Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни

У статті розглядаються основні етапи становлення історичної географії як окремої дисципліни, формування історичного й географічного напрямів її розвитку, еволюція поглядів на предмет і структуру історико-географічних студій. Задля цього проаналізовано основні концепції західноєвропейських та росі...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Щодра, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Регіональна історія України
Теми:	Історична географія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160664
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни / О. Щодра // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 159-174. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160664
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1606642019-11-15T01:25:43Z Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни Щодра, О. Історична географія У статті розглядаються основні етапи становлення історичної географії як окремої дисципліни, формування історичного й географічного напрямів її розвитку, еволюція поглядів на предмет і структуру історико-географічних студій. Задля цього проаналізовано основні концепції західноєвропейських та російських учених ХVIII–ХХ ст. (Карл Ріттер, Альфред Геттнер, Александр фон Гумбольдт, Василь Татіщев, Леонід Майков), які віді грали ключову роль у розробці методології історико-географічних досліджень. Окремий наго ос зроблено на становленні історичної географії на українських землях, пов’язаному з іменами Степана Рудницького та Володимира Кубійовича. В статье рассматриваются основные этапы становления исторической географии как специальной дисциплины, формирование исторического и географического направлений ее развития, эволюция взглядов на предмет и структуру историко- географических студий. С этой целью проанализированы основные концепции западноевропейских и российских ученых ХVIII– ХХ вв. (Карл Риттер, Альфред Геттнер, Александр фон Гумбольдт, Василий Татищев, Леонид Майков), сыгравших ключевую роль к разработке методологии историко-географических исследований. Отдельный акцент сделан на становлении исторической географии на украинских землях, связанном с именами Степана Рудницкого и Владимира Кубийовича. The article examines the main stages of the historical geography as a special discipline, the formation of the historical and geographical trends of its development, the evolution of views on the subject and structure of historical and geographical studies. For this analysis the basic concepts of Western and Russian scholars of the 18–20th centuries (Karl Ritter, Alfred Hettner, Alexander von Humboldt, Vasily Tatishchev, Leonid Majkov) who contributed to develop a methodology for historical and geographical research. A special emphasis is placed on the development of historical geography in the Ukrainian lands associated with the names of Stepan Rudnytskyi and Volodymyr Kubiyovych. 2015 Article Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни / О. Щодра // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 159-174. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160664 930:911 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історична географія Історична географія
spellingShingle	Історична географія Історична географія Щодра, О. Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни Регіональна історія України
description	У статті розглядаються основні етапи становлення історичної географії як окремої дисципліни, формування історичного й географічного напрямів її розвитку, еволюція поглядів на предмет і структуру історико-географічних студій. Задля цього проаналізовано основні концепції західноєвропейських та російських учених ХVIII–ХХ ст. (Карл Ріттер, Альфред Геттнер, Александр фон Гумбольдт, Василь Татіщев, Леонід Майков), які віді грали ключову роль у розробці методології історико-географічних досліджень. Окремий наго ос зроблено на становленні історичної географії на українських землях, пов’язаному з іменами Степана Рудницького та Володимира Кубійовича.
format	Article
author	Щодра, О.
author_facet	Щодра, О.
author_sort	Щодра, О.
title	Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни
title_short	Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни
title_full	Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни
title_fullStr	Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни
title_full_unstemmed	Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни
title_sort	історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історична географія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160664
citation_txt	Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни / О. Щодра // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 159-174. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT ŝodrao ístoričnageografíâformuvannâpredmetnogoprostoruístrukturidisciplíni
first_indexed	2025-07-14T13:19:19Z
last_indexed	2025-07-14T13:19:19Z
_version_	1837628559385952256
fulltext	УДК 930:911 Ольга Щодра ІСТОРИЧНА ГЕОГРАФІЯ: ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНОГО ПРОСТОРУ І СТРУКТУРИ ДИСЦИПЛІНИ Історична географія є прикладом утворення нової галузі знань внас- лідок інтеграційних процесів у гуманітарних і природничих науках. Вона виникла на межі історії і географії, а сучасний етап її розвитку супроводжується щораз ширшим залученням даних багатьох інших спеціальних дисциплін, як наприклад, кліматологія, ландшафтознав- ство, екологія, етнологія, антропологія. Незважаючи на тривалий пе- ріод розвитку історико-географічних студій, серед істориків і географів продовжуються дискусії стосовно їх предмету і завдань. У добу античності і в епоху середньовіччя між історією і геогра- фією не було чіткої межі. “Історії” і “географії” античних і середньо- вічних авторів можна віднести до особливого історико-географічного жанру. Вони мали, як правило, описовий країнознавчий характер і містили географічні й історичні відомості. До цього жанру відно- сяться праці грецьких і римських авторів, зокрема, “Історії” Геродота і Плінія Старшого, “Географії” Страбона і Клавдія Птолемея, а також твори істориків візантійської школи – Йордана, Прокопія Кесарій- ського, Маврикія Стратега та ін. Історико-географічні описи про- довжували домінувати і в епоху Відродження. Наприкінці ХVІ ст. з’являється новий жанр описових праць – дер- жавознавство (у Німеччині з другої половини ХVІІ ст. він отримав назву статистика від Status – держава), який став передвісником спе- ціальних історико-географічних студій. Предметом державознавства були природно-кліматичні умови, ресурси, державний лад, госпо- дарство, побут і визначні історичні пам’ятки. Цей жанр започатку- вав Джованні Ботеро, автор популярного у той час у Європі енцикло- педичного видання – “Всесвітніх відомостей”. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст., німецький вчений Філіп Клю- вер одним із перших відокремив “нову” географію, завдання якої, на його думку, полягало у вивченні сучасного стану природи і країн, від “історичної”, яка повинна була описувати географію земель і країн в історичному минулому1. © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 9. — С. 159–174 © О. Щодра, 2015 1 Докладніше див.: Верменич Я. Географія, хорографія, хорологія: етапи ста- новлення й концептуалізації // Історико-географічні дослідження в Україні. – 2007. – № 10. – С. 7-16; Верменич Я. Історична географія й регіонознавство: наступність і взаємодія // Істину встановлює суд історії. Збірник на пошану Ф. П. Шевченка. – Т. 2. Наукові студії. – К., 2004. – С. 488-517; Жекулин В. Историческая география: предмет и методы. – Ленинград, 1982. Однак справжнє становлення історичної і географічної наук відбулося тільки у ХVІІІ ст., коли поступово розмежовується предмет їхніх досліджень. Одночасно з процесами диференціації історії і географії робилися спроби нових синтезованих підходів до ви- вчення суспільних і природних процесів, внаслідок яких і почала формуватися як окрема дисципліна історична географія. Таке по- єднання диференційних та інтеграційних підходів в історичній і географічній науках характерне і для сучасного етапу, що, певною мірою, ускладнює чітке визначення предмета їхніх досліджень і предмета історичної географії, зокрема. Питання про предмет і структуру історичної географії дискусійне ще й тому, що їх визна- чення залежало також від фаху дослідника: історики розглядали історичну географію як спеціальну історичну дисципліну, а геог- рафи – як галузь географії. Історики дещо раніше від географів усвідомили необхідність вивчати історію природи разом з історією суспільства. Як вказував Володимир Жекулін, “інтерес істориків до ландшафтів і природи вза- галі був не випадковий, він підтримувався відкриттям нових істо- ричних фактів, які вимагали пояснення”2. Історики мали перед геог- рафами вагому перевагу, оскільки у своїх синтезах охоплювали великі проміжки часу і, володіючи великим фактичним матеріалом, могли простежити зміни природного середовища. У Росії, в складі якої з другої половини ХVІІІ ст. перебувала більша частина українських земель, історико-географічні студії почали роз- виватися практично одночасно зі становленням і розвитком істо- ричної науки. Засновник російської історичної школи Василь Таті- щев був одночасно і засновником російської географічної школи. У праці “Пропозиції до створення історії і географії Російської” (1793) він поділяв географію на загальну, часткову й топографію і наголо- шував, що без врахування географії (землезнання) не може бути по- вного і глибокого знання історії3. У своєму “Лексиконі” В.Татіщев від- значив зв’язок історичної географії з географією сучасності і визначив її структуру, до якої відніс політичну географію, етногеог- рафію, економічну географію. Під політичною географією вчений розумів “межі і розташування, кордони”, під етногеографією – “ім’я, народи, переселення”, під економічною географією – “поселення і забезпечення ресурсами”4. В.Татіщев по праву може вважатися основоположником історичного напряму в розвитку історичної гео графії в Росії. 160 О л ь га Щ од р а 2 Жекулин В. Историческая география: предмет и методы. – С. 6. 3 Попов Н. Татищев и его время. Приложение. – М., 1864. – С. 664. 4 Татищев В. Лексикон российской, исторической, географической, граждан- ской. – С-Пб., 1793. – Ч. І. – С.39. Значну увагу географічному чиннику у своїх історичних синтезах приділяли російські історики ХІХ ст. Сергій Соловйов і Василь Клю- чевський. Автори синтез української історії, зокрема Михайло Грушевський, Дмитро Багалій також відводили йому належну роль. М. Грушевський виділяв як особливо важливий напрям історичних досліджень історичну регіоналістику, яка мала, на його думку, ви- вчати вплив географічного простору на життєдіяльність людей у пев- них історико-географічних ареалах5. Він ввів у науку таке поняття як “історичне районознавство”, створив під такою назвою у 1920-х роках асоціацію істориків і розробив для неї спеціальну програму історико-географічних досліджень регіонів. У цій програмі М.Гру- шевський зробив акцент на вивченні історії української колонізації, питаннях взаємодії і боротьби світових культур. Історична регіона- лістика зараз знову стає одним із пріоритетних напрямів історико- географічних досліджень6. Спроби істориків пояснити розвиток суспільства перш за все особливостями географічного середовища врешті-решт привели до появи географічного детермінізму. На противагу прихильникам посибілізму, які робили акцент на широких можливостях присто- сування людини до навколишнього середовища, представники цього підходу до вивчення історичного процесу схильні були пояс- нювати особливості суспільного життя виключно географічними умовами. Яскравим представником географічного детермінізму в російській історіографії був С. Соловйов. Він вважав, що колоніза- ційний шлях розвитку російської державності і особливості росій- ського національного характеру значною мірою були обумовлені природними умовами, зокрема, величезними просторами Росії, які спонукали населення до постійних переселень і бродяжництва. Цю ідею він послідовно проводить у своїй “Історії Росії з найдавні- ших часів”7. Перше ґрунтовне визначення предмету і завдань історичної геог- рафії в російській історіографії зробив Леонід Майков у праці “За- мітки з географії Древньої Русі”. Він вказав на необхідність перейти від описового характеру історико-географічних студій до висвітлення впливу природи на розвиток людства і окремих народів, а також на 161 Іст ор и ч н а геогр а ф ія : ф ор м ув а н н я п р ед м ет н ого п р ост ор у і ст р ук т ур и д и сц и п л ін и 5 Див.: Верменич Я. Роль М. С. Грушевського у становленні системи регіо- нально-історичних досліджень в Україні // Український історичний журнал. – 1998. – № 2. – C. 92-101. 6 Див.: Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналіс- тики в Україні. – К., 2003; Регіональна історія України. Збірник наукових праць / Головний ред. В. Смолій. Вип.1–8. Київ, 2007-2014. 7 Див., наприклад: Соловйов С. Сочинения. Кн. 1. История России с древней- ших времен. Т. 1–2. М., 1988. – С. 9, 259. необхідність вивчати вплив антропогенного чинника на довкілля та його наслідки8. Історичну географію Л. Майков вважав наукою про взаємовідносини довкілля і суспільства. Праця Л. Майкова створила ґрунт для появи в російській історіографії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. перших спеціальних досліджень з історич- ної географії, у яких предмет і завдання історичної географії були сформульовані ще конкретніше і чіткіше. Це були, зокрема, “Нариси російської історичної географії” Миколи Барсова9, “Історична геогра- фія Росії в зв’язку з колонізацією” Матвія Любавського10, “Російська історична географія” Степана Кузнєцова11, “Історична географія” Сергія Середоніна12, “Російська історична географія” Олексан дра Спіцина13. Впродовж тривалого часу, майже до кінця ХІХ ст., історична геог- рафія вважалася переважно галуззю історичних досліджень, і її вивченням займалися, як правило, історики й археологи. Вони наголошували на вирішальному значенні власне історичного ком- понента в цій дисципліні. В середовищі представників гуманітар- ного або історичного напряму на початку ХХ ст. вже існувало до- статньо чітке уявлення про історичну географію як окрему спеціальну історичну дисципліну із особливим предметом дослід- ження. Так, на думку А. Спіцина, головним завданням історичної географії було створення широкого тла, необхідного для розуміння історичних подій і явищ14. Двоїста природа історичної географії, що проявляється уже в самій назві дисципліни, її тісний зв’язок не лише з історією, хроно- логією, але й з географією, обумовили інтерес до неї також пред- ставників географічної науки. Поряд з історичним у ХІХ ст. посту- пово починає розвиватися природничий напрям історичної географії. Його засновниками стали Карл Ріттер, Альфред Геттнер, Джордж Марш. Одночасно на порядок денний була поставлена проблема взаємозв’язку і взаємодії природничих і гуманітарних наук. Найбільший вплив на її формування мали видатні німецькі географи, теоретики природознавства Олександр Гумбольдт і Карл 162 О л ь га Щ од р а 8 Майков Л. Заметки по географии Древней Руси. С-Пб., 1874. – С. 17. 9 Барсов М. Очерки русской исторической географии. География начальной (Нестеровой) летописи. – Варшава, 1873. 10 Любавский М. Историческая география России в связи с колонизацией. – М., 1909. 11 Кузнецов С. Русская историческая география. – М., 1910. 12 Середонин С. Историческая география. – С-Пб., 1916. 13 Спицын А. Русская историческая география. – Петроград, 1917. 14 Там же. – С. 1. Ріттер. О. Гумбольдт вперше впровадив в науковий обіг визначальні для історичної географії поняття “ландшафт” і “життєсфера” і ство- рив підґрунтя для поділу географії на універсальну (всезагальну) і хорологічну (країнознавство)15. К. Ріттер був творцем “землезнання”, філософського вчення про вплив географії на історію. У своїй дев’ят- надцятитомній праці “Землезнавство стосовно до природи й історії людини, або загальна порівняльна географія” (Берлін, 1856-1879 рр.) він намагався розмежувати предмет досліджень природничих і іс- торичних студій. На його думку, “фізичне землеописання” було при- родничою наукою, а “загальне землеописання” – історичною дис- ципліною16. К. Ріттер розвинув ще одну основоположну для історичної географії ідею – хронологічного дослідження простору. Він наголошував, що “географія не може обійтись без історичного елемента, якщо хоче бути істинною наукою про земні просторові відносини, а не абстрактною блідою копією місцевості”17. Завдяки О. Гумбольдту і К. Ріттеру географія із описової перетворилася на пояснювальну науку, а її подальший розвиток відбувався через спе- ціалізацію і поділ на дві головні галузі – фізичну географію і геогра- фію людини. Один із засновників природничого напряму А. Геттнер упровадив поняття “просторової науки” і вважав, що географія може бути одно- часно землезнавством, тобто природничою наукою, і країнознав- ством, тобто гуманітарною наукою. До країнознавчого аспекту геог- рафії він відносив історичну географію18. Ідея зв’язку природи і населення проходить лейтмотивом у пра- цях американського дослідника Дж. Марша. Він вважав, що людина виступає перш за все чинником, який руйнує гармонію природи і створює дисгармонію19. Географічний детермінізм, який сформувався в рамках природ- ничого напряму, став основою для уявлень про множинність локаль- них цивілізацій і культур, зумовлену різними географічними умо- вами. Одним із його представників і засновником антропогеографії 163 Іст ор и ч н а геогр а ф ія : ф ор м ув а н н я п р ед м ет н ого п р ост ор у і ст р ук т ур и д и сц и п л ін и 15 Див.: Гумбольдт А. Космос. Опыт физического мироописания. – Изд. 2-е. – Ч. 1-3. М., 1862-1863. 16 Див.: Риттер К. Землеведение Азии. – Ч. 1–5. – С-Пб., 1856–1879; Риттер К. Общее землеведение. – М.,1864. 17 Риттер К. Об историческом элементе в науке землеведения // Магазин Зем- леведения и путешествий. – М., 1853. – Т. ІІ. – С. 482. 18 Геттнер А. География, ее история, сущность и методы. – Ленинград–М., 1930. – С. 139. 19 Марш Дж. Человек и природа или влияние человека на изменение физико- географических условий природы. – С-Пб., 1866. – С. 39. і теорії дифузіонізму був німецький вчений Фрідріх Ратцель. Розви- ваючи ідеї Гегеля про цивілізації долин і плоскогір’їв (землеробів і ко- чівників), а також ідеї Гізо про необхідність взаємодії кількох чинни- ків для розвитку цивілізації, він у своїх працях наголошував, що саме географічні умови визначають долю людства, темпи і форми роз- витку культури, здатність одних народів до сприйняття досягнень інших, застій і деградацію культури20. Погляди Ф. Ратцеля набули подальшого розвитку у працях відо- мого англійського етнографа і антрополога Едварда Тайлора і, особ- ливо, у працях істориків школи “Анналів” другої половини ХХ ст. В останні десятиріччя теорію дифузіонізму успішно розвивають представники нової економічної історії (кліометрії) і американської географічної школи21. Загалом для представників фізичного напряму історична геогра- фія уявлялася наукою, яка вивчає останній етап у розвитку природи, що розпочався з появою людини. Диференціація наук, характерна для ХІХ ст., а також негативний вплив кантіанської методології з її розділенням простору і часу, галь- мували становлення історичної географії як комплексної міждис- циплінарної галузі знань. Розширення уявлень про предмет історич- ної науки наприкінці ХІХ ст. зумовило зближення історії з географією. Історична наука уже не обмежувалася тільки політичною історією, а починала вивчати також народонаселення, господарство, економічні і культурні зв’язки в історичному минулому. Зближення географії та історії мало своїм наслідком появу нових напрямів досліджень, таких як історичне ландшафтознавство, історико-економічна географія, географія урбаністики. У Росії велику роль у інтеграції історії і геог- рафії відіграли Дмитро Анучін і Василь Докучаєв. Своїми досліджен- нями вони заклали основи історичного ландшафтознавства і пер- шими звернули увагу на проблему реконструкції ландшафтів22. Д. Анучін у праці “Рельєф поверхні Європейської Росії”, яка вийшла у 1895 р., наголошував, що розуміння сучасного стану ландшафтів можливе лише шляхом вивчення їхнього стану в минулому і проце- сів, які спричинили його зміни23. Послідовники Д. Анучіна і В. Доку- 164 О л ь га Щ од р а 20 Ратцель Ф. Народоведение. – С-Пб., 1894; Ратцель Ф. Земля и жизнь. Срав- нительное землеведение. – С-Пб., 1905. 21 Див., наприклад: Даймонд Дж. Зброя, мікроби і харч. – К., 2009. 22 Див.: Анучин Д. Рельеф поверхности европейской России в последователь- ном развитии представлений о нем // Анучин Д. Н., Борзов А. А. Рельеф Евро- пейской части СССР. – М., 1948; Докучаев В. Русский чернозем // Избранные про- изведения. – Т. І. – М., 1948; Докучаев В. Наши степи прежде и теперь // Избранные произведения. – Т. ІІ. – М., 1949. 23 Анучин Д., Борзов А. Рельеф Европейской части СССР. – С. 28. чаєва широко застосовували історичний підхід до вивчення природ- них процесів, зокрема вивчали вплив господарської діяльності лю- дини на зміни ландшафтів. Природничий напрям в українській географічній науці розвивали академіки ВУАН Степан Рудницький і Павло Тутковський. У праці “Про становище історичної географії в системі сучасного землез- нання”, яка вийшла 1927 р., С. Рудницький першим серед україн- ських вчених поставив питання про предмет історичної географії. Він писав: “Не сама людина й не самі її діла, а тільки взаємини лю- дини й взаємовідносини її діл з землею, себто з природою краю, ста- новлять предмет усіх антропогеографічних дисциплін. Без геогра- фічно-природничого світогляду і підготовлення неможливо як слід навіть підійти до ніякої антропогеографічної, отже, й до ніякої істо- рико-географічної проблеми”24. Визнаючи двоїстий характер історичної географії, С. Рудницький на перший план ставив географічний компонент, а саму дисципліну розгля дав як складову, хоч і окрему частину географічної науки. Кри- тику ючи історичний напрям за його недостатню увагу до самої землі, приро ди, академік визнавав, що історична географія починається з того часу, коли людина стає активним географічним чинником і по- чинає більш чи менш виразно впливати на природу краю, в якому вона проживає. С. Рудницький розвивав ідеї Ф. Ратцеля і Е. Тайлора і вважав істо- ричну географію частиною більш загальної науки – антропогеографії, яка включала також статистику, економіку, соціологічні науки, антропологію, етнологію. З огляду на це він формулював завдання історичної географії з виділенням таких її складових: 1) історичне дослідження природи (клімат, ландшафт, фауна і флора); 2) історичної антропології, яка складається з: а) історичної демографії (чисельність, розміщення і рух людності); б) історичної етнографії (раси, народи, племена); в) історичної географії селитьби (зміна форм і розташування поселень); г) історичної топографії (встановлення місцевостей та об’єктів: міст, сіл, монастирів, церков, полів, лук, лісів, урочищ); д) ономатології (топоніміки) (вивчає географічні назви); ж) історично-політичної географії (вивчає політично-географічні утворення минулого, встановлює їх межі, розташування, площі і взаємини з землею); з) історичної картографії (об’єднує всі галузі історичної географії і служить їм, відображає історико-географічні реалії на картах і в атласах). 165 Іст ор и ч н а геогр а ф ія : ф ор м ув а н н я п р ед м ет н ого п р ост ор у і ст р ук т ур и д и сц и п л ін и 24 Цит. за: Академік Степан Рудницький – основоположник української геог- рафічної науки. Збірник наукових праць. – Львів, 1994. – С. 109. Новим етапом у розвитку історико-географічних студій в СРСР могла стати праця одного із засновників природничого напряму А. Геттнера “Географія, її історія, сутність і методи”, російський пе- реклад якої вийшов у 1930 році. Однак вона була піддана нищівній критиці за наголошування ролі географічного чинника в історичних процесах, після чого розвиток природничого напряму історичної географії в радянській науці був заблокований. Після фактичного припинення історико-географічних студій в радян ській Україні вони продовжували розвиватися у 1930-х роках в Галичині. Їх розвиток пов’язаний насамперед з іменем Володимира Кубійовича, який розширив і збагатив проблематику дисципліни, методи наукових досліджень. В. Кубійович розпочав дослідження в галузі історичної економічної географії, етнодемографії України, роз- вивав антропогеографічний напрям, досліджуючи вплив людської діяльності на довкілля25. У своїх працях, зокрема у монографії “Геог- рафія українських і сумежних земель”, яка вийшла у Львові 1943 р., В. Кубійович широко використовував картографічний і статистич- ний методи історико-географічних досліджень. У той час, як в СРСР розробка теоретичних питань історичної геог- рафії в рамках природничого напряму практично припинилася, в західній історіографії новий імпульс для їх розвитку дало звернення до теорії дифузіонізму, або культурних запозичень Ф. Ратцеля – Е. Тайлора, до ідей засновника “людської географії” Елізе Реклю. Важ- ливим для уточнення предмета історичної географії стало поняття “культурного ландшафту”, яке з’явилося у 1960-х роках і асоціюва- лося зі змінами, спричиненими людською діяльністю26. У світлі нових уявлень про закономірності розвитку цивілізацій за- хідні дослідники дуже широко почали трактувати предмет історичної географії, включаючи у нього “будь-яке вивчення географії минулого, або географічних змін у часі… незалежно від того, чи це буде ви- вчення культури, чи фізичних або біологічних умов”27. Таке широке розуміння предмета і завдань історичної географії вивело наприкінці ХХ ст. на перший план серед методів досліджень генетичний (історичний), або діахронічний підхід, основою якого є встановлення причинно-наслідкових зв’язків у розвитку географіч- ного об’єкта. Генетичний підхід ще більше зблизив географію з істо- 166 О л ь га Щ од р а 25 Кубійович В. Атлас України і сумежних країв. – Львів, 1937; Кубійович В. Ет- нічні групи південно-західної України (Галичини) на 1. 01. 1931 р. // Кубійович В. В. Наукові праці. – Париж-Львів, 1996. 26 Докладніше див.: Жекулин В. Историческая география: предмет и методы. – С. 24. 27 Кларк А. Историческая география //Американская география. – М., 1957. – С. 85. рією. Не випадково його прихильники, а вони складають більшість західних вчених, почали називати себе історико-географами. Іта- лійський вчений Гаетано Ферро навіть припустив, що історичний підхід в географії може повністю витіснити історичну географію, за- лишивши їй тільки соціальну історію населення (демографію)28. Однак, як свідчить тематика Міжнародних географічних конгресів, в якій широко представлені історико-географічні дослідження, про- гноз вченого не справдився. Сучасні західні дослідники наголошують на щораз більшому при- кладному значенні історичної географії і вважають одним із її головних завдань реконструкцію природних умов минулого з метою кращого розуміння сучасного стану заселення і сільськогосподар- ського освоєння Землі. Вивчення просторових моделей минулого, на їхню думку, потрібне для розв’язання сучасних проблем, наприк- лад, задоволення зростаючих потреб людства у їжі і житлі29. Актуа- лізує історико-географічні студії і мальтузіанська теорія демогра- фічних циклів, яка в останні десятиріччя разом із дифузійною теорією знову використовується для творення нової концепції істо- рії людства. Теорія культурних запозичень і генетичний метод досліджень по- силили інтеграційні процеси в сучасній зарубіжній географічній науці. Дослідження сучасних історико-географів мають наскрізний історичний характер. Увага зосереджується насамперед на історії географічних об’єктів (природних, економіко-географічних, культур- них та ін.), яка допомагає краще зрозуміти їх сучасний стан і при- чини, що його зумовили. Починаючи із середини ХХ ст. природничий напрям історико-геог- рафічних студій поступово відновлюється і в СРСР. Вагому роль у його розвитку відіграли дослідження Лева Берга, присвячені питанням іс- торичного ландшафтознавства. Спираючись на історичні джерела, дослідник наголошував на змінності ландшафтів і необхідності істо- ричного підходу до їх вивчення30. В руслі концепції культурних лан- дшафтів розглядав теоретичні питання історичної географії Сергій Калєснік, який акцентував увагу на необхідності вивчати вплив антропогенного чинника на формування ландшафтів. Історична географія, за його визначенням, є природничою наукою про зміни ландшафтів за історичний період31. Проблеми методології історич- 167 Іст ор и ч н а геогр а ф ія : ф ор м ув а н н я п р ед м ет н ого п р ост ор у і ст р ук т ур и д и сц и п л ін и 28 Ферро Г. Ориентиация и проблемы исторической географии в Италии // Международная география. – М., 1976. – С. 14-17. 29 Жекулин В. Историческая география: предмет и методы. – С. 24-26. 30 Берг Л. Географические зоны Советского Союза. – М., 1947. – С. 21. 31 Калесник С. О классификации географических наук // ХІХ Международный географический конгресс в Стокгольме. – М., 1961. – С. 7. ної географії вивчав також Володимир Жекулін. Він вказував на від- мінність завдань, які стоять перед історичним і природничим напрямами історичної географії. На думку В. Жекуліна, предметом вивчення природничого напряму є фізична, економічна і політична географія минулого людства у її взаємозв’язку з географією сучас- ності. Водночас він визнає, що природничий підхід сам по собі не сприяє вивченню історичного процесу взаємодії суспільства і природи32. На необхідність широко залучати історичні методи досліджень для вивчення історичних аспектів окремих фізико-геог- рафічних наук, таких, як, наприклад, ландшафтознавство, клімато- логія, гідрологія вказував Анатолій Ісаченко33. Важливий вплив на розвиток історико-географічних студій в СРСР мало запровадження у 1970-х роках терміна “географічне се- редовище” (пізніше – “історико-географічне середовище”), який став ключовим для визначення предмета історичної географії. З приводу його змісту розгорнулася ціла дискусія. Одні дослідники вважали, що в поняття географічного середовища треба включати всі при- родні елементи: яких не торкалася людина і які зазнали змін в про- цесі її діяль ності34. Інші пропонували включати також і новоутворені елементи ландшафту, яким немає аналогів у природі (терикони, во- досховища)35. Спроба істориків Анатолія Муравйова і В’ячеслава Самаркіна роз- ширити зміст поняття, включивши до нього також і населення з ре- зультатами його діяльності, не була сприйнята географами36. Стала очевидною необхідність подальшого уточнення поняття. До того ж через тавтологію термін “історико-географічне середовище” був не дуже зручний для визначення предмета історичної географії. Серед представників природничого напряму в СРСР, як і серед їхніх зарубіжних колег, разом із посиленням інтеграційних процесів у розвитку наук зростало розуміння необхідності генетичного й ін- теграційного підходів до вивчення природного середовища та його взаємодії із суспільством. Це спричинило розвиток в останні десяти- річчя ХХ ст., крім природничого і історичного, третього комплекс- ного напряму істо ричної географії. Так, наприклад, В. Жекулін на 168 О л ь га Щ од р а 32 Жекулин В. Историческая география: предмет и методы. – С. 27. 33 Исаченко А. География и историческая география // Известия ВГО. – 1976. – № 6. – С. 525-526. 34 Калесник С. О некоторых недоразумениях в теории советской географии // Известия ВГО. – 1971. – Вып. 1. – С. 36. 35 Жекулин В. Историческая география: предмет и методы. – С. 13. 36 Див., наприклад: Самаркин В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976. – С. 3-5. початку 1980-х років визначає історичну географію як систему наук, що розвиваються на пограниччі історії і географії. Головними напрямами у цій системі, на його думку, є: 1) історична географія як допоміжна історична дисциплі на, яка займається локалізацією поселень й історичних подій; 2) історична економічна географія; 3) історична політична географія; 4) історична етнічна географія; 5) історична фізична географія; 6) історична географія як комп - лексна дисципліна, яка вивчає особливості природи, поселень, господарства минулих епох (історичне країно знавство)37. На комплексному, синтезуючому характері історичної географії наголошували українські вчені Олег Шаблій, Людмила Воропай38. Її подальший розвиток, на їхній погляд, можливий лише за умови інтеграції соціальних, природничих і технічних наук. На думку Л. Воропай, предметом вивчення історичної географії на сучасному етапі мають стати “фактори і закономірності розвитку географічної оболонки в історичний період, процеси її трансформації під впливом суспільства в геоноотехносферу”39. Розвиток історичної географії в Україні був обумовлений створен- ням у 1960-1980-х роках осередків історико-географічних студій в провідних університетах, зокрема, Львівському (О. Шаблій, К.Герен- чук), Чернівецькому (Я. Жупанський, Л. Воропай), Київському (П. Шищенко, В. Пащенко, С. Романчук), Сімферопольському (П. Під- городецький, Г. Гришанков). Конкретні історико-географічні дослідження представників при- родничого напряму в СРСР у другій половині ХХ ст. були присвячені перш за все проблемам історичної фізичної географії. Їх розвиток привів до появи у 1970-х роках окремої спеціальної дисципліни – історичного ландшафтознавства, предметом якого стало вивчення стану ландшафтів в різні історичні епохи і комплексу чинників, які впливали на природні ландшафти. Розвиваючи погляди Л.Берга, теоретичні аспекти історичного ландшафтознавства розробляв 169 Іст ор и ч н а геогр а ф ія : ф ор м ув а н н я п р ед м ет н ого п р ост ор у і ст р ук т ур и д и сц и п л ін и 37 Жекулин В. Историческая география: предмет и методы. – С. 26. 38 Див.: Воропай Л. Комплексные историко-географические исследования, их значение в изучении процессов взаимодействия общества и природы // Взаи- модействие общества и природы в процессе общественной эволюции. – М., 1981. – С.30-41; Воропай Л., Коржик В., Куниця М. Історична географія: об’єкт, цілі, функції, проблеми // Фундаментальні географічні дослідження (стан, про- блеми, напрямки). – К., 1994. – С. 42- 43; Шаблій О. Українознавство: сума- тивний, міждисциплінарний та інтегративний підходи // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Ч. 3-4. – Львів, 1997. – С. 355-361; Шаблій О. Суспільна географія; теорія, історія, українознавчі сту- дії. – Львів, 2001. 39 Воропай Л. Комплексные историко-географические исследования. – С. 32. В. Жекулін40. Починаючи з 1990-х років проблеми історичного лан- дшафтознавства активно досліджують українські вчені Анатолій Мельник41, Володимир Пащенко42, Сергій Романчук43. Середина ХХ ст. стала часом становлення історичного напряму іс- торико-географічних студій в СРСР, який у 1920-х роках фактично припинив своє існування. Провідні радянські історики почали гово- рити про необхідність всебічного вивчення впливу географічних умов на розвиток суспільства. Так, на значенні географічного чин- ника наголошував Віктор Пашуто44. Проти недооцінки його ролі вис- тупив також Борис Рибаков, який писав, що “відрив від географіч- ного чинника це відхід від реалізму, вивчення суспільства поза середовищем, яке впливало на його формування”45. Окремі радянські історики46 у своїх працях акцентували увагу на ролі природного чинника в історичному процесі. Однак загалом можна погодитися з висновком В.Жекуліна, що в конкретних істо- ричних дослідженнях проблема взаємодії суспільства і природи у ра- дянській історіографії залишалася слабо вивченою47. На цьому тлі цікавими, хоч і не безспірними є ідеї Лева Гумільова. Він сформулю- вав і намагався практично розв’язати проблему взаємовідносин ет- носу і ландшафту. Етнос, на думку Л. Гумільова, був, з одного боку, продуктом історичного розвитку, а з другого – через добування їжі – був тісно пов’язаний з біоценозом ландшафту48. 170 О л ь га Щ од р а 40 Жекулин В. Историческая география ландшафтов. – Новгород, 1972. 41 Мельник А. Основи регіонального еколого-ландшафтного аналізу. – Львів, 1997. 42 Пащенко В. Методологія постнекласичного ландшафтознавства. – К., 1999; Пащенко В. Землезнання. Методологія природничо-географічних наук. – К., 2000. 43 Романчук С. Історичне ландшафтознавство: Теоретико-метологічні засади та методика антропогенно-ландшафтних реконструкцій давнього природокористу- вання. – К., 1998. 44 Пашуто В. Голодные годы в Древней Руси // Ежегодник по аграрной исто- рии Восточной Европы. 1962. – Минск.1964. – С. 61-94. 45 История и социология. – М., 1964. – С. 59. 46 Див., наприклад: Кизилов Ю. Географический фактор в истории средневе- ковой Руси // Вопросы истории. – 1973. – № 3. – С. 51-66; Дулов А. Человек и природа на Руси в ХІV–ХVІІ вв. // Природа. – 1976. – № 12. – С. 90-105; Дулов А. Природные условия и развитие производительных сил в России в ХVІІІ – сере- дине ХІХ в. // Вопросы истории. – 1979. – № 1. – С. 38-53; Гумилев Л. Этнос и ландшафт // Известия ВГО. – 1968. – № 3. 47 Жекулин В. Историческая георафия: предмет и методы. – С. 14-15. 48 Гумилев Л. По поводу предмета исторической географии // Вестник ЛГУ. – 1965. – № 18. – С. 113. Л. Гумільов розглядав історичну географію як народознавство, тому завданням її вважав вивчення історії народів разом з історією природи (середовищем проживання)49. Ці ідеї він намагався втілю- вати у своїх працях50. Теоретичні питання історичної географії в рамках історичного напряму в середині ХХ ст. почали розробляти Ольга Медушевська51 і Віктор Яцунський52. На думку В. Яцунського, предмет історичної географії не відрізняється від предмета власне географії і включає всі основні галузі цієї науки: історичну фізичну географію, історичну політичну географію, історичну економічну географію. “Географія і історична географія, – писав вчений, – мають один об’єкт вивчення, але з тією різницею, що географія вивчає цей об’єкт в його сучасному стані, а історична географія в історичному минулому”53. Головні завдання історичної географії, на думку В. Яцунського, полягають в тому, щоб дати характерис- тику країни чи території впродовж певного часу за такими пара- метрами: 1) фізико-географічний ландшафт; 2) етнічний склад, розміщення і міграції населення; 3) географія зовнішніх і внутрішніх кордонів, найважливіших іс- торичних подій; 4) географія виробництва і господарських зв’язків. Історико-географічні дослідження, пов’язані з локалізацією тих чи інших історичних об’єктів, на думку В. Яцунського, були другоряд- ними54. Розвиваючи погляди В. Яцунського на завдання історичної геог- рафії, Ігор Шаскольський включив до її предмета також вивчення топо графії міст, лісистості і т.п.55 Такий підхід викликав критику 171 Іст ор и ч н а геогр а ф ія : ф ор м ув а н н я п р ед м ет н ого п р ост ор у і ст р ук т ур и д и сц и п л ін и 49 Там же. – С. 115. 50 Див., наприклад: Гумилев Л. Открытие Хазарии. – М., 1966; Его же: Этно- генез и биосфера земли. – Ленинград, 1990; Его же: Этносфера: история людей и история природы. – М., 1993; Его же: От Руси к России: очерки этнической истории. – М., 1994. 51 Медушевская О. Историческая география как вспомогательная историческая дисциплина. – М., 1959. 52 Яцунский В. Историческая география. История ее возникновения и развития в ХІV–ХVІІ веках. – М., 1955. 53 Яцунский В. Историческая география как научная дисциплина // Вопросы географии. – 1950. – С. 20, 13-14. 54 Яцунский В. Историческая география. История ее возникновения и развития в ХІV– ХVІІ веках. – С. 10. 55 Шаскольский И. Историческая география // Вспомагательные исторические дициплины. – М., 1968. – С. 97-98. В. Жекуліна, який вважав, що І. Шаскольський надто спрощено і прямолінійно потрактував тезу В.Яцунського про те, що одним із завдань історичної географії є просторова локалізація історичного процесу56. Розвиток інтеграційних процесів у розвитку гуманітарних і при- родничих наук в СРСР у другій половині ХХ ст. створив нові можли- вості для глибшого пізнання історії розвитку суспільства і довкілля, а також їх взаємодії і взаємозалежності, зумовивши розширення уяв- лень про предмет і завдання історичної географії серед представни- ків історичного напряму. Так, на думку І. Шаскольського, до історико- географічних студій треба віднести історичну етнічну географію57. Леонід Бескровний і Леонід Гольденберг включали до них історичну географію культури58. Л. Гольденберг до предмета історичної геогра- фії відносив також історію географії59, з чим важко погодитися. Не- зважаючи на історичний компонент, остання є окремою галуззю географічної науки і має суттєво інші завдання, ніж історична геог- рафія, на що у свій час вказував ще А. Геттнер60 і на чому наголошу- ють сучасні дослідники61. Вважаючи історичну географію насамперед історичною наукою, Л. Гольденберг вказує, що найслабшою її ланкою є історична фізична географія, для вивчення якої історики повинні залучати дані при- родничих наук62. Предметом історичної географії, на його думку, є ви- вчення історичної економічної, історичної політичної географії ми- нулого людства у взаємозв’язку з фізико-географічним середовищем. У такому формулюванні предмету, як вважає Л. Гольденберг, істо- рична географія виступає єдиною суспільно-географічною наукою, яка розвивається на рубежі між історією і географією63. З поглядами Л. Гольденберга солідарний Л.Бескровний, на думку якого, історична 172 О л ь га Щ од р а 56 Жекулин В. Историческая география: предмет и методы. – С. 11. 57 Шаскольский И.П. Историческая география. – С. 96. 58 Бескровный Л., Гольденберг Л. О предмете и методе исторической геогра- фии // История СССР. – 1971. – № 6. 59 Гольденберг Л. С. А. Ремезов и картографическое источниковедение Сибири второй половины ХVІІ – начала ХVІІІ в. Диссертация. – М., 1967. – С. 21. 60 Геттнер А. География, ее история, сущность и методы. – С. 246. 61 Див., наприклад: Шищенко П., Муніч Н. Історія географії та історична геог- рафія: галузі науки і навчальні дисципліни // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Географія. – 2008. – Вип. 55. – С. 6-8. 62 Гольденберг Л. С. А. Ремезов и картографическое источниковедение Си- бири. – С. 19-20. 63 Там же. – С. 21. географія знаходиться на стику історії і географії: завдання географів – вивчати історичну фізичну географію, завдання істориків – вивчати історичну географію господарства, політичну історичну географію, географію культури64. Розширене трактування предмета історичної географії, що стає характерним і для історичного напряму досліджень, сприяє роз- витку комплексного підходу як одного із найбільш перспективних напрямів історико-географічних студій. У свій час на необхідності саме такого підходу до вивчення суспільних і природних явищ наго- лошував Володимир Вернадський. “Ми все більше спеціалізуємося не по науках, – вказував вчений, – а з проблем. Це дозволяє, з одного боку надзвичайно заглиблюватися в явище, а з іншого – розширю- вати його з усіх точок зору”65. Значення комплексного напряму істо- рико-географічних студій сьогодні зростає також у зв’язку із акту- альністю досліджень з історичної регіоналістики, яка розвивається на стику історії, географії, культурології і інших суміжних дисцип- лін і покликана дати цілісну картину історичного розвитку певної території. На думку Ярослави Верменич, одного із провідних сучас- них українських дослідників у цій галузі, головне завдання істо- ричної географії полягає у створенні “географічної характеристики регіону на певному історичному етапі у тісному зв’язку з розвитком суспільства”66. Інтегруючи дані природничих, технічних і гуманітарних наук, історична географія водночас дозволяє простежити глобальні суспільні процеси, є фундаментом для створення нових синтезуючих історій як окремих народів і країн, так і людства загалом, позаяк, як слушно наголошує Джаред Даймонд, найзагальніша схема історії і причини нерівномірного розвитку різних народів залишаються непоясненими, що створює підґрунтя для расистсько-біологічних теорій67. В останні десятиріччя, розвиваючи методику історико-геогра- фічних досліджень, вчені наголошують також на необхідності еко- логічного підходу. Він передбачає вивчення взаємовідносин при- роди і суспільства насамперед під кутом зору підтримання (чи порушення) стану динамічної рівноваги між ними, а також між різ- ними структурними елементами природного середовища і суспіль- 173 Іст ор и ч н а геогр а ф ія : ф ор м ув а н н я п р ед м ет н ого п р ост ор у і ст р ук т ур и д и сц и п л ін и 64 Бескровный Л. Состояние и задачи исторической географии // Первая Все- союзная научная сессия по исторической географии. – М., 1974. – С. 8. 65 Вернадский В. Размышления натуралиста. – М., 1977. – Кн. 2. – С. 54. 66 Верменич Я. Історична географія й регіонознавство: наступність і взаємодія. – С. 488. 67 Даймонд Дж. Зброя, мікроби і харч. – С. 22-23. ства. Цей підхід має бути визначальним у дослідженнях взаємодії географічного середовища і суспільства, особливо для ХVІІІ і наступних століть, коли антропогенний чинник почав відігравати головну роль у зміні природних ландшафтів. Ідеї гармонійного і зба- лансованого розвитку природи і суспільства, які були сформульо- вані у 1920–1940-х роках засновниками вчення про ноосферу П’єром Тейяр де Шарденом, Едуардом Леруа та Володимиром Вер- надським, сьогодні стають особливо актуальними. Вони впливають на формулювання головних завдань історико-географічних дослід- жень на сучасному етапі і зумовлюють подальше зростання їх при- кладного характеру. 174 О л ь га Щ од р а

Історична географія: формування предметного простору і структури дисципліни

Репозитарії

Схожі ресурси