Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки

У статті зроблено спробу окреслити головні “дослідницькі поля” надзвичайно складної гуманітарної проблеми в історії Європейського континенту – проблеми біженців, встановити причини появи “людини, яка втратила дім”. Також подано підходи до визначення дев’яти хвиль біженства, що в різний час та з р...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Жванко, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Проблемна історіографія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160405
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки / Л. Жванко // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 175-191. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160405
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1604052019-11-06T01:25:38Z Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки Жванко, Л. Проблемна історіографія У статті зроблено спробу окреслити головні “дослідницькі поля” надзвичайно складної гуманітарної проблеми в історії Європейського континенту – проблеми біженців, встановити причини появи “людини, яка втратила дім”. Також подано підходи до визначення дев’яти хвиль біженства, що в різний час та з різною силою наповнювали терени старого світу. Головну увагу звернуто на трансформацію узагальнюючого концепту “біженець”. Також аналізуються підходи до вивчення зазначеної тематики – як мультидисциплінарної реальності, яка вимагає широкого інструментарію різних наукових дисциплін. The article attempts to outline the main "research fields" of a complex humanitarian problem in the history of the European continent – problems of refugees and the establishment of the causes of the appearance of "a person who lost his home". The article presents approaches to the definition of nine waves of refugee,that at different times and with different strength took place in the old world. The main attention is paid to the transformation of the generalizing concept of "refugee". It is also given the analysis of the approaches to studying the mentioned topic as a multidisciplinary reality that requires a wide range of tools of scientific disciplines. 2018 Article Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки / Л. Жванко // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 175-191. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160405 314.151.3-054.73(4)"1914/2015"(091) uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Жванко, Л. Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті зроблено спробу окреслити головні “дослідницькі поля” надзвичайно складної гуманітарної проблеми в історії Європейського континенту – проблеми біженців, встановити причини появи “людини, яка втратила дім”. Також подано підходи до визначення дев’яти хвиль біженства, що в різний час та з різною силою наповнювали терени старого світу. Головну увагу звернуто на трансформацію узагальнюючого концепту “біженець”. Також аналізуються підходи до вивчення зазначеної тематики – як мультидисциплінарної реальності, яка вимагає широкого інструментарію різних наукових дисциплін.
format	Article
author	Жванко, Л.
author_facet	Жванко, Л.
author_sort	Жванко, Л.
title	Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки
title_short	Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки
title_full	Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки
title_fullStr	Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки
title_full_unstemmed	Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки
title_sort	європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160405
citation_txt	Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки / Л. Жванко // Історіографічні дослідження в Україні. — 2018. — Вип. 29. — С. 175-191. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT žvankol êvropejsʹkaístoríografíâkonceptubíženstvodoslídnikicentrinaprâmki
first_indexed	2025-07-14T13:03:21Z
last_indexed	2025-07-14T13:03:21Z
_version_	1837627554536620032
fulltext	175 УДК 314.151.3-054.73(4)"1914/2015"(091) Любов Жванко доктор історичних наук, професор, кафедра історії і культурології, Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетов (Харків, Україна) zhvan2012@gmail.com “БІЖЕНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ (1914–2015)”: АВТОРСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ ТЕМИ У статті зроблено спробу окреслити головні “дослідницькі поля” надзвичайно складної гуманітарної проблеми в історії Європейського континенту – проблеми біженців, встановити причини появи “люди- ни, яка втратила дім”. Також подано підходи до визначення дев’яти хвиль біженства, що в різний час та з різною силою наповнювали терени старого світу. Головну увагу звернуто на трансформацію узагальнюючого концепту “біженець”. Також аналізуються підходи до вивчення зазначеної тематики – як мультидисциплінарної реальності, яка вимагає широкого інструментарію різних наукових дисциплін. Ключові слова: Європа, біженець, насильницьке переміщення осіб, еволюція, хвилі біженців. На червень 2018 р., за даними щорічного звіту Управління Верховного комісара ООН (далі – УВКБ ООН) у справах біженців, на планеті зафіксовано 69 мільйонів насильницьки пе- реміщених осіб, що стало новим трагічним рекордом. “Сьогодні один із кожних 110-ти людей у світі переміщено, порівняно з одним із кожного 157-го десятиліття тому, причому більша частина цього зростання відбулася за п’ять років. Крім пере- міщення населення із Сирії, існували інші великі переміщення по всьому світу, особливо з Бурунді, Центрально-Африканської Республіки, ДРК, Іраку, М’янми, Південного Судану, Судану, України та Ємену”1. За цими цифрами діти, жінки і чоловіки, ——————— 1 Global trends forced displacement in 2017 [Electronic resource] Retrieved from https://www.unhcr.org/statistics/unhcrstats/5b27be547/ unhcr-global-trends-2017.html © Л. Жванко, 2018 176 змушені покинути домівку, водночас, плекаючи надію, на розуміння, підтримку і, принаймні, небайдужість з боку країн, які надали тимчасовий притулок. Одним із центрів поширення біженства залишається Європа. Розв’язана проти України “гіб- ридна війна“, “європейська міграційна криза” і, як результат – за останні кілька років мільйони вимушено переміщених осіб. Знову “корабель Європа” переповнений стражданнями вирваних з рідних місць людей, більшість з яких мріє повернутися додому. Біженство – це гуманітарна проблема цивілізації, багато- вимірна, унікальна й атипова для наукового вивчення, оскільки не вписується у категоріальний апарат окремо взятої науки. Натомість вимагає мультидисциплінарного підходу в різних дослідницьких площинах: як-то історії, права, міжнародних відносин, політології, психології, антропології, регіоналістики, соціології, соціальної роботи, лінгвістики2. Комплексне поєд- нання їх напрацювань в одному дослідженні дозволить винести уроки з минулого, зберегти інституціональну пам’ять, запустити механізми “пробудження” історичного досвіду, в даному ви- падку, євроспільноти, який позбавить необхідності заново вина- ходити уже існуючий інструментарій подолання кожної на- ступної “хвилі” біженців. Відтак, запропонована стаття – власне авторські рефлексії й спроба подивитися на “біженців у Європі (ХХ–ХХІ століття)”, як квінтесенцію знання про біженство, як соціальне явище, випродукуване упродовж століття в теотерико-метологічному ключі, спробувати визначити еволюцію засадничого поняття “біженець” залежно від причин, що породжували кожну на- ступну хвилю насильницького переміщення на континенті, ви- окремити особливості та складнощі вивчення цієї актуальної і, як виявилося, “вічної” теми. Біженство як соціальний феномен, що супроводжує людство з давніх часів, тільки у ХХ ст. з початком Першої світової війни ——————— 2 Stein B. N. The experience of being a refugee: insights from the research literature [Electronic resource] Retrieved from https://www.msu. edu/course/pls/461/stein/MNREXP1.htm 177 набуло в Європі таких небачених масштабів. Упродовж століття змінювалися його форми, а дефініція поняття щоразу ставала ширшою3. У зв’язку з цим поняття “біженець”, залежно від причин появи, також зазнало своєї еволюції, як і підходи до його вивчення. Перш за все слід зазначити, що за територіальний окрес дослідження – Європейський континент, як колиска цивілізації, де свого часу утвердилися християнські цінності, і які саме у ХХ ст., у результаті двох світових воєн, акцій геноциду, насильницького переміщення, були по-варварськи знівельовані, а основоположні права людини – знехтувані. Саме у цьому географічному сегменті планети у концентрованому вигляді можна спостерігати дев’ять умовних хвиль біженства, які по- чергово змінювали одна одну. Європа у цьому аспекті подібна до “лабораторії”, де можна під різними поглядами, в різні часові періоди “століття воєн і конфліктів” вивчати окреслену проб- лематику в історичному, правовому, соціальному та психоло- гічному зрізах. Більше того, перебіг подій на континенті дає змогу виок- ремити і подати квінтесенцію знань про: причини появи хвиль біженців в історичній ретроспективі (часи двох світових воєн, міжвоєнний період, локальні воєнні конфлікти, встановлення тоталітарних режимів, проблеми країн третього світу); соціо- етнічний, статево-віковий та статистичний зрізи біженців, вста- новити головні центри та піки зосередження біженців в окремих країнах; становлення нормативно-правової бази врегулювання проблеми біженців, а саме: законодавство європейських країн, нормативно-правові акти Ліги Націй, Міжнародного Нансенів- ського комітету, Верховного комісара у справах біженців з Німеччини, Міжурядового комітету у справах біженців, Між- народної організації у справах біженців, Організації Об’єднаних Націй, Європейського парламенту та ін.; діяльність провідних міжнародних організацій у галузі надання допомоги біженцям; ——————— 3 Piskorski J.-M. Wygnańcy. Przesiedlenia i uchodźcy w dwudziesto- wiecznej Europie. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 2010. S. 24. 178 участь провідних держав Західної Європи в діяльності міжна- родних організацій у справах біженців; закономірності та особ- ливості формування й діяльності державних органів допомоги біженцям у країнах Європи; впливи політичних режимів на ефективність регулювання проблеми біженців; розкрити склад- ну діалектику взаємовідносин соціуму і біженців; основні напрямки допомоги біженцям: створення “гуманітарних кори- дорів”, забезпечення житлом, харчуванням, медичною допомо- гою; працевлаштування, юридична підтримка, забезпечення ду- ховних потреб, соціально-психологічна реабілітація біженців, реалізація їх прав на освіту та ін.; практику діяльності місцевих громад та суспільного загалу у справі надання допомоги біжен- цям; психологічні аспекти біженства: вплив засобів соціальної комунікації (пропаганда у часи війни, чутки, сучасні інфор- маційні війни, використання страждань біженців як інформа- ційної зброї у сюжетах сучасних медіа) на внутрішній світ біженців, їх рішення покинути рідні домівки, суб’єктивне сприйняття ними нового статусу, очікування від держави й суспільства, їх трансформації під впливом реальних обставин; узагальнюючий психологічний портрет “людини, яка втратила дім”. Протягом ХХ–ХХІ ст. у Європі можна виокремити дев’ять хвиль біженства, поява яких зумовлена різними чинниками: від світових воєн до неоімперських амбіцій Російської Федерації і розв’язаної у 2014 р. проти України “гібридної війни”. Норман Дейвіс, автор фундаментальної праці з історії старого конти- ненту писав: “Європі ХХ ст. властиві вияви варварства, які, напевне, приголомшили б і найдикіших варварів […] Зокрема, дві світові війни 1914–1918 та 1939–1945 рр. були спустошливі понад усяку міру і поширилися на всю земну кулю. Але головне їх вогнище містилося, безперечно, в Європі. Ба більше, про- тягом життя двох омитих кров’ю світових воєн дві держави з найчисельнішим у Європі населенням стали жертвою кривавих політичних режимів, чия ненависть, звернена на свій народ, винищила навіть більше десятків мільйонів людей, ніж війни, які вони розпалили. […] Тоталітарні жахіття комунізму і фа- шизму на додачу до жахіть тотальної війни утворили без- 179 прецедентну суму убивств, принижень та злиднів”4. Дійсно, то був час, коли Європа демонструвала приклади поведінки не- властиві жодній живій істоті, коли світ котився до свого мо- рального знищення. Інструментами, за допомогою яких здійс- нювалися примусові переміщення стали – втечі населення, депортації, етнічні чистки, геноциди. Упродовж століття відбувалася “модифікація” причин появи біженців. При цьому слід визначити два піки – класичні при- чини – дві світові війни на континенті протягом тридцяти років. У часи Першої світової війни людина набувала статусу біженця від страху бути убитою ворогом чи від застосованих владою воюючих сторін акцій з вивезення цивільного населення у відносно безпечні регіони своїх держав. У сучасному світі такий “набір” значно розширився і біженцем людина може стати, коли має обґрунтоване побоюються стати жертвою переслідування у державі свого походження через свою расу, віросповідання, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або через політичні переконання, і нарешті – у результаті природних та техногенних катастроф, нерідко ви- кликаних людською діяльністю. Отже, значні маси людей були змушені залишити свої будинки в результаті збройних конф- ліктів, внутрішньої ворожнечі, систематичних порушень прав людини або стихійних лих5. Причини гуманітарної проблеми європейської та світової спільноти загалом трансформувалися від “класичних”, породжених воєнними конфліктами, до “но- вих” (екологічні біженці)6. ——————— 4 Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. Київ: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. С. 925. 5 “Глобальні тенденції”, річна доповідь УВКБ ООН [Електронний ресурс] Режим доступу: http://unhcr.org.ua/uk/novini/novyny/1279- kilkist-peremishchenikh-osib-u-sviti-perevishchila-50-miljoniv-vpershe-z- kintsya-drugoji-svitovoji-vijni-dopovid-uvkb-oon 6 Жванко Л. М. Біженство на Європейському континенті: соціогу- манітарні виклики // Безпековий, політичний, економічний та гума- нітарний виміри сучасного етапу європейської та євроатлантичної інтеграції України: Матеріали міжнародної науково-практичної конфе- ренції, присвяченої 70-ій річниці створення ДВНЗ “Ужгородський 180 У Європі можна визначити наступні хвилі: перша – бі- женство в часи Великої війни (1914–1918) – перший пік біжен- ства, пов’язаний зі світовою війною; друга – міжвоєнні потря- сіння (1920–1930-ті роки); третя – “пекельний континент” (1939–1956 рр.), другий пік біженства, як наслідок розв’язання “нової” світової війни; четверта – біженці “холодної війни”: “угорський варіант” та події “Празької весни” (1950–1960-ті роки); п’ята – біженці з Африки: зустріч світів на європейських теренах (1960-ті роки); шоста – югославський сценарій (1992– 1997 рр.); сьома – “пас біженців” на пострадянському просторі, спровокованих неоімперською політикою Російської Федерації в Молдові та Грузії (поч. 1990-х – 2008 р.); восьма – Україна, “гібридна війна” та біженці; дев’ята: сучасна “європейська міграційна криза”. Зрозуміло, що таке виокремлення почерго- вості появи біженців є дискусійним, відкритим до обговорення, хоча за великим рахунком кожна періодизація завжди має свою альтернативу. Засадничим є концепт “біженець”, який в широкому загаль- новживаному контексті означає людину, яка була змушена залишити свою країну, щоб уникнути війни, переслідування чи стихійного лиха7. Таке переміщення завжди зумовлене приму- сом, поза бажанням людини. Отже, щоб людина покинула місце сталого проживання й набула статусу біженця, необхідно знати межу його свободи/бажання у прийнятті цього рішення. Пере- міщення поза власним бажанням складає широку дефініцію – примусова міграція [forced migrations. – Авт.], яка виражається у зміні сталого місця проживання на підставі наказів влади чи застосування обмежувальних заходів щодо окремих осіб чи певних груп. Виділяється чотири типи примусової міграції: вислання (вигнання), виселення, депортація, переселення. П’ятим типом примусової міграції є біженство, коли особа чи національний університет” (м. Ужгород, 5 грудня 2015). Ужгород: Вид-во УжНУ “Говерла”, 2015. С. 181–182. 7 Definition of Refugee in english by Oxford Dictionaries [Electronic resource] Retrieved from https://en.oxforddictionaries.com/definition/ refugee 181 група осіб, зважаючи на загрозу життю чи свободі, ухвалюють рішення залишити місце постійного проживання й шукати притулок на інших теренах. Іншими словами біженство є ре- зультатом примусу одних людей над іншими, коли “влада, панівні групи, окупанти, політики, ідеологи вигонили людей з їх вітчизни, […] з «космосу» їх власної країни”8. Головна ж ціль біженця – знайти безпечне місце для життя свого та своїх рідних. Тому англійський термін “refugees” походить від слова “refugee”, що означає «сховок», місце безпечного перебування9. У класичному розумінні біженство вимагає перетину кор- дону й пошуку захисту в іншій державі, яка не є ані місцем громадянства, ані сталого проживання. Проте сучасне біженство може набувати явища внутрішнього біженства – “внутрішньо переміщені особи”, коли утікачі шукають притулку в іншій, безпечній частині держави, яка є місцем громадянства або сталого проживання. Воно зумовлене переслідуваннями, які чиняться щодо певних груп населення на окремо взятій частині держави. Такі переміщення пов’язані з неможливістю перетину міждержавного кордону, а відтак необхідністю пошуку захисту всередині державного утворення10. Подаючи коротку ретроспективу тлумачення концепту “біже- нець”, можна простежити розширення його дефініції від конк- ретних категорій населення до універсального визначення. У додатку до “Закону про забезпечення потреб біженців” – ——————— 8 Polska diaspora / red. nauk. Adam Walaszek. Kraków: Wydaw. Literackie, 2001. S. 10. 9 Borkowski P. Wymiar polityczny uchodźstwa – wybrane problemy w kontekście europejskiego kryzysu migracyjnego // Uchodźcy w Europie: uwarunkowania, istota, następstwa / red. nauk.: K. A. Wojtaszczyk, J. Szy- mańska, Instytut Europeistyki. Wydział Nauk Politycznych i Studiów Międ- zynarodowych. Uniwersytet Warszawski. Warszawa: Oficyna Wydawnicza ASPRA-JR, 2017. S. 34. 10 Жванко Л. Украина и проблема беженцев: реалии современности. Перекрестки: журнал исследований Восточноевропейского пограни- чья. 2014. № 1�2. С. 240 [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ru.ehu.lt/wp-content/uploads/2017/10/CrossRoad_1-2_2014s. compressed. pdf 182 “Положення про забезпечення потреб біженців” (серпень 1915 р.) уперше в юридичній практиці Російської імперії давалося тлумачення поняття “біженець”: “Біженцями визна- ються особи, що залишили місцевості, під загрозою наступу ворога або ним вже зайняті, або виселені розпорядженням військової або цивільної влади з району військових дій, а також вихідці з ворожих Росії держав”11. У французькому Статуті біженців (лютий 1918 р.) статус “біженець” мали: “хто у 1914 р. були репатрійовані із німецької окупаційної зони; хто були евакуйовані з фронту французькою армією; хто за власним бажанням залишив місця бомбардувань із зони дії союзних військ”12. У результаті ухвалених Лігою Націй угод 1922, 1924 і 1926 рр. головним критерієм визначення людини, як біженця, стала етнічна приналежність: “Росіянин: будь-яка особа росій- ського походження, яке не користується або більше не корис- тується захистом Уряду Союзу Радянських Соціалістичних Республік і яка не набула іншого громадянства. Вірменин: будь- яка особа вірменського походження, перш за що було підданим Оттоманської імперії, яка не користується або більше не ко- ристується захистом Уряду Турецької Республіки і яка не набула іншого громадянства”13. У цьому формулюванні був використаний груповий (категорійний) підхід, і правовий статус встановлювався за трьома критеріями: національне (етнічне) походження; відсутність захисту рідної держави; ненабуття ін- шого громадянства. Особливістю визначення поняття “біже- ——————— 11 Жванко Л. М. Біженство Першої світової війни в Україні: Документи і матеріали (1914–1918 рр.). Харків: ХНАМГ, 2010. С. 150. 12 Dowdall A. Citizenship on the move: refugees, local communities and the state in France. 1914–1918 // Europe on the Move: The Great War and Its Refugees / co-ed. Peter Gatrell, Liubov Zhvankо. Manchester University Press, 2017. P. 225. 13 Документы Лиги Наций, касающиеся беженцев // Белорусский журнал международного права и международных отношений. 2000. № 1. С. 37 [Електронний ресурс] Режим доступу: http://elib.bsu.by/ bitstream/123456789/29857/1/2000_1_JILIR_refugees_r.pdf 183 нець” цього періоду була відсутність зазначення причини зали- шення біженцем країни проживання та обов’язковість обумов- лених мотивів для отримання статусу біженця14. Конвенція про міжнародний статус біженців (жовтень 1933 р.) визначила коло етнічних біженців: “Ця Конвенція застосовується до російських, вірменських і асимільованих біженців на підставі Угод від 12 травня 1926 р і 30 червня 1928 р. […]”15. Прихід до влади в Німеччині у 1933 р. А. Гітлера спричинив новий виток біженців. Тимчасова угода про статус біженців, прибуваючих з Німеччини (липень 1936 р.) окреслила наступну дефініцію: “… під терміном «біженець, прибуваючий з Німеч- чини» слід розглядати будь-яку особу, яка оселилася у цій країні, не має будь-якого іншого громадянства, крім німецького громадянства, і щодо якої встановлено, що згідно із законом чи фактично вона не користується захистом уряду Рейху”16. У Конвенції про статус біженців з Німеччини (лютий 1938 р.), яку підписали Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Іспанія, Голландія, Норвегія та Франція поняття “біженець, прибуваю- чий з Німеччини” було дещо розширено. Стаття 1: “У цій Конвенції термін “біженці, які прибувають з Німеччини” ма- ються на увазі: a) особи, що мають або мали німецьке гро- мадянство і не мають якого-небудь іншого громадянства, щодо яких встановлено, що вони не користуються, згідно із законом або фактично, захистом німецького уряду; b) особи без грома- дянства, на яких не поширюються попередні конвенції або угоди, які покинули німецьку територію після того, як вони оселилися на ній, і щодо яких установлено, що вони не корис- туються, згідно із законом або фактично, захистом німецького уряду”17. У вересні 1939 р. у Женеві представники Великої Британії, королівства Данії та Ісландії підписали Додатковий протокол до ——————— 14 Котляр О. І. Визначення поняття “біженець” у міжнародних до- кументах // Адвокат. 2013. № 6. С. 36. 15 Документы Лиги Наций, касающиеся беженцев. С. 40, 41. 16 Там же. С. 44. 17 Там же. С. 49. 184 Тимчасової угоди (1936) і Конвенції про статус біженців, що прибувають з Німеччини (1938). Його необхідність зумовлю- валася аншлюсом Австрійської Республіки з боку Німецького Рейху (березень 1938) та появою австрійських біженців. Стаття 1 визначала: 1. Під терміном “біженці, які прибувають з Німеччини” слід розуміти: a) особи, що мали австрійське гро- мадянство і не мають якого-небудь іншого громадянства, крім німецького громадянства, щодо яких встановлено, що вони не користуються, згідно із законом або фактично, захистом ні- мецького уряду; і b) особи без громадянства, на яких не по- ширюється дія будь-яких попередніх Конвенцій або Угод і які покинули територію колишньої Австрії після того, як вони у ній оселилися, по відношенню до яких встановлено, що вони не користуються, згідно із законом або фактично, захистом німець- кого уряду”18. У Конституції Міжнародної організації у справах біженців (серпень 1948), терміном “біженець” окреслені особи, які по- кинули чи залишилися поза країною громадянства чи сталого проживання і належали до наступних груп: жертви нацистського режиму чи фашистського або режимів, визнаних за ворожі під час Другої світової війни, незалежно чи мали міжнародний статус біженця чи ні; жертви фалангістського режиму в Іспанії, незалежно чи мали міжнародний статус біженця чи ні; особи, визнані за біженців до початку Другої світової війни з приводу раси, релігії, національності чи політичних переконань; діти- сироти молодші 16-ти років, батьки яких загинули, перебуваючи поза країною походження19. Статут УВКБ ООН (грудень 1950) окреслив дві категорії цивільних осіб, на які поширювався концепт “біженець”: “1. Особи, які вже отримали статус біженця на підставі попе- редніх міжнародних угод, або особи, які мають підстави подати заявку на отримання статусу біженця у результаті подій, що ——————— 18 Там же. С. 54. 19 Potyrała A. Organizacja Narodów Zjednoczonych wobec problemu uchodźstwa: geneza, istota i praktyka aktywności. Warszawa: Dom Wydawniczy Elipsa, 2015. S. 115. 185 відбувалися до 1 січня 1951 р. 2. Особи, які перебувають за межами країни громадянства, або – не маючи громадянства – поза межами країни постійного проживання, відчуваючи об- ґрунтований страх перед переслідуванням на підставі їх раси, релігії, національності, політичних поглядів та які в той же час не можуть або не хочуть користуватися захистом уряду цієї держави”20. Узагальнене тлумачення поняття “біженець” окрес- лила Конвенція про статус біженців – Женевська конвенція (липень 1951): “Стаття 1 – Визначення поняття “біженець”. А у даній Конвенції під терміном “біженець” мається на увазі особа, яка: 1) розглядалась як біженець на підставі угод від 12 травня 1926 р. і 30 червня 1928 р. або ж на підставі Конвенцій від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протоколу від 14 вересня 1939 р. у чи на підставі статуту Міжнародної організації у справах біженців; постанови про відмову в праві вважатися біженцями, прийняті Міжнародною організацією у справах бі- женців під час її діяльності, не перешкоджає тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють вимогам, вста- новленим в пункті 2 цього розділу; 2) в результаті подій, що відбулися до 1 січня 1951 р., і через цілком обґрунтовані по- боювання стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віро- сповідання, громадянства, належності до певної соціальної гру- пи чи політичних переконань знаходиться поза межами країни громадянства і не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок побоювань; або, не маючи певного громадянства і знаходячись поза межами країни свого звичного місця проживання в результаті подібних подій, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань”21. Протокол щодо статусу біженців – Нью-Йорк- ський протокол (січень 1967) як доповнення до Конвенції 1951 р., став основоположним документом міжнародного права ——————— 20 Устав Управления Верховного Комиссара Организации Объеди- ненных Наций по делам беженцев 14 декабря 1950 г. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_277 21 Конвенція про статус біженців [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_011 186 галузі біженства, оскільки окреслив універсальне поняття “біженець”, скасувавши часове та географічне обмеження22. У 1972 р УВКБ ООН, у зв’язку із громадянськими війнами в Судані, В’єтнамі, Камбоджі, Анголі, що спричинили масові внутрішні переміщення цивільного населення у безпечні райони країни, внесло “осіб, переміщених всередині країни”, в свої програми у галузі допомоги та відновлення для біженців і репатріантів23. Специфіка внутрішньо переміщених осіб полягає в тому, що будучи громадянами держави і залишаючись на його території, вони знаходяться виключно під юрисдикцією і захистом своєї країни, навіть якщо сама держава і не в силах забезпечити такий захист24. Отже, концепт “біженець”, у зв’язку зі зміною причин своєї появи, зростанням кількості, людей без батьківщини, трансфор- мувалося і набувало нових рис. Еволюції зазнало поняття й у “просторовому вимірі”. До втечі за межі батьківщини під тис- ком страху за своє життя, як “класичного” географічного під- ходу, додалося “нове” його прочитання – насильницька зміна місця проживання у межах того самого державного утворення, без перетину міжнародно визнаних кордонів. Наявність основних центрів скупчення біженців залежить від причини їх появи, трансформації політичних режимів, еконо- мічних факторів розвитку окремих країн Європи: на сьогодні найбільше біженців зосереджено у провідних державах ЄС, серед яких першість за кількістю прийнятих вимушених пере- селенців тримає Німеччина. У роки воєнних конфліктів влада воюючих сторін сама організовувала вивезення біженців у ——————— 22 Florczak A. Uchodźstwo. S. 384 [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.repozytorium.uni.wroc.pl/Content/62929/18_ Agnieszka_Florczak.pdf 23 Павлова Л. Внеуставная деятельность УВКБ ООН: содействие защите перемещенных лиц // Белорусский журнал международного права и международных отношений. 2000. № 5 [Електронний ресурс] Режим доступу: http://evolutio.info/index.php?option=com_content&task =view&id=399&Itemid=51 24 Жванко Л. Украина и проблема беженцев: реалии современности. С. 240. 187 визначені нею місцевості, то за інших обставин, що продукують появу біженців, останні на свій страх і ризик обирають країну тимчасового притулку, формуючи тим самим нові центри пере- бування. Формування державних органів допомоги біженцям у країнах Європи в різні часи відбувалося фактично “навздогін” появі численної кількості біженців, а ефективність їх роботи напряму залежала від природи того чи іншого політичного режиму, його бажання бачити й вирішувати цю проблему. Будь-яка держава, як складний механізм, досить повільно «реагує» на появу пере- міщених осіб, іноді свідомо перекладаючи свої обов’язки на соціум. Тому на початку їх трагічної одіссеї наданням допомоги завжди займаються найбільш соціально активні та свідомі пред- ставники суспільного загалу. У ХХІ ст. – це волонтери, які “пробуджують” суспільство і нагадують йому на необхідності виявити жертовність щодо постраждалих. Етнічний портрет – “людини, яка насильно втратила дім” протягом такого тривалого періоду зазнав певної еволюції: до початку 1960-х років минулого століття основну масу виму- шених переселенців на континенті склали громадяни чи піддані з європейських країн, а від початку процесу деколонізації Африки, а згодом низки громадянських конфліктів у країнах Азії – вихідці з розташованих там основних вогнищ небезпеки. Така зміна етнічної приналежності привела до зміни сприйняття біженця крізь призму концепту “свій–чужий”. Цей підхід опо- середковано і не найкращим чином вплинув на подальшу роз- робку принципів політики окремих європейських країн у царині біженства. Статево-віковий портрет насильно переміщених осіб залишається упродовж досліджуваного часу сталим – основу складають жінки і діти, як найбільш соціально незахищені категорії суспільства. Найвразливіша група біженців – діти, оскільки ефект “забутого улюбленого ведмедика” ще довго нагадуватиме дитині про жахіття війни, а дитяча психіка буде змушена долати неймовірні та нетипові для її сприйняття випробування дорослого життя. Головні “супутники” вимушено переселених осіб, які ке- рують ними в нових умовах – є всеохоплюючий страх та 188 постійний стрес, туга за покинутим домом, втраченими надіями і минулим життям, невизначеність із майбутнім, відчуття без- захисності та непотрібності у чужому оточенні. У сучасних умовах глобалізованого світу біженця, який ототожнює себе зі своєю батьківщиною та нацією, супроводжує страх втратити на новому місці свою національну самобутність. На початку ХХ ст. біженець міг долати свої страхи у бесіді зі священником, а згодом йому на допомогу прийшли соціальний працівник та психолог-волонтер. Фундаментальними гуманітарними принципами, на яких ґрунтується захист біженців у світі є надання безпечного при- тулку та заборона примусового повернення. Проте в реальності ці принципи далекі від дотримання. Така негативна тенденція розпочалася ще у 30-ті роки минулого століття і пов’язана з біженцями, які втікали з нацистської Німеччини. У другій половині ХХ ст. провідні держави ЄС, сповідуючи принцип “Фортеця Європа”, прагнули закрити свої кордони для біженців із країн третього світу. Нині країни ЄС йдуть шляхом створення Спільної європейської системи притулку, заснованої на солі- дарності та повазі до основних прав людини, для забезпечення ефективного захисту переміщених осіб, пропорційний розподіл шукачів притулку між усіма його членами. Таким чином, тема “біженці в Європі (ХХ–ХХІ століття)” є надзвичайно складною в розробці, оскільки вимагає залучення інструментарію цілої низки наукових дисциплін. З іншого боку, вона дозволяє винести уроки з минулого, зберегти інститу- ціональну пам’ять, запустити механізми “пробудження” істо- ричного досвіду, в даному випадку – євроспільноти, який по- збавить необхідності заново винаходити уже існуючий інстру- ментарій подолання кожної наступної “хвилі” біженців. Старий світ, як і сучасна цивілізація не мають “вакцини” проти появи чергового локального збройного вогнища, а тому кожне таке дослідження є гарним уроком і попередженням, таким собі “рецептом”, як намагатися подолати проблему “людини, яка втратила дім”. 189 Liubov Zhvanko Doctor of Historical Sciences (Dr. hab. in History), Professor, Chair of History and Cultural Studies, of the O. M. Beketov National University of Urban Economy (Kharkiv, Ukraine), zhvan2012@gmail.com "REFUGEES ON THE EUROPEAN CONTINENT (1914–2015)": AUTHOR'S REFLECTIONS OF THE THEME The article attempts to outline the main "research fields" of a complex humanitarian problem in the history of the European continent – problems of refugees and the establishment of the causes of the appearance of "a person who lost his home". The article presents approaches to the definition of nine waves of refugee,that at different times and with different strength took place in the old world. The main attention is paid to the transformation of the generalizing concept of "refugee". It is also given the analysis of the approaches to studying the mentioned topic as a multidisciplinary reality that requires a wide range of tools of scientific disciplines. Key words: Europe, refugee, forced displacement of persons, evolution, wave of refugees. REFERENCES 1. Borkowski, P. (2017). Wymiar polityczny uchodźstwa – wybrane problemy w kontekście europejskiego kryzysu migracyjnego. In K. A. Wojtaszczyk (Ed.), J. Szymańska (Ed.), Uchodźcy w Europie: uwarunkowania, istota, następstwa, (рр. 32–45). Warszawa: Oficyna Wydawnicza ASPRA-JR. [in Polish] 2. Deivis, N. (2001). Yevropa: Istoriia. (Tarashchuk P., Kovalenko O., Trans). Kyiv: Vydavnytstvo Solomii Pavlychko "Osnovy". [in Ukrainian] 3. Dowdall, A. (2017). Citizenship on the move: refugees, local communities and the state in France, 1914–1918. In P. Gatrell (Ed.), L. Zhvankо (Ed.), Europe on the Move: The Great War and Its Refugees (рр. 215–234). Manchester University Press. [in English] 4. Florczak, A. Uchodźstwo, 373–395. Retrieved from: http://www. repozytorium.uni.wroc.pl/Content/62929/18_Agnieszka_Florczak.pdf [In Polish] 5. Global trends forced displacement in 2017. Retrieved from: https://www.unhcr.org/statistics/unhcrstats/5b27be547/unhcr-global-trends- 2017.html [in English] 190 6. "Hlobalni tendentsii", richna dopovid UVKB OON. Retrieved from: http://unhcr.org.ua/uk/novini/novyny/1279-kilkist-peremishchenikh-osib-u- sviti-perevishchila-50-miljoniv-vpershe-z-kintsya-drugoji-svitovoji-vijni- dopovid-uvkb-oon [in Ukrainian] 7. Konventsiia pro status bizhentsiv. Retrieved from: http://zakon3. rada.gov. ua/laws/show/995_011 [in Ukrainian] 8. Kotliar, O. I. (2013). Vyznachennia poniattia "bizhenets" u mizhnarodnykh dokumentakh. Advokat – Lawyer, 6, 36–40. [in Ukrainian] 9. Piskorski, J.-M. (2010). Wygnańcy. Przesiedlenia i uchodźcy w dwudziestowiecznej Europie. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy. [in Polish] 10. Potyrała, A. (2015). Organizacja Narodów Zjednoczonych wobec problemu uchodźstwa: geneza, istota i praktyka aktywności. Warszawa: Dom Wydawniczy Elipsa. [in Polish] 11. Stein, B. N. The experience of being a refugee: insights from the research literature. Retrieved from: https://www.msu.edu/course/pls/461/ stein/ MNREXP1 .htm [in English] 12. Ustav Upravleniya Verkhovnogo Komissara Organizatsii Obye- dinennykh Natsiy po delam bezhentsev 14 dekabrya 1950 g. Retrieved from: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_277 [in Russian] 13. Walaszek, А. (Ed.). (2001). Polska diaspora. Kraków: Wydaw- nictwo Literackie. [in Polish] 14. Zhvanko, L. (2014). Ukraina i problema bezhencev: realii sovre- mennosti. Perekrestki: zhurnal issledovanij Vostochnoevropejskogo pogra- nich'ya – Crossroads: Eastern European Borderland Research Journal, 1– 2, 236–255. Retrieved from: http://ru.ehu.lt/wp-content/uploads/2017/10/ CrossRoad_1-2_2014s.compressed.pdf [in Russian] 15. Zhvanko, L. M. (2015). Bizhenstvo na yevropeiskomu kontynenti: sotsiohumanitarni vyklyky. Abstracts of Papers '15: Bezpekovyi, politychnyi, ekonomichnyi ta humanitarnyi vymiry suchasnoho etapu yevropeiskoi ta yevroatlantychnoi intehratsii Ukrainy (рр. 181–184). Uzhhorod. [in Ukrainian] 16. Zhvanko, L. M. (2010). Bizhenstvo Pershoi svitovoi viiny v Ukraini: Dokumenty i materialy (1914–1918). Kharkiv: KhNAMH. [in Ukrainian] 17. Документы Лиги Наций, касающиеся беженцев. (2000). Белорусский журнал международного права и международных отно- шений – Belarusian Journal of International Law and International Relations, 1, 37–55. Retrieved from: http://elib.bsu.by/bitstream/12345 6789/29857/1/2000_1_JILIR_refugees_r.pdf [in Russian] 191 18. Павлова, Л. (2000). Внеуставная деятельность УВКБ ООН: содействие защите перемещенных лиц. Белорусский журнал меж- дународного права и международных отношений – Belarusian Journal of International Law and International Relations, 5. Retrieved from: http://evolutio.info/index.php?option=com_content&task=view&id=399& Itemid=51 [in Russian]

Європейська історіографія концепту "біженство”: дослідники, центри, напрямки

Institution

Ähnliche Einträge