Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР

Досліджуються особливості селянських повстань на прикордонні УСРР, їх перебіг, основні вимоги повстанців, дії військ ДПУ та прикордонників щодо придушення заворушень, реакція на них партійно-радянського керівництва....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Подкур, Р.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2016
Назва видання:	Регіональна історія України
Теми:	Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160728
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР / Р. Подкур // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 159-172. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160728
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1607282019-11-17T01:26:27Z Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР Подкур, Р. Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів Досліджуються особливості селянських повстань на прикордонні УСРР, їх перебіг, основні вимоги повстанців, дії військ ДПУ та прикордонників щодо придушення заворушень, реакція на них партійно-радянського керівництва. Исследуются особенности крестьянских восстаний на пограничье УССР, их течение, основные требования повстанцев, действия войск ГПУ и пограничников по подавлению беспорядков, реакция на них партийно-советского руководства. Author examines the key features of peasant uprisings in the borderlands of the Ukrainian SSR, their course, the basic requirements of the rebellians, the actions of the GPU troops and border guards to quell unrest, the response of the Communist party and the Soviet leaders. 2016 Article Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР / Р. Подкур // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 159-172. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160728 94(477)“193” uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів
spellingShingle	Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів Подкур, Р. Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР Регіональна історія України
description	Досліджуються особливості селянських повстань на прикордонні УСРР, їх перебіг, основні вимоги повстанців, дії військ ДПУ та прикордонників щодо придушення заворушень, реакція на них партійно-радянського керівництва.
format	Article
author	Подкур, Р.
author_facet	Подкур, Р.
author_sort	Подкур, Р.
title	Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР
title_short	Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР
title_full	Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР
title_fullStr	Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР
title_full_unstemmed	Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР
title_sort	селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні усрр
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Територіальність і порубіжність: модифікації модерних підходів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160728
citation_txt	Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР / Р. Подкур // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — Вип. 10. — С. 159-172. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT podkurr selânsʹkípovstannâpočatku1930hrrnaprikordonníusrr
first_indexed	2025-07-14T13:22:29Z
last_indexed	2025-07-14T13:22:29Z
_version_	1837628758235807744
fulltext	УДК 94(477)“193” Роман Подкур СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ ПОЧАТКУ 1930-х рр. НА ПРИКОРДОННІ УСРР Досліджуються особливості селянських повстань на прикордонні УСРР, їх перебіг, основні вимоги повстанців, дії військ ДПУ та прикордонників щодо придушення заворушень, реакція на них партійно-радянського керівництва. Ключові слова: селянські повстання, прикордоння, ДПУ УСРР. Дослідження селянського спротиву більшовицькій колективізації почалося відразу після розсекречення документів партійно-радян- ського керівництва СРСР та радянської України. Фахівці звернули увагу на суттєві розбіжності в документації та інтерпретації фактів по- встань, "волинок", "жіночих бунтів" місцевими апаратами ДПУ УСРР, партійними осередками та радянською історіографією (в останній по- дібні виступи називали "проявом класової боротьби", "куркульським спротивом соціалістичній перебудові сільського господарства"1). Одразу ж після розпаду СРСР дослідники почали опрацьовувати доповідні записки райкомів КП(б)У, спеціальні повідомлення (зве- дення) начальників окружних відділів, районних відділень, опера- тивних секторів ДПУ УСРР про причини виникнення, перебіг, методи придушення селянського спротиву. Насамперед увагу привернули селянські повстання, що відбулися в лютому – квітні 1930 р. як реак- ція на проведення суцільної колективізації та розкуркулення. Акцентувалася увага на вимогах селян, їхніх гаслах, кількості по- всталих, реакції представників вищого й місцевого партійно-радян- ського апарату на спротив. Одним із перших опублікував результати досліджень селянського опору в УСРР В. Васильєв2. Подальші наукові пошуки спрямовувалися на вивчення динаміки та структури спротиву, його використання для розгортання державного терору стосовно населення УСРР та боротьби 159© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 10. — С. 159–172 © Р. Подкур, 2016 1 Див., напр.: Богденко М.Л., Зеленин И.Е. История коллективизации сельского хозяйства в современной историко-экономической литературе // История СССР. – 1962. – № 4. – С. 133-151; Ивницкий Н.А. Классовая борьба в деревне и ликвидация кулачества как класса (1929–1932). – М., 1972 та ін. 2 Васильев В. Крестьянские восстания на Украине: 1929–1930 годы // Свободная мысль. – 1992. – № 9. – С. 70-78. з "українським буржуазним націоналізмом"3. Автор стверджував, що в умовах глибокої соціально-економічної кризи Й. Сталін додатково про- вокував напруження у стосунках центру влади у Кремлі з субцентром влади у Харкові. Особливості політики керівництва КП(б)У на інсти- туційному рівні свідчили про ліквідацію залишків української дер- жавності, перетворення УСРР на союзну республіку, керівництво якої втратило мізерну політичну самостійність. Владно-управлінські фун- кції українських радянських керівників були вкрай звужені, їх поста- вили під контроль Й. Сталіна та загальносоюзних відомств4. Цікаву працю про селянський спротив опублікувала О. Ганжа5. Ав- торка вказала, що його масштаби не були подібні початку 1920-х рр. Причиною опору, на її думку, стала підтримувана більшовиками кон- фронтація різних соціальних груп селянства6. Дослідницька практика підтвердила її висновок – більшовики постійно підтримували наступні лінії конфлікту: "куркуль – бідняк", "куркуль – середняк", "середняк – бідняк". Це давало змогу не лише роз’єднати традиційну селянську гро- маду, а й створити умови для маніпуляції громадською думкою. С. Кульчицький уважав селянський спротив масштабним та ак- центував увагу на його різних формах – від масового забою худоби, "саморозкуркулення" до збройного протистояння селян із підрозді- лами ДПУ та міліції7. Селянський спротив в УСРР початку 1930-х рр. став об’єктом до- слідження і у працях закордонних радянологів. Зокрема канадський історик Л. Віола розглянула змістове наповнення терміна "опір" у кон- тексті селянського спротиву початку 1930-х рр. в УСРР8. Селянський спротив у СРСР вона трактує у декількох аспектах: суцільну колекти- візацію розглядає як громадянську війну між містом і селом, міською культурою й селянською традицією9; етнічну належність – як один із 160 Р ом а н П од к ур 3 Васильєв В.Ю. Селянський опір колективізації в Україні (1930-ті рр.) // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – Вип. 31. – К., 2005. – С. 140-150; Його ж. Сталінська революція «згори» в Україні: насилля, протидія, результати // Там само. – Вип. 36. – К., 2010. – С. 73-87. 4 Васильєв В.Ю. Сталінська революція «згори» в Україні: насилля, протидія, ре- зультати. – С.81, 83. 5 Ганжа О. Опір селян становленню тоталітарного режиму в УСРР. – К., 1996. 6 Ганжа О. Опір селянства політиці суцільної колективізації в Україні // Про- блеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип. 5. – К., 2000. – № 5. – С.210. 7 Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». – К., 1991. – С.110; Його ж. Опір селянства суцільній колективізації // Історія українського селянства: Нариси в 2-х т. – Т. 2. – К., 2006. – С. 139-158 та ін. 8 Віола Л. Народний опір в сталінські 1930-ті рр.: монолог адвоката диявола // Іс- торія України: Маловідомі імена, події, факти. – Вип. 31. – С. 103-139. 9 Виола Л. Крестьянский бунт в эпоху Сталина: Коллективизация и культура крестьянского сопротивления. – М., 2010. – С. 23-25. чинників спротиву в УСРР10; радянську Україну поряд із Середньою Азією – як один з основних осередків спротиву колективізації у "країні Рад"11. Однак у середньоазіатських республіках повстанський рух проти більшовиків не припинялася з 1920-х рр. і, системно придушу- ваний підрозділами Червоної армії, мав низьку легітимацію порівняно з УСРР. Селянський опір суцільній колективізації активно досліджується у сучасній Україні. Уже почали виходити друком історіографічні ог- ляди12. Також у засобах масової інформації публікуються численні статті про селянські повстання, вигадані органами держбезпеки "контрреволюційні організації" початку 1930-х рр. тощо13. Акумульований документальний масив дає можливість розпочати докладне дослідження самих повстань, їх перебігу, вплив на ухва- лення рішень вищого та місцевого керівництва СРСР та УСРР, свідо- мість населення, історичну пам’ять. Підвищений інтерес викликали селянські повстання на прикордонні УСРР, насамперед на його по- льській ділянці кордону14. Прикордонні адміністративно-територіальні одиниці повинні були стати вивіскою "країни Рад", своєрідною демонстрацією економічних успіхів та соціального забезпечення. Тому сюди направлялися значна кількість сільськогосподарської техніки, реманенту, фінансові кошти для будівництва колгоспних і радгоспних приміщень, кваліфіковані кадри. Останнє розглядалося як важлива ланка в системі самозахисту – кремлівські очільники над усе намагалися припинити найменші кон- такти місцевих мешканців з населенням держав-сусідів. Саме тому із 161 С ел я н сь к і п ов ст а н н я п оч а т к у 1 9 3 0 -х р р . н а п р и к ор д он н і У С Р Р 10 Там же. – С.18, 150-151. 11 Там же. – С. 196-197. 12 Вовк О.В. Сучасна історіографія антибільшовицького селянського повстан- ського руху в Україні (кінець 10-х – початок 30-х років ХХ століття) // Сумська ста- ровина. – № XXХVI/XXХVII. – 2012. – С. 25-34; Патриляк Б.К. Опір українського се- лянства соціально-економічним заходам радянської влади наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр.: історіографія проблеми // Ґілея. – Вип. 56. – К., 2012. – С. 235-243 та ін. 13 Див., напр.: Шпак В. Сталінська «Весна» над Україною // Урядовий кур’єр. – 2012. – 21 листопада; Конарева Л. Не підкорені голодом у 1933-му — непереможні нині! // Там само. – 2014. – 22 листопада; Штоквиш О. Опір українських селян ге- ноциду 1930–1933 рр. // День. – 2014. – 1 грудня та ін. 14 Берковський В. Колективізація та антиколгоспна боротьба на Славутчині: передумови та перебіг подій // Матеріали ХІІІ історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження І.С. Винокура. – Кам’янець-Подільський, 2010. – С. 476-486; Його ж. Колективізація та антиколгоспна боротьба на Славут- чині: передумови та перебіг подій // Реабілітовані історією: У 27 т.: Хмельницька область. – Кн. 4. – Хмельницький, 2012. – C. 174-183. прикордонних районів максимально депортувалися "політично не- благонадійні" селяни, а на спорожнілі садиби переселяли демобілізо- ваних червоноармійців та їхні родини. Станом на 1 березня 1930 р. 30 червоноармійських колгоспів УСРР було забезпечено тракторами, республіканський наркомат землеробства лише у січні спрямував на їх облаштування понад 750 тис. руб.15 Узагальнені цифри навести складно, оскільки всі губернії, округи, райони, області УСРР, як і сама республіка, для союзного центру вважалися прикордонними. Але динаміка селянського спротиву на прикордонні лише зростала, що свідчило про недостатність уже проведених заходів. Перші по- встання розпочалися ще в лютому 1930 р. зі стартом "соціалістичної перебудови сільського господарства". Політбюро ЦК ВКП(б) 30 січня ухвалило постанову "Про заходи ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації"16. Наступного дня політбюро ЦК КП(б)У обговорило рішення кремлівського керівництва, і вже 2 лютого розіслало власну директиву "Про заходи ліквідації куркульських гос- подарств у районах суцільної колективізації". У ній містилися основні положення постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р., за винятком де- легування прав колегії ОДПУ СРСР щодо позасудового розгляду справ повноважним представництвам ОДПУ СРСР, закриття церков і моли- товних будинків, конкретизації механізмів перевезення депортованих селян тощо17. Загалом січневою постановою кремлівські очільники пропонували впродовж лютого – квітня 1930 р. направити в концта- бори 60 тис. і депортувати у віддалені райони 150 тис. селян18. Паралельно проводилися масові арешти селян, які реально чи по- тенційно були здатні опиратися більшовицькому режиму. Так, із 21 січня 1930 р. співробітники місцевих апаратів ДПУ УСРР, згідно з наказом Г. Ягоди від 18 січня 1930 р., розпочали "ліквідацію наявних в агентурній розробці контрреволюційних організацій i груп", а також "вилучення контрреволюційного активу". До 9 лютого на території УСРР було заарештовано 11 865 осіб – як, начебто, членів 334 "контр- революційних організацій і груп", що "готувалися до повстання"19. Усвідомлення факту прикордоння – "вивіски" досягнень СРСР – зму- шувало керівників прикордонних регіонів діяти "на випередження". 162 Р ом а н П од к ур 15 Смільський В. Пільги червоноармійським колгоспам // Вісті ВУЦВК. – 1930. – 1 березня. 16 Держархів Вінницької обл., ф. П-29, оп. 1, спр. 577, арк. 131-135; Политбюро и крестьянство: Высылка, спецпоселение: 1930–1940 гг. – Кн. 1. – М., 2005. – С. 70-76. 17 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 7, арк. 125. 18 Политбюро и крестьянство: Высылка, спецпоселение: 1930–1940 гг. – Кн. 1. – С. 71. 19 Васильєв В. Перша хвиля суцільної колективізації і українське селянство // Ко- лективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 – березень 1930 рр.). – Він- ниця, 1997. – С. 78. Бюро прикордонного Шепетівського окружкому КП(б)У 6–7 грудня 1929 р. одноголосно ухвалило рішення колективізувати до травня 1930 р. 50%, а до жовтня – 75% селянських господарств округу. Тому вони запропонували політбюро ЦК КП(б)У віднести округ до районів суцільної колективізації. Секретар окружкому КП(б)У Г. Пилипенко виїхав до Харкова і два тижні переконував республіканське керів- ництво в необхідності такого рішення. Після повернення зі столиці він поінформував бюро окружкому про підтримку ЦК ініціативи керівництва прикордонного округу20. На початку січня 1930 р. пленум того ж окружкому практично без обговорення ухвалив постанову повністю колективізувати господар- ства округу "до річниці Жовтневої революції". У райони спрямували відповідні настанови. Окружний земельний відділ директивою від 19 січня доручив райвиконкомам зібрати насіннєвий фонд не тільки в колективізованих господарствах, а й у тих, які передбачалося усус- пільнити до весняної посівної кампанії. Це викликало загальне неза- доволення серед селян. 27 січня 1930 р. окружний виконком телеграмою зажадав негайно розпочати усуспільнення худоби та птиці, кролів i пасік. 31 січня бюро окружкому ухвалило рішення про виселення 800 "куркульських" гос- подарств упродовж чотирьох годин. Основним критерієм став розмір сільськогосподарського податку – 200 і більше рублів21. Шепетівські керівники були настільки впевненими в можливості колективізувати всі селянські господарства округу, що після отри- мання офіційних директив 6 лютого 1930 р. ухвалили "негайно при- ступити до складання орієнтовних поіменних списків куркульства по селах". Паралельно із 5 лютого вони заборонили роботу млинів і роз- почали закриття церков та молитовних будинків. Темпи усуспільнення були істотно скориговані – планувалося ко- лективізувати впродовж весни 1930 р. 75% селянських господарств округи, а до жовтня колективізацію завершити. Загальний настрій, що панував серед місцевих керівників, виражала теза: "Хай усі по- мруть, але ми колективізуємо округ на 100%"22. Утім, у Славутському районі до вересня 1930 р. у 16 колгоспів удалося об’єднати лише 823 се- лянських господарства (12,7%). Станом на 25 травня 1931 р. у 85 кол- госпів району входило лише 7507 селянських господарств (49,6%)23. Розкуркулення, депортація родин, так зване "усуспільнення" землі, реманенту, домашньої птиці, худоби й пасік викликали мас- 163 С ел я н сь к і п ов ст а н н я п оч а т к у 1 9 3 0 -х р р . н а п р и к ор д он н і У С Р Р 20 Там само. – С. 82. 21 Там само. – С. 82-83. 22 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 3184, арк. 17-18. 23 Берковський В. Колективізація та антиколгоспна боротьба на Славутчині: пе- редумови та перебіг подій // Реабілітовані історією: У 27 т.: Хмельницька область. – Кн. 4. – C. 176. штабне обурення селян. Спочатку вони просто погрожували місце- вому партійно-радянському апарату й активістам, які брали участь у розкуркуленні та колективізації, фізичним насиллям, підпалом, не- рідко вбивством. Саме на цих формах спротиву спочатку наголошу- вали у звітах керівники місцевих партосередків та апаратів держбезпеки24. Але активісти продовжували розкуркулювати й "усуспільнювати" майно селян, нищили церкви, відверто насміхалися над традиційним світоглядом селян. Тому бунти, повстання, "во- линки" стали закономірним продовження спротиву. Прояви непокори у прикордонних районах серйозно схвилювали республіканське керівництво. На польський кордон виїхав голова ДПУ УСРР В. Балицький зі з’єднанням військ ДПУ і групою керівних спів- робітників. Однак запобігти активізації селянського спротиву вони були не в змозі. Загалом тоді було вбито 15 представників влади, по- ранено 32, побито 280 осіб. Шепетiвськi селяни втратили загиблими й пораненими 49 осіб, 104 були побиті, понад 2 тис. заарештували25. Одне з перших прикордонних повстань відбулося саме у Шепе- тівському окрузі. Безпосереднім приводом стала боротьба за повер- нення церкви у районному центрі Плужне. Функціонування місце- вого храму вдалося відстояти, що було сприйнято як вагома перемога місцевої влади. 20 лютого 1930 р. на молебень у Плужному зібралося понад 2 тис. осіб із дев’яти сіл району. Релігійне дійство фактично пе- ретворилося на демонстрацію. Віруючі, здебільшого жінки, почали вимагати від місцевої влади відкриття храмів і в інших селах. Голова ДПУ УСРР В. Балицький 3 березня 1930 р. писав секрета- реві ЦК КП(б)У Л. Картвелішвілі, що спочатку жінки проголошували гасла: "Не чіпайте церков!". Однак згодом "антирадянський і кур- кульський елемент" начебто почав транслювати політичні гасла: "Не чіпайте куркулів!", "Геть колективізацію!", "Геть радянську владу – бу- демо вибирати старосту!" Юрби жінок із Плужнянського району на- магалися перейти кордон з Польщею. Уже наступного дня, за словами В. Балицького, розпочалися се- лянські виступи ще у 22 селах Плужнянського району, ще через день повстали 13 районів округу. Селяни розігнали сільради, побили сіль- ських активістів, розібрали усуспільнене майно26. Населення сіл Мурафського району Могилів-Подільського округу закликало "бити комуністів – нам допоможе Польща". Натовп удалося вгамувати лише із застосуванням зброї27. У документах прикордонних окрвідділів ДПУ УСРР та доповідних записках начальників прикордонних загонів зафіксовано чимало 164 Р ом а н П од к ур 24 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 3185, арк. 23-24. 25 Там само. – С. 83. 26 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 3184, арк. 21-22; спр. 3154, арк. 24-25. 27 Там само, спр. 3184, арк. 64-65. згадок про спробу перейти кордон чи влаштувати мітинг. Так, меш- канці с. Радогощ 24 лютого 1930 р. із гаслом "Геть Радянську владу, грабіжників-комуністів, йдемо до Польщі" під чорним прапором ру- шили до комендатури прикордонного загону. Комендант загону спо- чатку роз’яснював селянам "неправильність їх дій". Наприкінці він заявив, якщо хтось зробить хоч крок до кордону, він віддасть наказ про відкриття вогню на враження. Подібні дії відбувалися 3 березня 1930 р. у с. Печивода, Тростянка Аннопольського (прикордонного) району, у с. Піддубці натовп із 400 жінок розгромив склад із сіль- ськогосподарським реманентом і намагався перейти кордон. При- кордонники розсіяли натовп, але невеликі групи жінок у 20-25 осіб із сіл Хомяки, Хомяківські Поруби повторили спробу28. Загалом виникає питання: навіщо селяни прикордонних сіл удавалися до таких маневрів? Адже вони володіли інформацією про соціально-економічну ситуацію у прикордонних районах країн-сусі- дів, розуміли, що навряд чи їм вдасться залишитися там на прожи- вання, покинувши господарство, дружину/чоловіка, дітей, рідню в радянській Україні. Вірогідно, розрахунок робився на міжнародний розголос, який мав змусити радянських керівників скоригувати соціально-економічну політику. Загалом кремлівське керівництво готувалося до селянських заво- рушень. В УСРР додатково для проведення операції по розкуркулю- ванню та депортації було мобілізовано 2 296 чекістів, 9 296 комуніс- тів, 8 328 комсомольців, 4 019 працівників міліції. Всім була видана зброя. В республіці дислокувалося 3578 бійців військ ОДПУ СРСР. Додатково в УСРР з внутрішніх округів було передислоковано ще 575 бійців військ ОДПУ СРСР. Весною 1930 р. для військ ОДПУ СРСР з РСЧА було передано 379 кулеметів, 61 кулеметна тачанка, 8 821 гвин- тівка, 4 494 драгунські шаблі, 15 140 гранат, 69 мортирок і 1 839 гра- нат для них, 445 револьверів "наган", понад 3 млн. патронів, 55 ван- тажівок АМО, 3 бронемашини29. Поки придушували повстання на Шепетівщині масові заворушення розпочалися в Тульчинському окрузі. 16 березня 1930 р. В. Балицький телеграфував у ЦК КП(б)У: "Вчора приїхав до Тульчинського округу. Весь округ охоплений заворушеннями і повстаннями. Із 17 районів округу вражено 15 районів. На сьогоднішній день заворушення відбуваються у 153 селах. Повністю радянська влада ліквідована у 50 селах, замість сільрад вибираються старости. Колгоспи ліквідовано в більшості сіл"30. У селах Ободівського району з’явилися окопи; озброєні селяни не пускали нікого у село. Із с. Баланівки Бершадського району після 165 С ел я н сь к і п ов ст а н н я п оч а т к у 1 9 3 0 -х р р . н а п р и к ор д он н і У С Р Р 28 Держархів Хмельницької обл., ф. П-458, оп. 1, спр. 324, арк.1-32. 29 Див. докладніше: Ивницкий Н.А. Репрессивная политика советской власти в деревне (1928– 1933 гг.). – М., 2000. 30 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 3154, арк. 39. придушення повстання військами ОДПУ у ліс пішли понад 500 осіб, озброєних вилами й сокирами. У селах Горячківка та Ольшанка Мяс- тківського району перестрілка між селянами та підрозділами ОДПУ тривала понад дві години. У Могилів-Подільському окрузі повстали Ямпільський, Бабчинецький, Мурафський, Лучинецький, Чернівець- кий райони. Натовпи селян розганяли сільради, розбирали усуспіль- нене майно, били представників сільської адміністрації й активістів31. Ліквідацією силовими методами релігійних осередків більшовицькі очільники спровокували масовий протест практично по всій території УСРР. На противагу спробам сформувати світогляд "радянської людини" селяни вимагали "вигнання вчителів, присланих радянською владою", "уведення у школах Закону Божого", "викладання у школі слов’янської мови, щоб розуміти церковну службу". Надалі у фокусі протестів опинилися вимоги зміни соціально- економічної політики, зокрема, припинення розкуркулення й депор- тацій. Лунали заклики "забрати активістів", тобто припинити діяль- ність сільських бригад із колективізації й усуспільнення, "дати вільну торгівлю", "закрити кооперативи". Останнє свідчило про повну дис- кредитацію ідеї кооперативного руху, оскільки влада використала кооперативи як додаткову можливість вилучити у селян кошти, але товари продавалися за завищеними цінами або постачалися в міні- мальній кількості й розподілялися за "класовим принципом". Особливу небезпеку для влади становили політичні вимоги повста- лих селян. Гасла "Геть комуністів, які ведуть країну до загибелі!" були типовими для всієї території УСРР. У прикордонних районах цей про- цес доповнювався обранням нового сільського самоуправління – ста- рост. Селяни стихійно намагалися забезпечити певний рівень впливу на місцеву адміністрацію: "Нам не треба влади, що грабує селян". Типовим для прикордонного Поділля виявилася прихильність до символіки Української Народної Республіки. В окремих селах Туль- чинського округу співали "Ще не вмерла Україна" і виголошували гасла "Геть радянську владу, хай живе самостійна Україна!"32 До 1922 р. тут продовжували діяти повстанські загони уенерівської орі- єнтації. В. Балицький інтерпретував такі прояви як "петлюрівську пропаганду/контрреволюцію". Але для кремлівського керівництва висновок був очевидним – через 10 років після приходу більшовиків до влади чимала кількість населення УСРР залишалася опозиційною до радянського режиму. Придушення опору на прикордонні мало чимало особливостей. Застосування підрозділів Червоної армії для придушення селянських бунтів виключалося, оскільки територіально-міліційний принцип комплектування частин передбачав тимчасовий призов певної 166 Р ом а н П од к ур 31 Там само, арк. 39-43. 32 Там само, арк. 39-40. кількості населення у військові частини, дислоковані в місцевих гар- нізонах. За цей час було неможливо настільки змінити світогляд перемінного особового складу, щоб він без застережень підтримав колективізацію33. Тому основне навантаження лягло на прикордонні загони й окремі підрозділи військ ОДПУ СРСР, розквартировані в рес- публіці. За потреби їх планувалося підсилити міліцією та озброєним партійно-радянським активом, курсантами шкіл міліції і ДПУ. Але ці резервні загони не могли швидко зреагувати на початок завору- шення. Тому керівники прикордонних загонів створювали в містах команди "особливого призначення" (рос. "ОСНАЗ"). Загалом вони займалися караульною службою, але негласно були зорієнтовані на підтримку дій прикордонників. Утім, із початком колективізації на- віть серед відданих бійців почалися "політичні відхилення" із засуд- женням механізмів розкуркулення. Реагуючи на такі настрої, В. Балицький визначив два чинника, що зумовили селянський спротив – "куркульська агітація" й "пере- кручення" під час проведення суцільної колективізації. За результа- тами своєї поїздки повсталим Правобережжям УСРР В. Балицький запропонував Шепетівський, Тульчинський, Могилів-Подільський прикордонні округи в першу чергу "зміцнити партійно-радянськими працівниками" районного рівня, змінити окружне керівництво на Шепетівщині й Тульчинщині, "почистити" керівний склад комсо- мольських окружних і районних комітетів, провести дострокові пе- ревибори сільрад, забезпечити населення товарами першої необхід- ності (сіль, сірники, гас, тютюн та ін.). Водночас він пропонував прикордонні округи "укріпляти економічно, підтримуючи колгоспи насінням, кредитами, створювати нові машинно-тракторні станції й посилити постачання вже наявних. В. Балицький акцентував увагу на необхідності різкого посилення пропагандистської, роз’ясню- вальної й культурної роботи, позаяк населення, на його думку, "від- стале", не розуміє привабливості "соціалістичного будівництва", ви- магає "повернути попа". Із акцентів, які розставив автор документа, простежується, у першу чергу, бажання посилити агітаційно-пропа- гандистську складову обробки населення для його "радянізації". Про зміну чи коригування перебігу суцільної колективізації або загалом соціально-економічної політики не йшлося. У наступні місяці почалися певні кадрові зміни в керівництві при- кордонних округів і районів, збільшилися обсяги матеріально-тех- нічного постачання колгоспів. Але 1931 р. продемонстрував ріст спро- тиву селянства. Аналіз архівно-кримінальних справ із Державного архіву Хмельницької області показав наявність значної кількості за- суджених селян за "організацію повстанських осередків", "підготовки 167 С ел я н сь к і п ов ст а н н я п оч а т к у 1 9 3 0 -х р р . н а п р и к ор д он н і У С Р Р 33 Гриневич Л.В. Участь військ ДПУ та РСЧА в антиселянських акціях 1930 р. // Голод 1932–1933 років в Україні: Причини та наслідки. – К., 2003. – С. 403-416 та ін. повстань", "участь у повстаннях". Усіх фігурантів цих справ згодом реабілітували. Це означає, що обвинувачення були сфальсифікова- ними. Але деякі обставини, зазначені у справах, свідчать про реаль- ність опору. Так, у квітні – травні 1931 р. співробітники Кам’янець- Подільського прикордонного загону затримали мешканців с. Тинна Смотрицького району (нині Дунаєвецький р-н Хмельницької обл.) Ф. Солтиса, Ф. Лисаківського, Й. Навроцького та ін. – усього 25 осіб. Їх звинуватили за ст. 54-2 (збройне повстання) і 54-11 (участь у контр- революційній організації) Кримінального кодексу УСРР. Дехто із фі- гурантів свого часу служив в арміях УНР або ЗУНР. Під час обшуків було виявлено понад 300 одиниць різноманітної зброї (мисливські рушниці, втинки, гвинтівки, револьвери тощо), понад 2 тис. набоїв, прапори УНР, саморобні листівки тощо. Керівником повстанського угруповання назвали колишнього сотника петлюрівської армії І. Лисецького. Активні дії планувалося розпочати 3 травня 1931 р. Повстанці нібито мали намір оволодіти Кам’янцем-Подільським, Волочиськом, Могилевом-Подільським, залізничними станціями, приєднавши їх до Польщі. Один із загонів повинен був перетнути по- льський кордон, заглибитися на територію УСРР і розширювати район повстання. Але співробітники Кам’янець-Подільського при- кордонного загону провели превентивні арешти й фактично зірвали планований виступ – заворушення відбулися лише у двох селах, і їх швидко придушили34. Наскільки свідчення нібито членів цієї "повстанської організації" були сфальсифіковані співробітниками органів держбезпеки – пред- мет окремого дослідження. Але наявність зброї, гасел, листівок, ре- ального виступу у двох селах Смотрицького району свідчить про ви- соку ймовірність підготовки повстання. Рівень покарання теж свідчить на користь такої версії – 7 осіб засудили до розстрілу, 7 – до 10 років, 5 – до 8, 6 – до 5 років таборів. Застосування "вищої міри со- ціального захисту" у 1931 р. свідчило про явну небезпеку виявлених "державних злочинців" для радянської влади. Із огляду на відсутність інших документів, окрім архівно-кримі- нальної справи на учасників повстання, ми не можемо дослідити ймовірну роль польських спеціальних служб у підтримці чи навіть ін- спіруванні такого виступу. Фактом, однак, є те, що СРСР і Польща на той час фактично були ворожими державами і активно проводили розвідувально-диверсійну роботу35. Селянські повстання відбувалися не лише на польській чи румун- ській ділянках кордону. На початку 1931 р. співробітники ДПУ на Чернігівщині, що межує із Російською Федерацією, почали докумен- 168 Р ом а н П од к ур 34 ГДА СБУ, м. Хмельницький, спр. 24515, арк. 232-255. 35 Див.: Подкур Р. Прикордоння радянської України у воєнній доктрині СРСР 1920–1930-х рр. // Регіональна історія України. – Вип. 9. – К., 2015. – С. 99-118. тувати різкий сплеск повстанських настроїв серед селян. Він збігся з хвилею суцільної колективізації, що почалася в області 1931 р. Зок- рема у квітні 1931 р. прояви повстанської активності фіксувалися в Городнянському районі. Перші допити свідків відбулися у двадцятих числах цього місяця. Основні події розгорнулися наприкінці травня – у червні 1931 р. Так, 16 червня секретар Городнянського райкому КП(б)У І. Федорченко повідомляв в інформсектор ЦК КП(б)У про збройний напад на сільраду с. Солонівка, скоєний трьома людьми напередодні. Тоді було поранено селянина та районного політінспектора. Поранень зазнав також один нападник. І. Федорченко акцентував увагу республіканського керів- ництва, що "політична банда" нараховує до 150 осіб, озброєна 38 руш- ницями, 2 гранатами, "бомбою". У переважній більшості вона склада- лася з "куркулів-утікачів", кримінальників та частини колишніх червоних партизанів, які, мовляв, стали "куркулями" або "розклалися". Командиром повстанців було названо Я. Рябченка. Основною метою "політичної банди", на думку І. Федорченка, був напад на Городнянський БУПР, обеззброєння міліції та звільнення за- арештованих. Нападу чекали 15 червня 1931 р., але тоді він так і не відбувся. Утім секретар Городнянського райкому КП(б)У був упевне- ний, що це станеться найближчим часом, особливо беручи до уваги "дуже мізерні сили у самому райцентрі". 17 червня до Городнянського району прибули загони з Гомеля, Ніжина, Чернігова загальною кіль- кістю до 200 чол. (озброєні гвинтівками та кулеметами). Для наступу на повсталих селян було сформовано підрозділ із 70 осіб36. Основні бойові дії розгорнулися 17 червня 1931 р. за 8–9 км від районного центру – Городні. Повстанський загін у (за різними да- ними – від 100 до 150 осіб), лише наполовину озброєний рушницями та револьверами, розпочав бій із об’єднаним загоном курсантів Гомельської школи Товариства сприяння оборони (ТСО), ДПУ і міліції. Повстанці намагалися атакувати зусібіч. У бій із вигуками: "усіх пе- реб’ємо, здавайтесь!" вступив навіть повстанський кінний загін (30 вершників). Однак щільний кулеметно-рушничний вогонь зму- сив їх відступити й розсіятися в лісі. Втрати становили: захоплених у бою – 21, убитих – 18, поранених – 3 особи. 18 червня загін кінної мі- ліції вирушив до с. Тупичів для подальшого придушення повстання. У лісі відбулася перестрілка з групою повстанців (14 осіб), у резуль- таті чого всіх їх вдалося захопити37. Під час розслідування подій слідчі Київського оперативного сек- тора ДПУ УСРР особливу увагу приділили ідеологічній платформі, яку, мовляв, поширювали серед селян Я. Рябченко та інші керівники повстання. Йшлося про широку демократію в радах, зрівняльний 169 С ел я н сь к і п ов ст а н н я п оч а т к у 1 9 3 0 -х р р . н а п р и к ор д он н і У С Р Р 36 Там само, арк. 5. 37 Там само, арк. 6. розподіл землі, передачу фабрик і заводів недержавного значення під управління трудових колективів тощо. Я.Рябченко наївно сподівався, що політико-економічні розбіж- ності з курсом компартії буде вирішено шляхом поступок з її боку. Основним аргументом він уважав те, що це – "вимога народу". Також він пропонував проведення широкої роз’яснювальної роботи серед населення щодо різних поглядів на подальший соціально-економіч- ний розвиток країни для реальної участі народу в дискусії. А вже на цьому підґрунті необхідно провести демократичні вибори38. Соратник Я.Рябченка – М. Шаш у протоколі (ймовірно нічного) до- питу від 19–20 червня 1931 р. дещо по-іншому інтерпретував погляди повстанців на характер майбутньої влади. Пропонувалося її організу- вати за принципом "вільного козацтва". Особливо наголошувалося, що козаки мають бути озброєними. Суддівські функції в кожному населе- ному пункті мала здійснювати козацька рада. Серед іншого, допуска- лося право козака вбити іншого на місці скоєння останнім злочину39. Спроба організувати на Чернігівщині адміністративно-територі- альний устрій за прикладом "старих часів" та "козацьких територій" Області Війська Донського чи Кубані мала певне історичне підґрунтя. Чимало місцевого населення відносили себе до козацького стану. Це, зокрема, підтверджується метричними книгами, що зберігаються в Державному архіві Чернігівської області. Аналіз варіантів бачення майбутнього державного устрою Ук- раїни після перемоги повстанців свідчить про зіткнення двох світог- лядів – "прорадянського" (ради з широким представництвом усіх верств населення та широким спектром політичних поглядів) і "ста- ровинного козацького". Це було цілком прийнятним для населення аграрної Чернігівщини. Слід також підкреслити, що повстанці по- стійно ідентифікували себе як "козацька українська влада". Загалом у справі повстанського загону Я. Рябченка було порушено провад- ження проти 174 осіб, із них 18 засудили до розстрілу, 36 фігурантів справи отримали різні терміни ув’язнення40, 120 звільнили з-під варти через брак доказів41. Повстанський рух на прикордонні у 1930–1931 рр. був протестом проти суцільної колективізації сільського господарства. Запопадли- вість партійно-радянського керівництва прикордонних округів, спонукуваного закликами кремлівських очільників, лише посилила динаміку селянського спротиву. Спочатку селяни просили припи- нити розкуркулення та руйнування храмів, згодом вимагали лікві- дувати комуністичні осередки, провести перевибори сільрад без 170 Р ом а н П од к ур 38 Там само, т. 2, арк. 214-217. 39 Там само, т. 1, арк. 239-247. 40 Там само, т. 3, арк. 404-430. 41 Там само, арк. 150-164, 177. участі членів КП(б)У тощо. Через мітинги, різноманітні акції на від- стані прямої видимості прикордонників та мешканців населених пунктів держав-сусідів селяни намагалися донести інформацію про масові протести до представників влади інших країн. Такі зовніш- ньополітичні акції, на їх думку, повинні були змусити вище політичне керівництво СРСР до корекції соціально-економічного курсу. Відсутність змін у соціально-економічній політиці штовхнула селян до збройного спротиву владі. Повсталі розганяли сільську ад- міністрацію, обирали нове сільське управління, намагаючись ре- ально впливати на місцеві справи. Одним із головних гасел повстанців на польському та російському прикордонні було створення самостійної української держави. Різ- нилося лише бачення державного устрою: на Правобережжі – у ви- гляді Української Народної Республіки, на Чернігівщині – як "вільна козацька республіка". На початку 30-х рр. такі ілюзії ще подекуди могли існувати. Внаслідок масового "червоного терору" кінця 30-х вони надовго зникли. ПОДКУР Р. крестьянские восстания начала 1930-х гг. на пограничье УССР. Исследуются особенности крестьянских восстаний на пограничье УССР, их течение, основные требования повстанцев, действия войск ГПУ и пограничников по подавлению беспорядков, реакция на них партийно-со- ветского руководства. Ключевые слова: крестьянские восстания, пограничье, ГПУ УССР. PODKUR R. Peasant Uprisings at the Beginning of the 1930th on the Bor- ders of the UkrSSR. Author examines the key features of peasant uprisings in the borderlands of the Ukrainian SSR, their course, the basic requirements of the rebellians, the actions of the GPU troops and border guards to quell unrest, the response of the Communist party and the Soviet leaders. Keywords: peasant uprising, borderlands, the GPU of the Ukrainian SSR. References Berkovs'kyj V. (2010). Kolektyvizatsiia ta antykolhospna borot'ba na Slavutc- hyni: peredumovy ta perebih podij. Abstracts of Papers Materialy XIII istoryko- kraieznavchoi konferentsii, prysviachenoi 80-richchiu vid dnia narodzhennia I.S. Vynokura (pp. 476-486). Kam'ianets'-Podil's'kyj. [in Ukrainian]. Berkovs'kyj V. (2012). Kolektyvizatsiia ta antykolhospna borot'ba na Slavutc- hyni: peredumovy ta perebih podij. In Reabilitovani istoriieiu. Khmel'nyts'ka oblast'. (pp. 174-183). Khmel'nyts'kyj. [in Ukrainian]. Bogdenko M.L. & Zelenin I.E. (1962). Istoriya kollektivizacii sel'skogo khozya- jstva v sovremennoj istoriko-e'konomicheskoj literature . Istoriya SSSR, (4), 133- 151. [in Russian]. Hanzha O. (1996). Opir selian stanovlenniu totalitarnoho rezhymu v USRR. Kyiv. [in Ukrainian]. 171 С ел я н сь к і п ов ст а н н я п оч а т к у 1 9 3 0 -х р р . н а п р и к ор д он н і У С Р Р Hanzha O. (2000). Opir selianstva politytsi sutsil'noi kolektyvizatsii v Ukraini. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky, (5), 200-215. [in Ukrainian]. Hrynevych L.V. (2003). Uchast' vijs'k DPU ta RSChA v antyselians'kykh aktsiiakh 1930 r. In Holod 1932–1933 rokiv v Ukraini: Prychyny ta naslidky. (pp. 403-416). Kyiv. [in Ukrainian]. Ivnickij N.A. (2000). Repressivnaya politika sovetskoj vlasti v derevne (1928– 1933 gg.). Moskva. [in Russian]. Ivnitskij N.A. (1972). Klassovaia bor'ba v derevne y lykvydatsyia kulachestva kak klassa (1929–1932). Moskva. [in Russian]. Kul'chyts'kyj S.V. (1991). Tsina “velykoho perelomu”. Kyiv. [in Ukrainian]. Kul'chyts'kyj S.V. (2006). Opir selianstva sutsil'nij kolektyvizatsii. In Istoriia ukrains'koho selianstva: Narysy. Vol. 2. (pp. 139-158). Kyiv. [in Ukrainian]. Patryliak B.K. (2012). Opir ukrains'koho selianstva sotsial'no-ekonomichnym zakhodam radians'koi vlady naprykintsi 1920-kh – pochatku 1930-kh rr.: istori- ohrafiia problemy. Gileya, (56), 235-243. [in Ukrainian]. Podkur R. (2015). Prykordonnia radians'koi Ukrainy u voiennij doktryni SRSR 1920–1930-kh rr. Rehional'na istoriia Ukrainy, 9, 99-118. [in Ukrainian]. Politbyuro i krest'yanstvo: Vysylka, specposelenie: 1930–1940 gg. (2005). Vol.1. Moskva. [in Russian]. Vasil'ev V. (1992). Krest'yanskie vosstaniya na Ukraine: 1929–1930 gody. Svo- bodnaya mysl', 9, 70-78. [in Russian]. Vasyl'iev V. (1997). Persha khvylia sutsil'noi kolektyvizatsii i ukrains'ke selianstvo. In Kolektyvizatsiia i selians'kyj opir na Ukraini (lystopad 1929 – berezen' 1930 rr.). Vinnytsia. [in Ukrainian]. Vasyl'iev V. (2005). Selians'kyj opir kolektyvizatsii v Ukraini (1930-ti rr.). Istoriia Ukrainy: Malovidomi imena, podii, fakty. (31), 140-150. [in Ukrainian]. Vasyl'iev V. (2010). Stalins'ka revoliutsiia “zghory” v Ukraini: nasyllia, proty- diia, rezul'taty. Istoriia Ukrainy: Malovidomi imena, podii, fakty, (36), 73-87. [in Ukrainian]. Viola L. (2010). Krest'yanskij bunt v e'pohu Stalina: Kollektivizaciya i kul'tura krest'yanskogo soprotivleniya. Moskva. [in Russian]. Viola L. Narodnyj opir v stalins'ki 1930-ti rr.: monoloh advokata dyiavola. Istoriia Ukrainy: Malovidomi imena, podii, fakty, (31), 103-139. [in Ukrainian]. Vovk O.V. (2012). Suchasna istoriohrafiia antybil'shovyts'koho selians'koho po- vstans'koho rukhu v Ukraini (kinets' 10-kh – pochatok 30-kh rokiv XX stolittia). Sums'ka starovyna, (XXXVI/XXXVII), 25-34. [in Ukrainian]. 172 Р ом а н П од к ур

Селянські повстання початку 1930-х рр. на прикордонні УСРР

Репозитарії

Схожі ресурси