Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Розвідка має на меті проаналізувати становлення соціальних фронтирів у містах в процесі індустріалізації та урбанізації та стратегії поведінки підприємців у цих умовах. Особлива увага приділена ролі фабричної інспекції як інституту, що сприяв налагодженню соціального партнерства між підприємцями т...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Водотика, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Регіональна історія України
Теми:	Історична урбаністика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160671
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Т. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 263-276 . — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160671
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1606712019-11-15T01:25:46Z Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Водотика, Т. Історична урбаністика Розвідка має на меті проаналізувати становлення соціальних фронтирів у містах в процесі індустріалізації та урбанізації та стратегії поведінки підприємців у цих умовах. Особлива увага приділена ролі фабричної інспекції як інституту, що сприяв налагодженню соціального партнерства між підприємцями та найманими робітниками. Статья имеет целью проанализировать становление социальных фронтиров в городах в процессе индустриализации и урбанизации и стратегии поведения предпринимателей в этих условиях. Особое внимание уделено роли фабричной инспекции как института, способствовавшего налаживанию социального партнерства между предпринимателями и наемными работниками. The article aims to analyze the formation of social frontiers in towns on the background of industrialization and urbanization, and the strategies of entrepreneurs’ behavior in such conditions. Particular attention is paid to the role of factory inspection, as an institution that promoted the establishment of social partnership between employers an employees. 2015 Article Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Т. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 263-276 . — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160671 930 (477) «ХІХ» uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історична урбаністика Історична урбаністика
spellingShingle	Історична урбаністика Історична урбаністика Водотика, Т. Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Регіональна історія України
description	Розвідка має на меті проаналізувати становлення соціальних фронтирів у містах в процесі індустріалізації та урбанізації та стратегії поведінки підприємців у цих умовах. Особлива увага приділена ролі фабричної інспекції як інституту, що сприяв налагодженню соціального партнерства між підприємцями та найманими робітниками.
format	Article
author	Водотика, Т.
author_facet	Водотика, Т.
author_sort	Водотика, Т.
title	Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_short	Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full	Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_fullStr	Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_sort	міські соціальні фронтири у наддніпрянській україні в другій половині хіх – на початку хх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історична урбаністика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160671
citation_txt	Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Т. Водотика // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 263-276 . — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT vodotikat mísʹkísocíalʹnífrontiriunaddníprânsʹkíjukraínívdrugíjpoloviníhíhnapočatkuhhst
first_indexed	2025-07-14T13:19:44Z
last_indexed	2025-07-14T13:19:44Z
_version_	1837628585426288640
fulltext	УДК 930 (477) «ХІХ» Тетяна Водотика МІСЬКІ СОЦІАЛЬНІ ФРОНТИРИ У НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. Увага до проблем взаємодії та функціонування спільнот в зоні фронтиру обумовлюється набутим комунікаційним досвідом та прак- тиками економічної, соціокультурної взаємодії. Власне, причини за- цікавленості цією темою були окреслені А.Каппелером понад деся- тиліття тому і залишаються актуальними донині1. Хоча акценти дещо змістились із вивчення фронтирів просторових до ментальних, соціокультурних. Нас цікавитиме соціальний фронтир як «пористий», проникний кордон між системами цінностей та способами життя спільнот, які живуть у різному соціальному часі та просторі. У даному випадку він є точкою зіткнення старих та нових (домодерних та індустріальних) соціально-економічних форм, психології, власне, динаміки історичного поступу. В контексті перебігу модернізаційних та урбанізаційних процесів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. соціальний фронтир передба- чає аналіз формування та взаємовідносин нових груп індустріаль- ного суспільства (в першу чергу підприємців та найманих працівни- ків), руйнування станової та формування індустріальної системи суспільного поділу, наслідків цих глибинних трансформацій. Міста України у пореформений період можна розглядати як простір співіснування традиції та індустріального модерну. Саме суспільство зазнавало відчутних змін, а у містах ці зміни проявля- лись у всій своїй суперечності, неоднозначності. Формування соці- альних фронтирів проявляється у трансформаціях структури зай- нятості, соціальної структури, міграційній динаміці, змінах міської топографії та внутрішньо міського ринку товарів та послуг, змінах у статистиці злочинів, (не)популярності благодійності тощо. Підприємці були дзеркалом міського життя, свого роду «людьми фронтиру». Вони виділялись на фоні інертної більшості, традиційно мислячої частини суспільства, будучи водночас протиставленими робітникам, та часто і державі. Вони не просто адаптувались до умов суспільства в епоху трансформації, вони допомагали іншим це 1 Каппелер А. Южный и восточный фронтир России в XVII-XVIII веках // Ab Іmperio. – 2003. – №1. – С. 47-64. © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 9. — С. 263–276 © Т. Водотика, 2015 зробити – створюючи робочі місця, в міру свого розуміння пом’як- шуючи соціальні протиріччя та негаразди, збільшуючи можливості самореалізації. Або ж усе відбувалось навпаки і протиріччя лише по- глиблювались. Головні функції підприємців у міському середовищі полягали у творчому руйнуванні старого та водночас у творенні но- вого. Співвідношення міри їх виконання підприємництвом і визна- чало (не)успіх поступу кожного міста в умовах індустріалізації та мо- дернізації. Для міст Підросійської України відповідна модель взаємовідносин підприємництва та міського середовища вже певною мірою описана в сучасній історичній науці. Наприклад, варто загадати студії Т. По- ртнової, присвячені Катеринославу2. Т.Винарчук у своїх статтях ана- лізує національний контекст концепції фронтиру в українській істо- ріографії, наголошуючи на тому, що ця концепція попри те, що недавно присутня в українській інтелектуальній традиції, вже тим не менш є достатньо розробленою, а українські історики вміло за- стосовують її як нестандартний та продуктивний дослідницький ін- струмент3. Розгляд міських соціальних фронтирів доцільно почати з динаміки зростання населення міст. Вибуховий характер цього процесу у дея- ких містах пояснюється зростанням міграційних потоків. Найбільш показовими є міста Півдня та Сходу, а також Київ. Вони були лідерами міграційного потенціалу модернізації, що демонстру- ють результати перепису 1897 р. Рівень урбанізації південних та схід- них міст, наприклад, становив 17,76%, що перевищувало середній показник по Підросійській Україні у 1,4 рази, Правобережжя – у 1,9 рази, Лівобережжя – у 1,5 рази4. Привабливість нових міст півден- них та східних губерній, а також великих історичних міст, таких як Харків чи Київ, для мігрантів пояснювалась наростаючою потребою промисловості в робочих руках на тлі високоприбуткового вкладання 264 Т ет я н а В од от и к а 2 Портнова Т. Вихідці з села у великому промисловому місті: на матеріалах Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст.: еce-urban // Серія он-лайн публікацій Центру міської історії Центрально-Східної Європи. – Номер 8. – Львів, вересень 2010. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.lvivcenter.org/download; Її ж: Міське середовище і модернізація: Катеринослав в середині ХІХ – початку ХХ ст. – Дніпропетровськ, 2008. 3 Винарчук Т. В. Національний контекст концепції фронтиру в українській іс- торіографії // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2013. – Вип. XXXVI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istznu.org 4 Водотика Т.С. Особливості модернізаційних процесів у містах Наддніпрян- щини у другій половині ХІХ ст. (за матеріалами демографічних переписів міст і Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 р.) // Регіональна історія України. – Вип. 7. – К., 2013. – С.159-172. капіталів, поширення акціонерних товариств, поступу залізничних перевезень, бурхливого розвитку металургії, металообробки і маши- нобудування, продукцію яких використовували шахти. 1890-ті рр. та початок ХХ ст. позначились хвилею заснувань заводів-гігантів, які потребували вже не сотень, а тисяч робочих рук. Безперечно, найкращим прикладом формування соціального фронтиру є поступ Катеринослава, населення якого зросло у 11,2 разу за 1861–1897 рр., і це більше, аніж у будь-якому іншому місті на всій території України. Лідером кількісного зростання був і Київ, населення якого збільшилось у 3,5 рази5. Впродовж другої половини ХІХ ст. у містах різко зростає підприємницький прошарок, в тому числі за рахунок іноземців. Розбудова великих промзакладів ство- рювала кумулятивний ефект – працюючі потребували їжі, одягу, житла, хатнього начиння тощо. Ці потреби та торгівля хлібом, лісом, цукром створювали економічну нішу середнього і дрібного бізнесу. Економічне лідерство тягло за собою наростання соціальної на- пруги і конфліктів між роботодавцями та робітниками. Наприклад, на підприємствах Катеринославщини заробітки були вищими, так само як і рівень травматизму та смертності на виробництві. Хоча в іс- торичних містах (Київ) спроби знайти баланс інтересів тривали довше і часто були трохи успішнішими, ніж в імперських містах «про- мислового буму» та в промислових поселеннях. Соціальні конфлікти між підприємцями та робітниками були звич- ним явищем. Між ними панували відносини залежності та патерна- лізму, спричинені та посилені низькими заробітками, поганою (чи взагалі відсутньою) освітою, неготовністю робітників захищати свої права. Низька культура робітників, нехлюйство, неповага до праці власника підприємства, адміністративного персоналу та менед- жменту лише підливали масла у вогонь непорозумінь, неповаги, кон- фліктів та страйків. Доступність робочої сили вела до того, що під- приємці не цінували свій штат. Власники заводів хоча й почали через деякий час ратувати за професійну освіту та покращення умов праці, однак рівень заробітної плати, та і соціальні гарантії залишалися не- змінними. Постійна ж потреба у робочій силі та зв’язки з селом вели до того, що працівники не цінували місце роботи. Соціальна дистанція не мала тенденції до скорочення. Завдання підприємця в умовах взаємної соціальної залежності полягало в тому, щоб забезпечити оптимальну організацію праці. Світ, в якому зустрілися промисловці та робітники, не був ідеальним місцем циві- лізованого спілкування і взаємодії, його обличчя визначалося постійними перенавантаженнями, частими випадками травма- тизму, алкоголізму та девіантної поведінки. 265 М ісь к і соц іа л ь н і ф р он т и р и у Н а д д н іп р я н сь к ій У к р а їн і в д р угій п ол ови н і Х ІХ – н а п оч а т к у Х Х ст . 5 Там само. Робітниками ставали вчорашні селяни, які прибули у місто у пошуках роботи, часто сезонної. На некваліфіковані роботи підпри - ємці винаймали жителів міських нічліжок. Часто користувались послугами агентів із найму, які їздили по селах і видавали робітникам невеликий аванс (зазвичай 10-15 рублів). Убезпечуючи себе від неявки робітника на місце роботи, агенти змушували їх підписувати векселі на набагато більші суми. Робітників легко було найняти, але майже неможливо втримати – вони могли повернутись додому чи будь-коли піти на пошуки кращого місця роботи, незважаючи на умови та строки найму. Фабричні інспектори постійно фіксували скарги підприємців на самоуправство робітників, їх зневагу до власника, нехтування умовами договору. Влітку чи в період епідемії селяни могли покинути місце роботи без обов’язкового попередження за два тижні. Така зневага була взаємною. Скарги робітників на дії підприємців всюди були однаковими – недотримання формальностей при звіль- неннях, звільнення раніше терміну, заниження виплат при ви роб ни- чих травмах, невірне ведення розрахункових книжок чи їхня відсут- ність, заниження розцінок оплати праці та завищення штрафів. Бажання обдурити працівника, хоч би і на дрібничку, здається, було всеохоплюючим. Робота на заводі давала стабільність, особливо якщо працедавець забезпечував житлом чи мінімальним соціальним страхуванням. Працедавець мав би відіграти роль своєрідної «подушки безпеки» при адаптації мігрантів у місті. Системність заводського устрою, регулярність заробітної плати (наприклад, на заводі І. Гуревича платню отримували щосуботи о 15 годині6) допомагала мігрантам знайти місце у місті. Одним із способів встановити легальні рамки соціального партнер- ства було фабричне законодавство. Формально ця галузь права вела свій початок від 1835 р., коли вийшов “высочайший” указ «Об отно- шениях между хозяевами фабричных заведений и рабочими людьми, поступающими на оные по найму». Але жодного впливу на комунікацію між працівником та працедавцем цей нормативно-правовий акт не мав. Історія дійсно впливового фабрично-заводського законодавства починається з 1880-х рр. В редакції Зводу цивільних законів 1913 р. всі закони, що стосувались регламентації прав робітників, були об’єднані в окремий «Устав о промышленном труде». Устав регламентував нагляд за промисловістю, умови праці на підприємствах, встановлював сан- кції за порушення тощо. Устав 1913 р. був першим кроком на шляху оформлення трудового права як самостійної галузі7. 266 Т ет я н а В од от и к а 6 ЦДІАК, Ф.268, Оп.1, Спр. 758. – Арк.3-9. 7 Комаров Н. И. Очерк истории права Российской империи (вторая половина ХІХ – начало ХХ в.). – М., 2006. – С.298. Царська бюрократія використовувала звичні примусові методи реалізації фабричних законів і заохочувала патерналізм у відносинах між підприємцем та робітником. Наприклад, під час роз’яснення робітникам страхового закону від 23 липня 1912 р. підприємцям рекомендували наголошувати на тому, що закон «есть величайшее благодеяние для рабочих», а випадки бойкоту створення лікарняних кас «следует рассматривать не иначе как сопротивление закону, то есть ослушание воле Его Императорского Величества...»8. Влада не розглядала робітників і підприємців як рівноправних партнерів. Октройовані закони не могли створити умов для розвитку соціального партнерства, натомість зміцнювали традиції патерна- лізму та (як наслідок) безвідповідальності. Державі доводилось пере- бирати на себе роль модератора/наглядача. Відкрите державне втру- чання у відносини підприємців та робітників було закріплене у циркулярі МВС від 23 липня 1913 р. У ньому зазначалось, що губер- наторам варто вирішувати конфліктні ситуації та обмежувати зайву ініціативу заводських адміністрацій та фабричної інспекції. Характеризуючи комплекс нормативно-правових актів, які регла- ментували відносини роботодавця та працівника, відзначимо їх патріархальний характер, жорсткість норм щодо робітників та вста- новлення максимальної свободи дій для працедавця, бюрократич- ний контроль та дріб’язкову державну опіку. З іншого боку, санкції щодо підприємців не стали аргументом на користь дотримання за- конів, на чому наголошували фабричні інспектори. Санкції були при- сутні навіть не у всіх нормативно-правових актах. Тим самим консервувалась традиційна система відносин між підприємцем та найманим працівником. Чільним показником зміни ставлення підприємців до робітників є готовність витрачати кошти на покращення умов праці – техніку без- пеки, їдальні чи «чайні», медичне обслуговування, облаштування ла- зень тощо. Загальним місцем в історіографії стала теза про важкі умови праці, але варто зазначити, що це залежало від ініціативи та доброї волі конкретного підприємця. Пристойні умови життя пра- цівникам забезпечували не усі компанії та підприємці, так само не усі цим нехтували. Так, представник Міністерства промисловості та торгівлі зазначав, що на пароплавах судновласника І. Древицького чорнороби і косарі розміщувалися просто на палубі у страшенній скупченості. Однак сам він вважав це цілком прийнятним. «Для них іншого і не треба», – наголошував він9. З іншого боку, маємо приклад 267 М ісь к і соц іа л ь н і ф р он т и р и у Н а д д н іп р я н сь к ій У к р а їн і в д р угій п ол ови н і Х ІХ – н а п оч а т к у Х Х ст . 8 Карнишин В.Ю. Социальный аспект российской модернизации в конце ХІХ – начале ХХ в. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.delmor.ru/ base/region/REG 9 Шляхов О. Б. Судновласники і моряки Азово-Чорноморського басейну: 90-ті рр. XIX ст. – 1914 р. – Дніпропетровськ, 2003. – С.95. спорудження заводських колоній із пристойними казармами та ок- ремим житлом для адміністративного персоналу у процесі побудови паровозобудівного заводу Г. Гартмана10. Дослідники відмічають зростання травматизму на виробництві. Так, 1895 р. на гірничозаводських підприємствах усієї імперії по- страждали близько 11 тис робітників, 326 осіб загинуло (30 смертей на тисячу постраждалих). 1900 р. постраждалих від нещасних ви- падків було вже майже 30 тисяч, а загиблих – 640 (22 смерті на ти- сячу нещасних випадків). 1907 р. їх кількість сягнула 70 тисяч. Ста- тистика 1912 р. свідчить, що кожен шостий робітник гірничої промисловості отримував травму11. Кількість травм у фабрично-заводській промисловості була мен- шою, хоча теж зростала. Якщо 1901 р. кількість травмованих на ти- сячу робітників була 15, то 1912 р. показник виріс до 46. При цьому повною або частковою інвалідністю закінчились 170 випадків 1901 р. та 240 1908 р. Негуманний та неощадливий характер промисловості проявився і у такому показникові, як втрати робочого часу. Так, попри зростання механізації на одного робітника щорічні втрати ся- гали 19 днів, з яких 8 – по хворобі12. Від волі підприємця залежало страхування життя та здоров’я пра- цівників. П. Харитоненко з кінця 1890-х рр. запровадив систему стра- хування від травматизму13.Часто заключались відповідні угоди із страховими компаніями. Так, завод Густава Гартмана у 1898-1899 рр. мав угоду з Товариством «Росія», а у 1902–1903 рр. – з компанією «Саламандра»14. Обов’язкове страхування на приватних підприємствах було за- проваджене на 11 років пізніше, аніж на казенних –1912 р. До літа 1914 р. 54% робітників скористалось правом на страховку, оскільки добра воля підприємця у цій справі залишалась визначальною15. 268 Т ет я н а В од от и к а 10 Гартман Г. Записка о возникновении и развитии Русского общества маши- ностроительного завода Гартмана, Луганск, Екатеринославская губерния, Юг России // Экономическая история: Ежегодник. 2008. – М., 2009. – С. 455-462. 11 Постников С. П., Фельдман М. А. Социокультурный облик рабочих России в 1900-1941 гг. – М., 2009. – С.32. 12 Там само. – С.33. 13 Лінднер Р. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. (Індустріалізація і соціальна комунікація на Півдні Російської імперії). – Київ – Донецьк, 2008. – С.255-259. 14 Закірова С.Г. Внесок підприємницьких верств Донбасу у соціально-еконо- мічний розвиток регіону (1861 – 1914 рр.). Дисертація. – Луганськ, 2006. – С.140- 155. 15 Постников С. П., Фельдман М. А. Социокультурный облик рабочих Рос- сии. – С.59. Відзначимо позитивну роль підприємницьких організацій в офор- мленні страхування. Так, члени Всеросійського товариства цукроза- водчиків уклали колективний договір взаємного страхування від не- щасних випадків. Але до договору були включені лише співробітники вищої ланки – директори, управляючі заводами та маєтками16. Такий підхід унаочнює селективний патерналізм – прагнення заохотити найбільш кваліфікованих працівників. Так само як держава намага- лась «створити» підприємництво та підприємців і купити їх прихиль- ність державними замовленнями та преміями, підприємці намага- лись забезпечити прихильність частини працівників, забезпечуючи їх, бодай по-мінімуму, соціальними благами. Виробничий травматизм в значній мірі був наслідком недбалості робітників. Якість праці, трудова дисципліна, дотримання правил техніки безпеки – все це залежало від кваліфікації та соціального по- ходження. З іншого боку, не слід забувати і про тогочасний техноло- гічний рівень. Б. Міронов прослідкував закономірність – травматизм був меншим, а дисципліна вищою на тих виробництвах, де доміну- вала ручна праця, натомість великі підприємства із машинною пра- цею потерпали від нижчого рівня дисципліни та вищого ступеня травматизму. Робітники не були готові до ускладнення технологіч- них процесів та підвищення інтенсивності праці. Причини цього по- лягають і у відсутності відповідної кваліфікації, формалізованих мі- жособистісних взаєминах на великому підприємстві. На початку ХХ ст. сформувався нечисленний прошарок робітників із модерним став- ленням до праці, які засуджували лінощі та нехлюйство17. В середо- вищі ж більшості праця на підприємстві у місті не займала високого положення у системі цінностей. Значна частина робітників (за дея- кими підрахунками, близько половини18) не втратила економічного, соціального, психологічного зв’язку із селом. Саме праця на землі вважалась справжньою роботою. Це підтверджують скарги підприємців на робітників. Домінуючим приводом була відмова останніх повідомляти за два тижні про власне звільнення. Оскільки на деяких фабриках була практика оплати праці на два тижні вперед, то це чомусь викликало серед робітників впевненість у тому, що відробляти видані гроші не по- трібно, а можна вже йти. Відтак, 70-80% підприємницьких скарг стосувалось саме відмови від роботи19. Вчорашні селяни часто йшли 269 М ісь к і соц іа л ь н і ф р он т и р и у Н а д д н іп р я н сь к ій У к р а їн і в д р угій п ол ови н і Х ІХ – н а п оч а т к у Х Х ст . 16 ЦДІАК, Ф.918, Оп.1, Спр.24. – Арк.2-6. 17 Постников С. П., Фельдман М. А. Социокультурный облик рабочих Рос- сии. – С.33. 18 Там само. – С.101. 19 Володин А. Ю. История фабричной инспекции в России 1882-1914 гг. – М., 2009. – С.35. з роботи тоді, коли їм було зручно, підлаштовуючись під сільсько- господарський календар, власний настрій, кон’юнктуру ринку ро- бочих рук, орієнтуючись на що завгодно, але не на контракт. Домог- тися його виконання часто ставало нездійсненним завданням для управляючих20. З іншого боку, підприємець мав усі можливості заохотити сумлінне ставлення до праці. Врешті, одним із показників рівня культури під- приємця є здатність стимулювати своїх працівників, створювати по- зитивний емоційний фон праці. Не погодимось із висновком Р. Лін- днера про «неабиякий дезінтеграційний потенціал» підприємств, зроблений, базуючись на прикладі шахт Юзівки21. На підприємствах міст України можна знайти багато інших прикладів, де не було та- кого ступеня деструктивності. Важливу роль у налагодженні партнерських стосунків відігравали корпоративні традиції. Так, у родині херсонських підприємців Вадо- нів такі традиції склалися: наприклад, святкування разом з робіт- никами дня заснування заводу і Дня взяття Бастилії. Вадони зага- лом піклувалися про робітників як важливу складову процвітання своєї справи. Щодня вівся особистий прийом працівників для вирі- шення непорозумінь. Тому робітники вадонівської верфі не брали ак- тивної участі у революційних виступах22. Медичне обслуговування на багатьох підприємствах було не роз- кішшю, а потребою. Але навіть у 1913 р. затрати на це становили 62% від норми (88% – на казенних підприємствах). Витрати промислових підприємців Катеринославської губернії на медичну допомогу своїм працівникам у 1900 р. складали 34,9% загальноукраїнських витрат промисловців на ці потреби. На медичне обслуговування одного ро- бітника катеринославські підприємці витрачали 5,21 рубля (у мета- лообробній галузі – 6,44 рубля), що у 1,5 рази більше, ніж по всій Україні – 3,44 рубля23. Комунікація між робітниками та підприємцями й державою мала б інституюватись за допомогою фабричної інспекції, утвореної 1882 р. Територія України входила у Харківський та Київський фабричні ок- руги. Опір її діяльності з боку підприємців був не таким затятим, як у російських містах, де останні вважали себе повновладними госпо- дарями найманих робітників. Як згадує один із перших фабричних інспекторів І. Янжул, спершу фабрична інспекція також мала патріархальний характер – опіка над 270 Т ет я н а В од от и к а 20 ЦДІАК, Ф.2090, Оп.1, Спр. 266. – Арк.11-19. 21 Лінднер Р. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр… – С.67. 22 Державний архів Херсонської області (ДАХО), Ф.Р. 4009, Оп.1, Спр. 1. – Арк.7-8. 23 Закірова С.Г. Внесок підприємницьких верств Донбасу у соціально-еконо- мічний розвиток регіону. – С.150-155. робітниками, головно неповнолітніми24. Характер діяльності фаб- ричної інспекції еволюціонував від превентивних дій до каральних. Після відставки М. Х. Бунге з посади міністра фінансів (він активно сприяв становленню та розвитку інституту фабричної інспекції) інспекторські обов’язки дещо трансформувались – із нагляду за умо- вами праці, посередництва між підприємцем та робітником, вони переросли у нагляд за паровими котлами25. Це був крок на ліквідацію соціальної складової фабричної інспекції, свідоме її «обміління». З часом перед інспекторами ставилося завдання виявляти політично неблагонадійних робітників, припиняти конфлікти, навіть якщо це тягнуло за собою порушення прав робітників. Фактично, інспектори стали заручниками негласної домовленості між підприємцями та державою. Показовою є ситуація з контролем за дотриманням прав непов- нолітніх. Так, на фабричну інспекцію було покладено завдання фік- сувати відповідні порушення, підтримувати та процесуально за- безпечувати звинувачення у мировому суді. Протокол мав бути складений максимально швидко після виявлення правопорушення (не пізніше 12 годин). Максимальним покаранням був штраф у 100 рублів. Термін давності притягнення до відповідальності – усього 6 місяців. Було просто затягнути справу або проігнорувати рішення суду26. 1885 р. харківський фабричний інспектор В. Святловський відмічав, що «постановления о малолетних рабочих выполняются промышленными заведениями, пользующимися детским трудом, и упорное невнимание к требованиям инспекции встречается только в виде исключения и служит предметом составления прото- колов и дальнейшего судебного преследования»27. При цьому ін- спектором було складено 5 протоколів, з яких три були передані до суду та закінчились штрафом у 100 рублів. Така ситуація не була винятковою. Причини цього полягають і у тому, що неповнолітні, залякані адміністрацією, приховували свій вік (це загальне місце у звітах інспекторів). 271 М ісь к і соц іа л ь н і ф р он т и р и у Н а д д н іп р я н сь к ій У к р а їн і в д р угій п ол ови н і Х ІХ – н а п оч а т к у Х Х ст . 24 Янжул И. И. Из воспоминаний и переписки фабричного инспектора пер- вого призыва. Материалы для истории русского рабочего вопроса и фабричного законодательства. – СПб., 1907. – С. 59. 25 Там само. – С. 60-72. 26 Ташбекова И. Ю. Ответственность предпринимателей за несоблюдение пра- вовых актов, регулировавших труд несовершеннолетних рабочих в Российской империи в конце ХIХ – начале ХХ века // Известия Юго-Западного государ- ственного университета. – Серия «История и право». – Курск, 2011. – № 2. – С. 43-49. 27 Харьковский фабричный округ. IX : Отчет за 1885 г. / Сост. В. В. Святлов- ский. – СПб., 1886. – С. 68. Інформативним та показовим є аналіз протоколів губернських у фабрично-заводських справах присутствій. На засіданнях присут- ствій розглядались скарги підприємців на рішення фабричного інспектора. Від часу оголошення рішення (про накладання штрафу та зобов’язання усунути певний недолік) підприємець мав місяць на його оскарження. Порушення були однотипними та симптоматичними: невірне ведення списку робітників, невидання розрахункових книжок, за- тримки заробітної плати, приписування віку неповнолітнім праців- никам, відмова оплатити понаднормові роботи, недотримання умов та режиму праці. Показовими є аргументи підприємців на свій за- хист – невидання розрахункових книжок та не занесення працівни- ків у загальний список пояснювали тим, що вони поденники, за- тримки та невірні розцінки – низькою прибутковістю, відмову сплатити додаткові кошти за понаднормові роботи – тим, що такі роботи взагалі не проводились28. Характерним є також те, що скарги на рішення фабричного ін- спектора писали власники різних підприємств – і великих заводів, для яких штраф у кілька десятків карбованців був невеликою втра- тою, і невеликих ремісничих майстерень. Затятість, з якою підпри- ємці обстоювали свою правоту, наводить на думку, що компроміс на- віть не з робітниками, а між підприємцями та законодавчими нормами був далекою перспективою. В даному випадку характерним є не рівень соціального забезпечення на великих заводах із кількома тисячами робітників, оснащених за останнім словом техніки, а стан справ на невеликих підприємствах. Показовим є вал скарг власни- ків млинів, невеликих кузень, тютюнових фабрик, заводів сільсько- господарських машин на фабричного інспектора, який вказував на очевидні помилки та шахрайство при розрахунках з найманими пра- цівниками29. Самі підприємці, порушуючи норми закону, перешкод- жали розвитку соціального партнерства. Втім, ефективність діяльності фабричної інспекції була досить ви- сокою. Так, у щорічних звітах фабричних інспекторів вказувалось, скільки скарг, з яких приводів, яка сторона подавала. Лічені скарги незалежно від року чи округу залишались невдоволеними. Більшості фабричних інспекторів вдавалось завойовувати довіру робітників, хоча це потребувало часу і самовідданої праці. Попри завантаженість штату фабричної інспекції, було досягнуто пристойного відсотка охоплення підприємств – максимальний відсоток відвідувань скла- дав 80%, при тому, що частину підприємств відвідували по кілька разів за умови виявлення порушень. Завдяки інспекції конфлікти часто вдавалося попередити. Особливо позитивний вплив інспекція 272 Т ет я н а В од от и к а 28 ЦДІАК, Ф.576, Оп.1. Спр.26. – Арк. 19-25; Спр. 159. – Арк. 3-14 29 Там само. – Спр. 11. – Арк.146-147, 160-164, 178-179зв., 203-204 зв. справляла на формування правової культури як підприємців, так і робітників. Зростала кількість колективних робітничих скарг, що свідчило про усвідомлення ними спільних інтересів. Держава була частиною механізму вертикальної комунікації між підприємцем і робітниками. Страйки були далеко не лише справою заводів та їхніх господарів. Майже в усіх випадках припинення ро- боти на підприємствах у хід подій втручалися губернатор та мініс- терство внутрішніх справ. Поліція та губернські жандармські управ- ління мали в середовищі робітників власних агентів. Так, у фонді катеринославського губернатора збереглися справи з донесеннями таких співробітників30. Фабричні інспектори наголошували на тому, що така практика шкідлива. Адже стратегія вирішення проблеми ро- бітничого руху має бути попереджувальною, а не каральною31. Показовим є приклад спроби вирішити конфлікт на заводі Кате- ринославського машинобудівного товариства. Фабричний інспектор просив звільнити одного з майстрів для запобігання заворушень через постійні скарги робітників, в тому числі на адресу губернатора. Характерною є позиція дирекції. Перша скарга на цього майстра надійшла 1899 р., а чернетка листа фабричного інспектора до ди- ректора датована 1901 р. Отже, вважалось за краще не звільняти його, попри численні скарги32. Схожа ситуація склалась і на гвоздильному та ковальському заводі Гантке. Там об’єктом скарг робітників також став іноземний майстер, німець за походженням та підданством. Жорстокий та неграмотний, він тримав робітників у страху, навіть змушував їх приносити хабарі. Неслухняним загрожували невиправдані штрафи та навіть звільнення. Але і в цьому випадку адміністрація не вжила відповідних заходів33. Страйки через конфлікти з майстрами та наглядачами іноземного походження на заводах з іноземними інвестиціями були скоріше пра- вилом, аніж винятком. Це було свідченням намагання створити лояльний прошарок робітників попри невдоволення більшості, оче- видні недоладності та жорстокість. Дирекція заводів знала про існу- вання напруженості між майстрами та робітниками. Свідоме нехту- вання проблемою мало закономірні наслідки – страйки, фінансові втрати. Втім, іноземного власника рідко цікавили тонкощі соціальної взаємодії, головним був прибуток та гарні взаємини з владою як запорука нових державних замовлень. Зворотнім боком іноземних 273 М ісь к і соц іа л ь н і ф р он т и р и у Н а д д н іп р я н сь к ій У к р а їн і в д р угій п ол ови н і Х ІХ – н а п оч а т к у Х Х ст . 30 Державний архів Дніпропетровської області. – Ф.11, Оп.1, Спр. 48. Спр.1192. – Арк.2-106. 31 Там само. – Ф.23. Оп.1. Спр.2. – Арк.20. 32 Там само. – Арк.7-8. 33 Там само. – Арк.51-52. інвестицій був мінімальний вплив на культуру підприємців, управ- лінців, робітників. Не довіряючи місцевому персоналу, власники приводили своїх спеціалістів, які не завжди могли знайти контакт з підлеглими. Це негативно впливало на рівень соціального пар- тнерства. З іншого боку, на іноземних підприємствах приділялось більше уваги рівню життя найманих працівників – будувались школи, біб- ліотеки, навіть театр. Відносини німецьких підприємців з робітни- ками були позначені зростанням готовності «вбачати у своїх робіт- никах (...) на індивідуальному рівні (...) ділових партнерів, що мають право на чесне поводження з ними»34. Втім, такі випадки були поодинокими. Загальною ж тенденцією була нездатність побачити небезпеку там, де вона реальна, та пере- оцінити її там, де вона мізерна. Це стосується і держави, і підприєм- ців. Так, погроза одного робітника помститися за своє нібито непра- вомірне звільнення (хоча він у день звільнення сів на потяг додому) спричинила скаргу управляючого фабричному інспектору та навіть дійшла до катеринославського губернатора, спричинивши потік бю- рократичного листування35. Натомість, управляючий заводу Гантке в тому-таки Катеринос- лаві не побоявся 1903 р. оштрафувати страйкуючих за невихід на роботу. Страйк працівників котельного цеху мав ефект доміно – не вийшли на роботу робітники Брянського та трубопрокатного заво- дів. Привід та передісторія мирного протесту показові – адмініс- трація відмовилась збільшити заробітну плату робітникам та оплачувати час, який іде на розтопку котла (година технічно необ- хідної роботи). Вибух на заводі та травмування одного з майстрів не переконали адміністрацію. Вимоги робітників були підтримані адміністративним персоналом заводу. За посередництва поліції та фабричного інспектора конфлікт було залагоджено, але 80 робіт- ників звільнились. Управляючий прийняв рішення оштрафувати їх і зменшити суму вихідних виплат. Це призвело до нового витка протестів36. У джерелах простежуються дві протилежні лінії поведінки, яким слідували підприємці на міських фронтирах: спроби взаєморозу- міння і водночас поглиблення соціальної прірви між підприємцями та робітниками. Уникнення і розгортання соціальних конфліктів стали паралельними процесами. Так, Рада з’їзду гірничопромисловців Пів- дня Росії в особі М. фон Дітмара, О. Феніна та єврейського підпри- ємця Л. Рабиновича спробувала проаналізувати можливості при- 274 Т ет я н а В од от и к а 34 Лінднер Р. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. – С.78. 35 Державний архів Дніпропетровської області. – Ф.23, Оп.1, Спр.2. – Арк. 3-3зв. 36 Там само. – Арк. 34-35зв. наймні часткового задоволення соціальних вимог робітників. Вони дотримувалися думки про те, що існування профспілок і права на страйки створюють «ситуацію вільної конкуренції двох рівноправних сторін». О. Фенін і Л. Рабинович навіть з подивом констатували: «Дивно, але ми часто рухаємося в тій же площині, що й ліві партії, коли вони стверджують, що уряд має змінити всі соціальні відно- сини». Рабинович ще й додав: «Багато чого зроблено в сфері освіти і створенні належного середовища для робітників. Але в питаннях по- кращення умов життя робітників, їх проживання, заробітної плати та елементарних умов праці – в цих питаннях або нічого не зроблено, або зроблено ще дуже мало»37. XXXIII з’їзд гірничопромисловців Пів- дня Росії одностайно висловився за ухвалення закону, в якому б за робітниками визнавалося право на страйки і створення профспілок. Однак подібні намагання до залагодження суперечностей можна вважати радше винятком на загальному тлі. Їх ініціаторами були не стільки власники заводів та промисловці, скільки такі інженери, як О. Фенін, котрий неодноразово згадував про свої добрі стосунки з робітниками. Дрібне та середнє підприємництво в цьому аспекті було більш гнучким. Його ніша була у сфері розвитку соціальної інфраструктури міста. Наприклад, мемуаристи згадують розвинену соціальну ін- фраструктуру херсонських дореволюційних передмість. У кожному кварталі була лавка та корчма, все було розраховано на потреби спо- живача: торгівля в кредит, мережа агенцій по продажу товарів до- машнього вжитку тривалого користування та ін.38 Аналіз підприємницької діяльності у сфері послуг дає можливість прослідкувати кілька важливих тенденцій. Перш за все, це ступінь орієнтованості на споживача, вміння задовольнити його запити. По- друге, визначити еволюцію споживчих настроїв міських жителів. По- третє, сфера послуг більшою мірою, аніж промисловість, визначає обличчя міста, а для другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – ступінь його модернізованості. Заклади сфери послуг ставали стартовим майданчиком для подальшого зростання підприємців. Насамкінець, функціонування різноманітних перукарень, готелів, кав’ярень ілюс- трує відносини між міською владою та підприємцями. Їх відкриття було можливим лише з дозволу міських органів. Кожний з таких за- кладів обкладався акцизом на користь міста, що було суттєвим дже- релом прибутків. Показовим прикладом позитивного впливу підприємців на міську соціальну інфраструктуру є історія заснування Харківського техно- логічного інституту. Навесні 1879 р. місцеві підприємці підтримали ідею про створення такого навчального закладу, який відкривав би 275 М ісь к і соц іа л ь н і ф р он т и р и у Н а д д н іп р я н сь к ій У к р а їн і в д р угій п ол ови н і Х ІХ – н а п оч а т к у Х Х ст . 37 Лінднер Р. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. – С.145. 38 ДАХО. – Ф.Р. 944, Оп.1, Спр.2. – Арк. 2-16. перед випускниками гімназій та реального училища можливість здо- буття вищої технічної освіти. Харківський губернатор, хоча й пого- дився з думкою про нагальність створення такого вузу, однак звер- нувся до міністерства внутрішніх справ із проханням пригальмувати проект через небезпеку подальшого збільшення числа «ворожих еле- ментів». Будівлю ж, профінансовану підприємцями міста та вже спо- руджену на той час завдяки підтримці думи, на погляд губернатора, можна було тимчасово передати у розпорядження Харківського уні- верситету39. Зрештою, генерал-губернатор у своєму листі до міністра внутрішніх справ порекомендував відкрити технологічний інститут чим швидше, тим краще. Врешті, інститут таки було відкрито у ве- ресні 1885 р. Власне, це є приклад того, як підприємці створювали соціальні ліфти, розширюючи коло можливостей для жителів міст, адже заснування Харківського технологічного інституту – не єдиний випадок, коли підприємництво активно долучалось до відкриття навчальних закладів. Втім, такі починання підприємців не завжди досягали мети. Значна частина суспільства (робітництво в першу чергу) бачила у них соціальних антагоністів. А розуміння наявності спільних інте - ресів та необхідності партнерства приходило поволі і запізно. Домі- нуюча патерналістська модель відносин між найманим працівником та підприємцем лише зрідка порушувалась на деяких підприємствах, переважно із іноземними власниками. Патерналізм консервувався клановістю, сімейністю бізнесу (хоча це було характерне радше для більш традиційного Києва, аніж для індустріального Катеринослава). Наголосимо, що формування соціального фронтиру у другій поло- вині ХІХ – на початку ХХ ст. було закономірним процесом. Катери- нославська та Херсонська губернії були на передньому краї транс- формації традиційного станового суспільства та формування індустріального, в якому провідні позиції належали робітникам та підприємцям. Економічний потенціал, найбільша питома вага міг- рантів та найвищий рівень урбанізації створювали специфічні умови «плавильного тигля».* 276 Т ет я н а В од от и к а 39 Лінднер Р. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. – С.112. * Публікація містить результати досліджень, проведених при грантовій під- тримці Державного фонду фундаментальних досліджень за конкурсним проектом Ф 67.

Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси