Проблеми й ресурси інтермедіальності

Рецензія на книгу: Філологічні семінари. – Вип. 19. Інтермедіальність: теорія і практика. – Київ: Логос, 2016. – 232 с.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Нарівська, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2017
Назва видання:	Слово і Час
Теми:	Рецензії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/159622
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблеми й ресурси інтермедіальності / В. Нарівська // Слово і Час. — 2017. — № 10. — С. 106-109. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-159622
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1596222019-10-10T01:25:29Z Проблеми й ресурси інтермедіальності Нарівська, В. Рецензії Рецензія на книгу: Філологічні семінари. – Вип. 19. Інтермедіальність: теорія і практика. – Київ: Логос, 2016. – 232 с. 2017 Article Проблеми й ресурси інтермедіальності / В. Нарівська // Слово і Час. — 2017. — № 10. — С. 106-109. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/159622 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії Рецензії
spellingShingle	Рецензії Рецензії Нарівська, В. Проблеми й ресурси інтермедіальності Слово і Час
description	Рецензія на книгу: Філологічні семінари. – Вип. 19. Інтермедіальність: теорія і практика. – Київ: Логос, 2016. – 232 с.
format	Article
author	Нарівська, В.
author_facet	Нарівська, В.
author_sort	Нарівська, В.
title	Проблеми й ресурси інтермедіальності
title_short	Проблеми й ресурси інтермедіальності
title_full	Проблеми й ресурси інтермедіальності
title_fullStr	Проблеми й ресурси інтермедіальності
title_full_unstemmed	Проблеми й ресурси інтермедіальності
title_sort	проблеми й ресурси інтермедіальності
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/159622
citation_txt	Проблеми й ресурси інтермедіальності / В. Нарівська // Слово і Час. — 2017. — № 10. — С. 106-109. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT narívsʹkav problemijresursiíntermedíalʹností
first_indexed	2025-07-14T12:08:59Z
last_indexed	2025-07-14T12:08:59Z
_version_	1837624134429835264
fulltext	Слово і Час. 2017 • №10106 ПРОБЛЕМИ Й РЕСУРСИ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ Філологічні семінари. – Вип. 19. Інтермедіальність: теорія і практика. – Київ: Логос, 2016. – 232 с. Цей збірник привертає увагу науковців, передусім компаративістів, до актуальної нині теми інтермедіальності, її теорії і практики, осмисленої в нас поки що вибірково. Він став результатом роботи дев’ятнадцятого філологічного семінару “Теоретичні і методологічні проблеми літературознавства” Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Незмінний науковий керівник семінару М. Наєнко, а також відповідальний редактор збірника Н. Бернадська разом із його редколегією вважали за необхідне відреагувати на естетико-теоретичні запити часу щодо оновлення й місткішого літературознавчого обживання терміну інтермедіальність, додати українську думку до формування ідеї його продуктивності. Адже саме в цій сфері відбуваються найразючіші поняттєві зміни, що наповнюють новим методологічним змістом науку про літературу. Шкода, що далеко не всі члени редколегії засвідчили свою вагому думку в надзвичайно актуальному питанні інтермедіальності. Однак збірник продемонстрував як певні здобутки в цьому напрямі відомих філологічних шкіл, найбільш причетних до розвитку інтермедіальності в Україні, – київської, дніпровської, донецької, кропивницької, одеської, так і на цьому тлі деякі менш прикметні спроби інтегрувати це явище в аналіз художнього твору. Загалом смілива наукова позиція (передусім голови та відповідального редактора збірника) демонструє зіштовхування успішних знахідок, пошуків і водночас очевидних прорахунків у питаннях інтермедиального аналізу, що надає виданню своєрідної гостроти та неприхованої полемічності. Збірник започаткований методологічним посилом, здійсненим М. Наєнком із його інтерпретацією питань теорії й історії інтермедіальності та “прив’язкою” їх до українського літературного процесу від давнини до сучасності. Тут, зокрема, звернуто увагу на інтермедіальну поетику “Слова про Ігорів похід”, багатьох творів української класичної літератури нового часу – аж до поезії І. Драча чи М. Вінграновського, де акцентовано на взаємодії літератури з різними видами мистецтв , яку продукував розвиток культури інтер-. Науковець переконаний, що і нтермед іальн ість – “це таки методологія”, у якої є “свій предмет дослідження (спорідненість і перегук різних видів мистецтв – медій) і свій спосіб (метод) теоретичного і практичного осмислення їх” (с. 15). Це позитивно позначилося на розмаїтт і добору публікацій для теоретичного розділу, в якому особливу зацікавленість викликають к ілька статей відомих українських науковців, що продукують розвиток напряму. Наприклад, В. Силантьєва в статті “Интермедиальность в контексте межв и д о во й к ом п а р а т и в и с т и к и ( п о с т а н о в к а п р о бл е мы , о б з о р критических источников)” переконливо й містко (у традиціях одеської школи) прописує /розкриває наповнен ість о з н а ч е н о г о я в и щ а , д е ч е р е з діалогічність взаємодіють між собою прояви інтер-, мульти-, транс-, крос- дисциплінарності, формуючи водночас ецензіїР 107Слово і Час. 2017 • №10 нові поля літературознавчих досліджень (с. 34-41). Цікавими видаються теоретичн і міркування Е. Шестакової, яка майстерно поєднує успадковані напрацювання д о н е ц ь к о ї т е о р ет и ч н о ї шк ол и , підтримуваної М. Гіршманом, із власними розробками теорії масової комунікації, продемонстрованими в оригінально заявлен ій і не менш ориг інально осмисленій проблемі: “Інтермедіальність: м’яка “експансія” художності у словесність масової комунікації”. Тут, з одного боку, спростовується певний негатив, немовби “згасання ідеї художності в культурі”, із другого – глибоко обґрунтовується поступальний розвиток “загальної і єдиної літературної культури” (с. 60). Це спрямування заслуговує на особливу увагу щодо тенденцій свого розвитку. Методологічні новації інтермедіальності не мали б тої повноти без залучення роздумів Фуко про живопис Мане – лекцій, прочитаних у Тунісі, текст яких поновлений за записами слухачів, що нашаровуються як естетичні враження на роздуми Фуко й у такому синтезі прочитані й осмислені І . Дорогань (Дніпро), а зміст яких виражений назвою/ проблемою від фрази французького філософа: “Простая запись сказанного: живописное мышление Мишеля Фуко” з аналізом його філософсько-естетичної тональності, “історії погляду” на текстуру полотна (с. 80) і його можливої взаємодії з літературою. Сп р ям о в а н і с т ь н а о с я г н е н н я української специфіки інтермедіальних досліджень пробивається в дібраних публікаціях зі схильністю до розкриття особливостей взаємодії кіно й літератури. Тривалий час це була упущена сторінка наших досліджень, особливо часів епохи німого кіно, її численних екранізацій, що формували кінопоетику в належності не лише до кіномистецтва, а й літератури у своїй самодостатності, н а що , я к в і д о м о , в к а з у в а л и Б. Ейхенбаум і В. Шкловський. У статті “Інтермедіальні стосунки художньої літератури та кіно : із теоретичних спостережень ” Г. Клочек аналізує взаємодію візуальних компонентів , специфіку к іномови з особливими акцентами на “к інематографічних ” засобах “докінематографічного періоду” в тих митців, у яких “домінує зорова образність” (с. 32) захопливого аспекту інтермедіальності, який ще не набув статусу цілісної літературознавчої спрямованості. І н т е р м е д і а л ь н и й а н а л і з я к найефективніший метод осмислення “зв’язків між кіно і літературою та їхнього взаємного впливу” (с . 20), а також екфрасису А. Покулевська розглядає з позиції “активізації інтермедіальних процесів у сучасній літературі”, при цьому відштовхуючись від ідеї спільності літератури з живописом та музикою О. Вальцеля (1917). Хоча, додамо, у цьому ряду не менш значущими є праці М. Алексєєва та О. Білецького 1920-х рок ів , методолог ічна змістовність яких суттєво позначилася навіть на сучасних зарубіжних дослідженнях із переакцентуванням на аудіовізуальні засоби мистецтва. Роздуми Н . Гаврилюк означен і як “Адаптац ія , екран ізац ія і нов і форми візуальності” з акцентом на можливостях аудіовізуальної творчості – інтермедіальністі, інтерсеміотичністі, екфрасисі, екранізації, відеопоезії, але без відчутного зв’язку між означеними явищами. Д. Дроздовський зробив спробу підпорядкувати аналіз відомих зарубіжних кіноекранізацій специфіці культури транс- (““Нетрадиційне у традиційному”: стратегії трансмедіального аналізу на матеріалі сучасних кінотекстів”). Проте зв’язок між інтермедіальністю і трансмедіальністю, традиційністю й озвученим понятійним рядом транс- доволі хиткий і далеко не в усьому переконливий, особливо щодо перетину міфу як такого і міфу соціального. Заявлена Н. Бернадською проблема жа н р о в о ї с п е ц иф і к и к і н о п р о з и безперечно (на тлі інтермедіальності) актуальна , а дібраний науковий і художній матеріал осмислений у статті полемічно, навіть із певним викликом, сприяючи розвитку дискусійного погляду на кіноповість , кінороман як жанри самодостатні, зі своєрідною поетикою (с . 40-41), що спонукає розрізняти п о н я т т я к і н о п р о з и ( на п ри к л ад , кіноповість “Земля” О. Довженка чи кінороман В. Єжова та М. Ібрагімбекова Слово і Час. 2017 • №10108 “Біле сонце пустелі”) і кіноприйомів, особливо у творчості Ю. Яновського чи Гр. Тютюнника. Розділ “ Інтермедіальна поетика ” цікавий насамперед запропонованими в ньому методиками інтермедіального аналізу. Зокрема, Н. Литвиненко, наукове становлення й визнання якої пов’язане із дніпровською філологічною школою, у статті “Романтический архетип и некоторые аспекты интермедиальности (от “Ундины ” к “Ундине ” ) ” вражає майстерністю проблемних поєднань у межах означеного феномену, як от зв’язку романтичного сюжету (пріоритетної проблеми науковця), архетиповості, порівняльної специфіки новели-казки і драми в аспекті інтермедіальності, що тлумачиться як “потенційний засіб і потужний естетичний ресурс романтизму” (с . 147) . Тонким інтермедіальним баченням і аналізом художнього твору вирізняється й стаття А. Степанової “Естетика театрального та живописного в Алуштинському тексті І. Шмельова”. Безперечно, зацікавленість викликає стаття В. Просалової “Інтермедіальна поетика Михайла Яцкова”, у якій виявлено і проанал і зовано і н термед іальн і інкорпоральні явища музики, малярства, різьбярства , скульптури з наміром “розгерметизувати літературу” й тим самим збагатити ї ї “зображально - виражальні ресурси” (с. 168). Збірник подає розмаїту палітру посилу до опанування виявів інтермедіальності: від аспектів, розглянутих П. Іванишиним у статті “Дещо про сенс чину Гонти в “Гайдамаках ” Тараса Шевченка : компаративно-інтермедійний аспект”;1 прочитання в статт і Т. Вірченко “Інтермедіальне прочитання ранньої драмат ур г і ї Любов і Яновсь к о ї ” ; “експериментів” у статті С. Ковпик “Інтермедіальні експерименти А. Берга з п’єсою Г. Бюхнера “Войцек””; “елементів” у студіюванні Н . Мірошниченко під назвою “Елементи інтермедіальності в “ р е в о л ю ц і й н і й ” у к р а ї н с ь к і й драм і (м іфоло г і ч ний к он те к с т ) ” 1 Дозволимо собі зауважити щодо недоречності вживаного акценту терміна “компаративно- інтермедійний”, оскільки інтермедіальність, як відомо, належить до компаративістики і за походженням, й особливостями заломлення в аналізі. Це напластування певною мірою вплинуло, на жаль, на якість роботи. (соціоміфологічність яких, на жаль, у статті знецінює інтермедіальність); “медіашару”, менш зрозумілого , бо не набув належного інтермедіального осмислення і тлумачення (стаття Р. Козлова ““Вільгельм Телль” Івана Франка: ще один медіашар новели”), а тому й виклик ає сумн ів щодо доцільності його обживання. Тоді як синтез музично-театрально-живописно- літературних страт у поетиці твору дає виразні підстави для обґрунтування специфіки інтермедіальност і та ї ї сприйнятності для розвитку відповідного аналізу. Термінологічної “чистоти” (за М. Бахтіним), на наш погляд, потребує й анал і з С . Ол ійник “Взаємод ія літератури й архітектури в романі М. Соколян “Новендіалія””, особливо щодо розум іння самодостатност і п о н я т ь “ і н т е р м ед і а л ь н і с т ь ” т а взаємодії літератури з іншими видами мистецтва. Як здається, переважна більшість публікацій збірника засвідчує назр ілу для нас проблему щодо єдност і /розмежування цих понять як і виваженішого обґрунтування інтермедіальності , особливо на тлі зарубіжних досягнень. Розділ збірника “Інтермедіальність у межових варіантах поетики” подає напрацювання, у яких інтермедійність є вагомим чинником художності, але, на думку науковців, не визначальним. Ця копітка праця з виокремлення таких аспектів не менш значуща за аналіз інтермедійної цілісності твору. Зокрема, Н . Заверталюк продемонструвала можливості інтермедіальної специфіки серед інших поетологічних страт у розкритті “Поетики малої прози учасників Першої світової війни”, чому сприяв її великий науковий досвід (с. 199). Певні вияви інтермедіальності в контексті розмаїтих підходів до аналізу іноді неоч і куваних заявлених проблем подані, наприклад, у статті Л. Реви- Лєвшакової “Поліфонія художньої мови Валер’яна Підмогильного”. Водночас до збірника ввійшли статті без виразнішого зв’язку не тільки з інтермедіальністю, а й з компаративістикою як такою (В. Даниленка “Погляд на художній світ Степана Риндика через статистику, публ іцистику та постколон іальну к ри ти к у ” , В . Школи “Специф і к а фольклорно-літературних зв ’язків”, 109Слово і Час. 2017 • №10 О. Пухонської “Посттоталітарний вимір пам ’яті: від міждисциплінарності до літератури”). У зв’язку з цим виникають запитання до редколегії збірника щодо уважнішого відбору матеріалів для публікації в такому поважному виданні. Запропонований нами розгляд питання про новий термін “культурний трансфер” своєчасний, бо засвідчує багаторічність, “назрілість” і перспективність витвору науковців Франції, Німеччини, Росії, передусім М. Еспаня, який тим і збагатив світову компаративістику, а отже, й інтермедіальність. Його (терміна) смисли очевидні в промовистому визначенні поняття , сформованого на ґрунт і осягнення культури як усеоб ’ємного й універсального явища, актуального і з другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Дивно, що в нас він поки що не опрацьований , особливо на тлі проведених міжнародних форумів , нами прак тично про і гнорованих , численних публікацій і ґрунтовної обжитості концепції М . Еспаня про “чужий” складник в опануванні художньої національної культури, де культурний трансфер розглядається як теорія чи метод , наближений до “теор і ї культурних переміщень”. До цього маємо неодмінно долучитись, якщо прагнемо осягнути зміст національної культури (літератури, мистецтва) через оновлення компаративних підходів. З б і р н и к з і н т е рм ед і а л ь н о с т і , демонструючи розмаїту картину прагнень до опанування явища – від повноцінного розуміння і засвоєння, майстерного використання методики до перших несміливих спроб інтермедіального аналізу, навіть не завжди вдалого, – усе ж заохочує до подальших досліджень. Валентина Нарівська Отримано 1 вересня 2016 р. м. Дніпро НАРОДЖЕННЯ АФРОДІТИ З МОРСЬКОЇ ПІНИ: ЛІТЕРАТУРА АМЕРИКАНСЬКОГО РЕНЕСАНСУ ТА ЇЇ ПОПУЛЯРНІ ДЖЕРЕЛА Калініченко М. М. Американський Ренесанс в контексті популярної культури Сполучених Штатів першої половини ХІХ століття : монографія. – Рівне : О. Зень, 2017. – 208 с. Нове дослідження Михайла Калініченка стало значною подією для сучасної української американістики й студій масової літератури. Воно мовби перебуває в точці перетину цих двох яскравих та продуктивних трендів вітчизняної гуманітаристики, презентованих, з одного боку, іменами Тамари Денисової, Наталії Висоцької, Тетяни Потніцевої, Тетяни Михед, Марії Шимчишин, а з другого – Тамари Гундорової , Олександра Пронкевича , Олени Романенко. Автор монографії поставив перед собою амбітне завдання – в и с в і т л и т и р о л ь п о п у л я р н о г о письменства США, яку воно відіграло в становленні й розвитку літератури Американського Ренесансу першої половини ХІХ ст. Із цим завданням М. Калініченко впорався, на мій погляд, блискуче. За сміливістю і глибиною думки, масштабом порушених проблем та оригінальністю їх інтерпретації ця студія – зразок наукового викладу багатого історичного й теоретичного матеріалу. Літературний процес США першої половини ХІХ ст. автор описує цікавою метафорою: “дивовижне і прекрасне” американське класичне мистецтво

Проблеми й ресурси інтермедіальності

Репозитарії

Схожі ресурси