Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права"

У статті проаналізовано науковий збірник «Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права», який виходив упродовж 1925–1930 рр. Предметом аналізу стали статті, присвячені вивченню права українських земель у період їх перебування у складі Великого князівства Литовського....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2017
1. Verfasser:	Ващук, Д.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2017
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Інституціональна історіографія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160085
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права" / Д. Ващук // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 306-333. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160085
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1600852019-10-23T01:26:02Z Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права" Ващук, Д. Інституціональна історіографія У статті проаналізовано науковий збірник «Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права», який виходив упродовж 1925–1930 рр. Предметом аналізу стали статті, присвячені вивченню права українських земель у період їх перебування у складі Великого князівства Литовського. The 1925–1930 collective volume of scientific papers «The committee`s contributions for studying the eastern Russian and Ukrainian law» is analyzed in the article. The subject matter of the analysis are the articles devoted to the study of Ukrainian territories` law in the period of Grand Duchy of Lithuania rule. 2017 Article Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права" / Д. Ващук // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 306-333. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160085 (477):34=172»347»:93/94 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Інституціональна історіографія Інституціональна історіографія
spellingShingle	Інституціональна історіографія Інституціональна історіографія Ващук, Д. Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права" Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті проаналізовано науковий збірник «Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права», який виходив упродовж 1925–1930 рр. Предметом аналізу стали статті, присвячені вивченню права українських земель у період їх перебування у складі Великого князівства Литовського.
format	Article
author	Ващук, Д.
author_facet	Ващук, Д.
author_sort	Ващук, Д.
title	Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права"
title_short	Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права"
title_full	Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права"
title_fullStr	Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права"
title_full_unstemmed	Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права"
title_sort	дослідження українського права литовської доби у "працях комісії для виучування історії західно-руського та українського права"
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Інституціональна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160085
citation_txt	Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права" / Д. Ващук // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 306-333. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT vaŝukd doslídžennâukraínsʹkogopravalitovsʹkoídobiupracâhkomísíídlâviučuvannâístoríízahídnorusʹkogotaukraínsʹkogoprava
first_indexed	2025-07-14T12:42:49Z
last_indexed	2025-07-14T12:42:49Z
_version_	1837626262873440256
fulltext	306 УДК (477):34=172»347»:93/94 Дмитро Ващук кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ історії України середніх віків та раннього нового часу, Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), dmvashchuk@ukr.net ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ У «ПРАЦЯХ КОМІСІЇ ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ІСТОРІЇ ЗАХІДНО РУСЬКОГО ТА ВКРАЇНСЬКОГО ПРАВА» У статті проаналізовано науковий збірник «Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права», який вихо- див упродовж 1925–1930 рр. Предметом аналізу стали статті, при- свячені вивченню права українських земель у період їх перебування у складі Великого князівства Литовського. Ключові слова: право українських земель, Велике князівство Ли- товське, науковий збірник. Dmytro Vashchuk Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of History of Ukraine of the Middle Ages and early modern times, Institute of history of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), dmvashchuk@ukr.net RESEARCH INTO UKRAINIAN LAW IN THE PERIOD OF GRAND DUCHY OF LITHUANIA RULE IN THE COLLECTIVE VOLUME OF SCIENTIFIC PAPERS «THE COMMITTEE`S CONTRIBUTIONS FOR STUDYING THE EASTERN RUSSIAN AND UKRAINIAN LAW» The 1925–1930 collective volume of scientific papers «The committee`s contributions for studying the eastern Russian and Ukrainian law» is analyzed in the article. The subject matter of the analysis are the articles devoted to the study of Ukrainian territories` law in the period of Grand Duchy of Lithuania rule. © Д. Ващук, 2017 307 Keywords: Ukrainian territories` law, Grand Duchy of Lithuania, collective volume of scientific papers. Період, коли більшість українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського, є доволі значущим у вітчизняній історії. Це була епоха значних змін у політичній, економічній, соціальній, культурній та правовій системах. Серед усіх зазначених сфер варто виокремити правову, реформування якої, врешті, призвело до завершення довготривалого процесу кодифікації. Результатом стало впровадження Литовського Ста- туту, який увібрав у себе правовий досвід декількох століть. Тому не дивно, що саме період XIV–XVI ст. здавна привертав увагу не лише поодиноких вчених, а й цілих наукових установ. Не стала виключенням і Всеукраїнська академія наук. При ній 27 січня 1919 р. була заснована Комісія для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. Ініціатором її створення був Федір Тарновський, який і став її першим головою. З липня 1920 р. до травня 1933 р. комісію очолював Микола Василенко. Предметом дослідження нашої статті є «Праці комісії…», а точніше опубліковані на їх сторінках роботи, які стосуються історії українського права литовської доби. За період 1925– 1930 рр. було підготовлено 8 випусків, однак друком вийшло лише 7: випуски 1–6 та 8; сьомий випуск було знищено1. Ми не будемо розглядати восьмий випуск «Праць комісії…», оскільки в ньому опубліковано другу частину монографії Лева Окин- шевича, яка стосується історії центральних державних установ Гетьманщини2. Натомість зосередимо увагу на перших шести ——————— 1 Усенко І. Комісія ВУАН для виучування історії західно-руського та українського права // Енциклопедія історії України. – К., 2007. – Т. 4 (Ка–Ком). – С. 474. 2 Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII– XVIII ст. – Ч. II. Рада старшини // Праці комісії для виучування історії західно-руського та українського права. – К., 1930. – Випуск восьмий. – 352 с. Перша частина монографії у вигляді статті з додатками до неї були опубліковані у шостому випуску: Окиншевич Л. Генеральна Рада на Україні-Гетьманщині XVII–XVIII ст. // Праці комісії для виучу- 308 випусках, оскільки вміщені в них розвідки мають безпосереднє відношення до теми нашого дослідження. Кожен випуск (крім восьмого) починається із «Передмови» голови комісії, академіка М. Василенка, у якій коротко проана- лізовано матеріали тому. Починаючи із другого (крім четвер- того/п’ятого та восьмого) друкується інформація секретаря комісії Л. Окиншевича щодо діяльності установи упродовж вка- заного періоду3. Далі йдуть наукові розвідки вчених. З другого випуску започатковується розділ «Критики і бібліографія»4. З третього випуску «Праці…» стають більш структурованими. Зокрема, всі матеріали поділяються на такі розділи: «Розвідки», «Наукові звідомлення», «Полеміка й зауваження»5. Окремо від- мітимо випуск 4–5, у якому опубліковано монографію Іринарха Черкаського, про яку мова піде нижче6. Оскільки більшість дослідників публікували свої праці майже у кожному випуску, то для зручності ми розглядатимемо їх наукові доробки в алфавітному порядку. Розпочнемо свій аналіз із праць Степана Борисенка. На сто- рінках «Праць…» він опублікував декілька статей та рецензій. Одна з найбільших його робіт стосується історії формування адвокатури у першій половині XVI ст.7 На думку вченого, зако- вання історії західно-руського та українського права. – К., 1929. – Випуск шостий. – С. 253–425. 3 У шостому випуску, який, до речі, було присвячено 400-річчю видання Першого Литовського Статуту, Л. Окиншевич проаналізував діяльність Комісії за 10 років (Окиншевич Л. Десять років праці Комісії для виучування історії західно-руського та українського права (1919– 1929) // Праці… – Випуск шостий. – С. XI–XXX). 4 У шостому випуску цей розділ отримав назву «Зауваження, кри- тика і бібліографія». 5 Цей розділ є тільки у третьому випуску. 6 Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі XVI– XVIII ст. // Праці комісії для виучування історії західно-руського та українського права. – К., 1928. – Випуск 4-й та 5-й. – 715 с. 7 Борисенок С. Утворення професійної адвокатури в Литовсько- Руській державі // Праці комісії для виучування західно-руського та вкраїнського права. – К., 1927. – Випуск третій. – С. 83–149. 309 нодавче врегулювання адвокатської практики відбулось після впровадження Першого Литовського Статуту у 1529 р. Зокрема, місцем діяльності адвокатів стали «земські (провінціяльні) суди та господарський (центральний) суд, – пізніше Головний Литов- ський трибунал»8. Цікавою інформацією є те, що для написання цієї статті С. Борисенок влітку 1926 р. їздив до Москви для опрацювання Литовської Метрики. Він також зазначив ті книги, матеріали яких використав у статті9. Причиною виникнення адвокатури вчений вбачав реформу- вання економічного розвитку ВКЛ, зокрема заміну натурального господарства грошовим. Саме внаслідок цього, на його думку, «повстає потреба в точних, зафіксованих у формі закону, прав- них нормах, що забезпечували б як дійсність правних стосунків, так і визначеність порядку для захисту інтересів на суді». Тому саме внаслідок впровадження Статуту 1529 р. почала зростати професійна адвокатура10. До цього часу, як встановив історик, «не надавалось значіння тому, хто саме мав право виступати від чужого ймення на суді; навіть прізвища прокуратора не ціка- вились записати». До їх компетенції входили як кримінальні, так і цивільні справи11. Також важливими інструментами вирішення судових суперечок у достатутовий період залишалися як норми звичаєвого права (загальнодержавного значення), так і звичаї місцевого характеру. У цьому контексті С. Борисенок слушно зауважив, що «вирішити справу, не погодившися з місцевим звичаєм, це значило-б образити це право. Иноді, не сподіва- ючися добре розвязати справу, господарський суд уважав за найкраще передати справу на розгляд місцевого суду»12. Прийняття Статуту в 1529 р. надало перевагу писаному праву перед звичаєвим, однак «судочинство просякається формаліз- мом. Щасливий кінець процесу, в значній мірі, залежав вже не тільки від наявності доводів, що мали сторони на руках, але й ——————— 8 Там само. – С. 83. 9 Там само. – С. 85. 10 Там само. – С. 91. 11 Там само. – С. 93–94. 12 Там само. – С. 96–97. 310 від того ще, чи цілком вони відповідають вимогам закону»13. Тому саме від досконалого знання закону, вміння висвітлити зміст справи у суді, залежав успіх, причому як за сторони позивача, так і відповідача. Цікаво, що найбільшого захисту у суді, на думку вченого, потребували жінки, інтереси яких пред- ставляли, здебільшого, їхні чоловіки, або так звані приятелі14. Будь-яка допомога не була безкоштовною та оплачувалась відповідно з домовленостями. Скажімо, в одній із судових справ автор наводить інформацію про таку винагороду: «два постави сукна лунського, шуба конья та п’ять коп грошей, разом – на сорок п’ять коп грошей». Таким чином з’являється гонорар («помочное»), який став «ознакою того, що народжується спе- ціальна юридична професія людей, які наймаючись провадять на суді чужі справи»15. Саме винагороді за адвокатську практику С. Борисенок при- святив окрему статтю під назвою «Адвокатський гонорар у Литовському князівстві в XVI–XVIIст.». Цей текст мав бути надрукованим у сьомому випуску «Праць…». Проте, через арешти декількох авторів тому, спочатку М. Слабченка, а потім Петра Сосенка, випуск було знищено. Про його зміст та короткі відомості про тексти публікацій відомо з передмови голови комісії М. Василенка. Стосовно тексту С. Борисенка, він відмі- тив, що «гонорар був приватною умовою адвоката та клієнта. Це була оплата професійних послуг адвоката; гонорар передбачавсь як один з видів судових витрат і входив в умову адвоката з клієнтом. Адвокатів винагороджували землею, грішми та ін- шими речами»16. Можемо тільки сподіватись, що текст статті ——————— 13 Там само. – С. 106. 14 Там само. – С. 111. 15 Там само. – С. 116–117. 16 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вер- надського (далі – ІР НБУВ), ф. 40, оп. 1, од. зб. 449: Василенко М. П. Передмова до сьомого випуску «Праць Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права», арк. 2; Василенко М. Вибрані твори: у 3 т. Том 2. Юридичні праці / упоряд. І. Б. Усенко (кер. колек- тиву). – К., 2006. – С. 449. 311 С. Борисенка, а можливо і весь випуск, будуть віднайдені в котромусь з архівосховищ17. Інша стаття цього дослідника присвячена спискам Першого Литовського Статуту, який «цілком безпосередньо завершує довгий попередній процес уніфікації стародавніх правних сепа- ратних систем давньо-руських земель, об’єднаних під зверх- ністю Литви»18. Оскільки Статут, всупереч наказу Сигізмунда I Старого, так і не був надрукований, то С. Борисенок висловлює власну точку зору стосовно причин виникнення різних його списків. На його думку, це пов’язано із судовим процесом, коли прогалини у нормах Статуту могли доповнюватись через сейм. Однак в реальності цього не було, а тому «кожен власник примірника Статута доповнював і виправляв Статут з свого практичного погляду на вживаність тієї чи іншої правної нор- ми». Найбільші проблеми виникали тоді, коли справа вирішу- ——————— 17 За спогадами Л. Окиншевича, який на той час очолював видав- ництво УАН, випуск побачив світ «перед тим, як надіслати видру- ковану книжку (підкреслено нами. – Д. В.) до «Главліту», – совєт- ського цензурового управління, – я взяв з друкарні два примірники її». Один він залишив у себе (згорів під час пожежі у Смоленську в 1941 р.), а другий передав М. Василенку (Окіншевич Л. Моя акаде- мічна праця в Україні // Наукове товариство ім. Шевченка. Мемуарна бібліотека НТШ. – Львів, 1995. – Число 2. – С. 42–43). Цей примірник, за версією його дружини Н. Полонської-Василенко, як і вся бібліотека їхньої сім’ї, були вилучені до бібліотеки Академії наук. Саме у зіб- ранні «акад. Василенка зберігся коректурний примірник цього ви- пуску» (Полонська-Василенко Н. Видання Всеукраїнської Академії наук у Києві, знищені більшовицькою владою (Бібліографічна нотатка) // Українські бібліологічні вісті. – 1948. – С. 53). В іншій статті Н. По- лонська-Василенко дещо конкретизувала: «Унікальні примірники двох згаданих видань (перший – зі статтею М. Слабченка, а другий – із заміненою статтею П. Сосенка. – Д. В.) зберігалися в бібліотеці акад. М. П. Василенка» (Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – 1962. – Т. CLXXIII. – С. 109). Докладніше щодо тексту П. Сосенка див. нижче. 18 Борисенок С. Списки Литовського Статута 1529 р. // Праці… – Випуск шостий. – С. 35–108. 312 валась на «вищому праві», коли «власний список приватної особи стискавсь з списком господарським і правна оборона за своїм списком Статута була небезпечна»19. У наступних підрозділах статті автор піддає науковому ана- лізу відомі йому списки Статуту 1529 р., щоправда опис руко- писів взято із видання І. Даниловича. Зокрема, С. Борисенок розглянув 4 списки руською (староукраїнською) мовами (Дзя- линський, Фирліївський, Слуцький та Віленський), один на ла- тинській мові (Порицько-Пулавський) та два переклади на поль- ську (Остробрамський та Свідзинський)20. Відповідно до змісту історик розподілив списки на дві групи: короткої редакції (Дзял., Фирл., Пор.-Пул.) та широкої редакції (Віл., Слуц., Остробрам.). Відмінність полягала у тому, що у списках другої групи, по-перше, окремі норми видозмінені, а, по-друге, додано нові. Здійснивши порівняльний аналіз норм різних списків Статуту та співставивши їх із документами судової практики, автор дійшов такого висновку: «1) оригінали (а може це був один оригінал), з яких списано списки широкої редакції (Віл., Сл., польськ.) є доповнені та виправлені примірники Статута; 2) ці оригінали аж ніяк не були примірниками господарськими. Це – праця приватна, оскільки вміщених у них артикулів у господарському списку не було»21. Насамкінець, С. Борисенок намагався встановити чи існував господарський список Статуту. Для цього він проаналізував досить велику кількість судових справ. За його спостережен- нями, були випадки, коли справа у господарському суді роз- глядалась відповідно до Статуту, однак цієї норми або немає у жодному із списків, або вона видозмінена22. Також автор дійшов висновку, що «список уживаний на господарському суді мав свою, невідому нам у цілому нумерацію, що не збігається з відомими тепер списками Статута»23. Загальний же підсумок ——————— 19 Там само. – С. 47. 20 Там само. – С. 54–64. 21 Там само. – С. 95. 22 Там само. – С. 97–100. 23 Там само. – С. 104. 313 був досить категоричним: «жодного господарського списка Ста- тута не залишилося»24. Окрім проаналізованих статей С. Борисенок на сторінках «Праць…» опублікував декілька рецензій. Зокрема, у другому випуску надруковано короткі рецензії до першого тому моно- графії Ростислава Лащенка25, його ж статті щодо Литовського статуту26 та монографії Марка Косвена27. У третьому випуску С. Борисенок проаналізував працю Адама Ветулані щодо роз- витку судового процесу в Польщі в XIII – початку XVI ст.28 Більш розгорнута рецензія стосується праці польського дослід- ника Яна Адамуса «Z zagadnień prawa Litewskiego. Lwów. 1926. стор. 56. (Pamiętnik historyczno-prawny pod redakcią Przemysława Dąbkowskiego tom II)29. Як уже зазначалось вище, М. Василенко, як голова Комісії, є автором передмов до усіх випусків «Праць…», крім восьмого. Водночас, крім цього, у другому випуску він публікує декілька ——————— 24 Там само. – С. 109. 25 Борисенок С. [Рец.] Р. Лащенко Проф. Укр. Університету в Празі. Лекції по історії українського права. Частина перша, Княжа доба. I. Література. II. Памятники права. III. Історія держави і права. Прага. Накл. Укр. Універс. В Празі. 1923. Стор. 146 // Праці комісії для виучу- вання західно-руського та вкраїнського права. – К., 1926. – Випуск другий. – С. 274–276. 26 Борисенок С. [Рец.] Проф. Р. Лащенко. Литовський Статут, яко памятник українського права. – Науковий збірник Українського уні- верситету в Празі. Том I. Прага. 1923, стор. 66–95 // Праці… – Випуск другий. – С. 288–289. 27 Борисенок С. [Рец.] Марк Косвен. Преступление и наказание в догосударственном обществе. Москва. 1925. Стор. 135 // Праці… – Випуск другий. – С. 277–279. 28 Борисенок С. [Рец.] Adam Vetulani. Pozew sądowy w średnio- wiecznym procisie polskim. Kraków 1925. Стор. 115 // Праці… – Випуск третій. – С. 446–450. 29 Борисенок С. Методологічні питання в науці історії литовсько- руського права: Jan Adamus. Z zagadnień prawa Litewskiego. Lwów. 1926. Стор. 56. (Pamiętnik historyczno-prawny pod redakcią Przemysława Dąbkowskiego tom II) // Праці комісії… – Випуск шостий. – С. 473–486. 314 рецензій. Перша стосується статті О. Лотоцького «Свиток Ярос- лавль»30. У другій проаналізовано відому працю О. Галєцького щодо історії Литви, Русі та Жмуді у складі Великого князівства Литовського31. Третю присвячено аналізу історичної розвідки В. Дружчича стосовно політичного становища Литовсько-Біло- руської держави після Люблінської унії32. Олександр Добров опублікував невелику статтю присвячену аналізу тих норм Литовських статутів 1529 і 1566 рр., які регулювали так зване необхідне спадкування33. На думку вче- ного, мова йде про конкретизацію окремих артикулів, пов’яза- них із процесом передачі у спадок нерухомого майна, «тобто питанню про обмеження волі спадкодавцевої на користь закон- них спадкоємців»34. Перші спроби законодавчо врегулювати зазначене питання сягають часів Руської Правди. Однак генезис норми про необхідне успадкування дітьми «отчизного и де- дизного» сягає до змісту Городельського привілею 1413 р., а пізніше вона увійшла до Статуту 1529 р. (артикул 9 розділ 3)35. ——————— 30 Василенко М. [Рец.] О. Лотоцький. «Свиток Ярославль». «Науко- вий Ювилейний збірник українського університету в Празі, присвя- чений Панові Президентові Чесько-Словенської Республіки проф. д-ру Т. Г. Масарикові для вшанування 75-х роковин його народження. Частина 1. Прага, 1925. Стор. 118–138 // Праці… – Випуск другий. – С. 282–283. 31 Василенко М. [Рец.] Litwa, Ruś, Żmudż, jako części Wielkiego Księstwa Litewskiego. Napisał Oskar Halecki – Rozprawy Akademii Umiejętności. Wydział Historyczno-filozoficzny. Serya II. Tom XXXIV. Ogólnego zbioru tom 59. W Krakowie. 1916. Стор. 214–215 // Праці… – Випуск другий. – С. 283–284. 32 Василенко М. [Рец.] В. Дружцыц. Палажэньне Літоўска-Бела- рускай дзяржавы пасля Люблінскай вуніі. – Працы Беларускага Дзяр- жаўнага Універсытету ў Менску. 1925 г. № 6–7, Стор. 216–251 // Праці… – Випуск другий. – С. 284–288. 33 Добров О. Право необхідного спадкування за Литовським Ста- тутом // Праці комісії для виучування західно-руського та вкраїнського права. – К., 1925. – Випуск перший. – С. 82–89. 34 Там само. – С. 82. 35 Там само. – С. 83–84. 315 Друга редакція Статуту внесла певні зміни щодо регулювання зазначеного питання. Вельми цікавим є те, що О. Добров наво- дить порівняльну таблицю норм Статуту 1566 р., із спільними нормами розділу 3-го 115-ї Юстиніянової Новели36. Однак істо- рик не називає причини запозичень із римського права. Також він не аналізує артикули Статуту 1588 р., оскільки розглянуті «два випадки необхідного спадкування, встановлені в Литов- ському Статуті 2-ї редакції, без змін увійшли й до 3-ї його редакції 1588 року»37. У сьомому випуску «Праць…» мала міститись стаття О. Доб- рова «Українські та литовські акти купівлі-продажу XVI ст.». У ній автор під кутом зору права з’ясовував особливості укла- дання трансакційних угод на території Великого князівства Литовського, проводив аналіз із аналогічними актами у Москов- ській та Польській державах, порівнював норми римського права та грецькі документи купівлі/продажу із литовсько-укра- їнськими актами. Цінність цієї статті полягає ще й тому, що дослідивши 305 документів, О. Добров «запропонував типовий формуляр продажних актів… поділяючи його на 13 клявзул, але виучуючи акти, (О. Добров. – Д. В.) не строго дотримується формуляра, бо має на меті не суто дипломатичне досліджування, а переважно історико-юридичне»38. Перу О. Доброва належить також критична рецензія на статтю Р. Лащенка щодо права власності на землю в Україні39. Питаннями, які пов’язані із функціонуванням магдебурзького права, займався Сергій Іваницький-Василенко40. Вчений вважав, ——————— 36 Там само. – С. 85–86. 37 Там само. – С. 88. 38 ІР НБУВ, ф. 40, оп. 1, од. зб. 449: Василенко М. П. Передмова…, арк. 3; Василенко М. Вибрані твори. – С. 449. 39 Добров О. До питання про право власности на землю в історії України. [Рец.] Лащенко Р. «Ідея права власности на землю на Украї- ні» в Науковому Ювилейному Збірникові Українського Університету в Празі, присвяченому проф. Т. Г. Масарикові, ч. 1. Прага, 1925, стор. С. 374–405 // Праці… – Випуск другий. – С. 298–303. 40 Іваницький-Василенко С. Закони про опіку над недолітками в джерелах Магдебурзького права Західній Руси й Гетьманщини // 316 що «у 1374 р. Кам’янець на Поділлю, перший з українських міст, дістав привілей на Магдебурзьке право». Це започаткувало його поширення в українських містах, а саме у XV ст. цей процес став найбільш інтенсивним. Незважаючи на те, що за- значена стаття не стосувалась безпосередньо тих українських земель, які перебували у складі Великого князівства Литов- ського, вчений поставив за мету встановити джерела поход- ження тих норм, «якими чотири століття значне число міст України (на правобічній Україні до 1791 р., а на Гетьманщині до 1831. – Авт.) … керувалися у цивільних і карних справах, цивільному і карному судочинстві»41. Одними із таких джерел С. Іваницький-Василенко вважав не «офіційні кодекси, а при- ватні правничі книги-твори Гроїцького та Щербича»42. Саме науковому аналізу їх текстів, а точніше тих положень, які сто- сувалися опіки над неповнолітніми, і присвячена вказана стаття історика. Він також написав коротку рецензію на статтю В. Дружчиця стосовно історії м. Мінськ в кінці XV–початку XVI ст. (правда, нам не відомо з яких причин текст підписано «Сергій Іваницький»)43. Під таким самим прізвищем опублі- кована рецензія на декілька виданих у Білорусі наукових праць, що стосувались історії міст Великого князівства Литовського, які володіли магдебурзьким правом (1-й том «Білоруського архіву, авт. Дм. Довгялло (документи м. Могилів); «Нарыс сацы- яльна-экономічнаго жыцьця места Наваградку у XVI сталецьці», Праці… – Випуск перший. – С. 59–81. Відмітимо також, що цей учений фігурує під прізвищами «Іваницький-Василенко» та «Іваниць- кий». Причину цього нам не вдалося встановити. 41 Там само. – С. 59. 42 Там само. 43 Іваницький С. [Рец.] В. Дружчыц. Места Менск у канцы XV і на пачатку XVI ст. (Працы Беларускаго Дзяржаўнага Унівэрсытэту ў Менску. 1926 р. № 12, Стор. 1–22 // Праці… – Випуск третій. – С. 438– 439. 317 авт. А. Бурдзейка; «Беларускія месты у гістарычнай літара- туры», авт. В. Дружчыць)44. Відомий дослідник Правди Руської Микола Максимейко на сторінках «Праць…» опублікував декілька розвідок, присвяче- них цій правовій пам’ятці. Незважаючи на те, що основним об’єктом дослідження стали різноманітні тексти Правди Русь- кої, в окремих епізодах автор звертається до текстів Литовських статутів. Зокрема, досліджуючи систему Правди Руської, М. Максимейко часто проводить аналогії з нормами Статуту 1588 р. Його загальний висновок після проведення порівняль- ного аналізу текстів документів виглядає так: «Зміст Лит[ов- ських] Стат[утів] розподіляється мало не ті самі рубрики, що були за провідний критерій і для автора Р. Пр. Але подібність між обома пам’ятками не обмежується на самій однорідності засад, покладених у підвалину класифікації. Вона виявляється також і в тих часткових ухилах од прийнятої системи, що нерідко робилися з тих чи инших приводів»45. Іншу свою розвідку історик приділив науковому аналізу тих положень Руської Правди, які стосувались смердів46. Зокрема, в окремих епізодах автор показує ґенезу цієї категорії людей у Великому князівстві Литовському у XV–XVI ст. Наприклад, автор документально підтвердив, що слово «смерд» у першій половині XVI ст. могло бути образливим та ставало приводом до судового позову. На Волині у цей же період «смердами» могли називати тяглих людей. Насамкінець автор зауважував, що «юридичний стан тяглих людей у Лит[овсько]-Руській дер- жаві багато в чому нагадує смердів за Руською Правдою»47. ——————— 44 Іваницький С. [Рец.] Нове в історії міст під Магдебурзьким пра- вом у великому князівстві Литовському // Праці… – Випуск шостий. – С. 486–492. 45 Максимейко М. Система Руської Правди в її поширеній редакції // Праці… – Випуск другий. – С. 50–73. 46 Максимейко М. Про смердів Руської Правди // Праці… – Випуск третій. – С. 59–82. 47 Там само. – С. 76–77. 318 «Московська редакція Руської Правди», – саме так нази- валась стаття М. Максимейка у сьомому випуску. У ній автор, проаналізувавши списки Оболенського та Толстого, дійшов такого висновку: «Руська Правда грала в державі московській по суті таку саму роль, як і Литовський Статут, хоч і в скром- нішому розмірі. Вона мала вплив на законодавство; нею корис- талися, як субсидіярним джерелом права»48. Досить цікавими та змістовними текстами на сторінках «Праць…» є публікації звітів про відрядження до архівів, які оформленні у вигляді наукових розвідок. Один із таких звітів належить Оникію Малиновському, у якому він описав архівні матеріали із фондів «Давньосховища Московського відділення Центрального історичного Архіву»49, що стосуються історії західно-руського та українського права. Стосовно литовської доби на українських землях вчений звернув увагу на: 1) Литов- ську Метрику (документи Архіву Міністерства Юстиції); 2) Польські документи (справи Московського Архіву Міністер- ства Закордонних Справ); 3) Малоросійські справи колишнього Архіву Міністерства Закордонних Справ; 4) Справи «о Мало- россіи» та «о Польше» колишнього Державного Архіву. По кожній із позицій О. Малиновський коротко охарактеризував наявні там документи та їх хронологію50. Секретар комісії Л. Окиншевич у другому та третьому ви- пусках опублікував декілька рецензій. Перша стосувалась другої частини монографії Р. Лащенка «Лекції по історії українського ——————— 48 ІР НБУВ, ф. 40, оп. 1, од. зб. 449: Василенко М. П. Передмова…, арк. 1–2; Василенко М. Передмова до сьомого випуску… – С. 448–449; За даними І. Усенка, зазначена стаття М. Максимейка була опубліко- вана у 1940 р. на сторінках журналу «Проблемы источниковедения» (Усенко І. Рукописна правнича спадщина Всеукраїнської Академії наук: гіркі втрати і архівні знахідки // Правова держава. – К., 2013. – Вип. 24. – С. 14). 49 Тепер – Російський державний архів давніх актів. 50 Малиновський О. Огляд архівних матеріялів з історії історії західно-руського та українського права, що переховуються у Древле- хранилищі Московського Центрального Архіву (по 1 лютого 1926 р.) // Праці… – Випуск другий. – С. 1–49. 319 права», яка присвячена саме литовській добі. Незважаючи на багато позитивних рис цієї праці, рецензент все ж таки висловив ряд критичних міркувань. Наприклад, Л. Окиншевич вважав хибним твердження Р. Лащенка про «виключне панування вкра- їнського права в литовсько-білорусько-українській державі», оскільки, на думку М. Грушевського, велике значення мав і білоруський елемент51. У другій історик проаналізував збірник «Записок Наукового Товариства імени Шевченка у Львові», присвячений 50-літтю установи, зокрема статті О. Лотоцького, І. Крип’якевича та М. Василенка. Цікаво, що попри загалом позитивний аналіз статті І. Крип’якевича щодо Ради та Гене- ральної старшини держави Б. Хмельницького, Л. Окиншевич зауважив: «Треба констатувати певну наукову відірваність Львова від Радянської України. Тільки нею можна пояснити незнайомство І. Крип’якевича з книгою проф. М. Слабченка «Центральныя учрежденія України XVII–XVIII ст. (вийшла р. 1918), що містить у собі розділи й про Раду й про Генеральну Старшину»52. Аналогічна рецензія стосувалась Т. CXLIV–CXLV «Записок НТШ у Львові», у якій автор охарактеризував розвідку І. Крип’якевича (продовження попередньої статті стосовно дер- жави Б. Хмельницького) та статті В. Заїкіна53. Значно ширше автор проаналізував опубліковану на сторінках «Записок» моно- графію М. Чубатого щодо державно-правового становища укра- їнських земель у кінці XIV ст. Рецензія, фактично, поділяється на дві частини. У першій подано коротку характеристику змісту ——————— 51 Окиншевич Л. [Рец.] Р. Лащенко. Лекції по історії українського права, ч. II. Литовсько-польська доба. В. I. Памятники права. Прага. 1924, стор.78 // Праці… – Випуск другий. – С. 276–277. 52 Окиншевич Л. [Рец.] Записки Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, т. CXXXVIII–CXL. Праці Історико-Філософічної Секції під редакцією Івана Крипякевича. У Львові. 1925, с. 335 // Праці… – Випуск другий. – С. 280–281. 53 Окиншевич Л. [Рец.] Записки Наукового Товариства ім. Шев- ченка, Т. CXLIV–CXLV. Праці історико-фільософічної секції, під ре- дакцією Івана Крипякевича. Львів 1926, с. 271 // Праці… – Випуск третій. – С. 463–465. 320 праці, а у другій критичні зауваження по тексту54. Найприс- кіпливіше Л. Окиншевич віднісся до питань аналізу природи феодалізму, українського впливу на Велике князівство Литов- ське, входження українських земель до його складу та викорис- таної наукової літератури. Щодо останнього історик зауважив: «Література питання. Тут – найслабша сторона монографії»55. Зокрема, він слушно відмітив про не використання М. Чубатим тих праць М. Любавського, Ф. Леонтовича, М. Максимейка, які безпосередньо стосувались історії політичного устрою Великого князівства Литовського. Ще дві рецензії присвячено аналізу монографії польського історика С. Кутшеби56 та статті білору- ського дослідника В. Пічети57. Надзвичайно корисною є публікація Григора Попова «Луць- кий трибунал 1578 р.»58. По-перше, досліднику вдалося віднайти документи цієї установи від 12 листопада по 6 грудня 1578 р., які вважались втраченими59. По-друге, незважаючи на анексію Волині Польщею внаслідок Люблінської унії, на її території залишався чинним Статут 1566 р. Тому незважаючи на те, що хронологічно стаття виходить за межі класичної литовської доби, вона є важливою у контексті дослідження історії укра- їнського права XVI ст. Зокрема, оригінальною думкою автора є ——————— 54 Окиншевич Л. [Рец.] Микола Чубатий. Державно-правне стано- вище українських земель Литовської Держави під кінець XIV в. Записки Наукового Товариства імени. Шевченка, т. CXXXIV–CXXXV, c. c. 19–65, т. CXLIV–CXLV, c. c. 1–108 // Праці… – Випуск третій. – С. 432–438. 55 Окиншевич Л. [Рец.] Микола Чубатий… – С. 437. 56 Окиншевич Л. [Рец.] Stanisław Kutrzeba. Historja żródeł dawnego prawa polskiego, t. II, Lwów–Warszawa–Kraków 1926, p. 463 // Праці… – Випуск третій. – С. 427–429. 57 Окиншевич Л. [Рец.] Проф. У. Пічэта. Распрацоўка гісторыі літоўска-беларускага права XV–XVI сталецьцяў у гісторыяграфіі. По- лымя, 1926 г. № 8, с. с. 169–178; 1927 г. № 2, с. с. 125–155 // Праці… – Випуск третій. – С. 429–432. 58 Попов Г. Луцький трибунал 1578 р. // Праці… – Випуск перший. – С. 32–58. 59 Принаймні, саме так стверджував М. Ясінський. 321 теза про те, що «уставна грамота Волинської землі стає Ли- товським статутом. Тут об’єднуються окремі українські землі єдиним правом, рідним для їх усіх, що його скодифікувала була тая влада, котра сполучила ці землі в одне політичне тіло»60. Крім цього, на думку вченого, створення Луцького трибуналу не було пов’язано із сепаратистськими тенденціями місцевої шлях- ти, а становило «тимчасову ознаку волинського територія- лізму»61. Декілька публікацій щодо окремих інститутів права здійснив Микола Товстоліс. Перша стосується поняття «знахідки» у писемних пам’ятках права XV–XVI ст.62 Розглядаючи норми Судебника 1468 р. та уставної грамоти Більського повіту 1501 р., вчений дійшов висновку про те, що у достатутовий період «знахідка – це не засіб набувати право власности: вона встановлює для знахідника саме-но володіння й більш нічого; предмет знахідки це не res nullius (нічийна річ. – Д. В.), а навпаки, res alterius (інша річ. – Д. В.), але невідомо чия»63. Далі М. Товстоліс розглянув «знахідку» крізь призму норм трьох редакцій Литовських Статутів. Зокрема, він звернув увагу на те, що для отримання винагороди за знайдену річ – половину вартості – знахідник мав довести свої витрати та вкладену працю. Водночас, у період дії Статутів ситуація особливо не змінилась порівняно з попередніми часами: «За литовсько- руським правом знахідка не веде до власности, а встановлює для знахідника володіння без права користування річчю, причому за ним визначається й право на винагороду, якщо він доклав праці, щоб зберегти річ». Водночас, за приховування знахідки перед- бачалось покарання64. Наприкінці статті вчений звернув увагу на тотожність правових норм інституту знахідки у литовсько- ——————— 60 Попов Г. Луцький трибунал 1578 р. – С. 33–34. 61 Там само. – С. 35. 62 Товстоліс М. Про знахідку по Литовському праву // Праці… – Випуск другий. – С. 74–83. 63 Там само. – С. 77. 64 Там само. – С. 80. 322 руських законодавчих пам’ятках з пізнішими російськими, зокрема з Уложенням 1649 р.65. У другій публікації розглянуто інститут «застави» згідно норм Литовських Статутів трьох редакцій66. Тобто у статті мова йде про законодавче регулювання передачі рухомого та неру- хомого майна під заставу кредиторам. Спершу вчений встановив осіб, які могли брати участь в заставній угоді, далі визначив предмет застави та її форму. Також М. Товстоліс полемізує із М. Володимирським-Будановим стосовно права володіння за- ставним майном. На відміну від останнього, перший вважав що при передачі нерухомого майна в заставу, «заставоємцеві насам- перед належить право володіння (виділено в авт. – Д. В.) заставленим майно. Тому й застава (виділено в авт. – Д. В.) – застанова майна з передачею права володіння кредиторові»67. Далі дослідник з’ясував принципи захисту заставного майна та фіксує терміни завершення застави68. Важливе місце у статті належить аналізу впливу Литовських Статутів на інші правові пам’ятки у контексті заставного права. Зокрема, М. Товстоліс розглянув «Сводъ правъ, по которым судится малороссійскій народъ», «Сводъ местныхъ законов западныхъ губерній» та документи магдебурзького права. У загальних висновках істо- рик підкреслив, що описаний механізм функціонування застави, коли заставоємець отримував заставне майно з правом воло- діння, було особливістю саме Литовських Статутів і саме це відрізняло їх від західноєвропейської традиції. Заставне воло- діння, на його думку, було ліквідоване аж у 1842 р.69. У згаданих вище спогадах Н. Полонської-Василенко йшлося про те, що у сьомому випуску «Праць…» текст М. Слабченка було замінено на статтю П. Сосенка, присвячену каптуровим ——————— 65 Там само. – С. 81–83. 66 Товстоліс М. Суть застави за Литовським Статутом // Праці… – Випуск шостий. – С. 112–158. 67 Там само. – С. 115. 68 Там само. – С. 131–132. 69 Там само. – С. 152–158. 323 судам70. Аналогічна інформація представлена і в «Енциклопедії українознавства»71. Однак за версією Л. Окиншевича, цього тексту у вказаному випуску не було: «Скільки я знаю, тема про каптурові суди не була п. П. Сосенком закінчена. Вона не допо- відалася на засіданнях комісії. І, як видавець збірника, я краще за інших проінформований про його зміст. Здогадка автора гасла (Енциклопедії українознавства – Д. В.) необґрунтована і невірна. Праці про каптурові суди в тому 7-му не було»72. Відмітимо також і той момент, що в опублікованій передмові М. Василенка до сьомого тому інформація про текст П. Сосенка також відсутня. Водночас зауважимо, що інформація Л. Окин- шевича не зовсім точна. В Інституті рукопису НБУ ім. В. І. Вер- надського містяться документи, які засвідчують підготовку П. Сосенком історичного дослідження (скоріш за все дисертації) про каптурові суди, зокрема план майбутньої роботи73. Згідно з протоколом від 4 січня 1930 р. на засіданні Комісії відбувся промоційний захист праці П. Сосенка «Походження та розвиток каптурових суддів в ХVI ст.». Офіційними опонентами висту- пили В. Романовський та С. Іваницький74, не офіційним – І. Черкаський, а за результатами обговорення П. Сосенка було переведено у наукові співробітники75. Відомо також, що до друку готувався дев’ятий випуск «Праць…», у якому мала бути його стаття (протокол від 23 травня 1930 р.)76. Насамкінець ——————— 70 Полонська-Василенко Н. Видання Всеукраїнської Академії наук у Києві… – С. 53; Її ж. Історична наука в Україні за совєтської доби… – С. 109. 71 Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Париж, Нью-Йорк, 1976. – Т. 8. – С. 2957. 72 Окіншевич Л. Моя академічна праця в Україні… – С. 44. 73 ІР НБУВ, ф. 40, оп. 1, од. зб. 680, 2 арк. Висловлюю щиру вдяч- ність к. і. н. Світлані Блащук за надану інформацію. 74 Там само, од. зб. 678, 4 арк. (відгук В. Романовського); Там само, од. зб. 671, 5 арк. (відгук С. Іваницького). 75 Там само, од. зб. 162–237, арк. 2. У цьому ж протоколі надру- ковано виступ І. Черкаського стосовно роботи П. Сосенка. 76 Там само, арк. 17; Усенко І. Рукописна правнича спадщина… – С. 13. 324 маємо текст П. Сосенка (скоріш за все, автореферат) «Поход- ження та розвиток каптурових судів на Правобережній Україні в XVI ст.»77. Таким чином, можемо констатувати, що П. Сосенко таки завершив дисертацію і навіть пройшов обговорення на засіданні Комісії. Інше питання, чи була його стаття у сьомому випуску «Праць…». На жаль, поки що відповідь на це питання залишається відкритою. Значний внесок у проблему вивчення українського права литовської доби належить Іринарху Черкаському. У першому випуску він друкує невелику розвідку щодо встановлення та функціонування інституту «поволання» у XVI–XVII ст., яка згідно уточнення самого автора, є уривком майбутньої моно- графії «Судочинство на Вкраїні XVI–XVIII ст.»78. Цінність статті полягає у тому, що автор розглядає, головним чином, не стільки законодавчі пам’ятки, скільки актовий матеріал. Відпо- відно маємо значно ширшу картину представлених висновків. Згідно проаналізованих джерел історик наводить визначення, що поволання – «це особливой акт оповіщення людности про забийство й забийців»79. Огляд трупу, який чинили або возний, або кревні родичі загиблого, відбувався за встановленою процедурою з метою показу знаків насильства. Обов’язковою умовою була участь двох-трьох шляхтичів, які засвідчували правильність дії возного. Врешті, на думку вченого, у процесі поволання встановлювали ім’я убитого та ім’я убивці80. Далі І. Черкаський проаналізував норми Литовських Статутів 1566 та 1588 рр. та положення магдебурзького права стосовно предмету свого дослідження. На його думку, повсякденна практика і зміст артикулів представлених пам’яток мають значні відмінності81. ——————— 77 Там само, од. зб. 681: Сосенко П. Походження та розвиток кап- турових судів на Правобережній Україні [ХVI ст.]. Тези [20 рр. ХХ ст.]. Машинопис з рукописними правками, 13 арк. 78 Черкаський І. Поволання над трупом загиблого // Праці… – Випуск перший. – С. 90–107. 79 Там само. – С. 90. 80 Там само. – С. 92–93. 81 Там само. – С. 95–100. 325 Розглядаючи ґенезу інституту поволання, автор дійшов такого висновку: «поволання взагалі є установа спільна у слов’янських народів, що поволання розвивається десь близько XI–XIII віку і що з нього є витвір звичаєвого права, засвоєного писаним законодавством, а не навпаки, як це можна було-б думати»82. У четвертому та п’ятому випусках, як зазначалось вище, надруковано монографію І. Черкаського, присвячену копним судам України XVI–XVIII ст. Враховуючи великий обсяг праці, ми не будемо детально її аналізувати, оскільки це потребує спеціального дослідження, а зупинимось лише на головних моментах. Передмову до видання написав голова Комісії М. Василенко. Він звернув увагу не лише на позитивні, а й на суперечливі моменти дослідження. Скажімо, академік не пого- дився із терміном «громадський суд», який І. Черкаський вико- ристав взамін «копного суду»; також певне заперечення стосува- лось цитування текстів документів у сучасній транскрипції83. Загалом монографія складається із переднього слова, огляду джерел та літератури, шести частин (кожна із яких поділена на підрозділи), додатків (доповнення огляду історіографії), пред- метного покажчика, списку допущених при друці помилок та анотації французькою мовою. Територіальні межі дослідження окреслено українськими та білоруськими землями. Водночас автор часто звертається і до попередніх періодів історії. І. Чер- каський зумів залучити максимальну кількість доступних йому опублікованих джерел (щоправда, матеріали Литовської мет- рики в силу об’єктивних причин представлені досить фраг- ментарно). Він здійснив детальний аналіз наявних історіогра- фічних праць, які прямо чи частково стосувались окресленої проблеми, а також дав їм свою критичну оцінку. Причому мова йде не лише про монографічні дослідження, а й про статті та передмови до джерелознавчих видань84. ——————— 82 Там само. – С. 105. 83 Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі... – С. V–VI. 84 Там само. – С. 3–33. 326 На сторінках основної частини монографії повністю розкрито походження, розвиток та функціонування копного суду85. Вдаючись до полеміки із відомим істориком права Ф. Леонто- вичем, І. Черкаський презентує власне бачення функцій суду та пропонує свій термін для його означення. По-перше, він схи- ляється до думки, що термін «громадський» цілком слушно вживати, оскільки «випадків, де одна назва (копа) перепліта- ється з другою (громадою) в такому самому значінню, зустрі- чається чимало»86. По-друге, І. Черкаський на конкретних при- кладах як актового матеріалу, так і норм Литовського Статуту 1529 р. спростував висновок Ф. Леонтовича про те, що «копний суд – то зовсім не суд, а допомічна якась установа для урядового суду, знаряддя його»87. Далі історик встановлює і характеризує походження копного суду, райони його поширення88 та причини зникнення; категорії осіб, які брали участь у суді, та місця, де він збирався; процес розгляду справ; слідчі дії стосовно обви- нуваченого; вироки та їх виконання; апеляції та випадки пере- ведення справ на так зване вище право; судові виплати й витрати; особливі види копного суду89. Таким чином, І. Черка- ський зумів аргументовано довести свою тезу, озвучену на початку роботи у полеміці з Ф. Леонтовичем: «Копний суд був справді судом і остільки правосильним, що не тільки ухвалював вироки про відшкодування скривдженого, але й присуджував до страти й вироки ці тут-же виконував»90. ——————— 85 Принагідно відмітимо, що запропонований І. Черкаським термін «громадський суд» замість «копного суду» не набув широкого поши- рення. 86 Там само. – С. 37. 87 Там само. – С. 38–45. 88 Скажімо автор цілком аргументовано доводить, що копний суд існував тільки на українських (Київщина, Волинь, Поділля, Старо- дубівщина) та білоруських землях. В сусідніх державах, зокрема Мос- ковщині, Польщі, Чехії та Угорщині нічого подібного не було (Там само. – С. 56–64). 89 Там само. – С. 45–669. 90 Там само. – С. 45. 327 Насамкінець залишається тільки відмітити, що на сьогодні ця праця залишається чи не єдиним фундаментальним історико- правовим дослідженням копного суду попри те, що у сучасній вітчизняній науці маємо певні напрацювання, присвячені цій проблематиці91. На сторінках «Праць…» опубліковано також декілька ре- цензій. Перша із них стосується роботи Р. Лащенка про історію копних судів в Україні92. Враховуючи обізнаність І. Черкаського із темою, то, відповідно, і рецензія вийшла досить критичною. Скажімо, він не погодився із думкою про поступовий занепад копного суду в Україні в XVI ст., оскільки «акти XVI–XVII ст. дають підстави говорити навіть про дальший розвиток копного права: ми бачимо, що копне право пристосовується до нових умов життя й утворює навіть кілька інститутів»93. Далі І. Чер- каський полемізує стосовно устрою та компетенції копних судів. Цікавим зауваженням є спростування висновку Р. Ла- щенка про недопущення жінок до участі на копних зібраннях: «Не можна так категорично, як це робить проф. Лащенко, говорити, що жіноцтво не мало права приймати участи в копних зібраннях, бо акти дають можливість відзначити присутність жіноцтва на копах, не тільки як свідків»94. Загалом же рецензент ——————— 91 Гурбик А. Трактування «судових околиць» в громадському судо- чинстві на українських землях Великого князівства Литовського // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. – Т. I. – С. 11–33; Його ж. Правовий інститут «гоніння сліду» в копному судочинстві українських земель Великого князівства Литовського // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. – Т. II. – С. 96–111; Бедрій М. Копні суди на укра- їнських землях у XIV–XVIII ст.: історико-правове дослідження. – Львів, 2014. – 264 с. 92 Черкаський І. [Рец.] Проф. Ростислав Лащенко. Копні суди на Україні, їх походження, компетенція і устрій. Часть I. Відбитка із I т. «Збірника Правничої Комісії Наукового тов. ім. Шевченка». У Львові. 1926 р., стор. 1–67 // Праці… – Випуск другий. – С. 290–294. 93 Там само. – С. 290. 94 Там само. – С. 291. 328 відмітив, що попри висловлену критику, автор зумів проана- лізувати більшість наукових праць з проблеми, а також «звязав ті чи інші інститути копного права не тільки з Литовським Статутом і Руською Правдою, а й з подібними інститутами инших слов’янських народів»95. У шостому випуску І. Черкаський публікує рецензію на другу частину монографії Р. Лащенка, присвяченої копним судам96. У ній він коротко, але досить критично проаналізував розділи книги, вказавши на головні неточності. Зокрема, певна хибність висновків пов’язана із тим, «що в підвалину своєї праці автор (Р. Лащенко. – Д. В.) клав літературу питання, а не самі акти в їхній сукупності, хоч, визнаю це, деякі акти автор читав. На мою думку (І. Черкаського. – Д. В.) треба було-б робити навпаки: вивчення актів класти в підвалину свого досліду, а літературою лиш коригувати свої висновки чи відзначати хибні висновки своїх попередників»97. Тематика «копного суду» присутня і у наступній короткій рецензії І. Черкаського. Об’єктом наукового аналізу стала стаття того ж Р. Лащенка98. Рецензент вказав на помилки, допущені автором, що були спричинені браком «широкого обізнання з актовим матеріялом про копний суд і навіть з кількома арти- кулами Статуту (1588 р., Розділ 9 Арт. XIV. – Д. В.), що гово- рять про копу»99. Крім схарактеризованих статей та рецензій, заслуговує на увагу окремий розділ третього випуску «Полеміка і зауваження» ——————— 95 Там само. – С. 294. 96 Черкаський І. [Рец.] Проф. Ростислав Лащенко. Копні суди на Україні, їх походження, компетенція і устрій (кінець). Збірник прав- ничої комісії при історично філософічній секції Наукового Товариства імени Шевченка, ч. 2. Львів, 1927, стор. 1–87 // Праці… – Випуск шостий. – С. 509–514. 97 Там само. – С. 513. 98 Черкаський І. [Рец.] Проф. Р. Лащенко. Український копний про- цес (по карній справі) на одному прикладі. Відбитка з Записок У. Г. А. (Українська Господарча Академія. – Д. В.) в ЧСР // Праці… – Випуск третій. – С. 455–456. 99 Там само. – С. 456. 329 (в інших випусках він відсутній)100. Він повністю присвячений науковій дискусії стосовно публікацій Р. Лащенка та розпочи- нається із тексту О. Малиновського, у якому проаналізовано монографію «Лекції по історії українського права»101. Оціню- ючи працю, яка зорієнтована на студентів, академік відмітив: «Безперечно, курс для студентів повинен бути такий, щоб сту- денти могли його вивчити. Цю умову «Лекції» проф. Лащенка не задовольняються»102. Далі історик подає цілий ряд своїх аргументів до висловленої тези. Скажімо, він полемізує щодо запропонованої Р. Лащенком періодизації українського права: середина XI ст. (початок) – 1917–1918 рр. (кінець). О. Малинов- ський стверджував, що незважаючи на відсутність у первісному праві власне українських ознак, однак саме «з інституцій сло- в’янського права і розвивались інституції українського права». Також вчений заперечив кінцеву дату. На його думку, зазначені дати ознаменували не кінець українського права, а початок нового періоду розвитку103. Певні зауваження стосувались структури праці. Академік вважав, що історію права варто викладати не по хронологічним періодам, а по інституціям чи галузям права104. Загалом О. Малиновський висловися про те, що найголовнішим завданням двох правничих комісій Академії наук є написання колективного наукового дослідження з історії права українського народу. Причому, він наголошував саме на такому варіанті, оскільки «поруч зі своїм правом український ——————— 100 Правда, згідно з «Передмовою» М. Василенка до сьомого ви- пуску, його останній розділ «присвячено науковій полеміці з приводу розвідки В. І. Новицького «Снеми Руської землі X–XII ст.». В обгово- ренні взяли участь О. Андріяшев та М. Слабченко, а автор статті опублікував свої заперечення (ІР НБУВ, ф. 40, оп. 1, од. зб. 449: Василенко М. П. Передмова…, арк. 6; Василенко М. Вибрані твори у трьох томах… – С. 451). 101 Малиновський О. Курс історії права українського народу (З при- воду «Лекцій по історії українського права» Р. Лащенка, професора Укр. Університету в Празі) // Праці… – Випуск третій. – С. 382–394. 102 Там само. – С. 382. 103 Там само. – С. 383–384. 104 Там само. – С. 385. 330 народ користувався і правом чужим», а тому «минуле укра- їнського народу в царині права, треба назвати історією права українського народу, а не історією українського права»105. Наступна стаття розділу належить Р. Лащенку, у якій він дав окремі відповіді на рецензії стосовно своїх робіт, які ми про- аналізували вище (крім О. Малиновського)106. Мова йде про рецензії С. Борисенка на «Лекції…», І. Черкаського про «Копні суди…» та О. Доброва щодо права власності на землі. Ми не будемо докладно подавати зміст усіх відповідей Р. Лащенка, а заначимо лише концептуальні, на наш погляд, моменти. На початку статті історик виклав власне бачення тих методоло- гічних засад, якими має користуватись рецензент: «цілковита об’єктивність, витриманість, додержання певної провідної лінії, до того без усього, що без потреби дратує, порушує спокійний академічний тон»107. Враховуючи це, у відповідях рецензентам він зупинився лише на тих моментах, які носили «почасти суто особистий характер, бо дотикаються власне мене (Р. Лащенка. – Д. В.), як дослідника»108. Водночас автор залишив за собою право у наступній статті подати значно ширшу відповідь: «З ласкавого дозволу Редактора “Праць” Комісії акад. Н. П. Ва- силенка, застерегаю за собою право подати згодом свої заува- ження й на инші завваження, що їх поробили мої рецензенти по суті инших, зачеплених в моїх працях питань із царини історії нашого права»109. Третю статтю цього розділу написав І. Черкаський під на- звою «Відповідь І. Ю. Черкаського проф. Р. Лащенкові на його «Кілька слів»110. У ній він на конкретних прикладах продемонст- ——————— 105 Там само. – С. 394. 106 Лащенко Р. Кілька слів з приводу рецензій у II випуску «Праць комісії» на мої праці з історії українського права // Праці… – Випуск третій. – С. 395–401. 107 Там само. – С. 395. 108 Там само. – С. 396. 109 Там само. 110 Черкаський І. Відповідь І. Ю. Черкаського проф. Р. Лащенкові на його «Кілька слів» // Праці… – Випуск третій. – С. 402–404. 331 рував те, що рецензована робота проф. Р. Лащенка, по-перше, не достатньо підкріплена джерелами, а, по-друге, значну частину актових матеріалів вчений взяв з інших історичних видань без посилань на авторів111. Завершується розділ статтею під назвою «Відповідь О. С. Доброва проф. Р. Лащенкові»112. Історик спростував подані Р. Лащенком коментарі стосовно наведених у рецензії заува- жень. Головне із них стосувалось права приватної власності на землю в історії України. Якщо Р. Лащенко вважав, що «ідея приватної властности є природженою рисою українського на- роду», то О. Добров висловив сумніви щодо такого висновку. Зокрема, історик зауважив: «З погляду методологічного, так ставити питання припустимо лиш тоді, коли твердження, що його висуває автор, приймає він як робочу гіпотезу, яку треба перевірити за допомогою всього історичного матеріалу». Відпо- відно, головне зауваження стосувалось того, що професор вибирав тільки ті факти, які підтверджували його гіпотезу, натомість ігнорував інші113. Ще однією особливістю третього випуску стала публікація протоколів засідань Комісії, які відбувались з 1 червня 1926 р. по 1 липня 1927 р.114 Вони є досить змістовними та цікавими як з науково-методологічної точки зору, так і у контексті між- особистісних взаємин всередині Комісії. Тому, на наш погляд, вони потребують спеціального дослідження. Відмітимо також, що у сьомому випуску мали бути опубліковані протоколи засідань Комісії з 1 жовтня 1927 р. по 1 липня 1929 р.115 ——————— 111 Там само. – С. 403. 112 Добров О. Відповідь О. С. Доброва проф. Р. Лащенкові // Праці… – Випуск третій. – С. 405–407. 113 Там само. – С. 406. 114 Протоколи Комісії для виучування західно-руського та вкраїн- ського права з 1-го червня року 1926 по 1 липня року 1927 // Праці… – Випуск третій. – С. 466–500. 115 ІР НБУВ, ф. 40, оп. 1, од. зб. 449: Василенко М. П. Передмова…, арк. 1; Василенко М. Передмова до сьомого випуску… – С. 448. 332 Отже, підводячи підсумок нашого дослідження, відмітимо наступне. Діяльність Комісії для виучування історії західно- руського та вкраїнського права виявилась надзвичайно продук- тивною. Завдяки вмілому керівництву М. Василенка та рівно- мірному розподілу обов’язків між її членами вдалося охопити різні періоди історії, починаючи із давної Русі та закінчуючи ліквідацією державно-правових установ Гетьманщини. Проана- лізовані «Праці…» були друкованим органом Комісії, на сто- рінках яких опубліковувались не лише наукові статті, рецензії та полемічні тексти, а й висвітлювалась внутрішня діяльність. Зокрема, секретар Комісії повідомляв про її роботу за попе- редній рік, члени Комісії у друкованому вигляді звітували про відрядження до різноманітних архівних установ. Надзвичайно цінними є протоколи засідань, які опубліковані у третьому випуску. Українське право за литовської доби, як показало наше дослідження, на сторінках «Праць…» представлено досить ши- роко. Предметом вивчення стали не лише писемні пам’ятки, а й окремі інститути та галузі права. На жаль, не всі випуски «Праць…» дійшли до нашого часу. Сьомий було знищено, однак наведена інформація дає надію на віднайдення якщо не всього випуску, то хоча б окремих статей. Також відомо, що формувався дев’ятий випуск, однак його доля наразі нам не відома. REFERENCES 1. Usenko, I. (2007). Komisiia VUAN dlia vyuchuvannia istorii zakhidno-rus'koho ta ukrains'koho prava. In Entsyklopediia istorii Ukrainy, (Vol. 4, pp. 474–475). Kyiv: Naukova Dumka. [in Ukrainian]. 2. Usenko, I. (2013). Rukopysna pravnycha spadschyna Vseukrains'koi Akademii nauk: hirki vtraty i arkhivni znakhidky. Pravova derzhava, (24), 6–14. [in Ukrainian]. 3. Hurbyk, A. (2009). Traktuvannia “sudovykh okolyts'” v hromad- s'komu sudochynstvi na ukrains'kykh zemliakh Velykoho kniazivstva Lytovs'koho. Ukraina Lithuanica: studii z istorii Velykoho kniazivstva Lytovs'koho, (1), 11–33. [in Ukrainian]. 4. Hurbyk, A. (2013). Pravovyj instytut “honinnia slidu” v kopnomu sudochynstvi ukrains'kykh zemel' Velykoho kniazivstva Lytovs'koho. 333 Ukraina Lithuanica: studii z istorii Velykoho kniazivstva Lytovs'koho, (2), 96–111. [in Ukrainian]. 5. Bedrij, M. (2014). Kopni sudy na ukrains'kykh zemliakh u XIV– XVIII st.: istoryko-pravove doslidzhennia. L'viv: Halyts'kyj drukar. [in Ukrainian].

Дослідження українського права литовської доби у "Працях Комісії для виучування історії західно-руського та українського права"

Institution

Ähnliche Einträge