Микола Костомаров та його місце в українській славістиці

У статті висвітлюється образ видатного українського вченого-славіста й суспільно-політичного діяча Миколи Костомарова (1817– 1885). Він стояв біля витоків вітчизняного слов’янознавства доби національного відродження, коли на чільне місце піднімалися проблеми самоідентифікації бездержавних народів...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Гончар, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2018
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Біоісторіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160398
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Микола Костомаров та його місце в українській славістиці / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 6-18. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160398
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1603982019-11-06T01:25:40Z Микола Костомаров та його місце в українській славістиці Гончар, О. Біоісторіографія У статті висвітлюється образ видатного українського вченого-славіста й суспільно-політичного діяча Миколи Костомарова (1817– 1885). Він стояв біля витоків вітчизняного слов’янознавства доби національного відродження, коли на чільне місце піднімалися проблеми самоідентифікації бездержавних народів Європи. Опанувавши здобутки філософсько-історичної думки епохи просвітництва та початків романтизму, створив україноцентричний проект возз’єднання слов’янських народів на основі культурної, мовної та історичної спільності, поклавши його на ґрунт християнських цінностей свободи, рівності, братства й любові. В умовах імперського переслідування будь-якого вільнодумства потрапив до чорного списку «політично неблагонадійних осіб» і в ньому перебував до кінця життя. The article covers the image of the prominent Ukrainian scholar-slavist and social-political figure Mykola Kostomarov (1817–1885). He stood at the origins of the national Slavonic studies of the age of national revival, when the problem of self-identification of non-stateless peoples of Europe was raised. Having mastered the achievements of the philosophicalhistorical thought of the epoch of enlightenment and the beginnings of romanticism, he created the Ukrainian-centric project of reuniting Slavic peoples on the basis of cultural, linguistic and historical community, putting it on the ground of the Christian values of freedom, equality, brotherhood and love. In conditions of imperial persecution, any free-thinking fell into the black list of "politically unreliable persons" and was in it until the end of his life. 2018 Article Микола Костомаров та його місце в українській славістиці / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 6-18. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160398 930.1(477)+530.1«Костомаров» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Біоісторіографія Біоісторіографія
spellingShingle	Біоісторіографія Біоісторіографія Гончар, О. Микола Костомаров та його місце в українській славістиці Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті висвітлюється образ видатного українського вченого-славіста й суспільно-політичного діяча Миколи Костомарова (1817– 1885). Він стояв біля витоків вітчизняного слов’янознавства доби національного відродження, коли на чільне місце піднімалися проблеми самоідентифікації бездержавних народів Європи. Опанувавши здобутки філософсько-історичної думки епохи просвітництва та початків романтизму, створив україноцентричний проект возз’єднання слов’янських народів на основі культурної, мовної та історичної спільності, поклавши його на ґрунт християнських цінностей свободи, рівності, братства й любові. В умовах імперського переслідування будь-якого вільнодумства потрапив до чорного списку «політично неблагонадійних осіб» і в ньому перебував до кінця життя.
format	Article
author	Гончар, О.
author_facet	Гончар, О.
author_sort	Гончар, О.
title	Микола Костомаров та його місце в українській славістиці
title_short	Микола Костомаров та його місце в українській славістиці
title_full	Микола Костомаров та його місце в українській славістиці
title_fullStr	Микола Костомаров та його місце в українській славістиці
title_full_unstemmed	Микола Костомаров та його місце в українській славістиці
title_sort	микола костомаров та його місце в українській славістиці
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Біоісторіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160398
citation_txt	Микола Костомаров та його місце в українській славістиці / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 6-18. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT gončaro mikolakostomarovtajogomíscevukraínsʹkíjslavísticí
first_indexed	2025-07-14T13:03:02Z
last_indexed	2025-07-14T13:03:02Z
_version_	1837627534540275712
fulltext	6 УДК 930.1(477)+530.1«Костомаров» Ольга Гончар кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ української історіографії, Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), honchar_o_t@ukr.net МИКОЛА КОСТОМАРОВ І ЙОГО МІСЦЕ В УКРАЇНСЬКІЙ СЛАВІСТИЦІ: ПЕРШІ КРОКИ Й ЗДОБУТКИ У статті висвітлюється образ видатного українського вченого- славіста й суспільно-політичного діяча Миколи Костомарова (1817– 1885). Він стояв біля витоків вітчизняного слов’янознавства доби національного відродження, коли на чільне місце піднімалися проблеми самоідентифікації бездержавних народів Європи. Опанувавши здо- бутки філософсько-історичної думки епохи просвітництва та почат- ків романтизму, створив україноцентричний проект возз’єднання слов’янських народів на основі культурної, мовної та історичної спільності, поклавши його на ґрунт християнських цінностей свободи, рівності, братства й любові. В умовах імперського переслідування будь-якого вільнодумства потрапив до чорного списку «політично неблагонадійних осіб» і в ньому перебував до кінця життя. Ключові слова: глобалізація, євроінтеграція, націєтворення, соціо- гуманітарні науки, славістика, романтизм, народництво, слов’янська федерація. Становлення української державності у ХХІ ст. характеризу- ється появою нових політичних, економічних та соціокультур- них тенденцій, які супроводжуються численними викликами. Останнє п’ятиріччя актуалізувало ряд глобалізаційних проблем, пов’язаних з інтеграцією України у загальносвітовій та євро- пейський простір. Нині вже не викликає сумніву, що наша держава повільно, однак невпинно рухається в бік Європи. І як би не хотілося нашому східному сусідові зберегти свій вплив на українському просторі, однак штучно створювана віками «брат- ня» пуповина дала серйозну тріщину, залатати яку неможливо. © О. Гончар, 2018 7 Процес модернізації та європеїзації охоплює усі сфери нашого буття, і для того, щоб дивитися у майбутнє впевнено, необхідно осмислено здійснювати кожен крок. На нашу думку, саме зараз перед українською соціогуманітаристикою постало надважливе завдання – дати виважену оцінку процесам, що відбуваються в Україні та навколо неї, з огляду на минуле й проекцією у майбутнє. Без належного наукового аналізу євроінтеграційного шляху українська держава та її суспільство можуть постраждати від засилля псевдопатріотичних ідей та рутинних переконань, закладених колоніальним минулим й антигуманною радянською доктриною. Саме вона залишається міцним підґрунтям спотво- реної свідомості значної частини українського суспільства, не- зважаючи і всупереч подіям останніх років. Просування України на шляху до Європи відбувається у складних умовах не тільки військової агресії, а й гібридної війни, спрямованої на постійну деформацію суспільної свідомості. Саме соціогуманітарним наукам належить протистояти викликам сучасності й «внести конструктив у міжнаціональні відносини». Тим більше цим займається славістика, яка, на думку академіка О. Онищенка, «народилася з бажань знайти у слов’янських народів, у їхній історії, літературі, культурі, звичаях і традиціях, ментальності спільне, подібне, близьке, яке було і є. І тому, що у слов’ян- ському світі відбулися суттєві зміни. Після розпаду Радянського Союзу, Югославії, Чехословаччини утворилося більше десяти самостійних слов’янських держав і питання розвитку націй, міжнаціональних відносин, позиціювання слов’янських націй у міжнародному середовищі набули нового, актуального звучан- ня. Науковий потенціал славістики, яка протягом усієї історії сприяла єднанню слов’янських народів, може дати надійні орієнтири в націєтворенні і державотворенні і на сучасному етапі»1. ——————— 1 Онищенко О. С. Славістика в контексті нових тенденцій у соціо- гуманітаристиці // Слов’янознавство і нові парадигми та напрями со- ціогуманітарних досліджень: матеріали Міжнар. наук. конф. (Київ, 24 травня 2017 р.) / НАН України, Укр. ком. славістів, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т укр. мови НАН України, Ін-т л-ри 8 Читачеві на перший погляд може здатися, що авторка надто далеко відійшла від теми своєї студії. Однак ми вважаємо за необхідне актуалізувати історичну складову української євроін- теграції у світлі образу одного з найяскравіших представників української інтелектуальної еліти ХІХ ст., які стояли біля вито- ків української славістики як складової загальноєвропейського наукового дискурсу. Прийнято вважати, що початки української славістики як комплексної дослідницької сфери припадають на першу третину ХІХ ст., а в другій третині вона відокремилася від студій вітчизняної історії та почала централізуватися2. Саме тоді на славістичному горизонті й з’являється постать, яка багато в чому стала визначальною не тільки для вітчизняної славістики, а й для європейської та світової загалом. Микола Костомаров – людина своєї доби, на творчість якої мали вплив тогочасні філософські ідеї, суспільні настрої та політичні трансформації. Реальність епохи національного від- родження ще з кінця ХVIII ст., а особливо у першій половині ХІХ ст., рясніла множинністю принципів ієрархизації, кожен з яких визначався цінностями, що конкурували між собою і були фактично несумісними, адже представляли інтереси конфлік- туючих сторін. Значно пізніше цю особливість діяльності істо- рика описав французький соціолог Пьєр Будьє, маючи на увазі не самого Костомарова, а багатьох вчених того фаху3. Прик- метно, що у цьому розмаїтті він не загубився, а знайшов свій «Божий промисел», який бачив у служінні науці для блага всього суспільства. Певні узагальнення образу Костомарова- славіста ми вже презентували4, однак ця проблематика потребує більш глибокого аналізу і деталізації. ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклорис- тики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ, 2017. С. 10. 2 Копилов С. А. Слов’янознавство [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=slov’janoznavstvo 3 Бурдье Пьер. Homo academicus. Москва: Изд-во Института Гай- дара, 2018. С. 26. 4 Гончар Ольга. Образ вченого-славіста ХІХ ст.: Микола Косто- маров // Слов’янський світ Олафа Брока: Збірник за матеріалами 9 Новаторський підхід ученого у висвітленні значної кількості проблем соціогуманітарного напряму породжували полемічні війни навколо його текстів і особистості самого М. Костомарова протягом всього його життя. Вони не припинялися й після його смерті та переросли в «історіографічні війни», які тривають і донині. Практично ніколи дослідники не були солідарними в оцінках спадщини вченого, а це лише підтверджує думку про неординарність самого Костомарова як мислителя. На даний момент, попри стійку історіографічну традицію у розвитку кос- томаровознавства, за влучним висловом О. Журби, ми досі «замість складної, драматичної інтелектуальної біографії дина- мічного історика-мислителя, історика/пропагандиста/популяри- затора, історика-археографа, суспільного діяча з притаманними йому особистісними параметрами, представленого в широкому контексті суспільної ситуації, ідейної боротьби, історичної думки Російської імперії, маємо спрощений каркас персонажа із ретроспективно заданими йому характеристиками»5. Прийшов час реконструювати багатовимірний осучаснений образ Миколи Костомарова, вітчизняного мислителя, який мріяв і творив ідеа- лістичні форми буття, сподіваючись на те, що вони стануть колись цілком реальними не тільки для України, а для всього слов’янського світу. Українська славістика як академічна галузь науки склалася саме у період панування романтичного напряму в літературі, науці, мистецтві, а також суспільно-політичній та історичній думці. Вплив романтизму на розвиток історико-філологічних доповідей семінарів до 150-річчя від дня народження першого профе- сора слов’янських мов Університету Осло / ред. Тамара Льоннґрен, Наталія Хобзей. Львів, 2018. С. 28–42 (укр. та англ.); Її ж. Образ українського інтелектуала-славіста ХІХ ст. (на прикладі М. Косто- марова та його сучасників) //Слов’янські обрії : доп. укр. учасн. XVI Міжнар. з’їзду славістів (м. Белград, Сербія, 20–27 серп. 2018 р.). Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. Київ, 2018. С. 322–329. 5 Журба О. І. М. І. Костомаров у репрезентаціях українських істо- ріографічних наративів // Харківський історіографічний збірник. Хар- ків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2017. Вип. 16. С. 78. 10 досліджень був настільки відчутним, що ці студії довгий період йшли «в ногу», а це безпосередньо відображалося й на славіс- тичних дослідженнях. Романтичне світобачення історичного руху поєднувало в собі ідеї моральності, естетики, захоплення фольклорними, етнографічними, мовними особливостями на- родного буття, які здебільшого розглядалися в історичній ево- люції. Традиційно вважається, що романтизм прийшов на зміну просвітництву, яке звеличувало античність. На нашу думку, Микола Костомаров сформувався як роман- тик, а згодом (або ж одночасно?!) і як український славіст, пройшовши шлях від опанування класичної філософії просвіт- ницької доби, певний час захоплюючись античністю, до усві- домлення того, що це не задовольняє його інтелектуальні запити. Це сталося у харківський період його життя. На шляху Костомарова-студента трапилось обмежене коло професорів, які інтелектуально стимулювали і сприяли форму- ванню дослідницьких інтересів, однак вони допомогли йому віднайти себе у фаховому відношенні та обрати стратегію істо- ричного дослідження. Про це він згадував чи не у всіх варіантах своєї автобіографії. На думку С. Копилова, значний вплив на Костомарова справив П. Гулак-Артемовський, тодішній ректор Харківського університету та член гуртка романтиків. Але, на нашу думку, це твердження можна піддати сумніву, адже Ми- кола Іванович оцінював викладацькі здібності Гулака-Артемов- ського не надто високо. Зокрема, він писав, що це «людина, беззаперечно, з поетичним даром, як показали його малоруські вірші, однак у своїх лекціях з руської історії відзначався по- рожнім риторством і пихатістю». Однак, перебуваючи на квар- тирі в Гулака-Артемовського, студент Костомаров так захопився читанням історичних книг, що забажав дізнатися про «долю всіх народів». Окремо він вивчав «літературу з історичної точки зору»6. І в цьому він пішов значно далі за свого вчителя. У 1840 р., складаючи магістерський іспит з руської історії Гулаку-Артемовському, він отримував запитання, які здалися ——————— 6 Костомаров Н. И. Автобиография. К 190-летию со дня рождения. Киев: Стилос, 1997. С. 31. 11 йому надто легкими, так що відповісти на них можна було без читання жодної додаткової літератури7. А от про вплив Ізмаїла Срезневського С. Копилов зауважує цілком справедливо. Колишній учень Гулака-Артемовського став одним з перших наставників Костомарова у слов’яно- знавстві. Микола Іванович у своїх спогадах констатував “особ- ливу любов до слов’янської мови і літератури” І. Срезневського, з яким особисто познайомився восени 1837 р., а з його “Запо- рожской стариной” ще раніше. На хвилі спільних інтересів дуже швидко між ними налагодилися тісні контакти, насамперед, щодо історико-славістичних студій. Із власної бібліотеки М. Костомаров надсилав І. Срезневському праці німецького іс- торика Б. Нібура, виконував інші його прохання. У свою чергу, видавець “Запорожской старины” знайомив молодшого колегу із працями зарубіжних авторів, археографічними виданнями, серед яких був і так званий Краледворський рукопис, що за- цікавив М. Костомарова8. Дещо пізніше, коли Микола Іванович, зосередившись на ана- лізі народних пісень як історичного джерела, встановив фаль- сифікацію Срезневським розміщеного в збірнику “Запорожской старины” фольклору і з болем відзначав, що тоді це ввело його в оману9. Однак серйозне захоплення українською мовою, літе- ратурою та славістикою під впливом Ізмаїла Івановича зали- шилося з Костомаровим на все життя. Потужним ґрунтом для розуміння давньої та середньовічної історії були лекції професора М. Луніна, який на думку Кос- томарова, був одним «з кращих викладачів всесвітньої історії, які коли-небудь з’являлись у наших університетах. Він був озброєний всією сучасною вченістю, отримавши її в німецьких університетах, де кілька років слухав лекції»10. Попри відсут- ——————— 7 Там же. С. 43. 8 Копилов С. А. Проблеми історії слов’янських народів в історичній думці України (остання третина XVII – початок XX ст.). Кам’янець- Подільський: Оіюм, 2005. С. 133. 9 Костомаров Н. И. Автобиография. С. 37. 10 Там же. С. 30. 12 ність у професора яскраво вираженого ораторського таланту, його історіософські погляди всіляко сприяли зацікавленню сту- дента Костомарова народом як рушійною силою історії з огляду на його внутрішній світ. Занурення у новий об’єкт дослідження змусив історика-початківця звернутися спочатку до просвіт- ницької філософії, а згодом до праць ранньоромантичної доби. У результаті романтизм став світоглядною основою його студій. Природні здібності й невтомна праця над своїм саморозвитком перетворили М. Костомарова на мислителя й професора-ора- тора. Небагатьом ученим на шляху до професорської кафедри прийшлося двічі писати магістерську дисертацію. Миколі Кос- томарову довелося опанувати себе після цього випробування і не зійти з обраного шляху. Перша дисертація «О причинах и характере Унии в Западной России» знайшла схвалення серед більшої частини харківської наукової еліти (до речі, П. Гулак- Артемовський виступив тоді проти дослідницької теми щодо унії, а підтримав його професор А. Валицький, який особисто звернувся до Ради університету з проханням призначити дату публічного захисту11). Праця була заборонена російською право- славною церквою, яка тоді (і зараз, до речі), працювала у тан- демі з імперською владою. Тоді зчинився справжній скандал, до якого мали відношення і чиновники, і «небайдужа» імперська професура, і представники духовенства, особливо архієрей Іно- кентій (Борисов). Саме він у листі до свого петербурзького друга писав, що тема дисертації має не тільки історичне зна- чення, а й державне, однак якщо інформація оприлюдниться іноземними журналами, то дасть привід думати «що серед руських є люди, які дивляться на унію не по-руськи»12. Отже, вже на ранньому етапі своєї наукової кар’єри (1840–1842) Ми- кола Костомаров наважився нестандартно мислити, йти проти звичних моделей, публічно руйнуючи міфи. Потім була друга магістерська дисертація, де предметом дослідження стала ру- ——————— 11 Айзеншток І. Перша дисертація Костомарова // Україна. 1925. Кн. 3. С. 22. 12 Там само. С. 23. 13 ська народна поезія як історичне джерело. Не вся професура схвалила новаторський підхід молодого дослідника, оскільки вважала мужицькі пісні недостойними наукового аналізу, однак М. Лунін позитивно поставився до роботи М. Костомарова, і дисертація успішно пройшла захист. Пізніше викладач нама- гався відправити свого талановитого студента на стажування за кордон, однак професура була проти, адже через своє захоп- лення народним елементом М. Костомаров вважався не зовсім нормальним13. Згодом у його діяльності був короткий рівненський період який сприяв утвердженню його дослідницьких інтересів, однак і це відбувалося у складних умовах. Костомарову довелося по- чувати себе білою вороною в очах тих, хто не визнавав істо- ричної ролі народу, а сприймав історію як літопис життя “французьких людовиків, німецьких фердинандів, а зовсім не про такий народ, якими є малоросіяни, і то в підручниках і керівництвах”14. Молодому історику, викладачу Рівненської гім- назії, вдалося об’їздити у етнографічних подорожах українські землі, де він був вражений рабським становищем селян. Картини народного життя, які були близькі йому з дитинства, підштовхували Костомарова до глибокого пізнання історичної долі народу у далекому минулому, насамперед києво-руського періоду. Презентація студійних результатів, яким передували етногра- фічні розвідки на Волині, відбувалася у стінах гімназії, де молодий дослідник прочитав лекцію про удільний період історії Русі. Вже тоді були зроблені висновки про Київську Русь як ранньофеодальну монархічну державу з особливим устроєм, династичною боротьбою, зовнішніми і внутрішніми причинами її занепаду. Як бачимо, вчений ретельно готувався до київської універ- ситетської кафедри. Так сталося, що потрапивши в професор- ——————— 13 Семевский В. Николай Иванович Костомаров (1817–1855) // Рус- ская старина. 1886. № 1. С. 18 14 Міяковський В. Костомаров у Рівному // Україна. 1925. Кн. 3. С. 49. 14 сько-студентське лоно, Микола Іванович розкрився у декількох амплуа: блискучий професор з власною тематикою лекцій з руської історії, слов’янофіл, який поглибив і трансформував цей напрям, надавши йому києво-руського центризму, зрештою по- літичний злочинець зі зламаною долею в особистому житті. Але спочатку все було оповите романтичними настроями доби, які у колі однодумців О. Марковича, М. Гулака, В. Білозерського, П. Куліша, Т. Шевченка та університетської молоді сфокусу- валися навколо проекту майбутнього всього слов’янського сві- ту. У костомаровознавстві ця тематика висвітлюється дуже широко, і ми не маємо можливості в межах нашого дослідження глибоко зануритися в її аналіз. Однак декілька зауваг з цього приводу зробимо. Перш за все потрібно з’ясувати, якою була роль Миколи Костомарова у створенні братства як першої української полі- тичної організації зі слов’янським серцем. По-перше, він був ініціатором єднання київських слов’янофілів, які намагалися знайти нову модель справедливого суспільства, оскільки на собі відчув трагічність долі українського народу, затисненого леща- тами кріпосного права. Про це Костомаров говорить у всіх варіантах своєї автобіографії. По-друге, саме у діяльності брат- ства він міг реалізувати результати своїх наукових розвідок, здійснених на хвилі романтизму, народництва та українофіль- ства. По-третє, Микола Іванович був глибоко віруючою люди- ною, і тому ідейною основою програмних документів були християнські цінності й мораль. По-четверте, українофільство вченого проявилося у бажанні поставити віками зневажений народ на історично виправдане місце у слов’янському світі. Якщо ж коротко охарактеризувати «Книги буття українського народу», то, незважаючи на списану у А. Міцкевича форму, програмний документ Кирило-Мефодіївського братства був аб- солютно відмінний у змістовому значенні. І хоч одноосібне авторство «Закону Божого» знову й знову доводиться або ж спростовується, однак визначальна роль Костомарова у його створенні, на нашу думку, все ж не викликає сумніву. Головне, що це була перша спроба змоделювати ідеальне суспільство, де панує свобода і братерська любов. Однак у країні, де «цар 15 московський все рівно був, що ідол і мучитель», не могли пробачити ні мрій, ані слів про волю. Тут усе сприймалося як сепаратизм і державний злочин, тому покарання знайшло своїх героїв. Загалом, дискурс проблем Кирило-Мефодіївського брат- ства є досить актуальним у сучасній українській соціогумані- таристиці, однак запитань, які залишаються поки що без від- повіді, дослідникам не бракує. Цікаво, що М. Костомаров, перебуваючи у вирі суспільно- політичних подій Російської імперії, завжди намагався основну увагу приділяти науковим студіям. Паралельно з викладацькою діяльністю та участю в Кирило-Мефодіївському братстві, він опублікував один з найвідоміших своїх славістичних творів «Слов’янська міфологія»15, куди увійшли уривки з його оригі- нального лекційного курсу. Праця продемонструвала дослід- ницький талант і вміння глибоко зануритися у тему, а це, в свою чергу, давало можливість читачеві уявити таїнства внутріш- нього світу слов’янства очима вченого. Так поетично і водночас науково про міфологію слов’ян на імперських теренах до нього ще ніхто не писав. М. Костомаров опрацював всю доступну йому літературу, використав матеріали етнографічних подоро- жей, які здійснював у харківський і рівненський періоди, тому його студія мала величезний вплив на розвиток славістики. На думку М. Яценка, ця праця виникла у Костомарова під впливом просвітницької філософії Я. Коллара, Я. Герреса, Ж.-Ф. Лафітто, Ж-Ж. Руссо, Ш.-Ф. Дюпюї, Ф. Шеллінга та ін.16 Уявлення про міфологію слов’ян у Костомарова ґрунтувалися на розумінні внутрішнього світу українського і російського народів, однак його симпатії були на боці українців. За словами М. Яценка, уже в 1830–1840-х рр. вчений себе ідентифікував з українською народністю, а дослідження її словесності розглядалося як ——————— 15 Костомаров Н. Славянская мифология. Киев: Тип. И. Вальнера, 1847. 113 с. 16 Яценко М. Т. М. І. Костомаров – фольклорист і етнограф // Слов’янська міфологія. Київ, 1994. С. 18–20. 16 підвалина окремішності17. Ця ж формула застосовується вченим до виокремлення усіх слов’янських народів. Микола Костомаров за життя посів особливе місце у плеяді українських славістів. Беручи на себе відповідальність за прав- диве відображення слов’янського минулого відповідно до ін- формації з історичних джерел, він постійно наражався на гнів влади та осуд з боку прихильників офіційної імперської ідео- логії. Уже на ранньому етапі дослідницької діяльності вчений зазнав висміювання, критики і заборони, однак не зійшов з обраного шляху. Важливо, що вченому вдалося розвинути ба- гато слов’янознавчих напрямів, серед яких історія та фольклор зарубіжного слов’янства у вигляді перекладів українською мо- вою уривків Краледворського рукопису, польськомовних хронік та оповідань; релігійні проблеми періоду Берестейської унії; міжетнічні стосунки в часи Хмельниччини; духовного розвитку та міфології слов’ян тощо. Початки славістичних досліджень Миколи Костомарова мали важливе суспільно-політичне зна- чення. Концепція слов’янської федерації, яку вчений тоді запро- понував, була спробою піднестися над непростими українсько- польськими та українсько-російськими відносинами з метою відродження слов’янської єдності18. У підсумку наголошуємо, що роль Миколи Костомарова у розвитку української славістики – тема дуже широка і потребує міждисциплінарного підходу, який, на жаль, не є надто попу- лярним у подібних дослідженнях. ——————— 17 Там само. С. 26. 18 Козак С. Слов’янська ідея в ідеології українських романтиків // Проблеми слов’янознавства. 1996. Вип. 49. С. 40. 17 Olga Gonchar Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of Ukrainian historiography, Institute of history of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), honchar_o_t@ukr.net MYKOLA KOSTOMAROV AND HIS PLACE IN UKRAINIAN SLAVIC STUDIES: FIRST STEPS AND ACHIEVEMENTS The article covers the image of the prominent Ukrainian scholar-slavist and social-political figure Mykola Kostomarov (1817–1885). He stood at the origins of the national Slavonic studies of the age of national revival, when the problem of self-identification of non-stateless peoples of Europe was raised. Having mastered the achievements of the philosophical- historical thought of the epoch of enlightenment and the beginnings of romanticism, he created the Ukrainian-centric project of reuniting Slavic peoples on the basis of cultural, linguistic and historical community, putting it on the ground of the Christian values of freedom, equality, brotherhood and love. In conditions of imperial persecution, any free-thinking fell into the black list of "politically unreliable persons" and was in it until the end of his life. Key words: globalization, eurointegration, nation-building, socio- humanities, slavic studies, romanticism, populism, Slavic federation REFERENCES 1. Burde, Per. (2018). Homo academicus. Moscow: Yzd-vo Ynstytuta Haidara. [in Russian] 2. Gonchar, O. (2018). Obraz vchenoho-slavista XIX st.: Mykola Kostomarov. Slovianskyi svit Olafa Broka – The Slavik world of Olaf Broch, pp. 28–42. [in Ukrainian, in English] 3. Gonchar, O. (2018). Obraz ukrainskoho intelektuala-slavista XIX st. (na prykladi M. Kostomarova ta yoho suchasnykiv). Slovianski obrii – Slavic horizons, (O.S. Onyshchenko. Ed.), (9), 322–329. [in Ukrainian] 4. Kopylov, S. A. (2005). Problemy istorii slovianskykh narodiv v istorychnii dumtsi Ukrainy (ostannia tretyna XVII – pochatok XX st.). Kam’yanets’-Podil’s’kyy: Oiyum. [in Ukrainian] 5. Kopylov, S. A. Slovianoznavstvo. Retrieved from http://www. history.org.ua/?termin=slovjanoznavstvo. [in Ukrainian] 18 6. Kozak, S. (1996). Slov'yans’ka ideya v ideolohiyi ukrayins’kykh romantykiv. Problemy slovianoznavstva. – Problems of Slavic Studies, (49). [in Ukrainian] 7. Onyshchenko, O. S. (2017). Slavistyka v konteksti novykh tendentsii u sotsiohumanitarystytsi. Slovianoznavstvo i novi paradyhmy ta napriamy sotsiohumanitarnykh doslidzhen (pp. 9–14). [in Ukrainian] 8. Zhurba, O. I. (2017). M. I. Kostomarov u reprezentatsiiakh ukrain- skykh istoriohrafichnykh naratyviv. Kharkivskyi istoriohrafichnyi zbirnyk. – Kharkiv Historical Collection, (16). [in Ukrainian] 9. Yatsenko, M. T. (1994). M. I. Kostomarov – folkloryst i etnohraf. Slovianska mifolohiia, (pp. 5–43). Kyiv: Lybid. [in Ukrainian]

Микола Костомаров та його місце в українській славістиці

Репозитарії

Схожі ресурси