Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів

У статті зроблено спробу розглянути феномен ідентифікаційних криз на прикладі сучасної ситуації в Україні, пов'язаної з анексією Криму Російською Федерацією та збройним протистоянням на Донбасі. У фокусі уваги – осмислення біфуркаційних станів і соціопатій, які ці кризи супроводять, а також...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Нагорна, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	«Гібридна війна» на сході України: пошук нових методологічних орієнтирів у теоретичній регіоналістиці
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160723
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів / Л. Нагорна // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 77-100. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160723
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1607232019-11-17T01:26:07Z Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів Нагорна, Л. «Гібридна війна» на сході України: пошук нових методологічних орієнтирів у теоретичній регіоналістиці У статті зроблено спробу розглянути феномен ідентифікаційних криз на прикладі сучасної ситуації в Україні, пов'язаної з анексією Криму Російською Федерацією та збройним протистоянням на Донбасі. У фокусі уваги – осмислення біфуркаційних станів і соціопатій, які ці кризи супроводять, а також можливостей соціально-політичної діагностики за умов гострої системної кризи. В статье предпринята попытка рассмотрения феномена идентификационных кризисов на примере современной ситуации в Украине, связанной с аннексией Крыма Российской Федерацией и вооруженным противостоянием на Донбассе. В фокусе внимания – осмысление бифуркационных состояний и социопатий, которые эти кризисы сопровождают, а также возможностей социально-политической диагностики в условиях острого системного кризиса. The paper attempts to make an overview of the phenomenon of identity crisis as an example of the current situation in Ukraine, which is related to the annexation of Crimea by the Russian Federation and the armed conflict in Donbas. The focus is made on the understanding of the bifurcation states and sociopaths, which escort these crises, as well as possibilities for social and political diagnosis in acute systemic crisis. 2016 Article Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів / Л. Нагорна // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 77-100. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160723 308(477.6) uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	«Гібридна війна» на сході України: пошук нових методологічних орієнтирів у теоретичній регіоналістиці «Гібридна війна» на сході України: пошук нових методологічних орієнтирів у теоретичній регіоналістиці
spellingShingle	«Гібридна війна» на сході України: пошук нових методологічних орієнтирів у теоретичній регіоналістиці «Гібридна війна» на сході України: пошук нових методологічних орієнтирів у теоретичній регіоналістиці Нагорна, Л. Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів Регіональна історія України
description	У статті зроблено спробу розглянути феномен ідентифікаційних криз на прикладі сучасної ситуації в Україні, пов'язаної з анексією Криму Російською Федерацією та збройним протистоянням на Донбасі. У фокусі уваги – осмислення біфуркаційних станів і соціопатій, які ці кризи супроводять, а також можливостей соціально-політичної діагностики за умов гострої системної кризи.
format	Article
author	Нагорна, Л.
author_facet	Нагорна, Л.
author_sort	Нагорна, Л.
title	Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів
title_short	Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів
title_full	Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів
title_fullStr	Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів
title_full_unstemmed	Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів
title_sort	ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	«Гібридна війна» на сході України: пошук нових методологічних орієнтирів у теоретичній регіоналістиці
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160723
citation_txt	Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів / Л. Нагорна // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 77-100. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT nagornal ídentifíkacíjníkriziâkstimulâtorinasilʹstvajsvídomísnihstereotipív
first_indexed	2025-07-14T13:22:14Z
last_indexed	2025-07-14T13:22:14Z
_version_	1837628743530577920
fulltext	77 УДК 308(477.6) Лариса Нагорна ІДЕНТИФІКАЦІЙНІ КРИЗИ ЯК СТИМУЛЯТОРИ НАСИЛЬСТВА Й СВІДОМІСНИХ СТЕРЕОТИПІВ У статті зроблено спробу розглянути феномен ідентифікаційних криз на прикладі сучасної ситуації в Україні, пов’язаної з анексією Криму Російською Федерацією та збройним протистоянням на Донбасі. У фокусі уваги – осмислення біфуркаційних станів і соціопатій, які ці кризи супроводять, а також можливостей соціально-політичної діагностики за умов гострої системної кризи. Ключові слова: ідентифікаційні кризи, соціально-політична діагнос- тика, регіональна поляризація, Донбас. Спостерігаючи за спонтанним наростанням явищ насильства у сучасному світі, кожен з нас задається питанням: що саме вивіль- няє руйнівну енергію і – головне – чому? Чому в різних країнах про- тести, які ще недавно вкладалися в рамки мирних акцій, вибухають збройними сутичками і навіть громадянськими війнами? Чому по- няття “тероризм” стало мало не обов’язковим елементом щоденної новинної інформації? Чого більше у сучасних протестних акціях – безвиході бідності, ображених громадянських почуттів чи нової ак- туалізації полярних регіональних, етнічних, релігійних та інших чинників? Якщо й можна сьогодні відшукати відповіді на ці непрості запитання, то лише в руслі аналізу конкретних ідентичностей соці- альних спільнот. Принаймні саме ідентифікаційні критерії здатні на- близити до розуміння психопатологічних станів та можливих джерел нових загроз. Те, що Україна несподівано не лише поповнила список “гарячих точок” на планеті, але й утримує сумнівну першість на європей- ському континенті щодо тривалості й гостроти збройного протисто- яння, у вітчизняних політичних і наукових дискурсах знаходить пояснення переважно в руслі розвінчання російської агресії та ан- тинародного режиму Януковича. Не ставлячи під сумнів ці аналі- тичні домінанти, варто подивитися на проблему ширше й глибше, у тому числі й під кутом зору соціальної психодіагностики. Адже якщо першопричину “гібридної війни” легко відшукати в російській агресії, то її безпрецедентну тривалість неможливо пояснити без ана- © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 10. — С. 77–100 © Л. Нагорна, 2016 лізу біфуркаційних станів і соціопатій, які є наслідком ідентифіка- ційних криз у вітчизняному соціумі. Про “вірус безумства”, “загальний психоз”, “соціальну шизофре- нію” в Україні почали говорити уже в перші роки незалежності. У 1994 р. соціологи Є. Головаха та Н. Паніна поставили українському суспільству невтішний діагноз – “соціальне божевілля”. Оволоді- ваючи свідомістю мас, доводили автори, ідея загального безумства ризикує перетворитися на реальну силу, здатну серйозно усклад- нити процес демократизації суспільства1. Багатьом на той час такий діагноз уявлявся занадто жорстким. Сьогодні, з огляду на трагедію Донбасу і втрату Криму, він постає як адекватний оціночний бренд і як грізне попередження – країна може опинитися і в гіршій ситуації, якщо її еліти не здолають корупцію, не знайдуть алгоритм зами- рення й не забезпечать умови для економічного зростання. Прислу- хаємося до самокритичного зізнання першого Президента Л. Крав- чука: “Ми робимо речі, які не об’єднують, а роз’єднують Україну. І так було весь час. Ми не можемо домовитись, не можемо помиритись. Захід воює проти Сходу, опозиція воює проти владної партії. Як можна будувати Україну, коли кожен рік від виборів до виборів, від партії до партії, від президента до президента інша стратегія, інша політична лінія, інші економічні підходи... Людям не дали право кон- тролювати владу”2. Фахівці з Національного інституту стратегічних досліджень оці- нили загальні втрати від “гібридної війни” на Донбасі станом на кі- нець 2015 р. у 5 млрд гривень; у 1,2 млрд оцінювалася втрата Криму. Виробництво промислової продукції порівняно з 2013 роком змен- шилося на 25%, з 150 шахт працюючими лишилися лише 243. Най- більше вражає кількість жертв і скалічених людських доль – за да- ними ООН, це понад 9 тисяч смертей і більш як 21 тис поранених, півтора мільйони вимушених переселенців. Як травмуючий фак- тор діє і стан загальної дезорієнтованості: українська влада не зуміла бодай дохідливо пояснити людям, що в країні насправді від- бувається і як вона собі уявляє повернення до більш-менш нор- мального стану. В атмосфері загальної відчуженості, яка поглиблювалася упро- довж усіх років незалежності, неважко було передбачити зростання місця й ролі територіальних ідентичностей у житті вітчизняного 78 Л а р и са Н а го р н а 1 Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие. История, теория и совре- менная практика. – К. 1994. – С.13. 2 Сірук М. “У нас кожен Президент пропонував свій план...” // День. – 2015. – 1 грудня. 3 Торба В. Як повернути Крим і Донбас // День. – 2015. – 9 грудня. соціуму. Його слід розглядати як прямий наслідок краху тієї цінніс- ної ідентифікаційної моделі, яка визначала напрям суспільних змін в умовах СРСР. Значна частина громадян, відчуваючи розчару- вання у прокламованих радянською владою універсалістських (колективістських, інтернаціоналістських) цінностях, почала роз- глядати етнічну й регіональну ідентичність як компенсаторну, таку, що забезпечує відчуття співпричетності до якоїсь конкретної, більш-менш чітко окресленої у соціальному просторі спільноти. Ба- гато хто, навпаки, зберіг прихильність до досить глибоко закорі- неної внаслідок багаторічних пропагандистських зусиль радянської ідентичності. Інша річ, що ідентифікаційна сфера не належить до числа тих, в яких усе можна легко пояснити з раціональних позицій. Значна (можливо, й домінуюча) частина її перебуває під сильним впливом “колективного несвідомого” і занурена у свідомісний простір, який соціологи називають магічним. На відміну від раціонального – акти- вістського й діяльнісного – типу свідомості магічний тип за самою своєю суттю утопічний і водночас налаштований на конфронтацію. Конструювання “образу ворога” і “комплексу жертви” – його постійні домінанти. Формуючись у просторі міфів і симулякрів, конструкти магічної свідомості не піддаються верифікації і сприймаються “на віру”. Вибудувати на такому ґрунті систему чітких силогізмів не вда- ється нікому. Мабуть, саме тому фундаментом дослідження ідентичностей став розмитий і неконкретний конструкт “значущого Іншого”. Але, розглядаючи ідентичність у контексті інакшості (відмінності), ми зразу ж натрапляємо на “підводні рифи”: з чим порівнювати, що є нормою? І чи не створюються у ході формування нових ідентичнос- тей і нові пастки у вигляді, скажімо, “тоталізуючих фікцій”, коли одна система світобачення представляється як еталон, а інші – як на- слідки недолугості, зомбування, іноземного впливу тощо? Адже в принципі неможливо представити демократичне суспільство як гар- монію інтересів, поглядів, позицій. Логіка ідентифікації часто вхо- дить у суперечність із логікою плюралізму. Прагнення досягти яко- їсь рівноваги у постійному спорі між ними є утопічним у своїй основі, особливо коли йдеться про різноспрямовані територіальні ідентич- ності. І все ж без порівняльного аналізу у їх дослідженні обійтися неможливо. Нині саме час осмислити ситуацію в усій її складності й невизна- ченості, відмовляючись по можливості від перебільшення впливу зовнішнього чинника. Справді, у тому що Україна на світовій арені сьогодні постає переважно у ролі не суб’єкта, а об’єкта політики, є велика частка провин провідних світових гравців, насамперед путінської Росії. Але обмежитися лише констатацією цієї істини у 79 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів конфліктологічній діагностиці було б очевидною помилкою. Україна опинилася у пастці, яку упродовж усіх років незалежності вибудову- вали клани й олігархи, керуючись егоїстичною логікою непомірного збагачення й гедоністських задоволень, до того ж доволі часто мас- куючи її позірною прихильністю до етнічних цінностей. Прірва між апетитами елітних прошарків і можливостями основної маси грома- дян невпинно розширювалася, формуючи на масовому рівні переко- нання: “так далі жити не можна”. Але спрямований своїм вістрям проти корупції масовий протест не зуміли очолити люди, заінтере- совані у вкрай потрібних, не бутафорських, а реальних реформах. Натомість політичний подіум освоїли такі ж олігархи, хоч і іншої по- літичної орієнтації. На хвилі доведеної до абсолюту революційної екзальтації вони доволі легко здобули владу, частково легітимізовану підтримкою Заходу. Існують загальні закономірності еволюції революційних ситуа- цій, перевірені радянським досвідом, подіями “арабської весни”, а тепер уже й логікою розвитку вітчизняної “постмайданної” реаль- ності. Суспільні збурення, як правило, починаються під ліберально- демократичними гаслами повалення авторитарних режимів – з апеляцією до “волі народу” як джерела легітимації. При цьому на- ціоналізм, що в ідеалі виступає як теоретичний виклик лібераліз- мові, легко уживається з власним антиподом. Не відмовляється він і від позірної “лівизни”, вправно граючи на соціальних очікуваннях знедолених людей. Зрештою, а останнім часом завдяки широкому використанню соціальних мережевих технологій, “революціонери” доволі швидко досягають цілей руйнування існуючих політичних режимів. Але після формальної перемоги починаються збої, утво- рюється ціннісний вакуум. Ним намагаються скористатися ради- кали, для яких політична розправа з представниками поваленого режиму уявляється важливішою, ніж реалізація задекларованих програм реформ. Дезорієнтація вітчизняного соціуму у часі і в просторі – прямий наслідок революційної екзальтації, яка на практиці створює фон для соціальної деструкції. Швидко руйнується відчуття простору спіль- ного досвіду – всього того, на чому у баченні Я. Ассмана базується взаємна довіра й система орієнтацій (“коннективна структура спіль- ного знання”)4. Простір сам по собі стає агресивним; діаметрально протилежне ставлення до цінностей робить людей залежними від власного оточення аж до цілковитої втрати самостійності не лише в діях, але й у думках. За логікою М. Гайдеггера, таке “буття з іншими” означає або повне злиття з ними у нерозривній єдності, або цілко- виту дезорієнтованість з відчуттям загубленості у чужому ворожому 80 Л а р и са Н а го р н а 4 Ассман Я. Культурная память. – М., 2004. – С.16. світі. Втрачаються критерії розрізнення добра і зла, відчуття свободи розмивається до освячення вседозволеності в ім’я “революційної доцільності”. Відродження архаїчних та ірраціональних уявлень руйнує фун- дамент цивілізованого співжиття. Як переконливо довели автори мо- нографії “Донбас і Крим: ціна повернення”, “донбаський конфлікт по- бічно справив і серйозний психотерапевтичний вплив (своєрідний трансрегіональний катарсис): довго плеканий регіональними елі- тами і леліяний населенням, котре їм вірило, міф про те, “хто кого годує”, був зруйнований жорстким зіткненням із суворою реаль- ністю”5. Сучасні смислові інтенції дедалі частіше ґрунтуються на культивуванні інтолерантності, загальної неприязні й схильності до “розрубування” вузлів засобами насильства. Адаптативні захисні ре- акції поступаються місцем реакціям опору, включно зі збройними. Такий стан колективної фрустрації може тривати в активній фазі до- сить довго, але після неї неминуче настає фаза виснаження. На цій фазі виразно проявляється активізація криміналітету, частішають прояви аморалізму, соціального цинізму. Наскільки дієвою за таких умов може бути соціально-політична діагностика у її звичному баченні? Як і у сфері медицини, для вже задавнених хвороб потрібна терапія, але її ефективність напряму залежить від точності у визначенні діагнозу. В ідеалі за допомогою соціальної діагностики з’ясовуються механізми цілепокладання, стратегії влади, темпоритми соціокультурних процесів, динаміка со- ціальної задоволеності, специфічність поведінкових стратегій інди- відів. Однак навіть у мирний час далеко не всі параметри соціаль- ної ситуації та її суб’єктивного сприйняття легко піддаються оціночним вимірам. У кризові періоди, коли система регуляторних механізмів зазнає розбалансування, а рівень амбівалентності на сві- домісному рівні на порядок зростає, людина часто діє спонтанно, під впливом ірраціональних чинників. Сьогодні можна з упевне- ністю констатувати, що задавнений ціннісний конфлікт, зумовле- ний парадоксами розвитку українських регіонів у різних цивіліза- ційних системах, обернувся станом, який можна вкласти у формулу “війни всіх проти всіх”. На цій основі на наших очах розігрується “драма нерозуміння” – ідентифікаційні процеси розгортаються у просторі несумісності основоположних цінностей і смисложиттєвих парадигм. Те, що на поверхні має вигляд зіткнення політичних амбіцій, на- справді є черговою, найглибшою в українській історії, ідентифіка- ційною кризою, яка дедалі більше набирає вигляду “війни ідентич- 81 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів 5 Донбас і Крим: ціна повернення / за заг. ред. В.П. Горбуліна, О.С. Власюка, Е.М. Лібанової, О.М. Ляшенко. – К., 2015. – С.117. ностей” – політичних, регіональних, етнічних та інших. У такий, да- леко не раціональний, спосіб людина захищає власний життєвий простір від усього небажаного, зловісного, незрозумілого. “Ми знаємо, ким ми є, лише після того, як дізнаємось, ким ми не є, і часто лише тоді, коли знаємо, проти кого ми”, зазначав С. Гантінгтон6. При- близно те саме відбувається на груповому рівні, але механізми взає- модії тут складніші і більше підвладні ідеологічним впливам. Фахівці-соціологи оцінюють якісну своєрідність українського суспільства як перманентний системний кризовий стан, для якого характерне розгортання по всьому фронту руйнівних процесів. У контексті дослідження суспільства, констатує М. Шульга, термін “криза” має деякою мірою метафоричний відтінок. Однак лише він відкриває можливості оцінювання таких характеристик соціальних явищ, які перебувають у нестійкому, нестабільному і від цього небез- печному стані. Українське кризове суспільство є двічі нерівноваж- ним середовищем: по-перше, його пронизують усі тенденції сучас- ного глобалізованого світу; по-друге, воно перебуває у власній зоні соціальної турбулентності. З кожним новим вибором моделей соці- альної поведінки у ньому зростає невизначеність і відкривається ще більш ускладнена багатоваріантність наступного вибору. Довгий каскад біфуркацій привів його до крайньої межі. Український мен- талітет як показник морального і психологічного стану суспільства вже багато в чому не відповідає викликам часу7. Аналіз суспільних реалій крізь призму теорій ідентичності став своєрідною модою і, як усяка мода, є об’єктом жорсткої критики. Соціальні конструктивісти, здається, зуміли переконати всіх у тому, що ідентичності не є чимось цілісним і визначеним – це рухлива, двозначна, мінлива, дискурсивно сконструйована субстанція, яка до того ж девальвує від частого застосування у соціогуманітарних на- уках. Р. Брубейкер та Ф. Купер всерйоз закликали “вийти за межі “ідентичності” в ім’я концептуальної чистоти”8. От тільки пропоно- вані численні замінники ні у науковому, ні у політичному дискурсі чомусь не приживаються. Очевидне одне: нові реалії потребують нової оптики аналізу, зок- рема зосередження не стільки на об’єктивних факторах, скільки на суб’єктивних відчуттях та маніфестаціях. Уважне врахування пси- хоемоційних реакцій дає змогу простежити соцієтальну рівнодіючу 82 Л а р и са Н а го р н а 6 Гантінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – Львів, 2006. – С.13. 7 Шульга М. Методологічні проблеми дослідження кризового соціуму// Век- тори змін українського суспільства. – К., 2014. – С. 5-23. 8 Брубейкер Р., Купер Ф. За пределами «идентичности» // Политическая наука (Москва). – 2005. – №3. – С.191. процесів, що відбуваються (хоч у масах можуть домінувати зовсім не адекватні, а швидше химерні уявлення). Історичне буття визнача- ється аксіологічними імпульсами кризових станів, тому за фактами й цифрами історику важливо бачити надії й розчарування, чутки й ілюзії, індивідуальні й колективні травми. На прикладі соцієтальної динаміки в Росії 1920–1930 рр. досить вдало застосував таку мето- дику В. Булдаков, простеживши, зокрема, як бунтарські психози ре- волюцій зрештою поступаються місцем фрустраційним неврозам “втоми від насильства”, даруючи друге життя патерналістським уто- піям і новим виявам агресії. Адже людську масу притягує не стільки влада як така, скільки видовище влади і віра у її магічні здібності, що зрештою й перетворює утопію у традицію. А справжні випробування для тих, хто робить ставку на революційну екзальтацію, починаються тоді, коли вони самі опиняються на місці тих, кого “скинули”. Для маргіналів і дисоціативних елементів “мідні труби” – найскладніше випробування9. Секрети життєвого ресурсу (і руйнівної сили) ідентичності легко “прочитуються” й на фоні сучасної соціотрансформаційної дина- міки. Конфлікти, що виникають спочатку на ґрунті неспівпадіння цінностей, мають тенденцію жити власним життям і поглиблюватися за моделлю “стимул – реакція”. “Війни ідентичностей” розвиваються за принципом “динаміки ненависті”, а далі, за Гантінгтоном, на весь зріст постає “дилема безпеки” у міжнародних відносинах. “Страхи, недовіра і ненависть з кожного боку живляться за рахунок одні одних. Кожна сторона драматизує і перебільшує різницю між силами добра і зла і врешті намагається перетворити цю відмінність на остаточну відмінність між живими і мертвими”10. В Україні, попри гучну риторику “національного миру”, явища деструкції наростали упродовж усього двадцятип’ятиріччя незалеж- ності. “Критична маса” нестабільності збільшувалася поступово, проявляючись у втраті орієнтирів, прискореній маргіналізації суспільства, розхитуванні моральних норм, політичних скандалах. Зрештою розбурхана соціальна енергія вихлюпнулася на два Май- дани, але завищені очікування в обох випадках не справдилися, а тим часом зростав ступінь суспільної аномії з паралельним нарос- танням агресивності на масовому рівні. Задовго до кривавих подій 2014–2015 рр. своєрідність української ситуації проявилася у стані своєрідної загальмованості, наявності синдрому, який у соціології вкладається в поняття “криз запізнілого 83 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів 9 Булдаков В. Утопия, агрессия, власть. Психосоциальная динамика пострево- люционного времени. Россия. 1920–1930 гг. – М., 2012. – С. 7-20, 548. 10 Гантінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – С. 343-349. реагування”. Певна інфантильність еліт, спричинена не в останню чергу тривалим домінуванням радянського різновиду державного патерналізму, зумовила мляве реагування на вимоги і виклики часу. Замість зосередження на завданнях модернізації виробництва, змен- шення енерговитратності, оновлення виробничих потужностей і ко- мунікацій наша управлінська і бізнесова еліта зайнялася переважно переділом власності, боротьбою за контроль над фінансовими пото- ками, зведенням міжкланових рахунків, політичними спекуляціями. Паралельно під гаслами відродження відбувалося свідоме чи несві- доме заохочення процесів архаїзації суспільних цінностей, орієнтація на систему традицій, закорінених у сільському побуті. Так Україна поволі сповзла з орбіти індустріальної, космічної держави у трясо- вину дрібнотоварного виробництва, тіньового розподілу, приземле- них інтересів, що неминуче потягнуло за собою деінтелектуалізацію й деморалізацію. Асиметрія орієнтацій, амбівалентність ціннісних настанов, псев- досинкретизм політичної культури з виразними ознаками регіо- нальних розмежувань, етноконфліктність, розбалансованість між- церковних відносин, конгломератний характер партійної системи – все це зрештою не могло не призвести не лише до браку механізмів самоорганізації, але й до помітного руйнування ціннісних скреп соціуму. Загальна “віктимізація свідомості” паралізувала енергію творення, а тим часом незважена гуманітарна політика привчала населення до мислення в бінарних, конфронтаційних категоріях. Наслідком неминуче стало розірване на частини політичне поле і співіснування – далеко не мирне – діаметрально протилежних іден- тифікаційних практик. Коли у розколотому соціумі вимушено блокуються елітні групи з протилежними інтересами, існує небезпека умисного продукування ризиків і навіть перетворення ризиків на предмет торгу. Енергія со- ціальної деструкції, яка при цьому виділяється, за своєю руйнівною силою співставна з ланцюговою хімічною реакцією. На фоні психо- логічної втоми населення і спричиненої нею підвищеної сугестив- ності (схильності до навіювання) кожна нова “культурна травма” посилює прагнення до “порядку”, підживлює надії на “прихід месії” і, отже, прокладає шлях до авторитаризму, з одного боку, і до сепа- ратизму з виразними проявами тероризму, з іншого. У контексті неврозів і страхів, породжуваних розбалансованістю звичних основ суспільного життя, поняття “криза”, що упродовж де- сятиріч сприймалося як метафора, набуло статусу основоположної світоглядної категорії і стало одним з ключових концептів соціогу- манітаристики. Визначаються макро- й мікрорівні кризи, вибудову- ються моделі змін “парадигми долі” на концепції “усвідомленого руху”. Наука навчилася аналізувати фази кризи, прогнозувати її 84 Л а р и са Н а го р н а наслідки. Але й понині проблемне поле цієї категорії належним чином не визначене – насамперед тому, що відсутнє уявлення про “нор- мальність”, з якою має порівнюватися кризовий стан. Спроби на- укового окреслення цього поля упродовж тривалого часу йшли у напрямі від уникнення оцінок типу “колапс”, “катастрофа” до зобра- ження кризи як майже нормального явища, як порушеної рівноваги, що веде до творення нової якості. Домінуючим все ж лишалося визначення кризи як “загрозливої ситуації, свідчення певної анома- лії… проблеми, що вимагає негайного розв’язання”11. Сучасні параметри осмислення ідентифікаційних криз зада- ються здебільшого синергетичними уявленнями про “точки біфур- кацій”, концепціями фрактальності, а також запропонованими тео- ретичною фізикою моделями ентропії. Значно меншою мірою дістають наукове обґрунтування пов’язані із кризами теорії “безпе- кових” загроз, не кажучи вже про обмаль стабілізаційних моделей, підпорядкованих завданням подолання “безвиході кризової свідо- мості”. Теорії ідентифікаційних криз базуються на дослідженні розбіж- ностей духовно-світоглядних і ціннісних орієнтацій та інтерпрета- цій, а також чинників конфліктогенності, що виникають на цьому ґрунті. Ідентифікаційні кризи вважаються найглибшими з-поміж інших криз в орієнтаційній сфері політики, що пояснюється насам- перед їхнім синкретичним характером. Жодна з інших криз не суп- роводиться настільки глибоким конфліктом індивіда зі своїм ото- ченням (зрештою і з Часом) і такими мутаціями, які загрожують його цілковитим випадінням із системи усталених у даному суспільстві зв’язків. Не тільки розсіювання життєвої енергії, але й втрата смислу існування загрожує і тим соціумам, які втрачають загальнозначущі ідентичності. Фатальними тут можуть виявитися як пута несвободи, так і абсолютизація практик “свободи без берегів”. Разом з маніа- кальним прагненням позбутися “тягаря минулого” приходить руй- нування не тільки образу Іншого, але й саморуйнування. Ті або інші фрагменти соціуму перестають відчувати ритми й вимоги часу, втра- чають базове ціннісно-орієнтаційне ядро і зрештою анігілюються як цілісність. Ідентифікаційна конфліктність небезпечна тим, що тут слабо діє раціональна мотивація; протиборство найчастіше вибудовується за принципом “хто не з нами, той проти нас”. Відповідно до підходів когнітивної психології “конфлікт – це не властивість ситуації, а ви- сновки, зроблені на її основі. Конфлікт – категорія символічна”. Поза рамками такого бачення неможливо зрозуміти важливість екзис- 85 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів 11 Суспільство на порозі ХХІ століття: філософське осмислення плинного світу. – К., 1999. – С. 6-16. тенційного розрізнення асоціації й дисоціації, друга й ворога. Кон- фліктні зіткнення варто розглядати не як зіткнення інтересів і соці- альних диспозицій, а як конфлікти інтерпретацій, що свідомо про- тиставляються одна одній12. Про ескалацію конфліктності на ґрунті ідентифікаційних криз прийнято говорити у тих випадках, коли неспівпадіння базових цінностей і орієнтаційних пріоритетів починає загрожувати розба- лансуванням системи суспільних відносин і руйнуванням тих ка- налів, які забезпечують зв’язок соціально-структурних підрозділів суспільства з політичною системою. Відсутність узгодженого “суспільного проекту” за таких умов обертається “ціннісним колап- сом”, конфронтаційною взаємодією різних суспільних сил, правовим нігілізмом, управлінським хаосом. Саме такий стан маємо можли- вість спостерігати у зв’язку зі збройним конфліктом на Донбасі. У стані постійної конфліктної взаємодії опиняються усі – індивіду- альні, групові, професійні та інші різновиди ідентифікаційних уста- новок, створюючи критичний рівень взаємонакладання справжніх та уявних деформацій. А триваюча ескалація конфлікту шляхом за- борон і санкцій створює ефект їхньої генералізації – із переходом з одного рівня на інший. Блискучий аналіз наслідків, які тягнуть за собою кризи іден- тичності, знаходимо у Л. Пая та С. Роккана. На прикладах ідеал- типових недосконалих держав, які перебувають у перехідному стані, ними ще у 70-х рр. минулого століття було простежено шість взаємопов’язаних криз, першоосновою яких є криза ідентичності. Спочатку, за Рокканом, виникає “криза спільного розуміння ідентичності”. Особливо гостро вона виявляється у нововиниклих державах; для останніх є принципово важливим, щоб громадяни визнали територію, яку вона займає, своєю справжньою батьків- щиною. Потім на цю основну кризу накладаються кризи легітим- ності, кризи розподілу, кризи політичної участі тощо. На цій основі здатен поглибитися конфлікт між патріархальними почуттями й космополітичними практиками; відсутність міцного відчуття громадянської ідентичності робить національну державу недосить сталою13. Перші ознаки ідентифікаційної кризи в Україні виразно виявили себе, починаючи з середини 90-х рр. Уже на п’ятому році незалеж- ності стала очевидною неспроможність влади запропонувати соціуму привабливий консолідаційний проект, який би адекватно відповідав 86 Л а р и са Н а го р н а 12 Див.: Щукин Д.А. Проблема конструирования врага в контексте интерпре- тации конфликта // Конфликтология. – 2010. – №4. – С. 156-163. 13 Роккан С. Методы и модели в сравнительном исследовании формирования наций // Политическая наука. – 2006. – № 4. – С. 123. викликам часу. Концепти “національного відродження” і “розбудови держави”, виразно обернені в минуле, виявилися малопривабли- вими, а орієнтація на цінності “ринкового кодексу” – культ купівлі- продажу, нестримного споживацтва, сумнівних задоволень – запус- тила небезпечний маховик суспільної деморалізації. Миттєве заміщення усталених ціннісних систем “антицінностями” породило стан розгубленості й перманентної невизначеності, а уведена елі- тами в обіг принизлива доктрина “виживання” блокувала процеси самоорганізації і зрештою стала одним з головних чинників соці- альної дезадаптації. Відсутність у влади чіткої стратегії національ- ного розвитку і геополітична “двовекторність” створили сприятли- вий фон для поглиблення “розколотості” суспільної свідомості, яка невдовзі набула досить чіткого географічного виміру. Дестабілізуючими за своєю суттю виявилися і запропонований владою проект “навздогінної модернізації”, явно непридатний для ук- раїнських умов, і намагання діяти в руслі західної інституційної де- мократії. Бездумне копіювання західної моделі “поділу влад” зреш- тою призвело до утвердження в Україні режиму змагальної олігархії (термін Р. Даля) – з надмірними повноваженнями Президента та його апарату і крайньою слабкістю судової гілки влади. Наслідком стали нерозчленованість влади і власності, верхівкові елітні змови, без- прецедентні масштаби корупції, незакоріненість правосвідомості, зниження рівня соціальної компетентності. А такий стан, у свою чергу, провокує політичних акторів на вихід за межі правового поля, дії за логікою “революційної доцільності”, застосування витончених маніпулятивних стратегій. Корозійний вплив політтехнологій ство- рює, використовуючи визначення англійського знавця українських реалій Е. Вілсона, політичну культуру некоректності, коли політика розглядається як продовження війни іншими засобами14. Зрештою консолідаційні завдання взагалі виносяться “за дужки” реальної по- літики. Вразливість колективних ідентичностей, що пережили “транс- формаційний шок”, у сучасній соціальній антропології позначається поняттям “культурна травма”. На матеріалі ціннісних криз у США та Західній Європі цей феномен проаналізували А. Нейл та Дж. Алек- сандер, у контекст змін на посткомуністичному просторі його поста- вив П. Штомпка. Останній порівнює культурну травму із вивержен- ням вулкану, що вносить сум’яття у повсякденність і зумовлює кардинальну зміну поведінкових реакцій. Культурна травма як дис- курсивний акт соціокультурної саморефлексії знаходить свій прояв у чіткому відмежуванні “свого” від “чужого”, в полярних (у категоріях “правильне/неправильне”) оцінках реальних подій. Вона означає, що 87 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів 14 Вілсон Е. Драматургія віртуальної політики // Критика. – 2007. – Ч.5. – С.8. поляризація в суспільстві досягла такої межі, коли агресивність виходить назовні. В. Котигоренко неодноразово звертав увагу на те, що найбільш конфліктогенними і важкорозв’язними є ті ціннісні конфлікти, які торкаються етнічної сфери буття. Коли йдеться про утвер- дження й захист етнічними спільнотами, що живуть поруч, рис своєї ідентичності (мови, культури, традицій, історичних міфів, символів, інтерпретацій історії, моральних і релігійних цінностей), домовленості, не кажучи вже про консенсус, досягаються украй важко. Протиріччя негайно переростають у конфлікт, а схильність представника однієї з сторін до компромісу часто розцінюється представниками його групи як зрада, ренегатство. Компроміси однозначно пов’язуються із втратою якоїсь із етноідентифікуючих ознак, аж до фактичної “етнічної смерті”. На цьому ґрунті виника- ють найрізноманітніші фобії, які посилюють відчуття неприязні, а то й ненависті до протилежної сторони конфлікту15. У руслі сфор- мованого у такий спосіб відверто конфронтаційного політичного дизайну не сприймаються раціональні аргументи й мотивації, зате дістають живильне середовище найбільш радикальні ідеоло- гії з неодмінними ознаками ксенофобії та інших патологічних станів. Навряд чи справедливо зводити основу небезпечної біполярності в Україні до невправних дій бюрократії. Самі особливості нагромад- ження капіталу – з практичною відмовою держави від підтримки на- ціонального підприємництва – сприяли неухильному посиленню по- зицій посередників, байдужих до ідей гуманізму. Обрана владою економічна стратегія не забезпечила припливу великого інвести- ційного капіталу, але загострила міжкланову боротьбу тіньових структур. Поняття інволюції та дезадаптації, що з’явилися у полі- тичному й науковому дискурсах, відбили поміж іншим істотне по- гіршення соціального самопочуття громадян, які, втративши звичне виробниче середовище, а то й усі засоби існування, змушені само- тужки розв’язувати проблему виживання. За таких умов традиційно застосовувані механізми соціальної ді- агностики вже “не спрацьовують”. У зонах збройного конфлікту можливості соціологічних опитувань звужені до мінімуму, а немину- чий “інформаційний шум” робить недостатньо дієвою ту систему індексів, що базується на визначенні у балах рівня життєвого задо- волення, тривожності, деморалізованості, соціальної затребуваності певних категорій населення тощо. У гостро кризових ситуаціях не досить інформативними стають і запропоновані соціальними 88 Л а р и са Н а го р н а 15 Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: полі- тологічний концепт. – К., 2004. – С.371-372. психологами тести, на основі яких вибудовується кілька шкал задо- волення індивіда життям (Index Life Satisfaction), визначається рі- вень соціального оптимізму. Потребують істотного коригування звичні уявлення про інституційні матриці та психофрактальні струк- тури, які регулюють процеси самоорганізації та самоідентифікації у даному соціумі. Людина чи група, яка потрапляє у фрактальні угруповання, по- роджені певною матрицею, автоматично включається в атмосферу запропонованих нею смислів і правил гри. Природно, що обстановка постійних інформаційних атак і фактичної війни робить ці правила розмитими, а в оцінках починає домінувати афективний компонент. Явища “взаємонерозуміння” значно посилюють агресивну налашто- ваність частини соціуму на фоні аномічної деморалізованості іншої, провокують ксенофобські настрої. За цих умов простежувані соціо- логами тенденції соціальних змін і особливо поведінкових стереоти- пів можуть виявитися неточними. І все ж, на наше глибоке переконання, лише кваліфікована, ра- дикально оновлена соціально-конфліктологічна діагностика здатна сьогодні створити те операційне поле, на якому не лише визначати- муться контури осмислення здобутків і трагедій, але й вимальову- ватимуться обрії майбутнього країни. На перший план виходить проблема об’єктивної інтерпретації того, що відбулося – зі з’ясуван- ням мотивацій усіх протиборчих сторін на основі методик кореля- ційного та регресійного аналізу, SWOT-аналізу тощо. Особливо цікавим може виявитися простеження логіки переростання соці- ального активізму в екстремізм, філософії віктимності – у розгул на- сильства, використання сучасних каналів комунікації – у розши- рення простору дезінформації. На такому ґрунті буйним цвітом розцвітають низхідна соціальна мобільність, конфліктна (нега- тивна) активність, тиражуються ідеї жертовності й помсти. Кон- фліктологи оперують у цьому контексті теоріями відносної депри- вації, що вибудовуються в руслі розходжень між особистісними експектаціями та ціннісними можливостями16. Доволі часто на ма- совому рівні виявляються настрої самоцільного відокремлення від держави, які сприймаються як сепаратизм. Якщо вони супрово- дяться насильством, то вкладаються у формулу тероризму. Насиль- ство породжує нове насильство, а деструкція руйнує самі основи ци- вілізованості. У чому знаходить свій головний прояв соціальна деструкція? Насамперед у розхитуванні й руйнуванні основ солідарності на дер- жавному й територіальних рівнях. Люди не довіряють не тільки владі, але й найближчим сусідам, бо один лиш незбіг поглядів може 89 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів 16 Гарр Т. Почему люди бунтуют. – СПб, 2005. – С.75. спровокувати прояви агресивності. На перший план виходять най- різноманітніші ситуативні зв’язки. Символи, знаки, симулякри формують своєрідну “постмодерну солідарність”, талановито опи- сану М. Маффесолі у книзі “Час племен”. Суспільство у ній пред- ставлене як територіально розсіяна мікроплеменна мережа, а своєрідний “неотрайбалізм” постає у вигляді символа спілкування як самоцілі і доведеного до абсурду індивідуалізму17. Поведінкові стереотипи усталюються здебільшого на підвалинах “свободи без берегів”, внаслідок чого простір конфліктності непомірно розрос- тається. Лавиноподібні процеси, що відбуваються на наших очах у доне- давна спокійній Україні, дедалі частіше розгортаються за логікою “екзальтації бою”. Перебуваючи у стані фрустрації, протиборчі сто- рони втрачають здатність осмислювати будь-які наслідки власних вчинків – від політичних до екологічних. Не усвідомлений належним чином і тривожний факт “мілітаризації” суспільної свідомості. Для значної частини людей війна перетворилася на спосіб існування, від якого важко відмовитися (не в останню чергу внаслідок відсутності роботи на місці постійного проживання). І хоч сьогодні вже ніхто не вірить у можливість “миттєвого ощасливлення” (навпаки, кожен ба- чить навіть на власному прикладі невпинне погіршення рівня життя), протестні настрої підтримуються й глорифікуються – попри те, що невпинно руйнують тканину цивілізованого співіснування, Радикалізм процвітає у своїх крайніх виявах, а це означає, що рівень свободи в країні, заради якої півроку стояв другий Майдан, і надалі матиме тенденцію до зниження. За таких умов аналіз патологічних станів не може обійтися бз застосування психіатричної лексики. Понад 20 років тому вже зга- дувані Є. Головаха та Н. Паніна зафіксували всуціль негативний вплив залишкової тоталітарної культури спілкування, яка здатна набувати рис загального нехтування елементарними загально- культурними вимогами до діалогу між людьми, що дотримуються різних соціально-політичних позицій. Аналіз таких соціопатій по- требує психопатологічних діагнозів. Звідси автори виводили й фе- номен посттоталітарної безпомічності, й патерналізм, що виявля- ється у відсутності особистої відповідальності за власний матеріально-економічний стан, і пріоритет екстернальності як осо- бистісної поведінкової настанови. Особлива увага зверталася на по- сттоталітарну амбівалентність свідомості з конформно-нігілістич- ною спрямованістю, усталені стереотипи “боротьби” як нібито прояви “високої соціальної справедливості”, а також на притаманні 90 Л а р и са Н а го р н а 17 Maffesoli M. The time of the tribes. The decline of individualism in mass soci- ety. – London, 1996. українському політикуму когнітивні моделі безуспішності, зрівня- лівки, прояви дезактуалізації цінностей18. Сьогодні до цих діагнозів варто додати й надзвичайно високий ступінь антиномічності суспільної свідомості. Соціологи розглядають антиномічність як своєрідну форму кентавризму мислення сучас- ної людини – реакцію на поглиблення гостроти ідентифікаційних криз. В Україні виразно сформувалися дві підтримувані досить впливовими політичними силами позиції у ставленні до минулого, сучасного і майбутнього, причому кожна сторона вважає свою сис- тему аргументів єдино вірною і має досить високий (приблизно 50:50) ступінь суспільної підтримки. Оскільки реально ці позиції (назвемо їх умовно модерністською і традиціоналістською) є взаємовиключ- ними, процеси диверсифікації в усіх сферах еволюціонують у напрямі поглиблення. Уведена італійцем П. Вагнером категорія “соцієтальне саморозуміння” у світлі вітчизняних реалій набуває значення методологічного ключа до поглибленого аналізу її анти- пода – загального “взаємонерозуміння”. У міру розширення простору міждисциплінарності система ос- воюваних соціогуманітаристикою методів і підходів урізноманіт- нюється й ускладнюється. Дедалі ширшу сферу застосовування здо- буває системно-комунікативний підхід, в якому, крім концепту системи, як основоположні фігурують поняття мережі, середовища, зворотного зв’язку. Запозичений із сфери психології когнітивний під- хід став незамінним для досліджень пізнавальних можливостей науки та суб’єктивних мотивацій політичних дій, зокрема тих, що відбуваються у конфліктному полі. Антропологічний метод висту- пає як інструмент дослідження впливу на політику особливостей ан- тропогенезу і властивостей людини як біологічної істоти. Символіч- ний бік політики (коди, ритуали, віртуальні образи) досліджується в руслі семантичного і семіотичного підходів. Серед тих методів, які були привнесені у політологію з появою по- стнекласичної науки, найбільшу популярність здобуває синергетич- ний. Погляд на політику як на боротьбу потенційних аттракторів дає змогу простежити умови функціонування систем у стійкому стані і визначати ті відхилення (флуктуації), які їх розбалансовують. Останнім часом вітчизняна політологія активно засвоює (як за- вжди, із великим запізненням) популярний у світовій соціогуманіта- ристиці мережевий підхід. На відміну від інституційного підходу тут у фокусі аналізу опиняються не інститути, а зв’язки й відносини. По- няття політичних мереж базується на представленні політичних ак- торів у вигляді груп, об’єднаних спільним інтересом і взаємозалеж- ністю. Мережевий концепт не являє собою стрункої теорії, внаслідок 91 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст ва й свід ом існ и х ст ер еот и п ів 18 Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие. – С. 121-146. чого окремі дослідники вважають його “лише метафорою”. Утім, як метод й інструмент пізнання він надзвичайно ефективний, особливо коли йдеться про поляризовані суспільства із гострим конфліктом ін- тересів. Вироблення ефективних моделей суспільного консенсусу у вітчизняних умовах немислиме без пошуку засобів мінімізації суперечностей, що виникають у квазіінституційному полі на ґрунті боротьби за ресурси й статус. Паралельне існування державного інституційного дизайну і ме- режевих структур ставить перед дослідниками безліч запитань щодо тих когнітивних механізмів, які забезпечують інтеграцію соціальних мереж. На якому фундаменті вибудовуються мережеві взаємодії, починаючи із формування мереж довіри у сфері повсякденності і кінчаючи взаємодією у царині бізнесу і влади? Чому соціальний ка- пітал може бути негативним, а “поведінка” мережі антиінституцій- ною? Чому соціальні мережі, як правило, вибудовуються на антитезі “свій” – “чужий”? Ці та багато інших питань поки що не дістали гранично чіткої наукової відповіді. Однак уже сьогодні в рамках культурної антропології уважно досліджуються ті психофізіологічні, ритуально-символьні, образні інтеграційні механізми, які мають схожу з вірусною природу і здатні апелювати до надзвичайно глибо- ких шарів свідомості. У перехідні періоди, коли інституційна система опиняється у кризовому стані, образи-віруси здатні суттєво впливати на процеси архаїзації суспільної свідомості. У системі соціальної діагностики у фокусі уваги, ймовірно, ще довго перебуватиме аналіз впливу залишкової радянської системи цінностей на функцію регуляції суспільної поведінки й з’ясування джерел піддатливості значної частини громадян деструктивним у своїй основі гаслам екстремістів. Адже, як показав луганський со- ціолог І. Кононов, саме соціальна система радянського зразка вихо- вувала покоління правдошукачів, які створювали складності для себе і для інших, прирікаючи себе на постійний конфлікт з оточенням. У прагматичних стосунках такі люди постійно стикалися з негатив- ними ситуаціями, але етос героїчного, закладений у систему радян- ського світовідчуття, спонукав до ціннісних макропозицій, базова- них на максимах непримиренності. Автор пророчого бестселера про суспільні настрої на Донбасі американський професор японського походження Г. Куромія показав це на прикладі спонтанної “політич- ної войовничості українсько-російського прикордоння”. У його ви- кладі Донбас постав як “земля свободи”, яка ніколи не була до кінця лояльною до будь-якого керівництва чи ідеології19. 92 Л а р и са Н а го р н а 19 Куромія Г. Свобода і терор в Донбасі. Українсько-російське прикордоння. 1870–1990-і роки. – К., 2002.; він же: Загадка Донбасу: як зрозуміти його минуле і майбутнє // Режим доступу: http:// www. historians. in. ua/ index php/ en /dyskusiya. Коли ж з розпадом СРСР зазнала краху і виплекана в його надрах ціннісна система, почався перманентний процес звикання соціуму до різного роду соціальних патологій. Одночасна девальвація права й моралі формувала терпиме ставлення до злочинності, прагнення жити “за поняттями”. У кризові моменти розвитку саме ці чинники сформували етос “революції домагань” (формула В.Магуна) з орієн- тацією на спрощені ідеологічні штампи й споживацькі стандарти20. Чи не тому блискавично відродилися ідеологеми “народних респуб- лік”, які вже майже століття паразитують на максимах народов- ладдя? Для пересічних громадян цей варіант “революційної екзальтації” обертається не лише елементарними життєвими складностями й відчуттям страху на екзистенційному рівні, але й стресами та пси- хічними розладами. Психіатри та психотерапевти реєструють се- рйозні порушення психосоматичного стану у значної частини гро- мадян, насамперед тих, які безпосередньо брали участь у подіях на Майдані та на сході України. Адже відомо, що адаптативні можли- вості пристосування до стресів з часом зменшуються. Психологічна реабілітація учасників бойових дій переростає у важливе державне завдання. За умов гострої фінансової скрути про систему психо- лого-реабілітаційних центрів за зразком США чи Ізраїлю в Україні можна лише мріяти. Але доцільно сповна використовувати бодай на- явний волонтерський досвід, приміром, той, який набутий у Кіро- воградському обласному госпіталі для ветеранів війни Центром ме- дико-психологічної реабілітації “Компас”. На заваді, однак, стає те, що у вітчизняному законодавстві досі не “прописані” норми та умови діяльності таких центрів21. Синдром “втрати сталої ідентичності” фахівцями з соціальної психології розглядається як особиста драма індивіда і як своєрідна форма колективної депресії. Польський дослідник регіональної ідентичності З. Бокшанський зафіксував неоднозначну психоло- гічну реакцію на процес регіонального самоусвідомлення: із праг- ненням людини захистити своє право на автентичність пов’язаний перехід від інституальності до імпульсивності. Ця імпульсивність, у свою чергу, є суттєвим чинником впливу на дестабілізацію іден- тичності22. Задовго до збройного конфлікту на Донбасі мені вже доводилося писати про те, що в атмосфері байдужості влади до потреб людей і 93 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів 20 Кононов І. Етнос. Цінності. Комунікація (Донбас в етнокультурних коорди- натах України). – Луганськ, 2000. – С. 189-196. 21 Орел С. “Компас” вкаже вихід //Дзеркало тижня. – 2016. – 13 лютого. 22 Докладніше див.: Гриценко О. Українські ЗМІ в контексті глобальних про- цесів на початку ХХІ століття // Україна на шляху до Європи – К., 2006. – С. 346. загального аморалізму негативістські настрої створюють ситуацію ідентифікаційних неврозів. Адже ціннісні конфлікти, які М. Вебер вважав “провиною богів”, насправді є провиною людей, нездатних осягнути глибину ризиків, спричинених не в останню чергу довільно обраними, недосконалими процедурами оцінювання. Світ цінностей не є світом реально існуючих сутностей; це світ уявлень про Добро і Зло. Аксіосферу створюють соціуми, і цивілізованими вважаються ті з них, в яких системи цінностей, навіть різноспрямованих, не сти- каються у непримиренному протиборстві. Коли ж в системах оціню- вання домінують настрої реваншу, смакові уподобання, ранжування на “своїх” і “чужих”, суспільства приречені на розтрату соціального й культурного капіталу у беззмістовних дискусіях навколо того, хто є більшим, а хто меншим патріотом. Індивідові такі сутички загро- жують цілковитою втратою ціннісних орієнтирів; люди або втрача- ють інтерес до політики як такої, або активно включаються у “пере- тягування каната”, розширюючи простір безвідповідальності й соціального цинізму. Внаслідок гострої конфронтації у вітчизняному політикумі укра- їнський соціум уже не сприймає навіть самої постановки питання про консолідаційні цілі. Попри постійно присутню в політичному й науковому дискурсі риторику примирення розмежовані не так ідео- логіями, як власною непримиренністю політичні сили зазвичай вда- ються саме до таких економічних, політичних, інформаційних та інших кроків, які поляризують соціум, створюють у ньому нові лінії потенційної конфліктності. На цьому фоні буйним цвітом розквітає популістська риторика, орієнтована здебільшого на маргінальні вер- стви суспільства. Про національну ідентичність згадують здебіль- шого тоді, коли вже вкотре доводиться констатувати її кризовий стан або практичну відсутність23. Безліч складностей створила в країні виразна регіональна по- ляризація політичних настроїв, чим не в останню чергу зумовлений “дифузний” стан ідентифікації значної частини соціуму, його готов- ність ототожнити себе то з одним, то з іншим ціннісно-символічним ядром. Багатовікова бездержавність і тривале перебування частин українського соціуму у складі різних, часто ворогуючих між собою держав, наклали виразний відбиток на свідомісні стереотипи, які виявилися полярно налаштованими. На суцільному негативі щодо радянської спадщини узгоджений “український проект” створити не вдалося. Натомість з’явилися два різноспрямовані – один з орієнта- цією на європейські цінності, інший – засадничо традиціоналіст- ський, орієнтований на Росію. Взаємовиключність цих двох проектів 94 Л а р и са Н а го р н а 23 Нагорна Л. Соціокультурна ідентичність: пастки ціннісних розмежувань. – К., 2011. – С. 8-9. украй ускладнює завдання вироблення стратегічних пріоритетів дер- жави і робить громадян заручниками політичної кон’юнктури й ам- біцій незговірливих політиків. Світоглядний злам як наслідок краху СРСР для значної частини населення виявився серйозним психотравмуючим чинником. Якщо говорити конкретно про причини втрати Україною Криму, то шлях російській агресії багато в чому проклала незважена політика укра- їнської влади, яка не зуміла адекватно зреагувати на різноспрямо- ваність політичних орієнтацій на півострові. В Криму, 58,5 меш- канців якого становили росіяни, навряд чи оптимальним був той різновид автономії, який був узаконений у 1991 р. Автономії у су- часному світі створюються для захисту інтересів меншин, а крим- ська територіальна автономія забезпечувала преференції для ро- сіян і російськомовного населення, водночас широко відкривши шлюзи для інвестування російського капіталу й гуманітарних впли- вів Російської Федерації. Це викликало активний протест кримсько- татарської спільноти, яка домагалася власної етноорієнтованої дер- жавності. Депортація кримських татар 1944 р. загострила у цієї спільноти притаманне їй відчуття етнічної афіліації – рівень потреби у конституюванні власної етнічної належності у неї значно вищий, ніж, приміром, у українців. Однак той факт, що етнічний код крим- ськотатарської спільноти є засадничо традиціоналістським, з ви- разною опорою на історію, традиції ісламу, культурну специфіч- ність, надто слабо враховувався київською владою. Далеко не завжди їй вдавалося адекватно реагувати і на явні сепаратистські прояви, які виходили від російськоорієнтованої більшості громадян півострова. Зрештою в Криму створилася ситуація етнічної анізот- ропії – три найбільші спільноти Криму демонстрували, кожна з своїх позицій, той чи інший рівень незадоволення політикою офіційного Києва24. Класичну картину неврозів на масовому рівні, породжуваних не- долугою регіональною політикою, демонструє Донбас. Відчуваючи гостру потребу в робочій силі в регіоні, що зазнав небачених темпів індустріалізації, але лишався малопривабливим для постійного про- живання внаслідок тяжких умов праці, екологічних проблем, прак- тичної відсутності розвиненої соціальної інфраструктури, Кремль за- охочував масові переселення і не шкодував пропагандистських зусиль для створення привабливого іміджу “всесоюзної кочегарки”. Наслідком стали, окрім етнічної строкатості, прищеплювана місце- 95 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів 24 Докладніше див.: Прозорова Н.М. Особливості кримського регіоналізму // Віче. – 2003. – № 3. – С.31-36; Нагорна Л.П. Етнічна анізотропія в Криму: ви- токи, прояви, проблеми // Проблеми інтеграції кримських репатріантів в україн- ське суспільство. – К., 2004. – С.101-113. вим мешканцям звичка до патерналізму влади й завищені уявлення про всемогутнього “володаря надр”. Коли радянська модель суспільної організації зазнала краху, а разом з нею катастрофічно руйнувався й економічний потенціал регіону, більшість шахтарів і металургів опинилася у шоковому стані. Розрізнені масові протести захлинулися внаслідок браку від- чуття спільної мети. А далі, як показав І.Дзюба, свою справу зро- били потужні олігархічні клани, зацікавлені у збереженні й культи- вуванні “осібності” Донеччини, у протиставленні її решті України, бо саме це давало їм козир у політичній боротьбі. Природно, що вони саботували всяку спробу культурної і ментальної консолідації Сходу й Заходу України. Але зводити лише до цього трагедію Дон- басу було б необачно. Багато в чому її спричинила й загальноукра- їнська ситуація – “низька динаміка “культурного кровообігу” в суспільстві, мала пропускна спроможність каналів трансляції куль- турної інформації... У результаті всього цього... україноцентрична орієнтація донеччан послаблена і у багатьох випадках поступа- ється перед російськоцентричною. Звичайно, тут є й інші причини; але й елементарна необізнаність – одна з головних. Невігластво по- роджує зарозумілість, тверду принциповість у запереченні того, чого не знаєш”. Ніхто не знає, констатує Дзюба, чим скінчиться збройне про- тистояння на Донбасі, яке вже обернулося не лише соціально-еко- номічною кризою, але й справжньою гуманітарною катастрофою. “Пережите впливає і вплине на погляди й настрої багатьох. По-різ- ному. Хтось прозріє. Хтось утвердиться у своєму українстві. Хтось звинувачуватиме Україну у бідах війни і ще більше озлобиться.. Хтось клястиме всі можливі влади. Різні настрої будуть і серед пере- селенців, і серед тих, хто приймає їх. Але над усіма тяжітиме пам’ять смертей, каліцтв і руїни. І якщо не всі, то багато хто з них будуть не- вільниками своєї злоби й ненависті. Або своїх моральних травм. Або своєї пам’яті. Це буде найтяжча спадщина. І як їй дати раду? Як з нею буде жити?”25. Так чи інакше, шляхи до порозуміння й компроміси доведеться шукати усім, хто прагне зберегти суверенітет і територіальну ціліс- ність України. Ані ставка на силові сценарії, ані блокади. ані надія на те, що тугі вузли розв’яжуться якось самі собою, за сучасних умов не можуть бути результативними. Очевидно, що рано чи пізно шукати компроміси все ж доведеться. Як вважає директор Українського інституту аналізу та менеджменту Р. Бортник, “блокада шкідлива хоча б тим, що втрачаються робочі місця і товарообіг, ринки збуту в 96 Л а р и са Н а го р н а 25 Дзюба І. Донецька рана України. Історико-культурологічні есеї. – К., 2015. – С.58-59, 75-78. 10 мільярдів гривень, які тим часом захоплюють російські підпри- ємці. А головне, що блокада веде до програшу у боротьбі за людей Донбасу, за їхні думки”26. Створення спільного соціального й гуманітарного поля, почи- наючи з відновлення повноцінного транспортного обслуговування, вважає Бортник, може стати початком політичної реінтеграції ре- гіону до складу України. “Якщо люди мають можливість їздити один до одного в гості – це найкраща гарантія від відновлення військових дій”. Щоб почати бодай заради цього загальнонаціональний діа- лог, політики з різних таборів мають чітко визначитися із своїми орієнтаційними пріоритетами і дохідливо пояснити громадянам їхні переваги. А вже на цій основі шукати такі варіанти децентра- лізації, які забезпечать кожному регіону самодостатність і свободу дій. Гуманітарній політиці і її інформаційній складовій має належати проритетна роль у виробленні критеріїв оцінки провин і покарань відповідно до принципів справедливості. Людям набридли постійні маніпулювання смислами, суперечності передвиборної і післяви- борної риторики, нереалістичні обіцянки. Намагання поєднувати взаємовиключні ідеї стимулює настрої утопізму в політиці, створює у суспільстві непотрібну емоційну напругу. Важливо при цьому відмо- витися від залишків маніхейської ідеології, яка стимулює пошук все нових “ворогів”. Варто пам’ятати: будь-яке інверсійне розхитування має свої межі, поза якими – черговий соціальний вибух із зануренням у пучину хаосу. Першочерговим завданням української держави є вироблення такої моделі соціокультурної політики, в якій “різниця потенціалів” всередині українського соціуму розглядатиметься не лише як дже- рело ризиків і загроз. але й як неперехідна цінність. Стратегія ін- теграції на базі децентралізації потребуватиме адаптації всіх соці- альних інститутів до потреб полікультурного соціуму. Важливо продовжити зусилля у напрямі проведення адміністративно-тери- торіальної реформи, відмовившись від своєрідного “двовладдя” на регіональному рівні. Дальшій активізації локалізму можна запо- бігти лише на шляхах вибудови чіткої управлінської системи, в якій регіонам будуть створені всі умови для самоорганізації й самороз- витку. Налаштованість на модернізацію у сучасному баченні останньої вимагає не лише коригування технологій управління, але й ство- рення адекватної вимогам часу ціннісної системи – із пріоритетами ефективності, ініціативи, конкурентоздатності, новими мотиваціями 97 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів 26 Княжанський В. 7 пунктів з відновлення Донбасу // День. – 2015. – 3 листо- пада. й критеріями успіху. Гадати, що в українських умовах розв’язати ці завдання можливо без серйозного реформування соціальної сфери, освітньої системи, демографічної політики, адміністративно-тери- торіального устрою і багатьох інших підвалин суспільного життя – значить не розуміти суті викликів ХХІ століття. А для того, щоб бодай приступити до пошуку відповідей на ці виклики, необхідно пе- реконати соціум у тому, що іншого шляху немає і що успіх досяжний лише на шляхах самоорганізації, піднесення продуктивності праці, розумного самообмеження у потребах. Політичний вплив на конструювання ідентичностей – складний і тривалий у часі когнітивний процес, в якому беруть участь сотні політичних акторів – від владних верхів до голови сільської громади. Забезпечити односпрямованість зусиль у цьому потоці непросто. Але кожен учасник політичного процесу має розуміти, що ресурс іден- тичності і її емоційний вплив прямо залежить від міри здорового глузду і налаштованості на конструктивну взаємодію. Категоричних оціночних суджень, а тим більше зведення неперехідних бар’єрів, тут слід уникати. У фундамент національної ідентичності можуть закладатися в різних пропорціях і ліберальні ідеї, і християнські цінності, і елементи націоналістичної ідеології – ті, які підтримують каркас патріотизму. Але оскільки у такому поєднанні можуть бути небез- печні пастки, важливо прагнути до того, щоб рамки ідентичності були рухомі, а сама вона не “забронзовіла” до стану категоричного несприйняття “інакшості”. Інтерпретативні схеми (фрейми, якщо застосовувати термін Д.Сноу і Р.Бенфорда), мають бути так підіг- нані одна до одної, щоб створювати цілісність і водночас залишати простір для маневру. Вони повинні резонувати з колективними спо- гадами, але неприпустимо політизувати їх до такої міри, щоб вони ставали додатковим джерелом суспільної поляризації. “Проективна ідентичність”, яка на цій основі має вибудовуватися, здатна ство- рювати ефективну противагу і т.зв. легітимізуючій, створюваній у процесі владного дискурсу, і протестній ідентичності опору27. Вибудовувана при цьому система цінностей повинна виходити із реалій і викликів постіндустріального світу, у якому панують жорсткі правила гри, підпорядковані логіці конкурентоспроможності. Оче- видно, що інтегративна здатність національної ідентичності безпо- середньо залежатиме від того співвідношення загальногромадян- ських і етнонаціональних пріоритетів, яке у неї буде закладено. І ще – від здатності соціуму до саморефлексії й самокритики з відмо- вою від крайнього радикалізму й національної мегаломанії. 98 Л а р и са Н а го р н а 27 Див. Миненков Г.Я. Политика идентичности с точки зрения современной социальной теории // Политическая наука. – 2005. – № 3. – С. 21-38. НАГОРНАЯ Л. Идентификационные кризисы как стимуляторы на- силия и стереотипов сознания. В статье предпринята попытка рассмот- рения феномена идентификационных кризисов на примере современной ситуации в Украине, связанной с аннексией Крыма Российской Федерацией и вооруженным противостоянием на Донбассе. В фокусе внимания – осмыс- ление бифуркационных состояний и социопатий, которые эти кризисы со- провождают, а также возможностей социально-политической диагностики в условиях острого системного кризиса. Ключевые слова: идентификационный кризисы, социально-полити- ческая диагностика, региональная поляризация, Донбасс. NAGORNA L. Crises of Identification as the Stimulants of Violence and Stereotypes of Consciousness. The paper attempts to make an overview of the phenomenon of identity crisis as an example of the current situation in Ukraine, which is related to the annexation of Crimea by the Russian Federation and the armed conflict in Donbas. The focus is made on the understanding of the bifur- cation states and sociopaths, which escort these crises, as well as possibilities for social and political diagnosis in acute systemic crisis. Keywords: identity crises, social and political diagnosis, regional polariza- tion, Donbass. References Assman, Ya. (2004). Kul’turnaya pamyat’: pis’mo, pamyat’ o proshlom i poli- ticheskaya identichnost’ v vysokih kul’turah drevnosti. Moskva. [in Russian]. Brubejker R., & Kuper F. (2005). Za predelami «identichnosti». Politicheskaya nauka – Political Science, 3. [in Russian] Buldakov V. (2012). Utopija, agressija, vlast’. Psihosocial’naja dinamika po- strevoljucionnogo vremeni. Rossija. 1920–1930 gg. Moskva. [in Russian]. Dziuba I. (2015). Donets’ka rana Ukrainy. Istoryko-kul’turolohichni esei. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy. [in Ukrainian]. Garr T. (2005). Pochemu lyudi buntuyut. SPb.: Piter. [in Russian]. Golovaxa E.I., & Panina N.V. (1994). Social’noe bezumie. Istoriya, teoriya i sov- remennaya praktika. Kiev: Abris. [in Russian]. Hantinhton S. (2006). Protystoiannia tsyvilizatsij ta zmina svitovoho poriadku. L’viv: Kal’varia. [in Ukrainian] Horbulin V.P., & Vlasiuk O.S., & Libanova E.M., & Liashenko O.M. (Ed.) (2015). Donbas i Krym: tsina povernennia. Kyiv: NISD. [in Ukrainian]. Hrytsenko O. (2006). Ukrains’ki ZMI v konteksti hlobal’nykh protsesiv na po- chatku XX stolittia. In Shkliar V. I. & Yurychko A. V. (Comps.). Ukraina na shli- akhu do Yevropy. (pp. 265—379) Kyiv: Etnos. [in Ukrainian]. Kononov I. (2000). Etnos. Tsinnosti. Komunikatsiia (Donbas v etnokul’turnykh koordynatakh Ukrainy). Luhans’k: Alma-mater. [in Ukrainian]. 99 Ід ен т и ф ік а ц ій н і к р и зи я к ст и м ул я т ор и н а си л ь ст в а й св ід ом існ и х ст ер еот и п ів Kotyhorenko V.O. (2004). Etnichni protyrichchia i konflikty v suchasnij Ukraini: politolohichnyj kontsept. Kyiv: Svitogliad. [in Ukrainian]. Kuromiya H. (2002). Svoboda i teror v Donbasi. Ukrains’ko-rosijs’ke prykor- donnia. 1870–1990-i roky. Kyiv: Osnovy. [in Ukrainian]. Kuromiya H. (n.d.) Zahadka Donbasu: iak zrozumity joho mynule i majbutnie. Retrieved from: http:// www. historians. in. ua/ index php/ en /dyskusiya. [in Uk- rainian]. Maffesoli, M. (1996). The time of the tribes: The decline of individualism in mass society. London: Sage. [in English] Minenkov G.Ya. Politika identichnosti s tochki zreniya sovremennoj social’noj teorii. Politicheskaya nauka – Political Science, 3, 21-38. [in Russian]. Nahorna L. (2004). Etnichna anizotropiia v Krymu: vytoky, proiavy, problemy. In Problemy intehratsii kryms’kykh repatriantiv v ukrains’ke suspil’stvo (pp. 101- 113). Kyiv: Svitogliad. [in Ukrainian]. Nahorna L. (2011). Sotsiokul’turna identychnist’: pastky tsinnisnykh rozmez- huvan’. Kyiv: IPiEND im.I.F.Kurasa. [in Ukrainian]. Pazenok V. S. (Ed.). (1999). Suspil’stvo na porozi XX stolittia: filosofs’ke os- myslennia plynnoho svitu. Kyiv. Instutyt filosofii im. H.S.Skovorody NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. Prozorova N.M. (2003). Osoblyvosti kryms’koho rehionalizmu. Viche, 3, 31-36. [in Ukrainian]. Rokkan S. (2006). Metody i modeli v sravnitel’nom issledovanii formirovaniya nacij. Politicheskaya nauka – Political Science, 4, 102-134. [in Russian]. Shchukin D.A. (2010). Problema konstruirovaniya vraga v kontekste inter- pretacii konflikta. Konfliktologiya, 4, 156-163. [in Russian]. Shul’ha M. (2014). Metodolohichni problemy doslidzhennia kryzovoho sot- siumu. In V. Vorona & M. Shul’ha (Ed.). Vektory zmin ukrains’koho suspil’stva. (pp.5-23). Kyiv: Instytut sotsiolohii NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. Vilson E. (2007). Dramaturhiia virtual’noi polityky. Krytyka, (5), 8-11. [in Uk- rainian]. 100 Л а р и са Н а го р н а

Ідентифікаційні кризи як стимулятори насильства й свідомісних стереотипів

Institution

Ähnliche Einträge