До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР»

У статті йдеться про обставини виникнення задуму й методологічні засади підготовки масштабного республіканського проекту – «Історії міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах (1962–1974). Особлива увага звертається на висвітлення у багатотомнику містознавчої проблематики з характерним для радянськ...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Черняхівська, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Регіональна історія України
Теми:	Історична урбаністика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160672
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній "Історії міст і сіл У Української РСР" / О. Черняхівська // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 277-300. — Бібліогр.: 90 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160672
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1606722019-11-15T01:26:05Z До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР» Черняхівська, О. Історична урбаністика У статті йдеться про обставини виникнення задуму й методологічні засади підготовки масштабного республіканського проекту – «Історії міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах (1962–1974). Особлива увага звертається на висвітлення у багатотомнику містознавчої проблематики з характерним для радянського марксистсько-ленінського дискурсу наголосом на пожовтневій історії, соціально-класових й соціально-економічних характеристиках вітчизняного міста радянської доби. Зауважується, що водночас видання дало потужний поштовх розвиткові української історичної урбаністики. В статье идет речь об обстоятельствах возникновения идеи и методологических принципах подготовки масштабного республиканского проекта – "Истории городов и сел Украинской ССР" в 26-ти томах (1962–1974). Особое внимание обращено на освещение в многотомнике городоведческой проблематики с характерным для марксистско-ленинского дискурса ударением на революционной истории, социально-классовых и социально-экономических характеристиках отечественного города советского периода. Отмечается, что, вместе с тем, издание дало мощный толчок развитию украинской исторической урбанистики. The article deals with the circumstances of origin of the idea and methodological basis of preparation of massive republican project «The History of Cities and Villages of the Ukrainian SSR» in 26 volumes (1962–1974). Special attention is paid to the project’s interpretation of urban science with typical for Soviet Marxist-Leninist discourse emphasis on post-revolution history, socio-class and socio-economic characteristics of Ukrainian city in Soviet period. It is noted that «The History of Cities and Villages of the Ukrainian SSR» gave huge impulse to development of Ukrainian historic urban science. 2015 Article До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній "Історії міст і сіл У Української РСР" / О. Черняхівська // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 277-300. — Бібліогр.: 90 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160672 375 (477.4) uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історична урбаністика Історична урбаністика
spellingShingle	Історична урбаністика Історична урбаністика Черняхівська, О. До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР» Регіональна історія України
description	У статті йдеться про обставини виникнення задуму й методологічні засади підготовки масштабного республіканського проекту – «Історії міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах (1962–1974). Особлива увага звертається на висвітлення у багатотомнику містознавчої проблематики з характерним для радянського марксистсько-ленінського дискурсу наголосом на пожовтневій історії, соціально-класових й соціально-економічних характеристиках вітчизняного міста радянської доби. Зауважується, що водночас видання дало потужний поштовх розвиткові української історичної урбаністики.
format	Article
author	Черняхівська, О.
author_facet	Черняхівська, О.
author_sort	Черняхівська, О.
title	До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР»
title_short	До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР»
title_full	До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР»
title_fullStr	До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР»
title_full_unstemmed	До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР»
title_sort	до передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «історії міст і сіл української рср»
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історична урбаністика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160672
citation_txt	До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній "Історії міст і сіл У Української РСР" / О. Черняхівська // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — Вип. 9. — С. 277-300. — Бібліогр.: 90 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT černâhívsʹkao doperedístoríívítčiznânoíístoričnoíurbanístikimístoznavstvoubagatotomníjístoríímístísílukraínsʹkoírsr
first_indexed	2025-07-14T13:19:48Z
last_indexed	2025-07-14T13:19:48Z
_version_	1837628589153976320
fulltext	УДК 375 (477.4) Олена Черняхівська ДО ПЕРЕДІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРИЧНОЇ УРБАНІСТИКИ: МІСТОЗНАВСТВО У БАГАТОТОМНІЙ «ІСТОРІЇ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР» Історіографія двадцятишеститомної «Історії міст і сіл Української РСР» представлена низкою розвідок українських науковців1. У нашій статті, на підставі нововиявлених джерел і літератури, особлива увага звертається на висвітлення у багатотомнику містознавчої про- блематики з характерним для радянського марксистсько-ленін- ського дискурсу наголосом на пожовтневій історії, соціально-класо- вих й соціально-економічних характеристиках вітчизняного міста радянської доби. У п’ятому числі «Українського історичного журналу» 1958 р. у руб- риці «Листи до редакції» було вміщено, зокрема, допис-заклик С. Т. Бі- лецького під промовистою назвою «Створити історію міст Радянської України»2. Кореспонденція починалася так: «В 1957 р. львівська об- ласна молодіжна газета «Ленінська молодь» почала друкувати серію статей з історії міст Львівщини. Вже вміщені статті з історії Нестерова (Жовкви), Винників, Городка, Белза та інших міст Львівської області. На нашу думку, це добрий почин. Давно вже назріла потреба ви- вчати історію не лише таких великих міст, як Київ, Львів, Одеса, а й менших»3. 1 Див., напр.: Кондрацький А. А. Історико-географічні аспекти багатотомного видання «Історія міст і сіл Української РСР» // Український історико-географічний збірник. – К., 1972. – Вип. 2. – С. 36-37; Тронько П. Т. Летопись дружбы и братства: Из опыта создания «Истории городов и сел Украинской ССР» в 26 т. – К., 1981; Тронько П. Т. Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень: до- свід, проблеми, перспективи. – К., 2001; Бездрабко В. Архівісти й «Історія міст і сіл Української РСР»: історія написання (на прикладі досвіду Хмельницького обл - держ архіву) // Славута і Славутчина: минуле і сучасне. – Славута, 2003. – С. 75-86; Тронько П. Краєзнавство України: здобутки і проблеми (до III з’їзду Всеукраїн- ської спілки краєзнавців). – К., 2003. – С. 54-55; Бажан О. Краєзнавча енциклопе- дія України (до 50-річчя ухвалення постанови ЦК КПУ «Про видання «Історії міст і сіл Української РСР» ») // Краєзнавство. – 2012. – № 3. – С. 26-31 та ін. 2 Білецький С. Т. Створити історію міст Радянської України // Український історичний журнал. – 1958. – № 5. – С. 240. 3 Там само. © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 9. — С. 277–300 © О. Черняхівська , 2015 Автор листа наводив характерне, на його думку, звернення до ре- дакції «Ленінської молоді» комсомольців с. Крехова, у якому, зокрема, йшлося: «Шановна редакція! […] Зараз ми з нетерпінням чекаємо кожний номер «Ленінської молоді», в якому зображується історія міст… Дуже нас зацікавила стаття «Минуле і сучасне Нестерова». Досі ніхто не писав в нашій пресі про місто Нестерів (Жовкву)… Ми вва- жаємо, що історію міст і сіл необхідно публікувати не лише в газетах, а й у журналах, видавати окремими книгами. Якщо польські історики написали про Жовкву біля сотні книг, то чому в наш період не можна написати хоч невеличку брошуру?»4 Завершувався допис С. Т. Білецького пропозицією активізувати у республіканському форматі розробку й оприлюднення питань віт- чизняної історичної урбаністики: «Вимоги читачів цілком справед- ливі. Вивчення окремих міст і навіть сіл є назрілим питанням. Необхідно не лише друкувати окремі статті в нашій пресі, але, як справедливо вимагають читачі, видавати брошури про міста або книги, в яких дати серію статей про міста тієї чи іншої області. В ба- гатьох містах Радянської України є любителі історії свого міста. В них чимало зібрано матеріалу. Корисно було б надавати їм допомогу та публікувати ці роботи […]»5. Біля витоків задуму створення багатотомного видання з історії на- селених пунктів України стояв академік АН УРСР, директор акаде- мічного Інституту суспільних наук у Львові, видатний вітчизняний історик Іван Крип’якевич, відомий, зокрема, «Картинами з історії Жовкви» (1930–1935)6 й «Історичними проходами по Львові»7. З ве- ликою ймовірністю можна припустити, що й допис С. Т. Білецького інспірував його науковий керівник, член редколегії «Українського історичного журналу» І. Крип’якевич8. Так само невипадковим був особливий наголос у дописі на історії м. Жовкви (І. Крип’якевич учителював у Жовкві 1929–1934 рр. і був автором популярних зама- 278 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 4 Там само. 5 Там само. 6 Див.: З минулого Жовкви / Ред. І. Крипʼякевич. – Жовква, 1930; Крипʼяке- вич І. Картини з історії Жовкви // З минулого Жовкви. – Жовква, 1930. – С. 7-13; Крипʼякевич І. Всячина (з історії Жовкви) // З минулого Жовкви. – С. 32-34; Крипʼякевич І. З історії міста Жовкви // Записки ЧСВВ (Львів). – 1935. – Т. VI. – Вип. 1-2. – С. 40-69. 7 Крипʼякевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів, 1932. 8 Див.: Відгук наукового керівника І. П. Крипʼякевича на кандидатську ди- сертацію С. Т. Білецького, 26 червня 1958 р. // З листування Івана Крип’якевича з київськими колегами (1958–1959 рр.) / Публ. О. Рубльова // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві / Відп. ред. Я. Ісаєвич; упо- ряд. Ф. Стеблій. – С. 486-487. льовок з історії цього міста), яку ганебний радянський режим, не питаючи думки містян, перейменував на Нестеров (на честь росій- ського авіатора П. Нестерова, що загинув 1914 р. неподалік Жовкви). Історичну назву міста відновлено 1991 р.9 У тексті своєї доповіді, підготовленої до Республіканської наради з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін (м. Київ, 14– 15 травня 1959 р.)10 І. Крип’якевич, зокрема, наголошував на потребі нових досліджень у ділянці історичної географії: «В перших десяти- річчях ХХ ст. вона була на високому рівні розвитку […]. В 1920–30 рр. у складі АН УРСР існувала окрема історично-географічна комісія, яка видала кілька томів Історично-географічного збірника11. У Львові проф. М. Кордуба проводив широку роботу за збиранням географіч- ної топоніміки. На Закарпатті вийшла цінна збірка назв селищ за ре- дакцією Ол. Петрова. Зараз є всі можливості, щоб ці роботи продов- жувати […]»12 (виділення у тексті тут і далі – І. Крип’якевича). Пріоритетним завданням серед цих робіт академік вважав на- ступне: «Необхідно організувати складання Історично-географічного словника УРСР, який охоплював би всі населені пункти республіки і для кожного селища давав загальні дані про економічно-соціальні і культурні відносини та коротку його історію. Зразком такого словника може служити старий словник Семенова або повніший від нього по- льський Словнік географічни, який давав інформації також про селища України. Складення такого словника – справа довголітніх досліджень, які треба проводити за областями чи районами. Щоб уточнити зав- дання і структуру такого словника, відділ історії України Інституту суспільних наук у Львові запланував складення історично-географіч- ного словника Львівської області – роботу вже розпочато13. Організа- 279 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 9 Див.: Головко В. В. Жовква // Енциклопедія історії України: В 5 т. – К., 2005. – Т. 3: Е – Й. – С. 163-164. 10 Див.: Бевзо О. А. Республіканська нарада з питань розвитку допоміжних іс- торичних дисциплін // Український історичний журнал. – 1959. – № 4. – С. 160. 11 Докладніше див., напр.: Вербиленко Г. Історико-географічні дослідження в Історично-філологічному відділі ВУАН у 20–30-х роках ХХ ст. – К., 2014. 12 Перший варіант доповіді І. П. Крипʼякевича на Республіканській нараді з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін, 3 березня 1959 р. // З ли- стування Івана Крип’якевича з київськими колегами (1958–1959 рр.) / Публ. О. Рубльова // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, держав- ність. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – С. 493. 13 У листі до відповідального редактора «Українського історичного журналу» Ф. П. Шевченка від 3 листопада 1958 р. І. Крипʼякевич згадує: «Білецький збирає ма- теріали до Іст[орично]-геогр[афічного] словника Львівської області […]» (див.: Ли- стування Івана Крип’якевича з Федором Шевченком / Публ. Ю. Сливки // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 8. – С. 542). цію такого словника в республіканському масштабі повинен очолити Інститут історії АН УРСР […]»14. Наступним за важливістю завданням Іван Петрович вважав під- готовку «Історичного атласу УРСР». Й насамкінець, «для підсилення історично-географічних робіт», директор Інституту суспільних наук АН УРСР вважав за потрібне «звернути особливу увагу на розвиток краєзнавства»: «Ми є свідками незвичайного росту зацікавлення кра- єзнавством. На місцях – в районах, містах, селах – за період радян- ської влади виросла нова інтелігенція, яка розуміє значення науки та із вузів винесла деякі дослідчі методи […]. В різних місцях є краєз- навчі гуртки, трудящі вимагають лекцій з місцевої історії, відкрито місцеві музеї. Ця робота потребує уваги і допомоги. Історики-спеціалісти повинні всебічно сприяти цим місцевим до- слідженням […]. Історики повинні допомагати інтелігенції і робіт- никам в районах при їх дослідженнях місцевої історії, у писанні мо- нографій міст, сіл, районів, заводів і фабрик, культурних установ, біографій видатних місцевих діячів, в організації місцевих музеїв, збиранні архівних матеріалів та ін. Розвиток краєзнавства має ве- лике значення для широких історично-географічних робіт; місцеві дослідники можуть взяти активну участь у підготовних роботах для складення історично-географічного словника. Бажано, щоб і вузи звернули увагу на краєзнавство – необхідно при кафедрах історії організувати краєзнавчі гуртки, організувати курси історичної географії»15. 280 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 14 Перший варіант доповіді І. П. Крипʼякевича на Республіканській нараді з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін, 3 березня 1959 р. – С. 493- 494. 15 Там само. – С. 494. Див. також: Крип’якевич І. П. Поради тим, хто займається історико-краєзнавчими дослідженнями // Український історичний журнал. – 1960. – № 3. – С. 130-132. Навіть відійшовши 1962 р. з посади директора Інституту суспільних наук у Львові, акад. І. Крипʼякевич не залишав поза увагою численних аматорів-крає- знавців, розпорошених по всій Україні, які долучилися до створення багатотом- ної «Історії міст і сіл Української РСР». У листі до головного редактора «Укра- їнського історичного журналу» Ф. П. Шевченка від 2 вересня 1964 р. Іван Петрович серед інших порад щодо напрямків діяльності Наукової ради по про- блемі «Історія історичної науки» висловлював й таку: «В Інституті історії орга- нізувати складання словника українських істориків – картотеки, яка охоплювала б біографічні дані і продукцію всіх істориків України за минуле та сучасний пе- ріод. Дані про живучих істориків зібрати анкетами, із відповідних установ (не минаючи істориків-краєзнавців, яких виявило складання довідників міст і сіл) […]» (див.: Листування Івана Крип’якевича з Федором Шевченком / Публ. Ю. Сливки // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 8. – С. 542). Вважаючи ключовим завданням підвищення фахового рівня віт- чизняної гуманітарної науки, в останні роки життя Іван Петрович приділяв велику увагу заснованому 1961 р. за його ініціативою семі- нару з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін у Цен- тральному державному історичному архіві УРСР у Львові (ЦДІА УРСР у м. Львові)16. Ідею І. Крип’якевича про створення історико-географічного слов- ника України, що обговорювалася й у архівознавчому семінарі у ЦДІА УРСР у Львові, підтримали київські колеги історика – зокрема, відповідальний редактор «Українського історичного журналу» Ф. П. Шевченко17, директор Інституту історії АН УРСР О. К. Каси- менко, начальник Архівного управління при Раді Міністрів УРСР (1948–1969) С. Д. Пількевич18 й начальник науково-видавничого відділу (1954–1971) Архівного управління І. Л. Бутич19. Сучасний дослідник І. Гирич зауважує щодо останньої постаті: «І. Бутич мав науково-організаційну харизму. До нього дослухалися всі знані вчені України»20. Невдовзі запропонований І. Крип’якевичем проект історико-геог- рафічного словника з «ласки» його київських колег отримав ідеоло- гічну назву – «Соціалістичні міста і села Радянської України». У допо- відній записці Інституту історії АН УРСР 1960 р. подавалося таке обґрунтування цього видання: «Під керівництвом Комуністичної пар- тії радянський народ добився історичних перемог – побудував нове соціалістичне суспільство і приступив до розгорнутого будівництва 281 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 16 Про семінар докладніше див.: Бездрабко В. Семінар з архівознавства та до- поміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен // За- писки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника: Зб. наук. праць. – Львів, 2008. – Вип. 1 (16). – С. 546-579. Втім, на думку львівського історика М. Капраля, розвідка В. Бездрабко від- творює лише офіційну, поверхову історію цього архівного семінару, оскільки на- писана винятково на підставі самих протоколів та постанов, без залучення інших джерел (див.: Капраль М. У майстерні історика: Ярослав Дашкевич як джере- лознавець та дослідник спеціальних історичних дисциплін // Дашкевич Я. Майс- терня історика: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Львів, 2011. – С. 20). 17 Докладніше про нього див., напр.: «Істину встановлює суд історії»: Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. – К., 2004. – Т. 1: Джерела; Т. 2: Наукові студії. 18 Див.: Московченко Н. П. Пількевич Семен Данилович // Енциклопедія істо- рії України: У 10 т. – К., 2011. – Т. 8.: Па – Прик. – С. 257. 19 Див.: Ісаєвич Я. Д. Бутич Іван Лукич // Енциклопедія історії України: В 5 т. – К., 2003. – Т. 1: А–В. – С. 416-417. 20 Гирич І. Іван Бутич – патріарх архівної справи // Архіви України. – 2009. – № 6. – С. 275. комунізму. За роки Радянської влади величезних успіхів досягла Ук- раїна – вона перетворилася в одну з найпередовіших індустріально- колгоспних республік Союзу РСР […]. Докорінні зміни відбулися в усіх містах і селах республіки, невпізнанно змінилося їхнє економічне і культурне обличчя. Змінився соціальний і культурний склад насе- лення»21. Після цього загальнообов’язкового панегірика радянському режимові і його «досягненням» вже конкретно умотивовувалася потреба видання «Соціалістичних міст і сіл Радянської України»: «Надзвичайно виріс інтерес радянських людей до історії своїх рід- них міст і сіл, фабрик і заводів, шахт, колгоспів і радгоспів. Наші люди, особливо молодь, бажають знати історичне минуле свого міста, села, фабрики, заводу, прочитати про участь своїх земляків у героїчній боротьбі за перемогу соціалістичної революції і утвер- дження влади Рад, їх цікавить історія будівництва соціалізму і ко- мунізму. Ці бажання цілком природні і закономірні […]. А проте, цій справі в нашій республіці до цього часу приділяється недостатня увага. У нас ще мало історичних досліджень, в яких би яскраво і до- хідливо розповідалось про історію наших міст і сіл, і особливо, де б на конкретних фактах показувались грандіозні зміни в політич- ному, економічному і культурному житті, які відбулися в наших міс- тах і селах за роки влади Рад […]. До науково-дослідних установ, редакцій і видавництв надходить багато запитів про історію окре- мих міст і сіл, фабрик і заводів»22. Звідси робився висновок: «Все це говорить про те, що настав час організувати цей рух в масштабах всієї республіки»23. З цією метою й планувалося написання узагальнюючої праці – іс- торико-географічного словника «Соціалістичні міста і села Радян- ської України», що у ньому мали б бути вміщені короткі історико-гео - графічні нариси про кожну область та район й історичні довідки про усі міста і села УРСР. Кожна історична довідка на населений пункт мала складатися з двох частин – дожовтневої й післяжовтневої, при- чому остання мала бути більшою, ніж перша: «У кожній довідці і в словнику в цілому потрібно яскраво показати величні перетворення в економічному, політичному і культурному житті міста і села, які від- булися за часи Радянської влади»24. У довідці про населений пункт слід було висвітлити питання про час виникнення й походження його назви, кількісний і соціальний склад, основні заняття мешканців до жовтня 1917 р., участь трудящих у Жовтневій революції, громадян- 282 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 21 ЦДАВО України, ф. 4633, оп. 1, спр. 4, арк. 1. 22 Там само, арк. 1-2. 23 Там само, арк. 2. 24 Там само, арк. 3. ській війні, «будівництві соціалізму» й Великій Вітчизняній війні; «особливо яскраво показати зміни, які відбулися в економічному, по- літичному і культурному житті міста, села за період Влади Рад, як ви- росли люди, перерахувати персонально революційних і партійних діячів, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, діячів науки і техніки, культури і мистецтва, новаторів виробництва, будів- ників нового комуністичного суспільства»25. Історико-географічний словник мав складатися по кожній області УРСР окремо й друкуватися по мірі підготовки частинами. Для цього у кожному обласному центрі планувалося створити редколегії на чолі з секретарем обкому КП України; заступниками голів обласних ред- колегій мали стати завідувачі історичних кафедр ВНЗ обласних цен- трів, членами редколегій – історики, літератори, представники пар- тійних, радянських, профспілкових і комсомольських організацій. Штат обласної редколегії передбачав посаду звільненого секретаря з числа кваліфікованих науковців обласного архіву або вищого на- вчального закладу. Планувалося створення районних редколегій на чолі з секретарем РПК КП України. Написання історичних довідок на кожний населений пункт мало забезпечуватися викладачами сус- пільних наук ВНЗ та учителями середніх шкіл області, газетно-ви- давничими працівниками, співробітниками державних архівів, му- зеїв, бібліотек тощо. У доповідній записці наголошувалося: «Потрібно організувати роботу так, щоб кожен кандидат історичних наук, який працює в учбових і наукових установах республіки, брав участь у складанні історичних довідок про міста і села УРСР»26. Державна публічна бібліотека УРСР, Історична бібліотека УРСР й республіканська Книжкова палата мали підготувати й видати бібліог- рафічний покажчик довідкової літератури про історію міст і сіл УРСР; Архівне управління при Раді Міністрів УРСР – скласти спеціальний по- кажчик архівних джерел з історії вітчизняних населених пунктів. На- уково-методичне керівництво підготовкою історико-географічного словника покладалося на Інститут історії АН УРСР, якому планувалося доручити розробку програми усього видання й необхідних науково-ме- тодичних інструкцій, а також проведення інструктивних семінарів для голів й секретарів обласних редакційних колегій27. Завершувався меморандум у кращих традиціях радянської про- пагандистської риторики: «Вихід у світ історичного словника буде значною подією в культурному житті республіки. Це сприятиме ши- рокому розгортанню краєзнавчої роботи та роботи по створенню мо- нографічних досліджень з історії міст, сіл, фабрик і заводів, колгос- 283 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 25 Там само, арк. 3-4. 26 Там само, арк. 5. 27 Там само, арк. 5-6. пів і радгоспів. Матеріали історичного словника матимуть величезне значення для радянської науки, для ще більшого розвитку у наших людей почуття радянського патріотизму і національної гордості за свою велику Батьківщину. Вони будуть корисними для партійних, ра- дянських і господарських органів у їхній ідеологічній, організаційній і господарчій діяльності. Виконання цього завдання наблизить широке коло вчених, ви- кладачів вузів, учителів шкіл, студентів та інші верстви радянської інтелігенції, яка працює в галузі суспільних наук, до життя, до прак- тики комуністичного будівництва»28. Інститут історії АН УРСР був провідною академічною установою історичного профілю, отже, вже через цей свій статус був «прирече- ний» на забезпечення науково-методичного керівництва новим про- ектом. Тим більше, що щойно його співробітники підготували й опуб- лікували двотомну «Історію Києва»29. Ряд відомих учених Інституту історії за своїм академічним фахом розробляли проблеми історичної урбаністики – переважно на прикладі пізньофеодального україн- ського міста. Так, ще 1940 р., під час навчання в аспірантурі Мос- ковського історико-архівного інституту, підготував кандидатську ди- сертацію «Русские воеводы на Украине: Очерки взаимоотношений Украины и Московского государства во второй половине ХVII ст.» Ф. П. Шевченко, згодом завідувач відділу Інституту історії АН УРСР (1949–1968) й відповідальний редактор «Українського історичного журналу» (1957–1972). Левова частка його кандидатської праці при- свячувалася саме вітчизняним містам й представникам чужоземної адміністрації (московським «воєводам») у них30. Міський соціум України другої половини ХVII ст. плідно вивчала й старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР Олена Станіславівна Компан31. Її перу належали дві монографії з вітчизня- ної історичної урбаністики32, а 1964 р. нею була захищена доктор- 284 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 28 Там само, арк. 6–7. 29 Див.: Історія Києва: В 2 т. – К., 1959. – Т. 1; К., 1960. – Т. 2. 30 Кандидатська дисертація Ф. П. Шевченка була захищена в евакуації – на за- сі данні Вченої ради Інституту історії АН СРСР у м. Ташкенті, але надрукована лише 2014 р. – до 100-річчя ученого. Див.: Шевченко Ф. Русские воеводы на Ук- раине: Очерки взаимоотношений Украины и Московского государства во второй половине ХVII столетия (1940) // Шевченко Ф. Історичні студії: Збірка вибраних праць і матеріалів (До 100-річчя від дня народження). – К., 2014. – С. 412-318. 31 Докладніше про неї див.: Ясь О. В. Історичні погляди Олени Компан: До 90-річчя від дня народження // Український історичний журнал. – 2006. – № 4. – С. 140-156; Історик Олена Компан: Матеріали до біографії. – К., 2007. 32 Див.: Компан О. С. Участь міського населення у визвольній війні україн- ського народу 1648–1654 рр. – К., 1954; Її ж. Міста України в другій половині ХVII ст. – К., 1963. ська дисертація – «Міста України в другій половині ХVII ст.». Ранню історію столиці Київської Русі вивчав М. Ю. Брайчевський, якому на- лежала праця «Коли і як виник Київ»33. У загальному річищі української історіографії, але вимушено поза межами УРСР до другої половини 1950-х рр. провадив свої до- слідження з історичного містознавства Валентин Дмитрович Ота- мановський (1893–1964), колишній член Української Центральної Ради, знаний вінницький історик, згодом в’язень ГУЛАГу й засла- нець. Вже після звільнення, на підставі своїх досліджень й публіка- цій 1920-х рр., він захистив у МГУ 1946 р. кандидатську дисерта- цію «Винница как тип украинского города Южного Правобережья ХIV–ХVII вв.: Эволюция правового статуса на фоне социально-эко- номического развития Побужья ХIII–ХVII вв. и процесса образова- ния сословий: Историко-юридическое исследование»34; а 1956 р. у Ленінграді докторську дисертацію «Города Правобережной Укра - ины под владычеством шляхетской Польши от середины ХVII до конца ХVIII в.»35. Результати напрацювань ученого частково були використані при підготовці вінницького тому «Історії міст і сіл Української РСР»36. Як вже зазначалося, ідея багатотомного видання з історії україн- ських населених пунктів належала акад. І. Крип’якевичу. Під його ке- рівництвом декілька його львівських учнів захистили кандидатські дисертації з історико-містознавчої проблематики. Зокрема, вище - згаданий С. Т. Білецький – «Класова боротьба у місті Львові у сере- дині ХVII ст.» (1959); Я. Д. Ісаєвич – «Місто Дрогобич у ХVI–ХVIII ст.» (1960). Тому й не дивно, що саме учені двох академічних установ – львівського Інституту суспільних наук й київського Інституту історії АН УРСР – виступали головними лобістами багатотомного проекту. Тому, на нашу думку, дещо некоректним й занадто прямолінійним є твердження В. Бездрабко, що «автором та адептом» концепції «Історії міст і сіл Української РСР» виступило Архівне управління при Раді Мі- ністрів УРСР37. 285 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 33 Брайчевський М. Ю. Коли і як виник Київ. – К., 1963. 34 Опублікована у Москві 1964 р. під назвою «Винница как тип украинского города Южного Правобережья ХIV–ХVII вв.». 35 Отамановский В. Д. Города Правобережной Украины под владычеством шля- хетской Польши от середины ХVII до конца ХVIII в.: Проблема возникновения и развития украинского феодального города. Авторефрат. – Саратов, 1955. 1954 р. дослідження опубліковане у Москві під назвою «Города Правобережья Украины под владычеством шляхетской Польши от середины ХVII до конца ХVIII вв.». 36 Див.: Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – К., 1972. – Вінницька область. – С. 78-79, 80-81. 37 Бездрабко В. Архівісти й «Історія міст і сіл Української РСР»: історія напи- сання (на прикладі досвіду Хмельницького облдержархіву). – С. 76. Ідея «Історико-географічного словника» акад. І. Крип’якевича стала одним з поштовхів для урядового рішення про видання багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР», робота над якою, незважаючи на неминучі ідеологічні обмеження, стимулювала пожвавлення крає - знавчої праці, залучення місцевих джерел до опрацювання історії України та її регіонів 38. Важливу підготовчу працю для цього масштабного проекту здійс- нив акад. І. Крип’якевич особисто й під його керівництвом – В. Ого- новський, С. Білецький, О. Павенцький та інші працівники Інституту суспільних наук. Чимало авторів «Історії міст і сіл Української РСР» скористалися переданою до відділу історії України Інституту суспільних наук бібліографічною картотекою про населені пункти Галичини, що над нею Іван Петрович працював багато років 39. 15 травня 1962 р. завідувач відділу науки і культури ЦК КП України Ю. Ю. Кондуфор адресував секретарям ЦК доповідну записку «Про підготовку і видання праці «Історія міст і сіл Української РСР» », що починалася з наступної преамбули: «Архівне управління при Раді Міністрів УРСР, Інститут історії партії ЦК КП України та Інститути історії, економіки і мовознавства АН УРСР звернулися до ЦК КП України з пропозицією підготувати і видати до 50-річчя Великої Жов- тневої соціалістичної революції працю «Історія міст і сіл Української РСР» у 25-ти томах (по одному тому на кожну область). Відділ науки і культури ЦК ЦК України вивчив матеріали і вважає доцільним під- тримати цю пропозицію»40. У меморандумі Ю. Ю. Кондуфора йшлося лише про двадцятип’яти - томник – питання про київський том, очевидно, ще не розглядалося. Відбулося й дивне зміщення акцентів – серед ініціаторів видання вза- галі не згадувався Інститут суспільних наук у Львові (головний іні- ціатор проекту), а Інститут історії АН УРСР був відсунутий на третю позицію – у загальний перелік суспільствознавчих установ Академії. Натомість, мовляв, ініціювали видання Архівне управління при РМ УРСР та неодмінний Інститут історії партії. У документі звично вже констатувалося пожвавлення краєзнав- чої роботи у республіці, підготовка й видання книжок з історії міст і сіл, фабрик і заводів. Одночасно зауважувався невідповідний рівень таких публікацій й брак системи й організованості у цій ділянці: «Книги з історії міст і сіл пишуться малокваліфікованими авторами на низькому рівні і тому не можуть задовольнити запити трудящих. Видання праці «Історія міст і сіл Української РСР», в якій будуть від- биті величні соціалістичні перетворення, що відбулися в республіці за 286 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 38 Ісаєвич Я. Д. Крипʼякевич Іван Петрович // Енциклопедія історії України: У 10 т. – К., 2008. – Т. 5: Кон – Кю. – С. 393-394. 39 Там само. – С. 394. 40 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 3457, арк. 100. роки Радянської влади, узагальнюватиметься досвід соціалістичного і комуністичного будівництва, на конкретних матеріалах висвітлю- ватимуться досягнення наших міст і сіл, в значній мірі усуне цей не- долік»41. Далі викладалася структура кожного тому (історико-геогра- фічний вступ, короткі енциклопедичного характеру довідки про усі населені пункти області), наголошувалася необхідність висвітлення насамперед «соціалістичних перетворень» й презентації у виданні «передових людей області». Передбачалося залучити до підготовки видання «кращі сили науковців дослідних інститутів, архівів, музеїв, викладачів вищих і середніх учбових закладів, партійного, радян- ського і профспілкового активу»42. Для чіткої організації цієї «великої і важливої роботи» відділ науки і культури ЦК пропонував створити Головну редакційну колегію, по- клавши на неї загальне й науково-методичне керівництво підготов- кою видання, у кожній області сформувати обласну редколегію для написання місцевого тому. Поточне організаційно-методичне керів- ництво підготовкою й виданням багатотомника планувалося по- класти на Архівне управління при РМ УРСР, Вчені ради Інституту історії партії ЦК КПУ та Інститутів історії, економіки і мовознавства АН УРСР43. 29 травня 1962 р. була ухвалена постанова ЦК КП України 16/18-з «Про видання історії міст і сіл Української РСР». У документі метою проекту проголошувалося «висвітлення величних соціалістичних перетворень, які сталися за роки Радянської влади в містах і селах Української РСР». Погоджуючись з пропозиціями вищеперерахова- них установ, керівництво республіканської компартії давало «добро» на підготовку і видання «до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістич- ної революції» праці «Історія міст і сіл Української РСР». У проект по- станови, підготовлений відділом науки і культури ЦК, була внесена єдина, але важлива правка – підготовка масштабного багатотомника мала відбуватися «на громадських началах»44. Головою Головної редколегії був призначений П. Т. Тронько, заступник Голови Ради Міністрів УРСР (1961–1978), який відповідав за питання культури, освіти, охорони здоров’я. Його заступниками стали керівник Архівного управління при РМ УРСР С. Д. Пількевич та директор Інституту історії АН УРСР О. К. Касименко. Членами Головної редколегії були затверджені: К. К. Цілуйко, І. Л. Бутич, І. К. Головач, Ю. М. Захарук, Б. П. Ковалевський, А. Д. Кочубей, О. О. Нестеренко, В. Є. Нижник, І. С. Слабєєв, О. Т. Юрченко45. 287 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 41 Там само. 42 Там само, арк. 100-101. 43 Там само, арк. 101. 44 Там само, арк. 98. 45 Там само. 6 лютого 1963 р. на засіданні Головної редколегії були затвер- джені «Методичні вказівки по написанню «Історії міст і сіл Україн- ської РСР» »46. У них, зокрема, містилися недвозначні «основні ви- моги» до авторського складу видання щодо презентації у проекті містознавчого напрямку: «В статтях про міста необхідно відзначити найголовніші етапи розвитку міста, в першу чергу показати зрос- тання і бурхливий розквіт міст республіки в радянський період, не- впинний розвиток промисловості, особливо її нових галузей, під- вищення продуктивності праці, величезний розмах житлового будівництва, благоустрій, перетворення наших міст у великі цен- три передової радянської науки і культури, показати, як зріс куль- турний рівень і матеріальний добробут трудящих в містах. Слід роз- крити вплив соціалістичного міста на глибокі економічні і культурні перетворення, що сталися на селі за роки Радянської влади»47. Авторів також закликали особливо наголошувати «керівну і спря- мовуючу роль партійних організацій в соціалістичному і комуніс- тичному будівництві, у вихованні нової людини – активного будів- ника комунізму»48. Мета, теоретико-методологічні засади й основні вимоги до авто- рів текстів «Історії міст і сіл Української РСР» були оприлюднені у статті голови Головної редакційної колегії видання П. Т. Тронька на сторінках «Українського історичного журналу»49. Вимоги до авторів містознавчих публікацій у тексті статті були ідентичними директи- вам «Методичних вказівок». Звично для радянської пропагандист- ської риторики й всупереч історичним реаліям Петро Тимофійович наголошував: «Як відомо, справжня історія наших міст і сіл почалася після перемоги Великого Жовтня. Тому, природно, основна увага при написанні статей повинна бути приділена післяжовтневому періоду. В статтях необхідно широко висвітлити громадянську війну, індус- тріалізацію та колективізацію, героїку українського народу в період Великої Вітчизняної війни, відбудову і дальший розвиток народного господарства в післявоєнні роки, виконання грандіозних планів ко- муністичного будівництва»50. 22 квітня 1963 р. голова Відділу суспільних наук АН УРСР, член-ко- респондент АН УРСР О. С. Короїд інформував заступника Голови Ради Міністрів УРСР, голову Головної редколегії «Історії міст і сіл Україн- ської РСР» П. Т. Тронька про досягнуту домовленість з Міністерством 288 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 46 ЦДАВО України, ф. 4633, оп. 1, спр. 5, арк. 1-9. 47 Там само, спр. 7, арк. 15. 48 Там само, арк. 16. 49 Тронько П. Т. До написання історії міст і сіл Радянської України // Україн- ський історичний журнал. – 1963. – № 2. – С. 24-30. 50 Там само. – С. 25. . вищої й середньої спеціальної освіти УРСР щодо розподілу областей республіки у справі організаційно-методичного керівництва підго- товкою багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР». Відтак Мі- ністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР брало на себе відповідальність за Дніпропетровську, Донецьку, Житомирську, За- карпатську, Запорізьку, Київську, Луганську, Миколаївську, Одеську, Харківську, Чернівецьку та Чернігівську області. До сфери компе- тенції Відділу суспільних наук АН УРСР належали Вінницька, Во- линська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Кримська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмель- ницька та Черкаська області51. За «академічними областями» закріплювалися для надання на- уково-методичної допомоги співробітники установ Відділу суспіль- них наук (Інституту археології, Інституту економіки, Інституту істо- рії та Інституту суспільних наук /Львів/). Так, наприклад, за Інститутом історії були закріплені три області республіки – Кіровог- радська (з обласною редколегією мали співпрацювати М. І. Горлач та О. І. Лугова); Хмельницька (О. М. Апанович та О. С. Компан) та Чер- каська (Д. І. Мишко, В. С. Петренко). До компетенції львівського Ін- ституту суспільних наук належали п’ять західноукраїнських облас- тей: Волинська (Г. І. Ковальчак, Я. Р. Дашкевич); Івано-Франківська (В. Д. Баран, В. В. Грабовецький); Львівська (В. П. Огоновський, С. Т. Білецький); Рівненська (І. К. Свєшніков, Я. Д. Ісаєвич) та Терно- пільська області (Ю. Ю. Сливка, Драч)52. 25 листопада 1963 р. в Інституті історії АН УРСР відбулася перша нарада щодо підготовки багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР», на якій були присутні представники республіканських мініс- терств, відомств, секретарі обласних редколегій, співробітники Інституту історії АН УРСР. У виступі директора Інституту історії АН УРСР, заступника голови Головної редколегії «Історії міст і сіл Української РСР» О. К. Касименка було висловлене цікаве з погляду історичної урбаністики розуміння трансформації ролі історичного міста, його взаємин з навколишньою територією. Так, Олександр Карпович, зокрема, зауважив: «Дати істо- рію Білої Церкви – це не значить дати тільки історію міста. Біла Церква – це Білоцерківщина в різних історичних періодах. Вона мала різні роз- міри, і тільки так її можна подавати. Зараз – це історія окремого міста, а в свій час – центр сотні козацької, районна округа, район і т. д. Ми не можемо охоплювати всю історію території, але зв’язати і показати роз- виток її обов’язково треба. Ми зараз зацікавлені в тому, щоб давати іс- торію не окремо, ізольовано, а пов’язати її з оточуючою територією»53. 289 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 51 ЦДАВО України, ф. 2, оп. 10, спр. 2379, арк. 1. 52 Там само, арк. 1-2. 53 ЦДАВО України, ф. 4633, оп. 1, спр. 6, арк. 60-61. Підсумовуючи результати наради, голова Головної редколегії П. Т. Тронько вкотре наголосив на винятковій важливості висвіт- лення в історичних нарисах про населені пункти республіки по- жовтневої, «справжньої», на його думку, історії й особливо – «успіхів» у «соціалістичному будівництві»: «Я підкреслюю, товариші, що немає двох думок. Основне місце в статтях повинно бути відведено післяжовтневому періоду, бо саме тоді почалася справжня історія нашого народу. Треба розумно до цього підійти, бо є окремі села, де дійсно є славні великі події минулого, на яких можна розвинути історію даного села. Але основне – показати ті перетворення, які відбулися в житті нашої партії, нашого народу, досягнення промисловості, сільської науки і культури, підвищення добробуту трудящих»54. З урахуванням набутого досвіду роботи над виданням 1 лютого 1964 р. ЦК КП України була адресована доповідна записка «Про хід виконання постанови ЦК КП України від 29 травня 1962 р. «Про ви- дання «Історії міст і сіл Української РСР» » за підписами А. Д. Скаби (секретар ЦК КПУ), П. Т. Тронька й О. К. Касименка. Її автори допові- дали, що до участі у проекті залучено близько 100 тис. осіб з числа працівників освіти, насамперед учителів-істориків, викладачів ВНЗ й середніх спеціальних навчальних закладів, партійно-радянського активу й любителів-краєзнавців. Робота координувалася з відповід- ними міністерствами, відомствами й установами, зокрема, Мініс- терством вищої і середньої спеціальної освіти, Міністерством куль- тури й Міністерством освіти55. Зауваживши певні недоліки у підготовчій роботі над проектом, ав- тори меморандуму просили ЦК КП України вирішити низку питань методичного й організаційного характеру. Зокрема, пропонувалося відмовитися від первісного задуму подати інформацію про усі насе- лені пункти УРСР – 34 572 (355 міст й 33 576 населених пунктів), ос- кільки це удвічі-утричі перевищувало б встановлений обсяг тому по кожній області. Пропонувалося дати нариси приблизно про 2 200 на- селених пунктів, в тому числі про 355 міст. Про решту населених пунктів мала бути вміщена лише стисла інформація. У доповідній ви- словлювалося побажання «покласти на Інститут історії Академії наук УРСР наукове та науково-методичне керівництво роботою над «Істо- рією міст і сіл Української РСР» і підготовкою їх до видання», а на Головну редакцію «УРЕ» – видання усіх 26 томів проекту56. 5 лютого 1964 р. Президія ЦК КП України заслухала питання про вищезгадану доповідну А. Д. Скаби, П. Т. Тронька й О. К. Касименка. Їхні пропозиції були схвалені, а доповідна розсилалася обкомам 290 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 54 Там само, арк. 63. 55 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 3692, арк. 155-156. 56 Там само, арк. 158. партії, керівництво яких зобов’язувалося «звернути особливу увагу на якість нарисів» відповідних томів проекту. Інститут історії АН УРСР і створений у вересні 1963 р. у його структурі відділ історії міст і сіл УРСР мали забезпечувати наукове й науково-методичне керівництво підготовкою томів. Відбулися зміни у складі Головної редколегії видання: «для посилення роботи» до неї вводилися додатково М. П. Бажан (заступник голови), І. К. Білодід, Ю. Ю. Кондуфор, С. М. Королівський, О. К. Кошик, І. Д. Назаренко, О. А. Парасунько, В. М. Терлецький, Ф. П. Шевченко. Натомість увільнялись з її складу: І. Л. Бутич, І. К. Головач, Ю. М. Захарук, Б. П. Ковалевський, А. Д. Ко- чубей, В. Є. Нижник та О. Т. Юрченко57. Ідеологічно-пропагандистські засади усього видання й репрезен- тації у ньому питань містознавства виразно декларовані у передмові Головної редакційної колегії, вміщеній у томі «Київ», де стверджува- лося, що «видання відкривається томом «Київ», у якому висвітлюється історія міста-героя, столиці Радянської України, широко показано його розквіт»58. Одначе відкривав багатотомну серію все ж таки том, присвячений Харківській області – ближчий серцю голови Головної редколегії, уродженця Харківщини59. У тій же передмові містився концентрований перелік ледь не усіх пропагандистських штампів, властивих радянській ідеології того часу. Так, Київська Русь звично виступала «спільною колискою трьох братніх народів»; стверджува- лося, що «формування української народності у ХIV–ХV ст. і весь даль- ший її розвиток йшли у нерозривному зв’язку із зростанням наших міст і сіл»; а «міста України відіграли велику роль у боротьбі за збере- ження і розвиток української національної культури, яку намагалися знищити католицьке духівництво і польські феодали та всіляко об- межував і затискував російський царизм»; українські міста були «осе- редками згуртування прогресивних сил, вогнищами демократичної і пролетарської культури українського народу, що розвивалася в бо- ротьбі проти самодержавства та реакційної поміщицько-буржуазної націоналістичної культури»; тощо60. Не кажучи вже про те, що, мовляв, «з перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції почався новий період в розвитку міст і сіл – період їх бурхливого зрос- тання і розквіту»61. 291 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 57 Інститут історії України НАН України: Друге двадцятиріччя (1957–1977): Документи і матеріали. – К., 2007. – С. 175-176; ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 3648, арк. 12. 58 Від Головної редакційної колегії «Історії міст і сіл Української РСР» // Іс- торія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – К., 1968. – Київ. – С. 12. 59 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – К., 1967. – Харківська область. 60 Від Головної редакційної колегії «Історії міст і сіл Української РСР» // Іс- торія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – Київ. – С. 5-6. 61 Там само. – С. 7. Й насамкінець передмови від Головної редакційної колегії вистав- лявся ще один неприхований ідеологічний акцент/розрахунок цього видання: «В умовах, коли в світі відбувається гостра боротьба між двома непримиренними ідеологіями – комуністичною і буржуазною, – «Історія міст і сіл Української РСР» стане одним з важливих знарядь боротьби проти ідеологічних диверсій сучасної імперіалістичної про- паганди. Матеріал «Історії міст і сіл Української РСР» переконливо ви- криває мерзенну, контрреволюційну суть українського буржуазного націоналізму, є засобом у боротьбі проти всіляких спроб буржуазних фальсифікаторів, ревізіоністів спотворити нашу радянську дійсність, підірвати дружбу народів СРСР, братній союз країн соціалізму, інтер- національну солідарність трудящих світу»62. Значно стриманішою й лаконічнішою була передмова редколе- гії київського тому, хоча й вона у загальних рисах була написана у звичних радянських пропагандистських канонах. Повідомлялося завдання авторського колективу тому, укомплектованого профе- сорсько-викладацьким складом кафедр історії СРСР Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та науковими співро- бітниками академічних інститутів: «Столиця Радянської України – Київ – одне з найстародавніших міст нашої країни, має велику і славну історію. В даному томі автори прагнули розкрити історичні умови виникнення древнього Києва, показати джерела форму- вання населення міста у різні історичні епохи, його соціально-еко- номічний розвиток у період феодалізму і капіталізму, майнове і со- ціальне розшарування населення Києва, поглиблення класових суперечностей і розвиток класової боротьби […]. Головну увагу при- ділено зростанню і бурхливому розвитку Києва у радянський пе- ріод […]»63. Втім, зміст тому, принаймні його «дорадянська» частина, дисону- вав з традиційною пропагандистською риторикою обох передмов. Так звані «феодально-капіталістичні» розділи київського тому, напи- сані професорами КДУ М. І. Марченком64 та Л. Г. Мельником65, від- повідали рівневі вузівсько-академічної історіографії того часу й най- менше хибували на пропагандистські штампи. 292 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 62 Там само. – С. 12. 63 Від Редакційної колегії тому // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – Київ. – С. 13-14. 64 Див.: Марченко М. І. Стародавній Київ (до ХІІІ ст.) // Історія міст і сіл Ук- раїнської РСР: В 26 т. – Київ. – С. 19-38; Його ж. Київ і його роль у житті України в ХІV – першій половині ХVII ст. // Там само. – С. 39-70. 65 Мельник Л. Г. Київ у період визвольної війни 1648–1654 рр. та після воззʼєд- нання України з Росією // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – Київ. – С. 57-70; Його ж. Київ у ХVIII ст. // Там само. – С. 71-96. Особливо варто відзначити розділи проф. М. І. Марченка, довоєн- ного завідувача відділу в академічному Інституті історії України, першого радянського ректора Львівського університету, політич- ного в’язня часів війни й латентно опозиційного до влади київського професора 50-х – початку 80-х років66. На час розгортання роботи над «Історією міст і сіл Української РСР» Михайло Іванович вже був автором знакових монографій з вітчизняної історіографії та історії української культури67. У його розділах київського тому наявні по- силання не лише на радянську історіографічну класику й тогочасні дослідження українських істориків (І. Крип’якевича, Ф. П. Шев- ченка, М. Ю. Брайчевського, О. С. Компан), а й на праці В. Антоно- вича «Археологическая карта Киевской губернии» (М., 1895), М. Гру- шевського «Очерки истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца ХIV века» (К., 1891). Ілюстративний ряд його текстів представлений чималою кількістю фото київських церков і монас- тирів (значна частина яких була знищена радянським режимом у 1930-х рр.), зображенням відомої мозаїки «Дмитро Солунський» з Михайлівського Золотоверхого собору («евакуйованої» до Ермі- тажу) та ін. Виявлений і частково опублікований останнім часом архівний матеріал, епістолярій учасників подій дозволяє до певної міри реконструювати різне ставлення до участі у проекті «Історії міст і сіл Української РСР» окремих відомих осіб, заанґажованих у його виконання. Так, скромний співробітник Інституту суспільних наук АН УРСР («скромний» з огляду на свій статус колишнього політв’язня /1949- 1956/) – бібліограф Ярослав Дашкевич відразу став активним вико- навцем проекту «Історії міст і сіл Української РСР», увійшовши до так званої словникової групи Інституту. У липні 1962 р. він з ентузіаз- мом висловив ідею надрукувати у вигляді пробного зошиту інфор- мацію про два-три райони Львівщини, щоб прискорити справу ви- дання (лист до І. Бутича від 14 липня 1962 р.). Але невдовзі (вже наприкінці року) цей науковий запал ученого вичерпується, посту- паючись місцем песимізму й скептицизму щодо можливості вчас- ного виконання й на відповідному науковому рівні цього масштаб- ного задуму. Тому ж І. Бутичу він повідомляє, що львівська обласна 293 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 66 Докладніше про нього див., напр.: Рубльов О. С. Маловідомі сторінки біо- графії українського історика: [Михайло Марченко] // Український історичний журнал. – 1996. – № 1. – С. 106-118; Його ж. Тернистий шлях українського вче- ного-патріота: [М. І. Марченка] // Марченко М. Київська Русь у боротьбі з кочо- виками до монгольської навали. – К., 2012. – С. 144-190. 67 Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст.). – К., 1959; Його ж. Історія української культури: З найдавніших часів до середини ХVII ст. – К., 1961. комісія все ще бездіяльна, стан проекту жалюгідний, хоча робота у Львові тривала вже майже чотири роки68. Специфічне сприйняття Я. Дашкевичем міського середовища Львова зафіксоване у листуванні історика з його уманською корес- понденткою Надією Віталіївною Суровцовою в останній рік «золо- того хрущовського десятиліття» – час розгортання інтенсивної ро- боти над обласним томом «Історії міст і сіл Української РСР». Так, у листі до Умані від 27 вересня 1963 р. львів’янин зауважує: «Львівська осінь починає надоїдати – дощі, сонця мало. До осіннього краєвиду приєднуються черги за булочками, маслом і т. п., що особливо від- биваються на мойому кавалерському господарстві»69. У листі від 8 листопада 1963 р. історик з сумом фіксує занепад й провінціаліза- цію культурного життя галицької столиці: «Львівські новини? Хоча Львів і нібито велике місто, але я в останні роки чимраз менше від- чуваю його великоміський ритм. Велике місто – це, очевидно, якийсь певний рівень специфічної культури, що живе, розвивається, пуль- сує – а про культурний пульс сучасного Львова якось важко говорити. Час від часу якісь закордонні гастролери (набагато рідше, як 2-3 роки тому), зрідка якась нова художня виставка – нова за назвою, а не за своїм духом. Тому й виходить, що вечорами краще сидіти дома над книжкою»70. Я. Дашкевич серйозно підходив до праці у сфері історичної геог- рафії та краєзнавства, тому шукав у минулих десятиліттях/століт- тях попередників, які вирішували подібні наукові завдання. Тому у листуванні з І. Бутичем він з’ясовує у свого київського колеги (зок- рема, лист Я. Дашкевича від 29 жовтня 1962 р.), чи вдалося виявити у столичних архівах матеріали Історико-географічної комісії ВУАН, що її очолював Олександр Грушевський і яка готувала «Історико-геог- рафічний словник України». 1963 р. львівський історик опублікував у редагованому І. Бутичем «Науково-інформаційному бюлетені Ар- хівного управління УРСР» розвідку про історико-географічні дослід- ження Східної Галичини з кінця ХVIII ст. до 70-х рр. ХІХ ст., орієн- туючись на практичну видавничу діяльність71. 294 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 68 Капраль М. У майстерні історика: Ярослав Дашкевич як джерелознавець та дослідник спеціальних історичних дисциплін // Дашкевич Я. Майстерня істо- рика: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Львів, 2011. – С. 18. 69 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. 284, № 652, арк. 2 (далі – ІР НБУВ). 70 ІР НБУВ, ф. 284, № 653, арк. 2. 71 Дашкевич Я. Східна Галичина в історико-географічних словниках кінця ХVIII – 70-х рр. ХІХ ст. // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управ- ління УРСР. – К., 1963. – № 2. – С. 10-24. Одначе джерелознавча й археографічна робота над «Історією міст і сіл» у масштабах всією УРСР пішла зовсім іншим річищем – не на- уковим, а науково-популярним й, до того ж, ідеологічно-пропаган- дистським. Зауваживши цю небажану, на його думку, зміну курсу ви- дання, Я. Дашкевич у своїй приватній кореспонденції пише про загрозу примітивізації цього проекту, який хочуть, мовляв, завер- шити за один рік. В Інституті суспільних наук відбувалося залучення людей «в наказному порядку» – й робилося це зі шкодою для якості праці, «з примітивно-агітаційних позицій» – зауважував Я. Дашкевич у листі до І. Бутича від 8 січня 1964 р. Вже у наступному листі до свого київського кореспондента (8 лютого 1964 р.) львівський історик за- значає неймовірний поспіх у роботі над Словником Львівського тому «Історії міст і сіл», рукопис якого слід було здати до 1 квітня 72. У листі Я. Дашкевича до Н. В. Суровцової в Умань від 17 червня 1964 р. такі ж самі настрої: «На роботі – невідкладна кампанійщина з такою собі «Історією міст і сіл» (мабуть, і до Умані вона дібралася), що забирає багато часу – та не дозволяє іти на відпустку»73. Із звільненням Я. Дашкевича з Інституту суспільних наук у квітні 1966 р. він виму- шено дистанціюється від участі у підготовці обласного тому «Історії міст і сіл Української РСР». Втім, низький фаховий рівень колективу редакторів та упоряд- ників львівського тому був настільки очевидний навіть для самих партійних керівників (обласну редколегію очолював одіозний В. Ю. Маланчук), що не без їхньої участі на завершальному етапі під- готовки обласного тому до роботи над ним знову був залучений Я. Дашкевич, який 27 січня 1968 р. повідомляв І. Бутичу: «Поки що обком (так!) залучив мене до остаточного вичитування «Історії міст і сіл» – і я визбирую в ній анекдоти, з яких можна скласти чималий збірник»74. Уже після публікації обласного тому «Історії міст і сіл»75, що його редактори у прикінцевій подяці численному колективу авторів, консультантів та упорядників (перераховувалися 282 особи)76 295 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 72 Капраль М. У майстерні історика: Ярослав Дашкевич як джерелознавець та дослідник спеціальних історичних дисциплін. – С. 19. 73 ІР НБУВ, ф. 284, № 658, арк. 1. 74 Цит. за: Капраль М. У майстерні історика: Ярослав Дашкевич як джерелоз- навець та дослідник спеціальних історичних дисциплін. – С. 19. 75 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – К., 1968. – Львівська область. 76 Там само. – С. 974-976. Від Інституту суспільних наук, тоді вилученому з АН УРСР й підпорядкова- ному Львівському державному університету ім. Івана Франка (1963–1969), зга- дувалися як активні учасники підготовки обласного тому лише історики С. Т. Бі- лецький та В. П. Огоновський, археолог І. К. Свєшніков, які, крім написання текстів, здійснювали значну рецензійну й науково-допоміжну роботу. жодним чином не згадали багаторічної праці Я. Дашкевича над томом77, львівський історик піддав нищівній критиці концепцію усього багатотомного видання. У листі до І. Бутича від 22 квітня 1969 р. він зауважував, що «Історія міст і сіл», на його думку, хибує на три засадничі речі: по-перше, неправильну структуру – замість наукової – науково-популярна; по-друге, неправильний підбір авторів; по-третє, неправильний підбір редакторів з видавництва «Української Радянської Енциклопедії», які не знають місцевої історії78. Втім, єдина авторська (у співавторстві – М. Я. Андрощуку нале- жала частина тексту про радянський період) стаття Я. Дашкевича у львівському томі – «Олеськó» написана ним на високому науковому рівні з використанням джерел латиною, німецькою, польською та французькою мовами79. З незалежних від Ярослава Романовича при- чин значно вагомішим виявився вклад у це видання його колег по Ін- ституту суспільних наук – С. Т. Білецького, Я. Д. Ісаєвича, В. П. Ого- новського, Ю. Ю. Сливки та Ф. І. Стеблія, кожний з яких був ученим високої кваліфікації80. Юрію Юрійовичу Сливці у львівському томі «Історії міст і сіл Української РСР» належать дві статті – «Золочів» та «Нестеров»81. Особ- ливо складно було автору з написанням останньої – новітній (з 1951 р.) радянський псевдонім «Нєстєров» ніяк не ув’язувався з містом, перша писемна згадка про яке датована 1368 р. От і доводи- лося Юрію Юрійовичу на одній сторінці стверджувати: «Жовква була 296 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 77 Втім, у редакційній передмові до видання наголошувалося, хоча й занадто узагальнено (занадто, оскільки навіть не згадувалося прізвище уже покійного акад. І. Крипʼякевича – ледь не головного ініціатора багатотомника): «Основну роботу по написанню тому здійснив Інститут суспільних наук Львівського дер- жавного університету ім. І. Франка» (Від Редакційної колегії тому // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – Львівська область. – С. 6). 78 Капраль М. У майстерні історика: Ярослав Дашкевич як джерелознавець та дослідник спеціальних історичних дисциплін. – С. 19. 79 Андрощук М. Я. Олеськó: [селище міського типу Буського району] / М. Я. Андрощук, Я. Р. Дашкевич // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – Львівська область. – С. 193-202. 80 Див., напр.: Івасюта М. К. З досвіду написання історії міст і сіл Львівської області / М. К. Івасюта, П. І. Пастер, Ю. Ю. Сливка // Український історичний журнал. – 1973. – № 12. – С. 79-84; Стеблій Ф. З досвіду роботи над виданням «Історії міст і сіл України» / Ф. Стеблій, Ю. Сливка // Книга міст Галичини: Між- дисциплінарні дослідження у містознавстві. – Львів, 1999. – С. 16-18. 81 Див.: Сливка Ю. Ю. Золочів: [місто районного підпорядкування, центр Золочівського району] // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. – Львівська область. – С. 365-384; Його ж. Нестеров (до 1951 р. Жовква) // Там само. – С. 498-508. значним торговим центром»82. А на іншій, подавши сучасну назву, доносити до читача інформацію, що з Жовквою пов’язані сторінки біографії його учителя: «Нестеров – це також місто давніх культурних традицій […]. Протягом 1842–1845 рр. у місті проживав вірменський історик Садок Баронч, автор праці «Пам’ятки міста Жовкви». В 1929–1934 рр. тут працював відомий радянський історик академік АН УРСР І. П. Крип’якевич. В ці роки він написав кілька праць з істо- рії Жовкви»83. Я. Дашкевич з плином часу дедалі більше бажав дистанціюватися від «Історії міст і сіл Української РСР» й власної невдалої, на його думку, участі у цьому «невдалому» проекті. Так, наприклад, згадуючи 1990 р. світлу постать акад. І. Крип’якевича, авторитетний на той час львівський історик написав: «Він [І. Крип’якевич] знав, що і як треба було робити – і не його вина, що наукові проекти часто пере- творювали на карикатури. Так, задум «Історико-географічного слов- ника України» реалізували у помпезно-парадній «Історії міст і сіл Ук- раїнської РСР»; «Історичний атлас України» – в деформованому конформізмом «Историческом атласе Украинской ССР». А історичну бібліографію України, за опрацювання якої він виступав не раз, таки й не зрушили з місця»84 (виділення наше. – О. Ч.). Ярослав Романович надалі прямував в історичній науці власним шляхом, переважно оминаючи проторене річище офіційної історіог- рафії. У сфері його наукових зацікавлень були й різноманітні про- блеми містознавства й історичної урбаністики85. Так, 1987 р. він увів у науковий обіг й чітко окреслив межі поняття «соціотопографія» – як дослідження урбанізаційних процесів з точки зору взаємозв’язків між соціальною структурою населення та місцем його проживання86. 297 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 82 Сливка Ю. Ю. Нестеров (до 1951 р. Жовква). – С. 499. 83 Там само. – С. 508. 84 Дашкевич Я. Іван Крип’якевич – історик України // Дашкевич Я. Постаті: На- риси про діячів історії, політики, культури. – 2-ге вид. – Львів, 2007. – С. 481. 85 Див., напр.: Дашкевич Я. Види міст України ХVI – першої половини ХVIII ст. як історико-краєзнавче джерело // Дашкевич Я. Майстерня історика: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – С. 386-387; Його ж. Виникнення міст в Україні: міфи та реальність // Дашкевич Я. «… Учи нелож- ними устами сказати правду»: Історична есеїстика (1989–2008). – К., 2011. – С. 70-78 та ін. 86 Верменич Я. В. Історична урбаністика в Україні: теорія містознавства і ме- тодика літочислення. – К., 2011. – С. 35; Дашкевич Я. Р. Социотопография горо- дов как направление историко-краеведческих исследований // Первая Всесоюз- ная научная конференция по историческому краеведению, Полтава, октябрь 1987 г.: Тезисы докладов и сообщений. – К., 1987. – С. 71-72 (передруковано у ви- данні: Дашкевич Я. Майстерня історика: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – С. 446-447). Постійний кореспондент Я. Дашкевича, І. Бутич не з своєї волі змушений був 1971 р. піти з архівної системи й 1971–1991 рр. пра- цював старшим науковим редактором у редакції історії міст і сіл УРСР «Української Радянської Енциклопедії» (з 1991 р. – провідний науковий співробітник Інституту української археографії АН Ук- раїни /нині – Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України/)87. Відтоді Іван Лукич, один з головних ініціаторів підготовки вітчизняного «Історико-географіч- ного словника» й багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР», упродовж понад десятиліття докладав титанічних зусиль до вико- нання цього, за словами І. Гирича, «непідйомного, здавалося, вели- кого проекту»: «Окремі томи від початку до кінця редагував Іван Лукич. Крім редактури, велося колосальне листування і зустрічі як з професійними істориками, так і з аматорами-краєзнавцями. В ре- зультаті, попри несхвальне ставлення влади до історії до 1917 року, було зібрано величезний матеріал до історії населених пунктів Ук- раїни за багато століть. Україна отримала багатотомник, аналогів якого не мала жодна республіка Радянського Союзу. Сьогодні ми мо- жемо критикувати її за однобокість і численні лакуни, але І. Бутич зробив усе можливе, щоб такої однобокості і пропусків було якомога менше»88. Зауважимо, що Іван Лукич також був відповідальним ре- дактором узагальнюючої праці керівника Головної редколегії П. Т. Тронька, в якій підсумовувався досвід роботи над цим мас- штабним проектом89. Багатотомний проект «Історії міст і сіл Української РСР», попри свій «помпезно-парадний» характер (Я. Дашкевич) й виразне пропаган- 298 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а 87 Ісаєвич Я. Д. Бутич Іван Лукич // Енциклопедія історії України: В 5 т. – К., 2003. – Т. 1: А–В. – С. 416. Утім, нове місце праці обмежувало видавничу ініціативу І. Бутича – він уже був позбавлений можливості ухвалювати важливі видавничі рішення. В одному з листів до Я. Дашкевича на початку 1980-х рр. Іван Лукич, вірогідно, скаржився на прикрі життєві обставини й зневіру. У відповідь львівський опальний історик, що втратив роботу 1980 р., висловив співчуття й поділився власними проблемами (лист від 3 липня 1981 р.): «Турбують мене Ваші настрої та стан здоровʼя. Я добре розумію джерела – те, що їх, як шкода, усунути неможливо. Ми вже так довго чекаємо, а історичної науки на Україні, по суті, немає. Сумно. Я працюю на пів- денних, східних чи північних, або й ще дальших сусідів, друкуюся всілякими мо- вами – лише не рідною. Боляче» (Цит. за: Капраль М. У майстерні історика: Ярос- лав Дашкевич як джерелознавець та дослідник спеціальних історичних дисциплін. – С. 19). 88 Гирич І. Іван Бутич – патріарх архівної справи // Архіви України. – 2009. – № 6. – С. 278. 89 Див.: Тронько П. Т. Летопись дружбы и братства: Из опыта создания «Ис- тории городов и сел Украинской ССР» в 26 т. – К., 1981. дистське замовлення влади, був вигідний не лише для радянського режиму. Він уперше в історії української науки і культури привернув увагу широких верств населення до регіонально-історичної пробле- матики, залучивши до написання текстів нарисів людей різних про- фесій, а також розкривши маловідомі сторінки історії українських населених пунктів. Енциклопедичну сутність проекту підсилював той фактор, що, окрім історії, статті подавали інформацію щодо со- ціально-економічного й культурно-освітнього стану населених пунк- тів УРСР, почасти – демографічну динаміку й навіть статистику втрат у роки Другої світової війни. У проекті загалом було опубліковано 1 341 статтю про міста, селища міського типу та села з давньою історією й значущі у господарському та культурному плані; 475 ко- ротких характеристик районів; 8 319 довідок про центри селищних та сільських рад. Зрозуміло, що багатотомнику не бракувало й недоліків. Йдеться насамперед про надмірну заідеологізованість матеріалу, особливо у його радянській частині. Саме ідеологічний підхід й пов’язана з ним система історіографічних заборон на висвітлення «невигідних тем», завадив розкриттю низки важливих для історії України питань, в тому числі її регіональної історії. Йдеться про добу Укра- їнської революції 1917–1921 рр., Голодомор 1932–1933 рр., часи Великого Терору 1937–1938 рр. та ін. Суттєвим недоліком, також ідеологічно умотивованим, була непропорційність матеріалу – з ви- разним домінуванням висвітлення радянських часів та їхніх «до- сягнень». Наявні у проекті й інші хиби, зумовлені як об’єктивними чинниками – відсутністю чи закритістю історичних, передусім архівних, джерел; так і суб’єктивними, обумовленими особистими інтересами та рівнем підготовки авторів статей, насамперед з історії сіл. У багатомнику були до певної міри «канонізовані» дати засну- вання українських міст, покладені в основу затвердженого 2001 р. Кабінетом Міністрів України списку вітчизняних історичних насе- лених місць, який складали фахівці Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури. Сьогодні, з урахуванням новітніх даних, виникають поважні сумніви щодо остаточної усталеності цих дат90. Попри окреслені недоліки, «Історія міст і сіл Української РСР» збе- рігає й до сьогодні своє енциклопедичне значення, залишаючись уні- кальним джерелом знань з низки тем, особливо щодо історії регіонів та їхніх населених пунктів. Безперечно, усвідомлюючи як недоліки багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР», так і велетенський масив джерельної й 299 Д о п ер ед іст ор ії віт ч и зн я н ої іст ор и ч н ої ур ба н іст и к и 90 Верменич Я. В. Історична урбаністика в Україні: теорія містознавства і ме- тодика літочислення. – С. 11. історіографічної інформації, який був уведений до наукового обігу з кінця 1980-х років й особливо після відновлення державної неза- лежності України, зокрема й щодо специфічної радянської особли- вості міської історії 1930-х років – локалізації розташування в’яз- ниць й місць масових страт громадян – жертв політичного терору, колишній голова Головної редколегії акад. П. Т. Тронько упродовж останніх років свого життя докладав титанічних зусиль щодо пе- ревидання у новому форматі, з урахуванням новітньої інформації, багатотомної «Історії міст і сіл України». Очевидно, що реалізація цієї ініціативи – справа майбутнього. 300 О л ен а Ч ер н я х ів сь к а

До передісторії вітчизняної історичної урбаністики: містознавство у багатотомній «Історії міст і сіл Української РСР»

Репозитарії

Схожі ресурси