Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16114 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами / П.М. Маслов, В.А. Грекова // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 3(9). — С. 93-96. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16114 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-161142013-02-13T02:04:13Z Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами Маслов, П.М. Грекова, В.А. Фінанси 2007 Article Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами / П.М. Маслов, В.А. Грекова // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 3(9). — С. 93-96. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 1817-3772 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16114 uk Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Фінанси Фінанси |
| spellingShingle |
Фінанси Фінанси Маслов, П.М. Грекова, В.А. Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами |
| format |
Article |
| author |
Маслов, П.М. Грекова, В.А. |
| author_facet |
Маслов, П.М. Грекова, В.А. |
| author_sort |
Маслов, П.М. |
| title |
Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами |
| title_short |
Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами |
| title_full |
Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами |
| title_fullStr |
Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами |
| title_full_unstemmed |
Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами |
| title_sort |
методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Фінанси |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16114 |
| citation_txt |
Методологічний аналіз соціально-економічних чинників управління витратами / П.М. Маслов, В.А. Грекова // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 3(9). — С. 93-96. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT maslovpm metodologíčnijanalízsocíalʹnoekonomíčnihčinnikívupravlínnâvitratami AT grekovava metodologíčnijanalízsocíalʹnoekonomíčnihčinnikívupravlínnâvitratami |
| first_indexed |
2025-07-02T17:28:55Z |
| last_indexed |
2025-07-02T17:28:55Z |
| _version_ |
1836557098746380288 |
| fulltext |
2007’3
93
Фінанси
І. Вступ. Собівартість продукції — один з голов-
них економічних показників діяльності промислових
підприємств, що виражає в грошовій формі всі витра-
ти підприємства, пов’язані з виробництвом та реаліза-
цією його продукції. Собівартість показує, у що обхо-
диться підприємству продукція, яка ним випускається.
Зниження собівартості продукції — найголовні-
ше джерело росту прибутку, рентабельності
підприємств, що створює основні передумови для
подальшого росту та розвитку підприємства та є чин-
ником підвищення ефективності виробництва та росту
накопичень. Рівень собівартості продукції залежить від
обсягу продукції, що виготовляється, ступеня механ-
ізації виробництва та використання обладнання, зрос-
тання продуктивності праці, раціонального викорис-
тання матеріалів, економічного витрачання коштів, ус-
пішної боротьби зі збитками та невиробничими витра-
тами, а також від зниження витрат на обслуговування
та управління виробництвом [1—4].
У собівартості як у загальному економічному
показнику знаходять своє відображення всі сторони
діяльності підприємства: ступінь технологічного осна-
щення виробництва та освоєння технологічних про-
цесів; ступінь використання основних та оборотних
фондів; рівень організації виробництва та праці; ступінь
використання виробничих потужностей; економне ви-
користання матеріальних та трудових ресурсів та інші
умови та чинники, що характеризують виробничо-гос-
подарську діяльність [7].
У собівартість продукції включається амортиза-
ція необоротних активів, вартість використаної сиро-
вини, матеріалів, палива та інших матеріальних ре-
сурсів, а також витрати на оплату праці робітників
підприємства (заробітна плата).
Отримання найбільшого ефекту з найменшими ви-
тратами, економія трудових, матеріальних та фінансових
ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство пи-
тання зниження собівартості продукції, робіт, послуг.
Зниженню собівартості продукції сприяє безпе-
рервне зростання продуктивності праці та економії ро-
бочого часу. Це знаходить конкретне вираження в ра-
ціональному використанні основних та оборотних
П.М. Маслов,
кандидат економічних наук
В.А. Грекова,
м. Дніпропетровськ
П.М. Маслов, В.А. Грекова
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ
УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ
коштів, скорочуванні відходів сировини та матеріалів,
зниженні браку продукції, економії у витратах на ут-
римання апарату управління тощо [6].
Облік витрат на виробництво органічно пов’яза-
ний з калькулюванням собівартості продукції.
Оптимально налагоджений, достовірний облік
виробничих витрат — найважливіша умова вдоско-
налення управління виробництвом.
Успішне керівництво діяльністю підприємства,
покращення економічних показників його роботи мо-
жуть бути здійснені тільки на основі систематичного
аналізу собівартості продукції.
У сучасних умовах господарювання найважли-
вішим моментом системи управлінського обліку є доб-
ре налагоджений облік виробничих витрат та кальку-
лювання собівартості продукції, що має суттєве зна-
чення для підвищення ефективності виробництва й для
забезпечення успішної роботи підприємства [7].
ІІ. Постановка проблеми. У цій роботі запро-
поновано формування ціни продукції (робіт, послуг),
яка б включала повну собівартість, котра повинна ви-
користовуватися підприємствами при плануванні та про-
веденні аналізу діяльності. У роботі проаналізовано си-
стему управління промислових підприємств України.
Проведені дослідження свідчать, що методичні
підходи до обліку витрат не зовсім відповідають рин-
ковим вимогам. Чинна система обліку не забезпечує
прийняття ефективних рішень, спрямованих на досяг-
нення кінцевих результатів господарської діяльності.
Неналежна управлінська інформація й недостат-
ня точність традиційного розрахунку собівартості зни-
жують рівень інформації по витратах, яка, у свою чер-
гу, необхідна для проведення контролю за реалізацією
запланованого й для прийняття ефективних рішень [6].
Нові правила обліку витрат підвищують дос-
товірність даних бухгалтерського обліку, але знижу-
ють цінність цих даних для економічної роботи та ана-
лізу собівартості продукції. Вони не передбачають ви-
значення «повної» собівартості (з урахуванням адмін-
істративно-збутових витрат) [6].
ІІІ. Результати досліджень. Розрахунок ви-
трат є вагомою частиною облікової роботи на
94
Економічний вісник Донбасу
підприємстві, оскільки в його рамках запланованої
діяльності підприємства повинні враховуватися при-
чини, які вплинуть на кінцевий результат, а також на
прийняття управлінських рішень.
Рівень витрат на виробництво, комплексна харак-
теристика міри використання всіх ресурсів підприєм-
ства, рівень техніки, технології й організації виробниц-
тва в цілому відображає собівартість продукції. Чим
інтенсивніше підприємство використовує виробничі
ресурси, чим ефективніші її технічні засоби, техноло-
гія, організація виробництва, чим вища продуктивність
праці, тим нижча собівартість продукції.
Тому собівартість є одним з комплексних (сис-
темних) показників ефективності виробництва, базою
для встановлення ціни на продукцію. Для цього в со-
бівартість включаються витрати на:
— дослідження ринків збуту, виявлення потреби
в продукції, підготовка й освоєння виробництва;
— виробництво, сировина, матеріали, енергія,
амортизація основних фондів, оплата праці персоналу;
— обслуговування виробничого процесу;
— збут продукції;
— оплата природних ресурсів;
— підготовка й перепідготовка кадрів;
— удосконалення виробництва, підвищення якості
продукції [1].
До введення нових принципів бухгалтерського
обліку згідно з Типовим положенням № 473 обчис-
лювалась собівартість:
а) виробнича чи заводська, що включала ви-
трати на виробництво продукції (робіт, послуг) (з ура-
хуванням загальногосподарських витрат);
б) повна, що включає витрати на виробництво
та збут продукції (робіт, послуг).
У теперішній час нормативними документами, які
встановлюють склад витрат, що включаються до со-
бівартості продукції (робіт, послуг), передбачено ви-
значення двох видів собівартості [4]:
1. Виробничої собівартості продукції (робіт,
послуг), що включає:
— прямі матеріальні витрати;
— прямі витрати на оплату праці;
— інші прямі витрати;
— змінні та постійні розподілені загальновироб-
ничі витрати.
2. Собівартості реалізованої продукції (робіт,
послуг), що складається з:
— виробничої собівартості продукції (робіт, по-
слуг), що реалізована протягом звітного періоду;
— нерозподілених постійних загальновиробни-
чих витрат;
— наднормативні виробничі витрати.
Таким чином, виробнича собівартість продукції
(робіт, послуг) включає тільки витрати, що безпосе-
редньо пов’язані з виробництвом продукції, обумов-
лені технологією та організацією виробництва, а в ча-
стині витрат на управління (накладних) — тільки за-
гальновиробничі витрати. Ті ж види непрямих (наклад-
них) витрат, що не пов’язані безпосередньо з виго-
товленням продукції, не включаються до складу ви-
робничої собівартості і, отже, не розподіляються на
кожну одиницю об’єкта калькулювання. До цих вит-
рат належать адміністративні витрати, витрати на збут
та інші витрати операційної діяльності підприємства.
У теперішній час виробнича собівартість про-
дукції (робіт, послуг) не відображає реальних витрат,
які треба використовувати при плануванні діяльності
підприємства в цілому й у розрізі виробництва окре-
мих видів діяльності, а також визначенні ціни реалі-
зації виробленої продукції (робіт, послуг). У зв’язку з
цим користуватися тільки П(С)БО 16 в частині визна-
чення собівартості продукції (робіт, послуг) для цілей
управлінського обліку невірно, оскільки це призво-
дить до необґрунтованого заниження собівартості про-
дукції та підвищенню рентабельності виробництва, та
в результаті спотворення даних, що аналізуються.
Таким чином, необхідно формувати ціну про-
дукції (робіт, послуг), яка б включала повну, у її ста-
рому розумінні, собівартість, котра повинна викорис-
товуватися підприємствами при плануванні та прове-
денні аналізу діяльності.
При здійсненні аналізу господарської діяльності
в частині рентабельності виробництва товарної продукції
(робіт, послуг) від вибору критерію розподілу адміні-
стративних витрат та витрат на збут залежить розрахо-
ваний розмір «повної» собівартості, а отже, розмір от-
риманого підприємством прибутку від реалізації конк-
ретного виду такої продукції (робіт, послуг) [6].
При цьому найголовнішим, як показують досліджен-
ня, у сучасних умовах для підприємств, організацій, об’-
єднань є не правильна методологія калькулювання собівар-
тості, а вміння управляти всіма видами витрат на вироб-
ництво. Так, якщо підприємству вдасться навчитися уп-
равляти затратами на виробництво (у напрямку їх зни-
ження), з’явиться можливість відносно безболісно реагу-
вати на не завжди послідовну та не завжди приємну для
виробника податкову політику. Крім того, зниження ви-
трат на виробництво дозволить безболісно знижати ціну
своєї продукції, що робить її конкурентоспроможною та
більш привабливою для покупця на ринку. А це сприяє
рішенню проблеми зростання обсягу виручки, а звідси
— піднесенню прибутку — головного критерію виживання
підприємства в сучасних умовах господарювання.
Для рішення проблеми управління витратами на
підприємстві необхідно створювати та впроваджувати
таку систему управління ефективністю виробництва, яка
П.М. Маслов, В.А. Грекова
2007’3
95
б мінімізувала всі види витрат на виробництво в кожній
одиниці продукції, робіт, послуг. І щоб відношення всіх
видів витрат на виробництво до кінцевих результатів
виробництва було б тільки в напрямку зменшення.
Тобто аналізувати потрібно кожну статтю витрат
на виробництво тієї чи іншої продукції (роботи, по-
слуги). І намагатися, щоб у результаті кваліфіковано-
го управління кожна з них наближалась до мінімуму.
Наприклад, згідно структурі витрат у галузях
виробництва, що входять до чорної металургії, витра-
ти на сировину та паливо сягають у доменному ви-
робництві 95% усіх витрат на випуск продукції.
Тому мінімізація матеріальних витрат, не тільки в
металургійній галузі, призведе до значного зменшен-
ня собівартості. У цьому напрямку підприємство по-
винно проводити політику, що спрямована на:
— використання новітньої техніки та технології у
виробництві;
— впровадження ресурсозберігаючих техноло-
гічних процесів, що дозволяють економити на вартості
сировини. Радянський лозунг «Економіка повинна бути
економною» зберігає свою силу і в діючих умовах;
— скорочення витрат на закупку сировини ти
матеріалів, знайшовши нових постачальників чи пе-
реглянувши на свою користь умови контрактів з дію-
чими постачальниками;
— заміну, якщо доцільно, імпортних матеріалів
на аналогічну продукцію вітчизняного виробника;
— встановлення прямих відношень з виробни-
ками сировини та матеріалів чи, можливо, їх само-
стійне виробництво;
— використання дешевших компонентів, де це
можливо. А можливо, навіть внесення конструктив-
них змін у продукцію, що виробляється, для того, щоб
мати можливість перейти на нові матеріали;
— надання першочергового значення процесу за-
купівлі сировини та матеріалів;
— перегляд політики обліку сировини та матері-
алів з метою мінімізації податкових платежів тощо.
Більш детальніше хотілося б зупинитись на тако-
му елементі витрат на виробництво, як амортизація
основних засобів.
Амортизація основних засобів — відшкодуван-
ня зношування основних засобів, пов’язане з посту-
повим перенесенням їхньої вартості на новостворену
продукцію або послуги.
Тобто підприємство для того, щоб амортизувати
основні засоби, спочатку повинно здійснити витрати
на їх придбання. А потім, використовуючи метод амор-
тизації, що більше відповідає виробництву продукції,
здійснювати систематичний розподіл вартості, яка
амортизується, необоротних активів протягом строку
їх корисного використання (експлуатації).
Зрозуміло, що придбання основних засобів, їх
реконструкція та модернізація відволікає обігові кош-
ти. Далі нарахована сума амортизації розподіляється
між видами продукції згідно з обраною базою розпо-
ділу. Крім розподіленої суми амортизації в собівар-
тості продукції будуть відображені витрати на поточ-
ний ремонт та утримання основних засобів.
Як уже зазначалося, для розв’язання проблеми уп-
равління витратами на підприємстві необхідно створюва-
ти та впроваджувати таку систему управління ефективні-
стю виробництва, яка б мінімізувала всі види витрат на
виробництво в кожній одиниці продукції, робіт, послуг.
У цьому випадку потрібно мінімізувати аморти-
заційні витрати та витрати на поточний ремонт та утри-
мання основних засобів. А це можливо за наявності
основних засобів, які б задовольняли всі виробничі
та адміністративні потреби, по найоптимальнішій вар-
тості, які б були якісними, майже не потребували вит-
рат на поточний ремонт та утримання яких було б не
трудомістким та майже безвитратним.
Ці, здавалося б, усім відомі істини на ділі не вра-
ховуються багатьма українськими підприємствами.
Наведемо приклад реконструкції градирень вітчизня-
ними підприємствами.
Реконструкція діючих цехів, відділень, підрозділів
виробництва — це здійснюване за єдиним проектом
повне або часткове їх переоснащення з метою транс-
формації, що забезпечить досягнення більш високої
якості продукції, робіт і послуг без побудови нових і
розширення існуючих виробничих площ, цехів. Вона
здійснюється шляхом заміни або повного оновлення
оснащення, технологій, засобів автоматизації. Мета
реконструкції — збільшення обсягу виробництва про-
дукції, розширення асортименту, створення мало-
відхідних комплексів, зміна профілю тощо [5].
Градирня — це споруда для охолодження води ат-
мосферним повітрям. Використовується головним чи-
ном в системах циркуляції (оборотного) водозабезпе-
чення промислових підприємств. Тобто всі підприєм-
ства хімічної, металургійної, нафтопереробної, легкої
промисловості й багато інших мають у складі основних
засобів 3 і більше оборотних цикли, кожен з яких, у свою
чергу, складається з 5—20 секцій градирень. Але нема
нічого постійного, тому, по-перше, за строк своєї експ-
луатації (10—15 років) градирні поступово втрачають свої
фізичні властивості, і, по-друге, унаслідок зростання про-
дуктивності праці та появи більш досконалої техніки вони
стають непридатними до використання.
Існує два види реконструкції градирень (на бу-
дівництві нової ми не зупиняємося, це потребує дуже
великих витрат, і дуже незначна кількість українських
підприємств можуть собі це дозволити):
1) убирається старий зрошувач, установлюється
П.М. Маслов, В.А. Грекова
96
Економічний вісник Донбасу
нова система водорозподілення з форсунками та но-
вий пластиковий зрошувач. Існує 5 типів пластиково-
го зрошувача. Він дає охолодження води на 8—10 С 0.
Мінімальна вартість реконструкції 1 секції градирні та-
ким методом — 80 тис. грн (згадаємо, що у водообо-
ротному циклі 5—20 секцій);
2) убирається старий зрошувач, установлюється
нова система водорозподілення з сучасними форсунки.
Ще чотири роки тому цей метод не міг конкурувати з
попереднім, але ситуація змінилася завдяки розробкам
нових технологій українськими спеціалістами. На сьо-
годнішній день охолодження цим методом більш глибо-
ке (на 2—3 С 0 нижче), ніж з використанням будь-яких
сучасних пластикових зрошувачів. Вартість реконструкції
1 секції градирні таким методом — 30 тис. грн.
Неважко підрахувати, у що обійдеться реконструк-
ція 1 градирні підприємству за двома альтернативними ме-
тодами. Хотілося б підкреслити, що переваги другого ме-
тоду не тільки в більш глибокому охолодженні, цей метод
потребує набагато менших фінансових витрат на реконст-
рукцію градирні, у 3—4 і більше разів (приблизно на 100
тис. грн менше) від реконструкції градирні зі зрошува-
чем. Форсунки, що встановлюються при цьому методі,
довговічніші в експлуатації (їх виконано з нержавіючих
сталей та матеріалів). Довговічність збільшується у 2—3
рази порівняно зі зрошувачем, який через 3—4 роки по-
чинає втрачати свої фізичні розміри (просідає, стискуєть-
ся, деформується, забруднюється), і, як наслідок, відбу-
вається втрата ефективності охолодження.
Але аналізуючи цей метод глибше, приходимо до
висновку, що його використання призводить до економії
фінансових ресурсів у мільйони гривень, тому що охо-
лоджена вода на градирнях використовується головним
чином у системах циркуляції (оборотного) водозабезпе-
чення промислових підприємств. Тобто більш охолод-
жена вода збільшує час роботи устаткування, на яке вона
подається, а отже, зменшується час на ремонти, тобто
простої виробництва. Вода у водооборотних циклах, яка
недостатньо охолоджена, призводить до зниження про-
дуктивності устаткування, збільшенню енерговитрат, а
звідси до аварійних зупинок усього виробництва.
Цей метод (другий) упроваджено на підприєм-
ствах: ЗАТ «Укртатнафта» (м. Кременчук), ВАТ «За-
порізький алюмінієвий комбінат» (м. Запоріжжя), ВАТ
«Авдієвський коксохімічний завод» (м. Авдієвка), ВАТ
Херсоннафтопереробка» (м. Херсон).
IV. Висновки. На початку 90-х років усі великі
промислові підприємства України опинилися в одна-
кових умовах — на межі банкрутства, тому що були
непристосовані до нової економічної реальності. Різке
зростання інформаційних потоків, скорочення держав-
ного фінансування, виникнення конкуренції — усе це
стало випробуванням для вітчизняних заводів і фаб-
рик. З часів здобуття Україною незалежності минуло
вже більше тринадцяти років. Частина провідних вели-
ких підприємств успішно подолала кризу перехідного
періоду й досягла позитивних показників діяльності.
Проте, велика частина колишніх потужних заводів і досі
не може перейти межу збитковості. На нашу думку,
основною причиною існуючого важкого стану окре-
мих вітчизняних підприємств є криза управління.
Повертаючись до реконструкції градирень, зазначи-
мо, керівництво деяких заводів, набагато менш прибутко-
вих та з меншими обсягами валового доходу, ніж ті, що
впроваджують менш затратний метод, чомусь зупиняє
свій вибір на більш затратному та менш ефективному про-
екті. Чи не свідчить це про відсутність управлінської анал-
ітичної системи на підприємствах, чи про лобіювання чиї-
хось інтересів, чи, може, ці підприємства зовсім не за-
цікавлені в зменшенні собівартості своєї продукції, отри-
манні більшого прибутку. Про це ми можемо тільки здо-
гадуватися. Але підприємства, які зацікавлені в конкурен-
тоспроможності своєї продукції, створюють та впровад-
жують таку систему управління ефективністю виробниц-
тва, яка мінімізує всі види витрат на виробництво в кожній
одиниці продукції, робіт, послуг. Безпосередньо для капі-
тальних ремонтів підприємства повинні спочатку аналізу-
вати існуючий ринок послуг, відбирати найоптимальніші
варіанти й здійснювати тендери.
На нашу думку, основною причиною існуючого
важкого стану окремих вітчизняних підприємств є
криза управління. Система менеджменту таких
суб’єктів господарювання є застарілою, непристосо-
ваною до ринкових умов.
Так, при проведенні інвестиційної політики інвес-
тиційна стратегія повинна пройти соціальну експертизу,
результатом якої є екологічна, економічна оцінка, визна-
чення тих соціальних переваг, які матимуть місце у ви-
падку впровадження нововведень. Обов’язковими при
цьому мають стати приріст прибутку, позитивні зрушен-
ня показників у координатах «витрати — результат».
Література
1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку
№ 9 «Запаси». 2. Положення (стандарт) бухгалтерсько-
го обліку № 7 «Основні засоби». 3. Положення (стан-
дарт) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати». 4. Мето-
дичні рекомендації з формування собівартості продукції
(робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом
Держкомпромполітики України від 02.02.2001р. №47.
5. Шаповал В.М., Аврамчук Р.Н., Ткаченко О.В. Еко-
номіка підприємства. — Дніпропетровськ, 2002. —
С. 93—95. 6. Мякота В. Собівартість продукції від ви-
пуску до реалізації. — Х.: Фактор, 2003. — 264 с. 7. Бой-
чик І.М. Економіка підприємства. — К.: Атіка, 2002.
— 478 с. 8. Юровський Б. Як розподіляти непрямі
витрати // Експрес. — 2002. — №6 (320). — С. 19—26.
П.М. Маслов, В.А. Грекова
|