Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років

У статті, на підставі проведеного якісного контент аналізу матеріалів обласних газет, розглянуто особливості формування образів регіонів України на початку 1990 х років. Показано, що на початку 1990-х відбулося активне формування/трансформація образів окремих територій (регіонів) країни. Якщо в ра...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2018
1. Verfasser: Андрощук, О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:Регіональна історія України
Schlagworte:
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160780
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років / О. Андрощук // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2018. — Вип. 12. — С. 33-55. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-160780
record_format dspace
spelling irk-123456789-1607802019-11-20T01:26:04Z Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років Андрощук, О. Осмислення стратегій просторової соціотрансформаційної динаміки У статті, на підставі проведеного якісного контент аналізу матеріалів обласних газет, розглянуто особливості формування образів регіонів України на початку 1990 х років. Показано, що на початку 1990-х відбулося активне формування/трансформація образів окремих територій (регіонів) країни. Якщо в радянський період області репрезентувались, насамперед, як об’єкти державного управління і ланки єдиного народногосподарського комплексу, а локальна ідентичність їх населення всіляко притлумлювалась, то після розпаду СРСР, в умовах кризи радянської ідентичності та зростання орієнтації населення на малу батьківщину, відбувалося переосмислення територіальних образів. Завдяки ЗМІ нові образи регіонів, що підкреслювали спільність минулого цих територій, акцентували увагу на особливостях ментальності регіональних спільнот, набули дедалі більшого поширення в публічному просторі. Паралельно з означенням власного регіону ретранслювались стереотипи щодо Інших територій та їхніх мешканців. В наступні роки творення засобами медіа певних образів регіонів стало одним із головних інструментів політичних акторів всередині країни та з поза її меж у конструюванні регіональних «уявлених спільнот» та формуванні регіональної ідентичності мешканців пострадянської України. В дослідженні регіональні ЗМІ (обласні газети) виступають одночасно і як інструмент конструювання образу, і як основне інформаційне джерело для аналізу таких образів. В статье, на основании проведенного качественного контент анализа материалов областных газет, рассмотрены особенности формирования образов регионов Украины в начале 1990-х годов. Показано, что в начале 1990-х происходило активное формирование / трансформация образов отдельных территорий (регионов) страны. Если в советский период области презентовались прежде всего как объекты государственного управления и звенья единого народнохозяйственного комплекса, а локальная идентичность их населения всячески игнорировалась, то после распада СССР, в условиях кризиса советской идентичности и роста ориентации населения на «малую родину», происходило переосмысление территориальных образов. Посредством СМИ подчеркивание общности прошлого этих территорий, акценты на особенностях ментальности региональных сообществ, получили все большее распространение в публичном пространстве. Параллельно с определением собственного региона ретранслировались стереотипы относительно Других территорий, а также их жителей. В последующие годы создание средствами медиа определенных образов регионов стало одним из главных инструментов политических акторов внутри страны и за ее границами в конструировании региональных «воображаемых сообществ» и формировании региональной идентичности жителей постсоветской Украины. В данном исследовании региональные СМИ (областные газеты) выступают одновременно и как инструмент конструирования образа, и в качестве основного информационного источника для анализа таких образов. This paper based on content analysis of Ukrainian regional newspapers, shows that images of regions were changed in the early 1990’s. Crisis of Communism led to growing of regional identities and redefining images of territories that started emphasizing common past of the regions and peculiarities of their community’s mentality. Simultaneously, stereotypes about other regions were spreading using of the conflict discourse. The creation of media images of regions was instrumentalized by political actors to construct regional «imagined communities» in post-Soviet Ukraine. 2018 Article Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років / О. Андрощук // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2018. — Вип. 12. — С. 33-55. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2519-2760 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160780 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Осмислення стратегій просторової соціотрансформаційної динаміки
Осмислення стратегій просторової соціотрансформаційної динаміки
spellingShingle Осмислення стратегій просторової соціотрансформаційної динаміки
Осмислення стратегій просторової соціотрансформаційної динаміки
Андрощук, О.
Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років
Регіональна історія України
description У статті, на підставі проведеного якісного контент аналізу матеріалів обласних газет, розглянуто особливості формування образів регіонів України на початку 1990 х років. Показано, що на початку 1990-х відбулося активне формування/трансформація образів окремих територій (регіонів) країни. Якщо в радянський період області репрезентувались, насамперед, як об’єкти державного управління і ланки єдиного народногосподарського комплексу, а локальна ідентичність їх населення всіляко притлумлювалась, то після розпаду СРСР, в умовах кризи радянської ідентичності та зростання орієнтації населення на малу батьківщину, відбувалося переосмислення територіальних образів. Завдяки ЗМІ нові образи регіонів, що підкреслювали спільність минулого цих територій, акцентували увагу на особливостях ментальності регіональних спільнот, набули дедалі більшого поширення в публічному просторі. Паралельно з означенням власного регіону ретранслювались стереотипи щодо Інших територій та їхніх мешканців. В наступні роки творення засобами медіа певних образів регіонів стало одним із головних інструментів політичних акторів всередині країни та з поза її меж у конструюванні регіональних «уявлених спільнот» та формуванні регіональної ідентичності мешканців пострадянської України. В дослідженні регіональні ЗМІ (обласні газети) виступають одночасно і як інструмент конструювання образу, і як основне інформаційне джерело для аналізу таких образів.
format Article
author Андрощук, О.
author_facet Андрощук, О.
author_sort Андрощук, О.
title Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років
title_short Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років
title_full Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років
title_fullStr Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років
title_full_unstemmed Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років
title_sort переозначення регіону: конструювання образів регіонів україни в обласних газетах початку 1990-х років
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2018
topic_facet Осмислення стратегій просторової соціотрансформаційної динаміки
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/160780
citation_txt Переозначення регіону: конструювання образів регіонів України в обласних газетах початку 1990-х років / О. Андрощук // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2018. — Вип. 12. — С. 33-55. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series Регіональна історія України
work_keys_str_mv AT androŝuko pereoznačennâregíonukonstruûvannâobrazívregíonívukraínivoblasnihgazetahpočatku1990hrokív
first_indexed 2025-07-14T13:24:55Z
last_indexed 2025-07-14T13:24:55Z
_version_ 1837628911652962304
fulltext 33 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х Олександр Андрощук ПЕРЕОЗНАЧЕННЯ РЕГІОНУ: КОНСТРУЮВАННЯ ОБРАЗІВ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ В ОБЛАСНИХ ГАЗЕТАХ ПОЧАТКУ 1990Lх РОКІВ* У статті, на підставі проведеного якісного контент аналізу матеріалів обласних газет, розглянуто особливості формування образів регіонів Украї� ни на початку 1990�х років. Показано, що на початку 1990�х відбулося активне формування/трансформація образів окремих територій (регіонів) країни. Якщо в радянський період області репрезентувались, насамперед, як об’єкти державного управління і ланки єдиного народногосподарського комплексу, а локальна ідентичність їх населення всіляко притлумлю� валась, то після розпаду СРСР, в умовах кризи радянської ідентичності та зростання орієнтації населення на малу батьківщину, відбувалося пере� осмислення територіальних образів. Завдяки ЗМІ нові образи регіонів, що підкреслювали спільність минулого цих територій, акцентували увагу на особливостях ментальності регіональних спільнот, набули дедалі більшого поширення в публічному просторі. Паралельно з означенням власного регіону ретранслювались стереотипи щодо Інших територій та їхніх меш� канців. В наступні роки творення засобами медіа певних образів регіонів стало одним із головних інструментів політичних акторів всередині країни та з поза її меж у конструюванні регіональних «уявлених спільнот» та формуванні регіональної ідентичності мешканців пострадянської України. В дослідженні регіональні ЗМІ (обласні газети) виступають одночасно і як інструмент конструювання образу, і як основне інформаційне джерело для аналізу таких образів. Ключові слова: регіон, область, край, образ, медіа, дискурс, іден� тичність. Дослідники часто розглядають образи певної території як результат інтелектуального конструювання простору та його пере� осмислення. Такі образні конструкції зазвичай є узагальненим, схематичним, неповним та ситуативним відображенням даного —————— * Стаття є розширеною версією доповіді «Redefining region: creating ima- ges of regions in Ukrainian local media in the early 1990s» на конгресі Між- народної асоціації гуманітаріїв «The Image of the Self» в Українському като- лицькому університеті (Львів, 27–29 червня 2018 р.) © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 12. — С. 33–55 © О. Андрощук, 2018 34 О л ек са н д р А н д р ощ ук територіального простору. Попри деякі обмеження та умовності вони здатні впливати на масову свідомість, формувати уявлення спільноти про певний регіон, акцентувати його окремі характе� ристики, творячи відповідні стереотипи. Важливу роль у формуванні та ретрансляції таких образів і стереотипів відіграють засоби масової інформації, які роблять ці процеси динамічними, цілеспрямованими та керованими. Пострадянський досвід України демонструє чимало прикладів того, як мас�медійний дискурс використовувався для формування прі� оритету окремих регіональних цінностей, активізації регіонального патріотизму, політизації регіональної ідентичності та конструю� вання регіональних політичних міфів. В радянський період області були, насамперед, територіаль� ними об’єктами державного управління і ланками єдиного народ� ногосподарського комплексу, а територіальна ідентичність насе� лення окремих регіонів всіляко притлумлювалась на тлі активного культивування наднаціональної ідентичності «радянської людини». Проте після розпаду СРСР, в умовах кризи радянської ідентичності, зростала орієнтація населення на малу батьківщину, свій регіон та відбувалося переосмислення територіальних образів. Відтак на пострадянському просторі питома вага регіональної ідентичності як одного із типів територіальної самоідентифікації зростала в міру того, як втрачав свою силу концепт «радянської ідентичності». Зазвичай територіальну ідентичність трактують як сприй� няття індивідом себе як представника певної «уявленої спільноти» (за Бенедиктом Андерсоном), яка ґрунтується на єдності території проживання, історії та традицій, соціокультурного досвіду, цінніс� них орієнтацій та способу життя. Залежно від обширу території, з якою індивід себе ототожнює (місцевість, місто, регіон, країна, світ) в літературі використовують різноманітні визначення, близькі або тотожні за сенсом з терміном «територіальна ідентичність»: іден� тичність с місцем (place!identity), локальна ідентичність (local iden! tity), регіональна ідентичність (regional identity), ідентичність з сере! довищем (environmental identity), міська ідентичність (city identity, urban!related identity, social urban identity), ідентичність з місцем проживання (settlement identity)1. Додамо, що в Україні в перші роки після розпаду СРСР процес переідентифікації населення відбувався надзвичайно складно, а різні типи ідентичності певних спільнот часом виявлялись конкуруючими або й гостро полярними. Фахівці відзначають, що поняття «регіональна ідентичність» досить складно концептуалізувати через розмитість обох склад� —————— 1 Коржов Г. Територіальні ідентичності: концептуальні інтерпретації в сучасній зарубіжній соціологічній думці // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2010. — № 1. — С. 109. 35 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х ників (ідентичність, регіон), від яких власне походить цей термін. Політолог Лариса Нагорна зазначає, що «регіональна ідентичність належить, … до сукупності так званих горизонтальних типів ідентичності і є поряд з локальною чи не найближчою до людини опосередкованою опорою самоідентифікації через територію, на якій вона живе постійно. У соціальному аналізі регіональна іден! тичність — це своєрідний ключ до конструювання регіону як полі! тичного, соціального, інституційного простору»2. Відтак, на думку багатьох дослідників, формування ідентич� ності (зокрема, й територіальної) є результатом цілеспрямованих зусиль або наслідком дій суспільних акторів з конструювання певного життєвого світу, повсякденної реальності. Ізраїльський дослідник Шмоель Ейзенштадт (Shmuel Eisenstadt) підкреслює, що будь�яка колективна ідентичність є продуктом соціального конст� руювання: вона «виступає навмисним або ненавмисним наслідком інтеракцій, які в свою чергу соціально змодельовані та струк� туровані». Всі ідентичності «символічно сконструйовані та визна� чені»3. Тому цей конструкт, рівною мірою закорінений в реальній дійсності і уявлений, варто розглядати в контекстах, сформованих різними дискурсами — політичними, науковими, медійними та іншими4. Про силу регіональної ідентичності на теренах пострадянської України на прикладі двох яскраво виражених регіонів свідчать дані дослідження «України модерної»5. Етнічна та локальна регіональна ідентичності займали домінуючі позиції в ієрархії ідентичностей мешканців Львова та Донецька. На 1994 р. львів’яни ідентифіку� вали себе як українців (73,1%), як львів’ян (69,5%) та як західняків (37,9%). В той самий час пересічний мешканець Донецька вважав себе насамперед донеччанином (55,6%), радянською людиною (40%) та українцем (39,3%). Через 10 років це співвідношення лише несуттєво змінилося, продемонструвавши посилення локальної ідентичності — відповідно львів’янами себе ідентифікували 70,8% та донеччанами 68,4% опитаних мешканців двох міст6. —————— 2 Нагорна Л. Регіональна ідентичність: український контекст. — К., 2008. — С. 66. 3 Eisenstadt S.N. Modernity and the construction of collective identities / S.N. Eisenstadt // International Journal of Comparative Sociology. — 1998. — Vol. 39. — No. 1. — P. 139. Цит. за: Коржов Геннадій. Особливості терито- ріальної ідентифікації населення cучасної України // Український соціум. — 2010. — № 2. — С. 31–43. 4 Нагорна Л. Регіональна ідентичність: український контекст. — С. 120. 5 Україна модерна. Львів — Донецьк: соціяльні ідентичності в сучасній Україні. Спеціяльний випуск. — Ч. 12(2). — К.–Львів, 2007. 6 Черниш Наталя, Маланчук Оксана. Динаміка ідентичностей мешканців Львова і Донецька: Компаративний аналіз (1994–2004 рр.) // Україна модерна. 36 О л ек са н д р А н д р ощ ук Після розпаду Радянського Союзу активізувались процеси фор� мування національної та громадянської ідентичності населення колишніх республік, а віднедавна — незалежних держав. Паралельно відбувалося свого роду переозначення регіонів, особ� ливо тих, які мали виразні особливості в етнічній композиції, історичному спадку, культурі та побуті своїх мешканців. Завдяки ЗМІ нові образи регіонів, що підкреслювали спільність минулого цих територій, акцентували увагу на особливостях ментальності регіональних спільнот, набували дедалі більшого поширення в пуб� лічному просторі. Таке переосмислення включало активне викорис� тання історичних назв окремих територій та похідних від них назв мешканців. Паралельно з означенням власного регіону ретранс� лювались стереотипи щодо Інших територій та їхніх мешканців, зокрема, й через використання конфліктного дискурсу, проти� ставлення або ж, навпаки, апеляцію до їхнього успішного досвіду у відстоюванні власних культурних, економічних чи політичних вимог. В наступні роки творення засобами медіа певних образів регіонів стало одним із головних інструментів політичних акторів всередині країни та з поза її меж у конструюванні регіональних «уявлених спільнот» та формуванні регіональної ідентичності меш� канців пострадянської України. Об’єктом даного дослідження став медійний дискурс стосовно окремих регіонів України. У творенні образів регіонів та форму� ванні уявлених регіональних спільнот на початку 1990�х років дискурс засобів масової інформації, зокрема, газет, (як окремий вид публічного дискурсу, а також як частина політичного дискурсу) відігравав одну із головних ролей. Метою дослідження було з’ясу� вати в який спосіб медійний дискурс конструював регіональну ідентичність населення окремих областей України, які мовні при� йоми та інструменти при цьому використовувались. З огляду на вище зазначене були окреслені дослідницькі завдання : - простежити як змінилися назви і гасла газет в контексті відображення ними регіональної приналежності; - з’ясувати ступінь та форми представлення в газетах регіо� нальної проблематики (історія, культура, політичне життя та повсякдення краю); - описати прийоми та засоби за допомогою яких конструю� вався образ власного регіону (образ Себе) та репрезентувались інші області (образ Іншого). Для аналізу дискурсу газетної періодики та його потенційного ідеологічного впливу було застосовано методику якісного аналізу Львів — Донецьк: соціяльні ідентичності в сучасній Україні». — Ч. 12(2). — К.– Львів, 2007. — С. 75–76. 37 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х текстів (тлумачення медійних текстів як певних інтерпретацій описаних фактів, подій чи процесів). Докладно інструментарій дослідника в роботі із медійним дискурсом описаний в дослідженні Володимира Кулика «Дискурс українських медій: ідентичності, ідео� логії, владні стосунки»7. Джерелами для проведення якісного дискурс аналізу стали публікації 10 регіональних (обласних) газет України за 1992 р. При цьому згадані газети виступають одночасно і як інструмент кон� струювання образу певного регіону, і як основне інформаційне джерело для аналізу таких образів. При цьому враховано, що обрана методика має низку обмежень, зокрема, критерії відбору джерел інформації, великі обсяги матеріалу та ступінь їхньої ре� презентативності. Володимир Кулик відзначає вагому роль медійного дискурсу в ідеологічному впливі, що його зазнає людина в сучасному світі, й серед іншого на формування її ставлення до чинного суспільного ладу та ідентифікації з певними спільнотами й групами. Дослідник зазначає: «Мас!медії посідають особливе місце в житті сучасної людини загалом і в просторі її дискурсивної взаємодії зокрема, що спонукає деяких дослідників називати сучасні (демократичні) суспільства «медійними». Медії накладають відбиток на ритм щоденного життя окремої людини й календар публічних подій спільноти, правлять за важливий засіб зв’язку між владою та народом і між різними суспільними групами, великою мірою ви� значають уявлення індивідів і колективів про себе та про інши8. В інформаційну епоху дискурс ЗМІ є водночас інструментом представлення громадської думки, потужним ідентифікатором і засобом маніпулювання свідомістю, що обслуговує політичні цілі. Медійний дискурс може бути як самостійним чинником та спів� творцем політичних проектів, так і ретранслятором й популяри� затором образів, символів, міфів та ритуалів, які справляють по� мітний вплив на суспільну свідомість. Якщо прийняти точку зору, що ідентичність є дискурсивним конструктом, то роль ЗМІ у поширенні та прищеплені спільнотам певних ідентифікаційних ознак важко переоцінити. Як відзначила Оля Гнатюк, «будь!який дискурс не лише віддзеркалює реальність, не тільки сам на неї впливає, але й перетворює її, стаючи своє� рідною парареальністю, іноді реальнішою і правдивішою, перекон� ливішою і впливовішою, ніж та реальність, котру він начебто описує»9. —————— 7 Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні сто- сунки. — К., 2010. 8 Там само. — С. 81. 9 Гнатюк, Оля. Прощання з імперією: Українські дискусії про ідентичність. — К., 2005. — С. 61. 38 О л ек са н д р А н д р ощ ук Для початку варто окреслити, яким був медійний ландшафт України початку 1990�х років, зокрема, його газетний сегмент. В радянський час визначальними рисами медій були цілковита підпорядкованість партійній та державній владі, наскрізна заідео� логізованість. Маючи завданням максимальне охоплення читацької аудиторії радянська держава забезпечувала газетам якнайбільші наклади, низьку ціну (підписка) та доступність (мережа розпов� сюдження) для кожної людини. Але вже на початку 1990�х років засадничою ознакою медійної системи України стає пострадян� ськість, тобто радикальна зміна суспільної ролі порівняно з ра� дянськими часами й водночас збереження багатьох радянських рис у самих медіях та їхньому суспільному контексті10. Як засвідчили опитування, що впродовж багатьох років прово� дились в рамках проекту «Українське суспільство. Соціологічний моніторинг» (1994–2003), серед занять населення у вільний від роботи час, читання газет займало другу позицію після перегляду телепрограм. Відтак можемо припустити, що газети були другим за ступенем впливу на масову свідомість джерелом інформації. Цей вплив міг бути ще більшим в повсякденному життя регіональної спільноти, оскільки місцеве телебачення на той час лише зарод� жувалось. За підрахунками історика і журналіста Вахтанга Кіпіані, зроб� лених на підставі даних з довідника «Печать в СССР в 1990 году: Статистический сборник», в УРСР на 1990 р. видавалися 19 респуб� ліканських, 78 обласних, 153 міських, 442 районних, 784 низових (вишів, заводів, підприємств тощо), 311 колгоспних газет. З них 1253 друкувались українською мовою, 521 — російською. В регіо� нальному розрізі найбільше газет виходило в Дніпропетровській (176), Донецькій (166), Львівській (122), Луганській (115), Запо� різькій (106), Криму (95), Одеській (91), Сумській (85), Полтавській (82), Києві (76). Найменше — на Буковині та Тернопіллі — по 27, Волині — 28, Закарпатті — 29, Житомирщині — 33, Херсонщині та Рівненщині — по 34, Чернігівщині — 3711. Назви газет в Україні в радянські часи засвідчували доміну� вання в них ідеологічного дискурсу. Комуністичні ідеологи не переймалися їх оригінальністю, штампуючи назви із словами «Ленін», «комунізм», «прапор», «правда» та похідними від них. У часи брежнєвського застою в Україні було 15 газет з назвою «Зоря комунізму», ще десять — просто «Зоря» і шість — «Зоря...» —————— 10 Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні сто- сунки. — С. 77. 11 Кіпіані Вахтанг. Радянська преса на сконі комуністичного віку. Публі- кація за 14 листопада 2010 р. на Інтернет-сайті «Історична правда». Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/columns/2010/11/14/4527. 39 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х певного регіону. Закликом до побудови «світлого майбутнього» звучали назви 13 газет «Будівник комунізму» і один «Строитель коммунизма», а дороговказами слугували по чотири «Шляхом кому� нізму» і «Шлях до комунізму», шість «Ленінських шляхів», оди� надцять «Ленінським шляхом», по три — «Шлях Леніна» і «Шляхом Ілліча». Як саркастично зазначив львівський журналіст Максим Міщенко, над Українською РСР майоріли 10 «Прапорів перемоги», 9 «Прапорів комунізму», по шість «Прапорів Жовтня» і «Прапорів Леніна», по одному — «Ілліча» і «ленінізму». До цього варто додати численні «Промінь комунізму», «Ленінський промінь», «Промінь Жовтня», «Промінь Ілліча» і «Луч Ілліча». Окрім семи «Ленінських правд», в Україні видавалося аж 50 «правд» з позначенням певного регіону, у тому числі, дві «Наддніпрянські правди» і аж чотири «Наддністрянські»! Не менш активно використовувався епітет «радянський». Серед тих, які мали географічну вказівку було аж чотири «Радянські Верховини», «Радянська Гуцульщина» і «Радянські Карпати»12. Сегмент обласних газет (офіційних видань обкомів партії та обласних рад) за назвами виглядав таким чином. Регіональними «сестрами» головної партійної газети СРСР були «Кримська правда», «Вінницька правда», «Запорізька правда» і «Київська правда», «Закарпатська правда» і «Прикарпатська правда», «Кіровоградська правда», «Луганська правда», «Львівська правда», «Південна правда» («Южная правда») (Миколаїв), «Наддніпрянська правда» (Херсон), «Черкаська правда», «Деснянська правда» (Чернігів) та дещо осібно без територіальної прив’язки виглядала «Ленінська правда», що виходила в Сумах. Вказували на пануючий політичний лад в регіоні газети «Радянська Волинь» (Луцьк), «Радянська Донеччина» і «Социалис! тический Донбасс», «Радянська Житомирщина», «Радянське При! бужжя» (Миколаїв), «Чорноморська Комуна» (Одеса), «Соціалістична Харківщина», «Радянське Поділля» (Хмельницький), «Радянська Буко! вина». Дві газети містили в назві слово «Зоря» («Зоря Полтавщини» та друкований орган Дніпропетровського обкому КП(б)У і облвикон! кому «Зоря»), а головна газета Рівненщини мала назву «Червоний прапор». Дещо осібно в цьому переліку виглядала назва терно! пільської обласної газети «Вільне життя». Цей список можна доповнити назвами обласних комсомоль! ських газет, як то «Комсомольське плем’я» (Вінниця), «Молодий ленінець» (від 1990 р. — «Молода Волинь») (Луцьк), «Молода Гали! —————— 12 Міщенко Максим. Серпом і молотом — по «будівнику комунізму»! Високий Замок, 09.12.2015. — Режим доступу: https://wz.lviv.ua/far-and-near/ 152076-serpom-i-molotom-po-budivnyku-komunizmu. 40 О л ек са н д р А н д р ощ ук чина» (Львів), «Ленінський прапор» (Херсон) та «Молодий букови! нець» (Чернівці). Варто відзначити, що тут зафіксовано назви, які ці видання мали станом на 1990 р. У попередні періоди свого існування газети неодноразово змінювали свої найменування. Проте, вони рідко ви� ходили за межі просякнутого комуністичною ідеологією тезаурусу. Як видно з наведеного переліку більшість назв обласних газет УРСР містили вказівку на територіальну приналежність: здебіль� шого це були похідні від назви адміністративно�територіальної ланки найвищого рівня (області), але траплялися й вказівки на географічні регіони («Південна правда», «Наддніпрянська правда», «Деснянська правда», «Радянське Прибужжя», «Чорноморська Комуна»). Лише у трьох назвах згадувались історичні регіони України («Радянська Волинь», «Радянське Поділля», «Радянська Буковина»). На рубежі 1980�х — 1990�х років радянська преса разом із усією політичною системою переживала складні часи. Стрімке змен� шення обсягів фінансування спричинило падіння накладів газет. Водночас, починаючи з часів «перебудови», медії поступово отри� мували більше свободи та позбавлялись комуністичної цензури. Із розвалом партійної системи частина газет позбулися контролю владних структур й набули статусу незалежних видань, заснов� никами яких були колективи редакцій. Ця свобода стимулювала також активне виникнення нових газет і журналів, що їх за� сновували громадські організації, комерційні й державні структури, котрі воліли й далі мати цілком підконтрольні їм «органи»13. За перший рік незалежності список зареєстрованих видань подвоївся і на початок 1993 року сягнув 3500 найменувань14. Чимало нових видань різного ідеологічного й тематичного спрямування та сти� лістичного оформлення з’явилось в регіонах. Про нові тенденції в представленні своїх регіонів на шпальтах місцевих газет можна опосередковано судити із зміни назв та зовнішнього оформлення видань, що були офіційними друкованими органами обласних Рад та їхніх виконавчих структур. Окремі із цих нових найменувань можна вважати достатньо показовими: вони апелювали до назв історичних регіонів на противагу комунізованим, одноликим «прав� дам» із географічним прикметниками. Більшість газет прибрали із своїх назв ідеологічні прикметники. Домінуючими став територіальний тезаурус, який включав, зо� крема, і згадки історичних регіонів України. Відтак на зміну —————— 13 Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні сто- сунки. — С. 191. 14 Карпенко В. Преса і незалежність України. Практика медіа-політики 1988–1998 рр. — К., 2003. — С. 145–147. 41 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х «Радянським…» та «Соціалістичним…» прийшли просто «Волинь», «Донбасс», «Донеччина», «Донецький кряж», «Житомирщина», «Сло� бідський край», «Подільські вісті», «Буковинське віче» та «Буковина». Щоправда газета «Радянське Побужжя» ще довго зберігала цю назву, аж поки 2000 р. не стала «Рідним Прибужжям». Кілька обласних «правд» стали тепер «Вінничиною», «Високим замком», «Черкаським краєм», проте залишились «Закарпатська правда», «Запорізька правда», «Кримська правда», «Прикарпатська правда», «Київська правда», «Кіровоградська правда», «Луганська правда», «Наддніпрянська правда». Правонаступницею сумської «Ленінської правди» стала газета «Сумщина». Рівне змінило «Чер� воний прапор» на «Вільне слово», яке почало виходити паралельно із газетою обласної ради «Вісті Рівненщини». Виникли нові видання: «Голос Донбасса» і «Наша газета» (Луганськ), «За вільну Україну» (Львів), «Галичина» (Івано�Фран� ківськ). Принагідно зазначити, що Галичина як історичний регіон згадувалась також у назвах львівських часописів (тижневик «Галицькі контракти», газета «Молода Галичина»). 1993 р. у Мико� лаєві почав виходити обласний тижневик «Український Південь», а на зміну «Чорноморській комуні» прийшли «Чорноморські новини», які виходили на Одещині поряд із російськомовним та україн� ськомовним варіантами видання Одеської обласної ради «Одесские известия» («Одеські вісті»). Цікавим феноменом тієї доби стало видання з 1991 р. Івано� Франківською, Львівською і Тернопільською обласними Радами спільної газети «Західна Україна» (видання припинило виходити в 1996 р. через фінансову кризу). На право в своїх назвах репрезентувати окремі регіони пре� тендувало одразу по кілька видань. Представляти історичний регіон Поділля (щонайменше, в назві) прагнули кілька газет, що прибрали нові назви чи почали виходити у трьох сусідніх обласних центрах. У Вінниці було відновлено друк газети «Подолія», яка впродовж 1905–1917 рр. видавалася в Кам’янець�Подільському, адміністра� тивному центрі колишньої Подільської губернії, а також запо� чатковано обласну селянську газету «Земля подільська». У Хмель� ницькому виходили «Подільські вісті» та від 1993 р. «Поділля», а заснована у 1967 р. газета Тернопільської районної ради «Шляхом Ілліча» в 1991 р. була перейменована на «Подільське слово». Як видно із вище викладеного, в нових назвах газет значно ширше був представлений регіональний, територіальний компо� нент. А згадки окремих історичних регіонів вперше з’явились в заголовках періодичних видань: «Слобідський край» (Харків), «Сівер� щина» (всеукраїнська тижнева газета, що з 1992 р. видавалась у Чернігові під егідою обласних структур Народного Руху та «Просвіти»). 42 О л ек са н д р А н д р ощ ук Ідеологічний підтекст можна помітити у зміні назв чернівецьких газет. У вересні 1991 р. редакція «Радянської Буковини» у ходi перереєстрацiї часопису заявила про відновлення історичної назви газети («Буковина»), даної їй наприкінці ХІХ ст. Юрiєм Федьковичем. В радянський період газета із політичних причин не декларувала, що є юридичною спадкоємницею видання, яке виходило в Чер� нівцях в 1885–1915 рр. та у 1918 р. Починаючи № 4 від 6 січня 1992 р. газета оновила свій логотип: «вписала» портрет письмен� ника Ю. Федьковича у свій заголовок й додала цитату з його твору «Я наш нарід цілим серцем люблю, і душа моя віщує, що його велика доля жде». Контент газет значною мірою визначався, з одного боку, їхнім статусом офіційних видань (оприлюднювали законодавчі й норма� тивні документи державної та регіональної влади), а з іншого, скрутними економічними умовами, які спонукали до пошуку додат� кових джерел фінансування (надходження від друку комерційної реклами та оголошень). Низка видань в своїх перших числах прагнула висловити нове кредо газетного слова, зумовлене кардинальними політичними змінами. У «Слові до читачів» у першому номері «Вінниччина» зазначала, що газета відкриває новий етап в житті обласних видань та цитувала Лесю Українку: «Нова доба нового прагне слова»15. «Закарпатська правда» у новорічному номері за 1992 р. писала: «За останні місяці газета немов отримала нове дихання, почала очищатися від скверни минулого, ожила новими темами й свіжими ідеями. … Разом із читачами журналістський колектив узяв відповідальність бути активними поборниками незалежної України і самоврядного Закарпаття у ній. Програмні цілі і завдання газети передбачали: «Утвердження реального суверені� тету України, повновладдя народу, побудова правової демокра� тичної держави. Висвітлення діяльності різних організацій, духовного і соціальноLекономічного життя закарпатців, їх зв’язків з іншими регіонами республіки і Європи, гармоL нізація міжнаціональних відносин, задоволення інформаL ційноLкультурних потреб населення». … Все це наші щирі прагнення. І журналісти готові все зробити, щоб «Закарпатська правда» й надалі залишалася улюбленою газетою людей Карпатського краю (виділено автором — прим. ред.)16. —————— 15 Слово до читачів // Вінниччина. — 1991. — 8 жовтня. 16 З Новим Роком! До наших читачів // Закарпатська правда. — 1992. — 1 січня. 43 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х Для газетних матеріалів характерна залежність від ювілеїв видатних постатей та історичних подій. «Ювілейні» тексти в газетах Харківщини за 1992 р. були присвячені Г. Сковороді, на Буковині — 600�річчю першої письмової згадки про край в історичних дже� релах. Газети Хмельниччини та Вінниччини писали про річниці утворення областей. Зокрема, «Хочу все знати» (додаток до газети «Вінниччина») за лютий 1992 р. опублікував кілька матеріалів до 60�річчя створення Вінницької області17. Чимало уваги приділялось питанням усунення старої радян� ської символіки, розширення прав української мови та інформації про перейменування вулиць та населених пунктів. Дискурс подіб� них матеріалів так чи інакше впливав на формування нових образів цих територій. Так чернівецька газета «Буковина» опублікувала серію статей про топоніміку краю «Повернімо землі ім’я»18. Про при� сутність радянських символів та пам’ятників і ставлення до них на Харківщині писав «Слобідський край»19. Про необхідність впоряд� кування топоніміки та символічного ландшафту Хмельниччини кілька разів писала газета «Подільські вісті». Численні матеріали про громадські ініціативи зі встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків закладали підвалини формування нового пантеону, як за� гальнонаціональних героїв, так і видатних постатей в історії краю. Нерідко описувались і випадки вандалізму щодо нових та старих пам’ятників. Газети Буковини, Закарпаття, Одещини подавали інформацію про заснування та діяльність осередків національних товариств на території регіону, засвідчуючи тим самим поліетнічність його населення. На шпальтах чернівецької «Буковини» знаходимо таку характеристику регіону: «Буковинський край — унікальне сере� довище, де віками проживали українці і молдавани, росіяни і румуни, німці і поляки та люди інших національностей. Кожен з них по зернині доклав у загальну скарбницю багатонаціональної —————— 17 Багатий край і працьовиті люди // Хочу все знати (додаток до газети «Вінниччина» (№ 7). — 1992. — 26 лютого. 18 Повернімо землі ім’я // Буковина. — 1992. — 21 січня (№ 10); Повернімо землі ім’я. Заставнівський район // Буковина. — 1992. — 4 лютого (№ 16); Повернімо землі ім’я. Кіцманський район // Буковина. — 1992. — 18 лютого (№ 22); Повернімо землі ім’я. Вижницький район // Буковина. — 1992. — 25 лютого (№ 25); Повернемо землі ім’я. Путильський район // Буковина. — 1992. — 24 березня (№ 37); Повернемо землі ім’я. Глибоцький район // Буковина. — 1992. — 28 травня (№ 64). 19 Це не моя історія. І я хочу вмитись // Слобідський край. — 1992. — 3 січня (№ 2). 44 О л ек са н д р А н д р ощ ук культури»20. Про це ж йшлося й у статті «Буковинський між� національний феномен»21. Водночас в газетах багатьох регіонів розповідалось про візити співробітництва іноземних делегацій та міст�побратимів, що, оче� видно, мало б засвідчити амбіції регіону бути учасником зовнішніх, міжнародних контактів та зв’язків. Обласні газети активно звертались до історичної публіцистики та намагалися заповнити «білі плями» як національної, так і місцевої історії, Така діяльність стала частиною величезної пуб� лікаторської роботи періодичних видань початку 1990�х років. Наслідуючи приклад центральних видань обласні газети з номера в номер друкували фрагменти донедавна заборонених історичних розвідок. Так «Закарпатська правда» у березні 1992 р. публікувала уривки з щоденника В. Гренджі�Донського «Щасті і горе Карпат� ської України». Одну із статей про знаного письменника і гро� мадського діяча Закарпаття промовисто названо «Син Срібної землі». В рубриці «Бібліотечка “Вінниччини”» від жовтня 1991 р. друкувалась книга М. Аркаса «Історія України�Русі». Більшість з опрацьованих обласних газет мали окремі рубрики, присвячені історії та культурі краю. Так в «Закарпатській правді» ці розділи називались «Українські Карпати: етнос, історія, культура», «До історії Закарпаття». Газета «Буковина» в рубриці «Сторінки історії» наголошувала на «слов’янській древності Буковинської землі»22. Кілька публікацій було присвячено праці «Історія Буковини» Аркадія Жуковського та особі її автора23. «Буковинське віче» мало колонку «Наш історичний екскурс». Регулярна рубрика «З історії рідного краю» існувала на сторінках «Слобідського краю» (Харків). Російськомовна газета «Донбасс» пропонувала читачам матеріали в рубриці «Историческая летопись Донбасса». На її сторінках в кіль� канадцяти випусках друкувалась розвідка «Нестор Махно — бунтарь с рождения»24. В історичних рубриках «Хрестоматія нашого болю», «Відгомін минувшини» івано�франківська газета «Галичина» друку� вала багато цікавих й резонансних як на той час матеріалів, —————— 20 Пам’ятаймо і вшановуймо (Спадщина) // Буковина. — 1992. — 28 січня (№ 13). 21 Буковинський міжнаціональний феномен // Буковинське віче. — 1992. — 18 серпня. 22 Слов’янська древність Буковинської землі (Сторінки історії) // Буковина. — 1992. — 6 лютого (№ 17), 18 лютого (№ 22). 23 Презентація «Історії Буковини» // Буковина. — 1992. — 6 червня (№ 68); Хто ми і звідки (про «Історію Буковини» Жуковського) // Буковина. — 1992. — 11 серпня (№ 96); Паризький буковинознавець у Чернівцях // Буковина. — 1992. — 8 вересня (№ 107). 24 Нестор Махно — бунтарь с рождения // Донбасс. — 1992. — 26 февраля — 31 жовтня(№ 33). 45 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х зокрема, Мартиролог загиблих на території Івано�Франківської (Станіславської) області учасників ОУН–УПА. Очевидно можна гово� рити про вплив на колективне самоусвідомлення та територіальну ідентичність місцевого населення публікації на сторінках газети ще не виданої книги «Галчина: сторінки історії». У вступі до публікації вжито метафору «П’ємонту» стосовно краю25. Авторський нарис історії Волині запропонував читачам газети «Волинь» місцевий архівіст В. Рожко26. Успішним прикладом презентації цілісної картини минулого історичного регіону стала публікація газетою «Вінниччина» (у ви� пусках вихідного дня «Субота») нарисів історика Арсена Зінченка «Наш край — Поділля» (початок — в газеті від 6 січня 1992 р.; закінчення — у звичайному випуску «Вінниччини» за 6 березня 1992 р.) Криза ціннісних орієнтацій, що супроводжувала пострадян� ський транзит, спонукала шукати відповіді в різних ірраціональних ідеях, а в пошуках опори та надії на краще — звертатись до різного штибу пророцтв та популярних на той час астрологів. Показово, що одразу кілька обласних видань надрукували інтерв’ю із астрологом Павлом Глобою, в яких той, зокрема, передбачав майбутнє для відповідного регіону. Про Буковину астролог говорив, що вона «розвиватиметься особливим шляхом, який відрізнятиметься в цілому від розвитку України» й тут «запанує особливий суспільний лад» і «процвітання у 1996 році», а регіон повинен набути феде� ративного статусу в рамках України27. У «Вінниччині» вийшло його ж інтерв’ю із таким пасажем: «… Вінниця на Україні займатиме таке ж місце, як у свій час Новгород в Росії. Згодом ми будемо говорити про Вінницьку вольницю. І дехто із присутніх тут людей в май� бутньому може дійсно відігравати велику роль не тільки у вашому місті, але й в історії України»28. На шпальтах «Закарпатської правди» однією із найбільш гостро дебатованих стала тема русинського руху, діяльності його сучасних послідовників. В редакційному огляді листів читачів зазначалось: «Ніхто з цих авторів [листів] не заперечує проти відродження самобутності Закарпаття, збереження його фольклору, звичаїв тощо. Людей турбує конфронтація, спекуляція на самоназвах нашого населення, намагання роз’єднати його. В позиціях насе! —————— 25 Уперед — та неупереджено // Галичина. — 1992. — 21 жовтня (№ 161). 26 На порозі тисячоліття // Волинь. — 1992. — 9 квітня (№ 44). 27 «На Буковині запанує особливий суспільний лад», — заявив відомий астролог Павло Глоба жителям Чернівців // Буковина. — 1992. — 11 квітня (№ 45). 28 Павло Глоба: «Буде Вінницька вольниця» // Вінниччина — 1992. — 17 квітня. 46 О л ек са н д р А н д р ощ ук лення простежуються і крайності, особливо в автономістських вимогах. На жаль, більшості авторів листів з цієї теми (чому всіх імен і не називаємо) бракує достатніх історичних знань, пере! конливих аргументів»29. В матеріалах газети, присвячених згаданій проблемі, чітко простежується проукраїнська позиція, намагання популяризувати й стверджувати українську ідентичність місцевого населення та критикувати спроби прихильників політичного русинства створити окремий народ із мешканців Закарпаття. Один із дописувачів газети наводив аргументи з власного досвіду переслідувань Чехо! словацькою владою за твердження про українськість краю та заклики єднатися із Україною в 1934 р. На сучасні твердження про існування в часи Чехословаччини русинських шкіл і видань автор писав (виділено в газеті): «Що можна на це сказати? Я ходив у державну руську народну школу, в 1931 році закінчив руську реальну гімназію в Ужгороді. Мауральне табло було написане українською мовою фонетичним правописом, працював вчителем і директором в державних руських народних і горожанських школах Закарпаття (не руськихLросійських, не русинських, а руських, тобто українських школах). Автора обурювало, як те, що дехто відносив українців до меншини, що проживає в краї, та і «відкриття» автономної рес� публіки «Підкарпатська Русь», якої ніколи не існувало: «Була інша — «Карпатська Україна», із законно обраним соймом, законно про� голошена в 1939 році, а 1944 року з’їзд Народних Комітетів проголосив «Закарпатську Україну». Ось як відповідає моя пам’ять на полеміку в газетах30. Низка статей, вміщених в газеті, очевидно, мали на меті вписування краю в історію України31. Показовою в сенсі конст� руювання регіонального міфу може бути стаття «Стражденна земля Української держави», опублікована в «Закарпатській правді» в березні 1992 р., в якій керівник місцевого осередку ОУН у 1932– 1938 рр. Юліан Химинець (США) підсумовуючи виклад про події 1939 р., зазначав: «Закарпатська Українська Республіка — це перша держава, що поставила опір брутальному нацистському імперіалізмові Німеччини. … Оборонна війна Карпатської України —————— 29 Їдкий дим полеміки (Роздуми над листами до редакції. М. Бабидорич) // Закарпатська правда. — 1992. — 1 січня. 30 Пам’ять і полеміка (Олександр Пайкош, педагог-ветеран) // Закарпатська правда. — 1992. — 1 січня. 31 Сини твої, України (До 85-річчя від дня народження Августина Шерегія) // Закарпатська правда. — 1992. — 18 січня (№ 4). 47 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х проти угорської агресії — це фактично початок другої світової війни»32. На шпальтах газети бачимо паралельне використання різних варіантів назви регіону, який видатний чеський письменник і журналіст Іван Ольбрахт у 1932 р. назвав «землею із багатьма іменами»: Підкарпатська Русь, Підкарпаття, Карпатська Україна, Закарпатська Україна. Це навіть відобразилось в назвах газет, які одночасно виходили в краї: «Закарпатська правда», «Новини Закар! паття» (видання облради та облдержадміністрації), «Карпатський край» (газета міськвиконкому), «Карпатська Україна» (народний тижневик, у 1990–1995 рр. вийшло лише 162 випуски), «Подкар! патська Русь» ( газета Товариства підкарпатських русинів, засно� вана 1992 р.). З жовтня 1992 р. виходила приватна, комерційна закарпатська обласна газета «Срібна Земля», яка запозичила поетичну назву краю, запропоновану 1939 р. українським поетом Василем Пачов� ським. А з 1993 р. планувалось започаткувати в Ужгороді між� народний фестиваль української поезії «Срібна земля»33. Відмінні назви видань почасти віддзеркалювали більш глибші, ідейні розходження між видавцями та засновниками різних газет. Ці, часом полярні відмінності, спостерігалися в баченні майбут� нього регіону: від невід’ємної частини України до окремої автоном� ної чи навіть незалежної держави. Можемо припустити, що на формування виразної регіональної ідентичності мешканців Закарпаття мали вплив численні публіка� ції в місцевій пресі матеріалів щодо статусу Закарпаття як спе� ціальної самоврядної адміністративної території та дискусії довкола проектів нормативних документів, які мали б легалізувати такий статус регіону34. В одній із таких публікацій В. Гайдош пропонував повернути краю «його справжню історичну назву — Підкарпат� ський»35. Загалом ці сюжети, як і тема репрезентації Закарпаття в угорсько�мовній пресі регіону, заслуговують на окремий виклад. —————— 32 Стражденна земля Української держави (Доктор Юліан Химинець, США) // Закарпатська правда. — 1992. — 18 березня (№ 17). 33 Фестиваль «Срібна земля» — в Ужгороді // Закарпатська правда. — 1992. — 22 вересня (№ 80). 34 Легко будувати повітряні замки. З приводу проекту закону про само- врядування // Закарпатська правда. — 1992. — 12 лютого (№ 8); Проект самоврядності: манівці пошуку // Закарпатська правда. — 1992. — 29 лютого (№ 12); З пропозицій до проекту закону // Закарпатська правда. — 1992. — 29 лютого (№ 12); З приводу самоврядності // Закарпатська правда. — 1992. — 4 березня (№ 13) тощо. 35 Обговорюємо проект закону про самоврядування // Закарпатська правда. — 1992. — 22 лютого (№ 10). 48 О л ек са н д р А н д р ощ ук На початку 1990�х років в кількох регіональних виданнях можна помітити апеляцію до «європейськості» їх теренів як антиподу колишній «радянськості» цих областей. Розповсюдженою метафо� рою стало позначення Закарпаття як географічного центру Європи. «Закарпаття — край здравниць, чудової природи, розташований у самому географічному центрі Європи …» — писав журналіст «Закарпатської правди»36. «Карпатський єврорегіон» — інший еле� мент дискурсу Закарпатських газет початку 1990�х років, що апелював до «європейського характеру» краю.37 Натомість, місцеві діячі Народного руху України в одній із політичних заяв титулували Закарпаття «комуністичним заповідником Західної України»38, а народний депутат України Віктор Бедь назвав регіон «заповідником комуністичної номенклатури», при цьому висловився за федера� тивний устрій України, де б Закарпаття було окремою землею39. Про європейськість іншого регіону, Буковини, йшлося у статті з красномовною назвою «Європа давно знає Буковину» з нагоди від� криття Центру буковинознавства в Чернівецькому державному університеті40. Характеризуючи свій рідний край письменниця Марія Матіос в замітці про фольклорний фестиваль у Чернівцях за участю колек� тивів з Волинської, Тернопільської, Івано�Франківської областей і Закарпаття писала: «О, вони [творчі колективи] так довго тримали в собі свій спів! І хай простить мені ота велика Україна, але думаю собі: а може, лише тому вона і збереглася, що була у ній чи не єдина не обчухрана гілка — Галичина, а точніше, західний регіон. І хто б що не казав про нашу дуже інтерну Буковину (може це й справді уже в минулому?!), а все ж … а все ж… Вона приголубила не один фестиваль, який починався словом «перший» … А може у Чернівцях раптом згадали, що цей край — колишня цивілізована Європа, яка слухала і цінувала Ліста і Рубінштейна, вродила Целана і Ман! дичевського? Дай Боже нам доброї пам’яті про своє минуле, щоб легше таким зробити сьогодення»41. —————— 36 Чи стане Закарпаття перлиною туризму // Закарпатська правда. — 1992. — 28 березня (№ 20). 37 Карпатський єврорегіон — міф чи реальність // Закарпатська правда. — 1992. — 20 червня (№ 44); Ми — в Європі, Європа — навколо нас. Карпатський Єврорегіон: що це таке? // Закарпатська правда. — 1992. — 5 грудня (№ 112). 38 Політична заява районного Руху // Закарпатська правда. — 1992. — 8 квітня (№ 23). 39 Влада і її ширма (Народний депутат України Віктор Бедь) // Закарпатська правда. — 1992. — 25 липня (№ 56). 40 Європа давно знає Буковину // Буковина. — 1992. — 30 квітня (№ 52). 41 Щоб ми тривали (Сторінки нашого відродження) // Буковина. — 1992. — 23 січня 49 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х У Чернівцях на початку 1990�х років виходили дві обласні газети. У вже згаданій вище газеті «Буковина» здебільшого друку� вались матеріали про економічні та соціальні проблеми мешканців краю, регулярно була представлена релігійна (православна) тема� тика й рідше писалось про політичне життя в регіоні. Другим виданням була заснована 1990 р. Чернівецькою обласною радою і трудовим колективом газета «Буковинське віче». Назва газети, по� перше, нагадувала читачам про знакову подію 3 листопада 1918 р. та стремління буковинців бути разом в єдиній українській державі, а по�друге, позиціонувала видання як «газету�віче» — майданчик для обговорення та обміну думками щодо місцевих і загально� українських проблем. Активна увага буковинських газет до історичної тематики, серед іншого, була зумовлена відзначенням у 1992 р. 600�річчя пер� шої літописної згадки про Буковину42. До ювілею були приурочені спортивний турнір — перші Буковинські ігри43. А під час другої історико�краєзнавчої конференції жвавий інтерес викликала допо� відь кандидата історичних наук О. Масана «Буковина: історичні аспекти виникнення та утвердження краю», де автор запропонував повернути Чернівецькій області історичну назву — Буковинська44. В місцевій періодиці писалось про багатоконфесійність буко� винців45 та навіть про особливий буковинський гумор46. Загалом редакції віддавали перевагу назві «Буковина» та похідним від неї, в той час як словосполучення «Чернівецька область» вживалося здебільшого в офіційних матеріалах. На шпальтах одеських обласних газетах переважали публікації про саме легендарне місто47, дискутувались проблеми його топо� німіки та символічного простору. Конструювання ж образу Оде� щини в цілому, якщо відштовхуватись від матеріалів місцевої періодичної преси, часто йшло через обговорення непростих пи� тань двомовності, міжнаціональних взаємин та ситуації в сусідніх регіонах, насамперед, Криму та Молдові. Для означення краю здебільшого вживалася назва «Одещина»48. Водночас кілька публі� —————— 42 Буковині — 600 (Історія: мить і вічність) // Буковинське віче. — 1992. — 15 лютого (№ 18). 43 І свято, і змагання // Буковина. — 1992. — 26 вересня (№ 115). 44 Буковина: історичний аспект // Буковина. — 1992. — 8 жовтня (№ 120). 45 Багатоконфесійність буковинців (Сторінки історії) // Буковина. — 1992. — 22 жовтня (№ 126). 46 Столітній сміх // Буковинське віче. — 1992. — 25 червня (№ 73). 47 Именины. Одесса приглашает всех! // Одесские известия. — 1992. — 20 августа (№ 154); Чистые истоки. К 200-летию Одессы // Одесские известия. — 1992. — 20 августа. 48 Твоя родная Одесщина // Одесские известия. — 1992. — 3 июля. 50 О л ек са н д р А н д р ощ ук кацій за 1992 р. стосувались складних сторінок минулого істо� ричного регіону Бессарабії49. Аналіз дискурсу публікацій громадсько�політичної газети «Чер� каський край» (Черкаси) наштовхує на думку про те, що почуття гордості мешканців за свій регіон формувалось через популя� ризацію відомих земляків. Про це свідчили наповнення рубрики «Розповіді про земляків», матеріали про Василя Симоненка, Агатан� гела Кримського, Олександра Єфремова, Василя Доманицького, Миколу Лисенка, Євгена Чикаленка, замітки про козацьке минуле краю. Найчастіше регіон називався Черкащиною. Вказувалось що на його теренах знаходився географічний центр України50. В газет� них текстах часом вживалися поетичні метафори для позначення регіону, зокрема, «Шевченкова земля», «Шевченків край»: «Серцем України називають Черкаський край за його географічне роз� міщення на карті нашої незалежної держави. Шевченків край — теж милозвучна назва, бо ця земля подарувала всьому світові людину з геніальною обдарованістю поета і художника — Тараса Григоровича Шевченка. Багата черкаська земля і на тисячолітню історію, в якій переплелися долі людей різних поколінь….»51. Обласне видання в 1992 р. описувало святкування одночасно релігійних і радянських свят, ювілеїв національних героїв та Леніна. Це може свідчити про певну еклектичність масової свідо� мості мешканців регіону, що зрештою, було ознакою тієї перехідної доби, яка припала на початок 1990�х років. Дискурс харківської газети «Слобідський край» характеризу� ється активним вживанням назви історичного регіону Слобожан� щина в різних варіаціях52. Риторично прозвучало питання в одній із публікацій про проблеми гідного вшанування видатного філософа: «Безумовно, Слобожанщині поталанило на Сковороду (…) Але чи поталанило Сковороді на Слобожанщину»53. В одній із публікацій —————— 49 Что не поделили дети и внуки // Одесские известия. — 1992. — 15 апреля (№ 71); А правда где? 28 июня 1944 года Бессарабию воссоединили с СССР// Одесские известия. — 1992. — 27 июня (№ 119). 50 Де центр України // Черкаський край. — 1992. — 3 березня (№ 28); В похід у центр України // Черкаський край. — 1992. — 8 квітня (№ 45). 51 Храми Черкащини // Черкаський край. — 1992. — 23 квітня (№ 56); Святі обереги (Україна: витоки духовності) // Черкаський край. — 1992. — 13 червня (№ 90–91). 52 Кому — наліво, кому — направо. В чиїх руках фольклорний фонд Сло- божанщини// Слобідський край. — 1992. — 11 січня (№ 6); «Слобода-фільм»: міф чи реальність? // Слобідський край. — 1992. — 21 січня (№ 10); Відродимо духовний центр краю. Звернення до жителів Харкова і всієї Слобожанщини // Слобідський край. — 1992. — 16 квітня (№ 48). 53 І мандрівний філософ, і мандрівна скульптура… // Слобідський край. — 1992. — 11 січня (№ 6). 51 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х процитовано слова іншого видатного земляка Іллі Рєпіна. Описуючи в листі до друга свою тугу за рідним краєм талановитий художник вжив емоційне «Ах, Слобідська Україна!»54 Значний критичний резонанс на шпальтах «Слобідського краю» мало неоднозначне висловлювання народного депутата України 1�го скликання від Харківщини Валерія Мещерякова в одному з інтерв’ю, де він відповідаючи на питання про територіальні пре� тензії з боку Росії, сказав, що «Слобожанщина належить і до Росії, і до України, кордони між якими довільно провів Сталін, а передачу Криму до складу України назвав «царським подарунком Хрущова»55. В одній з реакцій на це висловлювання наголошувалась вагома роль Харкова в історії України та її культури й тому « дивно тепер чути якісь альтернативи державної приналежності Слобідщини»56 . Донецька обласна масова газета «Донбасс» велику увагу при� діляла питанням економіки та шахтарської праці, зарплат та іншим соціально�побутовим проблемам але замало подавала політичної аналітики чи інформації про культурне життя та історію краю. Газета переважно використовувала назву «Донбасс», наголошуючи його особливу роль в країні57. «Донбасс относится к числу старопро� мышленных регионов стрны. Его индустриальная история насчи� тывает 270 лет. Во все периоды своей истории он играл выдаю� щуюся роль в экономической жизни страны» — заначалось у статті «Будет ли возрождение Донбасса?» у номері за 13 жовтня 1992 р.58 Ці матеріали добре резонували із закликами регіональної еліти до надання особливого статусу регіону та розширення його еконо� мічного самоврядування, які активно пропагувались у той час і були, як з’ясувалось, частиною стратегії боротьби за політичний вплив як в межах краю, так і країни в цілому. Щойно місцевим політикам вдалося досягти впливових посад в центральному уряді, така регіоналістська риторика суттєво послабилась. Заснована 13 травня 1990 р. газета Рад народних депутатів Івано�Франківської області «Галичина» для позначення краю вжи� —————— 54 Батьківщина пам’ятає своїх геніїв // Слобідський край. — 1992. — 6 жовтня (№ 120). 55 Не час займатись символікою (Точка зору) // Слобідський край. — 1992. — 28 січня (№ 13). Цей текст мав резонанс в наступних випусках газети: Слобідський край. — 1992. — 27 лютого (№ 27). 56 «… в Софійському заграли дзвони» // Слобідський край. — 1992. — 12 березня (№ 33). 57 Есть ли богатые в Донбассе? // Донбасс. — 1992. — 18 апреля (№ 69); Донбасс в опасности // Донбасс. — 1992. — 16 июня (№ 102); Чего же хочет Донбасс? // Донбасс. — 1992. — 25 июля (№ 125). 58 Будет ли возрождение Донбасса? // Донбасс. — 1992. — 13 октября (№ 169). 52 О л ек са н д р А н д р ощ ук вала назви «Прикарпаття», «Галичина» й багато писала про етно� графічні групи краю (гуцулів, лемків), міжрелігійні суперечки в регіоні, про Кримську проблему. Чимало матеріалів було присвя� чено історії ОУН–УПА. Редакція незалежної громадсько�політичної газети «Волинь», що виходила в Луцьку, повсякчас вживала звертання «Шановні воли� няни!» (номери від 16 і 28 січня 1992 р.), «До уваги волинян!» (номер за 15 лютого 1992 р.), «православні волиняни»59. Загалом газета приділяла багато уваги спілкуванню зі своїми читачами: друкувала листи, реакції, результати опитувань перехожих щодо різних пи� тань тощо. Серед іншого редакція в 1991 р. запропонувала читачам висловитись щодо нової назви газети. Надійшло 299 листів, де пропонувалось 57 варіантів назви: «Вільна Волинь», «Волинь», «Волинський край», «Голос Волині», «За вільну Волинь», «Волинська Рада», «Світязь», «Громада» тощо60. Видавці обрали назву «Волинь». Загалом в заголовках публікацій часто згадувалась назва історич� ного регіону в різних варіаціях61, яка була більш популярною за адміністративно�територіальний термін «Волинська область» навіть в офіційних повідомленнях62. Газета сама себе позиціонувала як найповажніший часопис Великої Волині, писала про родину Косачів, Івана Огієнка, Ніла Хасевича, В’ячеслава Липинського. Серед опрацьованих часописів газета «Волинь» друкувала чи не найбільше матеріалів на історичну таематику. Газета державної адміністрації Хмельницької області та облас� ної Ради народних депутатів «Подільські вісті» (з квітня 1992 змі� нила назву з «Радянського Поділля») так обґрунтовувала важливість звернення до теми регіональної історії: «Ми родом з Поділля. Але чи знаємо ми край, де народилися і виросли, де світять зорі ди� тинства? Адже саме ці знання стають основою виховання любові до батьківського роду, рідної оселі, материнської мови й пісні, допомагають позбутися історичної безпам’ятності і бездухов� ності»63. На шпальтах газети можна натрапити на заголовки «За —————— 59 На Стрітення в Луцьку // Волинь. — 1992. — 18 лютого. 60 Газета — читач, читач — газета // Волинь. — 1992. — 4 січня (№ 3). 61 Січові стрільці на Волині // Волинь. — 1992. — 10 січня (№ 5); Волинь в просторі і часі // Волинь. — 1992. — 21 січня (№ 10); Волинський календар 1992. Літопис рідного краю // Волинь. — 1992. — 23 січня (№ 11); Рід Гоголів із Волині // Волинь. — 1992. — 19 березня (№ 35); Волинський Ганнібал // Волинь. — 1992. — 24 березня (№ 36); Красуйся, земле Волинська! // Волинь. — 1992. — 2 червня (№ 62). 62 Звернення представника президента України у Волинські області В.І. Бла- женчука до населення Волині // Волинь. — 1992. — 4 червня (№ 67); Бюджет Волині» // Волинь. — 1992. — 11 червня (№ 70). 63 Не вмре, не загине // Подільські вісті. — 1992. — 16 квітня (№ 69). 53 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х досвідом — до подолян», «Учімся, браття�подоляни!», рубрику «Подоляни». Іноді регіон названо Хмельниччиною: суботній випуск газети мав підзаголовок «Хмельниччина: від суботи до суботи. Події. Факти. Коментарі». Принагідно варто згадати, що в цей час в регіоні з’явилось нове видання, газета промислового спрямування, ство� рена у результаті злиття заводських багатотиражок, яка обрала назву «Хмельниччина». В іншій частині історичного регіону По� ділля, у вінницьких в газетах (зокрема, у «Вінниччині») часто на� трапляємо саме на звернення «вінничани» й рідше «подоляни»64. Багатим на публікації з місцевої історії, які мали пробуджувати локальний патріотизм і гордість за свій край, був додаток до газети «Вінниччина» «Хочу все знати»65. В статті «Земельна символіка Поділля» Юрій Савчук описував один із символів краю — золоте сонце із 16 променями, яке «супроводжувало подолян кілька сот років»66. Цікавим аспектом аналізу газетного дискурсу початку 1990 років є репрезентації в обласних виданнях інших регіонів країни. У 1992 р. ці згадки переважно стосувалися розгортання Придніст� ровського конфлікту та загострення Кримської проблеми в кон� тексті породжуваних ними ризиків. Газета «Черкаський край» критично відреагувала на поширення сепаратистських листівок Підкарпатської Республіканської Партії в Ужгороді67. Досить оригі� нальним виглядав підхід редакції «Галичини», яка пропонувала порівняння свого регіону із сусідніми на підставі зіставлення цін на продукти68. В одному із номерів вийшла публікація під заголовком «Східняки» відпочиватимуть у «західняків» про відпочинок шахтарів з Донеччини в мальовничому галицькому селі Вишків69. Питання взаємного сприйняття та формування стереотипів у населення одних регіонів щодо інших заслуговує на окреме дослідження. Таким чином, проведений якісний контент аналіз матеріалів низки обласних газет за 1992 р. дозволив з’ясувати особливості формування образів регіонів України на початку 1990�х років. В цей час відбулося активне формування/трансформація образів окремих —————— 64 Щастя, миру Вам, вінниччани // Вінниччина — 1992. — 1 січня (№ 1). 65 «Біла пляма прояснюється…» або Дещо про історію нашого краю на початку нинішнього століття // Хочу все знати. — 1992. — 21 травня (№ 18), 3 червня (№ 19); «І тоді тут проходив кордон…». Екскурс у минуле нашого краю за матеріалами, які зберігаються в дер архіві області // Хочу все знати. — 1992. — 10 червня (№ 20). 66 Земельна символіка Поділля // Хочу все знати. — 1992. — 8 квітня (№ 13). 67 Відсіч сепаратистам // Черкаський край. — 1992. — 6 жовтня (№ 162). 68 Порівняно із сусідами // Галичина. — 1992. — 18 липня (№ 102). 69 «Східняки» відпочиватимуть у «західняків» // Галичина. — 1992. — 30 вересня (№ 147). 54 О л ек са н д р А н д р ощ ук територій (регіонів) країни. В умовах кризи радянської ідентичності та зростання орієнтації населення на малу батьківщину відбувалося переосмислення територіальних образів. Домінуючі в радянський період тенденції представлення областей, насамперед, як об’єктів державного управління і ланок єдиного народногосподарського комплексу та применшення значення локальної ідентичності їх населення на користь наднаціональної ідентичності «радянської людини» поступово втрачали силу. Із розпадом СРСР та форму� ванням незалежних держав завдяки ЗМІ нові «портрети» регіонів, що підкреслювали спільність минулого цих територій, акцентували увагу на особливостях ментальності регіональних спільнот, набули дедалі більшого поширення в публічному просторі. Таке переос� мислення включало активне використання історичних назв окре� мих територій та похідних від них назв мешканців. Паралельно з означенням власного регіону ретранслювались стереотипи щодо Інших територій та їхніх мешканців, зокрема, й через викорис� тання конфліктного дискурсу, протиставлення або ж, навпаки, апеляція до їхнього успішного досвіду у відстоюванні власних культурних, економічних чи політичних вимог. В наступні роки творення засобами медіа певних образів регіонів стало одним із головних інструментів політичних акторів всередині країни та з поза її меж у конструюванні регіональних «уявлених спільнот» та формуванні регіональної ідентичності мешканців пострадянської України. АНДРОЩУК А. Переопределение региона: конструирование образов регионов Украины в областных газетах начала 1990�х годов. В статье, на основании проведенного качественного контент анализа материалов областных газет, рассмотрены особенности формирования образов регионов Украины в начале 1990�х годов. Показано, что в начале 1990�х происходило активное формирование / трансформация образов отдельных территорий (регионов) страны. Если в советский период об� ласти презентовались прежде всего как объекты государственного управ� ления и звенья единого народнохозяйственного комплекса, а локальная идентичность их населения всячески игнорировалась, то после распада СССР, в условиях кризиса советской идентичности и роста ориентации населения на «малую родину», происходило переосмысление территори� альных образов. Посредством СМИ подчеркивание общности прошлого этих территорий, акценты на особенностях ментальности региональных сообществ, получили все большее распространение в публичном про� странстве. Параллельно с определением собственного региона ретрансли� ровались стереотипы относительно Других территорий, а также их жи� телей. В последующие годы создание средствами медиа определенных образов регионов стало одним из главных инструментов политических акторов внутри страны и за ее границами в конструировании регио� нальных «воображаемых сообществ» и формировании региональной иден� тичности жителей постсоветской Украины. В данном исследовании 55 П ер еозн а ч ен н я р егіон у: к он ст р ую в а н н я обр а зів р егіон ів У к р а їн и в обл а сн и х га зет а х региональные СМИ (областные газеты) выступают одновременно и как инструмент конструирования образа, и в качестве основного информа� ционного источника для анализа таких образов. Ключевые слова: регион, область, край, образ, медиа, дискурс, идентичность. ANDROSHCHUK O. Redefining Region: Creating Images of Regions in Ukrainian Local Media in the early 1990s. This paper based on content analysis of Ukrainian regional newspapers, shows that images of regions were changed in the early 1990’s. Crisis of Communism led to growing of regional identities and redefining images of territories that started emphasizing common past of the regions and peculiarities of their community’s mentality. Simultaneously, stereotypes about other regions were spreading using of the conflict discourse. The creation of media images of regions was instru� mentalized by political actors to construct regional «imagined communities» in post�Soviet Ukraine. Key words: region, oblast’, land, image, media, discourse, identity. References Chernysh, Natalia and Malanchuk Oksana. (2007). Dynamika identych� nostej meshkantsiv L’vova i Donets’ka: Komparatyvnyj analiz (1994–2004 rr.) In L’viv–Donets’k: sotsiial’ni identychnosti v suchasnij Ukraini. (2007). Ukraina moderna. Spetsiial’nyj vypusk, 12(2), 61–91. [in Ukrainian]. Eisenstadt S.N. (1998). Modernity and the construction of collective identities. International Journal of Comparative Sociology, 39, 1, 138–158. Hnatiuk, Olia. (2005). Proschannia z imperiieiu: Ukrains’ki dyskusii pro identychnist’. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. Karpenko, Vitalij. (2003). Presa i nezalezhnist’ Ukrainy. Praktyka media! polityky 1988–1998 rr.: Navchal’nyj posibnyk dlia vuziv. Kyiv: NORA�DRUK. [in Ukrainian]. Kipiani, Vakhtanh. Radians’ka presa na skoni komunistychnoho viku. Istorychna Pravda, 14.11.2010. Retrieved from: http://www.istpravda.com. ua/columns/2010/11/14/4527/ [in Ukrainian]. Korzhov, Hennadij. (2010).Terytorial’ni identychnosti: kontseptual’ni inter� pretatsii v suchasnij zarubizhnij sotsiolohichnij dumtsi. Sotsiolohiia: teoriia, metody, marketynh, 1, 107–124. [in Ukrainian]. Korzhov, Hennadij. (2010). Osoblyvosti terytorial’noi identyfikatsii nase� lennia cuchasnoi Ukrainy. Ukrains’kyj sotsium, 2, 31–43. [in Ukrainian]. Kulyk, Volodymyr. (2010). Dyskurs ukrains’kykh medij: identychnosti, ideolohii, vladni stosunky. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. L’viv–Donets’k: sotsiial’ni identychnosti v suchasnij Ukraini. (2007). Ukraina moderna. Spetsiial’nyj vypusk, 12(2), 360 s. [in Ukrainian]. Mischenko, Maksym. Serpom i molotom — po «budivnyku komunizmu»! Vysokyj Zamok, 09.12.2015 Retrieved from: https://wz.lviv.ua/far�and� near/152076�serpom�i�molotom�po�budivnyku�komunizmu [in Ukrainian]. Nahorna L. P. (2008). Rehional’na identychnist’: ukrains’kyj kontekst. Kyiv: IPiEND imeni I.F. Kurasa NAN Ukrainy. [in Ukrainian].