Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники

У статті представлено огляд історіографії Голодомору 2006–2016 рр. Дослідницьке завдання полягало у спробі концептуалізувати масив літератури в обраних хронологічних рамках, представивши три історіографічні ситуації. Наголошено на характерних для періоду перманентних спробах інструменталізації те...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Харченко, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Проблемна історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160082
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники / А. Харченко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 187-219. — Бібліогр.: 88 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160082
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1600822019-10-23T01:26:06Z Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники Харченко, А. Проблемна історіографія У статті представлено огляд історіографії Голодомору 2006–2016 рр. Дослідницьке завдання полягало у спробі концептуалізувати масив літератури в обраних хронологічних рамках, представивши три історіографічні ситуації. Наголошено на характерних для періоду перманентних спробах інструменталізації теми. Інша дослідницька проблема полягала у представленні своєрідного колективного портрету дослідників цієї теми. Певні авторські обмеження в цьому огляді були свідомою спробою змінити звичайний для історіографічних досліджень фокус. Основну увагу було спрямовано на аналіз публікацій у періодичних виданнях. Вибір обумовлений такими специфічними характеристиками періодики як динамічність, зосередженість на актуальних дискусіях, сучасних методологічних підходах. The article presents an overview of the historiography of the Holodomor 2006–2016 years. The research challenge consisted in an attempt to conceptualize literature on this theme. The period is allocated to three historiography situations. It is important for Holodomor Studies to consider the attempts of the instrumentation of the themes for each period. In the chosen chronological framework the collective portrait of studies is presented. Certain limitations in this review were a conscious attempt to change the typical focus for historiography research. For the research it is important to focus on publications in periodicals. Periodicals are the most dynamic and it reflects current trends, actual discussions, the modern methodological tools. Basic statements and assumptions in the text are based on the analysis of publications in journals that represent Holodomor Studies. Further we identified fields of research that seem the main for researchers in studies. Also we outlined the actual approaches in it that have the potential for development of Holodomor Studies in Ukraine. 2017 Article Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники / А. Харченко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 187-219. — Бібліогр.: 88 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160082 94 (477.52)»XX» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Харченко, А. Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті представлено огляд історіографії Голодомору 2006–2016 рр. Дослідницьке завдання полягало у спробі концептуалізувати масив літератури в обраних хронологічних рамках, представивши три історіографічні ситуації. Наголошено на характерних для періоду перманентних спробах інструменталізації теми. Інша дослідницька проблема полягала у представленні своєрідного колективного портрету дослідників цієї теми. Певні авторські обмеження в цьому огляді були свідомою спробою змінити звичайний для історіографічних досліджень фокус. Основну увагу було спрямовано на аналіз публікацій у періодичних виданнях. Вибір обумовлений такими специфічними характеристиками періодики як динамічність, зосередженість на актуальних дискусіях, сучасних методологічних підходах.
format	Article
author	Харченко, А.
author_facet	Харченко, А.
author_sort	Харченко, А.
title	Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники
title_short	Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники
title_full	Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники
title_fullStr	Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники
title_full_unstemmed	Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники
title_sort	сучасна українська історіографія голодомору: студії та дослідники
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160082
citation_txt	Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники / А. Харченко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 187-219. — Бібліогр.: 88 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT harčenkoa sučasnaukraínsʹkaístoríografíâgolodomorustudíítadoslídniki
first_indexed	2025-07-14T12:42:40Z
last_indexed	2025-07-14T12:42:40Z
_version_	1837626253002145792
fulltext	187 УДК 94 (477.52)»XX» Артем Харченко кандидат історичних наук, доцент, кафедра політичної історії, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» (Харків, Україна), kharart@yandex.ua СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ГОЛОДОМОРУ: СТУДІЇ ТА ДОСЛІДНИКИ У статті представлено огляд історіографії Голодомору 2006– 2016 рр. Дослідницьке завдання полягало у спробі концептуалізувати масив літератури в обраних хронологічних рамках, представивши три історіографічні ситуації. Наголошено на характерних для періоду перманентних спробах інструменталізації теми. Інша дослідницька проблема полягала у представленні своєрідного колективного порт- рету дослідників цієї теми. Певні авторські обмеження в цьому огляді були свідомою спробою змінити звичайний для історіографічних досліджень фокус. Основну увагу було спрямовано на аналіз публікацій у періодичних виданнях. Вибір обумовлений такими специфічними характеристи- ками періодики як динамічність, зосередженість на актуальних дис- кусіях, сучасних методологічних підходах. Ключові слова: Голодомор, дослідник, інструменталізація, істо- ріографія, концепція геноциду. Аrtem Kharchenko Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Lecturer, Department of Political History, National Technical University «Kharkiv Polytechnic Universiry», (Kharkiv, Ukraine), kharart@yandex.ua MODERN UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY OF HOLODOMOR: STUDIES AND RESEARCHERS The article presents an overview of the historiography of the Holodomor 2006–2016 years. The research challenge consisted in an attempt to conceptualize literature on this theme. The period is allocated to three historiography situations. It is important for Holodomor Studies to consider the attempts of the instrumentation of the themes for each period. In the © А. Харченко, 2017 188 chosen chronological framework the collective portrait of studies is presented. Certain limitations in this review were a conscious attempt to change the typical focus for historiography research. For the research it is important to focus on publications in periodicals. Periodicals are the most dynamic and it reflects current trends, actual discussions, the modern methodological tools. Basic statements and assumptions in the text are based on the analysis of publications in journals that represent Holodomor Studies. Further we identified fields of research that seem the main for researchers in studies. Also we outlined the actual approaches in it that have the potential for development of Holodomor Studies in Ukraine. Keywords: Holodomor, researcher, instrumentalization, historiography, genocide conception. Цей текст не є спробою представити детальний огляд обраної теми. Тисячі публікацій за чверть століття1 потребували б фор- мату солідної монографії. Аналіз цього масиву періодично стає предметом зацікавлення науковців2. У даній статті увагу при- ділено дослідженням 2006–2016 рр., зокрема акцентовано на суспільно-політичному тлі. У випадку студій Голодомору було б помилкою не враховувати цей момент. Позиція дослідників не- рідко трактується як політична, адже чимало з них є активістами громадських організацій, чия діяльність спрямована на комемо- раційні практики і т. ін. Така ситуація не є унікальною, але створює для українських науковців певні проблеми. Дослідники у студіях про геноциди (Genocide Studies) недаремно наголо- шують на труднощах, пов’язаних з даною темою, через над- ——————— 1 Кульчицький С. В. Як на Заході розуміють український Голодомор [Електронний ресурс] // День. – 2015. – 26 грудня. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/yak-na-zahodi-rozumiyut-ukrayinskyy- golodomor.html 2 Марочко В. І. Сучасна зарубіжна історіографія голоду 1932– 1933 рр. в Україні: нова чи стара інтерпретація? // Український істо- ричний журнал. – 2006. – № 3. – С. 186–199; Калакура Я. С. Новітня історіографія Голодомору 1932–1933 рр. як геноциду українського народу: надбання та прорахунки // Персонал. – 2008. – № 1. – С. 105– 113. 189 мірну заполітизованість, заідеологізованість і, водночас, обме- женість3. Обрана нижня межа – 2006 р. – була позначена саме полі- тичним рішенням – прийняттям Верховною Радою Закону «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні». Цей акт визнав названі події геноцидом українського народу4. Водночас, ним фактично було затверджено вже домінуючу у вітчизняних студіях Голо- домору концепцію геноциду. Верхня межа – 2016 р. – спроба вловити останні тенденції в сфері досліджень. Між цими да- тами, на короткій дистанції, відзначаємо три історіографічні ситуації. По-перше, сплеск досліджень, принаймні за кількіс- ними показниками, за часів президентства Віктора Ющенка. По- друге, спроба нового розставлення акцентів під час перебування при владі Віктора Януковича. Або, скоріше, спроба запозичення популярної, перш за все у російській історичній літературі, візії проблеми. Цей період також позначено першою помітною при- сутністю у вітчизняній історіографії опонентів концепції гено- циду. Нарешті, відновлення домінування концепції геноциду і певне пожвавлення у студіях. Прив’язка до парламентських ухвал та президентських термінів не означає визнання перева- жання у проблематиці політичного чинника над науковим. Але, є намаганням позначити спроби інструменталізації теми Голо- домору у рамках офіційної історичної політики. Крім хронологічного лімітування, текст містить ще кілька свідомих обмежень. Лише побіжно згадуються західні дослід- ники Голодомору та дискусії, що точаться навколо цієї теми. Так само, лише як своєрідні маркери актуалізації досліджень того чи іншого аспекту проблематики, представлено роботи авторитетних українських вчених. Тобто, до огляду не увійшли напрацювання тих авторів, які постійно присутні в різних істо- ріографічних оглядах та найбільше цитуються своїми колегами, зокрема Валерій Васильєв, Людмила Гриневич, Георгій Касья- ——————— 3 Grodsky B. When two ambiguities collide: the use of genocide in self- determination drives // Journal of Genocide Research. – 2012. – № 14. – P. 1–27. 4 Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», № 376-V від 28 листопада 2006 р. 190 нов, Станіслав Кульчицький, Василь Марочко, Юрій Шаповал. У спробі зрозуміти загальний стан студій, традиційне для історіографічних оглядів перелічення праць найбільш автори- тетних науковців, певною мірою обмежує погляд. Змушує зга- дати прислів’я про дерева, за якими можна не побачити лісу. Обраний фокус дозволяє чіткіше проаналізувати ситуацію, яка нерідко характеризується доволі полярними оцінками. Важливим дослідницьким завданням є спроба представити своєрідний колективний портрет дослідників Голодомору. Він позначений їх науковим світоглядом, визнаними авторитетами, лексиконом, усвідомленням значущості своєї теми і, водночас, її обмеженістю. Така дослідниця/дослідник може бути докторкою/ доктором наук або аспіранткою/аспірантом, мешкати/працювати в будь-якому регіоні та місті, бути авторкою/автором монографії або першої опублікованої розвідки. З 1989 р., відколи в Україні почали з’являтися перші роз- відки, присвячені проблемі голоду 1932–1933 рр., і до 2006 р. історіографія Голодомору набула певних рис, визначальною з яких стало тяжіння до концепції геноциду, запозиченої в інте- лектуальній культурі української діаспори5. Сформована про- тягом 1960–1980-х рр. і перейнята на український ґрунт пара- дигма – характеризувалася кількома положеннями: пріоритетом національно-політичних причин голоду над економічними; штуч- ною природою голоду; антинаціональним та антиселянським характером комуністичної влади; прирівнянням трагедії до Го- локосту; поданням голоду в контексті тривалого українсько- російського конфлікту. Визнання Верховною Радою Голодомору геноцидом у лис- топаді 2006 р. стало наслідком зусиль певних кіл української інтелігенції та політикуму, які активізували свою діяльність у гуманітарній сфері за часів президентства В. Ющенка. Їх зу- силлями тема голоду 1932–1933 рр. стала частиною зовнішньо- політичних дій, спрямованих на визнання України у світі. За ——————— 5 Назарова К. Формування концепції голоду-геноциду в інтелекту- альній культурі української діаспори (1960–1980-х рр.) // Мандрівець. – 2013. – № 2. – С. 40. 191 основну ідею можна вважати представлення Голодомору «на- ціональним маркером», подібним Голокосту6. Однак, навряд чи можна говорити, що тодішні суспільна актуалізація і певний державний запит докорінно змінили си- туацію у дослідженнях. Типовими залишались зосередженість на публікації документів7 та звернення до спогадів свідків8. Надалі зберігало актуальність тяжіння до віктимності у викладі подій9. В той же час дискусії щодо визначення Голодомору як гено- циду стали характерними і для західних дослідників, причетних до радянології (Sovietology), студій про геноциди (Genocide Studies) тощо10. В цій полеміці науковці фактично розділились на два табори, де представники одного відстоювали концепцію «незумисного» характеру трагедії11, а іншого наполягали на свідомому вико- ——————— 6 Касьянов Г. В. Dance macabre: голод 1932–1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті – початок 2000-х). – К.: Наш час, 2010. – С. 37. 7 Голодомор 1932–33 років: документи і матеріали / відп. ред. Р. Я. Пиріг. – К.: «Києво-Могилянська академія», 2007. – 1128 с.; Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932–1933 років в Україні в доку- ментах ГПУ–НКВД / відп. ред. В. К. Борисенко. – К.: «Києво-Моги- лянська академія», 2008. – 604 с. 8 Борисенко В. К. Свіча пам’яті. Усна історія про геноцид українців у 1932–1933 роках. – К.: Стилос, 2007. – 288 с.; Врятована память. Голодомор 1932–33 років на Луганщині. Свідчення очевидців / відп. ред. І. В. Магрицька. – Луганськ: Промдрук, 2008. – 443 с. 9 Сергійчук В. Як нас морили голодом. – К.: ПП Сергійчук М. І., 2006. – 392 с. 10 Dietsch J. Making Sense of Suffering. Holocaust and Holodomor in Ukrainian Historical Culture. – Lund: Lund University, 2006. – 280 с. 11 Wheatcroft S. G., Davies R. W. The Years of Hunger. Soviet Agri- culture, 1931–1933. – Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2004. – 555 p.; Кондрашин В. В. Голод 1932–1933 годов: трагедия российской де- ревни. – Москва: Российская политическая энциклопедия, 2008. – 519 с. 192 ристанні «покарання голодом» радянським керівництвом12. Як і українські дослідники, їх західні колеги вдавались до публікації документів, які проливали світло на трагічні події. Завдяки перекладам доступ до окремих робіт західних вчених отримали ширші кола українських дослідників. Серед тих, чиї тексти здобули визнання у вітчизняних істориків, слід назвати італійського радянолога Андреа Граціозі13, . «Український істо- ричний журнал» друкував переклад статті німецького дослід- ника Герхарда Зимона щодо антиукраїнської спрямованості Голодомору14. Прикметно, що критик концепції геноциду Йоган Дітч не отримав можливості для публікації, або і не намагався цього зробити, у тому ж виданні і віддав переклад своєї статті спеціалізованому часопису з історії Голокосту15. Долучаючи українських науковців до міжнародної полеміки, у 2008 р. канадський журнал видав матеріали конференції у Торонто, присвяченої 75-ій річниці трагедії. У одній зі статей цього збірника Л. Гриневич схарактеризувала стан історіографії Голодомору16, будучи доволі оптимістичною у своїх оцінках. ——————— 12 Ellman M. The Role of Leadership Perceptions and of Intent in the Soviet Famine of 1931–1934 // Europe-Asia Studies. – 2005. – № 57. – P. 823–841. 13 Граціозі А. Голод у СРСР 1931–1933 рр. та український Голо- домор: чи можлива нова інтерпретація? // Український історичний журнал. – 2005. – № 3. – С. 120–131; Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів 1932–1933 рр. /під ред. А. Граціозі. – Харків: Фоліо, 2007. – 255 с.  Оцінюючи визнання західного дослідника, виходимо з кількості посилань на нього, після перекладу його робіт. 14 Зимон Г. Чи був Голодомор 1932–1933 рр. інструментом «лікві- дації» українського націоналізму? // Український історичний журнал. – 2005. – № 2. – С. 118–131. 15 Дітч Й. Поборюючи «Нюрнберзьку історіографію» Голодомору // Голокост і сучасність. – 2008. – № 1. – С. 7–26. На сторінках цього ж видання він полемізував з С. Кульчицьким. 16 Grynevych L. The Present State of Ukrainian Historiography on the Holodomor and Prospects for Its Development // Harriman Review. – November 2008. – № 16. – P. 10–20. 193 Дослідниця зауважила на недостатньому залученні компарати- вістики українськими науковцями, тільки спрогнозувала на майбутнє дослідження у площині моральних та психологічних наслідків трагедії та відзначила позицію вітчизняних науковців як сторонніх спостерігачів у міжнародних дискусіях стосовно проблеми Голодомору17. Разом з тим, Л. Гриневич оцінювала ситуацію у дослідженні цієї теми як цілком позитивну, від- значала її динаміку та різноплановість. Слід відзначити, що тих, хто заперечував концепцію гено- циду, дослідниця фактично вивела поза межі академічного дискурсу, позначивши їх як суто політичний елемент18. Теза щодо «незламних скептиків» або «таких, що ангажовані полі- тикою» спостерігається і в американських україністів19. Згадані моменти доволі симптоматичні, пригадуючи зауваження Андрія Портнова у рецензії на роботу Г. Касьянова щодо непомічання альтернативної концепції геноциду версії, представленої «чис- ленними текстами... в українській газеті «2000» або в регіо- нальних виданнях»20. Зазначимо, що якраз «регіональні» до- слідники помічали своїх опонентів і той самий щотижневик «2000», звинувачуючи тих, хто «активно й наполегливо запе- речують... факти» та Голодомор як політику геноциду21. Всупереч наведеним вище позитивним оцінкам, запропоно- ваним західному читачу, Г. Касьянов окреслив власний погляд на «канонічний дискурс Голодомору», підбиваючи певні під- сумки вивчення теми упродовж 2005–2008 рр. Історик навів цілий список «родових ознак» цього дискурсу, які фактично не залишали шансів на адекватне сприйняття західною академіч- ——————— 17 Ibid. – 16. 18 Grynevych L. The Present State… (Ibid.) – P. 13. 19 The Holodomor Reader: a Sourcebook on the Famine of 1932–1933 in Ukraine / Ed. by B. Klid and A. Motyl. – Toronto: CIUS Press, 2012. – 31 р. 20 Портнов А. В. Історії для домашнього вжитку: Есеї про польсько- російсько-український трикутник пам’яті. – К.: Критика, 2013. – С. 281–282. 21 Танцюра В. І., Олешко Н. П. Голодомор 1932–1933 років в Україні: трагедія та пам’ять // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2008. – № 10. – С. 35–43. 194 ною спільнотою. Серед них дослідник перераховував: етнічну ексклюзивність, приховані елементи ксенофобії, віктимність, домінування моралістичних конотацій. Вчений відзначив тя- жіння до «антикварних уявлень», і врешті взагалі закинув ук- раїнським професійним історикам «інтелектуальну бідність дискурсу»22. Спробуємо уважніше придивитись якою мірою відповідали реалії українських студій позиціям Л. Гриневич та Г. Касьянова. Проблематика Голодомору є справжнім міждисциплінарним полем, що для будь-яких українських студій, наразі, є доволі рідкісним явищем. До того чи іншого аспекту теми звертаються демографи, правники, культурологи, соціологи, економісти, медики тощо. При зрозумілій перевазі істориків у дослідженнях, розвідки спеціалістів з інших дисциплін не є лише нішевим варіантом, а нерідко демонструють нові підходи. Останнє особ- ливо простежується на прикладах робіт етнологів23 або демо- графів24. Все ж проблематика, представлена у дослідженнях 2006– 2010 рр., переважно стосується політико-правових аспектів. Постійно присутній момент у студіях – дослідження політичних процесів, наслідком яких став Голодомор. Зокрема, стосовно пошуку мотивів радянського режиму у подіях 1932–1933 рр. автори вказували на «превентивну каральну операцію, спря- мовану проти української нації як такої»25. Питання зовнішніх відносин СРСР, зокрема з сусідньою Польщею, зводилося до намагань радянського керівництва приховати «інформацію про ——————— 22 Касьянов Г. В. Dance macabre... – С. 37, 209–212. 23 Стасюк О. О. Геноцид українців: деформація народної культури. – К.: Стилос, 2008. 24 Левчук Н. Надсмертність та зниження тривалості життя в Україні внаслідок Голодомору 1931–1933 років // Голодомор 1932–1933 років в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка / відп. ред. І. Р. Юхновський. – К.: Києво-Могилянська академія, 2009. – С. 270– 276. 25 Осипов В. М. Причини Голодомору 1932–33 рр. в Україні // Інте- лігенція і влада. – 2010. – № 19. – С. 99–106. 195 справжній стан справ в українському селі»26. На цьому тлі запропоноване Л. Гриневич пов’язання політики на селі з воєн- но-стратегічними планами сталінського керівництва, залиша- лось поодиноким прикладом оригінального трактування27. Дослідження, присвячені демографічним аспектам, здебіль- шого стосувалися показників смертності під час Голодомору. Їх автори відзначають, що кількість померлих є предметом по- стійних дискусій, до яких додається політичний чинник28. У цифрах, якими оперують науковці, спостерігається помітна різниця. Більшість дослідників у визначенні кількості загиблих апелюють до даних Інституту демографії та соціальних дослід- жень ім. М. В. Птухи НАН України та досліджень Станіслава Кульчицького29. До сьогодні суперечки з цього приводу не вщу- хають. Останні публікації співробітників інституту демографії вчергове повторюють попередні дані30. Але нерідко можна зустріти значно вищі цифри, навіть до 14 млн. Як приклад обстоювання максимально високих цифр можна назвати пози- цію Володимира Сергійчука – прихильника максимальної вікти- мізації теми та теорії «трьох голодоморів»31. ——————— 26 Гетьманчук М. П. Голодомор в Українській СРР 1932–1933 рр. та реакція на нього українського населення міжвоєнної Польщі // Вій- ськово-науковий вісник. – 2010. – № 13. – С. 124. 27 Гриневич Л. В. Хроніка колективізації та Голодомору в Україні 1927–1933 рр. – К.: Критика, 2008. – 552 с. 28 Гудзь В. В. Втрати українського селянства від Голодомору в дзер- калі сучасної історіографії // Український селянин. – 2015. – № 15. – С. 3–5. 29 Цифри коливаються в межах 3,8–4,5 млн. 30 Левчук Н. М., Боряк Т. Г., Воловина О. та ін. Втрати міського й сільського населення України внаслідок Голодомору в 1932–34 рр.: нові оцінки // Український історичний журнал. – 2015. – № 4. – С. 84– 112. 31 Так, під час виступу В. Сергійчука який відбувся у Націо- нальному музеї «Меморіал жертв Голодомору» 11 березня 2016 р., дослідник наголосив на цифрі 10 млн. За його словами, були виявлені «нові архівні документи», які обгрунтовували ці твердження. Але його 196 Характерним моментом для студій є широке регіональне розмаїття. Дослідники Голодомору представляють університети та науково-дослідні установи майже всіх регіонів України. Водночас, їх розвідки не так вже й часто зачіпають події без- посередньо в областях та районах УРСР32. Кількість таких розвідок не перевищує чверті опрацьованого нами матеріалу. Деякі з цих регіональних досліджень зосереджені на описі подій33, інші – пропонують досить оригінальні підходи34. Для студій Голодомору характерним є певний лексикон, що ним послуговується переважна більшість дослідників у студіях: «небачена в світовій історії трагедія», «глибока й незагоювана рана на тілі народу», «померлі наші брати та сестри». З не меншим пафосом подаються висновки у дослідженнях: «Саме тому я зі щиросердним співчуттям до наших співвітчизників і з величезним гнівом до можновладців мушу стверджувати: так, це був голодомор»35. В дослідженнях останніх років не відбулось методика підрахунків та самі висновки були категорично заперечені присутньою на заході Н. Левчук з інституту демографії. 32 Брицький П. П. Професор із Вірджінії Марк Таугер – адвокат Сталіна та його оточення щодо причин голодомору в Україні // Питання історії України. – 2009. – № 12. – С. 180–184; Мусієнко В. Є. Мотиви проведення радянською владою Голодомору 1932–1933 рр. в Україні: політико-соціальний аспект // Наукові праці Чорноморського державного університету імені П. Могили. – 2009. – № 81. – С. 41–45; Горох М. Голодомор 1932–1933 років на Борзнянщині // Скарбниця української культури. – 2009. – № 11. – С. 69–74. 33 Борисенко В. К. Голодомор у Києві та передмісті // Етнічна історія народів Європи. – 2008. – № 25. – С. 5–14. 34 Гнатюк В. Р. Організація тотальної фіксації та видання свідчень про голодомори 1932–1933 і 1946–1947 років: системні підходи // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2014. – № 784. Держава та армія. – С. 175–181. 35 Кудряченко А. І. Голодомор в Україні 1932–1933 років та його суспільно-політичні наслідки за оцінками тогочасних німецьких дип- ломатів // Вопросы германской истории / отв. ред. С. И. Бобылева. – Днепропетровск: Издательство ДНУ, 2008. – С. 57–70. 197 відмови від «страждальної термінології», але спостерігається помітне зменшення у її використанні. Не обмежуючись застосуванням вищенаведених епітетів, дослідники намагаються пояснювати впливом Голодомору проб- леми сьогодення: «адже на генетичному рівні нам передався страх, покора перед владою, інертність, роз’єднаність, байду- жість»36, трагедія «придушила почуття індивідуалізму, яке було основним для українського селянина»37, «голод вбив у свідо- мість дітей ... страх, пасивність, а пізніше, в дорослому віці – політичну апатію ... перервав тяглість поколінь у розвитку української національної еліти»38. Голодомор зображується як подія, що втілює корисно-нав- чальну функцію історії: «має стати для нас, сьогоднішніх, головним уроком. Ми повинні пам’ятати наше минуле, та зро- бити усе, щоб українське село більше не переживало жахливих потрясінь»39, «виносячи повчальні уроки з трагічного минулого, необхідно продовжити вшанування жертв голодомору, збере- ження пам’яті про невинно убієнних земляків»40. До певної міри можна говорити про слушність зауважень Г. Касьянова з приводу «родових ознак» у вигляді «віктимності, домінування моралістичних конотацій»41. Разом з тим, тему Голодомору, безперечно, можна віднести до тих подій XX ст., ——————— 36 Слободян Л. О. Голодомор 1932–33 рр. як етнічний та культурно- духовний геноцид українського народу: історіографія питання // Віс- ник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2013. – № 3. – С. 100–109. 37 Ісакова Н. П. Історіографія проблеми Голодомору 1932–1933 рр. в українській та зарубіжній літературі // Сторінки історії. – 2012. – № 33. – С. 135–146. 38 Осипов В. М. Діти під час Голодомору 1932–1933 років в Україні // Інтелігенція і влада. – 2011. – № 21. – С. 144–148. 39 Богатчук С. С. Голодомор 1932–33 рр.: сторінки історії // Гілея. – 2014. – № 81. – С. 36–40. 40 Слободян Л. О. Джерельні свідчення штучного характеру Голо- домору в Україні 1932–1933 років // Українознавство. – 2013. – № 1. – С. 41–51. 41 Касьянов Г. В. Dance macabre... – С. 209–212. 198 стосовно яких мова і пов’язані з нею наративні стратегії вияв- ляють свою безпорадність42. З усвідомленням такої проблеми зіштовхувалися філософи та історики, які намагались описати досвід Голокосту. Вимагати у авторів, які торкаються означеної проблематики, цілковитого позбавлення віктимності або мора- лістичних конотацій, мабуть, не є можливим. Відомі слова Джеймса Мейса про те, що подібна тема впливає на ідентич- ність дослідника, мабуть, є ілюстрацією неминучості подібних моментів. Навіть якщо мова йде про сумлінного науковця. Обмеженість теоретичних підходів, мінімальність комунікацій з науковою спільнотою поза межами України – це проблеми іншого гатунку. І «танці на кістках» мають до цього дуже відносну близькість. Водночас показово, що і критики позиції Г. Касьянова, прихильні до концепції геноциду, доволі жорстко зауважували на тому, що в українському просторі: «Голодомор є катастрофічним дискурсом та апокаліптичним наративом, що маргіналізується і девальвується через пафосну надмірність та інтелектуальну вбогість більшості популяризаторів»43. Одним з важливих штрихів «колективного портрету» дослід- ників Голодомору є теоретичний та методологічний інструмен- тарій, яким вони користуються у своїх студіях. Навряд чи буде досить звести його до «абсолютизації архаїчних, анти- кварних пізнавальних методів та інтерпретаційних технік»44. Л. Гриневич вбачає у дослідженнях перевагу структуралізму, інтерпретуючи його як поєднання аналізу соціально-еконо- мічних, політико-ідеологічних та національних питань45. Як найкраще його втілення дослідниця наводить приклад колек- тивного видання за авторством працівників Інституту історії ——————— 42 Bauman Z. Modernity and the Holocaust. – Ithaca, N. Y.: Cornell University Press, 1989. – 254 с. 43 Потапенко Я. О. Дослідження травматичного досвіду Голодо- мору // Сіверянський літопис. – 2012. – № 1. – С. 112. 44 Касьянов Г. В. Danse macabre... – C. 111. 45 Grynevych L. The Present State… – P. 13. 199 України НАН України46. Чи сприймає себе широкий загал нау- ковців, причетних до студій Голодомору, як послідовників структуралізму? Важко відповісти на таке питання. Проблема в тому, що не всі дослідники вдаються до відповідних рефлексій, з приводу теоретичних та методологічних засад власних роз- відок. Серед концепцій, які використовують дослідники, домінує визначення подій 1932–1933 рр. як геноциду. При цьому, пояс- нення трагедії може обмежуватись національними та політич- ними причинами, тоді як, наприклад, економічні причини мо- жуть слугувати лише доповненням47. Абсолютна більшість дослідників використовує поняття «Голодомор», маючи на увазі саме голод 1932–1933 рр. Але такий підхід не заважає поси- латись на роботи С. Кульчицького або Р. Сербина, та фактично не враховує їх погляди на проблему48. Менше це стосується праць С. Кульчицького, який пише про геноцид, залишаючись в межах звичайної хронології, але акцентуючи увагу саме на 1933 р. Але ж Р. Сербин пропонує значно ширший погляд, не погоджуючись із зведенням геноциду до голоду, і апелюючи до нового прочитання робіт американського правника Р. Лемкіна. Канадський дослідник підкреслює, що мішенню режиму було все населення УСРР, в «усіх його етнічних складниках та соціальних прошарках» і розширює хронологію геноциду до 1928–1934 рр. Зосередженість на одній концепції створює проблеми, і така ситуація стосується не лише студій Голодомору. Сам юридич- ——————— 46 Голод 1932–1933 років в Україні: причини і наслідки / відп. ред. В. А. Смолій. – К.: Наукова думка, 2003. – 888 с. 47 Веселова О. М. Увічнення пам’яті жертв голоду-геноциду 1932– 1933 рр. в Україні // Український історичний журнал. – 2004. – № 2. – С. 50–67; Білецька С. П., Чернега П. М. Голодомор 1932–1933 рр. в Україні як прояв антиукраїнської політики радянської влади // Літе- ратура та культура Полісся. – 2009. – № 51. – С. 157–165. 48 Кульчицький С. В. Голод 1932 р. в затінку Голодомору–33 // Український історичний журнал. – 2006. – № 6. – С. 77–97; Сербин Р. Осмислення Голодомору у світлі конвенції ООН про геноцид // Архіви України. – 2008. – № 3–4. – С. 53–63. 200 ний і політичний термін – «геноцид», вважається придатним для істориків лише за умови міждисциплінарного вивчення та кон- текстуалізації подій (останнього нерідко позбавлені розвідки українських дослідників). Якщо ж весь науковий пошук зво- диться лише до боротьби за визначення, то важко говорити про академічність таких досліджень. Зрозумілим, виходячи з панівних у студіях теоретичних засад, є постійне апелювання до Конвенції ООН 1948 р., циту- ванням якої дослідники намагаються підкреслити рацію свого підходу. При цьому зазвичай ці апеляції обмежуються наве- денням тієї чи іншої статті Конвенції, без уваги до подальших юридичних прецедентів у її застосуванні (події на Балканах, в Руанді тощо), що, можливо, могло б змінити аргументацію дослідника. Виключенням виглядають роботи Мирослави Анто- нович, у яких здійснено аналіз юридичної термінології та пре- цедентів у її використанні. І вже на цьому дослідниця ґрунтує свої висновки щодо нормативно-правової доказової бази зло- чину сталінського режиму49. Доволі дивним інструментом для легітимації дослідницької позиції слугує цитування президентів, у першу чергу В. Ющен- ка: «Можна не знати історію, але ти зобов’язаний в морально- етичному аспекті поважати кожну жертву Голодомору»50. Але, вже мабуть за інерцією, цитування першої особи продовжу- валось і в часи В. Януковича: «У жовтні 2010 року президент України ... заявив, що пам’ять про Голодомор для сучасного суспільства є святою»51. Момент, пов’язаний із спрямуванням геноциду проти різних етнічних груп населення УРСР, є достатньо принциповим для сучасних студій. Багато хто з дослідників відійшов від спри- йняття трагедії крізь призму ексклюзивної етнічності. Саме в ——————— 49 Антонович М. Голодомор 1932–1933 років в Україні як геноцид української нації: суб’єктивна сторона злочину // Мандрівець. – 2013. – № 6. – С. 4–9. 50 Білецька С. П. Голодомор 1932–33 рр. ... – С. 157. 51 Осипов В. М. Історіографія Голодомору 1932–1933 років на Оде- щині // Інтелігенція і влада. – 2012. – № 22. – С. 194–198. 201 такому дусі пише про застосування положень конвенції ООН від 1948 р. політолог Олексій Гарань, розмірковуючи про геноцид українського народу, який включав представників різних етніч- них груп52. Так само більшість дослідників не використовує прямі звинувачення у Голодоморі на адресу єврейської та ро- сійської спільнот, хоча окремі випадки мали місце53. Головних винуватців шукають серед «комуністичної влади», «центру», «Кремля» тощо. Відсутність претензій до Російської Федерації (спадкоємиці СРСР) та її громадян, вважали за доречне підкрес- лювати окремо54. Компаративістика у дослідженнях Голодомору фактично від- сутня за одного дуже характерного винятку. Події 1932–1933 рр. постійно порівнюються з трагедією європейських (зокрема, і українських) євреїв – Голокостом. Традиція певної синонімізації трагедії Голодомору з Голокостом, що начебто повинно було б демонструвати її більшу значимість, привнесена з діаспорних робіт, на певному відрізку часу мала неабияку популярність серед науковців в незалежній Україні55. Критика щодо неко- ректності такого вживання терміну з боку авторитетних дослід- ників56, змусила відійти від прямого порівняння у назвах, але не ——————— 52 Гарань А. Признание Голодомора геноцидом: проблема толко- вания или политическая манипуляция? [Електронний ресурс] // ЦЕНЗОР.НЕТ. – 2016. – 28 листопада. – Режим доступу: http://censor.net.ua/resonance/3301 53 Як приклад, у 2005 р. у одному періодичному виданні було розміщено оголошення від ксенофобської інституції МАУП щодо конференції «Єврейсько-більшовицький переворот 1917 р. як перед- умова червоного терору та українських голодоморів». 54 Слід відзначити, що після агресії РФ звинувачення на її адресу, як спадкоємиці СРСР – держави, яка відповідальна за Голодомор, стали характерні для публічного дискурсу в Україні. Прикладом мо- жуть слугувати промови Президента П. Порошенка. 55 Український голокост. 1932–1933: Свідчення тих, хто вижив / під ред. Ю. Мицика. – К.: Києво-Могилянська академія, 2003. 56 Наприклад: Кульчицький С. В. Треба відмовитися від поняття «український голокост» // Голокост і сучасність. – 2008. – № 1. – С. 88– 98; Сербин Р. Осмислення Голодомору... – С. 53–63. 202 прибрати його з текстів. При цьому Голокост, як історичне явище, слугує лише для співставлення двох трагедій, зокрема і стосовно прикладів гідного вшанування померлих57. У цьому випадку важко говорити про щось інше, ніж про так зване «змагання жертв», яке навряд чи підвищує рівень досліджень. Викликають питання і певні методи, що використовуються дослідниками. Спроби ж їх пояснення, іноді тільки додають питань. Так, залучення фотодокументів, які стосуються голоду 1921–1922 рр., у роботах, присвячених голоду 1932–1933 рр., подавалося як прийнятне, бо завдання цих джерел – «створення емоційного фону»58. Звичайно, все це можна представляти як властиву для істо- ричного цеху відсутність систематичних рефлексій щодо мето- дології, такий собі вияв незрілості59, але слід відзначити, що подібний практично-прагматичний підхід у цьому питанні є занадто вживаним в українській історіографії Голодомору. Прихід до влади у 2010 р. В. Януковича призвів до змін у гуманітарній політиці, і це не могло не позначитись на студіях. Видана у 2013 р. монографія, присвячена «трагедії великого голоду 1932–1933 років», виглядає доволі символічно60. У вступ- ному слові до цієї праці академік НАН України Б. Олійник писав, що шанс на виважене дослідження цієї теми, що був даний на зламі 1980–1990-х рр., було втрачено, через те, що «ініціативу у вшануванні жертв Голоду почали перехоплювати ті, хто прагнув здобути на костях загиблих політичні диві- денди...спекуляції та бездушне адміністрування навколо святої ——————— 57 Старовойтов М. М. Юридичні документи про Голодомор в дитя- чому будинку м. Старобільська у квітні 1933 року // Етнічна історія народів Європи. – 2008. – № 24. – С. 138–141. 58 Удод О. А. Діяльність державних архівів України із розширення досліджень Голодомору // Архіви України. – 2008. – № 3–4. – С. 9. 59 Вжосек В. Історія – Культура – Метафора. Постання некласичної історіографії. Про історичне мислення. – К.: Ніка-Центр, 2011. – С. 249. 60 Вєдєнєєв Д. В., Будков Д. В. Заручниця глобального протисто- яння. Трагедія великого голоду 1932–1933 років в Україні у конексті «холодної війни» 1945–1991 років. – К.: Дорадо-Друк, 2013. – 232 с. 203 теми народного страждання поставили Україну на межу гро- мадянського протистояння, зіпсували стосунки з сусідами, по- сіяли цинізм...». Сама монографія, одним з авторів якої виступав проф. Д. Вєдєнєєв, в той час – заступник директора з наукових питань Українського інституту національної пам’яті, була спря- мована на фактичне спростування геноцидної версії подій 1932– 1933 рр. Остання трактувалась як політична примара часів «холодної війни». Нарешті, навіть вихід книжки у 2013 р. можна вважати обумовленим черговою річницею трагедії, з набли- женням якої в історіографії Голодомору традиційно спостері- гається збільшення кількості публікацій. Показово і те, що схвальна рецензія на цю книжку, написана істориком «при посаді», фактично повторює тези авторів – про політизованість таких термінів як «упокорення голодом», або «етнічно спря- мований голод», та схвалює звернення до сучасних підходів, з соціології або психології, для «спростування маніпуляцій твор- ців концепції Голодомору-геноциду»61. Вочевидь, зміна акцентів прослідковується тут у багатьох моментах. Так, у самій назві цієї роботи термін «Голодомор» з його усталеними конотаціями замінено більш раннім у діаспорному лексиконі «Великим голодом» («Great Famine»). Ситуація, коли співавтором праці виступає один з тодішніх очільників інституту національної пам’яті – державного органу, з покладеними на нього ідеологічними функціями, чітко свід- чить про переорієнтацію цих завдань. Нарешті, основна для українських студій концепція геноциду подається як суто полі- тичний та ідеологічний витвір, який не має реального підґрунтя. У такому підході можна шукати певне раціональне зерно, втім головною проблемою було те, що дослідникам пропону- вались не нові візії у дослідженні проблематики, а сурогат ——————— 61 Воронін В. М. Комплексне дослідження питання ідеологічного протистояння довкола проблематики Голодомору // Архіви України. – 2013. – № 5. – С. 230–234 (рец. на кн.: Вєдєнєєв Д. В., Будков Д. В. Заручниця глобального протистояння. Трагедія великого голоду 1932– 1933 років в Україні у конексті «холодної війни» 1945–1991 років. – К.: Дорадо-Друк, 2013. – 232 с.). 204 російської історіографії. Недаремно цей момент у гуманітарній політиці уряду В. Януковича Володимир Кулик назвав «розгрі- шенням Москви за Голодомор»62. У роботі говориться про «всесоюзний голод» викликаний, за більш академічною версією, антиселянською політикою, але з максимальним затушовуван- ням національного питання. За розхожим публіцистичним ва- ріантом – знайома з пізньорадянских часів версія про «про- довольчі труднощі» та реабілітація Й. Сталіна як вдалого «антикризового менеджера»63. В цьому плані показовими є то- дішні російські наукові проекти64, які супроводжувалися заява- ми науковців, спрямованими на спростування «виняткового характеру голоду в Україні» та запобігання «спекуляціям на тему голодомора»65. Слід сказати, що більшість дослідників Голодомору не спри- йняла подібної зміни акцентів. Український інтелектуал Я. Гри- цак на конференції в Колумбійському університеті (США) говорив про «специфічно український» голод 1932–33 рр., який збігався у часі з «всерадянським», але виявився особливо ни- щівним66. Проф. С Кульчицький наголошував на намаганні керівництва СРСР знищити українців як «титульну націю»67. ——————— 62 Кулик В. Поза Майданом: підсумки політичного року [Елект- ронний ресурс] // Критика. – 2010. – Вересень. – Режим доступу: http://krytyka.com/ua/articles/poza-maydanom-pidsumky-politychnoho-roku 63 Стариков Н. В. Сталин. Вспоминаем вместе. – Санкт-Петербург: Питер, 2014. – 416 с. 64 Голод в СССР 1929–1934 гг. / отв. сост. В. В. Кондрашин. – Москва: МФД, 2011. – 656 с. 65 Ученые выяснили настоящие причины трагедии 1929–1934 годов [Електронний ресурс] // Российская газета. Федеральный выпуск. – 2011. – 28 февраля. – Режим доступу: https://rg.ru/2011/02/28/ golodomor.html 66 Грицак Я. У 1932–33 рр. було два голоди – український і все- радянський [Електронний ресурс] // Історична правда. – 2011. – 8 квітня. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2011/ 04/8/34967/ 67 Кульчицький С. Голодомор – намагання знищити титульну націю СРСР [Електронний ресурс] // Історична правда. – 2011. – 28 лис- 205 В. Василенко та М. Антонович аргументували правову кваліфі- кацію подій голоду як геноциду68. Задкування у бік російської версії не стало переконливим і для західних дослідників. У 2010 р. вийшла книга популярного американського історика Тимоті Снайдера69. Серед багатьох злочинів тоталітарних режимів автор ретельно та емоційно викладає перебіг трагічних подій 1932–1933 рр. А. Портнов вбачає у цій роботі низку нових тем, які могли б розроблятись українськими дослідниками70, зокрема аналіз стосунків між радянським режимом та суспільством, або проблема «звичай- них» виконавців злочинів комунізму. Прикладом для подібних досліджень могли б стати відомі у студіях Голокосту роботи Крістофера Браунінга71 або Гаральда Вельцера72. Здається, ці теми мають неабиякі перспективи у студіюванні Голодомору. З іншого боку, критики геноцидної версії також не мовчали. Так, «підважувач націоналістичних історичних мітів»73 Іван- Павло Химка виступив з критикою визначення Голодомору як геноциду. Однак аргументом дослідник висуває моралізаторську тезу про те, що «не слід закликати світ до співчуття жертвам голоду... якщо самі вони (тобто ті, кого І.-П. Химка називає топада. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2011/11/ 28/63373/ 68 Голодомор 1932–1933 років в Україні як злочин геноциду згідно з міжнародним правом / наук. ред. В. Василенко, М. Антонович. – К.: Києво-Могилянська академія, 2012. – 360 с. 69 Snyder T. Bloodlands. Europe Between Hitler and Stalin. – New York: Basic Books, 2010. – 524 р. Важливо, що невдовзі цю роботу було перекладено польською, російською та українською мовами. 70 Портнов А. Історії для домашнього вжитку... – С. 293–303. 71 Browning C. Ordinary Men. Reserve Police Battalion 101 and the Final Solution in Poland. – London: Penguin Books, 1991. – 271 р. 72 Welzer H. Sprawcy. Dlaczego zwykli ludzie dokonuja masowych mordow. – Warszawa: Scholar, 2010. – 321 s. 73 Химка І. Втручання: підважуючи міти української історії XX століття [Електронний ресурс] // Критика. – 2012. – Травень. – Режим доступу: https://krytyka.com/ua/articles/vtruchannya-pidvazhuyuchy-mity- ukrayinskoyi-istoriyi-xx-stolittya 206 прихильниками ідентичності «ОУН–УПА – Голодомор». – А. Х.) неспроможні виявити співчуття жертвам націоналістів». Такі тези І.-П. Химки викликали критичні зауваження канадського дослідника Р. Сербина, який закинув колезі по цеху свідому упередженість і підживлювання антиукраїнської міфології74. Загалом, для українських студій період після 2010 р. по- значився більшим розмаїттям досліджуваних тем. Плідним ви- глядає, залучене зі студій про геноциди, дослідження психоло- гічних наслідків для осіб і спільнот, які пережили екстремальні події – геноциди, злочини проти людства тощо. В цьому напрямку працюють культурологи, історики, психологи, жур- налісти75. Наслідки Голодомору, але стосовно фізичного, а не психологічного здоров’я, привертають увагу науковців-меди- ків76. Запозичення «мови» інших галузей в цьому випадку тільки розширює погляд дослідника. Так, занурення у відповідні студії (Trauma Studies) дозволяють науковцю досліджувати «колек- тивну психологічну травму»77. Проблемним моментом однак бачиться намагання інструменталізувати тему задля політичних моментів. Так, позначаючи українське суспільство як постгено- цидне, І. Рева апелює до психологічного аналізу поведінки людини в екстремальній ситуації, порівнюючи буття селянина 1930-х рр. з так званим «стокгольмським синдромом». При ——————— 74 Сербин Р. Про український геноцид, Лемкіна та химкіянську діалектику // Критика. – 2012. – № 7–8; Його ж. Боротьба Івана Химки з «українськими мітами: хибні методи». [Електронний ресурс] // Критика. – 2012. – Червень. – Режим доступу: http://krytyka.com/ua/ articles/borotba-ivana-khymky-z-ukrayinskymy-mitamy-khybni-metody 75 Рева І. По той бік себе. Культурні та психологічні наслідки Голодомору та сталінських репресій. – Дніпропетровськ: А. Л. Свід- лер, 2013. 76 Войтенко В. П., Писарук А. В., Вайсерман А. М., Мехова Л. В. Смертность от сердечно-сосудистых и онкологических заболеваний людей пожилого возраста, переживших в детстве Голодомор в Украи- не // Проблемы старения и долголетия. – 2013. – № 4. – С. 401–406. 77 Огієнко В. Історична травма Голодомору: проблема, гіпотеза та методологія дослідження // Національна та історична пам’ять. – 2013. – № 6. – С. 145–156. 207 цьому аналогії протягуються до сучасності, коли кількість російськомовних українців порівнюється з кількістю постраж- далих від синдрому заручників78. Іноді такі моменти політизації теми виглядають просто курйозом – коли електоральні впо- добання сучасного населення України співвідносяться з долею того чи іншого села у роки голоду79. Гендерна історія не є надто поширеною у студіях Голо- домору. Зазвичай, присутність жінки у тексті обумовлена нама- ганням автора підвищити віктимність у описі подій. В стилі художньої літератури обігрується роль жінки як матері, «бере- гині» господарства, іноді навіть держави як такої: «...в тому, що країна таки вижила, зберегла свою душу, велика заслуга саме української селянки»80. Винятком виглядають розвідки відомої у гендерних студіях дослідниці Оксани Кісь. У її статтях від- творено специфіку жіночого досвіду у часи Голодомору, широ- кий спектр поведінкових стратегій жінки81. Не менш цікавим виглядає дослідження проблематики Голо- домору у межах деконструкції фольклорних текстів. Предметом дослідження стають невербальні засоби вираження, виділені в наративі, або відповідні епітети у народних творах82. Іншим ——————— 78 Рева І. Ідентифікація з агресором частини українського селянства як психологічний наслідок Голодомору 1932–1933 років // Мандрівець. – 2013. – № 6. – С. 10–14. 79 Куц Г. М. Специфіка електоральних пріоритетів виборців Харків- щини: відлуння Голодомору // Гілея. – 2014. – № 82. – С. 381–386. 80 Орлова Т. Українська селянка за умов колективізації та Голодо- мору: історіографічний аналіз // Етнічна історія народів Європи. – 2009. – № 28. – С. 55–64. 81 Кісь О. Р. Пережити смерть, розказати невимовне: гендерні особ- ливості жіночого досвіду Голодомору // Українознавчий альманах. – 2011. – № 6. – С. 101–107; Її ж. Голодомор 1932–33 років крізь призму жіночого досвіду // Народознавчі зошити. – 2010. – № 5–6. – С. 633– 651. 82 Сокіл В. Невербальні засоби вираження в наративах про Голодо- мор // Народознавчі зошити. – 2011. – № 3. – С. 380–390; Його ж. Епітет у системі зображально-виражальних засобів народних творів про Голодомори // Народознавчі зошити. – 2013. – № 5. – С. 782–786. 208 варіантом прочитання подій може слугувати звернення до кіне- матографу83. Всі намагання привити українській історіографії російський погляд на події 1932–1933 рр. припинились одразу після зламу режиму В. Януковича. Ще раз зауважимо, зазначені вище спро- би так і не були сприйняті більшістю дослідників. При цьому з 2014 р. існує подвійна ситуація, яка відбивається і на студіях. З одного боку, було поновлено політико-ідеологічне підсилення концепції геноциду. Український інститут національної пам’яті очолив В. В’ятрович, який у 2008–2010 рр. на посаді директора архіву СБУ активно долучався до пропагування теми Голодо- мору. Він заявив, що цифра у 3,9 млн померлих під час голоду, яку називає Інститут демографії, є мінімальною. На його думку, лише певне трактування події доводить розуміння історії: «Важ- ливо те, що 80% українців вважають Голодомор геноцидом. Це свідчить про те, що дедалі більше українців знають свою історію»84. До політичного використання теми трагедії долучились і політики. У своєму виступі Президент П. Порошенко назвав Голодомор «проявом багатовікової гібридної війни Росії проти України». А також визначив його причини: «Голодомору б не сталося, якби ми не втратили державності на початку 20-х років минулого століття»85. В рамках нової героїчної парадигми офі- ційної історії згадування насамперед заслуговували не ті, хто тихо помирав у хатах, а ті хто боролись з більшовицьким ——————— 83 Сивачук В. Відображення трагедії Голодомору в сучасному укра- їнському кінематографі // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенко-Карого. – 2014. – № 15. – С. 99–105. 84 Науковці уточнили кількість жертв Голодомору [Електронний ресурс] // Історична правда. – 2015. – 27 листопада. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2015/11/27/148762/ 85 Голодомор 1932–33 років є проявом багатовікової гібридної війни Росії проти України [Електронний ресурс] // Історична правда. – 2015. – 28 листопада. – Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/ news/2015/11/28/7090518/ 209 режимом – «імперією» яка провадила «пацифікацію голодом»86. Зростаючі цифри селянських повстань у версіях деяких істори- ків дуже нагадують радянські підручники з ретельним підра- хуванням «селянських виступів проти царизму»87. Подвійність же ситуації полягає в тому, що незважаючи на присутню інструменталізацію трагедії, присутність її у публіч- ному дискурсі поступово скорочується. Майже всі заходи, аб- солютна більшість публіцистичних дописів, припадають на період близький до «четвертої суботи листопада» – офіційного дня пам’яті жертв трагедії. Український інститут національної пам’яті – як орган, що відповідає за офіційну історичну полі- тику, перш за все провадить заходи, спрямовані на «повернення пам’яті» про праворадикальні рухи часів Другої світової війни. «Пам’ять про Голодомор» називається одним з пріоритетів у діяльності інституції, але значно поступається згаданій тема- тиці. В академічних дослідженнях українські науковці у своїй більшості залишаються прихильними до концепції геноциду. Поодинокі випадки іншого трактування подій можна зустріти на сторінках та порталах ліберальних видань – «Критики», ZAXID- NET тощо. У розміщених в них публікаціях автори пишуть про «ігри з пам’яттю», «неоконсервативні тенденції» та «антимо- дерний підхід» як характеристики гуманітарної політики та її впливів на дослідження Голодомору88. Проблематики Голодомору не уникають і західні дослідники. Вже згадуваний Т. Снайдер не полишив теми, публікуючи статті ——————— 86 Патриляк Б. Сталін як Путін. Голодомор – реакція на мільйон- ний селянський «майдан» початку 30-х [Електронний ресурс] // Істо- рична правда. – 2014. – 19 листопада. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/11/19/145925/ 87 Тиліщак В. Понад 5000 масових виступів. Як українське село чинило спротив колективізації [Електронний ресурс] // Історична правда. – 2016. – 23 листопада. – Режим доступу: http://www.istpravda. com.ua/articles/2016/11/23/149335/ 88 Мінаков М. Розчарованість з розуму [Електронний ресурс] / Михайло Мінаков // Критика. – Червень, 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://krytyka.com/ua/articles/rozcharovanist-z-rozumu?page=2. 210 у провідних західних виданнях, продовжуючи порівняння ра- дянської та нацистської політик, засуджуючи агресію Російської Федерації проти України89. Підсумовуючи наш огляд зазначимо, що українська істо- ріографія Голодомору 2006–2016 рр. незмінно мала свій мейнст- рим – концепцію геноциду. В її межах дослідники опинились прикутими до періодизації та суперечок навколо юридичних визначень. У 2006–2010 рр. відбулася помітна активізація до- сліджень. Більшість фахівців, які сьогодні визнаються провід- ними науковцями у означеній проблематиці, набули такого статусу саме в період після Помаранчевої революції. Важливо, що ця активізація привернула увагу до студій з боку західних науковців. На жаль їх дискусії, через низку причин, на той час залишались майже непоміченими, і лише останні роки стають предметом зацікавлення. У 2010–2014 рр. видимість зміни акцентів зумовлювалась лише перестановками у державних органах, чия діяльність торкалась проблематики Голодомору – інституті національної пам’яті, архівних відомствах тощо. Пропоноване трактування подій суголосне підходам російської історіографії, яка інстру- менталізувала тему, поборюючи «українську винятковість», зустріла справжній опір з боку визнаних у проблематиці фа- хівців. Крім того, ця позірна зміна акцентів аж ніяк не на- ближала українських науковців до дискусій з їх західними колегами. Взагалі, на широкому загалі дослідників Голодомору ці нові трактування майже не відбились. Ситуація, з одного боку, підтвердила, що в Україні тема Голодомору є заручницею політичних впливів. Водночас, довівши, що ці впливи є не надто дієвими, коли вони суперечать усталеному академічному дис- курсу, який живиться потужним громадським впливом. Ситуація після Революції гідності лише підтвердила останню тезу. При цьому звична інструменталізація теми зіграла з нею злий жарт. Перевлаштування політико-ідеологічних органів на чолі з інститутом національної пам’яті посунула актуальність ——————— 89 Снайдер Т. Забавки з минулим [Електронний ресурс] / Тимоті Снайдер // Критика. – Березень, 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://krytyka.com/ua/articles/zabavky-z-mynulym. 211 звертання до Голодомору поза листопадовими меморіальними днями. Водночас, поступова інтеграція українських дослідників у світові дослідження, активна позиція окремих науковців і допомога західних фондів та програм, урівноважують шальки терезів і дозволяють робити оптимістичні припущення. Надалі спробуємо висловити наше загальне спостереження щодо загального стану студій, основних моментів, які б пред- ставляли своєрідний колективний портрет їхніх авторів. Безперечна перевага студій – залучення до них спеціалістів з інших дисциплін. Соціологи, демографи, правники, етнологи – їх неповний перелік. Така інтердисциплінарність як мінімум впливає на постановку нових питань, дозволяє співвідносити доробок кожного напрямку досліджень між собою. Важливе місце у історіографії посідають розвідки, які торкаються демо- графічних та юридичних моментів. Проблемою є те, що нерідко до трактування таких моментів долучаються історики, які не мають відповідних спеціальних знань. Результатом стають по- верхові і некритичні дослідження. Очевидний недолік студій – їх замкненість в українській історіографії. До сьогодні українські науковці знаходяться поза міжнародними дискусіями, рідко публікуються у провідних виданнях зі студій про геноциди або радянології. Їхні роботи майже не перекладаються іншими мовами. При цьому зберіга- ється пієтет до західної історіографії, очікування на яку іноді виглядають надто завищеними90. Наслідками такої замкненості стають апеляції до громадської думки, використання мораліс- тичних конотацій власного ставлення до трагедії. Критика сприймається важко і з осудом: «Необхідно спростовувати і ——————— 90 Як приклад, виступ С. Кульчицького на лекції Енн Епплбаум 19 квітня 2016 р. з приводу скорого видання нової книги відомої бри- тансько-американської журналістки, присвяченої Голодомору. Україн- ський історик бажав Е. Епплбаум посісти місце нового Конквеста, щоб донести західному читачу інформацію про події 1932–1933 рр. 90 Гетьманчук М. П. Голодомор в Українській СРР... – С. 129. 212 відкидати твердження тих авторів, які й сьогодні голодомор вважають «міфом» і кваліфікують як «танець на кістках»91. Теоретичний та методологічний інструментарій дослідника у студіях є давнім спадком і мав мінімальне оновлення протягом періоду. Дехто з авторів критичних історіографічних оглядів найбільшою проблемою вважав замкненість на концепції гено- циду. Але стрімкий розвиток і надзвичайна популярність студій про геноциди доводять, що така проблема може долатись у разі критичного підходу до предмету свого дослідження, активному залученню компаративістики та постійних методологічних пошуках. Найскладніший момент, який знову повертає нас до кри- тичного сприйняття науковцем своєї теми – лексикон дослід- ника Голодомору. Постійні віктимні пасажі у розвідках дуже часто унеможливлюють критичний опис. Нерідко навпаки їх можна сприйняти як данину традиції, коли такі звороти став- ляться на неусвідомленому рівні. Регіоналізація досліджень не є основним трендом. Тради- ційно для пострадянського простору науковці тяжіють до сто- личних інституцій. Але поступово знайомство дослідників з регіонів із західною наукою – у вигляді грантових проектів, стажувань тощо змінює ситуацію. Молоді дослідники відходять від узагальнень, що ґрунтуються на хитких засновках. Об’єктами вивчення стають не лише області або райони, але і окремі села. Такий ракурс є надзвичайно позитивним у світлі досліджень з соціальної історії, мікроісторії тощо. Зауважимо, що стосовно українських дослідників ми говоримо лише про поодинокі випадки. Але приклади з поза меж вітчизняної істо- ріографії доводять плідність таких підходів. Проблематика студій має тенденцію до постійного розши- рення. Особливо плідними стали 2010–2014 рр. Можливо на певному етапі активізація студій у 2006–2010 рр. дала відомий гегелівський ефект переходу кількості у якість. Постійні супе- речки навколо кількості загиблих та мотивів сталінського керів- ——————— 91 Гетьманчук М. П. Голодомор в Українській СРР... – С. 129. Там само. 213 ництва згодом ускладнились новими підходами, дослідженням психологічних моментів, спробою контекстуалізації подій, на- маганням розглядати явище у соціальних зрізах. Проблемою виглядає те, що урізноманітнення проблематики є заслугою окремих науковців, а не загальним трендом для студій. Врешті- решт, на 2016 р. маємо амбівалентну ситуацію: з одного боку – певне пожвавлення у студіях, з іншого – фактичну відсутність дискусій, які б говорили про їхню подальшу перспективу. REFERENCES 1. Antonovych, M. (2013). Holodomor 1932–1933 rokiv v Ukraini iak henotsyd ukrains'koi natsii: sub'iektyvna storona zlochynu. Mandrivets, (6), 4–9. [in Ukrainian]. 2. Bauman, Z. (1989). Modernity and the Holocaust. Ithaca: Cornell University Press. [in English]. 3. Biletska, S. P., & Cherneha, P. M. (2009). Holodomor 1932–1933 rr. v Ukraini iak proiav antyukrainskoi polityky radianskoi vlady. Literatura ta kultura Polissia, (51), 157–165. [in Ukrainian]. 4. Bohatchuk, S. S. (2014). Holodomor 1932–33 rr.: storinky istorii. Hileia, (81), 36–40. [in Ukrainian]. 5. Borysenko, V. K. (2008). Holodomor u Kyievi ta peredmisti. Etnichna istoriia narodiv Yevropy, (25), 5–14. [in Ukrainian]. 6. Borysenko, V. K. (2007). Svicha pamiati. Usna istoriia pro henot- syd ukraintsiv u 1932–1933. Kyiv: Stylos. [in Ukrainian]. 7. Browning, C. (1991). Ordinary Men. Reserve Police Battalion 101 and the Final Solution in Poland. London: Penguin Books. [in English]. 8. Brytskyj, P. P. (2009). Profesor iz Virdzhinii Mark Tauher – advokat Stalina ta joho otochennia schodo prychyn holodomoru v Ukraini. Pytannia istoriiа Ukrainy, (12), 180–184. [in Ukrainian]. 9. Dietsch, J. (2006). Making Sense of Suffering. Holocaust and Holodomor in Ukrainian Historical Culture. Lund: Lund University. [in English]. 10. Dietsch, J. (2008). Poboriuiuchy «Niurnberzku istoriohrafiiu» Holodomoru. Holokost i suchasnist, (1), 7–26. [in Ukrainian]. 11. Ellman, M. (2005). The Role of Leadership Perceptions and of Intent in the Soviet Famine of 1931–1934. Europe-Asia Studies, (57), 823– 841. [in English]. 214 12. Grodsky, B. (2012). When two ambiguities collide: the use of genocide in self-determination drives. Journal of Genocide Research, (14), 1–27. [in English]. 13. Grynevych, L. (2008). The Present State of Ukrainian Historio- graphy on the Holodomor and Prospects for Its Development. Harriman Review, (16), 10–20. [in English]. 14. Haran, A. (2016). Pryznanye Holodomora henotsydom: problema tolkovanyia yly polytycheskaia manypuliatsyia? Retrieved from http://censor.net.ua/resonance/3301 [in Ukrainian]. 15. Hetmanchuk, M. P. (2010). Holodomor v Ukrainskii SRR 1932– 1933 rr. ta reaktsiia na nioho ukrainskoho naselennia mizhvoiennoi Polschi. Vijskovo-naukovyj visnyk, (13), 123–131. [in Ukrainian]. 16. Hnatiuk, V. R. (2014). Orhanizatsiia totalnoi fiksatsii ta vydannia svidchen pro holodomory 1932–1933 i 1946–1947 rokiv: systemni pidk- hody. Visnyk Natsionalnoho universytetu "Lvivska politekhnika". Derzhava ta armiia, (784), 175–181. [in Ukrainian]. 17. Kondrashyn, V. V. (Ed.). (2011). Holod v SSSR 1929–1934 hh. Moskow: MFD. [in Russian]. 18. Smolii, V. A. (Ed.). (2003). Holod 1932–1933 rokiv v Ukraini: prychyny i naslidky. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 19. Pyrih, R. Y. (Ed.). (2007). Holodomor 1932–33 rokiv, dokumenty i materialy. Kyiv: Kyievo-Mohylianska akademiia. [in Ukrainian]. 20. Holodomor 1932–33 rokiv ie proiavom bahatovikovoi hibrydnoi vijny Rosii proty Ukrainy. (2015). Istorychna pravda. Retrieved from https://www.pravda.com.ua/news/2015/11/28/ 7090518 [in Ukrainian]. 21. Antonovych, M., & Vasylenko, V. (Eds.). (2012). Holodomor 1932–1933 rokiv v Ukraini iak zlochyn henotsydu zghidno z mizhnarodnym pravom. Kyiv: Kyievo-Mohylianska akademiia. [in Ukrainian]. 22. Horokh, M. (2009). Holodomor 1932–1933 rokiv na Borzni- anschyni. Skarbnytsia ukrainskoi kultury, (11), 69–74. [in Ukrainian]. 23. Hratsiozi, A. (2005). Holod u SRSR 1931–1933 rr. ta ukrainskyj Holodomor: chy mozhlyva nova interpretatsiia? Ukrainian historical journal, 3, 120–131. [in Ukrainian]. 24. Hrynevych, L. V. (2008). Khronika kolektyvizatsii ta Holodomoru v Ukraini 1927–1933 rr. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. 25. Hrytsak, Y. (2011). U 1932–33 rr. bulo dva holody – ukrainskyj i vseradianskyj. Istorychna pravda. Retrieved from http://www.istpravda. com.ua/short/2011/04/8/34967 [in Ukrainian]. 215 26. Hudz, V. V. (2015). Vtraty ukrainskoho selianstva vid Holodomoru v dzerkali suchasnoi istoriohrafii. Ukrainskyj selianyn, (15), 3–5. [in Ukrainian]. 27. Isakova, N. P. (2012). Istoriohrafiia problemy Holodomoru 1932– 1933 rr. v ukrainskij ta zarubizhnij literaturi. Storinky istorii, (33), 135–146. [in Ukrainian]. 28. Kalakura, Y. S. (2008). Novitnia istoriohrafiia Holodomoru 1932– 1933 rr. iak henotsydu ukrainskoho narodu: nadbannia ta prorakhunky. Personal, (1), 105–113. [in Ukrainian]. 29. Kasianov, H. V. (2010). Dance macabre: holod 1932–1933 rokiv u politytsi, masovij svidomosti ta istoriohrafii (1980-ti – pochatok 2000-kh). Kyiv: Nash chas. [in Ukrainian]. 30. Khymka, I. (2012). Vtruchannia: pidvazhuiuchy mity ukrainskoi istorii XX stolittia. Krytyka. Retrieved from https://krytyka.com/ua/articles/ vtruchannya-pidvazhuyuchy-mity-ukrayinskoyi-istoriyi-xx-stolittya [in Ukrainian]. 31. Kis, O. R. (2010). Holodomor 1932–33 rokiv kriz pryzmu zhino- choho dosvidu. Narodoznavchi zoshyty, (5–6), 633–651. [in Ukrainian]. 32. Kis, O. R. (2011). Perezhyty smert, rozkazaty nevymovne: henderni osoblyvosti zhinochoho dosvidu Holodomoru. Ukrainoznavchyj almanakh, (6), 101–107. [in Ukrainian]. 33. Kondrashyn, V. V. (2008). Holod 1932–1933 hodov: trahedyia rossyjskoj derevny. Moskow: Rossyjskaia polytycheskaia entsyklopedyia. [in Russian]. 34. Kudriachenko, A. I. (2008). Holodomor v Ukraini 1932–1933 rokiv ta joho suspilno-politychni naslidky za otsinkamy tohochasnykh nimets- kykh dyplomativ. Voprosy hermanskoj іstorii, 57–70. Dnepropetrovsk: Yzdatelstvo DNU. [in Ukrainian]. 35. Kulchytskyj, S. V. (2006). Holod 1932 r. v zatinku Holodomoru–33. Ukrainian historical journal, 6, 77–97. [in Ukrainian]. 36. Kulchytskyj, S. V. (2011). Holodomor – namahannia znyschyty tytulnu natsiiu SRSR. Istorychna pravda. Retrieved from http://www.istpravda.com.ua/short/2011/11/28/63373 [in Ukrainian]. 37. Kulchytskyj, S. V. (2008). Treba vidmovytysia vid poniattia «ukrainskyj holokost». Holokost i suchasnist, (1), 88–98. [in Ukrainian]. 38. Kulchytskyj, S. V. (2015). Yak na zakhodi rozumiiut ukrainskyi Holodomor. Den. Retrieved from http://incognita.day. kiev.ua/yak-na- zahodi-rozumiyut-ukrayinskyy-golodomor.html [in Ukrainian]. 39. Kulyk, V. (2010). Poza Majdanom: pidsumky politychnoho roku. Krytyka. Retrieved from http://krytyka.com/ua/articles/poza-maydanom- pidsumky-politychnoho-roku [in Ukrainian]. 216 40. Kuts, H. M. (2014). Spetsyfika elektoralnykh priorytetiv vybortsiv Kharkivschyny: vidlunnia Holodomoru. Hileia, (82), 381–386. [in Ukrainian]. 41. Levchuk, N. (2009). Nadsmertnist ta znyzhennia tryvalosti zhyttia v Ukraini vnaslidok Holodomoru 1931–1933 rokiv. Holodomor 1932–1933 rokiv v Ukraini: prychyny, demohrafichni naslidky, pravova otsinka, 270– 276. Kyiv: Kyievo-Mohylians'ka akademiia. [in Ukrainian]. 42. Hratsiozi, A. (Ed.). (2007). Lysty z Kharkova. Holod v Ukraini ta na Pivnichnomu Kavkazi v povidomlenniakh italijskykh dyplomativ 1932–1933 rr. Kharkiv: Folio. [in Ukrainian]. 43. Marochko, V. I. (2006). Suchasna zarubizhna istoriohrafiia holodu 1932–1933 rr. v Ukraini: nova chy stara interpretatsiia? Ukrainian historical journal, 3, 186–199. [in Ukrainian]. 44. Minakov, M. (2014). Rozcharovanist z rozumu. Krytyka. Retrieved from http://krytyka.com/ua/articles/rozcharovanist-z-rozumu?page=2 [in Ukrainian]. 45. Musiienko, V. Y. (2009). Motyvy provedennia radianskoiu vladoiu Holodomoru 1932–1933 rr. v Ukraini: polityko-sotsialnyj aspekt. Naukovi pratsi Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni P. Mohyly, (81), 41–45. [in Ukrainian]. 46. Naukovtsi utochnyly kilkist zhertv Holodomoru. (2015). Istorychna pravda. Retrieved from http://www.istpravda.com.ua/short/2015/11/27/ 148762 [in Ukrainian]. 47. Nazarova, K. (2013). Formuvannia kontseptsii holodu-henotsydu v intelektualnij kulturi ukrainskoi diaspory (1960–1980-kh rr.). Mandrivets, (2), 39–44. [in Ukrainian]. 48. Ohiienko, V. (2013). Istorychna travma Holodomoru: problema, hipoteza ta metodolohiia doslidzhennia. Natsionalna ta istorychna pamiat, (6), 145–156. [in Ukrainian]. 49. Orlova, T. (2009). Ukrains'ka selianka za umov kolektyvizatsii ta Holodomoru: istoriohrafichnyj analiz. Etnichna istoriia narodiv Yevropy, (28), 55–64. [in Ukrainian]. 50. Osypov, V. M. (2011). Dity pid chas Holodomoru 1932–1933 rokiv v Ukraini. Intelihentsiia i vlada, (21), 144–148. [in Ukrainian]. 51. Osypov, V. M. (2012). Istoriohrafiia Holodomoru 1932–1933 rokiv na Odeschyni. Intelihentsiia i vlada, (22), 194–198. [in Ukrainian]. 52. Osypov, V. M. (2010). Prychyny Holodomoru 1932–33 rr. v Ukraini. Intelihentsiia i vlada, (19), 99–106. [in Ukrainian]. 53. Patryliak, B. (2014). Stalin iak Putin. Holodomor – reaktsiia na milionnyj selianskyj "majdan" pochatku 30-kh. Istorychna pravda. 217 Retrieved from http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/ 11/19/145925 [in Ukrainian]. 54. Portnov, A. V. (2013). Istorii dlia domashnoho vzhytku: Esei pro polsko-rosijsko-ukrainskyi trykutnyk pamiati. Kyiv: Krytyka. [in Ukrai- nian]. 55. Potapenko, Y. O. (2012). Doslidzhennia travmatychnoho dosvidu Holodomoru. Siverianskyj litopys, (1), 112–117. [in Ukrainian]. 56. Reva, I. (2013). Identyfikatsiia z ahresorom chastyny ukrainskoho selianstva iak psykholohichnyj naslidok Holodomoru 1932–1933 rokiv. Mandrivets, (6), 10–14. [in Ukrainian]. 57. Reva, I. (2013). Po toj bik sebe. Kulturni ta psykholohichni naslidky Holodomoru ta stalinskykh represij. Dnipropetrovsk: A. L. Svidler. [in Ukrainian]. 58. Borysenko, V. K. (Ed.). (2008). Rozsekrechena pamiat. Holodomor 1932–1933 rokiv v Ukraini v dokumentakh HPU–NKVD. Kyiv: Kyievo- Mohylianska akademiia. [in Ukrainian]. 59. Serbyn, R. (2012). Borotba Ivana Khymky z "ukrains'kymy mitamy": khybni metody». Krytyka. Retrieved from http://krytyka. com/ua/articles/borotba-ivana-khymky-z-ukrayinskymy-mitamy-khybni- metody [in Ukrainian]. 60. Serbyn, R. (2008). Osmyslennia Holodomoru u svitli konventsii OON pro henotsyd. Arkhivy Ukrainy, 3–4, 53–63. [in Ukrainian]. 61. Serbyn, R. (2012). Pro ukrainskyj henotsyd, Lemkina ta khym- kiiansku dialektyku. Krytyka, 7–8. [in Ukrainian]. 62. Serhiichuk, V. (2006). Yak nas moryly holodom. Kyiv: PP Serhijchuk M. I. [in Ukrainian]. 63. Slobodian, L. O. (2013). Dzherelni svidchennia shtuchnoho kha- rakteru Holodomoru v Ukraini 1932–1933 rokiv. Ukrainoznavstvo, (1), 41– 51. [in Ukrainian]. 64. Slobodian, L. O. (2013). Holodomor 1932–33 rr. iak etnichnyj ta kulturno-dukhovnyj henotsyd ukrainskoho narodu: istoriohrafiia pytannia. Visnyk Akademii pratsi i sotsialnykh vidnosyn Federatsii profspilok Ukrainy, (3), 100–109. [in Ukrainian]. 65. Vojtenko, V. P., Pysaruk, A. V., Vajserman, A. M., & Mekhova, L. V. (2013). Smertnost ot serdechno-sosudystykh y onkolohycheskykh zabolevanyj liudej pozhyloho vozrasta, perezhyvshykh v detstve Holo- domor v Ukrayne. Problemy starenyia y dolholetyia, (4), 401–406. [in Russian]. 66. Snyder, T. (2010). Bloodlands. Europe Between Hitler and Stalin. New York: Basic Books. [in English]. 218 67. Snyder, T. (2014). Zabavky z mynulym. Krytyka. Retrieved from https://krytyka.com/ua/articles/zabavky-z-mynulym [in Ukrainian]. 68. Sokil, V. (2013). Epitet u systemi zobrazhalno-vyrazhalnykh zasobiv narodnykh tvoriv pro Holodomory. Narodoznavchi zoshyty, (5), 782–786. [in Ukrainian]. 69. Sokil, V. (2011). Neverbalni zasoby vyrazhennia v naratyvakh pro Holodomor. Narodoznavchi zoshyty, (3), 380–390. [in Ukrainian]. 70. Starovojtov, M. M. (2008). Yurydychni dokumenty pro Holodomor v dytiachomu budynku m. Starobilska u kvitni 1933 roku. Etnichna istoriia narodiv Yevropy, (24), 138–141. [in Ukrainian]. 71. Starykov, N. V. (2014). Stalyn. Vspomynaem vmeste. Sankt- Peterburh: Pyter. [in Russian]. 72. Stasiuk, O. O. (2008). Henotsyd ukraintsiv: deformatsiia narodnoi kultury. Kyiv: Stylos. [in Ukrainian]. 73. Syvachuk, V. (2014). Vidobrazhennia trahedii Holodomoru v suchasnomu ukrainskomu kinematohrafi. Naukovyj visnyk Kyivskoho nat- sionalnoho universytetu teatru, kino i telebachennia imeni I. K. Karpenko- Karoho, (15), 99–105. [in Ukrainian]. 74. Tantsiura, V. I., & Oleshko, N. P. (2008). Holodomor 1932–1933 rokiv v Ukraini: trahediia ta pamiat. Visnyk Kharkivskoho natsionalnogo universytetu imeni V. N. Karazina, (10), 35–43. [in Ukrainian]. 75. Klid, B., & Motyl, A. (Eds.). (2012). The Holodomor Reader: a Sourcebook on the Famine of 1932–1933 in Ukraine. Toronto: CIUS Press. [in English]. 76. Tylischak, V. (2016). Ponad 5000 masovykh vystupiv. Yak ukra- inske selo chynylo sprotyv kolektyvizatsii. Istorychna pravda. Retrieved from http://www.istpravda.com.ua/articles/2016/11/23/ 149335 [in Ukrai- nian]. 77. Uchenye vyiasnyly nastoiaschye prychyny trahedyy 1929–1934 hodov. (2011). Rossyjskaia hazeta. Federalnyj vypusk. Retrieved from https://rg.ru/2011/02/28/golodomor.html [in Russian]. 78. Udod, O. A. (2008). Diialnist derzhavnykh arkhiviv Ukrainy iz rozshyrennia doslidzhen Holodomoru. Arkhivy Ukrainy, 3–4, 5–14. [in Ukrainian]. 79. Mytsyk, Y. (Ed.). (2003). Ukrainskyj holokost. 1932–1933: Svidchennia tykh, khto vyzhyv. Kyiv: Kyievo-Mohylianska akademiia. [in Ukrainian]. 80. Veselova, O. M. (2004). Uvichnennia pamiati zhertv holodu- henotsydu 1932–1933 rr. v Ukraini. Ukrainian historical journal, 2, 50–67. [in Ukrainian]. 219 81. Viedienieiev, D. V., & Budkov, D. V. (2013). Zaruchnytsia hlobalnoho protystoiannia. Trahediia velykoho holodu 1932–1933 rokiv v Ukraini u koneksti "kholodnoi vijny" 1945–1991 rokiv. Kyiv: Dorado-Druk. [in Ukrainian]. 82. Voronin, V. M. (2013). Kompleksne doslidzhennia pytannia ideolohichnoho protystoiannia dovkola problematyky Holodomoru [Review of Viedienieiev D. V., Budkov D. V. Zaruchnytsia hlobal'noho pro- tystoiannia. Trahediia velykoho holodu 1932–1933 rokiv v Ukraini u koneksti "kholodnoi vijny" 1945–1991 rokiv]. Arkhivy Ukrainy, 5, 230–234. [in Ukrainian]. 83. Mahrytska, I. V. (Ed.). (2008). Vriatovana pamiat. Holodomor 1932–33 rokiv na Luhanschyni. Svidchennia ochevydtsiv. Luhansk: Promdruk. [in Ukrainian]. 84. Levchuk, N. M., Boriak, T. H., & Volovyna, O. (2015). Vtraty miskoho j silskoho naselennia Ukrainy vnaslidok Holodomoru v 1932–34 rr.: novi otsinky. Ukrainian historical journal, 4, 84–112. [in Ukrainian]. 85. Vzhosek, V. (2011). Istoriia – Kultura – Metafora. Postannia neklasychnoi istoriohrafii. Pro istorychne myslennia. Kyiv: Nika-Tsentr. [in Ukrainian]. 86. Welzer, H. (2010). Sprawcy. Dlaczego zwykli ludzie dokonuja masowych mordow. Warszawa: Scholar. [in Polish]. 87. Wheatcrof, S. G., & Davies, R. V. (2004). The Years of Hunger. Soviet Agriculture, 1931–1933. Basingstoke: Palgrave Macmillan. [in English]. 88. Zymon, H. (2005). Chy buv Holodomor 1932–1933 rr. instru- mentom «likvidatsii» ukrainskoho natsionalizmu? Ukrainian historical journal, 2, 118–131. [in Ukrainian].

Сучасна українська історіографія Голодомору: студії та дослідники

Репозитарії

Схожі ресурси