Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст.
Розглядається спроба участі Речі Посполитої в Османсько-Венеціанській війні 1645-1669 рр. Автор доводить, що дані події, хоч і непрямо, але від того не менш сильно, вплинули на початок українських визвольних змагань середини XVII ст....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16055 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. / С.А. Швець // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 143-45. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16055 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-160552011-02-07T12:06:34Z Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. Швець, С.А. Огляди та повідомлення Розглядається спроба участі Речі Посполитої в Османсько-Венеціанській війні 1645-1669 рр. Автор доводить, що дані події, хоч і непрямо, але від того не менш сильно, вплинули на початок українських визвольних змагань середини XVII ст. Рассматривается попытка участия Речи Посполитой в Османско-Венецианской войне 1645-1669 гг. Автор доказывает, что данные события, хотя и косвенно, но от того не менее сильно, повлияли на начало украинского освободительного движения средины XVII в. The attempt of participation the Polish-Lithuanian Commonwealth in the Ottoman-Venetian war 1645-1669 is examined. The author proves that these events, though indirectly, but though no less strong, influenced the beginning of the Ukrainian liberation movement of mid XVII c. 2009 Article Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. / С.А. Швець // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 143-45. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16055 281.93«19» uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Огляди та повідомлення Огляди та повідомлення |
| spellingShingle |
Огляди та повідомлення Огляди та повідомлення Швець, С.А. Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. |
| description |
Розглядається спроба участі Речі Посполитої в Османсько-Венеціанській війні 1645-1669 рр. Автор доводить, що дані події, хоч і непрямо, але від того не менш сильно, вплинули на початок українських визвольних змагань середини XVII ст. |
| format |
Article |
| author |
Швець, С.А. |
| author_facet |
Швець, С.А. |
| author_sort |
Швець, С.А. |
| title |
Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. |
| title_short |
Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. |
| title_full |
Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. |
| title_fullStr |
Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. |
| title_full_unstemmed |
Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. |
| title_sort |
османсько-венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини xvii ст. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Огляди та повідомлення |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16055 |
| citation_txt |
Османсько-Венеціанська війна 1645-1669 рр. і початок українських визвольних змагань середини XVII ст. / С.А. Швець // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 143-45. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT švecʹsa osmansʹkovenecíansʹkavíjna16451669rrípočatokukraínsʹkihvizvolʹnihzmaganʹseredinixviist |
| first_indexed |
2025-07-02T17:22:33Z |
| last_indexed |
2025-07-02T17:22:33Z |
| _version_ |
1836556698894991360 |
| fulltext |
143
УДК 281.93«19» С.А. Швець
ОСМАНСЬКО-ВЕНЕЦІАНСЬКА ВІЙНА 1645-69 рр. І ПОЧАТОК
УКРАЇНСЬКИХ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ СЕРЕДИНИ XVII ст.
Розглядається спроба участі Речі Посполитої в Османсько-Венеціанській війні 1645-1669 рр.
Автор доводить, що дані події, хоч і непрямо, але від того не менш сильно, вплинули на початок
українських визвольних змагань середини XVII ст.
Ключові слова: Османсько-Венеціанська війна, Венеціанська республіка, Османська імперія,
Річ Посполита, зовнішньополітичний фактор, українські визвольні змагання.
Рассматривается попытка участия Речи Посполитой в Османско-Венецианской войне 1645-
1669 гг. Автор доказывает, что данные события, хотя и косвенно, но от того не менее сильно,
повлияли на начало украинского освободительного движения средины XVII в.
Ключевые слова: Османско-Венецианская война, Венецианская республика, Османская импе-
рия, Речь Посполитая, внешнеполитический фактор, украинское освободительное движение.
The attempt of participation the Polish-Lithuanian Commonwealth in the Ottoman-Venetian war 1645-
1669 is examined. The author proves that these events, though indirectly, but though no less strong, influ-
enced the beginning of the Ukrainian liberation movement of mid XVII c.
Key words: The Ottoman-Venetian war, Venetian republic, Ottoman Empire, the Polish-Lithuanian
Commonwealth, foreign-policy factor, Ukrainian liberation movement.
Обставини вивчення подій, пов’язаних з україн-
ськими визвольними змаганнями середини XVII ст.,
склалися так, що найменш розглянутим зацікавлени-
ми історіографіями виявився зовнішньо-політичний
фактор. Особливо це стосується самого їх початку.
Склався навіть певний стереотип у розгляді такого
роду процесів. Полягає він у тому, що в першу чергу
і головним чином, розглядаються фактори внутріш-
нього характеру. Загалом – це цілком природно, але
нажаль при цьому дуже часто забувають про факто-
ри зовнішні, роль яких в розглядуваних подіях і про-
цесах аж ніяк не менша.
Мова піде про подію, що, на перший погляд, укра-
їнських визвольних змагань середини XVII ст. не стосу-
ється взагалі. А саме Османсько-Венеціанська війна
1645-1669 рр. Не можна сказати, що про участь у ній
козацтва зовсім нічого не писалось, але про її зв’язок з
початком визвольних змагань сказано надзвичайно
мало, а як одна з причин їх початку вона взагалі не роз-
глядалась. Власне саме в такому аспекті нам і цікавий
даний османсько-венеціанський конфлікт.
Перш ніж перейти до самої війни, коротко окрес-
лимо зовнішньополітичне становище основних його
учасників і ті сили в Центрально-Східній та Східній
Європі, котрі цілком могли ними стати. Перш за все
зупинимось на становищі Османської імперії. На той
момент основні напрямки її зовнішньополітичної акти-
вності вже досить чітко визначились. Головним з них
явно був середземноморський. У всякому разі переваж-
на більшість зовнішньополітичних справ Порти явно
була зосереджена там. Власне це значною мірою пояс-
нює складність османсько-венеціанських відносин
[5, с.185]. Адже ця війна була між ними не першою.
Загалом Чорноморський регіон не був основною сфе-
рою інтересів Османської імперії. Її присутність там
була дуже обмеженою. Особливо це стосується Північ-
ного Причорномор’я, котре на той час власне османсь-
кою територією не було. Порта обмежилась тим, що
поставила у васальну залежність від себе (та й то дуже
умовну) декілька причорноморських держав, найбіль-
шою з яких було Кримське ханство.
Ситуація змінюється в другій половині XVI ст.,
коли Османська імперія відчула експансію сусідніх
держав у свій бік. Так, Московське царство, захопив-
ши Казанське і Астраханське ханства, розширило
свою територію впритул до османських володінь.
Щоправда після цього воно змінило напрямок своєї
зовнішньополітичної активності [5, с.31], але на кор-
донах імперії з’явилась велика держава, що була яв-
но неприхильною до неї. Багато більше проблем для
Порти створило об’єднання польської і литовської
держав у спільну Річ Посполиту. Ця новостворена
політична сила відразу ж відчутно заявила про себе,
розпочавши з часом дедалі сильнішу експансію в
Північне Причорномор’я, тобто знову ж таки в бік
Османської імперії. А це рано чи пізно призведе до
прямого протистояння між цими державами.
Ще одна держава, котра не була задоволена екс-
пансійними рухами Речі Посполитої – Кримське хан-
ство [2, с.55]. Славне своїми набігами на сусідів, во-
но не було найбільшою військовою силою в даному
регіоні. Натомість Кримське ханство було оточене
набагато потужнішими за нього державами, котрі
здійснювали експансію в його напрямку. Посилення
позицій будь-кого з сусідів у Північному Причорно-
мор'ї загрожувало існуванню Кримського ханства.
Польська причорноморська експансія явно загост-
рювала зовнішньополітичну ситуацію в регіоні і вона ж
144
таки обумовила загострення внутрішньо-політичної
ситуації в самій Речі Посполитій. На перших порах
мова йшла в основному про господарське освоєння
причорноморських степів, але чим далі воно заходило,
тим більше створювало не тільки міжнародних про-
блем, але й призводило до ескалації внутрішніх конфлі-
ктів. Справа передусім в тому, що освоєння здійснюва-
лось різними суспільними групами з дуже неоднакови-
ми, часто навіть протилежними, інтересами [1, с.57].
Великі землевласники потребували збільшення своїх
володінь і кількості робочих рук в них, аби розширяти
свою присутність і утримувати позиції на західноєвро-
пейських ринках збіжжя. Селяни і козаки прагнули
знайти місце подалі від кріпаччини та інших соціаль-
них негараздів Речі Посполитої. До певного часу інте-
реси названих соціальних прошарків навіть збігались.
Але з часом, коли великі землевласники вже більш-
менш утвердили за собою досить великі території –
конкуренція, особливо з боку козацтва, їм стала абсо-
лютно непотрібною [1, с.63]. Відповідно селянство опи-
няється під загрозою повного закріпачення, становище
ж козацтва стає абсолютно невизначеним.
Власне в Речі Посполитій становище козацтва
завжди було непростим. Держава, особливо під час
воєн, звичайно мала потребу у війську, тому як вій-
ськова сила козаки їй були дуже потрібні. Але щой-
но мова йшла про їх соціальну адаптацію, козацтво
відразу ж наражалось на небажання і нездатність
уряду їм у цьому допомогти.
Сама по собі проблема легалізації подібних
суспільних груп була цілком можлива для вирішен-
ня в наявних соціально-політичних умовах. В уся-
кому разі інші європейські країни на це спромог-
лись. В основному ми маємо два варіанти адаптації.
Перший і найбільш простий – нобілітація козацтва
(або хоча б його верхівки) [4, с.33]. В схожий спосіб
чинили з гайдуками в Дунайських князівствах. Дру-
гий, хоч і складніший, але не менш надійний – ство-
рити окрему привілейовану військову верству. В
такий спосіб було соціально облаштовано хорватсь-
ких граничар [4, с.36].
Річ Посполита намагалась вдатись до другого з
названих варіантів. Мова йде про створення реєст-
ру. Щоправда цей захід був настільки непослідов-
ним, що призвів до загострення відносин козацтва з
урядом. Перш за все реєстр не розповсюджувався
на все козацтво. До того ж козаки так і не отримали
юридичного імунітету. На час ведення бойових дій
або прямої загрози війни суперечності відходили на
задній план соціального буття, але все поверталось,
щойно небезпека минала.
Загострення стосунків наставало тоді, коли кіль-
кість козацтва різко збільшувалась. Збільшення ж кі-
лькості пов’язане з участю Речі Посполитої в трива-
лих військових конфліктах, a також задіяння козацтва
іншими державами. Так перші козацькі антиурядові
виступи К. Косинського та С. Наливайка пов’язані з
участю козацтва в Лівонській війні, а також у війні
Австрії (Священна Римська імперія) з Османською
імперією. Уряд, залучивши до лав свого війська коза-
ків, по завершенню війни просто гадки не мав, що з
ними далі робити. Адже мова йшла не про іноземних
найманців, котрих можна було просто випхати за межі
своєї території. Таким чином відносини козаків з влад-
ними структурами Речі Посполитої оформились як
дуже хисткий збройний нейтралітет, що міг за будь
якої нагоди перетворитись на збройний конфлікт.
Відповідно козацтво в різний спосіб розповсю-
джувало свій вплив як на кресах так і на міжнародній
арені, а уряд їм у цьому заважав, особливо стосовно
кресів. З початку XVIІ ст. про козацькі виступи більш
ніж два десятиліття не було жодної згадки. Досить дов-
гий час козацтво воювало поза межами Речі Посполи-
тої. Більш ніж десять років козацтво було задіяне в по-
діях «русской смуты». В цей же час ним здійснюються
численні морські походи на османські володіння і
Крим. А наостанку козацтво залучають до воєн з турка-
ми (Цецора, Хотин). Крім згаданого козаки розширюва-
ли свій вплив на кресах, беручи участь в конфесійному
протистоянні між католиками православними і
уніатами. Все завершилось повстанням 1625 р. По його
придушенню уряд Речі Посполитої мав п’ять років
відносного спокою і явно схилявся до знищення козаків
як соціального прошарку. Саме в цей час було побудо-
вано фортецю Кодак.
Але завершити свої антикозацькі наміри уряду не
вдалось. В Європі точилась Тридцятилітня війна і Річ
Посполита, попри всі свої намагання не брати там
активної участі, не змогла уникнути її зовсім. А це,
відповідно, обумовлювало залучення козацтва на вій-
ськову службу. Перші тридцять років XVIІ ст., особ-
ливо їх перша половина, були для Речі Посполитої
багаті на військові конфлікти. Чого варта одна лише
Смоленська війна. Відповідно маємо нові козацькі
повстання. Після останнього уряд наче б то блокував
козацтво досить щільно. Навіть Січ стерегла урядова
залога. Саме так починався період, названий «золотим
десятиліттям». Річ Посполита оминала участь у вели-
ких збройних конфліктах. Навіть татарам більш-менш
регулярно платилась данина, аби зайвий раз з ними не
воювати [3, с.19].
Загальновідома ідеологічна формула, що каже
про Річ Посполиту од моря до моря. Але обставини
Тридцятилітньої війни змусили її обирати якесь
одне. Фактично пожертвувати вирішили Балтикою
[5, с.225]. Експансія ж в бік Причорномор’я загост-
рювала відносини Речі Посполитої не тільки з По-
ртою і Кримом, але і з власними підданими. В пер-
шу чергу з козацтвом.
Була ще одна політична сила, що була незадово-
лена існуючим на той момент станом справ у Речі
Посполитій. Її уособлював король Владислав ІV. Ко-
роль, що не мав фактично ніякої влади в своїй країні і
був дуже цим незадоволений. Тому він намагався бра-
ти участь у будь-якій воєнній авантюрі, а також ініці-
ювати їх сам, з метою отримати в такий спосіб у свої
руки реальну силу і владу з приводу війни. Коронний
Сейм, в свою чергу, робив усе, аби король не скорис-
тався жодною з таких нагод.
Одною такою нагодою була Османсько-
Венеціанська війна. Основні бойові дії відбувались на
Середземномор’ї, але серед союзників Венеції була і
Австрія. Тому ймовірність ведення бойових дій коло
кордонів Речі Посполитої була досить великою. В та-
145
ких умовах фактично гарантовано татарські набіги на
територію навколишніх держав. До того ж король Речі
Посполитої намагався розширити участь своєї країни в
даному конфлікті. Тим більше, що до цього його спону-
кали Венеціанська республіка і Папа Римський, надав-
ши йому для цього великі субсидії [3, с.27].
Була, щоправда, тут одна складність. Сейм не
мав нічого проти антитатарських заходів, але ні в
якому разі не підтримав би ідею великої війни з По-
ртою. Тому королю фактично довелося ініціювати
змову проти власного Сейму.
Козацтву в цій авантюрі відводилась дуже від-
повідальна роль. Козаки мали провести серію про-
вокаційних акцій, після яких Річ Посполита просто
мусила б розпочати війну проти Османської імперії.
Для козацтва фактично це був єдиний шанс покра-
щити своє соціальне становище в Речі Посполитій.
Але змову було викрито.
Річ Посполита, в особі її короля, кинула козацтво
напризволяще, навіть не скориставшись їх послугами.
Таким чином позбавивши козацтво останньої надії на
легалізацію. Зайве казати, що це було більш ніж ваго-
мою причиною для козацького повстання. Воно ж в
свою чергу підкріплене іншими соціальними фактора-
ми, деякі з них ми згадували, стало початком потуж-
ного соціального вибуху 1648 р.
Таким чином вектор спрямованості зовнішньої
політики Речі Посполитої обумовив характер її вну-
трішньополітичних проблем. Спроба ж її участі в
Османсько-Венеціанській війні стала потужним
каталізатором, що обумовив початок українських
визвольних змагань середини XVIІ ст.
1. Брайчевський М.Ю. Вибрані твори. – Торонто, 1999. – 879 с.
2. Заборовский Л.В. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине ХVII в.: Из истории международных
отношений в Восточной и Юго-Восточной Европе. – Л.–М. : Наука, 1981. – 180 с.
3. Кулиш П.А. Отпадение Малороссии от Польши. В 3 т. Т. 2. – СПб., 1889. – 417 с.
4. Леп'явко С.А. Козацькі війни кінця XVI с. – Чернігів : Сіверянська думка, 1996. – 285 с.
5. Поршнев Б.Ф. Франция, Английская революция и Европейская политика середины XVII в. – М. : Мысль,
1970. – 282 с.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
РЕЦЕНЗЕНТИ:
Ю.В. Котляр – д.і.н., професор, ЧДУ ім. Петра Могили;
C.В. Пронь – д.і.н., професор, ЧДУ ім. Петра Могили.
Стаття надійшла до редакції 06.06.09 © С.А. Швець
|