Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури

У статті розглядаються поруйновані поховання черняхівської культури. Обґрунтовано ритуальні мотиви руйнування поховань, а також запропоновано класифікацію таких поховань, в основі якої лежить ступінь їх зруйнованості....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Кияшко, А.Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2010
Schriftenreihe:	Археологія і давня історія України
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161394
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури / А.Г. Кияшко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 98-102. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-161394
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1613942019-12-09T01:26:14Z Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури Кияшко, А.Г. Статті У статті розглядаються поруйновані поховання черняхівської культури. Обґрунтовано ритуальні мотиви руйнування поховань, а також запропоновано класифікацію таких поховань, в основі якої лежить ступінь їх зруйнованості. В статье рассматриваются разрушенные погребения черняховской культуры через призму этнографических источников, прежде всего скандинавских саг. Предлагается разделение разрушенных погребений на четыре типа, соответствующие степени их разрушения. Для каждого из четырех типов предлагаются этнографические параллели, при помощи которых раскрываются вероятные мотивы именно такого способа разрушения останков умершего. Большинство разрушенных погребений черняховской культуры трактуется как археологическое отражение обрядовых действий, направленных на защиту от негативного влияния мертвых или, возможно, призванных помочь мертвецу окончательно перейти в другой мир. This article is devoted to the problem of destroyed burials in the Cherniahiv culture area. Destroyed burials are interpreted according to the ethnographic sources, first of all Scandinavian sagas. Classification of the destroyed burials in four types, according to the degree of the destroying, is proposed. Ethnographic analogues for every of those burial types are discussed. Most of destroyed burials are interpreted as archaeological representation of ritual actions, directed on the protection from the dead. Also, such rites could help the deceased person to pass to the world of the dead. 2010 Article Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури / А.Г. Кияшко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 98-102. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161394 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Кияшко, А.Г. Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури Археологія і давня історія України
description	У статті розглядаються поруйновані поховання черняхівської культури. Обґрунтовано ритуальні мотиви руйнування поховань, а також запропоновано класифікацію таких поховань, в основі якої лежить ступінь їх зруйнованості.
format	Article
author	Кияшко, А.Г.
author_facet	Кияшко, А.Г.
author_sort	Кияшко, А.Г.
title	Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури
title_short	Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури
title_full	Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури
title_fullStr	Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури
title_full_unstemmed	Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури
title_sort	поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161394
citation_txt	Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури / А.Г. Кияшко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 98-102. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT kiâškoag porujnovanípohovannâvarealíčernâhívsʹkoíkulʹturi
first_indexed	2025-07-14T13:58:43Z
last_indexed	2025-07-14T13:58:43Z
_version_	1837631037985783808
fulltext	98 УДК 904.5(477)"639" А. Г. К и я ш к о поруЙновАні поховАннЯ в АреАлі ЧернЯхівСької культури У статті розглядаються поруйновані поховання черняхівської культури. Обґрунтовано ритуальні мотиви руйнування поховань, а також запропо- новано класифікацію таких поховань, в основі якої лежить ступінь їх зруйнованості. К л ю ч о в і с л о в а: черняхівська культура, зруйновані поховання, ритуальні мотиви руйну- вання, типи поруйнованих поховань. Однією з характерних рис поховального обря- ду черняхівської культури є наявність поруйно- ваних поховань. Поруйновані або порушені по- ховання —це поховання, у яких кістки лежать не в анатомічному порядку або частина кісток відсутня. Вони на деяких могильниках станов- лять абсолютну більшість усіх інгумацій. Це явище не є чимось, характерним лише для чер- няхівської культури. Могильники з порушени- ми похованнями фіксуються по всій Європі і є, мабуть, відображенням язичницької релігійної свідомості, у якій потойбічний світ був абсолют- но реальним і міг впливати на світ живих. Дане дослідження базується на результатах аналізу опублікованих матеріалів 19 могиль- ників, на яких нараховано 238 поруйнованих поховань. З них майже повністю або значною мірою розкопано могильники Балцати ІІ, Бо- ромля, Данчени, Компанійці, Косанове, Кобле- во, Оселівка, Придніпровський, Черняхів, Ран- жеве та Ружичанка. Частково на час публікації матеріалів було розкопано могильники Кабор- га IV, Лохвиця, Маслове, Раковець-Чеснівсь- кий, Сабодаш-Охматово, Успенка, Фурманівка. Поховання зруйновані внаслідок дії природних чинників при цьому не враховувались. Можливо, точніше зрозуміти причини руйну- вання поховань можуть допомогти такі етног- рафічні джерела, як скандинавські саги. Про- відним етносом черняхівської культури були германські племена готів. Ісландські саги, особ- ливо так звані сімейні — це дуже виразні пись- мові джерела, у яких, хоча вони й більш пізнього часу, міститься цінна інформація про германські звичаї, умови життя та вірування германців. Їх записано в XII і XIII ст., але багато з них опи- сують події дохристиянського часу, від заселен- ня Ісландії в 870 р. до початку християнізації в 997 р. При всіх методичних обмеженнях, будь-які реконструкції будуть більш точними та повними, при використанні ісландських саг як виду дже- рел і перенесенні уявлень германців IX—XIII ст. про потойбічний світ на черняхівські матеріали. Адже мова йде про схожий рівень соціального та економічного життя, і що особливо важливо, про споріднений і достатньо єдиний германський світ [Мончинская, 1997, с. 208]. Загалом праць по поруйнованим похован- ням у черняхівській культурі небагато. Можна виділити дві основні точки зору на їх інтерпре- тацію: грабунок із метою наживи або пошкод- ження могил із якоюсь ритуальною ціллю. версії про пограбовані поховання. Частину поруйнованих поховань на Лохвицькому могиль- нику Д.Т. Березовець та В.П. Петров пояснюють діяльністю грабіжників [Березовец, Петров, 1960, с. 90]. Як пограбовані інтерпретує Г.Ф. Нікітіна порушені поховання Оселівського могильника. Багато поховань порушено в області грудей, що на думку дослідниці, маркірує інтерес грабіжників, адже там могли знаходитись цінні речі (гривни, фібули) [Никитина, 1988, с. 90]. Але супровідний інвентар у непорушених похованнях свідчить про те, що здебільшого небіжчиків ховали без до- рогоцінних речей [Сымонович, 1963, с. 50]. Крім того, є й поруйновані поховання, у яких залише- но дорогоцінні речі (наприклад, № 292 та 371 із могильника Данчени). Таким чином, тільки © А.Г. КИЯШКО, 2010 99 Кияшко А.Г. Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури діяльністю грабіжників основний масив поруй- нованих поховань пояснити неможливо. Проте зовсім виключати цей фактор, мабуть, не варто. Але навіть тут можна вбачати певну ритуальну складову. Розриття могили та подальша бороть- ба з померлим «…были для молодых воинов про- бой силы и доказательством смелости. Желание победить мертвого было сильнее, чем страх перед ним» [Мончинская, 1997, с. 210]. ритуальне руйнування. Більшість поруй- нованих поховань дослідники інтерпретують як ритуально поруйновані. Проте сам зміст ри- туалу залишається дискусійним. Загалом вва- жається, що поховання руйнували через страх перед мерцями, бажанням їх знешкодити, за- хиститись від їхніх негативних і загрозливих дій [Сымонович, 1963; Мончинская, 1997], але, хто саме руйнував поховання і за яким кри- терієм, залишається нез’ясованим. Е. Симонович вважав, що ритуал здійсню- вала та частина черняхівського населення, яка ховала своїх померлих головами на захід (можливо, християни) проти сусідніх ворожих мерців, яких ховали за язичницьким північ- ним обрядом [Сымонович, 1963, с. 59]. Дослід- ник зауважив, що більшість поруйнованих по- ховань орієнтовано головами на північ, у той час, як поруйновані поховання, орієнтовані на захід, зустрічаються дуже рідко. На думку В. Войнаровського могили зруй- новано слов’янами після того, як готи та сар- мати пішли з цих територій із метою знищити ворожих мерців недружньої народності [Вой- наровський, 1998, с. 339]. Про слов’яно-гер- манські конфлікти відомо з «Гетики» Йордана. Проте ця гіпотеза не пояснює, чому на деяких могильниках зруйновано лише незначну кіль- кість поховань, на деяких майже всі поховання, орієнтовані на північ, і жодного, орієнтованого на захід, а на деяких могильниках зруйновано і поховання, орієнтовані на захід. С. Євлапшев пропонує розглядати поруйно- вані поховання як наслідок дій, направлених на остаточне відправлення померлого в потой- біччя [Евлапшев, 1997]. Ця гіпотеза не пояснює остаточно такі явища, як різна ступінь зруйно- ваності тіла та поодинокі випадки руйнування дитячих поховань. Проте таке пояснення має свої переваги, адже весь масив поруйнованих поховань тяжко пояснити лише страхом перед неспокійними девіантними мерцями. За М. Мончинською руйнування могил — ри- туал знешкодження неспокійних мерців, який археологічно простежено в германських похован- нях ІV—VII ст. на території Європи. Вірогідно, подібний ритуал описано в деяких ісландських сагах. Дослідниця писала свою статтю «Cтрах перед померлими и культ мертвих у германців у IV—VII вв. н. э.» не на черняхівських матеріа- лах, проте зробила припущення, що черняхівські поруйновані поховання можна пояснити в рам- ках цього явища [Мончинская, 1997, с. 210]. огляд та типи поруйнованих поховань носіїв черняхівської культури. Поруйновані або порушені могили — це поховання, у яких по- рушено анатомічний порядок розташування кіс- ток. Проте ступінь зруйнованості може бути різ- ним — від зміщення черепа до повного знищення скелета з винесенням частини кісток за межі похо- вання. За ступенем зруйнованості скелета можна виділити декілька типів поруйнованих поховань, хоча такий розподіл є досить формальним. Утруд- нює віднесення частини поховань до того чи іншо- го типу й неповна інформація за деякими опуб- лікованими поховальними комплексами, інколи автори публікацій просто зазначають що похован- ня «ритуально поруйновано» чи «дещо порушено». Інколи (особливо це актуально для дитячих похо- вань) первісний стан зруйнованості тяжко визна- чити через погану збереженість кісток, хоча наяв- ність перекопу й змушує віднести ці поховання до поруйнованих, а не до тих, які погано збереглися. Таким чином, частина поруйнованих поховань не ввійшла до жодної з типологічних груп. Слід зазначити, що навряд чи існує єдине пояснення навіть для поховань одного типу, адже сучасній людині важко зрозуміти зміст давніх ритуальних практик та й сфера релігійних вірувань і уявлень є дуже складною для конкретних тлумачень. Тип І. Захоронення черепів. До цієї групи нале- жать ті поховання, де з кісток скелету знайдено лише черепи. Такі поховання є на могильниках Балцати (№ 20), Боромля (№ 48), Компанійці (№ 71, 75, 115, 130), Данчени (№ 126), Косаново (№ 234), Черняхів (№ 159). Оскільки агресивні складові ґрунту в поєднанні з дією води майже повністю (за винятком черепа) знищують дитячі скелети, то дитячі поруйновані могили, де знай- дено лише черепи, до уваги не брались. Таких поховань небагато, приблизно 5 % від загальної кількості розглянутих поруйнованих поховань. За ісландськими сагами у тих випадках, коли людина вступає з «живим мерцем» у сутичку один на один, їй часто вдається отримати перемо- гу, відрубавши суперникові голову. У «Сазі про Греттіра» головному героєві, який заліз до курга- ну, щоб викрасти скарби могильного мешканця, доводиться витримати битву з господарем скле- пу. Греттір відрубав йому голову і приклав її до стегон [Сага о Греттире, 1976, с. 31]. Схожим чи- ном Греттір вчинив і з мертвим пастухом Гламом [Сага о Греттире, 1976, с. 63]. Після смерті самого Греттіра йому відтяли голову [Сага о Греттире, 1976, с. 132]. Наслідком подібного знищення цілісності тулуба небіжчика, пов’язаного «с на- рушением семантической оппозиции телесного верха и низа, является, по-видимому, устранение потенциальной возможности его функциониро- вания, приводящее тело в состояние абсолютного покоя» [Березовая, 2005, с. 108]. У «Сазі про людей з Флоуї» чоловік, на ім’я Тор- гільс, переслідує з сокирою в руках «живого мерця» (драугара), який виходить із кургану і приходить ночами на двір. Коли Торгільс його наздоганяє, С т а т т і 100 драугар обертається до нього назустріч і між ними зав’язується боротьба. Торгільсу вдається переки- нути його на спину і відрубати голову. Цікаво, що до своєї фізичної перемоги над мерцем він додає заговір, у якому говорить, що відтепер той не по- винен заподіювати шкоди жодній людині. Після цього «живий мрець» вже ніколи не турбує свою сім’ю [Березовая, 2005, с. 107]. Таким чином, можна припустити, що захоро- нення черепів і у носіїв черняхівської культури відображали один із способів боротьби з небезпеч- ними мерцями. У цьому випадку письмові джере- ла можуть бути цінним джерелом для розуміння обряду. В усіх перелічених випадках «живі мерці», яким відрубували голови, і за життя були людь- ми, що конфліктували з оточуючими. Як сказано про Глама, якому Греттір відрубав голову: «…он не молился, и не верил в Бога, и нраву был свар- ливого и злобного» [Cага о Греттире, 1976, с. 58]. Тип ІІ. Поховання без черепа. Друга група по- руйнованих поховань тісно пов’язана з першою. Це поховання, у яких є всі кістки скелета за винятком черепа. Такі поховання є на могильниках Коблево (№ 19), Боромля (№ 12), Успенка (№ 1619, 1620), Лохвиця (№ 9), Черняхів (№ 255) Ромашки (№ 21, 23). Загалом їх частка серед опрацьованих поруй- нованих поховань становить близько 3 %. Звертає увагу невелика і приблизно однакова кількість захоронень без черепів та окремо похованих чере- пів. Вірогідно, що в похованнях другої групи зна- ходяться обезглавлені тіла таких «живих мерців», голови яких знаходяться в похованнях першої групи. У двох похованнях (Ружичанка № 3, Ком- панійці № 53) зафіксовано зміщення черепа, але його не винесли за межі могили. Тип ІІІ. Поховання з порушеною верхньою час- тиною скелета. Такі поховання є на більшості з розглянутих могильників. Зазвичай руйнуван- ню піддається область грудної клітини, хоча па- ралельно можливе порушення кісток рук, хребта та черепа. Такі поховання становлять приблизно 28 % усіх поруйнованих поховань. Характерним є руйнування саме області грудей. Точного від- повідника такого способу руйнування поховань в етнографічних джерелах знайти не вдалося. Однак етнолог Д. Зеленін згадує про практику пробивання грудної клітини покійникам в Анг- лії [Зеленин, 1995, с. 85]. Зафіксовано пробиван- ня грудей осиновим кілком і в Болгарії, де таким способом боролися з вампірами [Флеров, 2000, с. 13]. Підмічено схожість між собою за деякими властивостями вампірів та драугарів ісландсь- ких саг (надзвичайна сила, злий норов, актив- ність вночі) [Ellis, 1968, c. 92]. Власне, саме слово «вампір» чи «упир» означає, за однією з версій, неспалений [Лукінова, 1983, с. 97]. Перша половина І тис. н. е. в Європі — це час переходу від обряду тілоспалення до тілопокла- дення. Точні причини такого явища невідомі, але пов’язують їх не тільки з етнічними, а й із соціальними зрушеннями [Магомедов, 2001, с. 34]. Певний відсоток інгумацій зафіксовано вже у вельбарській культурі, яку більшість до- слідників пов’язують із германськими племена- ми. Мабуть, зміна поховального обряду у герман- ців продовжувалась і в черняхівській культурі. В.С. Флеров, аналізуючи причини поширення поруйнованих поховань у аланів, припустив, що це наслідок процесу седентаризації кочовиків. Осівши на землі, вони почали постійно жити біля могил своїх предків і тісніше з ними контак- тувати, відповідно, мертві отримали більше мож- ливостей для заподіяння шкоди живим [Флеров, 2000, с. 18]. Щось подібне, мабуть, відбувалося і в германомовному середовищі. Як наслідок пере- ходу до обряду інгумації германці отримали «жи- вих мерців» (драугарів). Н. Березовая зазначає, що однією з основних характеристик драугарів є їх підкреслена тілесність: «Она заключается в том, что “оживающий покойник” обладает телом, обладающим качествами мертвого, но при этом способного функционировать подобно живому (передвигаться в пространстве, совершать дейс- твия различного характера)... «Оживший» после смерти человек никогда не называется в сагах живым, поскольку его тело обладает атрибутив- ными качествами представителя мира мертвых» [Березовая, 2005, с. 106]. Як приклад такої під- кресленої тілесності можна назвати епізод із саги про Греттіра, де під вагою тіла Глама, який став «живим мерцем», прогиналась покрівля будинку [Сага о Греттире, 1976, с. 62] Оскільки «живі» мерці є «неспаленими», то й один зі способів боротьби з ними за матеріала- ми ісландських саг є спалення тіла [Березовая, 2005, с. 110]. Зокрема, у «Сазі про людей з Фло- уї» розповідається про смерть жінки, яка відріз- нялася благочестям, і всі навколо вважали її вельми мудрою і знаючою. Проте син не нава- жився ховати її сам і просить допомоги у свого товариша. Той велить відвезти її якнайдалі, а на могилу покласти який-небудь важкий ван- таж. Готують міцну труну, кришка якої стягнута залізними скобами, і туди опускають тіло покій- ної. Під час проходження похоронної процесії, яка прямує до морського берега, чутно гучний скрип і скрегіт. Товариші обернулися і побачи- ли, що покійна розламала залізні скоби й відсу- нула кришку, їм обом довелося прикласти всю свою чоловічу силу для того, щоб встановити її на місце. Потім вони складають велике вогни- ще, на якому повністю спалюють мертве тіло. До речі, у поруйнованих похованнях чер- няхівської культури зафіксовано окремі вуглин- ки, які, можливо, є не тільки слідами культу вогню [Симонович, 1963, с. 58], а й залишками вогнищ. Частину тіл померлих «було зруйновано з застосуванням вогню». Такі поховання зафік- совано на могильнику Компанійці [Некрасова, 2006]. Залишки обгорілих дерев’яних конструк- цій поверх кістяка, у вигляді двох з’єднаних під прямим кутом плах, знайдено на могильнику Данчени в похованні 18а [Рафалович, 1986, с. 32]. У похованні № 1 могильника Ромашки знайдено 101 Кияшко А.Г. Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури звалені в купу обпалені кістки без слідів пізнішо- го перекопу [Брайчевский, 1960, с. 107]. Частину з таких поховань зруйновано повністю. Тип ІV. Поховання з повністю порушеним анатомічним порядком кісток. У таких похо- ваннях всі (а не тільки верхня частина скеле- та) кістки перемішано і розкидано по могилі, або зсунуто в купу. Від усіх розглянутих по- руйнованих, поховання з повністю порушеним анатомічним порядком кісток становлять 42 %. Такі поховання є на могильниках Коблево, Ранжеве, Ружичанка, Оселівка, Балцати, Фур- манівка, Сабодаш-Охматово, Компанійці, Дан- чени, Косаново, Черняхів, Ромашки. Особливий порядок розташування кісток від- мічено в похованні 30 Косанівського могиль- ника, де кістки ніг хрестоподібно складено в південній частині ями, там само лежали ребра. Решту кісток розкидано по могилі [Кравченко, 1967, с. 93]. У певному порядку складено кістки в похованні 143 на могильнику Данчени: на дні кістки ніг, поверх них таз і ребра [Рафалович, 1986, с. 57]. У деяких похованнях кістки укладе- но в купу, у більшості ж розкидано по могилі. Як гіпотезу, яка може пояснити таку картину, можна навести один із сюжетів скандинавських саг. У багатьох таких історіях активність тіла померлого продовжується і в могилі, часто до того, аж поки тіло не буде повністю знищено з допомогою вогню [Ellis, 1968, с. 95]. У «Сазі про людей з Флоуі» син спалює матір, яка вилізла з труни вже по дорозі на кладовище. Тіло Храппа в «Сазі про людей з Долини Ло- сосів» перекопують декілька разів, переносять на інше місце, і коли нічого не допомагає, його за- лишки кремують. Поруйновані поховання, де всі кістки померлого в певному (але не анатомічному) порядку чи взагалі без нього, цілком можуть бути наслідком такого обряду вторинного поховання. Цікаво, що такий обряд може й не мати нега- тивного навантаження. У такому разі певні обря- дові дії над рештками померлого мають допомогти йому остаточно перейти в інший світ [Евлапшев, 1997, с. 195], а не нейтралізувати його негативний вплив на світ живих. Дана версія могла б поясни- ти масовість поруйнованих поховань на деяких могильниках (наприклад, 80 % усіх інгумацій на могильнику Оселівка). Щоправда, питання про те, чи трактувало подібним чином обряд вторин- ного поховання населення черняхівської культу- ри, залишається відкритим. В.С. Флеров на матеріалах аланських мо- гильників простежив різні ступені поруйнова- ності поховань та припустив, що вони частково залежать від розвитку обряду в часі, частково від того, наскільки небезпечним вважали померло- го [Флеров, 2000, с. 12]. Проте значну роль мали відігравати і локальні відмінності: «…Древние народные представления и обряды варьировали не только у родственных племен, но даже внут- ри одной и той же общины. Это происходило потому, что древний человек, не имея письмен- ности, руководствовался не точно фиксирован- ными догматами «священного писания», а ука- заниями авторитетных лиц, которые у разных групп населения бывали разными. Очевидно, в этом секрет частого пристутствия в синхронных захоронениях одного и того же могильника раз- ных обрядов погребения» [Флеров, 2000, с. 15]. Таким чином, повне порушення анатомічно- го порядку кісток у поруйнованих похованнях частково пояснювалось оцінкою небезпечності конкретного індивіда, частково певними ло- кальними традиціями. На багатьох похованнях відмічено винесення частини кісток померлих за межі могили. Загалом такі поховання становлять принаймні 30 % усіх поруйнованих поховань на розглянутих могиль- никах. Відомі могили, в яких немає лише декіль- кох кісток, у яких знайдено половину скелета, і такі, у яких знайдено декілька кісток чи навіть не знайдено залишків скелета взагалі. Однак наяв- ність слідів перекопів не дозволяє віднести остан- ні до звичайних кенотафів. Можливо, такі захоро- нення є наслідком поховання за двома обрядами (кремація та інгумація) або (у випадку відсутності кісток) обряду вторинного захоронення з перене- сенням решток померлого в інше місце. Подібні явища спостерігаються як серед по- руйнованих поховань вельбарської культури [Kokowski, 2007], так і аланських поруйнованих поховань раннього середньовіччя [Флеров, 2000]. Цікавих висновків дійшов польський дослідник А. Коковський. Досліджуючи могильники масло- менчської групи він зіткнувся з практикою руйну- вання поховань. Абсолютну більшість поруйнова- них поховань там становили поховання, у яких не вистачало частин кістяків. Таких поховань було 40 % від загальної кількості (а не тільки поруйно- ваних) у Масломенчу та 45 % у Градеку-над-Бугом [Kokowski, 2007, c. 133]. Детальне вивчення маси- ву поховань із використанням антропологічних методів дозволило досліднику дійти наступних висновків. Для певної частини всіх таких поховань (12 %) із великою вірогідністю можна припускати, що кістки, яких недоставало в інгумації, перепа- лено й закопано пізніше на невеликій глибині над похованням [Kokowski, 2007, c. 132]. А. Ко- ковський дає пояснення цього явища існуванням ритуалу поховання в двох іпостасях — кремації та інгумації [Kokowski, 2007, c. 135]. Таке пояснен- ня має вагомі підстави, враховуючи біритуалізм вельбарської культури взагалі. Теоретично можна припустити існування подібного подвійного риту- алу поховання і в черняхівській культурі. Проте, як зазначає дослідник, частка таких поховань до- сить невелика [Kokowski, 2007, c. 135]. Припускає А. Коковський і практику виготов- лення різних амулетів із людських кісток, свід- чення чого є у вельбарській культурі. Проте на розглянутих могильниках черняхівської культу- ри подібних амулетів, здається, немає. Не згадує про них і Б.В. Магомедов в описі різного виду аму- летів та підвісок [Магомедов, 2001, с. 70—75]. С т а т т і 102 Підсумовуючи все вищесказане, можна зро- бити декілька висновків. 1. За станом зруйнованості можна виділити декілька типів поруйнованих поховань. 2. Незалежно від типу, абсолютна більшість поруйнованих поховань є наслідком якихось особливих ритуалів, скоріше за все направле- них на захист живих від гіпотетичного нега- тивного впливу мертвих. Подібні ритуали ві- дображено і в етнографічних джерелах. 3. Як один із методів боротьби з драугарами на- зивається відділення голови від тулуба. Археоло- гічним відображенням подібних ритуалів, вірогід- но, є поховання першого (захоронення черепів) та другого (захоронення тіл без черепів) типів. 4. Набагато важче знайти етнографічні пара- лелі поруйнованим похованням типу ІІІ (з пору- шеною, особливо в області грудей, верхньою час- тиною). Можна лише припускати, що цей варіант руйнування могил пов’язаний із поняттям «упир» та подвійним обрядом інгумації й кремації. 5. Повне порушення анатомічного порядку кісток у поруйнованих похованнях, вірогідно, частково пояснюється оцінкою небезпечності конкретного індивіда, частково певними ло- кальними традиціями. Також це може бути на- слідком обряду вторинного поховання. Загалом переважна більшість поруйнованих поховань черняхівської культури є археологіч- ним відображенням обрядових дій, направле- них на захист від негативного впливу мерців або, можливо, покликаних допомогти небіж- чику остаточно відправитись у світ мертвих. Також для певної частини таких поховань не можна виключити грабіжницькі мотиви, обряд подвійного (кремація та інгумація) захоронен- ня чи якісь інші, не до кінця зрозумілі мотиви. Березовая Н.В. Тело как граница: «Оживающие мертве- цы» в «сагах об исландцах» // Скандинавские языки: диа- хрония и синхрония. — 1999. — Вып. 4. — С. 101—115. Березовец Д.Т., Петров В.П. Лохвицкий могильник // МИА. — 1960. — Вып. 82. — С. 84—99. Брайчевский М.Ю. Ромашки // МИА. — 1960. — Вып. 82. — С. 100—147. Винокур и.С. Ружичанский могильник // Могильники черняховской культуры. — М., 1979. —С. 112—135. Винокур и.С., Островский М.и. Раковецкий могиль- ник // МИА. — 1967. — Вып. 139. — С. 144—159. Войнаровський В. Про час і мотиви руйнації інгума- ційних поховань черняхівської культури // ЗНТШ. — 1998. — Т. CCXXXV. — С. 318—342. Евлапшев С.В. Разрушенные погребения черняховской культуры // Stratum plus. — 1997. — С. 194—199. Зеленин Д.К.. Умершие неестественной смертью и ру- салки. — М., 1995. Картамышева Е.П. «Неблагополучные» умершие в славянской и скандинавской традициях. «Заложные» покойники и «оживающие мертвецы» // Славяноведе- ние. — 2008. — № 2. — С. 55—61. Кравченко Н.М. Косановский могильник (по материа- лам раскопок В.П. Петрова и Н.М. Кравченко в 1961— 1964 гг.) // МИА. — 1967. — Вып. 139. — С. 77—135. Лукінова Т. Лексика слов’янських мов як джерело вив- чення духовної культури давніх слов’ян // Слов’янське мовознавство: ІХ Міжнар. з’їзд славістів. — К., 1983. — С. 96—100. Магомедов Б.В. Каборга IV (раскопки 1973—1974 гг.) // Могильники черняховской культуры. — М., 1979. — С. 24—62. Магомедов Б.В. Черняховская культура. Проблема эт- носа. — Люблин, 2001. Мончинская М. Страх перед умершими и культ мерт- вых у германцев в IV—VII вв. н. э. (на основании так называемых погребений специфического обряда) // Stratum plus. — 1997. — С. 207—213. Некрасова А.Н. Памятники черняховской культу- ры Днепровского Левобережья // Готы и Рим. — К., 2006. — С. 87—200. Никитина Г.Ф. Могильник у с. Оселивка Кельменец- кого района Черновецкой обл. // Могильники черняхов- ской культуры. —М., 1988. — С. 5—97. Петров В.П. Масловский могильник на р. Товмач // МИА. — 1964. — Вып. 116. — С. 118—167. Рафалович и.А. Данчены. Могильник черняховской культуры ІІІ—ІV вв н. э. — Кишинев, 1986. Рикман Э.А. Раскопки могильника черняховского типа Балцаты II в 1963—1964 гг. // Могильники черняховс- кой культуры. — М., 1988. — С. 111—132. Сага о Греттире. — Новосибирск, 1976. Сымонович Э.А. Магия и обряд погребения в черняхов- скую эпоху // СА. — 1963. — № 1. — С. 49—60. Федоров Г.Б. Малаештский могильник // МИА. — 1960. — Вып. 82. — С. 253—301. Флеров В.С. Аланы Центрального Предкавказья V—VII ве- ков: обряд обезвреживания погребенных. — М., 2000. Ellis H.R. The road to Hel. А Study of the Conception of the Dead in Old Norse Literature. — New York, 1968. Kokowski A. Goci. Od Skandzy do Campi Gothorum (od Skan- dynawii do Półwyspu Iberyjskiego). —Warszawa, 2007. А. Г. К и я ш к о рАЗруШенные погребениЯ в АреАле ЧернЯховСкоЙ культуры В статье рассматриваются разрушенные погребе- ния черняховской культуры через призму этнографи- ческих источников, прежде всего скандинавских саг. Предлагается разделение разрушенных погребений на четыре типа, соответствующие степени их разру- шения. Для каждого из четырех типов предлагаются этнографические параллели, при помощи которых раскрываются вероятные мотивы именно такого спо- соба разрушения останков умершего. Большинство разрушенных погребений черняховской культуры трактуется как археологическое отражение обрядовых действий, направленных на защиту от негативного влияния мертвых или, возможно, призванных помочь мертвецу окончательно перейти в другой мир. A. G. K y j a s h k o destroyed burIAls In the ChernIAhIV Culture AreA This article is devoted to the problem of destroyed burials in the Cherniahiv culture area. Destroyed burials are interpreted according to the ethnographic sources, first of all Scandinavian sagas. Classification of the destroyed burials in four types, according to the degree of the destroying, is proposed. Ethnographic an- alogues for every of those burial types are discussed. Most of destroyed burials are interpreted as archaeo- logical representation of ritual actions, directed on the protection from the dead. Also, such rites could help the deceased person to pass to the world of the dead.

Поруйновані поховання в ареалі черняхівської культури

Institution

Ähnliche Einträge