Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції

У 1260-х рр. Улус Джучі відділяється від Монгольської імперії і стає окремою державою. В наслідок цього хани були змушені створити додатковий центр влади на заході. Його завдання полягало в тому, щоб охороняти західні володіння і продовжувати завоювання в Європі. Ця реформа дещо змінила територіаль...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Черкас, Б.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160726
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції / Б. Черкас // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 127-138. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160726
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1607262019-11-17T01:26:23Z Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції Черкас, Б. Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів У 1260-х рр. Улус Джучі відділяється від Монгольської імперії і стає окремою державою. В наслідок цього хани були змушені створити додатковий центр влади на заході. Його завдання полягало в тому, щоб охороняти західні володіння і продовжувати завоювання в Європі. Ця реформа дещо змінила територіальну структуру держави. Улус Джучі ділився на два великих крила. У свою чергу, кожна з цих частин була розділена ще на два крила. Західне Крило перебувало під владою брата Бату Мувала, а найбільшої могутності досягло за його сина Ногая. У статті реконструюються кордони і показана історія Крила Мувала. В 1260-х годах Улус Джучи отделяется от Монгольской империи и становится отдельным государством. В результате ханы были вынуждены создать дополнительный центр власти на западе. Его задача состояла в том, чтобы охранять западные владения и продолжить завоевания в Европе. Эта реформа несколько изменила территориальную структуру государства. Джучи Улус делится на два больших крыла. В свою очередь, каждая из этих частей была разделена еще на два крыла. Западное Крыло находилось под властью брата Бату Мувала, а наибольшего могущества достигло при его сыне Ногае. В статье реконструируються границы и показана история Крыла Мувала. In the 1260’s. Jochi Ulus separated away from the Mongol Empire and Ulus become an independent state. As a result, khans were forced to create second center of power on the west. His task was to guard the western possessions and continued conquest in Europe. This reform met the territorial structure of the state. Jochi Ulus divided into two large wings. In turn, each of these pieces were divided into two wings. Western ownership was in possession of Muval’s Wings. Head of the wing in the second half of the 13 cent. was Muval’s son Nogai. The article reconstructs the border. Show history of Muval’s Wings. 2016 Article Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції / Б. Черкас // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 127-138. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160726 32+93/94:711.522 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів
spellingShingle	Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів Черкас, Б. Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції Регіональна історія України
description	У 1260-х рр. Улус Джучі відділяється від Монгольської імперії і стає окремою державою. В наслідок цього хани були змушені створити додатковий центр влади на заході. Його завдання полягало в тому, щоб охороняти західні володіння і продовжувати завоювання в Європі. Ця реформа дещо змінила територіальну структуру держави. Улус Джучі ділився на два великих крила. У свою чергу, кожна з цих частин була розділена ще на два крила. Західне Крило перебувало під владою брата Бату Мувала, а найбільшої могутності досягло за його сина Ногая. У статті реконструюються кордони і показана історія Крила Мувала.
format	Article
author	Черкас, Б.
author_facet	Черкас, Б.
author_sort	Черкас, Б.
title	Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції
title_short	Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції
title_full	Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції
title_fullStr	Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції
title_full_unstemmed	Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції
title_sort	крило мувала і його кордони. спроба реконструкції
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160726
citation_txt	Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції / Б. Черкас // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 127-138. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT čerkasb krilomuvalaíjogokordonisprobarekonstrukcíí
first_indexed	2025-07-14T13:22:23Z
last_indexed	2025-07-14T13:22:23Z
_version_	1837628752335470592
fulltext	УДК 32+93/94:711.522 Борис Черкас КРИЛО МУВАЛА І ЙОГО КОРДОНИ. СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ У 1260-х рр. Улус Джучі відділяється від Монгольської імперії і стає ок- ремою державою. В наслідок цього хани були змушені створити додатковий центр влади на заході. Його завдання полягало в тому, щоб охороняти за- хідні володіння і продовжувати завоювання в Європі. Ця реформа дещо змі- нила територіальну структуру держави. Улус Джучі ділився на два великих крила. У свою чергу, кожна з цих частин була розділена ще на два крила. За- хідне Крило перебувало під владою брата Бату Мувала, а найбільшої могут- ності досягло за його сина Ногая. У статті реконструюються кордони і пока- зана історія Крила Мувала. Ключові слова: Монгольська імперія, Улус Джучи, Золота Орда, Ак Орда, Кок Орда, улус, крило, тьма-тумен, ям, каан, хан, беклярбек, темник, нойон, баскак, Чингізіди, Джучиди. Улус Джучи (Золота Орда) на піку свої могутності середини XIII – cередини XV ст. був однією з найпотужніших держав свого часу. До його унікальних особливостей відносять мобільне військо, здатне діяти довгий час на кількох напрямках, урбанізаційні процеси у від- критому степу, систему управління, що ефективно об’єднувала ко- чову та осілу цивілізації, світ лісу, лісостепу та степу і т.п. Проте ве- лика кількість питань, пов’язаних з внутрішнім устроєм цієї держави, залишаються малодослідженими. Однією з таких тем є територі- ально-адміністративний устрій країни. В даній статті нами прове- дена реконструкція однієї з з чотирьох найбільших областей Улусу Джучи – т.зв. "Крила Мувала", а також визначені приблизні контури зовнішнього кордону Золотої Орди на теренах України. У 1224 році Чингізхан провів адміністративну реформу, згідно з якою держава поділялася на чотири області – улуси. Їхніми правите- лями призначалися сини каана – Джучи, Чагатай, Угедей і Толуй. Старший Джучи отримав західну область, яка на той момент скла- далася з щойно завойованого Хорезму і східного Дешт-і-Кіпчака. Але вже тоді землі, які простягалися на захід, розглядалися як такі, що належать Джучи. Це видно хоча б з того, що після битви на Калці 1223 р. долю взятого в полон київського князя Мстислава вирішував саме старший син каана1. Цей епізод підтверджує думку про те, що 127© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 10. — С. 127–138 © Б.Черкас, 2016 1 Золотая Орда в источниках: В 5 т. – Том 3. – М.:"Центр по изучению военной и общей истории", 2009. – С. 223. саме Джучи керував діями Субедея і Джебе. У цьому ж контексті слід сприймати і повідомлення ал-Джузджані про ставлення Джучи до Кіпчака: "Коли Туші (Джучи), старший син Чингізхана, побачив по- вітря і воду Кіпчацької землі, то він вирішив, що у всьому світі не може бути землі приємнішої ніж ця, повітря кращого ніж тут, води солодшої ніж тут, лугів її, пасовиськ розлогіших, ніж тут"2. Західний похід теж очолював Джучид. І навіть коли Бату зустрів внутрішню опозицію в особі Гуюка та інших, каан підтримав саме Бату3. Внаслідок Західного походу 1236–1242 рр. і походу Курумиши 1245–1246 рр. Улус Джучи перетворився на найбільшу область Мон- гольської імперії. Проте його географічне розташування – віддале- ність від метрополії, відокремленої до того ж улусом Чагатая, – робило улусного правителя Чжувана, згідно з китайськими джерелами, до- волі самостійною фігурою. І якщо Бату сучасники сприймали як од- ного з наймогутніших представників імперії, то вже його наступник Берке, як видно з єгипетських джерел, виступає як незалежний пра- витель. Громадянська війна в Монгольській імперії, що спалахнула 1260 р. між синами Толуя – братами Хубілаєм і Аріг-Бугою, остаточно розколола імперію Чингізхана. У цій усобиці Берке підтримав Аріг- Бугу4. Однією з важливих причин цього був той факт, що Аріг-Бугу за монгольською традицією було обрано кааном. У той же час Хубілай виступив у ролі людини, що оскаржувала право на престол. І якщо Аріг-Буга уособлював Монголію – метрополію імперії, то Хубілай представляв Китай5. Поразка Аріг-Буги ще більше дистанціювала Джучидів від нового центру влади Ханбалика, або Ханбалгасуна (су- часний Пекін)6. Поява в Монголії чергового конкурента Хубілая Хайду, нащадка Угедея, створила умови для самостійності Джучидів. Справа в тому, що спершу Менгу-Тимур погодився допомогти каану проти бунтаря. Але згодом розірвав угоду і став на сторону Хайду7. Вже за правління Берке (1257–1266) Улус Джучи де-факто пере- творюється на окрему державу. Хан Менгу-Тимур (1266–1280) почи- нає карбувати власну монету, відправляє в осілі області своїх чинов- ників, проводить новий перепис населення, припиняє надсилати "данину" до Каракорума і роздає землі осілих регіонів за прикладом 128 Б ор и с Ч ер к а с 2 Ал-Джузджани // Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Том 2. – Ленинград: Из-во Академии Наук СССР, 1941 (далі СМИЗО). – С. 14. 3 Золотая Орда в источниках. – Т. 3. – С. 310-311. 4 Чулууны Далай. Монголия в XIII – XIV веках. – М.: Главная редакция восточной литературы, 1983. – С. 34. 5 Veronika Maria Seber. Chinabilder in Europa und Nahost 1200–1400 (angestrebter akademischer Grad Magistra der Philosophie). – Wien, 2011. – S. 11; Чулууны Далай. Монголия в XIII – XIV веках. – С. 35, 36, 38. 6 Там же. – С. 43. 7 Там же. – С. 48-49. каана. Що ж стосується улусів на теренах сучасної України, то вони автоматично перейшли до нової держави – зрозуміло, що цей перехід був технічним. І в подальшому до XV ст. більшість українських земель перебувала саме в складі Золотої Орди. Згідно з традицією кочовиків, нащадки Джучи розділили Улус Джучи на дві частини – "крила". Західне (праве) крило дісталося ке- рівникові всього улусу Бату, а східне (ліве) відійшло до старшого у роду Орду-Ічена. До початку XIV ст. ці частини жили самостійним життям і були фактично окремими країнами. Однак, правителі лівого крила формально вважалися залежними від володарів правого. У терито- ріальному аспекті праве крило також домінувало – йому належав не лише величезний степовий масив, але й усі осілі регіони, причому не тільки на заході, але й на сході (Хорезм). Навіть кордон між ними про- ходив, судячи з усього, не по Яіку (суч. Урал), а дещо східніше. Відпо- відно, Золотою Ордою у цей проміжок часу слід вважати лише праве крило8. Наприклад, єгипетські літописці прямо називали Золоту Орду за іменами сарайських ханів: "країна Берке", "країна Узбека". Зрештою, формальна залежність лівого крила поступово трансфор- мується у фактичну, коли Тохта втручається в боротьбу за владу в Кок-Орді, і за його підтримки ханом у тамтешніх землях стає Баян9. Остаточно ж ліве крило підпадає під владу правого вже за володарю- вання Узбека. З цього моменту Золотою Ордою став весь Улус Джучи. Навіть "Велика Замятня" 1359–1381 рр. не змінила існуючого стану речей, оскільки до влади у Сараї прийшов очільник лівого крила Токтамиш. Тому і ярлик, виданий ним Вітовту, був надзвичайно важ- ливим для нащадків, бо надійшов від останнього легітимного прави- теля всього Улусу Джучи. Наступники Токтамиша вже не контролю- вали всього Улусу. Як правило, існувало декілька ханів, і легітимність влади кожного з них в очах сучасників була під питанням у залеж- ності від того, кого саме ці сучасники підтримували. Визначення кордонів Золотої Орди на теренах сучасної України є важкою справою. Головна причина – це брак джерел. Проте окреслити, принаймні у загальних рисах, контури держави в цьому регіоні мож- ливо. Слід відзначити, що Монгольська імперія, а потім Золота Орда не були виключно кочовими утвореннями. Це були держави, в основі яких лежали два світи: кочовий і осілий. Степ становив серцевину країни – її внутрішні регіони. Осілі ж області формували зовнішній контур дер- жави. Кочовики були тією силою, яка створила державу Чингізхана, а у наступні століття саме вони стали одним з головних факторів, за- вдяки яким осілі народи утримувалися під владою ханів. Якщо кочо- вики становили військову міць, то осіле населення складало економічну 129 К р и л о М ув а л а і й ого к ор д он и . С п р оба р ек он ст р ук ц ії 8 Ускенбай К. Улусы первых Джучидов. Проблема терминов Ак-Орда и Кок-Орда // Тюркологический сборник, 2005. – М., 2006. – С. 373. 9 СМИЗО. – Т. I. – СПб., 1884. – С. 118. основу країни. Визначаючи кордони держави, на нашу думку, не слід проводити їх виключно по межах розселення кочовиків – вони були лише частиною населення, хоча й державоутворюючою. Територію слід реконструювати по сітці державно-бюрократичного апарату, який був представлений, у першу чергу, намісниками хана – баскаками- даругами та виключно "економічними" чиновниками: митниками, вартівниками, очільниками ямів, отаманами тощо. При цьому біль- шість осілих регіонів зберегла стару аристократію, династії і управ- лінські механізми: як князі з числа степових народів правили своїми підданими, так і осілі правили своїми. Що ж стосується держав, які були сусідами з країнами Чингізидів і платили їм данину (але при цьому не входили до ординської адміністративної структури), то, на нашу думку, їх якраз і можна вважати "залежними" чи "васальними". Виходячи з таких критеріїв, кордон Золотої Орди в період її під- несення можна окреслити таким чином: на заході він захоплював Північну Добруджу, а потім по лівому берегу Дунаю тягнувся до За- лізних воріт; звідти вздовж Карпатських гір йшов до верхів’їв Серету, Пруту і Дністра; по правому берегу Дністра кордон спускався до Ба- коти і далі переходив на лівобережжя річки. Описуючи війни Данила Галицького проти болохівців і ординців, літопис оперує такими гео- графічними назвами: при поході Курумиши та Бурундая на Га- лицько-Волинську державу першими під удар потрапляють Шумськ і Кременець10; у відповідь руські війська атакують Бакоту, причому тут захоплюють баскака, Меджибіж і регіон Побужжя з "людьми та- тарськими", Городок, Сємоч "і всі міста, що сидять за татарами, Го- родеск і по Тетереві до Жидичева"11. Отже, бачимо, що межею Мон- гольської імперії були верхів’я Серету, Південного Бугу, Горині і Смотрича (не виключено, що це пояснювалося наявністю тут степо- вого ареалу). Далі кордон мав проходити по р. Случ на північ. По- перше, це видно з факту входження Київської землі до складу Мон- гольської імперії, а Случ якраз і була кордоном князівства з боку Волині. По-друге, підтвердженням цьому є історія з походом Данила Галицького на Звягель у 1257 р. Тоді він і Міндовг уклали договір про спільний наступ на Київ. І першим містом, яке зазнало нападу Да- нила Галицького, був саме Звягель, розташований на Случі12. Київ- щину монголи включили до держави, і навіть перших баскаків зу- стрічаємо саме тут – якраз під час падіння стольного міста13. 130 Б ор и с Ч ер к а с 10 Галицько-волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 117, 124 11 Там само. – С. 117, 120. Про ці події та географію згаданих населених пунктів детальніше див.: Котляр М.Ф. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. – К.: Наш час, 2010. – С. 251-253. 12 Галицько-Волинський літопис... – С. 120. 13 Золотая Орда в источниках. – Т. 3. – С. 310. Для реконструкції північної частини кордону звернемося до праці О. Русиної. Дослідниця проаналізувала функціонування урядів старця і отамана у ВКЛ у XVI ст. і побачила у цьому відгомін розме- жування Золотої Орди і Литви. Відповідно, кордон мав проходити по Чорнобильському і частині Овруцького повіту. Мозирський і Лю- бецький повіти не входили до складу держави Джучидів14. У повідомленні літопису про поїздку Данила Галицького до Бату сказано, що приводом до неї стала вимога Мауці (у літописі – Могу- чий) віддати Галичину15. Але сусідніми ординськими землями керував Курумиши. З цього випливає, що Мауці викликав Данила як посадо- вець, що у владній ієрархії знаходився нижче за Бату (так само як і Бату був останньою владною ланкою перед кааном). Характерно, що П. Карпіні, називаючи улусних правителів, також говорить, що Мауці стоїть "вище Коренци (Курумиши)", але при цьому папський посол не пояснює, в чому суть цієї вищості16. Однак, після від’їзду посланника папи зі ставки Курумиши до Бату, оточення Карпіні було відправлене до Мауці. Важливо, що маршрут повернення Карпіні додому мав такий вигляд: каан – Бату – Мауці – Курумиши – Київ17. Виникає питання: хто ж приховується під іменем Мауці-Могучий? М. Сафаргалієв припускає, що Мауці і є Мувал18 (вочевидь, виходячи з того, що Бейбарс і Еннувері його називають Мувалом, а Елайні – Моголом19). В. Трепавлов у своїй останній праці з історії Золотої Орди припускає, що Мауці не є Чингізидом20. Іншої думки дотримується Р. Почекаєв. У своєму дослідженні він, спираючись на повідомлення Рашид-ад-діна, стверджує, що Мауці є сином Чагатая21. За співзвуч- ністю імен з дітей Чагатая на цю роль підходять лише Мутуген та Муджи Яя, але перший з них загинув ще за життя діда. Важливо й те, що Рашид-ад-дін не згадує про правління представників роду Ча- гатаєвичів в Улусі Джучи. Тож, на нашу думку, з огляду на конфрон- тацію цього роду з Джучидами така ситуація є малоймовірною. Як бачимо, у лівому крилі поділ на менші крила був досить чіт- ким. У правому ж крилі Мувалова частина не була настільки яскраво виділена. Це було зумовлено кількома причинами. По-перше, Бату 131 К р и л о М ув а л а і й ого к ор д он и . С п р оба р ек он ст р ук ц ії 14 Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. – К., 1998. – С. 82-84. Карти повітів і їх поселень див.: Клепатский П.Г. Очерки по исто- рии Киевской земли. – Біла Церква, 2007. 15 Галицько-Волинський літопис... – С. 109. 16 Плано Карпини. История Монголов. – СПб.,1911. – С. 48. 17 Там же. – 1911. – С. 60-61. 18 М. Сафаргалієв використовує ім’я у варіанті Мовал (Сафаргалиев М. Г. Рас- пад Золотой Орды. – Саранск, 1960. – С. 42). 19 CМИЗО. – Т. 1. – С. 109-121, 150-156, 503; Т.2. – С. 57. 20 Трепавлов В.В. Золотая Орда в XIV столетии. – М., 2010. – С. 31. 21 Почекаев Р. Батый. Хан, который не был ханом. – Москва – СПб., 2006. – С. 76, 156. дісталися нещодавно завойовані землі. Крім того, з кожним роком зростала небезпека з боку сусідів, що вимагало від нього відповідної концентрації сил, яких не вистачало для придушення повстань та бо- ротьби із зовнішніми загрозами. І якщо велике праве крило (Ак Орда) хоча й із труднощами, але панувало над ситуацією, то у нащадків Му- вала в перші роки володарювання в Європі сил і можливостей для цього було замало. Яскравим прикладом можуть слугувати безре- зультатні спроби Курумиши, якого, очевидно, підтримували сусідні улуси, справитися з Галицько-Волинською державою22. Слабкість крила Мувала спричинювалася й іншими факторами. Зокрема, ча- стина його областей роздавалась не лише Муваловичам, але й дітям його старших братів. Так, частина Правобережної України була від- дана сину Орди-Ічена – Курумиши (принаймні, у родословній Джучи, поданій Рашид-ад-діном, під цим іменем фігурує лише нащадок Орди-Ічена23). Крим належав Шибану24, а придонські терени взагалі "не-чингізиду" князю Картану, який, щоправда, був зятем Бату (одру- жений з його сестрою)25. Таким чином, три старших брати не лише формально очолили крила, але й забрали більшість земель Мувало- вого крила. При цьому зібране "антиєвропейське" військо очолював Курумиши. Навіть під час проїзду представників західних держав, як видно на прикладі Данила Романовича і П. Карпіні, не обов’язковим було відвідування Мауці. Не слід забувати, що такі зустрічі перед- бачали подарунки26, цінність яких визначалася передусім статусні- стю очільника цілком конкретної області. У подальшому Бату, на нашу думку, взагалі здійснив спробу цент- ралізувати владу в Ак Орді. Вже Рубрук звернув увагу на те, як Бату змусив Берке посунути свій улус з вигідного "кавказького" шляху, щоб прибутки з нього надходили лише до скарбниці Бату27. Цьому не за- вадило навіть те, що каан Менгу передав Грузію в уділ Берке28. Крило Мувала Бату віддав своєму синові Сартаку – для Рубрука, який подо- рожував 1253 р., уособленням монгольської влади над західними во- лодіннями був саме Сартак29. Нащадки ж Мувала, скоріш за все, от- римали землі безпосередньо у володіннях Бату, ближче до столиці. 132 Б ор и с Ч ер к а с 22 Котляр М. Ф. Нариси воєнного... – С. 251-252; Почекаев Р. Батый... – С. 264-266. 23 СМИЗО. – Т. 2. – С. 46. 24 Исхаков Д.М. О клановом составе первоначального удела Шибана // Золото- ордынское наследие. – Казань, 2009. – Вип. 1. – С. 25. 25 Иоанн де Плано-Карпини. – 1911. – С. 48. 26 На це звернув увагу П. Карпіні: «…І хоча ми дали йому дуже багато, але йому цього здалося недостатньо… він попросив більше…» – і далі: «Поїхали до Коренци, який знову також попросив у нас дарів» (Иоанн де Плано-Карпини. – 1911. – С. 47, 60). 27 Вильгельм де Рубрук. СПб., 1911. – С. 95. 28 Золотая Орда в источниках. – Т. 3 – С. 187-188. 29 Вильгельм де Рубрук. – С. 67. Недарма пізніше Ногай мав володіння на схід від Волги біля Яіка30. Загалом, його послання і доручення, отримані від Бату, вказують, що останній намагався тримати своїх родичів поближче до себе, нато- мість відправивши Муваловичів під приводом участі в завоюванні Ірану 1256 р. на допомогу Хулагу. Після приходу до влади Берке "українське" крило знову дістається нащадкам Мувала – його онуку Ногаю. Припускаємо, що однією з причин відносно легкої розправи Берке з Батуїдами – Сартаком і Улагчи, була підтримка з боку інших Джучидів, невдоволених полі- тикою Бату. Саме за правління Ногая крило Мувала підвищує своє значення. Недарма літописці, які були досить уважними до титулатури ордин- ців, називали Ногая царем31. У даному випадку це не перебільшення, а констатація факту. У владній вертикалі Джучидів Ногай зайняв місце, рівне місцю Шибана у великому лівому крилі. Відповідно, як для підданих Джучидів, так і для сусідніх країн, що платили данину Золотій Орді, з’явився новий центр влади. Г. Пахімер так пояснював самостійність Ногая: "І, бачачи квітучі землі і народи, що були спро- можні створити свою самостійну державу, він звернувся проти тих, хто послав його, і прийняв владу над тими народами"32. Отже, як свід- чить ця цитата, греки з одного боку не розуміли причин самостійно- сті Ногая, але з іншого чітко вловили державницький потенціал на- родів, які заселяли землі сучасної України. Поразка Ногая призвела до втрати крилом Мувала свого зна- чення. Спочатку Тохта віддав його своєму братові Бурлюку, якому, вочевидь, дісталася і посада беклярбека: невипадково саме він очо- лював війська, відправлені проти Джекі, а пізніше – Каракісека33. Але ставка Бурлюка розташовувалася не на Дунаї, а в районі Дону. Це видно з повідомлення про заколот Сарайбуги і Турая. Невдовзі після перемоги Тохти молодший (і на той момент єдиний) син Ногая Турай звернувся до Сарайбуги з пропозицією організувати заколот проти хана. Сарайбуга погодився, і вже разом з Ногаєвичем відпра- вився до Бурлюка, який був його братом. Однак, звернення до нього було продиктоване не лише родинними зв’язками, але й тою силою, якою він володів як правитель крила Мувала. Згідно з повідомлен- нями джерел, Сарайбуга, щоб дістатися ставки брата, перейшов по кризі Волгу, а потім, залишивши військо, приїхав до Бурлюка34. 133 К р и л о М ув а л а і й ого к ор д он и . С п р оба р ек он ст р ук ц ії 30 СМИЗО. – Т. 1. – С. 117. 31 Симеоновская летопись // Полный сборник русских летописей (далі ПСРЛ): в 43 т. – Т. 18. – 1913. – С. 79. 32 Агусти Алемань. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. – М., 2003. – С. 287. 33 СМИЗО. – Т. 1. – С. 119. 34 Там же. – С. 118-119. Отже, аби дістатися до його ставки, заколотникам навіть не знадо- билося переходити Дон. Хто очолював крило Мувала після Бурлюка, нам не відомо. За часів Узбека влада в "українському" крилі мала бути віддана не Чингізиду, а комусь з емірів, що відповідало внутрішнім змінам, яких зазнала структура влади держави за цього хана. Узбек, нама- гаючись не допустити появи конкурентів, віддавав ключові посади в державі емірам. Традиція віддавати крило не Чингізидам, започат- кована Узбеком (якщо її не ввів Тохта після Бурлюка), продовжилася за його нащадків. Так, при Бердібеці на чолі правого крила став Мамай. Цікаво, що і центр влади області зосередився поблизу Дні- пра35. Саме за Мамая крило Мувала знову набуває свого значення. На період "Великої Замятні" воно виступає як самостійна держава. Токтамиш, прийшовши до влади, змушений був повернутися до тра- дицій XIII ст. За його правління крило Мувала очолюють знову Чин- гізиди. Так, у 80-х – на початку 90-х рр. рр. XIV ст. тут править Бек Булат, центр переміщується до Солхатської тьми. У 1391 році Бек Булат виступає проти Токтамиша, отже, за часів Ногая та Мамая "українське" крило виступало суб’єктом політичних відносин. Після поразки Бек Булата, ймовірно, крило очолив Таш-Тимур. У боях проти Тамерлана 1395 р. на Кавказі він знаходиться серед володарів крила Мувала, і вже у джерелах XV–XVI ст. він згадувався як один з "давніх" ханів36. Під час розгрому Золотої Орди у 1395–1396 рр. для нищення обла- стей крила Мувала Тамерлан підготував окремий похід, очолюваний ним самим37. Наступні міжусобні війни, які розтягнулися на десяти- річчя, призвели до того, що Мувалове крило фактично припинило іс- нувати як адміністративно-територіальна одиниця. Кожен хан зі своєю ордою кочував по землях колись єдиної країни, вишукуючи можливості закріпитися на захоплених територіях. За землі, які ра- ніше охоплювало крило, йшла боротьба між заволзькими ханами і ставлениками ВКЛ. Крило Мувала мало ще одну особливість. Нерідко його правителі або улусбеки з його території були одночасно беклярбеками – коман- дувачами всієї армії Золотої Орди. Курумиши очолював військо з шести туменів. На той момент це було усе військо Бату. У різні роки цю посаду обіймали Ногай, Бурлюк і Мамай. Не виключено, що Бек Булат, а за ним Таш-Тимур теж були беклярбеками. На жаль, відсут- ність цільного комплексу джерел не дає можливості зробити висно- 134 Б ор и с Ч ер к а с 35 Григорьев А. П. Историческая география Золотой Орды: местоположение го- родов, их наименования // Тюркологический сборник, 2006. – М., 2007. – С. 117-121. 36 Детальніше див.: Черкас Б. Україна в політичних відносинах Великого князів- ства Литовського і Кримського ханату (1515–1540). – К., 2006. 37 СМИЗО. – Т. 2. – С. 121, 179. вок, чи була це постійна практика. Саме геополітичне розташування крила вимагало від ханів утримувати тут значні сили, на відміну від лівого крила, яке фактично було внутрішнім, отже, безпосередньої загрози для нього не існувало. Війни ж на Кавказі були для Золотої Орди наступальними. Інша ситуація була у володіннях Джучидів від Дону на захід. По-перше, осілі регіони з півночі і півдня "здавлювали" степові улуси. По-друге, за ними лежали володіння незалежних чи напівзалежних монархів – Болгарська, Волоські, Угорська, Польська, Литовська і Галицько-Волинська держави. Усі вони потенційно були небезпечними для ординців. Періодично Золота Орда вступала у бо- ротьбу то з однією, то іншою країною, і врешті-решт наступ цих сусі- дів у поєднанні з сепаратизмом підкорених народів став фатальним для крила Мувала. Межі цього крила лише частково збігалися з державним кордо- ном, оскільки осілі області належали спочатку Каракоруму, а потім Сараю. Таким чином, якщо в Придунав’ї кордони збігалися, то на правобережжі Дніпра державний кордон проходив південніше боло- хівців по кордону улусу Курумиши. Те саме стосується і лівобережжя. На Кримському півострові кордоном крила була південна межа Сол- хатської тьми. Спробуємо реконструювати східну межу крила Мувала. Першим, хто подав опис розташування володінь Улусу Джучи, був П. Карпіні. В. Єгоров на основі повідомлення П. Карпіні висунув припущення, що кордон між володіннями Мауці і Катрана мав проходити по пра- вобережжю Дону , а у верхній частині по Сіверському Дінцю38. Цей же регіон виступає межею під час виступів Ногая. Конфлікт 1283– 1285 рр. між рильським (Олег) і липовецьким (Святослав) князями і курським баскаком Ахматом фактично вилився у протистояння Ногая і Туда-Менгу (хоча фактично хан не управляв країною). А. Зайцев спірний регіон локалізує верхів’ями Сіверського Дінця, Сейму і Псла39. Отже, йдеться про верхню течію Сіверського Дінця. З опису подій 1292 р. відомо, що Ногай, рушивши на зустріч Туле Бузі, спочатку перейшов Дніпро, а потім, приєднуючи інших емірів (відповідно, пройшовши східніше), наблизився до ставки хана. Під час переговорів на Туле Бугу несподівано напав Тохта, і, вбивши правителя Золотої Орди, швидко відступив за Волгу, при цьому Дон в джерелах не фігурував40. Отже, Туле Буга чекав Ногая на лівобе- режжі Дону. 135 К р и л о М ув а л а і й ого к ор д он и . С п р оба р ек он ст р ук ц ії 38 Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в XIII – XIV вв. – М., 2008. – С. 164. 39 Зайцев А.К. Черниговское княжество X-XIII вв. – М., 2009. – С. 215 (мапа № 5). 40 СМИЗО. – Т. 2. – С. 69-70. Тепер подивимось на події війни Ногая і Тохти. Наприкінці 1290- х рр. на чергове послання Тохти Ногай відповів: "Наші (вояків Ногая) коні хочуть пити і ми хочемо напоїти їх водою з Дону"41. Отже, з кіль- кох великих річок, що віддаляли володіння Ногая і Тохти, саме Дон ви- значається як прикордоння. Взимку 1298 р. Тохта з військом набли- зився до Дніпра, проте, коли постало питання про тривалу дислокацію, навесні знову ж таки відступив до Дону42. У тому ж році між против- никами відбулася битва на річці Яса (на це вказує Бейбарс)43 чи у міс- цевості Бахтіяр (за повідомленням Рашид-ад-діна)44. Обидві згадки від- значають, що це сталося біля Дону. Рашид-ад-дін повідомляє, що це сталося на березі ріки ("місцевість Бахтіяр на березі річки Тан")45. Єги- петський літописець зазначає, що Дон був у тилу Тохти46. В. Тізенгау- зен припустив, що Яса є Акаєм, притокою Сіверського Донця. Важли- вою тут є характеристика місцевості, дана Бейбарсом. Він свідчив, що Яса знаходилася між володіннями (тобто крилами) Ногая і Тохти. Як бачимо, саме Дон і Сіверський Донець вимальовуються в об- разі східного кордону крила Мувала. Більш точно визначити, як саме проходила межа, на нашу думку, може допомогти опис поїздки мит- рополита Пімена (1389 р.) в Константинополь (сюжет про рух по Дону)47 і його аналіз, здійснений К. Кудряшовим48. У травні посоль- ство Пімена минуло "Велику Луку" і пройшло "царев улус Сарихозин". Наступного дня митрополит вже пропливав повз "Бек-Булатів улус", через день минув улус Ак Бугі і за три дні був уже в Азові49. К. Кудря- шов визначив, що "Велика Лука" є місцем, де Дон "круто змінює ши- ротний напрямок на меридіанальний". Отже, володіння Бек-Булата Пімен міг бачити у районі р. Чир. Таким чином, на 1389 р. східна межа крила Мувала проходила по межиріччю Сіверського Дінця і Дону. Зараз важко сказати, чи це була звичайна східна межа крила, чи Бек-Булат, який у тому ж році підняв своє перше повстання проти Токтамиша50, просунув свої володіння східніше. Тут слід звернути 136 Б ор и с Ч ер к а с 41 СМИЗО. – Т. 1. – С. 110; Веселовский Н.И. Хан из темников Золотой Орды Ногай и его время. – Петроград, 1922. – С. 45. 42 СМИЗО. – Т. 2. – С. 71. 43 СМИЗО. – Т. 1. – С. 111. 44 СМИЗО. – Т. 2. – С. 71. 45 Там же. – С. 71. 46 СМИЗО. – Т. 1. – С. 111. 45 Книга хожений. Записки русских путешественников XI–XV вв. – М., 1984. – С. 289. 48 Кудряшов К. В. Половецкая степь. – М.,1948. – С. 26. 49 Книга хожений... – С. 289. 50 Миргалеев И.М. Политическая история Золотой Орды периода правления Токтамыш-хана. – Казань, 2003. – С. 110, 111. увагу на той факт, що Пімен бачив "татар же багато по обидва боки ріки Дон. В четвер же плили повз Бек-Булатів улус і бачили таку ве- лику кількість татарської худоби, що важко собі і уявити: вівці, кози, воли, верблюди, коні" у травні51. Подорож Пімена відбувалася весною. У цю пору року кочовики зі степів Лівобережжя України, як правило, переміщувалися до Азовського моря і Дону. Але на літо, як відомо, кочо- вики підіймалися на північні пасовиська. Отже, у межиріччі Сіверсь- кого Дінця і Дону літні кочівлі мали знаходитися в районі Осколу, мож- ливо, сягаючи Тихої Сосни. Недарма саме там відбувся вже згаданий конфлікт руських князів і баскака Ахмата. Таким чином, наявні дже- рела дають підстави стверджувати, що східна межа крила Мувала про- ходила по р. Дон (нижня течія) і лівобережжю Сіверського Дінця. ЧЕРКАС Б. крыло Мувала и его границы. Попытка реконструкции. В 1260-х годах Улус Джучи отделяется от Монгольской империи и становится отдельным государством. В результате ханы были вынуждены создать до- полнительный центр власти на западе. Его задача состояла в том, чтобы ох- ранять западные владения и продолжить завоевания в Европе. Эта реформа несколько изменила территориальную структуру государства. Джучи Улус делится на два больших крыла. В свою очередь, каждая из этих частей была разделена еще на два крыла. Западное Крыло находилось под властью брата Бату Мувала, а наибольшего могущества достигло при его сыне Ногае. В статье реконструируються границы и показана история Крыла Мувала. Ключевые слова: Монгольская империя, Улус Джучи, Золотая Орда, Ак Орда, Кок Орда, улус, крыло, тьма-тумен, ям, каан, хан, беклярбек, тем- ник, нойон, баскак, Чингизиды, Джучиды. CHERKAS B. Muval’s Wings and his attempt to reconstruct the border. In the 1260’s. Jochi Ulus separated away from the Mongol Empire and Ulus be- come an independent state. As a result, khans were forced to create second cen- ter of power on the west. His task was to guard the western possessions and con- tinued conquest in Europe. This reform met the territorial structure of the state. Jochi Ulus divided into two large wings. In turn, each of these pieces were divided into two wings. Western ownership was in possession of Muval’s Wings. Head of the wing in the second half of the 13 cent. was Muval’s son Nogai. The article re- constructs the border. Show history of Muval’s Wings. Keywords: The Mongol Empire, the Ulus of Jochi, the Golden Horde, the Ak Orda, Kok Horde, Ulus, wing, Tumen, Yam, Khagan, Khan, beklyarbek, temnik, noyan (noyon), baskak, Genghisides, Jochids. References: Aleman' Agusti. (2003). Alany v drevnikh i srednevekovykh pis'mennykh istoch- nikakh. Moskva: Menedzher. [in Russian]. Cherkas B. (2006). Ukraina v politychnykh vidnosynakh Velykoho kniazivstva Lytovs'koho i Kryms'koho khanatu (1515–1540). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 137 К р и л о М ув а л а і й ого к ор д он и . С п р оба р ек он ст р ук ц ії 51 Книга хожений... – С. 289. Chuluuny Dalaj. (1983). Mongoliya v XIII – XIV vekakh. Moskva: Glavnaya re- dakciya vostochnoj literatury. [in Russian]. Egorov V.L. (2008). Istoricheskaya geografiya Zolotoj Ordy v XIII – XIV vv. Moskva. [in Russian]. Halyts'ko-volyns'kyj lіtopys. Doslіdzhennia. Tekst. Komentar. (2002). Kyiv: Naukova dumka.[in Ukrainian]. Grigor'ev A. P. Istoricheskaya geografiya Zolotoj Ordy: mestopolozhenie gorodov, ix naimenovaniya. Tyurkologicheskij sbornik. (pp. 117-121). [in Russian]. Iskhakov D.M. (2009). O klanovom sostave pervonachal'nogo udela Shibana. In Zolotoordynskoe nasledie. Sbornik statej. Issue 1. (pp. 24-30). [in Russian]. Klepatskij P.G. (2007). Ocherki po istorii Kievskoj zemli. Litovskij period. Bіla Cerkva. [in Russian]. Kniga khozhenij. Zapiski russkikh puteshestvennikov XI–XV vv. (1984). Moskva. [in Russian]. Kotliar M.F. (2010). Narysy voiennoho mystetstva Davn'oi Rusi. Kyiv: Nash chas. [in Russian]. Kudryashov K. V. (1948). Poloveckaya step'. Moskva. [in Russian]. Mirgaleev I.M. (2003). Politicheskaya istoriya Zolotoj Ordy perioda pravleniya Toktamysh-khana. Kazan': Alma-Lit. [in Russian]. Pochekaev R. (2006). Batyj. Khan, kotoryj ne byl khanom. Moskva – St.Peter- burg: AST, Evraziya. [in Russian]. In Puteshestvie v vostochnye strany. St.Peterburg: Tip. A. S. Suvorina. [in Russ- ian]. Rusyna O. (1998). Sivers'ka zemlia u skladi Velykoho kniazivstva Lytovs'koho. Kyiv. [in Ukrainian]. Safargaliev M. G. (1960). Raspad Zolotoj Ordy. Saransk. [in Russian]. Seber Veronika Maria. (2011). Chinabilder in Europa und Nahost 1200–1400. Wien. Simeonovskaya letopis' (1913). In Polnyj sbornik russkikh letopisej. (Vol. 18). [in Russian]. Tizengauzen V.G. (1884). Sbornik materialov, otnosyashhixsya k istorii Zolotoj Ordy. Vol.1. Izvlecheniya iz sochinenij arabskikh. St. Peterburg: Tipografiya Im- peratorskoj Akademii nauk. [in Russian]. Tizengauzen V.G. (1941). Sbornik materialov, otnosyashhixsya k istorii Zolotoj Ordy. Vol. 2. Izvlecheniya iz persidskix sochinenij. Moskva - Leningrad: Izdatelstvo Akademii nauk SSSR. [in Russian]. Trepavlov V.V. (2010). Zolotaya Orda v XIV stoletii. Moskva: Kvadriga. [in Russ- ian]. Uskenbaj K. Ulusy pervykh Dzhuchidov. Problema terminov Ak-Orda i Kok- Orda. In Tyurkologicheskij sbornik, 355-382. [in Russian]. Veselovskij N.I. (1922). Khan iz temnikov Zolotoj Ordy Nogaj i ego vremya. Pet- rograd. [in Russian]. Zajcev A.K. (2009). Chernigovskoe knyazhestvo X-XIII vv. Moskva. [in Russian]. Zolotaya Orda v istochnikakh. (2009). Vol. 3. Moskva: Centr po izucheniyu vo- ennoj i obshhej istorii. [in Russian]. 138 Б ор и с Ч ер к а с

Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції

Institution

Ähnliche Einträge