І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля

У статті розглядається діяльність І.С. Винокура в царині дослідження археологічних пам'яток та його внесок у вивчення давньої та ранньосередньовічної історії України....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Гуцал, В.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2010
Schriftenreihe:	Археологія і давня історія України
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161385
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	І. С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля / В.А. Гуцал // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 7-13. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-161385
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1613852019-12-10T01:26:34Z І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля Гуцал, В.А. Статті У статті розглядається діяльність І.С. Винокура в царині дослідження археологічних пам'яток та його внесок у вивчення давньої та ранньосередньовічної історії України. В статье идет речь об известном исследователе археологических памятников Волыни и Подолья И.С. Винокуре, рассматривается его вклад в изучение древней и раннесредневековой истории Украины. The article refers to the famous archaeological explorer Volhynia and Podolia I.S.Vynokura, its contribution to the study of ancient and early medieval history of Ukraine. 2010 Article І. С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля / В.А. Гуцал // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 7-13. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161385 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Гуцал, В.А. І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля Археологія і давня історія України
description	У статті розглядається діяльність І.С. Винокура в царині дослідження археологічних пам'яток та його внесок у вивчення давньої та ранньосередньовічної історії України.
format	Article
author	Гуцал, В.А.
author_facet	Гуцал, В.А.
author_sort	Гуцал, В.А.
title	І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля
title_short	І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля
title_full	І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля
title_fullStr	І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля
title_full_unstemmed	І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля
title_sort	і.с. винокур — дослідник старожитностей волині і поділля
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161385
citation_txt	І. С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля / В.А. Гуцал // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 7-13. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT gucalva ísvinokurdoslídnikstarožitnostejvoliníípodíllâ
first_indexed	2025-07-14T13:58:18Z
last_indexed	2025-07-14T13:58:18Z
_version_	1837631012132093952
fulltext	7 У статті розглядається діяльність І.С. Вино- кура в царині дослідження археологічних пам’яток та його внесок у вивчення давньої та ранньосеред- ньовічної історії України. К л ю ч о в і с л о в а: І.С. Винокур, археологія, старо- житності, поселення, могильники, ранні слов’яни. Серед відомих українських вчених другої по- ловини ХХ ст., які зробили значний внесок у до- слідження давньої історії України вирізняєть- ся постать талановитого археолога, історика, краєзнавця, доктора історичних наук, професо- ра, академіка Академії наук вищої школи Ук- раїни Іона Срулевича (Ізраїлевича) Винокура. За більш ніж п’ятдесятилітній період науко- вої діяльності ним здійснено чимало відкрит- тів, які допомогли розкрити різні, досі невідомі сторінки нашої дописемної історії, продуковано низку наукових ідей і гіпотез. Про життя І.С. Винокура з’явилось кілька попередніх робіт, які лише частково висвітлю- ють окремі сторони його діяльності [Баженов, Костриця, Прокопчук, 2005; Завальнюк, Про- копчук, 2010; Пивоваров, 2010]. Проте, вивчен- ня творчого шляху цієї непересічної особистості є недостатнім і потребує більшої уваги. У рам- ках цієї статті коротко йдеться про те головне, чого домігся І.С. Винокур на ниві археології. Іон Срулевич Винокур народився 4 липня 1930 р. у робітничій сім’ї Сруля Гершковича та Марії Хаїмівни в невеличкому містечку Ру- жині, нині районному центрі Східної Волині, і був другою дитиною в сім’ї. Його дід все життя займався ковальською справою, батько здебіль- шого виконував різноманітні бляшано-покрі- вельні роботи. Помітивши потяг дітей до знань і виношуючи мету дати їм кращу освіту, батьки у 1936 р. прийняли рішення переїхати до Жи- томира, де сім’я і провела наступні п’ять років. На жаль, ритмічна життєва хода була пе- рервана подіями Другої світової війни і про- довжена лише після визволення Житомира, коли сім’я повернулась із евакуації з Ашгаба- та у 1944 р. З того часу й до 1948 р. Іон Вино- кур навчався у середній чоловічій школі № 25 ім. М. Щорса, після закінчення якої вступив на історичний факультет Чернівецького держав- ного університету імені Юрія Федьковича. З перших днів навчання І.С. Винокур брав активну участь у громадсько-політичному жит- ті факультету, але особливо цікавився давньою історією. Цей інтерес і привів його до обласного краєзнавчого музею, де він познайомився і пото- варишував зі своїм земляком, уродженцем Жито- мирщини Б.О. Тимощуком, який із 1947 р. пра- цював тут на посаді археолога [Пивоваров, 2010, с. 24]. Помітивши зацікавленість юнака минувши- ною та оцінивши його навики фотографа, Борис Онисимович запросив здібного студента до роботи в археологічній експедиції. У 1949 р. І.С. Винокур вперше взяв участь у дослідженні давньоруського Василева у Заставнівському районі. Археологічна романтика настільки захопила юнака, що з того часу, він став активним учасником майже всіх ар- хеологічних розвідок та експедицій, виконуючи, окрім всього іншого, ще й креслярські роботи та фотофіксацію [Баженов, Костриця, Прокопчук, 2005, с. 4]. Б.О. Тимощук згадував: «Найбільш та- лановитим і наполегливим із тих перших учнів у мене був Йон Ізраїлевич Винокур. До мене він буквально «приліпився» ще будучи студентом- першокурсником … Він ходив зі мною майже у всі археологічні розвідки, працював з літерату- рою, робив фотографії тощо. І його наполегливість увінчалась успіхом — він захистив кандидатську та докторську дисертації, видав ряд книжок, мо- нографій, брошур…» [Тимощук, 2009, с. 86]. Завдяки Борису Онисимовичу, якого Іон Ізраїлевич завжди вважав своїм учителем і на- Статті УДК [902:929](477/4344+477.82) В. А. Г у ц а л і.С. винокур — ДоСліДник СтАрожитноСтеЙ волині і поДіллЯ © В.А. ГУЦАЛ, 2010 С т а т т і 8 ставником з питань методики проведення ар- хеологічних розвідок і розкопок, у студента в ці роки формувались необхідні професійні знан- ня й відпрацьовувались практичні уміння. У 1951—1952 рр. Б.О. Тимощук залучив І.С. Винокура до роботи у складі Галицької ар- хеологічної експедиції АН України під керів- ництвом В.К. Гончарова та В.Й. Довженка, яка досліджувала літописний Галич. Завдяки цьому він увійшов у світ археологічної науки і пов’язав із нею усе подальше життя [Баженов, Костриця, Прокопчук, 2005, с. 4]. Першим підсумком наукових пошуків стала виконана на експедиційних матеріалах та ус- пішно захищена дипломна робота «Нові архе- ологічні матеріали з історії Галицько-Волинсь- кої Русі». У ній автор використав узагальнені ним артефакти давньоруського часу, знайдені під час дослідження Галича та в експедиціях, у яких він працював разом із Б.О. Тимощуком [Пивоваров, 2010, с. 25]. У 1953 р. після закінчення університету І.С. Винокура як перспективного молодого спе- ціаліста — археолога запросили на роботу од- ночасно у Тернопільський та Житомирський краєзнавчі музеї. Він обрав рідний йому Жито- мир і з перших днів роботи приступив до органі- зації археологічних розвідок та експедицій, що, відповідно, сприяло поповненню музейних ко- лекцій новими знахідками та розширенню ар- хеологічної карти нововиявленими пам’ятками. За короткий термін, спільно з іншими праців- никами музею, ним була відкрита низка поселень черняхівської культури поблизу сіл Зарудинці, Ревуха, Топори та могильник у с. Голубівка Ру- жинського району, а в селах Довгиничі, Збранки та Клинці Овруцького району віднайдено залиш- ки палеолітичних місцезнаходжень, біля населе- них пунктів Хайга та Норинськ обстежено курган- ні могильники та городище, відкрито майстерню по виробництву сланцевих прясел, у м. Новоград- Волинську зібрана частина скарбу римських мо- нет тощо [Костриця, 2000, с. 32—37]. Крім того, з 1954 р. І.С. Винокур за планом музею сам проводив розвідки поблизу Корос- тишева, де виявив кілька ранньослов’янських поселень, а поблизу села Корчак — селище, яке не було у свій час зафіксоване експедицією С.С. Гамченка [Винокур, 1955/28, с. 34]. В наступні роки (1955—1956) біля сіл Пряжів та Слободище в басейні Тетерева під керівництвом М.Ю. Брайчевського І.С. Винокур провів перші самостійні археологічні розкопки, під час яких на пряжівському поселенні відкрито 2 напівземлян- ки, 2 наземних житла (одне з яких двокамерне) та наземну споруду. В околицях же села Слободище вдалось дослідити двокамерне житло та рештки господарських об’єктів. У 1956 р. по берегах Тні (притока р. Случ) у Довбишському, Червоноармій- ському і Новоград-Волинському районах, поблизу сіл Биківка, Білки, Прутівка, Іванівка, Павлівка, Кургани, Курне, Несолонь було відкрито 14 нових пам’яток, серед яких поселення, кургани, городи- ща [Винокур, 1956/22]. Згодом доля склалася так, що у 1957 р І.С. Ви- нокур знову повернувся до Чернівецького універ- ситету на посаду лаборанта, де активно взявся за облаштування історичного музею, основу якого склали різночасові експонати археологічного, ет- нографічного та нумізматичного спрямування [Пивоваров, 2010, с. 26]. У 1959 р. його призначено завідувачем музею. Але він не пориває з Волин- ню і ще з більшою інтенсивністю продовжує вив- чення тут пам’яток першої половини І тис. н. е. У 1959—1961 рр. організовано комплексну універ- ситетську експедицію, яка провела розкопки на поселеннях черняхівської культури поблизу села Маркуші Бердичівського району, де було дослід- жено наземне двокамерне житло, та біля села Іванківці Любарського району. На останньому розчищено цікаву наземну двокамерну будівлю з двома парами жорен, що була інтерпретована як приміщення виробничого комплексу, розрахова- ного на безперебійне розмелювання великої кіль- кості зерна. У зв’язку з цим автор наголошував на значному, як для того часу (ІІІ—ІV ст.), рівні вдосконалення мукомельного процесу, що, у свою чергу, значно збільшувало продуктивність праці [Винокур, 1964, с. 176—186; 1970, с. 244]. Археологічні матеріали з волинських пам’яток створили джерельну базу для нау- кових узагальнень. Вони дещо відрізняються від класичних черняхівських, що дозволило І.С. Винокуру виділити їх у окремий волинсь- кий варіант черняхівської культури. Молодий дослідник видав у 1960 р. монографічне дослід- ження «Старожитності Східної Волині першої половини І тисячоліття н. е.» [Винокур, 1960]. Відповідальним редактором видання була ві- дома ленінградська дослідниця М.О. Тихано- ва, яка добре знала матеріали, оскільки сама тривалий час працювала на черняхівських пам’ятках Волині і Поділля. Збереглося кіль- ка варіантів коректури книги, що наглядно демонструють, з якою відповідальністю і ав- тор і редактор готували текст до виходу в світ. Сторінки буквально рябіють від поправок. Ко- жен абзац, здавалось би вже виправлений на- чисто, при повторному читанні знову й знову доповнювався, уточнювались відомості, поси- лання на літературу тощо. Монографія лягла в основу однойменної кандидатської дисертації, успішно захищеної в 1962 р. у Ленінградсько- му відділенні Інституту археології АН СРСР. Рік 1963-й ознаменований переїздом І.С. Ви- нокура на роботу у Кам’янець-Подільський пе- дагогічний інститут, де він одразу ж створив археологічну експедицію, яка протягом 43 років під його керівництвом здійснювала стаціонарні й розвідкові роботи на Поділлі та Волині. За цей період обстежено й досліджено шляхом стаціо- нарних розкопок десятки пам’яток різних часів, налагоджено співпрацю з академічними уста- новами Києва, Львова, Москви, Ленінграда, 9 Гуцал В.А. І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля Іркутська, Любліна, Кишинева, багатьма нав- чальними закладами, обласними, районними та сільськими музеями та іншими науковими й культурно-освітніми установами. Коло наукових інтересів І.С. Винокура було досить широким, але головним чином, охоплю- вало період із початку використання металу і до пізнього середньовіччя включно. Зокрема, проводились деякі роботи на пам’ятках епохи міді-бронзи. Найбільш важ- ливими були дослідження у 1963 р. жертов- ника комарівської культури біля с. Гораївка Кам’янець-Подільського району [Винокур, Горішній, 1994, с. 24]. У 1985 р. проведені стаціонарні розкопки гру- пи курганів поблизу с. Дорогоща Ізяславського району. Досліджено 6 насипів із 11 поховання- ми. З них 10 трупоспалень в урнах і ямах та 1 трупопокладення. Знахідки представлені гор- щиками, мисками, крем’яними наконечниками списів, сокирами, серпами, бронзовими брасле- тами, шпильками тощо. Вивчаючи знахідки, вче- ний зазначав, що вони належать до тшинецько- комарівської культури XVI—XV ст. до н. е., яка формувалась на місцевій основі при відповідній трансформації попередніх старожитностей та під впливом сусідніх груп пам’яток [Винокур, Гуцал, Мегей, 1998, с. 443—466]. Не залишався поза увагою і ранній залізний вік. У 1967 р. досліджено залишки жертовни- ка біля с. Бедриківці Городоцького району. Він являв собою кам’яну вимостку діаметром 5 м. На ній були кістки тварин, попіл та фрагменти кераміки VI—V ст. до н. е. У 1970 р. проведено рятівні роботи на селищі передскіфського часу біля с. Бакота Кам’янець- Подільського району. Тут виявлено залишки 3 наземних жител із вогнищами, зібрано керамі- ку, яка датується IX—VIII ст. до н. е. [Винокур, 1985, с. 52]. Через три роки здійснено розкопки кургану- кенотафу V—ІV ст. до н. е. поблизу с. Редвинці Хмельницького району. При розчистці знайдено залізний наконечник списа, бронзові вістря стріл, а також деталі кінської вуздечки (налобник, пряжки, кільця та ін.) [Винокур, 1985, с. 50—51]. Кілька літніх сезонів 1970-х рр. І.С. Вино- кур разом зі своїми колегами проводив на чор- ноліському городищі біля с. Рудківці Новоуши- цького району. Перераховані вище об’єкти принесли нові ві- домості для розуміння поховального обряду се- редньодністровських племен тих часів, значно доповнили різноманітні аспекти матеріальної і духовної культури населення краю. Привертали увагу вченого і пам’ятки рубежу та перших століть нової ери. Але він, по суті, тіль- ки приглядався до цієї теми і планував, що вона в недалекому майбутньому стане центральним стрижнем його студій. Все ж таки перші кроки в цьому напрямку було зроблено. Зокрема, у 1980- х рр. були проведені дослідження на поселенні поблизу с. Велика Слобідка Кам’янець-Поділь- ського району. Тут відкрито 64 житла, кілька господарських споруд, залишки жертовника й гончарного горна. Керамічний комплекс містить елементи зарубинецької, східнопшеворської, гето-фракійської та пізньоскіфської культур. Визначено, що селище пережило у своїй історії два основних хронологічних етапи — від ІІІ— ІІ ст. до н. е. до І ст. н. е. і І—ІІ ст. н. е. [Винокур, Мегей, 1980, c. 122—123; 1990, c. 120—127]. Протягом десяти польових сезонів йшла робота на багатошаровому селищі І тис. н. е. біля с. Бер- нашівка Могилів-Подільського району Вінни- цької області, де виявлено залишки 5 жител та господарської споруди, які належали до рубежу і перших століть н. е. [Баран, Винокур, Журко, 1979, c. 295—296]. Періодично здійснювались розвідки на поселеннях того ж часу поблизу сіл Возилів, Бережанка, Курівка, Сокиринці та ін. Але головний науковий інтерес І.С. Вино- кура був спрямований на вирішення питань, пов’язаних із дослідженням черняхівської куль- тури, а разом із ними — глобальних проблем ранньослов’янської історії. На кінець 1960-х рр. у археологічній науці залишались недостатньо оп- рацьованими питання світогляду, духовної куль- тури, етногеографії черняхівських племен. Тому І.С. Винокур зробив акцент на дослідженні цієї сторони проблеми. Значною мірою йому вдалося розібратися в багатьох її нюансах у монографії «Історія та культура черняхівських племен Дніст- ро-Дніпровського межиріччя II—V ст. н. е.». У ній же автор поставив перед собою програмні за- вдання, які потребували подальшої конкретиза- ції й поглиблення досліджень, і якими, як можна зрозуміти, він планував займатися. Серед них, у першу чергу, необхідність уточнення географіч- них меж культури, її взаємозв’язків із сарматсь- ким, фракійським, кельтським, гото-гепідським світом, визначення ролі гунської та аварської навали в історії слов’янських племен [Винокур, 1972, с. 3—4]. Цьому І.С. Винокур і віддав всі свої сили й енергію. У 1965—1966 рр. зусилля були зосереджені на поселенні і могильнику біля с. Ружичанка Хмель- ницького району. Розчищено 2 наземних житла та господарську споруду. Гончарна і ліпна керамі- ка, пряслиця, точильні бруски, фібули, медичний пінцет та інші знахідки характерні для пам’яток III—IV ст. н. е [Винокур, 1972, c. 35—77]. Протягом 1969—1980 рр. досліджувалось се- лище І тис. н. е. в урочищі На Клину поблизу с. Бакота. На ньому відкрито 16 наземних жи- тел і 38 напівземлянок, 4 гончарних горни та залишки залізоробного виробництва [Винокур, Горішній, 1994, c. 48—64]. Бакота виявилась однією з тих перших пам’яток, які дали неза- перечні свідчення трансформації матеріаль- ної культури черняхівців у ранньослов’янську V—VІІ ст., що підтвердилось роботами інших вчених на таких поселеннях як Лука-Кавет- чинська [Вакуленко, Приходнюк, 1984, с. 107], С т а т т і 10 Теремці [Баран, 2008, с. 38—86], Кодин І [Руса- нова, Тимощук, 1984, с. 69—70] та ін. У 1980—90-х рр. вивчалося селище І тис. н. е. біля с. Бернашівка. Черняхівський горизонт на ньому представлений 12 житлами і госпо- дарською спорудою. За матеріалами розкопок вдалось виділити перехідні житлові комплек- си від черняхівської культури до ранньосеред- ньовічної слов’янської V—VII ст. н. е. Справжнім відкриттям ХХ ст. для слов’яно- руської археології стало дослідження тут уні- кального комплексу — ювелірної ремісничої майстерні. У ній «in situ» виявлено 64 кам’яні ли- варні форми з місцевого вапняку, в яких можна виготовити понад 100 ювелірних прикрас. Серед них перша на території Центрально-Східної Єв- ропи форма для відливання пальчастих фібул. Майстерня датується V—VI ст. і засвідчує висо- ку професійну майстерність місцевих ювелірів, підтверджує їх володіння технікою литва за восковою моделлю, напаювання, кріплення тощо. Коли вийшла книга «Слов’янські ювелі- ри Подністров’я», яку по праву можна вважати новим словом у вивченні ранньослов’янського ювелірного ремесла [Винокур, 1997], польський колега І.С. Винокура Ян Гурба висловився так: «Це Йон, твоя найкраща робота». У 1970-х рр. І.С. Винокуром проведено роз- копки поблизу с. Конилівка Кам’янець-Поділь- ського району. Відкрито наземне та заглиблене житло каркасно-стовпової конструкції, госпо- дарську яму, опалювальні споруди, зібрано ліпну і гончарну кераміку. Протягом 1982—1983 рр. спільно з П.А. Горішнім виконано значний обсяг робіт на поселенні кінця IV — початку V ст. н. е. в с. Ставище Дунаєвецького району. Відкрито 13 жител, господарські споруди, серед знахі- док привертає увагу уламок посудини, на яко- му зображено символічні знаки рослинності й води, а також фігуру оленя — мотиви, що до- помагають краще зрозуміти духовну культуру та світогляд черняхівських племен [Винокур, 1993, c. 22—24]. Крім поселень, досліджувались і могильни- ки черняхівської культури. У 1962—1963 рр. І.С. Винокур разом із Кременецьким музеєм проводив розкопки могильника III—IV ст. у с. Раковець Збаразького району Тернопільської області, де виявлено 18 поховань, здійснених за обрядом як трупоспалення, так і трупопокла- дення [Винокур, Островский, 1967, с. 144—160]. На Ружичанському могильнику в середині 1960-х рр. відкрито 73 поховання (34 трупопок- ладення, 38 трупоспалень і кенотаф). Цікаво, що тут зафіксовані так звані потурбовані (по- рушені) захоронення. Цей обряд мав магічне значення і був, як відомо, поширений у чер- няхівській культурі [Винокур, 1979, c. 112— 135.] Знайдений поховальний інвентар дав можливість науковцям виділити ранні ознаки черняхівської культури і, відповідно, найдавні- ша фаза культури отримала назву ружичансь- кої [Гороховский, 1988, с. 34—46]. У 1967 р. І.С. Винокуром досліджено 10 за- хоронень поблизу с. Рідкодуби Хмельницького району, а наступного року в с. Устя Кам’янець- Подільського району відкрито 4 подібних по- ховання. У подальшому виявлено 13 поховань II—V ст. із таким же біритуальним обрядом біля с. Бернашівка [Винокур, 1995, с. 80]. Однією з пріоритетних проблем, над якими працював І.С. Винокур, були культові язични- цькі пам’ятки лісостепу, зокрема з районів Се- реднього Дністра. Окремі з них досліджені ним особисто. Серед таких загальновідомий Бушансь- кий скельний храм у Ямпільському районі, де є відомий рельєф із ритуальною сценою. На думку І.С. Винокура, храм почали використовувати з IV—VI ст. н. е. [Винокур, 1994, c. 122—136]. Справедливо пишався вчений своїми роботами на капищі-жертовнику з антропоморфним ідолом і кам’яною стелою в с. Ставчани Новоушицького р- ну, рештках капища на черняхівському поселенні у Бакоті, спостереженнями на місцезнаходженнях кам’яних ідолів у сс. Блищанка, Колодрібка, Юрків- ці та ін. Ретельні обстеження показали, що ці й інші знахідки мають безпосереднє відношення до чер- няхівської або до більш пізніх ранньослов’янських культур. Вчений зазначав їх відмінність від скуль- птур південних степових районів, Південного Сибіру та Монголії. Язичницькі антропоморфи з території Середнього Подністров’я, на його пог- ляд, свідчать про місцеву самобутність давньої скульптури черняхівських племен та їх наступ- ників, хоча увібрали в себе й ті «загальні риси, які характерні для релігії інших племен і народів на певному етапі їх соціально-економічного розвитку» [Винокур, 2000, c. 132]. Загалом же, нові матеріали про язичництво дали всі підстави стверджувати, що слов’янське населення лісостепової смуги Пів- денно-Східної Європи у царині язичницької релігії залишило близькі за характером пам’ятки, почи- наючи від рубежу нової ери, через старожитності черняхівської культури й ранньосередньовічних слов’ян аж до Київської Русі включно [Винокур, 2000, c. 144]. У цілому ж у Середньому Подністров’ї зафіксовано понад 30 пунктів, які пов’язані з дав- німи культами й віруваннями. Накопичені матеріали розкопок, знання і досвід Іона Винокура вилились спочатку у докторську дисертацію «Історія та культура черняхівських племен лісостепового Дністро-Дніпровського ме- жиріччя (перша половина І тисячоліття н. е.)», успішно захищену в Інституті археології НАН України у 1978 р., а згодом вже на новому рів- ні були осмислені у монографії «Черняхівська культура: витоки і доля», яка підвела підсумки всім довготривалим дослідженням історичних процесів першої половини І тисячоліття. У цій фундаментальній праці поставлено й вирішено цілий ряд питань, пов’язаних із походженням, генетичною підосновою черняхівської культури, її етнічною приналежністю та соціально-полі- 11 Гуцал В.А. І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля тичною історією. Автор вдався до скрупульозного порівняння морфологічних ознак черняхівської культури з попередніми та наступними старо- житностями, а це дало йому підстави стверджу- вати, що лісостепове Дністро-Дніпровське ме- жиріччя було основною територією формування черняхівської культури. Житлові й господарські споруди, опалювальні пристрої з цього регіону, культові язичницькі пам’ятки й поховальний обряд черняхівського населення дозволяють го- ворити про їх історико-типологічну і генетичну спорідненість із зарубинецькими, пшеворськими, празько-корчацькими і пеньківськими старожит- ностями. Тобто, мова може йти про безперервну еволюцію і спадковість культур першої полови- ни — середини І тис. [Винокур, 2000, c. 37—162]. На окраїнних територіях помітний вплив на черняхівців мали сусідні культурні утво- рення, головними з них у Дністро-Дунайсько- му регіоні були дако-гети, північно-західному Причорномор’ї — пізні скіфи, сармати й ок- ремі групи північно-східних фракійців, на Во- лині — гото-гепіди. Таким чином, на думку І.С. Винокура, чер- няхівська культура сформувалась на основі різних етнічних груп шляхом інтеграції їхньої матеріальної культури. Разом із тим він підкрес- лював, що поліетнічна черняхівська культура у Дністро-Дніпровському лісостепу «безсумнівно, представляє слов’янське етнічне ядро, яке разом із київською культурою ІІІ—V ст. стало основою подальшої історії ранньосередньовічних східних слов’ян V—VІІ ст. н. е.» [Винокур, 2000, c. 332]. Говорячи про соціально-політичну історію черняхівських племен, вчений зауважував, що вони перебували на досить високому, як на той час, рівні соціально-економічного розвитку. Це був період переходу до територіальної сусідсь- кої общини з виділенням сімей, які вели індиві- дуальне господарство, що говорить про початок утворення на базі різних племінних груп, яд- ром яких були анти і склавіни, найдавнішої народності з одночасним виникнення союзів племен або, інакше кажучи, напівдержавних об’єднань [Винокур, 2000, c. 345]. Окремо слід наголосити на вивченні пам’яток ранньосередньовічних слов’ян V—VIII ст. У 1966—1968 рр. разом зі своїм учнем О.М. При- ходнюком І.С. Винокур провів розкопки посе- лення поблизу м. Городок [Винокур, Приход- нюк, 1974, c. 227—241]. Протягом наступних десятиліть було досліджено ще кілька ранньо- середньовічних пам’яток V—VIII та VIII—IX ст. (Устя, Бакота, Бернашівка, Велика Слобідка, Теремці). Житлово-господарські комплекси на поселеннях представлені наземними і за- глибленими будівлями. Виявлені артефакти (кераміка, фібули, ножі, голки та ін.) датують їх серединою VI — початком VIII ст. і разом зі стратиграфією підтверджують спадковість ма- теріальної культури слов’янського населення Середнього Подністров’я протягом другої поло- вини І тис. н. е. і його безперервне проживання на цій території [Винокур, Приходнюк, Смілен- ко, 1971, с. 218—223; Винокур, 1985, с. 77—88]. Працюючи у волино-подільському регіоні, неможливо було лишити поза увагою пам’ятки давньоруського часу. І.С. Винокур намагався скористатись найменшою можливістю, щоб по- ринути в епоху Київської Русі. У цьому плані багато матеріалів дала Бакота. В урочищах На Клину та Скалки досліджено кілька житлово-гос- подарських споруд. Вони характерні для регіону Середнього Подністров’я та суміжних територій Південно-Західної Русі ХІ—ХІІІ ст. [Винокур, Горішній, 1994, c. 75]. Вчений резюмував: «…ма- теріали фіксують конкретні історичні особливості середньодністровського регіону в системі інших частин Галицько-Волинського князівства на сти- ку з одного боку із землями Галицької Русі, а з другого — територією Болохівського князівства». Щоб поглибити розуміння цих особливостей з початку 1990-х років він знову переносить центр своїх пошуків на Волинь. У 1992—1993 рр. І.С. Винокур проводить розвідкові роботи на трьох городищах у Полон- ному, з’ясовує історичну топографію, доводить, що давній період міста вкладається в рамки ХІ—XVII ст. [Винокур, Мегей, 1995, c. 8—20]. Спільно з Хмельницьким обласним краєзнав- чим музеєм у 1994 р. проведені розкопки в Ізя- славі. Знахідки (кераміка, браслети, шиферні пряслиця, ювелірні вироби, наконечники стріл, плінфа, брущата цегла) разом із літописними згадками про місто та заляганням культурних пластів дали можливість зробити висновок, що місто уже існувало наприкінці ХІ ст. [Винокур, Журко, Демидко, 1998, c. 92—102]. Але найбільш масштабні роботи проведені в одному з центрів літописної Болохівської землі — Губинському городищі ХІІ—ХІІІ ст. Ця пам’ятка стала свого роду лебединою піснею дослідника, їй віддано останнє десятиріччя життя. Очолюючи експедицію протягом 1997—2006 рр., І.С. Вино- кур разом зі своїми учнями В.І. Якубовським, В.П. Мегеєм, О.І. Журком перебрав руками гори землі, намагаючись якомога більше дізнатись про історію городища, побут його мешканців. Глибо- ко і всебічно вивчались планіграфія, історична топографія, характер культурного шару. Була от- римана важлива інформація щодо фортифікацій- них об’єктів, житлових та господарських споруд. Встановлено, що Губинське городище є багато- шаровою пам’яткою. До давньоруського городи- ща ХІІ—ХІІІ ст. тут були поселення трипільської культури (кінець ІІІ тис. до н. е.) і скіфського часу (VІІ—V ст. до н. е.) [Винокур та ін., 2004, c. 17]. Давньоруські житла представлені одно- і двопо- верховими будівлями з глинобитними печами. Визначено, що характерною ознакою забудови літописного Губина була садиба [Винокур та ін., 2004, c. 61]. Фортифікаційні споруди складаються з багаторядної системи валів і ровів, простежено сліди від башт, в’їздів. Важливим елементом ук- С т а т т і 12 ріплень були порожнисті кліті — приміщення типу зрубів, які складали частину основи валу вздовж внутрішнього периметру. Підтверджено, що кліті були збудовані на рівні тогочасної євро- пейської військової фортифікаційної техніки [Ви- нокур та ін., 2004, с. 19—23]. З городища походить величезний речовий матеріал, серед якого особ- ливо цікава свинцева висла печатка новгородсь- кого князя Володимира Всеволодовича, датована 1136 р. [Винокур та ін., 2004, с. 45], кілька скар- бів ювелірних прикрас. Останні засвідчують, що місцеві ремісники не тільки розвивали художні традиції майстрів Києва, Чернігова та інших міст, але й мали свої власні надбання [Винокур та ін., 2004, с. 50—55]. Аналіз матеріальної і духовної культури пе- ресічних жителів Болохівщини дав підстави вченому зробити висновок, що вони були місце- вим, автохтонним населенням, коріння якого він вбачав у «пластах історії Дулібсько-Волинсь- кого союзу». Разом із тим він не виключав, беру- чи до уваги геральдичні знаки, які зустрічають- ся на окремих ювелірних виробах, присутність серед болохівської боярсько-олігархічної верхів- ки представників Київського і Чернігівського князівств [Винокур та ін., 2004, с. 66]. Дещо інак- ше, ніж інші дослідники, І.С. Винокур визначав кордони Болохівської землі. Він вважав, що їх північна лінія має проходити десь біля Зв’ягеля, а східна, включаючи Райковецьке городище, по Гнилоп’яті [Винокур та ін., 2004, с. 205]. Вчений послідовно відстоював тезу літопису про те, що ряд болохівських міст, а серед них і Губин, були розгромлені галицьким князем Данилом Рома- новичем [Винокур та ін., 2004, с. 66]. Окремий розділ у своїй монографії про ста- рожитності Дністро-Бужського межиріччя І.С. Винокур присвятив Болохівщині [Вино- кур, 1985, с. 103—112]. Також він був одним із натхненників і організаторів ряду наукових конференцій, присвячених цій темі. За родом своєї діяльності І.С. Винокур часто сти- кався і з більш пізніми пам’ятками XIV—XVIII ст. У 1963—1965 рр. спільно з директором Кам’янець- Подільського історичного музею Г. М. Хотюном він досліджував середньовічний палац XIV—XV ст. у с. Бакота, де було майже повністю розкрито всю площу споруди з фундаментами, кам’яною під- логою, фрагментами декору тощо. За переконан- нями археолога, саме тут знаходився адміністра- тивно-господарський осередок міста, перенесений сюди з колишнього дитинця ХІІ—ХІІІ ст. [Вино- кур, Горішній, 1994, с. 229—233]. І.С. Винокур завжди прагнув до розширен- ня інформаційного ресурсу з історії Кам’янця- Подільського. Цьому слугувала його спільна праця з Є.М. Пламеницькою та М.Б. Петровим на території фортеці й Старого міста, де були від- криті об’єкти ІХ—ХІІІ ст., залишки дерев’яних конструкцій XIV—XV ст., фундаменти XVI— XVIII ст. Отримані архітектурно-археологічні матеріали висвітлюють особливості історичної топографії міста, його забудови, дають відповіді на питання щодо часу його виникнення тощо [Винокур, Петров, 1983, c. 6—15; Винокур, 1993, c. 20—21; Пламеницька, Винокур, Хотюн, 1968]. Підсумовуючи науковий доробок І.С. Виноку- ра, слід зазначити, що ним зібрано й осмислено значне коло археологічних джерел. Результа- ти досліджень представлені на міжнародних археологічних конгресах, симпозіумах, конфе- ренціях у Варшаві, Празі, Берліні, Братиславі, Софії, Києві, Пскові, Новгороді, Любліні, а та- кож історико-краєзнавчих форумах, введені до наукового обігу у численних монографіях, со- тнях статей і різноманітних публікацій. Частина матеріалів зберігається у кабінеті археології та у фондах археологічної лабора- торії Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка, інші — передано до музеїв Вінниці, Хмельницького, Дунаєвців, Старокостянтинова, Кам’янця-Подільського, Нетішина, де вони наглядно демонструють про- гресивний поступ наших пращурів, сприяють вихованню патріотизму, інтересу до свого мину- лого. І.С. Винокур своєю творчістю і відданістю археології вписав не одну сторінку у історичний літопис України і Європи. Його праці є однією з тих основ, на яких базуються наші сучасні знан- ня про найдавніший період існування людства. Важливість наукових здобутків вченого підтверджена двома, проведеними у 2010 р., міжнародними науковими археологічними та Подільською історико-краєзнавчою конферен- ціями, присвяченими його пам’яті. Баженов Л.В., Костриця М.Ю., Прокопчук В.С. Вчений європейського рівня: І.С. Винокур. — Жито- мир, 2005. Баран В.Д. Слов’янське поселення середини I тися- чоліття н. е. біля с. Теремці на Дністрі // Вісн. Ін-ту археології. — 2008. — Вип. 3. — С. 38—67. Вакуленко Л.В., Приходнюк О.М. Славянские посе- ления І тыс. н. э. у с. Сокол на Среднем Днестре. — К., 1984. Винокур и.С. Отчет о разведывательных археоло- гических исследованиях раннеславянских памятни- ков восточной Волыни в 1955 г. // НА ІА НАН Украї- ни. — 1955/28. Винокур и.С. Краткий отчет об археологической разведке по р. Тне (правому берегу р. Случь) и о рас- копках на раннеславянском поселении у с. Пряжев, Житомирской обл. в 1956 г. // НА ІА НАН Украї- ни. — 1956/22. Винокур І.С. Старожитності Східної Волині першої половини І тисячоліття н. е. // Старожитності Схід- ної Волині. — Чернівці, 1960. Винокур и.С. Памятники волынской группы куль- туры полей погребений у сел Маркуши и Иванков- цы // МИА. — 1964. — № 116. — C. 176—186. Винокур І.С. Бережанський скарб / І.С. Винокур // Сло- в’яно-руські старожитності. — К., 1969. — С. 14—21. Винокур и.С. Опыт реконструкции мельничного сооружения III—IV вв. н. э. // СА. — 1970. — № 2. — С. 238—245. Винокур І.C. Історія та культура черняхівських племен Дністро-Дніпровського межиріччя II—V ст. н. е.. — К., 1972. 13 Гуцал В.А. І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля Винокур и.С. Ружичанский могильник // Могильни- ки черняховской культуры. — М., 1979. — С. 112— 135. Винокур І.С. Історія лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя. Від кам’яного віку до серед- ньовіччя. — Київ; Одеса, 1985. Винокур І.С. До питання про вік Кам’янця-Поділь- ського // Фортифікація України: матеріали міжнар. конф. — Кам’янець-Подільський, 1993. — С. 20— 21. Винокур І.С. Черняхівське поселення Ставище // Тези доп. респ. наук. конф. «Дунаївці: їх роль і місце в історії Поділля». — Дунаївці, 1993. — С. 22—25. Винокур І.С. Дослідження Бушанського скельного комплексу // Археологія. — 1994. — № 3. — С. 122— 136. Винокур І.С. 30 років досліджень археологічної ек- спедиції Кам’янець- Подільського педінституту // Матеріали ІХ Подільської іст.-краєзнав. конф. — Кам’янець- Подільський, 1995. — С. 78—81. Винокур І.С. Слов’янські ювеліри Подністров’я. — Кам’янець-Подільський, 1997. Винокур І.С. Пшеворські елементи у пам’ятках чер- няхівської культури Волино-Подільського погранич- чя // Kultura Przeworska. — Lublin, 1997. — T. 3. — С. 51—66. Винокур І.С. Черняхівська культура: витоки і доля. — Кам’янець-Подільський, 2000. Винокур и.С., Хотюн Г.Н. Языческие изваяния из с.Ставчаны в Поднестровье // СА. — 1964. — № 4. — С. 210—214. Винокур и.С., Островский М.и. Раковецкий мо- гильник // МИА. — 1967. — Вып. 139. — С. 144— 160. Винокур и.С., Приходнюк О.М., Смиленко А.Т. Ис- следования славянских памятников в Устье на Сред- нем Днестре // АИУ в 1968 г. — 1971. — Вып. 3. — С. 218—223. Винокур и.С., Приходнюк О.М. Раннеславянское по- селение на р. Смотрич // Раннесредневековые восточ- нославянские древности. — Л., 1974. — С. 227—242. Винокур и.С., Баран В.Д., Журко А.и. Раскопки селища Бернашовка // АО 1978 г. — М., 1979. — С. 295—296. Винокур І.С., Мегей В.П. Деякі морфологічні особ- ливості пам’яток рубежу і перших століть нової ери на Середньому Дністрі // Тези доп. V Поділь- ської іст.-краєзн. конф. — Кам’янець-Подільський, 1980. — С. 122—124. Винокур І.С., Петров Н.Б. Історична топографія Кам’янця-Подільського з найдавніших часів до кін- ця XVIII ст. — Хмельницький, 1983. Винокур и.С., Мегей В.Ф. Об историко-культурной интерпритации памятников Среднего Поднестровья рубежа и первых веков новой эры // Славяне и Киев- ская Русь. — К., 1990. — С. 120—127. Винокур І.С., Горішній П.А. Бакота. Столиця давнь- оруського Пониззя. — Кам’янець-Подільский, 1994. Винокур І.С., Мегей В.П. Археологічні дослідження в м. Полонному (1992—1993 рр.) // Матеріали міжнар. наук.-практич. конф. «Полонному 1000 років». — Полонне, 1995. — С. 8—20. Винокур І.С., Гуцал А.Ф., Мегей В.П. Дослідження курганів доби бронзи в селі Дорогощі на Волині // ЗНТШ. — 1998. — Т. ССХХХV: Праці ареол. ко- місії. — С. 443—466. Винокур І.С., Журко О.І., Демидко С.Ю. Волинсь- кий Ізяславль — перлина на Горині. Нові архео- логічні дослідження і відкриття в історичному Гу- бині // Наук. праці Кам’янець-Подільського держ. педагогіч. ун-ту: Історичні науки. — 1998. — Т. 2 (4). — С. 92—102. Винокур І.С., Журко О.І., Мегей В.П., Якубовсь- кий В.І. Літописний Губин ХІІ—ХІІІ ст. Болохівська земля. Вип. І: За матеріалами археологічних до- сліджень 1997—2003 років. До 800-річчя Губина. — Хмельницький, 2004. Гороховский Е.Л. Хронология черняховских мо- гильников в Лесостепной Украине // Тр. V между- нар конгр. археологов-славистов. — 1988. — Т. 4. — С. 34—46. Завальнюк О.М., Прокопчук В.С. Життя в ім’я історичної науки й вищої школи // Матеріали ХІІІ Подільської іст.-краєзн. конф., присвяченої 80-річчю від дня народження І.С. Винокура. — Кам’янець-Подільський, 2010. — С. 8—18. Козак Д.Н., Мегей В.П. Слов’янське поселення біля села Велика Слобідка на Середньому Дністрі // Міжнар. іст.-археол. семінар: «Населення Прутсько- Дністровського межиріччя та суміжних територій в другій половині першого — на початку другого тися- чоліття н. е.». — Чернівці, 1994. — С. 17—18. Костриця М.Ю. Академік І.С. Винокур — дослід- ник і краєзнавець Волині—Житомирщини // Давня і середньовічна історія України (історико-археоло- гічний збірник на пошану Іона Винокура з нагоди його 70-річчя). — Кам’янець-Подільський, 2000. — С. 32—37. Пивоваров С.В. «Буковинський» період життя та наукової діяльності академіка І.С. Винокура // Ма- теріали ХІІІ Подільської іст.-краєзн. конф., при- свяченої 80-річчю від дня народження І.С. Виноку- ра. — Кам’янець-Подільський, 2010. — С. 22—31. Пламеницька Є., Винокур І., Хотюн Г., Медведовсь- кий І. Кам’янець-Подільський: Історико-архітектур- ний нарис. — К., 1968. Русанова и.П., Тимощук Б.А. Кодын — славянские поселения V—VIII вв. на р. Прут. — М., 1984. Тимощук Б.О. Найкраща моя знахідка / Б.О. Тимо- щук. — Чернівці, 2009. В. А. Г у ц а л и.С. винокур — иССлеДовАтель ДревноСтеЙ волыни и поДольЯ В статье идет речь об известном исследователе археологических памятников Волыни и Подолья И.С. Винокуре, рассматривается его вклад в изуче- ние древней и раннесредневековой истории Украи- ны. V. A. G u t s a l I.s. WInokur — reseArCher of AnCIent VolhynIA And PodolIA The article refers to the famous archaeological ex- plorer Volhynia and Podolia I.S.Vynokura, its contri- bution to the study of ancient and early medieval his- tory of Ukraine.

І.С. Винокур — дослідник старожитностей Волині і Поділля

Institution

Ähnliche Einträge