Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)

Метою статті є характеристика маєтку в селі Дідівці як культурного центру у процесі трансформації дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Для досягнення мети дослідження було використано історико-порівняльний метод, мережевий підхід як основу теорії мережевого суспільства, принц...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Будзар, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2018
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160382
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.) / М. Будзар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 124-143. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160382
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1603822019-11-04T01:25:39Z Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.) Будзар, М. Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Метою статті є характеристика маєтку в селі Дідівці як культурного центру у процесі трансформації дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Для досягнення мети дослідження було використано історико-порівняльний метод, мережевий підхід як основу теорії мережевого суспільства, принцип вивчення приватновласницького маєтку як «культурної форми». У дослідженні презентовано, що садиба Киселів функціонувала в системі інтелектуальних зв’язків між дворянськими маєтками Полтавської та Чернігівської губерній. Під час перебування в Дідівцях М. І. Костомарова (1875–1884) маєток набув ознак «робочого кабінету» інтелектуала. На межі XIX–XX ст. його власник М. Кисіль, земський діяч, ліберал, просвітник, успішно адаптував форми культурної діяльності в маєтку відповідно до нових суспільних потреб, забезпечив професійне навчання селянської молоді. Дослідження може бути продовжено аналізом форм культурної діяльності дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Його результати сприятимуть вивченню маєтків української еліти як культурних центрів. Стаття ґрунтується на оригінальній авторській концепції. The determination of the article is to characterize the manorial estate in the village of Didivtsi as a cultural center in the process of transformation the manorial estates of the Left Bank Ukraine at the turn of the 19th and 20th centuries. To achieve the research goal, the historical-comparative method was used, the network approach as the basis of the theory of the network society, the principle of studying private property as a «cultural form». The study shows that the estate of Kiselys functioned in the system of intellectual ties between the noble estates of the Poltava and Chernigiv provinces. During his stay in Didivtsi M. Kostomarov (1875–1884), the estate acquired features of the «working classroom» of the intellectual. At the turn of the 19th and 20th centuries, its owner M. Kisel, local government, liberal, educator, successfully adapted the forms of cultural activities in the estate in accordance with new public needs, provided vocational training for peasant childhood. The study can be continued by an analysis of the forms of cultural activity of the noble estates of the Left Bank Ukraine at the turn of the 19th and 20th centuries. Its results will contribute to the study of the estates of the Ukrainian elite as cultural centers. The article it based on the original author's concept. 2018 Article Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.) / М. Будзар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 124-143. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160382 94(477.5)«18/19»:[316.7:711.437] uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
spellingShingle	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Будзар, М. Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.) Історіографічні дослідження в Україні
description	Метою статті є характеристика маєтку в селі Дідівці як культурного центру у процесі трансформації дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Для досягнення мети дослідження було використано історико-порівняльний метод, мережевий підхід як основу теорії мережевого суспільства, принцип вивчення приватновласницького маєтку як «культурної форми». У дослідженні презентовано, що садиба Киселів функціонувала в системі інтелектуальних зв’язків між дворянськими маєтками Полтавської та Чернігівської губерній. Під час перебування в Дідівцях М. І. Костомарова (1875–1884) маєток набув ознак «робочого кабінету» інтелектуала. На межі XIX–XX ст. його власник М. Кисіль, земський діяч, ліберал, просвітник, успішно адаптував форми культурної діяльності в маєтку відповідно до нових суспільних потреб, забезпечив професійне навчання селянської молоді. Дослідження може бути продовжено аналізом форм культурної діяльності дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Його результати сприятимуть вивченню маєтків української еліти як культурних центрів. Стаття ґрунтується на оригінальній авторській концепції.
format	Article
author	Будзар, М.
author_facet	Будзар, М.
author_sort	Будзар, М.
title	Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)
title_short	Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)
title_full	Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)
title_fullStr	Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)
title_full_unstemmed	Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)
title_sort	маєток киселів у селі дідівці на прилуччині у мережі соціокультурних контактів лівобережної україни (70-ті рр. xix – 10-ті рр. xx ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Микола Костомаров і його соціокультурне оточення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160382
citation_txt	Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.) / М. Будзар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 124-143. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT budzarm maêtokkiselívuselídídívcínapriluččiníumerežísocíokulʹturnihkontaktívlívoberežnoíukraíni70tírrxix10tírrxxst
first_indexed	2025-07-14T13:02:12Z
last_indexed	2025-07-14T13:02:12Z
_version_	1837627482482671616
fulltext	124 УДК 94(477.5)«18/19»:[316.7:711.437] Марина Будзар кандидат історичних наук, доцент, кафедра історії України, Київський університет імені Бориса Грінченка (Київ, Україна), qmimaq1113@yahoo.com МАЄТОК КИСЕЛІВ У СЕЛІ ДІДІВЦІ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1870!ті – 1910!ті роки) Метою статті є характеристика маєтку в селі Дідівці як куль- турного центру у процесі трансформації дворянських маєтків Ліво- бережної України на межі XIX–XX ст. Для досягнення мети дослі- дження було використано історико-порівняльний метод, мережевий підхід як основу теорії мережевого суспільства, принцип вивчення приватновласницького маєтку як «культурної форми». У дослідженні презентовано, що садиба Киселів функціонувала в системі інтелектуальних зв’язків між дворянськими маєтками Пол- тавської та Чернігівської губерній. Під час перебування в Дідівцях М. І. Костомарова (1875–1884) маєток набув ознак «робочого кабі- нету» інтелектуала. На межі XIX–XX ст. його власник М. Кисіль, земський діяч, ліберал, просвітник, успішно адаптував форми куль- турної діяльності в маєтку відповідно до нових суспільних потреб, забезпечив професійне навчання селянської молоді. Дослідження може бути продовжено аналізом форм культурної діяльності дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX– XX ст. Його результати сприятимуть вивченню маєтків української еліти як культурних центрів. Стаття ґрунтується на оригінальній авторській концепції. Ключові слова: маєток Киселів, Дідівці, Лівобережна Україна, Микола Костомаров, Олександр Кисіль, дворянський маєток як куль- турний центр. Феномен приватновласницького маєтку на теренах України як результат комплексного поєднання низки діяльнісних прак- тик – економічних, соціальних, культурних – залишається дещо осторонь національного історичного дискурсу. Ймовірно, це © М. Будзар, 2018 125 пояснюється ставленням до цього явища як до такого, що й у формі фільварку, і як дворянська садиба презентувало ре- зультативність перетворення національної еліти чи то на річ- посполитську шляхту, чи на імперське дворянство. За відсут- ності узагальнених досліджень вітчизняні науковці вивчають окремі питання буття панського маєтку передусім з соціально- економічної історії, історичної регіоналістики, історії мистецтва тощо. Перспективним є історико-культурологічний підхід до вив- чення феномену маєтку, коли він аналізується як культурна форма, що трансформувалася відповідно до зміни історичних форм та видів людської діяльності, але зберігала сталі риси багатокомпонентного комплексу. Це дозволяє репрезентувати панський маєток як результат матеріальної діяльності та куль- туротворче середовище. Маєтки владної еліти на теренах України мали низку істо- ричних, регіональних і функціональних варіантів, утворюючи динамічну мережу, що базувалася на родинно-сусідських, соці- ально-економічних, інтелектуально-фахових зв’язках. Для їх- нього дослідження доцільно використовувати історико-компа- ративний метод та мережевий принцип, коли життєдіяльність маєтку розглядається порівняно з іншими, що існували в одному з ним часово-просторовому континуумі та у спільній інтелек- туальній сітці. Йдеться передусім про ті маєтки, які діяли як «культурні гнізда», тобто акумулювали різноманітні форми творчої діяльності, актуалізували соціокультурні зв’язки, утво- рені у «великому просторі» за межами помістя. Використовуючи засади концепції мережевого підходу, апро- бованої Р. Коллінзом, зазначимо, що інтелектуально-комуні- кативна система, в якій існували маєткові «культурні гнізда» в Україні, складалася з вертикальних ланцюжків – зв’язків між поколіннями, утворених шляхом зберігання пам’яті роду, гори- зонтальних альянсів – взаємодії між інтелектуальними групами різного ґатунку (інший маєток, повітове чи губерніальне місто, імперська столиця, європейський культурний центр) та існувала завдяки суперництву всередині самої структури (через різницю 126 у майновому, соціальному, освітньому статусах власника)1. Тому панські «культурні гнізда» постають як невід’ємна скла- дова культурно-інтелектуальної історії України, коли, за І. Ко- лесник, погляд на «українську культуру та на науку як на сукупність мереж інтелектуальних альянсів, корпоративних груп, культурних осередків, ланцюгів родинних, товариських та службово-корпоративних зв’язків інтелектуалів леґітимізує саму ідею нелінійних підходів…»2 до опанування вітчизняної духов- ної спадщини. Серед історико-регіональних варіантів приватновласницької садиби на теренах України одним з найцікавіших є той, що, генетично пов’язаний з історією Гетьманщини, сформувався на теренах Лівобережної України до початку XIX ст. і відіграв помітну роль у розгортанні культурно-націєтворчого руху впро- довж сторіччя. У більшості лівобережні панські маєтки були «дідизнами», тобто формувалися на основі спадкових земельних володінь, накопичених «новою елітою» – козацькою старшиною – ще наприкінці XVII – на початку XVIII ст., і постали у різ- номанітних видових варіантах («резиденція», «родинне гніздо», «економія» тощо) та у XIX ст. набули ознак культурних осе- редків. Специфічною ознакою еволюції маєткових «культурних гнізд» Лівобережжя впродовж «довгого» XIX ст. є збереження ними своїх функцій за доби соціально-економічних трансфор- мацій, передусім тому, що відсоток дрібнопомісних дворян з нащадків козацької старшини залишався стабільним від початку до кінця століття: у повітах (тобто у маєтках) жило 318,7 тисяч осіб (77,7%) й лише 91,8 тисяч (22,4%) – у місті3. Система приватновласницьких земельних володінь на цих теренах в ——————— 1 Коллинз Р. Социология философий: глобальная теория интеллек- туального изменения / пер. с англ. Н. Розова и Ю. Вертгейм. Ново- сибирск: Сибирский хронограф. 2002. С. 65–109. 2 Колесник І. Гоголь. Мережі культурно-інтелектуальних комуні- кацій. Київ: Ін-т історії України НАН України, 2009. С. 93. 3 Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России. 1861–1904: состав, численность, корпоративная организация. Москва: Наука, 1979. С. 128. 127 умовах пореформеної доби презентувала достатньо варіантів адаптації до нових соціокультурних умов. Теза щодо занепаду явища дворянської садиби, заявлена авторами початку XX ст., котрі розглядали історію побутування маєтків на теренах Російської імперії, зокрема Г. Лукомським,4 не є неспростовною (до певної міри вона базувалася на філософському дискурсі, утвореному в атмосфері Fin de siècle). Значна частина невеличких маєтків Лівобережної України наприкінці XIX–XX ст. належала особам з кола творчої та наукової інтелігенції, ці утворення зберігали традиційну функ- цію – слугувати простором для реалізації персональної моделі поведінки власника. Тим цікавіше дослідити, що саме в життє- діяльності таких «культурних гнізд» залишалося незмінним, що модифікувалося, в якій мережі соціокультурних комунікацій вони існували. Усвідомленням цього обумовлена мета статті: визначити місце маєтку Киселів у селі Дідівці у мережі інте- лектуальних комунікацій соціокультурного простору Лівобе- режної України відповідно до суспільних трансформацій кінця XIX – початку XX ст. Завдання дослідження полягає у спробі схарактеризувати атрибути, за якими маєток Киселів набув ста- тусу «культурного гнізда» за часів перебування там М. І. Кос- томарова, дослідити, як саме ці традиції було продовжено за часів господарювання у маєтку його пасинка О. М. Кисіля. Маєток в селі Дідівці, що належав родині М. Д. Кисіля, на- щадка козацько-старшинського сімейства «прилуцьких Киселів» (за висловом О. Лазаревського, котрий виводив цей рід від журавського сотника Івана, онук якого, Яків Кисіль, почавши службу полковим канцеляристом 1737 р., дослужився у 1771 р. до полкового обозного5) неподалік міста Прилуки Полтавської ——————— 4 Лукомський Г. Давні роки // Хроніка-2000 / [Редкол. Ю. Буряк (гол. ред.) та ін.]. 2005. Вип. 61/62: Георгій Лукомський і українська художня спадщина. Ч. 1. С. 519–575. 5 Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии: материалы для истории заселения, землевладения и управления. Киев, 1888–1902. Т. 3: Полк Прилуцкий. Киев: Типография импер. ун-та св. Владимира, 1902. С. 59. 128 губернії (зараз – Чернігівська область), увійшов до культурно- інтелектуальної історії України завдяки тому, що з середини 1870-х років, після одруження з А. Л. Кисіль (у дівоцтві – Крагельська), тут періодично (літні сезони 1874–1876, 1878, 1879, 1881 та 1884 років) жив М. І. Костомаров (1817–1885). Традиція сприйняття садиби у Дідівцях як притулку для літ- нього вченого сформувалася у мемуарному дискурсі кінця XIX ст.6 та збереглася до наших часів: «На старості Микола Костомаров через слабкий фізичний стан у теплу пору року перебував у с. Дідівці на Чернігівщині у маєтку своєї дружини Аліни Леонтіївни. Тільки милі серцю українські ландшафти та спілкування з місцевим населенням дарували йому додаткові сили»7. Насправді, перебування у маєтку Миколи Костомарова надало цьому «родинному гнізду» ознак, раніше йому не влас- тивих. Маєток у Дідівцях може бути вписаний у суспільні реалії другої половини XIX – початку XX ст. за кількома параметрами. Передусім, він є «дідичним» – тобто спадковим для М. Д. Ки- сіля та його родини, котрі належали до дрібнопомісного панства Лівобережної України (на 1861 р. за М. Кисілем у селі Дідівці та хуторі Киселівщина значилося 39 селян і п’ять дворових людей та вісім селян Роменському повіті)8. У плануванні маєтку збе- рігалися традиційні для такого утворення зони: житлово-гос- подарська, паркова, культова, що відзначено у всіх описах, залишених відвідувачами Дідівців: «С одной стороны дома – обширный двор со службами, с воротами, открывавшимися на дорогу, обсаженную тополями, и, за ней, на поля и нивы, ——————— 6 Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров в последние десять лет жизни. 1875–1885 // Русская старина. 1885. № 12. С. 636– 663; 1886. № 2. С. 323–360; Юнге Е. Воспоминания о Н. И. Косто- марове // Киевская старина. 1890. № 1. С. 22–34; Ее же. Воспоминания о Н. И. Костомарове // Вестник Европы. 1910. № 11. С. 151–157. 7 Гончар О. Микола Костомаров: постать історика на тлі епохи. Київ: Ін- історії НАН України, 2017. С. 7–8. 8 Савон О. А. Дідівці: садиба творчості і доброти. Прилуки [б. в.], 1993. С. 5. 129 …громадный вишневый сад, окружавший дом, был довольно запущен и потому живописен…»9. Важливим для характеристики маєтку Киселів є й той факт, що тут довгий час майже постійно мешкала родина власника. З 1865 до 1870 р. – через невиліковну хворобу господаря, пізніше, з 1870 до 1874 р. – через те, що Аліна Леонтіївна самостійно опікувалася господарством і вела судову тяжбу про виокремлення частини маєтностей, заповіданих їй чоловіком, врешті-решт, вважаючи на стан здоров’я, вона мусіла «сдать свои маленькие Дедовцы в аренду»10. Будучи переконана, що власник має самостійно опікуватися станом свого володіння, вона після переїзду до Петербургу через одруження з М. І. Кос- томаровим нарікала у листі до Д. Л. Мордовця (Мордовцева) на те, що Дідівці багато втратили без постійної хазяйської опіки, «уже чувствуется какое-то запустение…»11. Атмосфера «родинного гнізда», вочевидь, якомога більше відповідала потребам літньої особи, котра потребує піклування. Усі описи перебування М. Костомарова у маєтку дружини, передусім спогади його пасинка О. М. Кисіля, вказують на те, що повсякденність ученого було унормовано повторюваними діями, незмінними навіть під час приїзду гостей. Ранні про- гулянки та купання в Удаї, купівля бубликів у одного й того ж господаря в Прилуках, сніданок, обід й вечеря у визначений час, читання книг із сусідкою Марією Павлівною Савченко-Ма- ценко, робота над рукописами за допомогою дружини впродовж чотирьох годин, вечірні прогулянки парком і на околицях села, розмови на терасі перед сном12, – такий узвичаєний розпорядок, ——————— 9 Юнге Е. Ф. Воспоминания о Н. И. Костомарове // Вестник Евро- пы. 1910. С. 151. 10 Автобиография Н. И. Костомарова / под ред. В. Котельникова. Москва, 1922. С. 79–81. 11 Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров в последние де- сять лет жизни… С. 656. 12 Гончар О. Т., Зоць Т. М. Штрихи до біографії Миколи Косто- марова та його родини // Український історичний журнал. 2013. № 6. С. 190–191. 130 без сумніву, сприяв улаштуванню маєткового простору як місця перебування вченого-інтелектуала, дещо відстороненого від «великого світу» за межами садиби. Очевидці зазначали, що історик тримався оподалік місцевого панства (виключенням стала родина сусідів Савченків): «Интересы местных поме- щиков мало могли его занимать. Не много любопытного пред- ставляло также хождение их «партий» вокруг земского пирога. На это печальное зрелище глаза его насмотрелись достаточно и в истории их предков…»13. Усамітнення у межах садибного світу, усталеність повсяк- дення в маєтку – усе сприяло тому, що за часів перебування Миколи Костомарова у Дідівцях це «родинне гніздо» набуло нових ознак «робочого кабінету» інтелектуала. Як констатують науковці, цей «період творчості Костомарова був плідний і позначений написанням оригінальних праць»14, зокрема тут він завершив праці «Руина. Историческая монография 1663–1687. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича», «Мазепа. Историческая монография», написав «Автобиогра- фию», історичну драму «Эллины Тавриды». Життя в маєтку надало вченому можливість спостерігати за звичаями і традиціями українського народу в середовищі, де вони формувалися та існували споконвік. В автобіографії М. Костомаров відобразив враження від селянського весілля влітку 1874 р.: «Впервые за всю жизнь я имел такую воз- можность, …в молодые годы я никогда не наблюдал настоящего торжества народных развлечений и знал свадебную поэзию только из печатных и в разных местах записанных песен…»15. Такі спостереження були неодноразовими, зокрема, навесні 1879 р. учений писав Д. Мордовцю: «Живучи здесь, я имел случай посетить две малороссийские свадьбы, которые мне тем ——————— 13 Горленко В. П. Две поездки с Н. И. Костомаровым // Киевская старина. 1886. Т. 14. № 1. С. 112. 14 Смолій В. А., Пінчук Ю. А., Ясь О. В. Микола Костомаров: віхи життя і творчості: енцикл. довідник / вступ. ст. і заг. ред. В. А. Смолія. Київ: Вища школа, 2005. С. 124. 15 Автобиография Н. И. Костомарова. С. 319. 131 более были любопытны, что одна из них у невесты, другая же у жениха, и я присмотрелся к некоторым обрядам, которые мне известны были только по описаниям…»16. Про можливість ознайомлення з пісенно-обрядовою спад- щиною українського народу, надану перебуванням у Дідівцях, захоплено писали і Д. Мордовець (власне, саме цій проблема- тиці присвячено його нарис «Под небом Украины»), і К. Юнге, котрі водночас засвідчували поступове згасання народних тра- дицій. К. Юнге згадувала: «Мы долго сетовали о том, что теря- ется красота народных костюмов, ручных работ, песен … К счастью, в Дедовцах еще носили народную одежду, и я, к удовольствию Н. И., написала с дивчин несколько этюдов…»17 (ймовірно, йдеться про малювання портретів мешканок Дідівців сестер Параски та Насті, про що згадував О. Кисіль18). Д. Мор- довець, описуючи традицію «вулиці» у Дідівцях – вечірніх прогулянок молоді, що неодмінно супроводжувалися співами дівчат і парубків, нарікав на «зросіщейння» молодих чоловіків, котрі відбули строкову службу в імперській армії, поширення «москалеманії» та руйнацію народного мовлення так званим «суржиком»: «…обрусение Украины совершается преблагопо- лучнейшим образом, даже без помощи «Киевлянина» и казен- ных обрусителей. Самым сильным, хотя невольным обруси- телем является, таким образом, граф Д. А. Милютин»19. Як бачимо, у побутуванні садиби у Дідівцях зберігалася одна з традиційних функцій культурного простору панського маєтку, дієва у різні часи, – вивчення форм народної культури в її природньому оточенні. Разом з цим, спостереження і госпо- дарів, і гостей Дідівців свідчать про трансформацію традиційних фольклорних студій, здійснюваних інтелектуалами у середовищі ——————— 16 Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров // Русская ста- рина. 1886. № 2. С. 324. 17 Юнге Е. Ф. Воспоминания о Н. И. Костомарове // Вестник Евро- пы. С. 155. 18 Гончар О. Т. Штрихи до біографії Миколи Костомарова. С. 192. 19 Мордовцев Д. Л. Под небом Украины // Исторический вестник. 1884. № 12. С. 530. 132 садиби: для останньої третини XIX ст. актуальним стало пи- тання не лише вивчення духовної спадщини українського се- лянства, але й збереження її внаслідок руйнування традиційного побуту в умовах пореформеної модернізації суспільства та використання соціальних важелів «вирівнювання» українського соціуму за імперськими стандартами. Не менш важливим для діяльності М. Костомарова як про- фесійного історика, літератора, публіциста було те, що пере- бування у Дідівцях він використовував для огляду пам’яток української історії та культури краю. За свідченням В. Горленка, М. Костомаров «всегда и прежде старался посещать места, о которых шел рассказ в его исследованиях…»20. Навесні 1883 р., під час відвідин маєтку Д. Мордовцем, відбулася поїздка до Густинського монастиря під Прилуками, де М. Костомаров і його гість спостерігали церемонію урочистого перенесення ікони Богородиці з «теплої» церкви (церква Успіння Бого- родиці) до Троїцького собору, де їхню увагу привернув «старин- ный портрет Самойловича во всем его гетманском облаче- нии…»21. В. Горленко супроводжував також М. Костомарова у поїздках до міста Лубни (1883 р. відвідали Мгарський монастир, урочище Солоницю, залишки замку І. Вишневецького) та до Переяслава (1884 р. оглянули передусім міські церкви – Ус- пенську, Михайлівську, Покровську, Вознесенську). Результати другої з цих мандрівок відображено у ґрунтовній статті історика «Поездка в Переяслав»22. Подорож до Переяслава, що мала за мету збирання історичних матеріалів про Переяславську старо- вину, сприяла оприлюдненню документів із церковних сховищ: у жовтні 1884 р. В. П. Горленко сповіщав М. І. Костомарова про те, що за порадою вченого протоієрей з Переяслава надрукував у газеті «Київщина» документи з історії місцевих церков23. ——————— 20 Горленко В. П. Две поездки с Н. И. Костомаровым. С. 115. 21 Мордовцев Д. Л. Под небом Украины. С. 345. 22 Костомаров Н. Поездка в Переяслав // Исторический вестник. 1885. № 22. С. 489–508. 23 Забіяка І. М. Епістолярна спадщина Василя Горленка / вид. 2-ге, доповн. і переробл. Київ, 2013. 187 с. 133 Ці ознайомлювальні поїздки М. Костомаров здійснював із людьми, котрі входили до обширу його спілкування поза ме- жами садиби. Як родинне гніздо, маєток у Дідівцях увійшов до цієї мережі на сімейно-сусідському рівні, передусім з метою соціальної комунікації та рекреативного спілкування ще до приїздів сюди вченого. А. Костомарова згадує про те, що її мати, котра літом завжди мешкала у Дідівцях, «любя общество и развлечения, часто ездила к нашим общим друзьям Тарновским (в их Кача- новку, отстоящую в 30-ти верстах от Дедовец)…»24. Але у присутності вченого межі комунікативного простору маєтку розширилися, зв’язки між окремими його ланками стали більш складними. Власне, постать М. Костомарова була тією організа- ційною основою, на якій сформувалася інтелектуальна складова повсякдення садиби. Передусім, усі гості садиби – не випадкові люди, кожен з них існував у своєму інтелектуальному полі, діяв у кількох кому- нікативних мережах, що до них маєток у Дідівцях став дотич- ним лише завдяки особі історика. І К. Юнге, і Д. Мордовець, і В. Горленко були не лише особами одного з ним соціального кола, але давніми добрими знайомими, однодумцями, котрі до певної міри поділяли його світоглядні переконання. Усі вони часто відвідували славнозвісні «вівторки» Миколи Костомарова – вечори, що влаштовувалися у його помешканні в Петербурзі з 1859 р., де збиралися особи з кола науково-творчої інтелігенції, зокрема й представники української діаспори25: «Эти вечера в квартире его на 9 линии Васильевского острова, где он прожил двадцать пять лет, останутся всегда памятны посещавших их…»26. По-друге, за М. Костомарова активізувалися зв’язки садиби у Дідівцях з іншими панськими помешканнями Лівобережжя. Це були маєтки різного ґатунку – як ті, що їх можна визначити як ——————— 24 Автобиография Н. И. Костомарова. С. 82. 25 Смолій В. А., Пінчук Ю. А., Ясь О. В. Микола Костомаров: віхи життя і творчості. С. 82. 26 Горленко В. П. Две поездки с Н. И. Костомаровым. С. 111. 134 «резиденції» із усталеною до кінця XIX ст. репутацією відомих «культурних гнізд» – Качанівка Тарновських (Борзненського повіту Чернігівської губернії – зараз Ічнянського району Черні- гівської області), Сокиринці Ґалаґанів Прилуцького повіту Пол- тавської губернії, зараз – Срібнянського району Чернігівської області), так і садиби зі своєю культурною історією, але наба- гато скромніші за статусом, які належали особам з кола творчої інтелігенції, – Ярошівка В. Горленка (Прилуцького повіту Пол- тавської губернії, зараз – село Українське Талалаївського району Чернігівської області) та хутір Іванівський (Івангород) М. Ге (Борзненського повіту Чернігівської губернії – зараз с. Шев- ченка Бахмацького району Чернігівської області). Зв’язки з цими маєтками обумовлювалися як світоглядними, так і професійними й приятельськими взаєминами господарів. Спілкування з Василем Павловичем Горленком (1853–1907), письменником, мистецтвознавцем, фольклористом, етнографом було, найвірогідніше, цікаве М. Костомарову не лише через близькість наукових зацікавлень (у сфері історії, етнографії, літератури України), але й тому, що той належав до згаслої гілки козацько-старшинського роду Горленків, у дідичній садибі села Ярошівка, наданій у володіння Д. Горленку ще І. Ма- зепою27, зберігався у гарному стані їхній сімейний архів, з яким вчений мав нагоду ознайомитися. З початку 1880-х років В. Горленко майже постійно мешкав у Ярошівці, серед «запу- щенного старого сада, с громадными дубами и ясенями, с липовыми беседками…»28, прагнув поєднати господарчі справи із творчою роботою та громадською діяльністю. 1883 р. його обирають земським гласним Прилуцького повіту й гласним Полтавської губернії. Саме тоді, перебуваючи в Прилуках, після земських зборів він відвідував М. Костомарова у Дідівцях29. Уже в цей час він був дописувачем «Киевской старины». У листуванні з Ф. Лебединцевим відбилося розчарування В. Гор- ——————— 27 Рудинська Є. В. П. Горленко // Записки історико-філологічного відділу УАН. 1927. Кн. 12. С. 307. 28 Там само. С. 311. 29 Забіяка І. М. Епістолярна спадщина Василя Горленка. С. 64. 135 ленка у результатах своєї діяльності як земця. Лише вечорами у Дідівцях з Костомаровими, як писав він у червні 1884 р., він «дихав іншим повітрям»30. З родиною Миколи Миколайовича Ге (1831–1894), одного з найпомітніших живописців другої половини XIX ст., історика пов’язували дружні стосунки та спільні спогади. У середині 1840-х років майбутній художник був учнем 1-ї Київської гім- назії, де викладав молодий М. Костомаров. Його ученицями були також Ганна Забіла та Аліна Крагельська, вихованки зраз- кового жіночого пансіону: «Николай Иванович Костомаров был любимейший учитель всех. Не было ни одного ученика, кото- рый бы не слушал его рассказов [из] русской истории… Такое же впечатление он производил и в женском пансионе и потом в университете. В женском образцовом пансионе воспитывалась моя жена, она мне это передавала…»31. З 1876 р. М. Ге оселився з родиною у чернігівській глибинці, облаштувавши садибу на землях, що частково відійшли його дружині Ганні Петрівні зі старовинного козацько-старшин- ського роду Забіл32 у спадок, а часткового були викуплені у П. І. Забіли33. За типологічними характеристиками маєток на хуторі Іванівський (так само, як і маєток В. Горленка) належав до тих, що в них риси господарського маєтку («економії») поєднались з ознаками «культурного гнізда». Період перебу- вання в Іванівському – 1876–1894 рр. – є чи не найважливішим у творчій біографії М. Ге. Тут було написано його кращі твори релігійно-філософського циклу: «Що є істина?», «Христос в Гетсиманському саду», «Розп’яття» тощо. Об’єднувальною ланкою між маєтками Костомарових та Ге став приїзд улітку 1881 р. до Дідівців Катерини Федорівни Юнге (1843–1913), дочки Ф. П. Толстого, скульптора, худож- ——————— 30 Там само. С. 66. 31 Ге Николай Николаевич. Письма. Статьи. Критика. Воспоминания современников / сост., авт. вступит. ст. и примеч. Н. Ю. Зограф. Москва: Искусство, 1978. С. 227. 32 Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии… С. 135, 185. 33 Ге Николай Николаевич. Письма… С. 247. 136 ника, віце-президента Петербурзької академії наук. Із Дідівців М. Костомаров і К. Юнге здійснили поїздку на хутір Іванів- ський. Треба думати, що через спілкування між істориком та художником до простору лівобережних маєтків увійшла атмо- сфера петербурзьких літературно-художніх вечорів. Принаймні, у споминах К. Юнге про М. Ге цей епізод змальовано як зустріч однодумців: «О чем только они не переговорили с Костома- ровым в эти два–три дня. Удивительно, что эта оживленная и очень интересная беседа не была испорчена никакими спорами, потому что все время собеседники были согласны друг с другом…»34. Контрастом до перебування маєтку, що належав творчій людині, у спогадах К. Юнге слугує її оповідь про відвідування разом з істориком Качанівки В. В. Тарновського (молодшого). Описи їхнього гостювання у скромному помешканні художника та у фешенебельній Качанівці відтворено за принципом дихо- томії, коли маєтковий побут лівобережного дворянства постає у низці протилежних за змістом образів: простий будинок / розкішне помешкання; прислуга-селянка / натовп лакеїв; друзі- однодумці / пишно одягнені гості; мальви під вікном і вербова алея в поле / старовинний парк у стилі XVIII ст.35 У той самий час мемуаристка змальовує господарів обох маєтків як людей, захоплених своєю справою, а культурний простір садиб – як місце, відкрите для творчості: у майстерні М. Ге серед етюдів просто біля входу без рами стоїть картина»Христос у Гетси- манському саду», у Качанівці В. Тарновський і М. Ге спереча- ються з приводу історичної цінності артефактів з маєткового музею українських старожитностей, а гість маєтку художник К. Маковський робить етюдний начерк портрету М. Косто- марова. Вартим уваги є також візит М. Костомарова в липні 1884 р. до родової садиби знаного лівобережного сімейства козацько- старшинського походження Ґалаґанів у селі Сокиринці (вона ——————— 34 Там же. С. 263. 35 Юнге Е. Ф. Воспоминания о Н. И. Костомарове // Вестник Евро- пы. 1910. № 11. С. 155. 137 теж розташовувалася неподалік від маєтку Киселів). Опис ві- зиту, який залишився в записниках Г. П. Ґалаґана, вартий того, щоб навести його майже повністю: «Костомаров очень поста- рел, сделался совсем дряхлым, а ему только 66 лет. Разговор его все-таки интересен… Заговорил с Костомаровым об украино- фильстве; он хотя не сочувствует Z и К, но отвечает уклончиво. Когда мы заговорили о памятнике Б. Хмельницкому, то он ска- зал, что совсем не сочувствует известной группе Микешина, но что его мысль была – поставить Богдана просто на коне с булавою и надпись сделать из слов, сказанных им Киселю: «згине Польша, згине, а Русь буде пановаты на усим свити!» Да, не дурно, но …»36. Як бачимо, у приватному просторі маєтку розмова між давніми приятелями (котрі, можливо, проходили б разом у справі Кирило-Мефодіївського братства, якщо б проти прізвища 27-річного Г. Галагана сам Л. В. Дубельт не залишив розчерк «Не чіпати») велася навколо понять і подій, якими жило суспільство за межами панської садиби. Згадувані в спогаді теми розмови – встановлення пам’ятника Б. Хмельницькому у Києві, що готувалося та обговорювалося з кінця 1860-х років, і доля прихильників національної ідеї, т. зв. українофілів, в атмо- сфері посилення політичної реакції в імперії за часів правління Олександра III – лише на перший погляд не пов’язані між собою. Насправді їх, безумовно, об’єднує ставлення до україн- ської минувшини, до її оцінки в імперському дискурсі (історик не прихильний до початкового варіанту пам’ятника, запропоно- ваного М. Мікешиним, де під копитами коня гетьмана лежало мертве тіло ксьондза, а нижче – фігури шляхтича та єврея- орендаря). Тобто, приклад садиби у Дідівцях дозволяє ще раз пере- свідчитися у тому, що в соціокультурній ситуації останньої третини XIX ст. панські маєтки Лівобережної України, як і раніше, існували в складній комунікативній мережі, утвореній численними родинно-сусідськими, діловими, інтелектуально- професійними контактами. ——————— 36 [Лазаревский А.] Отрывки из дневника Г. П. Галагана. 1883–84 гг. // Киевская старина. 1902. № 3. Отд. 2. С. 156–158. 138 Функціонування такої мережі підживлювалося сформованим у суспільстві поглядом на маєток як особливе культуротворче середовище, що втілився у низці міфологем, серед яких однією з найпоширеніших є образ «райського куточка», «сільського Едему». Ця міфологема, започаткована у описах заміських володінь імперської еліти, й передусім в Україні (Малоросії) ще на межі XVIII–XIX ст., зберігалася до початку XX ст., свід- ченням чого є характеристики маєтку у Дідівцях і сільських краєвидів навколо нього, що залишили Д. Л. Мордовець, К. Ф. Юнге, сам М. І. Костомаров. К. Юнге змальовувала краєвиди, що відкривалися з пагорбу біля маєтку, «на усадьбу, на бесконечные поля золотистого хлеба, с разбросанными вдали селами и церквами, с живо- писными малороссийскими крылатыми мельницами на первом плане»37. Д. Мордовцев згадував, що з сумом залишав Дідівці у липні 1883 р., де провів два місяці нібито у зачарованому саду38. М. Костомаров у листі до Д. Мордовцева, що той процитував у своїх спогадах, писав: «Май, я весь в зелени и в цвете, гро- мадные хлопья цветочного снега покрывают вершины вишен, яблонь, груш и терна, в воздухе живительная теплота, кругом хором поют соловьи, кукуют зозули, кричат иволги, спевают дивчата, квакают лягушки, празднество в полном разгаре…»39. Той само Д. Л. Мордовцев наводив думку господарки, А. Л. Костомарової, про садибу як «скромный уголок, незатей- ливый, но, куда ни погляди, что-то манит вас к себе…»40. Навіть реальні географічні координати – Штондін ліс, Баку- мова гора, ріка Удай, містечко Прилуки – стають маркерами особливого культурного простору, де можна побачити, почути, пережити те, що чого немає у «великому світі» за його межами: ——————— 37 Юнге Е. Ф. Воспоминания о Н. И. Костомарове. С. 154. 38 Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров … // Русская ста- рина. 1886. № 2. С. 348. 39 Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров… 1886. № 12. С. 654. 40 Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров… // Русская ста- рина. 1886. № 12. С. 657. 139 тут дитячий хор чудово співає під керівництвом дванадцяти- річної дівчинки41, тут мешканці маєтку й сільські дівчата в граційних строях, залиті сріблястим сяйвом місяця, слухають Остапа Вересая, сліпого старця, котрий зі сльозами на очах співає про давню славу козацтва42, тут святкують Івана Купала так, що весь простір навколо маєтку залитий купальськими вогнищами43. Тобто, за період з середини 70-х до середини 80-х років XIX ст. маєток у Дідівцях набув визначених атрибутів «робо- чого кабінету», усамітненого притулку інтелектуала, існуючи в комунікативній мережі споріднених з ним приватновласницьких володінь. У подальшому, коли маєток впродовж 1890-х – 1910-х років був у власності Олександра Марковича Киселя (1855–1933), земського діяча, журналіста, просвітника, форми його куль- турної діяльності були успішно адаптовані до нових соціальних потреб на основі трансформації однієї з традиційних функцій – слугувати середовищем для розвою освітньої справи на селі. 1905 р. О. Кисіль подарував сільській громаді десятину землі для будівництва початкового земського училища44. У садибних флігелях з 1906 р. діяли ремісничі майстерні для дівчат (виго- товлення мережива) та хлопців (теслярська справа). Тут викла- дали вчителі, що мали спеціальну освіту, – О. Купєєва та Т. Ляшенко. Більшу частину коштів для утримання майстерень надавала родина Киселів, земство оплачувало лише роботу викладачів. О. Кисіль 1909 р. підготував до друку брошуру «Дедовские учебные мастерские»45, де схарактеризував роботу майстерень, відзначивши успіхи (участь у Ювілейній виставці Маріїнської школи мережива у Петербурзі, срібна медаль Пол- тавської губернській сільськогосподарської виставці, досить ——————— 41 Юнге Е. Ф. Воспоминания о Н. И. Костомарове. С. 155. 42 Там же. С. 156. 43 Мордовцев Д. Л. Под небом Украины. С. 535. 44 Савон О. А. Дідівці: садиба творчості і доброти. С. 25. 45 Дедовские учебные мастерские. Прилуки: Типо-литография Я. М. Милова, 1909. 24 с. 140 великий обсяг продаж), а також сформулював економічні та педагогічні завдання діяльності цього закладу (професійна під- готовка підлітків, поширення побутової культури серед молоді). У такий спосіб садиба у Дідівцях увійшла до числа тих маєтків Полтавщини та Чернігівщини, де розвивалися народні промисли і реалізовувалися завдання освіти селянської молоді шляхом відкриття керамічних, килимарських, теслярських, ткацьких майстерень, що відбувалося з ініціативи губернських земств. За розвідками В. М. Ханка, тільки на землях Полтав- щини за період 1878–1917 рр. у дворянських садибах (не раху- ючи повітових містечок) було відкрито чотирнадцять таких установ46. Ці майстерні успішно функціонували у багатьох пан- ських маєтках Лівобережної України, зокрема А. Семиградової у селі Скопці Переяславського повіту, Райзерів у селі Постав- Муки Лубенського повіту, Кантакузіних-Сперанських у селі Велика Буромка Золотоніського повіту Полтавської губернії, М. Кочубея у Вороньках Козелецького повіту Чернігівської губернії тощо. На підставі вищевикладеного дійдемо висновку, що маєток у селі Дідівці на Прилуччині з останньої третини XIX до початку XX ст. презентував варіанти перетворення традиційної форми заміського помешкання лівобережного панства в умовах модер- нізації суспільного життя, водночас зберігши деякі сталі ознаки цього історико-культурного феномену. Під час перебування у садибі Киселів М. І. Костомарова (1874–1884) садиба набула ознак «робочого кабінету» інтелектуала, ставши ще одним дока- зом того, що у другій половині XIX ст. інтелектуальне життя зосередилося у маєтках, які зазвичай мали сталі родові традиції (були «дідизнами»), належали особам з дрібнопомісного панства чи господарям «середньої руки», існували у сформованій мережі соціокультурних комунікацій. Атмосфера усамітнення у колі рідних та однодумців сприяла продуктивній праці вченого. Водночас існування в середині ——————— 46 Наш рідний край: (з історії освіти на Полтавщині у дореволю- ційний період). Вип. 2 / [В. Н. Жук, Т. П. Пустовіт, М. А. Фісун, В. М. Ханко]. Полтава, 1991. С. 65–84. 141 інтелектуальної мережі, утвореної панськими маєтками Ліво- бережжя, забезпечило збереження тих науково-професійних зв’язків, що ними позначилася діяльність М. Костомарова у «великому світі» за межами Дідівців. Маєток у Дідівцях як «культурне гніздо» зберіг традиційні ознаки такого утворення – адаптація умов проживання відпо- відно до індивідуальних потреб особистості, реалізація профе- сійних зацікавлень власника. Культуротворче середовище маєт- ку у свідомості сучасників постало через призму міфологем («сільський Едем»). Діяльнісні практики, презентовані у маєтку, видозмінювались відповідно до вимог часу. Як-от, традиційна функція – розвиток освітньої справи на селі – постала в онов- леній формі професійного навчання для молоді. Дослідження може бути продовжено аналізом форм куль- турної діяльності дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Його результати сприятимуть вивченню маєт- ків української еліти як культурних центрів в умовах соціо- культурних трансформацій. Maryna Budzar Doctor of Historical sciences (Dr. hab. in History), Associate Professor, Department of History of Ukraine, Borys Grinchenko Kyiv University, (Kyiv, Ukraine), qmimaq1113@yahoo.com THE ESTATE OF КISELYS IN THE VILLAGE OF DIDIVTSI IN THE SOCIO!CULTURAL SPACE OF THE LEFT BANK UKRAINE (1870s – 1910s) The determination of the article is to characterize the manorial estate in the village of Didivtsi as a cultural center in the process of transformation the manorial estates of the Left Bank Ukraine at the turn of the 19th and 20th centuries. To achieve the research goal, the historical-comparative method was used, the network approach as the basis of the theory of the network society, the principle of studying private property as a «cultural form». The study shows that the estate of Kiselys functioned in the system of intellectual ties between the noble estates of the Poltava and Chernigiv provinces. During his stay in Didivtsi M. Kostomarov (1875–1884), the 142 estate acquired features of the «working classroom» of the intellectual. At the turn of the 19th and 20th centuries, its owner M. Kisel, local government, liberal, educator, successfully adapted the forms of cultural activities in the estate in accordance with new public needs, provided vocational training for peasant childhood. The study can be continued by an analysis of the forms of cultural activity of the noble estates of the Left Bank Ukraine at the turn of the 19th and 20th centuries. Its results will contribute to the study of the estates of the Ukrainian elite as cultural centers. The article it based on the original author's concept. Key words: estate of Kysil’s Didivtsi, Left Bank Ukraine, Mykola Kostomarov, Olexandr Kysil, manorial estate as a cultural center. REFERENCES 1. Honchar, O. (2017) Mykola Kostomarov: postat’ istoryka na tli epokhy. Kyiv. [in Ukrainian]. 2. Honchar, O. T. (2013) Shtrykhy do biohrafii Mykoly Kostomarova ta joho rodyny. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 6, 186–193. [in Ukrainian]. 3. Gorlenko, W. (1886) Dwe poesdki c N. I. Koctomarowym. Kievckaja starina, (14), 111–123. [in Russian]. 4. Kisel, A. M. (Comp). (1909). Dedowckie utschebnye macterckie. Priluki. [in Russian]. 5. Zhuk, V. N., Pustovit, T. P., Fisun, M. A. & Khanko, V. M. (Comps). (1998). Nash ridnyj kraj: (z istorii osvity na Poltavschyni u dorevoliutsijnyj period), (Vol. 2). Poltava. [in Ukrainian]. 6. Zabiiaka, I. (2013) Epistoliarna spadschyna Vasylia Horlenka. Kyiv. [in Ukrainian]. 7. Kolesnyk, I. (2009) Hohol. Merezhi kul’turno-intelektual’nykh komunikatsij. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 8. Collins, R. (2002). Coziologija vilocovij: globalnaja teorija intellektualnogo ismenenija – Sociology of Philosophies: Global Theory of Intellectual Change (extracts from Introduction). Nowosibirsk: Sibirskij chronograv. [in Russian]. 9. Korelin, A. P. (1979). Dworjanstwo w poreformennoj Rossii. 1861–1904: sostaw, tschislennost, korporatiwnaja organizatsija. Moskow: Nauka. [in Russian]. 10. Kotelnikow, W. (Ed). (1922). Awtobiogravija N. I. Koctomarowa. Moskow: Sadruga. [in Russian]. 11. Kostomarow, N. I. (1885). Poezdka w Perejaslaw. Istoritscheckij westnik, (22), 489–508. [in Russian]. 12. Lazarewskij, A. M. (1902). Opisanie staroj Malorossii: materialy dlja istorii zaselenija, zemlewladenija i uprawlenija: Polk Priluzkij. Kiew. [in Russian]. 13. Lazarewskij, A. (Comp.). (1902). Otrywki is dnewnika G. P. Galagana. 1883–84 gg., (3), 56–158. [in Russian]. 143 14. Lukomskyj, H. (2005). Davni roky. In H. Lukomskyj, Ukrainska khudozhnia spadschyna (Vol. 61/62), pp. 519–575. Kyiv. [in Ukrainian]. 15. Mordowtsew, D. L. (1885, 1886) Nikolaj Iwanowich Kostomarow w poslednie desjat' let zhisni.1875–1885. Russkaja starina, (12), 636–663; (2), 323– 360. [in Russian]. 16. Mordowtsew, D. L. (1884). Pod nebom Ukrainy. Istoritscheskij westnik, (12), 511–537. [in Russian]. 17. Rudynska, Ye. V. (1927). P. Horlenko. Zapysky istoryko-filolohichnoho viddilu UAN, (12), 304–318. [in Ukrainian]. 18. Savon, O. A. (1993). Didivtsi: sadyba tvorchosti i dobroty. Pryluky. [in Ukrainian]. 19. Smolij, V. A. (Ed), Pinchuk, Yu. A. & Yas O. V. (2005). Mykola Kostomarov: vikhy zhyttia i tvorchosti. Kyiv: Vyscha shkola. [in Ukrainian]. 20. Sograv, N. Ju. (Comp). (1978). Nikolaj Nikolaewitsch Ge: pisma, stati, kritika, wospominanija sowremennikow. Moskow: Iskusstwo. [in Russian]. 21. Junge, E. (1890). Vospominanija o N. I. Kostomarove. Kievskaja starina, (1), 22–34. [in Russian]. 22. Junge, E. (1910). Vospominanija o N. I. Kostomarove. Westnik Ewropy, (11), 151–157. [in Russian].

Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси