Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України

Автор намагався показати необхідність врахування геополітичної складової при розгляді практично всіх значущих проблем регіональної історії – економічних, соціальних, етноконфесійних і т. п. на прикладі історичного розвитку Південної України....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Водотика, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160660
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України / С. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 89-98. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160660
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1606602019-11-15T01:25:53Z Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України Водотика, С. Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич Автор намагався показати необхідність врахування геополітичної складової при розгляді практично всіх значущих проблем регіональної історії – економічних, соціальних, етноконфесійних і т. п. на прикладі історичного розвитку Південної України. Автор пытался показать необходимость учета геополитической составляющей при рассмотрении практически всех значимых проблем региональной истории – экономических, социальных, этноконфессиональных и т.п. на примере исторического развития Южной Украины. The author tried to show the need to consider the geopolitical component in researchers, devoted to almost all important issues of regional history – economic, social, ethnic, and so on using progress of the South Ukraine as an example. 2015 Article Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України / С. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 89-98. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160660 93/94:913 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич
spellingShingle	Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич Водотика, С. Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України Регіональна історія України
description	Автор намагався показати необхідність врахування геополітичної складової при розгляді практично всіх значущих проблем регіональної історії – економічних, соціальних, етноконфесійних і т. п. на прикладі історичного розвитку Південної України.
format	Article
author	Водотика, С.
author_facet	Водотика, С.
author_sort	Водотика, С.
title	Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України
title_short	Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України
title_full	Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України
title_fullStr	Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України
title_full_unstemmed	Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України
title_sort	регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі південної україни
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160660
citation_txt	Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України / С. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 89-98. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT vodotikas regíonalʹnaístoríâugeopolítičnomuvimírínaprikladípívdennoíukraíni
first_indexed	2025-07-14T13:19:02Z
last_indexed	2025-07-14T13:19:02Z
_version_	1837628540812525568
fulltext	УДК: 93/94:913 Сергій Водотика РЕГІОНАЛЬНА ІСТОРІЯ У ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ: НА ПРИКЛАДІ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ Загальновідомо, що регіональна історія знаходиться під впливом різноманітних чинників, в т. ч. геополітичних1. Об’єктивною осно- вою взаємодії регіональної історії та геополітики є просторовий підхід. В цьому аспекті не має принципового значення “фокус” гео- політики – держава чи “великий простір”. А ось той факт, що геопо- літика як наука прагне осягнути в комплексі географічні, історичні, політичні, цивілізаційні та інші фактори, що взаємодіють і склада- ють сутність геополітичного становища держави (регіону), має принципове значення. Причому практично все розмаїття змісту геополітичних концепцій можна (звичайно ж, умовно) звести в історичному дискурсі до кооперації, конкуренції, домінування. Саме про міру їх співвідношення в різні часи писемної історії, вплив різних геополітичних потуг на історичну долю Півдня України і піде мова. Мотивом для написання цієї розвідки стала книжка Є. Магди “Гибридная война: выжить и победить”2. У передмові український дипломат Д. Кулєба наголосив, що цей феномен відомий з часів Пелопонеської війни і що гібридна війна “багато в чому метафі- зична і важко фіксована. Вона скрізь і водночас ніде”3. До певної міри геополітичний вимір також присутній скрізь і часто-густо важко піддається чіткому визначенню. Проте його присутність в історії регіонів України є очевидною з часів еллінської колонізації Північного Причорномор’я. Геополітичні інтереси країн, імперій, цивілізацій істотно позначилися на історії окремих регіонів. Ска- жімо, в різні часи на історію Північного Причорномор’я внаслідок його приморського становища впливали антична Греція, Давній © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 9. — С. 89–98 © С. Водотика, 2015 1 Див. Верменич Я. Історична регіоналістика в системі «просторової історії»: диференціація предметних полів // Регіональна історія України. – Вип. 7. – К., 2003. – С. 9. 2 Магда Е. Гибридная война: выжить и победить. – Харьков, 2015. 3 Там само. – С. 3. Рим, Візантія, італійські середньовічні республіки, Порта, Західна Європа, Росія4. Очевидно, що геополітичні інтереси існують об’єктивно внаслідок природно-географічних факторів. Проте міра і засоби їх реалізації змінюються з часом внаслідок конкретно-історичної комбінації об’єк- тивних і суб’єктивних факторів, еволюції розуміння сутності геопо- літичних інтересів та шляхів їх втілення. Не менше значення має здатність окремих регіонів і держави в цілому осягнути та реалізу- вати власні геополітичні інтереси. Візьмемо для прикладу інтереси Росії в Південній Україні. З часів Івана ІІІ та Івана ІV Кремль прагнув забезпечити в цій частині України свої економічні, військово-політичні, релігійні та інші ін- тереси. Власне, це природно. Питання полягає у способах їх реалі- зації, в розумінні необхідності їх забезпечення на шляхах кооперації, тобто з урахуванням інтересів регіону та всіх причорноморських і середземноморських держав. Спроби ж домінування мали вкрай тяжкі наслідки – передусім для України, хоча Росії теж “дісталось на горіхи”, аж до потрясіння основ державності включно. Водночас й Південна Україна мала оптимальні умови поступу лише тоді, коли регіональні еліти могли обстоювати свої інтереси, перш за все на шляхах національної єдності, поєднання загальнодержавних і міс- цевих інтересів. Причому в кожній конкретній ситуації без враху- вання інтересів інших гравців нічого путнього не виходило й не могло вийти, принаймні на більш-менш тривалий час. Проаналі- зуємо декілька “реперних” точок взаємовпливів геополітики й істо- рії Південної України. Почнемо з часів скіфів, що утворили у VI-ІІІ ст. до н. е. фактично першу відому кочову імперію, хоча деякі автори воліють вести мову про перше державне об’єднання на території України. Східна кочова ментальність правлячої еліти Скіфії практично не сприймала ідеї кооперації з іншими державними (протодержавними) утвореннями, розуміючи лише владу збройного домінування. Простір, територію вона сприймала суто механістично – чим більше, тим краще. Опану- вання цим простором уявлялося вкрай спрощено – це або місце для кочування, або джерело надприбутку. При цьому геополітичний про- стір у баченні скіфів охоплював не лише південноукраїнський і значну частину євразійського степу, але й частину Європи, Близь- кого і Середнього Сходу, Кавказу. Природно, що таке розуміння гео- політики відображало як об’єктивні реалії поступу історії, так і суб’єк- тивно-ментальну природу кочового світу. А тому осягнути будь-які аспекти історії Південної України скіфських часів можна лише з ура- хуванням геополітичних (безумовно, усвідомлюваних на вкрай при- мітивному рівні) впливів. І в цьому сенсі наші уявлення про життя 90 С ер гі й В од от и к а 4 Див.: Кінг Ч. Історія Чорного моря / Пер. з англ. – К., 2011. скіфів через брак джерел дещо полегшують аналіз. До того ж саме з часів Скіфії народи, що населяли цю територію, стали частиною сві- тової писемної історії. Перш за все звернемо увагу на сусідство Скіфії з античним світом, насамперед полісами Північного Причорномор’я. Життя всього скіф- ського суспільства, від царів до рядових общинників, у значній мірі обумовлювалось взаємодією з еллінами. У літературі звертається увага на сам факт існування Скіфії лише через наявність еллінів-зем- леробів, на торгово-економічні, військово-політичні стосунки, скарби скіфських курганів і т. п. Все це так. Водночас дещо меншу увагу при- діляють іншому важливому і навіть принциповому питанню – як вплинула античність на внутрішній світ скіфського суспільства, що саме запозичили скіфи у еллінів. Чи стали скіфи більш цивілізова- ними, хоч як спрощено звучить це запитання. Очевидно, що античність мало вплинула на внутрішній світ скіфів. Останні запозичили звичаї вживання вина та оливкової олії, освоїли деякі види захисної зброї, способи використання прес- тижно-статусних речей, елементи раціоналізму щодо експлуатації зручностей посередницької торгівлі. Проте всі ці запозичення ско- ріше послабили, а не посилили скіфський світ. Скіфи не перейняли передових на той час технологій, хоча залюбки користувалися їхніми наслідками5. Адже “золотий вік” Скіфії в Південній Україні був вкрай недовгим. Показово, що останнім часом херсонськими археологами доведено, що “пізньоскіфські городища” Нижнього По- дніпров’я другої половини ІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е. мали синкретич- ний характер і не були власне скіфськими за етнічним складом на- селення6. Отже, зручне геополітичне становище Скіфії не вплинуло ні на ха- рактер їх кочового суспільства, ні на здатність до внутрішнього роз- витку. “Вікно можливостей” для його поступу залишилось вкрай вузь- ким, а зміна природних умов на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н. е. звела нанівець можливості існування скіфського суспільства взагалі. Більш значущими були наслідки запозичень у військовій справі. Походи скіфів до Малої й Передньої Азії та Дарданелл, вторгнення персидського царя Дарія І у Скіфію, війни з македонянами, участь у династичній боротьбі Боспора засвідчили включеність Скіфії у то- дішні геополітичні зіткнення. І хоча війни завершилися для Скіфії в цілому успішно, вони кардинально не змінили внутрішній устрій 91 Р егіон а л ь н а іст ор ія у геоп ол іт и ч н ом у в и м ір і: н а п р и к л а д і П ів д ен н ої У к р а їн и 5 З величезної за обсягом літератури про Скіфію виокремимо ідеї, висловлені в праці відомих вітчизняних скіфологів – див.: Мурзин В.Ю., Гаврилюк Н.А., Бес- сонова С.С., Фиалко Е.Е. Скифия: история, хозяйство, быт, религия, искусство, военное дело. – Николаев, 2004. 6 Былкова В.П. Нижнее Поднепровье в античную эпоху (по материалам рас- копок поселений). – Херсон, 2007. суспільства. Наочно засвідчивши наявність неабияких проблем і загостривши їх, вони через гучні перемоги немовби відсунули їх подалі. Цей парадоксальний наслідок не є поодиноким у світовій історії. Щодо Південної України згадаємо наслідки російсько-турецьких війн ХVІІІ ст., Другої світової війни. Переможні фанфари не дозво- ляли суспільству відчути соціальну й політичну вагу наявних про- блем, а геополітичні союзники цікавились видимими військовими наслідками і виявляли недалекозорість щодо далекосяжних геопо- літичних наслідків зміцнення недемократичних режимів. Очевидно, що саме в цьому ключі варто оцінювати результати коаліційних війн між геополітичними союзниками у процесі перебігу регіональної історії. Скажімо, успішна боротьба Російської імперії з Турецькою за Пів- денну Україну законсервувала щонайменше на 250 років поступ ос- танньої в європейських координатах. Природно, що йдеться не про заперечення значення військових перемог. Акцент слід перемістити на те, чи були українські регіони об’єктами чи суб’єктами міжнарод- них відносин, в якій мірі вони могли розуміти та обстоювати свої гео- політичні інтереси. В регіональному аспекті йдеться про міру враху- вання регіональних і загальнодержавних (загальнонаціональних) геополітичних пріоритетів. Так, на думку В. Заруби, в останній чверті ХVІІ ст. Південна Ук- раїна (у його трактуванні – Пониззя Причорномор’я) була включена переважно в систему міжнародних відносин Оттоманської Порти, Австрії і Кримського ханства, в той час як Запорожжя разом з Ліво- бережжям, Слобожанщиною і Сіверщиною перебуваючи на орбітах впливу Московської держави і Кримського ханства, а Західна і Пра- вобережна Україна – Речі Посполитої7. Це аж ніяк не заперечує євро- пейські орієнтири Південної України, а лише наголошує на склад- ності їх усвідомлення елітою і суспільством через багатомірність самого геополітичного вектора, його певну мінливість. Дійсно, авто- номістичні прагнення того ж Запорожжя мали економічну, військову і політичну складові. З плином часу серед геополітичних пріоритетів змінювалось співвідношення складових. Саме тому запорожці через якихось 25 років, в річищі постійних автономістичних прагнень, під- тримали союз І. Мазепи зі Швецією. Очевидно, що осягнення геопо- літичних інтересів в міру змін геополітичного оточення має приво- дити до відповідальних коректив в усіх складових регіональної політики. Це чітко простежується на історії кораблебудування у пониззі Дніпра. Його історія почалась в добу Ольвії, далі продовжилась в часи 92 С ер гі й В од от и к а 7 Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах остан- ньої чверті ХVII ст. – Дніпропетровськ, 2003. Київської Русі, Запорожжя, Російської імперії, СРСР і нині ще не за- кінчилась. Очевидно, що ця галузь є органічною частиною економіки Південної України і зміст її має визначатись з урахуванням геополі- тичних інтересів регіону і всієї України. Так, в часи Ольвійської держави для кораблебудування була необ- хідна сировина – ліс Гілея, що проходив вздовж лівого берега Дніпра в межах сучасної Херсонщини, та залізоробне виробництво на Кін- бурнській косі. Мореплавство було необхідною умовою існування Ольвійського полісу – забезпечувало торгівельні зв’язки з Давньою Грецією, контакти з хорою, риболовлю тощо. Будували і ремонтували переважно невеликі промислові і каботажні судна, а також у незнач- ній кількості бойові кораблі та великі торгівельні для експортно-ім- портних операцій8. Тобто суднобудування враховувало геополітичні інтереси держави, орієнтувалось на потреби місцевого ринку. Про бу- дівництво на експорт торгових суден і тим більше бойових кораблів не йшлося. В часи Київської Русі на околиці сучасного Херсона існувало дав- ньоруське місто Олешшя (перша згадка 1084 р., остання – 1224 р.). Воно було транзитно-перевалочним і митним центром на шляхах “з варяг у греки” і з Києва до Криму, центром рибальства і торгівлі, опор- ним пунктом Київської Русі на Нижньому Дніпрі. В місті, про що свід- чать літописи, існував судноремонт і, очевидно, будувались промис- лові та каботажні торгові судна. Наголосимо, що суднобудування і судноремонт орієнтувалися переважно на місцеві потреби та на об- слуговування міжнародних торгівельних зв’язків Київської Русі. Це відповідало як місцевим, так і загальнодержавним потребам в рамках геополітичних інтересів. У період існування Кам’янської (1709-1711, 1728-1734 рр.) та Олешківської (1711-1728 рр.) січей козацтво, очевидно, обмежува- лось будівництвом човнів і невеликих суден для плавання в пониззі Дніпра і Дніпро-Бузькому лимані. В несприятливих геополітичних умовах козацьке суднобудування обмежувалось місцевими потре- бами. Місто Херсон зобов’язане своїм народженням у значній мірі не- вдалій спробі Катерини ІІ реалізувати імперський геополітичний “Грецький проект”, причому місцеві еліти до недавнього часу ігнору- вали всі інші версії появи міста і намагалися “погрітися” в імперських променях. Не торкаючись в даному випадку актуальних не лише для Херсона питань історичної пам’яті, наголосимо, що буквально через 16-18 років зникнення геополітичного марення поставило руба 93 Р егіон а л ь н а іст ор ія у геоп ол іт и ч н ом у в и м ір і: н а п р и к л а д і П ів д ен н ої У к р а їн и 8 Див.: Крыжицкий С.Д., Буйских С.Б., Бураков А.В., Отрешко В.М. Сельская округа Ольвии. – К., 1989. – С. 211-227; Одрін О.В. З історії транспортного флоту Ольвійської держави // Український історичний журнал. – 2003. – № 1. – С. 97-108. гамлетівське питання “бути чи не бути” не лише перед кораблебуду- ванням, але й перед містом. Так, вже 1783 р. зникли плани створення в місті бази Чорноморського флоту, у 1794 р. центром військового ко- раблебудування став Миколаїв, функції основного порту зовнішньої торгівлі перебрала на себе Одеса. Вітрина імперської Новоросії зникла назавжди, але Херсон вижив і перетворився на губернське провінційне місто, центр ремесла і торгівлі. До початку ХХ ст. тут успішно розвивався судноремонт і суднобудування для каботажу і плавання в межах Азово-Чорноморського басейну (бриги, баржі, бук- сири, річкові пароплави, портові судна і крани). У 1914 р. на 6 суд- норемонтних і суднобудівельних верфях і доках працювало близько 700 кваліфікованих робітників, а суднобудування було однією з про- відних галузей економіки міста. Херсон успішно конкурував з іншими портами в експорті збіжжя (за 1902-1913 рр. було експортовано 6,3 млн. т), в т. ч. завдяки суднобудуванню9. Інакше кажучи, херсон- ське суднобудування знайшло свою “нішу” в реальних геополітичних інтересах міста й регіону. У радянську добу геополітичні цілі СРСР сягали обріїв “світової пролетарської революції”, які знов тимчасово перетворили Херсон на “місто корабелів” в інтересах міжнародних пріоритетів держави. Проте створений гігант – Херсонський суднобудівний завод – в наш час втратив ринок, кваліфікований кадровий потенціал і ледве жевріє. Натомість два невеликі суднобудівельні заводи імені Комін- терну та ім. Куйбишева сьогодні переорієнтувалися на судноремонт і почувають себе більш-менш впевнено. Непогані економічні перспективи має унікальний докобудівний завод. Очевидно, що геополітичним інтересам України, в т. ч. Південної, відповідає від- родження судноплавства по Дніпру, забезпечення природних торгі- вельних зв’язків з країнами басейнів Чорного і Середземного морів. В цій геополітичній парадигмі може і має існувати суднобудівна галузь Херсона. Російська анексія Криму у 2014 р. висвітлила ще один аспект впливу геополітичних чинників на історію Південної України. Йдеться про органічність цього регіону через багатоетнічний склад населення, що історично складався з представників східних і південноєвропейських етносів. Це дозволяє краще усвідомити та успішніше реалізувати геополітичні пріоритети і водночас відобра- жає реальний, а не кабінетно-умоглядний, зміст цих пріоритетів. Відомо, що з часів пізнього палеоліту на територію сучасної Пів- денної України проникали групи людності з Півдня Європи. В добу неоліту тут оселилися вихідці з Передньої Азії та Балкан, з часів бронзи південноукраїнські степи стали своєрідним “коридором” між Азією та Європою. В добу Античності північний берег Чорного моря 94 С ер гі й В од от и к а 9 Коротецкий А. Летопись Херсона. – Херсон, 2004. – С. 101. заселили елліни, римляни, євреї. В історії Південної України значну роль відігравали німці, французи, італійці. В Одесі, Генічеську, Хер- соні та багатьох інших містах протягом доволі тривалого часу не- абиякий вплив мали грецькі громади. Звичайно, не слід забувати про росіян, питома вага яких з кінця ХVІ ст. до розпаду СРСР невпинно зростала. Все це є загальновідомим. Але з поля зору дослідників нерідко зни- кає або не набуває належної оцінки геополітичний вимір цих змін в етнонаціональній структурі. Звернемо увагу на декілька важливих речей. По-перше, сам факт появи певної етнічної групи свідчив про ціл- ком конкретні геополітичні пріоритети чи то “приймаючої сторони” (якщо етнічні групи з’являлись на запрошення відповідних держав- них утворень), чи про геополітичний інтерес батьківщини мігрантів. Класичним прикладом першого варіанту є причорноморські німці, другого – елліни, золотоординці. В цьому сенсі поза геополітичними реаліями оселялись на території Південної України невеликі і на час переселення бездержавні етноси – караїми, болгари, євреї, турки- месхетинці, кримські греки тощо. Об’єктивно життя і діяльність цих етнічних груп посилювали від- повідний геополітичний вектор, наповнювали його цілком конкрет- ним (економічним, політичним, культурним, військовим і т. п.) зміс- том. Проте наслідки такої діяльності були неоднопорядковими й неоднозначними для українських реалій. Найбільш суттєвими виявилися ті, що мали об’єктивне підґрунтя в українській дійсності. В такому випадку іноземні нововведення вступали в резонанс з місцевими передумовами, даючи порівняно плідні наслідки. Скажімо, це формування легкої кавалерії в цар- ській Росії (гусари, улани, пікінери) з колишніх козаків за участю переселенців з Балкан; розвиток вівчарства за участю ногайців, кримських греків і німців; експортна орієнтація зернового госпо- дарства; релігійна толерантність тощо. В таких випадках варто зосередити увагу на впливі геополітичних орієнтацій на ґенезу цих явищ, з’ясувати міру привнесених новацій, роль останніх в реалі- зації геополітичних інтересів. При цьому слід враховувати, що кожне з цих явищ має певний історичний час для своєї появи, розквіту і занепаду чи трансформації. Просте намагання відродити ту чи іншу традицію, без урахування сучасних реалій, приречене на невдачу. Візьмемо за приклад розвитку на Півдні України вівчарства. Його традиції сягають часів неоліту, потім наступив розквіт завдяки існу- ванню кочовиків – від кіммерійців до ногайців включно. В часи за- порозької колонізації нашого краю вівчарство закономірно посіло одне з провідних місць у тваринництві. Цьому сприяли як умови гос- подарювання, біологічні особливості вівці (невибагливість до їжі, 95 Р егіон а л ь н а іст ор ія у геоп ол іт и ч н ом у в и м ір і: н а п р и к л а д і П ів д ен н ої У к р а їн и можливість практично цілорічного утримання на випасі, здатність пересуватися на великі відстані), технології комплексного викорис- тання всіх продуктів вівчарства (вовни, шкіри, м’яса, молока). І хоча з українців виходили непогані вівчарі, але кращими господарями овець були східні народи, передусім кочовики чи їх нащадки. Це ж стосується і тих народів, які довго проживали у відповідному середо- вищі, скажімо, кримські греки10. Для розвитку вівчарства з економічної точки зору необхідні вільні землі і ринок збуту. До середини ХІХ ст. на Півдні України з цим про- блем не було. Більше того, на початковому етапі господарського ос- воєння краю скотарство взагалі і вівчарство зокрема було необхід- ною передумовою цього процесу – мінімальні капіталовкладення і дешева робоча сила забезпечували порівняно вагомий економічний ефект. Саме тому скотарство було провідною галуззю господарства на Запорожжі. В часи капіталістичної індустріальної модернізації західна, пере- дусім англійська, і вітчизняна легка промисловість стали потребу- вати якісної вовни. Відповідно великі землевласники (типовим при- кладом може бути родина Фальц-Фейнів11, які започаткували розведення асканійських мериносів) почали розводити нові породи, що давали якісну тонкорунну вовну. В Харкові та Чернігові виникли вовномийні фабрики, а в Херсоні (дніпровська вода виявилась за своїм складом доброю для миття вовни) у другій половині ХІХ ст. вов- номийна галузь навіть стала провідною. Проте з останньої чверті ХІХ ст. ситуація кардинально змінилась – зовнішні ринки опанувала більш якісна австралійська і новозе- ландська вовна, а вітчизняна легка промисловість скоротила пере- робку вовни і почала широко використовувати середньоазійську ба- вовну. Вівчарство поступово скорочувалось, херсонські вовномийки зникли, а вовномийні фабрики почали широко використовувати імпортну сировину. Після розпаду СРСР вівчарство, очевидно, пройшло точку непо- вернення і вичерпало свій ресурс як товарної галузі чи, тим більше, локомотива економіки. Хоча й сьогодні час від часу лунають “про- жекти” щодо відродження вівчарства, які можна поставити в один ряд із сумнозвісним провальним досвідом вирощування бавовни чи каучуконосів. Натомість інша галузь, теж започаткована іноземними колоніс- тами, має сприятливі перспективи в координатах геополітики. Йдеться про виробництво зерна на експорт. Так, вже згадуваний Ф. Фальц-Фейн з останньої чверті ХІХ ст. невпинно розширював ви- робництво пшениці на експорт. На західноєвропейський ринок йшло 96 С ер гі й В од от и к а 10 Греки России и Украины. – СПб., 2004. – С. 143-151. 11 Задерейчук А. А. Фальц-Фейны в Таврии. – Симферополь, 2010. відносно дешеве й якісне збіжжя, передусім озима пшениця, завдяки продуманому менеджменту – дешеві морські перевезення, якісне збіжжя, рентабельне виробництво завдяки передовим технологіям. Фальц-Фейни подали приклад вирощування екологічно чистої сіль- ськогосподарської продукції і приклад збереження природи, зали- шивши нащадкам заповідник Асканію-Нову. Інакше кажучи, врахування етнічного компоненту в процесі реа- лізації геополітичних інтересів України дозволяє істотно доповнити наше розуміння економічної історії. Декілька слів слід сказати про історію формування соціальної пси- хології в координатах геополітики. Історія Південної України є своє- рідним етнічним горнилом, в якому “переплавлялися” різні за походженням, конфесією, цивілізаційною приналежністю, куль- турно-господарським типом і т. п. народи. Кожен з них (принаймні більшість) не лише уособлювали певний стратегічний вектор, але й залишали свій пласт в ментальності, соціальній психології мешкан- ців краю. Природно, що це аж ніяк не заперечує український харак- тер цього регіону, не заперечує необхідності зміцнювати позиції ук- раїнської мови, культури, історичної пам’яті. При цьому слід зважувати на особливості соціальної психології населення, що ві- дображаються в геополітичних симпатіях і антипатіях. Кочівницький, євроазійський, власне російський архетип пове- дінки мешканців Донбасу став однією з причин російської агресії проти України. На думку японського дослідника Г. Куромії населенню Донбасу у спадок від попередніх часів дістався комплекс важко по- єднуваних рис – жага свободи і схильність до терору, “прохолодне” ставлення до закону, жорстокість, войовничість, прагнення до авто- номізму12. Очевидно, що в значній мірі такі риси можна екстрапо- лювати і на решту південних територій. А це означає, що об’єктивно геополітичний вплив Росії буде мати внутрішнє підґрунтя. Без- умовно, що сама по собі така геополітична складова несе потенційну загрозу, особливо з урахуванням доволі примарних перспектив де- мократизації в Росії. Влада в Україні має не нарікати на ці особли- вості, а діяти з їх урахуванням. Не менш очевидним є те, що оскільки у ментальності жителів Пів- денної України, в т. ч. того ж Донбасу, закладені різновекторні скла- дові, для реалізації західної орієнтації держава і суспільство в цілому мають створити належну альтернативу. Підсумовуючи, наголосимо, що стаття не претендує навіть на більш-менш закінчений виклад теми. Автор свідомо уникав аб- страктно-теоретичного підходу, намагаючись показати необхід- ність врахування геополітичної складової при розгляді практично 97 Р егіон а л ь н а іст ор ія у геоп ол іт и ч н ом у в и м ір і: н а п р и к л а д і П ів д ен н ої У к р а їн и 12 Див.: Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: українсько-російське прикор- доння, 1870 – 1990-і роки. – К., 2002. – С. 475-482. всіх значущих проблем регіональної історії – економічних, соціаль- них, етноконфесійних і т. п. Геополітична складова не є абсолютно детермінуючим фактором, але вона в значній мірі визначає “вікно можливостей” поступу суспільства. Очевидно, що геополітичну де- термінованість слід розглядати як один з можливих (альтернатив- них) варіантів поступу суспільства залежно від соціально-еконо- мічного устрою, політичного режиму, суспільної свідомості, якостей політичної еліти і лідерів. Водночас не варто недооцінювати геопо- літичну “заданість” як історії України в цілому, так і її окремих ре- гіонів. І Південна Україна в цілому не становить винятку, хоча має унікальну історію, в т. ч. внаслідок особливостей геополітичного становища. 98 С ер гі й В од от и к а

Регіональна історія у геополітичному вимірі: на прикладі Південної України

Institution

Ähnliche Einträge