З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр.

У статті йдеться про призабуту сторінку з історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст. – причини створення, історію функціонування й мотиви владної ліквідації Мархлевського польського національного району УСРР 1925–1935 рр....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Горбуров, К.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Регіональна історія України
Теми:	Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160662
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр. / К. Горбуров // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 119-140. — Бібліогр.: 69 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160662
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1606622019-11-15T01:25:56Z З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр. Горбуров, К. Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич У статті йдеться про призабуту сторінку з історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст. – причини створення, історію функціонування й мотиви владної ліквідації Мархлевського польського національного району УСРР 1925–1935 рр. В статье идет речь о слабо освещенной странице исто рии украинско-польского пограничья межвоенного периода ХХ в. – причинах создания, истории функционирования и мотивах ликвидации Мархлевского польского национального района УССР 1925–1935 гг. The article deals with partially forgotten chapter in history of Ukrainian-Polish frontier in the interbellum period of the XX century – the reasons to create it, the history of its functioning and the motives that pushed authorities to disband Marchlewski Polish National District of the Ukrainian Socialist Soviet Republic in 1925–1935. 2015 Article З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр. / К. Горбуров // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 119-140. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160662 327(477:438)”1920/1930”+ 323.1 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич
spellingShingle	Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич Горбуров, К. З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр. Регіональна історія України
description	У статті йдеться про призабуту сторінку з історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст. – причини створення, історію функціонування й мотиви владної ліквідації Мархлевського польського національного району УСРР 1925–1935 рр.
format	Article
author	Горбуров, К.
author_facet	Горбуров, К.
author_sort	Горбуров, К.
title	З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр.
title_short	З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр.
title_full	З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр.
title_fullStr	З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр.
title_full_unstemmed	З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр.
title_sort	з історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби хх ст.: мархлевський польський національний район усрр 1925–1935 рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Територіальність і порубіжність: модифікації амбівалентності погранич
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160662
citation_txt	З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр. / К. Горбуров // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 119-140. — Бібліогр.: 69 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT gorburovk zístorííukraínsʹkopolʹsʹkogoprikordonnâmížvoênnoídobihhstmarhlevsʹkijpolʹsʹkijnacíonalʹnijrajonusrr19251935rr
first_indexed	2025-07-14T13:19:09Z
last_indexed	2025-07-14T13:19:09Z
_version_	1837628550134366208
fulltext	УДК 327(477:438)”1920/1930”+ 323.1 Кирил Горбуров З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКО- ПОЛЬСЬКОГО ПРИКОРДОННЯ МІжВОЄННОЇ ДОБИ ХХ ст.: МАРХЛЕВСЬКИЙ ПОЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РАЙОН УСРР 1925–1935 рр. У статті на підставі наявної історіографії1, а також виявлених ав- тором нових документальних джерел, які значною мірою уперше вво- дяться до наукового обігу, робиться спроба по-новому реконструю- вати призабуту сторінку з історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст. – причини створення, історію функціону- вання й мотиви владної ліквідації Мархлевського польського націо- нального району УСРР 1925–1935 рр. Мархлевський (до 1926 р. – Довбишанський) польський націо- нальний район УСРР був створений у загальному річищі політики «коренізації»/«українізації»2 відповідно до постанови Малої президії ВУЦВК від 21 липня 1925 р. з населених пунктів Новоград-Волин- ського, Баранівського, Пулинського, Чуднівського й Миропільського районів Житомирської округи з компактними масами польського на- селення. Територіально межував з Пулинським німецьким націо- нальним районом. Функціонування Мархлевського району розпоча- лося у вересні 1925 р. Район розташовувався у далекій від залізничного сполучення міс- цевості – на південній окраїні українського Полісся, посеред нескін- ченних боліт, пісків й лісів, що займали майже 40% території «по- льрайону». Районний центр Довбиш, на початку 1926 р. на прохання «працюючого польського люду» перейменований на Мархлевськ й © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 9. — С. 119–140 © К. Горбуров, 2015 1 Аналіз історіографії питання станом на 2005 р. див.: Ващенко І. М. «Радян- ська Мархлевщина» як історичний феномен: польський національний район УСРР 1925–1935 рр. в історіографії // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – К., 2005. – Вип. 30. – С. 202-215. 2 Див., напр.: Чирко Б. В. Національні меншини в Україні (20–30 роки ХХ ст.). – К., 1995; Якубова Л. Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х років ХХ ст. – К., 2002; «Українізація» 1920–30-х років: передумови, здобутки, уроки. – К., 2003 та ін. неофіційно титулований «польською радянською столицею», був не- великим поселенням навколо порцелянового заводу. Довбиш/Мар- хлевськ був практично рівновіддаленим (на відстань у 120 км) як від радянсько-польського кордону, так і від округового центру – Жито- мира. Відсутність дороги з твердим покриттям, яка з’єднувала б рай- центр з Житомиром, суттєво перешкоджала прискореному розвитку «радянської Мархлевщини». Тому її будівництво, яке тривало упро- довж 1926–1933 рр., стало однією з найбільших й найважливіших інвестицій цієї польської національно-адміністративної одиниці3. Створення польського національного району в УСРР викликало сплеск ентузіазму у польських комуністів у Радянському Союзі, що, зрештою, було цілком зрозумілим. Адже вони отримували таким чином сурогатний замінник соціалістичної Польщі, боротьба за яку раніше принесла стільки невдач й розчарувань. Долучився до справи творення «радянської Мархлевщини» й особисто «залізний Фелікс» (Ф. Дзержинський), який 3 жовтня 1925 р. звернувся з листом до «працюючих мас» новоствореного району, в якому наголошував ви- няткове значення цієї польської радянської автономії4. На урочисте проголошення району, яке відбулося 27 березня 1926 р., прибули ледь не усі видатні польські комуністи, які працювали в СРСР – на чолі з Ф. Дзержинським, Ф. Коном та Й. Уншліхтом. Урочистість пе- ретворилася на бурхливу демонстрацію солідарності з «польським про- летаріатом, який бореться». Окрім численних місцевих провідників ра- дянської Полонії, які прибули на проголошення польського району, почесними членами його райвиконкому було обрано комуністичних послів Сейму II Речіпосполитої – А. Варського й С. Ланьцуцького5. Функціонування польського національного району мало яскраво виражений політичний зміст. Про це не раз говорив керівник по- льської секції й заступник голови ЦКНМ Я. Саулевич: «Розташований на пограниччі України, польський район є живим контрастом до ка- піталістичної політики поляків, є постійним нагадуванням утисків українців і білорусів у Польщі […]. Організація району стала одним із чинників притягнення основних мас польського селянства до ра- дянського будівництва, відданості їх спільній справі Батьківщини всіх працюючих – СРСР»6. 120 К и р и л Г ор бу р ов 3 Iwanow M. Pierwszy naród ukarany: Polacy w Związku Radzieckim 1921–1939. – Warszawa – Wrocław, 1991. – S. 120-121. 4 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 481, арк. 17. 5 Polsko-radzieckie stosunki kulturalne, 1918–1939: Dokumenty i materiały. – War- szawa, 1977. – S. 279. 6 Цит. за: Якубова Л. Д. Національне адміністративно-територіальне будів- ництво в УСРР/УРСР 1924–1940: Польський національний район Мархлевський (до 1926 – Довбишанський) // Енциклопедія історії України: У 10 т. – К., 2010. – Т. 7: Мл – О. – С. 306-307. 27–30 квітня 1926 р. відбувся 1-й з’їзд рад району, в якому взяли участь 103 делегати та 500 гостей. На пропозицію Польбюро агіт- пропвідділу (АПВ) ЦК ВКП(б) було вирішено назвати район іменем Ю. Мархлевського7, а райцентр Довбиш – Мархлевськом. З’їзд при- вітали від імені ЦК ВКП(б) й Компартії Польщі (КПП) Фелікс Кон, ЦК КП(б)У – Самуїл Лазоверт, Польбюро АПВ ЦК ВКП(б) – С. Дзержин- ська, Ради національностей ЦВК СРСР й уряду УСРР – Болеслав Скар- бек8, а також представники інших владних органів, установ та орга- нізацій. Надійшли привітання від голови ВУЦВК Г. І. Петровського, РНК УСРР, голови Селянського Інтернаціоналу Т. Домбаля й Ф. Дзер- жинського. Новоутворений район отримав цінні подарунки: від мос- ковського видавництва «Трибуна» – два трактори з плугами, культурно- освітнього товариства «Праца» – радіоприймач, польського відділення Наркомпросу РСФРР – фотоскоп, удови Ю. Мархлевського – його портрет та дві платівки з промовами9. З доповідями на з’їзді виступили: Ф. Кон – про міжнародне стано- вище, Б. Скарбек – діяльність уряду УСРР, Сумцов – роботу Волин- ського окрвиконкому. Доповідачам було задано чимало питань, зокрема, й незручних: «Чому радянська влада не дозволяє передпла- чувати газет з Польщі?»; «Кому належить земля, що її відібрано у се- редняків?»; «Чому землю не продають у власність?» та ін. В обгово- ренні доповідей промовці наголошували на нагальних проблемах району: недостатній кількості й важкому матеріальному становищі шкіл, жахливому стані доріг і мостів (Мархлевськ був розташований у 13 верстах від шосе), відсутності медичної й агрономічної допомоги, браку приміщень для райвиконкому (тимчасово розташувався у бу- динку порцелянового заводу), сільрад, шкіл, шкільних підручників, особливо німецьких, малочисельності міліції (три співробітники на район), необхідності субсидій для розвитку району тощо. З’їзд обрав райвиконком (28 осіб), який очолив Є. Олдаковський. Серед членів першого складу Мархлевського РВК були Ф. Дзержинський, Ф. Кон та Й. Уншліхт. Почесними членами РВК, як вже зазначалося, були обрані А. Варський та С. Ланьцуцький10. 1927 р. відбувся 2-й з’їзд рад Мархлевського району, на якому були присутні Т. Домбаль, Б. Скарбек, С. Лазоверт. 121 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 7 Див.: Мархлевский, Юлиан Юзефович (1866–1925) // Деятели СССР и ре- волюционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. – Ре- принтное изд. – М., 1989. – С. 534. 8 Про нього докладніше див.: Горбуров К. Болеслав Скарбек-Шацький (1888– 1934) – маловідома біографія лідера «польської комуністичної роботи» в УСРР // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2012. – № 1 (38). – С. 181-207. 9 Костюшко И. И. Польское национальное меньшинство в СССР (1920-е годы). – М., 2001. – С. 78. 10 Там само. – С. 79. На момент створення Довбишанський польський національний район складався з 25 сільрад, 96 населених пунктів, 7 557 госпо- дарств з загальною кількістю населення 40 577 осіб, що з них поля- ків нараховувалося 28 336 (69,83%), українців – 8 098 (19,96%), нім- ців – 2 805 (6,91%), євреїв – 1 319 (3,25 %); 18 осіб мешканців району репрезентували інші національності (0,05%). Відповідно до націо- нальної структури людності, з 25 сільрад району 21 була польською, 2 – українськими, 2 – німецькими11. Польське населення району мало низку характерних особливос- тей. На противагу іншим теренам України й Білорусі, тут була не- численною польська заробітчанська еміграція, сформована у різні періоди. Вона переважала хіба що серед робітників двох невеликих склозаводів й Довбишанської порцелянової фабрики. Серед місцевих поляків майже не було представників шляхти загродової, цих тради- ційно найбільш послідовних й затятих носіїв й творців польських національних традицій на «далеких Кресах». Згідно з даними Волин- ського губкому КП(б)У, поляки на теренах проектованого національ- ного польського району складалися переважно з однорідної авто- хтонної селянської маси, яка за різних обставин зазнала полонізації. Це були насамперед майже без винятку колишні уніати, яким у цьому віддаленому й відсталому закутку поліських боліт вдалося відбити форсований царською владою православний наступ й перетворити власні уніатські церкви на католицькі костьоли. Їхня полонізація від- булася головним чином у другій половині ХІХ ст., тобто за доби най- гострішої русифікаційної політики12. Втім, «хрещений батько» національного польського району УСРР – заступник голови Центральної комісії національних меншин при ВУЦВК Я. Саулевич13 висловлював дещо відмінну від керівництва Волинського губкому КП(б)У точку зору щодо ґенези й стратифікації (дихотомія «пани – хлопи») місцевої польської людності, фіксуючи наявність на території проектованої польської автономії шляхет- ських колоній й ретельно переховуваних від стороннього (особливо владного) ока в окремих місцевих родинах грамот про польське дворянське походження. За його словами, ця частина населення 122 К и р и л Г ор бу р ов 11 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 6, арк. 38 зв. 12 Iwanow N. Zapomniane ludobójstwo: Polacy w państwie Stalina. «Operacja pol- ska» 1937–1938. – Kraków, 2014. – S. 73. 13 Докладніше про нього див.: Рубльов О. С. Ян Саулевич (1897–1937): біо- графія «хрещеного батька» Мархлевського району у контексті репресій 1930-х років // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – К., 2007. – Вип. 34. – С. 143-176; Його ж. Ян Саулевич (1897−1937): від заступника голови Централь- ної комісії нацменшин при ВУЦВК до «польського шпигуна» // З архівів ВУЧК- ГПУ-НКВД-КГБ. – 2008. − № 1/2 (30/31). − С. 348-414. «спілкується доволі правильною польською мовою», звертається поміж собою на «пан/пані» й у побуті демонструє культурну вищість (дотримання етикету, чистота й охайність у помешканнях)14. Мархлевський польський національний район на початку свого існування суттєво поступався сусіднім українським районам за рів- нем економічного розвитку, не мав також й соціально-культурної бази. 9 січня 1927 р. голова Мархлевського РВК Є. Олдаковський, вис- тупаючи на Першій Всеукраїнській нараді по роботі серед націо- нальних меншин, окреслив коло проблем польського національного району, який він очолював. Йшлося насамперед про незадовільний стан культурно-освітньої роботи серед польської людності – незначне охоплення школою учнів-поляків, перевантаженість педагогів по- льських шкіл: якщо в українських школах на одного учителя припа- дало пересічно 50 учнів, то його польський колега у Мархлевському районі мав працювати з 160 учнями. Незадовільним було й фінансу- вання з боку Наркомосу республіки освітньої сфери Мархлевщини. Нарікання з боку голови РВК викликали технічні труднощі у фун- кціонуванні підлеглого йому апарату райвиконкому, який мав пра- цювати паралельно двома мовами – польською й українською. Про- блемою була й дотаційність району з боку республіканських урядових структур – доповідач пропонував розробити план формування міс- цевої економічної бази, аби розірвати замкнене коло дотаційних об- межень й забезпечити економічне піднесення бідної на ресурси міс- цевості15. Тому для створення на радянській Волині зразкового й заможного польського району центральна влада СРСР й республіканська адмі- ністрація на прискорений розвиток Мархлевщини спрямовували по- важні кошти. Упродовж десятилітнього існування національного району державні дотації на його господарський та соціально-куль- турний розвиток становили від 80 до 90% районного бюджету. 1929– 1931 рр. цей бюджет щорічно подвоювався16. Завдяки системним фінансовим вливанням у Мархлевську було збудовано електростанцію, налагоджено телефонний зв’язок з Жи- томиром, Києвом й Харковом, здано в експлуатацію водогін. 1927 р. у районі завершено спорудження сучасної лікарні, кількох нових шкільних будинків, двох клубів; 1928 р. – районного суду й міліції. Хутірський Довбиш/Мархлевськ стрімко перетворювався на сучас- ний районний центр. 1930 р. у ньому урочисто відкрито «зразкову 123 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 14 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 5, спр. 824, арк. 381-382. 15 Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных мень- шинств, 8–11 января 1927 г.: Стенографический отчет, резолюция, постановления и материалы. – Харьков: Издание ЦКНМ при ВУЦИК, 1927. – С. 93-96. 16 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 528, арк. 7; спр. 535, арк. 10. польську семирічку». Також введено в експлуатацію поштово-теле - графне відділення, нову споруду райвиконкому й Мархлевського райкому КП(б)У. Одночасно у райцентрі провадилося будівництво ап- теки, кінотеатру, ветеринарного пункту, а також чотирьох кількапо- верхових житлових будинків для районних партійних функціонерів й службовців райвиконкому. Налагоджено було регулярне автобусне сполучення з Житомиром17. Упродовж 1930–1935 рр. у районі вида- валася польськомовна газета «Marchlewszczyzna Radziecka» («Радян- ська Мархлевщина»; з 7 лютого 1934 р. /з � 13/ друкувалася під на- звою «Szturmowiec Pól» /«Штурмовик ланів»/) – орган райкому КП(б)У, райвиконкому й районного комітету незаможних селян. Наклад ча- сопису коливався від 1 250 до 2 500 прим.18 1926–1930 рр. Мархлев- щина швидкими темпами перетворювалася на зразковий радян- ський національний польський район19. Пріоритетний розвиток Мархлевщини був умотивований насам- перед більшовицькими пропагандистськими потребами. Одна з най- відоміших акцій такого штибу, пов’язаних з досягненнями району у «соціалістичному будівництві», відбулася влітку 1929 р. Вона мала стати відповіддю на недопущення делегації «радянської Полонії» на I Всесвітній з’їзд закордонних поляків, який відбувся у Варшаві20. До польського району була спрямована делегація «людей праці» з По- льщі. До складу делегації «польських робітників і селян» входив, зок- рема, почесний член Мархлевського райвиконкому, комуністичний посол Сейму II Речіпосполитої Станіслав Ланьцуцький21. Свої вра- ження від Мархлевщини він висловив у московській «Правдє»: «Мар- хлевський польський район на Волині справив на нас велетенське, незабутнє враження. Цей цілковито забутий й відсталий за часів ца- рату район нині може пишатися значними досягненнями у сфері як 124 К и р и л Г ор бу р ов 17 Там само, спр. 481, арк. 28; Kupczak J. M. Polacy na Ukrainie w latach 1921– 1939. – Wrocław, 1994. – S. 170. 18 Докладніше див.: Daszkiewicz J. Prasa polska na Ukrainie radzieckiej: Zarys hi- storyczno-bibliograficzny / J. Daszkiewicz // Rocznik Historii Czasopiśmiennictwa Pol- skiego. – Wrocław- Warszawa-Kraków, 1966. – T. V, z. 2. – S. 99, 103, 106, 123, 133-134. 19 Iwanow M. Pierwszy naród ukarany: Polacy w Związku Radzieckim 1921–1939. – S. 123. 20 Див. Докладніше, напр.: Sowiecka propaganda antypolska w związku z War- szawskim Kongresem Polaków z Zagranicy // Sprawy Narodowościowe. – 1929. – Nr. 3/4. – S. 537-538; Єременко Т. І. Про участь польського населення України в підготовці до Першого Всесвітнього зʼїзду зарубіжних поляків у 1929 р. // Міжнародні звʼязки України: Наукові пошуки і знахідки. – К., 1993. – Вип. 4. – С. 113-122. 21 Див. докладніше: Łańcucki Stanisław // Posłowie i senatorowie Rzeczypospo- litej Polskiej 1919–1939: Słownik biograficzny. – Warszawa, 2005. – T. III: K – Ł / P. Majewski; redakcja naukowa G. Mazur. – S. 383-385. господарській, так і культурній. Ми бачили школи, клуби, світлиці, зразково обладнаний шпиталь та ін.»22 Піком інструментального використання Мархлевського по- льського національного району адміністрацією СРСР/УСРР з пропа- гандистською метою можна вважати 1930 р., коли відзначалося п’ятиріччя існування цієї національної адміністративно-територі- альної одиниці. 28 серпня 1930 р. при ЦКНМ відбулася нарада у справі організації культпоходу до Мархлевського району з нагоди п’ятиріччя його існування. В ухвалі зібрання йшлося: «1. Враховуючи велике політичне громадське значіння п’ятирічного існування по- льського Мархлевського району, визнати за потрібне організувати культурний похід, присвячений п’ятирічному ювілею цього району. 2. Культпохід провести під такими гаслами: а) популяризації ленін- ської національної політики; б) виконання основних господарсько- політичних завдань партії та Радвлади (хлібозаготівля, осіння засів- кампанія, колективізація, ліквідація куркульні як кляси на базі суцільної колективізації); в) культурної революції (загальне навчання і ліквідація неписьменності) […]»23 Культпохід розпочався 15 вересня й тривав місяць. У центральній та республіканській пресі з’явилися принагідні юві- лейні публікації. Зокрема, дві майже ідентичні за змістом статті сек- ретаря ВУЦВК Марка Сергійовича Василенка (1895–1937) у москов- ському («Революция и национальности») та харківському («Радянська Україна») часописах відповідно – «Один из многих: К пятилетнему юбилею Мархлевского польского района»24 та «Польський націо- нальний район ім. Мархлевського»25 – були традиційно ювілейними, але водночас у загальних рисах окреслювали ситуацію й певні здо- бутки п’ятирічного існування цього, «одного з багатьох» (28-ми на той час), національно-адміністративного району УСРР. У звичному ключі більшовицької пропагандистської риторики М. Василенко стверджував: «П’ять років існування Мархлевського району – це п’ять років настирливої боротьби пролетаріяту і всіх тру- дящих за здійснення на ділі національної політики, за культурне і гос- подарське піднесення трудящих мас селянства. Ці п’ять років довели, що польська трудяща людність будує тепер на території УСРР зовсім за нових, відмінних умов, рівняючи до часів панування царату, свою національну культуру і ніколи не забуде тогочасної варварської полі- тики, коли дідицько-капіталістична влада жорстоко викорінювала 125 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 22 Правда. – 1929. – 17 сентября. 23 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 500, арк. 13. 24 Василенко М. Один из многих: К пятилетнему юбилею Мархлевского поль- ского района // Революция и национальности. – 1930. – № 4/5. – С. 38-47. 25 Василенко М. Польський національний район ім. Мархлевського // Ра- дянська Україна. – 1930. – № 8/9. – С. 54-62. навіть найменші спроби домогтися більш-менш вільних умов існу- вання. Успіхи, які ми маємо в усіх галузях політичного, господар- ського і культурного будівництва, є наслідок глибокого розуміння бід- няцько-середняцькими масами селянства тих завдань, що стоять перед ними, а також правильного розв’язання на практиці Леніно- вої національної політики. Уся зовність району за ці п’ять років набрала зовсім іншого ви- гляду. Давнього, напівзруйнованого, що втопає в багні, задихається в тісноті містечка [Довбиш] не впізнати. Нове приміщення райви- конкому, лікарні, міліції, суду, клюбу, школи-семирічки, десятки нових житлових приміщень, будівництво пішоходів, брукування вулиць, – все це піднесло містечко [Мархлевськ], що є тепер зразок майбутнього будівництва нових наших сіл»26. Автор відзначав успіхи «соціалістичного сектору» сільського гос- подарства району, зафіксувавши на осінь 1930 р. 7% колективізова- них господарств (13 % орної землі) й наголосивши у дусі сталінського «Запаморочення від успіхів»: «За проведення колективізації, надто навесні 1930 р., були по окремих селах такі «спритні колективіза- тори», що не хотіли вважати на специфічні особливості району і на всі сили «гналися» збільшити відсотки колективізації, ламаючи в ок- ремих місцях ленінські принципи добровільності об’єднання селян у колгоспи […]. Тільки завдяки втручанню вищих радянських і пар- тійних організацій і директив ЦК ВКП(б) ті перекручування, що були в галузі колективізації, усунуті»27. Віддавалося у статті належне й про- мисловому поступу Мархлевщини: «Наявність на терені району чи- малих покладів сировини, як каолін, різна глина, пісок, кварц, сприяє розвиткові шкляної, фаянсової та порцелянової промисловості. На терені району вже є 4 заводи: в Мар’яновці та Биковці – шкляні, Мар- хлевському – порцеляновий і в Кам’яних Бродах – фаянсовий, де пра- цює понад 1 600 робітників. Крім великих покладів сировини, роз- виткові промисловості сприяє наявність торфу, що цілком може забезпечити паливом чинні заводи на десятки років. Тепер на тор- фяне паливо переведено майже цілком три заводи»28. Наголосивши на успіхах культурного будівництва у Мархлев- ському районі за радянської влади (антитезою слугувало ритуальне порівняння з добою царату – на цих теренах, мовляв, «було 14 кос- тьолів і тільки 4 початкових школи»), М. Василенко констатував й сут- тєвий недолік у функціонуванні радянського апарату цієї польської національно-адміністративної одиниці – його «замалу полонізацію»: «В польських селах, незважаючи на те, що ввесь керівний склад робітників виключно поляки, більшість організацій роботу свою 126 К и р и л Г ор бу р ов 26 Там само. – С. 55. 27 Там само. – С. 57. 28 Там само. – С. 58. провадить тільки російською або українською мовами. Та й серед сільських рад мало таких, що цілком провадять роботу польською мовою. Такий стан потребує рішучих заходів до полонізації роботи радянських та громадських організацій, а цього можна досягти, рі- шучіше висуваючи на керівну роботу колгоспників, наймитів, бідня- ків і середняків та підносячи політвиховну роботу серед мас»29. Того ж року робота Мархлевського районного виконавчого комі- тету розглядалася Радою національностей ЦВК СРСР. У телеграмі, надісланій нею керівництву району, зокрема, зазначалося: «Рада на- ціональностей ЦВК Союзу РСР палко вітає вас із п’ятирічним юві- леєм. Наявні великі успіхи у вашій роботі на господарському і куль- турному фронті показують велике значення ленінської національної політики радянської влади і її правильне проведення Українським урядом»30. Незважаючи на виняткові фінансові вливання у «радянську Мар- хлевщину», ставлення польського населення регіону (та й УСРР у ці- лому) до радянського режиму залишалося приховано нелояльним. До свіжої ще пам’яті про антипольську політику більшовиків під час війни 1920 р. долучилася примусова атеїзація населення й, зокрема, системні утиски римо-католицької церкви та її духовенства (на те- риторії району усі костьоли й каплиці РКЦ були зачинені, нечисленні ксьондзи – репресовані). Форсована колективізація (попри усі вер- бальні маневри Кремля) й пов’язаний з нею злочинний Голодомор 1932–1933 рр. не додали симпатій владі. У свою чергу, украй повільні темпи колективізації аграрного сектора району, чому місцеве селян- ство чинило відвертий й латентний опір, давали підстави владі закидати полякам-хуторянам Мархлевщини нелояльне ставлення до «генеральної лінії партії». Впливали й складні, а іноді й неприховано ворожі взаємовідносини між СРСР та II Річчюпосполитою: упродовж ледь не усіх 1930-х років Кремль вважав Польщу головним ймовірним противником, який ледь не щопівроку готувався здійснити агресію проти «батьківщини тру- дящих» й анексувати її «невід’ємну складову» – УСРР. Міфічна «по- льська загроза» й віртуальна «польська агентура» усередині УСРР/СРСР набули в уяві Й. Сталіна маніакально-гіпертрофованого вигляду. 11 серпня 1932 р. у листі до Л. Кагановича Й. Сталін виразно окреслив своє бачення теми «польського шпигунства» й «агентури Піл- судського» у радянській Україні й пов’язаних з цим загроз для режиму: «Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет, 127 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 29 Там само. – С. 61. 30 Приветствие Совета национальностей к пятилетнему юбилею польского Мархлевского района УССР // Революция и национальности. – 1930. – № 6. – С. 136. и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в Украинской компартии […] обретается не мало (да, не мало!) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец – прямых агентов Пилсуд- ского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят от- крыть фронт внутри (и вне партии), против партии […]»31. У відповідь на замовлення кремлівського господаря ГПУ-НКВД сфабрикували справу так званої «Польської Організації Військової» («ПОВ»), запозичивши назву у реальної організації доби Першої сві- тової війни, яка припинила своє існування 1921–1922 рр. Обвинува- чення у приналежності до «ПОВ» з 1933 р. й до кінця десятиліття ста- ють зручною матрицею, якою залюбки послуговувалася сталінська таємна поліція у репресіях проти польської людності СРСР/УСРР й, зокрема, населення й урядовців Мархлевського польського району32. Форсована примусова колективізація, розкуркулення й початок Голодомору 1932–1933 рр. спричинили таке явище, коли у західному прикордонні УСРР, зокрема у польському Мархлевському й сусід- ньому з ним німецькому Пулинському районах, вже восени 1932 р. системного характеру набувають спроби селянства залишити місця свого постійного проживання й виїхати на Південь України, у Дон- бас або й за межі республіки у пошуках більш придатних для життя регіонів СРСР. Так, у січні 1933 р. заступник Голови ОДПУ В. А. Балицький кон- статував «масовий виїзд селян з села, головним чином Харківської, Одеської, Київської, частково Чернігівської областей», що розпочався наприкінці грудня 1932 р. Лише по Київській області такий виїзд був зафіксований у 27 районах, 437 селах. За чекістськими даними, виї- хало з Київщини 6 576 осіб (усього по вищезгаданих областях УСРР втекло з села – 31 693 одинаки, 2 789 родин)33. 22 січня 1933 р. була підписана директива ЦК ВКП(б) й РНК СРСР щодо попередження ма- сового виїзду голодуючих селян: «До ЦК ВКП й Раднаркому дійшли 128 К и р и л Г ор бу р ов 31 Сталин и Каганович. Переписка. 1931–1936 гг. / Сост. О. В. Хлевнюк, Р. У. Дэвис, Л. П. Кошелева, Э. А. Рис, Л. А. Роговая. – М., 2001. – С. 274. 32 Рубльов О. С. «Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет, и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор»: антипольські ре- пресії більшовицького режиму в УССР, 1920–1930-ті роки // Справа «Польської Організації Військової» в Україні. 1920–1938 рр.: Збірник документів та мате- ріалів. – К., 2011. – С. 11-12. 33 Записка Г. Е. Прокофьева И. В. Сталину о проводимых мероприятиях по борьбе с массовыми выездами из Украины и СКК с приложением записок Е. Г. Евдокимова и В. А. Балицкого, 23 января 1933 г. // Лубянка. Сталин и ВЧК- ГПУ-ОГПУ-НКВД: Архив Сталина: Документы высших органов партийной и государственной власти. Январь 1922 – декабрь 1936 / Под ред. акад. А. Н. Яков- лева. – М., 2003. – С. 393-394. відомості, що на Кубані й Україні почався масовий виїзд селян «за хлі- бом» у ЦЧО, на Волгу, Московську обл., Західну обл., Білорусію. ЦК ВКП й Раднарком СРСР не сумніваються, що цей виїзд селян, як і виїзд з України минулого року, організований ворогами Радянської влади, есерами й агентами Польщі з метою агітації […] проти кол- госпів й загалом проти Радянської влади. Минулого року партійні, радянські й чекістські органи України прогавили цю контрреволю- ційну витівку ворогів Радянської влади. Цього року не може бути до- пущено повторення минулорічної помилки». ЦК КП(б)У, РНК УСРР й репресивно-чекістський апарат республіки зобов’язувалися «не до- пускати масового виїзду селян з України до інших країв»34. Для «по- передження масового виїзду з України, Північного Кавказу й Білору- сії» транспортні органи ОГПУ влаштовували на залізницях заслони й оперативно-пошукові групи, які виловлювали утікачів й повертали їх до місць постійного проживання35. Втім, адміністративно-репресивні заходи не дали стовідсотко- вого результату, й сільське населення «зразкових» національних районів західного прикордоння УСРР продовжувало залишати їхню територію. Так, 29 березня 1934 р. заступник голови ГПУ УСРР З. Б. Кацнельсон адресував секретарям ЦК КП(б)У С. В. Косіору й П. П. Постишеву спеціальне повідомлення «Про масові виїзди на Південь німців-колоністів на Волині». Воно починалося з констата- ції явища, яке набуло системного й масового характеру і серйозно дискредитувало владу: «За останній час серед німців-колоністів на Волині (Київська область) у Пулинському, Черняхівському й Мар- хлевському районах спостерігається потяг до переселення у південну частину України […]. Внаслідок поширення провокацій- них чуток, частина німців-колоністів разом з родинами і майном виїздить на станцію Житомир. На станції Житомир мав місце випадок, коли накопичилося понад 200 осіб, які придбали у касі залізниці квитки на право проїзду у потягах, що проходять […]. Відмічений факт, коли переселенці намагалися затримати потяги, що проходять, стаючи на залізничну колію з вигуками «Ріжте наших дітей!» тощо. Вжитими заходами ця демонстрація була лік- відована […]»36 129 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 34 Директива ЦК ВКП(б) и СНК СССР о предотвращении массового выезда голодающих крестьян, 22 января 1933 г. // Лубянка. Сталин и ВЧК-ГПУ-ОГПУ- НКВД. Январь 1922 – декабрь 1936. – С. 391. 35 Докладная записка Г. Г. Ягоды И. В. Сталину и В. М. Молотову о пресече- нии массовых выездов из УССР, Северо-Кавказского края и БССР, 2 февраля 1933 г. // Лубянка. Сталин и ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД. Январь 1922 – декабрь 1936. – С. 398-399. 36 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 350, арк. 74–75. Спеціальна комісія ЦК КП(б)У для з’ясування причин «стихійного переселення» колгоспників й одноосібних господарств з Пулинського району констатувала (квітень 1934 р.): «З 1 серпня 1933 р. розпоча- лася масова втеча з району, головним чином до Таврії, Херсон- щини […]. З 1 серпня [1933 р.] по 15 березня 1934 р. втекло з загальної кількості понад 6 000 господарств – 826 господарств (537 одноосібних + 289 колгоспних), тобто близько 14% усіх господарств. Загальна кіль- кість тих, що виїхали з району, ще більша (1 045 господарств), бо час- тина виїхала внаслідок паспортизації. Загалом потайки втікло з Пулинського району 18 % одноосібних й 12 % колгоспних господарств. Факти еміграції мали місце не лише у німецьких сільрадах (на які припадає найбільший відсоток), а й в ук- раїнських й польських. Втеча набувала в окремих сільрадах катас- трофічний характер […]. Немає жодної сільради, де тією чи іншою мірою не мало місце втеча»37. Аналогічною була ситуація й у сусід- ньому польському Мархлевському районі. Ревізори від ЦК КП(б)У у своєму звіті остерігалися називати справ- жню причину масової еміграції німецького й польського населення з західного прикордоння УССР – національних німецького Пулинського й польського Мархлевського районів – форсовану колективізацію, брутальне «розкуркулення» й конфіскацію майна господарської час- тини села, штучний Голодомор 1932–1933 рр. Натомість у докумен- тації партійних органів звично використовувався традиційний ев- фемізм – «великий прорив у колгоспах», містилися посилання на «надзвичайну засміченість колгоспів відверто куркульськими еле- ментами», «свідому фашистську діяльність гітлерівських, пілсудчи- ківських і петлюрівських елементів й агентів», слабкість керівних партійних й радянських кадрів цих районів38. Відтак німецьке й польське населення західного прикордоння УСРР чимдалі більше розглядалося компартійним керівництвом рес- публіки як нелояльне у своїй масі. Адекватною відповіддю на цей виклик тоталітарний режим вважав лише репресивні заходи – сис- тематичні кампанії по «очищенню» прикордонної смуги від «контр- революційного» й «антирадянського елементу», яким, мовляв, були особливо «вражені» прикордонні національні райони, й, з іншого боку – доприселення або й заселення на місце депортованих поляків й нім- ців перевірених й стовідсотково лояльних «колгоспників-ударників», родин демобілізованих червоноармійців тощо (переважно українців і росіян). Такі заходи режиму, зрештою, розмивали навіть значною мірою формально-декоративний «національний» польський й ні- мецький характер Мархлевського й Пулинського районів й невдовзі зумовили владну ліквідацію цих національних адміністративно-те- 130 К и р и л Г ор бу р ов 37 Там само, арк. 57. 38 Там само, арк. 57-58. риторіальних одиниць. Характерно, наприклад, що 9 квітня 1935 р. секретаріат ЦК КП(б)У, розглянувши питання «Про школи в прикор- донних районах», дав доручення культпропвідділу ЦК «внести пропо- зиції про реорганізацію ряду німецьких та польських шкіл в прикор- донних районах в українські з польськими та німецькими групами в зв’язку з змінами в складі населення (внаслідок заходів в прикор- донних районах по виселенню та доприселенню)»39. Серед чинників, які вплинули на рішення Кремля щодо припинення існування «польського радянського Пьємонту», слід також згадати чер- гове погіршення польсько-радянських міждержавних відносин, ви- кликане підписанням у січні 1934 р. польсько-німецького пакту про ненапад40. Конфронтаційного характеру практично синхронно набули й радянсько-німецькі відносини – після приходу до влади у Німеччині НСДАП. Зміни геополітичної ситуації вплинули й на внутрішню полі- тику кремлівського режиму щодо польського й німецького населення СРСР та їхніх національно-адміністративних одиниць, насамперед розташованих у західному прикордонні Радянського Союзу. 7 грудня 1934 р. ЦК ВКП(б) адресував закритого листа республі- канській партійній верхівці Києва й Мінська під назвою «Про ситуа- цію у польських районах України й Білорусі». Йшлося відповідно про Мархлевський й Дзержинський (БСРР) національні райони. Республі- канському керівництву «пропонувалося» припинити подальшу розбу- дову польської автономії у прикордонній смузі (що мала стати ареною бойових дій у випадку нового польсько-радянського конфлікту), вжити заходів щодо українізації й білорусизації території й апарату цих райо- нів, який мав бути зміцнений «перевіреними кадрами». В той же час органам НКВС «рекомендувалося» здійснити арешти й висилку «контр- революційних елементів». Під час редагування листа Й. Сталін зробив деякі правки у його тексті. У первісному варіанті НКВД СРСР давав вказівку засуджувати до розстрілу «запеклих керівників антирадян- ської роботи». Втім, з огляду, з одного боку, на ймовірні дипломатичні ускладнення з Польщею й Німеччиною й вірогідність розгортання не- контрольованої компанійщини та перегинів республіканських й міс- цевих урядовців – з іншого, Й. Сталін викреслив цей пункт, замінивши його на «судити на загальних підставах без будь-якого послаблення»41. Синхронно з Кремля до Києва надійшла аналогічна директива щодо німецьких районів республіки (йшлося насамперед про прикордонний Пулинський німецький національний район). 131 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 39 Там само, оп. 7, спр. 383, арк. 1. 40 Gregorowicz S. Polsko-radzieckie stosunki polityczne w latach 1932–1935 . – Wrocław, 1982. – S. 159. 41 Хаустов В. Сталин, НКВД и репрессии 1936–1938 гг. / В. Хаустов, Л. Са- муэльсон. – М., 2009. – С. 49-50; Iwanow N. Zapomniane ludobójstwo: Polacy w państwie Stalina. «Operacja polska» 1937–1938. – S. 247-248. 9 грудня 1934 р. політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання «Про німецькі райони» (на підставі шифрованої телеграми з ЦК ВКП(б) № 513/ш). На виконання директив Кремля щодо репресивних захо- дів у німецьких районах створювалася комісія на чолі з секретарем ЦК КП(б)У М. М. Поповим, до якої входили також П. П. Любченко, Й. Е. Якір й В. А. Балицький. Комісії із залученням секретарів обко- мів тих областей, де були німецькі райони, доручалося «ретельно про- глянути усі німецькі райони для визначення необхідних заходів, що випливають з телеграми ЦК ВКП(б), у кожному районі й сільраді». Ко- місія упродовж тижня мала ретельно перевірити керівний склад цих районів, а також їхню шкільну мережу. Аналогічну роботу мала про- вести ця ж комісія й щодо польських районів і сільрад. Цим же рі- шенням обкоми партії зобов’язувалися надіслати до німецьких й по- льських районів керівних працівників обкомів для «роз’яснення населенню, що радянська влада не стерпить якнайменших спроб ан- тирадянської діяльності або агітації й не зупиниться перед тим, щоби відмовити у праві проживання в СРСР або вишле усіх осіб, які став- ляться нелояльно до радянської влади, у віддалені місцевості СРСР»42. 20 грудня 1934 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення «Про пе- реселення з прикордонних районів», яким передбачався комплекс за- ходів зі «зміцнення прикордонної смуги». Зокрема, райони й села з польським та німецьким населенням у першу чергу мали бути «очи- щені» від «неблагонадійного й антирадянського елементу» – планува- лося «лінією НКВД» вислати на Північ близько 2 тис. господарств. 21 січня 1935 р. «хрещений батько» Мархлевського району, а на той момент заарештований й звинувачений у приналежності до «ПОВ» Я. Саулевич дав розгорнуту відповідь на питання слідчого: «За чиєю іні- ціативою й коли було організовано як самостійний адміністративний район Мархлевський польський національний район?». Відповідь ув’яз- неного була поєднанням правдивих відомостей реальної історії ство- рення цієї польської адміністративно-територіальної одиниці й актив- ної участі самого ув’язненого у цій урядовій акції, яка вписувалася у загальне річище більшовицької «коренізації», а відтак й «полонізації» асимільованого чи напівасимільованого польського етносу Правобе- режної України, з напівправдою й відвертою фальсифікацією у бажа- ному для слідства «контрреволюційному» забарвленні: «Ініціатива щодо організації Мархлевського польського національного району […] нале- жить особисто мені й здійснена була мною за вказівками керівництва «ПОВ» […]. Я виявив доволі широку зону польських й змішаних польсько- українських сіл у прилеглих один до одного населених пунктах Новог- рад-Волинського, Баранівського, Пулинського й Чуднівського районів. Маючи за мету, за завданням керівництва «ПОВ», створити ши- року базу для загарбницьких планів Польщі й для підготовки цього – 132 К и р и л Г ор бу р ов 42 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 23, арк. 170-171. проведення великої націоналістичної роботи щодо полонізації по- льського населення, я вирішив адміністративно об’єднати вищезаз- начені населені пункти в один адміністративний польський націо- нальний район, враховуючи, що, за відповідного насадження членів «ПОВ» на керівні посади управління районом, можна буде на усю ши- рочінь проводити у життя завдання «ПОВ». Склавши відповідний проект, я його запропонував керівництву «ПОВ» в особі Скарбека, Ви- шневського, Політура й Теодора […]. Проект цей був докладно обго- ворений […] й схвалений. Керівництво «ПОВ» доручило мені, як членові ЦК Нацмену при ВУЦВК, внести від свого імені цей проект на обговорення наради По- льбюро ЦК КП(б)У, а вони, зі свого боку, наполягатимуть на затвер- дженні й ухваленні рішення Польбюро щодо створення польського національного району на Правобережжі України»43. 8 червня 1935 р. Спецколегією Київського обласного суду Я. Сауле- вич був засуджений до десяти років таборів «віддалених місць СРСР»44. Й надалі тривали «оперативно-чекістські заходи» щодо репресу- вання й дискредитації чинної й вже колишньої компартійної но- менклатури Мархлевського польського національного району, а від- так – й делегітимації цієї національно-адміністративної одиниці з її подальшою ліквідацією. 11 лютого 1935 р. у Москві ГУГБ НКВД СРСР за обвинуваченням у приналежності до «ПОВ» був затриманий один із столичних кербудів Адам Якович Калиновський, колишній (1927–1928) секретар Мар- хлевського райкому КП(б)У. 17 лютого 1935 р. уповноважений комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) по Київській області Рубенов підписав постанову «Про ке- рівних працівників Мархлевського району», яка звучала вироком очільникам цієї національної адміністративно-територіальної оди- ниці: «Розслідуванням партійного Контролю встановлено, що керівні працівники Мархлевського району – колишній секретар Райкому КП(б)У МАРЧЕВСЬКИЙ Б. Я., заст. секретаря Райкому ГЕЙНЕ С. Й. й голова Райвиконкому АДАМЧИК М. І., працюючи у прикордонному національному польському районі, втратили класову революційну пильність й на ділі були знаряддям у руках класово ворожих елементів, які підривали господарство района»45. У документі наголошувалося «викривлення національної політики партії» з боку компартійного 133 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 43 Цит. за: Рубльов О. С. Ян Саулевич (1897–1937): біографія «хрещеного батька» Мархлевського району у контексті репресій 1930-х років. – С. 159-160. 44 Галузевий державний архів Служби безпеки України, ф. 6, спр. 67312-ФП, арк. 250-250 зв. (далі – ГДА СБ України). 45 U pełnomocnika Komisji Kontroli Partyjnej przy KC WKP(b) na obwód Kijow- ski // Sierp (Kijów). – 1935. – 28 lutego. – Nr. 28. – S. 2; ГДА СБ України, ф. 6, спр. 71168-ФП, арк. 27. керівництва Мархлевського району, якому закидалася «куркульська політика» й провалення «усіх найважливіших господарсько-політич- них кампаній», «засміченість» району «контрреволюційним куркуль- ським елементом». Відтак керівна трійка національного польського району позбувалася не лише номенклатурних посад, а й партійних квитків. Тим же рішенням з посади директора Мархлевської МТС було знято Дорохова, а питання щодо партійності низки інших членів рай- онної партійної організації мало з’ясувати розслідування КПК46. Парадокс ситуації полягав у тому, що ще 4 січня 1935 р. той самий М. Адамчик на шпальтах московської «Trybuny Radzieckiej» рапорту- вав про «остаточне подолання» у районі «опору куркулів й польських націонал-фашистів» й колективізування 59,3% селянських госпо- дарств Мархлевщини47. У червневому номері 1935 р. московського журналу «Революция и национальности», органу Ради національностей ЦВК рад СРСР, було вміщено статтю завідувача нацменвідділу ЦВК УСРР (спадкоємця ко- лишньої ЦКНМ) Д. Маца «На высоком подъёме: О работе среди на- циональных меньшинств Украины» («На високому піднесенні: Про роботу серед національних меншин України»)48. Своєю назвою й то- нальністю стаття доводила правильність курсу «ленінсько-сталін- ської національної політики» й не містила, здавалося б, жодних ви- разних вказівок на загрозу існуванню Мархлевського польського й Пулинського німецького національних районів. У статті стверджувалося (у контексті зростання районів інших на- цменшин УСРР), що у Мархлевському районі на 1 січня 1934 р. було 32 молочних ферми, 14 свинарських й 8 вівчарських, а на 1 березня 1935 р. кількість молочних ферм зросла до 48, свинарських – 16, вів- чарських – 11. Якщо більшість районів національних меншин були аграрними з незначною промисловістю, то натомість ставився у при- клад Мархлевський район, у якому на базі місцевої сировини дістала значного розвитку скляна, порцелянова й фаянсова промисловість, зосереджена на 4 заводах: «Заводи Мархлевщини, які до революції являли собою дрібні напівкустарні підприємства, за часи радянської влади докорінно реконструйовані, механізовані, електрифіковані, й випуск продукції цих заводів збільшився у декілька разів, хоча ви- робнича потужність заводів ще повністю не використовується»49. 134 К и р и л Г ор бу р ов 46 Marchlewszczyzna musi być godna imienia Marchlewskiego // Sierp. – 1935. – Nr. 29. – S. 4. 47 Iwanow N. Zapomniane ludobójstwo: Polacy w państwie Stalina. «Operacja pol- ska» 1937–1938. – S. 248. 48 Мац Д. На высоком подъеме: О работе среди национальных меньшинств Украины // Революция и национальности. – 1935. – № 6 (64). – Июнь. – С. 56-63. 49 Там само. – С. 59. У публікації Д. Маца у звичному пропагандистському стилі пода- валися цифри зростання шкільної й культурно-освітньої мережі Мар- хлевщини. Наголошувалося, що бюджет польського району за сім років зріс удесятеро (1927 р. – 210 тис. руб., 1934 р. – 2 млн 184 тис. руб.), щоправда, не уточнюючи, якою за цей період була інфляція50. До негативних сигналів з життя Мархлевського району, наведених у статті, слід зарахувати низький відсоток колективізації по району (69 %) у порівнянні з майже стовідсотковими показниками по інших районах (щоправда, у німецькому Пулинському районі він був ще меншим – 61,3%): «У ряді сіл Мархлевського й Пулинського районів колективізація перебуває на винятково низькому рівні»51. До недолі- ків було зараховано й плинність керівних працівників національних районів. Якщо в окремих з них голови сільрад у період між виборами змінювалися по 6–8 разів, то у Адамовецькій сільраді Мархлевського району лише 1934 р. змінилося 4 голови52. Очевидно, автор не з’ясо- вував, що причиною такого явища були постійні виключення з пар- тії й арешти низових керівників. Тим часом 13 липня 1935 р. у Києві був заарештований відпові- дальний секретар Паливної комісії при РНК УСРР Євген Олдаков- ський – колишній голова оргкомітету й перший голова райвиконкому Мархлевського польського національного району (1925–1927); 15 серпня у Тюмені, куди виїхав у пошуках роботи, був затриманий Станіслав Клеєр-Гейне, колишній заступник секретаря Мархлев- ського райкому КП(б)У; 17 серпня за ґратами опинився Станіслав Май – секретар парткому Польського педагогічного інституту у Києві, колишній завідувач польської секції Волинської губнаросвіти й ін- спектор польських шкіл Волинської окрнаросвіти; 28 серпня ареш- тували Болеслава Беганського – колишнього завідувача відділу народної освіти Мархлевського РВК. Ув’язнених УГБ НКВД УСРР при- мусило давати свідчення у сфабрикованій «справі» так званого «Волинського центру «ПОВ» »53. Спираючись на фальшиві інформації й репресивну «статистику» республіканського НКВД, 26 липня 1935 р. голова київського облви- конкому М. С. Василенко й секретар київського обкому КП(б)У М. М. Налімов адресували меморандум секретарям ЦК КП(б)У С. В. Косіору та П. П. Постишеву, в якому стверджували, що «Мар- хлевський національно-польський район Київської області є одним 135 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 50 Там само. – С. 60-61. 51 Там само. – С. 57, 59. 52 Там само. – С. 63. 53 Докладніше див.: Рубльов О. Репресії проти поляків в Україні у 1930-ті роки / О. С. Рубльов, В. Ф. Репринцев // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1995. – № 1/2 (2/3). – С. 128-130, 140-141, 150. з найбільш засмічених прикордонних районів області антирадян- ським елементом». У документі повідомлялося, що навесні поточного року (відповідно по ухвали ЦК КП(б)У) до східних районів УСРР з «радянської Мархлевщини» було переселено 1188 господарств «нена- дійних елементів»; їх замінили 754 родини «перевірених колгоспни- ків-ударників» з південних районів Київщини. Однак, як наголошу- вали очільники столичної області, вжитих заходів виявилося недостатньо для «очищення» району від «антирадянських елементів», адже, мовляв, спеціальна перевірка виявила значні залишки ко- лишніх учасників банд, білих армій, польських легіонерів, колишніх контрабандистів, осіб, пов’язаних з викритими раніше «шпигун- ськими організаціями», колишніх куркулів, «польських шовіністич- них і націоналістичних елементів». Відтак керівники області просили санкції ЦК КП(б)У на додаткове відселення з Мархлевського району до східних областей УСРР 300 родин «ненадійних елементів», а 50 гос- подарств найнебезпечніших «антирадянщиків» взагалі пропонува- лося заслати до віддалених місцевостей СРСР54. 31 липня 1935 р., менше ніж через тиждень після вищезгаданого меморандума Василенка – Налімова, сталінський намісник в УСРР – другий секретар ЦК КП(б)У й одночасно перший секретар київського обкому КП(б)У П. П. Постишев адресував майже ідентичну за змістом доповідну записку на ім’я Й. Сталіна. У першому абзаці документа, щоправда, містилися певні додаткові деталі – наголошувалося, що район не лише прикордонний, а й «вважається національним по- льським районом», тобто піддавався сумніву національний характер цієї адміністративної одиниці: «Мархлевський (прикордонний) район Київської області, що вважається національним польським районом, був найбільш засміченим районом антирадянськими й контррево- люційними елементами»55. Далі містилося прохання санкціонувати заходи щодо «додаткового очищення» й «зміцнення» Мархлевського району, ідентичні меморандуму від 26 липня 1935 р.56 Прикметно, що принаймні на кінець липня 1935 р. про ліквідацію Мархлевського району не йшлося – у всякому разі на рівні ЦК КП(б)У. 8 серпня 1935 р. ув’язнений Є. Олдаковський, відповідаючи на запитання, чим керувалася «ПОВ» у своєму прагненні створити по- льський національний район, так умотивовував це бажання: «Керів- ництво «ПОВ» використало національну політику партії для ство- рення зовні національного району у відповідності до партійних 136 К и р и л Г ор бу р ов 54 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 396, арк. 166-167; Рубльов О. Репресії проти поляків в Україні у 1930-ті роки. – С. 127-128. 55 Лубянка. Сталин и ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД: Архив Сталина: Документы высших органов партийной и государственной власти. Январь 1922 – декабрь 1936. – С. 682. 56 Там само. настанов, фактично ж наповнивши це націоналістичним змістом. «ПОВ» створенням польського національного району намагалася створити плацдарм для розгортання своєї націоналістичної роботи на Україні […]. Мархлевський район розташований поблизу по- льського кордону й лежить на головній магістралі у напрямку Жито- мира й Києва. Цілком зрозуміло, що на випадок воєнних ускладнень з Польщею район, маючи згуртовані націоналістичні кадри, мав відіграти певну роль»57. 15 серпня 1935 р. з’явилося друком останнє число (№ 663) най- старшої, яка видавалася упродовж шести років, польської районної газети у Мархлевську – «Szturmowiec Pól». 17 серпня 1935 р. Мар- хлевський райком КП(б)У ухвалив лаконічне рішення «Про зміну назви районної газети «Szturmowiec Pól» » такого змісту: «Назву районної газети «Szturmowiec Pól» змінити на «За більшовицький наступ» »58. Деполонізація «районки» з одночасним переведенням її на друкування українською мовою побіжно засвідчувала, що рес- публіканське компартійне керівництво (за згодою чи навіть безпосе- редньою вказівкою Кремля) вже вирішило долю цієї польської націо- нально-адміністративної одиниці. 17 серпня 1935 р. члени політбюро ЦК КП(б)У опитуванням (тобто без безпосереднього розгляду й обговорення) ухвалили постанову ЦК «Про Мархлевський і Пулинський райони». Згідно з цим документом, польський Мархлевський й німецький Пулинський райони Київської області розформовувалися «в зв’язку з економічною слабкістю», «не- зручністю обслуговування МТС колгоспів, а також адміністративною черезполосицею»59. Територія розформованих районів фрагментами (окремими сільрадами) передавалася Баранівському, Баришівському, Володимир-Волинському, Житомирському, Новоград-Волинському й Черняхівському районам, а також новоствореному Червоноармій- ському району з центром у Пулині (перейменованому на Червоноар- мійське)60. Мархлевську поверталася попередня назва – Довбиш. По суті ж члени республіканського політбюро слухняно виконували вка- зівки Кремля щодо «очищення» західного прикордоння УСРР від «непевної» польської й німецької людності, а відповідне репресивне умотивування щодо необхідності «санації» цих територій від «контр- революційних елементів» й потреби ліквідації національних районів у прикордонній смузі забезпечувало НКВД УСРР. 137 К он ц еп т уа л іза ц ія т еор ії й іст ор ії п огр а н и ч у суч а сн и х н а ук ов и х д и ск ур са х 57 ГДА СБ України, ф. 13, спр. 278, арк. 21-21 зв. 58 Daszkiewicz J. Prasa polska na Ukrainie radzieckiej: Zarys historyczno-biblio- graficzny. – S. 106. 59 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 375, арк. 132. 60 Там само, арк. 132-133. Рішення республіканського політбюро звично було доведене до кремлівського керівництва – ініціатора «санації» західного прикор- доння СРСР. 13 вересня 1935 р. Л. Каганович листовно інформував Й. Сталіна, який перебував у відпустці: «Українці прислали проект по- станови щодо розформування Мархлевського й Пулинського районів (польського й німецького). Я пам’ятаю, що ви, схваливши це, все ж за- значили, здається, щоби це не виглядало розформуванням й щоби найменування Мархлевського не скасовувати. Надсилаю вам цей про- ект й прошу повідомити, чи правильно я вас тоді зрозумів, щоби внести відповідні зміни до проекту […]»61 Кремлівський диктатор по- годився з проектом й не наполягав на збереженні найменування Мар- хлевського – тим більше, що вже колишній польський національно- адміністративний район втрачав свою територіальну цілісність й розчинявся у сусідніх «анаціональних» районах. Одначе вищезгадана фраза у листі Л. Кагановича до його кремлівського патрона від 13 ве- ресня («я пам’ятаю, що ви, схваливши це») зайвий раз засвідчує при- четність Й. Сталіна до планів ліквідації «радянської Мархлевщини». 3 жовтня 1935 р. політичне рішення ЦК ВКП(б) – ЦК КП(б)У лега- лізували «у радянському порядкові» – постанову з аналогічною на- звою («Про Мархлевський та Пулинський райони Київської області») та ідентичним постанові ЦК КП(б)У від 17 серпня змістом ухвалила президія ВУЦВК62. Своєрідною епітафією розформованому національному району став перший том статистичного довідника «Райони УСРР», який був підготовлений Управлінням народногосподарського обліку УСРР за редакцією О. М. Асаткіна. Книга була здана до виробництва 9 квітня 1936 р. й випущена з друку тритисячним накладом 29 квітня того ж року. У виданні подано відомості про «Мархлевський район Новоград- Волинського округу Київської області», щоправда, із застереженням, що за постановою ЦВК УСРР Мархлевський район розформовано, а тому «відомості на 1/I 1936 р. по району не подано»63. Зафіксовані у томі відомості про Мархлевський район подано станом на 1 січня – 15 квітня – 1 травня 1935 р. Отже, у «Районах УСРР» зафіксована територія Мархлевського району – 88,9 тис. га (889 км2), в тому числі орної землі – 33 462 га, лісів – 24 903 га. Населення району на момент ліквідації складало 55 301 особу, з яких 3 431 мешкали у райцентрі – Мархлевську, від 138 К и р и л Г ор бу р ов 61 Сталин и Каганович. Переписка. 1931–1936 гг. / Сост. О. В. Хлевнюк, Р. У. Дэвис, Л. П. Кошелева, Э. А. Рис, Л. А. Роговая. – М., 2001. – С. 565. 62 Стронський Г. Злет і падіння: Польський національний район в Україні у 20–30-і роки. – Тернопіль, 1992. – С. 55-56; Iwanow N. Zapomniane ludobójstwo: Polacy w państwie Stalina. «Operacja polska» 1937–1938. – S. 249. 63 Райони УСРР / Управління народногосподарського обліку УСРР. – К., 1936. – Т. 1: Статистичний довідник. – С. 198-199. якого до найближчої залізничної станції (Новоград-Волинський Пів- денно-Західної залізниці) було 48 км. У районі нараховувалося 40 сільрад. Бюджет району на 1935 р. передбачав 3 млн 23 тис. руб., з яких на соціально-культурні заходи планувалося витратити 2 млн 130 тис. руб.64 Промисловість польського району складалася з 9 під- приємств різної підпорядкованості, на яких працювало 1 760 робіт- ників; у ньому нараховувалося 79 торговельних точок, з них 77 ма- газинів й, зокрема, Мархлевський районний універмаг; діяло також 2 колгоспних базари. Працювало 89 шкіл (1 повна середня, 32 не- повні середні й 56 початкових) з загальною кількістю учнів 7 053; функціонував також технікум (77 студентів) й 2 робітфаки (145 слу- хачів); працювало 10 бібліотек й 25 клубів, стаціонарний кінотеатр. Потреби охорони здоров’я населення забезпечували поліклініка, 2 лі- карні (на 60 ліжок), 5 амбулаторій, диспансер, 3 фельдшерських пункти й 2 аптеки. Медичний персонал району складався з 8 лікарів й 30 працівників середнього медперсоналу65. У другій половині 1930-х рр. радянська національна політика знову зазнала радикальних змін. Консолідація сталінського режиму харак- теризувалася велетенським зростанням ступеня централізації пар- тійного й державного апарату. Це спричинило також значне обме- ження прав численних національних меншостей й навіть ліквідацію національно-адміністративних утворень окремих народів. Втім, на- віть на цьому тлі державна політика щодо польського населення мала особливий характер. Польську автономію в Україні ліквідовано тоді, коли системи автономій інших меншин розвивалися доволі успішно й засадничо нічого нібито не передрікало їм повторення долі поляків. Характерно, що тоді, коли доля Мархлевського польського націо- нального району вже була передрішена, 17 липня 1935 р. Політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання «Про 10-річчя Коларівського [болгар- ського] району», визнавши «необхідним відзначити 10-ліття Коларів- ського (національного) району Дніпропетровської області». Району ви- ділялося 30 тис. руб. з резервного фонду РНК УСРР, дарувалася легкова машина, а президія ЦВК УСРР мала заслухати звітну допо- відь Коларівського РВК66. У вересні 1936 р., через рік після ліквідації Мархлевщини, в УСРР все ще існували 24 національних райони (9 ро- сійських, 7 німецьких /8-й – Пулинський – був втрачений синхронно з Мархлевським/, 4 болгарських, 2 єврейських і 2 грецьких). Свідчило це, безперечно, що зміна політики щодо поляків в СРСР попереджала зміну генеральної лінії ВКП(б) у національному питанні й, можливо, була передвісником такої зміни. Можна навіть висло- вити припущення, що владна невдача з полонізаційним експери- 139 З іст ор ії ук р а їн сь к о-п ол ь сь к ого п р и к ор д он н я м іж в оєн н ої д оби Х Х ст . 64 Там само. – С. 198. 65 Там само. – С. 199. 66 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 394, арк. 83. ментом стала однією з причин загальної зміни національної політики режиму. Було це безпосередньою реакцією на цілковиту поразку спроб прищеплення польській людності «соціалістичного» світогляду й створення на теренах УСРР/СРСР лояльного автономного по- льського суспільства, яке б функціонувало на засадах радянського тоталітарного режиму й було б викликом/антитезою «буржуазно-по- міщицькій», «фашистській Польщі». Буквально напередодні розпаду Радянського Союзу було реабілі- товано очільників так званого «Волинського центру «ПОВ» » – Є. Ол- даковського, Б. Беганського, А. Калиновського й С. Мая, партійних і радянських функціонерів Мархлевського польського району. Засуд- жені Військовим трибуналом КВО 15–17 лютого 1936 р. до страти (Є. Олдаковський, Б. Беганський, С. Май) й десятирічного покарання у таборах (А. Калиновський), усі вони після «пом’якшення» покарання Військовою колегією Верховного Суду СРСР 7 квітня 1936 р. (розстріл замінено десятьма роками таборів) були спрямовані до далекосхід- них таборів СРСР, де й загинули за нез’ясованих обставин67. Усі вони були реабілітовані за висновком Прокуратури СРСР від 13 серпня 1991 р. на підставі ст. 1 Указу Президента СРСР від 13 серпня 1990 р. «Про відновлення прав усіх жертв політичних репресій 20–50-х років»68. Тоді ж, дещо несподівано, було «реабілітовано» й Мархлевський по- льський національний район. У тому ж рішенні Прокуратури СРСР стверджувалося: «Встановлено, що Мархлевський національний по- льський район організовувався за рішенням республіканських й союзних органів. Доказів того, що у районі провадилася націоналіс- тична робота, крім загальних показів обвинувачуваних, немає»69. 140 К и р и л Г ор бу р ов 67 ГДА СБ України, ф. 6, спр. 68505-ФП, т. 5, арк. 867-871. 68 Там само, арк. 895-899. 69 Там само, арк. 897 зв.

З історії українсько-польського прикордоння міжвоєнної доби ХХ ст.: Мархлевський польський національний район УСРР 1925–1935 рр.

Репозитарії

Схожі ресурси