Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Гава, Ю.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2007
Теми:	Економічна теорія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16127
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру / Ю.В. Гава // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 3(9). — С. 49-54. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-16127
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-161272013-02-13T02:47:24Z Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру Гава, Ю.В. Економічна теорія 2007 Article Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру / Ю.В. Гава // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 3(9). — С. 49-54. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 1817-3772 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16127 uk Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Економічна теорія Економічна теорія
spellingShingle	Економічна теорія Економічна теорія Гава, Ю.В. Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру
format	Article
author	Гава, Ю.В.
author_facet	Гава, Ю.В.
author_sort	Гава, Ю.В.
title	Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру
title_short	Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру
title_full	Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру
title_fullStr	Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру
title_full_unstemmed	Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру
title_sort	інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Економічна теорія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16127
citation_txt	Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру / Ю.В. Гава // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 3(9). — С. 49-54. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT gavaûv íntelektualʹnijkapítaltaproblemijogokílʹkísnogovimíru
first_indexed	2025-07-02T17:29:27Z
last_indexed	2025-07-02T17:29:27Z
_version_	1836557132606996480
fulltext	2007’3 49 Ю.В. Гава, аспірант, м. Київ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІАЛ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО КІЛЬКІСНОГО ВИМІРУ Ю.В. Гава Вступ. Формування та розвиток постіндустріаль- ної економіки, зростання ролі інформації та знань у виробничих процесах ставить у пряму залежність еко- номічний прогрес і суспільний розвиток від тотальної інтелектуалізації життя населення. Інтелектуальна діяльність стає необхідною умовою економічного по- ступу, а інтелектуальний капітал — найважливішим та найціннішим ресурсом для досягнення цієї мети. У таких умовах виникає проблема оцінки цього виду ре- сурсу, його кількісного виміру. Постановка завдання. Розробка методів оцін- ки інтелектуального капіталу на сьогодні перебуває в стані досить стрімкого розвитку. Але незважаючи на значну кількість праць, присвячених цій проблемі у вітчизняній і особливо в зарубіжній літературі, про- блема є невирішеною. Більше того, не існує чіткої кла- сифікації методів виміру інтелектуального капіталу, не визначено про їх переваги та недоліки. Саме розв’я- зання цього завдання ми й ставимо собі за мету в нашій статті. Результати. Першими виявили складність та гостроту зазначеної проблеми такі дослідники, як Дж. Тобін, Д. Луфі, П. Страссман, Т. Стюарт, К. Е. Свейбі, Л. Едвінсон, Р. Грант. Їх дослідження, головним чином, і визначили напрямок та стратегію розробки цього напрямку. Перш за все слід зазначити, що кількісний вимір інтелектуального капіталу як економічного ресурсу ста- новить не тільки теоретичний інтерес, а й практичну значимість. Оскільки він безпосередньо пов’язаний з теорією управління робітниками у галузі знань, де од- ним з найголовніших чинників підвищення ефектив- ності та результативності діяльності компаній є вміння управляти навичками й здібностями працівників. Ви- ходячи з цього твердження, особистісні характерис- тики робітників формують конкурентні переваги та впливають, таким чином, на ринкову вартість фірми. Унаслідок цього виникає проблема визначення рин- кової вартості певної компанії, ураховуючи не тільки матеріальні активи, а й нематеріальні. Р. Грант, розв’язуючи цю проблему, розрізняє такі поняття, як «ресурси» та «здатності» організації. На думку дослідника, «ресурсы представляют собой «входы» производственных процессов… Однако сами по себе немногие ресурсы продуктивны. Продуктив- ная деятельность требует кооперации и скоординиро- ванной работы команд ресурсов. Способность — это свойство определенной команды ресурсов обеспечи- вать выполнение некоторого задания или осуществ- лять продуктивную деятельность. Ресурсы являются источниками способностей фирмы, тогда как способ- ности — источниками её конкурентного преимуще- ства» [1, с. 118 — 119]. Таким чином, саме оцінка впливу «здатностей» фірми, під якими Р. Грант розуміє людські можливості, на конкурентоспроможність підприємства приводить до потреби вироблення методів їх виміру. На думку авторів В. Голубкіна, Л. Клеєва та Л. Патоки, методи виміру інтелектуального капіталу потрібні не лише для поглиблення розуміння суті всіх видів нематеріальних активів, а й, що важливо, для побудови логічної теорії, яка б пояснювала, які активи потрібно брати до уваги, щоб вірно визначати ринко- ву вартість організацій. Крім того, автори зазначають, що «…уточнение рыночных оценок их (організацій. — Ю.Г.) стоимости приведёт к оптимизации потоков капитала, что, в свою очередь, будет означать повы- шение эффективности рыночной экономики» [2]. Таким чином, активізація розробок з винайден- ня методик виміру інтелектуального капіталу пов’яза- на не тільки із зовнішніми, а й з внутрішніми потреба- ми фірм та підприємств. Усе більше компаній зверта- ються до «активізації» власного інтелектуального ка- піталу. Управління знаннями та вміннями робітників підприємства стає поряд з управлінням та викорис- танням основних засобів. Підтвердження цьому — ши- рокий розвиток консалтингових підприємств, які спец- іалізуються на розробці та впровадженні освітніх про- грам для конкретних фірм, відділів, департаментів. Сьогодні вже нікого не здивуєш наявністю в компанії бізнес-тренера чи навіть внутрішнього університету. І хоча відсоток таких підприємств поки що невеликий, але має стрімку динаміку до зростання. Ця тенденція є характерною для всіх галузей господарювання як за кордоном, так і в Україні. Отже, можна цілком погодитись з думкою Т. Андрусенко про те, що для вироблення методології виміру інтелектуального капіталу існує декілька ваго- мих причин: • така система дозволить більш адекватно відоб- разити вартість компаній; • процес виміру потребує розглянути процес ви- 50 Економічний вісник Донбасу Ринкові методи Порівняння продажів Використання галузевих індексів робництва з середини, визначивши, таким чином, дійсно рушійні сили конкурентоспроможності підприємства; • створюються умови для виявлення та подолан- ня негативних процесів в управлінському менедж- менті; • сприяє зростанню інвестицій, оскільки більш чітка та точна звітність надає впевненості потенційним інвесторам [3]. Аналіз наукової та нормативно-правової літера- тури дозволив нам узагальнити та систематизувати існуючі підходи щодо методик виміру інтелектуально- го капіталу. Незважаючи на досить велику кількість способів обрахунку, ми вважаємо за доцільне виділи- ти п’ять основних (рис. 1). Ю.В. Гава Рис.1. Методи оцінювання інтелектуального капіталу Методи оцінювання інтелектуального капіталу Ринкові методи Інвестиційний метод Методи витрат та доходів Експертні методи Бухгалтерські методи Ринкові методи є досить поширеними, щоправда, лише в науковій літературі. І це не випадково, оскільки поряд із своїми перевагами мають суттєві недоліки. Ринкові методи — це, перш за все, метод порівнян- ня продажів. Сутність даного способу полягає в по- рівнянні аналогічних угод при купівлі-продажу інтелек- туального активу (капіталу). Використовується також метод із залученням галузевих індексів, при якому за основу беруться стандартні ставки роялті (рис.2). Чи не найвідомішим ринковим способом є мето- дика Дж. Тобіна. Автор розробив формулу для про- гнозування інвестиційної політики компанії незалеж- но від макроекономічних показників. Але цей показ- ник виявився досить ефективним для виміру інтелек- туального капіталу [4, с. 54 — 62]. Таким чином: Рис. 2. Ринкові методи оцінки інтелектуального капіталу 2007’3 51 Інвестиційний метод Визначає вартість інтелектуального капіталу шляхом підрахунку інвестицій у людський та інтелектуальний капітал. Потім відбувається оцінка ефекту від таких інвестицій шляхом їх порівняння з доходами, що вони принесли Ю.В. Гава g — коефіцієнт Тобіна = Ринкова вартість / Ба- лансова вартість. Якщо g-коефіцієнт більший за одиницю, то зро- зуміло, що ринкова вартість є вищою за балансо- ву вартість компанії. Цей показник є досить ефектив- ним при визначенні наявності інтелектуального капі- талу в компанії, оскільки він фактично враховує про- гнозовані майбутні доходи, ризики ринку, думки екс- пертів та ринкову кон’юнктуру. Дослідження показують, що g-коефіцієнт вищий у галузях, де використовуються складні високоточні тех- нології. Так, для компанії «Хьюлет Паккард» він стано- вить 1,35; «Інтел» — 2,8; «Майкрософт» — 9,5; «Raiters» — 13; «Фракл» та «Netscape» — 60 [5, c. 379]. Спроба компанії «Вимпелком» придбати 100% акцій мобільного оператора «Київстар GSM» за 5 $ млрд дозволяє нам визначити коефіцієнт Тобіна для компанії «Київстар GSM»: g-коефіцієнт (Київстар GSM) = 5 000 000 / 1 553 693 ($ тис.); g-коефіцієнт (Київстар GSM) = 3,22. Досить проста та логічна схема визначення ве- личини інтелектуального капіталу компанії. Але, на нашу думку, має один суттєвий недолік. Так і не зро- зуміло, чому ж покупці готові заплатити саме таку ціну, а не іншу. Саме 5 $ млрд, ні більше ні менше, у випадку з компанією «Київстар GSM». Очевидно, «Вимпелком» провів якісь розрахунки, що дозволило назвати саме таку ціну. Отже, перевагами ринкових методів обрахунку величини інтелектуального капіталу є використання ринкової інформації та простота в застосуванні. Недо- ліком — неможливість провести обрахунок без попе- редньої ринкової інформації. Інвестиційні методи визначають вартість інтелек- туального капіталу на основі залучених інвестицій у сам інтелектуальний капітал та його складові частини — людський та технологічний (структурний) капітали (рис. 3). Відомими інвестиційними методами є розробки К. Е. Свейбі «Intangible Assets Monitor» та Л. Едвін- сон «IC Rating». Поділ інтелектуального капіталу на складові елементи дозволяє, на думку Н. Малюги, виокремити ту складову інтелектуального капіталу, що невіддільна від його носія — людини. Але їх облік — це ще складніше завдання, ніж його виокремлення [6, c. 407]. Іншу частина інтелектуального капіталу — струк- турний або технологічний — виокремити й оцінити значно легше, оскільки це матеріалізована основа, що використовується людиною в процесі її роботи (комп’ютери, мережі, науково-дослідні установи, роз- робки, патенти, ліцензії, ноу-хау та ін.). Основний недолік інвестиційного методу, на нашу думку, полягає в неможливості достовірно спрогно- зувати реальну користь від отриманого інтелектуаль- ного ресурсу (капіталу), оскільки його вартість виз- начається не потенційною корисністю блага, а поточ- ною. Як позитив можемо виділити те, що за допомо- гою цього методу визначаються всі реальні залучення коштів у нематеріальний ресурс. Найбільш прогресивними на сьогодні є методи, побудовані за доходним та витратним принципами (рис. 4, 5). Доходні методи (зазначені на рис. 4) можуть були реалізовані у двох модифікаціях: по-перше, на дис- контуванні очікуваних грошових потоків або очікува- них прибутків; по-друге — на капіталізації усередне- ного прибутку або грошового потоку. Беззаперечними перевагами вищезазначених ме- тодів є те, що вони універсальні, теоретично обґрун- товані та дозволяють визначити саме ту вартість акти- ву (інтелектуального капіталу), яка має бути визначе- на відповідно до типу трансакції та мети оцінки. Витратні методи можна поділити на два види — витрати на відновлення активу та витрати на заміщен- ня. Перший спосіб полягає в підрахунку витрат на роботи, результатом яких став запатентований винахід Рис. 3. Інвестиційний метод визначення вартості інтелектуального капіталу 52 Економічний вісник Донбасу Доходні методи Метод Д1 «Звільнення від роялті» Метод Д2 «Дисконтування / капіталізація переваг у доходах» Метод Д3 «Дисконтування / капіталізація економії витрат» Експертні методи Автономне оцінювання інтелектуального капіталу Оцінювання відповідно до міжнародних стандартів (МСО – 2001) Оцінювання відповідно до європейських стандартів (TEGOVA – 2000) тощо. Другий спосіб обраховує витрати, які були здійснені на роботи по створенню нематеріального активу, яким змінюють інший (застарілий або менш досконалий), рівноцінний з точки зору виконуваних ним функцій. Головним недоліком витратних методів є те, що, як правило, отримана оцінка не має відношення до реальної вартості оцінюваного інтелектуального акти- ву (капіталу). Ю.В. Гава Рис. 4. Доходні методи оцінювання інтелектуального капіталу Рис. 5. Витратні методи оцінювання інтелектуального капіталу Витратні методи Витрати на відновлення активу Витрати на заміщення Рис. 6. Експертні методи визначення вартості інтелектуального капіталу Експертні методи є дуже поширеними як у літера- турі, так і на практиці. Ми ж виділили три основні, які, на нашу думку, є актуальними в Україні (рис.6). Авто- номне оцінювання інтелектуального капіталу здійснюєть- ся шляхом залучення експертів з питань оцінки немате- ріальних активів. Це, як правило, державні установи, що використовують законодавчо закріплену методику. Оцінювання інтелектуального капіталу відповідно до міжнародних та європейських стандартів, на думку 2007’3 53 Ю.В. Гава А.Н. Козирева, сьогодні вже не відповідає вимогам часу, оскілки в них є досить велика кількість неточностей. Скажімо, елементи ринкового капіталу об’єднані в по- няття «гудвіл», елементи людського капіталу включені до нематеріальних активів підприємства, нечітко випи- сано суть інтелектуальної власності [7]. Звичайно, позитивом є універсалізація та систе- матизація підходів, що існує в цих методах. Але по- трібно зазначити, що обговорення та законодавче зак- ріплення вимагає досить багато часу, а в умовах швид- кого розвитку як теорії, так і практики постіндустрі- альної економіки це досить велика розкіш. Бухгалтерські методи поділяються на зовнішнє та внутрішнє оцінювання (рис.7). Як перший, так і дру- гий спосіб є сукупністю вищезазначених підходів (ме- тодів) та їх бухгалтерською інтерпретацією. Використовуючи ці підходи, слід пам’ятати, що теорія інтелектуального капіталу знаходиться на стадії розвитку. А тому досить значне коло аспектів ще не розроблене, що, на нашу думку, у майбутньому може викликати потребу в узагальненні та систематизації існуючих методологічних підходів визначення вартості інтелектуального капіталу. Різноманітність підходів, які намагаються розв’я- Рис. 7. Бухгалтерські методи кількісного виміру інтелектуального капіталу Бухгалтерські методи Зовнішня оцінка Внутрішня оцінка Визначення гудвілу Оцінка взаємодії з клієнтами через систему лояльності Оцінка ІК, що може бути проданий, але не відображається у балансі Сумування витрат на розробку НМА Зміна відсотку вартості НМА Вклад у корпоративну компетенцію Вклад у загальне благо 54 Економічний вісник Донбасу зати це завдання, показує, що вимір інтелектуального капіталу не можна ототожнювати з оцінкою матеріаль- них об’єктів. Інформаційний постіндустріальний світ вимагає перегляду самих підходів до визначення вар- тості [8, с. 53 — 64]. Н. Малюга, виходячи з цього, робить висновок, що суб’єктивне оцінювання, що виражатиметься «справедливою вартістю» є кращим для виміру інте- лектуального капіталу, ніж методологія, побудована на визначенні поточної вартості (інвестиційний, бухгал- терський методи). Але тут же зазначає, що перехід від об’єктивізму, притаманного індустріальному світу, до суб’єктивізму, який характерний для постіндустріалі- зму, досить складний та вимагає певного часу усві- домлення перш за все людиною [6, c. 409]. У країнах Західної Європи, Північної Америки та Південно-Східної Азії, які ми можемо назвати пост- індустріальними, досить активно використовується метод визначення вартості інтелектуального капіталу на основі ринкових котирувань акцій компаній. Це є, на нашу думку, досить яскравим проявом вищеза- значеного суб’єктивізму. Де вартість акцій корпорацій перебуває в прямій залежності не тільки від показників матеріально-технічного розвитку, а й від інформацій- ного простору (новини, чутки, політичні скандали). Зважаючи на розвиток фінансової системи та ту роль, яку відіграє в цих регіонах ринок цінних паперів, та- кий підхід є найбільш простим та надійним. Але про- блема в тому, що досить значний сектор світової еко- номіки перебуває поза межами світової фінансової системи, у тому числі й в Україні. Висновки. Таким чином, ми бачимо, що пробле- ма визначення вартості інтелектуального капіталу на сьо- годні постає дуже гостро. Переважна більшість методик оцінює інтелектуальний капітал шляхом визначення його поточної вартості — суми вартостей ресурсів, що були витрачені на його створення, у той час, коли все більшо- го значення набуває вартість корисності нематеріального блага. Таким чином, значна частина ресурсу недооці- нюється, оскільки досить складно спрогнозувати реальні вигоди від придбаного ресурсу (капіталу). Це, на нашу думку, призводить до локалізації та конкретизації вирі- шення даного завдання. Отже, існуючі методики при- датні для дуже вузького кола фірм та організацій певної галузі господарювання на визначеній території. Однак розвиток інформаційного постіндустріаль- ного суспільства відкриває нові можливості щодо ви- значення вартості інтелектуального капіталу, зокрема на основі суб’єктивного визначення вартості, зокре- ма ринкових котирувань акцій компаній. Але такий метод на сьогодні не є загальноприйнятним, оскільки досить значну частину світового ринку ще не можна назвати постіндустріальною. А це значить, що й кате- горії та закони нової системи діяти не будуть. Зважаю- чи на вищесказане, для України, яку сьогодні важко назвати постіндустріальною, найбільш оптимальним є метод, побудований за доходним принципом , як найбільш прогресивний з перелічених. Література 1. Grant, R.M. (1991) The resource-based theory of competitive advantage: implication for strategy formulation? // California Management Review. — Vol. 34, Spring. — Р. 118 — 119. 2. Голубкин В. Н., Клеева Л. П., Патока Л. В. Интеллектуальный ка- питал в эпоху глобализации мировой экономики // Бизнес-образование. — 2005. — №1 (18). http:// www.ou-link.ru/pub/business_obraz_1_18.htm 3. Ан- друсенко Т. Измерение интеллектуального капитала http://www.knowledgeboard.com/download/3470/ Metrics.pdf 4. Комаров И. Интеллектуальный капи- тализм // Персонал. — 2000. — №5. — С. 54 — 62. 5. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та її значення для України. — К.: Логос, 2003. — 631 с. 6. Малюга Н.М. Бухгалтерський облік в Україні: теорія й методологія, перспективи розвитку: Монографія. — Житомир: ЖДТУ, 2005. — 548 с. 7. Козырев А.Н. Оценка интеллектуальной собствен- ности и нематериальных активов. http://www.cfin.ru/ finanalysis/value/ ntangibles_and_intel.shtml. 8. Мед- ведєв В.Ю. Стоимости в современной экономике // Вопр. экономики. — 2003. — №11. — С. 53 — 64. Ю.В. Гава

Інтелектуальний капітал та проблеми його кількісного виміру

Репозитарії

Схожі ресурси