Микола Костомаров і сучасна Україна

У статті висвітлюється образ українського інтелектуала ХІХ ст. Миколи Костомарова (1817–1885), 200-літній ювілей якого відзначався минулого року. Він був одним з найвизначніших учених своєї епохи, оскільки сприяв становленню багатьох напрямів української соціогуманітаристики. Значну увагу приділе...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Гончар, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2018
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160377
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Микола Костомаров і сучасна Україна / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 54-66. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160377
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1603772019-11-04T01:25:25Z Микола Костомаров і сучасна Україна Гончар, О. Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» У статті висвітлюється образ українського інтелектуала ХІХ ст. Миколи Костомарова (1817–1885), 200-літній ювілей якого відзначався минулого року. Він був одним з найвизначніших учених своєї епохи, оскільки сприяв становленню багатьох напрямів української соціогуманітаристики. Значну увагу приділено активній громадсько-політичній позиції М. Костомарова, зокрема участі в Кирило-Мефодіївському братстві, українофільському рухові 60–80-х років ХІХ ст., яка висвітлюється на тлі суспільних подій та наукової творчості вченого. У образі діяча актуалізується його україноцентричність і самоідентифікація, складнощі, пов'язані з тиском влади, та бажанням відстояти свої справжні ідеали – свободу, рівність, братство всіх слов’янських народів, серед яких належне місце займає український. The article covers the image of the Ukrainian intellectual of the ХІХ cent. Mykola Kostomarov (1817–1885), whose 200-year anniversary is celebrated last year. He was one of the most prominent scientists of his era, as he contributed to the formation of many areas of Ukrainian sociohumanitarism. Much attention is paid to M. Kostomarov's active sociopolitical position, in particular participation in the Cyril-Methodius Brotherhood, the Ukrainophile movement of the 1860's and 1880's of the nineteenth century, which is highlighted against the backdrop of social events and scientific creativity of the scientist. In his image, the figure is updated with his Ukrainian-centricity and self-identification, the difficulties associated with the pressure of the authorities and the desire to defend their true ideals – freedom, equality, brotherhood of all Slavic peoples, among which the Ukrainian place takes its proper place. 2018 Article Микола Костомаров і сучасна Україна / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 54-66. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160377 930.2(94) «Костомаров» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
spellingShingle	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна» Гончар, О. Микола Костомаров і сучасна Україна Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті висвітлюється образ українського інтелектуала ХІХ ст. Миколи Костомарова (1817–1885), 200-літній ювілей якого відзначався минулого року. Він був одним з найвизначніших учених своєї епохи, оскільки сприяв становленню багатьох напрямів української соціогуманітаристики. Значну увагу приділено активній громадсько-політичній позиції М. Костомарова, зокрема участі в Кирило-Мефодіївському братстві, українофільському рухові 60–80-х років ХІХ ст., яка висвітлюється на тлі суспільних подій та наукової творчості вченого. У образі діяча актуалізується його україноцентричність і самоідентифікація, складнощі, пов'язані з тиском влади, та бажанням відстояти свої справжні ідеали – свободу, рівність, братство всіх слов’янських народів, серед яких належне місце займає український.
format	Article
author	Гончар, О.
author_facet	Гончар, О.
author_sort	Гончар, О.
title	Микола Костомаров і сучасна Україна
title_short	Микола Костомаров і сучасна Україна
title_full	Микола Костомаров і сучасна Україна
title_fullStr	Микола Костомаров і сучасна Україна
title_full_unstemmed	Микола Костомаров і сучасна Україна
title_sort	микола костомаров і сучасна україна
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Доповіді та матеріали Міжнародної наукової конференції «Микола Костомаров і Україна»
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160377
citation_txt	Микола Костомаров і сучасна Україна / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 54-66. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT gončaro mikolakostomarovísučasnaukraína
first_indexed	2025-07-14T13:01:56Z
last_indexed	2025-07-14T13:01:56Z
_version_	1837627465447505920
fulltext	54 УДК 930.2(94) «Костомаров» Ольга Гончар кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ української історіографії, Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), honchar_o_t@ukr.net МИКОЛА КОСТОМАРОВ І СУЧАСНА УКРАЇНА У статті висвітлюється образ українського інтелектуала ХІХ ст. Миколи Костомарова (1817–1885), 200-літній ювілей якого відзна- чався минулого року. Він був одним з найвизначніших учених своєї епохи, оскільки сприяв становленню багатьох напрямів української соціогуманітаристики. Значну увагу приділено активній громадсько- політичній позиції М. Костомарова, зокрема участі в Кирило-Мефо- діївському братстві, українофільському рухові 60–80-х років ХІХ ст., яка висвітлюється на тлі суспільних подій та наукової творчості вченого. У образі діяча актуалізується його україноцентричність і самоідентифікація, складнощі, пов’язані з тиском влади, та бажан- ням відстояти свої справжні ідеали – свободу, рівність, братство всіх слов’янських народів, серед яких належне місце займає укра- їнський. Ключові слова: україноцентризм, славістика, національна свідо- мість, романтизм, українська соціогуманітаристика. У травні 2017 р. виповнилося 200 років від дня народження визначного українського вченого і громадського діяча Миколи Костомарова. Його ім’я вписане в українську історію великими літерами, однак досі відоме радше у наукових колах, а для широкого громадського загалу залишається майже незнайомим і здебільшого загадковим. М. Костомарова знають як соратника Т. Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству, письменника та українсько-російського історика, однак його справжня роль у становленні української національної ідеї залишається у тіні. У шкільних підручниках з історії України образ діяча пода- ється досить розмито. Висвітлюється його участь у діяльності братства, частково літературна й зовсім побіжно науково-істо- © О. Гончар, 2018 55 рична творчість, тому уявлення школярів про Миколу Косто- марова формуються під «соусом» другорядності. У студент- ських курсах лише окремі викладачі намагаються донести інформацію, що спонукає слухачів до роздумів про місце діяча в українському суспільно-політичному рухові ХІХ ст., який роз- вивався у єднанні із загальноєвропейським. Занадто мало уваги приділяється внеску М. Костомарова у духовну спадщину укра- їнського народу. Ще слабше виглядає нині процес розповсюдження науково- популярного контенту. Він базується на неоднозначних оцінках, взятих із недостовірних, а інколи навмисно перекручених нау- кових джерелах. Скажімо, вражає той факт, що в Україні Кос- томаров подається як російсько-український письменник та істо- рик. І не тому, що на чільне місце ставиться внесок у російську історичну науку (бо він-таки багато зробив у цій царині), більше кидається в вічі ігнорування суті його проукраїнської позиції в Російській імперії. Як правило, за репрезентацію цього факту береться далеко не кожне джерело масової інформації. Ювілей великого українця Миколи Костомарова, який відзначався у переломний для нашої Вітчизни час, коли вона постала перед викликами щодо соборності і незалежності, – слушний привід привернути увагу української громадськості до його постаті. Життєвий шлях нашого героя із самого народження пов’я- заний з Україною. Батьківщина Костомарова, його походження і творчість перепліталися з нашим славним минулим. Слобода Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії була укра- їнсько-російським етнографічним порубіжжям, де одночасно можна було почути мову простого селянина і російського дво- рянства. Микола Іванович народився у позашлюбних стосунках поміщика Івана Костомарова з власною кріпачкою-українкою Тетяною Мильниковою. Батько майбутнього вченого мав ко- зацьке коріння, непростий характер і великий потяг до знань. У його багатющій бібліотеці можна було знайти унікальні літературні шедеври, серед яких чільне місце займали твори передових французьких та німецьких філософів періоду Про- світництва. Свого єдиного сина Іван Костомаров з дитинства привчав до читання. Втративши батька у одинадцятирічному 56 віці, Микола не втратив свої пізнавальні інтереси і лише роз- вивав їх протягом усього життя. Надійною підтримкою у роз- витку таланту Миколи Костомарова була його матір, яка при- святила себе синові, намагаючись створити умови спочатку для отримання належної освіти, а згодом для творчих занять. Воронезька гімназія не задовольнила його змістом навчання і рівнем викладання, а Харківський університет навпаки пере- вернув усе його майбутнє. Саме тут Костомаров серйозно захо- пився Україною, потрапивши у лоно романтично налаштованої студентської молоді і відповідно зацікавлених викладачів. Крок за кроком він намагався пізнати внутрішній світ українського народу, його душу, мрії, саморефлексію, культуру, побут, але без досконалого знання мови це було неможливо. Тому на- зустріч своїм пізнавальним інтересам Микола Костомаров йшов крізь вивчення української мови. З одного боку, вона була знайома йому з дитинства, коли він перебував у кріпацькому оточенні, чув побутове спілкування та народний фольклор. З другого, для літературних студій замало було знань побутової лексики. От тоді молодий дослідник і задумався над проблемою: чому така прекрасна мова залишається без належної наукової обробки? Взявшись за вивчення усіх доступних творів, він брав приватні уроки української мови у І. Срезневського, які той надавав практично, редагуючи перші літературні спроби М. Кос- томарова. Поступово у наполегливій праці над собою вчений таки здобув необхідні навички, однак все життя вважав свою українську недосконалою. Коли сучасні критики негативно оці- нюють мовний аспект літературної творчості Костомарова, вони здебільшого не враховують тодішній загальний стан розвитку української літературної мови. Набагато ціннішим є внесок Миколи Костомарова у розробку концепції мови як найважливішого фактору репрезентації укра- їнського народу, як самостійної, неповторної і здатної еволюціо- нувати історичної спільності. Усе життя вчений боровся за право українців йти власним шляхом у майбутнє, спілкуватися і навчатися рідною мовою, мати розвинену літературу і взагалі розкрити весь свій духовний потенціал нарівні з усіма слов’ян- ськими та світовими мовами. 57 Найбільш яскраво романтичні уподобання молодого Косто- марова розвиваються у стінах Імператорського університету св. Володимира в Києві, куди він потрапив після захисту магіс- терської дисертації на тему аналізу історичного значення ру- ської народної пісенної творчості. Уже тоді новоспеченого ад’юнкт-професора турбувала цілком нова наукова проблема. Він вважав, що у традиційній науці розглядають історичний процес крізь призму воєн, діяльності правителів та еліти, а простого народу начебто не існує. Одним із перших в Російській імперії учений вивів на історичну арену народ з його втаєм- ниченим внутрішнім світом, у котрому шукав чинники, що впливають на поведінку зовні у вигляді соціальних і політичних вибухів. Микола Костомаров вивчав українську історію як непе- рервний процес, нерозривно пов’язаний з органічно-неповтор- ним «духом народу» або внутрішнім складом душі, який без- посередньо впливає на зовнішні явища. Історичне минуле для вченого – це прояв духовної глибини народу, його усвідомлення необхідне для пошуку джерела духовної енергії, що змінює зовнішнє буття. Пізнаючи нашу історію, Микола Костомаров одним з перших намагався виокремити український народ серед інших етнічних спільностей Російської імперії. Долучивши українство до вели- кої сім’ї слов’янських народів як рівноправного члена, він пер- шим надав йому сакрального значення, пророкуючи особливу месіанську долю. Ця ідея проходить червоною ниткою у про- грамному документі Кирило-Мефодіївського братства «Книзі буття українського народу». Ніхто раніше так зворушливо не писав про українців: «І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні ца- рівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні пре- восходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар»1. ——————— 1 [Костомаров М. І.] Закон Божий // Кирило-Мефодіївське товари- ство: у 3 т. Київ: Наукова думка, 1990. Т. 1. С. 169. 58 Сміливий і зухвалий молодий професор-романтик Костома- ров разом зі своїми нечисленними однодумцями дуже турбував імперську владу. Ідеї вченого порушували класичну тріаду «самодержавство – православ’я – народність», викриваючи її антинародну сутність. М. Костомаров запропонував нову пара- дигму мислення, яка передбачала відмову від застарілих псев- доавторитетів, сліпого поклоніння владі й пошук духовних орієнтирів у сутності простого народу. Тому невдовзі його ква- ліфікували як особливо небезпечного політичного злочинця. У розпал професорського тріумфу, наукової кар’єри й напере- додні шлюбної церемонії його заарештували й заточили у фор- теці. Миколі Костомарову загрожувала шибениця, яку, на щастя, замінили довготривалим засланням та ізоляцією від наукового й громадського життя. Таким був перший крутий поворот у біографії вченого. Він підірвав його психічне і фізичне здоров’я, але з обраного шляху не збив. Усе життя Микола Костомаров намагався пізнати сокровенні глибини народної душі, щоб від- найти у них джерело енергії, яке б підняло українство з колін і піднесло до вершин культурного розвитку. З Україною в серці жив учений і в період заслання. Він невтомно збирав джерела для відтворення образу найвидатнішої постаті нашої історії – гетьмана Богдана Хмельницького, а повернувшись до Петербурга, опублікував знакову працю і сво- го творчого доробку, й української історіографії загалом. У часи олександрівських реформ Микола Костомаров стає поводирем українофільського руху не тільки в межах Російської імперії, але всього українства. Палка душа борця знайшла своє відображення у науково- історичній та публіцистичній творчості. Неможливо не відзна- чити, що М. Костомаров неначе забув тоді про своє хитке становище і з усім завзяттям взявся піднімати з колін укра- їнський народ, насамперед дбаючи про його культурно-освітній рівень. Десятки статей про мову, рідномовну освіту й літературу заповнюють найвизначніші видання Російської імперії. І не важ- ливо, що їх написано російською мовою, головне, якого змісту ці пости і на яку аудиторію вони розраховані. Чомусь лише зрідка дослідники звертають увагу на громадянську сміливість Костомарова, який тільки-но повернувся до світського життя 59 після звинувачення у антиімперській діяльності. Його україно- центричні переконання були значно сильнішими за інстинкт самозбереження, який, до речі, найчастіше «носять в зубах» його критики. Однак як свідчить науково-історичний та публі- цистичний доробок другої половини життя Костомарова, то цей фактор найменше розвинутий і перекритий палким бажанням відверто говорити правду. Це, безумовно, гідний приклад для наслідування теперішньому українству. Актуальність образу Миколи Костомарова як українського інтелігента, наукового та громадського світоча сьогодні на- стільки виразна, наскільки ми відчуваємо, як сучасне суспіль- ство стрімко втрачає свої духовні орієнтири. Інтелігент ХІХ ст. – це людина не тільки широко ерудована, високоосвічена та суспільно активна, але й морально чиста й глибоко духовна. Вона здатна вести за собою свідому частину громадянського суспільства, відкрито розбивати усталені норми і творити нову історичну міфологію. Усі перераховані риси ми бачимо в образі Миколи Костомарова, який нині не менше, ніж у ХІХ ст., викликає інтерес наукової спільноти, однак для широкого загалу він залишається недооціненим. Сьогодні в українській історіографії точаться дискусії з при- воду різночитань його спадщини та розбіжності в оцінці його громадянської позиції. Однією з найочевидніших причин є жи- вучість стереотипів, напрацьованих радянською ідеологічною машиною. Саме через україноцентричну та антиімперську орі- єнтацію Миколи Костомарова його було штучно викреслено із наративного поля і заборонено жорсткими обмежувальними за- ходами. Причепивши вченому ярлик буржуазного націоналіста, послідовники комуністичного світогляду поставили його у ряд своїх ідейних ворогів. Одна лише згадка спадщини чи ім’я М. Костомарова переслідувалася цензурою нарівні з М. Грушев- ським, В. Антоновичем, М. Драгомановим та ін. До речі, ця проблема потребує додаткових студій, адже нам побіжно відомо про те, як відбувався цей процес, скільки вчених було покарано і чим влада аргументувала таку необхідність. Повернімося до другої половини ХІХ ст., точніше до кінця 50-х років, коли М. Костомаров повернувся із заслання до Санкт-Петербурга. Певний час він перебував у ейфорії: йшла 60 підготовка до селянської реформи, яку він так довго чекав, починалися зрушення в усіх сферах життя, адже новий імпе- ратор Олександр ІІ хотів увійти в історію як «новий Костянтин великого Риму». Костомаров-романтик повірив, що «засяяло сонце свободи». Він опублікував свого «Богдана Хмельниць- кого», поринув у громадівське лоно, підняв у пресі ряд акту- альних освітніх проблем, що залишилися невирішеними через розгром братства. Словом, він став речником українофільського руху і виносив на суд громадськості найгостріші для тієї епохи питання. Одна з проблем була пов’язана з рідномовною освітою для українців. М. Костомаров не приховував, що є беззаперечним прихильником права простого народу навчатися зрозумілою мовою. На хвилі лінгвістичної революції, що охопила Європу, учений вважав мову відправним пунктом тих націй, які вибо- рюють свою незалежність. Сміливі та аргументовані заяви Кос- томарова, душа якого була закохана в українську історію, проросли рясними плодами на ґрунті захоплення молоді пере- довими революційними європейськими ідеями, тому як педагог і публічний лектор він був надзвичайно популярним. Про його диспут з Михайлом Погодіним ми вже писали неодноразово, тому зазначимо лише значимість цієї події, адже її описали всі столичні газети, відобразили в афішах і сатиричних плакатах, однак для самого Костомарова перемога була швидше пока- ранням, бо відволікала від напруженої наукової творчості2. Більшість творів ученого ставали яскравими подіями в інте- лектуальному житті Російської імперії. Чого тільки варті біогра- фічні монографії українських гетьманів, починаючи з Б. Хмель- ницького і завершуючи І. Мазепою. Стосовно першої, то вона пережила чотири видання (1857, 1859, 1870, 1884) і стала клю- човим дослідженням в українській історіографії ХІХ ст., до якого вчені звертаються і сьогодні. Історія цієї праці відображає становлення історичної науки впродовж другої половини ——————— 2 Гончар Ольга. М.І. Костомаров і М.П. Погодін: науковий диспут в епістолярному розділі // Історіографічні дослідження в Україні. Київ, 2007. Вип. 17. С. 68–77. 61 ХІХ ст., у ній прослідковуються особливості романтичного стилю автора, його джерельні уподобання, оціночні упереджен- ня і вплив доби3. Монографія одночасно стала об’єктом захоп- лення й критики, вона відкрила нову епоху в історієписанні, коли увага дослідників фокусувалася на образах народних ге- роїв, які вийшли з низів і змінили хід історії. Ще голосніше заговорили про М. Костомарова після виходу праці «Дві руські народності» (1861)4. Нині вона є чи не най- відомішою його роботою за кількістю посилань, оскільки думки вченого виходили за межі можливого. За жанром стаття є пуб- ліцистичною, однак історична достовірність, послідовність та виваженість висновків автора ставлять «Дві руські народності» у ранг науково-політичних студій, які сприймалися як відкритий антиімперський виступ, однак завдяки своїй переконливості не залишили шансів на знищення М. Костомарова як ученого. Не втрачають своєї актуальності думки автора про самобутність української народності порівняно з російським етносом, насам- перед, на ґрунті духовних, культурних, мовних та історичних розбіжностей. Автор наголошує: «Варто поставити зображення великоросіянина і південноруса поруч у їхніх костюмах, з їхньою ходою, з їхнім зовнішнім виглядом; потім описати спо- сіб домашнього життя того й іншого, їхні побутові звичаї, обряди, способи господарювання, нарешті викласти сутність їх- нього діалекту. Але все це буде виразом того, що приховується в глибині душі; останнє є джерелом того, що явлене зовнішнім виглядом. Ось цю саме духовну сутність потрібно нам пояснити і визначити, бо тільки вона може показати, чого слід нам надіятися від літературного розвитку тої руської народності, котра вступає тепер у свої права»5. ——————— 3 Її ж. Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Бог- дана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини // Історіографічні дослідження в Україні. Київ, 2013. Вип. 23. С. 65–92. 4 Костомаров Н. Две русские народности [Письмо к редактору] // Основа.1861. Кн. 1. С. 33–61. 5 Там же. С. 34. 62 Особливої уваги заслуговує думка М. Костомарова про неза- конне присвоєння росіянами етноніма «русский», коли він істо- рично стосується східнослов’янських племен, що проживали на території Київської Русі, і дали початок українському народові. І хоч автор вживає термін «південноруський» замість «укра- їнський», однак прив’язує його до окремого, несхожого на російський, народу. Завуальовуючи свої переконання, історик говорить про випадкове присвоєння етноніму «русский» пів- нічнорусами, маючи на увазі абсолютно спланований процес об’єднання всіх руських племен у єдиний народ, цементуючим фактором якого стає Московське князівство. Однак штучність цього союзу підтверджується подальшими аргументами М. Кос- томарова про різний характер державотворчих процесів та їхніх витоків у обох гілок руського народу. В українців – це козацьке начало, яке було проявом збереження історичної пам’яті про києво-руську велич і склалося на тлі поневолення народу у литовсько-польську добу. У росіян таким началом була мон- голо-татарська навала, коли північноруси намагалися захистити себе, централізуючи владу і підкорюючи їй різні землі. Згодом до них застосовують термін «руські» і прив’язують поняття «руський народ» як інструмент насильного приєднання6. Заслуговують на увагу і висновки М. Костомарова щодо різної ролі православної церкви для українців і росіян. Для пер- ших – це спосіб знайти духовний прихисток від поневолення, а для других – державотворчий фактор, коли доля народів під- корялася мудрості духовенства, а те своєю чергою служило інте- ресам влади. Так запанувала зверхність Бога і царя в усьому і, як наслідок «панування спільноти над особистістю»7. Як це нині актуально – годі й заперечувати!!! М. Костомаров як справжній християнин уже тоді розумів, що православне духовенство у Росії давно відійшло від свого покликання, зайнявши позицію впливового фактору шовіністичної централізації. Тоді, як сам учений сприймав релігію, заглиблюючись у її внутрішні тен- денції, імперське православ’я відігравало лише зовнішню функ- ——————— 6 Там же. С. 44–46. 7 Там же. С. 58. 63 цію, втративши християнську духовну складову. Натомість в українського народу було «сильне відчуття Божої всеприсут- ності, благості, внутрішнього єднання з Богом, таємні розмисли про Божий Промисел, про себе, сердечне прагнення осягнути таїну духовного»8. Стаття М. Костомарова «Дві руські народності», побудована на бінарності вимірів українців і росіян, майстерно і прогре- сивно для свого часу розкривала характери обох народів, їхні сильні й слабкі сторони, особливості самоусвідомлення та істо- ричну складову усіх цих паралелей. Найбільше хвилювало вче- ного, що насилля у вигляді кріпосництва, породжене азійським деспотизмом, досі принижує простих українців, що є протипри- родним для їхньої слов’янсько-козацької волелюбності. Ніхто так, як це зробив М. Костомаров, не зміг тоді висловити свою синівську любов до України, ніхто не вірив так щиро в її Божественне покликання нести ідею свободи і рівності всіх слов’янських народів у майбутнє, і ніхто так не вплинув на фор- мування національності свідомості українців у другій половині ХІХ ст. і тим більше згодом. Більшість сучасних дослідників схиляються до високої оцінки цього твору з точки зору акту- альності та прогресивності. І хоч не всі висновки автора можна, як завжди, сприймати однозначно, проте вони є свідченням змін у науковому світогляді, коли від глибоко духовного сприйняття історії М. Костомаров переходить до більш реалістичних оцінок і суджень. Цей твір – продукт зрілого вченого, який давно відійшов від романтичних захоплень, а зосередився на науко- вості своїх тверджень, при цьому не зраджуючи своїм ідеалам. У 1863 р. нова українська освітня проблема у вигляді Валу- євського циркуляру сколихнула вразливу душу нашого героя. Він боровся до останнього, особисто писав і зустрічався з самим П. Валуєвим, однак не зміг протистояти загальній істерії дер- жави у боротьбі з сепаратизмом, пов’язаній з початком другого польського національно-визвольного повстання. Бурхлива гро- мадська діяльність, постійні дискусії з опонентами у пресі та листуванні забирали у М. Костомарова багато сил і відволікали ——————— 8 Там же. С. 60. 64 від наукових студій. Засилля соціалістичних ідей, зміни пріори- тетів у науково-історичних підходах на позитивістські, звину- вачення вченого у консерватизмі й близькозорості – усе це посипало рясним дощем на тонку творчу душу. Тому в другій половині 60-х років ХІХ ст. він намагався зачинитися у власній науковій лабораторії, однак марно. Маючи на меті довершити свої наукові плани, розпочаті ще у молодості, він натомість відповідав на відверті провокації, спростовував, уточнював, пояснював свої меседжі у пресі, навіть змушений був публічно заявляти про свою лояльність, аби тільки його залишили у спо- кої. Проте вся його спадщина 60–80-х років ХІХ ст. – це роз- вінчування антинаукових та псевдоісторичних міфів. У 1929 р. М. Грушевський, перебуваючи під тиском радянської ідеології, сказав: «Припертий до стіни антагоністами, котрі правильно відгадували його недоговорені тези і звертали на них увагу недремлющого начальственного ока, він звичайно ховався за захисні фрази про необхідність сього державного процесу, пере- житість тих народніх змагань, що повставали проти нього»9. Доречно зауважити ще один важливий момент стосовно М. Костомарова. Зважившись на захист інтересів українців у Російській імперії, він потрапляв під удар і росіян, і поляків, котрим українська національна ідея у трактуванні вченого була як кістка у горлі. М. Костомаров чудово це розумів, тому застерігав соратників і свідому інтелігенцію від загострення суперечок, щоб часом не опинитися у замкнутому колі через спекуляцію навколо українського питання (цього прагнула вла- да, тому й «закривала очі» на публіцистичні війни). Однак за- клики вченого до пониження градусу протистояння здебільшого сприймалися як відступництво, тоді як насправді він намагався захистити хиткі завоювання українофільства від повного роз- грому. Як людина з християнськими цінностями, М. Костомаров усіляко прагнув звести нанівець національне протистояння, по- низити градус конфлікту шляхом науково виважених аргумен- ——————— 9 Грушевський М.С. Науково-публіцистичні та полемічні писання Миколи Костомарова // Костомаров М.І. З публіцистичних писань. Київ; Харків, 1928. С. IV. 65 тів, однак його слова часто виривали з контексту й наводили у зовсім іншій інтерпретації. Так, наприклад, сталося зі статтями «Український сепаратизм», «Тисячоліття Русі», «Правда моск- вичам про Русь», «Правда полякам про Русь» і т. д. Не завжди вчений міг встояти під ударами долі, він емоційно відповідав на випади, потім каявся, однак у душі жили ті ж любов, толе- рантність, прагнення свободи творчості, відданість коханій Україні. Відзначивши ювілей Миколи Костомарова, ми прагнемо по- новому спокійно і неупереджено повернути його нашій Бать- ківщині, його багатонаціональному народу, що не дуже впев- нено, однак крокує до кращого майбутнього. Ми достойні слави своїх патріотів, хоч жили вони ще у позаминулому столітті! Olga Gonchar Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of Ukrainian historiography, Institute of history of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), honchar_o_t@ukr.net MYKOLA KOSTOMAROV AND MODERN UKRAINE The article covers the image of the Ukrainian intellectual of the ХІХ cent. Mykola Kostomarov (1817–1885), whose 200-year anniversary is celebrated last year. He was one of the most prominent scientists of his era, as he contributed to the formation of many areas of Ukrainian socio- humanitarism. Much attention is paid to M. Kostomarov's active socio- political position, in particular participation in the Cyril-Methodius Brotherhood, the Ukrainophile movement of the 1860's and 1880's of the nineteenth century, which is highlighted against the backdrop of social events and scientific creativity of the scientist. In his image, the figure is updated with his Ukrainian-centricity and self-identification, the difficulties associated with the pressure of the authorities and the desire to defend their true ideals – freedom, equality, brotherhood of all Slavic peoples, among which the Ukrainian place takes its proper place. Key words: ukrainocentrism, slavic studies, national consciousness, romanticism, Ukrainian sociogumanitarism. 66 REFERENCES 1. [Kostomarov M. I.] (1990). Zakon Bozhyi. In Kyrylo-Mefodiivske tova- rystvo. (Vol. 1, pp. 152–169.) Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]/ 2. Gonchar, O. (2007). M. I. Kostomarov i M. P. Pohodin: naukovyi dysput v epistoliarnomu rozdili. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, (17), 68–77. [in Ukrainian]. 3. Gonchar, O. (2013). Osiahnennia Mykoloiu Kostomarovym istorychnoho obrazu Bohdana Khmelnytskoho u svitli epistoliarnoi spadshchyny. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, (23), 65–92. [in Ukrainian]. 4. Kostomarov N. (1861). Dve russkye narodnosty [Pysmo k redaktoru]. Osnova – Osnova. (1), 33–61.[in Russian]. 5. Hrushevskyi, M. S. (1928). Z publitsystychnykh pysan Kostomarova. In Naukovo-publitsystychni ta polemichni pysannia Mykoly Kostomarova (pp. IV– XXI). Kyiv: Derzh. vyd-vo Ukrainy. [in Ukrainian].

Микола Костомаров і сучасна Україна

Репозитарії

Схожі ресурси