Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея

У статті в контексті просопрографічного дослідження здійснено спробу проаналізувати й охарактеризувати історію взаємин між молодим ученим-істориком та київським цивільним губернатором І. Фундуклеєм, виокремити періоди в історії цих взаємин, проаналізувати суспільно-політичні та особистісні чинник...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Коляда, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160380
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея / І. Коляда // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 87-108. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160380
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1603802019-11-04T01:25:35Z Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея Коляда, І. Микола Костомаров і його соціокультурне оточення У статті в контексті просопрографічного дослідження здійснено спробу проаналізувати й охарактеризувати історію взаємин між молодим ученим-істориком та київським цивільним губернатором І. Фундуклеєм, виокремити періоди в історії цих взаємин, проаналізувати суспільно-політичні та особистісні чинники, що визначали їх характер; розкрити оцінки особистості І. Фундуклея М. Костомаровим та оцінки молодого вченого імперським чиновником, з'ясувати роль І. Фундуклея у справі кирило-мефодіївців, уникнувши ідеологічної та політичної кон’юктури. In the article in the context of prosopographical study was accomplished the attempt to analyze and describe the history of relations between the young scholar-historian and the Kiev civil governor I. Fundukleia, to highlight the periods in the history of these relationships, to perform social, political and personal factors, which determined their character, reveal personality assessment I. Funduklei by M. Kostomarov and evaluation of the young scientist Imperial official, to clarify the role of I. Funduklei in the case of Cyryl and Mefodiy fraternity, avoiding ideological and political conjuncture. 2018 Article Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея / І. Коляда // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 87-108. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160380 94(477)(092) uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
spellingShingle	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Коляда, І. Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті в контексті просопрографічного дослідження здійснено спробу проаналізувати й охарактеризувати історію взаємин між молодим ученим-істориком та київським цивільним губернатором І. Фундуклеєм, виокремити періоди в історії цих взаємин, проаналізувати суспільно-політичні та особистісні чинники, що визначали їх характер; розкрити оцінки особистості І. Фундуклея М. Костомаровим та оцінки молодого вченого імперським чиновником, з'ясувати роль І. Фундуклея у справі кирило-мефодіївців, уникнувши ідеологічної та політичної кон’юктури.
format	Article
author	Коляда, І.
author_facet	Коляда, І.
author_sort	Коляда, І.
title	Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея
title_short	Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея
title_full	Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея
title_fullStr	Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея
title_full_unstemmed	Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея
title_sort	український історик та імперський сановник: до історії взаємин м. костомарова і і. фундуклея
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160380
citation_txt	Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея / І. Коляда // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 87-108. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT kolâdaí ukraínsʹkijístoriktaímpersʹkijsanovnikdoístoríívzaêminmkostomarovaíífundukleâ
first_indexed	2025-07-14T13:02:05Z
last_indexed	2025-07-14T13:02:05Z
_version_	1837627475321946112
fulltext	87 УДК 94(477)(092) Ігор Коляда доктор історичних наук, професор Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Київ, Україна), kolyada.i.a.1968@gmail.com УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК ТА ІМПЕРСЬКИЙ САНОВНИК: ДО ІСТОРІЇ ВЗАЄМИН М. КОСТОМАРОВА ТА КИЇВСЬКОГО ЦИВІЛЬНОГО ГУБЕРНАТОРА І. ФУНДУКЛЕЯ У статті в контексті просопрографічного дослідження здійснено спробу проаналізувати й охарактеризувати історію взаємин між молодим ученим-істориком та київським цивільним губернатором І. Фундуклеєм, виокремити періоди в історії цих взаємин, проаналі- зувати суспільно-політичні та особистісні чинники, що визначали їх характер; розкрити оцінки особистості І. Фундуклея М. Костома- ровим та оцінки молодого вченого імперським чиновником, з’ясувати роль І. Фундуклея у справі кирило-мефодіївців, уникнувши ідеологічної та політичної кон’юктури. Ключові слова: просопрогфія, цивільний київський губернатор, громадсько-політична діяльність, Кирило-Мефодіївське братство, суспільно-політичні та особистісні чинники, імперська влада, україн- ський рух. Микола Костомаров (1817–1885) – громадський діяч, історик, публіцист, автор багатотомного видання «Російська історія у життєписах її найголовніших діячів», дослідник соціально-полі- тичної і економічної історії Росії та України, яку він називав Південною Руссю і Південним краєм. У Миколі Костомарові вдало поєдналися вчений, мислитель і майстер слова, що за- безпечило йому не лише одне з перших місць серед російських і українських істориків, але й широку популярність серед чи- тачів1. Питання ж взаємин між М. Костомаровим та представ- ——————— 1 Коляда И. А., Главацкий М. В., Кириенко А. Ю. Николай Костома- ров. Харьков: Фолио, 2016. С. 2. © І. Коляда, 2018 88 никами імперської чиновницької системи є важливим у дослі- джені життя та діяльності Миколи Івановича, зокрема в просо- пографічному контексті, що зумовлює актуальність нашого дослідження. Одним із аспектів цієї проблеми є історія взаємин М. Косто- марова з київським цивільним губернатором І. Фундуклеєм. Новизна заявленої теми зумовлена її практично не розроб- леністю в науковій літературі. Досі поза увагою дослідників перебуває ця сторінка наукової спадщини видатного харків- ського вченого. Так, окреслена проблема частково висвітлю- ється у студіях О. Гончар2, В. Ковалинського3 І. Коляди4, Ю. Пінчука5. Важливими дослідженнями з проблеми взаємин між київ- ським цивільним губернатором І. Фундуклеєм та М. Костома- ровим є матеріали, вміщенні в енциклопедичних та довідкових виданнях. Зокрема, в енциклопедичному довіднику «Микола Костомаров: віхи життя та творчості»6 висвітлено основні етапи творчого та життєвого шляху Миколи Івановича, розглянуто твори вченого, періодичні та неперіодичні видання, в яких він публікував свої студії, найважливіші населені пункти, місце- вості та регіони, пов’язані з біографією науковця, окреслено сфери і напрями його діяльності. Досліджуючи питання історії взаємин між М. Костомаровим та І. Фундуклеєм основним джерелом є епістолярій, спогади, щоденники: К. Яновський «Воспоминания о Н. И. Костомаро- ——————— 2 Гончар О. Т., Зоць Т. М. Штрихи до біографії Миколи Костома- рова та його родини // Український історичний журнал. 2013. № 6. С. 186–193. 3 Ковалинский В. Меценаты Киева. 2. изд., испр. и доп. Киев: Кий, 1998. 523 с. 4 Коляда И. А., Главацкий М. В., Кириенко А. Ю. Указ. соч. 5 Пінчук Ю. Вибрані студії з костомаровознавства. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2012. 608 с. 6 Смолій В., Пінчук Ю., Ясь О. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. довід. / Вступ, ст. і заг. ред. В. А. Смолія. Київ: Вища шк., 2005. 543 с. 89 ве»7, М. Костомаров «Исторические произведения. Автобиогра- фия»8, М. Ге «Киевская первая гимназия в сороковых годах»9, М. Лесков «Умершее сословие (Из юношеских воспомина- ний)»10, Г. Вашкевич «Из воспоминаний о Николае Ивановиче Костомарове»11, «Спогади про Т. Шевченка»12, «Тарас Шев- ченко: Документи та матеріали до біографії. 1814–1861»13, «Кирило-Мефодіївське товариство»14. Світогляд та громадянська позиція видатного вітчизняного вченого історика, громадського діяча і письменника Миколи Івановича Костомарова сформувалися на Слобожанщині, де він народився 4 (16) травня 1817 р. та де після закінчення Хар- ківського університету й здобуття наукового ступеня магістра розпочав наукову, літературну та націокультурну діяльність. Згодом він домігся службового призначення до Київського навчального округу, яке він пояснював своїм прагненням по- ——————— 7 Яновський К. П. Воспоминания о Н. И. Костомарове // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. ХХІІ, спр. 441, 4 арк. 8 Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография / Сост. В. Замлинский; Примеч. И. Бутича. 2-е изд. Киев: Либідь, 1990. 735 с. 9 Ге Н. Киевская первая гимназия в сороковых годах // Сборник в пользу недостаточных студентов университета Св. Владимира. Санкт- Петербург, 1895. 10 Лесков Н. Умершее сословие (Из юношеских воспоминаний) [Електронний ресурс] Режим доступу: http://dugward.ru/library/leskov/ leskov_umershee_soslonie.html 11 Вашкевич Г. Из воспоминаний о Николае Ивановиче Костома- рове // Киевская старина. 1895. № 4. С. 34–62. 12 Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. Бородіна і М. Павлюка; передм. В. Шубравського. Київ: Дніпро, 1982. 547 с. 13 Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814– 1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. Київ, 1982. 432 с. 14 Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. / Упоряд. І. І. Глизь, М. І. Бутич, О. О. Франко. Київ: Наукова думка, 1990. 90 бувати у тих місцях, які б дозволили йому вивчення історії України, зокрема доби Б. Хмельницького15. Наприкінці вересня 1844 р. Микола Костомаров погодився обійняти посаду старшого вчителя історії Рівненської гімназії, а вже 13 жовтня 1844 р. приступив до виконання своїх обов’язків. Рівненська гімназія була типовим середнім навчальним закла- дом для хлопчиків. В архівних документах є спогади про М. Костомарова-вчителя його колеги К. Яновського, який ви- кладав у Рівненській гімназії математику у ті ж роки. Характеризуючи вчителя історії, автор вказує, що «Микола Іванович не був схожий на інших вчителів історії: своєю палкою, живою та ясною мовою він захоплював учнів, не дивлячись на те, що викладав свій предмет значно ширше, ніж у підручниках того часу»16. К. Яновський стверджує, що М. Костомаров був дуже ви- могливий до якості знань і «за найменшу помилку у відповіді на запропоноване запитання він у більшості випадків ставив учневі оцінку “0”, водночас за одну позитивну відповідь – дві оцінки “5”»17. На опитування учнів педагог витрачав півгодини кож- ного уроку (у той час на один урок відводили 1 год. 30 хв). За вказаний час Микола Іванович встигав опитати більшу частину вихованців, тому всі вони старанно готувалися до занять. Таким чином, відзначає автор спогадів, він досягав своїм викладанням блискучих результатів: під час іспитів його учні чудово від- повідали на екзаменаційні питання, а також вміло передавали хід історичних подій прекрасною зв’язною мовою18. Пізніше М. Костомаров в «Автобіографії», згадуючи вчителя матема- тики К. Яновського, пише що був у товариських стосунках з ним19. Це дає змогу припустити, що мемуарист добре знав колегу, тому його спогади можуть слугувати цінним історичним джерелом. ——————— 15 Коляда И. А., Главацкий М. В., Кириенко А. Ю. Указ. соч. С. 45. 16 Яновський К. Указ. соч. Арк. 1–2. 17 Там само. Арк. 3. 18 Там само. Арк. 4. 19 Костомаров Н. Указ. соч. С. 465. 91 2 серпня 1845 р. директор Рівненської гімназії Петров одер- жав від М. Юзефовича повідомлення за № 4014 від 31 липня 1845 р. про переведення Костомарова на вакансію старшого учителя історії до 1-ої гімназії у Київ. Рішення було прийнято 28 червня 1845 р. і наприкінці літа 1845 р. М. Костомаров переїздить до Києва. Микола Іванович продовжує учителювання на посаді викладача історії відомої 1-ої чоловічої київської гімназії. Умови, у яких навчалися вихованці гімназії, характер і зміст їхніх занять, своєрідність відпочинку описав у своїх мемуарах її колишній учень відомий художник-передвижник М. Ге («Київська перша гімназія в сорокових роках»20. Він полишив і спогад про Миколу Івановича: «Микола Іванович Костомаров, – пише М. Ге, – був найулюбленішим вчителем усіх гімназистів. Не було жодного учня, котрий не слухав би його розповідей з російської історії21. «Колишній учень особ- ливо наголошував на досконалості знань історика, на тому, якими цікавими були уроки. М. Ге називає уроки «духовним святом». Далі він пише, що Миколу Івановича любили і пова- жали, тому «вчилися в нього з захопленням і радістю»22. М. Ге зауважував, що такі ж позитивні враження в учнів М. Кос- томаров викликав, викладаючи у київському жіночому Зразко- вому пансіоні Де-Мельян, в якому він почав читати загальну і російську історію із серпня 1845 р. У пансіоні він знайомиться зі своєю майбутньою нареченою і дружиною – Аліною Крагель- ською23. Штрих до портрету Костомарова-педагога знаходимо також у мемуарах В. Мордовцевої (дочки одного з приятелів М. Костомарова, яка з дитинства була знайома з вченим). Розповідаючи про мотиви виникнення взаємної симпатії між А. Костомаровою (тоді Крагельською) і М. Костомаровим, вона писала: «Спочатку вона (Аліна – І. А.) зацікавила його, як ——————— 20 Ге Н. Указ. соч. 21 Там само. С. 59. 22 Там само. С. 58. 23 Пінчук Ю. Вибрані студії... С. 96. 92 непересічна учениця, а вона зацікавилась ним, як блискучим викладачем»24. 28 травня 1846 р. ректор університету св. Володимира, орди- нарний професор астрології В. Ф. Федоров звернувся до Ради університету з пропозицією затвердити на посаді викладача ро- сійської історії М. Костомарова. 4 червня 1846 р. на засіданні Ради університету йшлося про балотування М. Костомарова на посаду ад’юнкта по кафедрі російскої історії. В архівах зберігся протокол його результатів, який засвідчує, що Микола Іванович одержав 16 виборчих бюлетенів «за» і жодного – «проти». Це підтверджує лист з канцелярії Київського навчального округу за № 4604 від 19 серпня 1846 р. до Ради університету, який, до речі, також перепроваджував диплом М. Костомарова на ступінь магістра. На листі є його власноручна розписка про одержання диплома25. Микола Іванович неодноразово відзначав, що це був один з найсвітліших і пам’ятних днів у його житті – початок його короткочасної професорської кар’єри. Рада Київського уні- верситету св. Володимира затвердила його ад’юнктом кафедри російської історії26. Мемуари В. Мордовцевої дозволяють склас- ти уявлення про М. Костомарова – університетського викладача і лектора. «Як професор, – згадує В. Мордовцева, – він чарував і захоплював слухачів своєю блискучою, палкою мовою. Ерудиція його була величезна, завдяки його надзвичайній па- м’яті, яка дивувала всіх. Він пам’ятав суцільні сторінки з про- читаного – все і серйозне, й незначне до найменших подробиць. Він умів визнавати свої помилки, на що небагато людей здатні»27. Київський період життя та діяльності М. Костомарова хоч і короткочасний, але став ключовим як у його професійній ——————— 24 Пінчук Ю. Мемуари про Миколу Костомарова графині Катерини Юнге, Надії Білозерської, Аліни Костомарової: Історіографічні нариси з додатком спогадів Олександри Куліш, Віри Мордовцевої та статті Ольги Багалій. Київ: Вища школа, 2005. С. 99. 25 Пінчук Ю. Вибрані студії... С. 98. 26 Коляда И. А., Главацкий М. В., Кириенко А. Ю. Указ. соч. С. 54. 27 Пінчук Ю. Вибрані студії... С. 80. 93 кар’єрі, так і життєвому шляху. Перебування М. Костомарова в Києві позначене його участю в роботі Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, яка збирала й видавала історичні доку- менти. Вона діяла з 1843 р. з ініціативи ректора Київського університету св. Володимира професора М. Максимовича і за сприянням київського військового, подільського та волинського генерал-губернатора Д. Бібікова та з дозволу міністра внутріш- ніх справ при канцелярії генерал-губернатора28. За спогадами випускника та викладача Київського університету св. Володи- мира Олександра Романовича-Славатинського, у період пребу- вання Д. Бібікова на посаді київського військового, подільського та волинського генерал-губернатора «история с археологией поистине были модными науками: ими увлекалось и киевское чиновничество, и киевский бомонд, ими волей-неволей увле- калось польское дворянство. Все взапуски бросились на поиски в крае памятников старины»29. Розповідаючи через 50 років після роботи у Київській комісії для розгляду давніх актів, О. Левицький так згадував про любителів та ентузіастів вив- чення історії краю: «К числу таких любителей старины при- надлежал прежде всего ближайший сотрудник Д. Бибикова по управлению краем Н. Писарев, назначенный председателем но- воучрежденпой Комиссии. С ним мог поспорить в этом при- страстии Фундуклей»30. Перше засідання Київської археографічної комісії відбулося 8 грудня 1843 р., на якому серед вибраних 11 почесних членів був і київський цивільний губернатор – Іван Іванович Фун- дуклей31. Іван Іванович Фундуклей народився 13 листопада 1804 р. у Петербурзі. Його батько, грек за національністю, був підпри- ємцем, який наприкінці XVIII ст. переселився до Росії з Конс- тантинополя. Фундуклей-старший служив прикажчиком у Єли- ——————— 28 Коляда И. А., Главацкий М. В., Кириенко А. Ю. Указ. соч. С. 56– 57. 29 Ковалинський В. Указ. соч. С. 16. 30 Там же. 31 Там же. 94 саветграді, згодом тримав там тютюнову крамничку й магазин, не доїдав, на всьому заощаджуючи й «наживаючи капітал». Разом з іншими, такими ж новоявленими «капіталістами», заво- лодів винним відкупом в Одесі. Поступово Фундуклей-батько став найбагатшою людиною Новоросійського краю. Він володів кількома заводами й тисячами десятин землі. Іван Фундуклей, хоч і був сином багатія, виховувався у спартанському дусі й все життя був аскетом. Освіту Іван-молодший отримав у домашніх умовах, у жодному навчальному закладі не навчався і досить рано, будучи ще семирічним хлопчиком, вступив на державну службу при Комітеті міністрів, а в 1831 р. І. Фундуклей переїхав до батька в Одесу, де прожив шість років, виконуючи обов’язки чиновника з особливих доручень при Новоросійському та Беса- рабському генерал-губернаторі графі М. Воронцові. З цієї до- сить високої в чиновній ієрархії посади і починається просу- вання І. Фундуклея по службі. У 1837 р. Фундуклей отримує чин надвірного радника й дворянський титул, 1838 р. займає посаду віце-губернатора Волинської губернії, а 12 квітня 1839 р. імен- ним указом імператора Миколи ІІ призначений на посаду київ- ського цивільного губернатора32. На всіх високих посадах, що їх він займав упродовж свого віку, дивував людей поєднанням до- свіду, особистої простоти та щедрості до нужденних. Заробітної платні посадовець не брав. Фундуклей видавав належні йому кошти як доплати чиновникам своєї канцелярії, аби ті не брали хабарів. Коли старий Фундуклей помер, син став власником вели- чезних коштів, які зумів примножити. До батьківських володінь він приєднав скляний завод під Чигирином, цукровий завод, що виробляв 78 тис. пудів цукру на рік, та куплену в графа Во- ронцова частину маєтку в Гурзуфі, що давала 7 тис. цебер вино- градного вина щорічно. Київський генерал-губернатор Дмитро Гаврилович Бібіков дізнався, що в Житомирі з’явився чиновник-мільйонер, та від- разу почав клопотати про його нове призначення. У 1839 р. ——————— 32 Сборника дипломных гербов российского дворянства, невнесен- ных в общий гербовник. Часть 15. С. 37. 95 Фундуклей зайняв почесне місце київського цивільного губер- натора. Київська губернія як адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії виникла при першому розділі Мос- ковської держави на губернії 18 грудня 1708 р. Губернське прав- ління було введено указом 7 листопада 1775 р., а за указами від 16 та 18 вересня 1781 р. Київську губернію реформовано в намісництво. Відповідними указами від 30 листопада, 12 та 31 грудня 1796 р. замість Брацлавської губернії затверджено нову Київську, причому придніпровська частина колишньої Ки- ївської губернії відійшла до тодішньої Малоросійської, 1802 р. поділеної на Чернігівську та Полтавську. Такий поділ зберігався до 1925 р. Перебуваючи на посаді київського цивільного губернатора І. Фндуклей зарекомендував себе, як дієвий адміністратор та «господарник». І. Фундуклей приділяв увагу поліпшенню по- буту ув’язнених, жертвував гроші лікарням, школам, дитячим притулкам, на різноманітні доброчинні заходи, сприяв розвит- кові освіти, зробив великі пожертви на влаштування першої у Російській імперії жіночої гімназії в Києві, яка відкрилася 1860 р. й отримала назву Фундуклеївської33. Російський пись- менник Микола Лєсков характеризував його так: «Знаменитий свого роду багатій та добра, лагідна людина». І дійсно, коли Фундуклей прогулювався з улюбленим собачкою київськими вулицями, він поводився не по-губернаторському скромно, на- магався бути непомітним та нікому не завдавати турбот. Але городяни легко впізнавали його представницьку фігуру в дов- гому ватяному пальті під парасолькою та з симпатією прово- джали поглядами поважного добрягу»34. Крім адміністративної діяльності І. Фундуклей, активно займався пошуком, зберіган- ням, описом місцевих старожитностей. Як людина освічена і небайдужа, він цікавився минулим Києва, зокрема археологіч- ними розкопками, які набули тоді великої популярності Так, ——————— 33 Федорова Л. Д. Фундуклей Іван Іванович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Ін-т історії України НАН України. К.: Наук. думка, 2013. Т. 10: Т–Я. С. 340. 34 Лесков Н. Указ. соч. 96 київський цивільний губернатор подарував власну колекцію, яка складалася з 537 археологічних знахідок із Київської губернії Музею мистецтв і старожитностей (підпорядковувався Тимча- совій комісії для розгляду давніх актів)35, а серед видань, які були підготовлені коштом і за безпосередньою участю київ- ського цивільного губернатора варто назвати такі ґрунтовні пра- ці як: «Обозрение Киева в отношении к древностям» (1847), «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» (1848), «Статистическое описание Киевской губернии» (1852). Він залучив до цієї роботи М. Максимовича, С. Крижанівського, М. Грабовського, Д. Журавського та інших учених, чиновників, громадських діячів. 10 вересня 1880 р. газета «Киевский листок» писала про роль у виданні та краєзнавчих дослідженнях краю І. Фундуклея: «Это сочинение [мається на увазі «Статисти- ческое описание Киевской губернии» І. Фундуклея – І. К.] из- дано уже тридцать лет тому, назад, но мы смело можем сказать, что подобного добросовестного, дельного и богатого самыми разнообразными статистическими, этнографическими, экономи- ческими данными труда и до настоящего времени нет в русской литературе. Кто знаком с трудностями подобных работ тот оце- нит всю энергию, знания и ум, необходимые для такого громад- ного дела. Таким образом, кроме своего значения как админист- ратора, высокочестного человека и благотворителя, И. Фундук- лей имеет полное право считаться и одним из выдающихся наших учених»36. Таким чином, будучи почесним членом Київської археогра- фічної комісії І. Фундуклей, став активним співробітником і своєю високою посадою підтверджував значимість її роботи. До участі у роботі Київської археографічної комісії було залучено відомих наукових і культурних діячів, зокрема закли- кано до співпраці П. Куліша, П. Лукашевича, А. Метлинського, Д. Зубрицького. З 1845 р. у її роботі брав участь Т. Шевченко. З 1846 р. активним членом-співробітником цієї комісії стає ——————— 35 Федорова Л. З історії музеїв Києва ХІХ - початку ХХ ст. // Крає- знавство, 2011. № 1. С. 221. 36 Киевский листок. 1880, 10 сентября. 97 М. Костомаров. Його діяльність у ній розпочалася з підготовки до видання «Літопису С. Величка», рукопис якого передав до комісії професор Московського університету М. Погодін. Але завершити цієї справи йому однак не довелося. Миколу Івано- вича заарештовали в справі Україно-слов’янського товариства37. Саме у період участі М. Костомарова у діяльності Київської археографічної комісії відбулося його знайомство з київським цивільним губернатором І. Фундуклеєм38. Є достатньо причин стверджувати, що у І. Фундуклея склались приязні стосунки з М. Костомаровим і Т. Шевченком. Вони завжди були бажаними гостями в губернаторському будинку, що знаходився на розі вулиць Інститутської і Єкатеринської (нині це вул. Липська). О. Кониський, біограф та друг Т. Шевченка, так характеризував київського цивільного губернатора: «губернатор Фундуклій, лю- дина освічена, щедра і сам письменник. У його теж збиралися письменники і інші освічені кияни, а між ними бував і Шев- ченко. І скрізь Шевченка шановали…»39. Не меншою повагою користувався у київського цивільного губернатора І. Фундуклея молодий університетський професор М. Костомаров, який, як відмічає мемуарист, «користувався безмежною симпатією, ви- кликаною не лише його талантом та знаннями з історії, а й відкритістю, що відчувалася в кожному його слові» і неодно- разово бував у будинку губернатра40. Так, київський цивільний губернатор доручив молодому університетському вченому-істо- рику рецензування своєї праці «Обозрение Киева в отношении к древностям»41. 40-ві роки XIX ст. – це був час, коли окремі ентузіасти, бажаючи зберегти для нащадків пам’ятки української культури, почали збирати історичні документи, народні пісні й перекази. На підставі зібраного створювали перші праці з історії України, ——————— 37 Пінчук Ю. Вибрані студії… С. 100. 38 Cмолій В., Пінчук Ю., Ясь О. Вказ. праця. С. 507. 39 Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. Київ, 1991. С. 214. 40 Вашкевич Г. Указ. соч. С. 42. 41 Cмолій В., Пінчук Ю., Ясь О. Вказ. праця. С. 507. 98 досліджували традиції українського народу. Патріотичні почут- тя поєднувалися при цьому з ідеями європейського романтизму, який спонукав зацікавлення народною культурою. У рамках захоплення молодих інтелектуалів народною культурою розгор- нулася боротьба за мову. «Філологічні бунтівники», як назвали їх згодом історики, першими збагнули, що народна мова є одним із головних чинників становлення модерної нації. У січні 1846 р. група київських славістів (професор Київ- ського університету Микола Костомаров, вчитель з Полтавщини Василь Білозерський, службовець канцелярії київського гене- рал-губернатора Микола Гулак) складають коло однодумців, яке оформлюється як «Слов’янське товариство святих Кирила і Мефодія». Крім них, до організації мали причетність: письмен- ник, автор української абетки Пантелеймон Куліш, поет і ху- дожник Тарас Шевченко, педагог і журналіст Микола Савич, поет-перекладач Олександр Навроцький, етнограф-фольклорист Панас Маркович, педагог Іван Посяда, поет і публіцист, автор правознавчого трактату «Ідеали держави» Георгій Андрузький, педагог Олександр Тулуб, педагог Дмитро Пальчиков. За підра- хунками вчених з товариством підтримували зв’язки близько 100 осіб. Товариство проіснувало до березня 1847 р. Сам М. Костомаров спочатку мріяв про організацію чисто наукового легального слов’янського товариства, але згодом, під впливом товаришів, зробився навіть автором найважливіших ідеологіч- них документів Братства – його «Статуту», «Правил», прокла- мацій та агітаційного твору під назвою «Книги битія україн- ського народу»42. «Из кружка малороссов выделились и сгруппировались не- сколько лучших студентов около профессора русской истории, еще молодого человека Костомарова; цель этого кружка была народно-литературная: изучение основательное рядом с русской историей – истории Малороссии, народных обычаев, нравов, преданий, поэзии. Конечно, к этому кружку примыкал вышед- ший из народа профессор живописи Киевского университета Шевченко, известнейший из поэтов, писавших на малороссий- ——————— 42 Пінчук Ю. Вибрані студії… С. 100. 99 ском языке, а также несколько членов Киевской археографи- ческой комиссии. У студентов этого кружка имелись нецензур- ные стихотворения Шевченка, каковы, напр., «Сон», «Кавказ», «Якби ви знали, паничі» и т. д. …Полиция, имея уже от поляков полный список запрещенных стихов Шевченка, желала захва- тить подлинную его рукопись для обвинения его и, чтобы ближе ознакомиться с членами кружка, подослала к ним сыщика- студента, некоего Петрова… Ночью в номера казеннокоштных студентов философского факультета I отделения явилась ком- пания, состоящая из жандармского полковника, полицмейстера, чиновника особых поручений, генерал-губернатора и помощ- ника попечителя округа М. Юзефовича, члена археографич. ко- миссии, сочувственно относившегося к костомаровскому круж- ку... Отыскали стихи Шевченка у студента 4 курса Посяды, у студента 2 курса Андрусского и что-то подозрительное у сту- дента Тулуба – и посадили всех под арест в аудиторию № 7 …Костомаров хотя и был встревожен арестом Посяды и Анд- русского, но полагал, что это случилось по какому-нибудь другому поводу, а не за литературные занятия; …перед вечером готовился к венцу с любимой девушкой… Костомаров был арестован и увезен в крепость в тот момент, когда надевал перчатки, готовясь ехать в церковь венчаться. Спустя несколько дней Шевченко, Костомаров, Посяда и Андрусский увезены были в Петербург...»43. Цілком слушно, на наш погляд, відмічає сучасний відомий український філософ М. Попович: «Перебільшувати роль «Ки- рило-Мефодіївського товариства» як нелегальної організації було однаково вигідно як царській таємній поліції, так і тим авторам, для яких уся історія є історією або боротьби класів, або визвольних змагань. Незважаючи на те, що негласний союз було створено із статутом, текстом на зразок програми, таємним членством, мета цього союзу була радше ідеологічною, ніяких спроб організувати політичний переворот ця спілка за своїм ——————— 43 Оповідання А. А. Солтановського про київське життя 1840-х рр., опущені з цензурних мотивів при виданню 1890-х рр. // Україна. 1924. № 3. С. 85–87. 100 складом і характером не могла ставити. З легкої руки О. Кони- ського, який без будь-яких підстав заявив, ніби товариство налічувало близько сотні членів, набула поширення думка про надзвичайну розгалуженість і законспірованість товариства, під- хоплена пізніше істориками-марксистами»44. Після завершення слідства по Кирило-Мефодіївському това- риству граф О. Орлов подав доповідну записку імператору, як слушно відмічає М. Попович, що містила досить точні оцінки слов’янофільського та українського руху з позицій самодер- жавства45. У доповідній царю граф О. Орлов вказував: «Цей напрямок, з одного боку, вельми важливий, він може зміцнити самостійність і силу народу, з іншого – породжує джерело внутрішніх ко- ливань, бо як владні племена піклуються про встановлення своєї народності, так рівно піклуються про це племена підвладні: поляки хочуть бути поляками, малороси малоросіянами… Всі вони не змовники, не зловмисники і захоплюються тільки: слов’янофіли модним напрямком наук, а українофіли палкою любов’ю до своєї батьківщини, але уряд повинен вжити певні заходи обережності як щодо слов’янофілів, щоб вигуки їх про приєднання до Росії іноземних слов’ян не викликали невдо- волення сусідніх держав, що володіють слов’янами, так і особ- ливо проти українофілів, бо думки останніх про відновлення народності їх батьківщини можуть повести малоросіян, а за ними і інших підвладних Росії до бажання існувати само- бутньо»46. Загальний висновок графа О. Орлова звучав так: «Украйно-славянское общество св. Кирилла и Мефодия было не более как ученый бред трех молодых людей. Учредители его Гулак, Белозерский и Костомаров по самому положению ученых людей в свете, конечно, были не в состоянии ни вовлечь в свое общество военных или народ, ни сделаться скоро причиною ——————— 44 Попович М. Нарис історії кульутри України. Київ: «АртЕк», 1998. С. 336–338. 45 Там само. С. 339. 46 Кирило-Мефодіївське товариство. Т. 3. С. 306. 101 восстания. Но вред от них мог произойти медленный и тем более опасный…»47. А ось, як сам Микола Іванович Костомаров згодом описав цю подію: «В пятницу на Пасхе вечером я ездил в университет и дал экзекутору деньги для освещения церкви на время моего венчания, которое, должно было совершиться в предстоящее воскресенье. Возвратившись оттуда домой и напившись чаю, я отправился в свою спальню, но не успел раздеться, как вошел ко мне помощник попечителя учебного округа Юзефович и сказал: «На вас донос, я пришел вас спасти; если у вас есть что писанного, возбуждающего подозрение, давайте скорее сюда». За свои бумаги в кабинете мне нечего было бояться, но я вспомнил, что в кармане моего наружного пальто была черновая полуизорванная рукопись того сочинения о славянской феде- рации, которую еще на Святках я сообщил для переписки Гулаку. Я достал эту рукопись и искал огня, чтобы сжечь ее, как вдруг незаметно для меня она очутилась в руках моего мнимого спасителя, который сказал: «Soyuz tranquille, ничего не бой- тесь». Он вышел и вслед за тем вошел снова, а за ним на- хлынули ко мне губернатор, попечитель, жандармский полков- ник и полицеймейстер. Они потребовали ключей, открыли мой письменный стол в кабинете, и попечитель, увидя в нем ог- ромный ворох бумаг, воскликнул: «Mon Dieu! il faut dix ans pour déchiffrer ces brouillons» («Мій боже! Знадобиться десять років, щоб розшифрувати всі ці карлючки» (фр.)). Потом забрали мои бумаги и, завязавши их в потребованные простыни, опечатали кабинет, вышли из моей квартиры и велели мне ехать вместе с ними. Я едва успел подойти к матери, поцеловать ее оледе- невшую от страха руку и сказать «Прощайте». Я сел в дрожки вместе с полицеймейстером Галяткиным. Меня привезли на квартиру губернатора и сказали: «Вы знаете Гулака?». Знаю, отвечал я. «Он сделал на вас донос, явился в III Отделение Собственной Его Величества Канцелярии и представил руко- пись, в которой излагалось о будущем соединении славян». Я не знаю этой рукописи, сказал я. Но черновая рукопись, взятая у ——————— 47 Там само. С. 68. 102 меня помощником попечителя, предстала предо мною в обли- чение моих слов: улика была налицо. Меня отправили в Подольскую часть и посадили в отвратительной, грязной ком- нате, поместивши меня с двумя полицейскими солдатами. Через день, в воскресенье утром, полицеймейстер Галяткин вошел ко мне и, злобно потирая руки, сказал: «Каково тут вам, г. про- фессор, не совсем удобно? Оно было бы приятнее дома с молодой женой». Частный пристав Подольской части обращался со мною добродушнее и принимал во мне сердечное участие. Вечером в воскресенье меня повезли в закрытом экипаже на мою квартиру, где я простился с матерью и невестою. Сцена была раздирающая: мне неожиданно приходилось ехать в неве- домый путь и на неведомую судьбу в то самое время, когда, по моему ожиданию, должно было происходить в церкви мое венчание. Затем я воротился в часть: немедленно меня посадили на перекладную и повезли в Петербург»48. А. Костомарова (Крагельська) у своїх спогадах відмічає важ- ливий факт, що Микола Іванович «не считал своих «затей» не только преступными, но и секретными, почему и носился со своей мечтой о Кирилло-Мефодиевском обществе единения сла- вян: он говорил о нем при губернаторе Фундуклее, при попе- чителе и помощнике попечителя учебного округа, при това- рищах и при студентах»49. Такі свідчення А. Костомарової (Крагельської) підтверджу- ється і думками самого М. Костомарова, оскільки в організа- ційному відношенні товариство не мало чіткої структури, а кількість членів якого, за різними, інколи суперечливими, свід- ченнями та інтерпретаціями, була дуже різною. М. Костомаров не задовго до своєї смерті відмічав, що «тайного общества со всеми его атрибутами: выборами, председателем, секретарями, членскими взносами, отчетами – не существовало»50. Разом з тим у період досудового слідства М. Костомаров не міг збагнути ——————— 48 Костомаров Н. Указ. соч. С. 481. 49 Костомаров Н. Автобиография Н. И. Костомарова / под ред. [и с предисл.] В. Котельникова. Москва: Задруга, 1922. С. 64. 50 Коляда И. А., Главацкий М. В., Кириенко А. Ю. Указ. соч. С. 61. 103 причину звинувачень, що стосувалися існування Кирило-Мефо- діївського товариства. Так, під час допитів М. Костомаров від- повідав: «...не считаю его [мається на увазі Кирило-Мефо- діївське товариство – І. К.] существовавшим когда-либо иначе как только в предположении, которое не сбылось и ему не сбыться; ...это общество только обговорено, но до реальных действий ему... еще далеко»51. Пізніше, розуміючи чого вима- гають від кирило-мефодіївців, Микола Іванович написав у своїх нових свідченнях, що хоча йому здавалося «что нельзя назвать обществом беседу трех человек, но если нужно назвать его таким образом ради того, что оно было как бы в зародыше, то я назову его таким образом. Я изменил свое прежнее показание, тем более что оно было написано под влиянием сильного нравственного потрясения и, как находили мои судьи, имело в себе невольное противоречие. Затем мне делали вопросы отно- сительно колец с именем Кирилла и Мефодия, найденных у меня, Гулака и Белозер-ского. Я объяснил, что это не имело никакого отношения к предполагаемому обществу и кольца надеты были только в знак памяти просветителей славянства»52. Якою ж була участь київського цивільного губернатора І. Фундуклея, який ще нещодавно, користувався «його безмеж- ною симпатією, викликаною не лише його талантом та знаннями з історії»? І ось тут є певні суперечності в оцінках дій ім- перського чиновника сучасниками подій та істориками. За свід- ченням А. Костомарової (Крагельської) (нареченної, а з 1875 р. дружини Миколи Івановича), Фундуклей разом з пані Залеською (директорка жіночого пансіону, в якому викладав історію М. Костомаров) намагався попередити вченого про очікуваний обшук, але не зміг цього зробити53. Так, І. Фундуклей відправив до М. Костомарова «чиновника с просьбой пожаловать к нему “по важному делу”»54, але «Николай Иванович объяснил себе желанием губернатора напомнить о необходимости окончить ——————— 51 Там же. С. 70. 52 Там же. С. 71. 53 Cмолій В., Пінчук Ю., Ясь О. Вказ. праця. С. 507. 54 Костомаров Н. Автобиография Н. И. Костомарова. С. 64. 104 труд «Пойду после свадьби» – решил Николай Иванович, не предчуствуя и не предугадывая истинной причини приглашения губернатора»55 – пізніше згадувала А. Костомарова (Крагель- ська), посилаючись на слова самого Миколи Івановича. О. Кониський, проаналізувавши розвиток подій у справі «Україно-слов’янського товариства», робить дещо суперечли- вий висновок, що «від часу доносу до часу ревізії і у Юзе- фовича, і у Фундуклія був цілий місяць; коли б дійсно хто з них щиро бажав остерегти Костомарова, так часу не бракувало. Очевидно, що і той, і сей не гадали про застереження; а щодо Юзефовича, так зараз буде знати, що не в його інтересі було остерегати свого приятеля; а навпаки, він попильновав оплутати Костомарова, зрадити його, видати і пагубою його вислужитись перед урядом». О. Конниський у своїй «Хроніці» зазначає: «Після допиту Фундуклій стояв за те, щоб закинути Костома- рова в фортецю, доки повезуть його в Петербург; але комендант на те не згодився. Тоді професора університету повели серед ночі під вартою на Подол і тут закинули в «кутузку», темну, сиру і незвичайно брудну хату, де сидять, звичайно, в арешті п’яниці та злодії»56. Проте сучасні дослідники зауважують, що О. Кониський, володіючи не повною інформацію щодо доне- сення студента Петрова, не врахував того, що І. Фундуклей вперше дійзнається про існування Кирило-Мефодіївського брат- ства та арешт його членів – 28 березня 1847 р., і відразу на- магався повідомити М. Костомарова. І хоча у деякій сучасній науково-популярній літературі й побутує думка, що арешт членів Кирило-Мефодіївського това- риства – це «чорна пляма» на репутації київського цивільного губернатора57. Проте варто зауважити, що І. Фундуклей попри своє шанобливе ставлення до особи молодого науковця, будучи ——————— 55 Там же. С. 65. 56 Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський…С. 233. 57 Анисимов А. Иван Иванович Фундуклей [Електронний ресурс] Режим доступу: http://gorodkiev.info/ivan-ivanovich-fundukley/; Скляренко В, Евминова С., Иовлева Т., Мирошникова В. Пятдесят зна- менитих чудаков. Харьков: Фолио, 2007. С. 446. 105 вищою посадовою особою у краї виконував розпорядження вищих інстанцій. Цивільний губернатор І. Фундуклей мав ви- конати розпорядження київського військового, подільського та волинського генерал-губернатора Д. Бібікова від 22 березня 1847 р. про обшук, арешт і допит учасників Кирило-Мефодіїв- ського товариства. Серед них М. Костомарова, Т. Шевченка та ін.58 З огляду на це, варто, напевно, справедливо погодитися з думкою самого М. Костомарова, який вважав І. Фундуклея по- рядною людиною і серйозним дослідником-краєзнавцем59. Після арешту кирило-мефодіївців київський цивільний губер- натор І. Фундуклей є виконавцем розпоряджень та постанов вищої імперської влади в Україні щодо вилучення та заборони видання праць кирило-мефодіївців, зокрема М. Костомарова. 7 липня 1847 р. І. Фундуклей видав розпорядження земським ісправникам і городничим вилучити «Кобзар» Т. Шевченка та твори інших учасників Кирило-Мефодіївського товариства: «Го- сударь император высочайше повелеть соизволил: напечатанные сочинения: Шевченка – «Кобзарь», Кулиша – «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чарнышенко», Костомарова – «Украинские баллады» и «Ветка» – запретить и изъять из продажи… При сем присовокупляю, что г. м[инист- ром] н[ародного] пр[освещения] предписано по цензурному ве- домству не дозволять впредь перепечатывать означенные сочи- нения новым изданием»60. Разом з тим, Аліна Крагельська, яка одружилася з М. Косто- маровим лише у 1875 р., назвала цивільного губернатора у своїх спогадах «добрейшим человеком»61, який, враховуючи рівень розголосу та уваги з боку найвищих імперських сановників до справи «Україно-слов’янського товариства», все ж таки видав у квітні 1847 р. «вдове капитана Татьяне Костомаровой и жене коллежского асессора Анели Мазуровой с дочерью Алиной Кра- ——————— 58 Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії… С. 96. 59 Ковалинський В. Указ соч. С. 18. 60 Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії… С. 150. 61 Костомаров Н. Автобиография Н. И. Костомарова. С. 49. 106 гельскою» паспорт на 6 місяців для проїзду у Петербург, де перебував під слідством М. Костомаров62. Таким чином, в історії взаємин українського історика, етно- графа, письменника М. Костомарова та київського цивільного губернатора І. Фундуклея варто виокремити такі етапи: перший – особистісно-професійний упродовж 1846–1847 рр., пов’язаний з культурно-освітньою та громадською діяльністю М. Костома- рова у Києві; другий – чиновничо-бюрократичний (офіційний), після арешту М. Костомарова у справі «Україно-слов’янського товариства», коли І. Фундуклей, як очільник краю, забезпечував виконання розпоряджень щодо М. Костомарова. При цьому вар- то зазначити, що дії останнього не можуть засуджувати чи критикувати, зважаючи на ідеологічну та політичну кон’юктуру. Київський цивільний губернатор І. Фундуклей діяв у рамках закону та повноважень і відповідальності, яку на нього було покладено, як державного службовця. Це розумів і сам М. Кос- томаров, говорячи про І. Фундуклея, як про «порядну людину». Ihor Koliada Doctor of Historical sciences (Dr. hab. in History), Professor, National Pedagogical University of M. P. Drahomanov (Kyiv, Ukraine), kolyada.i.a.1968@gmail.com UKRAINIAN HISTORIAN AND ІMPERIAL DIGNITARY: TO THE HISTORY OF THE RELATIONSHIP BETWEEN М. KOSTOMAROV AND КYIV CIVIL GOVERNOR І. FUNDUKLEI In the article in the context of prosopographical study was accomplished the attempt to analyze and describe the history of relations between the young scholar-historian and the Kiev civil governor I. Fundukleia, to highlight the periods in the history of these relationships, to perform social, political and personal factors, which determined their character, reveal personality assessment I. Funduklei by M. Kostomarov and evaluation of the young scientist Imperial official, to clarify the role of I. Funduklei in the ——————— 62 Cмолій В., Пінчук Ю., Ясь О. Вказ. праця. С. 507. 107 case of Cyryl and Mefodiy fraternity, avoiding ideological and political conjuncture. Key words: prosopography, Kyiv civil governor, social and political activity, Cyryl and Mefodiy fraternity, social, political, and personal factors, imperial power, Ukrainian movement. REFERENCES 1. Kotel'nykova, V. (Ed.) Avtobyohrafyya N. Y. Kostomarova. Moskow: Zadruha. [In Russian]. 2. Anysymov, A. (n. d.) Ivan Ivanovich Fundukley. Retrieved from: http://gorodkiev.info/ivan-ivanovich-fundukley/ 3. Vashkevіch, H. (1895). Іz vospomіnanіy o Nіkolae Іvanovіche Kostomarove. Kіevskaya starіna, (4), 34–62. [in Russian]. 4. He, N. (1895). Kievskaya pervaya himnaziya v sorokovukh hodakh. Sbornik v pol'zu nedostatochnikh studentov universiteta Sv. Vladimira, 52–65. Sankt-Peterburg. [in Russian]. 5. Honchar, O. & Zots, T. (2013). Shtrykhy do biohrafii Mykoly Kostomarova ta ioho rodyny. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 6, 186–193. [in Ukrainian]. 6. Hlyz, I., Butych, M. & Franko O. (Comps.) (1990). Kyrylo-Mefodiivs'ke tovarystvo (Vol. 1). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 7. Kovalynskyy, V. (1998). Metsenaty Kieva. Kiev: Kyy. [in Russian]. 8. Kolyada Y., Hlavatskyy M. & Kyryenko A. (2016) Nikolay Kostomarov. Khar'kov: Folio. [in Russian]. 9. Konys'kyi, O. (1991). Taras Shevchenko-Hrushivs'kyy: Khronika ioho zhyttia. Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian]. 10. Kostomarov, N. (1990). Istoricheskie proizvedeniya. Avtobiohrafiya (2th ed). (V. Zamlynskyy Ed.). Kyiv: Lybid'. [in Russian]. 11. Leskov, N. (n.d.) Umershee soslovye (Iz yunosheskikh vospominaniy). Retrieved from://dugward.ru/library/leskov/leskov_umershee_soslonie.html [in Russian]. 12. Pinchuk, Yu. (2012). Vybrani studii z kostomarovoznavstva. Kyiv: Instytut ukrains'koi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevs'koho NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 13. Pinchuk, Yu. (2005). Memuary pro Mykolu Kostomarova hrafyni Kateryny Yunhe, Nadii Bilozers'koi, Aliny Kostomarovoi: Istoriohrafichni narysy z dodatkom spohadiv Oleksandry Kulish, Viry Mordovtsevoi ta statti Ol'hy Bahaliy. Kyiv: Vyshcha shkola. [in Ukrainian]. 14. Popovych, M. (1998). Narys istorii kul'utry Ukrayiny. Kyiv: "ArtEk". [in Ukrainian]. 15. Sklyarenko, V., Evminova, S., Yovleva, T. & Miroshnikova, V. (2007). Pyatdesyat znamenitykh chudakov. Khar'kov: Folio. [in Russian]. 16. Smolii, V., Pinchuk, Yu. & Yas, O. (2005). Mykola Kostomarov: Vikhy zhyttia i tvorchosti: Entsykl. dovid. Kyiv: Vyshcha shkola. [in Ukrainian]. 108 17. Borodina, V. & Pavliuka, M. (Comps.) (1982). Spohady pro Tarasa Shevchenka. Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian]. 18. Kyryliuka, Ye. (Comps.) (1982). Taras Shevchenko: Dokumenty ta materialy do biohrafiyi. 1814–1861. Kyiv: Vuscha osvita. [in Ukrainian]. 19. Fedorova, L. (2013). Funduklei Ivan Ivanovych. (V. Smolii, Ed). Entsyklopediia istorii Ukrainy (Vol.10, p. 340). Kyiv: Nauk. dumka. [in Ukrainian]. Fedorova, L. (2011). Z istorii muzeiv Kyieva XIX – pochatku XX st. Kraieznavstvo, 1, 115–128.

Український історик та імперський сановник: до історії взаємин М. Костомарова і І. Фундуклея

Institution

Ähnliche Einträge