Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України

У статті звернено увагу на постать відомого історика та громадського діяча Миколи Костомарова, наукова біографія та творча спадщина якого є предметом наукових зацікавлень фахівців різних галузей соціогуманітаристики. Утім з'ясовано, що образ М. Костомарова в сучасному інформаційному просторі...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Удод, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160374
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України / О. Удод // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 11-23. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160374
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1603742019-11-05T01:25:17Z Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України Удод, О. Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» У статті звернено увагу на постать відомого історика та громадського діяча Миколи Костомарова, наукова біографія та творча спадщина якого є предметом наукових зацікавлень фахівців різних галузей соціогуманітаристики. Утім з'ясовано, що образ М. Костомарова в сучасному інформаційному просторі став заручником політичної кон’юнктури, оскільки 200-літній ювілей вченого засвідчив падіння інтересу влади і суспільства до історичних постатей. Щодо образу М. Костомарова в освітньому середовищі, яке переживає суттєві кризові явища, то його окремі параметри змінюються залежно від суспільно-політичних обставин та історіографічної ситуації. The article is devoted to the famous historian and public figure Mykola Kostomarov, whose scientific biography and creative heritage is the subject of scientific interests of specialists of various branches of sociohumanitaristics. However, it was found that the image of M. Kostomarov in the modern information space became a hostage to the political situation, since the 200-year anniversary of the scientist showed a decline in the interest of power and society in historical figures. Regarding the image of M. Kostomarov in the educational environment, which is experiencing significant crisis phenomena, its depending from socio-political circumstances and the historiographical situation. 2018 Article Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України / О. Удод // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 11-23. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160374 930,1:001.5«М.Костомаров» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
spellingShingle	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Удод, О. Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті звернено увагу на постать відомого історика та громадського діяча Миколи Костомарова, наукова біографія та творча спадщина якого є предметом наукових зацікавлень фахівців різних галузей соціогуманітаристики. Утім з'ясовано, що образ М. Костомарова в сучасному інформаційному просторі став заручником політичної кон’юнктури, оскільки 200-літній ювілей вченого засвідчив падіння інтересу влади і суспільства до історичних постатей. Щодо образу М. Костомарова в освітньому середовищі, яке переживає суттєві кризові явища, то його окремі параметри змінюються залежно від суспільно-політичних обставин та історіографічної ситуації.
format	Article
author	Удод, О.
author_facet	Удод, О.
author_sort	Удод, О.
title	Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України
title_short	Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України
title_full	Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України
title_fullStr	Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України
title_full_unstemmed	Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України
title_sort	образ миколи костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі україни
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160374
citation_txt	Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України / О. Удод // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 11-23. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT udodo obrazmikolikostomarovausučasnomuínformacíjnomutaosvítnʹomuprostoríukraíni
first_indexed	2025-07-14T13:01:47Z
last_indexed	2025-07-14T13:01:47Z
_version_	1837627456461209600
fulltext	11 УДК 930,1:001.5«М.Костомаров» Олександр Удод доктор історичних наук, професор, завідувач відділу української історіографії, Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), oudod@ukr.net ОБРАЗ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА У СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ТА ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ У статті звернено увагу на постать відомого історика та гро- мадського діяча Миколи Костомарова, наукова біографія та творча спадщина якого є предметом наукових зацікавлень фахівців різних галузей соціогуманітаристики. Утім з’ясовано, що образ М. Косто- марова в сучасному інформаційному просторі став заручником полі- тичної кон’юнктури, оскільки 200-літній ювілей вченого засвідчив падіння інтересу влади і суспільства до історичних постатей. Щодо образу М. Костомарова в освітньому середовищі, яке переживає сут- тєві кризові явища, то його окремі параметри змінюються залежно від суспільно-політичних обставин та історіографічної ситуації. Ключові слова: М. Костомаров, образ історика, освітній простір, інформаційний простір. Микола Костомаров (1817–1885) належить до найвидатніших українських і російських істориків ХІХ ст. Досить часто його характеризують як класичний зразок амбівалентності інтелі- гента тогочасного (ХІХ ст.) суспільства: це була людина, яка все життя у всіх його проявах перебувала на межі двох культур – української та російської. Батько його був українцем, мати, за свідченням самого М. Костомарова, росіянка. Народився він на Воронежчині (сучасна Російська Федерація), де значну частину населення становили етнічні українці, але по сусідству з укра- їнцями жили росіяни. А тому вже у дитинстві М. Костомаров мав можливість спостерігати відмінності між цими двома наро- дами. Про це він дуже добре написав у «Автобіографії». Особливо його турбував стан української («малоруської») мови: «Любов до малоруського слова все більше захоплювала мене; © О. Удод, 2018 12 мені було прикро, що така прекрасна мова залишається без будь-якої літературної обробки і піддається зовсім незаслужено зневазі. Я скрізь чув грубі вигуки і насмішки над хохлами не тільки від великорусів, але навіть і від малорусів вищого класу. Таке ставлення до народу і його мови мені здавалося прини- женням гідності, і що частіше я зустрічав подібні випади, тим сильніше пристращався до малоруської народності»1. М. Косто- маров – автор численних історичних досліджень, зокрема моно- графій, що стосуються минулого обох народів – українського і російського. Однією з найконцептуальніших робіт ученого в цьому сенсі була його стаття «Дві руські народності», опуб- лікована в журналі «Основа» у 1861 р. Ставлення не так істо- риків-фахівців, як здебільшого політичних сил до цієї роботи М. Костомарова визначали оцінку його образу, місця в істо- ріографії та суспільно-політичному житті України та Росії. Постать М. І. Костомарова як історика, політика та громад- ського діяча є найбільш досліджуваною в сучасній українській історіографії. Можна стверджувати про існування в новітньому інтелектуальному просторі України субдисципліни «костомаро- знавство» і, відповідно цілеспрямовано сформованого образу Костомарова. Не тільки наукова біографія вченого та його твор- ча спадщина, що традиційно були в центрі уваги історіографів, стали нині предметом наукових зацікавлень фахівців різних га- лузей соціогуманітаристики. Мова йде про значно ширше по- няття – образ історика, який розуміється сучасними науковцями як уявна конструкція, що характеризує мотиви, зміст, напрямки творчої діяльності дослідника, його наукові пріоритети, ставлен- ня до джерел, історичної праці (збирання фактів, художні ви- клади історії, історичний аналіз чи синтез)2. Образ історика має містити аналіз внутрішнього і зовнішнього світу вченого, його здібностей, особистої вдачі, рівня освіти, фахової підготовки, характеристику культурного оточення, стосунків із родиною, ——————— 1 Костомаров Н. И. Автобиография. Київ: ВД «Стилос», 2007. С. 41–42. 2 Колесник І. Українська історіографія: концептуальна історія. Київ: Ін-т історії України НАН України, 2013. С. 91 13 однокласниками (однокурсниками), друзями, колегами, а також коло інтересів, ставлення до літератури, музики, образотворчого мистецтва, психології та естетики його творчості. Образ історика – це не раз і назавжди поданий зразок чи ідеальна модель, він корегується залежно від суспільно-полі- тичної обстановки, змін у науковому співтоваристві і, що важ- ливо, індивідуальних якостей істориків. Навіть у процесі творчої діяльності однієї людини інколи відбуваються кардинальні змі- ни орієнтирів. Але історична наука володіє системою акаде- мічних правил, які у своїй основі визначають сутність індиві- дуальної праці та стратегію поведінки кожного члена профе- сійного співтовариства. У процесі становлення вченого-історика умовно можна виді- лити два періоди – формувальний і продуктивний. У рамках першого періоду відбувається входження в науку і розвиток творчого потенціалу, тобто оволодіння накопиченим раніше досвідом, знаннями й методами пізнання, нормами та ціннос- тями відносин і поведінки в суспільстві. У другий період сфор- мований учений, що отримав визнання від своїх колег, транслює накопичений досвід і знання, зокрема власну модель поведінки в цьому співтоваристві. Саме цю закономірність треба врахову- вати при оцінці творчості М. Костомарова. «Заслуга М. Косто- марова, – писав Я. С. Калакура, – насамперед у тому, що до- слідження української історії він намагався поставити на тверду наукову основу, обґрунтувати ідею окремішності української нації, її права на власну державу, самобутності українського історичного процесу. Будучи представником романтичного на- пряму історіографії, вчений під впливом репресій супроти ук- раїнського руху поступово переходив від ідеї українського авто- номізму до ідеї слов’янської єдності, слов’янського федераліз- му, а після повернення із заслання став відверто сповідувати лояльність до політики царизму щодо України, залишаючись противником монархії»3. ——————— 3 Калакура Я. С. Українська історіографія: Курс лекцій. Київ: Генеза, 2012. С. 187. 14 З поняттям образ історика тісно пов’язана типологія вче- ного. Виділення і характеристика типів учених / інтелектуалів, на думку О. В. Яся, і «до сьогодні відіграє помітну роль у представленні образів істориків у науковознавчих та історіо- графічних студіях, оскільки дозволяє у стислій і універсальній формі доволі виразно маркувати й узагальнювати дослідницькі практики»4. Історіографічна практика українознавчих студій кількох світоглядно-культурних епох сформувала цілу палітру типів істориків (учених, інтелектуалів): історик-аматор, історик- аналітик (історик-документаліст), історик-антиквар, історик-ар- хівіст (історик-дослідник), історик-висуванець, історик-деструк- тор (історик-руйнівник), історик-енциклопедист, історик-критик (дослідник-критик), історик-синтетик (історик-концептуаліст, історик-мислитель, історик-філософ, «філософ у історії»), істо- рик-художник («історик-поет», «поет-учений»), історик-філо- лог, історик-чиновник, «практикуючий історик» (дослідник- фактограф), приватний історик, соціологізуючий історик. У всіх сферах побутування історії – історична пам’ять, ака- демічна історична наука, історична освіта, історична міфологія – при типологізації істориків та їхніх праць і світоглядних уста- новок варто пам’ятати про релятивність, а інколи й очевидну суперечливість таких підходів, які часто-густо нав’язують над- мірне спрощення та генералізацію наших уявлень. Існує своє- рідна спокуса упорядкувати досить складні, розмаїті, суперечні практики істориків у вигляді показного й гарного фасаду типо- логічних означень, певних ярликів та ідеологічних і політичних штампів. Якщо в науково-історіографічних працях є відчутним позитивний вплив «внутрішньої цензури» (редагування, рецен- зування, вивірення методологій, критика джерел та ін.), то в інформаційній сфері, публіцистичній діяльності, а особливо у журналістських практиках превалює (під прикриттям свободи слова) повне нехтування азами наукових досліджень, непра- ——————— 4 Ясь О. В. Історик і стиль. Визначні постаті українського історіо- писання у світі культурних епох (початок ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.): монографія: у 2 ч. Ч. 1. Київ: Ін-т історії України НАН України, 2014. С. 56 15 вильне використання усталених термінів, мішанина стилів і типів. Усе це відбилося на формуванні образу М. І. Косто- марова. Багато ярликів, стереотипних означень і штампів наві- шано на нього як на історика, так і на громадсько-політичного діяча. Сучасний інформаційний простір України, який досить три- валий час перебуває у стадії структурування, сприйняття циві- лізованих «правил гри» та перманентних змін відносно влас- ності, ще не може адекватно відображати суспільно-політичні та ідеологічно-світоглядні процеси в нашій країні. Як би не ста- ралися сучасні ЗМІ експонувати себе «дзеркалами», такими вони ще не стали. До загальних тенденцій, які визначають сьогодні характерні особливості інформаційного простору, в Україні до- даються специфічні, суто вітчизняні ознаки. Найбільше на взає- модію історії і істориків із ЗМІ впливає олігархізація медіа- простору в Україні. За підрахунками фахівців 80% засобів масової інформації в Україні є приватними, їхні власники – різноманітні олігархічні утворення, які не зацікавлені у висвіт- ленні об’єктивних процесів суспільно-політичного життя і по- дають упереджену й неправдиву інформацію5. Під впливом олігархічних структур ЗМІ перетворюються із незалежної «чет- вертої влади» на інструменти для задоволення амбіцій олігархів. За висновком відомого публіциста Ю. Макарова, коли еконо- міку «четвертої влади» поставлено з ніг на голову, суспільство позбавлене авторитетних підстав для прийняття щоденних рішень. Аудиторія ЗМІ не довіряє журналістам. Через брак довіри люди не готові платити за інформацію, а тому задо- вольняються її відсутністю або її сурогатом, маніпуляцією, пропагандою6. ——————— 5 Палійчук А. Виникнення і розвиток олігархічних засобів масової інформації в Україні // Теле-та радіожурналістика. 2013. Вип. 12. С. 358–363. 6 Макаров Ю. День журналіста // Український тиждень. 2011. № 19. С. 12. 16 Образ М. І. Костомарова у сучасному інформаційному про- сторі України став, образно кажучи, заручником поточної полі- тичної кон’юнктури, яка склалася в результаті нового співвід- ношення владних і опозиційних сил. У 2014–2018 рр. в Україні переважають політичні та ідеологічні сили, для яких Косто- маров як історик і громадський діяч не є взірцем. Сучасні засоби масової інформації в Україні відображають переважно ідеоло- гічні та політичні вподобання дуже вузького прошарку сус- пільства – так званої еліти чи політичного істеблішменту. Що думає все українське суспільство, які переважаючі настрої біль- шості населення України – про це ЗМІ не можуть адекватно доносити зі своїх сторінок чи екранів, адже широкі соціологічні опитування не проводяться. 200-річний ювілей М. І. Костомарова мав би активізувати ЗМІ в Україні на предмет уваги не тільки до образу видатного вченого, а й тієї галузі знань, де він працював. Але історичного буму не сталося. Причин такого стану речей багато. Українське суспільство, давно і безнадійно «хворе на історію», страждає від надлишку минулого в сучасних проблемах повсякденного жит- тя. А тому важко зорганізувати якісь додаткові сплески сус- пільної уваги до вже традиційної теми. Показовою стала історія з ініціювання, підготовки та спроб «проштовхнути» або указ Президента, або постанову Верховної Ради України до 200-річчя М. І. Костомарова. Ні Адміністрація Президента, ні Верховна Рада не вважали за потрібне виокремити 200-річчя видатного історика. 6 жовтня 2015 р. на сайті Верховної Ради було роз- міщено проект Постанови Верховної Ради «Про заходи з під- готовки та відзначення 200-річчя від дня народження Миколи Костомарова», внесений народним депутатом В. М. Литвином. Пропонувалося Указом Президента оголосити в Україні 2017-й роком Миколи Костомарова, здійснити широку програму захо- дів – від науково-просвітницької державної цільової програми «Микола Костомаров і Україна» до створення меморіального комплексу в с. Дідівці Прилуцького району Чернігівської об- ласті та гуманітарного проекту «Костомаровські читання»… Проект цієї Постанови навіть не внесли до зали на голосування. Лише 22 грудня 2016 р. було прийнято загальну Постанову 17 Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році», де ювілей Костомарова загубився серед пам’ятних дат 62 видатних особистостей, 28 відомих подій та 4 днів пам’яті. А 2017-й рік оголосили Роком Японії в Україні… Значно більше заходів було проведено в Україні у 2007 р. до 190-річчя М. І. Костомарова, а якщо порівняти найближчі ювілеї – 200-річчя Т. Г. Шевченка, 175-річчя М. П. Драгоманова і 150-річ- чя М. С. Грушевського, то висновок стає очевидним – це па- діння інтересу влади і суспільства до історичних постатей, до образу М. Костомарова «як першого класика». За традицією, яка склалася в Україні щодо відзначення ка- лендарних дат і свят, було проведено ряд заходів. Дещо пож- вавилася і преса, додаючи нові сюжети, або пригадуючи теми 10-річної давнини (із 190-річчя М. Костомарова) щодо образу видатного історика і громадського діяча. Про М. І. Костомарова як першого класика української історичної науки повідав сайт Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, в Оде- ському національному університеті ім. І. Мечнікова було зорга- нізовано виставку «М. І. Костомаров – перший професійний історик України». У місті Дніпрі (Дніпропетровську) з’явилася Костомаровська вулиця. 20 квітня 2017 р. Національний банк України ввів у обіг пам’ятну монету «Микола Костомаров» номіналом 2 гривні (тираж 25 тис. монет). Деякі штрихи до образу М. І. Костомарова пролунали в заголовках кількох пуб- лікацій в газетах «День» – «актуальний Костомаров», «непо- чутий Костомаров», «бронебійна публіцистика Костомарова». Усього на травень 2017р. пошукові системи в Інтернеті ви- давали понад 410 тис. україномовних гасел, пов’язаних з Миколою Костомаровим. Відомий блогер, він же журналіст газети «День» Ігор Сюндюков спробував виділити «чотири запо- віти Миколи Костомарова», виходячи з того уявлення, яке скла- лося в інформпросторі України про історика, а саме: основне, чим має займатися історія – це народ (а не держава, монарх); солідна документальна база наукових праць; аналіз двох націо- нальних характерів – українського та російського, та висновок щодо схильності українців до «начал особистої свободи», а росіян – «до єдиновладдя й потужної держави»; кожна народ- 18 ність зберігає свої особливості при загальній особистій і гро- мадській свободі7. Не оминула увагою 200-річчя М. І. Костомарова преса Російської Федерації. За оцінкою Т. Г. Таїрової-Яковлєвої, якщо в радянській історіографії М. Костомарова звинувачували в українському націоналізмі, то в сучасній Росії Костомаров не- сподівано став улюбленцем сучасних «урапатріотів», які вислов- люються проти факту існування українського народу, україн- ської мови і української державності8. У публікації російського історика О. Широкової подається зручний для сучасного російського політикуму образ М. Косто- марова – «російський історик, етнограф, публіцист, літературо- знавець, поет, драматург, громадський діяч, член-кореспондент Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук, автор бага- тотомного видання “Російська історія в життєписах її діячів”, дослідник соціально-політичної й економічної історії Росії і сучасної території України, яку він називав “Південною Руссю” або південним краєм», панславіст»9. У статті О. Каревіна пов- торюються ті самі штампи, що пов’язані з трактуванням ранньої творчості М. Костомарова і періоду його зрілості: «наукова цінність праць історика визнається до цього часу і в Росії, і на Україні… На Україні віддають перевагу популяризації в основ- ному ранніх творів Миколи Костомарова, написаних ним у період захоплення крайнім українофільством. А ось про роботи зрілого вченого, як правило, мовчать… Микола Іванович зали- шався переконаним українофілом, але саме українофільство ——————— 7 Сюндюков І. Чотири заповіти Миколи Костомарова [Електронний ресурс] Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayini/chotiri- zapoviti-mikoli-kostomarova 8 Таирова-Яковлева Т. Г. Николай Костомаров как украинский на- ционалист или возвращаясь к терминологии // Электронный научно- образовательный журнал «История». Москва, 2011. Вып. 7 [Електрон- ний ресурс]. Режим доступу: http://mes.igh.ru//s207987840000165-0-2 9 Широкова Е. 16 мая 1817 года (200 лет назад) родился Н. И. Кос- томаров [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ptiburdukov.ru/ История/родился_Н.И._Костомаров 19 розумів уже по-іншому, усвідомлюючи, що справжня любов до України несумісна із прагненням відірвати її від решти Русі. Великоросів і малоросів учений називав двома гілками руського народу, що разом складали “нашу загальну націю”»10. Негативна реакція прокотилася у російських ЗМІ на пам’ятні заходи, що були проведені у Російській Федерації до 200-річчя Костомарова проукраїнськими громадськими організаціями. 13 травня 2017 р. Український культурний центр «Перевесло» провів у Воронежі урочистості з нагоди ювілею історика, які одразу засудили російські націоналісти. «Широко відзначати в російському місті Воронежі ювілей українського історика, одного з батьків-засновників українського сепаратизму – все одно, що святкувати в Ізраїлі день народження Гітлера або Геб- бельса. Під прапорами ідеології, народженого такими як Кос- томаров, на Донбасі убивають російських людей, а на Україні забороняють російську мову», – заявило Воронезьке регіональне відділення Національно-демократичної партії Росії. Усіх учас- ників Кирило-Мефодіївського товариства названо «культовими фігурами, родоначальниками українського націоналізму». Кон- цепція Костомарова (про дві руські народності), на думку росій- ських націоналістів, послужила відправним пунктом для обґрун- тування «ідеї особливого українського народу»11. Освітній простір фахівці розглядають як частину єдиного культурно-інформаційного простору України. А тому він також переживає суттєві кризові явища, пов’язані із загальною сус- пільно-політичною кризою в Україні. Єдиний освітній простір зруйнований, чітко видно ознаки його регіоналізації, особливо пов’язаної із освітою національних меншин. Вищі навчальні заклади України розпорошено між 26 відомствами. Професійно- технічні училища скинуто на плечі місцевих органів влади. ——————— 10 Каревин А. Николай Костомаров: «Здесь правота России!» [Електронний ресурс] Режим доступу: https://odnarodyna.org/content/ nikolay-kostomarov-zdes-pravota-rossii 11 Украинские чиновники из правительства А. Гордеева добились празднования в Воронеже юбилея Костомарова [Електронний ресурс] Режим доступу: // http://novorossia.pro/25yanvarya/3638-4-pera 20 Відсутні стабільні навчальні програми і підручники. Освітній простір заполонили низькоякісні підручники з історії графома- нів типу Гісема/Мартинюка. Скасовано обов’язковість курсу історії України у вищих навчальних закладах. Традиційно істо- рія ХІХ ст. (де вивчається діяльність Миколи Костомарова, Кирило-Мефодіївського товариства) вважалася найважчою для засвоєння дев’ятикласниками. Програмні вимоги (до речі, зміст програми зазнав змін протягом одного навчального року двічі) передбачають, що учні повинні «знати, розуміти, уміти» діячів українського національного відродження (Костомарова, Куліша, Шевченка), програмні положення та ідейні засади діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, обґрунтовувати судження про історичне значення діяльності Костомарова, виконати прак- тичну роботу (аналіз програмних документів Кирило-Мефо- діївського товариства). Найкраще цим вимогам відповідає підручник з історії для 9 класу авторів О. П. Реєнта та О. В. Малій12. Тут серед пер- соналій подається біографічна довідка Миколи Костомарова, в якій зазначається, що «у своїх працях він відстоював окреміш- ність українського історичного процесу, який, на його думку, є втіленням волелюбного демократичного духу українського народу». Серед опрацьованих Костомаровим тем виділяється тема козацтва. Він запровадив до наукового вжитку термін «християнська козацька республіка». Завдання історика, вважав М. Костомаров, – це не просто переказ джерел, а розуміння сенсу подій, пошук істини13. У навчальному посібнику для вищих навчальних закладів «Час народів. Історія України ХІХ століття» (автори О. Аркуша, К. Кондратюк, М. Мудрий, О. Сухий) подається усталений образ Костомарова, що останнім часом став характерним для освіт- нього простору України. Відзначається, що Костомаров ніколи не був суто кабінетним ученим – він поєднував фахове заняття історією з активною громадською діяльністю. У цьому ж по- ——————— 12 Реєнт О. П., Малій О. В. Історія України: підручник для 9 кл. Київ: Генеза, 2017. 13 Там само. С. 50. 21 сібнику автори дали загальну характеристику ролі історика, ученого, інтелігента, літератора, яку він відігравав у «довгому ХІХ столітті»: «У ХІХ ст. ця роль була чи не визначальною. Літературні твори чи історичні наративи стали новітнім спо- собом організації не тільки культурного, а й соціального, полі- тичного, територіального просторів. Історія та література давали людині змогу усвідомити свою вартісність у часі та просторі – людина ставала дійовою особою історії, здатною перетворювати світ. Історики й літератори виступали як націєтворці, нерідко перетинаючи межу між писанням і творенням історії; вони по- стачали історичний матеріал, створювали художні образи май- бутнього і водночас брали безпосередню участь у національних рухах; типовим для того часу було явище, коли в одній людині поєднувався науковець – історик чи письменник і національний патріот…»14. У 2015–2016 рр. в Україні з’явився унікальний проект ака- деміка В. Литвина – універсальний підручник з історії України в 3-х томах, 4-х книгах, який став помітною подією у освітньому просторі України. Належне місце тут відведено образу Миколи Костомарова. В оцінці академіка В. Литвина М. Костомаров – ідеолог кирило-мефодіївців, автор «Книги буття українського народу», він обстоював ідею месіанського покликання україн- ців. Костомаров проводив думку про те, що Україна, незва- жаючи на політичну загибель (відсутність держави), завдяки давнім своїм демократичним традиціям здатна впливати на пробудження інших слов’янських народів. Автор зараховував М. Костомарова до федералістичного крила кирило-мефодіївців, які ставили за мету об’єднання слов’ян на зразок Сполучених Штатів Америки15. Звичайно, що ні в освітньому, ні в інформаційному просторі закінченого, довершеного образу Миколи Костомарова оста- ——————— 14 Аркуша О. Г., Кондратюк К. К., Мудрий М. М., Сухий О. М. Час народів. Історія України ХІХ століття: Навч. посібник /За заг. ред. М. М. Мудрого. Львів, 2016. С. 406. 15 Литвин В. Історія України: у трьох томах, чотирьох книгах. Київ: Наукова думка, 2015. 2016. ІІ. К., 2015. С. 113. 22 точно не сформовано. Окремі параметри такого образу будуть неминуче замінюватися залежно від суспільно-політичних об- ставин та історіографічної ситуації. Але неодмінним має зали- шатися одне – наукова творчість історика такого масштабу як М. Костомаров, ніколи не передбачає закликів до націоналізму чи сепаратизму, а тим паче – прагнення поставити історію одного народу вище історії іншого. М. Костомаров залишився у свідомості сучасників і нащадків як художник слова, поет, романтик, учений, що до кінця життя працював над осмис- ленням нової і перспективної для ХІХ ст. проблеми впливу етносу на історію. Oleksandr Udod Doctor of Historical Sciences (Dr. hab. in History), Professor, Head of Department of Ukrainian historiography, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), oudod@ukr.net MYKOLA KOSTOMAROV IN THE MODERN INFORMATIONAL AND EDUCATIONAL SPACE OF UKRAINE The article is devoted to the famous historian and public figure Mykola Kostomarov, whose scientific biography and creative heritage is the subject of scientific interests of specialists of various branches of sociohumani- taristics. However, it was found that the image of M. Kostomarov in the modern information space became a hostage to the political situation, since the 200-year anniversary of the scientist showed a decline in the interest of power and society in historical figures. Regarding the image of M. Kosto- marov in the educational environment, which is experiencing significant crisis phenomena, its depending from socio-political circumstances and the historiographical situation. Key words: M. Kostomarov, image of the historian, educational space, information space. REFERENCES 1. Kolesnyk, I. (2013). Ukrains'ka istoriohrafiia: kontseptual'na istoriia. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [In Ukrainian]. 2. Kalakura, Ya. S. (2012). Ukrains'ka istoriohrafiia: Kurs lektsii. Kyiv: Heneza. [In Ukrainian]. 23 3. Yas' O. V. (2014). Istoryk i styl. Vyznachni postati ukrainskoho istorio- pysannia u sviti kulturnykh epokh (pochatok XIX – 80-ti roky XX st.), (Vol. 1). Kyiv: In-t istorii Ukrainy, NAN Ukrainy. [In Ukrainian]. 4. Paliichuk, A. (2013). Vynyknennia i rozvytok oliharkhichnykh zasobiv masovoi informatsii v Ukraini. Tele-ta radiozhurnalistyka, (12), 358–363. [In Ukrainian]. 5. Makarov, Yu. (2011). Den zhurnalista. Ukrainskyi tyzhden, (19), 12–13. [In Ukrainian]. 6. Siundiukov, I. (2002). Chotyry zapovity Mykoly Kostomarova. Retrieved from: https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayini/chotiri-zapoviti-mikoli- kostomarova [In Ukrainian]. 7. Tairova-Yakovleva, T. G. (2011). Nikolaj Kostomarov kak ukrainskij nacio- nalist ili vozvrashhayas' k terminologii. Retrieved from: http://mes.igh.ru// s207987840000165-0-2 [In Russian]. 8. Shirokova, E. (2012). 16 maya 1817 goda (200 let nazad) rodilsya N. I. Kostomarov. Retrieved from: http://ptiburdukov.ru/История/родился_ Н.И._Костомаров 9. Karevin, A. (2012). Nikolaj Kostomarov: "Zdes' pravota Rossii!" Retrieved from: https://odnarodyna.org/content/nikolay-kostomarov-zdes-pravota-rossii [In Russian]. 10. Ukrainskie chinovniki iz pravitel'stva A. Gordeeva dobilis prazdnovaniya v Voronezhe yubileya Kostomarova. (n. d.). Retrieved from: http://novorossia.pro/ 25yanvarya/3638-4-pera [In Russian]. 11. Reient, O. P. & Malii, O. V. (2017). Istoriia Ukrainy: pidruchnyk dlia 9 kl. Kyiv: Heneza. [In Ukrainian]. 12. Arkusha, O. H., Kondratiuk, K. K., Mudryi, M. M. & Sukhyi. O. M. (2016). Chas narodiv. Istoriia Ukrainy XIX stolittia: Navchalnyi posibnyk. Lviv. [In Ukrainian]. 13. Lytvyn, V. (2015). Istoriia Ukrainy: u trokh tomakh, chotyrokh knyhakh (Vol. 2). Kyiv: Naukova dumka. [In Ukrainian].

Образ Миколи Костомарова у сучасному інформаційному та освітньому просторі України

Institution

Ähnliche Einträge