Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.)

Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.)

У статті на підставі аналізу мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст., зокрема щоденників П. Апостола, Я. Марковича та М. Ханенка, аналізується дозвілля козацької старшини як одна з граней повсякденного життя. Виокремлюється культурно-просвітницька форма, спрямована на самовдосконалення люди...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2017
Автор: Дзюба, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інституту історії України НАН України 2017
Назва видання:Соціум. Альманах соціальної історії
Теми:
Історія повсякдення
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/159006
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.) / О. Дзюба // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 308–326. — Бібліогр.: 89 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-159006
record_format dspace
spelling irk-123456789-1590062019-09-21T01:26:04Z Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.) Дзюба, О. Історія повсякдення У статті на підставі аналізу мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст., зокрема щоденників П. Апостола, Я. Марковича та М. Ханенка, аналізується дозвілля козацької старшини як одна з граней повсякденного життя. Виокремлюється культурно-просвітницька форма, спрямована на самовдосконалення людини, збагачення новими знаннями, розвиток естетичних уподобань. Це читання і збирання книг, обмін книгами, вивчення мов, захоплення музикою, відвідування опер та вистав, влаштування домашніх спектаклів. Поряд із цим мало місце і традиційне провадження вільного часу, таке як гра в карти, полювання, родинні та дружні застілля, що в цілому характерне для всіх верств тогочасного суспільства. The article analyzes Cossack officers’ leisure as a facet of quotidian life based on memoirs of the 1st half of the 18th century, including diaries of Petro Apostol, Iakiv Markovych and Mykhailo Khanenko. It focuses on cultural and educational practices intended to improve oneself, acquire new knowledge and develop aesthetic taste. These practices include reading and collecting books, book swaps, language learning, listening to music, watching opera and plays, and organizing theatre productions at one’s estate. These practices coexisted with traditional leisure activities typical for all strata of society at the time: card games, hunting, familial and familiar feasts. 2017 Article Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.) / О. Дзюба // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 308–326. — Бібліогр.: 89 назв. — укр. 1995-0322 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/159006 379.82:323.3.(477)”17” uk Соціум. Альманах соціальної історії Інституту історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Історія повсякдення
Історія повсякдення
spellingShingle Історія повсякдення
Історія повсякдення
Дзюба, О.
Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.)
Соціум. Альманах соціальної історії
description У статті на підставі аналізу мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст., зокрема щоденників П. Апостола, Я. Марковича та М. Ханенка, аналізується дозвілля козацької старшини як одна з граней повсякденного життя. Виокремлюється культурно-просвітницька форма, спрямована на самовдосконалення людини, збагачення новими знаннями, розвиток естетичних уподобань. Це читання і збирання книг, обмін книгами, вивчення мов, захоплення музикою, відвідування опер та вистав, влаштування домашніх спектаклів. Поряд із цим мало місце і традиційне провадження вільного часу, таке як гра в карти, полювання, родинні та дружні застілля, що в цілому характерне для всіх верств тогочасного суспільства.
format Article
author Дзюба, О.
author_facet Дзюба, О.
author_sort Дзюба, О.
title Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.)
title_short Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.)
title_full Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.)
title_fullStr Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.)
title_full_unstemmed Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.)
title_sort дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини хvііі ст.)
publisher Інституту історії України НАН України
publishDate 2017
topic_facet Історія повсякдення
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/159006
citation_txt Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.) / О. Дзюба // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 308–326. — Бібліогр.: 89 назв. — укр.
series Соціум. Альманах соціальної історії
work_keys_str_mv AT dzûbao dozvíllâvpovsâkdennomužittíkozacʹkoístaršininamateríalahmemuarnoílíteraturiperšoípolovinihvíííst
first_indexed 2025-07-14T11:31:59Z
last_indexed 2025-07-14T11:31:59Z
_version_ 1837621806714847232
fulltext Олена Дзюба 308 УДК 379.82:323.3.(477)”17” Олена Дзюба кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ (Київ, dzuol2012@gmail.com) ДОЗВІЛЛЯ В ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.) У статті на підставі аналізу мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст., зокрема щоденників П. Апостола, Я. Марковича та М. Ханенка, аналізується дозвілля козацької старшини як одна з граней повсякденного життя. Виокремлюється культурно-про- світницька форма, спрямована на самовдосконалення людини, збагачення новими знаннями, розвиток естетичних убодобань. Це читання і збирання книг, обмін книгами, вивчення мов, захоплення музикою, відвідування опер та вистав, влаштування домашніх спектаклів. Поряд із цим мало місце і традиційне провадження вільного часу, таке як гра в карти, полювання, родинні та дружні застілля, що в цілому характерне для всіх верств тогочасного суспільства. Ключові слова: щоденники, П. Апостол, М. Ханенко, Я. Маркович, дозвілля, Гетьманщина. Козацька старшина, як провідна верства суспільства Гетьманщини, фор- мувала свій спосіб життя, властивий для цього соціуму. Образну характеристику їй дав Б. Крупницький: «Це діячі, що правлять Українською державою, життя яких не йде спокійно, ліниво, безтурботно: війни, походи, фортифікаційні праці, а для духовенства мандрівки на північ для місіонерсько-просвітницької роботи і серед росіян, і серед інородців – тримають їх у стані активності, у стані повсякчасного руху. Вища верства (практична і ділова) вміє збагачуватись і веде не раз зразково своє приватне господарство, користуючись іноді зовсім не- моральними засобами, притискаючи не раз нижчі стани населення без усяких скрупулів»1. Поряд із цим цікаво простежити інші сторони життя козацької старшини, зокрема дозвілля як складову частину повсякдення2. ——————— 1 Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – Київ: Вид. Україна, 2004. – С. 225. 2 Дослідженню повсякденного життя, в тому числі і дозвілля козацької старшини до початку ХVІІІ ст., присвячена окрема праця: Т. Таїрова-Яковлева. Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини. – Київ: «Кліо», 2017. ISSN1995-0322. ÑÎÖ²ÓÌ. Àëüìàíàõ ñîö³àëüíî¿ ³ñòîð³¿. Âèïóñê 13-14. – Ñ. 308–326 © Îëåíà Äçþáà, 2017 Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 309 У сучасних наукових теоріях розрізняють поняття дозвілля, спрямоване на самовдосконалення, розширення пізнань, задоволення естетичних уподобань, та вільний час, який забезпечує відпочинок у більш традиційних формах3. Сутність цих понять формується як під впливом усталених у соціально-культурному середовищі і характерних для даного соціуму традицій, так і індивідуальних особливостей, залежних від освіти, виховання, інтелектуальних і духовних запитів. Дозвілля та відпочинок від військових, службових та господарчих справ козацької еліти чи не найповніше представлено у щоденниках Петра Апостола, Якова Марковича та Михайла Ханенка. Мова йде не лише про самих авторів щоденників, але й про їх оточення. Вони займали високі посади в гетьманській адміністративній системі. М. Ханенко (1693–1760) належав до генеральної стар- шини. Розпочав свою кар’єру військовим канцеляристом, став помічником гене- рального писаря за часів гетьмана І. Скоропадського. Був послідовним автоно- містом. Восени 1722 р. Ханенко разом із бунчуковим товаришем С. Тарнов- ським у супроводі козацького загону за дорученням генеральної старшини вирушив на Каспійське побережжя. Саме в цей час Петро І здійснював свій Персидський похід, спрямований на завоювання торговельних шляхів, що вели з Північного Кавказу в Персію, і підкорення горців. Ханенко мав передати цареві прохання дозволити обрати нового гетьмана. Він підтримував кандидатуру Павла Полуботка. У травні 1723 р. у складі козацької депутації, яка мала намір домагатися у Петра І дозволу на обрання гетьмана, прибув до Петербурга, за що разом з іншою старшиною був ув’язнений у Петропавлівській фортеці. Повернувся в Україну лише в 1726 р., згодом одержав посаду стародубського судді, у 1738 р. – уряд стародубського полкового обозного, а у 1741 р. – генерального хорунжого4. У1745 р. як член козацької депутації разом з гене- ральним бунчужним Я. Лизогубом та бунчуковим товаришем В. Гудовичем прибув до Петербурга, щоб привітати спадкоємця престолу Петра Федоровича з одруженням із ангальт-цербстською принцесою Софією, яка згодом стане імпе- ратрицею Катериною ІІ. Депутація затрималася у Петербурзі та Москві майже на п’ять років, домагаючись відновлення гетьманства. Я. Маркович (1696–1770), син лубенського полковника А. Марковича, бунчуковий товариш, у відсутність свого батька виконував функції наказного полковника. Він засідав у Лічильній комісії, Генеральному судді, проте був дуже обережний й відкрито не підтри- мував відновлення гетьманства. П. Апостол у 1730 р. став лубенським пол- ковником і утримував цей уряд до 1757 р., помер 1758 р.5. Я. Маркович, М. Ханенко та П. Апостол належали до найбільш освічених людей свого часу6. Звичайно, їх дозвілля великою мірою пов’язане з індиві- ——————— 3 [Електронний ресурс]: cheloveknauka.com/dosug-v-strukture 4 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – Киев, 1884. – С. ІХ. 5 Апостол П.Д. Дневник (Май 1725 – май 1727 г.). Пер. по рукописи с франц., предисл. А. // Киевская старина. – 1895. – № 7-8. – С. 104. 6 Я. Маркович і М. Ханенко одночасно навчалися у Києво-Могилянській академії. Докладніше про їх інтелектуальні запити див. Дзюба О.М. Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я. Маркович та М. Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.). // Олена Дзюба 310 дуальними, інтелектуальними та духовними запитами, естетичними уподо- баннями, і водночас має багато рис, спільних для їх соціуму в цілому. Автори щоденників збирали книги, читали і робили виписки. Репертуар читання мему- аристів значною мірою залежав від інтересів, сформованих під впливом їх освіченості. Вони купували історичну, філософську, богословську та класичну літературу. Про чимале книжне зібрання Я. Марковича свідчить запис у щоден- нику 1725 р. У той час він збирався у Гілянський похід (1725–1727) на побережжя Каспійського моря, де Російська імперія вела завойовницькі війни, участь у яких змушене було брати і українське козацтво: «Книги въ библіо- текахъ пересмотрувалемъ, которихъ въ скрин− показалось и зложилось 66, а въ библіотец− 146, в той же библіотец− съ другой сторони 44, а винятихъ въ походъ 31, итого вс−хъ 287 и болшъ»7. За записом наступного дня книг було 289, а у квітні він нотує: «Пересмотрувалемъ книгъ, которихъ въ дорогу вибиралемъ числомъ 50». Він уклав «реєстрик» цих книг, а ті, що залишалися у скрині, запечатав. Маркович читав у поході, й не тільки він, а й інші бунчукові товариші∗ мали з собою книги. Участь бунчукових товаришів у військових походах зводилася не стільки до безпосередньої участі у воєнних битвах, скільки до виконання певних обов’язків. Як уважає Олег Репан, вони заміщали в поході при необхідності старшинські посади, охороняли генералітет, складали його почт, наглядали за погоничами волів, брали і безпосередню участь у битвах8. Мали також можливість читати. У Гілянському поході перебувало 35 бунчукових товаришів, у Астрахані в 1726 р. вони були під началом С. Миклашевського9. 29 квітня 1726 р. Маркович записав, що С. Гамалія повернув його книгу «Сompendium medicum», а дав йому свою «Opera Basilii magni»10. Отже, С. Гамалія мав медичну літературу, і так, як і Маркович, читав латиною. Тут же в поході Я. Маркович записав, що читав книгу «Правда волі монаршей» Феофана Прокоповича. У старшини Прилуцького полку, у «прилу- чанъ, п. Федора, Горленка и прочіихъ книжку писанную л−тописную о казаках ——————— Український історичний журнал. – 2016. – № 3. – С. 64-87. Петро Апостол, коли його батько миргородський полковник, що на перших порах підтримував намагання І. Мазепи вийти з-під протекції російського царя, а потім з повинною прийшов до Петра І, був взятий як заложник до Петербургу, де, на думку О. Лазаревського, навчався із сином О. Меншикова. Здобув добру освіту, володів німецькою, французькою, італійською мовами. Щоденник писав фран- цузькою мовою. Див.: Апостол П.Д. Дневник … – С. 102. 7 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767). – Ч. 1 (1717–1725). – Киев, 1893. – С. 205. ∗ Інститут бунчукових товаришів з’явився за часів гетьмана І. Мазепи і становив елі- тарну частину козацької старшини, яка не посідала певних урядів і була під протекцією гетьмана. Див. Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст.). – Київ: Інститут історії України, 1995. – С. 58. 8 Репан О. Іржа на лезі: Лівобережне козацтво і російсько-турецька війна 1735–1739 років. – Київ: Вид. дім Києво-Могилянська академія, 2009. – С. 61. 9 Панашенко В.В. Вказана праця. – С. 58. 10 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767 гг.). – Ч. 2 (1726– 1729). – Киев, 1895. – С. 35. Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 311 взялисмо для прочитання»11 (1725). Виписує чимало з літопису в щоденник. Імовірно, мова йшла про Коротку редакцію так званого «Літопису Граб’янки»12. Для мемуаристів характерний також інтерес до перекладу, переважно бого- словської літератури, та літературної творчості. Я. Маркович у поході компо- нував казання, укладав пісні. Перебуваючи в Астрахані, записав 10 січня 1727 р., що написав пісню «О оправданіи нашемъ предъ Богомъ». Уклав і молитву, «приличную идущему на испов−дъ». Для свого брата Семена написав «историю нашего похода» на 12 аркушах, яку закінчив у квітні 1727 р. Компонував ві- тальні вірші, про що є запис у щоденнику. Коли його батько на початку 1725 р. повернувся із походу, він «сочинилъ вирши дочкамъ своимъ для прив−та ро- дителя»13. Написав такого ж вірша і для своєї сестри Олесі. Перебуваючи у поході, 1725 р. Я. Маркович відзначив своє 29-ліття. Відірваний від родини, невпевнений у благополучному поверненні, він, імовірно, гостро переживав від- чуття «суєтності світу цього» та швидкоплинності часу людського життя. Невипадково переклав пісню «Якопонія14 Cur mundus militat sub vana gloria». Найбільше записів про читання книг та виписки, а також переклади і укладання богословських творів у щоденнику Я. Марковича зустрічається під час перебування його у Москві в 1728–1729 рр., коли він та його батько від- стоювали свої маєтності. Тут Маркович мав досить часу для зустрічей зі своїм учителем Феофаном Прокоповичем та і іншими земляками, зокрема Феофілом Кроликом, архимандритом Спаського монастиря. З ними обговорював філософ- ські проблеми, зустрічався також з Інокентієм Неруновичем, який на той час був префектом Московської слов’яно-греко-латинської академії. Записав, що дивив- ся в академії його «диалог». У Москві в липні 1728 р. він «Псаломъ ІІ противъ еврейского вивернулемъ на словенскій діялектъ». У березні 1729 р. там же «начал писать разсужденіе богословское на безбожіе, на чисто, я диктовалъ, а Мировичъ (Я. Мирович – О.Д.) писалъ»15. Закінчив працю у квітні, «въ 20 лис- тахъ, in 4-to». Марковичін багато читав і робив виписки з філософських і теологічних праць Й.Ф. Будде, Д. Гуеція, медичних А. Левенгука, читав книгу пророка Ісаї і перекладав деякі тексти «на словенскій язикъ». Повернувшись з Москви, Я. Маркович багато читає, зокрема восени 1729 р. та 1730-тих роках, робить виписки з праць Блаженного Августина, французького середньовічного богослова Бернарда Клервоського. З роками у Я. Марковича зберігається звичка робити виписки з прочитаних книг, але з часом їх стає менше. У щоденнику М. Ханенка є багато записів про купівлю книг з філософії, богослов’я, історії, географії та оправу їх, але відсутні згадки про виписки. Під час свого довготривалого перебування у Петербурзі (1745–1749) брав книги для ——————— 11 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767 гг.). – Ч. 1. – С. 241. 12 Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній традиції ХVІІІ ст. Списки та редакції творів. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. – С. 95. 13 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. (1717–1767 гг.). – Ч. 1. – С. 57. 14 Мова йде про Джакопоне да Тоді (1230–1306), італійського релігійного поета, ченця францисканця і містика. [Електронний ресурс]: www.catolik.ru/modules.php?name= Encyclopedia 15 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. (1717–1767). – Ч. 2. – С. 290. Олена Дзюба 312 читання та перепису у земляків, займався перекладами. «Книгу Екстратъ Сава- ріева Лексикона о коммерціи прислалъ мн− для читанія Яковъ Тимофіевъ»16 (Яків Тимофієв, сенатський канцелярист, у нього хрестив дитину М. Ханенко у Петербурзі в 1748 р. – О.Д.). Цю книгу Ханенко придбав для себе, а у 1749 р. у Москві дав її почитати І.О. Горчакову. Він також брав у нього книги для читання, але не вказував, які саме. У квітні 1747 р., перебуваючи у Петербурзі, записав у щоденник, що «началъ переводить Малярдовы до покойного пре- освященного Феофана Прокоповича отв−ты о в−р− нашей и о римской и про- тестантскихъ религіахъ»17. Ханенка залучали до вичитки перекладів. Синодаль- ний обер-секретар Я. Леванидов прислав йому для вичитки два томи «ново- напечатаного Телемака», а Ханенко послав йому свої переклади Катехізису, Апологію і «Малярда отв−ты какъ приступилъ к нашей церкв−». Судячи з цього запису, авторитет М. Ханенка як знавця мов був відомий у Синоді. П. Апостол пише про куплені і замовлені книги, газети й робить виписки. Він цікавився класичною, історичною і тогочасною європейською літературою, зазначає про виписки з італійської книги «Cerеmonialе Historico Politico», коме- дій «Les filles eranntes», «Deux Arlequins», «La coquette». Від генерала Вейсбаха одержав листа «с приложением кипы газет»18, з яких зробив виписки і повернув йому. Коли в кінці липня 1725 р. Апостол одержав за допомогою О. Меншикова дозвіл виїхати у Петербург до батька, записав у щоденник з «Петрония∗ сле- дующие стихи Нерона: В тот миг, когда нас посещает скорбь / Нужно утопить горе в фалернском вине / И говорить беспрестанно: раб, наливай вина»19. У Петербурзі купував книги, серед них англійський журнал «Spectateur» у 3-х томах, що перекладався французькою мовою в Амстердамі20, а «у отца Кондоиди взял 17 итальянских книг». Кондоіді продав йому ще дві італійські книги: Історію Фландрії і Історію Угорщини за 18 руб. 19 італійських книг обійшлися П. Апостолу в 50 руб.21. Купував праці з генеології, згадані німецькі видання «Genealogische Tabellen» і «Genealogischen Fragen». Замовив у почт- мейстера Аша французькі газети на рік, що коштувало йому 14 руб. Продов- жував замовляти французькі газети і в наступні роки. Пізніше купував книги у ——————— 16 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С. 355. 17 Там само. – С. 309. Малярд – француз, який втік від релігійних переслідувань з Франції до Англії, а далі до Петербурга. Прийняв православ’я, працював при академії наук перекладачем. Див.: Феофан Прокопович. Філософські твори в трьох томах / Уклад. М.Д. Ро- гович, В.М. Нічик, перекл. з лат. Ю.Ф. Мушак та ін. – Київ: «Наукова думка», 1981. – Т. 3: Математика. Історичні праці. Вірші, Листи. – С. 473. 18 Апостол П.Д. Дневник // Киевская старина. – 1895. – № 7-8. – С. 115. ∗ Петроній Гай, римський письменник І ст. н.е. Автор твору «Сатирикон», в якому змальовані деморалізовані звичаї римського суспільства часів імператора Нерона, при його дворі він перебував. Див. [Електронний ресурс]: еnc-dic.com/enc_lit/Petroni-3661.html. 19 Апостол П.Д. Дневник ... – С. 117. 20 Каганов И.Я. Яков Маркович и его «Дневник» как материал для истории просве- тительства на Украине в первой половине ХVІІІ века. Проблемы русского Просвещения в литературе ХVІІІ в. – Москва–Ленинград, 1961. – С. 124. 21 Апостол П.Д. Дневник ... – С. 131. Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 313 Бреслау, в книговидавця Корна. Я. Маркович у Москві, де були і П. Апостол та його батько гетьман Д. Апостол, записав 8 березня 1729 р., що слухав у нього «фабулу о Турандот− и Каляфу». Мова йде, імовірно, про твір французького драматурга Лесажа «Китайська принцеса», поставленого в 1729 р. у Парижі. Сюжет був запозичений з повісті персидського поета Нізамі∗ (ХІІ ст.). Цей запис демонструє, що французькі культурні події досить швидко ставали відомі читачам з Гетьманщини. Я. Маркович, П. Апостол і М. Ханенко підтримували тісні взаємини і обмінювалися книгами та газетами. Але у щоденниках є записи і про обмін книгами з іншою козацькою старшиною, родичами і приятелями, а це дає підстави стверджувати, що дозвілля освіченої козацької старшини до певної міри заповнювалося читанням історичної, теологічної, класичної та тогочасної європейської літератури. В щоденниках серед тих, з ким обмінювалися книгами автори, згадані батько Якова лубенський полковник А. Маркович, гетьман Д. Апостол, генеральний підскарбій М. Скоропадський, бунчуковий товариш, відомий правник Ф. Чуйкевич, йому Я. Маркович дав для перекладу книгу «Eusebii Pamphili historiam Ecclesiasticam», відомий перекладач, громадський діяч Г. Полетика, військовий товариш Лаcкевич П., писар лубенського полку Столповський С., Хмельовський сотник О. Шкляревич, бунчуковий товариш П. Іскрицький, київський полковник В. Танський, бунчуковий товариш О. Ко- рецький, генеральний суддя І. Гамалія, перекладач Іноземної колегії І. Дани- левський, дружина полтавського судді Ф. Остроградського, якій М. Ханенко надіслав праці «Августина и о императорахъ римскихъ», та інші. Книги дару- вали, про що є записи у щоденниках. Такі подарунки свідчать про ціннісні орієнтації в середовищі освіченої козацької старшини. Мав місце і такий вид інтелектуального провадження часу, як гра в шахи. Я. Маркович у Гілянському поході навчився грі в шахи, і вже незабаром вигравав у свого учителя Івана Тарновіота та полковника Єропкіна. Я. Маркович і М. Ханенко прагнули розширити свої знання в природничих науках, вивчали мови. Я. Маркович у Глухові в 1729 р. у секретаря гетьмана Д. Апостола Луки розпочав вивчати французьку мову. А М. Ханенко, перебуваючи у Петербурзі протягом 1745–1749 рр. у складі козацької старшинської депутації, брав уроки французької у вчителя Еміна. У Петербурзі старшина використовувала нагоду оглянути визначні пам’ятки архітектури та паркового мистецтва. М. Ханенко разом з онуком гетьмана Д. Апостола Павлом у 1732 р. здійснив поїздку у Оранієнбаум і Петергоф, де вони відвідали «палаты, названных Марли, Ерм�- тажъ и Момплезиръ»22, спостерігали за роботою фонтанів, а садівник пригощав їх огірками і дав по букету різних квітів. У Москві Я. Маркович оглянув Грановиту палату у Кремлі. У Петербурзі Я. Маркович і М. Ханенко бували в Академії наук, цікавилися новими академічними виданнями, відвідували біб- ліотеку, Кунсткамеру, були присутні при наукових експериментах. Я. Маркович побував і в зоопарку. ——————— ∗ [Електронний ресурс]: dic./academic.ru/dic.nsf/litheroes/551/ Турандот). 22 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С. 59. Олена Дзюба 314 Перебування у Петербурзі та Москві, як у службових, так і приватних спра- вах, мемуаристи використовували для зустрічей зі своїми земляками, церков- ними ієрархами, як правило, києво-могилянськими вихованцями. П. Апостол у Петербурзі бував у Феофана Прокоповича, Феофіла Кролика. М. Ханенко, вико- нуючи доручення гетьмана Д. Апостола у Петербурзі у 1732–1733 рр., також зустрічався з Феофаном Прокоповичем, вів із ним довгі бесіди. Проте, на від- міну від Я. Марковича, зміст їх не викладав у щоденнику. В цей час він часто спілкується з архимандритом Іпатіївського монастиря Платоном Малиновським, Інокентієм Неруновичем, призначеним Іркутським єпископом та Лукою Кона- шевичем, який мав стати вчителем Кадетського корпусу. А в часи тривалого перебування козацької депутації у Петербурзі та Москві М. Ханенко разом із генеральним бунчужним Я. Лизогубом та бунчуковим товаришем В. Гудовичем відвідують духівника імператриці Єлизавети Федора Дубянського та Симона Тодорського, який навертав у православ’я спадкоємця престолу Петра Федо- ровича. М. Ханенко зустрічався також із Никодимом Сребницьким, Арсенієм Могилянським, Платоном Малиновським, Платоном Петрункевичем. Записує про посвячення багатьох православних ієрархів, вихідців з України, на вели- коросійські кафедри в 1748 р. Імовірно, старшина не тільки прагнула для до- сягнення своєї мети заручитися підтримкою впливових при дворі земляків (зокрема, досить часто згадується про зустрічі з Симоном Тодорським), але й вела духовні бесіди. Коли ж двір переїхав у 1749 р. до Москви, а разом із ним і козацька депутація, М. Ханенко продовжував спілкуватися з П. Малиновським, на той час архиєпископом Московським, і Симоном Тодорським; відвідує Троїце-Сергієвий монастир, намісником якого був Феофан Чарнуцький. Серед інших культурно-просвітницьких інтересів, що характеризують до- звілля як авторів щоденників, так і загалом козацької старшини, є захоплення музикою23. П. Апостол, перебуваючи у 1726 р. у Петербурзі, записав у своєму щоденнику, що домовився зі Шмідтом брати у нього уроки гри на клавесині, натомість забов’язувався постачати його «сьестними припасами»24. Маркович у Москві у 1728 р. купував «въ иноземца струнъ римскихъ перевиванихъ 2 за 10 а.». Тут же він замовив бандуру; записав, що був у О. Миклашевського та М. Гамалії, де грали на клавікорді; позичав клавікорди для користування. Мав у себе музикантів, про що свідчить його запис у грудні 1739 р.: «Писал до ка- пелмейстера Іогана об ученіи хлопцев моихъ двух на скрип−цах и валторнахъ и ——————— 23 Музичний побут Гетьманщини на основі щоденників Я. Марковича і М. Ханенка досліджений у статті: Горенко Л.І. Щоденники Я. Марковича та М. Ханенка як джерело вив- чення музичного побуту гетьмансько-старшинського середовища першої половини ХVІІІ ст. на Україні // Рукописна та книжкова спадщина України. Археографічні дослідження уні- кальних архівних та бібліотечних фондів. / Відп. ред. Л.А. Дубровіна, Г.В. Боряк. Київ, 1996. – Вип. 3. У даному випадку захоплення музикою розглядається як одна із сфер дозвілля козацької старшини цього періоду. 24 Апостол П.Д. Дневник ... – С. 147. Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 315 послал ему 6 руб.»25. Маркович мав добре розвинутий музичний слух, недарма про музикантів дербенського наїпа писав, що коли той сідав на коня, то вони грали в дві труби «н−сякъ, н−такъ» (8 червня 1726 р.). Сам грав на лютні та кла- вікорді, серед музичних інструментів у нього згадуються також гуслі. У 1726 р., перебуваючи в Астрахані, взяв до себе гуслиста, який був у генерала Матюш- кина. А одного малого бандуриста подарував російському резиденту Ф. Нау- мову. Записував особливості церковного співу, у 1726 р. під час поховання дружини російського генерала Кропотова у фортеці Св. Христа зазначав, що «п−ніе было по малороссійски». Старшину у поході залучали і до співу під час великих свят на крилосі. Так на Благовіщення 25 березня 1726 р. на службі співало багато значкових та бунчукових товаришів, «нарочно ордеромъ гене- ральскимъ призванъніе»26. В записах 1724–1725 рр. згадується, що в його маєтку співали «канон». Як уважає Л. Горенко, «можна припустити, що каноном був багатоголосий церковний спів, хоч не виключено, що міг виконуватися і якийсь світський твір»27. Імовірно любив танцювати. Спостерігаючи за танцюючими татарами, записав, що танець їх схожий на простий козацький. Під час походу Маркович разом з іншими бунчуковими товаришами розважався танцями. 2 січня 1726 р. перебуваючи у фортеці Св. Христа, записав, що вони зібралися у лікаря Маса, «гд− забавилисмося долго танцами и въ посѣдѣнню розгово- рами»28. А 18 січня цього ж року є запис, що Маркович був у полковника Єропкіна, де з сином генерала Кропотова Олексієм танцював. Про культуру танцю в Гетьманщині свідчить і запис Я. Марковича, що імператрицю Єлизавету під час перебування її у 1744 р. у Глухові розважали танцями: «Изволила веселиться танцами наших жен, польскими и казацкими»29. Маркович цікавився мистецтвом, мав при своєму дворі маляра Комаровського, котрий «многихъ рисовалъ на папир−»30. Йому ж «далъ книжку: симболи для перерисованія н−которихъ лицъ, и гусли малевать»31. У Марковичів вдома відбувалися до- машні вистави. Так, коли батько Якова лубенський полковник повернувся в 1725 р. з походу на Каспійське побережжя, то для нього та сина Семена влаштований був «благодарственний молебенъ съ пушечним поздравленіемъ». А далі цю подію відзначили обідом, «прі−хали многіе гости и на двухъ столахъ ——————— 25 Жерела до історії України–Руси. – Т. ХХІІ. Дневник Якова Марковича, рр. 1735–1740. – Київ–Львів: Видає Археографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка, 1913. – С. 307. 26 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. (1717–1767). – Ч. 2. – С. 23-24. 27 Горенко Л. І. Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. Відп. ред. Дубровіна Л.А., Боряк Г.В. – С. 61. 28 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 1. – Москва, 1859. – С. 142. 29 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 2. – Москва, 1859. – С. 210. 30 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 1. – Москва, 1859. – С. 51. 31 Там само. – С. 53. Олена Дзюба 316 об−дали»32, гуляли «до шуму», тобто випили чимало. Але не лише цим закінчилося відзначення щасливого повернення. Згаданий маляр Комаровський та ще один чоловік Котленський «см−шния строили жарти»33. Не лише у Мар- ковича були домашні вистави. Він записує в квітні 1730 р., що у С. Микла- шевського «инспекторъ зъ д−тми виправляли комедію»34. Музичні інструменти (бандура, клавікорд) були у Ханенка. Клавікорд йому подарував бунчуковий товариш П. Іскрицький. Цей інструмент Ханенко доручив маляру розмалювати. В 1754 р. записав, що замовив «сн−цару дубовую скрипку д−латъ»35. Він купував у Петербурзі чимало картин, серед них згадана гравюра собору св. Петра у Римі. Поширеним явищем культурного життя Гетьманщини були вистави так званих мандрівних дяків, студентів Києво-Могилянської академії чи колегіумів, які на канікулах заробляли гроші на життя та навчання, розігруючи популярні дійства – інтермедії. Сюжети для них брали із повсякденного життя. Глядачами була і козацька старшина. П. Апостол записав у щоденник 9 червня 1725 р., що «видел представление комедии черниговскими учениками»36. А М. Ханенко у червня 1730 р. дав «студентамъ интермедіантамъ 1 р.»37. За часів гетьмана К. Розумовського у Глухові була і професійна трупа. Про це свідчить запис Я. Марковича у грудні 1751 р., що він був у домі гетьманському на першій комедії «La foire de Hizim». Козацька старшина, як генеральна, так і полкова та сотенна, перебуваючи у Петербурзі та Москві, відвідувала придворні опери та вистави. Я. Маркович разом із лубенським полковником П. Апостолом і А. Горленком у 1742 р. був відправлений генеральною старшиною у Петербург для вітання сходження на престол імператриці Єлизавети. Вони, перебуваючи в 1742 р. у Петербурзі, неодноразово відвідували опери, «гд− д−вки италіянки и кастратъ п−ли съ музикою»38. Коли двір переїхав до Москви на коронацію Єлизавети, а разом з ним і старшинська депутація, Маркович записав, що слухав у Москві оперу про Тита (Тита Флавія Веспасіана, римського імператора початку першого століття н. е. – О.Д.), переповів зміст та подав опис декорацій, зазначаючи при цьому, що опера тривала чотири години, а «народа было многое число»39. Тут вони ходили у палац на куртаги «и услаждались итальянскимъ п−ніемъ и изрядною му- ——————— 32 Там само. – С. 59. 33 Там само. – С. 58. 34 Дневник генерального хорунжего Якова Марковича (1717–1767). – Ч. 3 (1730–1734). – Киев, 1897. – С. 18. 35 Титов А. Дневник Николая Ханенко (1719–1723 и 1754 г.) // Киевская старина. – 1896. – № 7-8. – С. 193. 36 Апостол П.Д. Дневник ... – С. 110. 37 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С. 8 38 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 2. – С. 157. 39 Там само. – С. 168. Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 317 зикою»40, відвідували маскаради. «Услаждался», тобто мав велике задоволення, це слово передає стан естетичної насолоди, яку він відчував, слухаючи музику. У часи правління імператриці Єлизавети особливо багато старшин різних рангів було у Петербурзі. Вони розраховували на підтримку фаворита імпе- ратриці, земляка, «малороссійского патріота», як писав Я. Маркович, О. Розу- мовського у вирішенні приватних і «общенародних нужд». У щоденнику М. Ханенка часті записи про зустрічі з О. Розумовським, з яким говорили «о главномъ д−л− нашемъ (відновлення гетьманства – О.Д.), такъ и другихъ об- щихъ р−чахъ»41. Старшина використовувала нагоду відвідувати придворні опери та вистави. Так М. Ханенко у червні 1745 р. записав, що дивився французьку комедію разом з компанійським полковником Василем Чосноком і мглинським сотником Василем Лисаневичем42. У серпні цього ж року генеральний обозний Я. Лизогуб і М. Ханенко були «въ комедіалномъ дом− на опер− италіанской, на которой и д−вки италіанки и кастратъ при музик− италіанской же п−ли пре- изрядно»43. В січні 1746 р. М. Ханенко слухав опери «Тита Веспасіана», «Сципіон»∗, «Пастораль». Бували досить часто «на комедіи французкой» та «италіанской, як записав Ханенко в серпні 1746 р.: «наши были на комедіи»44. Згадується також «комедія німецкая». Брали участь у придворних маскарадах і балах, а також у О. Розумовського та російської знаті. У Москві, куди переїхав двір у 1749 р., М. Ханенко разом із іншою старшиною «ездили на французкую комедію»45. Козацька старшина у Петербурзі обов’язково перевідувала земляків, при- дворних півчих і музикантів. М. Ханенко ще під час свого тривалого пере- бування у Петербурзі 1732–1733 рр. проводив багато часу з придворними пів- чими цесарівни Єлизавети. Він пише про сліпого бандуриста Григорія Лю- бистка, з яким, та іншими півчими, 13 листопада 1732 р. «доволно п−то и пито, и позно уже одтоль пяніе пріехали в квартеру»46. А прибувши в Петербург у лютому 1745 р., Ханенко записав у щоденник, що «первей билъ у п−вчего Кирила Стефановича Рубановского», зустрівся з бандуристом «дворянином Григорием Михайловичем (Любистком)», співаком Федором Івановичем Коче- новським47. Записує про смерть і похорон придворного «головщика» Федора Божка, півчого Якима Мироновича. «зъ которимъ вчора надвечери въ дворц− отца духовника вид−лись, умеръ нечаянно»48. Придворних півчих приймав ——————— 40 Там само. – С. 179. 41 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С. 284. 42 Там само. – С. 247. 43 Там само. – С. 254. ∗ Публій Корнелій Сципіон (235–183 рр. до н. е.), римський воєначальник, консул, став головним героєм кількох опер в 20-х роках ХVІІІ ст. [Електронний ресурс]: https://ru/wikipedia.org/wiki/Публий Корнелий Сципион 44 Дневник генерального хорунжего Никола Ханенко. – С. 282. 45 Там само. – С. 425. 46 Там само. – С. 82. 47 Там само. – С. 244. 48 Там само. – С. 252. Олена Дзюба 318 М. Ханенко і у себе, зокрема Григорія Любистка, як про це свідчить запис у лютому 1746 р.: «Были у насъ дворцовый бандуристъ сл−пый и два скрипцісты комнатные, которим дано общих денег 10 р.»49. (На утримання козацької депутації царський уряд виділяв певну суму грошей, так звані «кормовые», саме з цих грошей й була дана допомога). У щоденнику є записи і про придворного півчого Богуша, у якого обідала старшина, «басиста дворцовой п−вческой музики іеромонаха Іоасафа», півчого Гаврила Головню, Семена Тихоновича. У травні 1748 р. Ханенко записує у щоденник, що полковничі ранги одержали придворні півчі уставщик П. Лазаревич, Ф.І. Коченовський, К.С. Рубановський, Г.М. Любисток, а підполковника Я.О. Пучковський, Марко Полторацький. М. Ханенко разом із В. Гудовичем ходили вітати Г. Любистка і Ф. Коченов- ського з пожалуваними рангами. Прибувши у Глухів у 1751 р., гетьман Кирило Розумовський прагнув надати своїй резиденції такого ж блиску і розкоші, які він мав у Петербурзі. Для К. Розумовського почали зводити дерев’яний палац за проектом архітектора А. Квасова. Проте його якість, як і кліматичні умови Глухова – «сырости, низости и болотной земле», не задовільняли К. Розумовського. Про це він пізніше писав у листі до М. Воронцова (1757), зазначаючи, що розпочав влітку будівництво в Батурині мурованого палацу. Для Глухова під час перебування гетьмана невід’ємним атрибутом стали бали, музичні вечори, театральні виста- ви, феєрверки, на яких була присутня старшина50. В жовтні 1752 р. Ханенко обідав у гетьманському палаці, де «по об−д− вся музика інструменталная играла»51. Інколи додає – «играла по италіанску». Під час наступних приїздів гетьмана у Глухів також відбувалися бенкети, про один із них у листопаді 1754 р. Ханенко записав – «пребагатій», де грала музика. К. Розумовський організував свою капелу. Капельмейстером у гетьмана був А. Рачинський52, який одружився на пасербниці Я. Марковича. Я. Маркович писав, що у березні 1763 р. приїхали півчі гетьмана, а сам гетьман прибув у липні. Це був останній приїзд К. Розумовського як гетьмана. Виїхав він на початку 1764 р. у Петербург, а в листопаді був позбавлений імператрицею Катериною ІІ гетьманства. З ліквідацією гетьманства й утворенням Малоросійської колегії, яку очолив П. Румянцев, у щоденнику Я. Марковича згадані бали і прийоми, що також супроводжувалися музикою та ілюмінацією. Поряд з таким культурно-просвітницьким дозвіллям старшина знаходила відпочинок і в полюванні та бджільництві. Я. Маркович записує у 1729 р., що ——————— 49 Там само. – С. 266. 50 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 2. – С. 300. 51 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С. 472. 52 Капела К. Розумовського, як писав Я. Штелін, налічувала сорок з лишнім добре навчених музикантів, викликала загальне захоплення. А. Рачинський «вважається зачина- телем нового стилю українського духовного циклічного концерту». Див. Корній Л. Історія української музики. Частина друга (друга половина ХVІІІ ст.). – Київ–Харків–Нью-Йорк: М.П. Коць, 1998. – С. 76. Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 319 брат Семен подарував йому собаку «до фл−нти гонца»53. У вересні 1738 р. він, повертаючись з хутора, «двоих зайцев гонили»54. А у 1740 р. супроводжував на полювання правителя І. Шипова, «с ним, також и з протчіими ездиди в поле з охотою»55. В листопаді цього ж року записує, що «ездил з собаки на охоту»56. У 40-х роках у Марковича досить часті записи про полювання. У Ханенка таких записів небагато, один з них – у вересні 1749 р., коли він полював на зайців та голубів у Підмосков’ї в маєтку І. Гендрикова, який мавв їхати в Глухів для обрання гетьманом К. Розумовського. І. Гендриков подарував Ханенкові «пару собакъ британских», які той відправив з Москви додому. Старшина мала великі пасіки й ставилася до цього промислу не лише як до джерела прибутку, але й полюбляла там відпочивати57. Так у Петра Апостола у Хомутці в 1725 р. було на пасіці «122 старых ульев, молодых 78»58, а у Я. Марковича в 1745 р. на зиму залишилося 827 бортей. Для нього, імовірно, улюбленим місцем відпочинку було усамітнитися десь на пасіці, де він, як записав одного разу, «кофе пилъ, трубку курилъ, и отпочивалъ»59. Серед популярних занять у вільний час була гра в карти, особливо в зимовий період. Грали в карти і під час походів, коли старшина збиралася, разом обідали і «обикновенно забавлялис», як писав Я. Маркович. Це товариство під час Хотинського походу влітку 1739 р він називав «однокашним». У 1727 р. згадана така гра в карти, як пикет, ломбер, фанти. Грали на гроші, іноді розі- грували, наприклад, коня. Так у січні 1726 р. бунчуковий товариш А. Микла- шевський у полковника Аракчеєва виграв коня. (У щоденнику Я. Марковича є запис, що купив коня у січні 1727 р. «за 8 р. з полтиною»60). У Глухові, де діяли гетьманські адміністративні установи, Малоросійська колегія, перебувала гене- ральна старшина, приїздила у службових та приватних справах полкова і со- тенна старшина, гра в карти була досить поширеною. Збиралася, як писав Маркович, «игравшая в карти кампан−я». Інколи «и до полночи бавилися грою». До цієї кампанії Марковича входили родичі та друзі: «пан брат» М. Скоропад- ський, небіж гетьмана І. Скоропадського, що став генеральним підскарбієм, П. Валькевич, з часом генеральний осаул, П. Апостол, лубенський полковник, а також російські правителі Малоросійської колегії та Правління гетьманського уряду у період міжгетьманства, офіцери глухівського гарнізону. Про такі зіб- рання часто пише Я. Маркович. Йому часом щастило, він вигравав інколи досить чималі суми, наприклад 10 руб., але програвав теж немало. Наприклад, ——————— 53 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767). – Ч. 2. – С. 314. 54 Жерела до історії України-Руси. – Т. ХХІІ. Дневник Якова Марковича, рр. 1735–1740. – С. 206. 55 Там само. – С. 356. 56 Там само. – С. 378. 57 Таїрова-Яковлева Т. Вказана праця. – С. 144. 58 Апостол П.Д. Дневник ... – С. 111. 59 Жерела до історії України-Руси. – Т. ХХІІ. Дневник Якова Марковича, рр. 1735–1740. – С. 132. 60 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767). – Ч. 2. – С. 113. Олена Дзюба 320 князю А. Борятинському програв 7 р. 40 к.61. Інколи записував: «Играл в карти неблагополучно, однакож з малим убиткомъ»62, або ж «съ нефортунаціею». Згадується гра «у памфиля, на винос по 10 руб.»63. У Глухові Маркович грав у карти з усіма правителями Малоросії. В часи перебування в Москві та Петер- бурзі у його щоденнику є багато записів про гру в карти із земляками та російськими генералами і високопосадовцями. У Москві в 1728 р. записав, шо грав у карти з радником Іноземної колегії П. Курбатовим у гру «шнипъ-шнапъ зовомую»64. У щоденнику М. Ханенка мало записів про гру в карти, імовірно він не мав часу для цього, оскільки був обтяжений службовими обов’язками, про що свідчить його щоденник. Цікаво, що у першій половині ХVІІІ ст. відомі і першоквітневі розіграші. Про це свідчить запис Я. Марковича 1 квітня 1729 р. Він пише, як пожартував зі своєю двоюрідною сестрою Уляною Толстою, дочкою гетьмана Скоропадського. Він послав свого брата Марка з «обманою», листом, який їй нібито хтось написав, а в тому листі було лише «1-ma aprilis»65. Автори щоденників записують родинні та дружні застілля, якими супровод- жувалися свята, події приватного життя (сватання, одруження, хрестини, повер- нення з військових походів), що теж було різновидом відпочинку, спілкування з рідними і друзями. Старшина брала участь у офіційних прийомах – відзначення тезоіменитостей і днів народження імператорів та імператриць, сходження на престол, принесення присяги, перемог російської армії, укладання мирних дого- ворів, які влаштовували правителі, а також старшина. Маркович записує, що після принесення присяги на вірність імператору Петру ІІ (1727 р.) у його батька «доволно персонъ кушали при музиц− войсковой»66. Прийомами супроводжу- валося і обрання гетьманів. Так після обрання гетьманом Д. Апостол вийшов із церкви, пішов з міністром і архієреєм «и вс−ми въ дворъ гетманскій, гд− вс− и кушали при стрелб− пушечной»67. Але на прийомі з цієї нагоди Марковичів не було68. Проте далі у його щоденнику часті записи про обіди у гетьмана. Маркович фіксує всі родинні обіди у неділю та свята як у своєму маєтку в Сваркові, так і у Глухові, де в нього був будинок. Інколи приїздили і гості непрохані, як записав у січні 1739 р. про протопопиху Глухівську, яка у них гостювала кілька днів69 . Генеральна старшина, а особливо Марковичі, намагалися зав’язати тісні контакти з російськими чинами у Малоросійській колегії та Правлінні геть- ——————— 61 Там само. – С. 27 62 Там само. – С. 338. 63 Там само. – С. 45. 64 Там само. – С. 207. 65 Там само. – С. 291. 66 Там само. – С. 149. 67 Там само. – С. 180. 68 А. Маркович був усунутий з уряду лубенського полковника ще до обрання гетьманом Д. Апостола. Його звинувачували у різних утисках козаків і посполитих, захопленні земель. Див.: Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – С. 119. 69 Жерела до історії України-Руси. – Т. ХХІІ. Дневник Якова Марковича (1735–1740). – С. 233-234. Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 321 манського уряду, офіцерами глухівського гарнізону, розраховуючи на їх під- тримку у відстоюванні своїх маєтностей, одержанні урядів. На новосіллі у А. Марковича в листопаді 1735 р. були російські чиновники – комендант глу- хівського гарнізону С. Кишкин, Ю. Єропкин, правитель О. Шаховський, князь А. Борятинський «и наши, старшина енералная, и подпіяхомъ»70. Цікаве тут розуміння Марковичем «наших і не наших», хоча останніх він так і не називає, але акцентує увагу на «наших». Я. Маркович обідав і був на бенкетах у росій- ських чиновників, зокрема правителя Малоросійською колегією С. Вельямінова, О. Шаховського, який очолював Правління гетьманського уряду у 1734– 1736 рр., особливо приятелював із князем А. Борятинським, російським генера- літетом, який перебував у Глухові. Він зав’язав тісні контакти з О. Румянцевим ще у 1723 р., коли той був у Гетьманщині як бригадир російської армії. На початку лютого 1724 р. О. Румянцев зупинявся у будинку Марковичів в Ромнах і «вечерялъ у насъ», разом з іншою старшиною грав у карти. О. Румянцев у 1738 р. став правителем Малоросії, але був відкликаний у діючу армію і його замінив І. Шипов. Його часто відвідував Маркович, з дружиною приймав у себе, а у липні цього ж року «Шипов со вс−мъ домом своим перейшов квартерою стоят въ родителский»71. Маркович записує, що під час таких зібрань товариство випивало, «і подпияху», або ж «и подпияху з−ло», як, наприклад, у князя О. Шаховського в 1735 р., відзначаючи сходження на престол імператриці Анни Іоанівни. У І. Шипова в 1740 р. на іменинах Я. Маркович «подпияхомъ жестоко з−ло»72. Коли у 1740 р. правителем став генерал Кейт, Я. Маркович записує про прийоми у нього. Так 4 квітня 1741 р. був у генерала бенкет «при многомъ собраніи насъ и дамъ нашихъ, и прочиихъ, и веселились за полночь, играли и танцевали»73. Інколи записував – «подпіяху маленко». І лише один раз записав 12 лютого 1735, що був у російського члена Генерального військового суду І. Сенявина, «у которого каталис и посля от поншу так убралис, что я не памятал о себ−»74. 15 лютого з князем А. Борятинським був у того ж І. Сенявина, на цей раз також «подпіяхом, толко не против прежнего». (Записи про гру в карти і випивку у товаристві князя А. Борятинського та І. Сенявина досить часті у щоденнику Я. Марковича в 30-тих роках ХVІІІ ст.). Інколи записує, що не виходив «з дому для вчорайшого хмелю»75. Такими записами рясніють щоден- ники Я. Марковича у 30–40-х роках, але з часом їх стає менше. Досить часто старшина збиралася товариством, обідали і переїздили від одного до іншого, «−здили и куликали*», як писав Я. Маркович». Є згадки і про ——————— 70 Там само. – С. 44. 71 Там само. – С. 359. 72 Там само. – С. 337. 73 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 2. – С. 134. 74 Жерела.до історії України-Руси. – Т. ХХІІ. Дневник Якова Марковича, рр. 1735–1740. – С. 61. 75 Там само. – С. 15. * Куликати в народній поезії означало пити горілку, вино. Див.: Словник української мови. – Київ: Наукова думка, 1973. – Т. ІV. – С. 391. Олена Дзюба 322 виїзди на природу; у квітні 1727 р., після званого обіду в Анастасії Скоропад- ської, де були всі члени Малоросійської колегії, «ездили в борокъ и там доволно прогуляли»76. В травні 1736 р. їздили «князь (А. Борятинський), С. Кишкин, родител, Андр−й Миклашевский и я с женою и княгиня до Заруцкого млина, и там позабавивши и поужинавши, возвратилис по домам»77. Імовірно, старшина розважалася і боротьбою, про що свідчить запис Я. Марковича про неділю 17 серпня 1740 р.: «Сего дня рано былъ я у Кейта и Шипова, а об−дали вс− у Сенявина, и подпияхомъ, а оттол ездили у рощу; боролся я з Ханенкомъ»78. Я. Маркович любив усамітнитись, виїздив на про- гулянку: «у вечеру ездил, проежджуваючис, и повернулся домой» (записав у листопаді 1736 р.). Перебуваючи у Петербурзі в 1742 р., він записує про при- йоми у О. Розумовського, який пригощав їх угорським вином, одного разу «бокаловъ по десять выпили и подпіяхомъ»79. І якщо Маркович у молоді роки досить часто пише про обіди, гостини, при цьому зазначаючи «и подпияху», то на початку у щоденнику М. Ханенка записів про пиятики майже немає. Вперше запис про застілля, після якого Ханенко пролежав весь наступний день, з’явився у лютому 1732 р., коли він повернувся із Глухова у Стародуб і писав, що святкували тезоіменитство государині і гуляли спочатку у стародубської полковниці, а далі перейшли до нього, а наступного дня «пролежалъ посл− вчерашнего гуляня». Після того поїхав до полковниці і вибачився за «позавчорашную при гульн− досаду»80. І це цікавий запис, оскільки він свідчить про певні моральні норми – вибачатися за можливо неприйнятну у соціумі поведінку. Вирішуючи не лише свої, а загальнонародні справи (у що- денниках вони названі як «общенародние нужди»), старшина, перебуваючи у Москві та Петербурзі, давала звані обіди, надсилала подарунки й цим задоб- рювала чиновників і сановників, схиляючи їх до прийняття важливих для них рішень. Так і М. Ханенко, перебуваючи у Петербурзі у 1732 р., кілька разів записав, що під час таких зустрічей багато випив. Зокрема, у листопаді того ж року на квартиру до нього прибув камер-юнкер імператриці П.І. Шувалов, Пимен Васильович і чотири півчі придворного хору, а також «муншенк царевни государини Федор Б−лецкой, с которыми доволно пили и были жестоко пяни»81. А у грудні цього ж року у Петербурзі «гостей принималъ у себя ради именинъ, на которое принятие розышлось за вино, за рибу и прочое до столу купованное 8 р. и зъ тими жъ гостми весь день прогуляли и до пяна попили»82. Ставши генеральним хорунжим, М. Ханенко згідно зі своїм статусом мав брати участь у офіційних прийомах, які давали російські правителі і чиновники за участю ——————— 76 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч. 2. – С. 137. 77 Жерела до історії України-Руси. Т. ХХІІ. Дневник Якова Марковича, рр. 1735–1740. – С. 70. 78 Там само. – С. 363. 79 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 2. – С. 158. 80 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С. 38. 81 Там же. – С. 82. 82 Там же. – С. 85. Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 323 генеральної старшини. Після таких прийомів, як записував М. Ханенко в 1742 р., «зд−лались шумни». Так, відзначаючи призначення І. Бібікова управителем Гетьманщини, М. Ханенко записав наступного дня, що «весъ денъ съ похмеля пробавлялься въ дом− и въ коммисіи не былъ»83. (М. Ханенко брав активну участь у діяльності Кодифікаційної комісії, яка укладала звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ»). Такі записи зустрічаються досить часто цього року. Інколи М. Ханенко відмовлявся від участі у застіллях, записуючи, що таких «трактаментів» було забагато. Досить частими обіди і прийоми були у нього, коли він разом із Я. Лизогубом і В. Гудовичем перебував у Петербурзі (Я. Лизогуб, генеральний обозний, там і помер у січні 1749 р.). Вони обідали у російських посадовців, церковних ієрархів, були на прийомах у імператорському палаці, їх приймав О. Розумовський, його рідні, придворні півчі, чиновники Сенату. У Москві в 1749 р., куди переїхав двір, а з ними і козацькі депутати М. Ханенко і В. Гудович, прийоми продовжувалися. Проте за цей час бракує записів, що саме пили і скільки. Інколи зустрічається запис: «били на водк−», або «довльно трактовани». Відповідно, старшина давала звані обіди, запрошу- вала як російських високопосадовців, так і приїжджих земляків. У Петербурзі в 1745 р. М. Ханенко записав: «Ради тезоименитства моего были у мене на кушаню гости, в томъ числь г-жа Розумовская зъ дочерми, генералъ маіоръ и гвардіи маіоръ Іванъ Івановичъ Косоговъ, Федоръ Івановичъ Коченовскій, бунчучный (Д. Оболонський – О. Д.) зъ женою и сестрою его и протчіе»84. Його щоденник містить багато записів про обіди у нього в Глухові членів Коди- фікаційної комісії, правителів Правління гетьманського уряду, генеральної старшини. До Ханенка часто приїздять його швагри Ф. і О. Корецькі, І.М. та І. А. Гамалії, бунчукові товариші Ф. Ширай, Г. Скорупа та його син Павло, полковники, сотники, війти. Таких обідів у нього було багато, на свята обов’яз- ково обідало духовенство, приймав у себе ігуменів і архимандритів монастирів Гамаліївського, Глухівського Петропавлівського, духовенство, яке через Глухів їхало в Росію. 16 жовтня 1742 р. Ханенко записав, що обідали у нього архи- мандрит новгородський Варнава Старицький, ігумен глухівський Никифор Гри- бовський, члени Кодифікаційної комісії, ігумен рабцевський Товія Сморжев- ський, соборний старець Києво-Печерської лаври Варнава Старицький. У Глу- хові його відвідували новопосвячений чернігівський єпископ Іраклій Комо- ровський, архимандрит Києво-Печерської лаври Лука, київський митрополит Тимофій Щербацький, переяславський єпископ Іоан Козлович. Досить часто він обмежується лише записом про обід у того чи іншого родича, друга, прийомами у гетьмана Розумовського. М. Ханенко також записує, що на свята чи свят- кування тезоіменитовства наносив візити російським чиновникам, наприклад, у січні 1732 р. «кланялся з хлѣбомъ и зъ звериною» глухівському коменданту С. Кишкину, підполковнику М. І. Львову. Кишкин запросив його на обід. Відвідував також гетьмана та генеральну старшину. Але чим старшими ставали Маркович і Ханенко, тим рідше в щоденниках згадуються застілля. ——————— 83 Там же. – С. 160. 84 Там же. – С. 262. Олена Дзюба 324 Дружини старшин мали своє товариство, робили візити одна одній, обідали разом. Дружину Я. Марковича Олену (дочку П. Полуботка) у 1736 р. відвідували дружини генерального писаря А. Безбородька та Д. Оболонського. А дружина М. Ханенка на другий день Різдва (26 грудня 1752 р.) приймала у себе дружин генерального обозного М. Скоропадського, генерального писаря А. Безбородька, полковника Гадяцького П. Галецького, Тарнавську і Томарину. У записах про обіди, які, імовірно, супроводжувалися і діловими розмовами, дружини не зга- дуються. У щоденниках майже не йдеться про страви на гостинному столі. В повсяк- денному побуті у М. Ханенка згадані борщ, січена квашена капуста і буряки. Але автори, особливо Маркович, досить часто пишуть про купівлю дорогих вин – згадані бургундські, волоські, угорські, кримські, шампанське. Він замовляв вина «въ С−чи заморского кипрскаго»85. З алкогольних напоїв вживали горілку, вина, коньяк, який називався «фронтиніяк», ликер. Купували досить багато. Так, Я. Маркович у квітні 1737 р. записав, що розділив із М. Скоропадським анкерок∗ «фронтиніяку»: «ему досталося пол 6 фляши ґарцовой и мн− столко-ж, а именно барилце, фляшъ пуздеркових 2 и третая меншая, а одна общая, не зачисляя того, что випили тепер оного бутилок з три»86. Купували також дорогу рибу – лосося, осетрину, ікру (Маркович купував часом і пуд), прянощі. Маркович, імовірно, був гурман. Він записує у щоденник різні рецепти страв, напоїв, наливок. Був досить огрядним чоловіком; 22 жовтня 1738 р. зважився разом із зятем С. Єсимонтовським: важив 6 пудів і 5 фунтів, а зять – 5 пудів і 9 фунтів87. Невипадково лікар Монс рекомендував йому в 1741 р. «отъ излишняго питья всегда воздерживаться и −сть столько, чтобъ еще аппетита часть оставалась»88. Певним засобом релаксації в старшинському середовищі стало пиття кави. А Я. Маркович, імовірно, був кавоманом. Інколи він заїздив до М. Скоропад- ського, щоб посидіти і випити «кофе доволно»89, як записав у грудні 1738 р. Купував її чимало – півпуда, а то й пуд, наприклад, у березні 1757 р. купив у Глухові пуд кави за 13 рублів. Цього ж року записує, що зелений чай і кава подорожчали. Чай був дорожчим за каву: записав, що фунт чаю коштував 4,5 руб. (у щоденнику за цей час є і вартість корови – 3-4 руб.). Ханенко надавав перевагу чаю, про купівлю його згадується частіше, ніж про каву. Купували не ——————— 85 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 2. – С. 339. ∗ Анкерок – міра рідини, яка вміщала 3 государеві відра, а государеве відро – 12 420 г. Див.: Сидоренко О.Ф. Історична метрологія Лівобережної України ХVІІІ ст. – Київ: «Наукова думка», 1975. – С. 158. 86 Жерела до історії України-Руси. Дневник Якова Марковича, рр. 1735–1740. – Т. ХХІІ. – С. 125. 87 Там само. – С. 215. 88 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч. 2. – С. 139. 89 Жерела до історії України-Руси. Дневник Якова Марковича, рр. 1735–1740. – Т. ХХІІ. – С. 224. Дозвілля в повсякденному житті козацької старшини 325 лише для себе. У щоденниках є багато записів про замовлення родичів та друзів купити у Петербурзі та Москві чай, каву, цитрусові, прянощі, коньяк, вина. Таким чином, дозвілля найбільш освіченої козацької старшини заповню- валося читанням і збиранням книг, якими вони обмінювалися між собою, дарували. Вони захоплювалися мистецтвом, музикою, влаштовували домашні вистави. Поруч з цим мало місце і традиційне провадження вільного часу – родинні і дружні застілля, гра в карти, полювання, бджільництво. REFERENCES Apostol, P.D. Dnevnik (1895). Kievskaia starina (7-8), 100-155 [in Russian] Bovhyrja, A. (2010), Kozatske istoriopysannia v rukopysnij tradytsii XVIII st. Spysky ta redaktsii tvoriv. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian]. Dnevnik generalnogo horunzhego Nikolaia Нanenko (1894). Kiev [in Russian]. Dnevnik generalnogo podskarbiia Yakova Markovicha (1717–1767) Ch. 1 (1717– 1725) (1893). Kiev [in Russian]. Dnevnik generalnogo podskarbiia Yakova Markovicha (1717–1767). Ch. 2 (1726–1729) (1895). Kiev [in Russian]. Dnevnik generalnogo podskarbiia Yakova Markovicha (1717–1767). Ch. 3 (1730–1734) (1897). Kiev [in Russian]. Dnevnyie zapiski malorossijskogo podskarbiia generalnogo Yakova Markovicha (1859). Ch. 1-2. Moskva [in Russian]. Dzyuba, O. M. (2016). Vychovantsi Kyievo-Mohyljanskoi akademii: ukrainski memuarysty Ya. Markovych ta M. Hanenko (persha polovyna XVIII st.). Ukrainskij istorychnyj zhurnal (3), 64-87 [in Ukrainian]. Feofan Prokopovych. (1981). Filosofski tvory v trioch tomach (Vol. 3: Matema- tyka. Istorychni pratsi. Virsci. Lysty) (Rohovych M. D., Nichyk V. M., Ed.) / Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian]. Horenko, L. I. (1996). Shchodennyky Ya. Markovycha ta M. Hanenka iak dzherelo vyvchennia muzychnoho pobutu getman‘sko-starshyns‘koho seredovyshcha pershoi polovyny XVIII st. na Ukraini. Rukopysna ta knyzhkova spadshchyna Ukrainy. Arheografichni doslidzhennia unikalnyh arhivnyh ta bibliotechnyh fondiv. Vidp. red. L. Dubrovina, G. Boriak. (3), 58-67 [in Ukrainian]. Kaganov, I.Ya. (1961). Yakov Markovich i ego dnevnik kak material dlia istorii prosvetytelstva na Ukraine v pervoj polovine XVIII veka. Problemy russkogo Prosveshcheniia v literature XVIII. Moskva–Leningrad, 113-125 [in Russian]. Kornij, L. (1998). Istoria ukrainskoinskoi muzyky. Chastyna druha (druha polo- vyna XVIII st.). Kyiv–Harkiv–Njork: M.P. Kots [in Ukranian]. Krupnytski, B. (2004). Hetman Danylo Apostol i jogo doba. Kyiv: Ukraina [in Ukrainian]. Panashenko, V. V. (1995). Socialna elita Hetmanshchyny (druga polovyna XVII– XVIII st.). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy [in Ukrainian]. Олена Дзюба 326 Repan, O. (2009). Irzha na lezi. Livoberezhne kozatstvo i rosijsko-turetska vijna 1735–1739 rokiv. – Kyiv: Vyd. Dim «Kyievo-Mohylianska akademiia» [in Ukrainian]. Slovnyk ukrainskoi movy (1973). Vol. IV. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian]. Sydorenko, O. F. (1975). Istorychna metrologiia Livoberezhnoi Ukrainy XVIII st. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian]. Tairova-Yakovleva, T. (2017). Povsjakdennja, dozvillja i tradytsii kozatskoi elity Hetmanshchyny. Kyiv: Tov. «Klio» [in Ukrainian]. Titov, A. (1896). Dnevnik Nikolaja Hanenko (1719–1723 i 1754 g.). Kievskaia starina (7-8), 151-196 [in Russian]. Zherela do istorii Ukrainy-Rusi. T. XXII (1913). Dnevnyk Yakova Markovycha, rr. 1735–1740. Kyiv–Lviv: Vydaie Arkheohrafichna komisija Naukovoho tovarystwa imeni Shevchenka [in Ukrainian]. Olena Dziuba, Candidate of Historical Sciences, senior research worker, Institute of History of Ukraine NASU (Ukraine, Kyiv, dzuol2012@gmail.com) LEISURE IN EVERYDAY LIFE FOR COSSACK OFFICERS (BASED ON MEMOIRS OF THE 1ST HALF OF THE 18TH CENTURY) The article analyzes Cossack officers’ leisure as a facet of quotidian life based on memoirs of the 1st half of the 18th century, including diaries of Petro Apostol, Iakiv Markovych and Mykhailo Khanenko. It focuses on cultural and educational practices intended to improve oneself, acquire new knowledge and develop aesthetic taste. These practices include reading and collecting books, book swaps, language learning, listening to music, watching opera and plays, and organizing theatre productions at one’s estate. These practices coexisted with traditional leisure activities typical for all strata of society at the time: card games, hunting, familial and familiar feasts. Keywords: diaries, Petro Apostol, Mykhailo Khanenko, Iakiv Markovych, leisure, Hetman State.

Схожі ресурси