Нові релігійні течії в українському соціумі
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15966 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нові релігійні течії в українському соціумі / Л. Филипович // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 46. — С. 355-367. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15966 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-159662013-02-13T02:09:29Z Нові релігійні течії в українському соціумі Филипович, Л. Україна в її конфесійних виявах 2008 Article Нові релігійні течії в українському соціумі / Л. Филипович // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 46. — С. 355-367. — укр. XXXX-0032 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15966 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Україна в її конфесійних виявах Україна в її конфесійних виявах |
| spellingShingle |
Україна в її конфесійних виявах Україна в її конфесійних виявах Филипович, Л. Нові релігійні течії в українському соціумі |
| format |
Article |
| author |
Филипович, Л. |
| author_facet |
Филипович, Л. |
| author_sort |
Филипович, Л. |
| title |
Нові релігійні течії в українському соціумі |
| title_short |
Нові релігійні течії в українському соціумі |
| title_full |
Нові релігійні течії в українському соціумі |
| title_fullStr |
Нові релігійні течії в українському соціумі |
| title_full_unstemmed |
Нові релігійні течії в українському соціумі |
| title_sort |
нові релігійні течії в українському соціумі |
| publisher |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Україна в її конфесійних виявах |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15966 |
| citation_txt |
Нові релігійні течії в українському соціумі / Л. Филипович // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 46. — С. 355-367. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT filipovičl novírelígíjnítečíívukraínsʹkomusocíumí |
| first_indexed |
2025-07-02T17:19:00Z |
| last_indexed |
2025-07-02T17:19:00Z |
| _version_ |
1836556475301888000 |
| fulltext |
355
9. НОВІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІУМІ
Кінець ХХ століття в релігійному житті українського народу
позначився кардинальними змінами: стрімко зросла мережа релігійних
організацій, збільшилася кількість віруючих, Церква із переслідуваної і
упослідженої владою інституції перетворювалася на активний елемент
соціуму, почавши шукати порозуміння із новою державою, відповідне
до cвого статусу місце у суспільстві. Національне піднесення збіглося із
складними трансформаційними процесами, пов’язаними з глобалізацією
світової економіки, фінансів, природних і трудових ресурсів, міграції
населення, культури, духовної сфери. Все це надзвичайно актуалізувало
проблему самоідентифікації України як держави і кожного окремого
українця як її громадянина в різних координатах, а особливо духовних.
Напрям пошуків задавався і вкоріненістю та розвитком традиційної
культури, й історичним типом світогляду, і способом господарювання
та стилем життя, і характером міжособистісних та міжспільнотних
відносин, й орієнтаціями на ті чи інші регіони, країни, які виступали
взірцевими, ціннісними для тих, хто визначався. Все це спричинило
появу і поширення в Україні нових релігійних течій, які за майже 20
років свого існування в Україні стали елементом її релігійного
ландшафту, фактором духовного життя, суб’єктом міжрелігійних
відносин. Сучасний стан неорелігій перш за все визначається їх
кількісними показниками, в яких відбиваються тенденції їх появи і
поширення.
В українському поліконфесійному середовищі доля нових
релігійних течій і рухів нині порівняно незначна. За даними Державного
Комітету України у справах національностей і релігій станом на 1 січня
2008 року в Україні офіційно зареєстровано 1895 організацій новітніх
релігійних течій, зокрема 1627 неохристиянських (серед них 613
належить Церкві Повного Євангелія, 173 – Українській Християнській
Євангельській Церкві, 117 – Церкві Христа, 59 новоапостольських
організацій, 55 організацій Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів).
В Україні офіційно діють 151 організацій неоорієнталістського
спрямування (серед них крішнаїтських - 45, буддистських - 54), 116
громад рідновірських течій (з них 52 – РУНВіра). Серед загальної
кількості діючих релігійних організацій всіх конфесій в Україні (33841)
організації новітніх рухів складають біля 5,6 відсотків [Див.: Релігійна
панорама. – 2008. - №2].
Проте абсолютні та офіційні кількісні показники не відтворюють
повноти процесу поширення нових релігійних течій в Україні. Треба
мати на увазі, що є певна кількість релігійних громад, яка діє поза
356
реєстрацією чи із-за відмови державних органів визнати їх право на
існування, чи небажанням самої неогромади декларувати про свою
наявність. І все ж таки, використовуючи лише офіційну статистику,
подивимось на динаміку змін, що відбулися в прирості кількості
релігійних громад взагалі і порівняймо їх з динамікою зростання
новітніх течій.
Якщо 1989 рік визнати роком релігійного буму в Україні, коли
державними органами була зареєстрована рекордна кількість громад, то
в наступні роки спостерігається повільність, а зрештою і спад приросту
релігійних організацій. В 1992-1993 рр. відмічаємо їх певну стабілізацію
з подальшим (в останні 7 років) дуже незначним приростом - 2-5%
щорічно. Такі загальні закономірності в зростанні всієї кількості
релігійних організацій в Україні не відносяться до новітніх рухів,
приріст серед яких лише з 1991 по 2000 рр. склав в середньому 500
відсотків.
Так, наприклад, РУНВірівські громади зросли в 17 разів (з 3
громад у 1991 р. до 51 у 2008 р.). Орієнталістські спільноти за цей же
період зросли приблизно на 700% (з 21 організації до 151). Цікаві
процеси відбувалися і в неохристиянському середовищі. Найбільшого
приросту зазнали саме нові для України спільноти. Так, Церква Повного
Євангелія з 1991 по 2007 рр. зросла з 3 громад до 585. Неіснуюча в
Україні до 1992 року Новоапостольська Церква зараз має 58 громад.
Взагалі відбулося значне зростання релігійних громад всіх об’єднань
харизматичного напрямку (з 33 до 1485). Церква Ісуса Христа Святих
останніх днів за останні 15 років збільшилася з 2 громад до 54.
Виходячи із такої статистики, можна очікувати, що неорелігійний
вплив на духовне життя України мав би бути надзвичайно великим.
Проте аналіз не тільки абсолютних і позаконтекстуальних статистичних
даних, а й відносних та порівняльних цифр, знайомство з реальними
процесами в нерелігійному середовищі дає підстави вважати, що темпи
проникнення нових для України релігій, порівнюючи із збільшенням
релігійної мережі традиційних церков, є повільними. Хоча рік від року
питома вага нових течій взагалі помалу зростає: якщо на 1995 рік ми
фіксували лише 1 відсоток зареєстрованих неорелігійних організацій, то
в 2000 їх - вже біля 3-х відсотків, зараз – біля 5-ти. При збереженні
нинішніх темпів зростання неорелігійних громад через 15-20 років
кількість нових релігій в Україні може скласти до 10 відсотків від
загальної кількості діючих організацій. Це може дещо змінити релігійне
обличчя України, але не істотно.
Є специфіка в географічному поширенні нових релігій. Можна
говорити про їх регіоналізацію - локалізацію по відповідних районах
України. Розподіл нових течій за регіонами істотно відрізняється від
357
поширення традиційних конфесій. Захід, найрелігійніший район
України, де розміщена нині третина всіх релігійних громад, найменше
відчуває на собі вплив новітніх рухів. Південні та Східні області
України, місто Київ нині є регіонами найінтенсивнішого поширення
нових течій. В 2007 році найбільша кількість неорелігійних організацій
діяла в Донецькій (280) та Запорізькій (86) областях, в Криму (101),
місті Києві (135), які значно поступаються Західним областям за
загальною кількістю релігійних організацій взагалі. Водночас у
Львівській області серед 2888 організацій тільки 38 відносяться до
неорелігійних утворень, в Івано-Франківській з 1328 - 14, в
Тернопільській з 1702 - 11, у Хмельницькій з 1746 - 38. Основна мережа
релігійних неорухів знаходиться на Сході і Півдні України й продовжує
зростати саме тут переважно за рахунок цих в минулому надто
затеїзованих регіонів. У відсотку до загальної кількості існуючих
релігійних організацій в Україні нові релігійні течії порегіонально
поширилися так: Волинь – 0,1%; Північ – 0,93%; Слобожанщина –
0,28%; Галичина – 0,19%; Поділля – 0,3%; Степ – 0,28%; Закарпаття -
0,25%; Подніпров’я – 0,66%; Схід – 1,3%; Буковина - 0,2%; Південь -
0,67%; Крим – 0,3% (Релігійна панорама. – 2008. – №2). Ще більш
наглядним будуть розрахунки, які зроблені на визначенні відсотку
новотворів відносно кількості релігійних організацій регіону. Найменша
питома вага нових течій на Галичині (1%), потім йдуть Волинь – 1,2%,
Буковина – 3,2%, Поділля – 2,8%, Закарпаття – 4,6%, Північ – 5,46%,
Слобожанщина (по 6,3%) і Крим – 4,8%. За середню межу поширення
НРТ перейшли Південь- 8,26% і Степ - 7,85%. Найбільш насичені
новими релігіями Подніпров’я, де серед всіх зареєстрованих релігійних
громад їх нараховується понад 10,8 % і Схід (Луганська і Донецька обл.)
– з найвищим показником в 19,4%.
Як бачимо, поширення новітніх течій носить регіональний
характер і залежить від наявності й сили традиційних церков. НРТ
віднаходять територію для свого поширення в найменш релігієзованих
регіонах України, що дає підстави стверджувати, що основними
послідовниками НРТ стають не віруючі в минулому чи прихильні до
якихось церков люди, а колишні атеїсти або агностики.
Нові течії поширені в містах і то переважно центральних та
південно-східних областей України. Зруйнована внаслідок урбанізації
традиційна релігійність, як і весь традиційний уклад життя з його
особливим впливом громадської думки на поведінку людини, виявилися
найкращим ґрунтом для поширення саме нових релігій з їх
неприйняттям традиції. Показово, що у Львівській області, де проживає
біля 3 млн. громадян України, зареєстровано 2888 релігійних громади, а
358
в Києві, який за населенням дорівнює Львівщині, лише 1027. Тому,
з’явившись як міський феномен, новітня релігійність зберігає цю
характеристику й понині.
Базований на статистичному аналізі огляд нових релігій, що
фіксує їхню присутність в українському суспільстві, не дає підстав ані
перебільшувати, ані применшувати їхнє значення в релігійному житті
українського суспільства. Враховуючи причини та історію появи НРТ в
Україні, можна спрогнозувати і перспективи їх буття в духовному
розвитку сучасної України.
В новітньому поширенні НРТ в Україні виділяється 2 етапи:
екстенсивний, який припадає на кінець 80-х-середину 90-х років ХХ ст.,
і інтенсивний, що розпочався із середини 90-х років і пов’язаний з
певною стабілізацією стрімкого зростання кількості релігійних громад.
Перший етап характеризується як великим напливом, так і не меншим
відтоком віруючих. На той час церкви нагадували табори для
переміщених осіб – тисячі людей снували туди-сюди. Вони приходили
до їх громад і йшли з різних причин. Але головне, що визначало
подальше перебування людини в церкві після періоду романтичного
захоплення було те, чи ця релігія відповідає її зовнішнім і внутрішнім
потребам, чи здатна людина дотримуватися всіх тих приписів, які
сповідуються даною релігією, зокрема, чи здатна вона важко працювати
над собою, ходити на зібрання, слухати проповіді, читати священні
тексти, жити відповідно до релігійно-церковних вимог?
Тому то другий етап постає вже як етап відбору дійсно віруючих
з випадково зайшлих до церкви, це етап сутнісної трансформації вірних,
їх якісного внутрішнього зростання, утвердження і зміцнення у вірі. Це
етап організаційного оформлення громад, висування лідерів вже
українського походження, здобуття себе серед інших. Все це визначає
характеристику сучасного стану НРТ в Україні, який можна
кваліфікувати як суперечливий, що відзначається як певними успіхами,
так і поразками.
Серед здобутків НРТ можна виділити деякі ознаки останніх, які
свідчать про вітальність явища в Україні, зокрема:
НРТ своєю активною місіонерською діяльністю відродили
первісну - місіонерську - природу світових релігії, особливо
християнства, нагадали традиційним церквам про
найважливіше покликання християн – через проповідь нести
Євангеліє всім народам. Під впливом зарубіжних християн
більшість традиційних церков вже постворювали місіонерські
відділи, активізували мирянський місіонерський рух, провели
359
з’їзди православних місіонерів, почали видавати відповідну
літературу;
віруючі іноземці, особливо християни, зродили, викликали,
збудили в українців зацікавленість Священними Писаннями,
зокрема і переважно Біблією, спонукаючи віруючих не тільки
бачити релігію (у формі обрядів, мозаїк в храмах, у піснеспівах
чи богослужбах), а й читати, вивчати, використовувати,
пропагувати її;
НРТ продемонстрували практичність своїх віровчень, показали,
що релігія не тільки теорія, але й практика, утвердили образ
практикуючого віруючого і, що дуже важливо, практикуючого
християнина;
привнесли іноземні мови, переважно англійську, як мову
священних текстів, богослужінь, молитов, церковного
спілкування, спілкування віруючих;
НРТ часто виступали як дипломатичні інституції, через які
інші, частіше всього протестантські держави спілкуються із
інославною державою, а особливо як інституції народної
дипломатії, через які прості люди, а не тільки лідери, прагнуть
взаємопорозуміння, єдності у вірі, добрих стосунків між цілими
родинами, що спілкуються не тільки як співвірники, але й як
представники двох країн;
завдяки своїй глобальній присутності у світі НРТ ввели
Україну у світовий релігійний простір, культурно адаптуючи
українців до всесвітнього контексту;
більшість НРТ сприяли західному (європейському) вибору
українців, ставши противагою Росії із її московським
консервативним православ’ям, коли створилася можливість
порівняти і свідомо вибрати, додатково спираючись і на
релігію, східну або західну орієнтацію;
східного походження НРТ повернули Україну і до Сходу, в
основному Далекого (Китай, Японія, Корея та ін.) та
Середнього (Індія), де сьогодні концентрується найбільша
кількість населення і науково-технічний капітал - перспектива
розвитку всього світу;
будучи орієнтованими на персону, що живе в суспільстві, НРТ
актуалізували важливу соціальну функцію церкви – опіки над
нужденними (духовно і матеріально) через надання соціальної і
гуманітарної допомоги;
НРТ подали реальний приклад демократизму, поваги до
людської особистості, виступили гарантом демократичних
360
процесів в Україні; підняли значення релігійної свободи, права
на свободу совісті, на свободу світоглядного, в т.ч. й
релігійного, вибору, на можливостях права релігійних
організацій, віруючої людини в утвердженні свободи релігій;
кардинально новими вченнями НРТ реально змінили світогляд
віруючих, відношення до себе, світу, інших людей, до життя:
замість колективного несвідомого приходить відповідально
індивідуально свідоме;
НРТ показали можливі нові форми організації духовного
життя;
як альтернативні релігії, НРТ зрештою виконали роль ферменту
сучасного релігійного життя українців, чия релігійність
актуалізована завдяки неправославним-неукраїнцям.
Але присутність НРТ в релігійному полі України актуалізувати і
деякі проблеми, які дослідники пов’язують виключно із наявністю
нетрадиційних для України релігій. За останні роки, як вже зазначалося,
релігійна карта України, яка раніше була обмежена лише
―дозволеними‖ 9 конфесіями, істотно збагатилася, релігійне життя
українців урізноманітнилося. І це посилило релігійну гетерогенність
українського народу, розділення, роз’єднання українського суспільства
за релігійної ознакою. До різнополітичності, поліетнічності додалася і
полірелігійність. Зростаюча кількість релігійних течій і центрів (з 9 до
120) свідчить про плюралізацію суспільної свідомості, релігійного
світобачення зокрема. З одного боку, в житті народу України створена
унікальна ситуація реального (практичного) релігійного і світоглядного
плюралізму, а з іншого – це є загрозливим для відносної релігійної
гомогенності українського суспільства, яку навряд чи вдасться зберегти,
якщо Україна усвідомлює себе частиною світового, зокрема
європейського, співтовариства. Останнє давно вже характеризується як
полірелігійне. З одного боку, так, плюралізація зрештою сприяє
демократизації держави, входженню України до світової спільноти, яка
давно вже не є монорелігійна (навіть Європа, де на відміну від Америки
існують історичні, традиційні, базові релігії), а з іншого – НРТ
розмивають етнічну ідентичність, створюючи тим самим так звану
проблему конфлікту ідентичностей. Чи сприяють НРТ духовній
консолідації нації, чи не створюють вони плутанину в релігійній сфері,
в якій сучасному віруючому важко зорієнтуватися? Це є питання,
однозначну відповідь на які дати не можна.
Саме завдяки новим релігіям ідейний і екзистенційний простір
України збагатився нетрадиційними підходами і способами життя, що
будуються на інших світоглядних засадах, ніж ті, що були притаманні
361
українцям від роду. Присутність нових, альтернативних релігійних
явищ струснуло традиційний світогляд, спосіб мислення, традиційні
устої українського суспільства. Українці побачили, що є ІНШЕ, і воно
не завжди гірше від українського. За кожною нетрадиційною релігією
стоїть інша культура, інші стереотипи, які не збігаються з автохтонно
українськими. Світоглядна революція відбувається не просто в змінених
умовах, а в умовах ринкової конкуренції. Не дарма сучасну ситуацію
вибору релігій порівнюють з маркетом, де попитом користується
дешевший і якісніший товар. Плюральність створює умови вільного
вибору релігій, але ці умови не рівні для традиційних і нових релігій
(відомо, що перші певною мірою підтримуються владою, особливо
місцевою, а більшість НРТ – в кращому випадку, іншими державами).
НРТ утвердили повагу до прав людини на особистий вибір, але
при цьому відсутній баланс інтересів особи і спільноти, що призводить
до нехтування загальнонаціональних пріоритетів. НРТ пропонують нові
трактування, нові концепції, нове розуміння життя і світу, Бога і
людини, чим створюють, без сумніву, певну загрозу традиційним
релігіям, традиційній духовності, традиційному способу життя. Самі
НРТ, базуючись на певній традиції, як правило, чужій для українців,
надають можливість познайомитися з іншим світом, з іншими
культурами, привчаючи українців до толерантного співжиття з
іновірцями. Але постають питання: чи не призводить це до негації
українських традицій? чи не виступають НРТ невільно додатковою
можливістю розсварення своїх із своїми, розмиття поняття єдиної
церкви, єдиної нації, єдиної культури тощо? Не будучи наслідком
внутрішнього розвитку традиційного українського релігійного
простору, чи перетворяться НРТ з часом на рідні для духовного життя
нації релігії?
Демонструючи новітню форму співіснування різних релігій, НРТ
подають приклад того, як можна жити за новими правилами – не в
ситуації постійного конфлікту, а в режимі діалогу. Але при цьому,
зрозуміло, НРТ використовують виключно чужий, частіше всього
американський досвід. Але чи спрацьовує він в Україні?
Пропагуючи ідеї родини, поваги до батьків, НРТ невільно
вплинули на загострення проблеми поколінь. Деяким українським
батькам так хотілося, щоб діти успадкували заборонену комуністичним
режимом віру, щоб держава релігійно зміцнилася за рахунок однієї
церкви. Вони і так не розуміють молодь за її дещо нові життєві
орієнтації, а тут з’являється ще додатковий дратівливий момент у
відносинах ―батьки-діти‖ – світоглядний, релігійний, що свідчить про
362
більш глибокий розрив традиції, багатовікової духовної спадщини,
культурної неперервності поколінь.
Тим не менш, НРТ, успішно справляючись з духовними,
соціальними проблемами, виявилися достатньо функціональними: крім
звичайних (комунікативна, інтеграційна, компенсаційна тощо), нові
релігії виконували і специфічні функції (дипломатична, міжкультурного
спілкування, англінізації чи американізації та ін.) в українському
суспільстві, про що вже вище йшла мова. Але розширяючи
функціональність релігії в соціальній та культурній сфері, чи не
втрачають від цього НРТ себе як власне релігії? Чи залишається там
віросповідна компонента, а чи ж тільки надаються послуги на
віросповідні потреби споживача-віруючого?
Незважаючи на збільшення все нових неофітів, появу все нових
церков, НРТ не здатні охопити духовним впливом більшу частину
українців, які у своїй основній масі залишаються все таки поза
конфесіями, ставляться до релігії індиферентно, незважаючи на
проповідницькі та організаційні зусилля як традиційних церков, так і
нових течій.
Повній адаптації нових релігій до українських умов і
перетворення їх на українське духовне явище заважають чимало
факторів, серед яких домінуючими є інтрарелігійні або
внутрішньоцерковні проблеми НРТ, що відбивається на їх
невизначеному і в цілому невизнаному статусі в українському
суспільстві.
Однією із найпекучіших проблем, що лежить на поверхні, є
нестача культових приміщень. Загальний показник забезпеченості
релігійних організацій культовими спорудами на 2008 рік складає лише
64,9%. Незважаючи на те, що за роки незалежності віруючим повернуто
у власність та користування десь 3,6 тисячі колишніх культових споруд,
які не використовувалися або ж використовувалися не за призначенням,
збудовано майже 5 тисяч нових, а в стадії будівництва знаходиться ще
понад 2 тисячі, і досі ця проблема не розв’язана остаточно
(http://www.risu.org.ua/ukr/news/article;18526/). Особливо для НРТ, яким
ніхто нічого не повертав і не збирається повертати. Надія тільки на
власні сили. Але отримати землю, не те, що у власність (земля в Україні
не продається), а й в оренду для побудови культової споруди НРТ
майже неможливо. Будівництво приміщень новими релігіями і для
нових релігій можна вважати ексклюзивом, бо ніяких дотацій з боку
держави вони не отримують, спонсорські внески обмежені в силу їх
малочисельності. Все складніше новим течіям отримати наявні
приміщення, які не використовуються за своїм призначенням (колишні
363
клуби, центри, школи тощо), для проведення молитов і обрядів навіть
на правах оренди. Ніяких перспектив НРТ не мають і з введенням
Закону про реституцію церковного майна, бо ж в минулому вони не
мали в Україні своїх культових споруд. Сподіватися на те, що якась
конфесія поділиться своїми приміщеннями з НРТ також не приходиться
– попит традиційних церков вище за пропозиції держави.
У більшості НРТ є труднощі з інформування не тільки
суспільства, але й своїх вірних про віровчення, новини в русі, ставлення
до тих чи інших суспільно значимих подій. Непросто організувати НРТ
і видання такого інформаційного джерела, як газета чи журнал. І хоча
щороку збільшується кількість релігійної періодики в Україні (з 1 в 1989
р., до 23 в 1991, 160- в 1997, 383 – 2007), її збільшення відбувається не
за рахунок нових видань НРТ. Виручає нові релігії Інтернет: майже всі
вони прагнуть мати свої сайти.
Складніше вийти НРТ на загальноукраїнські або регіональні радіо
чи ТБ. Найбільш фінансово незалежні церкви купують ефір і готують
свої власні програми. Але більшість НРТ змирилися із такою ситуацією,
тому основна увага направлена на використання можливостей
Інтернету: він і радіо, і ТБ, і газета, і журнал, й інші форми комунікації.
НРТ виявилися найбільш оперативними та успішними в цій сфері, їм
явно поступалися в цьому історичні церкви, які вимушені «доганяти»
НРТ.
Гостро для НРТ стоїть проблема фінансування своєї діяльності.
Ходять слухи про численні багатства НРТ, про постійну підтримку їх із
Заходу. Певний час, дійсно, така підтримка була, але з часом НРТ мали
навчитися заробляти на свої потреби самостійно. Українські
неохристияни використали як вітчизняний, так і запозичений досвід із-
за кордону для формування бюджетів своїх церков. Східні релігії при
цьому ніколи й не були багатими, а тому Україну вони розглядали як
можливу територію тимчасового вирішення своїх фінансових
труднощів. Не ллється золотим дощем допомога із-за кордону до
необуддистів чи неоіндуїстів. Українські громади, як правило, весь час
самі шукають фінансування, беруть участь у різноманітних проектах,
оскільки не всі з них мають традиційну десятину і вимушені
перебиватися від пожертви до пожертви. Важко НРТ існувати за
рахунок внутрішніх – українських – благодійних внесків, оскільки в
цілому українці не багаті, хоча останніми роками ситуація змінюється.
НРТ вчаться заробляти гроші, і тут вони є більш динамічними, ніж,
скажімо, православні церкви, оскільки не мають стількох обмежень і
заборон.
364
Перехід на самофінансування не призвів НРТ до розриву їх
зв’язків із своїми віросповідними та організаційними центрами. Вони
підтримують контакти із своїми зарубіжними матірними організаціями.
Як особливу подію, НРТ організовують приїзд вчителя, гуру, ідеологів,
богословів своїх конфесій із-за кордону для спілкування українських
адептів із рідними носіями віровчення. За даними відповідних служб, в
Україні в минулому році перебувало більше 3 тис. проповідників,
місіонерів різних напрямів, серед яких половину складають
представники НРТ.
З матірною церквою чи рухом українські послідовники НРТ
пов’язані і через постійний потік українських паломників до сакральних
місць тієї чи іншої релігії. Найбільш розвинутими є паломництво до
Індії представників Товариства свідомості Крішни (за оцінками
керівництва МТСК щороку в Індії перебуває більше 1000 паломників).
Буддисти їздять в Китай, Японію, Корею, Тайланд та інші країни
Східної Азії.
Але головним для будь-якої релігії, а особливо для нової, є
людський ресурс (звичайні віряни, висококваліфіковані кадри
проповідників, менеджерів, лідерів різних служінь). Не маючи
розгалуженої системи місіонерської роботи, таких закладів для
підготовки кадрів, які мають православні чи греко-католицькі, навіть
протестантські церкви, НРТ готують собі кадри священиків, богословів,
регентів самодіяльно, дуже рідко за кордоном. В НРТ практично в
більшості конфесій не налагоджена система безперервної освіти.
Через відсутність підготовлених проповідників, пасторів
віросповідний рівень самих вірян НРТ, як правило, є доволі низьким, а
їхні вірування виглядають наївними, часом навіть примітивними, хоча у
порівнянні із вірними традиційних церков вони на перший погляд
можуть здатися більш розвинутими. Незважаючи на глибокі традиції
вірування сучасного вірянина НРТ характеризує жадоба до навчання, до
опанування нових знань, до досягнення духовних цінностей, що
задовольняється у різний спосіб. Самонавчання є однією із провідних
форм цього. Неовіряни читають багато книжок, часто нерозбірливо,
покладаючись на власний розум в осмисленні їх змісту та інтерпретації.
Крім зазначених внутрішніх перешкод для нормального розвитку
неорелігій в Україні, є ще й зовнішні обставини, які ускладнюють і без
того непросте життя новим релігіям. В цілому українське суспільство й
досі не прийняло НРТ як свої, рідні, природні. Незважаючи на певні
успішні спроби організувати повноцінне релігійне життя НРТ, вони досі
є маргінальними і не зовсім вписаними в культурний контекст України,
почуваються чужими в цьому середовищі, важко сприймаючи
365
українські реалії. На перших порах неовіряни ставилися до своїх громад
як до можливості виїхати за межі України, на батьківщину НРТ.
Міграційні настрої серед них були надто високі. Але з часом стало
зрозуміло, що всі виїхати в зарубіжжя не зможуть, а тому потрібно
пристосовуватися до реалій життя. Хоч багато неовірян так і живуть,
перебуваючи в Україні як в еміграції, оскільки їхні сподівання на краще
життя продовжують бути пов’язаними із країною походження їхнього
релігійного руху. Все це формує специфічні взаємин між релігійною
організацією, напрямком, деномінацією, об’єднанням і державою,
суспільством, іншими релігіями і церквами.
Відомо, що статус будь-яких релігійних спільнот в Україні
регламентується Законом про свободу совісті і релігійні організації, за
яким всі релігії в нашій країні рівні, жодна з них не має якихось
привілей. В Законі відсутній поділ релігійних організацій на традиційні
і нетрадиційні, історичні і нові, конструктивні і деструктивні.
Проте між законодавчою нормою та її реалізацією в складному
релігійному процесі в Україні існує багато суперечностей. Для
послідовників НРТ не зрозуміло, чому їхня релігійність викликає
подеколи незадоволення з боку державних службовців, чому їхні
моральна позиція та соціальна активність не потрібні цій державі, на
яку вони працюють безкоштовно, прагнуть підняти духовний рівень її
народу. Незрозумілим для вірян НРТ є й те, чому всі зусилля нових
громад щодо покращення матеріального і духовного стану суспільства
сприймаються з підозрою, а держава не тільки не цінує, а подеколи
навіть забороняє чи всіляко обмежує діяльність неорелігій, всяк
дискримінуючи їх при цьому у правах на свободу совісті, свободу
місіонерства, проповідництва, гуманітарної допомоги тощо.
Західна модель державно-церковних відносин засвідчила, що
підтримка держави у релігійній діяльності не обов’язкова, тому НРТ на
перших порах і не прагнули мати будь-які контакти з нею. Незалежність
від держави виглядала як норма демократичного суспільства. Але
недовга історія присутності НРТ в Україні переконала, що тут релігійна
організація повинна мати зв’язки з державою. Тому НРТ дрейфують від
політики нейтральності щодо держави в бік формування
дипломатичних (далеко не партнерських!) відносин з нею:
налагоджується зв’язок із місцевими органами влади, центральними її
офісами, державними установами, громадськими організаціями. Якщо
для релігії в Америці чи якійсь іншій західній країні важливим є те, як
люди сприймуть церкву, що мас-медіа напише про них, то для нових
релігій в Україні доленосним є те, як держава зреагує на ту чи іншу
церкву, бо від цього залежить її успіх, статус її вірних. Західним за
366
походженням і стилем мислення НРТ не зрозуміло, навіщо їм у державі,
яка проголосила відокремлення церкви і держави, тим самим створивши
безпрецедентні умови для більш вільної присутності, активності
релігійних громад в суспільстві, весь час озиратися на висловлювання
щодо них речника Президента України чи Прем’єр-міністра, голови
Держкомрелігій чи секретаря якоїсь партії. Нарешті, виявляється важко
пояснити НРТ, які з особливою шанобливістю ставляться до законів,
міжнародних договорів, чому Україна, підписавши міжнародні угоди,
заяви, хартії щодо свободи совісті і релігії, порушує і чинне своє
законодавство, і міжнародні правові декларації.
Українська держава поки що не сформувала єдину прозору
позицію щодо НРТ. Законодавча влада в особі депутатів, профільних
комітетів, блоків і фракцій Верховної Ради, а також виконавча гілка - в
особі адміністрації Президента України тішить себе ідеєю про контроль
над діяльністю НРТ, причому, формулюючи нові антидемократичні
підходи, весь час озирається на Росію і деякі європейські країни в їх
політичній моделі відносин із НРТ, які зганьбили себе складанням
«чорного списку» НРТ, де останні характеризуються як деструктивні і
тоталітарні.
Але справа тут навіть не в цьому. Оцінки, на які спираються
державні чиновники не без впливу антикультистських організацій,
застаріли рівно на 10 років. В новому витку істерії, який розпочав
новостворений Центр дослідження НРТ і релігієзнавства у Львові,
даються списки Французької Ради 1996 р. і нічого не говориться, що
Франція спец рішенням відмовилася від підтримки створеної комісії і
рішенням 2005 р. закрила її фінансування. Тим не менш, для наших
владників відомо тільки перша сторінка цієї історії, а другу вони знати
не хочуть.
Не можна не відзначити тут те, що саме поява нових релігій
зініціювала підвищення уваги суспільства до релігійних проблем. Люди
почали інтенсивніше цікавитися питаннями віри, основними
віросповідними положеннями тієї чи іншої релігії, чіткіше себе
релігійно ідентифікувати тощо. Завдяки новим рухам у світі відновився,
але вже на іншому рівні, міжрелігійний діалог, діалог між традиційними
і нетрадиційними церквами, між різноконфесійними віруючими, між
лідерами релігійних течій, діалог систем цінностей, діалог культур
різних регіонів.
На даний час відсутні будь-які підстави вважати, що з появою
нових релігій суспільство стало більш духовним, більш людським. З
іншого боку, ми не в праві стверджувати, що неорелігії створили нові чи
поглибили старі суспільні проблеми. Вони скоріше виявили глобальну
367
кризу людської цивілізації і, як такі, повинні вивчатися для успішного
подолання останньої, оскільки в них, як в дзеркалі, висвічується вся
гама проблем сучасної людини, а відтак і всього суспільства.
10. НЕОХРИСТИЯНСЬКІ ТЕЧІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Нетрадиційні релігійні утворення давно вже не є дивиною на
теренах України. Деякі з них знаходяться на маргінесі, а деякі, зокрема
неохристиянські, заявляють про себе досить активно і промовисто.
Неохристиянством в релігієзнавчій літературі означають ті релігійні
течії, які виникають в межах традиційного християнства, модернізуючи
його в умовах секуляризації суспільної свідомості, науково-технічної та
інформаційної революції, соціальних й екологічних катаклізмів та
пропонуючи людині ту духовну основу, яка нібито допоможе їй знайти
у сьогоднішньому нестабільному світі відповіді на постійні
екзистенційні запити.
До неохристиянських спільнот ми відносимо як історичні, але
нетрадиційні як для України християнські церкви, так і недавно
створені організації християнського походження. Серед них: різні
християнські церкви харизматичного напрямку (Церква Повного
Євангелія, Церква Посольства благословенного Царства Божого для
всіх народів), «Армія спасіння», Церква Ісуса Христа Святих останніх
днів (мормони), Новоапостольська церква, Церква Нового Єрусалиму
(сведенборгці), Богородична церква, Церква Живого Бога, Українська
Християнська Євангельська Церква, Духовний центр «Нове покоління»
християнських церков України, Церква Христа тощо. Майже всі із
перерахованих місій, центрів, новітніх церков привнесені в Україну з-за
кордону.
При дослідженні діяльності тих релігійних організацій, які ми
відносимо до неохристиянських, з необхідністю виникають проблеми
методологічного характеру. Основною характеристикою цього типу
релігійних організацій означується наявність у їх віровченнях
християнського кореня. Об’єднує релігійні доктрини неохристиян
центральна особа християнства – Ісус Христос, а різнить – своє
розуміння його природи тощо. Серед неохристиянських варто
виокремлювати організації, які мають протестантські корені
(наприклад, харизмати), і ті, які генетично не успадковують
протестантських коренів (наприклад, новоапостольці) Крім того,
|