гублять свою понурість, а ясні набірають навіть у туманний день
відтінок сонця.
У нас потемніло вже в 4 ¼ год[ини], робітники пішли додому о 4-ій, все затихло
й затаїлося, тільки шелест мряки в листях. А я пишу тобі оцього листа і почуваю
чудну вмиротворенність, спокій, веселий затишок у душі. І питання про поворот
на Україну не муляє вже, не мучить так, коли ближче придивляєшся навіть до довго
й болюче коханої мрії, то й у ній знаходиш сірі фарби. А в нашої мрії не тільки є
лишається
аписанеН
* Продовження. Початок див.: Слово і Час. – 2015. – №1 – 12; 2016. – №1–9.
103Слово і Час. 2016 • №10
сірі, а й дуже темні. Але це добре, що сталася така перерва в переговорах. Коли
вони й відновляться (якщо відновляться!), то ми вже твердо знатимемо, чого
хотіти й домагатися. Нам треба тіснішого, реальнішого, “ощутительнішого”
сполучення з колективом. Найкраще, звичайно, найнормальніше було б жити
серед цього колектива й ділити його буття. Але обставини всякого роду
так склалися, що цього найнормальнішого, найпростішого бажання здійснити
нам майже неможливо. В кожному разі здійснення його в тих умовах, які ми
передбачаємо і в’являємо, не дасть ні нам сатисфакції, ні колективові користи.
А значить, воно буде просто “неморальне”. Одже, треба домагатися сполучення
не безпосереднього, а посереднього, через продукт нашої праці, корисної для
колектива, через літературну роботу. От у цьому напрямі треба й провадити і
переговори, і ріжні заходи, і своє життя.
Якщо все ж таки не вдасться добитися видавання наших праць (я весь час
тепер маю на увазі й твої, медичні) на Україні радянській, будемо видавати їх за
кордоном, у Галичині, Чехословаччині, Франції. Якщо вони зразу не просунуться на
Велику Україну, то колись усе ж таки там будуть. (Треба вже через це саме писати
таке і так, щоб цінність його не зникла за якихось 5–10 років). От наша програма!
Так, голубко? Та до того, може, ще з перекладами піде краще. (Перекладай “Нову
заповідь”, – вона, може, хутко буде потрібна). А якщо трапиться тобі знов якась
сутичка з якоюсь Ніною, то не бери близько до серця, – часто буває (коли потім
вдумаєшся), що, дійсно, даремно образився. Пам’ятай і ти, що нас образити дуже
трудно.
А щодо Ніни, то мушу сказати, що вона мене просто дивує своїм неуцтвом, я
вважав її за освічену в соціальних питаннях. Хоч вона себе й зве соціалісткою, але
вона, видно, не знає основних, елементарних тез соціалізму. Вона мені нагадує
ті російські розбурхані в початку революції маси, які вважали людину в комірчику
за буржуя. Але ж то темні, несвідомі маси, які звикли бути експлуатованими
людьми в комірчиках. Їм можна простити, їх можна зрозуміти. Але Ніна
Гурфінкель, “соціялістка”, інтелігентка теж за “буржуя” вважає людину, що має
свій будинок. Має власність! Соціаліст, мовляв, який має власність. “Не люблю
таких соціялістів”. І з цього визирає оте міщанське, вульгарне неуцтво: соціалізм,
мовляв, одкидає власність, то який же ти соціаліст, коли маєш власність. І з цього
видко, що людина серйозно, чесно, щиро, для свого життя і свого морального
вжитку ніколи не брала соціялізм. Якби вона хоч раз це зробила, вона знала б
ріжницю між власністю на річі та власністю на засоби продукції і знала б, що
сказати те, що вона сказала, це розписатися в своїй безграмотності й нещирості.
Якщо зустрінеш Ніну, перекажи їй від мене моє здивування, – я, мовляв, уважав
її трохи освіченішою в таких простих питаннях соціалізму. А краще всього – не
зустрічатися, – ні їй, ні нам від того ніякої користи не може бути.
Розписався я сьогодні. Треба закінчити листа й братися до Forville’я2, а то не
виконаю свого розкладу дня. Листа одвезу до скриньки вже завтра.
Кохонько, чи ти не забула, що треба піти до Laton’a3 та до Pierr’a?
Я, мабуть, приїду таки в суботу. Якщо стан, настрій та працездатність
будуть і далі такі як сьогодні, то чого ж мені губити зайвий день. Та й ти працюй.
А на суботу, може, Люців закличеш4. А як з ними не вийде, то треба покликати
Глущів, – коли “іспит” не вдався, то нема чого їх “закидати”.
Ну, хай тобі буде ясно, весело і затишно на душі, моя Дитинко!
–––––––––––––––––
––––––
–––
8-ХІ
Сьогодні ясніше й холодніше. Попрацював трохи й їду кидати листа до скриньки.
Потім у “кругосветное плаванье”. Потім… і так далі за розкладом і програмою.
Значить, поки що я зупиняюся на тому, що виїду у суботу о 3-й годині з Villennes.
Одже, буду дома в 4 ¼ – 4 ½. Обнімаю!
Слово і Час. 2016 • №10104
№ 291
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Фізіополіс – Париж] Villennes. 8-ХІ-33
Ясна моя голубонько, я забув тобі вчора сказать, щоб ти привезла мені піжаму.
Одже, привези таке:
1) Піжаму для спання. 2) Коробочку Crinosthenyl’a1. 3) Полотна, про які ми
балакали. 4) Дат. 5) Яблук. 6) Винограду. 7) Горіхів. 8) Хліба. 9) Патронів для
револьвера штук 30-40.
Оце ніби й усе. Якщо згадаєш сама про що-небудь, то тим краще.
№ 292
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] Париж, 8- ХІ -[1933]
Мій ясний,
бачила я Жюльєту. Це правда, що вона була болючо зачеплена моєю байдужостю.
Але після пояснення дуже-дуже вибачалася і вся просвітліла. Все ж таки ти мав
рацію, коли казав, що треба вияснити відносини. І мені, і їй так легче. Обіцяно
повну діскрецію1, та й мені дещо довірочно було сказано. Я дуже рада цьому. Була
в Анжелікі. Вона покладає аж занадто надій на мій масаж. За всяку ціну рішила
привести себе в людській вигляд, і я дуже цьому рада.
Сьогодні тепло. Я ходила години з дві по вулицях і було мені гарно, бо почуваю
себе добре.
Вчора слухала в TSF розигриш Національної лотереї. Дуже це було захоплюючо,
але в залі Трокадеро не було щасливих, принаймні вони себе не виявили ніяк. Я
чула оплески, крики захвату, протести. Сьогодні на 16 міліонерів у світі стало
більше. Але чи збільшилась кількість щасливих людей від того?
До побачення, мій єдиний! Чекаю на тебе в п’ятницю по обіді, якщо не буде листа.
Пригортаюся всім серцем.
Твоя
[Рік у даті проставлений упорядником за поштовим штемпелем].
№ 293
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Фізіополіс – Париж] Villennes. 17-ХІ-33
Моя голубонько ясна, от мої прохання до тебе:
1) Якщо ти ще встигнеш піти в госпіталь і якщо Leopold Levi в суботу має
лекцію1, то спитай у нього, що робити проти цього роздушування сосудів на
лиці, що в мене. Цеї ночі знову роздушилося. Що далі, то це стає частіше. Це
ж, мабуть, знак якогось недоброго стану сосудів чи шкіри. Та й само по собі це
явище не дуже приємне. Я тепер вічно хожу ніби з обдряпаним, побитим лицем.
Зроби що-небудь, Кохонько, і розпитай, що це таке, через що, що визначає воно.
А що ж наше фрукторьянство? Як же воно терпить цей непорядок? Та не тільки
терпить, а ще ніби збільшує?
2) Друге прохання.
Привези мені:
1) Вугіль для рисування. (Десь у мене є цілий пакет, пошукай і одбери з половину).
2) Фіксативу для фіксування рисунків вуглем (здається, в мене є для пастелі,
може, це годиться й для вугілля).
3) Олівців для рисування, м’якшого й твердішого.
4) Туші слоїк.
5) Мабуть, є спеціальні пера для рисування. Спитай. Для тонких ліній. Як є, то
купи кілька штук.
Сіється дощик, навіть добренький. Але я все ж таки поїду човном в “кругосветное”
і одвезу цього листа.
105Слово і Час. 2016 • №10
Працювалося сьогодні нічогенько. От тільки оця моя прикрість з роздушуванням
сосудів псує настрій і навіть гнітить: а що як воно буде розвиватися (на що є
деяка тенденція), що ж тоді буде з моєю пикою?! Та й що ж це таке, зрештою?!
В чому річ?!
Ну, до неділі, ясна моя! Обнімаю всією душею.
___________
Не забудь же в суботу потелефонувати Sev’ові. Що б ні сказав, скажи, що
відповідь даси в понеділок, – порадимось.
№ 294
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] 21- ХІ -[1933]
Любий мій, посилаю листа Тамаренка1. Значить, таки приїде! От, це штука,
а ти не вірів! От перший результат наших заходів. А на Таїті теж хоче з нами
їхати2. Звонила Верочці, щоб запитати про візу, але вона не була вдома. Жоржик
поїхав до Англії. Завтра буду шукати ще когось.
Сьогодні розигриш. Можливо, що піду в Trocadero, щоб подивитись на юрбу,
головним чином.
Напиши Тамарі негайно Вerlin-Wilmersdorf Schoеfer Park 8 і мені, якщо маєш ідею,
що треба робити для візи. Тепер то вже ми мусимо її дістати. Я страшенно рада,
що їй вдалося переконати свого Жору. Ну, і Жора!! А я йому посилаю привіт та
подяку, щоб він не цофнувся3.
Я була на масажі. Дуже добре на мене він вплинув. Болів немає. Правда, я дуже
обережна з їжою. Мене масують в окремій кімнаті, гарні масажисткі. Я вдячна
Dolto4 – це він дав розпорядження.
Мусіла зменшити пілюлі. Занадто сильні для мене. Вчора були серцебої, [нрзб.] і
голова страшенно боліла. Але не дуже довго. Сьогодні почуваю себе добре. Тільки
хвилювання якесь.
Любий мій. Коли б ми й не виграли (що, звичайно, неможливо), то це – нічого.
Ми з тобою мюльті-мілліонери і наших багацтв ні за які серебрянікі не віддамо.
Правда, мій соняшний Золот?!
Може, ми й справді поїдемо на Таїті, забравши Тамаренка, та вигравши уйму
грошей. А чому б і ні?
На добраніч, мій ясний! Дихай, живи, радій, кохай, твори. І знай, що ти єдиний,
нігде, ні в якому кутку світа немає рівного тобі, любов моя.
Пригортаюся до тебе всією душею.
М[айка].
[Рік у даті проставлений упорядником за поштовим штемпелем].
№ 295
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] [23-ХІ-1933]
Четверг
Рідний мій! Ні, це не “неуважність”, а просто небажання писати тобі, що ще
нічого певного немає. З Sureté мене послали1 в Мініст[ерство] Закордон[них]
справ, а там виявилося, що твоє досьє у когось на руках і треба чекати, щоб
повернулося. Я піду знову в понеділок. Якщо й тоді нічого не буде – звернуся до
Сікора2. Він відає всіма російськими справами.
Севу телефоную щодня. Він був дуже сердитий, що Levisal йому нічого не
написав, як обіцяв. Але сьогодні в них побачення вже призначено в суді, куди Сев
іде спеціяльно. Я маю телефоніть о 6-ій Севові. Він має надію, що буде якась
пропозіція, але я не маю великої. Говорила з Церочкою3. Треба подати прохання
тут в Зак[ордонних] справах. Почекаю ще, як ти пишеш, щоб віза не прийшла
занадто рано, і щоб умовитись, які подавати призвища французів.
Слово і Час. 2016 • №10106
Ще не зовсім заспокоїлася від невдачи з лотареєю. Але це психологія консьєржів
і це треба залишити.
Вибачте, що була Вам поганою жінкою!!!
Взагалі ж все гаразд і “Elle est belle!”4.
І є повнота і радість від свідомости Вашої присутности, і багатство
перспектив, і надія на сонце, рух і спільну працю.
Обіймаю тебе, мій єдиний!
М[айка]
[Закрита листівка. Датована упорядником за поштовим штемпелем].
[Після цього тексту в архівній справі – два недатованих тексти на окремих
листочках такого змісту]: Прохала побачення з пані Lutz5, але ще не маю відповіді.
Я страшенно рада, що тебе тут немає: таке дріб’язкове життя, що просто
сором. Я цілий день лажу й нічого путнього не роблю, нічого цікавого не бачу.
Результати моїх demarches6 надзвичайно мізерні.
Верочка Ш[ухаєва] розповіла про Жанго. Він знайшов Левана7, Нуцку8, Льолю9,
й всі його люблять як раніше, а Леван бере його до себе на працю й жити разом
у Москву. Цілую руки твої.
Р[оза]
№ 296
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Фізіополіс – Париж] Villennes. 23-ХІ-33
Моя Дитинко, ти сердишся, що ми не виграли. А я – навіть задоволений. Вчора
мені було ще трохи образливо, – так багато білетів і ні на один ні найменша сума.
Це найболючіше мене зачепило, мій розрахунок порушило.
Але сьогодні я зовсім спокійний і, думаю, коли ти зазнайомишся з мотивами
мого спокою, то й ти перестанеш бути невдоволеною.
1) Виграш уніс би розлад у наше життя. Виграш – це випадковість, себто те,
що стоїть поза нормою, поза зчепленністю певних процесів, поза необхідністю й
доцільністю їх. Ти подумай, який розгардіяш утисся б у наше життя з виграшом
мільйонів. Ці мільйони не випливали б як необхідність із попереднього ланцюгу
явищ, а рвали б цей ланцюг. Далі. Конкретно, я перервав би свою роботу, що
почина організовуватися в моїй психіці. Ми залишили б нормальний, логічний хід
наших заходів щодо організації дальшого життя (ферма, праця, бжоли й т[аке]
і[нше]), а піддались би цій випадковій навалі грошей, яка потягла б нас кудись, як
велика хвиля, з якою неможливо боротися.
Крім того, ми б не почували себе цілком легко з цими мільйонами, ми б уважали
вглибині себе, що все ж таки в них є деяка неморальність. Ну, хоч би та, що вони
нами не зароблені, не створені ніякими нашими працівними чи творчими заходами.
Але хай би навіть ми приняли це досить легко, то, з другого боку, ми б не знали,
власне, як їх моральніше, продуктивніше, раціональніше і т. д. розтикати й
розфиськати. Роздавання цих грошей нашим родичам і приятелям створило б
нам купу прикрощів, непорозумінь, гіркости. Коли ми тепер боїмося, що до нас
ставляться добре через “пригодовування”, то що ж було б тоді?
Я не знаю, чи я приняв би навіть у подарунок великі гроші. Нам вони більше ніж
кому-будь були б шкідливі. Трудно, звичайно, перемогти всякі старі навички, й
коли б ми й тепер виграли, то чи я був би незадоволений з того? Але досить, що
я не маю невдоволення за те, що не виграли. Я не люблю, коли ми губимо гроші
хоч би невеличкі з дурости, через обдур кого-небудь, коли в нас виманюють, одно
слово, проти моєї волі, бажання, розуміння. Тепер не те, – ми свідомо, з певним
бажанням видали ці гроші. Хай ми трошки покарані за… обивательство, за
бажання вискочити з наших рямців необхідности, логічности, консеквентности, з
тих рямців, якими ми, власне, можемо більше ніж хто пишатися, бо вони – здорові,
сильні, гарні, створені нами самими й ґарантують нам дійсне наближення до щастя
(гармонії, дієвої рівноваги), а ніж ці мільйони, випадкові, нелогічні, непослідовні.
107Слово і Час. 2016 • №10
Я міг би це сказати тобі завтра, але іноді на письмі думки виливаються
систематизованіше. Я виїду в 10-48. Буду на обід, одже. А “оттого и потому” чи
не можна б ескападнутоньки трошки?1 Вареники? Гречану кашу?
Міцно-міцно обнімаю мою єдину Майку.
№ 297
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] Вівторок, 28- ХІ- [1933]
Мій ясний, я встигла сьогодні зробити небагато. Була в Закордон[ному]
мін[істерстві]. Тобі дано паса. Себто, його переслано до Внутр[ішніх] Справ,
де мені сказали, що за кілько день його можна буде одержати в Prefecture1. Так
довго це тяглося, мовляв, тому, що запитували чехів. От цікаво, якщо це правда!
Таким чином, ти матимеш можливість рухатись по світі. З Тамар[ою] гірше:
звідси домагатися візи неможна. Треба все робити з Берліну. Це новий порядок,
що введений після гітлер[івського] перевороту. Я говорила з В. Шухаєвою та
прохала її перевірити, чи це, дійсно, так. Вона обіцяла, але це ще кілько день
протягнеться. Я напишу до Т[амари] сьогодні. Хай вона подає прохання.
З Севом балакала. Але він L[evisal’я] не міг зпіймати. Дуже він вже стає сердитий
на його. Нам скоро прийдеться його за поли тримати, щоб до бійкі не доходило.
Верочка одержала телеґраму від Жанго, що Леван поїхав до Берліну. Вона це
інтерпретує як те, що він до Парижу не приїде. Я прохала її написати до Левана
та запитати про приїзд. Чи гадаєш ти, що й я могла б сама йому туди написати?
Живе він в посольстві. Чи не може йому мій лист пошкодити? [Подальший текст
написаний на правому полі:] Який чудовий день сьогодні! Я скрізь хожу пішки і
почуваю себе дуже бадьорою (по обіді хотілося страшенно спати). Erco – впливає
чудово2. Нічого не болить. Я довго-довго тримала його.
[На лівому полі першої сторінки дописано:] Будьте ж і Ви веселі, спокійні, здорові,
щасливі. Я пригортаюся до тебе всім серцем. Твоя.
№ 298
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Фізіополіс – Париж] Villennes. 28-ХІ-33
Кохонько, сьогодні я одержав тут у Villennes картку від Тамари. Пересилаю тобі
її. Справді, може, ці її дані потрібні будуть.
(Щоб не забути потім написати, пишу тепер: привези мені білої фарби в неділю.
Не забудь! Blanc d’argent1).
У нас усе добре. Після Парижу є трохи ліні (ці зміни обстановки вибивають із
роботи), але я з нею справляюся. На жаль, туман і не можна малювати того
пейзажу, що ми бачили з тобою. Я почав інший, та біда в тому, що білої фарби
майже немає, мабуть не зможу закінчити. Шкода, бо почав при сонці й тумані, а
коли буде знову така комбінація.
Неодмінно, Майка, вживай Compresso. Я почуваю, що коли б з тиждень
поприкладав би його до моєї руки та ноги, то вави в них зовсім зникли б. Ну, та
ще матиму змогу це зробити. А ти роби тепер, я певен, що вава в твоїй печінці
зовсім вигоїться від цього компресика.
Як у тебе? Я гадаю, що ти мені напишеш про свою розмову з Марусиною2.
Мені здається, що вона захвилюється, почне доводити, що вона від страшенної
любови так тебе називає, і ти не будеш досить тверда з нею. Ну, та побачимо.
Хай тобі добре-добре буде!
В
Я Тамарці пишу. Якщо маєш що втішного написати їй у справі візи, то напиши, –
хвилюється. А як тобі подобається привіт чоловіка і мрія про Таїті?
Слово і Час. 2016 • №10108
№ 299
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Фізіополіс – Париж] Physiopolis. 29-ХІ-33
Мій єдиний Кох,
дякую тобі за твого листа. Це дуже сумно, що з візами з Німеччини тепер такий
порядок. Я боюсь, що Тамарі буде відмова. Якби ж вона якусь важну причину своєї
подорожі видумала! Чи можна буде, на випадок одмови, що-небудь звідси робити?
Чи функціонують тепер ті урядовці, що здобувають візу на певних умовах? Якщо
можеш довідатись про це, – довідайся, Кохонько.
Щодо Сева, то треба його спитати й хай він по щирості відповість: як швидче
можна дійти кінця в цій справі, пускаючи її на шлях суду (евентуально, експерта),
чи мирячись з Scudder’кою, якщо вона приїде до нового року.
От бачиш, яку помилку ми зробили, що не послали в літі тоді листа до неї,
що ми наготували. Справа була б уже закінчена. Це – вина Сева. Ти скажи йому
це і в компенсацію за те, що відмовив посилати листа, нехай тепер напише від
нашого імени чорновика листа до Scudder’ки, я його перепишу й ми пошлемо
їй до Америки. Хай напише, щоб вона телеграфно відповіла хоч у принципі, чи
вона згодна миритися на справедливих умовах, які їй і викласти в листі. Про
деталі будемо говорити, як вона вернеться. Може, ти зможеш це сказати йому
телефоном? А як ні, то поїдь до нього. В неділю обговоримо це питання.
Кохонько, привези мені:
1) Фарби, blanc d’argent. 2) Великого полотна і складний підрамник. 3) кілочків
для підрамника. 4) Мостіна. 5) Горіхів.
У мене якийсь кумедний стан тепер: цілковита нехіть до писання. Я малюю
(шкода, що нема білої фарби, міг зробити срібний малюнок з інеєм). Я думаю,
обдумую, читаю, все досить добре, а писати… почуваю велику нехіть. Це,
розуміється, тимчасове, зв’язане з цією гострістю ясної погоди, при якій раз у
раз бува напруження нервів.
Боюсь, що тобі буде дуже важко везти полотно. Якщо так, то не треба, я сам
потім привезу, тим паче, що навряд чи я малюватиму тепер на великому полотні.
Фарби й кілочків не забудь.
[На першій сторінці, зліва від основного тексту дописано:] А як бути з пасом
моїм? Може, мені самому треба брати його з префектури? То, може, краще мені
приїхати до Парижу?
[Над текстом першої сторінки, перевернувши аркуш, дописано:] Якщо мені треба
буде самому брати паспорт і це треба зробити зараз, то ти мені телеграфуй,
і я приїду в суботу. Коли ж пас іще не скоро видадуть, то приїжджай ти.
№ 300
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] 30-ХІ-[1933]
Мій любий, пишу, щоб сказати, що Sev бачив Levisal’a й що останній запевнив
Sev’а, що Скюдерка повернеться до нового року, але взяв на себе зорґанізувати
побачення його, Sev’а, Pierr’a та Міши. Може, вони щось надумають всі четверо.
Це побачення має бути в початку слідуючого тижня, і нас буде сповіщено про
результат. Одержала з Prefecture запрошення тобі з’явитись за пасом, коли ти
схочеш. Тамарі написала, щоб починала заходи. Все іде нічого собі, але в мене
болить голова вже другий день. Пробувала вжити проти неї Erco – не добре, бо
прилив крови й так завеликий. Зате печінка зовсім мовчить. Я все ж таки акуратно
її грію. Й нахожу цю річ дуже доцільною.
Завтра піду в Prefecture. Може, видадуть паса мені, а якщо не схочуть, то
попрохаю, щоб зачекали, бо ти в подорожі. Так хто ж з нас до кого в неділю?!?
Будь здоровий, мій рідний, мій любий, прекрасний.
Твоя больноголова Майка.
109Слово і Час. 2016 • №10
[Закрита листівка. Рік у даті поставлений упорядником за змістом і за поштовим
штемпелем].
№ 301
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] 12-ХІІ-[1933]
Мій ясний, я все-все зроблю, що ти хочеш. Лусну, але дістану. Будь спокійний.
Посилаю ґазети й фейлетон, що ти просив. Якщо тобі там холодно, їдь сюди, моє
щастя. В мене погасла піч, але тепер горить добре. Почуваю себе неважно зовсім,
хоч об’єктивних причин, крім физичних, немає. Але цей холод та ясність! Листа
нарешті надрукувала! Пошлю завтра. Була в банку й зробила, як ми умовилися.
Тепер можемо бути спокійними.
Вистава “Закону” буде 17 в неділю в паршивенькому театрі (250 місць) і в одній
декорації. Чи варто йти? Але мені хочеться дуже, хоч і хвилювань багато буде.
Анжеліка приїхала хворою. Поїла в пансіоні якоїсь гидоти. Бідна, їй дуже зле і
гарячка, а вона все силкується говорити дотепи. Напр[иклад]: “В тошноте, да
не в обиде”. Мила жіночка, жертва смакових почувань.
Я все бігаю, бігаю. Сьогодні чистили з фамою твій кабінет. Зараз тихо,
самотно. Надвір неохота, але я піду на пошту. Чекаю від тебе гарних вісток.
Будь веселий, мій коханий, моя радість. Ми ж з тобою вдвох, тому нам ніщо не
страшне. Любов моя!
Майка
[Закрита листівка. Рік у даті проставлений упорядником за поштовим штемпелем].
№ 302
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Фізіополіс – Париж] Villennes. 13-ХІІ-33
Дякую тобі, моя чудесна, за твого листа, за обіцяння здобути, за бадьорість,
за радість життя, що проміниться з тебе, за все. Сьогодні, здається, трохи
тепліше. В кожному разі, я вже відчиняю вікно й так працюю. А працюю я над…
пейзажами. Вчора мав сісти вже за Хмельниччину, “рішуче й категорично”. І настрій
був, і охота, і свіжість. Але ж… випав іней, і все було таке цікаве з мальовничого
погляду, що я вхопив квачі й почав малювати. За ранок зробив два пейзажі. (Із
вікон, у себе в хатинці малював!) Здається, вийшло нічого – я, принаймні, поки
що задоволений. Сьогодні ще трохи підретушував, дещо виправив, і знову весь
ранок на малювання убухкав. Та то нічого, – іней тут буває рідко, а Хмельниччина
в мене весь час у голові, не розтане й вітер її не здме.
А сьогодні вітрець таки повіває. Зараз поїду в “кругосветное”, не знаю, як буде
їхатися з цим вітром.
Посилаю тобі, голубонько, листа до Сірого1. Перепиши його, з ласки твоєї (з
копією!) й відішли Сірому. Підпис теж надрукуй на машинці: “ВВ”.
Тоді в мене хоч це буде виметене з голови. Лишається ще лист до мого коханого
ЦК КП(б)У, але, сказати по щирості, я дуже вагаюся. Я цілком розгубився і не
знаю, що писати, бо не знаю, що в дійсности там було і чого не було. Що ж до
мене самого, то теж не знаю, чого хотіти. А раптом лист мій знову викличе
у них переговори? Що робити тоді? Їхати на Україну при такій ситуації як є,
неможливо, мій поворот не дасть нікому ніякої користи, а нам може дати велику
шкоду. Здається, розумніше всього сидіти тихо, мовчати, вичікувати, вивчати
політику компартії і працювати, створивши собі ту обстановку, яку збіраємося.
Конче-конче треба перебіратися на південь, на землю, на незалежність ні від кого,
тільки від своєї праці та природи. Бо події, здається, назрівають у світі. Людство,
здається, свідомо збірається сказитися. Нам нема чого робити в цьому сказі. Нам
треба забитися під крильце природи й мудро жити там у праці та гармонії з собою
та природою. Оце хай буде наша непохитна програма на найближче майбутнє.
Слово і Час. 2016 • №10110
Чи варто мені йти на виставу “Закона”? Це буде в неділю? Ну, ми ще матимемо
час обміркувати це важне питання.
Обнімаю мою любу, єдину Майку!
№ 303
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Париж – Фізіополіс] П’ятниця. [15-ХІІ-1933]
Мій любий,
спасибі за листа. Це ціла островна хроніка. Якщо ти мені писатимеш так часто,
то можна буде скласти потім цілу книгу!! Пиши, мій ріднеткій.
Уви, спроба не принесла сюрпризу1. Чудес, очевидно, на світі не буває, а ми
чекали на чудо. Вже 2-й день кінчається, а я ще нікого не бачила. Заходила, лишила
картку з запитанням, коли побачимось, і… нічого. Як в TSF коли винищений ассu2.
Ну, зате вже кінець. Може, ми занадто суворо поставили питання? Ні, так і
[закінчення над текстом, перевернувши аркуш] треба. Чекай на мене в неділю з
човником.
[Подальший текст на двох невеликих аркушиках:] А від Тамаренка нічого нема. Чи
не вийшло якоїсь затримки через це “Vinnitch[enko]”?3 Це буде страшенно досадно!
Телефонувала Тані4. Вона теж нічого не має. Почекаю до понеділка, а там піду
знову в консульство.
Почуваю себе добре. Була в мене Жюльєта, навіть ночувала. “С[онячна]
М[ашина]” однесена в Libr[airie] du Siècle5, але ще не читається. От і всі новини.
Хлоп[чика] не бачила, виїхав на тиждень з Парижу.
Спи спокійно, мій ясний!
[Закрита листівка, датована упорядником за поштовим штемпелем].
Коментарі
№290
1 Сьогодні “Sale тemps” – Sale тemps (фр.) – мерзенна погода.
2 братися до Forville’я – Forville, Alfred de (1842–1913) – французький економіст, автор кількох
книжок, зокрема, “La transformation des moyens de transport et ses consequences economiques
et sociales”, “Le morcellement” та ін. Можливо, якусь із його праць читав у той час Винниченко.
3 треба піти до Laton’a – Особа не встановлена.
4 може, Люців закличеш – Ідеться про знайомих Винниченків, інформацію про яких виявити
не вдалося.
№291
1 Коробочку Crinosthenyl’a – Crinosthenyl – препарат, що застосовується проти втоми (астенії).
№292
1 Обіцяно повну діскрецію – Дискреція (лат.) – мовчання.
№293
1 якщо Leopold Levi в суботу має лекцію – Léopold Lévi – відомий французький лікар-
ендокринолог, автор багатьох праць на медичні теми.
№294
1 посилаю листа Тамаренка – Ідеться про Тамару Віленську.
2 А на Таїті теж хоче з нами їхати – Таїті – острів у Тихому океані, входить до складу
Французької Полінезії. Винниченки мріяли відвідати цей острів, якщо виграють у лотерею
велику суму.
3 щоб він не цофнувся – Цофнутися – відійти назад, відступити.
4 Я вдячна Dolto – Dolto – Мабуть, французький лікар, знайомий Розалії Яківни.
№295
1 З Sureté мене послали – Sureté (фр.) – Головне управління національної безпеки, відділ
французької поліції.
2 звернуся до Сікора – Сікор – очевидно, хтось із працівників Міністерства закордонних
справ, що займався справами російських емігрантів.
3Говорила з Церочкою – Особа не встановлена.
4 Elle est belle (фр.) – Дослівний переклад, залежно від контексту: “Вона красива” або
“Вона прекрасна”. У листуванні ця фраза часто вживається у значенні “Життя прекрасне!” (у
французькій мові la vie – життя – іменник жіночого роду).
111Слово і Час. 2016 • №10
5 Прохала побачення з пані Lutz – Можливо, йдеться про співробітницю МЗС, яка займалася
видачами віз.
6 Результати моїх demarches – Демарш (фр. démarche) – дипломатичні заходи держави.
Тут вжито в переносному значенні “клопотання”.
7Він знайшов Левана – Ідеться про Левана Ґоґоберідзе.
8Нуцку – Нуцка – дружина Левана Ґоґоберідзе.
9Льолю – Льоля – Ґоґоберідзе Єлена Давидівна.
№296
1 ескападнутоньки трошки? – Словотвір від “ескапада” – екстравагантна витівка.
№297
1 одержати в Préfecture – Префектура (фр.) – адміністрація керівника департаменту.
Мається на увазі Префектура поліції Парижа (Préfecture de police de Paris), установа,
яка підпорядковується Міністерству внутрішніх справ Франції і несе відповідальність за
гарантування внутрішньої безпеки на території Парижа та департаментів О-де-Сен, Сена –
Сен-Дені та Валь-де- Марн, а також видає різні посвідчення.
2 Erco – впливає чудово – Erco – вітамін, що призначався при дефіциті заліза в організмі.
№298
1 Blanc d’argent (фр.) – свинцеві білила.
2 про свою розмову з Марусиною – Ідеться про Марію Глущенко.
№302
1 Посилаю тобі, голубонько, листа до Сірого – Ідеться про наступний лист В. Винниченка
до Ю. Тищенка (Сірого):
“Париж
21 – XII – 33
Дорогий Юрію Пилиповичу,
мені переказували, що у Вас часом бувають розмови з ук раїнцями про мене й що Ви
розповідаєте їм про мої політичні позиції, висловлені в моїх листах до Вас. Я, розуміється,
нічого не можу мати та й не маю нічого проти того, щоб мої погляди були відомі тим, хто цим
цікавиться. Але я хотів би, щоб ці погляди були відомі в цілковитій їхній повноті. А з переказів
про Ваші балачки в мене складається таке вражіння, що цієї повноти, здається, немає. Ви,
дійсно, не ховаєте, що я раджу підтримувати радянську владу. Але, мені здається, Ви не
зовсім об’єктивно пояснюєте, через що саме я так раджу. Одже, не знаючи, чи дійсно Ви так
балакаєте про мене, чи ні, я, на всякий випадок, пишу оце до Вас і прошу Вас, якщо будуть
іще у Вас балачки про мене, не забути пояснити, через що саме я займаю такі позиції. Я
писав Вам про це і напишу ще раз.
Я гадаю, що укр[аїнське] нац[іональне] відродження могло б здійснитися найповніше,
найгармонічніше, найвсебічніше при соціялізмі. Я розумію під нац[іональним] відродженням
не відродження клясової феодально-козацької, князівської чи гетьманської держави і не
держа ви сучасно-клясової, якої хочуть усі (крім комуністичної) ук раїнські партії, а відродження
(чи, може б, краще сказати: народження) суто культурно-національного. Бо національність я
розумію не як самоціль, а як суму, як сукупність засобів, які служать для духовного розвитку
членів певного етнографичного колективу (наука, література, мистецтво всіх родів, школа всіх
ступнів, мова установ урядового, адміністративного, господарчо го і т[ак] д[алі] характеру та
таке інше). І що повніше, послідовніше буде переведена “українізація” всіх способів сполучення
членів нац[іонального] колективу, то швидше, легше, нормальніше буде відбуватися розвиток
кожного індивіда і всього нац[іонального] колектива.
Коли Ви читали розділ “Національне питання” в моїй праці “Щастя”, то Ви повинні знати мій
погляд на самостійність України. Я повторю його інши ми словами. Коли Україна є в складі
країн, що змагаються за соціялістичний устрій суспіль ства, то непослідовно і шкідливо для
справи здобуття соціялізму домагатися державної укра їнської відокремленості. Соці ялізм
вимагає знищення якої-будь державної самостійности на земній планеті. І, розуміється, всі
перегородки колись (може, й не так далеко) позникають.
Але зовсім інша річ, коли мова йде про буржуазну дер жавність. Тоді я рішуче й гаряче стою
за цілковиту самостійність і відокремленість України. (Мо тиви я наводив у “Щасті”, може, Ви
пам’ятаєте їх).
От через що я кажу, що українські комуністи (і навіть послідовні, революційні соціялісти)
повинні підтримувати радвладу і працювати з нею в будуванні соціялізму. І то не фор мально,
а щиро працювати для повнішого і швидшого збудуван ня соціялізму. Розрахунок про стий:
що швидше й повніше буде збудований соціялістичний лад, то швидше й повніше зникне
необхідність у тих страшних на пруженнях і жертвах, які тепер уживаються на цю справу, а
над то Україною. Я сказав би, що якраз усі колишні пригнічені нації повинні найретельніше,
Слово і Час. 2016 • №10112
найзавзятіше будувати соціялізм, що українські комуністи повинні бути найправдивішими,
найвідданішими, найнепохитнішими комуністами, бо крім соціяльної та політичної задачі,
вони мають ще задачу національного ціл ковитого визволення.
Але я писав Вам іще й таке. Я раджу підтримувати радвладу й працювати з нею не за
страх, а за совість, одначе тільки при тій умові, коли ця влада, коли вся компартія є дійсно
комуністична, коли, дійсно, прагне будувати соціялізм, а не що інше. Коли б же я переконався,
що вона перероджується, що в неї лиша лася тільки назва, лозунги, фразеологія і політичне
пануван ня, а весь колишній зміст зник, я так само почав би кликати до рішучої боротьби з
такою вла дою.
Поки що, повторюю, я таких даних не маю і тому лишаюсь при позиціях попередніх, не
вва жаючи на те, що ця влада мене особисто чернить як тільки може, переслідує, кривдить
духовно й матеріяльно, одно слово, ніяк мене не підкуповує задоволен ням яких-будь моїх
особистих інтересів. Я навіть радий цьому, бо з чистим серцем можу трима тися своїх позицій,
не боячись бути нечесним з собою, не боя чись свого власного запитання перед самим собою:
а чи не з своїх власних яких-небудь інтересів я бороню такі позиції?
Я не можу судить звідси (та й ніхто, мені здається, не може), чи правда те, що пишуть
большевики про Скрипника та інших, і так само не можу судити, чи правду пишуть вороги
большевиків. Я знаю непохитно одно: на Україні існує найбільша, найголовніша основа
національного життя та розвитку: українська школа. Коли є школа, то на сім десятих є нація,
то є міцна запорука всебічного духовного націо нального розвитку. От, коли б було владою
зроблено замах на школу, коли б виявилось, що вона бере напрям на ліквідацію української
школи, о, тоді, дійсно, можна сказати, що є замах на знищення української нації. Але цього,
на щастя, немає. І поки радвлада та компартія лишають ся справжніми, дійсними бу дівничими
соціялізму, вони й не можуть мати такого суто ре акційного напряму. Можуть бути за того чи
іншого менту перемо ги в нацполітиці великодержав ницьких реакційних елементів, але ці
перемоги неодмінно обме жені соціялістичністю партії, цим перемогам є межа, за яку вони
не можуть вийти. Одже, поки є школа, можна з чистим сумлін ням боротися плече о плече з
руськими комуністами за соціялізм, хоч би часом випинали ся наперед національні русько-
українські непогодження.
Українська еміграція багато надій покладає на інтервенцію, Гітлера, Пілсудського, Японію і
т[аке] ін[ше]. Вона гадає, що інтервенція, війна з СРСР принесе Україні державну самостійність.
Може, й принесе. Але яка то буде державність? Чи вона для щастя мас може бути хоч у
якійсь мірі рівноцінною навіть тому почат ковому соціялізмові, що тепер закладається там із
такими мука ми? Я ні на хвилину не маю сумніву, що українська клясова державність, здобута
різними Гітлерами, взята під “протекто рат” за цю послугу, буде безмірно тяжча для мас, ніж та
державність соціялістична, яка є тепер. Та й невідомо ще, чи в результаті інтервенції та війни
не поділяться ті різні Гітлери між собою… Україною? В кожному разі, коли мати за певний
факт те, що СРСР і компартія дають змогу ціл ковитого, всебічного націо нально-культурного
існування і розвитку укр[аїнських] працюючих мас усієї України, а крім того, коли є напрям на
поборення всіх економичних труднощів та на соціяльну рівність і безклясовість суспільства, то
яке може бути виправдання у тих українців, які звуть себе соціялістами і праг нуть інтервенції,
війни та зни щення радвлади? Яке, Юрію Пилиповичу? От оце я прохаю Вас теж наводити,
якщо матимете коли бажання говорити про мене.
А тепер трошки про менчі справи. Я давно-давно вже Вам післав список тих книжок, які
бажав би мати від Вас у обмін за мої. Але Ви на моє прохання вислати мені ці книги нічого й
досі не відповіли. Рукопис “Щас тя” вислали зразу ж і я його давно одержав, а про книжки не
згада ли. Будьте ласкаві, вишліть, – мені б хотілося мати ці книжки.
Не написали Ви й своєї дум ки про “Щастя”, як узагалі про працю, так і про те, чи можна
рахувати на її сякий-такий тираж в еміграції та на пропуск до Гали чини. Може, на Вас зробила
нищівне вражіння рецензія О[лександра] Пол[оцьк]ого на цю книгу і Ви, може, теж уважаєте її
за “наївну”? Якщо так, то я Вам міг би при слати його іншу рецензію, в якій він говорить досить
хвалебні річі про цю працю. Та сподіваюсь, Ви можете мати свою власну думку, незалежно
від тої, яку мусить іноді висловлювати милий О[лександр] П[олоцьк]ий “по долгу службы”?
[У листі до Винниченка від 9.09. 1933 Сірий писав про свою розмову з Полоцьким стосовно
того, чому в Україні не видають “Щастя”. “Він пояснює це не заборо ною, а тим, що ніби-то ця
книга недоцільна у них, бо все те, мов ляв, занадто популярне, і радянсь ка публіка ці питання
перероблює глибше. Але ці доводи мали під собою иншу підкладку, про яку само собою
П[олоцький] не мав права по своєму положенню говорити, а власне, ті сами причини, через які
тепер на Україні нічого й нікого з укр[аїнських] письменників не друкують” (ЦДАВО України. –
Ф. 3803. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 224). – Н. М.]. Я все ж таки не гублю надії як-небудь видати
цю працю. Буду шукати інших людей, може, неукраїнці поможуть видати українську кни гу.
113Слово і Час. 2016 • №10
Якщо Ваша ласка, напишіть мені, 1) скільки коштує в Празі аркуш видання, а крім того, як на
Вашу думку, 2) чи могло б розійтися за кордоном цієї книги стільки, щоб покрити видатки на
видання і 3) чи роблять чеські друкарні полегшення в виплаті за друк і яке саме. Заздалегідь
дякую Вам і міцно стискаю руку. Р[озалія] Я[ківна] сердечно вітає.
В. В.
Чи виходитиме далі “Вільна Трибуна”, не знаєте?”
(ЦДАВО України. – Ф. 3805.– Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 243–246. Оригінал. Машинопис із
рукописними авторськими правками).
№303
1 Уви, спроба не принесла сюрпризу – Ідеться про спробу через анонімний лист (див. №285,
пр. 2) перевірити, чи щиро ставиться Глущенко до Винниченка. 16 грудня 1933 р., через 4 дні
після того, як Винниченко відправив Глущенкові згаданого листа, який мав би вже дійти до
адресата, він записав у щоденнику: “Іспит” дає незадовільні й мало зрозумілі наслідки. “Учні”
поводяться так, ніби ніякого листа від нас не дістали. Я зайшов до них, і Маруся прийняла
мене досить добре. Правда, з якоюсь натягненістю, ніяковістю, як мені здалося. Потім обоє
прийшли до нас, сиділи, як звичайно, і видно, не мають на увазі перервати зносини з нами, як
того вимагає лист? Гадка така, що він показав лист Радченкові [співробітникові радянського
торгпредства, який, за припущенням упорядника “Щоденника” В. Винниченка Г. Сиваченко, був
його зв’язківцем у співпраці з ДПУ. – Н. М.], й той порадив йому не звертати уваги й не поривати
зносин з нами. Або ще не балакав, бо Радченко, здається, хворий, так має побалакати, листа
передати й спитати, що робити. Через те й не рве. У кожному разі він листа не показав, не
прийшов, не сказав: от, мовляв, так і так, одержав я отакого листа, але я ні за які евентуальні
заробітки (якусь пару тисяч франків) свої відносини з друзями не продам, ні через які нагороди
від них не відмовлюся. Цього він не зробив, а тільки для цього й була зроблена перевірка.
Значить, він хитрує, вивертається, хоче зберегти і те, і те, а, може, збирається продати
відносини, тільки не раптово, а помаленьку. Побачимо” (Щоденники Володимира Винниченка
(1932–1937) // Слово і Час. – 2000. – №9.– С. 55).
2 коли винищений асси – напевно, скорочена форма від accumulateur – акумулятор,
батарейка.
3 через це “Vinnitch[enko]” – Розалія Яківна, очевидно, турбується про те, що знайомство з
Винниченком могло бути перешкодою для подорожі Тамари Віленської до Франції.
4 Телефонувала Тані – Ідеться, очевидно, про Таню Вайнштейн, подругу Тамари Віленської.
5 “С[онячна] М[ашина]” однесена в Libr[airie] du Siècle – “Librairie du Siècle” (фр.) – “Книгарня
століття” – Мабуть, В. Винниченко сподівався видати роман “Сонячна машина” в серії “Книгарня
ХХ століття”, яка видавалася у Франції.
Далі буде.
Упорядкування, примітки та коментарі
Надії Миронець.
Переклад текстів з французької
Зої Борисюк.
Отримано 12 липня 2016 р. м. Київ
|