Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши

У статті реконструйовано кордон улусу Курумиши.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2017
1. Verfasser:	Черкас, Б.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2017
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	Кордони й прикордоння в системі історичної та етнополітичної регіоналістики
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160742
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши / Б. Черкас // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2017. — Вип. 11. — С. 163-170. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-160742
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1607422019-11-18T01:25:39Z Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши Черкас, Б. Кордони й прикордоння в системі історичної та етнополітичної регіоналістики У статті реконструйовано кордон улусу Курумиши. Статья реконструирует границу улуса Курумиши. The article reconstructs of the border Kurumishi’s Ulus. 2017 Article Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши / Б. Черкас // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2017. — Вип. 11. — С. 163-170. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160742 32+93/94:711.522 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Кордони й прикордоння в системі історичної та етнополітичної регіоналістики Кордони й прикордоння в системі історичної та етнополітичної регіоналістики
spellingShingle	Кордони й прикордоння в системі історичної та етнополітичної регіоналістики Кордони й прикордоння в системі історичної та етнополітичної регіоналістики Черкас, Б. Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши Регіональна історія України
description	У статті реконструйовано кордон улусу Курумиши.
format	Article
author	Черкас, Б.
author_facet	Черкас, Б.
author_sort	Черкас, Б.
title	Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши
title_short	Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши
title_full	Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши
title_fullStr	Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши
title_full_unstemmed	Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши
title_sort	невідома "тьма-тумен" золотої орди на теренах україни: улус курумиши
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Кордони й прикордоння в системі історичної та етнополітичної регіоналістики
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160742
citation_txt	Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши / Б. Черкас // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2017. — Вип. 11. — С. 163-170. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT čerkasb nevídomatʹmatumenzolotoíordinaterenahukraíniuluskurumiši
first_indexed	2025-07-14T13:23:13Z
last_indexed	2025-07-14T13:23:13Z
_version_	1837628804644732928
fulltext	УДК 32+93/94:711.522 Борис Черкас Невідома “тьма-тумен” Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши У статті реконструйовано кордон улусу Курумиши. Ключові слова: улус Курумиши, улус, тьма-тумен, хан. В попередній статті я вже розглядав історію виникнення та ста- новлення адміністративно-територіального поділу Улусу Джучи. Також було проаналізовано і реконструйовано найбільші області, на які ділилась ця держава, з акцентом на терени України1. В даній статті, я хотів би зупинитись на реконструкції більш малої адміні - стративної одиниці – проміжній між крилом і тьмою. Мова йтиме про улус Курумиши. Наприкінці 1245 р. на теренах України на захід від Дніпра, на зем- лях, що належали орді Котяна і чорним клобукам, оформлюється улус Курумиши. Він постав унаслідок підходу сюди монгольського війська, направленого на сторожу проти європейських країн2. У джерелах улус відомий під різними назвами: “місця Куремсові”3, “Північні області”4, “Прославія”5 і, врешті-решт, “Поділля”6. Особа Курумиши є досить загадковою. У біографіях, поданих Рашид-ад-Діном, є лише один персонаж з таким ім’ям – третій син старшого Джучида Орда-Ічена7. Але про нього зазначено: “Цей © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 11. — С. 163–170 © Б. Черкас, 2017 1 Черкас Б. Крило Мувала і його кордони. Спроба реконструкції // Регіональна історія України. Вип. 10. – К., 2016. – С. 127–138. 2 Джованни дель Плано Карпини. История Монголов. Путешествие в восточные страны. – СПб., 1911. – С. 47. 3 Галицько-волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар. – К., 2002. – С. 122-123. 4 Из летописей Рукнеддина Бейбарса // Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Том I. – СПб., 1884. – С. 112. 5 Дашкевич Я. Р. Угорська експансія на золотоординське Поділля 40-х – 50-х рр. XIV ст. // Україна в минулому.– К. – Львів, 1994. – Вип. 5. – С. 32-65. 6 Руссев Н. Д. Молдавия в «темные века»: материалы к осмыслению культурно- исторических процессов // Stratum plus. – 09/1999. – № 5. – С. 396. 7 Из «Сборника летописей» Рашид-ад-дина // Тизенгаузен В.Г. Сборник материа- лов, относящихся к истории Золотой Орды. Москва – Ленинград, 1941. – Т. 2. – С. 42. Курумиши не має синів, і дружини його невідомі”8. У 1259–1260 рр., коли в Монгольській імперії почалася усобиця між Хубілаєм і Аріг- Бугою, останнього від імені Джучидів підтримував Курумиши9. В. Трепавлов визначає, що Курумиши, “можливо, не Джучид”10. У той же час Агусти Алемань називає його сином Орди-Ічена11. П. Карпіні cтавить Курумиши в ряд вищих обласних правителів Улусу Джучи. Причому з характеристики папського посла видно, що Курумиши був Чингізидом, інакше б П. Карпіні охарактеризував його, як Картана: “якийсь князь”12. Повідомлення Рашид-ад-діна може містити неточність. Наприклад, після опису нащадків рідного брата Курумиши Хулагу він додає: “А бог знає краще”13. А в кінці родинного дерева Джучидів прямо пише, що інформацію надали “люди, які заслуговують на довіру”14. Слід наголосити, що Рашид- ад-Дін не був свідком подій, які описував. До того ж улус Курумиши лежав далеко від зони зацікавленості Іранського двору, що, зви- чайно, обумовлювало слабку обізнаність персидського історика із ситуацією в західній частині Улусу Джучи. Зокрема, це простежу- ється в описі Ногаєвої війни: показавши причини невдоволення емірів після Кримського походу, Рашид-ад-Дін не називає ні земель цих емірів, ні їхніх імен15. Відповідно, він зовсім не згадує синів Курумиши, про яких дослідники довідуються від єгипетського літо- писця Рукнеддіна Бейбарса. Бейбарс зазначив, що в Північних областях правили три сина Курумиши (у тексті Курмиши): Абаджи, Караджи і Янджи, які були старшими воєначальниками і керували туменами16. Улус зазнав великих втрат під час громадянської війни 1299– 1301 рр. Загинули два старші сини, тож після закінчення конфлікту хан Тохта віддав область молодшому нащадку Курумиши17. У пер- шому 20-річчі XIV ст. на територію улусу свій вплив поширило Руське королівство. У 1352 р. місцевий правитель виступив проти хана 164 Б ор и с Ч ер к а с 8 Там же. – С. 46. 9 Там же. – С. 73. 10 Трепавлов В. В. Большая Орда – Тахт эли. – Тула, 2010. – С. 31. 11 Агусти Алемань. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. – М., 2003. – С. 215. 12 Иоанн де Плано-Карпини... – 1911. – С. 48. 13 Из «Сборника летописей» Рашид-ад-дина… – С. 47. 14 Там же. – С. 60. Проте, як відомо: «Errare humanum est (людині природньо помилятися)». 15 Из «Сборника летописей» Рашид-ад-дина... – С. 71 16 Из летописей Рукнеддина Бейбарса... – С. 112. 17 Из летописей Рукнеддина Бейбарса... – С. 113, 117. Джанібека, за що був покараний. Є підстави вважати, що після цього улус втратив династію, і вже на початок 60-х рр. XIV ст. область управлялася емірами сусіднього улусу Ногая. У 1362 р. Велике кня- зівство Литовьске завдає успішного удару по ординцях. Литовці поширили свою владу на південь, захопивши цілий улус. Така ситуа- ція тривала до початку 90-х рр. XIV ст. Внаслідок падіння влади Коріатовичів емірам з улусу Ногая вдається відновити владу півден- ніше Синіх Вод. Тут у 1395 р. вже існує улус Хурмадая. Проте за Вітовта кордон Великого князівства Литовського знову спускається до Чорного моря. Ярликом Токтамиша землі колишнього улусу Курумиши остаточно передаються під владу Великого князівства Литовського. Де-факто ж південна частина області періодично зазнавала нападів, як з боку степовиків, так і з боку осілого насе- лення, внаслідок чого на цій території зникає місцева людність, занепадають міста. Основним видом економічної діяльності тут стає уходництво. Після створення улусу його західний кордон проходив по Дністру. Проте болохівці навряд чи входили до його складу. Це не відповідало устрою Монгольської імперії, в якій структура влади передбачала пряме підпорядкування осілих регіонів Каракоруму. З повідомлень літопису про війни Курумиши з Данилом складається враження, що ординці приходили з відносно віддалених земель. З іншого боку, і під час походу Данила на болохівців кочівники були відсутні. Галицько- волинським військам протистояли такі ж руси, лише під монголь- ською зверхністю. Згідно зі свідченнями П. Карпіні і Г. Рубрука, такий стан речей мав місце і на Київщині та у південному Криму. Проте у 1352 р. “король Прославії” вже виступає очільником як осілого, так і кочового регіону, пізніше відомого як Поділля18. Хани Золотої Орди, відокремившись від метрополії, перейняли всю повноту влади, що обумовило підпорядкування їм осілих регіо- нів. Одним з елементів нового порядку була роздача цих територій у “кормління” представникам “Золотого роду”, емірам чи навіть почесним полоненим. Яскравими прикладами служать надання Києва і Кафи Тука-Тимуру ханом Менгу-Тимуром19 чи Берке Судака султану Із-ед-діну20. Можливо, що і частина болохівців разом із землями Черкащини була безпосередньо включена до улусу Куру- миши, який був розширений на північ, що збільшило базу для 165 Н ев ід ом а “т ь м а -т ум ен ” З ол от ої О р д и н а т ер ен а х У к р а їн и : ул ус К ур ум и ш и 18 Дашкевич Я. Р. Вказ. Пр. – С. 32-65; Черкас Б. Похід хана Джанібека на Пра- вобережну Україну 1352 р. // Україна в Центрально-Східній Європі. – Вип. 9-10. – Київ, 2010. – С. 13-25. 19 Чхао Чху-ченг. Китайские источники по истории Золотой Орды (на материале перевода книги «Синь Юань ши») // Золотоордынская цивлизация. – Вып. 2. – Ка- зань, 2009. – С. 212. 20 Золотая Орда в источниках: В 5 т. – М., 2003. – Т. 1. – С. 55, 75, 92, 98. створення улусу Ногая. Невипадково у Бейбарса ця область визна- чена як північна21. Східний кордон улусу проходив по Дніпру. Стосовно кордону з Ногаєм ситуація виглядає менш однозначною. На перший погляд, логічно було б проводити кордон по Дністру. У джерелах сказано, що місце, де відбулася битва Тохти з Ногаєм, було старим юртом (областю кочувань) останнього22. Дехто з дослідників локалізують це місце на р. Куяльник23. Характерно, що місцевий емір Хаджи-бей також відносився саме до улусу Ногая24. Таким чином, виявляється, що лінією розмежування між областями мав бути Південний Буг. Однак існує думка, що ця річка не могла служити кордоном з огляду на свої менші розміри по відношенню до того ж Дністра25. Вважаємо, що цей фактор не може слугувати аргументом на користь тієї чи іншої версії при визначенні кордону. Яскравим прикладом є Волга. Могутня водна артерія проходила посередині домену Золотої Орди, але не відігравала ключової ролі при визначенні кордону. В 1502 р. на правобережжі Дніпра Біла і Синя Води згадуються як місце мож- ливого кочування Заволзької (щоправда, вона туди так і не при йшла) і Перекопської орд26. Сині Води – сучасна Синюха. А ось з Білою Водою питання складніше. Річки з такою назвою на Поділлі не існує. З контексту видно, що вона відділяла кочів’я від заходу. Це не може бути Дністер, оскільки він під своєю назвою фігурує в тих же доку- ментах27. До того ж, якби йшлося про нього, мала бути згадана принаймні р. Кодима. Не можуть Білою Водою бути й Інгул, Інгулець та Чичаклея. По-перше, це не логічно з точку зору географії назв, а по-друге, ці назви мають тюркське походження28. Так, Інгул і 166 Б ор и с Ч ер к а с 21 Из летописей Рукнеддина Бейбарса... – С. 112. 22 Из «Сборника летописей» Рашид-ад-дина… – С. 71. 23 Руссев Н. Д. Указ. соч. – № 5 – С. 386; Эренжен Хара-Даван. Чингис-хан как полководец и его наследие: Культурно-исторический очерк Монгольской империи XII–XIV вв. – Элиста, 1991. – С. 179. Щоправда, Сафаргалієв, виходячи з того, що Тарку – це Дністер, вважав, що Ку- канлик знаходився десь західніше від нього. Однак, тоді є незрозумілим, чому Но- гаєвичі після поразки продовжували правити у своїх володіннях (Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. – Саранск, 1960. – С. 61). 24 Руссев Н. Д. Указ. соч.– С. 388. 25 Галенко О. І. Золота Орда у битві біля Синіх Вод 1362 р. // Синьоводська про- блема у новітніх дослідженнях. – К., 2005. – С. 141. 26 Сборник Императорского Русского Исторического Общества: В 148 т. – Т. 41. – Ч. 1. – С. 418, 432. 27 Там же. – Т. 41. – С. 469. 28 Ільченко І. Гідроніми іншомовного походження надвеликолузького регіону. – Філологія: Збірник праць. – К., 2009. Інгулець в джерелі кримського походження названі “Енгел ве Онгул”29, а у “Книзі Великому Кресленню” – Ангулец30. На нашу думку, Білою Водою міг називатися Південний Буг. Відомо, що в ко- льоровому визначенні сторін світу у тюркських народів білий озна- чає західний. Отже, Південний Буг у кочовиків мав назву західної річки. Вочевидь, ця традиція заглиблена ще у часи існування тут улусу Курумиши, коли річка була кордоном із землями Ногая. Ще одним з фактів, що вказує саме на південнобузьку прив’язку кор- дону, є те, що і Курумиши, і Бурундай вторгалися до володінь Данила Романовича саме з територій, які лежать на лівому березі цієї річки31. Оскільки осіле населення належало саме до улусу Курумиши, кордон від Південного Бугу, вочевидь, йшов по Кодимі чи неподалік від неї до Дністра. Р. Бейбарс писав, що діти Курумиши “командували туменами в північних областях. Вони були рівні Ногаю по могутності, значенню і чисельності війська”32. Отже, улус складався з трьох туменів. Їх роз- ташування з огляду на напрям річок мало бути витягнутим з півдня на північ, що пов’язано із напрямом сезонного кочування. П. Карпіні ставку Курумиши застав неподалік від Дніпра, але навряд чи нижче сучасного Запоріжжя, (інакше він проїхав би до Бату через стійбище Мауці). Власне, тижнева подорож з Канева по замерзлій річці на возах навряд привела б його до порогів, про які, до речі, він не зга- дує. До того ж, з огляду на пору року, це була південна ставка прави- теля улусу. Влітку він мав підніматися на північ і, очевидно, сягав По- росся з його багатими пасовиськами33. Таким чином, принаймні одну тьму слід локалізувати на території від сучасного Дніпропетровська або Запоріжжя вздовж Дніпра до Росі. Це деякою мірою підтверджу- ється повідомленнями Бенедикта Поляка, згідно з якими папське по- сольство перед ставкою Курумиши зустріло очільника восьми тисяч вояків. Цей керівник вимагав дарів, а потім надав служника, який і супроводив послів до Курумиши34 (вочевидь, Б. Поляк мав на увазі 167 Н ев ід ом а “т ь м а -т ум ен ” З ол от ої О р д и н а т ер ен а х У к р а їн и : ул ус К ур ум и ш и 29 Миргалеев И. М. «Черный человек» Мамай. // Мамай. Опыт историографичес- кой антологии. – Казань, 2010. – С. 193. 30 Книга Большому Чертежу. – Москва-Ленинград, 1950. – С. 112. 31 Галицько-Волинський літопис... – С. 117, 121-124; Котляр М. Ф. Нариси во- єнного мистецтва Давньої Русі. – К., 2010. – С. 251-252; Почекаев Р. Батый. Хан, ко- торый не был ханом. – М., 2006. – С. 264-266. 32 Из летописей Рукнеддина Бейбарса.... – С. 112. 33 Див. характеристику Поросся: Квітницький М. Пороська захісна лінія: етапи формування та розвитку (у світлі писемних та археологічних джерел) // Місце і зна- чення Поросся в історії України (IX–XVII ст.). – Корсунь-Шевченківський, 2007. – С. 23. 34 Stolica Apostolska a swiat mongolski w poіowie XIII wieku. – Poznań, 1993. – S. 224. темника). Для визначення розтушування другого тумену можна ви- користати оповідь Кирими про втечу сина Мамая з ордою на пра- вобережжя Дніпра, де зазначено, що їхнім пристанищем стали “Енгел ве Онгул” (тобто Інгул та Інгулець)35. Отже, за оцінкою ор- динців XIV ст. це був окремий регіон, придатний для кочування. Вочевидь, друга тьма тягнулася вздовж вздовж цих річок і Півден- ного Бугу на північ до Синіх Вод. До третьої тьми могли входити су- міжні землі осілого населення та кочовиків північніше від Кодими і Синіх Вод, оскільки населення осілих теренів також служило у вій- ську Золотої Орди. Врешті-решт, вояком саме з числа русів було вбито Ногая36. Специфікою улусу Курумиши було те, що він займав територію з досить багатими пасовиськами, що давало можливість прогодувати відповідну кількість кочовиків. А також цей улус фактично врізався в доволі потужний осілий регіон, який був населений болохівцями. Останні ж, за літописом давали кочовикам “пшеницю і просо”37. Саме велика частка осілого населення стала причиною того, що на середину XIV ст. улус уже фігурує в європейських джерелах під слов’янським іменем – Прославія38. Причому ця частка зросла на- стільки, що після вокняжіння на осілих теренах Поділля Коріатови- чів 1362 р. їм протистояли вже не місцеві татари, а чамбули з сусід- ніх областей. ЧЕРКАС Б. Неизвестная “тьма-тумен” Золотой Орды на территории Украины: улус Курумиши. Статья реконструирует границу улуса Куру- миши. Ключевые слова: улус Курумиши, улус, тьма-тумен, хан. CHERKAS B. The unknown “darkness” of the Golden Horde in Ukraine: Ulus Kurumishi. The article reconstructs of the border Kurumishi’s Ulus. Key words: Ulus Kurumishi, Ulus, Tumen, Khan. References: Aleman’, Agusti. (2003). Alany v drevnix i srednevekovyx pis’mennyx istochni- kax. Moskva: Menedzher. [in Russian]. Cherkas, B. (2010). Pokhіd khana Dzhanіbeka na Pravoberezhnu Ukrainu 1352 r. Ukraїna v Tsentral’no-Skhidnij Yevropi, (9-10), 13–25. [in Ukrainian] 168 Б ор и с Ч ер к а с 35 Миргалеев И. М. Указ. соч. – С. 193. 36 Из летописей Рукнеддина Бейбарса.... – С. 114. 37 Галицько-Волинський літопис... – С. 104. 38 Черкас Б. Вказ. пр. – С. 13-25. Cherkas, B. (2016). Krylo Muvala і joho kordony. Sproba rekonstruktsіi. Regіonal’na іstorіa Ukrainy,10, 127-138. [in Ukrainian] Chkhao Chkhu-cheng. (2009). Kitajskie istochniki po istorii Zolotoj Ordy (na materiale perevoda knigi «Sin’ Yuan’ shi»). Zolotoordynskaya civilizaciya. Sbornik statej. Vypusk 2, pp. 209-214. Kazan’: Izdatel’stvo. «Fe’n» AN RT. [in Russian]. Dashkevych, Ya. (1994). Uhors’ka ekspansiia na zolotoordyns’ke Podillia 40-kh – 50-kh rr. XIV st. Dashkevych, Ya., Kapral’, M. Skochylas, I. & Fedoruk, Ya. (Eds.) Ukraina v mynulomu, (5), 32–65. L’viv: Instytut ukrains’koi arkheohrafii NAN Uk- rainy, L’vivs’ke viddilennia. [in Ukrainian]. Halenko, O. (2005). Zolota Orda u bytvi bilia Synikh Vod 1362 r. Shabul’do F. (Ed.), Brajchenko O.(Comp.).Syn’ovods’ka problema u novitnikh doslidzhenni- akh: Zb. Statej, pp. 129-159. Kyiv: Instutyt istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. Halyts’ko-volyns’kyj lіtopys. Doslіdzhennia. Tekst. Komentar. (2002). Kyiv: Naukova dumka.[in Ukrainian]. Il’chenko I. (2009). Hidronimy inshomovnoho pokhodzhennia nadvelykoluz’koho rehionu. Filolohiia: Zbirnyk prats’. Kyiv. [in Ukrainian]. Iz «Sbornika letopisej» Rashid-ad-dina. (1941). Tizengauzen V. Sbornik mate- rialov, otnosyashhixsya k istorii Zolotoj Ordy. Vol. 2. Moskva – Leningrad: Izdatel- stvo AN SSSR. [in Russian]. Iz letopisej Rukneddina Bejbarsa (1884). Tizengauzen V. Sbornik materialov, otnosyashhixsya k istorii Zolotoj Ordy. Vol. I. Sankt-Peterburg. [in Russian]. Kotliar M.F. (2010). Narysy voiennoho mystetstva Davn’oi Rusi. Kyiv: Nash chas. [in Ukrainian]. Kvitnyts’kyj, M. (2007). Poros’ka zakhisna liniia: etapy formuvannia ta roz- vytku (u svitli pysemnykh ta arkheolohichnykh dzherel). Abstracts of Papers: Mis- tse i znachennia Porossia v istorii Ukrainy (IX–XVII st.), pp. 124-143. Korsun’-Shev- chenkivs’kyj. [in Ukrainian]. Mirgaleev, I. (2010). «Chernyj chelovek» Mamaj.Trepavlov, V. & M. Mirgaleev I. (Eds.) Mamaj. Opyt istoriograficheskoj antologii: Sbornik nauchnyx trudov, pp. 183–197. Kazan’: Izdatelstvo «Fe’n» AN RT. Pochekaev R. (2006). Batyj. Khan, kotoryj ne byl khanom. Moskva – St.Peter- burg: AST, Evraziya. [in Russian]. Rubruk Vil’gel’m, Karpini Ioann Plano. Istoriya Mongolov. (1911). In Puteshes- tvie v vostochnye strany. St.Peterburg: Tip. A. S. Suvorina. [in Russian]. Russev, N. (1999). Moldaviya v «temnye veka»: materialy k osmysleniyu kul’turno-istoricheskix processov. Stratum plus, (5), 379–407. [in Russian]. Safargaliev, M. (1960). Raspad Zolotoj Ordy. Saransk: Mordovskoe knizhnoe izdatelstvo. [in Russian]. Sbornik Imperatorskogo Russkogo Istoricheskogo Obshhestva: V 148 t. Tom 41. Ch. 1: Pamyatniki diplomaticheskix snoshenij Moskovskogo gosudarstva s aziat- skimi narodami: Krymom, Kazan’yu, Nogajcami i Turciej. Chast’ 1-aya (gody s 1474 po 1505). [in Russian]. 169 Н ев ід ом а “т ь м а -т ум ен ” З ол от ої О р д и н а т ер ен а х У к р а їн и : ул ус К ур ум и ш и Serbinoj K. N. (Ed.). (1950). Kniga Bol’shomu Chertezhu. Moskva-Leningrad. [in Russian]. Stolica Apostolska a swiat mongolski w poіowie XIII wieku. (1993). Poznań. [in Polish]. Trepavlov V. (2010). Bol’shaya Orda – Taxt e’li. Tula: Grif i K.[in Russian]. Zolotaya Orda v istochnikakh. (2003). Vol. 1: Arabskie i persidskie sochineniya (Tizengauzena V., Trans.). Moskva: Centr po izucheniyu voennoj i obshhej istorii. [in Russian]. E’renzhen Khara-Davan. (1991). Chingis-khan kak polkovodets i ego nasledie: Kul’turno-istoricheskij ocherk Mongol’skoj imperii XII–XIV vv. E’lista: Kalmyckoe knizhnoe izdatel’stvo. [in Russian]. 170 Б ор и с Ч ер к а с

Невідома "тьма-тумен" Золотої Орди на теренах України: улус Курумиши

Institution

Ähnliche Einträge