Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського

У статті проаналізовано праці відомого вченого та громадського діяча М. Грушевського у контексті дослідження старого українського консерватизму. Визначено змістове наповнення вживаної ним термінології та її ознак, які залежно від досліджуваного періоду мають свої характерні особливості....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Пазюра, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Проблемна історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160081
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського / Н. Пазюра // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 174-186. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160081
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1600812019-10-23T01:26:11Z Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського Пазюра, Н. Проблемна історіографія У статті проаналізовано праці відомого вченого та громадського діяча М. Грушевського у контексті дослідження старого українського консерватизму. Визначено змістове наповнення вживаної ним термінології та її ознак, які залежно від досліджуваного періоду мають свої характерні особливості. Writings of a famous scholar and public activist Mykhailo Hrushevskyi in the context of the old Ukrainian conservatism research are analyzed in the article. The content of the used terminology and its features, which have their own characteristics depending on the research period are defined. 2017 Article Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського / Н. Пазюра // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 174-186. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160081 930:[304.9+340.121](477) uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Пазюра, Н. Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті проаналізовано праці відомого вченого та громадського діяча М. Грушевського у контексті дослідження старого українського консерватизму. Визначено змістове наповнення вживаної ним термінології та її ознак, які залежно від досліджуваного періоду мають свої характерні особливості.
format	Article
author	Пазюра, Н.
author_facet	Пазюра, Н.
author_sort	Пазюра, Н.
title	Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського
title_short	Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського
title_full	Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського
title_fullStr	Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського
title_full_unstemmed	Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського
title_sort	старий український консерватизм у висвітленні михайла грушевського
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160081
citation_txt	Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського / Н. Пазюра // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 174-186. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT pazûran starijukraínsʹkijkonservatizmuvisvítlennímihajlagruševsʹkogo
first_indexed	2025-07-14T12:42:37Z
last_indexed	2025-07-14T12:42:37Z
_version_	1837626250044112896
fulltext	174 УДК 930:[304.9+340.121](477) Наталка Пазюра молодший науковий співробітник, відділ української історіографії, Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), novohatnya_n@ukr.net СТАРИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОНСЕРВАТИЗМ У ВИСВІТЛЕННІ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО У статті проаналізовано праці відомого вченого та громадського діяча М. Грушевського у контексті дослідження старого українського консерватизму. Визначено змістове наповнення вживаної ним термі- нології та її ознак, які залежно від досліджуваного періоду мають свої характерні особливості. Ключові слова: старий український консерватизм, традиція, куль- турництво Natalka Paziura Junior Researcher, Department of Ukrainian historiography, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), n_novohatnya@ukr.net OLD UKRAINIAN CONSERVATISM COVERED BY MYKHAILO HRUSHEVSKYI Writings of a famous scholar and public activist Mykhailo Hrushevskyi in the context of the old Ukrainian conservatism research are analyzed in the article. The content of the used terminology and its features, which have their own characteristics depending on the research period are defined. Keywords: old Ukrainian conservatism, tradition, public-cultural work. Відомо, що як політична доктрина український консерватизм сформувався у 20-х рр. ХХ ст. Цьому передував тривалий період його зародження і трансформації, який дослідники окреслюють хронологічним проміжком від автономістського руху другої половини XVIII ст. до початку ХХ ст. Оскільки чітких дефі- ніцій, як і значних напрацювань у цій проблематиці досі немає, ми умовно називаємо цей етап старим українським консерва- © Н. Пазюра, 2017 175 тизмом. Водночас вчені послуговуються й іншими визначен- нями. Зокрема дослідник І. Гирич уживає поняття ранній кон- серватизм1, а Р. Лехнюк – домодерний консерватизм2. Останній характеризує концепт відсутністю чіткої ідейної платформи порівняно з модерним (політичним) консерватизмом, називає його пульсуючим, визначає як реакцію на виклики в конкретних ситуаціях. Така умовність і латентність координат старого українського консерватизму зумовлює ряд труднощів у його студіюванні. Це пов’язано з тим, що залежно від обставин він проявлявся як у відкритих автономістських програмах з вимогами збереження традиційного державного ладу та форм життєдіяльності укра- їнства, так і в нечіткій соціокультурній рефлексії. Відтак вив- чення його характерних ознак та проявів лежить у широкій площині індивідуального світогляду, суспільної думки, культур- них, мистецьких і літературних проектах. Важливим напрямком у дослідженні цієї проблеми є з’ясування генези консервативних ідей, впливів та зв’язків його адептів, оцінок їхньої діяльності. У своїй статті ми проаналізуємо як розумів та оцінював старий український консерватизм відомий історик та громад- ський діяч Михайло Грушевський. Зважаючи на масштаб твор- чого доробку вченого, ми обмежимося його узагальнюючими працями з історії України. Відтак наша публікація прогнозовано не претендує на вичерпність, а лише дозволяє окреслити коло питань, які в подальшому можуть стати предметом більш ґрунтовного дослідження. Раніше цю тему побіжно порушував С. Гелей, який на основі праць М. Грушевського з’ясував, що на Галичині виразником ——————— 1 Гирич І. Українська історична пам’ять, шкільні підручники і освіта. Частина 1: Від доби романтизму до часів українофільства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://uamoderna.com/urok- istorii/hyrych-ist-pamiat-osvita-1 2 Лехнюк Р. Граф Михайло Тишкевич: від крайового до модерного українства // Intermarum: історія, політика, культура. Матеріали між- народної наукової конференції «В єдності сила. Україна–Польща: спільні шляхи до свободи». – Житомир, 2014. – С. 162. 176 українського консерватизму в ХІХ ст. було греко-католицьке духовенство; саме воно було провідником культурного і націо- нального піднесення в регіоні3. Проаналізувавши низку праць М. Грушевського, можна помі- тити, що вчений досить часто послуговується поняттями «кон- серватизм», «консервативний». Так, досліджуючи історію України литовської доби та процес формування державного устрою Великого князівства Литовського з урахуванням при- єднаних українських територій, історик зазначає, що «консер- ватизм взагалі став гаслом політики литовського правительства. «Ми старини не рухаєм, а новини не уводим» повторяло воно, в ріжних варіаціях, при кождій нагоді, і в сих словах окрім звичайного в ті часи пошановання status quo звучить переко- наннє підданих і самого правительства, що староруські порядки, принесені руськими землями в се нове політичне тіло, в[елике]. князівство Литовське, мусять бути в цілости задер- жані»4. Така позиція, на думку вченого, була не тільки полі- тичною тактикою, «а й неминучим випливом внутрішньої культурної слабости в[еликого]. кн[язівства]. Литовського, бра- ку власних, національних скристалізованих форм державного й суспільного життя. …Консерватизм сей заповідав захованнє тих прикмет устрою й життя, які цінила собі людність певної землі»5. В умовах польської експансії після Люблінської унії та перед загрозою денаціоналізації українці стали на захист традиційного для них укладу. Найвиразніше національна реакція проти «поль- щення» і «латинщення» проявилася «в особливім прив’язанню ——————— 3 Гелей Степан. Галицький консерватизм в оцінках М. Грушев- ського // Михайло Грушевський і Західна Україна. Доповіді й повідом- лення наукової конференції (Львів, 26–28 жовтня 1994 р.). До 100-річ- чя від початку діяльності М. Грушевського у Львівському універ- ситеті. – Львів: Світ, 1995. – С. 283–286. 4 Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. – Т. 5. – К.: Наукова думка, 1994. – С. 5. 5 Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. – Т. 4. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 105. 177 до «руської» віри – сього знамени української народности»6. Відтак унія «як релігійна «новина»« сприяла об’єднанню україн- ців на основі православної віри, яка, на думку М. Грушевського, була тим єдиним ґрунтом, на якому «можна згуртувати всі верстви і части українського народу…, з котрим нерозривно звязало ся саме понятє українського»7. З цією метою вони «старалися можливо старанно консервувати староруську цер- ковну традицію, староруський доробок книжности й літератури; старалися законсервувати ті матеріальні джерела й засоби, якими розпоряджала православна церква, її конфесійну окре- мішність…і консервувати можливо тихо й скромно, не нара- жаючися, не виступаючи різко, беручи пасивним опором і консерватизмом, а не відкритою боротьбою»8. Особливо актив- ною в цьому відношенні була позиція духовенства, яке за ви- словом М. Грушевського було «сторожем українського націо- нального житя, національних традицій, національної свідо- мости, патріотизму»9. Це дозволило вченому виокремлювати поняття «православний консерватизм», який базувався на «інс- тинкті національної самоохорони»10. Таким чином, що стосується історичної ретроспективи, то уживаний М. Грушевським термін «консерватизм» має розлоге трактування. У широкому значенні він розуміється як реакція на зміну усталених форм державного і суспільного життя, ду- ховних та культурних цінностей. Така позиція визначається як «привязаннє до свого… побуту, неохота до яких небудь новин, відпорність на всякі посторонні впливи, відраза до всякого примусу, до всякого наступування на свободу»11. У вузькому значенні термін означає збереження та пошанування традицій, ——————— 6 Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. –Т. 6. – К.: Наукова думка, 1995. – С. 262. 7 Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990. – С. 220. 8 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 6. – С. 355. 9 Там само. – С. 263. 10 Там само. – С. 471. 11 Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). – [Відень], 1921. – С. 72. 178 традиціоналізм. Звідси й множинність ознак/проявів, що харак- теризують концепт: вірність національним традиціям12, обо- ронна робота13, пасивність/поміркованість («пасивний консер- ватизм» як пасивний опір, а не відкрита боротьба)14. У вивченні старого українського консерватизму особливе значення має період кінця XVIII – початку ХІХ ст. як час реакції українства на руйнування традиційного для нього суспільно- політичного устрою, породженого ліквідацією Гетьманщини. Відомо, що це спричинило опір козацько-старшинських родів, які домагалися відновлення української автономії. До того ж консервативний світогляд знайшов своє відображення у антик- варному русі, спрямованому на систематизацію та дослідження історичних пам’яток, набув свого чіткого вираження у колекціо- нуванні книг, рукописів і предметів минувшини. В історіографії ця діяльність отримала абсолютно полярні оцінки, але цікавим є той факт, що вже в ХІХ ст. науковці характеризували опір українства асиміляційним процесам як «завзятий консерватизм українського народу» та «консервативний рух», визначали його мотивацією «почуття консерватизму»15. Проаналізуємо, як оцінював «оборонну роботу» тодішніх діячів М. Грушевський, чи вбачав у ній їхні консервативні уст- ремління. Насамперед зазначимо, що вчений досить часто звертався у своїх дослідженнях до питання інкорпорації українських земель до складу Російської імперії та зумовленої цим процесом діяль- ності нащадків козацької старшини. Загалом присутні у його працях оцінки автономістського руху та антикварної роботи збігаються, однак мають певні відмінності. Так, М. Грушевський зазначає, що ліквідація старого устрою Гетьманщини природньо викликала сильне невдоволення, утім ——————— 12 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 6. – С. 406. 13 Там само. – С. 538. 14 Там само. – С. 355, 662. 15 Теличенко Ив. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху екатерининской комиссии // Киевская старина. – 1890. – № 8. – С. 168, 170. 179 до серйозної протидії не призвела. Причину цього вчений вбачав у бажанні козацької старшини до чинів, до розширення і зміцнення станових прав та майнових інтересів. У процесі нобілітації та під дією цілеспрямованої урядової політики стар- шина все більше втягувалася до загальноімперського простору, впрягаючись у державну колісницю та докладаючи зусиль для її розбудови16. «Українські патріоти ревно трудилися над роз- витком великоросійської культури; відомий нам Капніст, що з такою сміливою місією з’явився у Берліні, зробив собі ім’я великоросійського письменника, і взагалі з другої половини XVIII ст. виступає у великоросійській літературі цілий ряд більше і менше помітних письменників-українців як Рубан, Ту- манський, Максимович-Амбодик, Козицький, Бантиш-Камен- ський, Хмельницький, Сохацький, Богданович і багато інших, які немало потрудилися для неї, утім переважно ніяк не зая- вивши свого українського походження»17, – підсумовує він. До представників «національного занепаду» Грушевський зараху- вав і відомого філософа Григорія Сковороду, на якому «крах старого устрою відобразився… байдужістю до національних і соціальних питань, повною відсутністю національної свідомості та історичної традиції, і цей «громадянин Всесвіту» без сумніву віддзеркалює в цьому відношенні настрій більшості»18. Слаб- кість історичної традиції зумовила, на думку історика, втрату національного імені і появу в термінології назви «малоросіяни», що поставило українців перед загрозою перетворення на аморф- ну етнографічну масу19. Як бачимо, М. Грушевський досить гостро оцінював соці- ально-економічну позицію українства за умов, продиктованих ліквідацією Гетьманщини. Інтеграцію козацької старшини до станового устрою Російської імперії показано як пристосу- ванство, а її прагнення підкреслити свою відмінність від сірої ——————— 16 Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1911. – С. 366–367, 410, 413. 17 Там же. – С. 413. 18 Там же. 19 Там же. – С. 414. 180 козацької маси – як свідому денаціоналізацію. Хоча, як зазначає вчений, поряд з обрусінням української аристократії у неї залишався обласний патріотизм, туга за гетьманщиною, роман- тичні спогади про колишню славу козацтва, проте вона поєд- нувала їх з ревною службою новому режимові та турботами про зміцнення свого добробуту20. Та легкість, з якою українська провідна верства втрачала своє національне обличчя, та від- сторонення від народу не заважали їй з симпатією ставитись до українського побуту, писемності та мови. Саме звернення до мови вчений трактував як найбільш яскраве вираження україно- фільських симпатій21. Дещо м’якше оцінював М. Грушевський позицію козацької старшини в умовах інкорпорації у своїх пізніших працях. Це прослідковується у статті «Україна. Історія», яку він писав у 1915 р.22 для словника Російського бібліографічного товариства братів Гранат. Зокрема, учений зазначав, що утвердженням свого соціально-економічного становища українська старшина була захоплена задовго до ліквідації автономії і з наступом на неї Катерини ІІ дуже виразно висловилася за відновлення геть- манського управління. Далі історик згадує і про плани боротьби за втрачену автономію за допомогою іноземного втручання (берлінська місія Капніста, якого він зображає українським патріотом, а не великоруським письменником), і про віднов- лення українських установ стараннями О. Безбородька, і про організацію козацьких полків у 1812 та 1831 рр. знову ж таки стараннями дворянства23. Зовсім інакше охарактеризовано й ——————— 20 Грушевский М. Движение политической и общественной украин- ской мысли в ХІХ столетии. – СПб., 1907. – С. 4; Его же. Очерк исто- рии украинского народа. – С. 415. 21 Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – С. 421. 22 Рік написання статті подається за публікацією: Капраль М., Фелонюк А. «Коли гармати говорили, муза Кліо не мовчала»: Наукова та науково-популярна спадщина М. Грушевського (1917–1923) // Грушевський М. Твори: у 50 т. – Т. 9. – Львів: Видавництво «Світ», 2009. – С. ХХІ. 23 Грушевський М. Україна. Історія // Грушевський М. Твори: у 50 т. – Т. 9. – С. 322–323. 181 антикварну роботу українського шляхетства, показано її роль у збереженні історичної пам’яті, духовної та культурної спад- щини. «Поряд із цими й подібними фактами й мріями в сфері практичної політики, – продовжує вчений, – в тому ж дво- рянському середовищі йшло… ідеологічне відновлення україн- ської традиції. З особливою запопадливістю й любов’ю роз- вивається в цей час серед тієї ж шляхетської інтелігенції антикварна робота зі збирання відомостей про старий лад і життя – того, що можна назвати стародавностями Гетьманщини. Слабко, по-дилетантськи, але починають все-таки збиратися матеріали з етнографії й мови, твори народною мовою. Українське дворянство з особливою любов’ю вивчає й відтво- рює героїчну боротьбу “козацько-малоросійського народу” з Польщею за свої вольності… Воно розцвічує її всіма барвами легенди, з особливою любов’ю відшукує в минулому Лівобе- режної України тих героїв, мучеників і міцних борців за укра- їнські права: це – час особливої популярності Полуботка з його легендою й Мазепи, якому за гоніння, що обрушилися на його пам’ять, за анафему, що виголошувалася цьому гойному благо- дійникові Української церкви, зрештою, було забуто все, що відштовхувало від нього сучасників, і портрет якого в першій половині ХІХ ст. стає популярною окрасою українського дво- рянського вогнища й проявом цієї досить нешкідливої фронди24». Таким чином, погляди М. Грушевського на автономістський рух та породжену ним антикварну роботу не завжди були сталими. Це, своєю чергою, можна розглядати як генезу погля- дів вченого на це питання. Його оцінка дій українського шля- хетства в умовах нобілітації коливалася між конформізмом та поборництвом національних інтересів. «Хоч українське панство, – як зазначає він, – знаходило ріжні добрі сторони в нових крі- пацьких та чиновницьких порядках, заведених правительством, і з усієї сили вислужувалося перед новими властями»25, утім саме в їхньому середовищі «не вважаючи на все їх вільне і невільне ——————— 24 Там само. – С. 323. 25 Грушевський М. Історія України / Упоряд. В. Сарбей. – К.: «Освіта», 1992. – С. 190. 182 зросійщення, не вигасала любов до українського життя, мови, історії, – певний український патріотизм»26 та зароджувалося українське відродження27. Зокрема це відбувалося через почу- вання своєї окремішності (національної ідентичності) та усві- домлення тяглості української історії. Виразно прослідковується, що вчений розглядав козацьку старшину та її нащадків, яку часом зневажливо називає «укра- їнськими старшенятами» та «зросійщеними службістами»28, у площині лояльностей. З одного боку вони «кров свою про- ливали за російське отечество й з усіх сил будували нові російські порядки на Україні, ширили російську мову й куль- туру, самі виступали як російські письменники, в своїм обиході перейшли вповні на мову російську», однак «заразом з по- божною любовю збирали пам’ять про українську старовину, записували українські вірші та пісні, слова й прислів’я, а в своїх записках та листах, не призначених для публіки, виславляли колишню українську свободу, давних борців за українські вольности»29. У ході інтеграційної політики російського уряду та під дією численних асиміляційних заходів українське суспільство вві- йшло до загальноросійського простору, лишивши в минулому політичну діяльність. Від другої половини ХІХ ст. основним елементом українського самовираження стає громадська та культурна робота. Цей період в розвитку українського консер- ватизму відомий дослідник О. Оглоблин називає малоросійским. Він є дуже важливим у дослідженні варіацій проявів та ха- рактеристик консерватизму, адже на той час склалися абсо- лютно нові соціокультурні умови. Відійшло у вічність старше покоління діячів-автономістів, відбувалася поступова трансфор- мація антикварної роботи в наукову, її інституціоналізація. ——————— 26 Там само. – С. 192. 27 Грушевський М. З політичного життя Старої України. Розвідки, статї, промови. – К., 1917. – С. 83. 28 Грушевський М. Історія України. – С. 185, 192. 29 Там само. – С. 192. 183 У контексті характеристики М. Грушевським старого україн- ського консерватизму період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. має особливе значення, оскільки вчений був не лише свідком, але й учасником тих подій. Саме цей аспект заслуговує бути предметом окремого дослідження, адже має для цього значний масив його публіцистичних і епістолярних матеріалів, ряд рецензій на праці представників цієї течії, некрологи та ін. Аналізуючи діяльність українства в другій половині ХІХ ст., М. Грушевський окреслював її широкою громадською роботою, зокрема щодо організації недільних шкіл, підготовки вчителів, збирання етнографічного матеріалу, як наукове українознавство. Відзначаючи її беззаперечну цінність, учений, проте, зауважу- вав: «але, як часто буває – за сими «малими ділами» упускалися з очей ширші перспективи, затрачувались провідні лінії. А з другого боку – се розвивання суспільної енергії в сторону най- менших перепон, прикладання національних сил до справ, які не заборонялись урядом, а де навіть можна було працювати під урядовим омофором, воно непомітно, але дуже шкідливо, зво- дило українське громадянство на дорогу нездорового опорту- нізму»30. Учений оцінював український рух другої половини ХІХ ст. як аполітичне культурництво, яке зводило свою роль до вив- чення України, збереження традицій її мови та літератури, утім у межах «домашнього вжитку», задля уникнення підозр у сепаратизмі31. Частково цей напрямок було представлено гурт- ком «Киевской Старины». Утім з часом культурництво виявило свою нежиттєздатність. З одного боку уряд не йшов на жоден компроміс, «не бажаючи бачити ніякого українства, ні радикаль- ного, ні поміркованого (консервативного), добиваючись повного національного або точніше – етнографічного унітаризму»32. ——————— 30 Грушевський М. Драгоманов в політичнім і національнім роз- витку українства // Грушевський М. Твори: у 50 т. – Т. 4, кн. 2. – Львів: Видавництво «Світ», 2013. – С. 173. 31 Грушевский М. Движение политической и общественной украин- ской мысли в ХІХ столетии. – С. 13. 32 Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – С. 456. 184 З іншого боку такий «практичний консерватизм старих україно- філів» відштовхував від себе молодше покоління українців, а з часом сам термін «українофіл» набув негативного значення «для характеристики несерйозного і неглибокого аполітичного укра- їнства»33. Поміркованість цього напрямку знайшла відображення в оцінках його представників. Зокрема, це простежується в некро- лозі, яким М. Грушевський відгукнувся на смерть відомого історика та літературознавця М. Дашкевича. Останній був вихо- ванцем В. Антоновича, професором Київського університету, брав активну участь у роботі Історичного товариства Нестора Літописця (зокрема, був його секретарем та головою). Однак у останньому слові про М. Дашкевича Грушевський схарактери- зував його як людину, що «“обставинами” відірвана від свого природного ґрунту, на якім вона могла бути так цїнна і по за яким вона дала культурному житю свого народу так мало. …[цей] чоловік міг дати нашому культурно-національному життю, як би був хотїв, як би був смів противстати тим вітрам і бурям, що зносять всяке добро з нашого поля до всеросийского моря яке без того добра так добре могло б обійти ся! …Але він не був смілою, боєвою натурою, й ті українські симпатії його зостали ся плятонїчними, а їх властитель, ідучи, як кажуть Росияне – “въ сторону найменьшаго сопротивленія”, старанно уникав всього, що могло б на нього стягнути закид “україно- фильства”. – І зістав ся тільки “українознавцем”34». Таким чином, у багатьох своїх публікаціях М. Грушевський використовує поняття «консерватизм» для означення реакції українства на руйнування традиційного для нього способу життя. У своїй основі він є близьким до вживаного в ХІХ – на початку ХХ ст. визначення цього поняття як охорони існуючого ——————— 33 Там же. 34 Грушевський М. Микола Дашкевич. 1852–20. І. 1908 // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1908. – Т. LXXXI, кн. І. – С. 145. 185 державного ладу35. Зважаючи на тривалий бездержавний статус українців, у працях М. Грушевського можна спостерігати укра- їнський контекст терміну. Саме завдяки консервативному світо- гляду та оборонній роботі українству протягом кількох століть вдавалося зберігати свою віру, традиції, культуру, що стало підгрунтям для відродження державності на початку ХХ ст. Однак учений зазначав, що «з половини ХІХ ст. цей консер- ватизм та офіційний патріотизм, який зустрічається у представ- ників старого покоління і в різних minores gentes молодшого, потрібно рішуче вважати пережитком, віджилою точкою зору для українства»36. Грушевський не сприймав таку лояльну по- зицію («нешкідливу фронду»), вважав її «нічим, як тільки гіпо- критством і полохливістю37, малоросійським ренегатством38, виступаючи за рішучі методи боротьби за українську неза- лежність. REFERENSES: 1. Helej, S. (1995). Halytskyj konservatyzm v otsinkakh M. Hru- shevskoho. Proceedings of the Scientific Conference Mykhajlo Hrushevskyj i Zakhidna Ukraina. Do 100-richchia vid pochatku diialnosti M. Hrushevs- koho u Lvivskomu universyteti, (рр. 283–286). Lviv: Svit. [in Ukrainian]. 2. Hyrych, I. (2014). Ukrainska istorychna pamiat, shkilni pidruchnyky i osvita. Chastyna 1: Vid doby romantyzmu do chasiv ukrainofilstva. ——————— 35 Консервативная партия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. – Т. XVI. – СПб., 1895. – С. 34–39; Консервативная партия // Настольный энциклопедический словарь [Гранат]. – 3-е изд. – Т. IV. – М., 1897. – С. 2276; Консерватизм // Энциклопедический словарь Рус- ского библиографического института бр. А. и И. Гранат. – 7-е изд. – Т. 25. – М., [1914]. – Стб. 48–49. 36 Грушевский М. Движение политической и общественной украин- ской мысли в ХІХ столетии. – С. 7. 37 Грушевський М. З починів українського соціалістичного руху // Грушевський М. Твори: у 50 т. – Т. 9. – С. 136. 38 Грушевський М. З політичного життя Старої України. Розвідки, статї, промови. – С. 126. 186 Ukraina Moderna. Retrieved from: http://uamoderna.com/urok-istorii/ hyrych-ist-pamiat-osvita-1 [in Ukrainian]. 3. Lekhniuk, R. (2014). Hraf Mykhajlo Tyshkevych: vid krajovoho do modernoho ukrainstva. Intermarum: istoriia, polityka, kultura, 162–172. Zhytomyr. [in Ukrainian]. 4. Kapral, M.  Feloniuk, A. (2009). Koly harmaty hovoryly, muza Klio ne movchala: Naukova ta naukovo-populiarna spadschyna M. Hru- shevskoho (1917–1923). In Hrushevskyj M. Tvory u 50 tomakh (Vol. 9, pp. V–XXIV). Lviv: Svit. [in Ukrainian].

Старий український консерватизм у висвітленні Михайла Грушевського

Репозитарії

Схожі ресурси