Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках

У статті досліджено участь членів українських політичних партій УНДО та УСРП у справі захисту української школи від полонізації на Волині у 1930-х рр.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Цецик, Я.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2009
Теми:	Історія розвитку науки та освіти
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16051
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках / Я.П. Цецик // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 128-131. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-16051
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-160512011-02-07T12:06:21Z Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках Цецик, Я.П. Історія розвитку науки та освіти У статті досліджено участь членів українських політичних партій УНДО та УСРП у справі захисту української школи від полонізації на Волині у 1930-х рр. В статье исследовано участие членов украинских политических партий УНДО и УСРП в деле защиты украинской школы от полонизации на Волыни в 1930-х гг. The activity of Ukrainian political parties UNDO of USRP in the protection matters of Ukrainian school against Polonisation in Volyn region during 1930th. 2009 Article Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках / Я.П. Цецик // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 128-131. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16051 94. (477.8) uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія розвитку науки та освіти Історія розвитку науки та освіти
spellingShingle	Історія розвитку науки та освіти Історія розвитку науки та освіти Цецик, Я.П. Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках
description	У статті досліджено участь членів українських політичних партій УНДО та УСРП у справі захисту української школи від полонізації на Волині у 1930-х рр.
format	Article
author	Цецик, Я.П.
author_facet	Цецик, Я.П.
author_sort	Цецик, Я.П.
title	Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках
title_short	Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках
title_full	Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках
title_fullStr	Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках
title_full_unstemmed	Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках
title_sort	боротьба українського населення за збереження національної освіти на волині у 1930-х роках
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Історія розвитку науки та освіти
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16051
citation_txt	Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках / Я.П. Цецик // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 128-131. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT cecikâp borotʹbaukraínsʹkogonaselennâzazberežennânacíonalʹnoíosvítinavoliníu1930hrokah
first_indexed	2025-07-02T17:22:23Z
last_indexed	2025-07-02T17:22:23Z
_version_	1836556688437542912
fulltext	128 УДК 94. (477.8) БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ВОЛИНІ У 1930-х РОКАХ Я.П. Цецик У статті досліджено участь членів українських політичних партій УНДО та УСРП у справі захисту української школи від полонізації на Волині у 1930-х рр. Ключові слова: Волинь, політична партія, плебісцит. В статье исследовано участие членов украинских политических партий УНДО и УСРП в деле защиты украинской школы от полонизации на Волыни в 1930-х гг. Ключевые слова: Волынь, политическая партия, плебисцит. The activity of Ukrainian political parties UNDO of USRP in the protection matters of Ukrainian school against Polonisation in Volyn region during 1930th. Key words: Volyn, political party, plebiscite. Актуальність дослідження. Проблема захисту української державної освіти від полонізації у 1920-х – 1930-х рр. та роль у цьому українських політичних пар- тій УНДО та УСРП на Волині і нині є актуальною. Метою дослідження є на основі аналізу праць українських і польських істориків та першоджерел висвітлити роль волинських структур УНДО та УСРП у боротьбі за збереження української державної шко- ли у краї у 1930-х роках. Аналіз досліджень і публікацій. Питанню участі волинських структур УНДО та УСРП у боротьбі проти полонізації освіти на Волині присвячено ряд наукових праць. Ці питання розглянуто у роботах М. Сивіцького [1], В. Мудрого [6], В. Колесника [11] та інших вчених, які досліджували питання, пов’язані з суспільно- політичною ситуацією на Волині у міжвоєнний період. Період перебування західноукраїнських земель у складі міжвоєнної Польщі характеризувався поси- ленням наступу польської влади на національні меншини, насамперед українське населення держа- ви. Внутрішня політика польських урядів була спрямована на полонізацію непольського населення держави. Враховуючи історико-етнічні особливості регіонів, які були включені до складу Другої Речі Посполитої, тогочасні польські уряди у різних регі- онах використовували індивідуальну тактику. Важ- ливу роль у полонізації української більшості схід- них воєводств мала відіграти освіта, саме тому з першої половини 1920-х рр. розпочався планомір- ний наступ на українські школи. Незважаючи на конституційні гарантії національ- ним меншинам на право навчатися рідною мовою, а також підтвердження цього права низкою мирних дого- ворів (Ризького 1921 р., рішення Ради Послів 1923 р. тощо), згідно яких польські урядовці взяли на себе зо- бов’язання створити умови для вільного розвитку осві- ти та збереження релігійної ідентичності українського, білоруського та російського населення на початку 1930-х рр. у багатьох населених пунктах Західної Укра- їни було перетворено українські школи у польські або утраквістичні (двомовні польсько-українські). Для забезпечення поставленої мети було створе- но необхідну правову базу. 31 липня 1924 р. за ініціа- тиви тогочасного міністра освіти та віросповідань С. Грабського було прийнято закон, згідно якого на- вчання рідною мовою могло здійснюватися на вимогу не менше 40 батьків дітей шкільного віку, що прожи- вали у даній місцевості. А для того, щоб школа пере- йшла на польську мову навчання, достатньо було зі- брати підписи лише 20 батьків [1, s.64]. З введенням в дію даного закону виникла реаль- на загроза перетворення українських шкіл у польські або утраквістичні. На Волині у 1924-1925 навчально- му році «Кураторія Волинська заборонила виклада- ти в повжетних школах географію та загальну іс- торію на українській мові, переводячи ці предмети на польську мову. Таким чином, виклади на українсь- кій мові зменшилися до двох предметів: української мови і математики», – констатував волинський ча- сопис «Дзвін» ще у липні 1925 р., аналізуючи ситуа- цію у системі державних шкіл на Волині [2, с.1]. Така ситуація у системі державної освіти викли- кала протести як з боку чільних українських політи- ків, так і населення. Українські парламентарі неодно- разово у парламенті Польщі піднімали проблему збереження української державної освіти та намага- лися протидіяти закриттю польською владою україн- ських шкіл у краї. Так, ще 23 квітня 1923 р. посол до сейму С. Козицький, виступаючи у сеймовій освітній комісії, наголосив, що «Спочатку адміністрація польська хоч правда і не дбала про те, щоб збільши- ти число шкіл українських, але не перешкоджала сільським громадам закладати школи хоч би приват- ні... В минулому році, власне з початком біжучого року відношення влади шкільної до українського учи- тельства круто змінилося і то змінилося на гір- ше» [3, арк.1]. Тоді ж від імені Української парламе- нтської репрезентації (УПР) С. Козицький подав на розгляд сейму посольський внесок, в якому йшлося про те, що польська влада повинна залучати до праці на шкільній ниві українських учителів на Волині, Холмщині, Поліссі та Підляшші [3, арк.11-12]. 129 Проблема збереження української державної освіти неодноразово піднімалася й українськими парламентарями, членами УПР. Так, виступаючи на посольському вічі, 10 серпня 1924 р., у с. Здовбиця (Здолбунівський повіт, Волинського воєводства), посли польського сейму С. Підгірський, М. Чучмай та сенатор О. Карпинський звернули увагу на те, що польська влада піддавала дискримінації українську культуру й освіту, а члени УПР захищали й у пода- льшому будуть у парламенті захищати права украї- нського населення країни [4, арк.41]. Подібні закли- ки лунали й на ряді інших посольських віч, які від- булися у той період у краї. Однак, польська влада не зважала ні на протести українського населення краю, ні на виступи українсь- ких парламентарів у сеймі та сенаті Другої Речі Поспо- литої, а продовжувала дотримуватися раніше взятого курсу на полонізацію закладів освіти. Наступ на українство з боку тогочасних польсь- ких урядовців призвів до того, що в 1932-1933 навча- льному році залишилося лише 4 українські школи з діючих 1 686 початкових шкіл [5, s.5]. Для порівняння у 1924 р. на Волині функціонувало 289 українських шкіл. Отже, ситуація з українською освітою у краї склалася катастрофічно. Воно й не дивно, адже ос- новною метою польської влади була політика поло- нізації українського населення краю. Українські політичні партії, які функціонували у той період у краї, приділяли значну увагу проблемі збереження української державної освіти. Ще у 1920-х рр. Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), окрім відстоювання функціонування українсь- ких державних шкіл, добивалося відкриття українсько- го університету у Львові. Про це неодноразово писало- ся в партійній пресі [6, с.170-173]. Проблеми української освіти неодноразово пору- шувалися наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. у парламенті країни. Зокрема, виступаючи в сеймі 2 червня 1928 р., посол, член УНДО В. Целевич, харак- теризуючи ситуацію в системі освіти на Волині, конста- тував, що «В сучасний момент у Волинському воєводс- тві на 1 144 народних школи тільки 4 школи з українсь- кою мовою навчання, 390 утраквістичних і аж 750 польських шкіл, у 395 з яких українська мова не викладається» [7, с.12] . На початку січня 1932 р. у своєму виступі у сеймі посол до сейму, член УНДО Д. Великанович торкаючись проблеми освіти зазначив, що коли у 1922-1923 навчальному році на українських землях у складі Другої Речі Посполитої було 2 676 українських шкіл, то у 1930 р. їх залишилося ли- ше 757. А близько 300 тисяч українських дітей взагалі не відвідували школу. Щодо проблеми учителів- українців то їх з 67 тисяч було лише 3,5 тис., і то їх пе- реводили працювати з українських земель на етнічні польські [8, с.1]. Така політика польської влади на за- хідноукраїнських землях мала визначену мету: за допо- могою вчителів-поляків активізувати процес полоніза- ції українського населення регіону. Тому багато вчите- лів-українців змушені були працювати у польських школах й викладати свої дисципліни польською мовою. Значна частина дипломованих вчителів-українців взага- лі не мала можливості працювати у системі освіти. На- томість багато вчителів-поляків, які працювали на Во- лині, взагалі не володіли українською мовою, а дехто з них не мав навіть спеціальної освіти. Критерієм призна- чення на посаду вчителя початкової школи часто висту- пали не професійні знання чи освітній рівень, а націона- льність тої чи іншої особи й її лояльність щодо польсь- кої влади. Тому перевага надавалася полякам, які мали прищепити українським дітям зі шкільної лави любов не до України й українського народу, а любов до Поль- щі й польської культури. Не залишались осторонь від проблем нищення польською владою української освіти і соціалісти- радикали. Наприклад, на нараді партійного активу Української соціалістично-радикальної партії (УСРП) у селі Басів Кут (Рівненський повіт) влітку 1932 р. посол до сейму М. Матчак зазначив, що бли- зько 300 тис. дітей у Західній Україні взагалі не від- відувало школу, а польська влада українські школи перетворила в польські, у зв’язку з чим посли та се- натори від УСРП та УНДО неодноразово зверталися до міністерства освіти, але відповіді від міністерства на свої звернення так і не отримали [9, арк.306-307]. Польська ж сторона послідовно обстоювала думку, що зближення між українським та польським етносами в державі настане лише тоді, коли вони будуть навчатися одною мовою, що саме це створить бажані передумови для гармонійної співпраці між народами. Тому оптимальним варіантом співжиття моделювалось утворення суто польських шкіл. А зближення між українцями та поляками настане ли- ше тоді, коли, наприклад, населення села польського і села українського ухвалить рішення про утворення для себе суто польських шкіл [10, s.3]. Польська влада робила усе можливе, щоб знищи- ти українські школи. У березні 1932 р. польський сейм (незважаючи на протидію з боку українських політич- них сил та українського населення західноукраїнських земель – авт.) затвердив новий закон про школу, згід- но з яким була проведена докорінна реорганізація початкових, середніх і фахових шкіл. Семикласна народна школа реорганізовувалась у початкові школи трьох ступенів. Так школу І-го ступеня дозволялося відкривати лише в місцевостях із кількістю дітей не менше – 60, школу ІІ-го ступеня – не менше 350. Тому школи ІІ-го і ІІІ-го ступеня могли бути відкриті лише у значних населених пунктах, куди не могли дістатися діти з малих сіл. Таким чином, переважна більшість дітей шкільного віку закінчувала своє навчання після 2-3 років перебування за партою [11, с.339]. На Волині шкільну проблему воєвода Г. Юзевський вирішував досить обережно. Ним допускалося відкриття українських шкіл лише у особливих випадках. Натомість воєвода пропонував повернути українську мову до окремих шкіл, які були раніше сполонізовані, сподіваючись, таким чином, з одного боку, задовольнити нагальні освітні проблеми українського населення регіону, а з іншо- го – долучити українську молодь до польської куль- тури [11, с.339]. Як досвідчений політик, Г. Юзевський, розу- мів, що для реалізації «волинської програми» потрі- 130 бні досвідчені кадри, які не обтяжені багажем ми- нулого. Їх підготовка була покладена на Кременець- кий ліцей. З цією метою було відкрито народний університет у селі Михайлівка (Дубнівський повіт), де щороку відбувалося по два 4-х місячних навчаль- них курси для молоді (чоловічі та жіночі). До поча- тку війни там було навчено близько 300 слухачів. У 1935 р. було відкрито другий народний університет у селі Ружин (Ковельський повіт), яким керував відомий польський діяч Казімєж Банах, а в 1939 р. третій народний університет було відкрито у селі Малинськ (Костопільський повіт) [12, с.185]. Таким чином, незважаючи на те, що на Волині збі- льшилася загальна кількість освітніх закладів, більшість з них мали своєю метою проводити полонізаційну полі- тику в регіоні. А українська більшість фактично опини- лася без своєї національної школи. Основними формами захисту освіти, які практику- вали українські національні партії, було проведення народних віч та шкільних плебісцитів. На них збирали підписи батьків за право навчання дітей рідною мовою. У Рівненському, Володимирському, Здолбунівському, Костопільському, Луцькому, Ковельському та Дубнів- ському повітах влітку-восени 1933 р., за даними комен- ди державної поліції, було проведено 144 шкільні пле- бісцити [13, арк.97-98]. У поясненні до даного докумен- та зазначалося, що в Дубнівському, Костопільському, Рівненському та Здолбунівському повітах ініціаторами проведення шкільного плебісциту були партійні органі- зації УНДО та УСРП [13, арк.98]. Однак польська влада не визнала результатів плебісцитів, вважаючи їх проведення незаконним. З цього приводу газета «Діло» писала, що «На практиці це означає ліквідацію на Волині українського шкільни- цтва на всі 100 відсотків» [14, с.2]. Незначна кількість проведених плебісцитів на Волині (у порівнянні з воєводствами Галичини) пояс- нюється тим, що польська адміністрація застосовувала репресії до їх учасників. Наприклад, у березні 1932 рр., у селі Підлужжя (Дубнівський повіт) було проведено шкільний плебісцит. Але не встигли дійти до війта гмі- ни заповнені та підписані декларації, як у селі з’явилася поліція і почала відвідувати українців, які підписали декларацію. Всюди було знайдено якісь порушення як засмічене подвір’я чи не пофарбований паркан тощо. У результаті гміна визначала покарання – штраф від 5 до 15 злотих, залежно від рівня активності в українському русі. Апеляції до окружного суду в Рівному ніхто не виграв, а штрафи були підвищені до 25 злотих [12, с.58- 69]. Ця причина зумовила те, що на Волині кількість шкільних плебісцитів упродовж 1932-1933 рр. у порів- нянні з Галичиною була не значною. Або ж як це стало- ся 27 червня 1933 р. у селі Млиновець Кременецького повіту, де поліцією було заарештовано й ув’язнено трьох селян за проведення шкільного плебісциту ще у грудні 1932 р. Саме тому на Волині, кількість шкільних плебісцитів упродовж 1932-1933 рр. у порівнянні з воє- водствами Галичини була незначною [15, с.5]. Таким чином, застосування місцевою адмініст- ративною владою репресій до активних учасників плебісцитів призвело до того, що українське насе- лення Волині досить інертно поставилося до їх орга- нізації та проведення. Штрафування їх учасників носило прихований характер. Представники влади штрафували не за участь у плебісциті, а за якусь ін- шу провину, однак учасникам цих акцій було зрозу- міло за що так «оперативно» їх карають. Така діяль- ність польської влади сприяла тому, що число бажа- ючих українців заповнити плебісцитові петиції на Волині не було значним. Польська влада окрім репресій проти рядових учасників плебісцитів застосовувала репресивні за- ходи проти ряду членів УНДО з Рівненського повіту. Зокрема, 10 вересня 1933 р. у Здолбунові поліція заарештувала Я. Бусела, в якого під час обшуку було вилучено близько 32,5 кілограма нелегальної літера- тури, виданою Організацією українських націоналіс- тів (ОУН). Усі ці видання були спрямовані проти полонізації освіти. У матеріалах справи як члени націоналістичного підпілля фігурували члени УНДО з Рівненського повіту, а саме: Н. Кузьминець, М. Негребецький [16, арк.44-47]. Таким чином, українська інтелігенція, яка вхо- дила до складу легально діючих українських полі- тичних партій УНДО та УСРП значну увагу приділя- ла справі захисту української освіти від полонізації, а основними формами боротьби за збереження україн- ської освіти, які ними використовувались була орга- нізація та проведення народних віч, партійних нарад та шкільних плебісцитів, спрямованих на захист української школи від полонізації, на яких збирали підписи українських громадян за право навчатися рідною мовою. Щодо організації та проведення пле- бісцитів, то хоча й на них було зібрано певну кіль- кість підписів українського населення Волині за пра- во навчатися рідною мовою, однак їх так і не змогли використати члени УПР у парламенті країни, оскіль- ки польська влада не визнала результатів цих плебіс- цитів, вважаючи їх проведення незаконним. У ре- зультаті це призвело до того, що у 1933-1934 навча- льному році на Волині кількість українських шкіл зросла лише до 7 й то завдяки рішучим діям членів підпільної Організації українських націоналістів (ОУН), яка на відміну від УНДО та УСРП викорис- товувала й радикальні методи боротьби за збережен- ня української державної школи на Волині. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Siwicki M. Dzieje konfliktów polsko-ukraińskich. – T. 1. – Warszawa, 1992. 2. З двома язиками чи з одним // Дзвін. –1925. – 3 лип. 3. Державний архів Волинської області (далі – ДАВО), ф.60, оп.1, спр.10. 4. Державний архів Рівненської області (далі – ДАРО), ф.33, оп.4, спр.4. 5. Wołyn. – 1934. – 22 stycznia. 6. Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині. – Львів – Нью-Йорк, 1999. 131 РЕЦЕНЗЕНТИ: М.О. Багмет – д.і.н., професор, проректор ЧДУ ім. Петра Могили. 7. За українську школу! – Львів, 1928. 8. Новий час. – 1932. – 23 січ. 9. ДАРО, ф.33, оп.4, спр.56. 10. Wołyn. – 1934. – 28 stycznia. 11. Колесник В. Українська інтелігенція Волині та Холмщини у боротьбі за національну школу // Українці Холм- щини і Підляшшя: історична доля, духовна і матеріальна культура впродовж віків: Зб. наук. праць. – Луцьк, 2008. 12. Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів. – К., 2005. 13. ДАРО, ф.113, оп.1, спр.241. 14. Діло. – 1933. – 29 листоп. 15. Новий час. – 1933. – 20 лип. 16. ДАВО, ф.1, оп.2, спр.3727. Стаття надійшла до редакції 27.02.09 © Я.П. Цецик

Боротьба українського населення за збереження національної освіти на Волині у 1930-х роках

Репозитарії

Схожі ресурси