Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького")
На основі епістолярної спадщини сучасників, мемуарних творів та архівних матеріалів розкрито питання знайомства та становлення взаємовідносин між дворянином та державним чиновником Петром Дмитровичем Селецьким й українським поетом та художником Тарасом Григоровичем Шевченком. Схарактеризовано кл...
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Schriftenreihe: | Історіографічні дослідження в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160384 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") / В. Гудима // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 161-179. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-160384 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1603842019-11-04T01:25:45Z Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") Гудима, В. Микола Костомаров і його соціокультурне оточення На основі епістолярної спадщини сучасників, мемуарних творів та архівних матеріалів розкрито питання знайомства та становлення взаємовідносин між дворянином та державним чиновником Петром Дмитровичем Селецьким й українським поетом та художником Тарасом Григоровичем Шевченком. Схарактеризовано ключові аспекти їхніх взаємовідносин. Based on published archives, varieties of memoirs literature and epistolary to reveal the problem of relationship between nobleman and Kyiv civil vice governor P. Seletskiy and Ukrainian poet, artist T. Shevchenko, who represented Ukrainian national liberation movement in the first half of the nineteenth century. Describe the main stages of relationships between these personalities and analyze their development. Expand leading motives establishment and further development of their relations. 2018 Article Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") / В. Гудима // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 161-179. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160384 929:001.814*Т. Шевченко uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Микола Костомаров і його соціокультурне оточення |
| spellingShingle |
Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Микола Костомаров і його соціокультурне оточення Гудима, В. Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") Історіографічні дослідження в Україні |
| description |
На основі епістолярної спадщини сучасників, мемуарних творів та
архівних матеріалів розкрито питання знайомства та становлення
взаємовідносин між дворянином та державним чиновником Петром
Дмитровичем Селецьким й українським поетом та художником
Тарасом Григоровичем Шевченком. Схарактеризовано ключові аспекти їхніх взаємовідносин. |
| format |
Article |
| author |
Гудима, В. |
| author_facet |
Гудима, В. |
| author_sort |
Гудима, В. |
| title |
Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") |
| title_short |
Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") |
| title_full |
Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") |
| title_fullStr |
Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") |
| title_full_unstemmed |
Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") |
| title_sort |
штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії тараса шевченка (за "записками петра дмитровича селецького") |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Микола Костомаров і його соціокультурне оточення |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160384 |
| citation_txt |
Штрихи до портрету кирило-мефодіївця: маловідомі сторінки біографії Тараса Шевченка (за "Записками Петра Дмитровича Селецького") / В. Гудима // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 161-179. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Історіографічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT gudimav štrihidoportretukirilomefodíívcâmalovídomístorínkibíografíítarasaševčenkazazapiskamipetradmitrovičaselecʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-14T13:02:18Z |
| last_indexed |
2025-07-14T13:02:18Z |
| _version_ |
1837627488657735680 |
| fulltext |
161
УДК 929:001.814*Т. Шевченко
Віталій Гудима
студент IV курсу, факультет історичної освіти,
Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова
(Київ, Україна)
ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТУ КИРИЛО!МЕФОДІЇВЦІВ:
МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
(ЗА «ЗАПИСКАМИ ПЕТРА ДМИТРОВИЧА
СЕЛЕЦЬКОГО»)
На основі епістолярної спадщини сучасників, мемуарних творів та
архівних матеріалів розкрито питання знайомства та становлення
взаємовідносин між дворянином та державним чиновником Петром
Дмитровичем Селецьким й українським поетом та художником
Тарасом Григоровичем Шевченком. Схарактеризовано ключові аспек-
ти їхніх взаємовідносин.
Ключові слова: Т. Шевченко, П. Селецький, російське самодер-
жавство, національна ідея, цивільний губернатор, просопографія.
В умовах сучасної геополітичної ситуації навколо України
актуальним є усвідомлення українцями важливості боротьби за
збереження своєї національної самоідентифікації. У цьому кон-
тексті аналіз взаємин двох представників української інтелек-
туальної еліти – імперського чиновника П. Селецького та укра-
їнського митця Тараса Шевченка має сприяти формуванню
ідеологічних та ціннісних запобіжників для українців від втрати
своєї національної гідності, формуванню чуття приналежності
до українського народу та відповідальності перед ним за його
історичну долю.
Наукова новизна нашого дослідження полягає у спробі
доповнити біографію Тараса Шевченка в контексті висвітлення
ставлення до його особистості та творчості російської імпер-
ської влади на прикладі історії взаємин з київським віце-
губернатором П. Селецьким, що дозволяє повніше розкрити
особистість Тараса Григоровича, його життєвий шлях та деякі
нові аспекти його творчості.
© В. Гудима, 2018
162
Історіографія дослідження. Життєвий та творчий шлях
Тараса Шевченка є знаковим явищем в історії культури України
другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. Свідченням цього є
статус шевченкознавства, який нині піднесено до рівня кла-
сичної дисципліни у соціогуманітаристиці.
Першими дослідниками та біографами Т. Шевченка були
його друзі та колеги. Зокрема, це О. Афанасьєв-Чубинський1 та
М. Чалий2, які одними з перших спробували розкрити та про-
аналізувати життя, творчість українського митця, заклавши
основи шевченкознавства.
Досить активно шевченкознавство розвивалось у ХХ столітті.
Так, у радянський період на державному рівні організовується
розшук і нагромадження шевченківських матеріалів, зокрема
біографічних, готується їхня публікація, створюється спеціаль-
ний науковий центр шевченкознавчих досліджень – Інститут
Тараса Шевченка.
Для сучасних шевченкознавців життя та діяльність Т. Шев-
ченка залишається актуальною науковою проблемою. Серед них
варто виділити дослідження: Н. Горбач3, П. Зайцева4, О. Над-
точій5, І. Дзюби6, Г. Грабовича7, Г. Грабовського8 та колективні
———————
1 Афанасьев-Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке. Рус-
ское слово. 1861. № 5.
2 Чалый М. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. Киев: Типо-
графия К. Н. Милевского, 1882. 281 с.
3 Горбач Н. Життя та творчість Тараса Шевченка. Львів: Каменяр,
2005. 304 с.
4 Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. 2-ге вид. Київ: Обереги, 2004.
480 с.
5 Надточій О. Російська цензура і видання творів Тараса Шевченка
(1861–1916 рр.). Черкаси: Брама, 2006. 220 с.
6 Дзюба І. Тарас Шевченко: Життя і творчість. Київ: Києво-
Могилянська академія, 2008. 718 c.
7 Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у
творчості поета / Пер. з англ. С. Павличко. Київ: Радянський пись-
менник, 1991. 212 с.
8 Грабовський Г. Шевченко, якого не знаємо. Київ: Критика, 2000.
305 с.
163
монографії: «Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та
фактах»9, «Триптих про Тараса Шевченка»10, «Тарас Шевченко
у приватному житті: збірник статей»11.
Досліджуючи історію взаємин київського чиновника П. Се-
лецького та українського митця Т. Шевченка, варто звернути
увагу на епістолярій, спогади, щоденники, мемуари (опубліко-
вані у таких документальних збірниках: «Спогади про Т. Шев-
ченка» (Київ, 1982), «Тарас Шевченко: Документи та матеріали
до біографії. (1814–1861)» (Київ, 1982), а також архівні мате-
ріали, і, особливо, «Записки Петра Дмитровича Селецького»12
(які було опубліковано лише частково).
Ще за життя ставлення та оцінки творчості Т. Шевченка були
далеко неоднозначними. Його особистість та творчість викли-
кали різне ставлення, мали різну реакцію. Деякі виявляли сим-
патію, співчуття та прагнення допомогти й підтримати, інші –
байдужість, а ще деякі – упередженість та недоброзичливість.
Для одних він був непересічною особистістю, талантом, генієм,
для других – столичною модною забаганкою, знайомство і спіл-
кування з яким було престижним, піднімало в очах оточення.
Саме до останньої категорії належав Петро Дмитрович Селець-
кий, який на час свого знайомства з Тарасом Григоровичем був
чиновником канцелярії київського, військового, подільського та
волинського генерал-губернатора Д. Бібікова.
Петро Дмитрович Селецький був людиною своєї епохи.
Народився 1821 р. на Полтавщині в дворянській родині ко-
зацько-старшинського походження. Його батько, Дмитро Пет-
рович, учасник війни 1812 р., створив власний оркестр і хор
кріпаків. Тому музика й співи оточували маленького Петра від
народження. У приватному пансіоні в Харкові і Петербурзі він
здобуває вже музичну освіту. По завершенні пансіонату, всту-
———————
9 Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах / Упоряд.
В. Шевчук. Київ: Дніпро, 1993. 779 с.
10 Триптих про Тараса Шевченка. Київ: Слов’янський град, 2002.
11 Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей. Київ: Інсти-
тут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2014. 280 с.
12 Киевская старина. 1884. Т. 8.
164
пив на юридичний факультет Київського університету св. Воло-
димира. По його закінченні працював викладачем у Рішельєв-
ському ліцеї в Одесі, але недовго. Він полишає педагогічну
службу й відправляється в тривале турне Європою, метою якого
було послухати лекції відомих європейських правознавців. Під
час подорожі він також знайомиться з відомими музикантами-
композиторами: Ф. Лістом, Р. Вагнером, Ф. Мендельсоном.
Сповнений нових вражень він повернувся до Російської імперії
та приступив до державної служби – перекладачем канцелярії
київського, військового, подільського та волинського генерал-
губернатора Д. Бібікова.
Знайомство Петра Селецького з Тарасом Шевченком, мабуть,
не було випадковістю. Перед нами не просто імперський чи-
новник-канцелярист, а далеко непересічна особистість, коло
інтересів й захоплень якої виходить за межі суто чиновницької
діяльності. Він людина широкого кола інтересів: від мандрів до
захоплення музикою.
Цих двох земляків – колишнього кріпака та імперського
чиновника – доля звела в 1843 році.
З 1843 р., з ініціативи професора М. Максимовича, за спри-
янням київського генерал-губернатора Д. Бібікова та з дозволу
міністра внутрішніх справ, при канцелярії генерал-губернатора
діяла Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (Київська
археографічна комісія). Про створення комісії Т. Шевченко міг
дізнатися під час перебування в Києві наприкінці січня – на
початку лютого 1844 р. від її члена-співробітника П. Куліша.
Мабуть, саме тоді він вирішив після закінчення навчання в
Академії мистецтв приїхати до Києва і долучитися до роботи
цього наукового осередку13.
Уже три роки молодий Тарас – вільний, не кріпак. Талано-
витий учень знаменитого Карла Брюллова в Санкт-Петербур-
зькій Академії мистецтв, тричі нагороджений її срібними меда-
лями. Він – славетний поет. Ним захоплюються «навчені люди»
в Петербурзі, інтелігенція. 1840 р. побачила світ збірка його
———————
13 Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. Київ, 2003. Т. 6. С. 179–
220.
165
поетичних творів «Кобзар», а в 1841 р. вийшов альманах «Лас-
тівка», окремим виданням – поема «Гайдамаки». Із-під пензля
молодого художника академіста виходять малюнки «Козацький
бенкет» (1838), «Натурниця» (1840) та низка портретів. Захоп-
люючись театром, він пробує свої сили і в драматургії. 1842 р.
з’явився уривок із п’єси «Микита Гайдай», написаної росій-
ською мовою та поема «Слепая»». Він завершив драму «Назар
Стодоля»14.
19 травня 1843 року Т. Шевченко разом із Є. Гребінкою їде в
Україну. У червні 1843-го він побував у Києві, де познайомився
з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем.
29 червня (11 липня) 1843-го – у день св. Петра і Павла –
відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Є. Гре-
бінки, вдови-генеральші Тетяни Вільхівської в її с. Мойсівці
(нині село Драбівського району Черкаської області). У цей день
за традицією власниця маєтку Т. Волховська відзначала іменини
свого покійного чоловіка. Сюди з’їхалося до двохсот гостей.
Прийом носив такий пишний характер, що Мойсівку в ці дні
називали своєрідним «Версалем». «Евгений Павлович Гребинка
подъезжал к крыльцу в сопровождении незнакомца (це був
Т. Шевченко. – Авт.). Они вошли. Спутник его был среднего
роста, плотный, на первый взгляд лицо его казалось обыкно-
венным, но глаза светились таким умным и выразительным
светом, что я невольно обратил на него внимание… Весть о
приезде Шевченко мигом разлилась по всему дому, и квартира
моя вскоре заполнилась почитателями, приходившими познако-
миться с родным поэтом... Мы отправились в залу. Все гости
толпились у входа, ожидая появления Шевченко. Поэт, видимо,
был тронут блистательным приемом...Целый день он был пред-
метом всеобщего внимания... Скоро Шевченко сделался как
свой со всеми и был точно дома», – пригадував згодом про
прибуття Шевченка на свято та знайомство з ним у своїх
спогадах15.
———————
14 Тарас Шевченко: Життя і творчість у документах, фот., іл.:
Альбом. Київ, 1991. 335 с.
15 Афанасьев-Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г Шевченке. С. 7.
166
У Мойсівці поет також познайомився з офіцером Яковом де
Бальменом (пізніше присвятив йому поему «Кавказ») та з
поетом Олексієм Капністом. З останнім потоваришував. Олексій
Васильович був знайомий з усією сім’єю князів Рєпніних. Він
порекомендував князю Миколі, щоб молодий художник зробив
копії з деяких картин його галереї.
2 липня 1843 року Олексій Капніст вперше привіз Тараса
Шевченка до Яготина. Тарас Григорович приїхав у Яготин до
князя Миколи Рєпніна, як згадувала княжна Варвара Рєпніна, з
О. Капністом після великої грози й зливи. Саме в час приїзду
Т. Шевченка, Варвара Миколаївна зі своєю матір’ю була в садку
й побачила О. Капніста з незнайомим молодим чоловіком.
Почався рясний дощ, і О. Капніст повів до палацу спочатку
княгиню, а потім забрав і гостя. Дні гостювання вчорашнього
кріпака у князівському маєтку Рєпніних відзначені теплом,
щиросердністю та гостинним прийомом. Т. Шевченкові відве-
дено будинок-флігель князівського палацу, стіни якого він при-
красив власними малюнками. Перший приїзд Тараса Григоро-
вича було приурочено тому, щоб зняти копію з портрета князя
М. Рєпніна роботи швейцарського художника Йозефа Гонунґа.
Хоч у збірці Рєпніна були портрети роботи Володимира Боро-
виковського, Петра Левицького та французького маляра Еньйо-
ла, на котрих його було зображено у генеральському мундирі,
замовникам подобався портрет у цивільному вбранні.
Вечори в Рєпніних минали в салоні. Тут сходилися аристо-
кратичні кола, слухали розповіді Т. Шевченка про петербурзькі
небилиці. Т. Шевченко мав добрий голос і дуже любив співати.
А читанням своїх віршів захоплював усіх, пише відомий шев-
ченкознавець Павло Зайцев. Якогось вечора він читав свою
поему «Слепая». Твір вразив Варвару Миколаївну. Вона писала
Ш. Ейнару: «О, коли б я могла передати Вам усе, що тоді
пережила. Які почування, які думки, яка краса, який чар і який
біль охопили мене в часі цього читання. Моє обличчя все було
мокре від сліз, і це було щастя, бо я мусила б кричати, якби моє
хвилювання не знайшло цього виходу для себе; відчувала біль у
грудях. Після читання не сказала нічого. Ви знаєте, що при всій
моїй балакучості я втрачаю від хвилювання здатність говорити.
167
Й яка м’яка, чарівна манера читати! Це була захоплююча
музика, що співала мелодійні вірші… Шевченко зайняв місце в
моєму серці, я часто думала про нього, бажала йому добра та
бажала сама зробити йому добре, притім при моїй палкості,
зараз можливо і найбільше».
Серед тих, хто не раз відвідував маєток Рєпніних був і
талановитий юнак Петро Селецький, якого одного разу разом з
сім’єю запросив сам Микола Рєпнін. Вони вже здавна дружили
родинами і родовий маєток Селецьких знаходився неподалік у
с. Малютинці Пирятинського повіту Київської губернії. Це був
візит-відповідь, адже після повернення П. Селецького з-за кор-
дону та приїзду до батьків, його з сім’єю відвідало багато
знайомих, і він, як того вимагав тогочасний етикет, повинен був
відповісти взаємністю. Гостини відбувались на Різдвяні свята.
Його сім’я повернулась додому того ж дня, а сам Петро
Дмитрович залишився погостювати ще кілька днів. Сімейство
Рєпніних не так давно повернулось з-за кордону, де проживало
тривалий час, і тому П. Селецький мав багато тем для спільних
розмов16.
Можливо і відвідини П. Селецьким маєтку Рєпніних були
невипадковим. Він ймовірно дізнався про перебування у ньому
Тараса Григоровича й бажав ближче познайомитися з талано-
витим митцем – «художником за професією та поетом за по-
кликанням», як пізніше П. Селецький зазначить у своїх «Запис-
ках»17. Перед 22-річним П. Селецьким 29-річний художник
постав таким: «Середнього зросту, широкоплечий, міцної і здо-
рової тілобудови, рябий, з мутними і недурними карими очима,
вайлуватий, незграбний, нечесаний, немитий, більш ніж недбало
одягнений – ось зовнішність Тараса Шевченка, далеко не вишу-
кана»18. Мемуарист акцентує увагу на дещо простонародному
вигляді поета, незадовільному, як на дворянина, туалеті.
Підкреслює зовнішню непривабливість Т. Шевченка, його не-
відповідність тогочасному аристократизму. Своїми оцінками
———————
16 Киевская старина. 1884. Т. 9. С. 620
17 Там же.
18 Там же.
168
автор «Записок» натякає на селянське походження Т. Шевченка.
За мірками того часу, у цьому не було нічого дивного: Петро
Дмитрович, який походив з відомого козацько-старшинського
роду дещо упереджено ставився до вихідця з народу19. З іншого
боку, П. Селецький однозначно відмічає силу, здоров’я та
незламність його статури в поєднанні з глибинною мудрістю та
спокоєм, вираження яких вбачав у очах молодого поета і
художника20. А ось як описує молодого поета офіцер Микола
Момбеллі, який зустрів його в цей же період в гостях в
Є. Гребінки: «Він середнього зросту, широкоплечий і взагалі
кремезної, міцної будови, в талії широкий через особливу
будову кісток, але аж ніяк не товстий. Обличчя кругле, борода і
вуса завжди виголені, бакенбарди ж каймою обводять усе
обличчя, волосся вистрижене по-козацьки, але зачесане назад.
Він не брюнет і не блондин, але ближче до брюнета, не тільки за
волоссям, але й за кольором червонуватої шкіри; риси обличчя
звичайні».
Про зацікавленість П. Селецького особистістю Т. Шевченка
свідчить досить детальний опис його знайомства та спілкування
з Тарасом Григоровичем, а також подання біографії останнього
у особистому щоденнику. У «Записках Петра Дмитровича Се-
лецького» також наведено доволі детальну історію викупу
Тараса Шевченка з кріпацтва. «Народжений в Київській губер-
нії, Шевченко належав до сім’ї кріпаків поміщика Е. (Енгель-
гардта – Авт.). В минулому поміщики відправляли своїх крі-
паків в Петербург, щоб вони вивчили яке небудь ремесло. На
долю Шевченка випало малярне мистецтво; хлопчик доволі
швидко показав такі успіхи, що його направили в художню
академію, а малювання стало постійним заняттям. Він малював
портрети. Один генерал замовив йому свій портрет за сто рублів
асигнаціями. Портрет, який намалював Шевченко, не сподо-
бався замовнику; проте генерал пропонував взяти його за пів-
ціни. Шевченко образився та не погодився: замінивши мундир
———————
19 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Киев: Тип.
Т-ва Г. Л. Фронцкевича и Кo, 1914. Т. 4. С. 596.
20 Киевская старина. 1884. Т. 9. С. 620.
169
та еполети білою сорочкою, він зробив з портрета генерала
вивіску цирульні. Генерал, невдовзі побачивши вивіску, сильно
розлютився. Поміщик Е. тоді якраз був в Петербурзі; генерал
просив продати йому Шевченка, пропонуючи дві тисячі рублів.
Е. погодився. Шевченко тоді вже писав вірші і був трохи відо-
мий Жуковському. Зрозумівши неминучість лиха, Шевченко
звернувся до поета. Жуковський повідомив імператрицю про
гірку долю Шевченка. Е. заплатили викуп, і з милості госу-
дарині, Шевченко був звільнений з кріпацької залежності.
Викуп було здійснено шляхом розіграшу портрету Жуковського,
написаного для цього К. Брюлловим; немає потреба згадувати,
що імператриця взяла усі білети (лотерейні. – Авт.)»21. Про це
ж оповідає й Варвара Рєпніна у листі до Шарля Ейнара:
«23 лютого 1814 р. народилася дитина… у селянина, це був
бідний кріпак… Цей хлопчик Тарас і є геніальним поетом –
Шевченком… Ці два слова: Шевченко – і кріпак, о жах! Боже!
Де ще так потрібні людині віра, надія, переконання, що усе слід
зносити задля любові до Бога, як у цій нещасній країні!»
Молодий Т. Шевченко справляв на оточення досить пози-
тивне враження. П. Селецький не став виключенням. Зокрема в
«Записках» він відмічав, що з Т. Шевченком та домашнім ліка-
рем Рєпніних Ф. Фішером вони збиралися після офіційних вечо-
рів, і говорили до глибокої ночі. З творами Кобзаря він також
був ознайомлений – той на прохання княжої родини декламував
свої уже відомі, а іноді ще не видані твори. «Як поет був пре-
красний чистотою малоросійської мови, плавним, розміреним
віршом, звучними строфами, задушевним почуттям, м’якою
сердечністю; його «Кобзар», в особливості його «Катерина»,
можуть вважатися одним з кращих творів в своєму роді. Але в
«Гайдамаках» Шевченка не вистачало священного вогню, про-
яву пристрасті, широкої кісті, захоплюючого дійства, які харак-
теризують історичну драму…»22. Оцінка Петром Дмитровичем
Селецьким поезії Тараса Шевченка має дещо суб’єктивний
характер. Але водночас критика поетичних досягнень цього разу
———————
21 Там же. С. 621.
22 Там же. С. 620.
170
більш об’єктивна та аргументована. Автор демонструє своє
бачення слабких сторін Шевченкової поеми «Гайдамаки».
Поряд з цим він відкрито захоплюється майстерністю вико-
ристання поетом української мови. Особливо високо оцінює
поему «Катерина», називаючи її «кращою у своєму жанрі»23.
П. Селецький намагався оцінити Т. Шевченка як живописця,
так як був людиною високоосвіченою, а мистецтвом у всіх його
жанрах захоплювався з дитинства24. Оцінці Т. Шевченка як
художника Петро Дмитрович присвятив лише один абзац. І тут
його оцінка вже не така захоплююча: «Як живописець, він мало-
відомий: малював доволі посередньо»25.
Характеристика Шевченка-художника значно стисліша і вза-
галі не деталізована. Цьому можна знайти пояснення: П. Се-
лецький був музикантом, композитором, правознавцем і теат-
ралом. Але він не був художником. Його знання живопису
обмежувались курсом малювання в дитинстві, який входив до
освітньої програм дітей дворян.
Як вже згадувалося вище, судженням П. Селецького при-
таманна певна упередженість. Крім того, автор перш за все
подає власне розуміння тієї ситуації, що склалася навколо ви-
купу Тараса Шевченка з кріпацтва. Повніше розкрити ставлення
П. Селецького до Т. Шевченка та його поглядів можна проана-
лізувавши останній абзац нотаток про викуп Тараса Григоро-
вича з кріпацтва: «Якою б черствою не була б душа людини,
вона повинна була пройнятися священною вдячністю; і чим
більш потворним виглядало кріпацтво, тим більш сильною,
більш глибокою повинна бути вдячність за звільнення. Далі ми
побачимо, як відплатить за неї Шевченко»26. Автор нотаток
прямо засвідчує свою негативну оцінку подальшим діям поета,
як активного діяча українського руху.
Обоє молодих людей перебували у вузькому колі спілку-
вання родини Рєпніних, в якій високо цінувалося мистецтво. Це
———————
23 Там же.
24 Киевская старина. 1884. Т. 8. С .620.
25 Киевская старина. 1884. Т. 9. С. 620.
26 Там же. С. 621.
171
послужило їх зближенню як особистостей, що захоплювались
прекрасним. Вони обоє цінували мистецтво і прагнули творити.
Тарас Григорович Шевченко був художником та піїтом, майс-
терно володіючи словом. Петро Дмитрович Селецький з ди-
тинства захоплювався музикою, цінував красу та досконалість.
Писати музику він почав ще в Одесі, викладаючи правознавство
в Рішельєвському ліцеї27.
Ініціатором спільної для обох ідеї – написання опери – стала
княжна Варвара Рєпніна. П. Селецький описує: «Кілька разів
грав я на фортепіано в Яготині, і музика моя дуже подобалась;
Варвара Миколаївна запропонувала мені написати оперу, Шев-
ченко взявся написати лібрето, сюжетом вибрали Мазепу.
Сюжет для опери дійсно багатий. Багато драматизму, дії, різ-
норідні елементи: велико- і малоросійський, польський, швед-
ський. Але в розробці драми і в мові лібрето ми розходились.
Всі стояли за особистість Мазепи і хотіли зробити його борцем з
деспотизмом Петра. Хоч Петро ніколи і не був моїм героєм, в
діях Мазепи я також не бачив нічого героїчного і хотів пред-
ставити його таким, яким він був в дійсності. У запалі суперечки
у мене вирвалось слово «зрадник», і ми ледь через це не роз-
сварились. Варвара Миколаївна і Шевченко хотіли, щоб лібрето
було написано малоросійською мовою, я був протилежної дум-
ки і переконував, що Шевченко так володіє російською мовою,
що добре напише лібрето; якщо писати оперу, казав я, то писати
оперу серйозну і загальнодоступною мовою, а не яку не будь
«Наталку-Полтавку». Кожен залишився при своїй думці, тим все
і закінчилось в Яготині»28. І ось знову мимоволі автор мемуарів
виражає своє ставлення до українства, народної культури.
Оперу-водевіль І. Котляревського він не вважає таким, що має
унаслідуватись, бути взірцем для рафінованого інтелектуала,
яким він себе без сумніву вважав.
Але реалізувати задум не пощастило. Про причини цього
говорить сам П. Селецький. Коли «всі обстоювали особу Мазепи
й хотіли представити його оборонцем свободи в боротьбі з
———————
27 Киевская старина. 1884. Т. 8. С. 251.
28 Киевская старина. 1884. Т. 9. С. 621–622.
172
деспотизмом Петра», Петро Дмитрович у вчинках Мазепи «не
знаходив… нічого героїчного і домагався, щоб його пред-
ставили таким, яким він справді був», а коли з уст майбутнього
композитора вирвалося слово «зрадник», що мало характе-
ризувати «справжню» постать гетьмана, всі через це мало з ним
не посварилися. До того ж княжна Варвара і Тарас Григорович
«хотіли, щоб лібрето було написане українською мовою», а
П. Селецький був «протилежної думки» й казав: «Якщо писати
оперу, то писати оперу повалену й мовою загальноприступною,
а не якусь там “Наталку Полтавку”»29.
Отже, останнє зауваження, переконує, що П. Селецький праг-
нув створити музичний твір не для широкого українського
загалу, а такий, що мав би визнання лише в аристократичних
колах. Крім цього, такий напрям діяльності як написання му-
зичних творів для нижчих верств тогочасного суспільства –
виходець з козацько-старшинського роду, державний чиновник,
мабуть, вважав нижче своєї гідності.
У цей час відбувалася ще одна неприємна для Т. Шевченка
подія. Її деталі до нас дійшли з листа княжни Варвари Рєпніної
до Ш. Ейнара. «Несподівано сталася подія, що потрясла Т. Шев-
ченка. Платон Лукашевич прислав до Яготина з Березані свого
кріпака з листом до Т. Шевченка. Посланець у тяжкий мороз
здолав не менше 25 верст пішки. Це обурило Т. Шевченка, і він
написав ученому дідичеві різкого листа. На це дістав такою
самою дорогою відповідь, у якій оскаженілий П. Лукашевич
здобувся на ущипливий «дотеп», – що він має 300 таких «йоло-
пів», як Шевченко. Поет, оповідаючи про це княжні, «плакав од
болю». Княжна не знала, що сказати, що зробити, щоб потішити
його»30.
Суперечка з П. Селецьким і тяжкий інцидент з П. Лукаше-
вичем були тими подіями, що різким дисонансом увірвалися в
чисту атмосферу яготинського палацу. Складні моральні пере-
———————
29 Зайцев П. Життя Тараса Шевченка.
30 Русские Пропилеи: материалы по истории русской мысли и лите-
ратуры: в 6 т. / Сост. предисл., подгот. текста М. О. Гершензон.
Москва, 1918. Т. 2. С. 216.
173
живання, викликані відносинами з княжною, хоч і затьмарювали
чоло поета, але в них не було нічого, що зачіпало б його
переконання або дратувало його людську й національну гід-
ність. По виїзді з Яготина він ще близько місяця перебував у тих
околицях. Гостював, мабуть, у Закревських, у де Бальменів,
може в Маркевича.
Від’їзд його з Яготина описала В. Рєпніна в листі до
Ш. Ейнара: «Два дня он был молчалив и холоден, хотя я
проводила с ним почти весь день, потому, что он работал... над
портретами детей моего брата, а я занимала их, чтобы они
сидели смирно; но последние три дня его пребывания он был
сердечен, братски нежен и добр. Наконец наступил день и час
его отъезда. Я со слезами бросилась к нему на шею, пере-
крестила ему лоб, и он выбежал из комнаты…»31.
Але від’їзд Тараса Шевченка з маєтку Рєпніних в Яготині не
поставив кінцевої крапки в його стосунках з Петром Селецьким.
У лютому 1844 року поет виїжджає до Петербурга, де зай-
мається своїми справами: видає серію малюнків «Живописна
Україна», здобуває офіційне звання художника, пише поему
«Сон». Здійснивши усе заплановане, Т. Шевченко подає заяву
до правління Академії про видачу йому квитка для проїзду в
Україну й вільного проживання там. 5 квітня 1845 року Т. Шев-
ченко отримує необхідний дозвіл і 12 квітня виїжджає в
Україну.
Весну, літо й осінь 1845 року Т. Шевченко провів у Мар’їн-
ському на Полтавщині (Миргородський повіт) на запрошення
предводителя дворянства Миргородського повіту Олександра
Лук’яновича. Дещо пізніше, отримавши посаду в Київської
археографічної комісії, Т. Шевченко починає багато подоро-
жувати Україною, збирати фольклорні й етнографічні матеріали
та змальовувати історичні й архітектурні пам'ятки.
У період другої подорожі Тараса Шевченка Україною Петро
Дмитрович Селецький завжди знаходився «на відстані витяг-
нутої руки» від нього. Причиною цього стало спільне місце
роботи – Київська археографічна комісія. П. Селецький працю-
———————
31 Там же. Т. 2. С. 217.
174
вав в ній у 1845–1846 роках, а Т. Шевченко в 1845–1847 рр.
Також варто зазначити, що П. Селецький постійно проживав в
Києві, тобто вони з Т. Шевченком, який в ньому поселився
весною 1846 року, оберталися в одних і тих самих аристо-
кратичних колах32.
У травні 1847-го Тараса Шевченка заарештували за участь в
«Украйно-Славянскомъ Обществъ» (Кирило-мефодіївському то-
варистві) і ув’язнили в казематі ІІІ жандармського відділення.
Подія отримала сильного розголосу у вузькому колі київських
аристократів, тому цілком логічно, що про неї дізнався П. Се-
лецький. Зауваження П. Селецького у «Записках»: «Далі ми
побачимо, як відплатить за неї Шевченко»33, тобто за викуп його
з кріпацтва царською родиною, свідчить про несприйняття, а то
і засудження імперським чиновником подальшої участі Тараса
Григоровича у справі «Объ Украйно-Славянскомъ Обществъ».
Наприкінці червня, після короткої позасудової розправи й дов-
гого арештантського шляху з Петербурга до Оренбурга, Тараса
Григоровича зачислили рядовим військової частини Орської
фортеці34.
На більш ніж десятирічний період в їх стосунках виникла
пауза. Поки Тарас Шевченко відбував службу на засланні,
Петро Селецький робив собі кар’єру на цивільній імперській
службі. 15 січня 1849 року він отримує посаду цензора іно-
земних творів. У цьому ж році його призначають чиновником
особливих доручень при попечителеві Київського навчального
округу. У 1850 р. він стає на чолі канцелярії Київського інсти-
туту шляхетних дівчат. Крім цього, Петро Дмитрович очолює
низку різних комісій, отримує державні нагороди (орден Святої
Анни різних ступенів) та почесні звання (камер-юнкера, колеж-
ського асесора), та, врешті решт, 14 лютого 1858 року його при-
значають київським віце-губернатором при київському, поділь-
ському і волинському генерал-губернаторові І. Васильчикову.
———————
32 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. С. 596.
33 Киевская старина. 1884. Т. 9. С. 621.
34 Тарас Шевченко: Життя і творчість у документах. С. 326�331.
175
У той же час дещо змінювалась і доля Т. Шевченка. Завдяки
активному сприянні своїх друзів, він навесні 1858 року після
заслання прибув до Петербурга й оселився в Академії мистецтв.
Діставши з чималими труднощами дозвіл, Т. Шевченко влітку
1859 року повернувся в Україну, де не був дванадцять років. Тут
відвідав своїх рідних – у Кирилівці та декого з давніх знайомих.
У перших числах серпня 1859-го Т. Шевченко приїхав до Києва
й оселився на Вишгородській вулиці. Його мрії про одруження
та придбання землі над Дніпром не здійснилися: Т. Шевченка
втретє заарештували за звинуваченням у богохульстві й після
кількаразових допитів зобов’язали повернутися до Петербурга.
На світанку 14 серпня 1859 року поет диліжансом виїхав до
Петербурга35.
Не останню роль у такому розгортанні подій навколо пере-
бування Тараса Григоровича відіграв Петро Дмитрович Селець-
кий. На момент приїзду поета в рідну Україну він – віце-
губернатор, але у зв’язку з відсутністю самого губернатора
П. Селецький виконує його обов’язки, тобто повновладний
управитель краю.
Новий етап в їх стосунках почався з листа київського, по-
дільського і волинського генерал-губернатора І. Васильчикова
виконуючому обов’язки київського цивільного губернатора
П. Селецькому про відправлення Т. Шевченка до Києва під
нагляд поліції. Лист Петро Дмитрович отримав, і відреагував
відповідним чином: було видано розпорядження черкаському
земському справникові В. Табачникову відправити Т. Шевченка
до Києва. Через листування з В. Табачниковим, канівським зем-
ським справником С. Котляровим та старшим київським поліц-
мейстром П. Селецький був детально проінформований про всі
дії та місця перебування Т. Шевченка36.
Поета було заарештовано і доставлено до Києва. Генерал-
губернатор І. Васильчиков розглянув справу поета-крамольника
і дійшов висновку «что взведенное на него обвинение могло
———————
35 Там же.
36 Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814–
1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. Київ, 1982. С. 328–332.
176
возникнуть по недоразумению лиц, пред которыми он вел раз-
говор». Заручник ситуації – Т. Шевченко, подав прохання на
виїзд до Петербурга. П. Селецький не став чинити перепон і
8 серпня 1859 року відправив його прохання на розгляд генерал-
губернатору. 11 серпня останній прислав ствердну відповідь –
академік Тарас Шевченко може вирушити до Петербурга. Через
старшого київського поліцмейстра, П. Селецький передав дозвіл
генерал-губернатора Т. Шевченку37.
Останнім кроком П. Селецького, як державного чиновника у
справі Т. Шевченка, стали його листи-повідомлення до офіцера
корпусу жандармів Л. Грибовського в Петербурзі та петербур-
зького обер-поліцмейстера П. Шувалова про виїзд Т. Шевченка
з Києва до Петербурга38.
Професійна діяльність П. Селецького під час третього при-
їзду Т. Шевченка до України дає нам змогу оцінити першого, як
старанного та досвідченого чиновника. Стосовно особистого
ставлення П. Селецького до Тараса Григоровича, то воно цілком
солідаризувалося з оцінкою Тараса Шевченка, поданою у ра-
порті київського, подільського і волинського генерал-губерна-
тора І. Васильчикова від 23 серпня 1859 р. начальнику ІІІ від-
ділу О. Орлову: «…он известен здесь, как человек окомпромети-
ровавший себя в политическом отношении…».
Негативним було ставлення і Т. Шевченка до П. Селецького.
Невідомо, що саме викликало неприязнь Тараса Григоровича:
дворянська зверхність, висока посада в чиновницькому апараті
імперії, пряме відношення до його останнього арешту чи ще
щось інше. Як би там не було, але 23 грудня 1860 року Тарас
Шевченку у листі до свого родича Варфоломія Шевченка (який
радив звернутися до П. Селецького по допомогу в справі прид-
бання земельної ділянки) написав: «Я лучче тричі чорта в [...]
поцілую, як матиму писать отому поганому Селецькому»39. Як
ми бачимо, у листах до близьких осіб, Тарас Григорович не
вибирав висловів для характеристики свого ставлення до пред-
———————
37 Там же. С. 337.
38 Там же. С. 341.
39 Тарас Шевченко. Зібрання творів. С. 216.
177
ставників української аристократії, що давно забули своє ко-
зацьке походження, відцуравшись свого народу, стали вірними
слугами імперської влади в Україні.
Цілком логічно, що остаточну крапку у взаєминах П. Се-
лецького та Т. Шевченка поставила смерть останнього 10 бе-
резня 1861 року. У своїх «Записках» Петро Дмитрович приділив
цій події два рядки: «Про мертвих або добре, або нічого.
Особливо якщо брати до уваги важку долю, яка спіткала
поета»40. Своїм записом П. Селецький демонструє свою обі-
знаність з життям українського поета, при чому як зі світлими,
так і з темними його сторонами. Згідно з його поглядами,
Т. Шевченко прожив життя не зовсім благонадійного підданого,
який, на його думку, мав би «пройнятися священною вдячністю;
і чим більш сильною, більш глибокою вдячністю за звільнення»
з кріпацтва і зрозуміло, що до осіб августійшої родини. Мабуть,
саме такі почуття і мав сам П. Селецький, «славних прадідів
великих правнук поганий». При цьому він відверто натякає, що
за інакших обставин життя Тараса Григоровича склалося б
зовсім по-іншому.
Отже, історія стосунків Петра Дмитровича Селецького та
Тараса Григоровича Шевченка мала свою еволюцію: від при-
ятельської ввічливості до взаємного несприйняття. Мистецька
обдарованість вже заздалегідь створила їм спільні теми для роз-
мов. У сукупності з високим культурним рівнем мешканців
маєтку Рєпніних, насиченістю культурного життя та ініціатив-
ністю княжни В. Рєпніної це відкривало перед двома представ-
никами української еліти перспективи для співпраці на теренах
української культури, високого служіння українському народу.
Але різні ціннісні орієнтири, розуміння свого громадського
становища, своїх кар’єрних прагнень та устремлінь, ментальні
відмінності між представником козацько-старшинського істеб-
лішменту та генієм, що уособлював незламну стійкість простого
народу з його козацькою невмирущою славою, робили немож-
ливим таку співпрацю, а взаємини не могли перерости у щось
дієве й особисто значиме. Інцидент між П. Селецьким і Т. Шев-
———————
40 Киевская старина. 1884. Т. 9. С. 620.
178
ченком у Яготині яскраво засвідчив їхню особистісну відмін-
ність та неможливість їхньої взаємної співпраці й порозуміння
не тільки у поточному часі, а й у майбутньому. Це були дві різні
України.
Перспективи дослідження. Підсумовуючи, слід підкреслити
важливість і необхідність подальших досліджень з позначеної
проблематики. Це актуально не лише з огляду на те, що до
сьогодні немає повноцінної біографії П Селецького. Дана тема
на часі ще й тому, що його діяльність в контексті життєвого
шляху Т. Шевченка дозволяє відкрити раніше невідомі сторінки
з біографії останнього. Аналізуючи це, можна глибше зрозуміти
сутність тієї спадщини, яку нам залишив Тарас Шевченко.
Vitalii Hudyma
The student, Historical faculty,
National Pedagogical Drahomanov University
(Kyiv, Ukraine)
STROKES TO THE PORTRAIT OF CYRIL!METHODIANS:
LITTLE KNOWN PAGE BIOGRAPHY OF T. SHEVCHENKO
(IN "NOTES OF PETER SELETSKIY")
Based on published archives, varieties of memoirs literature and
epistolary to reveal the problem of relationship between nobleman and Kyiv
civil vice governor P. Seletskiy and Ukrainian poet, artist T. Shevchenko,
who represented Ukrainian national liberation movement in the first half of
the nineteenth century. Describe the main stages of relationships between
these personalities and analyze their development. Expand leading motives
establishment and further development of their relations.
Key words: T. Shevchenko, P. Seletskyi, Russian autocracy, civil gover-
nor, Ukrainian national liberation movement, prosopography.
REFERENCES
1. Afanas'iev-Chuzhbyns'kyi, O. (1982). Spohady pro Tarasa Shevchenka.
Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian].
2. Borodin, V. & Pavliuk, M. (Comps.). (1982). Spohady pro Tarasa
Shevchenka. Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian].
3. Chalyj, M. (1882). Zhyzn' y proyzvedenyia Tarasa Shevchenka Kyev:
Typohrafyia K. N. Mylevskoho. [in Russian].
179
4. Dziuba, I. (2008). Taras Shevchenko: Zhyttia i tvorchist. Kyiv: Kyievo-
Mohylians'ka akademiia. [in Ukrainian].
5. Hershenzon, M. O. (Ed.). (1918). Russkye Propyley: materialy po istorii
russkoj mysli i literatury (Vol. 2). [in Russian].
6. Horbach, N. (2005). Zhyttia ta tvorchist' Tarasa Shevchenka. Lviv:
Kameniar. [in Ukrainian]
7. Hrabovs'kyi, H. (2000). Shevchenko, iakoho ne znaiemo. Kyiv: Krytyka. [in
Ukrainian].
8. Hrabovych, H. (1991). Shevchenko iak mifotvorets': Semantyka symvoliv u
tvorchosti poeta. Kyiv: Radians'kyi pys'mennyk. [in Ukrainian].
9. Kasian, V. Kh., Palamarchuk, H. P., Palianychenko, O. I. & Chumak, K. V.
(1991). Taras Shevchenko: zhyttia i tvorchist' u dokumentakh, [al'bom]. Kyiv:
Radianska shkola. [in Ukrainian].
10. Kyryliuk, Ye. P. (Ed.). (1982). Taras Shevchenko: Dokumenty ta materialy
do biohrafii. 1814–1861. Kyiv. [in Ukrainian].
11. Modzalevskiy, V. L. (1914). Malorossijskiy rodoslovnik (Vol. 4) Kiev: Izd.
H. L. Frontskevycha i Ko. [in Russian].
12. Nadtochii, O. (2006). Rosiis'ka tsenzura i vydannia tvoriv Tarasa
Shevchenka (1861–1916 rr.). Cherkasy: Brama. [in Ukrainian].
13. Seheda, S., Moklytsia, M., Martsinkovs'kyi, I., Orlova, N., Naumova, N.,
Rep'iakh, S., et.al. (2014). Taras Shevchenko u pryvatnomu zhytti: zbirnyk statei.
Kyiv: Instytut literatury im. T. H. Shevchenka NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
14. Shevchuk, V. (Comp.). (1993). Dolia. Knyha pro Tarasa Shevchenka v
obrazakh ta faktakh. Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian].
15. Zaіtsev, P. (2004) Zhyttia Tarasa Shevchenka (2nd. ed.) Kyiv: Oberehy. [in
Ukrainian].
|