Наукова кар'єра Миколи Костомарова

З’ясовано чинники, котрі впливали на кар’єру Миколи Костомарова. Серед них – соціальне походження, здібності, лояльне ставлення до політики верховної влади Російської імперії. Названо законодавчі акти, якими держава регулювала наукові здобутки вчених, та встановлено, як вони сприяли професійному з...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Шандра, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2018
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160375
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Наукова кар’єра Миколи Костомарова / В. Шандра // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 24-35. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160375
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1603752019-11-04T01:25:31Z Наукова кар'єра Миколи Костомарова Шандра, В. Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» З’ясовано чинники, котрі впливали на кар’єру Миколи Костомарова. Серед них – соціальне походження, здібності, лояльне ставлення до політики верховної влади Російської імперії. Названо законодавчі акти, якими держава регулювала наукові здобутки вчених, та встановлено, як вони сприяли професійному зростанню відомого історика. Звернуто увагу на державні посади, які обіймав учений, та які мав чини, і чому відмовився від статської служби, віддавши перевагу науковій і викладацькій діяльності. Визначено, що відсутність політичної, а почасти й наукової свободи стала тим фактором, який стримував наукову кар’єру М. І. Костомарова. Історик відмовився від формалізованих принципів і розірвав відносини з державною владою. Громадська позиція вченого сприяла тому, що він став духовним лідером українського руху. The report examines the factors that influenced Mykola Kostomarov's career were revealed. Among them, social origin, ability, loyalty to the policy of the supreme power of the Russian Empire. Named the legislative acts that the state regulated the scientific achievements of scientists and established how they promoted the professional growth of the scientist. It is paid attention to what official positions occupy the historian and who had ranks and why he refused the state service, giving preference to scientific activity. It is paid attention to the official positions occupied by the historian and who had ranks and why they refused to state service, giving preference to scientific activity. It has been determined that the lack of political, but partly, scientific freedom has become the factor that restrained Kostomarov's scientific career. The historian abandoned the formalized principles and severed relations with the state authorities. His public position contributed to the fact that the historian became the spiritual leader of the Ukrainian movement. 2018 Article Наукова кар’єра Миколи Костомарова / В. Шандра // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 24-35. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160375 930.1 «М.Костомаров» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
spellingShingle	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Шандра, В. Наукова кар'єра Миколи Костомарова Історіографічні дослідження в Україні
description	З’ясовано чинники, котрі впливали на кар’єру Миколи Костомарова. Серед них – соціальне походження, здібності, лояльне ставлення до політики верховної влади Російської імперії. Названо законодавчі акти, якими держава регулювала наукові здобутки вчених, та встановлено, як вони сприяли професійному зростанню відомого історика. Звернуто увагу на державні посади, які обіймав учений, та які мав чини, і чому відмовився від статської служби, віддавши перевагу науковій і викладацькій діяльності. Визначено, що відсутність політичної, а почасти й наукової свободи стала тим фактором, який стримував наукову кар’єру М. І. Костомарова. Історик відмовився від формалізованих принципів і розірвав відносини з державною владою. Громадська позиція вченого сприяла тому, що він став духовним лідером українського руху.
format	Article
author	Шандра, В.
author_facet	Шандра, В.
author_sort	Шандра, В.
title	Наукова кар'єра Миколи Костомарова
title_short	Наукова кар'єра Миколи Костомарова
title_full	Наукова кар'єра Миколи Костомарова
title_fullStr	Наукова кар'єра Миколи Костомарова
title_full_unstemmed	Наукова кар'єра Миколи Костомарова
title_sort	наукова кар'єра миколи костомарова
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160375
citation_txt	Наукова кар’єра Миколи Костомарова / В. Шандра // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 24-35. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT šandrav naukovakarêramikolikostomarova
first_indexed	2025-07-14T13:01:50Z
last_indexed	2025-07-14T13:01:50Z
_version_	1837627459396173824
fulltext	24 УДК 930.1 «М.Костомаров» Валентина Шандра доктор історичних наук, професор, старший науковий співробітник, відділ історії України ХІХ – початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), valshandra@gmail.com МИКОЛА КОСТОМАРОВ: МІЖ КАР’ЄРОЮ, НАУКОВОЮ ТВОРЧІСТЮ І ПОЛІТИКОЮ З’ясовано чинники, котрі впливали на кар’єру Миколи Костома- рова. Серед них – соціальне походження, здібності, лояльне ставлення до політики верховної влади Російської імперії. Названо законодавчі акти, якими держава регулювала наукові здобутки вчених, та вста- новлено, як вони сприяли професійному зростанню відомого історика. Звернуто увагу на державні посади, які обіймав учений, та які мав чини, і чому відмовився від статської служби, віддавши перевагу науковій і викладацькій діяльності. Визначено, що відсутність полі- тичної, а почасти й наукової свободи стала тим фактором, який стримував наукову кар’єру М. І. Костомарова. Історик відмовився від формалізованих принципів і розірвав відносини з державною владою. Громадська позиція вченого сприяла тому, що він став духовним лідером українського руху. Ключові слова: Микола Костомаров, наукова кар’єра, громадська позиція. Як відомо, у Російській імперії досить довго відбувалося розмежування між державною службою і всякою іншою сферою діяльності. Будь-яка праця була служінням державі й тому вже могла потрапити під чинність Табелю про ранги, за яким на- давалися чини та звання. Ще за Петра І втілювався принцип, що кожен, до якого б стану він не належав, має відбувати державну повинність, зокрема дворянство повинно служити якщо не в армії, то в державних установах. Поступово чини втрачали своє призначення і найперше для науковців та педагогів. Лише на початку ХХ ст. правознавці сформулювали чіткі вимоги до ін- © В. Шандра, 2018 25 ституту державної служби з визначенням, чим вона відрізня- ється від інших занять. Соціальне походження Миколи Костомарова, безперечно, відбилося на його кар’єрі. Батько, нащадок давнього дворян- ського роду, заможний поміщик Іван Костомаров, вчорашній військовий, капітан, одружився з власною кріпосною селянкою Тетяною Мельниковою вже після народження сина. Однак цього шлюбу родичі не визнали, й позбавили після трагічної смерті юного Миколу спадку, скориставшись його неусиновленням. Закладена батьком жагуча любов до пізнання, адже Іван Петро- вич особисто не отримав пристойної освіти, а тому прагнув аби її мав син, штовхала молодого Костомарова вчитися, чого б це йому не коштувало. Тепер мати стала його спільницею, порад- ницею і незмінною помічницею. На залишені чоловіком статки вона викупила сина з кріпосної залежності, допомогла отримати і середню, і вищу освіту. Однак дворянином у сенсі освіти він так і не став. Адже у дворянському середовищі культивувалася військова освіта, яку юнаки здобували в кадетських корпусах. Згадуючи роки нав- чання у Воронезькій губернській гімназії і в Харківському уні- верситеті, Микола Костомаров зазначить, що російське дво- рянство було переконане: не варто здобувати освіту й слухати університетські лекції. Для дворянського звання куди престиж- нішою є військова служба1. Тож сприяла, а чи навпаки перешкоджала існуюча в Росії система наукових звань і посад кар’єрному науковому зрос- танню визначного історика Костомарова? Щоб відповісти на це питання, варто вдатися ще до кількох найзагальніших заува- жень. Наука в Російській імперії від самого початку мала дер- жавний характер і принципи організації насамперед через те, що фінансувалась державою. На відміну від багатьох західних нау- кових корпорацій і Петербурзька академія наук, і російські уні- верситети, у яких зосереджувалася наукова діяльність, отримали статус державних закладів, а тому регулювалися державним ——————— 1 Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. Киев: Из-во при Киев. ун-те, 1989. С. 452. 26 законодавством з чітко виписаними функціями, бюджетом, штатними розписами, програмами навчання, які змінювалися відповідно до внутрішнього, а часом і зовнішнього урядового курсу. Систему вчених ступенів, коли Росія на початку ХІХ ст. почала запроваджувати власну університетську освіту, було за- позичено в західноєвропейських університетах, насамперед у німецьких. Звернення до цієї практики пояснюється тими влас- тивостями, що були притаманні німецьким університетам й саме вони привабили державних діячів у галузі освіти. Серед них: державний контроль за освітою та спрямування вищої шкоди на підготовку якісного чиновницького апарату. Лише 20 січня 1819 р. «Положением о производстве в ученые степени» було підготовлено правову уніфіковану базу, згідно з якою кожний університет мав право присвоювати наукові ступені2. Їх набу- вали у визначеній послідовності відповідно до зростання квалі- фікації, і ця система протрималася в Росії до запровадження університетського статуту 1863 р. Як відомо, першу вчену ступінь М. І. Костомаров здобув 1836 р., коли закінчив навчання на історико-філологічному фа- культеті Харківського університету. Йому було присвоєно зван- ня дійсного студента, що, починаючи з 1819 р., надавалося всім, хто після закінчення університетського курсу отримував дип- лом, і відповідало ХII класу Табелю про ранги. А ще зовсім недавно, до набуття чинності статуту 1835 р., ця ступінь від- повідала нижчому рангу – ХIV класу. До власника цього чину за російською традицією чинопочитання слід було звертатися «Ваше благородіє». У автобіографії М. І. Костомаров не без підтексту зауважу- вав, що Харківський університет поставляв цілий чиновницький контингент усіляким канцеляріям і департаментам Санкт-Петер- бурга, куди, як до обітованої землі, намагалися потрапити його ——————— 2 Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). Собр. 1-е. Санкт-Петербург, 1830. Т. 36: 1819. № 27646. 27 випускники. Іронія полягала в тому, що власну кар’єру його вихованці не пов’язували з служінням рідному краю3. Наступну ступінь кандидата наук, вже справді більш подібну до наукової, було присвоєно М. І. Костомарову 1837 р. За чин- ним законодавством її студент міг отримати відразу по закін- ченні університету, якби мав відмінні оцінки. Якщо ж ні, то через рік складав спеціальний іспит – написання твору на істо- ричну тематику у присутності екзаменаторів. Студент Косто- маров сподівався на отримання кандидата «за отличие», але за- коновчитель виставив йому «bene» (добре) ще за перший курс навчання, і тому йому довелося здавати через рік спеціальний екзамен. Ступінь кандидата давала право претендувати на чин Х класу. Якщо кандидат йшов на державну службу, то він отри- мував би чин губернського секретаря. Донедавна при одержанні чину IX класу студентові на відзнаку цієї події в університеті урочисто вручали шпагу. Ця ступінь, скоріше за все, не мала суттєвого значення, бо, отримавши її, молодий Костомаров пі- шов служити юнкером до Кінбурнського драгунського полку. Проте внаслідок схвалення результатів радою Харківського уні- верситету, Сенат виключив його 14 червня 1838 р. із купецького звання. Черговою, справді науковою, була ступінь магістра, і поря- док її присвоєння відбувався у два етапи. Спершу слід було скласти магістерські екзамени із загальної та російської історії професорам Харківського університету М. М. Луніну та П. П. Гулаку-Артемовському. За кілька днів відбувався додат- ковий екзамен з політичної економії та статистики, а потім слід було написати два письмові твори на задані теми, один з яких був знову ж таки із загальної, а інший – із російської історії. Такий порядок складання екзаменів запроваджувався «Положе- нием об испытаниях на ученые степени» від 28 квітня 1837 р.4 Ставши магістрантом 1840 р., М. Костомаров отримував дозвіл ——————— 3 Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. С. 450. 4 ПСЗ РИ. Собр. 2-е. Санкт-Петербург, 1838. Т. 12. Отд. 1: 1837. № 10188. 28 на написання тексту дисертації, тему для якої він обирав сам. Не варто зупинятися на перебігу відомої заборони дисертації про причини та характер унії у Західній Росії, яку практично не дозволив харківський митрополит Інокентій (Борисов)5. Вкажу лише, що текст дисертації за дорученням міністра освіти С. С. Уварова прочитав петербурзький історик Микола Устря- лов і визнав його неблагонадійним. Оцінка Костомарова об’єд- нання православної і католицької церкви не збігалася з офіцій- ною. Крім цього він визнав аморальність духовенства та його завеликі побори за відбування треб6. Устрялов переконував, що Костомаров пише наукові тексти, так як готуються та публі- куються статті в «Отечественных записках». Ця ситуація чітко вказала на існування охоронної цензури дисертацій7. Наступну – про історичне значення руської народної поезії – М. І. Косто- маров писав, перебуваючи на посаді помічника інспектора сту- дентів Харківського університету. Захистив він її через чотири роки і 1844 р. став магістром російської історії – ступінь, яка прирівнювалася до титулярного радника, чину IХ класу. Державна служба супроводжувалась спеціальним формуляр- ним списком, у якому зазначалася вся важлива для відомства інформація про чиновника. Перший формулярний список М. І. Костомарова було укладено у Рівненській гімназії і пере- дано до Київської першої гімназії 1845 р. разом з іншими осо- бистими документами історика. Там було записано важливі для нас дані про соціальне походження майбутнього вченого. Отже, магістр Костомаров належав до IХ класу Табелю про ранги, обіймав посаду старшого учителя історичних наук; був право- славним, вихідцем із купецького звання Воронезької губернії Острогозького повіту слободи Юрасівки. Власник 18 селян і ——————— 5 Айзеншток І. Перша дисертація Костомарова // Україна. 1925. Кн. 3. С 21–28. 6 Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. С. 456. 7 Иванов А. Е. Учёные степени в Российской империи. ХVIII в. – 1917 г. Москва: И-т рос. истории, 1994. С. 153–154, 183. 29 500 десятин орної і сінокісної землі8. Із 26 серпня 1842 р. вико- нував обов’язки помічника інспектора студентів Харківського університету. Наступного року його кандидатуру було пред- ставлено на отримання чину колезького секретаря. Пізніше до формулярного списку за вимогою начальника ІІІ відділення Власної його імператорської величності канцелярії О. Ф. Орлова у записі про звільнення з університету через арешт за участь у Кирило-Мефодіївському братстві причина не вказувалася. Її бу- ло замінено таким формулюванням – «по высочайшему пове- лению»9. Якщо ж на наукові ступені та їхню відповідність Табелю про ранги подивитися ширше, то відразу зауважимо, що згідно з чинним тоді законодавством до 1845 р. особи з правом на клас- ний чин від XIV до IХ класу могли отримати особисте дво- рянство. Тож внаслідок здобуття магістерського ступеня Кос- томаров ставав особистим дворянином. Ставлення до особистого дворянства у тодішньому суспіль- стві було неоднозначним. У певних колах вважалося, що воно є несправжнім, бо набувалося службою. Справжнім вважався той, хто був дворянином за походженням. Набуте дворянство зіграло з істориком злий жарт. Воно було використане Алоїзою Ма- зуровою, матір’ю Аліни Крагельської, нареченої Миколи Івано- вича, як один з вагомих аргументів, щоб не давати дозволу на їхнє одруження. Вона дорікала доньці, що її кавалер приховував від неї, і коли почав залицятися до Аліни, і коли просив її руки, не лише своє справжнє, кріпосне походження, а й те, що він дворянин лише за чином колезького асесора. Через два роки після захисту магістерської дисертації Косто- марова у червні 1846 р. було обрано ад’юнкт-професором росій- ської історії Університету св. Володимира у Києві. Ця посада ——————— 8 Попов А. Н. И. Костомаров – преподаватель Ровенской гимназии (По архивным данным Ровенского реального училища // Рівненська гімназія: 1839–1921. Історія. Спогади. Документи / упоряд. В. Луц, О. Морозова. Рівне: Дятлик М., 2014. С. 301. 9 Кирило-Мефодіївське товариство: у 3 т. Київ: Наукова думка, 1990. Т. 1 / упор. І. І. Глизь, М. І. Бутич, О. О. Франко. С. 346. 30 передбачала виконання обов’язків помічника професора та по- глиблення під його керівництвом своїх фахових знань, а також викладання окремих предметів і у випадку хвороби професора читання замість нього лекцій студентам. Молодому ученому тоді було доручено підготувати й прочитати курс лекцій із сло- в’янської міфології, у яких він доводив єдність слов’ян в до- історичну епоху. Попечитель Київського навчального округу О. С. Траскін засвідчив, що пробна лекція М. Костомарова «Изложение истории русских славян от древнейших времен до образования Гуннской державы», прочитана у присутності чле- нів університетської ради, справила на нього добре враження. Лекція підкупила попечителя умінням Костомарова підбирати факти, глибиною міркувань і самостійністю суджень, а також умінням висловлювати думки чітко, послідовно та ясно10. Посада ад’юнкт-професора згідно з Табелем про ранги зара- ховувалася до VIII класу, відповідала чину колезького асесора й мала титул «Ваше високоблагородіє». У разі успіхів у науковій та педагогічній діяльності університетська вчена рада мала право надати ад’юнкту звання екстраординарного професора. Однак доля Костомарова склалася інакше. Його участь у Кирило-Мефодіївському братстві, а потім ув’язнення в Олек- сіївському равеліні Петропавлівської фортеці завдали відчутної шкоди науковій кар’єрі. М. І. Костомарова у чині колезького асесора звільнено від викладацької діяльності з передачею однорічного його жалу- вання (600 руб. сріблом) матері на утримання11. Її невдовзі за- мінила державна служба, яку М. І. Костомарову запропонував саратовський губернатор. Імперія не могла собі дозволити нера- ціонально розпоряджатися тією освітою, яку отримав історик, та не використати її в інтересах держави. Костомарова було прий- нято на посаду перекладача Саратовського губернського прав- ління, а згодом – діловода статистичного комітету та губерн- ського комітету у справі звільнення селян від кріпосної залеж- ності. Певний час йому було заборонено друкувати власні ——————— 10 Там само. С. 243. 11 Там само. С. 311. 31 дослідження. Лише 1856 р. ІІІ відділення дозволило Косто- марову видавати нові твори12. 1857 р., після амністії з нагоди коронації Олександра ІІ, Костомаров з науковою метою здійснив поїздку до Швеції, Німеччини, Франції, Італії та Австрії. Саме тоді Петербурзький університет потребував викладачів-істориків і Костомарова, зва- жаючи на його авторитетні й самостійні дослідження, було вирішено зарахувати на кафедру російської історії виконуючим обов’язки ординарного професора. І все таки для цього потрібно було отримати дозвіл від начальника ІІІ відділення. У зверненні на ім’я його очільника Микола Іванович писав, що не має ні здібностей, ні охоти до цивільної державної служби, а тому просить дозволу вступити на вчену службу по відомству Мініс- терства народної освіти. Однак, як виявилося, таке рішення слід було узгодити з Олександром ІІ і тільки внаслідок цього Кос- томаров почав читати лекції13. Тоді до Олександра II дійшла інформація про те, що перу історика належить «неблагонаме- ренная» книжка «Бунт Стеньки Разина», видрукувана відразу після звільнення історика від поліцейського нагляду. Перш ніж схвалити рішення Петербурзького університету, Олександр ви- рішив сам прочитати цей твір, незважаючи на запевнення міністра народної освіти Є. П. Ковалевського в його благодій- ності. Це читання, що вирішувало долю М. І. Костомарова, за- тягнулося від травня до жовтня, і лише коли імператор схвально поставився до «Бунту…», історик отримав право служити по відомству Міністерства народної освіти. Його було вибрано екстраординарним професором російської історії Петербурзь- кого університету. Процедуру узгодження з ІІІ відділенням було здійснено і для отримання права читати публічні лекції14. Час від зарахування до університету і до звільнення у 1862 р. був для М. І. Костомарова «зоряним». Блискучі, неперевершені лекції зробили його кумиром студентів та столичної публіки. Лекційні лави не вміщали всіх бажаючих, і охочі послухати ——————— 12 Там само. С. 354. 13 Там само. С. 356–357. 14 Там само. С. 355, 364. 32 сідали і по двоє на одному стільці, і на підвіконнях. А після деяких лекцій його навіть носили на руках. Дослідження, які стали новим словом в історичній науці, та полеміка й диспути з М. П. Погодіним принесли М. І. Костомарову не лише славу та популярність – розпочалося й шельмування вченого, до орга- нізації чого вдалося III відділення Власної його імператорської величності канцелярії. Його наукова та громадянська позиція підривала авторитет офіційної ідеології, адже він розглядав на- род як самостійний фактор історії, котрий не потребував існу- ючої, доволі значної опіки держави й самодержавної влади. Дражливими для неї були й публікації Костомарова на сторінках петербурзької «Основи», коли він говорив про нагальну потребу надавати освіту українському народові його мовою15. Те само можна говорити й про Костомаровські статті у «Современнику» на теми української історії, у яких куди більше йшлося про народ, особливо про козаків, ніж про самодержавну владу. Для можновладців молодіжні студентські виступи, польські маніфестації, масові зібрання на лекціях професора Костомарова стали викликом, на який вони не здатні були адекватно відреа- гувати. Демонстрації, арешти, побиття, позбавлення студентів звичних для них студентських кас, збільшення платні за нав- чання обурювали Петербург. Обставини, що виникли внаслідок того, що Костомаров на відміну від інших професорів не відмо- вився від кафедри, спричинили непорозуміння зі студентами. Для них ще вчора він був кумиром, а тепер залишав їх без підтримки. Усе це змусило історика подати у відставку. На цьому офіційна кар’єра М. І. Костомарова обірвалась. На пере- конання знаного костомаровознавця Юрія Пінчука відставка набрала політичного характеру, однак ученому її мотиви не були заявлені публічно. Петербурзька археографічна комісія, де він готував до ви- дання «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Рос- сии» та інші історичні джерела призначила йому жалування відповідно до посади ординарного професора. Натомість нау- кова громадськість, незважаючи на заборону посідати універси- ——————— 15 Костомаров Н. Мысли южноруса // Основа. 1862. № 5. С. 1–2. 33 тетську кафедру, адже він залишався лише магістром, запро- шувала Миколу Костомарова до штату професорів. Лише Київ- ський університет пропонував це двічі – 1863 і 1869 р. Але й Київському і Харківському університетам М. І. Костомаров від- мовив, бо вирішив повністю присвятити себе «кабінетним заняттям». Наукову ступінь доктора наук (honoris causa) історику було присвоєно вченою радою Київського університету 1864 р. за його наукові праці, зокрема, за твір «Кто был первый само- званец?». Якби він отримав доктора наук раніше, то міг би претендувати на спадкове дворянство. Але згідно з іменним указом від 9 грудня 1856 р. було суттєво піднято чино-станову планку. Право на отримання спадкового дворянства давав лише чин дійсного статського радника (IV клас), який набувався на державній цивільній службі та після присвоєння російських орденів перших ступенів. Цей чин та орден св. Станіслава I ступеня 53-річному вченому було присвоєно лише 1870 р. У наступні роки М. І. Костомарова обирали членом або ж по- чесним членом багатьох наукових товариств, серед яких Вілен- ська археографічна комісія, Московське археологічне товариство, Товариство історії і старожитностей російських при Москов- ському університеті, Санкт-Петербурзька академія наук, Істо- ричне товариство Нестора-літописця у Києві. 1876 р. Костома- рова обрано членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Не припиняв Микола Іванович і громадської діяльності. Він вступив у тривалу дискусію на сторінках «Вестника Ев- ропы» про українське питання, доводячи право української культури на вільний розвиток в Російській імперії. Тож якою має бути відповідь на питання, поставлене на початку статті – чи сприятливою виявилась система наукової атестації для Миколи Костомарова? Безперечно, вона була породженням Табелю про ранги й давала можливість залучити до університетів здібну молодь з непривілейованих станів, до яких належав чільний історик. Для всієї першої половини XIX ст. це питання було надзвичайно актуальним, адже йшлося про те, щоб витіснити з університетів іноземних викладачів і замінити їх «природними росіянами». У цьому разі наукові 34 ступені дозволяли Костомарову отримати титул особистого дворянина. Внаслідок цього він з непривілейованої частини спільноти автоматично отримував права, якими наділяли дво- рянство: не сплачувати подушний податок, не відбувати ре- крутської повинності, уникати фізичних покарань і т. д. Відтак система присвоєння наукових ступенів була вагомим стимулом до їхнього здобуття. З іншого боку, наявна ієрархічна система хоча й була свого часу запозичена у європейських університетів, на початок ХІХ ст. вважалась застарілою. Разом з тим, М. І. Костомаров хоч і був змушений дотримуватися її, однак не зміг повністю нею скористатися. Відсутність політичної свободи стала тим фак- тором, який досить суттєво стримував його наукову кар’єру. Є підстави стверджувати, що історик відмовився від формалі- зованих державою принципів і не підтримував відносини з дер- жавною владою. Такою була його громадська позиція, й авто- ритет Миколи Івановича Костомарова в суспільстві від цього лише зріс. Він сприяв, аби історик став у недалекому май- бутньому духовним лідером українського національного руху як Тарас Шевченко й Пантелеймон Куліш. Valentyna Shandra Doctor of Historical sciences (Dr. hab. in History), Professor, senior research employee, Department of History of Ukraine XIX early XX century, Institute of History of Ukraine NАS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), valshandra@gmail.com MYKOLA KOSTOMAROV: BETWEEN CAREER, SCIENCE AND POLITICS The report examines the factors that influenced Mykola Kostomarov's career were revealed. Among them, social origin, ability, loyalty to the policy of the supreme power of the Russian Empire. Named the legislative acts that the state regulated the scientific achievements of scientists and established how they promoted the professional growth of the scientist. It is paid attention to what official positions occupy the historian and who had ranks and why he refused the state service, giving preference to scientific 35 activity. It is paid attention to the official positions occupied by the historian and who had ranks and why they refused to state service, giving preference to scientific activity. It has been determined that the lack of political, but partly, scientific freedom has become the factor that restrained Kostomarov's scientific career. The historian abandoned the formalized principles and severed relations with the state authorities. His public position contributed to the fact that the historian became the spiritual leader of the Ukrainian movement. Key words: Mykola Kostomarov, scientific career, public position. REFERENCES 1. Kostomarov, N. (1862). Mysli yuzhnorusa. Osnova. (5), 1–2. [in Russian]. 2. Kostomarov, N. (1989). Istoricheskie proizvedeniya. Avtobiografiya. Kiev. [in Russian]. 3. Hlyz, I., Butych, M. & Franko, O. (Eds.). (1990). Kyrylo-Mefodiivske tovarystvo (Vol. 1). Kyiv. [in Ukrainian]. 4. Popov, A. N. (2014). N. Kostomarov – prepodavatel Rovenskoj hymnazyy. In V. Luts & O. Morozova (Eds.), Rivnenska himnaziia: 1839–1921. Istoriia. Spohady. Dokumenty. Rivne. [in Russian]. 5. Іvanov, A. E. (1994). Uchionye stepeny v Rossyjskoj ymperyy. XVIII v. Moskva. [in Russian].

Наукова кар'єра Миколи Костомарова

Репозитарії

Схожі ресурси