Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського

Висвітлюються історіографічні рефлексії М. Грушевського стосовно наукової спадщини М. Костомарова. Подається аналіз інтерпретацій та оцінок М. Грушевського щодо наукового доробку, історичних поглядів та громадської діяльності цього вченого....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Тельвак, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2018
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Костомаровознавство як міждисциплінарний напрям соціогуманітарних досліджень
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160390
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського / В. Тельвак, В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 327-339. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160390
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1603902019-11-04T01:25:40Z Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського Тельвак, В. Тельвак, В. Костомаровознавство як міждисциплінарний напрям соціогуманітарних досліджень Висвітлюються історіографічні рефлексії М. Грушевського стосовно наукової спадщини М. Костомарова. Подається аналіз інтерпретацій та оцінок М. Грушевського щодо наукового доробку, історичних поглядів та громадської діяльності цього вченого. The author shows M. Hrushevsky’s historiographic reflections as to M. Kostomarov’s scientific legacy. Analyses M. Hrushevsky’s interpretations and estimations of this scholar’s scientific legacy, historical views and public activities. 2018 Article Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського / В. Тельвак, В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 327-339. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160390 930.1: 303.446.4 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Костомаровознавство як міждисциплінарний напрям соціогуманітарних досліджень Костомаровознавство як міждисциплінарний напрям соціогуманітарних досліджень
spellingShingle	Костомаровознавство як міждисциплінарний напрям соціогуманітарних досліджень Костомаровознавство як міждисциплінарний напрям соціогуманітарних досліджень Тельвак, В. Тельвак, В. Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського Історіографічні дослідження в Україні
description	Висвітлюються історіографічні рефлексії М. Грушевського стосовно наукової спадщини М. Костомарова. Подається аналіз інтерпретацій та оцінок М. Грушевського щодо наукового доробку, історичних поглядів та громадської діяльності цього вченого.
format	Article
author	Тельвак, В. Тельвак, В.
author_facet	Тельвак, В. Тельвак, В.
author_sort	Тельвак, В.
title	Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського
title_short	Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського
title_full	Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського
title_fullStr	Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського
title_full_unstemmed	Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського
title_sort	творчість м. костомарова у історіографічній рецепції м. грушевського
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Костомаровознавство як міждисциплінарний напрям соціогуманітарних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160390
citation_txt	Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського / В. Тельвак, В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 327-339. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT telʹvakv tvorčístʹmkostomarovauístoríografíčníjrecepcíímgruševsʹkogo AT telʹvakv tvorčístʹmkostomarovauístoríografíčníjrecepcíímgruševsʹkogo
first_indexed	2025-07-14T13:02:39Z
last_indexed	2025-07-14T13:02:39Z
_version_	1837627510409396224
fulltext	327 УДК 930.1: 303.446.4 Вікторія Тельвак кандидат історичних наук, доцент, кафедра всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франкa (Дрогобич, Україна), telvak1@yahoo.com Віталій Тельвак доктор історичних наук, професор, кафедра всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франкa (Дрогобич, Україна), telvak1@yahoo.com МИКОЛА КОСТОМАРОВ В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ РЕФЛЕКСІЇ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО Висвітлюються історіографічні рефлексії М. Грушевського сто- совно наукової спадщини М. Костомарова. Подається аналіз інтер- претацій та оцінок М. Грушевського щодо наукового доробку, істо- ричних поглядів та громадської діяльності цього вченого. Ключові слова: М. Грушевський, М. Костомаров, історіографічні рефлексії, історичні погляди, громадська діяльність. Микола Костомаров був, без перебільшення, культовою фігу- рою для молодого покоління українських інтелектуалів, чия творча кар’єра розпочалася на схилку ХІХ ст. Чоловий пред- ставник романтичної культури, він символізував становлення академічного дискурсу українознавства та перших модерних практик громадського опору царату. Цим, власне, й зумовлена прискіплива увага до його житттєпису з боку практично всіх активних учасників національного відродження, котрі свідомо чи мимоволі нав’язували власну інтелектуальну генеалогію до ідей автора «Книг буття українського народу». Не винятком був і Михайло Грушевський, чия лектура від гімназійних років і до часів московського заслання, як свідчать джерела, необхідно містила тексти М. Костомарова. Більше того, саме М. Грушев- ський запропонував першу в українській історіографії цілісну спробу інтелектуального портрету свого видатного поперед- © В. Тельвак, 2018 328 ника, змальованого як у багатьох спеціальних розвідках, так і в узагальнюючих нарисах. Увага М. Грушевського до творчої спадщини М. Костома- рова була однією з його найбільш традиційних історіографічних інтенцій. Ще від тифліських часів вагому частку історико- наукової рефлексії вченого було присвячено життю та діяль- ності видатного романтика. М. Грушевський пояснював це ви- нятковим становищем М. Костомарова в українській культурі, символічністю його постаті в еволюції вітчизняної історіографії. Увага до особистості М. Костомарова стимулювалася також відсутністю ґрунтовних опрацювань його доробку, загальним переконанням вітчизняних історіографів того часу, що «наукова спадщина Костомарова взагалі ще мало розроблена»1. «Історик, публіцист, етнограф і поет» – так характеризував широту творчої особистості М. Костомарова дослідник2. Формування наукових поглядів видатного письменника, на дум- ку вченого, проходило під значними впливами кількох наукових напрямів – романтизму та надзвичайно модної в 1830-х роках етнографії. Саме ця «бойова наука», як зазначав М. Грушев- ський, стимулювала, з одного боку, конституювання народниць- ких поглядів історика, з іншого – визначала особливості його наукової рефлексії. «Костомаров, – писав його дослідник, – за помічю етнографії думає знайти для історії дорогу до інтимних центрів народнього життя, для розуміння його «духової сто- рони», котра власне й повинна бути властивим завданням історика»3. М. Грушевський переконаний, що у тогочасній істо- ріографічній ситуації використання етнологічної складової істо- ричних студій помітно розширило предмет вивчення минулого та було надзвичайно корисним для нашої науки – «великим ——————— 1 Грушевський О. Маловідома стаття Костомарова з 1846 р. // Записки НТШ. 1907. Т. LXXIX. С. 161. 2 Грушевський М. Костомаров і новітня Україна // Український історик. 1984. № 1–4. С. 148. 3 Грушевський М. Українська історіографія і Микола Костомаров. Пам’яті М. Костомарова в двадцять п’яті роковини його смерті // Літературно-науковий вістник. 1910. Т. L. Кн. V. С. 217. 329 кроком наперед у порівнянню з старою історіографією». Це відбувалося з кількох причин. По-перше, «задавало смерть її антикварному характерові». По-друге, розширюючи предмет історичного досліду, призводило до розширення його перс- пектив і завдань – «виводячи за тісні межі «малоросійської» історіографії», що зосереджувалась виключно на козацьких часах. Прикметно, що М. Грушевський, незважаючи на новатор- ський дух багатьох наукових ідей М. Костомарова, не проти- ставляє його історичних поглядів тодішній українській історіо- графії, а навпаки, згідно своїх еволюціоністських уподобань, намагається змалювати тяглість вітчизняного історіографічного процесу (персоніфікованого для нього М. Максимовичем, І. Срезневським, П. Кулішем, М. Драгомановим), в якому видат- ний історик – вагома, проте, передусім, інтегральна ланка. Тому етнографічні захоплення М. Костомарова – його історичне кре- до, як писав М. Грушевський, – «справді дуже добре відкриває перед нами основні мотиви нового напряму не самого лише Костомарова, а всеї сеї групи істориків». Докладніше на етнографічних студіях М. Костомарова до- слідник зупинився у передмові до їхнього перевидання, здійс- неного в рамках видавничого проекту ВУАН у 1920-х роках. Розглядаючи етнографічні тексти М. Костомарова та наукову дискусію щодо них, М. Грушевський доходить висновку, що «проголошення етнографії серйозним помічником історії, а пам’яток народної поезії – дорогоцінним історичним матеріалом було дуже серйозною не тільки науковою, але й громадською заслугою»4. Пояснюється це тим, що тривалий час представники офіційної науки не визнавали етнографію, вважаючи заняття нею аматорською справою. Крім того, тут діяв і певний соці- альний фактор – небажане для офіціозу «соціально-революційне значення народознавчого досліду», який імпліцитно пропонував інші наукові вартості, відмінні від державно-охоронних. У під- сумку, твердить дослідник: «Як помічник і співробітник істо- ——————— 4 Грушевський М. Етнографічне діло Костомарова // Етнографічні писання Костомарова. Київ, 1930. С. XVI–XVII. 330 рика етнограф дістав науковий авторитет, етнографія ставала наукою. А з тим і народницький підхід народознавства одер- жував певну санкцію». Остання думка досить важлива з огляду на інтерпретацію народництва самого М. Грушевського та його подальшої видо- зміни. Зрештою, дослідник цілком солідаризується з народо- знавчим кредо М. Костомарова та висловлює власне бачення цієї проблеми: «Як бачимо концепція ясна: обов’язковий союз історії з етнографією – співробітництво, від якого історик не сміє ухилятись, накладає на нього завдання вивчати нарід, досліджувати його переживання, його вимоги, що він ставить в сфері публічного і політичного життя. Етнографія як співробіт- ниця і помічниця має улекшити історикові сю путь до народних переживань, настроїв, бажань і жалів. Вона – речниця народних потреб і вимог, що переказує їх історикові. Працюючи під протекторатом історії, як її помічниця, вона повинна її зв’язу- вати з масами, їх потребами і домаганнями. На ній лежить революційне завдання історії»5. З цієї розлогої цитати видно, що етнографічні концепції М. Костомарова неабияким чином впли- нули на формування наукового світогляду М. Грушевського. На цю обставину звернув увагу і сам великий історик. Підводячи підсумки своїм студіям над етнографізмом М. Костомарова та його сучасників, дослідник писав: «Етнографічні студії першої половини ХІХ в. мали власне се велике значення, що живими фактами сучасного народнього життя пригадали і відсвіжили призабуті поняття про українську етнографічну територію, од- ностайну в сучасності, одноцільну в минувшости»6. М. Грушевський також уперше запропонував періодизацію життєвого та творчого шляху видатного попередника. Він виок- ремив три основних періоди. Перший – це становлення науково- літературних поглядів ученого: формування його історичної концепції, літературних смаків, ключових ідей стосовно укра- їнства. На початках наукової праці М. Грушевський пише про ——————— 5 Там само. С. ХХ. 6 Грушевський М. Українська історіографія і Микола Костомаров… С. 218. 331 значний вплив на становлення Костомарова-історика харків- ського гуртка романтиків та особисто професора М. Луніна. У цей час було захищено дисертацію, написано перші літературні та історичні праці. Далі йшло, за виразом дослідника, «центральне п’ятиліття» – 1859–1864 рр. «Се апогей енергії і творчості Костомарова», – зазначав учений. Згаданий період був надзвичайно насичений подіями: читання першої публічної лекції в університеті в листопаді 1859 р., яка мала великий успіх і «сотворила йому небувалу аудиторію»; публічний диспут із О. Погодіним у бе- резні 1860 р.; початок активної видавничої археографічної діяльності; поява перших програмових статей, «що вносили силу нових ідей, робили – можна сказати – повний поворот в історичнім мисленню Східного Слов’янства»; полеміка про уні- верситетську реформу; вихід з університету та ін. Третій період – останнє двадцятиліття життя та діяльності М. Костомарова. Дослідник практично не зупиняється на цій добі – «публіцистика останніх двох десятиліть життя Костома- рова небогато додає до того, що висунув він в своїм апогею», – зазначає М. Грушевський7. Як уже згадувалося, М. Грушевський запропонував багато- рівневу оцінку спадщини М. Костомарова. З одного боку, до- слідник уважав його видатним істориком і відзначав, що той істотно вплинув не лише на формування наукового образу нашої історіографії, але й на становлення наукового світогляду самого М. Грушевського та еволюцію його концепції історії України. М. Костомаров, за твердим переконанням ученого, «фундатор нової української історіографії», постать, що символізує якісний злам в українознавстві – перехід до наукової парадигми. Безперечним науковим відкриттям М. Костомарова, на думку М. Грушевського, було обґрунтування в працях «Две русскія народності» та «Черты народной южнорусской истории» націо- нальної та історичної сепарації українців від росіян. Історик, ——————— 7 Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова // Нау- ково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова / За ред. акад. Михайла Грушевського. Київ: ДВУ, 1928. С. VІ–VІІ. 332 зазначає вчений, вперше звернув увагу на принципові ментальні відмінності двох сусідніх народів, при цьому наголосивши, «що той соціальний лад, що розвивався в українських землях сво- бідно і не примушено, се єсть старий справжній слов’янський лад»8. Подальша вітчизняна історіографія, що працювала у цьому напрямку, вважає дослідник, лише розвивала етнологічні спостереження професора. М. Грушевський переконаний, що саме завдяки етногра- фічній складовій, М. Костомаров уперше цілісно та концепту- ально зміг сформулювати тезу про безперервність українського історичного процесу від найдавніших часів до ХІХ ст. і тим самим вивести нашу науку за обмежувальні рамки козацької історіографії. «Всупереч офіціальній російській історіографії… – зазначав дослідник, – Костомаров… підчеркував органічну звязь з київським періодом пізнішої литовсько-польської й козацької доби українського життя, натомість бачив рішучий перелом, розрив між староруським укладом і укладом московським і поясняв його впливами Татарщини»9. Логічним наслідком істо- ричної схеми М. Костомарова, наголошував М. Грушевський, було два принципи його наукової творчості – федералізм та народоправство. Перший полягав у тому, що історик поклав «в основу політичних відносин давньої Руси землю, і в політичній звязи земель бачив принцип федеративний». Другий – наперекір офі- ційній імперській історіографії, що обстоювала традиційність монархічної ідеї, висував на перший план ідеал народовладдя. Останній принцип з особливою докладністю було обґрунтовано в «Северно-русских народоправствах». На противагу усталеним поглядам російської історіографії, що бачила в українському життю зіпсований польськими впливами та наслідками поль- ського панування староруський побут, а у великоруському – продовження старих київських традицій, М. Костомаров, нав- паки, лад московський уважав результатом докорінної зміни ——————— 8 Грушевський М. Костомаров і новітня Україна. С. 156. 9 Грушевський М. Українська історіографія і Микола Костомаров… С. 220. 333 старих порядків, а їхнє органічне продовження бачив в укра- їнському життю. Це продовження виявилося настільки здоровим і життєздатним, що й майбутня слов’янська республіка повинна була опертися на цих принципах народоправства та федера- лізму, лише, звісно, модернізувавши ці принципи до вимог часу. «Костомаров, – підкреслював дослідник, – таким чином при- ложив до історичної еволюції поступові ідеї свого часу і в світлі їх перевів конструкцію історії Східного слов’янства, спеціально – українства»10. Окремо М. Грушевський застановляється над секретом ней- мовірної популярності творів М. Костомарова як в україн- ському, так і в російському середовищі. Причина такого успіху, на думку дослідника, полягала в демократичних пріоритетах історика, довкола яких об’єднувалися найрізноманітніші націо- нальні та політичні групи. «Се була спільна ненависть до самодержавця і бюрократизму, – пояснює М. Грушевський свою тезу, – котрому протиставлялась свобідна громадська самодіяль- ність; до аристократії й соціальних привилегій, котрим про- тиставлялись демократична і соціальна рівноправність; до цент- ралізму і державного насильства, котрому протиставивсь феде- ралізм з деякою анархістичною закраскою»11. Поряд із соціальним пафосом текстів М. Костомарова, у зростанні популярності його творів, на думку М. Грушевського, немале значення належало особливостям їхньої стилістики. Передусім, дослідник звертає увагу на оригінальне поєднання у працях історика «побожної християнської форми» та «револю- ційного запалу», що утворювало своєрідну літературу «одкро- вення», завдяки якій пропаговані ідеї набували особливого статусу. Цю традицію М. Костомаров, на думку М. Грушев- ського, перейняв від польських романтиків. Такі стилістичні особливості, писав учений, були викликані об’єктивною немож- ливістю для професора політичної боротьби та пропаганди. Тому «Костомаров вів сю роботу головно під плащем історика- артиста, відкликаючись більш до емоціональної, ніж інтелек- ——————— 10 Там само. С. 222. 11 Грушевський М. Костомаров і новітня Україна. С. 149. 334 туальної сторони своїх слухачів і читачів»12. Цим фактом пояснює М. Грушевський слабкі місця у працях історика: від- сутність «твердої соціологічної бази», «історичного аналізу», «методологічного оброблення джерел» і «ясної конструкції соціально-історичного процесу». Саме з такого погляду закли- кає нас оцінювати «його історичне діло» дослідник. З іншого боку, з позицій завдань, що стояли перед нашою Кліо в другій половині ХІХ ст., М. Грушевський досить непри- хильно охарактеризував фаховий рівень більшості історичних монографій М. Костомарова, створених у романтичному кон- цептуальному ключі, а отже, «безнадійно перестарілих». Вчений уважає, що головною вадою історичної концепції професора був «поверхово розповідний характер», коли за калейдоскопом зов- нішніх дрібниць зникали керівні ідеї та течії суспільного життя, неясно вимальовувалися образи видатних осіб і вже зовсім пропадав найголовніший фактор – народ, історичну роль якого вчений абсолютизував, але затер надміром зовнішнього багат- ства фактів. «Історична трагедія українського народу, пережита ним… – зазначав М. Грушевський, – затушовувалася за зов- нішніми драматичними деталями і навіть суть політичного конфлікту між Україною та Польщею, що лежала в їх основі, не подавалася з належною ясністю. А культурний, побутовий і суспільний бік процесу залишався і зовсім поза межами до- слідження»13. Приміром, достатньо типовими є оцінки М. Грушевським праць М. Костомарова, сформульовані стосовно «Мазепи». Дослідник відзначає, що єдиним позитивом праці є вперше проаналізований у ній новий документальний матеріал. Проте концептуально ця студія далеко не відповідає вимогам щодо освітлення як тогочасних подій, так і постаті самого Мазепи. Дослідник перераховує недоліки праці: «Автор потонув в фактичнім оповіданню, за ним страчена наукова перспектива, за ——————— 12 Там само. С. 167. 13 Грушевський М. Розвиток українських досліджень у ХІХ столітті і вияви у них основних питань українознавства // Український історик. 1990. № 1–4. С. 35. 335 деталями не видно важного, читач не виносить властиво ніякого розуміння тодішніх відносин, політичних і соціальних змагань і напрямків, а щодо особи самого Мазепи автор став на тра- диційно-росийськім ґрунті і признавши, що Мазепа не заступив ніякої політичної ідеї, що се був цілковитий егоїст і «вопло- щенная ложь», сією цілком негативною характеристикою заступив дорогу до зрозуміння справдішнього Мазепи»14. Ми зумисне навели таку довгу цитату, оскільки риторика цієї критики притаманна практично всім висловлюванням історика стосовно праць М. Костомарова. Відзначимо, що згаданим критицизмом відрізнялися відгуки М. Грушевського не тільки на праці М. Костомарова з україн- ської минувшини, але й на його твори з історії Росії. Так, про монографію, присвячену Новгороду та Пскову вчений зауважив: «Славна праця Костомарова, що мала так важне значіннє в розвою історіографії давньої Руси взагалі, ані щодо матеріалу, який автор мав, ані щодо методу студії вже не відповідає потребам сучасної науки»15. Досить критично М. Грушевський пише про «опортуністичну практику» М. Костомарова – нама- гання «помирити з українством правительство», добитися більш сприятливих умов для розвитку української справи. Незважаючи на щирі, хоча й наївні сподівання вченого, костомарівські ідеї з цього приводу дослідник називає «фальшивою нотою» його творчості. Негативними є також оцінки «мало тактовних» націоналістичних виступів М. Костомарова проти євреїв і поля- ків. М. Грушевський пропонує цікавий термін для визначення цих лоялістично-націоналістичних «вихваток» М. Костомарова – «візантизм»16. Чим же зумовлені для М. Грушевського слабкі сторони твор- чості М. Костомарова? «Покійний історик далеко випередивши свій час в своїх вимогах, ставлених ним історичному дослідові, ——————— 14 Грушевський М. Рец. на: Уманец Ф. М. Гетьман Мазепа // Записки НТШ. 1898. Т. XXI. С. 20. 15 Грушевський М. Нові розвідки з історії давньої Руси // Записки НТШ. 1897. Т. XVIII. С. 23. 16 Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова. С. V. 336 не завсіди міг сам поспіти за ними», – зауважив дослідник17. Він пише про неможливість одній людині, навіть настільки обда- рованій, як М. Костомаров, або й цілому поколінню дослідників здійснити кардинальний переворот в історичній свідомості сус- пільства: «Дорога від історичного світогляду старої «мало- російської» історіографії до новіших поглядів була далека і тяжка, зв’язана з тяжким ломаннєм ріжних віками закорінених поглядів і призвичаєнь»18. Наслідками цього були зумовлені слабкі моменти історичної концепції історика: деяка залежність від старої історіографічної схеми, наративність стилю, зловжи- вання біографічним підходом до історичного матеріалу, зневіра в політичне майбутнє українців, відсутність історичної перспек- тиви і т. ін. Вивчаючи тематичне та стилістичне розмаїття спадщини М. Костомарова, М. Грушевський запропонував гіпотезу про розрив між теорією та практикою історичного дослідження у працях історика. «Ідеї проголошені покійним істориком, – за- значав учений, – ішли вперед не тільки свого часу, але і його власної творчости як історика, і в багатьох точках зістають ся не пережитими й тепер. Оден з безпосередніх причасників кирило- мефодіївських ідей – сеї кульмінаційної точки української на- ціональної самосвідомості, він тільки вчасти встиг зреалізувати їх в своїй історичній творчості, і далеко більше заповів поко- лінням своїх наступників»19. Багато уваги приділив також М. Грушевський поглядам М. Костомарова на проблему державності. Антидержавницький пафос ученого дослідник пояснював кількома моментами: за- гальним народницьким спрямуванням його історичної концеп- ції, спротивом російській і польській державам як засобам історичної експлуатації українців, принциповою дискусією з тогочасними російськими істориками, що фетишизували держа- вотворчий чинник історичної еволюції. «З народом проти ——————— 17 Грушевський М. Українська історіографія і Микола Костомаров… С. 225. 18 Там само. С. 223. 19 Там само. С. 225. 337 держави» – так характеризує наукове кредо М. Костомарова вчений20. Зауважимо, що М. Грушевський не наводить оціноч- них характеристик поглядів професора на державу, він лише пояснює мотивацію його наукової творчості, зазначаючи, що такі історичні ідеї були традиційними для всієї народницької історіографії. Саме з М. Костомарова, на думку М. Грушевського, бере свій початок традиція демонстрації активної громадської позиції засобами історичної науково-літературної творчості. Так, місце автора «Богдана Хмельницького» у вітчизняній культурі ви- значається для вченого, передусім, його новаторською «істо- рично-політичною ідеологією» «українського відродження і визволення», а значення історичної та літературної творчості полягає в тому, що вона «була від початку до кінця громад- ською акцією в повній мірі»21. Такі найвідоміші праці вченого, як «Бунт Стеньки Разина», «Личность Ивана Грозного», «На- чало единодержавия» дослідник називає «агітаційною літерату- рою», що робила велике враження як силою таланту, глибокого переконання, художнього втілення, так і самою ідеєю історич- ного обґрунтування. Ці праці, за переконанням М. Грушев- ського, служили завданням соціально-революційної агітації, на них виховувалися наступні покоління революційної молоді. На прикладі творчої спадщини М. Костомарова вчений яск- раво демонструє важливе громадське значення акумульованих істориками ідей. Прикметно, що ці ідеї, отримавши грома- дянство у суспільстві, швидко створюють власне герменевтичне коло, продукуючи численні сенси, та почасти набувають зовсім іншої ваги, ніж про це мислили їхні творці. Подібна доля спіткала, наприклад, більшість історико-політичних ідей М. Кос- томарова. «Се правда, – зауважував М. Грушевський, – що Костомаров, наприклад, против своїх намірів, силою тої рево- люційної ідеології, котра лежала в основі його творчості… – став ідеологом сього революційного народництва, і особливо його «Бунт Стеньки Разина» мав великий вплив як агітаційний ——————— 20 Грушевський М. Костомаров і новітня Україна. С. 168. 21 Там само. С. 148. 338 твір для молодіжи – як образ народної революційної потенції»22. Власне через такий підвищений соціальний пафос історико- літературних творів «українського Ранке», а також завдяки проповіді ним «окремішності української національності та її необмеженого права на свобідний свій розвій», – писав дослід- ник, – М. Костомаров «був і зістанеться батьком Нової України»23. Поряд із науковим осмисленням спадщини М. Костомарова, М. Грушевський значною мірою прилучився також до попу- ляризації праць видатного вченого, що через значну розпоро- шеність по «мало приступним виданням… зіставалися поза обрієм дослідження і характеристики його творчості і його часу»24. Так, саме за ініціативи М. Грушевського та під його безпосереднім керівництвом було заплановано видання творчої спадщини М. Костомарова в другій половині 1920-х років. На жаль, з відомих причин, з’явилося лише перших два томи цієї серії, в яких було опубліковано найголовніші етнографічні, публіцистичні та науково-полемічні твори М. Костомарова. При цьому обидва збірники – «Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова» та «Етнографічні писання Костомарова» – відкривалися ґрунтовними науковими розвідками київського академіка. Підводячи підсумки костомарознавчій рефлексії М. Грушев- ського, насамперед звернемо увагу на її провідну рису, що, на нашу думку, є визначальною для духу всієї історіографічної спадщини вченого. Це – розуміння пріоритетності інтересів науки, втілене у відомому гаслі самого видатного дослідника – nemini credere, проголошеному ним на зорі наукової кар’єри та послідовно застосовуваному на практиці. Завдяки такій кри- тичній поставі, історіографічні праці М. Грушевського, присвя- чені його видатному попереднику, відступають від попередньої апологетичної традиції у його сприйнятті, а постають спробами інтелектуальної біографії, яким притаманне не так захоплення ——————— 22 Грушевський М. Місія Драгоманова // Україна. 1926. № 2–3. С. 6. 23 Грушевський М. Костомаров і новітня Україна. С. 1. 24 Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова. С. V. 339 величчю досліджуваної постаті, як намагання показати її в контексті епохи, виявити та пояснити читачеві не лише видатні досягнення, але й нерідко прикрі прорахунки. Такий методоло- гічний підхід М. Грушевського виявився надзвичайно плідним та значною мірою пояснює тривалу популярність його костома- ровознавчих спостережень, що не втратили своєї впливовості й до сьогодні. Victoria Telvak Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Associate Professor, Department of World History and special historical disciplines, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University (Drohobych, Ukraine), telvak1@yahoo.com Vitaliy Telvak Doctor of Historical sciences (Dr. hab. in History), Professor, Department of World History and special historical disciplines, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University (Drohobych, Ukraine), telvak1@yahoo.com MYKOLA КOSTOMAROV IN MYKHAILO HRUSHEVSKY’S HISTORIOGRAPHIC REFLECTIONS The author shows M. Hrushevsky’s historiographic reflections as to M. Kostomarov’s scientific legacy. Analyses M. Hrushevsky’s interpreta- tions and estimations of this scholar’s scientific legacy, historical views and public activities. Key words: M. Hrushevsky, M. Kostomarov, historiographic reflections, historical views, public activities.

Творчість М. Костомарова у історіографічній рецепції М. Грушевського

Репозитарії

Схожі ресурси