Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.)

У статті розглянуто умови та канали поширення української національної ідеї ученим після повернення із заслання. У статті показано специфіку її трактовки видатним істориком. Особливу увагу приділено ролі професора у сприйнятті його студентами ідей українофільства під час навчального процесу та по...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Богдашина, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160378
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.) / О. Богдашина // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 68-80. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160378
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1603782019-11-04T01:25:48Z Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.) Богдашина, О. Микола Костомаров і його соціокультурне оточення У статті розглянуто умови та канали поширення української національної ідеї ученим після повернення із заслання. У статті показано специфіку її трактовки видатним істориком. Особливу увагу приділено ролі професора у сприйнятті його студентами ідей українофільства під час навчального процесу та позааудиторного спілкування та як наслідок залучення М. І. Костомаровим молоді до громадсько-політичної роботи. In the article examined the conditions and channels for the spreading of the Ukrainian national idea by M. I. Kostomarov in society after returning from exile. In the article shows the specifics of the treatment by an outstanding historian. Particular attention is paid to the role of the professor in the perception of his students of the ideas of Ukrainophilism during the educational process and non-audience communication and as a consequence of attracting of youth to social and political work by M. I. Kostomarov. 2018 Article Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.) / О. Богдашина // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 68-80. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160378 323.13 (=161.2): 929 Костомаров uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
spellingShingle	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Богдашина, О. Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.) Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті розглянуто умови та канали поширення української національної ідеї ученим після повернення із заслання. У статті показано специфіку її трактовки видатним істориком. Особливу увагу приділено ролі професора у сприйнятті його студентами ідей українофільства під час навчального процесу та позааудиторного спілкування та як наслідок залучення М. І. Костомаровим молоді до громадсько-політичної роботи.
format	Article
author	Богдашина, О.
author_facet	Богдашина, О.
author_sort	Богдашина, О.
title	Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.)
title_short	Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.)
title_full	Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.)
title_fullStr	Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.)
title_full_unstemmed	Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.)
title_sort	роль м.і. костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160378
citation_txt	Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.) / О. Богдашина // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 68-80. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT bogdašinao rolʹmíkostomarovauformuvannítarozpovsûdženníukraínsʹkoínacíonalʹnoíídeí18571885rr
first_indexed	2025-07-14T13:01:59Z
last_indexed	2025-07-14T13:01:59Z
_version_	1837627468679217152
fulltext	68 УДК 323.13 (=161.2): 929 Костомаров Олена Богдашина доктор історичних наук, професор, кафедра історії України, Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди (Харків, Україна), bohdashyna@gmail.com РОЛЬ М. І. КОСТОМАРОВА У ФОРМУВАННІ ТА РОЗПОВСЮДЖЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ (1857–1885) У статті розглянуто умови та канали поширення української національної ідеї ученим після повернення із заслання. У статті показано специфіку її трактовки видатним істориком. Особливу увагу приділено ролі професора у сприйнятті його студентами ідей укра- їнофільства під час навчального процесу та позааудиторного спіл- кування та як наслідок залучення М. І. Костомаровим молоді до громадсько-політичної роботи. Ключові слова: українська національна ідея, Санкт-Петербурзький університет, романтизм, М.І. Костомаров Одним з ідеологів та керівників українського руху 40–80-х роках XIX ст. у Російській імперії був М. І. Костомаров. Активні діячі руху високо оцінили роль історика у творенні та розпов- сюдженні української національної ідеї. Наприклад, М. С. Гру- шевський назвав М. І. Костомарова «ідеологом українського відродження і визволення»1. Радянські дослідники українські переконання та активну громадсько-політичну діяльність орга- нізатора Кирило-Мефодіївського братства та одного з активних діячів Петербурзької громади оцінювали здебільшого стримано, як компроміс М. І. Костомарова з імперським урядом, як прояв «буржуазного націоналізму»2. У численних новітніх досліджен- ——————— 1 Грушевський М. С. М. Костомаров і новітня Україна // Україна. 1925. № 3. С. 3. 2 Шабліовський Є. Микола Костомаров і Україна // Жовтень. Київ, 1967. № 4. С. 131; Його ж. М. І. Костомаров, його життя і діяльність // Костомаров М. І. Твори: у 2 т. Т. 1. Київ, 1967. С. 25, 35. © О. Богдашина, 2018 69 нях завжди підкреслюються проукраїнськість політичних та історичних поглядів М. І. Костомарова3. Відома російська вчена Т. Г. Таїрова-Яковлєва довела некоректність віднесення М. І. Костомарова до російської історіографії4. Проте не усі важ- ливі факти з життя історика, пов’язані з формуванням та роз- повсюдженням ученим української національної ідеї, дістали належне висвітлення у науковій літературі. Метою нашої статті є узагальнити наявні більш чи менш відомі біоісторіографічні факти для оцінки ролі М. І. Косто- марова у творенні та розповсюдженні української національної ідеї у Російській імперії у 1857–1885 рр. (від переїзду до Санкт- Петербургу і до смерті ученого). Ми у своїй статті зосередимося не на аналізі літературних та наукових праць М. І. Костомарова (більш детально це зробили Я. В. Козачок, Ю. А. Пінчук, О. Т. Гончар), а на його громадській, педагогічній та науково- організаційній роботі. На початку статті хотілося б зробити ряд застережень. Перша пересторога стосується термінів. Поняття «Україна» та «укра- їнський» у «довгому» XIX ст. менше використовувалося, ніж слова «Малоросія», «малоросійський», «південно-руський». ——————— 3 Наприклад: Козачок Я. В. Українська ідея: з вузької стежки на широку дорогу (Художня і науково-публіцистична творчість М. І. Кос- томарова). Київ: Нац. авіац. ун-т, 2004. 352 с.; Гончар О. Микола Кос- томаров: постать історика на тлі епохи. Київ, 2017. 274 с.; Пінчук Ю. Відображення елементів української національної ідеї в науковій творчості М. І. Костомарова // Український історичний журнал. 2007. № 2. С. 78–88; Його ж. Історичні студії Миколи Костомарова як фак- тор формування самоусвідомлення української нації. Київ, 2009. 306 с.; Сондерс Д. Микола Костомаров і творення української етнічної ідентичності // Київська старовина. 2001. № 5. С. 21–33; Энциклопедия жизни и творчества Н. И. Костомарова (1817–1885). Киев: Ин-т исто- рии Украины НАН Украины; Донецк: Юго-Восток, 2001. 570 с. 4 Таирова-Яковлева Т. Г. Николай Костомаров как украинский на- ционалист или возвращаясь к терминологии // Электронный научно- образовательный журнал «История». Москва, 2011. Вып. 7 [Електрон- ний ресурс]. Режим доступу: http://mes.igh.ru//s207987840000165-0-2 70 М. І. Костомаров у своїх наукових та публіцистичних працях, лекціях використовував усі ці терміни. Під терміном «українофільство» ми розуміємо насамперед суспільно-політичний рух та ідеологію 1860–1890-х років, які висували переважно культурно-просвітницькі, а не політичні завдання. Еволюція української національної ідеї з культурно- просвітницької у державницьку припадає на кінець XIX ст. Лідер руху М. І. Костомаров подав більш звужену трактовку, бо ототожнював українофільство «з прагненням деяких малоросів писати на своєму рідному наріччі і разом з тим вивчати багату скарбницю народної поезії»5. Цікаво, що інший лідер руху В. Б. Антонович подав більш об’ємне та правильне визначення. Він називав українофілами «тих уродженців Південно-руського краю, які настільки знайомі з своєю батьківщиною, що встигли констатувати відмінні риси її народонаселення, настільки роз- винуті, що викласти можуть і літературно свої переконання, настільки люблять свою батьківщину і бажають її розвитку й успішності, що вважали б справою гріховною замовчувати її особливості і потреби, які з цих особливостей випливають, на- стільки не виключно зациклені на турботі про особисту кар’єру й добробут, що в міру можливості, у законних рамках готові відстоювати свої переконання, незважаючи на пересуди, які за- звичай зустрічають їх думки, і на наслідки цих пересудів»6. Запропоновані Р. П. Магочієм, В. Г. Сарбеєм, І. Б. Гиричем різноманітні періодизації українського національного руху пере- конують нас у неусталеності оцінок і в сучасній історіографії. Так, Я. В. Верменич характеризує 60-ті – першу половину 70-х років ХІХ ст. як перехід від лояльного до влади малоро- сійства до українофільства («зрощення академічного культур- ництва з громадівським рухом»), а пізніший час як радикалі- ——————— 5 Костомаров Н. Украинофильство // Науково-публіцистичні і по- лемічні писання Костомарова. Київ: ДВУ, 1928. С. 281. 6 Антонович В. Б. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ: Либідь, 1995. С. 144. 71 зацію й політизацію українського національного руху7. Сучасні дослідники вважають, що найбільш ефективно розробкою і пропагандою української ідеї займалася різночинна інтелігенція, насамперед науковці та письменники. В уявленні більшості речників української ідеї ХІХ ст. селянство після «зради» елітою (тобто козацькою старшиною у XVIII ст.) було носієм націо- нальних цінностей, гарантом збереження культури та мови ук- раїнців. Наступне застереження. Ми далекі від трактовки педагогіч- ної та науково-організаційної роботи, творчості М. І. Костома- рова, як й інших відомих учених з проукраїнськими переконан- нями, лише як розробки та поширення української національної ідеї. Часом останнє було побічним результатом його діяльності. Потрібно також враховувати цензуру та авторську самоцен- зуру, вимушене «подвійне» життя чільника українського націо- нального руху, який, незважаючи на арешт та заслання, зробив типову для держслужбовця кар’єру. Надруковані у часописах Російської імперії та окремими виданнями наукові праці М. І. Костомарова значно більш помірковані, ніж його думки, викладені у неофіційних бесідах чи приватному листуванні, а також в анонімній статті «Украйна», надрукованій у «Колоколі» О. І. Герцена (cічень 1860 р.). У цій статті М. І. Костомаров про- голошує політичні гасла, зокрема щодо об’єднання українських земель, підкреслюючи наприкінці статті: «Нехай же ні велико- роси, ні поляки не називають своїми землі, заселені нашим народом»8. На моє переконання ми не повинні критикувати М. І. Костомарова за певні ножиці у поведінці публічній та приватній. ——————— 7 Верменич Я. Конструювання української ідентичності: націо- нальні й регіональні проекти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Київ, Ін-т історії України НАН України, 2016. C. 106–108. 8 [Н. Костомаров]. Украйна. (Письмо к издателю «Колокола») // «Колокол» газета А. И. Герцена и Н. П. Огарева. Вольная русская типография. 1857–1867. Лондон; Женева. Факсим. изд. Москва: Изд-во АН СССР, 1962. Вып. 3: 1860. С. 503. 72 За декілька днів до свого весілля Микола Іванович був за- арештований у ніч на 30 березня 1847 р. як організатор Кирило- Мефодіївського братства, перебував у Петропавлівській фор- теці, а потім був засланий до Саратова. Після звільнення та переїзду до Санкт-Петербургу вчений неодноразово допитував- ся у поліції щодо знайомств з революціонерами. Його викликали на «душевні» бесіди з петербурзьким генерал-губернатором, університетським начальством. За свідченням М. Г. Чернишев- ського, М. І. Костомаров «користувався тут [в університеті. – Б. О.] такою славою, якої не мав ще ніхто з тутешніх професорів від заснування університету»9. У працях та лекціях у Санкт- Петербурзькому університеті він розглядає окремо від загально- російської (східнослов’янської) українську («південно-руську», «малоруську») історію. Учений переконливо доводив різницю між «великоруською» та польською мовами й українською («південно-руською», «малоруською»), вважаючи останню ок- ремою мовою10. Через студентські заворушення, пов’язані з за- сланням професора П. В. Павлова у березні 1862 р, 44-річний М. І. Костомаров написав заяву про відставку з посади про- фесора Санкт-Петербурзького університету. Надалі М. І. Костомаров не займався педагогічною, а лише громадською і науковою роботою, що (до речі) покращило його фінансовий стан через великі тиражи книг. Так, декілька разів за його життя перевидана багатомна «Русская история в жизне- описаниях ее главнейших деятелей», чотири рази «Богдан Хмельницкий». Весь цей час М. І. Костомаров брав участь у роботі різних громадських та наукових організацій, видавничих проектах тощо. О. Т. Гончар виділяє такі напрямки громадського життя історика у Петербурзі: співпраця з «Основою», плідна діяльність ——————— 9 Чернышевский Н. Г. Полное собрание сочинений: в 15 т. Москва: Гослитиздат, 1949. Т. 14. Письма 1838–1876 годов. С. 389. 10 Костомаров Н. О некоторых фонетических и грамматических особенностях южнорусского (малорусского) языка, несходных с вели- корусским и польским // Журнал Министерства народного просве- щения. 1863. Ч. 119. № 9. С. 45–48. 73 у Петербурзькій громаді, зокрема участь у відкритті недільних шкіл, зборі коштів на україномовні видання, «обговорення у за- собах масової інформації українського лінгвістичного та освіт- нього питань»11. Додаємо ще, що Микола Іванович був упоряд- ником посмертного видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка (1867). У 1860 р. М. І. Костомаров писав про очікування україно- філів: «Ми бажали б понад усе, щоб уряд не тільки не пере- шкоджав нам, українцям, розвивати свою мову, але зробив б цій справі сприяння і зробив тепер же розпорядження, щоб у шко- лах, які... будуть заведені для нашого народу, предмети викла- далися рідною мовою, їм зрозумілою, а не офіційно-велико- російською»12. Проте імперський уряд пішов по шляху «закручування га- йок». Тому М. І. Костомаров неодноразово у пресі, на публічних зустрічах, у листуванні негативно оцінював урядову русифі- кацію, вважаючи її головною перешкодою розвитку української культури, науки та освіти. Учений у червні 1863 р. на прийомі у П. О. Валуєва піднімав питання про пом’якшення урядової політики та просив надру- кувати заборонені цензурою свої статті, в яких він полемізував з «Московскими ведомостями» щодо т. зв. українського пи- тання13. Свою позицію історик пояснював у листі до графині А. Д. Блудової: «Якщо у нас правління монархічне необмежене, а не деспотичне, то державність повинна залишити у спокої нашу мову і наше бажання розмовляти і писати нею. Якщо хто напише нею будь-що протиправне безпеці держави, переслі- дуйте його, але так само як і тоді б його переслідували, якби він ——————— 11 Гончар О. Микола Костомаров: постать історика на тлі епохи. C. 10–11. 12 [Н. Костомаров]. Украйна. (Письмо к издателю «Колокола»). С. 502. 13 Костомаров Н. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. Киев: Наук. думка, 1992. C. 266. 74 написав це тією ж мовою, яку ви приймаєте, але безвідносно до мови нашої»14. Історик у дискусії з М. Ф. Де-Пуле наголошував, що укра- їнська мова потрібна не лише для простого народу, а й для інтелігенції, яка «досліджує та вивчає історію, духовний та матеріальний побут малоруського племені»15. Більш того, М. І. Костомаров вважав, що вивчення української мови та отримання рідною мовою початкової освіти – запорука вивчення й російської мови16. Він попереджував про шкідливість урядо- вих обмежень публічного використання української мови: «Усі заходи обмежити свободу малоруського слова та будь-яке не- доброзичливе ставлення до малоруської народності, що вияв- ляється у недопущення викладання у сільських школах мало- російською, проповіді у церквах, постанови у театрах мало- російських п`єс не завдає нічого, окрім шкоди»17. Проблема початкової освіти українською мовою в цей час стала одним із головних напрямів діяльності М. І. Костомарова. Так, у листі від 26 лютого 1863 р. до Харківської громади він писав: «Народна освіта – то всьому голова. Навчиться народ по- своєму читати, смак до читання візьме, почне з його очей полуда спадати, тоді і сила набереться, і літературу сам створить собі»18. Крім того, на думку історика, припиниться «вікова колотнеча руського світу з польським», бо «навчиться народ шанувати звичаї один одного»19. ——————— 14 Абрамович Н. З листування М. І. Костомарова з графинею А. Д. Блудовою // Україна. 1926. Кн. 5. С. 84. 15 Костомаров Н. По поводу статьи Г. Де-Пуле в «Русском вест- нике» об украинофильстве // Вестник Европы. 1882. № 5. С. 436; Его же. Украинофильство. С. 282. 16 Костомаров Н. По вопросу о малорусском слове «Современным известиям» // Науково-публіцистичні і полемічні писання М. Косто- марова. С. 282. 17 Костомаров Н. Еще по поводу малорусского слова «Московским ведомостям». С. 280. 18 З листування Костомарова // Україна. 1925. № 3. С. 71. 19 Там само. 75 За підрахунками О. Т. Гончар М. І. Костомаров зібрав близь- ко 4000 руб. на друк україномовних книг, з яких 1300 витрачено на видання «Оповідань з Святого Письма» і «Щотниці» О. Я. Кониського. Невитрачені кошти історик перевів у цінні папери Херсонського земського банку на типографські розходи у майбутньому20. Гроші він передав Петербурзькій академії наук для преміювання майбутніх видань з українознавчої тематики. Так, премія М. І. Костомарова «за кращий малоруський слов- ник» була присуджена у 1906 р.21 двом рукописам: словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка (видано у 4 т., у 1907–1909 рр.) та «Материалам для словаря письменной и книжной южнорусской речи XV–XVIII вв.» Є. К. Тимченка (у двох книгах текст був виданий лише у 2002–2003 рр.). У листі до О. Я. Кониського (грудень 1862 р.) М. І. Косто- маров назвав «сварки за правопис» «педантством та школяр- ством», яке «не тільки жодної користі не принесе, але ще й народній нашій справі у великій справі стане»22. На його пере- конання важливіше побільше надрукувати літератури для прос- того народу: «Складаймось по копійчині, громада – поспільство, маємо творити та будувати»23. Цю ж думку він практично повторив у листі до В. C. Гни- лосирова від 30 грудня 1862 р. Повідомляючи про арешти укра- їнофілів, М. І. Костомаров просить охтирського вчителя приско- рити розповсюдження книг: «Коли матимете случай зібрати що- небудь, пришліть швидше, то треба, щоб хто взяв на себе в кожнім уїзді продавати книжки між народом. Коли б то грошей більше, тоді б пішло діло й книжки б надрукували й школи завелись би, й народність наша піднеслась і вже не пропала. Діло велике: приложіть руки і розум, і серце, в сім бо наша ——————— 20 Гончар О. Українофільська діяльність Миколи Костомарова 1863–1885 рр. у дзеркалі його епістолярної спадщини // Історіографічні дослідження в Україні. 2014. Вип. 24. С. 119. 21 З листування Костомарова // Україна. 1925. № 3. С. 72. 22 Там само. С. 74. 23 Там само. 76 надія»24. Він жалкував щодо відсутності коштів для видання газети замість закритої «Основи», наголошуючи на байдужості «заможних і великих» українців до видавничої справи25. Подібні сентенції ми зустрічаємо у листі М. І. Костомарова до Н. О. Білозерської: «Чим більше я придивляюся до мало- руського суспільства, тим більше воно охолоджує мене. Немає ні краплі істинної любові до загальної справи і готовності по- жертвувати своїми особистими мотивами добру ближніх»26. У той же час М. І. Костомаров пов’язував зменшення у май- бутньому використання української мови та культури не лише з урядовою русифікацією, а й із загальною у результаті індуст- ріалізації модернізацією суспільства: «Українські народні особ- ливості, такі дорогі нашому серцеві, доховаються тільки до того часу, поки залізниці, телеграф та інші здобутки цивілізації не пройдуть у всі закутки нашої рідної землі»27. М. І. Костомаров закликав вивчати й світову літературу. Так, у листі до О. Г. Барвінського він підкреслює необхідність пере- кладу та читання творів світової художньої літератури укра- їнською мовою28. Учений вважав вкрай важливим для розвитку українського народу як політичної нації друкувати нові розвідки з української історії, мови, літератури, культури. Наприклад, у листі до О. О. Котляревського початку 1860-х років Микола Іванович пропонує О. О. Котляревському для часопису «Основа» напи- сати «велику, наукову, філологічну статтю, де показати, що пів- денно-руське наріччя є самобутньою мовою, а не неорганічною ——————— 24 Там само. С. 69. 25 Там само. 26 Белозерская Н. А. Николай Иванович Костомаров в 1857–1875 гг. Воспоминания // Русская старина. 1886. Т. 49. № 3. С. 621. 27 Менчиц В. А. Костомаров в петербурзькiй громадi 1860-х р. // Украïна. 1925. № 3. С. 67–68. 28 Барвінський О. Погляд М. Костомарова на задачі української інтелігенції й літератури // Записки Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. 1918. Т. 126–127. С. 90. 77 сумішшю російської з польською. Це необхідно, від цього зале- жить наша справа»29 М. І. Костомаров закликав інших українофілів обмежитися лише культурно-просвітницькою та науковою роботою. У листі від 25 лютого 1863 р. учений просив О. Г. Кониського не здійс- нювати радикальних вчинків: «Тепер не той час, щоб у заслання грати; треба дома нишком сидіти та працювати. Народна освіта – ось наша справа. Найбільше потрібно так прагнути, щоб уряд на нашу справу вовком не дивився, щоб не боявся ніяких бунтів або якогось там сепаратизму і не завадило б на нашій мові народу науку викладати»30. У своїх статтях М. І. Костомаров заперечував сепаратизм у діяльності українофілів31. Він критикував російських публіцис- тів за нерозуміння завдань українського руху, інспірованого немовби поляками32. Невипадково М. Ф. Де-Пуле назвав М. І. Костомарова «Дон-Кіхотом українофільства»33 , бо Микола Іванович публічно захищав ідеї та представників українського руху постійно та емоційно. У приватних розмовах зі студентами та колегами М. І. Костомаров також заперечував наявність таємних планів відторгнення Малоросії від Росії34. У той же час у листі до І. С. Аксакова вчений писав: «Навряд чи ви знаєте глибину народної душі. Ви не підозрюєте, що на дні її у кожного майже думаючого недурного південнороса спить Виговський, Дорошенко, Мазепа – прокинеться, коли настане випадок»35. ——————— 29 Кілька записок М. І. Костомарова з 1859–1870 років // Україна. 1929. № 10–11. C. 70. 30 З листування Костомарова. С. 75. 31 Костомаров Н. Еще по поводу малорусского слова «Московским ведомостям». С. 280. 32 Там же. С. 276–277. 33 Де-Пуле М. Ф. К вопросу об украинофильстве // Русский вестник. 1882. Т. 157, кн. 2. С. 854. 34 Неслуховский Ф. Из моих воспоминаний / Ф. Неслуховский // Исторический вестник. 1890. № 4. С. 144–145. 35 Рецензия на кн.: Иван Сергеевич Аксаков в его письмах. Т. 4. Письма 1858–1886 // Киевская старина. 1897. № 11. С. 53. 78 Отже, одним з найбільш активних ідеологів та пропаган- дистів української національної ідеї у ХІХ ст. був науковець та громадський діяч М. І. Костомаров. У складних суспільно-полі- тичних умовах урядових гонінь на українство професор зумів знайти ефективні канали поширення української ідеї. Неоці- ненна роль М. І. Костомарова у сприйнятті його студентами ідей українофільства під час навчального процесу та позаудиторного спілкування, у різних формах науково-організаційної та гро- мадсько-політичної роботи. М. І. Костомаров брав участь не лише у роботі різних громадських та наукових організацій, а й видавничих проектах (найбільш знаковий – журнал «Основа») тощо. Виступи з доповідями та друк українознавчих публікацій у часописах та виданнях наукових товариств також сприяли розповсюдженню української ідеї. Olena Bohdashyna Doctor of Historical sciences (Dr. hab. in History), Professor, Department of History of Ukraine, Kharkiv National Pedagogical University (Kharkiv, Ukraine), bohdashyna@gmail.com ROLE OF M. I. KOSTOMAROV IN THE FORMATION AND SPREADING OF UKRAINIAN NATIONAL IDEA (1857–1885) In the article examined the conditions and channels for the spreading of the Ukrainian national idea by M. I. Kostomarov in society after returning from exile. In the article shows the specifics of the treatment by an outstanding historian. Particular attention is paid to the role of the professor in the perception of his students of the ideas of Ukrainophilism during the educational process and non-audience communication and as a consequence of attracting of youth to social and political work by M. I. Kostomarov. Key words: Ukrainian national idea, Saint Petersburg University, romanticism, M. I. Kostomarov. REFERENCES 1. Abramovych, N. (1926). Z lystuvannia M. I. Kostomarova z hrafyneiu A. D. Bludovoiu. Ukraina. – Ukrainе, (5), 80–90. [in Ukrainian]. 79 2. Antonovych, V. B. (1995). Moia spovid'. Vybrani istorychni ta publitsystychni tvory. Kyiv: Lybid'. [in Ukrainian]. 3. Hrushevs'kyі, M. S. (1925). M. Kostomarov i novitnia Ukraina. Ukraina. – Ukrainе, (3), 3–20. [in Ukrainian]. 4. Barvins'kyі, O. (1918). Pohliad M. Kostomarova na zadachi ukrains'koi inte- lihentsii і literatury. Zapysky Naukovoho tovarystva im. Tarasa Shevchenka. – Notes of the Scientific Society named Taras Shevchenko, (126–127), 81–103. [in Ukrainian] 5. Belozerskaya, N. A. (1886). Nikolaj Ivanovich Kostomarov v 1857—1875 gg. Vospominaniya. Russkaya starina. – Russian old, (3), 609–636. [in Russian]. 6. Vermenych, Ya. (2016). Konstruiuvannia ukrains'koi identychnosti: natsio- nal'ni j rehional'ni proekty druhoi polovyny ХІХ – pochatku ХХ st. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 7. Kozachok, Ya. V. (2004). Ukrains'ka ideia: z vuz'koi stezhky na shyroku dorohu (Khudozhnia i naukovo-publitsystychna tvorchist' M. I. Kostomarova) . Kyiv: Nats. aviats. un-t. [in Ukrainian]. 8. Honchar, O. (2017). Mykola Kostomarov: postat' istoryka na tli epokhy. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 9. Honchar, O. (2014). Ukrainofil's'ka diial'nist' Mykoly Kostomarova 1863– 1885 rr. u dzerkali joho epistoliarnoi spadschyny. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini – Historiographic studies in Ukraine, (24), 116–145. [in Ukrainian]. 10. De-Pule, M. F. (1882). K voprosu ob ukrainofil'stve. Russkij vestnik. – Russian Herald, (2), 846–870. [in Russian]. 11. Z lystuvannia Kostomarova. (1925). Ukraina. – Ukrainе, (3), 69–78. [in Ukrainian]. 12. Kіl'ka zapisok M. І. Kostomarova z 1859–1870 rokіv. (1929). Ukraina. – Ukrainе, (10–11), 70–73. [in Ukrainian]. 13. Kostomarov, M. (1928). Naukovo-publitsystychni i polemichni pysannia Kostomarova. Kyiv: DVU. [in Ukrainian]. 14. Kostomarov, N. (1992). Avtobiografiya. Bunt Sten'ki Razina. Kyiv: Nauk. dumka. [in Russian]. 15. Kostomarov, N. (1863). O nekotoryx foneticheskix i grammaticheskix osobennostyax yuzhnorusskogo (malorusskogo) yazyka, nesxodnyx s velikorusskim i pol'skim. Zhurnal Ministerstva narodnogo prosveshheniya. – Journal of the Ministry of Education, (9), 45–48. [in Russian]. 16. Kostomarov, N. (1882). Po povodu stat'i G. De-Pule v "Russkom vestnike" ob ukrainofil'stve. Vestnik Ewropy. – Herald of Europe, (5), 434–437. [in Russian]. 17. Menchyts, V. A. (1925). Kostomarov v peterburz'kij hromadi 1860-kh r. Ukraina. – Ukrainе, (3), 66–68. [in Ukrainian]. 18. Nesluxovskij, F. (1890). Iz moix vospominanij. Istoricheskij vestnik. – Historical Herald, (4), 116–154. [in Russian]. 19. Pinchuk, Yu. (2007). Vidobrazhennia elementiv ukrains'koi natsional'noi idei v naukovij tvorchosti M. I. Kostomarova. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 2, 78–88. [in Ukrainian]. 80 20. Pinchuk, Yu. A. (2009). Istorychni studii Mykoly Kostomarova iak faktor formuvannia samousvidomlennia ukrains'koi natsii. Kyiv.: Іn-t іctorії Ukrainy NAN Ukraine. [in Ukrainian]. 21. Sonders, D. (2001). Mykola Kostomarov i tvorennia ukrains'koi etnichnoi identychnosti. Kiїvs'ka starovina – Kiev old, (5), 21–33. [in Ukrainian]. 22. Tairova-Yakovleva, T. G. Nikolaj Kostomarov kak ukrainskij nacionalist ili vozvrashhayas' k terminologii. E'lektronnyj nauchno-obrazovatel'nyj zhurnal "Istoriya". Moskow, 2011. Vypusk 7. Retrieved from URL: http://mes.igh.ru// s207987840000165-0-2 [in Russian]. 23. Chernyshevskij, N. G. (1949). Polnoe sobranie sochinenij, (Vol. 14). Moskow: Goslitizdat. [in Russian]. 24. Shabliovs'kyj, Ye. (1967). Mykola Kostomarov i Ukraina. Zhovten'– October, (4), 123–138. [in Ukrainian]. 26. Smoliy, V. A. (Ed.). (2001). E'nciklopediya zhizni i tvorchestva N. I. Kostomarova (1817–1885). Kyiv: In-t istorii Ukraini; Donetsk: Jugo-Vostok, 2001. [in Russian].

Роль М.І. Костомарова у формуванні та розповсюдженні української національної ідеї (1857–1885 рр.)

Institution

Ähnliche Einträge