Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст.
У статті аналізуються автобіографії істориків ХІХ – початку ХХ ст. М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, М. П. Драгоманова. Ключовими поняттями дослідження є такі концепти, як “подія життя”, “життєвий шлях”, “життєва стратегія”, “лінія життя”. Розуміння “події життя” як культурного та інтелектуаль...
Збережено в:
| Дата: | 2018 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Назва видання: | Історіографічні дослідження в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160400 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. / В. Іващенко // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 50-65. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-160400 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1604002019-11-06T01:25:44Z Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. Іващенко, В. Біоісторіографія У статті аналізуються автобіографії істориків ХІХ – початку ХХ ст. М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, М. П. Драгоманова. Ключовими поняттями дослідження є такі концепти, як “подія життя”, “життєвий шлях”, “життєва стратегія”, “лінія життя”. Розуміння “події життя” як культурного та інтелектуального конструкту дозволяє з'ясувати особливості конструювання мемуаристами “життєвого шляху”. У роботі досліджується насиченість “подіями” різних етапів та різних сфер життя, а також особливості інтерпретації та репрезентації “подій”, зокрема усвідомлення автором своєї “життєвої стратегії” (щастя, успіху, самореалізації) та “лінії життя”, коли “подія” маркується як “фатальна”, “поворотна”, “бажана”, “непередбачувана”. Крім того, робиться спроба виявити фактори, що впливають на конструювання “життєвого шляху” мемуаристами-істориками, а також простежити особливості функціонування автобіографічних текстів в університетському середовищі. The paper provides an analysis of 19th and early 20th centuries autobiographies by M. Kostomarov, V. Antonovich, M. Dragomanov. Such concepts as “life event”, “life course”, “life strategy”, “life line” act as key notions of the research. The understanding of the “life event” as a cultural and intellectual construct enables us to reveal the features of the memoirists’ construction of “the life course”. My research focuses on the «event» saturation at various stages of life and in different spheres of life. I am also interested in features of the interpretation and representation of the relevant “events”, in particular, the comprehension by the memoirist of their “life strategy” (well-being, success, self-realization) and “life line”, when the “event” is labeled as “fatal”, “desired”, “unexpected”. In addition, the paper seeks to identify the factors affecting the construction of “the course of life” by memoirist historians, as well as to trace the functioning of autobiographical texts in the university environment. 2018 Article Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. / В. Іващенко // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 50-65. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160400 929:930(477)-051“18/19”]:82-94 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Біоісторіографія Біоісторіографія |
| spellingShingle |
Біоісторіографія Біоісторіографія Іващенко, В. Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. Історіографічні дослідження в Україні |
| description |
У статті аналізуються автобіографії істориків ХІХ – початку
ХХ ст. М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, М. П. Драгоманова.
Ключовими поняттями дослідження є такі концепти, як “подія життя”, “життєвий шлях”, “життєва стратегія”, “лінія життя”.
Розуміння “події життя” як культурного та інтелектуального конструкту дозволяє з'ясувати особливості конструювання мемуаристами “життєвого шляху”. У роботі досліджується насиченість
“подіями” різних етапів та різних сфер життя, а також особливості інтерпретації та репрезентації “подій”, зокрема усвідомлення
автором своєї “життєвої стратегії” (щастя, успіху, самореалізації)
та “лінії життя”, коли “подія” маркується як “фатальна”, “поворотна”, “бажана”, “непередбачувана”. Крім того, робиться спроба
виявити фактори, що впливають на конструювання “життєвого шляху” мемуаристами-істориками, а також простежити особливості функціонування автобіографічних текстів в університетському середовищі. |
| format |
Article |
| author |
Іващенко, В. |
| author_facet |
Іващенко, В. |
| author_sort |
Іващенко, В. |
| title |
Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. |
| title_short |
Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. |
| title_full |
Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. |
| title_fullStr |
Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. |
| title_sort |
конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків хіх – початку хх ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Біоісторіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160400 |
| citation_txt |
Конструювання "життєвого шляху” в автобіографіях українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. / В. Іващенко // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 50-65. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Історіографічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT ívaŝenkov konstruûvannâžittêvogošlâhuvavtobíografíâhukraínsʹkihístorikívhíhpočatkuhhst |
| first_indexed |
2025-07-14T13:03:08Z |
| last_indexed |
2025-07-14T13:03:08Z |
| _version_ |
1837627540476264448 |
| fulltext |
50
УДК 929:930(477)-051“18/19”]:82-94
Вікторія Іващенко
кандидат історичних наук, доцент,
доцент, кафедра історіографії, джерелознавства
та археології, директор, Музей історії Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна
(Харків, Україна), ivashchenko@karazin.ua
КОНСТРУЮВАННЯ “ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ”
В АВТОБІОГРАФІЯХ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКІВ
ХІХ – початку ХХ ст.
У статті аналізуються автобіографії істориків ХІХ – початку
ХХ ст. М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, М. П. Драгоманова.
Ключовими поняттями дослідження є такі концепти, як “подія жит-
тя”, “життєвий шлях”, “життєва стратегія”, “лінія життя”.
Розуміння “події життя” як культурного та інтелектуального кон-
структу дозволяє з’ясувати особливості конструювання мемуарис-
тами “життєвого шляху”. У роботі досліджується насиченість
“подіями” різних етапів та різних сфер життя, а також особли-
вості інтерпретації та репрезентації “подій”, зокрема усвідомлення
автором своєї “життєвої стратегії” (щастя, успіху, самореалізації)
та “лінії життя”, коли “подія” маркується як “фатальна”, “пово-
ротна”, “бажана”, “непередбачувана”. Крім того, робиться спроба
виявити фактори, що впливають на конструювання “життєвого
шляху” мемуаристами-істориками, а також простежити особли-
вості функціонування автобіографічних текстів в університетському
середовищі.
Ключові слова: автобіографія історика, М. І. Костомаров,
В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, “подія життя” , “життєвий
шлях”.
На сучасному етапі феномен автобіографії привертає увагу
багатьох дослідників. При цьому контраверсійні твердження про
“правдиві автобіографії, які відкривають істину”, або, навпаки,
про автобіографії, які є виключно “інтерпретаціями”, поступа-
ються більш виваженим думкам та оцінкам, згідно з якими
автодокументи є “наративами про практики, орієнтованими на
© В. Іващенко, 2018
51
сутнісну реальність та істину, де істина розглядається з уні-
кальної позиції автора, який одночасно і є оповідачем, і роз-
глядає себе в такій якості”1. Тобто, з одного боку, визнається
реальність подій, що описуються, з іншого – враховуються
особливості текстуальної побудови автобіографій з домінуван-
ням погляду автора на самого себе. Зазначене передбачає ви-
користання відповідних методів роботи із автодокументами:
увагу як до змісту, так і до форми оповіді, вивчення характерних
рис особистості автора, соціокультурного контексту створення
мемуарного тексту та ін. Цей вид джерел неодноразово при-
вертав увагу дослідників. Зокрема, за два останні десятиліття
з’явилися цікаві праці, в яких йдеться про жанрові особливості
автобіографій (Ф. Лежен)2, психологію автобіографічної пам’яті
(В. В. Нуркова)3, соціальну психологію з точки зору взаємо-
зв’язку індивідуальних та масових психологічних процесів
(С. С. Мінц)4 та ін.
Розуміючи автобіографію як літературний текст і, водночас,
як безпосереднє свідоцтво про життя його автора, ми про-
понуємо розглянути автобіографічні тексти трьох українських
істориків – М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича та М. П. Дра-
гоманова через призму таких концептів як “подія життя”,
“життєвий шлях”, “життєва стратегія”, “лінія життя”. Погляд на
———————
1 Руус Й. П. Контекст, аутентичность, референциальность, рефлек-
сивность: назад к основам автобиографии // Биографический метод в
изучении постсоциалистических обществ. [Електронний ресурс]
Режим доступу: https://cisr.ru/publications/biografichesky-metod-v-
izuchenii-postsotsialisticheskih-obschestv/
2 Лежён Ф. В защиту автобиографии / Пер. с франц. Б Дубина //
Иностранная литература. 2000. № 4. [Електронний ресурс] Режим
доступу: http://magazines.russ.ru/inostran/2000/4/lezhen-pr.html
3 Нуркова В. В. Свершенное продолжается: Психология автобиогра-
фической памяти личности. Москва: Изд-во УРАО, 2000. 320 с.
4 Минц С. С. Мемуары и российское дворянство: источниковедение
историко-психологического исследования. Санкт-Петербург: Нестор,
1998. 260 с.
52
“події життя” як культурний та інтелектуальний конструкт5
дозволяє з’ясувати загальні та індивідуальні стратегії репрезен-
тації свого “життєвого шляху” мемуаристами, зокрема, виокре-
мити “магістральні” сюжетні лінії, а також епізоди, що є “мар-
гінальними”. Це надасть можливість дослідити “життєві стра-
тегії” (щастя, успіх, самореалізація), які свідомо або несвідомо
декларувалися мемуаристами в автобіографіях, а також “лінії
життя (долі)”, що, на нашу думку, проливають світло на ро-
зуміння авторами сенсу особистої історії життя.
Відзначимо, що мемуаристи, чиї автобіографічні тексти опи-
нилися в центрі уваги цього дослідження, мали схожий жит-
тєвий досвід. Усі вони були не лише активними учасниками
українського національного руху, але й творцями “української
національної ідеї”, займалися українськими студіями. У різні
періоди життя ці вчені були пов’язані з Київським універси-
тетом: університетська кар’єра В. Б. Антоновича охоплює понад
30 років, М. І. Костомаров викладав у Київському університеті в
1846–1847 рр., М. П. Драгоманов – у 1864–1875 рр. Універси-
тетська кар’єра М. І. Костомарова переривалася двічі: у 1847 р. у
зв’язку із слідством у справі Кирило-Мефодіївського товариства
і в 1862 р. внаслідок студентських заворушень у Петербур-
зькому університеті; М. П. Драгоманов був звільнений з Київ-
ського університету за свою позицію щодо українського пи-
тання в 1875 р.
У всіх трьох випадках ми також можемо говорити про наяв-
ність не однієї автобіографії відповідного автора, а про сукуп-
ності автобіографічних текстів. Як відомо, літературні записи
автобіографії М. І. Костомарова були створені різними “спів-
авторами” з невеликою різницею в часі. Перша “Автобиогра-
фия”, яка була опублікована в журналі “Русская мысль” у
1885 р., була записана зі слів Миколи Івановича Н. О. Біло-
зерською в 1869 р.6 Друга “Автобіографія”, яка багато разів
———————
5 Репина Л. П. От редактора // Событие в истории, памяти и нар-
ративах идентичности / Под ред. Л. П. Репиной. Москва, 2017. С. 7.
6 Костомаров Н. И. Автобиография // Русская мысль. 1885. Кн. 5.
С. 190–223; Кн. 6. С. 20–54.
53
перевидавалася і фактично стала канонічною, була продик-
тована М. І. Костомаровим своїй дружині, А. Л. Костомаровій, у
1875 р., а потім ще впродовж шести років доповнювалася та
редагувалася самим ученим7. Крім зазначених літературних
записів, існують ще кілька варіантів автобіографій, складених
ученим власноруч. Перша з них була написана у відповідь на
прохання редакції “Русского художественного листка” напере-
додні публічного диспуту між М. І. Костомаровим та М. П. По-
годіним, що відбувся в березні 1860 р., а потім перевидана в
1891 р. на сторінках “Русской старины”8, дві інші були включені
до біографічних словників Київського та Санкт-Петербурзького
університетів9.
Автобіографічні тексти М. П. Драгоманова – це нариси, які
виникли у відповідь на прохання сучасників: “Автобиогра-
фическая заметка” була написана в 1883 р. для німецького еко-
номіста А. Туна, який користувався нею при роботі над книгою
“Історія революційного руху в Росії”10; у 1889 р. було створене
“Добавление к автобиографической заметке…”, що, як зазна-
———————
7 Костомаров Н. И. Автобиография // Костомаров Н. И. Истори-
ческие произведения. Автобиография / Сост. и ист.-биогр. очерк
В. А. Замлинского; примеч. И. Л. Бутича. Киев: Изд-во при Киев. ун-
те, 1989. С. 425–651.
8 Николай Иванович Костомаров в 1817–1860 гг. // Русская старина.
1891. № 2. С. 483–490.
9 Григорьв В. В. Императорский Санкт-Петербургский университет
в течение первых пятидесяти лет его существования. Санкт-Петербург:
в тип. В. Безобразова и комп., 1870. С. 225–228; Костомаров Николай
Иванович // Биографический словарь профессоров и преподавателей
Императорского университета Святого Владимира (1834–1884) / Сост.
и изд. под. ред. В. С. Иконникова. Киев: в тип. Имп. Ун-та Св. Вла-
димира, 1884. С. 283–297.
10 Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка // Драгоманов
М. П. Літературно-публіцистичні праці: у 2 т. / Редкол.: О. І. Дей,
О. Є. Засенко (голова), О. Я. Лисенко; упоряд. і прим. І. С. Романченка.
Т. 1. Київ: Наук. думка, 1970. С. 39–68.
54
чається в заголовку, було написане “для пана Леона Сіхлера”11.
Також цікавими є “Австро-руські спомини (1867–1877)”, більша
частина яких присвячена відносинам “з австрійськими русинами
Галичини, Буковини й Угорщини”12. Утім автор не обмежується
зазначеними в заголовку тематикою та хронологічними межами.
Його розповідь має автобіографічний характер, зокрема перший
розділ описує його життєвий шлях з моменту народження і до
початку викладання в Київському університеті. Таку конструк-
цію мемуарист пояснює наступним чином: “мушу поперед усьо-
го коротенько розказати, як і з якими думками приступив я до
того руху і з якими думками перейшов я до взаємини з га-
личанами й другими австрійськими русинами”13.
Комплексом текстів є також записки автобіографічного ха-
рактеру В. Б. Антоновича, які складаються із семи розділів.
Безпосередньо автобіографією є перші три розділи, написані
В. Б. Антоновичем на прохання дружини в 1897–1900 рр. під час
перебування за кордоном. Розповідь була доведена автором до
вступу до одеського Рішельєвського ліцею в 1844 р., і таким
чином, охоплює ранні дитячі роки. Більш пізні записи були
ініційовані видавцем “Киевской старины” і “старшими грома-
дянами” М. В. Лисенком, І. Л. Шрагом, К. П. Михальчуком та
іншими наприкінці 1907 – на початку 1908 р., коли В. Б. Анто-
нович уже був важко хворий14. В. Б. Антонович змушений був
диктувати свої спогади, що, на думку його дружини, зумовило
“сухість” та епізодичність текстів15. Спрямовані на з’ясування
особливостей розвитку національного руху, вони являють со-
———————
11 Драгоманов М. П. Добавление к автобиографической заметке,
писанное для г[осподина] Leon Sichler в начале февраля 1889 [года] //
Там само. С. 69–79.
12 Драгоманов М. П. Австро-руські спомини (1867–1877) // Там
само. Т. 2. С. 151.
13 Там само.
14 Антонович В. М. Мемуари // Антонович В. Твори. Повне ви-
дання. Т. 1. Київ: Друкарня ВУАН, 1932. С. 3–61.
15 Мельник-Антонович К. М. До видання І тому творів В. Антоно-
вича // Там само. С. ХХІ–ХХІІ.
55
бою окремі епізоди, об’єднані в чотири розділи: “Польське
суспільство України”, “Подорожі по Україні”, “Суд” і “Початок
Української громади”. Крім того, у 1898 р. до 50-річчя 2-ї Оде-
ської гімназії на прохання її адміністрації В. Б. Антонович напи-
сав про час свого навчання у цьому навчальному закладі16.
Коротка автобіографія також подана в біографічному словнику
Київського університету17.
Відзначимо, що більша частина автобіографічних текстів
написана в останні 10 років життя мемуаристів, а у випадку із
В. Б. Антоновичем – в останні дні. Це свідчить про те, що
автори автобіографій пропонували читачам цілком усвідомлену
картину свого “життєвого шляху”, бачили результатом певний
“підсумковий текст”, претендували на роль головного інтерпре-
татора свого власного життя. Наявність різних варіантів авто-
біографій, багаторазове повернення до написання автожиттє-
пису також наочно демонструє розуміння мемуаристами важ-
ливості цієї роботи та прагнення не втратити щось значуще,
відкоригувати думку, що була висловлена раніше, для “пра-
вильного” розуміння її сучасниками та нащадками. Утім, окрім
готовності до мемуаротворчості, існування різних за обсягом,
жанровою приналежністю, змістовним наповненням та емоціо-
нальною насиченістю автобіографічних текстів говорить також
про пошуки відповідної форми для презентації свого життя.
Як зазначалося вище, ключовим поняттям для дослідження
механізмів конструювання “життєвого шляху” є концепт “подія
життя”.
Передусім слід відзначити ті “події”, які організують увесь
текст – початок і закінчення оповіді. У першому, більш корот-
кому варіанті “Автобиографии” М. І. Костомарова розповідь
починається із вказівки на дату та місце народження, однак
перші власне “меморіальні” сюжети пов’язані із навчанням в
———————
16 Антонович В. Б. Додаток до «Мемуарів» // Там само. С. 62–65.
17 Антонович Владимир Бонифатьевич // Биографический словарь
профессоров и преподавателей Императорского университета Святого
Владимира. С. 24–27.
56
одному із московських пансіонів та вбивством батька18. Схожим
чином починає свою розповідь М. П. Драгоманов: зафіксувавши
момент свого народження, він залишає ранні дитячі роки поза
межами тексту, відразу переходячи до характеристики постаті
батька та часу навчання в Полтавській гімназії19.
В автобіографії В. Б. Антоновича, а також у більшій за об-
сягом автобіографії М. І. Костомарова, присутні значні за обся-
гом вступні частини, зокрема, автори зупиняються на генеалогії
свого роду. При цьому В. Б. Антонович пропонує поглянути на
генеалогію з точки зору антропологічної теорії атавізму, що,
вочевидь, пов’язано із першою, медичною освітою історика, яка
вплинула на формування позитивістського погляду на “долю”.
На переконання ученого, людина отримує “моральний спадок”
від своїх предків, який потім корегується вихованням та влас-
ною ініціативою. При цьому мемуарист робить припущення про
вплив кожного з цих факторів: “моральна діяльність всякого
чоловіка складається з 3 інгредієнтів: 1) атавізма, себто дідизни
отриманої від предків (в найкращому разі не більше 75%);
2) виховання, себто формуліровки принципів минулого часу (5–
10%) і 3) власної ініціятиви (в найкращому разі до 15%)»20.
Таким чином, В. Б. Антонович підкреслює вирішальний вплив
спадковості: – Я переконаний, що всякому чоловікові його
предки передали здібності і напрямок, який заробили в мораль-
ному взгляді цілі ряди попередніх поколінь”21. Цим пояснюється
той факт, що історії свого роду В. Б. Антонович присвятив весь
перший розділ, при цьому “героями” обрав предків, які, на його
думку, передали йому ряд важливих спадкових рис, що склали
основу його особистості: діда – угорського республіканця Ма-
тяша Джидая; батька – вихованця Львівського університету
Івана Джидая, який мріяв взяти участь у повстанні греків проти
турків, але через закінчення повстання став гувернером на
———————
18 Костомаров Н. И. Автобиография // Русская мысль. 1885. Кн. 5.
С. 194–195.
19 Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка. С. 39–40.
20 Антонович В. М. Мемуари. С. 3–4.
21 Там само. С. 3.
57
Правобережжі. Далі В. Б. Антонович не просто згадує факт сво-
го незаконного народження, але й дякує матері за те, що “прид-
бала мені ідейного й розвиненого батька”22.
Цікаво, що автобіографія не завжди закінчується роком її
написання, навіть якщо йдеться про завершені тексти. Так, авто-
біографія 1869 р. М. І. Костомарова закінчується подіями 1862 р.
Останній рядок лише вказує на подальші події, які залишилися
за межами тексту: “Зима 1862 р. багатьом є пам’ятною, оскільки
це був час польського повстання”23. М. П. Драгоманов завершує
текст першої частини автобіографії, написаної в 1883 р., згад-
ками про свої політичні брошури кінця 1870-х рр. і достатньо
детально описує свою участь в різного роду полеміках24.
Відзначимо, що в “Добавлении…” М. П. Драгоманов розвиває
цей сюжет, і дискусії 1880-х рр. навколо українського питання
стають центральною темою спогадів.
Тобто, говорячи про початок “життєвого шляху”, автори
текстів, що аналізувалися, обирали одну з двох стратегій: в
одному випадку, вони фіксували момент народження, а далі
переходили до опису періоду свого становлення; в іншому –
зупинялися на “передісторії” свого життя, намагаючись відшу-
кати особливості своєї особистості через “життєвий шлях” своїх
предків. При цьому у різних випадках один і той самий автор
міг обирати різні стратегії, що зумовлювалося не лише особли-
востями створення тексту, але й більш глибинними особистими
переживаннями. Так, у першій автобіографії М. І. Костомаров
коротко, хоча й емоційно згадує про вбивство батька, тоді як у
другій – детально зупиняється на характеристиці його постаті.
Відомо, що у своїх приватних розмовах М. І. Костомаров із
роздратуванням згадував “деспотичне вільнодумство” свого
батька. Саме цьому, на думку Н. О. Білозерської, у своїй першій
автобіографії оповідач залишив поза увагою сюжет про своє
———————
22 Там само. С. 10
23 Костомаров Н. И. Автобиография // Русская мысль. 1885. Кн. 6.
С. 43.
24 Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка. С. 67–68.
58
раннє дитинство25. Друга автобіографія, яка була складена від-
разу після смерті матері, під час важкої хвороби М. І. Костома-
рова, містить відповідну розповідь, в якій мемуарист віддає
належне “старовинному вільнодумцю”, подумки повернувшись
до витоків свого життя та переосмисливши їх26.
Закінчуючи свої розповіді, мемуаристи намагалися надати їм
форму завершеного твору – або згадуючи важливу для розу-
міння їхнього “життєвого шляху” подію, або співвідносячи з
історично важливими подіями.
Схожим чином виглядають сюжетні лінії вказаних автобіо-
графічних розповідей. Здебільшого мемуаристи будують свої
оповіді навколо основних “подій” особистого життя: навчання,
вибір “життєвого шляху”, подальша вірність своєму покли-
канню. При цьому всі вони співвідносять власне життя з
важливими, на їхню думку, історичними подіями та процесами.
Найбільш вираженим цей аспект є в автобіографії М. П. Дра-
гоманова, який фактично вимірює своє життя відміною кріпац-
тва, польським повстанням 1863 р., пострілом Д. В. Каракозова
(“Я був у 5 класі, коли почалася агітація про емансипацію селян,
яка сповнила мені всю душу”27). Цікаво, що в деяких випадках,
це співставлення має характер заперечення. Зокрема, В. Б. Анто-
нович пише: “Про кирило-мефодіївське братство, про Шевченка
не доводилося мені чути ніколи ні слова”28.
Цілком очікувано, що з усіх етапів “життєвого шляху”
(дитинство, юність, молодість, дорослість, старість) найбільш
насичені “подіями” роки становлення та більш зрілі роки мему-
аристів. Виключенням є записки В. Б. Антоновича, який над-
звичайно детально описав перше десятиріччя свого життя, що
пов’язано з історією створення автобіографії. Утім навіть у ме-
жах зазначених часових проміжків можна виокремити періоди,
———————
25 Белозерская Н. А. Николай Иванович Костомаров, 1857–1875 гг. //
Русская старина. 1886. № 6. С. 621–623.
26 Костомаров Н. И. Автобиография // Костомаров Н. И. Историче-
ские произведения. Автобиография. С. 427–428.
27 Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка. С. 39.
28 Антонович В. Б. Мемуари. С. 40.
59
які висвітлюються авторами максимально повно. Так, М. І. Кос-
томаров присвятив три з п’ятнадцяти розділів своєї другої
“Автобиографии” часу викладання в Петербурзькому універси-
теті, яке тривало всього три роки (1859–1862 рр.)29. М. П. Дра-
гоманов особливу увагу приділив періоду з 1865 р. по 1875 р.,
який практично повністю співпадає з часом його викладацької
діяльності в Київському університеті (1864–1875 рр.), при тому
що події, які описав мемуарист, часто відображають універ-
ситетське життя лише опосередковано. Так, він пише про свій
“український вибір” та видання збірників української поезії,
студентські гуртки, закордонну подорож, яку він присвятив,
передусім, знайомству з політичним життям європейських міст,
спілкуванню зі слов’янами, у тому числі, галичанами, публі-
цистичній діяльності30.
Говорячи про те, яким чином в автобіографіях відображені
різні сфери діяльності та аспекти життя мемуаристів, відзна-
чимо різноманітність підходів. В. Б. Антонович планував під-
готувати ґрунтовний життєпис: у перших розділах ми бачимо
найближче оточення автора, детальну характеристику процесу
навчання та виховання, спробу створити свій психологічний
портрет. Характеризуючи свою домашню освіту, В. Б. Антоно-
вич не просто докладно описує основні предмети, яким його
навчали, але також пише про їхню користь для подальшого
життя, про підручники та методику викладання, до якої вда-
валися його мати та гувернер. Зокрема, він підкреслює важ-
ливість вивчення французької мови: “знання цієї мови на про-
тягу всього життя давало мені змогу розширяти свій світогляд,
користуючи з багатої літератури”31. При цьому він критикує
архаїчні підходи до навчання з боку матері та гувернера, які
віддавали перевагу “зубрінню” та погрозам тілесного покарання
і т. ін.
———————
29 Костомаров Н. И. Автобиография // Костомаров Н. И. Историче-
ские произведения. Автобиография. С. 523–577.
30 Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка. С. 46–62.
31 Антонович В. М. Мемуари. С. 25.
60
У спогадах, продиктованих наприкінці життя, В. Б. Анто-
нович був змушений обирати найбільш значимі, на його думку
(і, вочевидь, на думку, ініціаторів запису), спогади, тому об-
межився “ключовими” подіями громадського життя: участю в
гуртку хлопоманів, ходіннями в народ, шляхетським судом,
поліцейським наглядом та організацією Київської громади.
Текстологічний аналіз двох записів автобіографій М. І. Кос-
томарова дозволяє зробити висновок про збіг основних сюжет-
них ліній, більшості конкретних сюжетів, а також частково
їхнього емоційного навантаження. Автор робить акцент на своїй
науковій діяльності, багато розмірковує про формування націо-
нальної ідентичності, намагається визначити своє місце в росій-
ському та українському суспільстві. Водночас фіксується наяв-
ність різних за змістом сюжетів: так, у першій автобіографії
автор більше уваги приділяє “любовній історії”, а в другій –
стану свого здоров’я32.
Також можна помітити більш або менш значні відмінності в
описі однакових сюжетів. Наприклад, пояснюючи своє захоп-
лення Малоросією у другій, більш ґрунтовній автобіографії, він
згадує твори М. Гоголя, які “пробудили” його почуття. Далі
було знайомство з виданнями малоросійських пісень М. О. Мак-
симовича, творчістю Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, подорожі Хар-
ківщиною та Полтавщиною, вивчення “малоросійської” мови
та ін.33 Тоді як у першому варіанті автобіографії “національний
поворот” має раціональний характер і бере початок у науковому
зацікавленні місцевою історією, у подальшому до цього до-
дається емоційна складова, яка закріплює вибір ученого: “мало-
російські пісні… [зібрані М. О. Максимовичем. – Авт.] захо-
пили всі мої почуття та уяву”34.
———————
32 Іващенко В. Ю. Дві автобіографії М. І. Костомарова: проблеми
деконструкції // Харківський історіографічний збірник. Харків: ХНУ
імені В. Н. Каразіна, 2017. Вип. 16. С. 83–99.
33 Костомаров Н. И. Автобиография // Русская мысль. 1885. Кн. 5.
С. 22.
34 Костомаров Н. И. Автобиография // Костомаров Н. И. Историче-
ские произведения. Автобиография. С. 446–447.
61
Щодо М. П. Драгоманова, то в усіх його автобіографічних
текстах “магістральною” сюжетною лінією є участь у громад-
ських рухах. Так, розповідаючи про свої студентські роки,
М. П. Драгоманов уникає традиційного для автобіографій опису
лекцій, викладачів та студентського життя в цілому. Уся його
увага зосереджена на діяльності студентського гуртка, який
доклав зусиль до заснування перших в Російській імперії не-
дільних шкіл, а також на участі студентів у роботі організованої
урядом Тимчасової педагогічної школи для підготовки учителів
для народних училищ. Він характеризує сили, що протидіяли
розвитку народної освіти, і маркує закриття народних шкіл
та видалення студентів із Педагогічної школи як особисту
невдачу35.
У подальшому М. П. Драгоманов пише про труднощі своєї
університетської кар’єри, але основна його увага зосереджена на
участі в українському національному русі. Він фіксує “пово-
ротні події”, які привернули увагу до українського питання та
“підштовхнули” його “політичні інстинкти” – це відставка
М. І. Пирогова та польське повстання 1863 р.36 Як “переламну
подію”, що змусила його прийняти остаточне рішення стосовно
подальшого “життєвого шляху”, він маркує конфлікт з попе-
чителем Київського навчального округу князем О. П. Ширин-
ським-Шихматовим: цей конфлікт, на думку М. П. Драгоманова,
мав “своїм наслідком остаточне прикріплення моє до україн-
ського напрямку, оскільки я, внаслідок природньої реакції, по-
чав більш старанно досліджувати українські питання, спочатку
педагогічне, згодом і національне в цілому”37.
Таким чином, будуючи розповідь про своє життя, автори
здебільшого обирають одну (“магістральну”) сюжетну лінію (у
даному випадку – це наукова або громадська діяльність), на якій
ґрунтується вся оповідь. Інколи для пояснення поворотів ос-
новної сюжетної лінії вводяться другорядні – наприклад, стан
здоров’я або сімейні відносини. При цьому конструкції автобіо-
———————
35 Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка. С. 40–42, 45.
36 Там же. С. 42–43.
37 Там же. С. 48.
62
графічних текстів одного автора, які з’явилися в різні часи,
можуть мати певні відмінності. Серед факторів, які впливали на
процес пригадування, можна назвати вплив з боку літературних
помічників (як у випадку із М. І. Костомаровим та В. Б. Анто-
новичем), аберацію пам’яті, вплив нового життєвого досвіду, а
також загальну спрямованість оповіді (йдеться про можливості
інтерпретації тексту як літературного по Г. Вайту38). Зокрема,
характеризуючи події минулого, мемуарист може відтворювати
“яскраві” (так звані “живі картини”), “важливі” (“ключові”),
“переламні” та “характерні” події39. Вочевидь, у першій авто-
біографії М. І. Костомарова переважають “яскраві” та “пере-
ламні” події, тоді як в інших текстах “яскраві” події посту-
паються усім іншим типам, зокрема, помітно зростає авторська
саморефлексія.
На етапі побудови “життєвого шляху” відбувається відбір не
лише подій, але й діючих персонажів. При цьому наявність
певної сюжетної лінії може обмежувати появу на сторінках
спогадів важливих для мемуариста людей. Так, відомо, що
більшу частину життя М. І. Костомаров жив зі своєю матір’ю, з
якою у нього склалися непрості, але дуже близькі стосунки40.
Утім зосередженість мемуариста на подіях наукового та гро-
мадського життя, призвели до того, що мати з’являється в авто-
біографічних текстах М. І. Костомарова лише епізодично.
Достатньо скромне місце в автобіографії М. П. Драгоманова,
призначеній для написання історії революційного руху в Росії,
посідають викладачі Полтавської гімназії, в якій навчався
М. П. Драгоманов. Він лише згадує, що йому “пощастило потра-
пити” на “гарного латиніста”, “непоганого натураліста” та “пре-
красного учителя історії”41, хоча в подальшому мемуарист при-
свячує двом з них – латиністу К. О. Полевичу та історику
О. І. Строніну, спеціальні спогади “Два учителя”, підготовку
———————
38 Уайт Х. Метаистория: Историческое воображение в Европе
ХІХ в. Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 2002. С. 22–25.
39 Нуркова В. В. Свершенное продолжается. С. 182.
40 Белозерская Н. А. Николай Иванович Костомаров. С. 624–629.
41 Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка. С. 40.
63
яких пояснює величезним впливом не лише на нього особисто,
але й на кілька поколінь полтавських гімназистів42.
Утім у випадку, коли це дозволяє “магістральна” сюжетна
лінія, в автобіографіях відбивається реальне коло спілкування
мемуаристів: В. Б. Антонович, спогади якого присвячені ди-
тинству, зосереджується на описі рідних; М. П. Драгоманов,
який прагне донести до читача свій погляд на розвиток укра-
їнського національного руху, часто згадує своїх опонентів;
М. І. Костомаров, в автобіографічних текстах якого зустріча-
ється чимало діючих осіб, головну увагу приділяє людям, які
дозволяють краще схарактеризувати його професійну та гро-
мадську діяльність. Так, описуючи період свого викладання в
Петербурзькому університеті, М. І. Костомаров цілий розділ
(“Петербурзький університет початку 1960-х років”) присвячує
характеристиці тих його викладачів, яких він знав на різних
етапах свого професійного та громадського життя43.
Аналіз “життєвого шляху” (і, серед іншого, “подій” та “дію-
чих персонажів”), який пропонують мемуаристи, дозволяє зро-
бити висновки про те, що усвідомлення авторами своєї “жит-
тєвої стратегії” і було метою написання цих “підсумкових текс-
тів”. Не завжди говорячи про це напряму, мемуаристи всіляко
прагнуть донести до читачів свої “прагнення”. Вони описують
життєві негаразди, нестачу коштів, несприятливі зовнішні об-
ставини, які у випадку з М. І. Костомаровим та М. П. Драго-
мановим не дозволили побудувати університетську кар’єру.
Більше того, для декого з авторів, зокрема М. П. Драгоманова,
характерним є опис “життєвого шляху” як низки “фатальних”
подій: закриття Педагогічної школи, ослаблення ліберальної
партії в університеті, “донос” москвофілів: “Потроху обставини
таки втягнули мене в політику найнеприємнішого для мене
характеру”44 Утім, незважаючи на подібні твердження, мемуа-
———————
42 Драгоманов М. П. Два учителі. [Електронний ресурс] Режим
доступу: http://litopys.org.ua/drag/drag23.htm
43 Костомаров Н. И. Автобиография // Костомаров Н. И. Историче-
ские произведения. Автобиография. С. 560–578.
44 Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка. С. 59.
64
ристи дають зрозуміти, що жертвуючи благополуччям та ус-
піхом, вони не відмовилися від самореалізації і свідомого ви-
бору свого “життєвого шляху”, що несприятливі життєві умови
не змогли вплинути на спрямованість особистості, не змінили
“долю”, і врешті-решт вони зробили свою “важливу справу”.
Таким чином, життєвий шлях людини – це багатовимірний
процес, який протікає в кількох взаємопов’язаних життєвих
сферах. Створення автобіографії передбачає наявність певних
принципів відбору “подій”, які формують вкарбований у тексті
“життєвий досвід”. Для комплексу автобіографій, що досліджу-
валися, характерними є сюжетні лінії, які включають, передусім,
наукове життя та громадську діяльність мемуаристів. Високій
ступінь рефлексії та саморефлексії зумовлює перевагу в тексті
“важливих”, “переламних” та “характерних” подій, вибір “клю-
чових” персонажів, співвідношення свого “життєвого шляху” з
історичними подіями. У підсумку реальний “життєвий шлях”
мемуариста, оформлений у вигляді автобіографічного тексту,
наповнюється смислом. Насамкінець зазначимо, що автобіогра-
фія є частиною “великого тексту історика”, і може трактуватися
як частина його творчого спадку.
Viktoriya Ivashchenko
Candidate of Historical Sciences (Ph. D in History),
Associate Professor of Historiography, Source Studies and
Archaeology Department, Director of the Museum of History
at V. N. Karazin National University of Kharkiv
(Kharkiv, Ukraine), ivashchenko@karazin.ua
CONSTRUCTING “THE LIFE COURSE” IN AUTOBIOGRAPHIES
OF UKRAINIAN HISTORIANS IN THE 19
th
– early 20
th
centuries
The paper provides an analysis of 19th and early 20th centuries auto-
biographies by M. Kostomarov, V. Antonovich, M. Dragomanov. Such con-
cepts as “life event”, “life course”, “life strategy”, “life line” act as key
notions of the research. The understanding of the “life event” as a cultural
and intellectual construct enables us to reveal the features of the me-
moirists’ construction of “the life course”. My research focuses on the
«event» saturation at various stages of life and in different spheres of life.
65
I am also interested in features of the interpretation and representation of
the relevant “events”, in particular, the comprehension by the memoirist of
their “life strategy” (well-being, success, self-realization) and “life line”,
when the “event” is labeled as “fatal”, “desired”, “unexpected”. In
addition, the paper seeks to identify the factors affecting the construction of
“the course of life” by memoirist historians, as well as to trace the
functioning of autobiographical texts in the university environment.
Key words: historian`s autobiography, M. Kostomarov, V. Antonovуch,
M. Dragomanov, historian, “life event”, “life course”.
REFERENCES
1. Drahomanov, M. P. (1970). Literaturno-publitsystychni pratsi.
(O. Y. Zasenko, Ed.) (Vol. 1–2). Kyiv: Nauk. dumka. [in Ukrainian]
2. Ivashchenko, V. Yu. (2017)/ Dvi avtobiohrafii M. I. Kostomarova:
problemy dekonstruktsii. Kharkivs'kyj istoriohrafichnyj zbirnyk – Har-
kìvs'kij ìstorìografìčnij zbìrnik, 16, 83–99. [in Ukrainian]
3. Kostomarov, N. I. (1989). Аvtobiografiya. In V. А. Zamlinskii
(Comp.), Istoricheskie proizvedeniya. Аvtobiografiya (pp. 425–651). Kiev:
Izd-vo pri Kiev. un-te. [in Ukrainian]
4. Lezhyon, F. (2000). V zashhitu avtobiografii. Inostrannaya lite-
ratura, 4. (B. Dubin, Trans.). Retrieved from Http://magazines.russ.ru/
inostran/2000/4/lezhen-pr.html [in Russian]
5. Mints, S. S. (1998). Memuary i rossijskoe dvoryanstvo: Istochni-
kovedenie istoriko-psikhologicheskogo issledovaniya. Sankt-Peterburg:
Nestor. [in Russian]
6. Nurkova, V. V. (2000). Svershennoe prodolzhaetsya: Psikhologiya
avtobiograficheskoj pamyati lichnosti. Moskva: Izd-vo URАO. [in Russian]
7. Repina, L. P. (2017). Ot redaktora. In L. P. Repina (Ed.), Sobytie v
istorii, pamyati i narrativakh identichnosti (pp. 7–8). Moskva: Аkvilon. [in
Russian]
8. Ruus, J. P. (n. d.). Kontekst, autentichnost', referentsial'nost', reflek-
sivnost': nazad k osnovam avtobiografii. In Biograficheskij metod v
izuchenii postsotsialisticheskikh obshhestv. Retrieved from https://cisr.ru/
publications/biografichesky-metod-v-izuchenii-postsotsialisticheskih-
obschestv [in Russian]
9. Uajt, H. (2002). Metaistoriya: Istoricheskoe voobrazhenie v Evrope
ХІХ v. Ekaterinburg: Izd-vo Ural'skogo un-ta. [in Russian]
|